Державно-правові погляди Соломона Крима

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

УДК 340.12

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ СОЛОМОНА КРИМА

Сорокін Руслан Олексійович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович;

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Шевченко Анатолій Євгенійович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, начальник кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Лемак Василь Васильович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права;

кандидат юридичних наук Кириченко Олена Миколаївна, Національна академія внутрішніх справ, викладач кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться 05 липня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (03115, м. Київ, вул. Львівська, 23)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

Автореферат розісланий «04» червня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.О. Короїд

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

крим політик громадський

Актуальність теми. Розбудова правової держави, становлення громадянського суспільства в Україні визначають стійкий інтерес до всебічного й об'єктивного вивчення особливостей державного будівництва на території сучасної України в різні періоди її історії. Одна з них пов'язана з правовим статусом і політичним становищем малочисельних народів, які мешкають в Україні і мають власний досвід участі в суспільно-політичних та державотворчих процесах, виробили засоби їхньої громадсько-політичної самоорганізації та відповідної юридичної атрибутації. На окрему увагу заслуговують кращі зразки політико-правової думки, продуковані громадськими й науковими діячами.

У правовій літературі лише ескізно подано таку цікаву сторінку, як організація державної влади Кримським урядом на чолі із Соломоном Кримом, його відносини з представниками країн Антанти й командуванням Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР), основні напрями нормативно-правової діяльності у 1918-1921 рр. Врахування уроків та досвіду державотворчих зусиль політичних сил різної орієнтації в Криму створює основи не лише для прирощення теоретичних знань, а й для збагачення практики державного будівництва на сучасному етапі.

Погляди С. Крима на державу і право, його ідеї щодо майбутніх перспектив державного будівництва, а також роль політичних партій та громадських об'єднань в організації та функціонуванні різних владних структур на території півострова дотепер студіювалися несистемно. Однак ця постать заслуговує на особливу увагу дослідників через кілька причин. Караїм за походженням, С. Крим був одним із найосвіченіших громадян Тавриди й усієї Росії, земським діячем, членом Конституційно-демократичної партії (“Народна свобода”), членом Державної думи І і IV скликань і виборним останнього складу Державної ради Російської імперії. Він очолював єдиний у Криму за період 1918-1921 рр. цивільний уряд. Залишаючись адептом ліберальних цінностей і прихильником демократичного розвитку державної і правової систем. Саме ці базові принципи, що істотно вплинули на його правові погляди, він намагався втілювати в життя на всіх етапах своєї державної, політичної та громадської діяльності. С. Крим став ініціатором заснування найбільшого у той час на території Кримського півострова вищого навчального закладу - Таврійського університету.

Теоретичне підґрунтя дисертації становлять напрацювання провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії та історії держави і права; історії політичних і правових вчень В.Д. Гончаренка, В.Г. Зарубіна, О.В. Зайчука, В.М. Кампо, В.В. Копєйчикова, О. І. Копиленка, О.Л. Копиленка, В.Б. Кузьменка, О.М. Кириченко, В.В. Лемака, О.Г. Мурашина, О.В. Петришина, А.Й. Рогожина, В.О. Румянцева, А.В. Санцевича, В.О. Серьогіна, О.Д. Святоцького, О.Ф. Скакун, С.О. Телешуна, О.В. Тимощука, Б.Й. Тищика, Р.Б. Тополевського, І.Б. Усенка, Р.Р. Фахрутдінова, Р. Циппеліуса, А.Є. Шевченка, О.Н. Ярмиша та інших.

І хоча ідеї і теоретичні напрацювання Соломона Крима увійшли до скарбниці вітчизняної правової думки, проте донині відсутні юридичні дослідення, спеціально присвячені комплексному аналізу його політико-правових поглядів, а також їхньому практичному втіленню у процесі його громадської, політичної та державної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема наукового дослідження відповідає вимогам Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки». Обраний напрям дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка і пов'язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту. Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження 0111U003928. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 7 від 31.03.2010 р.), та включена Національною академією правових наук України до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2010 р.; № 24).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз політико-правових поглядів С. Крима на державу і право, вивчення основних етапів його суспільної активності як політика, громадського і державного діяча та використання історичного досвіду для удосконалення державного будівництва.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

- охарактеризувати стан опрацювання теми в науковій літературі та джерельну базу дослідження;

- з'ясувати правовий статус кримських караїмів у розгорнутій історичній ретроспективі та їхнє фактичне становище як національної меншини у складі Кримського ханства й Російської імперії;

- виявити вплив норм права Кримського ханства й Російської імперії на правосвідомість караїмського народу та формування державно-правової концепції С. Крима;

- встановити основні етапи розвитку політико-правових поглядів С. Крима та проаналізувати їх у контексті його громадської, політичної державної діяльності;

- дати політико-правову оцінку програми Конституційно-демократичної партії і виявити її вплив на формування світоглядного й політичного кредо С. Крима;

- простежити погляди С. Крима на функціонування держави, забезпечення базових прав і свобод людини;

- виявити ставлення С. Крима до земського самоврядування й основних інститутів держави в Російській імперії до Лютневої революції 1917 року, показати засоби реалізації креативного потенціалу цих форм самоорганізації місцевих громад;

- висвітлити погляди С. Крима на права національних меншин у Росії;

- відтворити політичний портрет С. Крима на підставі його державної, політичної і громадської діяльності та спогадів сучасників.

Об'єктом дослідження є наукова, громадська, політична й правозастосовча діяльність С. Крима як голови Таврійського губернського земського зібрання, депутата Державної думи й Державної ради Російської імперії й голови Ради Міністрів Криму в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., а також нормативно-правові акти, вироблені за його участю.

Предметом дослідження є державно-правові погляди С. Крима.

Методи дослідження. Методологічні підходи до виконання дисертаційного дослідження базуються на засадах об'єктивності, системності, всебічного врахування всіх складових елементів та проявів, явищ і процесів, що вивчаються, а також загальнонаукових методах пізнання.

За основу дослідницького інструментарію взято міждисциплінарні методики, що продиктовано історико-правовим характером дослідження.

Текст структурований і вибудуваний за проблемно-хронологічним принципом, що, в поєднанні з іншими суто історичними методами, створило можливості для реконструкції суспільно-політичного, соціального, етнічного, ментального середовища, в якому формувалась особистість С. Крима, а також послідовного відтворення подій, в яких він брав участь як громадянин, вчений, політик, державний діяч.

Основними загальнонауковими методиками, використаними у праці, стали інструменти емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, зіставлення), операції, що застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях (аналіз, синтез, індукція і дедукція, моделювання), суто теоретичні методики (сходження від загального до одиничного, особливого і, навпаки, від одиничного до загального), соціальні прийоми (опитування, аналіз статистичних матеріалів тощо).

Використання діалектичного і системного методів пізнання мало на меті простежити життєвий шлях центрального об'єкта цього дослідження у всій його складності, багатоманітності, взаємозв'язках з іншими акторами того часних суспільно-політичних реалій (підрозділи 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.).

Методи наукової біографістики застосовані з метою відтворення багатовимірного, стереоскопічного образу С. Крима в різних часових і подієвих контекстах, з відповідними реакціями, рефлексіями, моделями поведінки (підрозділи 3.1., 3.2.).

Історико-правовий метод використовано для аналізу поглядів С. Крима на державу і право, політичної програми Конституційно-демократичної партії (“Народна свобода”), рішень Таврійських земських зборів, законотворчих ініціатив С. Крима в Державній думі Російської імперії I і IV скликань, а також нормативно-правових актів другого Кримського крайового уряду (підрозділи 1.2., 4.1., 4.2.).

Завдяки методам герменевтики й феноменології, політико-правові ідеї С. Крима, викладені в розроблених ним нормативно-правових актах, а також політичній легенді-казці “Молитва Гахама”, проектуються на його практичну діяльність, сприяючи осмисленню й визначенню їхньої суспільної та наукової значущості, а також місця і ролі цієї непересічної постаті в громадсько-політичних і державотворчих процесах регіону (підрозділи 2.2., 4.1., 4.2.).

Джерелознавчі методики використані на етапі виявлення, обробки, систематизації документально-емпіричної основи дисертації. Комбінування наукового інструментарію юриспруденції, історії, політології, філософії, соціології та інших дисциплін створило підґрунтя для комплексного висвітлення тих аспектів теми, які перебувають у центрі дослідження (підрозділ 1.2).

Емпіричну базу дослідження склали документи, насичені інформацією про суспільно-політичну діяльність Соломона Крима у Таврійських земських оргаах і державних структурах Російської імперії - журнали засідань Тавійсьих губернських земських зборів та стенографічні звіти про роботу Державної думи Російської імперії І і IV скликань, законодавчі акти дореволюційної Російської держави, політичні документи російської Конституційно-демократичної партії, періодичні видання і преса, наративні джерела, спогади учасників тих подій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням політико-правових поглядів та державотворчих зусиль видатного кримського суспільного й політичного діяча С. Крима, в якому міститься аналіз його наукової та законотворчої спадщини й з'ясовується її місце в юридичній науці.

Наукову новизну конкретизують наступні положення:

уперше:

– подано широку респективу функціонування караїмської спільноти як специфічного етноконфесійного, соціокультурного, економічного й ментального середовища, в якому складалася особистість С. Крима;

– виявлено, систематизовано й проаналізовано архівні джерельні пласти, мемуарну літературу, періодичну пресу та наукову літературу, в яких віддзеркалюється життєвий шлях непересічної історичної постаті - С. Крима;

– у концентрованому вигляді охарактеризовано основні чинники, що вплинули на формування політико-правових поглядів С. Крима, його життєве й громадсько-державне кредо зокрема виховання в караїмській спільноті, університетська освіта, практична робота в самоврядних структурах, участь у підготовці нормотворчих документів.

– шляхом виявлення, системного опрацювання джерельних масивів виокремлено й проаналізовано державно-правові ідеї С. Крима, сформульовані й викладені в його публічних виступах у земських і державних органах влади, розроблених ним законопроектах, й стосується налагодження діяльності органів місцевого самоврядування, подолання бюрократизму, спрощення процедури проходження документів, удосконалення системи влади в країні в цілому і в таврійському регіоні, впорядкування земельних відносин та інші.

– визначені основні етапи становлення політико-правових поглядів Соломона Крима в контексті його громадської та державної діяльності: участь у роботі Таврійського губернського земського зібрання, Державної думи I і IV скликань та Державної ради Російської імперії, виконання функцій, пов'язаних із державним управлінням на посаді голови другого Кримського крайового уряду;

– охарактеризовано погляди С. Крима на існуючу судову систему і запропоновані ним методи усунення недоліків у її функціонуванні;

– розкрито погляди С. Крима на право як на основний регулятор усіх видів суспільних відносин;

– встановлено, що в національному питанні С. Крим виступав за надання культурної автономії компактно проживаючим у конкретній місцевості національним меншинам;

– доведено, що С. Крим був прихильником відтворення єдиної, вільної й демократичної Росії, в якій кожному громадянину та представникам всіх соціальних станів були б гарантовані рівні права і свободи.

удосконалено:

– інструментарій, за допомогою якого фігура громадського й державного діяча вписується в контекст суспільно-політичного життя країни в різні, в тому числі, переломні, періоди її історії;

– погляди на зусилля С. Крима на посадах гласного Таврійського губернського земства, депутата Державної думи і члена Державної ради Російської імперії;

– оцінки результатів наукової діяльності С. Крима в аграрній сфері та розвитку економіки регіону;

– характеристику ідеї Соломона Крима про те, що освічене й культурне суспільство, вільний доступ населення до одержання знань і професійних навичок, сприяння розвитку науки є запорукою розвитку вільної й демократичної держави;

– уявлення про правове поле, в якому діяв другий Кримський крайовий уряд та безпосередній внесок С. Крима у нормотворчий процес.

дістали подальший розвиток:

– положення про верховенство права як імперативну засаду теоретичних поглядів і громадсько-політичної практики С. Крима;

– теза про те, що визначальним фактором структурування й еволюції політико-правових поглядів С. Крима стали ідеї “нового” лібералізму та програма Конституційно-демократичної партії “Партія народної свободи”;

– інтерпретації, пов'язані з діяльністю С. Крима на посаді голови другого крайового Кримського уряду;

– твердження про те, що С. Крим був прихильником лібералізації всіх державних інститутів, а також галузей права й процесу;

– політико-правові рішення, за допомогою яких С. Крим втілював у життя на території Кримського півострова лінію, спрямовану на реалізацію політичної програми російської Конституційно-демократичної партії (партії “Народної свободи”), адаптуючи її до місцевих умов.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони використовуються у навчальному процесі кафедри теорії та історії держави і права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (акт впровадження в навчальний процес від 21.03.2011 р.), кафедри менеджменту і права Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України “Кримський агротехнологічний університет” (акт впровадьження в навчальний процес від 21.03.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення та висновки, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно. У співавторстві опубліковано одну статтю, авторська участь здобувача становить 50 % і стосується обґрунтування особливостей формування державно-правових поглядів Соломона Крима.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження були викладені й обговорені на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ, а також доповідалися на: науковому семінарі “Міжнародні відносини в XX-XXI ст. і зовнішня політика України” (м. Сімферополь, 26 лютого 2008 р.); XX міжнародній історико-правовій конференції “Земля й земельні відносини в історії права держави і юридичної думки” (м. Судак, 25-28 вересня 2008 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи” (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції “Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих учених” (м. Донецьк, 25 лютого 2011 р.); Всеукраїнській конференції студентів та молодих учених “Юриспруденція: актуальні проблеми теорії та практики” (м. Бердянськ, 17-18 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми наукових публікаціях, з них чотири статті опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотири тези доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (287 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з них основний текст - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу і теоретичну базу, розкрито наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, визначено практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

Розділ 1 “Стан наукової розробки проблеми й джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано наукову літературу з окресленої проблематики, а також охарактеризовано джерела, на основі яких було виконано дисертаційне дослідження.

У підрозділі 1.1. “Огляд наукової літератури” простежуються основні тенденції наукового осмислення цієї та суміжної тем, вказуються здобутки і прорахунки дослідників, які студіювали даний комплекс питань. Умовно всі публікації, в яких тією чи іншою мірою розглядається вказана тематика, можна об'єднати в кілька груп.

До першої слід віднести матеріали, оприлюднені “по гарячих слідах” революційної доби 1917-1921 рр. Радянські публіцисти, історики і партійно-радянські керівники викладали своє бачення тогочасних подій. З “класових позицій” трактували суспільно-політичні та воєнні події Г. Толоконников, Я. Шафір, С. Піонтковський, Є. Штейнбах, М. Бунєгін, А. Бутецький, та інші. Вони негативно оцінюють діяльність Кримського крайового уряду, засуджують його соціально-економічну політику й контакти з командуванням Збройних сил Півдня Росії. Про заходи, спрямовані проти уряду, на чолі якого стояв С. Крим, йдеться у книзі А. Голубєва. Характеристика денікінського і врангелівського режимів подана в публікаціях Д. Кіна, А. Гуковського, І. Мінца, в яких висвітлюються, зокрема, заходи в аграрній та промисловій сферах, робітниче законодавство.

Окремий блок становить література, присвячена ідеології та діяльності Конституційно-демократичної партії, членом якої був С. Крим. Окремі сюжети з цієї проблематики містяться у працях І. Альфа (І. Сеймовича), Я. Слащова, М. Ковальова, М. Таніна, Ю. Мартинова, А. Голубєва, Б. Кандідова.

Починаючи з 50-х років, історики і правознавці виводять висвітлення вказаної проблематики на новий рівень. У монографіях А. Лихолата, А. Берьозкіна, М. Супруненка, В. Баранченка, Л. Спіріна, А. Алексашенка, І. Чирви, Ю. Лаптєва відтворюється панорамна картина громадського протистояння періоду 1917-1921 рр., з апологетичних позицій репрезентується політика радянської влади й у незмінно негативному - всіх інших урядів та режимів, що переважно перебували у стані конфронтації й відмовляли один одному в легітимності.

У “Нарисах з історії Криму” П. Надинського автор торкається таких питань, як зовнішня і внутрішня політика другого Кримського крайового уряду, причини його кризи та падіння, роль С. Крима в описуваних подіях.

У 70-80-ті роки з'являється низка праць, в яких із більшовицьких позицій детально зображено діяльність “контрреволюційних” сил, зокрема, кадетської партії (Н. Думова, Є. Іллерицька, Г. Іоффе), білогвардійських урядів (C. Карпенко, В. Федюк).

Утвердження нової парадигми в суспільних науках у 90-ті роки, доступ до все ширшого кола документів, зняття ідеологічного тиску і табу створили передумови корінного повороту в осягненні неоднозначних, суперечливих сторінок державотворчих процесів на території Криму, повернення із забуття “дійових осіб”, які грали в них провідні ролі.

Серед узагальнюючих праць слід назвати перш за все підготовлену правознавцями “Історію держави і права України” у 2-х томах за редакцією В. Тація. Загальну картину військово-політичних перипетій у краї подають А. Зарубін та В. Зарубін у монографії “Без переможців. З історії громадянської війни в Криму”.

Досвід державотворення на Кримському півострові аналізується в циклі праць О. Копиленка, а також монографії Ю. Дубка.

Із різноманітних історико-правових, етнополітичних та соціально-економічних проблем Криму упродовж останніх двох десятиліть в Україні захищено кілька кандидатських і докторських дисертацій, зокрема, Р. Бєлоглазова, С. Бородіна, Б. Змерзлого, А. Ішина, М. Прохорчик, В. Пащені, В. Румянцева.

Безпосередньо в цій тематичній ніші донині позначили свою присутність переважно історики. Історичні розвідки Ю. Полканова, В. Зарубіна й Т. Бикової (вона ж захистила кандидатську дисертацію в ширших хронологічних рамках) розкривають основні напрями діяльності Кримських крайових урядів у 1918-1919 рр., а також місце Соломона Крима в суспільно-політичних та державотворчих процесах у регіоні.

Єдиним історико-правовим дослідженням залишається праця Д. Велігодського “Державні утворення в Криму наприкінці 1918 - в 1920 рр.: історико-правове дослідження”.

Зацікавленість цією проблематикою виявляють і зарубіжні автори. Російська література представлена публікаціями В. Кувшинова, В. Шелохаєва, П. Кенеза, А. Дашина, О. Требова, В. Зиміна, дисертаціями Ю. Гордєєва й Г. Іполітова, в яких основна увага фокусується насамперед на білому русі на Півдні, а всі інші аспекти розглядаються дотично. У монографії М. Кизилова, що вийшла англійською мовою в США 2003 року, окрім широкого історичного полотна, на якому розкривається історія кримських караїмів, знаходиться місце і для характеристики дореволюційного етапу життєдіяльності С. Крима. Американський дослідник М. Носоновський також присвятив свої зусилля студіюванню минулого караїмської спільноти. Е. Лазеріні та А. Фішер (Стенфорд, США) зосередились на соціально-політичному аналізі ситуації в Криму в 20-ті роки, однак їхні висновки погано корелюються з документальними підтвердженими оцінками сучасних вітчизняних науковців.

Назагал огляд історико-правової літератури дає підстави стверджувати, що до найбільш опрацьованих сегментів теми відноситься військово-політичне протистояння в роки революції, громадянської війни та інтервенції, діяльність білогвардійських урядів на півострові, дипломатичні контакти між учасниками збройного протистояння. Водночас правові аспекти державотворчих процесів, персональна участь у них С. Крима, його погляди на державу і право залишаються недостатньо вивченими.

Підрозділ 1.2. “Джерельна база дослідження” містить репрезентацію документів історико-правового змісту, що лягли в емпіричну основу праці. За походженням та цільовим призначенням їх можна згрупувати у такий спосіб:

1. Документи, насичені інформацією про суспільно-політичну діяльність Соломона Крима у Таврійських земських органах і державних структурах Російської імперії - журнали засідань Таврійських губернських земських зборів та стенографічні звіти про роботу Державної думи Російської імперії І і IV скликань.

2. Документи (в тому числі законодавчі) про діяльність другого Кримського крайового уряду під головуванням С. Крима, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим (ДААРК), Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА України).

3. Законодавчі акти дореволюційної Російської держави.

4. Політичні документи російської Конституційно-демократичної партії.

5. Періодичні видання і преса.

6. Наративні джерела, спогади учасників тих подій.

7. Політична казка “Молитва Гахама”, автором якої є С. Крим.

На підставі цього джерельного комплексу існує можливість відстежити зародження та еволюцію політичних ідей центральної фігури дослідження, з'ясувати його погляди на роль і компетенцію органів місцевого самоврядування. Так, у журналах засідань Таврійських губернських земських зборів зафіксовано виступи С. Крима з пропозиціями щодо реформування місцевих органів самоврядування (земств), надання їм ширших повноважень, а також підвищення ефективності їх діяльності.

У процесі вивчення стенограм Державної думи І і IV скликань проаналізовано розвиток уявлень С. Крима про основні державні й правові інститути, основні напрями проекту аграрної реформи. Опрацювання нормативно-правових актів, ухвалених другим Крайовим урядом, дозволило розкрити основні напрямки внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності його очільника. Особиву пізнавальну цінність становлять матеріали фонду Р-1000 “Постанови Кримського крайового уряду” та Р-999 “Постанови Міністерства внутрішніх справ”. У справах фонду 420 “Феодосійська повітова комісія з виборів до Державної думи Таврійського губернатора, м. Феодосія, Таврійської губернії (1912 р.)” віддзеркалюється епізоди, пов'язані з обранням С. Крима

до цього представницького органу. Документи фонду 483 містять інформацію про взаєминни Крайового уряду та його голови з кримськотатарською спільнотою краю.

Особливе місце в джерельному масиві посідає законодавство Російської імперії, до якого С. Крим апелював під час обговорення різних нормативно-правових актів Кримського крайового уряду.

Оскільки ідеологічні постулати Конституційно-демократичної партії Росії суттєво вплинули на формування світогляду С. Крима, в дисертації детально охарактеризовано основні положення її політичної програми.

Інформативно насиченим сегментом джерельної бази дисертації є періодична преса, зокрема, такі видання, як “Вісник Кримського уряду” і “Кримські відомості”, в яких друкувалися нормативно-правові акти, а також “Кримський вісник”, “Ялтинський голос”, “Південні відомості”, “Феодосійське життя”, “Наша газета” і інші.

Дисертант звертається до спогадів М. Винавера, В. Оболенського, В. Набокова, В. Налбандова, А. Денікіна, П. Врангеля, які були сучасниками С. Крима, а деякі особисто знали його чи контактували за різних обставин.

Своєрідним джерелом виступає політична казка “Молитва Гахама”, в якій С. Крим за допомогою образних алегорій, символів та асоціацій викладає власне трактування подій від Жовтневого перевороту 1917 р. до завершення громадянської війни на території колишньої Російської імперії, а також спроб урядів Криму подолати політичну кризу.

У цілому джерельна база дисертаційного дослідження є різноманітною, репрезентативною й інформативною, що створює підґрунтя для виконання сформульованих завдань, а також належного емпіричного підкріплення теоретичних інтерпретацій, узагальнень та висновків.

Розділ 2 “Національні й ідеологічні чинники формування політико-правових поглядів Соломона Крима” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Караїмська спільнота як середовище становлення громадянської позиції та світогляду С. Крима” здійснено екскурс у минуле караїмського етносу. До кінця ХVІІІ ст. караїми перебували у складі Кримського ханства, а в 1783 р. півострів було приєднано до Російської імперії, де вони невдовзі отримали рівноправний статус з іншими етнічними групами. Спеціальна урядова комісія на підставі матеріалів з історії цієї етнічної групи визначила їхнє становище в Російській імперії, що знайшло відбиток у нормативно-правових документах. У 1837 р. затверджено положення про караїмське духовенство Таврії. Караїми звільнялись від рекрутських наборів, для них запроваджувалась особлива процедура присяги на вірність батьківщині й надання свідчень у суді. У постанові щодо прав караїмів (1863 р.) Державна рада зафіксувала рівність їх прав з усіма іншими підданими імперії включно із самоврядністю. Законослухняність та політична лояльність закріплювали в очах правлячої династії високий авторитет і повагу до караїмської спільноти, з якої вийшли генерали Р. Каплановський і Я. Кефелі, герой Порт-Артура поручик М. Тапсашар, просвітитель І. Казас, архітектор Мінаш, громадський і державний діяч С. Крим.

С. Крим народився 25 квітня 1867 р. у родині міського голови Феодосії - великого землевласника й виховувався на караїмських релігійно-національних традиціях. Після закінчення Феодосійської гімназії навчався на юридичному факультеті Московського університету, а потім - у Петровсько-Разумовській сільгоспакадемії. Фахова зацікавленість аграрними науками привела його до лав Таврійської губернської сільськогосподарської ради, Імператорського товариства садівників, а згодом і Сільськогосподарської комісії Державної думи Росії. На своїй малій батьківщині С. Крим також розпочав активну громадську діяльність, дотримуючись принципів толерантності, поваги до особистості і права, політичного плюралізму.

У підрозділі 2.2. “Політична програма Конституційно-демократичної партії як підґрунтя поглядів С. Крима на державу і право” міститься детальна характеристика основних положень кадетської партії, довкола якої консолідувалося значне коло впливових громадських, державних діячів, представників наукової й культурно-освітньої інтелігенції.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. в Росії постає новий тип лібералізму. На відміну від консервативного земського лібералізму, ліберали нової формації обстоювали необхідність реформ не тільки в політичній, а й у соціальній сфері. “Новий” або “соціальний” лібералізм передбачав забезпечення кожному громадянину “права на гідне людське існування”. Становлення неолібералізму відбувалося під впливом ідеології народництва, легальних марксистів, західних течій класичного лібералізму й віддзеркалювало трансформацію буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державного регулювання економіки, інституалізації більш демократичних методів і форм втручання держави в суспільне життя. По суті це був етатистський різновид лібералізму з елементами демократії, свободи конкуренції в існуючому правовому полі, визнанням загальнолюдських цінностей.

Установчий з'їзд партії Конституційних демократів відбувся 12-18 жовтня 1905 р. Після ІІ з'їзду (1906 р.) її назву доповнено словами “Партія народної свободи”. До генерування ідеологічної платформи нової політичної сили долучилися П. Мілюков, П. Струве, В. Вернадський, а також земські діячі С. Крим, І. Петрункевич, Ф. Родичев.

Аналіз основних положень програми дає підстави вважати, що вона була зорієнтована на формування громадянського суспільства, утвердження демократичних прав і свобод, створення в Росії правової держави. При цьому кадети не лише висували певні ідеї, а й пропонували практичні механізми їхньої реалізації.

Розділ 3 “Основні етапи розвитку політико-правових поглядів С. Крима в контексті його суспільно-політичної діяльності” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Громадська та політична діяльність С. Крима у 1898-1918 рр.” містить характеристику початкового етапу його долучення до виконання громадських та нормотворчих функцій.

Вперше С. Крим взяв участь у засіданнях Таврійського губернського земства в січні 1898 р. як гласний від Феодосійського повіту. Проаналізувавши нормативні акти, що регулювали терміни проходження клопотань земських зборів через різні інстанції, він подав пропозиції про спрощений порядок та жорсткий контроль за дотриманням часу, відпущеного для реагування на них. С. Крим прагнув передати колегам розуміння того, що дотримання вимог нормотворчості у функціонуванні владної вертикалі здатне забезпечити точне і повне відображення волі законодавця, максимально наблизить відповідність форми юридичних рішень до їхнього змісту.

С. Крим прагнув знайти регулятори податкової політики, що дало б можливість розподіляти кошти між центральним та місцевими бюджетами. Він виступив за надання державної фінансової допомоги на боротьбу з чумою, а також жорстку регламентацію повноважень санітарної служби в Таврійській губернії. Він виступав із пропозиціями щодо змін адміністративно-територіального устрою, засобів регламентації торгівлі.

У 1906 р. С. Крим був обраний депутатом Державної думи від Таврійської губернії. У процесі роботи у цьому представницькому органі набувають завершеного оформлення його погляди на державу і право. Він брав участь в обговоренні аграрного законодавства, обстоював базові, в тому числі соціально-економічні права співвітчизників, а також необхідність справедливого врегулювання трудових конфліктів правовими, а не силовими методами.

У 1912 р. його обрали до Державної думи ІV скликання, де він увійшов до складу комісії із виконання державного бюджету і видатків та сільськогосподдарської комісії.

С. Крим одноособово розробив законопроект про відкриття університету в Тавриді й аргументував потреби розвитку вищої освіти і науки у регіоні.

Після Лютневої революції 1917 р. С. Крим зосередився на розв'язанні соціально-економічних проблем у Таврійській губернії, в управлінні якою провідну роль відігравали кадети. Він став комісаром Міністерства землеробства Росії в Тавриді. Після Жовтневого перевороту його арештували більшовики, але під тиском громадськості звільнили.

У підрозділі 3.2. “Соломон Крим на чолі другого Кримського крайового уряду (15 листопада 1918 р. - 10 квітня 1919 р.)” охарактеризовано заходи цієї владної структури в надзвичайно складних умовах військового протистояння і соціально-економічної кризи. 14 листопада 1918 р. німецьке командування відсторонило уряд С. Сулькевича від влади. Наступного дня С. Крим став головою Ради Міністрів і представив новий кабінет, до складу якого увійшли М. Винавер, В. Набоков, М. Богданов, С. Никонов, П. Боровський, А. Барт, А. Стевен, а пізніше - командуючий Чорноморським флотом адмірал В. Канін та генерал М. Бутчик. Окрім посади голови уряду, С. Крим виконував обов'язки міністра землеробства і крайового майна. Маючи більшість, кадети проводили свою лінію в Кабінеті. Кримські татари відкинули пропозицію увійти до складу уряду, в якому їм пропонували два портфелі. Серед першочергових завдань уряд проголосив: зближення з усіма силами, що прагнули до “возз'єднання Криму з єдиною Росією на основі Російської державності”, відбудову органів “громадського самоврядування” та переобрання їх згідно із законами Тимчасового уряду; скликання Кримського крайового сейму; проведення рішучої боротьби із більшовизмом з метою припинення його впливу на маси. Уряд заперечував проти вимог кримськотатарського населення надати йому культурно-національну автономію і самоврядування. Цілі нового кабінету С. Крим виклав у Декларації. У документі наголошувалось на необхідності відновлення законності та порядку, вільного волевиявлення під час майбутніх виборів до Кримського Сейму, гарантій прав нацменшин.

Значну частину нормативно-правових актів С. Крим розробляв сам, інші підписував після відповідної експертизи й обговорення. Нормотворча діяльність Ради Міністрів базувалась на законодавстві дореволюційної Росії. У грудні уряд ухвалив постанову “Про порядок затвердження законопроектів, подання їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження й про форму та порядок оголошення постанов”, згідно з якою для остаточного редагування законів було сформовано Редакційну комісію на чолі з міністром юстиції.

Нормативно-правова діяльність уряду охоплювала всі сфери життя й поділялася на два етапи. На першому - листопад 1918 - січень 1919 р. - його заходи мали виразно ліберально-демократичний характер, на другому - лютий - квітень 1919 р. - у зв'язку з тиском керівництва Збройних сил Півдня Росії та системної кризи він змушений був скасовувати свої нововведення й ухвалювати законодавчі акти недемократичного змісту.

Значні зусилля другий Крайовий уряд спрямовував на підготовку виборів до Кримського Сейму, правове регулювання сфери фінансів, торгівлі, земельних відносин, освіти, допомоги біженцям, налагодженню судочинства й охорони правопорядку.

Після вступу на територію півострова більшовицьких військ він у квітні 1919 р. припинив своє існування.

Розділ 4 “Погляди Соломона Крима на державу й право” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1. “Політичне кредо С. Крима” містить характеристику політичного світогляду цього діяча, сприйняття і оцінки ролі держави та її основних інститутів, органів місцевого самоврядування, національного питання, забезпеення правопорядку та судочинства, дотримання прав громадян тощо, відобраені у його виступах, законопроектах і практичній роботі у владних структурах Російської імперії та Криму. Перебуваючи у складі Державної думи і Державної ради, С. Крим прагнув здійснення ліберальних реформ винятково законодавчим шляхом. Усвідомлюючи необхідність змін, він погодився стати комісаром Тимчасового уряду в Криму, вбачаючи у цьому шанс для реалізації ліберально-демократичної програми кадетської партії, що прийшла до влади.

Погляди С. Крима на владу загалом, алгоритм функціонування державного механізму, субординацію та компетенцію кожної ланки управлінської вертиалі, принципи, за якими вона діє, юридичне забезпечення державного будівництва тощо значною мірою віддзеркалюють розроблені ним Декларація очоленого ним уряду, а також низка нормативно-правових актів, ухвалених Радою Міністрів.

Він вважав єдність Росії визначальним фактором досягнення народного добробуту і процвітання країни, ліквідації внутрішніх та зовнішніх конфліктів. Централізована держава, на його переконання, мала забезпечити гармонію соціальних, міжнародних і конфесійних відносин та слугувати гарантом стабільності для громадян. С. Крим був переконаний, що федерація є оптимальною формою державного устрою, за якого її суб'єкти володіють державним суверенітетом, мають юридично атрибутовану й легітимізовану самостійність. У Декларації він заклав ідею вільної, демократичної держави, в якій усім етнічним групам забезпечувалося право культурного самовизначення. Передбачаючи можливість республіканської форми державного правління в Росії, С. Крим обстоював усі її іманентні юридичні ознаки: виборність та відповідальність керівника держави, а також вищих органів влади, можливість представництва держави лише за дорученням парламенту чи виборців. У руслі програми партії кадетів він був прихильником реалізації класичного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Засади народного представництва знайшли втілення у постанові Ради Міністрів “Про затвердження положення про вибори до Кримського крайового сейму”. Систему виконавчої влади в Криму очолювала Рада Міністрів, склад якої мав затверджувати майбутній сейм.

Водночас сформована другим Кримським крайовим урядом судова система мала низку недоліків, зокрема, дубльовані судові інстанції.

Політичний світогляд С. Крима простежується також через політичну казку “Молитва Гахама”, в якій він алегоричними засобами передає своє ставлення до подій 1917-1924 рр. у Росії та Криму.

У підрозділі 4.2. “Правові ідеї С. Крима” аналізуються міркування й правозастосовні дії С. Крима. Вже у Таврійських земських зборах він систематично апелював до чинного законодавства й закликав до зміни деяких правових норм, що регламентували функціонування органів місцевого самоврядування. Під час роботи в Державній думі та Державній раді у С. Крима зміцніло переконання в тому, що закон має стати юридичною основою всіх видів суспільних відносин, а право - регулювати конфлікти у різних сферах життя. Всі зміни діючого законодавства передбачалося вносити відповідно до встановленої законом процедури.

С. Крим творчо підходив до інтерпретації теоретичних проблем юриспруденції. Особливу увагу він приділяв дуалістичній природі права. При цьому він наголошував на важливості правильного втілення ідей, закріплених у юридичних нормах. Цим імперативом обумовлювалися його міркування про дієвість норм права.

Під час дебатів у Державній думі І скликання він виступав за юридичне закріплення заборони на застосування збройної сили у розв'язанні соціальних конфліктів й використання винятково правових регуляторів. С. Крим надавав великого значення земельному законодавству, обстоюючи переконання, що в державі, де провідну роль відіграє агропромисловий комплекс, забезпечення стабільних земельних правовідносин стане запорукою її ефективного розвитку. Він брав безпосередню участь у розробці проекту аграрної реформи як депутат Держдуми.

На посаді голови другого Кримського крайового уряду С. Крим сконцентрував свої законодавчі ініціативи на юридичному забезпеченні всіх сфер життя. Одним із пріоритетних напрямів цих зусиль стало врегулювання земельних відносин за допомогою законодавчих актів Російської імперії.

У галузі цивільного права С. Крим висував вимогу рівних прав та відповідальності всіх учасників цивільних правовідносин, а також сприяв спрощенню процедури надання громадянства біженцям, які опинилися на півострові. На думку С. Крима, виборче право мало бути вільним, загальним, рівним, а право обирати - надаватися всім громадянам з 21 року, незалежно від статі, національності, віросповідання, соціального стану, займаної посади.

Кримінальне право й кримінальний процес, на його переконання, повинні були відповідати таким принципам: законності, рівності, відповідальності за провину, справедливості покарання, надання обвинувачуваному захисту на стадії слідства, презумпції невинності до остаточного рішення суду, розгляду справ про державні й важкі карні злочини судом присяжних, неприпустимості “надзвичайного правосуддя”.

Правове регулювання всіх сфер суспільного життя було покликане забезпечувати недоторканість законних прав і свобод громадян, охорону демократичного державного ладу й системи суспільних відносин. С. Крим виокремлював відповідну функцію права, що полягала у відновленні порушених попередніми режимами прав і свобод громадян. Великого значення він надавав правовому регулюванню фінансової, торгівельно-промислової сфери, а також найманої праці.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні політико-правових поглядів С. Крима на державу і право, встановленні і характеристиці основних етапів його суспільної активності як політика, громадського і державного діяча. Головними результатами дослідження є такі.

Огляд наукової літератури з проблематики, пов'язаної з темою дисертаційної роботи, засвідчив наявність прогалин у вітчизняній історико-правовій науці, а також відсутність соціального запиту на актуалізацію досвіду державного будівництва в Криму в період 1917-1921 рр. та політико-правових поглядів такої непересічної особистості, як Соломон Крим. У радянські часи це було викликане ідеологічними причинами, оскільки він займав антибільшовицькі позиції. Незважаючи на зростання зацікавленості цими питаннями з боку сучасних вчених, і донині відсутнє комплексне й системне дослідження постаті С. Крима, його державно-правових поглядів, законодавчої та державотворчої діяльності.

Правовий статус караїмської спільноти Кримського півострова визначали їхнє соціально-економічне й політичне становище у Кримському ханстві й Російській імперії. Юридично гарантований суверенітет духовної ієрархії, рівних прав караїмської нацменшини з усіма іншими підданими країни забезпечив їм повноцінну участь у всіх сферах життя. У свою чергу караїми виявили себе лояльними, ініціативними, законослухняними громадянами.

Активна громадська позиція С. Крима реалізувалася шляхом участі в роботі Таврійського губернського земства. Як гласний від Феодосійського повіту він домагався дотримання процедурних вимог у функціонуванні владної вертикалі, що мало забезпечити точне і повне відображення волі законодавця й максимально наблизити відповідність форми юридичних рішень до їхнього змісту; юридичної експертизи проекту відчуження земель для прокладання зрошувальних каналів; вироблення регуляторів податкової політики, що мали б унормувати і збалансувати інтереси центру і регіонів, а також засобів регламентації торгівлі; виступів із пропозиціями щодо змін у територіально-адміністративному устрої.

Політична платформа Конституційно-демократичної партії базувалась на ідеологічних засадах “нового лібералізму” й демократичних цінностях, які актуалізувалися у зв'язку з революцією 1905-1907 рр. у Росії. С. Крим поділяв основні постулати цієї світоглядно-політичної концепції і долучився не тільки до формулювання основних програмних положень партійної програми, а й практичного їх втілення.

Досвід законодавчої роботи сприяв кристалізації С. Крима поглядів на державу і право. Практичні навички розробки законопроектів у сфері земельних відносин, базових соціально-економічних прав громадян давали йому можливість реалізувати програмні постулати Конституційно-демократичної партії. Обраний до складу Державної думи ІV скликання, він працював у комісії з виконання державного кошторису та видатків, а також сільськогосподарській. У лібералізації аграрної політики уряду Росії він вбачав один з основних чинників стабілізації суспільства.

Після Лютневої революції С. Крим став комісаром Міністерства землеробства Росії у Тавриді. Жовтневий переворот не похитнув його рішучості відстоювати ідею єдиної Російської держави. Він був проти цілковитого суверенітету Кримського півострова, вважаючи його територією Росії тимчасово окупованою іноземними військами. Внаслідок того, що це суперечило цілям кримськотатарського політикуму, спроба кадетів сформувати з ними коаліційний уряд виявилась безуспішною.

Пік державотворчої діяльності С. Крима припадає на період із листопада 1918 р. до квітня 1919 р. На чолі другого Кримського крайового уряду він спробував реалізувати власні політико-правові переконання та ідеали. Взявши курс на возз'єднання Криму з Росією, голова Ради Міністрів одночасно сприяв розбудові органів місцевого самоврядування, готував юридичне підґрунтя виборів до Кримського Сейму. Прагнення до відродження єдиної Російської держави вилилось у протидію вимогам кримськотатарського політичного табору про надання культурно-національної автономії. У декларації уряду проголошувалося відновлення законності й порядку і гарантії вільного волевиявлення під час виборів до Кримського Сейму. Голова Ради Міністрів значну частину нормативно-правових документів розробляв сам, запровадивши їх фахову експертизу.

У діяльності другого Кримського крайового уряду рельєфно проступає два періоди: 1) від середини листопада 1918 р. до січня 1919 р. політичний курс Кабінету Міністрів мав ліберально-демократичний характер; 2) упродовж лютого - квітня 1919 р. через несприятливі військово-політичні обставини та кризові явища в економіці він був змушений вдатися до антидемократичних непопулярних рішень. Та врешті-решт долю уряду вирішили не ці чинники, а оволодіння півостровом більшовицькими військами.

Погляди С. Крима на державу формувались під домінуючим впливом російської імперської традиції, трансформованої в руслі ліберальних цінностей. При цьому цілком в дусі тогочасних західноєвропейських інтерпретацій неолібералізм сприймався ним не стільки як сукупність теоретико-філософських та політологічних концептів, скільки дороговказом у повсякденних громадсько-політичних і законотворчих практиках. С. Крим все ж вбачав перспективи стабільості Росії у демократизації суспільного життя, верховенстві права, оптимізації державного апарату, диференціації трьох гілок влади, забезпеченні гарантій прав і свобод всіх громадян, соціальних і національних груп, справедливій виборчій системі. Парламентаризм у поєднанні з розвитком самоврядування мали гарантувати гармонійний, збалансований характер функціонування управінського механізму й врахування інтересів усього населення регіону і країни.

Попри відсутність спеціальних теоретичних праць у галузі юриспруденції, С. Крим мав усталені погляди на місце і роль права в організації державного організму. Його пріоритети знаходили втілення у низці нормативно-правових ініціатив і актів, які готувалися особисто й колегіально. Переконаний у необхідності правового регулювання всіх галузей державного будівництва, він вважав першочерговим завданням забезпечення законних прав і свобод громадян. Особливої уваги, на його думку, за тогочасних складних соціально-економічних умов потребувала нормативна регламентація економічної сфери, зокрема, вирішення соціальних конфліктів несиловими засобами. Незважаючи на те, що вкрай несприятлива ситуація не дозволила С. Криму втілити в життя всі свої політико-правові ідеї, його теоретичні міркування й практичні кроки залишили помітний слід у державотворчих процесах періоду 1918-1921 рр.

...