Українська центральна рада: суспільні очікування та сприйняття (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА: СУСПІЛЬНІ ОЧІКУВАННЯ ТА СПРИЙНЯТТЯ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 - КВІТЕНЬ 1918 РР.)

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Верстюк Владислав Федорович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 рр.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Піскун Валентина Миколаївна, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, провідний науковий співробітник відділу джерел новітньої історії України;

кандидат історичних наук Бойко Володимир Миколайович, Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, директор.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “20” травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлюється насамперед незадовільним станом наукової розробки теми в існуючій історіографії, а також високою частотністю використання вітчизняною політикою історичної пам'яті подій Української революції 1917-1921 рр., вибудовуванням з їх допомогою континуїтету сучасної української державності та пояснення процесів модерного українського націєтворення.

Тема Української революції у цілому та Центральної Ради зокрема викликає глибокий інтерес у науковців, що підтверджується великою кількістю спеціальних праць із даної тематики. Однак більшість цих робіт стосуються політичних, економічних, культурних та військових сторін її діяльності, практично ніхто з дослідників не звертає увагу на глибинні свідомісні процеси в українському суспільстві у період 1917 - початку 1918 рр., обмежуючись загальними твердженнями про «небувале піднесення національної свідомості», але не розглядаючи цей аспект конкретно і предметніше.

Поза науковим дискурсом, у суспільній свідомості період Центральної Ради сприймається по-різному, а прямопротилежні оцінки вступають у суперечність між собою. Подібного роду політизація минулого без досконального вивчення його найрізноманітніших аспектів шкодить і суспільному буттю, і науці. Відхід від суто політичного погляду на події Української революції та акцентування уваги на інших, не менш вагомих дослідницьких аспектах, що пропонується у дисертації, дозволить поліпшити стан такої ситуації, сприятиме ствердженню толерантності у сучасному українському суспільстві.

Зв'язок із науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках наукових досліджень Інституту історії України НАН України, зокрема тем відділу історії Української революції 1917-1921 рр. - «Українська революція: феномен національної мобілізації та державотворення (1917-1921 рр.)» (державний реєстраційний номер 0106U000708) та «Українські державотворчі проекти 1917-1921 рр.: політичний, соціокультурний, етнічний виміри» (державний реєстраційний номер 0109U001613).

Мета дослідження - спираючись на історичну літературу, джерельну базу та методологічні основи з'ясувати революційні очікування українського суспільства у 1917 - на початку 1918 рр. та його ставлення до Української Центральної Ради.

Для досягнення мети поставлено наступні завдання:

розкрити стан наукової розробки та джерельної бази теми, окреслити концептуальні засади та методологічний інструментарій дослідження;

провести евристичну роботу з виявлення та введення до наукового обігу матеріалів і документів, пов'язаних із суспільною активністю українців у 1917 - на початку 1918 рр.;

виявити та описати політичні та соціальні очікування в українському суспільстві у період діяльності Української Центральної Ради;

реконструювати процеси самоорганізації українського селянства на початку революції;

охарактеризувати сформований у революційному суспільстві образ Української Центральної Ради, її роль та місце у свідомості жителів України;

дослідити мотивацію ставлення окремих суспільних груп до Української Центральної Ради;

проаналізувати стан суспільства й органів влади УНР та розкрити специфіку взаємовідносин між владою та суспільством.

Об'єктом вивчення є українське суспільство 1917 - початку 1918 рр.

Предмет дослідження становлять суспільні очікування від революційних перетворень, рецепції та рефлексії, викликані політикою Української Центральної Ради.

Хронологічні рамки дисертаційної праці передусім визначатиме період існування Української Центральної Ради - від березня 1917 до квітня 1918 рр.

Територіальні межі дисертації охоплюють Волинську, Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську, Херсонську, Харківську, Таврійську та Катеринославську губернії колишньої Російської імперії, на які так чи інакше поширювався вплив Української Центральної Ради та які згодом увійшли до складу УНР. У дисертації також ідеться про сподівання українців, які компактно проживали або перебували у Петрограді, Москві, Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході, фронтах, флотах та у військових округах російської армії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

дисертація є першим комплексним аналізом очікувань українського суспільства у період діяльності Української Центральної Ради;

здійснено системний розгляд проявів та мотивацій громадської активності в Україні у період існування Центральної Ради;

висунуто та обґрунтовано тезу, що революція - це не лише політична подія, але й процеси трансформації свідомості;

простежено зміну ставлення до Української Центральної Ради з боку суспільства;

встановлено або уточнено певні особливості суспільно-політичної ситуації в Україні у 1917 - на початку 1918 рр.

Дисертаційне дослідження як у цілому, так і в переважній більшості своїх структурних частин є концептуально і фактографічно оригінальною працею, що побудована із залученням великого комплексу джерел.

Практичне значення. Авторські спостереження, припущення, узагальнення, висновки, а також емпіричний матеріал можуть бути використані для створення синтетичних праць з історії України 1917-1921 рр., підготовки спецкурсів, видань довідникового характеру, при проведенні науково-просвітницьких заходів різного рівня та дослідницькій роботі на дотичні теми. Окрім того, вивчення теми «Українська Центральної Ради: суспільні очікування та сприйняття» сприятиме створенню більш повної історичної картини Української революції 1917-1921 рр. і кращому розумінню її суті.

Особистий внесок здобувача. Винесені на захист основні положення та висновки одержані дисертантом самостійно.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАН України. Окремі її положення та висновки оприлюднювались у виступах, повідомленнях і тезах доповідей на міжнародних та вітчизняних наукових форумах, зокрема ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (17-19 травня 2006 р., м. Луцьк); XVIII науковій сесії осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах (5-27 березня 2007 р., м. Черкаси); Днях науки Європейського колегіуму польських і українських університетів (9-10 листопада 2007 р., м. Люблін); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ століття» (20-21 листопада 2007 р., м. Київ); Всеукраїнській науковій конференції «Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 рр.» (6-7 грудня 2007 р., м. Кам'янець-Подільський); наукових читаннях «Українська революція 1917-1921 років: подвиг героїв Крут» (28 січня 2008 р., м. Чернігів); Всеукраїнській науковій конференції «Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії» (19-20 травня 2008 р., м. Київ); Всеукраїнській науковій конференції «Постать Симона Петлюри в історії і національній пам'яті» (20-22 травня 2009 р., м. Полтава); Всеукраїнській науковій конференції «Кам'янець-Подільський - остання столиця Української Народної Республіки» (6-7 жовтня 2009 р., м. Кам'янець-Подільський); Міжнародній науково-практичній конференції «Українська революція 1917-1921 рр.: шляхи національного державотворення» (20-21 травня 2010 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 22 публікаціях, з яких 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 263 сторінки, із них 176 - основний текст. Список джерел і літератури містить 835 позицій на 87 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й наукові завдання; окреслено новизну і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, представлено відомості про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ - «Історіографія, джерела та методи дослідження» - складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано стан наукової розробленості теми, її джерельну базу та теоретико-методологічні особливості. З'ясовано, що тема суспільних очікувань у добу Української Центральної Ради залишається на периферії дослідницької уваги і досі не була предметом спеціального дослідження.

У цілому весь комплекс наявної історичної літератури із заявленої тематики можна поділити на такі групи: 1) радянська історіографія; 2) уенерівська література; 3) сучасна історіографія, яка, своєю чергою, поділяється на вітчизняну та зарубіжну.

Дослідження радянського часу здійснювалися з ідеологічних позицій і розглядали події у чорно-білих тонах. Дії більшовиків оцінювалися позитивно, а усіх їх супротивників - негативно. На такому загальному тлі дещо відмінним є перше десятиріччя радянської влади в Україні. У тогочасних працях показано, що різні суспільні групи мали відмінні інтереси та революційні очікування. Центральна Рада зображувалась як організація, що мала своїх прихильників серед національно зорієнтованих груп інтелігенції, селян, пролетарів, міщан. Разом із тим основна увага приділялася більшовицькому рухові як основному рушієві історичного процесу.

Радянська історіографія визначала очікування суспільства як бажання побудови соціалізму пролетаріатом і задоволення земельного голоду найбіднішого селянства, а також прагнення до єднання із Росією та встановлення радянської влади.

Праці, створені безпосередніми учасниками Української революції 1917-1921 рр., складають уенерівську історіографію. Ці роботи містять аналіз та осмислення революційних подій. Їх характерними відмінностями є мемуарний або публіцистичний характер та схильність авторів до апологетизації певної політичної сили - есерів, соціал-демократів, гетьманців. Наскрізною думкою в уенерівській літературі було твердження про втрату Центральною Радою свого авторитету в українському суспільстві через недостатню радикальність у вирішенні найактуальніших суспільних питань. Також поширеною є константація невідповідності політики соціалізації землі переконанням більшості українських селян. Українське суспільство 1917 р. розглядалося як таке, що перебувало у стадії активного формування. Революційні очікування не отримали однозначної оцінки у середовищі істориків.

Сучасна українська історична література характеризується використанням широкої джерельної бази, різноманіття тем та методологічних підходів - від позитивізму до постмодернізму. Найбільшого поширення здобула націєцентрична версія подій 1917-1921 рр. Парадигма Української революції отримала нові обґрунтування та стала домінуючою. Важливим для нашого дисертаційного дослідження науковим здобутком цього періоду є відмова від твердження про масову підтримку більшовиків населенням України, спростування тези про революційні очікування у суспільстві винятково як одностайне прагнення до встановлення радянської влади та тісного союзу із російським пролетаріатом. Найбільш значимими працями цього періоду є дослідження Т. Бевз, В. Верстюка, П. Гай-Нижника, С. Кульчицького, О. Любовець, Р. Пирога, О. Реєнта, О. Рубльова, В. Солдатенка, Ф. Турченка. Сучасні історики констатують революційне зростання рівня політичної активності та самосвідомості українців і поступове наростання аграрного радикалізму, здійснено спроби розв'язати питання про співвідношення між соціальними та національним аспектами Української революції.

Значним кроком уперед у вивченні суспільних очікувань серед української громадськості в період Центральної Ради є монографія В. Лозового «Ставлення селянства України до влади в добу Української Центральної Ради». У ній розглядається процес формування та функціонування владних структур на селі, зміст владних рішень, їх відповідність настановам і стереотипам селянської свідомості, визначення масових настроїв, що призводили до наростання соціального радикалізму та екстремізму, мотивація суспільної поведінки селянства, а також влада як комплексне явище. На думку автора, найбільший прошарок населення тогочасних українських територій - селянство - виглядало не як аморфна, бездумна та незрозуміла маса, а як цілком сформована соціальна група зі своїми потребами, очікуваннями, здатністю до самоорганізації та боротьби за свою мету.

Стан робітничого класу в умовах революції досліджує Б. Андрусишин. Він висвітлив соціальну політику Центральної Ради щодо пролетаріату, простежив трансформацію соціальної психології українців в умовах революції та констатував, що основними суспільними очікуваннями в Україні були децентралізація системи управління, українізація школи та церкви тощо.

Вивчати революційні очікування та ставлення до влади неможливо без урахування стану національної свідомості та ідентичності. Ці питання висвітлено у працях В. Піскун. Дослідник О. Михайлюк простежив динаміку відносин між селянством та владою, модернізацію селянського світогляду, соціокультурні суперечності між містом і селом.

Стан українського суспільства у 1917-1918 рр. викликає певний інтерес і серед іноземних науковців. Вагомою для нашого дослідження є думка М. Бейкера, який зазначив, що серед істориків Української революції практично ніхто не звертає увагу на глибинні свідомісні процеси в українському суспільстві, не розглядаючи цей аспект детально.

Джерельна база дисертаційної праці представлена комплексом різноманітних опублікованих та неопублікованих матеріалів. Вона складається з таких груп: 1) офіційні документи органів влади, місцевого, національного, станового та професійного самоврядування, політичних партій; 2) відозви, резолюції, ухвали, постанови та рішення зборів, з'їздів, що масово відбувалися у досліджуваний період; 3) тогочасні преса, листівки й брошури; 4) мемуари учасників та свідків подій.

До офіційних документів належать, насамперед, нормативно-правові акти та поточна документація органів влади (Тимчасового уряду, Генерального Секретаріату (Ради Народних Міністрів), Центральної Ради, губернських і повітових комісарів, рад об'єднаних громадських організацій, органів місцевого самоврядування). Ці документи висвітлюють політику органів влади, яка викликала певну реакцію суспільства та детермінувала відповідні настрої населення.

Друга група джерел - це протоколи, відозви, резолюції, ухвали, постанови та рішення численних зборів, з'їздів, що відбувалися у 1917 р. мало не щодня. Ці документи є результатом революційної творчості політично активних жителів українських земель і являють собою задокументоване відображення революційних очікувань суспільства.

Одним з основних джерел роботи стала періодична преса. У тогочасних часописах публікувалася інформація з місць, рефлексії чільних політичних діячів та пересічних громадян, листи, звіти про з'їзди. Листівки та брошури того часу практично не введені до наукового обігу. Авторами їх, як правило, виступали політичні діячі, а тому цей вид джерел є по суті публіцистичним і несе на собі відбиток політичної боротьби. Через це вони вимагають верифікації іншими джерелами.

У роботі використано справи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Тут відклався величезний пласт офіційних документів і матеріалів Української Центральної Ради, Генерального Секретаріату, ряду губернських комісарів, що дають змогу простежити політику вищих органів влади щодо реалізації революційних очікувань суспільства. Суспільно-політичне та соціально-економічне становище на місцях, ставлення до українського національно-визвольного руху характеризують повідомлення та звіти інструкторів Центральної Ради про ситуацію на місцях, матеріали про проведення з'їздів, зборів. Вагомим показником настроїв населення є постанови громадських організацій про підтримку Центральної Ради, доповідні, повідомлення, протоколи, резолюції, постанови і вимоги громадських організацій, сільських сходів, зборів та з'їздів.

Важливу інформацію дають матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Зокрема, це - копії телеграм, доповідей про настрої солдат Південно-Західного та Румунського фронтів, звіти місцевих органів влади про поступову радикалізацію селянського руху, спогади більшовицьких діячів, матеріали губернських національних з'їздів.

Значний комплекс залучених архівних матеріалів зосереджено в Державному архіві Київської області. Із них особливу цінність мають відомості про особовий склад органів влади, громадські організації, рапорти про стан справ у повітах, селянський та робітничий рух, постанови сільських сходів, протоколи повітових народних зборів, документи громадських організацій щодо політичних подій у країні, скарги громадян на неправомірні дії представників адміністрації. Ці документи значною мірою походять із середовища міського та сільського населення й допомагають висвітлити стан політичної свідомості жителів Київської губернії, їх ставлення до Центральної Ради.

Із-поміж опублікованих джерел вагомими для реконструкції суспільних очікувань є твори, спогади, мемуари та щоденники учасників і свідків подій Української революції. Більшість авторів, будучи прихильниками тих чи інших політичних поглядів, описували події відповідно до власних уподобань, подекуди вдаючись до переказу настроїв серед селянства, солдатів чи мешканців міст. Для спогадів більшовиків, що були політичними противниками української демократичної державності, характерна препарованість відповідно до радянської ідеології.

Спогади про події в Україні 1917-1918 рр., написані іноземними мовами, дозволяють подивитися на події Української революції з дещо відмінного від звичного для сучасного українського чи радянського історієписання ракурсу. Такий своєрідний зріз суспільних настроїв
в Україні дають спогади польською, російською та англійською мовами.

Особливістю джерельної бази дисертації є значна частка опублікованих джерел. Чимала кількість документів, що висвітлюють стан органів влади та місцевого самоврядування, суспільні очікування й ставлення до Центральної Ради міститься в археографічних збірниках «Український національно-визвольний рух. Березень - листопад 1917 року», «Українська Центральна Рада. Документи і матеріали» та ін.

У цілому до даного дисертаційного дослідження залучено документи і матеріали зі справ 35 фондів 6 архівосховищ України.

Джерельна база достатньо репрезентативна для того, щоби скласти ґрунтовне уявлення про предмет дослідження та вповні вирішити поставлені наукові завдання.

Для вирішення визначених завдань застосовувались загальні та спеціально-історичні методи. Аналітичний та синтетичний методи дозволяють розчленувати предмет дослідження на окремі частини і при цьому не втратити цілісності опису. Застосування контент-аналізу дозволило реконструювати пропонований у пресі образ Центральної Ради. Суть критичного методу полягає у дослідницькій верифікації будь-яких аксіоматичних тверджень, гіпотез та пануючих в історіографії поглядів. Звернення до методу дослідження випадку дозволило уточнити ряд фактографічних даних. Історико-генетичний та хронологічний методи дають можливість бачити явище у послідовному розвитку. Типологічний та порівняльний методи використано для встановлення, систематизації та узагальнення достовірних фактів, виявлення у них спільних та відмінних рис.

Міждисциплінарний підхід сприяв застосуванню у дисертаційній роботі категоріального апарату історії філософії, політології, соціології тощо.

У дисертації використано ряд термінів, що потребують пояснення. Зокрема, терміном «Українська революція» позначається не тільки і не стільки політичний процес, скільки зміни у свідомості, соціальна та національна мобілізація у суспільстві, адже у 1917 р. українці відчули себе нацією з державотворчими амбіціями. Під українським суспільством 1917 - початку 1918 рр. розуміються всі жителі України незалежно від їх етнорелігійної чи політичної належності разом із людьми, що чітко артикулюють чи уявляють себе частиною українського колективу.

Для поняття «Українська Центральна Рада» використано трирівневе визначення за юридичними ознаками. Українська Центральна Рада - це:

1) орган українського національного самоврядування у місті Києві та Київській губернії (3 березня - 6 квітня 1917 р.);

2) загальноукраїнський орган національного самоврядування (8 квітня - 7 листопада 1917 р.);

3) законодавчий орган УНР (7 листопада 1917 р. - 29 квітня 1918 р.).

Таким чином, сукупність принципів, підходів та методів, окреслення основних понять дозволяють усебічно розглянути тему дисертаційного дослідження й по-новому інтерпретувати певні аспекти заявленої проблематики.

У другому розділі - «Революційні очікування суспільства», що складається з двох підрозділів, ідеться про очікування, поширені в українському суспільстві в умовах революції.

Для українського суспільства на початку революції була характерною тенденція бачити у Центральній Раді національну владу, хоча фактичних повноважень цей орган не мав. Українці користувалися власними уявленнями про право і справедливість, а тому надавали їй повноважень «знизу», «від народу».

До Тимчасового уряду ставлення було іншим: оскільки він так і не дав селянам землю, активно протидіяв автономізації України, не припинив війни, відтак українське суспільство не особливо й переймалось його падінням у жовтні 1917 р.

Недовіра до влади та політики з'явилася наприкінці 1917 - на початку 1918 рр., коли часта зміна влади, її неспроможність навести елементарний (первісний) порядок, відсутність поступу щодо вирішення найнагальніших проблем призводили до нівеляції авторитету держави та сприяли анархічним й ізоляціоністським настроям. Селяни тепер вважали себе господарями в межах свого села чи волості й самі вирішували ті питання, які раніше відносили до компетенції «вищих сфер».

У суспільстві активно обговорювалося питання про майбутній політичний устрій російської держави. Україна, як правило, розглядалась як складова частина Росії, хоч це і не заважало сприймати Україну як певну окремішність від Росії.

Надзвичайно поширеними були очікування щодо українізації освіти та церковного життя. Основними вимогами, які висувалися до освітньої реформи, були обов'язковість, безоплатність, світський характер, без поділу на церковні, земські та інші типи шкіл, україномовність, вивчення української мови, літератури, історії, географії.

Селянство найбільше часу та уваги приділяло земельному питанню. І водночас було практично одностайним із цього приводу - земля повинна бути соціалізована, під чим селяни розуміли скасування приватної власності на неї і перерозподіл її між тими, хто на землі працює. Агентами такого перерозподілу мали б виступати територіальні громади. Хронологічно простежується поступова радикалізація селянських очікувань та вимог щодо землі.

Питання завершення війни було актуальним для українського суспільства у цілому та найбільшої його складової - селянства. Завдяки активній урядовій пропаганді «німець» залишався ворогом, а вояки російської армії - героями, які захищають власну землю. Цей стереотип був настільки укорінений, що навесні 1918 р. Центральній Раді доводилося докладати значних зусиль для пояснення причин приходу німецьких військ в Україну, які навіть на фоні більшовиків виглядали загарбниками. На фронті серед солдат під впливом більшовицької агітації антивоєнні настрої були значно поширенішими.

Селяни уявляли себе окремою суспільною групою, якій необхідна власна організаційна структура. За її допомогою повинні були б захищатися селянські інтереси. Формою суспільної організації селян були селянські спілки та крестьянські союзи. Основна розбіжність полягала у виборі проукраїнської чи проросійської орієнтації. При цьому помітна тенденція до посилення українських позицій і відповідного послаблення російських впливів.

В умовах революції перед населенням українських територій поставали питання, відповідь на які потребувала національного самоозначення. Більшість зробила свій вибір на користь України. Українська Центральна Рада отримала величезний суспільний кредит довіри. «Своєю» вона стала завдяки українському характеру. Використання української мови в діяльності, активне артикулювання визвольної фразеології сприяло поширенню серед селян відчуття єдності з Центральною Радою. Водночас дивним чином переплелися національні прагнення Центральної Ради та соціальний (у першу чергу земельний) радикалізм більшовицького Раднаркому. Українці почувалися цілком сепарованими від росіян, розуміли їх як «інших». А більшовицький переворот сприймали як внутрішньоросійську справу, яка не стосується України.

У третьому розділі - «Сприйняття українським суспільством Центральної Ради та її ідеології», що складається з двох підрозділів, досліджено значення Центральної Ради для тогочасного українського суспільства та пропагований у пресі її образ, на підставі чого пересічні мешканці формували свою думку про Центральну Раду.

Широку підтримку серед національно зорієнтованих українців Центральна Рада здобула практично відразу після свого утворення. Про це свідчать велика кількість вітальних листів, телеграм, газетних публікацій, постанов різноманітних зборів, з'їздів, конференцій. Таке майже одностайне сприйняття Центральної Ради було зумовлене визнанням за цією організацією лідерства в українському національно-визвольному русі, наданням їй величезного суспільного кредиту довіри для здійснення революційних очікувань українства.

Українське суспільство, визнаючи Центральну Раду своєю владою (якою вона з юридичного погляду ще не була), фактично явочним порядком створювало автономний устрій України. Вага рішень Центральної Ради була достатньо високою й у цілому визнавалася населенням українських земель. Правові інструменти здійснення влади Центральної Ради базувалися на визнанні її керівним органом, а отже, і готовності виконувати владні розпорядження українською людністю.

Образ Центральної Ради у свідомості жителів України значною мірою залежав від наявної інформації про неї, її діяльність та програмові засади. Одним із найвагоміших джерел отримання такої інформації була преса. Газету «Народня воля» взято як приклад, оскільки її цільовою аудиторією було селянство - найбільший прошарок українського населення. Тираж та популярність цього друкованого видання були достатньо високими, щоби говорити про всеукраїнський рівень, а склад авторів та наближеність до чільних діячів Української революції дозволяє сприймати публікації «Народньої волі» як такі, що відповідають позиції Центральної Ради.

«Народня воля» формувала образ Центральної Ради як «свого», «народного» уряду, що вирішуватиме найнагальніші проблеми - проводитиме земельну реформу, українізує школу та церкву, братиме участь у переговорах щодо закінчення світової війни.

Можемо стверджувати, що Центральна Рада у цілому володіла значним інформаційним полем. Проте залишалось і багато можливостей для контрагітації проти неї, чим і користувались її супротивники. Цим можна пояснити різне ставлення до заходів Центральної Ради у сусідніх селах. Умовно кажучи, одне село передплачувало проукраїнську газету і мало національно свідомого вчителя, а в іншому - читали «Киевлянина», а вчитель належав до «Союза русского народа». Від таких доволі випадкових біфуркаційних моментів часто залежала політична позиція.

Центральна Рада здобула собі легітимність через визнання широкими верствами населення її як революційної влади. Однак вона прагнула юридичного визнання. У визнанні її авторитету спрацював такий собі революційний висхідний водоворот. Почавши з кількох інтелігентів, він поступово розширювався, захоплюючи справою Української революції інші верстви суспільства. Виникла здатна до саморозвитку система: солдати підтримали Центральну Раду, тому що це зробили селяни і навпаки - селяни повірили їй, бо ж так само вчинили солдати.

Водночас рівень агітаційно-пропагандистської та організаційної роботи Центральної Ради був серед факторів формування підґрунтя для майбутніх єврейських погромів, отаманщини та неефективності пропонованих цим органом земельних реформ.

У четвертому розділі - «Влада і суспільство в Українській Народній Республіці», що складається з двох підрозділів, відбито головним чином стан органів влади УНР, українського суспільства у листопаді 1917 - квітні 1918 рр. та взаємовідносини між владою й суспільством.

Проголошена 7 листопада 1917 р. Українська Народна Республіка будувала свій державний апарат на основі тих органів влади, що існували на цій території раніше. Восени 1917 р. для нього були характерними повна розбалансованість, дезорганізація та невизначеність повноважень.

Ще від початку революції, з весни 1917 р., штучно підтримуване імперією російське суспільство розвалювалося. Люди здобували відчуття належності до інших, ніж імперська, спільнот: чи то за етнічною, чи то за релігійною, чи то за соціальною або територіальною ознаками. Старий імперський соціум швидкими темпами руйнувався. Цей процес не зупинився зі створенням УНР. Навесні 1918 р. українське суспільство існувало у дуже розпорошеному стані, хоч і виглядало привабливо для багатьох жителів колишньої Російської імперії.

Подразниками, що визначали ставлення населення УНР до влади, зокрема до Центральної Ради, були:

власне діяльність Центральної Ради, її спроби реалізувати український проект;

більшовики із задекларованою ідеєю радикальної перебудови суспільних відносин;

прихід в Україну військ Центральних держав (Німеччини та Австро-Угорщини).

Більшовикам удалося поставити під сумнів владу Центральної Ради через індиферентність значної частини населення України, яка, будучи налаштованою доволі демократично, сприймала більшовизм як черговий режим, що не несе особливих загроз.

Однією із найбільших подій в УНР було підписання мирного договору з Центральними державами. Ставлення суспільства до цього акту було неоднозначним. Активні діячі українського національно-визвольного руху обережно поставилися до нових союзників, усвідомлюючи, що Німеччина та Австро-Угорщина керуються аж ніяк не альтруїстичними переконаннями, а цілком меркантильними мотивами. Протилежну позицію займали російські та більшовицькі кола. Це середовище сприйняло австро-німецьку інтервенцію як ворожу акцію. Переважна більшість незаможних городян та селян, а також військових зайняли очікувальну позицію, уникаючи контактів із німцями та австрійцями.

Весною 1918 р. селянство найчастіше було політично нейтральним, і, як правило, не підтримувало жодного угруповання, що боролося за владу. Традиціоналістське та консервативне селянське населення замкнулося у власному світі, стало індиферентним до зовнішніх чинників (у тому числі до дій влади). Для свідомості селян характерною була й опозиція місту, яке в їх уявленнях виступало чужим та незрозумілим світом, а міщани не знали справжньої праці - на землі.

Ставлення до УНР у національних громад було різним - від повного несприйняття росіянами до цілком прихильного з боку поляків. Водночас в УНР існували окремі міністерства польських, єврейських та російських справ. Щоправда із цими відомствами прагнули співпрацювати лише окремі політичні сили національних меншин - більшість же вважала за краще ігнорувати українську владу. український суспільство рада

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки й положення.

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що донині вона не була предметом спеціального дослідження у вітчизняній історичній науці, а тематика суспільного ставлення належить до маловивчених та актуальних у сучасній історичній науці. Використана нами джерельна база достатньо репрезентативна для всебічного та повного висвітлення, якісного аналізу суспільних очікувань українського суспільства, його ставлення до Центральної Ради.

Революційні події 1917 - початку 1918 рр. супроводжувалися суспільними очікуваннями, які за своїм характером можна поділити на політичні та соціальні. Перші проявлялись у бажанні переважної більшості українського суспільства отримати власний, національний за формою та змістом бюрократичний апарат у вигляді автономії у складі федеративної Росії або ж повної незалежності, україномовну освіту та церкву. Другі - це, насамперед, забезпечення вирішення земельного питання.

Революційні очікування не були статичними, вони трансформувалися зі зміною політичної та економічної ситуації. Простежується поступова радикалізація суспільних настроїв. Назагал мирні демонстрації весни 1917 р. змінюються рішучими заявами різноманітних з'їздів, зборів, сходів улітку, наростанням екстремізму та готовністю до насильницьких дій восени - взимку та повною суспільною апатією, суцільною атомізацією суспільства на початку 1918 р. Увесь цей процес супроводжувався глибинним руйнуванням усіх старих суспільних зв'язків.

Переважну більшість мешканців територій, що ввійшли до складу Української Народної Республіки, у 1917 р. становили селяни, які уявляли себе окремою суспільною групою. Селянство, хоч і було структуроване за соціальним та майновий станом, становило певну окремішню цілість, яка протистояла місту, іноетнічним групам (росіянам, євреям, полякам) або великим землевласникам. Воно прагнуло до самоорганізації, йому була необхідна власна організаційна структура станового характеру, за допомогою якою мали б захищатися селянські інтереси.

Ставлення до Української Центральної Ради мало такі тенденції: повне або часткове визнання, радикальне неприйняття та пасивне ігнорування. Як і революційні очікування, сприйняття Центральної Ради зазнавало постійних змін. Масова емоційна підтримка у перші місяці революційних подій поступово зникала, на її місце приходила більш твереза оцінка діяльності Центральної Ради та відкритих нею для суспільства перспектив. Змінювався склад груп прихильників, ворогів та байдужих, їх чисельність, етнічний та соціальний склад.

На формування ставлення до Центральної Ради впливало чимало факторів: обізнаність з її цілями та діяльністю, етнічне й соціальне походження, коло спілкування, випадковості на кшталт прочитання тієї чи іншої листівки, газети, брошури, вплив виступу вправного оратора-пропагандиста. Загалом усе залежало від конкретного збігу обставин. Центральна Рада мала як своїх прихильників, так і противників, а то й відвертих ворогів. Ту чи іншу позицію визначали конкретно-історичні умови.

Влада УНР протягом листопада 1917 - квітня 1918 рр. перебувала у стані трансформації. Державний апарат був успадкований від попереднього ладу і мав перебудуватися на функціонування в новій державі. Проте у силу інерції цей процес не міг відбутися швидко. Тому всі органи влади ставали «українськими» поступово.

Українське суспільство навесні 1918 р. перебувало у стані політичної апатії. Соціально-політичні настрої населення характеризувалися пасивним спогляданням за політичною ситуацією та спробами локальної самоорганізації. Фактичний нейтралітет жителів України під час гетьманського перевороту, коли не було ані масових протестів проти розпуску Центральної Ради, ані активних виступів на підтримку гетьмана П. Скоропадського, зумовлювався саме таким станом суспільства.

Українському суспільству доби Центральної Ради не вистачало внутрішніх зв'язків. Окремі суспільні групи були достатньо сильними, мали чіткі інтереси та пріоритети й були доброю базою для успішного українського державотворення. На посилення зв'язків між цими групами потрібен тривалий час та сприятливі умови. Цього в УНР не було. Тому перша у ХХ ст. українська незалежність попри свій значний потенціал протривала доволі недовго.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях автора

1. Відображення революційних очікувань українців на національних губернських з'їздах 1917 - початку 1918 рр. // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - Вип. 10. - С. 128-138.

2. Універсали Центральної Ради як екстремуми революції: погляд С. О. Єфремова // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 рр. - Вип. 2. - К., 2007. - С. 90-93.

3. Образ Центральної Ради у свідомості селян на початковому етапі Української революції // Український історичний журнал. - 2008. - № 1. - С. 46-59.

4. Губернські селянські з'їзди (1917 - початок 1918 рр.) // Ґілея (науковий вісник). - К., 2008. - Вип. 12. - С. 54-62.

5. Політичне життя польської громади в Україні під час Української революції (березень 1917 - квітень 1918 рр.) // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2008. - Вип. 11.- С. 185-202.

6. Влада та суспільство в Українській Народній Республіці (листопад 1917 - квітень 1918 рр.) // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - Вип. 12. - С. 167-175.

7. Образ подій Української революції (1917 р.) в україномовній пресі Австро-Угорщини та США // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України, 2010. - № 13. - С. 178-192.

8. «Відчуття революції»: кияни на початку березня 1917 року // Вісімнадцята наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах: Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій, 5-27 березня 2007 р. / За ред. В. Масненка. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2008. - С. 85-94.

9. Дисертації з проблем Української революції, захищені в Україні протягом 2001-2006 рр. // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 рр. - Вип. 2. - К., 2007. - С. 244-258.

10. Перший Універсал Центральної Ради: суспільний відголос // ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу». Луцьк, 17-19 травня 2006 р.: Доповіді та повідомлення: В 3-х тт. - Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. - Т. 2. - С. 119-121.

11. Соціально-політичні настрої населення УНР напередодні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії: Всеукраїнська наукова конференція 19-20 травня 2008 р.: Збірник. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. - С. 116-122.

12. Стан органів влади в Українській Народній Республіці (листопад 1917 - квітень 1918 рр.) // Маґістеріум. - Вип. 41: Історичні науки. - К., 2010. - С. 22-28.

13. Общественное восприятие Универсалов Украинской Центральной Рады (1917-1918 гг.) // Россия XX-XXI вв.: Материалы научной конференции студентов и аспирантов. - СПб., 2007. - С. 16-20.

Анотація

Скальський В. В. Українська Центральна Рада: суспільні очікування та сприйняття (березень 1917 - квітень 1918 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2011.

У дисертації досліджуються революційні очікування українського суспільства у 1917 - на початку 1918 рр. та його ставлення до Української Центральної Ради. Робота побудована на залученні різноманітних опублікованих та неопублікованих матеріалів, частина яких уперше вводиться до наукового обігу. Автор проаналізував політичні та соціальні очікування населення України, їх реалізацію у початковий період революції, простежив динаміку ставлення суспільства до Української Центральної Ради, обґрунтував тезу, що революція - це не лише політична подія, але й процес трансформації свідомості. Розглянуто формування образу Центральної Ради у пресі, зокрема на шпальтах газети «Народня воля». Охарактеризовано стан органів влади УНР та українського суспільства у листопаді 1917 - квітні 1918 рр.

Аннотация

Скальский В. В. Украинская Центральная Рада: общественные ожидания и восприятие (март 1917 - апрель 1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2011.

В диссертации исследуются революционные ожидания украинского общества в 1917 - в начале 1918 гг. и его отношение к Украинской Центральной Раде. Работа построена на привлечении разнообразных, ранее не использовавшихся изданных и неизданных материалов, часть которых впервые вводится в научный оборот. Автор проанализировал политические и социальные ожидания населения Украины, их реализацию в начальный период Украинской революции, показал динамику отношения общества к Украинской Центральной Раде, обосновал тезис, что революция - это не только политическое событие, но и процесс трансформации общественного сознания. Прослежено формирование образа Центральной Рады в печати, в частности на страницах газеты «Народня воля». Охарактеризовано состояние органов власти УНР и украинского общества в ноябре 1917 - апреле 1918 гг.

Summary

Skal's'kyi V. V. The Ukrainian Central Rada: social expectations and perceptions (March 1917 - April 1918). - A manuscript.

Dissertation for the scientific degree of the Candidate of Historical Sciences on the specialty 07.00.01 - History of Ukraine - The Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

The revolutionary expectations of Ukrainian society in 1917 - the beginning of 1918 and its opinion to the Ukrainian Central Rada are investigated in Ph.D. thesis. This manuscript is constructed on attracting a variety of published and unpublished materials, some of which are put into scientific use for the first time.

The author has analyzed the political and social expectations of the citizens of Ukraine in the revolutionary conditions and found that Ukrainian society from this phenomena awaited a democratization of public life, ethnic and social equality, federalization of state, Ukrainization of local authorities, schools and churches, the resolution of land issues, and ending the War.

It has established that social expectations were not static. It is retraced the gradual radicalization of public sentiments. The peaceful demonstrations in spring 1917 were changed by the radical statements of various conventions, meetings and sittings in summer, growth of extremism and readiness for violence in autumn-winter and complete public apathy, a continuous atomization of society at the beginning of 1918. Whole abovementioned process was accompanied by profound destruction of all old public relations. The emergence of new permanent relations shoved to many obstacles: the Bolshevik conspiracies, the Great War, delaying of land reform, rejecting by part of the inhabitants of Ukraine the idea of separate Ukrainian statehood, and strong pro-Russian and Russocentric sentiments.

It has reported the main trends in public attitudes to the Central Rada. They were: complete or partial acceptance, the radical rejection and passive neglect. Attitudes towards the Central Rada came under influence of constant changes identical to revolutionary expectations. Mass emotional support in the first months of the revolutionary events gradually disappeared, its place take a more temperate assessment of the activity of Central Rada. It was changed the composition of groups of supporters, enemies and indifferents, their number, ethnic and social structure.

Attitudes to the Central Rada were defined by number of factors. The main one was informing about its activity. The thesis traces the image of the Central Rada according to press, particularly on pages of a newspaper "The Narodnia Volia". This newspaper had great prestige and circulation. It was often only one source of information about the Central Rada.

The author substantialize the argument that a revolution is not only a political event but a process of transformation of consciousness. Ukrainians were organized in political nation. The idea of Ukrainian statehood became widespread.

Размещено на Allbest.ru

...