"Інтурист" в Українській РСР: структура, кадри, основні напрями діяльності (60-80-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

“ІНТУРИСТ” В УКРАЇНСЬКІЙ РСР: СТРУКТУРА, КАДРИ,

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ (60 - 80-ті рр. ХХ ст.)

Радченко Ольга Миколаївна

Черкаси - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Масненко Віталій Васильович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

завідувач кафедри історії та етнології України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Падалка Сергій Семенович,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу новітньої історії та політики

кандидат історичних наук, доцент

Зінченко Віктор Анатолійович,

Київський університет туризму, економіки і права,

доцент кафедри теорії і практики туризму і готельного господарства

Захист відбудеться ,,22” червня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси бульвар Шевченка, 81, кімн. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)

Автореферат розіслано ,,20” травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається потребою розвитку іноземного туризму в Україні, адже саме він сприяє валютним надходженням до бюджету країни, поліпшенню її іміджу, створенню нових робочих місць тощо. Натомість туристична статистика свідчить про незначний обсяг організованого в'їзного туризму з негативною тенденцією до його подальшого зменшення. Більшість українських туристичних підприємств орієнтовані на імпорт туристичних послуг, адже після розпаду Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності він переживає справжнє піднесення (принаймні, до початку глобальної фінансової кризи) і, окрім того, не потребує такої кропіткої роботи, такої співпраці органів влади та підприємств обслуговування як в'їзний туризм .

У зв'язку з цим врахування історичного досвіду, накопиченого провідною організацією з міжнародного туризму в СРСР та Української РСР „Інтурист” з прийому та обслуговування іноземців, набуває особливого значення. Окрім того, звернення до історії „Інтуриста” в республіці дає змогу доповнити загальну картину її соціально-політичного життя такими важливими темами, як релігія і церква в агітаційно-пропагандистській роботі з іноземними туристами, українська діаспора як окрема категорія іноземних туристів в УРСР, розвиток галузі міжнародного туризму в контексті Центральної та Східної Європи тощо.

Наведене вище дає підстави стверджувати, що обрана для вивчення тема має важливе науково-практичне та суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано з урахуванням проблематики науково-дослідної роботи кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького „Український історичний процес у теоретико-методологічних студіях, джерелах та історіографії країн Центрально-Східної Європи” (номер державної реєстрації 0109U006148).

Об'єктом дослідження є історія міжнародного туризму в Україні радянської доби.

Предметом дослідження є діяльність провідної організації з міжнародного туризму в Українській РСР „Інтурист”. Оскільки структура товариства, його офіційна назва і правовий статус неодноразово зазнавали змін протягом досліджуваного періоду, тому в назві дисертації вживаємо поняття „Інтурист”, адже саме воно є широко відомим як на теренах колишнього СРСР, так і у багатьох інших країнах.

Хронологічні межі дисертації - 1960 - 1980-ті рр. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлено утворенням республіканського Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів Української РСР на базі „Інтуриста” у 1964 р.; верхньої (1988 р.) - його ліквідацією.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані дисертанткою матеріали стосуються Української РСР в її адміністративно-територіальних кордонах в окреслений хронологічний період. „Інтурист” мав об'єднання, відділення та агенції майже в усіх обласних центрах союзної республіки, деяких курортних містах, а також на контрольно-пропускних пунктах західного кордону СРСР. Крім того, дослідження стосується тих іноземних країн, по яким проходили маршрути радянських туристів у супроводі гідів-перекладачів республіканського „Інтуриста”.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та застосування сучасних методологічних підходів дослідити структуру, кадрову політику та основні напрями діяльності „Інтуриста” в УРСР як провідної організації з міжнародного туризму в республіці.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

-з'ясувати стан наукового вивчення теми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення, окреслити методологію дослідження;

-висвітлити роль органів державної влади, КПУ, громадських організацій у розвитку міжнародного туризму в республіці;

-охарактеризувати організаційну структуру республіканського „Інтуриста”;

-з'ясувати інфраструктурне та кадрове забезпечення прийому іноземних туристів;

-окреслити фінансово-економічне забезпечення організації;

-проаналізувати рекламу „Інтуриста”, його зв'язки з громадськістю;

-визначити роль республіканського „Інтуриста” в організації подорожей радянських громадян за кордон та провести порівняльну характеристику практики організації міжнародного туризму в країнах РЕВ;

-показати специфіку пропагандистської роботи відділень та агенцій республіканського „Інтуриста” з туристами країн різних суспільно-політичних систем, у тому числі з іноземними туристами українського походження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- на основі аналізу джерельної бази, насамперед архівних матеріалів, у тому числі значної кількості тих, що були введені дисертанткою в науковий обіг вперше, з позиції сучасної методології проведено комплексне дослідження розвитку міжнародного туризму в УРСР у 1960 - 1980-ті рр. на прикладі провідної на той час організації „Інтурист”;

- розглянуто основні напрями діяльності „Інтуриста” в республіці;

- визначено його внесок у створення матеріально-технічної бази туризму та розвиток сфери обслуговування;

- з'ясовано специфіку агітаційно-пропагандистської роботи з туристами різних країн, у тому числі з іноземцями українського походження;

- проведено порівняльний аналіз результатів міжнародного туризму в УРСР та європейських соціалістичних країнах;

- визначено форми та методи „Інтуриста” в організації виїзного туризму.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її основні положення, висновки, фактичний матеріал можуть бути залучені до подальшої розробки теми, до написання наукових праць із історії України, історії туризму в Україні, підготовки спецкурсів у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, роботи туристичних організацій, освітніх закладів, культурних установ, до розробки туристично-екскурсійних програм і маршрутів, поточних і перспективних планів та програм розвитку туристичної галузі в країні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Результати дослідження апробовано у доповідях автора на IV Міжнародній науково-практичній конференції „Практика сучасного туризму: соціальна та економічна ефективність” (Київ, 2008), на Й Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 35-річчю технологічного факультету Полтавського університету споживчої кооперації України „Прогресивні технології харчових виробництв, ресторанного та готельного господарства” (Полтава, 2009), ХІХ науковій сесії Осередку НТШ у Черкасах (Черкаси, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Історія повсякденності: теорія і практика” (Переяслав-Хмельницький, 2010).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 9 наукових статей, 3 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,9 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, які включають тринадцять підрозділів, в тому числі один із них містить три пункти, які деталізують важливі аспекти теми, висновків, списку використаних джерел та літератури (379 позицій), 14 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 266 сторінок, із них 189 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Історіографія проблеми й джерела, методологія дослідження”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію та термінологію.

У підрозділі 1.1 „Історіографічний огляд” з'ясовано історіографію з обраної теми, яку умовно поділено на такі періоди: 1) 1960 - 1980-ті рр.; 2) початок 1990-х рр. - 2010 р.

Вказана тема привертала увагу радянських дослідників переважно в аспекті створення туристичної інфраструктури, як результат спільних рішень ЦК КПРС, РМ СРСР та ВЦРПС та інвестування держави з метою розвитку соціального та іноземного туризму.

Дисертації О. Востокова, Є. Високої присвячено окремим економічним та пропагандистським аспектам організації іноземного туризму в СРСР. Єдиною дисертацією з історії, в якій було розглянуто роль КПУ у міжнародному туристському обміні в УРСР, є праця В. Гайворонюка Гайворонюк В. Деятельность Коммунистической партии Украины по развитию культурных связей Украинской ССР с европейскими социалистическими странами (1956-1965) : автореф. дис.... канд. истор. наук / В. Гайворонюк. - К., 1970..

Певний інтерес представляють праці фахівців Інституту підвищення кваліфікації керівників та фахівців Головного управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР (згодом Держкомінтуриста СРСР), хоча запропоновані авторами шляхи покращення туристичної справи, як правило, носили тимчасовий характер і не стосувалися ані прав власності, ані відносин між республікою та союзним центром Повышение эффективности и качества организации приема и обслуживания иностранных туристов в СССР: [Сб. статей] / Главное управление по иностранному туризму при СМ СССР. - М., 1982; Крючков А. А. Эффективность информационно-экскурсионной работы: понятие и проблемы измерения / А. А. Крючков, Л. М. Лисенко. - М., 1988; Ходорков Л. Ф. Развитие иностранного туризма в условиях интенсификации общественного производства в СССР. Сб. науч. тр. - М., 1987..

Серед іноземних видань з міжнародного туризму, що вийшли в світ у 1960 - 1980-ті рр., більша частина належить авторам із капіталістичних країн, менша - соціалістичних (Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччини). Серед них є також офіційні видання ООН та Організації економічного розвитку і співробітництва. Характерним для всіх цих робіт є акцент на економічні аспекти міжнародного туризму та його розвиток в окремих регіонах світу. СРСР, не говорячи про УРСР, згадується в них лише побіжно.

Отже, історіографія першого періоду представлена численними дослідженнями радянських авторів, які з позицій свого часу оцінили розвиток іноземного туризму в СРСР та УРСР, та іноземними виданнями, в яких розвиток міжнародного туризму в СРСР представлено фрагментарно.

Серед досліджень другого періоду (початок 1990-х рр. - 2010 р.) вартими уваги є праці В. Федорченка Федорченко В. К. Історія туризму в Україні : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.К Федорченко., Т. А. Дьорова - К., 2002.. У них, окрім опису основних етапів створення і діяльності „Інтуриста”, подано стислу характеристику функціонування його республіканського Управління в Україні.

Наукові доробки сучасних російських дослідників М. Кресової та Й. Шнайдгена, які ґрунтуються на архівних матеріалах, залишаються єдиними працями на теренах колишнього Радянського Союзу, що присвячено історії „Інтуриста” як загальносоюзної інституції.

Особливу цінність для дослідження теми представляють аналітичні статті західноєвропейських та американських істориків (К. Ноак, М. Хееке, А. Костіанен). Хоча серед цих робіт немає жодної, яку було б присвячено розвитку іноземного туризму саме в УРСР, вони заслуговують на увагу, оскільки містять цікавий матеріал стосовно розвитку туризму в СРСР.

Отже, аналіз історіографії свідчить про відсутність спеціальних праць, в яких обрана нами для дослідження тема була б предметом спеціального наукового вивчення. Цим і зумовлено звернення дисертантки до її опрацювання.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження, яку поділено за типологічним критерієм на такі групи: нормативно-правові, розпорядчі, звітні, статистичні матеріали, періодика, довідкові, пропагандистські видання радянської доби, матеріали усної історії та джерела особового походження.

До групи нормативно-правових джерел слід віднести насамперед закони, Конституцію СРСР 1977 р. та Конституцію УРСР 1978 р., які допомагають з'ясувати правові передумови розвитку туризму в СРСР та УРСР. Посилання на нормативні документи РМ СРСР, РМ УРСР, Головінтуриста в Москві містяться у фондах Р-2 РМ УРСР та 4672 Управління з іноземного туризму при РМ УРСР у ЦДАВО України.

Матеріали фонду Р-9612 Установи з управління іноземним туризмом у СРСР Державного архіву Російської Федерації, допомогли з'ясувати дати створення нових підрозділів республіканського „Інтуриста“. У Ф. 1 ЦК КПУ в ЦДАГО України є посилання на постанови ЦК КПРС, ЦК КПУ, громадських об'єднань, що стосувалися прийому іноземних туристів. Група нормативно-правових джерел щодо діяльності „Інтуриста“ представлена фрагментарно, що можна пояснити таємним характером його певних функцій.

Розпорядчі та звітні документи широко представлено матеріалами архівного збереження Ф. Р-2 та Ф. 4672 ЦДАВО України. Статистичні джерела репрезентовано річними звітами про склад і рух кадрів у підрозділах Держкомінтуриста на території УРСР та звітністю із різних видів діяльності.

Дисертанткою опрацьовано такі часописи, як „Турист”, „Путешествие по Румынии” національного туристичного бюро „Карпаць” та болгарський журнал „Турист”. Залучено також статті у радянській пресі, присвячені перебуванню іноземних туристів в УРСР і проведенню рекламних виставок соціалістичних країн в обласних центрах.

У групі довідникової та методичної літератури інтерес представляють видання ВАТ „Інтурист”, пропагандистська література радянської доби, матеріали Німецького туристичного товариства тощо.

Окрему групу джерел становлять фотоальбоми та путівники, які описують подорожі до СРСР. До дисертації залучено матеріали усної історії, зокрема, інтерв'ю в засобах масової інформації ФРН, публікації „Робочої групи свідків історії“ при університеті Лейпцига тощо.

Важливим джерелом є також спогади тих людей, що брали участь в обслуговуванні іноземних туристів на території УРСР, або подорожували за кордон у складі туристичних груп.

Отже, представлена в роботі історична джерельна база є достатньо репрезентативною. Її опрацювання дозволяє об'єктивно і достовірно розкрити зміст теми дисертації.

У підрозділі 1.3 „Методологія та термінологія дослідження” представлено сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, які було використано автором у процесі вирішення завдань дослідження. В основу роботи покладено принципи науковості, історизму, об'єктивності, системності, розвитку, плюралізму. Серед загальнонаукових методів дослідження варто відзначити методи сходження від абстрактного до конкретного, від конкретного до абстрактного, системний підхід тощо. З методів іcторичного дослідження були застосовані історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний та проблемно-історичний методи. Під час написання роботи було також застосовано полідисциплінарний підхід.

Залучення до наукового обігу значного масиву заідеологізованих джерел та літератури радянської доби потребувало авторського пояснення деяких термінів, представлених у дисертації. Зокрема, розкрито зміст таких понять, як „антигромадські елементи”, „радянський турист”, „радянський гід-перекладач”, „червона пропаганда”, „перебудова” тощо.

Другий розділ „Правові засади та політико-ідеологічний вимір діяльності „Інтуриста” в Українській РСР” структурно складається з двох взаємопов'язаних підрозділів. У підрозділі 2.1 „Загальносоюзна та республіканська законодавча й нормативно-правова база розвитку міжнародного туризму” проаналізовано законодавчі та нормативні акти СРСР та УРСР.

Варто зазначити, що початок законодавчої та нормативно-правової діяльності було покладено за часів хрущовської „відлиги”, але найбільш активно та результативно ця діяльність проводилася за часів брежнєвського „застою”, тобто у 1964 - 1982-ті рр., коли було видано низку законодавчих та нормативних актів, які регулювали порядок перетинання кордону СРСР, правила митного контролю, правила перебування іноземців на території СРСР тощо.

Враховуючи вирішальний вплив керівних органів КПРС та її складової частини КПУ на всі ланки соціально-економічного та суспільно-політичного життя в СРСР та УРСР і те, що іноземці вважалися важливим об'єктом пропаганди соціалістичного способу життя та контрпропаганди, було виявлено форми та методи впливу партійних органів на діяльність установ, причетних до організації іноземного туризму (спільні постанови ЦК КПРС із союзними органами влади, постанови ЦК КПУ з республіканськими органами влади, контроль за виконанням директив, затвердження вищого кадрового складу тощо).

У підрозділі 2.1 „Інтурист”: організаційні та правові засади функціонування, міжнародні зв'язки” зазначено, що нормативно-правова база діяльності союзної системи „Інтурист” за роки свого існування неодноразово змінювалася. Республіканський орган із управління іноземним туризмом при Раді Міністрів УРСР існував протягом майже чверті століття (1964 - 1988 рр.) та виконував покладені на нього завдання через об'єднання, відділення і агенції „Інтуриста”, розташовані на території республіки. За винятком 1979 - 1983-х рр., коли тривав експеримент із розширення прав республіканського „Інтуриста“, організація його діяльності відбувалася у межах адміністративно-командного управління союзного центру, який зберігав за собою диспетчеризацію руху туристів, облік та розподіл матеріальної бази, планування валютних надходжень тощо.

У середині 1980-х рр. продовжився курс на посилення централізації в управлінні матеріально-технічною базою іноземного туризму в республіці. Цей курс, як і наступні спроби реформувати систему „народного господарства”, не покращили фінансового стану „Інтуриста”, наслідком чого стала ліквідація ГУ УРСР із іноземного туризму в 1988 р.

Однією з важливих умов розвитку іноземного туризму в СРСР була активна участь союзних органів із іноземного туризму в міжнародних туристичних організаціях та співпраця з низкою національних туристичних об'єднань. Натомість участь республіканських органів у міжнародній діяльності була можлива лише за допомогою посольств СРСР, представництва УРСР при ООН та представництв СРСР у міжнародних організаціях. Лише на початку 1980-х рр. делегації УРСР брали участь у роботі окремих міжнародних конференції з туризму.

У третьому розділі „Інфраструктура, кадри та фінансово-економічне забезпечення „Інтуриста” в республіці”, який складається з чотирьох взаємопов'язаних підрозділів, відображено діяльність союзно-республіканського органу з іноземного туризму у справі створення та експлуатації матеріально-технічної бази, організації транспортних перевезень та забезпечення кадрами.

У підрозділі 3.1 „Готельна база та підприємства громадського харчування” проаналізовано спільні зусилля союзних та республіканських органів у розбудові галузі обслуговування іноземних туристів, адже у 1960-ті рр. готельна база СРСР та УРСР для прийому іноземних туристів була незначною. З метою покращення ситуації упродовж 1960 - 1970-х рр. в УРСР проводилося будівництво сучасних як на той час готелів, мотелів, кемпінгів, до якого були залучені й іноземні будівельні фірми.

План капітального будівництва постійно не виконувався через нестачу матеріально-технічних ресурсів та кадрів, через відсутність координації планування капітальних вкладень. Вирішення проблем, пов'язаних із будівництвом, потребувало зусиль всіх гілок радянської влади. Фінансова політика щодо будівництва визначалася жорсткими плановими показниками з метою заощадження витрат на придбання імпортних матеріалів, виробів, устаткування. інтурист пропаганда туризм подорож

Розбудова готельної і ресторанної бази „Інтуриста” в республіці була тісно пов'язана з якістю обслуговування. Окрім поганого обладнання старих готелів та ресторанів, чинниками, які стримували прибутковість підприємств „Інтуриста”, були перебої з постачанням ресторанів продовольчими товарами, невідповідність рівня обслуговування міжнародним стандартам. У 1960 - 1970-ті рр. антисанітарний стан відбився як на підприємствах „Інтуриста”, так і готелях комунальної форми власності. Поступово потреба в налагодженні обслуговування іноземних туристів сприяла впровадженню передових форм роботи та класифікації готелів.

У підрозділі 3.2 „Транспортні перевезення, круїзний туризм” досліджено труднощі в транспортному обслуговуванні через брак комфортабельних автобусів у „Інтуриста” та у транспортних підприємств республіки, незадовільний стан доріг, КПП, залізничних вокзалів, аеропортів та низький рівень обслуговування, що потребувало спільних рішень і дій міністерств та відомств республіки. Пасажирські авіаперевезення значно відставали від світових тенденцій. Більш успішно розвивався круїзний туризм, чому сприяло будівництво морських вокзалів у комплексі з КПП у містах Рені та Ізмаїл Одеської області, влаштування КПП в Сімферополі та Ялті, в порту Херсона. У підрозділі 3.3 „Кадри „Інтуриста”: політика, підготовка, плинність” проаналізовано забезпечення кадрами республіканської інституції. Найбільш гостро кадрові проблеми стояли у 1960-ті рр. Поступово вдалося не тільки значно збільшити кількість працівників, але й покращити їх якісний склад. Протягом двох десятиліть (1960 - 1970 рр.) значною проблемою залишалася плинність кадрів, основними причинами якої були соціально-економічні умови праці.

У кадровому складі „Інтуриста” ключовою фігурою був гід-перекладач, до функцій якого входили комунікативні (пропаганда „переваг соціалізму”, зовнішньої та внутрішньої політики КПРС та СРСР, збір та класифікація відгуків та питань іноземних туристів, вивчення їх настроїв щодо актуальних подій в міжнародній політиці, внутрішнього стану в країнах походження туристів), організаційні (реклама додаткових послуг, залучення туристів до проведення різного роду заходів), господарсько-фінансові (контроль за якістю обслуговування в готелях і ресторанах). Невирішеність соціальних проблем призводила до звільнень, часом і до еміграції радянських гідів.

У підрозділі 3.4 „Обсяги іноземного туризму та валютні надходження” висвітлено динаміку кількісних показників іноземного туризму в республіці у співставленні з аналогічними показниками в європейських соціалістичних країнах. З'ясовано, що у 1960 - 1970-ті рр. результати фінансової діяльності республіканського „Інтуриста” визначалися насамперед чисельністю іноземних туристів та товарообігом. Зростання обсягів іноземного туризму значною мірою відбувалося за рахунок соціалістичних країн. Упровадження у 1976 р. нової системи планування та економічного стимулювання покращило результати виконання річних планів, у тому числі плану з продажі додаткових послуг, більшість з яких носила культурно-просвітницький, відпочинковий, а не агітаційно-пропагандистський характер. На початку 1980-х рр. першочергового значення набули якісні показники фінансової діяльності, адже можливості екстенсивного зростання було вичерпано.

У четвертому розділі „Основні напрями діяльності „Інтуриста” в Українській РСР”, який складається з чотирьох взаємопов'язаних підрозділів, досліджено рекламну та агітаційно-пропагандистську діяльність „Інтуриста”, в тому числі організацію виїзного туризму.

У підрозділі 4.1 „Реклама та зв'язки з громадськістю” проаналізовано форми і методи рекламної роботи, налагодження зворотного зв'язку з іноземними туристами. З'ясовано, що „Інтурист” в УРСР проводив рекламну роботу на міжнародних виставках та ярмарках за допомогою пересувних виставок, шляхом проведення прес-конференцій, зустрічей з іноземними журналістами. Інформація надавалася також у засобах масової інформації. У 1980-ті рр. знімалися рекламні фільми. Серед капіталістичних країн найбільш активно реклама подорожей до Радянського Союзу проводилася в Італії, Франції та Фінляндії. Увага приділялася також країнам, які розвивалися. Регулярно проводилося рекламування подорожей для радянських людей до соціалістичних країн. У цілому республіканський „Інтурист” залишався в рекламній роботі малоініціативним і витрачав на рекламу лише 10% призначених на це фондів.

У підрозділі 4.2 „Участь республіканського „Інтуриста” в організації виїзного туризму” зазначено, що завдяки спрощенню країнами РЕВ прикордонних, митних та інших формальностей, впродовж 1960 - 1980-х рр. кількість радянських туристів, які подорожували за кордон від профспілок за участю „Інтуриста”, збільшилася втричі. Частка подорожуючих до соціалістичних країн, яка становила у 1970-ті рр. 90%, поступово зменшилася до 73% наприкінці 1980-х рр.

У підрозділі 4.3 „Маршрути та програми перебування для іноземних туристів” зазначено, що за метою подорожі більшість турів до УРСР (за винятком турів на відпочинок до Криму) носили пізнавальний характер, а за змістовним наповненням - агітаційно-пропагандистський з акцентом на популяризацію політики КПРС, досягнень в економічному та культурному розвитку. Обов'язковим компонентом програм виступали також зустрічі та бесіди в партійних та радянських установах, вечори дружби, мітинги та інші масові заходи, лекції, культурні видовища. У 1970 - 1980-ті рр. було створено систему культурних центрів „Інтуриста” в Києві, Одесі, Ялті, Ужгороді, Запоріжжі.

Виявлено, що програми екскурсій були перевантажені політизованим матеріалом і не завжди знаходили розуміння з боку туристів. Окрім того, складний механізм затвердження маршрутів та програм перебування іноземних туристів через Головне комерційне управління Держкомінтуриста в Москві, враховуючи великий обсяг туристичних потоків, часто призводив до помилок, які значно ускладнювали роботу з прийому та обслуговування туристів безпосередньо на місцях. З'ясовано зміни в програмах перебування впродовж 1980-х рр. та вплив аварії на Чорнобильській АЕС на інтенсивність іноземного туризму в УРСР.

У підрозділі 4.4 „Форми і методи агітаційно-пропагандистської роботи з туристами різних країн” проаналізовано особливості агітаційно-пропагандистської роботи з туристами соціалістичних, капіталістичних країн та з іноземцями українського походження. Більшість туристів із соціалістичних країн прибувала до УРСР у складі спеціалізованих груп на пільгових умовах для ознайомлення з промисловістю, сільським господарством, навчальними закладами; приїздили групи партійних та господарських керівників, розвивалися стосунки між містами-побратимами. Хоча прийом і обслуговування туристів із соціалістичних країн ґрунтувалися на єдиних методологічних підходах, робота з туристами кожної конкретної країни потребувала врахування гідами особливостей національного менталітету. В'їзний туризм із окремих соціалістичних країн (Польщі, Болгарії, Угорщини), незважаючи на його пропагандистську спрямованість, мав ознаки „шоп-туризму”.

Туристичні стосунки з капіталістичними країнами розвивалися на підставі міждержавних угод, але їх виконання гальмувалося неналежним рівнем обслуговування та перевантаженням програм перебування пропагандистським матеріалом. Певний контингент туристів капіталістичних країн був забезпечений за рахунок дружніх стосунків КПРС із деякими комуністичними партіями, зокрема, Італії, Франції. Розвивалися стосунки між містами-побратимами. Позитивні враження від УРСР залишалися, як правило, у колишніх в'язнів концтаборів, учасників Руху Опору, у спеціалізованих груп. Кількість туристів капіталістичних країн значно збільшилася після наради з питань безпеки в Гельсінкі 1975 р., але в цілому становила не більше 20-30% від загальної кількості іноземних туристів.

Розвиток етнічного за походженням туризму до УРСР став можливим завдяки „хрущовській відлизі”, однак його потенціал не було використано повною мірою через заборону виїзду до сіл, де проживали родичі зарубіжних українців.

У результаті проведеного наукового пошуку автор виносить на захист такі висновки і положення:

1. Аналіз історіографії теми засвідчив, що, хоча окремі її аспекти частково потрапляли в поле зору дослідників, до цього часу вона не стала предметом окремого цілеспрямованого вивчення. Залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною для досягнення поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань.

2. У дисертації окреслено нормативно-правову базу міжнародного туризму в СРСР та роль керівних органів КПРС у визначенні стратегічних напрямів його розвитку, адже міжнародний туризм вважався каналом зовнішньополітичної пропаганди СРСР. Бажання керівників Комуністичної партії та радянської держави розвивати міжнародний туризм поєднувало в собі як економічний аспект, так і суто ідеологічний, підкріплений появою соціалістичних країн.

Координація та централізація зусиль структур радянської влади у 1960 - 1970-ті рр. створила умови для розвитку міжнародного туризму в СРСР та УРСР, але поступово ситуація в країні виходила з-під контролю: поширення системної кризи, аварія на Чорнобильській АЕС виявили неспроможність радянського керівництва докорінно реформувати політичну і соціально-економічну систему, що спричинило розпад Радянського Союзу та поклало край міжнародному туризму в СРСР та УРСР.

3. Доведено, що організаційна структура республіканського „Інтуриста” відображала структуру союзно-республіканського „народного господарства” з притаманними їй рисами адміністративно-командної системи, що на першому етапі - у 1960-ті рр. - сприяло створенню матеріально-технічної бази, становленню республіканської системи іноземного туризму, але із збільшенням його обсягів у 1970-ті рр. поступово перетворилося на перешкоду, адже ринок в'їзного туризму є елементом зовнішньоекономічних зв'язків і його успішний розвиток залежить від врахування законів світового ринку, від знання його кон'юнктури, що в принципі не було притаманно радянській моделі іноземного туризму. З метою підвищення ефективності роботи республіканського „Інтуриста” неодноразово здійснювалися спроби реформувати його структуру. Однак через їхню непослідовність, половинчатість, надмірну заідеологізованість всієї діяльності так і не вдалося радикально поліпшити організацію іноземного туризму в республіці. Туристичний потенціал УРСР використовувався вкрай недостатньо.

4. Завдяки державним інвестиціям упродовж 1960 - 1970-х рр. було значно розширено матеріально-технічну базу республіканського „Інтуриста”, вдалося досягти більш високого, ніж в комунальних готелях рівня обслуговування та комфорту, хоча він все одно відставав від світових стандартів. Крім того, капіталовкладення в будівництво готелів не підкріплювались роботою з їх утримання на належному рівні, особливо наприкінці 1980-х рр.

Труднощі в транспортному обслуговуванні були пов'язані з браком комфортабельних автобусів у „Інтуриста” та у транспортних підприємств республіки. Іншою значною проблемою, яка потребувала спільних рішень і дій міністерств та відомств республіки (особливо напередодні Олімпіади-80), був стан доріг, КПП, залізничних вокзалів, аеропортів та якість обслуговування.

Кадрова політика республіканського „Інтуриста“ визначалася директивами Головінтуриста в Москві та керівних органів КПРС та КПУ. Не зважаючи на відсутність у СРСР системної підготовки кадрів для міжнародного туризму, у 1960 - 1980-ті рр. „Інтуристу” вдалося створити молодий колектив, який в цілому успішно виконував покладені на нього завдання. Плинність кадрів у підрозділах „Інтуриста“ в республіці була найменшою в СРСР. Кількість працівників збільшувалась відповідно до обсягів іноземного туризму та розширення матеріально-технічної бази.

5. Наміри будувати діяльність „Інтуриста“ на засадах комерції, на кшталт маркетингової моделі, характерної для світового туризму, в умовах соціалістичної економіки повсякденно наражалися на численні протиріччя та нагадували спроби об'єднати непоєднуване. Найбільш помітними та „невиліковними” були протиріччя між недостатньо високим рівнем обслуговуванням туристів, яке надавало їм практично-емпіричні знання про „народне господарство” в СРСР, та пропагандою „переваг соціалізму”, яка носила характер науково-теоретичних узагальнень; протиріччя між потребою у залученні валютних надходжень та ідеологічними настановами, які створювали преференції іноземцям не за платоспроможністю, а за ступенем лояльності до Радянського Союзу. В результаті республіка практично не отримувала надходжень іноземної валюти від обслуговування іноземних туристів.

6. Рекламна діяльність „Інтуриста” носила своєрідний характер, адже підлягала жорсткому ідеологічному контролю та цензурі з боку партійних органів та Головліту УРСР, що визначало насамперед її пропагандистський характер. Рекламування власне туристичних послуг набувало другорядного значення. Окрім того, воно обмежувалося рівнем повноважень республіканського „Інтуриста”. Участь у міжнародних виставках та ярмарках за кордоном відбувалася лише за вказівкою з Москви і була недостатньою, особливо в капіталістичних країнах. Натомість активно проводилося рекламування турів до соціалістичних країн у провідних містах УРСР.

7. Як і у випадку з в'їзним туризмом, специфіка виїзного туризму в СРСР та УРСР зумовлювалася політикою КПРС, яка вважала його теж каналом зовнішньополітичної пропаганди. Добір кандидатів здійснювався з урахуванням належності до КПУ або комсомолу, а також соціального статусу. Роль республіканського „Інтуриста” полягала у вирішенні низки організаційних питань, контролі за поведінкою туристів за кордоном, за місцевим населенням та за туристами інших країн у готелях та аеропортах. Левова частка подорожей до соціалістичних країн пояснювалася як суто політичними факторами (координація туристичної політики РЕВ), так і економічними (висока вартість подорожей до капіталістичних країн, неконвертуємість карбованця та нестача валюти).

Радянський туризм за кордон, незважаючи на величезні зусилля партійних органів спрямувати його у пропагандистське русло, мав ознаки торгівельного туризму, які значно посилились після спрощення формальностей для виїзду за кордон під час горбачовської „перебудови”.

8. Класовий підхід та політична цілеспрямованість, які були характерні для КПРС та КПУ, мали вирішальний вплив на пропагандистську роботу відділень та агенцій республіканського „Інтуриста” з туристами країн різних суспільно-політичних систем. Потоки туристів з європейських соціалістичних країн до УРСР становили більше 70% загальних обсягів, що було результатом міждержавної політики країн РЕВ. Добір учасників відбувався за соціальним критерієм на пільгових умовах. Якщо протягом 1960 - 1970-х рр. кількість туристів невпинно зростала (за винятком туристів з Чехословаччини після подій 1968 р.), то у 1980-ті рр. відбулося значне зменшення через наростання кризових явищ у соціалістичному таборі.

Внаслідок курсу КПРС на розвиток міжнародних зв'язків, у тому числі у сфері туризму, упродовж 1960-1980-х рр. було створено нові структури, які брали участь у зовнішньополітичній пропаганді разом із „Інтуристом”: товариство „Україна”, товариство дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами, Комітет захисту миру. Лише формально можна вважати ці організації громадськими, адже їхня діяльність пильно контролювалася партійними органами: керівні кадри, плани роботи та звіти про їх виконання затверджувались ЦК КПУ і в подальшому зберігалися в особливому секторі ЦК Компартії України (таємна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Агітаційно-пропагандистські аспекти роботи ВАТ „Інтурист” із туристами США і Канади українського походження у 1970-х роках // Вісник Черкаського університету. Серія „Історичні науки”. - Черкаси, 2007. - Вип. 100 - С. 88 - 91.

2. Створення готельно-ресторанної бази ВАТ „Інтурист” в УРСР у 60-80 рр. ХХ ст. // Вісник Черкаського університету. Серія „Історичні науки“. - Черкаси, 2009. - Вип. 160 - 161. - С. 150 - 156.

3. Питання релігії та церкви в екскурсійній роботі з іноземними туристами в Українській РСР у 1960 - 1980 рр. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. - Вип. 2. - С. 200 - 204.

4. ПР і рекламна діяльність ВАТ „Інтурист” Української РСР у 70-х роках ХХ ст. // Географія та туризм. Науковий збірник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 3. - С. 21 - 26.

5. Досвід обслуговування іноземних туристів в Українській РСР під час проведення Олімпіади - 80 у контексті підготовки до Євро-2012 // Практика сучасного туризму: соціальна та економічна ефективність: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції. - К.: КУТЕП, 2009. - С. 271 - 275.

6. Обслуговування іноземних туристів в готелях та ресторанах ВАТ „Інтурист” Української РСР у 60-80 роках ХХ ст. // Прогресивні технології харчових виробництв, ресторанного та готельного господарства: Збірник тез доповідей. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2009. - С. 273 - 275.

7. Повсякденне життя радянських людей в УРСР у 60-80 роках ХХ ст. очима іноземних туристів // Матеріали Всеукр. наук. конф. : Історія повсякденності: теорія і практика / Упоряд.: Лукашевич О.М., Нагайко Т.Ю. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 201 - 204.

8. Екологічний аспект у роботі з іноземними туристами в Українській РСР у 1960-1980-ті рр. // Географія та туризм. Науковий збірник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2011. - Вип. 12. - С. 45 - 49.

9. Іноземні туристи в Українській РСР у полі уваги „Інтуриста” та громадських організацій (60-80-ті рр. ХХ ст.) // ХІХ та ХХ наукові сесії Осередку наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах. Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій / За ред. В.В. Масненка. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2010. - С. 96 - 101.

АНОТАЦІЇ

Радченко О.М. "Інтурист" в Українській РСР: структура, кадри, основні напрями діяльності (60 - 80-ті рр. ХХ ст.). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

У дисертації досліджено структуру, кадри, основні напрями діяльності „Інтуриста” в Українській РСР у 1960 - 1980-ті рр.

На основі ґрунтовного аналізу широкого кола архівних і опублікованих джерел, а також наукової літератури комплексно вивчено діяльність провідної організації з іноземного туризму в УРСР „Інтурист”. У роботі визначено загальносоюзну та республіканську законодавчу й нормативно-правову базу розвитку міжнародного туризму. Окреслено організаційні та правові засади функціонування, міжнародні зв'язки республіканського „Інтуриста”.

З'ясовано діяльність „Інтуриста” в розбудові готельної бази та підприємств громадського харчування, організації транспортних перевезень, круїзного туризму, зосереджено увагу на кадровій політиці та фінансово-економічному забезпеченні. Проаналізовано основні напрями діяльності, зокрема, рекламну, участь в організації виїзного туризму, маршрути та програми перебування для іноземних туристів, агітаційно-пропагандистську роботу з туристами різних країн, в тому числі з іноземцями українського походження.

Ключові слова: „Інтурист”, Українська РСР, КПУ, міжнародний туризм, гіди-перекладачі, круїзний туризм, реклама, маршрути, програми перебування, іноземці українського походження.

Радченко О.Н. «Интурист» в Украинской ССР: структура, кадры, основные направления деятельности (60 - 80-е гг. ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

На основе анализа широкого круга архивных и опубликованных источников, а также научной литературы комплексно исследована деятельность ведущей организации по приему иностранных туристов в Украинской ССР «Интурист».

Особое внимание в диссертации автором уделено анализу историографии по теме исследования, что позволило определить и охарактеризовать конкретные периоды в изучении международного туризма СССР та УССР, на основании чего сделан вывод об отсутствии комплексных научных работ по истории «Интуриста» в УССР.

В работе охарактеризованы общесоюзная и республиканская законодательная и нормативно-правовая база развития международного туризма, определено влияние руководящих органов КПУ на деятельность структур, вовлеченных в обслуживание иностранных туристов. Рассмотрено организационные и правовые основы республиканского «Интуриста», его участие в международных связях.

Отдельный раздел работы посвящен изучению создания материально-технической базы иностранного туризма в республике, организации транспортных перевозок, круизного туризма, кадровой политике «Интуриста». Проанализированы основные направления деятельности: финансово-хозяйственная, рекламная, участие в организации выездного туризма, маршруты и программы пребывания для иностранных туристов, агитационно-пропагандистская работа с туристами социалистических и капиталистических стран. Особое внимание уделено приему и обслуживанию иностранцев украинского происхождения.

Ключевые слова: «Интурист», Украинская ССР, КПУ, международный туризм, гиды-переводчики, круизный туризм, реклама, маршруты, программы пребывания, иностранцы украинского происхождения.

Radchenko O. “Intourist” in Ukrainian Sowietrepublik: structure, staff, main branches of activity (1960s - 1980s). - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in History, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Bohdan Khmelnitsky University at Cherkassy. - Cherkassy, 2011.

The author made a study of the structure, staff, main branches of activity of „Intourist“ in the Ukrainian SSR during 1960s-1980s.

Based on a deep analysis of a wide spector of archieve and published materials, as well as scientific literature a try for a complex research of the work of the main foreign tourism company of the Ukrainian SSR „Intourist“ was made. The all-union and republic law and regulatory-legal basis for development of foreign tourism was determined. Organisational, juridicial foundations and international relations of „Intourist“ are traced.The role of „Intourist“ in development of hotel basis and catering, transport organisation, cruise tourism are found out, attention is paid to personnel policy. Main directions of activities are analysed, in particular, finances, advertising, participation in management of abroad tourism, routes and programs for foreign tourists, advocacy work with tourists from different countries, including foreigners of Ukrainian origin.

Key-words: “Intourist“, Ukrainian SSR, CPU, international tourism, guides, cruise tourism, advertisement, routes, staying programs, foreigners of Ukrainian origin.

Размещено на Allbest.ru

...