Діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань в Галичині (1919-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань в Галичині (1919-1939 рр.)

Палилюлько Оксана Михайлівна

Черкаси 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії і філософії Подільського державного аграрно-технічного університету Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Каденюк Олександр Степанович, Подільський державний аграрно-технічний університет, завідувач кафедри історії і філософії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Коріненко Павло Степанович, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, професор Рибак Іван Васильович, Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, завідувач кафедри історії народів Росії і спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться ,,19” жовтня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси бульвар Шевченка, 81, кімн. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розіслано ,,16” вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

1. Загальна характеристика роботи

селянство галичина сільськогосподарський громадський

Актуальність теми. В сучасних умовах реформування соціально-економічних відносин в аграрній сфері важливого значення в поширенні сільськогосподарських знань набувають не тільки державні, а й громадські інституції. Тому досвід, набутий в організації та впровадженні фахових знань громадсько-господарськими товариствами в селянському середовищі Галичини після завершення Першої і перед початком Другої світових воєн, залишається актуальним і на сьогоднішній день.

Засади діяльності громадських установ із упровадження сільськогосподарських знань у Галичині зазначеного періоду формувалися на основі теоретичних досліджень, господарського досвіду і традицій громадсько-агрономічної практики. З цього приводу заслуговує на увагу, зокрема, досвід українських громадсько-господарських товариств, які ставили своїм головним завданням турботу про покращення добробуту українського селянина і підвищення ролі села в соціально-економіччному житті. Саме завдяки діяльності товариств українське село отримало кваліфіковані кадри агрономів, мережу фахових сільськогосподарських шкіл і дослідних установ, що давало можливість запроваджувати і ефективно використовувати нову тогочасну техніку, вести господарство на рівні кращих світових зразків.

Інтерес до обраної нами для вивчення теми зумовлено тим, що в українській історіографії на сьогоднішній день немає узагальнювальної праці, присвяченої впровадженню сільськогосподарських знань в аграрному секторі Галичини у міжвоєнний період.

Отже, обрана нами для вивчення тема має суспільно-політичне та науково-практичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної програми „Соціально-економічні перетворення в українському селі у ХІХ - ХХ ст.: історичний аспект” кафедри історії і філософії Подільського державного аграрно-технічного університету.

Об'єктом дослідження є громадсько-господарські товариства Галичини міжвоєнного періоду.

Предмет дослідження - поширення громадсько-господарськими товариствами сільськогосподарських знань в Галичині у 1919 - 1939 рр.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1919 - 1939 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1919 р.) зумовлено входженням Галичини до складу відродженої Речі Посполитої Польської та відновленням „Сільського господаря”, верхньої (1939 р.) - припиненням існування Речі Посполитої Польської, входженням Галичини до складу УРСР, згортанням діяльності громадсько-господарських товариств.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Галичини - історико-географічного регіону України, що у досліджуваний період входив до складу Польської держави. Це територія сучасних Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу опублікованих та архівних джерел, здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії дослідити діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань у Галичині у 1919 - 1939 рр.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати ступінь наукової розробки теми;

- дослідити рівень та повноту джерельного забезпечення теми;

- проаналізувати суспільно-політичні й соціально-економічні передумови виникнення громадсько-господарських товариств Галичини;

- охарактеризувати становлення й формування структури громадсько-господарських товариств;

- визначити рівень ефективності основних напрямків і форм роботи товариств у міжвоєнні роки;

- вивчити функціонування системи освітніх закладів із підготовки фахівців для практичної роботи на селі;

- розглянути та проаналізувати заходи органів влади, органів місцевого самоврядування з розвитку громадської агрономії;

- дослідити форми показової та практичної діяльності сільськогосподарських дослідних установ у визначений період.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- комплексно досліджено діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань у Галичині у 1919 - 1939 рр.;

- розкрито роль громадсько-господарських товариств у суспільному й економічному житті українського населення Галичини міжвоєнного періоду;

- з'ясовано, що діяльність товариств сприяла вирішенню соціально-економічних питань в українському селі;

- доведено, що діяльність громадсько-господарських товариств із поширення сільськогосподарських знань в Галичині стимулювала господарську самоорганізацію українців у міжвоєнний період;

- вивчено структуру громадсько-господарських товариств та ефективність їхньої діяльності з поширення сільськогосподарських знань у Галичині.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть залучатися до написання узагальнювальних праць із історії України, розробки спецкурсів із аграрної історії, до складання пропозицій і рекомендацій з поширення сільськогосподарських знань для успішного проведення аграрної реформи у незалежній Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії і філософії Подільського аграрно-технічного університету. Загальну концепцію дослідження апробовано у доповідях та повідомленнях автора на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 90-річчю Кам'янецької доби УНР (Кам'янець-Подільський, 2009), VІІІ Всеукраїнському симпозіуму з проблем аграрної історії (Черкаси, 2010), VІ Всеукраїнській конференції „Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2010).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 5 наукових статей, 3 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,8 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (341 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі розкрито та обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, з'ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації положень і висновків дисертації.

У першому розділі „Стан наукової розробки теми, джерельна база, методи та принципи дослідження”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано здобутки історіографії, охарактеризовано джерельну базу та окреслено методологічну основу дослідження.

У підрозділі 1.1 „Історіографія теми” з'ясовано стан наукового вивчення теми. В історіографії умовно виокремлено три періоди: перший - від початку 1920-х років до 1939 р.; другий - 1939 - 1991 рр.; третій - початок 1990-х - початок ХХІ ст. Окреме місце в історіографії з означеної теми дослідження належать працям, опублікованим представниками української діаспори за кордоном та зарубіжними дослідниками.

Наукові розвідки першого історіографічного періоду були присвячені аналізу соціально-економічного становища українського селянства після Першої світової війни, вивченню історії виникнення й діяльності громадсько-господарських організацій, дослідженню аграрної реформи польського уряду в Галичині. Це були публікації О. Луцького, Ю. Павликовського та інших у періодичних часописах, а також праці, наприклад, Б. Волинця, А. Палія, М. Творила, присвячені окремим аспектам застосування новітніх технологій у сільському господарстві того часу.

По мірі розвитку мережі громадсько-господарських товариств з'явилися узагальнювальні праці, автори яких, зокрема, Є. Храпливий, на широкій документально-фактичній базі робили спроби визначити місце та роль громадсько-господарських товариств у соціально-економічному житті українців Галичини. Не можна обійти увагою публікації, автори яких здійснили перші спроби прослідкувати особливості взаємин українських громадсько-господарських товариств із національними громадськими культурно-просвітницькими організаціями. Проте слід зазначити, що згадані публікації здебільшого мають довідково-інформаційний характер.

Серед численних праць, присвячених тогочасній економічній політиці Польської держави в Галичині, науковий інтерес становлять видання, в яких крізь призму висвітлення діяльності кооперативних організацій краю акцентовано увагу на практичних рекомендаціях щодо ведення сільського господарства.

Вагомий внесок у розробку порушеної нами теми зробили вчені, які в досліджуваний період працювали в Українській господарській академії в Подєбрадах та Українському вільному університеті в Празі. Особливий науковий інтерес представляють праці Б. Матроса, М. Огірко, М. Холевчука. Таким чином, дослідники першого історіографічного періоду громадсько-господарські товариства розглядали як природний вияв соціальної та громадської самоорганізації селянства в умовах національно-політичного і соціально-економічного життя, які склалися в період польського панування. Проте більшість публікацій носили популярно-пропагандистський, а не науковий характер.

Радянські історики другого історіографічного періоду (наприклад, Л. Корнійчук, М. Герасименко, Б. Дудикевич), які вивчали проблеми соціально-економічного розвитку Західної України міжвоєнного періоду, обмежилися констатуванням факту існування українських господарсько-громадських організацій у Західній Україні, не вдаючись до аналізу форм і методів їхньої діяльності, визначення місця і ролі цих установ в економічному житті краю.

У 80-х роках ХХ ст. були опубліковані праці, автори яких на основі аналізу значного масиву джерел зуміли дещо по-новому висвітлити ряд питань із історії українського селянства та економічної ситуації в Західній Україні у 1919 - 1939 рр. Зокрема, Ю. Сливка розкрив антиукраїнський характер економічної політики Польщі щодо Західної України. Аналіз наукового доробку вчених радянського періоду свідчить, що в оцінках українських громадсько-господарських товариств вони змушені були дотримуватися класового підходу.

На відміну від радянських науковців, скутих ідеологічними догмами, на заваді глибоким і всебічним дослідженням зарубіжних вчених стояла недоступність для них великого масиву історичних джерел, насамперед архівних. Вони могли оперувати лише опублікованими документами, матеріалами періодичної преси, офіційної статистики, а також вивезеними в еміграцію документами.

Для третього історіографічного періоду характерним є повернення до об'єктивного аналізу історичної дійсності. У цьому контексті слід відзначити наукові дослідження С. Злупка, З. Струк, які вивчали проблеми соціально-економічного становища та господарської діяльності селянства в Галичині, але питання щодо поширення сільськогосподарських знань ними висвітлено лише побіжно.

Початок ХХІ ст. позначений вивченням питань, співзвучних із нашою темою дослідження, на дисертаційному рівні. Так, діяльність „Сільського господаря”, розвиток кооперації у Західній Україні міжвоєнного періоду проаналізовано у роботах Л. Дрогомирецької, Г. Шевчук, О. Шмило та інших авторів.

У сучасній українській історіографії мають місце дослідження, орієнтовані на вивчення історії виникнення, розвитку аграрної освіти і науки в Україні, теоретичних засад галузевої наукової думки. Це роботи В. Вергунова, Д. Мельничука, Л. Беренштейна, С. Коломійця та інших.

Певна увага до діяльності українських громадсько-господарських товариств характерна і для польської історіографії, в якій соціально-економічні процеси на території Західної України у 20-30-х рр. ХХ ст. автори відображають схематично.

Таким чином, аналіз історіографії з порушеної нами теми засвідчує, що окремі питання, дотичні до нашої дисертації, знайшли своє належне наукове висвітлення. Водночас діяльність громадсько-господарських товариств із поширення сільськогосподарських знань у Галичині у 1919 - 1939 рр. потребує спеціального комплексного дослідження. Цим і зумовлено звернення дисертантки до обраної нею теми дослідження.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база, методи дослідження” з'ясовано рівень репрезентативності джерельної бази, окреслено методологічні засади дослідження. Основу джерельної бази дисертації становлять архівні та опубліковані документальні матеріали, які за походженням і характером інформації можна поділити на такі групи: архівні документи; опубліковані документальні і статистичні джерела; матеріали періодичних видань 20 - 30-х років ХХ ст.

До першої групи джерел належать документи і матеріали, що зберігаються в архівосховищах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАЛ), державних архівів Івано-Франківської (ДАІФО), Львівської (ДАЛО) та Тернопільської (ДАТО) областей. Значний науковий інтерес становили для нас матеріали, виявлені у фонді 3795 ЦДАВОУ. Матеріали фонду дозволили розкрити окремі аспекти політики Польщі щодо українських громадсько-господарських організацій, проблеми та перспективи діяльності громадсько-господарських товариств Галичини у міжвоєнний період. Інформативно насиченим джерелом є фонди ЦДІАЛ. У фондах 302, 348, 762 містяться матеріали щодо координації діяльності центральних установ із українськими громадськими культурно-просвітницькими та господарськими товариствами з впровадження сільськогосподарських знань у Галичині. Надзвичайно важливі документи, які висвітлюють роль українських громадсько-господарських товариств у соціально-економічному та суспільно-політичному житті Галичини, зберігаються у державних архівах Івано-Франківської (ДАІФО), Львівської (ДАЛО) та Тернопільської (ДАТО) областей.

Другою важливою групою джерел, які містять інформацію щодо перебігу господарського у Галичині, є статистичні збірники, в яких опубліковано матеріали щодо кількісного і якісного складу українських громадсько-господарських товариств, а також результативності їхньої діяльності.

Дослідження суттєво збагатило залучення значної кількості періодичних видань - третьої групи джерел. Автором під час наукового пошуку було опрацьовано номери „Господарсько-кооперативного часопису”, „Кооперативної республіки”, „Сільського господаря”, „Українського агрономічного вісника” та ін. На їхніх сторінках публікувалися статті та наукові розвідки з історії, теорії, організації виробництва і господарської діяльності у сільському господарстві.

Отже, джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною і достовірною. Вона дозволяє вирішити дослідницькі завдання, досягти поставленої мети.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові наукові методи і принципи пізнання. Для вирішення дослідницьких завдань дисертантка послугувалася історико-порівняльним, проблемно-хронологічним, статистичним, ретроспективним методами. Їхнє поєднання сприяло комплексному дослідженню обраної для вивчення теми.

У другому розділі „Соціально-економічні передумови впровадження сільськогосподарських знань”, що складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, досліджено стан аграрних відносини в Галичині у міжвоєнний період та відновлення діяльності громадсько-господарських товариств, які заклали підвалини для впровадження сільськогосподарських знань в аграрному секторі.

У підрозділі 2.1 „Аграрні відносини в Галичині у міжвоєнний період” розкрито соціально-економічні відносини на селі, які характеризувалися збереженням магнатського і дрібного селянського землеволодіння. Серед великих землевласників переважали польські (1921 р.): 92,8% у Тернопільському, 88,1% - у Львівському і 73,1% - у Станіславівському воєводствах. Особливістю аграрних відносин була колонізація українських земель польським населенням під час парцеляції державних і приватних земель. Повне право на отримання землі було надане мешканцям етнічної Польщі (закон від 31 липня 1920 р.). Станом на 1 липня 1921 р. ј земельного запасу Галичини опинилася у власності чи користуванні польських колоністів. Для захисту своїх соціально-економічних прав, інтересів, українцям необхідно було насамперед відновити систему кооперативних організацій, яка успішно захищала економічні інтереси галицьких українців за австрійського панування, але внаслідок Першої світової та українсько-польської воєн була майже повністю знищена. Характерним було те, що за тогочасних економічних і політичних умов сільське господарство Галичини за своєю структурою було неоднорідним. Так, існувала різниця між Станіславівщиною з найвищим відсотком лук, пасовиськ (полонин) і лісів та Тернопільщиною, де сінокоси складали половину, а пасовища - третину угідь. Тернопільщина характеризувалася найвищим відсотком ріллі - 63,3%, тоді як Станіславівщина мала 31,5%. Тому Станіславівщина стала місцем зародження українського молочарства. Аграрні відносини в Галичині визначалися аграрним перенаселенням та малоземеллям, що було важливим фактором переходу від рослинництва до тваринництва.

Нові суспільно-політичні та соціально-економічні умови в Галичині з відновленням Польської держави вимагали перегляду шляхів і методів господарської діяльності українського селянства. Перед ним стояло завдання в умовах ігнорування інтересів українського народу з боку офіційної влади покладатися на власну активність, визначити шляхи і засоби відбудови та розвитку господарства. Лідери українського громадського життя стали ініціаторами продовження традицій та практики організації національної самооборони, переспрямування суспільної енергії українського народу з національних на організаційно-господарські завдання.

У підрозділі 2.2 „Відновлення діяльності громадсько-господарських товариств” розкрито умови відродження українських громадсько-господарських товариств. Першим громадсько-господарським товариством, яке відновило свою діяльність був „Сільський господар” (листопад 1919 р). Із програмою відбудови краю та розвитку сільського господарства виступив Ю. Павликовський. Вирішено було розпочати відбудову господарського життя з відродження і розбудови української кооперації як фінансово самозабезпеченої організації. Кооперативне життя мало зосереджуватися в міцній крайовій організації, яка об'єднувала б фахові сили і матеріальні фонди кооперативних союзів під керівництвом Крайового ревізійного союзу. Наголошувалося на поєднанні зусиль трьох провідних національно-громадських організацій краю: кооперації, „Просвіти”, „Сільського господаря”. Теоретичним підґрунтям ухвалених рішень були ідеї Є. Олесницького про вирішальне значення для розвитку нації громадсько-економічної самодіяльності мас, створення єдиної сільськогосподарської організації українців Галичини. Враховувався досвід Радянської України періоду непу, де впродовж 1921 - 1922 рр. агрономічну допомогу населенню надавала кооперація. 4 січня 1921 р. із представників „Просвіти”, „Сільського господаря”, Крайового союзу ревізійного, Крайового союзу господарсько-торговельних спілок, Крайового союзу по вирощуванню і збуту худоби, Крайового молочарського союзу було створено керівний орган - Крайовий комітет організації кооперативів (ККОК). Однак універсальної громадсько-господарської організації не виникло. В результаті чого, Крайовий союз господарських спілок „Сільський господар” на основі рішень Наглядової ради (20 листопада 1923 р.) і загальних зборів (26 грудня 1923 р.) реорганізувався на Крайовий союз сільських і окружних (повітових) союзів споживчо-збутових кооперативів. На загальних зборах 14 червня 1924 р. його назву було змінено на „Центросоюз”. Було підтверджено, що він залишається торговельним синдикатом товариства „Сільський господар”. Статутні завдання „Центросоюзу” зберігали культурно-просвітницький характер. Одним із них була співпраця з Крайовим товариством „Сільський господар” для піднесення агрокультури та добробуту села.

У третьому розділі „Громадське сприяння поширенню сільськогосподарських знань”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено заходи державних органів влади та громадського-господарських організацій зі сприяння поширенню сільськогосподарських знань на селі.

У підрозділі 3.1 „Селянські товариства - організатори сільськогосподарської освіти та громадської агрономії” розкрито, що однією із серйозних проблем господарського життя міжвоєнного періоду Польської держави були низькі знання селян із усіх галузей сільськогосподарського виробництва та підприємництва. На її вирішення вживалися відповідні заходи. Зокрема, до 1940 р. планувалося, відповідно до закону 1920 р. і розпорядження Міністерства сільського господарства 1923 р., у кожному повіті заснувати дві нижчі господарські школи (жіночу та чоловічу). 25% на їхнє утримання давала держава з держбюджету, 25% - самоврядні організації, решта коштів під 3% річних кредитувалася державою. У 1928 р. діяльність нижчих повітових шкіл була підпорядкована органам місцевого самоврядування - повітовим аграрним комітетам. На польських землях до 1926 р. було засновано 105 повітових сільськогосподарських шкіл, на українських землях - жодної. У Польській державі на початок 1926 р. готували спеціалістів 115 навчальних закладів, а в 1935 р. - уже 194, зокрема 5 вищих навчальних закладів, 12 середніх, 149 нижчих, 29 спеціальних. На українських етнічних землях працювало 43 навчальні заклади (відповідно 1 - вищий навчальний заклад, 3 - середніх, 33 - нижчих і 6 спеціальних), але тільки 4 з них були з українською мовою навчання.

За відсутності державного фінансування для забезпечення необхідної фахової підготовки селян українські сільськогосподарські школи засновувалися під патронатом українських громадських організацій. Товариства „Сільський господар”, „Просвіта”, „Рідна школа”, „Маслосоюз” вважали своїм завданням допомагати українській молоді отримати ґрунтовну фахову освіту в сільськогосподарських школах. Для цього вони добивалися утворення державних закладів із українською мовою навчання, залучали сільську молодь до навчання.

Перший з'їзд українських агрономів (1927 р.) визнав сільськогосподарське шкільництво головним чинником розвитку господарської культури й ефективної практичної діяльності. Другий з'їзд українських агрономів (1928 р.) ухвалив рішення заснувати одну вищу, три середні, а також мережу нижчих повітових шкіл із українською мовою навчання. При секції сільськогосподарського шкільництва було обрано шкільний комітет у складі священника Й. Раковського, агрономів Є. Храпливого, Є. Брилинського, В. Доманицького, які у пресі постійно публікували статті з обґрунтуванням необхідності сільськогосподарської освіти. Є. Храпливий у книзі „За наше хліборобське шкільництво” пропонував заснувати навчальні заклади під патронатом хліборобських організацій „Сільського господаря”, „Центросоюзу” і „Маслосоюзу”.

Важливе значення для підготовки фахівців із вищою освітою для галицького села мала співпраця громадсько-господарських товариств із Українською господарською академією й Українським технічно-господарським інститутом у Подєбрадах. У перші роки у них навчалися емігранти зі Східної України, переважно учасники визвольних змагань, а з 1926 р. - уродженці західноукраїнських земель. За шість наборів (у 1928 р. розпорядженням Міністерства сільського господарства через брак коштів академії було заборонено приймати студентів) заклад закінчило 786 осіб. Було підготовлено 559 інженерів: 125 агрономів, 92 лісники, 165 економістів, 117 гідротехніків, 58 хіміків-технологів. Отримали дипломи академії 50 українців із Галичини.

У підрозділі 3.2 „Господарсько-організаційні заходи товариств” визначено, що метою діяльності громадсько-господарських товариств було сприяння поширенню сільськогосподарської освіти та фахових знань у селах Галичини. З цією метою „Сільський господар” прагнув створити власні освітні осередки. Ними повинні були стати господарська школа в Коршеві Коломийського повіту та садівничо-господарська школа ім. Т. Шевченка у Скнилові біля Львова. Упродовж трьох навчальних років (1928 - 1931 рр.) було проведено шість одно-тримісячних курсів: помічників повітових агрономів, зоотехнічні, домашнього господарства спільно. На них навчалося 166 слухачів. Навчання половини з них оплачували „Маслосоюз” і кооперативи.

Через негативне ставлення польської влади до українського шкільництва, за відсутності фінансових можливостей громадські товариства не змогли реалізувати плани організації власних фахових шкіл. Тому товариства зосереджували свою діяльність на пропаганді сільськогосподарської освіти, організації благодійних стипендіальних фондів для селянських дітей, співпраці з господарськими школами „Просвіти” і „Рідної школи”. Інспекторат агрономічної роботи у Львові ухвалив рішення (3 березня 1934 р.) про опіку „Сільського господаря” над приватною сільськогосподарською освітою. Щоб надати агрономічній роботі цілеспрямованого фахово-просвітницького характеру і належним чином координувати її діяльність, українські агрономи під опікою товариства “Сільський господар” заснували самостійний кооператив “Спілка українських агрономів”.

Таким чином, у 20 - 30-х рр. XX ст. відбудова і зростання українських громадсько-господарських товариств та їхня діяльність визначалися соціально-економічною політикою Польської держави. Громадсько-господарські товариства були організаторами поширення сільськогосподарських знань серед галицького селянства.

У четвертому розділі „Фахова підготовка галицького селянства громадсько-господарськими товариствами”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, охарактеризовано заходи громадсько-господарських товариств з надання фахової освіти галицьким селянам.

У підрозділі 4.1 „Організація дослідної справи в сільському господарстві” з'ясовано, що організація ефективної агрономічної діяльності вимагала конкретних наукових знань, достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів. У програмних матеріалах „Сільського господаря” у 1927 - 1929 рр. планувалося заснувати дослідні поля з рослинництва та репродукційні установи з тваринництва, агрохімічну та фітопатологічну лабораторії, а також проводити виробничі перевірки новітніх технологій у місцевих умовах аграрного виробництва і пропонувати їх селянам-господарям для освоєння. Організатором дослідної роботи мала стати „Спілка українських агрономів”.

Пропаганду агрокультурних заходів і практичне навчання новітнім технологіям забезпечували показові заходи громадсько-господарських товариств. Їхнє завдання полягало у тому, щоб, застосовуючи наочні приклади, переконати селянина у перевазі застосування сучасних наукових розробок, залучати селян до активної участі у поліпшенні сільськогогосподарського виробництва.

Також показові заходи використовувалися для сприяння розвитку молочного тваринництва селянських господарств. Ця робота організовувалася за методом контролю молочності. Він передбачав виявлення природної молочної продуктивності корів через науково-унормовану годівлю. Цей метод був запозичений з багатолітнього досвіду сільськогосподарських товариств США, Німеччини, інших держав Європи зі створення високопродуктивних порід молочної худоби і вдосконалення технології виробництва молока.

В агрономічній практиці 1934 - 1938 рр. запроваджувався метод змагання і заохочування. Для сприяння формуванню районів промислового птахівництва проводилися конкурси на краще птахівницьке господарство. Їхніми організаторами ставали гуртки Хліборобської школи молоді та секції господинь. У 1936 р. було проведено конкурси птахівничих господарств у 14 селах, курників - у 3 селах, вирощування курей - у 26 селах.

Досвід діяльності громадсько-господарських товариств із піднесення продуктивності молочного скотарства та інших галузей тваринництва селянських господарств дозволив пропагувати та поширювати комплекс технологічних прийомів: годівлю за раціонами, створення тваринницького двору, дотримання правил догляду та утримання домашніх тварин, вибракування корів із низькою природною молочною продуктивністю, розширення посівів кормових культур, окультурення природних луків і пасовищ. Це були резерви ефективності, доступні для усіх селян-господарів.

У підрозділі 4.2 „Впровадження та практичне застосування сільськогосподарських знань” вивчено поширення аграрної культури серед селян Галичини. Громадсько-господарські товариства сприяли створенню показових господарств. Останні розглядалися як завершення організаційної агрономічної роботи, перехід від раціоналізації окремих галузей селянських господарств до цілісного господарського механізму. Показово-пропагандистське значення мали сільськогосподарські виставки. У вересні 1929 р. для відзначення ювілеїв українських громадсько-господарських установ (60 річниці „Просвіти”, 30 річниці „Сільського господаря”, 25 річниці РСУК, 25 річниці заснування першої молочарні у Завадові, яка започаткувала „Маслосоюзу”, 30 річниці Перемишлянської „Спілки для торгівлі і промислу” - предтечі „Центросоюзу”) було вирішено провести західноукраїнську виставку „Українське село”. Її завдання полягало у тому, щоб „віддзеркалити працю на полі суспільної агрономії, поступ сільського господарства”.

Для підвищення рівня професійної освіченості селян, „Сільський господар” започаткував інформаційно-консультативну діяльність. Консультації були як індивідуальні, так і для цілої громади. Консультативні рубрики були в усіх часописах товариства. Агропросвітницька діяльність була найрозвиненішим і найрезультативнішим напрямком діяльності гуртків та філій громадсько-господарських товариств. Однак опановування селянами знань і навичок, необхідних для успішного ведення господарства, не набуло масового характеру. На перешкоді цьому були дрібноземелля та фінансова скрута.

Висновки

У результаті проведеного дослідження автор виносить на захист такі висновки та положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона досі не була предметом спеціального вивчення. Залучена до дисертації джерельної база є різноплановою, достовірною і дозволяє досягти поставленої мети та вирішити дослідницькі завдання.

2. Входження Галичини до Речі Посполитої Польської негативно позначилося на розвитку регіону через його надшвидку полонізацію та колонізацію. За цих умов українцям залишалося сподіватися лише на власні сили. Однією з форм етнозбереження стала відбудова тих громадсько-господарських інституцій, які вже мали досвід в захисті інтересів українців за австро-угорського панування.

Діяльність громадсько-господарських організацій проходила через гуртки сільськогосподарських товариств „Сільський господар”, „Просвіта”, „Рідна школа”, „Маслосоюз”. Вона відповідала запитам приватногосподарських інтересів населення, сприяла запровадженню новітніх методів у господарюванні. Підставою для такої роботи товариств була господарська самодіяльність селянства. Формувалася певна система громадської агрономічної діяльності: проведення масових сільськогосподарських заходів, групове обслуговування та індивідуальний вплив. Масові заходи знайомили селян із досягненнями аграрної науки, заохочували їх до участі у справі покращення власних господарств.

3. Вперше у практиці селянського господарювання було поставлено питання про поєднання технологічно-технічних і організаційних заходів. Увага зосереджувалася на вирішенні таких проблем селянських господарств, як раціональна науково-практична організація виробництва, санітарно-ветеринарні заходи, сприяння землеустрою, матеріально-технічне і торговельно-збутове забезпечення. Важливе значення мали перші спроби запровадження виробничої контрактації селянських господарств і цукрозаводів, що регулювало, раціоналізувало і зміцнювало селянські господарства.

4. Важливе значення мав організаційний напрямок діяльності, узгодження завдань і роботи осередків громадсько-господарських товариств і кооперативів. Було створено механізм співпраці громадської агрономії та кооперації. Громадсько-господарські товариства сприяли раціоналізації селянських господарств, підвищенню якості і конкурентоспроможності селянської продукції. Про це свідчить спільна праця філій і зоотехнічних секцій гуртків „Сільського господаря” з відділами і районними молочарнями „Маслосоюзу”. Завдяки їй запроваджувався контроль продуктивності домашніх тварин, засновувалися допомогові фонди, окультурювалися сінокоси, випаси і налагоджувалося кормовиробництво, закуповувалося і поширювалося насіння кормових культур. Було започатковано вирішення проблем вертикальної інтеграції: виробництво - переробка - збут. Однак не було налагоджено тісної співпраці з кредитною кооперацією, що обмежувало і так незначні можливості інвестування селянських господарств.

5. За обсягами і результативністю у діяльності громадсько-господарських товариств із поширення сільськогосподарських знань у Галичині у 1919 - 1939 рр. провідне місце належало поширенню сільськогосподарських знань позашкільним шляхом. Товариства налагоджували видавництво часописів і популярної сільськогосподарської літератури. Були вироблені ідейні, організаційні, програмні та навчально-методичні основи діяльності агрономічної організації з селянською молоддю. Організовувалися курси з підготовки кадрів для роботи у господарських установах і перепідготовки нижчого агрономічного персоналу.

Водночас заходи громадсько-господарських товариств охоплювали незначну частину селянства, масового агрообслуговування господарств і галузей виробництва повною мірою не вдалося налагодити. Не отримали системного поширення і не приваблювали масово сільських господарів виставки і конкурси. Тому зростання професійно-кваліфікаційного рівня селян йшло повільно. Причиною цього був низький рівень їхнього матеріального становища.

6. Враховуючи конкретний історичний досвід становлення і розвитку сільськогосподарської освіти, поширення фахових знань в аграрній сфері у Галичині у 1919 - 1939 рр. в умовах ринкових відносин і враховуючи особливості сучасної економічної дійсності агрономічна й економічна допомога населенню повинна вважатися суспільною справою та стати складовою аграрної політики держави.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора

1. Палилюлько О.М. Інтеграція ідей громадської агрономії в сільському господарстві України у першій чверті ХХ ст. / О.М. Палилюлько // Український селянин. Збірник наукових праць Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. - Випуск 12. - Черкаси, 2010. - С. 56 - 59.

2. Палилюлько О.М. Впровадження сільськогосподарських знань кооперативними організаціями Галичини у міжвоєнний період. / О.М. Палилюлько // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Збірник наукових праць. Серія: історія. - Випуск 1. - Тернопіль, 2010. - С. 105 - 109.

3. Палилюлько О.М. Фахова допомога громадських установ західноукраїнському селянству Східної Галичини (1919 - 1939 рр.) / О.М. Палилюлько // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету. Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2011. - Т. 20. - С. 260 - 267.

4. Палилюлько О.М. Діяльність громадсько-господарських товариств Галичини в організації сільськогосподарської освіти (1919-1939 рр.) / О.М. Палилюлько // Вісник аграрної історії. Збірник наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2011. - Випуск 1. - С. 55 - 66.

5. Палилюлько О.М. Витоки громадської агрономії в західноукраїнському селі Східної Галичини у міжвоєнний період 1919 - 1939 рр. / О.М. Палилюлько // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації. Матеріали VІ Всеукраїнської наукової конференції. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - Тернопіль 2010. - С. 101 - 105.

Анотація

Палилюлько О.М. Діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань в Галичині (1919 - 1939 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

На основі аналізу архівних документів, матеріалів періодичних видань, досягнень історіографії досліджено діяльність громадсько-господарських товариств з поширення сільськогосподарських знань серед селянства Галичини.

Діяльність громадсько-господарських організацій проходила через гуртки сільськогосподарських товариств „Сільський господар”, „Просвіта”, „Рідна школа”, „Маслосоюз”. Вона відповідала запитам приватногосподарських інтересів населення, сприяла запровадженню новітніх методів у господарюванні. Підставою для такої роботи товариств була господарська самодіяльність селянства.

Формувалася певна система громадської агрономічної діяльності: проведення масових сільськогосподарських заходів, групове обслуговування та індивідуальний вплив. Масові заходи знайомили селян із досягненнями аграрної науки, заохочували їх до участі у справі покращення власних господарств.

Ключові слова: селянство, громадсько-господарських товариства, громадська агрономія, сільськогосподарські знання, Галичина.

Аннотация

Палилюлько О.М. Деятельность общественно-хозяйственных организаций по распространению сельськохозяйственных знаний в Галичине (1919 - 1939 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию распространения и внедрения сельскохозяйственных знаний общественно-хозяйственными организациями в период пребывания Галичины в составе Польского государства (1919 - 1939 гг.).

На основе анализа историографии автор отмечает, что деятельность общественно-хозяйственных организаций по распространению сельскохозяйственных знаний в Галичине не была предметом специального исследования историков. Избранная диссертанткой тема освещалась исследователями только фрагментарно.

В работе охарактеризовано состояние сельского хозяйства Галичины после Первой мировой войны. Рассмотрены аграрные отношения в регионе в исследуемый период, а также изучены предпосылки возобновления деятельности общественно-хозяйственных организаций, которые стали инициаторами распространения сельскохозяйственных знаний в аграрной сфере Галичины, что способствовало развитию интенсивных форм хозяйствования.

В работе проанализировано деятельность государственных органов власти в развитии сельскохозяйственного образования. В исследовании определена роль общественно-хозяйственных организаций, которые принимали участие в развитии сельскохозяйственного образования крестьян Галичины. Ими организовывались сельскохозяйственные учебные заведения, курсы по изучению производства, проводились экскурсии, выставки. Их просветительская деятельность была отображена в периодических изданиях, основной задачей которых было оказание помощи крестьянам в ведении рационального хозяйства.

Диссертанткой рассмотрены методы работы общественно-хозяйственных организаций, способствовавшие распространению сельскохозяйственных знаний в Галичине. Определено место и роль общественной агрономии в деле внедрения передовых агротехнологий. Это была целенаправленная деятельность общественно-хозяйственных организаций, которые объединяли сельскохозяйственных производителей в оказании взаимопомощи как в производстве, так и в реализации своей продукции.

В исследовании показано, что одной из важных форм пропаганды сельскохозяйственных знаний среди крестьян Галичины была ярмарочная торговля, которая на практике демонстрировала сельскохозяйственную продукцию, полученную в результате внедрения специальных технологий и применения специальных знаний.

Определено, что в деятельности по внедрению и распространению знаний среди крестьянства и других производителей сельскохозяйственной продукции использовались методы просвещения и практически- показательный. В итоге все эти мероприятия способствовали совершенствованию аграрной культуры, изменению социально-экономической структуры в сельском хозяйстве Галичины в 1919 - 1939 гг.

Ключевые слова: крестьянство, общественно-хозяйственные организации, общественная агрономия, сельскохозяйственные знания, Галичина.

Summary

Palylilko O. Activity of public-farming communities in spreading of agricultural Knowledge in Halychyna (1919-1939). - Manuscript.

The thesis for a Candidate degree in historical sciences in the speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Cherkasy national university of the name of Bohdan Khmel'nitskogo. - Cherkasy, 2011.

The source and the state of development of agricultural education was analysed on the basis achieves papers, materials of periodical issues, erective heritage, historical research of foreign and home scientists; activity of public farming communities in spreading of agricultural Knowledge among Halychyna peasants; public influence and assistance in spreading of agricultural Knowledge in the process of introduction of new technologies in agriculture in 1919 - 1939 g.

The activity of public-economical organizations went through agricultural societies groups like “Rural owner”, “Prosvita”,

“Native school”, “Maslosouz”. It answered to queries of agricultural interests of population, promoted to introduction of new managing methods. Foundation for this work of groups was agricultural independent action of peasants, sent on activity development and economical self - helping.

The system of public agronomical activity was forming: lead through of mass agricultural influence. Mass measures acquainted peasants with achievements of agrarian science, encouraged them to participation in matters of improvement of own economies.

Key words: agricultural communities, public agronomies, agricultural Knowledge, Halychyna.

Размещено на Allbest.ru