Специфіка процесу українізації 20-30 рр. ХХ ст. у Донбасі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Тема:

Специфіка процесу українізації 20-30 рр. ХХ ст. у Донбасі

Сергієнко Сергій Юрійович

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук,професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст.

кандидат історичних наук, професор Климов Анатолій Олексійович, Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», завідувач кафедри історії України

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Майже всі європейські держави складаються з регіонів, які відрізняються один від одного певною специфікою. Україна не є виключенням. Донбас і Галичина, Поділля і Закарпаття, Волинь і Буковина та інші регіони України підкреслюють її багатобарвність і унікальність. Донбас ніколи не стане Галичиною, а Галичина - Донбасом, але вони були і будуть частинами соборної України, тому що в них проживають громадяни, які утворюють єдину українську політичну націю.

Донбас є найбільш молодою територією України, його масове заселення почалося близько 200 років тому і було пов'язане, перш за все, з бурхливим промисловим розвитком, що помітно відрізняло цей край від інших регіонів України. Специфіка регіону породжувала специфіку суспільних процесів, які тут розгорталися.

Наукове дослідження будь-якого предмету неможливе без виявлення його специфічних рис. Особливо важливо визначити чинники специфіки соціального процесу, які є об'єктивними, тобто їх неможливо ліквідувати вольовими діями, але можливо враховувати їхній вплив і використовувати в повній мірі їхні позитивні моменти та зводити до мінімуму неминучі негативні наслідки. Ігнорування чинників регіональної специфіки невідворотно веде до погіршення економічної, політичної та соціальної ситуації не тільки в регіоні, а і в країні в цілому. Іншими словами, не визнавати того, що є, не можна, воно все-рівно примусить визнати себе. Історія - наука, а наука повинна адекватно відображати дійсність, тобто давати істинну картину буття, а у будь-якому бутті є своя специфіка. Можна сперечатися про те, як розвивається історія по колу чи по спіралі, але неможливо, знаходячись у здоровому глузді, заперечувати, що сьогоднішні події життя суспільства напряму пов'язані з подіями вчорашніми, тобто історією. Власне, в минулому ми часто шукаємо відповіді на гострі питання, які ставить сьогодення. Знання минулого допомагає уникнути помилок і використати накопичений досвід у сучасній практиці.

Становлення новітньої української держави потребує врахування історичного досвіду. Особливо це стосується утвердження єдиного простору сучасної української культури та її основи - української мови. Певний досвід був накопичений у часи українізації в 20-30-х рр. ХХ ст., але його врахування неможливе без аналізу та узагальнення специфіки процесу українізації в Донбасі. Дослідження цієї специфіки є необхідною умовою поглиблення історичних знань. В основі даної специфіки лежали певні чинники. Визначення цих чинників та конкретних проявів їхньої дії є надзвичайно актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної роботи «Людина у повсякденному житті радянської України у 1920-1930 роки» (номер державної реєстрації 0109U000087), що розробляється кафедрами історії України та всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес коренізації 20-30-х рр. ХХ ст. в Україні.

Предметом дослідження є специфіка процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. у Донбасі.

Мета дослідження: на основі відповідних джерел та літератури виявити, проаналізувати і всебічно охарактеризувати специфіку процесу українізації в Донбасі у 20-30-х рр. ХХ ст.

Для реалізації окресленої мети визначені такі завдання:

- обрати необхідні методологічні принципи дослідження, проаналізувати ступінь вивченості проблеми попередниками, дослідити наявну джерельну базу;

- виявити основні чинники специфіки процесу українізації в Донбасі на основі аналізу етнічного та соціального складу регіону, його географічного, політичного, економічного положення в Україні;

- висвітлити конкретні прояви специфіки українізації державного апарату та партійних організацій у Донбасі;

- проаналізувати та узагальнити особливості українізації на промислових підприємствах Донбасу;

- розкрити специфічні моменти українізації у сфері освіти та культури;

- визначити характер впливу наростаючого тоталітаризму на процес українізації в Донбасі.

Територіальні рамки визначені адміністративними кордонами сучасних Донецької та Луганської областей.

Хронологічні межі починаються з 1923 р., коли офіційно було проголошено курс на коренізацію і закінчуються 1938 р., коли українізація була остаточно згорнута.

Наукова новизна дисертації. Вперше були визначені в повному обсязі їхньої дії основні чинники специфіки процесу українізації в Донбасі, а саме: етнічно-географічний, соціально-економічний та політичний. Визначено, що найбільший вплив на специфіку ходу українізації в регіоні мав політичний чинник. Встановлено, що тоталітарні методи управління суспільством мали найкраще підготовлений ґрунт у Донбасі, що прямо впливало на процес українізації, який в кінцевому рахунку був затиснутий у лещата тоталітаризму. З Донбасу почалося згортання українізації. Виявлений вплив голодомору 1932-1933 рр. на хід українізації в Донбасі.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних положень і висновків роботи в лекційних курсах з історії України в середній та вищій школах, у спецкурсах з новітньої історії України для студентів історичних спеціальностей, при підготовці монографій та статей, у практичній діяльності з розвитку української культури в Донбасі.

Особистий внесок здобувача проявився в постановці актуальної наукової проблеми та її вирішенні, що дало змогу визначити й охарактеризувати основні чинники специфіки українізації в Донбасі у 20-30-і роки та висвітлити їхній конкретний вплив на суть процесу.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедр всесвітньої історії та історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Основні положення дослідження пройшли апробацію на конференціях різного рівня: Другій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки 28 жовтня 2006 р. (м. Луганськ); Другому міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому часопросторі» 25-27 жовтня 2007 р. (м. Київ); Четвертій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки 3 грудня 2007 р. (м. Луганськ); Сьомій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права 30 травня 2009 р. (м. Луганськ); Другій всеукраїнській науковій конференції «Людина у структурах повсякдення в історії України» 24-25 листопада 2010 р. (м. Луганськ).

Наукові публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано в семи статтях, вміщених у наукових виданнях, які визначені ВАК України фаховими.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (221 позиція на 24 сторінках), 4 додатків. Загальний обсяг роботи - 231 сторінка, з них 173 сторінки - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну та практичне значення, окреслено мету і завдання, встановлено територіальні рамки та хронологічні межі.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерела та методологічну основу роботи.

Історіографія питання представлена основними двома концепціями. Перша з них має в основі ідею, що українізація - це втілення в життя національної політики більшовиків, ленінського задуму про звільнення націй від національного гніту, у результаті чого вони, у кінцевому рахунку, зіллються в єдину наднаціональну спільноту. Концепція друга наголошує, що українізація є наслідком національно-визвольного руху, особливо Національно-демократичної революції 1917-1921 рр., який більшовики не могли проігнорувати і змушені були визнати його, але для того, щоб взяти цей рух під контроль і направити у вигідне для себе русло, розпочали політику українізації.

Якщо в дослідженнях, що відносяться до першої концепції, поняття «українізація» зустрічається дуже рідко і в цілому замінено більш вигідним для авторів терміном «національна політика», то у працях, які об'єднує друга концепція, термін «українізація» завжди присутній.

Обидві концепції посилаються на теоретичні положення та фактичний матеріал і, таким чином, їх не можна відкинути за ознакою відвертої фальсифікації, а потрібно розглянути з позицій об'єктивності й історизму. У творах, що представляють першу або другу концепцію, оцінки деяких явищ є подібними, але причинами їх, а головне, рушійними силами визначаються різні суб'єкти історії. І перша, і друга концепції оперують численними фактами успіхів українізації (або ж більшовицької національної політики). Але рушієм цих успіхів у першій концепції виступає Комуністична партія, а в другій - національна інтелігенція.

У межах першої концепції вийшло чимало праць Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921 - 1925 роках / Г.М. Шевчук. - К.: Вид-во АН УРСР, 1963. - 435с.; Гутянський С.К. В.І.Ленін і культурне будівництво на Україні / С.К. Гутянський. - К.: Наукова думка, 1965. - 199с.; Чирко Б.В. З історії боротьби Комуністичної партії України за здійснення рішень ХІІ з'їзду РКП(б) у галузі національно-державного будівництва / Б.В. Чирко // Український історичний журнал. - 1983. - №3 та ін.. Серед них виділяється стаття Б. Чирка, який, висвітлюючи ленінську національну політику, виокремлює процес українізації, наголошуючи при цьому на керівній ролі партії. Стаття була реакцією на роботи «буржуазних фальсифікаторів», які виходили за кордоном. Можна по-різному оцінювати дану статтю, але вона заслуговує на увагу як одна з перших робіт в Радянському Союзі, що прямо стосувалася теми саме українізації 20-30-х рр.

Щодо специфіки процесу українізації в Донбасі, то в межах першої концепції вона фактично не розглядається, а згадки про Донбас носять описовий характер і не стосуються особливостей проведення українізації в цьому регіоні, хіба що згадується про багатонаціональний склад його населення.

Роботою, яка стала перехідним містком від першої до другої концепції, можна вважати книгу І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Дзюба І.М. Інтернаціоналізм чи русифікація / І.М.Дзюба. - К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2005. - 330с.. В ній з позицій людини, яка щиро вірила в геній В. Леніна та гуманізм комуністичних ідеалів, розкривався дійсний стан української культури в СРСР. Як підкреслював один з фахівців, котрий у числі перших ознайомився з цією книгою, вона була написана на переконливому теоретичному і фактологічному матеріалі на рівні солідної докторської дисертації і багатьох примусила замислитись і змінити свої погляди на історію та сутність національної політики.

Друга концепція дала перші паростки у творах фахівців з діаспори Николишин С. Культурна політика большевиків і український культурний процес (публіцистичні рефлексії) / С. Николишин. - На чужині, 1947. - 119 с.; Соловей Д. Голгота України. Ч.1. Московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною / Д.Соловей. - Дрогобич: «Відродження», 1993. - 288 с.; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Б.Кравченко. - К.: Основи, 1997. - 423с. та ін. . Серед них слід виділити роботу канадського історика українського походження Б. Кравченка, в якій автор зачіпає процес українізації в Донбасі і в певній мірі його специфіку. Дослідник на основі фактів робить обґрунтовані узагальнення.

Серед зарубіжних дослідників процесу українізації виділяється робота американського вченого японського походження Ґіроакі Куромія, який у своїй праці Куромія Ґіроакі. Свобода і терор в Донбасі. Українсько-російське прикордоння 1870-1990-і роки / Ґіроакі Куромія. - К.: «Основи», 2002. - 510с.; торкається процесу українізації в регіоні. Його робота виділяється оригінальністю викладення матеріалу і глибиною висновків. Він вважає, що процеси, які спричинила українізація в регіоні, викликали занепокоєння у Москві, що призвело до втручання більшовицького центру з метою гальмування і в подальшому згортання цієї політики. У праці російської вченої О. Борисьонок Борисёнок Елена. Феномен советской украинизации. 1920-1930-е годы / Елена Борисёнок. - М.: «Европа», 2006. - 245с. зроблено спробу проаналізувати події українізації 20-30-х рр. ХХ ст., але дослідниця тільки фрагментарно розглядає цей процес у Донбасі.

В Україні друга концепція отримала можливість розвиватися з кінця 80-х рр. ХХ ст. В 1989 р. з'являється робота В.С. Лозицького Лозицький В.С. Політика українізації в 20-30-х роках: історія, проблеми, уроки / В.С.Лозицький // Український історичний журнал. - 1989. - №3., в якій розглянуто основні події ходу українізації, проаналізовано дії більшовицької влади на чолі з Й. Сталіним, які були спрямовані на згортання цього процесу. У статті Ю.О. Курносова Курносов Ю.О. Суспільно-політичне життя на Україні в 20-30-х роках / Ю.О.Курносов // Український історичний журнал. - 1989. - №12., опублікованій теж у 1989 р., акцентовано увагу на ролі Й. Сталіна, який використав політику українізації в особистих владних інтересах. Слід також виділити працю М.І. Панчука Панчук М.І. «Націонал-ухильництво». Анатомія проблеми / М.І.Панчук // Маршрутами історії / Голова ред. кол. Ф.М. Рудич. - К.: Політвидав України, 1990. - 655с., в якій уже більш детально розглянуто події, що відбувалися за часів українізації. Зокрема автор зв'язав даний процес з голодомором 1932-1933 рр. і зробив переконливий висновок про необхідність серйозного коригування існуючих на той час в історичній літературі концепцій націоналістичних ухилів і відновлення в повному обсязі історичної правди.

Одним з перших вітчизняних істориків торкнувся розгляду процесу українізації в Донбасі П.І.Лаврів Лаврів П.І. Історія Південно-Східньої України / П.І. Лаврів. - К.: «Українська Видавнича Спілка», 1996. - 208с., який навів цікаві статистичні дані й узагальнення, що підкреслювали специфіку регіону.

Найбільш вагомою працею в дослідженні процесу українізації стала монографія, підготовлена авторським колективом на чолі з В.М. Даниленком та видана за редакцією В.А.Смолія «Українізація» 1920-30-х років: Передумови, здобутки, уроки: Колективна монографія / [В.М. Даниленко, Я.В. Верменич, П.М. Бондарчук та ін.] Відп. ред. В.А. Смолій. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. - 392с., в якій розглянуто процес українізації в різних сферах суспільного життя. Автори монографії в певній мірі висвітлили особливості українізації в Донбасі, навели деякі статистичні дані та приклади щодо його специфіки. У монографії показане негативне ставлення до процесу українізації деяких представників компартійної верхівки в регіоні; відзначаються труднощі, які існували в регіоні під час проведення українізації; підкреслюється, що Донбас мав найвищий рівень урбанізації в Україні тощо. Але слід зазначити, що специфіка процесу українізації в регіоні розглянута лише епізодично.

З робіт, які безпосередньо торкаються теми, слід відзначити статтю Л.І. Рожкової Рожкова Л.І. З досвіду розв'язання національно-мовних проблем Донбасу в 20-х роках ХХ ст.: спроба українізації / Л.І. Рожкова // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції (17-18 травня 2002 р.) Секція. «Новітня історія України». - Луганськ, 2002. - С. 180-183., в якій розглянуті спроби українізації Донбасу в 20-х роках. Корисною і цікавою є стаття Т.Ю. Анпілогової Анпілогова Т.Ю. Українізація Донбасу 20-х рр. ХХ ст.: особливості й проблеми впровадження / Т.Ю. Анпілогова // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. - 2008. - №15., в якій проаналізовано деякі особливості проведення українізації в регіоні, зосереджена увага на проблемах українізації партійного апарату, державних установ, культурно-освітньої та мистецької сфер, профспілок, преси тощо. Заслуговує на увагу стаття Л.І. Дьоміної Дьоміна Л.І. Особливості проведення політики українізації на Луганщині в 20-30-ті рр. ХХ ст. / Л.І. Дьоміна // Краєзнавчі записки. Збірник наукових статей. - Луганськ, 2008. - Випуск ІV., в якій зроблено наголос на тому, що українізація значною мірою носила характер ідеологічної кампанії. Дослідник А.О. Климов Климов А.О. Історичні краєзнавчі розвідки / А.О. Климов. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. - 368с. у своїй історичній розвідці торкнувся українізації освіти в Донбасі в 30-і рр. ХХ ст. Однак у цих роботах специфіка процесу українізації розглянута далеко не в повній мірі.

Серед дисертаційних робіт, в яких згадується специфіка процесу українізації в Донбасі 20-30-х рр. ХХ ст., слід назвати дослідження І.В. Богінської, П.М. Бондарчука, Т.Ю. Анпілогової, Н.Г. Малярчук, С.Л. Андросової, Богінська І.В. Педагогічні кадри Донбасу і політика українізації (1920 - 30-ті роки): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / І.В. Богінська. - Донецьк, 2000. - 19с.; Бондарчук П.М. Профспілки УСРР як об'єкт і суб'єкт політики українізації (1920-ті рр.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / П.М. Бондарчук. - Донецьк, 2000. - 18 с.; Анпілогова Т.Ю. Гуманітарна інтелігенція Донбасу в період нової економічної політики (1921-1928 рр.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Т.Ю. Анпілогова. - Луганськ, 2006. - 19с.; Малярчук Н.Г. Росіяни в Донбасі (20-30 рр. ХХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Н.Г. Малярчук. - Донецьк, 2006. - 20с.; Андросова С.Л. Культурні процеси в Донбасі в 20-30-ті рр. ХХ ст.: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / С.Л. Андросова. - Донецьк, 2010. - 20с. але головну увагу вони зосереджують на інших проблемах.

Зазначимо, що на сьогоднішній день є одне узагальнююче дисертаційне дослідження регіональних особливостей політики коренізації в УСРР, яке зробила З.В. Нечипоренко. Нечипоренко З.В. Регіональні особливості політики коренізації (українізації) в УСРР: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / З.В. Нечипоренко. - Черкаси, 2006. - 20с. Дослідниця виділяє загальні особливості, які були притаманні Донецько-Криворізькому та Південно-Західному регіонам України. Вона зазначає, що в цих регіонах українізація обумовлювалася двома чинниками. Перший з них полягав у надзвичайно урбанізованій структурі населення, що створювало умови швидше для русифікації, ніж українізації. Другий чинник обумовлювався тим, що російськомовна частина вищезазначених регіонів - пролетаріат - визнавалася більшовицькою владою основним рушієм прогресу, а тому будь-які невдоволення з боку робітничого класу розцінювалися нею як відступ від ленінської політики. Але дослідниця не виділяла в якості об'єкта дослідження специфіку процесу українізації саме в Донбасі, яка, на наш погляд, мала значні відмінності.

Таким чином, стислий аналіз історіографії вказаної проблеми свідчить, що на даний момент дослідниками проведена значна робота з накопичення матеріалу по темі українізації 1920-1930 рр. Однак лише окремі праці безпосередньо торкаються коренізації в Донбасі і вони недостатньо відображають процеси, які відбувалися в цій сфері. Щодо розгляду специфіки процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. у цьому промисловому регіоні, то комплексного дослідження з даної теми не існує взагалі.

Джерельна база дослідження ґрунтується на документах і матеріалах, серед яких перш за все потрібно відзначити ті, що визначали загальний напрямок перетворень у руслі процесу українізації. Перша група - постанови й рішення вищих державних органів влади і управління та документи керівних структур правлячої тоді партії, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) та Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України). До цієї групи документів потрібно віднести і матеріали з'їздів та пленумів ЦК РКП(б)-ВКП(б) та КП(б)У, на яких розглядалися проблеми національної політики.

З фондів №1, №166, №174, №2605 ЦДАВО України використані протоколи засідань Центральної комісії по українізації радапарату при Раднаркомі УРСР, протоколи засідань Центральної комісії українізації радапарату при РНК УРСР та листування з державними установами і підприємствами про їхню українізацію, доповідь В.П. Затонського «Національно-культурне будівництво і боротьба проти націоналізму», матеріали про стан українізації профапарату; матеріали про українізацію шкіл та установ та інше.

У ЦДАГО України були використані документи і матеріали фонду №1. Зокрема, матеріали з`їздів і пленумів ЦК КП(б)У; матеріали інформаційно-статистичного відділу ЦК КП(б)У про проведену роботу з українізації; довідки відділу партпропаганди і агітації ЦК КП(б)У про стан українізації в республіці; інформації партійних і радянських органів; доповідну записку і проект рішення «Про стан українізації радянського апарату, профспілкових органів і початкових навчальних закладів на Україні» та інші. З них автор використав дані, які допомогли скласти цілісну картину ходу українізації Комуністичної партії України, комсомолу, а також висвітлити цей процес в радянських органах і профспілкових об'єднаннях.

Друга група - документи місцевих органів влади, що зосереджені в Державному архіві Донецької області (ДАДО) і Державному архіві Луганської області (ДАЛО).

У ДАДО досліджені фонди: №9; №19; №565; Р-349; Р-1512; Р-2794 та ін. У ДАЛО опрацьовані фонди Р-164; Р-243; Р-401; П-12; П-94; П-34 та ін. У них зберігаються документи місцевих органів влади та регіональних партійних органів, партійних організацій, профспілок, документи органів народної освіти тощо, в яких висвітлюються проблеми українізації в регіоні та її специфіка.

Співставлення змісту джерел першої і другої груп дозволило простежити процес керівництва ходом українізації в Донбасі і визначити як наміри, що декларувалися згори, змінювались під впливом місцевої специфіки і, навпаки, як директивні вказівки вищого керівництва змінювали відношення до ходу коренізації на місцях і певним чином підсилювали специфіку регіону.

Третю групу джерел складають статті, виступи, службові листи керівників більшовицької партії В. Леніна, Й. Сталіна, М. Скрипника та ін. Вони дозволяють заглибитися в проблему, що досліджується і промовисто свідчать, що різниця в поглядах керівництва більшовицької партії на хід коренізації визначалася специфікою Донбасу і в той же час її підсилювала.

Четверту групу джерел представляють періодичні видання, які виходили у 20-30-і роки і в яких знайшла відображення специфіка процесу українізації в Донбасі. Сюди відноситься центральна газета «Коммунист» (з червня 1926 р. «Комуніст), регіональні видання «Диктатура труда», «Луганская правда», «Социалистический Донбасс» тощо та багатотиражки, які обслуговували промислові підприємства Донбасу. Вони містять цікавий фактичний матеріал, який є вельми корисним для дослідження. Однак при використанні цих джерел потрібно враховувати, що вони здебільшого були знаряддям пропаганди і тому до них особливо потрібен критичний підхід.

Значний інтерес, як джерела, представляють спогади очевидців, в яких в тій чи іншій мірі висвітлюється життя Донбасу. До них можна віднести роботи І. Майстренка Майстренко І. Історія мого покоління. Спогади учасника революційних подій в Україні. / І. Майстренко. - Едмонтон, 1985. - 416с., Б. Антоненко-ДавидовичаАнтоненко-Давидович Б. Землею українською / Б. Антоненко-Давидович. - Філадельфія: «Київ». - 1955. - 164с. , В. Гайдарівського Гайдарівський В. Дещо про себе і свою творчість / В. Гайдарівський // А світ такий гарний... - Буенос-Айрес: Видавництво Юліяна Середяка, 1962. - 248с. та ін.

Методологічні засади дослідження базуються на використанні принципів, підходів та методів, які дозволять отримати істинні знання про специфіку процесу українізації в Донбасі, тобто відобразити це явище максимально об'єктивно.

За допомогою принципу історизму були визначені причини і умови виникнення специфіки процесу українізації в Донбасі, виділені основні етапи розвитку цієї специфіки, її головні прояви на тлі життя українського суспільства. Принцип об'єктивності примушував автора враховувати всі вагомі факти і в цілому історичні обставини, в яких розгорталася історична дія. Без урахування всіх обставин, особливостей доби, що досліджується, неможливо змалювати реальну історичну картину. Надзвичайно велику роль у даному дослідженні відіграв порівняльний метод. Цей метод пронизує все дослідження. Застосування його в історичних працях, пристосування саме до історичного аналізу різних сторін життя суспільства трансформує його в спеціально-історичний метод, який відомий під назвою історико-порівняльний, що дозволяє порівнювати історичні об'єкти в просторі і часі і визначати подібність та різницю між ними. В дисертації також використовуються метод герменевтики, ретроспективний, історико-генетичний, історико-типологічний та кількісні методи.

У другому розділі «Основні чинники специфіки процесу українізації в Донбасі у 20-30-і рр. ХХ ст.» підкреслюється, що визначальним чинником, котрий вносив специфічні моменти в хід українізації в Донбасі, був політичний, який своїм корінням сягав доби самодержавства, коли царський уряд душив українську культуру і всебічно сприяв русифікації регіону. Переважно російський або ж зрусифікований склад пролетаріату Донбасу підтримував розгортання в регіоні на початку ХХ ст. діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії, яка заявляла про інтернаціональну місію пролетаріату. Більшовики мали широку і досить чисельну мережу партійних осередків у промислових містах і селищах, змогли на належному рівні дисциплінувати свої лави, що дозволило їм досить успішно проводити курс, який спрямовувався ЦК РКП(б). Цей курс передбачав нещадну боротьбу з українським рухом і насамперед в Донбасі, який більшовики вважали півднем Росії. До того ж влада УНР практично не розповсюджувалась на Донбас, а Українська держава в 1918 р. асоціювалась тут з німецькою окупацією, що звичайно не сприяло українізації краю.

Остаточне встановлення більшовицької влади в Донбасі стало початком процесу втрати Україною суверенності. Саме Донецька більшовицька організація в 1920 р. заявила про життєву необхідність об'єднання з Росією в одну державу, і саме керівник донбаських більшовиків заявив, що українська Комуністична партія є російською партією.

Партійні організації більшовиків Донбасу посідали особливе місце серед інших організацій КП(б)У, а В. Ленін називав Донбас фортецею більшовизму. Коли після його смерті розпочався масовий набір до РКП(б), то в Донбасі було залучено в більшовицьку партію понад 53% всього набору в Україні. Тут виросли і отримали політичний гарт видні члени центрального проводу більшовицької партії, що надавало регіону особливого статусу.

Важливим фактором впливу на специфіку українізації в Донбасі стало і запровадження тоталітарних методів управління промисловістю. Саме промислові регіони і, перш за все, Донбас, стали опорою зростаючого тоталітаризму. На тоталітарному фундаменті почалося придушення української інтелігенції в Донбасі, що не могло не позначитися на ході українізації в регіоні.

Але основною складовою політичного чинника стало те, що тут діяла надзвичайно потужна комуністична організація, яка цілком залежала від вищого керівництва РКП(б) і це зумовлювало найбільш вагомий вплив на процес українізації в Донбасі.

Звичайно, що політичний чинник визначався діяльністю особистостей, які брали активну участь в політичному житті, їхній індивідуальний характер впливав на його формування, визначав основні прояви.

Вельми суттєву роль у проведенні національної політики в Донбасі у 20-30-і рр. ХХ ст. зіграв етнічно-географічний чинник.

Етнічно-географічний чинник був похідним від певних реалій, пов`язаних з тим, що територія Донбасу з початку свого масового заселення мала дуже різнобарвний етнічний склад, але переважали в ньому українці. В той же час з початком промислового підйому і розвитком вугільних копалень, металургійних, машинобудівних та інших великих виробництв, робітничий клас почав швидко поповнюватись в основному за рахунок вихідців із сусідніх російських губерній, що привело до домінування російської культури в містах і багатьох робітничих селищах. Етнічний склад пролетаріату Донбасу в більшості своїй був російським або ж зрусифікованим.

Відрив нового поповнення донбаських міст і селищ від своїх сільських громад, від усталених звичаєвих норм нерідко породжував моральну розпущеність, безшабашність, нетерпимість. Певну частку поповнення в Донбасі складав і кримінальний елемент, що також позначилося на специфіці регіону. етнічний соціальний українізація донбас

На початок політики українізації на найбільших, тобто визначальних, підприємствах Донбасу етнічні росіяни складали 50,3% працюючих, українці - 44,3%, що було найвищим показником русифікації робітничого класу серед інших регіонів України і стало суттєвим чинником специфіки українізації в Донбасі. В деяких місцевостях регіону, де російський етнос складав більшість населення, були створені російські райони та селищні ради, що також впливало на хід українізації в регіоні, підсилювало її специфіку.

Специфічним явищем було і те, що на відміну від Волині та Київщини, де кількість тих, хто володів українською мовою, перевищувала кількість етнічних українців, то в Донбасі навпаки - етнічних українців було більше, ніж тих, хто володів українською мовою.

Вплив на політику українізації в регіоні мало і географічне становище Донбасу, який був, на відміну від інших регіонів України, оточений російськими регіонами та регіонами України, де у великих містах також домінувала російська культура. До того ж передача частини території Донбасу в 1924 р. до Росії не сприяла поліпшенню ходу українізації в регіоні, оскільки давала ґрунт для чуток про передачу й інших територій Донбасу в склад Російської федерації.

Соціально-економічний чинник поряд з іншими мав значний вплив на хід українізації в Донбасі, був одним із наріжних каменів специфіки цього процесу. Концентрація промислових робітників у регіоні була найбільшою в Україні, що робило визначальною роль даного класу не тільки в соціально-економічному, а і в культурному житті. У зв`язку з тим, що правляча партія докладала багато зусиль для того, щоб «пролетарі всіх країн єдналися», донбаський пролетаріат розглядався як частка російського пролетаріату, а економіка Донбасу як складова російської економіки. Вираз В.Леніна: «Вугілля - це справжній хліб промисловості» був пущений в обіг не заради красного слова. На той час це була істина. Донбас давав значну частину вугілля та металу для підприємств СРСР і був фундаментом всієї радянської промисловості. Його називали «всеросійською», а пізніше «всесоюзною кочегаркою». Особливе промислове положення Донбасу, значна урбанізація регіону, соціальний склад населення не могли не вплинути на хід українізації. Свою роль у цьому процесі відігравали і профспілки, які діяли в кінцевому рахунку під контролем Комуністичної партії.

Соціально-економічний чинник безпосередньо залежав від особистостей, що складали населення регіону і мали визначений життєвим шляхом певний світогляд, що спонукав їх до тих чи інших дій в соціальному і економічному просторі.

Всі вищезазначені чинники впливали на формування менталітету мешканців Донбасу, який був часткою загальноукраїнського менталітету, але часткою зі своєю специфікою, що накладала відбиток на процес українізації в регіоні.

Виділити інші чинники, які б суттєво впливали на процес українізації у 20-30-і рр. ХХ ст., автору не вдалося. Що стосується другорядних чинників, то вони вочевидь були, але їх дія вписується в коло впливу вищеназваних головних чинників.

Третій розділ «Основні прояви специфіки процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. у Донбасі» присвячений аналізу того, як проявлялися особливості цієї політики в партійних організаціях і державних установах, у промисловості, у сфері освіти та культури.

У дисертації зазначається, що в партійних організаціях і державному апараті регіону українізація в значній мірі носила формальний характер, вживання української мови службовцями в містах було виключенням. Дуже часто з їх боку спостерігалося байдуже, а іноді і вороже ставлення до цього процесу. Таке відношення негативно впливало на справи, тому що саме від дій керівників різного рівня залежало наскільки глибоко буде втілюватися українізація в різні сфери життєдіяльності регіону. Не останню роль у даному випадку відіграло свідоме гальмування процесу українізації більшовицьким керівництвом у Москві, яке не бажало реального національного відродження в Україні і, перш за все, в Донбасі, що мав потужний політичний та економічний потенціал. Особливо це стало помітним після 1933 р., коли український націоналізм був проголошений основною небезпекою в республіці, і українізація в регіоні стрімко пішла нанівець.

Позитивним моментом стало помітне зростання кількості українців в партійних організаціях і державному апараті регіону. В період з 1 січня 1926 р. по 1 квітня 1930 р. кількість українців у партії в Луганському окрузі збільшилася з 23% до 45,1%; у Сталінському окрузі - з 33% до 41,8%; в Артемівському окрузі - з 44,1% до 51,8%. У той же час партійні організації КП(б)У в Донбасі апріорі не могли бути українізовані. Українізація була тільки шаром гриму, який приховував великодержавну суть більшовицької політики в регіоні, а КП(б)У, яка була складовою ВКП(б), не могла протистояти впливам центру, який диктував свої інтереси. У сфері цих інтересів Донбас посідав особливе місце: він повинен був бути цілком під контролем проводу СРСР, а дійсна українізація могла цьому завадити. Даний фактор був визначальним у специфіці проведення національної політики в регіоні.

Аналізуючи процес українізації в промисловій сфері Донбасу, автор констатує, що висококваліфіковані спеціалісти, службовці, керівники підприємств в основному не виявляли бажання втілювати в життя принципи українізації. Робітники Донбасу ставилися до цього процесу більш позитивно, про що свідчать численні приклади з повсякденного життя. Автор наводить висловлювання робітників підприємств Донбасу Колосовського, Воробйової, Малишева, Перехової, Грищенка та ін., які вносили пропозиції щодо покращення стану українізації. В той же час у дисертації зазначається, що серед деяких представників робітничого класу також були прояви байдужого і навіть негативного ставлення до української культури.

Архівні джерела свідчать, що культурні потреби робітників часто не враховувалися, профспілкові організації в основному без особливого ентузіазму ставилися до проведення українізації.

Специфіку процесу українізації в промисловій сфері Донбасу підсилювали соціально-економічний та етнічно-географічний чинники. Але головну роль у гальмуванні процесу українізації відіграв політичний чинник. Центральна більшовицька влада на чолі з Й. Сталіним фактично стримувала українізацію пролетаріату. В квітні 1926 р. Й. Сталін у листі керівництву КП(б)У і особисто Л. Кагановичу рекомендував фактично загальмувати українську культурницьку роботу серед пролетаріату під приводом того, що «не можна українізувати зверху пролетаріат». Це, перш за все, стосувалося Донбасу, де був найбільший відсоток російського за походженням або зрусифікованого пролетаріату.

Крім того, в Донбасі знаходилися потужні підприємства загальносоюзного значення, які відігравали вагому роль в економіці СРСР і підпорядковувались Москві. Керівництво цих підприємств не бачило сенсу в українізації трудових колективів. Профспілки, як правило, в цьому питанні були пасивними.

Але, як відмічає автор, незважаючи на перепони, поступ у справі українізації був відчутним. До широкого загалу робітників був донесений факт існування в Донбасі культури корінного народу, яка являла собою частину культури людства. Враховуючи те, що до початку 20-х років українська культура в регіоні вважалася виключно сільською і такою, що відмирає, це був значний крок уперед.

У дисертації наголошується, що в освітній сфері специфіка процесу українізації була дуже помітною. На початок політики коренізації в Донецькій губернії нараховувалася найменша серед інших губерній кількість українських (0,4%) та україно-російських шкіл (0,7%) і відповідно найбільша кількість російських шкіл та шкіл інших національностей (98,9%). Через декілька років ситуація поліпшилася і кількість українських шкіл помітно зросла. В той же час спостерігалися негативні моменти, серед яких виділялися нестача українських підручників та кваліфікованих українських викладачів. Схожа ситуація спостерігалася і у вищих навчальних закладах. Особливо незадовільним був стан справ з українізацією професійної освіти, де жоден заклад не був українізований повністю. Подібні проблеми існували в регіоні протягом усього періоду, що досліджувався.

У цілому ж у розвитку української культури в Донбасі проявлялися певні позитивні явища. В регіоні виходили україномовні газети - «Донецьке село», «Червоний хлібороб», «Змичка» та інші. В театрах разом з російськими трупами працювали й українські. Робітники промислових підприємств охоче відвідували українські спектаклі. Луганчани брали участь у щорічних урочистостях, присвячених пам'яті видатного українського поета Тараса Шевченка.

У Донбасі активно діяла спілка пролетарських письменників і поетів «Забій», яка була заснована у 1924 р. У «Забої» зростала сильна група українських письменників: Кошевенко, Стодоля, Павловський, Крикун, Іванов-Краматорський та ін.

Звичайно, що в такому специфічному регіоні як Донбас, існували і проблеми в розвитку української культури. Під час проведення українізації відчувався брак відповідних кадрів культпрацівників. Характерною в цьому плані була заява завідувача культвідділом заводу ім. Ворошилова у 1929 р., який зазначив: «Як ми можемо ставити доповідь про стан українізації, коли ми самі неукраїнізовані». В Луганську з 453 лекцій, які були прочитані по клубах за 1927 р., українською мовою було лише 2. Цей факт свідчить, перш за все, про те, що українська мова не стала в Донбасі домінуючою.

Після проголошення в 1933 р. українського націоналізму головною небезпекою політика українізації почала помітно слабнути, що суттєво позначилося і на стані культурно-освітньої сфери регіону. Зменшилася кількість українських шкіл і різко зросли мішані школи. В 1933/1934 рр. їх нараховувалося 418 і в них навчалося 289 480 учнів, а в 1934/1935 рр. - 609 шкіл і 357 382 учні. Зважаючи на те, що в Донбасі нараховувався 700 261 учень, більша половина з них навчалася в мішаних школах, де, як правило, у викладанні переважала російська мова. В 1935 р. стосовно українізації преси в Донбасі зазначалося, що з 43 шахтних багатотиражок українською мовою виходила лише одна, в той час як серед шахтарів Донбасу на 1 січня 1935 р. українців нараховувалося 166 тисяч, а росіян - 150 тисяч. З 40 заводських багатотиражок українською мовою виходило 3, 9 - двома мовами, але, як правило, в цих газетах більшість матеріалів друкувалася російською.

Значна частина людей, які віддали багато сил заради утвердження української культури в Донбасі, була репресована. Серед них викладач Сталінського педінституту М.С. Шевченко, редактор старобільської окружної газети О.І. Бабинець, шкільні вчителі М.І. Божко, Г.О. Борщ, О.А. Антонова-Ніколаєвська та багато інших. Таким чином, і без того слабка громадянська основа українізації в Донбасі була дуже підірвана.

У висновках автором надані підсумки, які виносяться на захист. Процес українізації мав свої особливості, свою специфіку в окремих регіонах України. Серед них виділявся Донбас, специфіка якого, порівняно з іншими промисловими регіонами, підсилювалась його економічним значенням як «всесоюзної кочегарки», значним відсотком національних меншин і, перш за все, найбільшою часткою етнічних росіян в складі населення, а також безпосереднім кордоном з Росією, високим рівнем урбанізації, найбільшою кількістю робітничого класу і розгалуженими впливовими партійними організаціями РКП(б) - КП(б)У та ідеологічним значенням Донбасу, як визнаної В. Леніним, фортеці більшовизму. Певне значення в проявах специфіки проведення українізації в регіоні мало і те, що тут у роки революційних подій влада УНР практично була відсутньою, лише декілька місяців діяла влада держави П. Скоропадського, яка у місцевого населення асоціювалася з німецьким окупаційним режимом.

Всебічно розглянувши основні чинники, що породжували специфіку процесу українізації в регіоні, можна з упевненістю стверджувати, що найбільш суттєвим чинником був вплив політики правлячої партії і держави, тобто політичний чинник. Він був головним у визначенні специфіки процесу українізації в Донбасі.

Автор проаналізував прояви специфіки процесу українізації в основних сферах життєдіяльності Донбасу і дійшов висновку, що найбільш помітно специфіка проявлялася в процесі українізації партійного і державного апаратів. Прояви байдужого і ворожого ставлення з боку партійних діячів і державних службовців до українізації в Донбасі пояснювалися тим, що тут позиція більшовицької партії була найбільш сильною. Крім того дія етнічно-географічного чинника призвела до фактичного домінування російської культури в Донбасі. Це використовувалося деякими представниками партії та радянського апарату як аргумент проти українізації, що звичайно впливало на її втілення.

Голодомор 1932-1933 рр. став суттєвим рубежем у проведенні українізації. У Донбасі він мав своїм наслідком те, що селяни, які поповнювали промислові міста регіону, відчували себе людьми гнаними, меншовартісними і намагалися швидше позбутися ознак свого походження та пристосуватися до російської культури, яка залишалася домінуючою в містах Донецького басейну.

Після подій 1932-1933 рр. почалося відверте гальмування політики українізації, що проявилося у переслідуванні і репресіях україномовної інтелігенції, зменшенні кількості українських шкіл, збільшенні мішаних україно-російських шкіл у регіоні. Незважаючи на промовисті гасла більшовиків про посилення так званої «більшовицької українізації» у 30-х роках, цей процес у кінцевому рахунку був згорнутий.

Основним недоліком проведення українізації було неврахування регіональної особливості Донбасу, а саме: великої частки етнічних росіян, яка підсилювалась зрусифікованим населенням; домінування російської мови у виробництві і сфері культури; у повсякденному спілкуванні міського населення; безпосередньої близькості Росії; слабкості українського руху. Однією з причин поразки українізації стало і те, що вона не мала широкої громадської підтримки і проводилася фактично тільки державою. І коли державі вона стала непотрібною, то її доля була вирішена.

Спираючись на проведене дослідження, автор пропонує наступну періодизацію процесу українізації в Донбасі, враховуючи специфіку регіону. Процес, на думку автора, розпочався з 1923 р. після відомих партійних і урядових постанов, але місцеві керівники не поспішали виконувати вказівки, що особливо відчувалося в Донбасі. Після приходу на посаду очільника українських більшовиків Л. Кагановича навесні 1925 р. хід українізації відчутно прискорився, в тому числі і в Донбасі. Але відомий лист Й. Сталіна Л. Кагановичу і членам ПБ КП(б)У (квітень 1926 р.) фактично дав сигнал керівним органам, що українізацію, і, перш за все, в промисловості, потрібно пригальмувати. Процес гальмування проявився не відразу, а дещо пізніше. В повну силу він розкрився на початку 1930-х рр. і закінчився в 1933 р. прямими нападками на українізацію і оголошенням українського націоналізму головною небезпекою. Після цього почався період згортання українізації у всіх сферах життя суспільства, який завершився в 1938 р., коли був закладений ґрунт, що забезпечував російській мові фактично державний статус.

Українізація в Донбасі була приречена на поразку в силу таких причин:

- формувалася тоталітарна держава СРСР, яка керувалася з неукраїнського центру і в якій українці об'єктивно стали національною меншиною, що особливо відчутно було в Донбасі;

- Донбас став промисловою основою СРСР і внаслідок цього не міг бути територією домінування української культури;

- русифікація регіону в ході коренізації дещо ослабла, але її основи залишилися недоторканими;

- мова виробництва, підготовки кадрів для виробництва, яке визначало життя регіону, в більшості своїй була російською;

- відсутність широкої громадської підтримки.

Сьогодні відбувається процес становлення української політичної нації, який охоплює і Донбас. Він має свої труднощі, здійснюється хвилеподібно, але, без сумніву, йде. Політична основа нації - держава відбулася, всі інші ознаки нації поступово проявляються і скріплюють єдність українського народу. Донбас став невід'ємною вагомою часткою єдиного народногосподарського комплексу України, що посилює економічну основу української політичної нації. Все більше людей усвідомлює себе громадянами України, тобто українцями. Таким чином, зараз з'явилися значні шанси забезпечити демократичним шляхом вільний розвиток як української культури, так і культури національних меншин у Донбасі, які входять в єдину українську політичну націю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сергієнко С.Ю. Українізація в Донбасі: особливості 1920-х років [Електронний ресурс] / С.Ю. Сергієнко // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля № 3Е, 2009.

2. Сергієнко С.Ю. Зміни в політиці українізації в другій половині 20-х - на початку 30-х років ХХ століття та їх прояви у Донбасі / С.Ю. Сергієнко // Історичні записки: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. Вип.23. Частина 1 / Гол. ред. В.П. Михайлюк. - Луганськ, 2009. - С.185-191.

3. Сергієнко С.Ю. Специфіка процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. в промисловості Донбасу / С.Ю. Сергієнко // Історичні записки: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. Вип.27. Частина 1 / Гол. ред. В.П. Михайлюк. - Луганськ, 2010. - С.126-132.

4. Сергієнко С.Ю. Основні чинники специфіки процесу українізації в Донбасі у 20-30-ті рр. ХХ ст. / С.Ю. Сергієнко // «Гілея (науковий вісник)»: Збірник наукових праць. Вип. 30 / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К., 2010. - С.138-143.

5. Сергієнко С.Ю. Прояви специфіки процесу українізації 1920-1930-х рр. в партійних організаціях і державних установах на Донбасі / С.Ю. Сергієнко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць. Випуск 18 / Відп. ред. П.С. Григорчук. - Вінниця, 2010. - С.132-136.

6. Сергієнко С.Ю. Специфіка процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. у сфері освіти і культури Донбасу / С.Ю. Сергієнко // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. Вип. 9 (151). Частина 2 / Гол. ред. О.Л. Голубенко. - Луганськ, 2010. - С.185-188.

7. Сергієнко С.Ю. Специфіка процесу українізації 20-30-х рр. ХХ ст. в Донбасі (історіографія проблеми) / С.Ю. Сергієнко // Історія української науки на межі тисячоліть. Вип.49 / Відп. ред. О.Я. Пилипчук. - К., 2010. - С. 222-226.

Матеріали наукових конференцій

8. Сергієнко С.Ю. Основні чинники специфіки процесу українізації в Донбасі у 1920-1930 рр. / С.Ю. Сергієнко // Матеріали Другої Міжвузівської наукової конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки, 28 жовтня 2006 р. - Луганськ, 2005. - С.16-17.

9. Сергієнко С.Ю. Українізація 20-х років ХХ століття в Донбасі: досвід для сьогодення / Матеріали Другого Міжнародного конгресу «Українська освіта у світовому часопросторі», 25-27 жовтня 2007 р. - К., 2007. - С.458-459.

10. Сергієнко С.Ю. Основні прояви специфіки процесу українізації в Донбасі у 1920-1930-х роках / С.Ю. Сергієнко // Матеріали Четвертої міжвузівської наукової конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки, 3 грудня 2007 р. - Луганськ, 2007. - С.19-20.

11. Сергієнко С.Ю. Зміни в політиці українізації в другій половині 20-х - на початку 30-х років ХХ століття та їх прояви у Донбасі / С.Ю. Сергієнко // Матеріали Сьомої Міжвузівської наукової конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії держави і права, 30 травня 2009 р. - Луганськ, 2009 - С.53-54.

12. Сергієнко С.Ю. Джерельна база дослідження проблеми специфіки процесу українізації в Донбасі (20-30 рр. ХХ ст.) / С.Ю. Сергієнко // Матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції «Людина у структурах повсякдення в історії України», 24-25 листопада 2010 р. - Луганськ, 2010. - С. 108-110.