Візантологічні студії в Українській Академії наук (1919 - середина 1930 років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 930“653”(477)“19”

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та

спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Візантологічні студії в Українській Академії наук (1919 - середина 1930-х років)

Чередниченко Анастасія Миколаївна

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Войцехівська Ірина Нінелівна, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Дубровіна Любов Андріївна, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, директор

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Василюк Оксана Дмитрівна, Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України, відділ історіографії та джерелознавства, старший науковий співробітник

Захист відбудеться « 18 » травня 2009 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «14» квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (51 с., 498 позицій), 20 додатків (39 с.). Загальний обсяг дисертації становить 325 с. (основний текст - 235 с.).

Вступ. Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку української історичної науки характеризується відродженням національних традицій, переосмисленням багатьох історіографічних оцінок, узагальненням досвіду, набутого нашими попередниками. Демократизація суспільства, утвердження свободи наукових пошуків і можливість доступу до архівних джерел дозволяють правдиво та об'єктивно реконструювати наукову діяльність і спадщину співробітників установ Української Академії наук (УАН, з 14 червня 1921р. - Всеукраїнська Академія наук (ВУАН), котрі досліджували у 1920-х - 1930-х рр. історію Візантії, її вплив на духовний та культурний розвиток України. Вивчення наукового доробку призабутих учених, історичних шкіл та наукових напрямів, які існували в УАН-ВУАН є одним із пріоритетних завдань української історичної науки. Науковий аналіз спадщини вчених, які займалися візантинознавчою проблематикою сприяє об'єктивній оцінці їхньої діяльності та внеску в історичну науку.

Актуальність дисертації зумовлена необхідністю опрацювання та проведення неупередженого аналізу значного комплексу історичних та історіографічних джерел з українських візантологічних студій, що у свою чергу може стати вагомим підґрунтям для подальшого розвитку візантинознавства в Україні.

Актуальність роботи посилюється відсутністю спеціального комплексного дослідження з історії розвитку українського візантинознавства, потребою створення узагальнюючої праці з вивчення діяльності наукових установ УАН-ВУАН, що проводили дослідження з історії Візантії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах науково-дослідної теми «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06 БФ046_01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є візантологічні студії, тобто дослідження історії Візантійської імперії в УАН-ВУАН з 1919 р. до середини 1930_х рр.

Предметом дослідження є процес зародження, становлення та розвитку візантинознавства в УАН-ВУАН, розроблення візантологічної проблематики, визначення основних тенденцій та специфіки досліджень у контексті загальноісторичного процесу.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період від 1919 р., а саме з початку діяльності візантологічних установ в УАН, до фактичного згортання досліджень з візантинознавства у середині 1930_х рр.

Метою дисертаційного дослідження є наукова реконструкція та вивчення діяльності наукових установ УАН-ВУАН, що упродовж 1920-х - середини 1930_х рр. проводили дослідження з історії Візантії, висвітлення процесу їхнього наукового пошуку, визначення основної проблематики, оцінка внеску вчених-візантологів в українську історіографію.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань: візантія історіографія вчений науковий

проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної теми, обґрунтувати актуальність і доцільність її вивчення;

відтворити процес дослідження історико-культурної спадщини Візантії співробітниками наукових інституцій УАН-ВУАН (Археографічної та Софійської комісій) до створення спеціалізованої Комісії для вивчення Візантійського письменства та його впливу на Україну (Візантійська комісія), оцінити діяльність наукових установ, що займалися візантологічними студіями;

з'ясувати причини створення Візантійської комісії і Комісії з вивчення Близького Сходу та Візантії (Близькосхідна комісія), їхні завдання та функції на етапі формування візантинознавчого напряму в УАН-ВУАН;

реконструювати наукову діяльність Візантійської та Близькосхідної комісій, відтворити процес їх реорганізацій і виявити причини ліквідації обох комісій;

дослідити характер та практичні результати наукової роботи Візантійської і Близькосхідної комісій, проаналізувати науковий доробок їхніх співробітників;

подати біографічні відомості про учених Візантійської та Близькосхідної комісій, з'ясувати їхню подальшу долю;

дослідити причини, що призвели до призупинення розвитку візантинознавства як одного з напрямів української історичної науки.

Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об'єктивності, науковості та всебічності. У даній роботі застосовувався системний підхід, що дало змогу подати комплексне бачення розвитку візантинознавства в Україні у 1920-х - середині 1930_х рр. У дисертації використані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел. Поєднання низки історичних методів (реконструкції, порівняльно-історичного, ретроспективного, біоісторіографічного) зробило можливим реалізацію поставленої мети та завдань дисертаційного дослідження.

Наукова новизна роботи зумовлена актуальністю теми, що не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. Відтворено повну, цілісну картину діяльності наукових установ УАН-ВУАН у 1919 - середині 1930_х рр. з дослідження історії Візантії та її культурного впливу на Україну. Уперше у вітчизняній історіографії цей процес вивчався систематизовано та поданий комплексно як самостійна наукова проблема. Проаналізовано наявні історіографічні джерела з візантологічних досліджень: монографії, статті, доповіді, реферати, критичні огляди, рецензії тощо. У дисертації використана значна кількість архівних документів, які вперше вводяться до наукового обігу. Переглянуто наукову діяльність академічних установ на тлі тогочасної суспільно-політичної ситуації. Більш детально розглянуто та проаналізовано науковий доробок вчених, дана оцінка їхнього внеску в українську історіографію. Доповнено дослідження біографій вчених-візантологів, постаті яких не отримали достатнього висвітлення в науковій літературі. По новому розглянуто вплив політичних та ідеологічних чинників на формування, становлення та подальший розвиток українського візантинознавства.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що одержані результати і викладені в ньому положення збагачують знання з історії становлення українського візантинознавства, розкривають його специфічні ознаки та особливості, теоретичні засади та характерні тенденції розвитку. Фактологічний матеріал та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці узагальнюючих історіографічних праць, присвячених проблемам розвитку історичної науки в Україні, візантинознавства, діяльності Української Академії наук. У навчально-педагогічній практиці результати дослідження можна використати при написанні підручників і навчальних посібників з історії та культури Візантії, джерелознавства, при розробці відповідних спецкурсів.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження апробовані автором у виступах на 16 міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: міжнародна наукова конференція «Ежегодная конференция молодых специалистов по византинистике и неоэллинистике» (Москва, 6-8 апреля 2002 г.; 11-13 апреля 2003 г.), «Мир Византии» (Белгород, 27-28 октября 2006 г.), «Актуальні проблеми історії давнього світу» (Київ, 17-18 травня 2007 р.), «Проблеми історії та археології України» (Харків, 10-11 жовтня 2008 р.) тощо.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 13 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у провідних наукових фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» аналізується стан наукової розробки проблеми та джерельна база дисертації.

Опрацьовану літературу за проблемною ознакою систематизовано у кілька груп: до першої увійшла загальноісторична література, присвячена вивченню історії та наукової спадщини Національної академії наук України (НАН України) та її структурних підрозділів Дубровіна Л.А. Історія Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: 1918_1941 / Л.А. Дубровіна, О.С. Онищенко. - К., 1998. - 335 с.; Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924-1930 pp.) / О. Юркова; НАН України, Ін-т історії України. - К.: Ін-т історії України, 1999. - 432 с. та ін.. Діяльність перших десятиліть УАН-ВУАН, окремих її підрозділів та вчених розглядалися у працях радянських дослідників, однак візантинознавчі дослідження залишились поза їх увагою. У сучасній українській історичній літературі існують лише поодинокі статті, присвячені діяльності Візантійської або Близькосхідної комісій. Серед них праці сучасної української дослідниці Е.Г. Циганкової, об'єктом дослідження яких є сходознавчі установи УАН-ВУАН Циганкова Е. Історико-етнологічний відділ ВУНАС та участь у його роботі П.Г. Ріхтера і А.П. Ковалівського / Е. Циганкова // Східний світ. - 1997. - № 1-2. - С. 152-163 та ін., у тому числі й розвідки, де безпосередньо йдеться про Візантійську та Близькосхідну комісії Циганкова Е. Візантологічна комісія ВУАН / Е. Циганкова // Східний світ. - 1996. - № 2. - С. 123-133; Її ж. Комісія для дослідів з історії Близького Сходу ВУАН (1930-1933) / Е. Циганкова // Там само. - 2000. - № 3. - С. 167-182..

Ґрунтовною є стаття С.М. Кіржаєва та В.І. Ульяновського, в якій йдеться про Близькосхідну комісію та історію укладання наукового збірника «Україна і Схід» Кіржаєв С., Ульяновський В. Причинок до студій української орієнталістики 1920-1930-х років: незнаний збірник «Україна і Схід» / С. Кіржаєв, В. Ульяновський // Україна в минулому. - К. : Львів, 1993. - Вип. 4. - С. 76-89.. Останнім часом вийшла друком низка праць, присвячених сходознавчим установам УАН-ВУАН, з якими була пов'язана й діяльність Візантійської та Близькосхідної комісій. У цих працях аналізується процес розвитку українського сходознавства в цілому, а також його окремих галузей Василюк О.Д. Дотики Івана Франка, Агатангела Кримського в царини орієнталістики / О.Д. Василюк // Сходознавство. - 2006. - №33-34. - С. 14-23; Галенко О. Дві статті з історії українсько-турецьких відносин з ненадрукованого збірника 1930-х рр. «Україна і Схід» / О. Галенко // Східний світ. - 1997. - № 1-2. - С. 189-194.. Візантинознавчі студії 1919 - середини 1930-х рр., як правило, згадуються у контексті появи та розвитку українського сходознавства Кочубей Ю.М. Орієнтальне мистецтвознавство в Україні в 20-30 рр. ХХ ст. В.М. Зуммер (1885-1970) / Ю.М. Кочубей, Е.Г. Циганкова. - К. : Вид. дім «Стилос», 2005. - 315 c.; Щербань Т.О. З історії розвитку візантинознавства в Україні / Т.О. Щербань // Східний світ. - 2003. - № 1. - С. 5-17 та ін..

Другу групу складають праці, присвячені дослідженню ідеологічного наступу та репресивним заходам радянської влади щодо української науки та її представників наприкінці 1920-х - упродовж 1930-х рр. Юркова О.В. Архівно-слідчі справи репресованих науковців - вагоме джерело для дослідження академічного життя 1920-1930 р. / О.В. Юркова // Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Зб. наук. пр. - К., 1998. - С. 90-96; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941). Джерелознавче дослідження / С. Білокінь. - K., 1999. - 446 с. та ін. У цьому контексті важливими є праці, що увійшли до третьої групи, а саме ті, в яких висвітлюється діяльність АН СРСР у 1920-х - 1930-х рр., оскільки переломні моменти історії і АН СРСР, і ВУАН, як правило, збігалися у часі та були схожими за характером завдяки централізованому втручанню радянської влади Академическое дело. 1929-1931 гг. : Документы и материалы следственные дела, сфабрикованные ОГПУ. Дело по обвинению академика С. Ф. Платонова / В. П. Леонов (отв. редактор). - СПб. : Библиотека РАН, 1993. - Вып. 1. - 295 с. та ін.. Оскільки долі російського та українського візантинознавства цього періоду були подібні, через те до теми дослідження дотичні й розвідки російського візантинознавства 1920-х - 1930_х рр. Бенешевич В.Н. Русско-Византийская Комиссия Историко-словарная Комиссия в 1926-1927 рр. / В.Н. Бенешевич // Византийский Временник (ВВ). - 1927. - Т. XXIV. - С. 165-171 та ін. У деяких з них зустрічається інформація про тогочасні українські візантологічні студії Успенский Ф.И. Хроника византиноведения / Ф.И. Успенский // ВВ. - 1917-1921. - Т. ХХІІІ. - С. 134-141 та ін..

Четверта група містить праці, в яких йдеться про появу та розвиток радянського візантинознавства Удальцова З.В. Советское византиноведение за 50 лет / З. В. Удальцова. - М. : Наука, 1969. - 362 с.. У розробках радянських істориків про українське візантинознавство не згадувалося, навіть тоді, коли розглядалися візантологічні студії інших республік СРСР.

До п'ятої групи нами віднесені сучасні російські візантологічні дослідження. У деяких з них науковці намагалися подати цілісну картину розвитку російського візантинознавства від ХІХ ст. до сучасності Мир русской византинистики. Материалы архивов Санкт-Петербурга / Под ред. И. П. Медведева. - СПб. : Дмитрий Буланин, 2004. - 832 с.; Медведев И.П. Из истории Петербургского византиноведения. Истоки и становление / И.П. Медведев // ВВ. - 2005. - Т. 64 (89). - С. 97-113 та ін.. Одночасно з'являються дослідження подібні до теми дисертації Барынина О.А. Русско-византийская историко-словарная комиссия: из истории отечественной византинистики 1920-х годов: Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.09 / О.А. Барынина; Санкт-Петербургский Институт Истории. - СПб., 2005. - 26 с.. Утім, у сучасній російській історіографії все ще залишається поза увагою науковий доробок українських візантологів.

Окремий масив наукової літератури становлять праці іноземних вчених РбрпхлЯдзт К.К. Фп Спуйкь Бсчбйплпгйкь Йнуфйфпэфп Кщнуфбнфйнпхрьлещт / К.К. РбрпхлЯдзт. - Иеу-кз, 1987. - 240 у., у тому числі з проблематики, що вивчалася співробітниками візантологічних установ ВУАН Љevиenko Ih. Nicolas Cabasilas «Anti-Zealot». Discourse: A Reinterpretation / Ih. Љevиenko // Dumbarton Oaks Papers (DOP). - Vol. 11. - 1957. - P. 81 - 71; Љevиenko Ih. The Date and Author of the So-called Fragments of Toparchs Gothicus / Ih. Љevиenko // DOP. - 1971. - Vol. 25. - P. 115-188..

Джерельна база дисертації складається з архівних та опублікованих документів, академічних видань. Архівні документи стали базовим комплексом історичних джерел, що лягли в основу роботи: 1) документація про науково-організаційну діяльність УАН-ВУАН, у тому числі її візантологічних установ; 2) біографічні матеріали співробітників академії; 3) науково-творчі висліди вчених візантологічних комісій; 4) фінансова та планово-звітна документація; 5) іконографічні джерела (фотодокументи, малюнки, креслення); 6) епістолярна спадщина; 7) офіційні документи та таємні приписи радянських органів влади щодо діяльності академії; 8) судово-слідчі справи.

Всього нами використана 141 архівна справа, що зберігається у 6 архівосховищах України: Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ), Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України (НА ІА НАН України), Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБ України), Державний архів Київської області (ДАКО) та одного російського: Санкт-Петербурзький філіал архіву Російської академії наук (СПФ АРАН).

З них документація про науково-організаційну діяльність академічних установ становить 56 справ (до історії діяльності Софійської комісії відносяться 18 од. зб.; Візантійської - 10 од. зб.; Близькосхідної - 6 од. зб.; справ з фотодокументами, малюнками, кресленнями - 13 од. зб.). Загалом нами було опрацьовано 17 фондів, зокрема: ІР НБУВ - 6 фондів («Архів Всеукраїнської Академії наук», ф. Х; «Український Науковий Інститут Книгознавства», ф. 47; «Літературні матеріали», ф. І; «Іконніков В.С.», ф. 46; «Кримський А.Ю.», ф. 36; «Новицький О.П.», ф. 279); ЦДАВО України - 3 фонди («Верховна Рада Української РСР», ф. І; «Міністерство народної освіти України», ф. 166; «Міністерство освіти Української Держави», ф. 2201); ЦДАГО України - 2 фонди («Центральний комітет Компартії України», ф. 1; «Колекція позасудових справ реабілітованих», ф. 263); НА ІА НАН України - 2 фонди (ф. «Всеукраїнський Археологічний Комітет»; «Щербаківський Д.М.», ф. 9); ДАКО - 2 фонди («Київський археологічний інститут», ф. Р-1187; «Київський губерніальний комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти», ф. Р-4156); ГДА СБ України - 1 фонд («Фонд персоналій»).

Справ з офіційною документацією ВУАН залучено 22: ЦДАВО - 10 од. зб., НА ІА НАН України - 1 од. зб., ІР НБУВ - 11 од. зб. Документів з офіційними та таємними приписами радянських органів влади щодо діяльності академії 16: ЦДАГО України - 9 од. зб., ЦДАВО України - 7 од. зб.

Використано 5 судових справ: ГДА СБ України - 2 од. зб.; ЦДАВО України - 3 од. зб.

Основу дослідження становить аналіз документів чотирьох комісій УАН-ВУАН: Археографічної, Софійської, Візантійської та Близькосхідної. Архіви комісій не дійшли до нас у цілісному вигляді, вони розпорошені по різних архівосховищах: ІР НБУВ, НА ІА НАН України, ЦДАВО України тощо. Найбільший пласт інформації щодо візантологічних установ зберігається у ІР НБУВ (ф. Х.) Тут відклалася документація про науково-організаційну діяльність академічних установ, творча спадщина співробітників комісій, листування офіційного та особистого характеру. Документи, що зберігаються у ф. Х ІР НБУВ репрезентують появу та розвиток візантологічних студій в УАН-ВУАН.

Також частково залучені документи особового походження, зокрема приватне листування, що зберігається у ф. І, ф. Х та ф. 46 ІР НБУВ і автобіографії членів візантологічних комісій.

Наступна група архівних документів стосується характеристики становища УАН-ВУАН у 1919 - 1930-х рр.: офіційна документація ВУАН (звіти, плани Візантійської, Близькосхідної та Софійської комісій), біографії та характеристики співробітників академії, що надсилалися до Народного комісаріату освіти (ЦДАВО України, ф. 166). Окремі з цих документів відбивають процес політизації та ідеологізації науки (ІР НБУВ, ф. Х; ЦДАВО України, ф. 166). У тому числі - це таємне листування та приписи радянських органів влади щодо підготовки виборів до ВУАН у 1928 р., списки бажаних кандидатів і тих, хто не повинен був стати членом академії, сценарії публічних виступів на різних зборах, шифровки з детальними вказівками та інші секретні документи (ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20).

Іншу групу архівних документів становлять судово-слідчі справи окремих вчених Візантійської, Близькосхідної та Софійської комісій, що зберігаються у ГДА СБ України та ЦДАГО України (ф. 263).

Окрему групу джерел складають академічні видання: опрацьовані випуски 1920 - 1930_х рр. «Записок Історично-філологічного відділу», «Вісті ВУАН», «Хроніки Археології та мистецтва ВУАК», де публікувалися звідомлення УАН-ВУАН, офіційні документи і звіти академічних установ, наукові статті. Також ми використали звіти УАН-ВУАН, що друкувалися окремо Кримський А.Ю. Що зроблено на Україні в царині історично-філологічних наук за десятиліття 1917-1927 рр. / А.Ю. Кримський // Записки Історико-філологічного Відділу ВУАН. - 1928 - Кн. XVI. - С. 263-278 та ін. та публікації документів Історія Національної академії наук України. 1918-1933: Науково-довідковий апарат / відп. ред. О. С. Онищенко, упоряд. В. А. Кучмаренко, О. О. Колобов. - К. : НБУВ, 2002. - 448 с.; Гирич В., Кіржаєв С. До історії ВУАН. Михайло Грушевський і Агатангел Кримський (З приводу «Особистої гадки академіка М. Грушевського до протоколу Спільного зібрання УАН від 17 січня 1927 р.») / В. Гирич, С. Кіржаєв // Український археографічний щорічник. - K., 1992. - Вип. І. - С. 333-340 та ін..

Останньою групою друкованих матеріалів є наукові роботи членів Археографічної, Візантійської та Софійської комісій: І.І. Соколова Соколов І.І. Відносини Сходу до Української церкви в ХVІ-XVIІІ ст. на підставі нововиданих матеріалів / І.І. Соколов // Записки Історико-філологічного відділу УАН. - 1919. - Кн. 1. - С. 53-83 та ін., Ф.І. Міщенка, В.О. Пархоменка, В.І. Барвінка, Г.Н. Лозовика Міщенко Ф.І. З історії східно-візантійської культури. Споріднення й шлюб. Етюд 1-й / Ф.І. Міщенко // Записки Історико-філологічного відділу. - 1926. - Кн. 7-8. - С. 144-169; Етюд 2-й // Там само. - 1927. - Кн. 10. - С. 193-214; Барвінок В. І. Роля балканських слов'ян в історії Візантії за ІV-го хрестового походу / В.І. Барвінок // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності. - К., 1927. - С. 1175-1187; Пархоменко В.О. Новые толкования «Записки Готского топарха» / В.О. Пархоменко // Известия Таврические. - 1928. - Т. ІІ (59). - С. 133-135; Лозовик Г. Н. Нове дослідження арабо-візантійських взаємин VІІ-Х віків / Г. Н. Лозовик // Східний світ. - 1930. - № 10-11. - С. 237-244., Ф.І. Шміта, І.В. Моргілевського, М.О. Макаренка, О.П. Новицького Шміт Ф.І. Про видання Св. Софії / Ф.І. Шміт // Збірник секції мистецтв УНТ. - К., 1921 р. - С. 103-111; Моргілевський І. Київська Софія в світлі нових спостережень / І. Моргілевський // Київ та його околиці в історії і пам'ятках. - К., 1926. - Т. ХХІІ. - С. 81-108; Моргілевський І. Візантійська архітектура Стамбула та її зв'язки з староукраїнською Х-ХІІ ст. / І. Моргілевський // Східний світ. - 1928. - № 3-4. - С. 325-327; Макаренко М.О. Скульптура і різьбярство Київської Русі передмонгольських часів / М.О. Макаренко // Київські збірники історії й археології побуту й мистецтва. - К., 1931. - Зб. 1. - С. 28-96; Новицький О.П. Спроби реконструкції початкового вигляду Київської Софії / О.П. Новицький // Записки ВУАК. - 1932. - Т. 1. - С. 247-260. та ін.

Аналіз літератури та джерельної бази показує, що в українській історіографії відсутнє дослідження, в якому б систематизовано розглядалися візантологічні студії УАН-ВУАН у 1919 - середині 1930-х рр., однак комплекс джерел є достатньо репрезентативним для висвітлення обраної теми. Чимало джерел досі не були впроваджені до наукового обігу. Наявні архівні документи свідчать, що ці академічні установи надали поштовх розвитку українського візантинознавства.

У другому розділі «Візантологічна проблематика у роботі наукових установ ВУАН» досліджується один із важливих етапів розвитку візантинознавства в Україні: діяльність Археографічної та Софійської комісій. Ці академічні заклади та окремі вчені ВУАН досягли вагомих результатів у вивченні та збереженні історико-культурної візантійської спадщини в Україні.

Петроградський візантолог та історик церкви І.І. Соколов з 1919 р. працював в УАН співробітником зі спеціальних доручень та був членом Археографічної комісії. Вчений досліджував проблему культурних відносин України та Грецького Сходу у візантійський період та в XVI-XVIІ ст.; вивчав окремі аспекти з історії української церкви і духовної культури, а також вплив Візантії і слов'янських народів на українську церковну традицію, культуру та письменство. Він почав розробляти підручник з історії Візантії. До того ж, І.І. Соколов опікувався створенням при УАН кафедри візантинознавства. З 1919 р. вчений заміщав у Київському університеті померлого Ю.А. Кулаковського, викладав загальний курс історії Візантії та спецкурси з історії грецької православної церкви ХV ст. і візантійської історіографії. З 1919 до 1921 рр. він читав історію Візантії та проводив практичні заняття на Вищих жіночих курсах, викладав новогрецьку мову в Близькосхідному Інституті. З 1920 р. у Київському Археологічному інституті читав курси візантійської культури та палеографії. Після від'їзду до Петрограду І.І. Соколов продовжував співробітничати з ВУАН.

У свою чергу, співробітники Софійської комісії вперше на науковому рівні провели комплексні роботи з реставрації та дослідження Софії Київської. Не зважаючи на мізерне фінансування, зростаючий ідеологічний тиск з боку влади, фактично за відсутності умов для наукової діяльності регулярно проводилося обстеження фресок і мозаїк, часткова їх реставрація, вивчалися графіті, опрацьовувався архів, велися археологічні розкопки.

Для характеристики діяльності Софійської комісії важливим є аналіз праць її співробітників, присвячених дослідженням Софії Київської: Ф.І. Шміта, І.В. Моргілевського, М.О. Макаренка, О.П. Новицького. Деякі їхні висновки не пройшли перевірки часом, іншими - науковці користуються і сьогодні. Загалом, ці праці відповідали рівню тогочасної історичної науки.

Отже, І.І. Соколов плідно працював в УАН, розробляв візантологічну проблематику, збирав та готував історичні джерела для археографічних публікацій, сприяв поповненню колекції документів Археографічної комісії.

Результати діяльності членів Софійської комісії були покладені в основу наукового вивчення Софії Київської, її фресок та мозаїк, що згодом проводили співробітники Софійського заповідника. Необхідно відзначити заслуги Ф.І. Шміта, який створив Софійську комісію та налагодив її роботу. Всупереч думці, яку можна зустріти у вітчизняній науковій літературі, пріоритет у організації досліджень Софії належить саме Ф.І. Шміту, а не О.П. Новицькому, який лише продовжив його зачинання.

У третьому розділі «Діяльність візантологічних установ ВУАН: Візантійська та Близькосхідна комісії» висвітлюється процес створення та функціонування візантологічних комісій. У Візантійській комісії продовжили свою діяльність вчені, які раніше займалися візантинознавчою тематикою в інших наукових установах ВУАН. Відсутність чіткої організації в роботі академії відбилася на створенні візантинознавчої установи в системі УАН-ВУАН: Візантійська комісія з'явилася набагато пізніше (1 квітня 1926 р.), ніж це було задекларовано в академічних установчих документах.

Вона була заснована з метою вивчення візантійського та поствізантійського впливу на Україну. Проте, робота комісії не мала винятково українознавчого спрямування. Співробітники комісії досліджували проблеми як загальної історії Візантії, так і її впливу на історико-культурний розвиток України. Науковці підготували до друку перший випуск «Візантійського збірника», який так і не побачив світ. Крім того, вчені складали бібліографічний покажчик візантинознавчої літератури і зведений каталог візантійських творів та грецьких рукописних матеріалів, що зберігалися на території України і Росії. Вони також добирали візантійські джерела для видання «Corpus візантійських джерел про Україну». У процесі роботи комісії був створений Візантологічний кабінет.

Недостатнє фінансування, наростання бюрократизації, постійні реорганізації

ВУАН та політичний тиск унеможливили продовження наукової діяльності Візантійської, а згодом й Близькосхідної комісій. З огляду на це, науковцям Візантійської комісії не вдалося створити власної школи, заснувати інститут аспірантури, а відтак залишити учнів та послідовників. Не вдалося відкрити, як планувалося, курси новогрецької мови.

Безпосереднє втручання радянської влади в українську академічну науку, насадження адміністративних методів керування відобразилося на подальшій діяльності Візантійської комісії. Так, у 1928 р. виключили з рядів дійсних членів ВУАН голову комісії Ф.І. Міщенка. Візантійська комісія, у свою чергу, рішенням Історико-філологічного Відділу ВУАН від 1 січня 1930 р. була перетворена на Комісію з вивчення Близького Сходу та Візантії.

Близькосхідна комісія вважалася спадкоємницею Візантійської комісії, її співробітники продовжували розробляти візантинознавчу проблематику, але за характером і формами наукової діяльності установи різнилися. У планах новоствореної комісії залишалася робота зі складання картотеки бібліографії візантинознавчої літератури, каталогу візантійських творів та джерел. Науковці збирали матеріали для видання «Свідоцтв східних авторів про Україну», куди увійшли й візантійські пам'ятки. Однак закінчити роботу по упорядкуванню та публікації «Свідоцтв» не вдалося. З часом, члени комісії все менше мали змоги займатися візантинознавчими дослідженнями, сама ж комісія під ідеологічним тиском зазнавала все більших трансформацій.

Аналіз праць співробітників Візантійської та Близькосхідної комісії свідчить, що у своїх дослідженнях вчені зверталися до важливих та маловивчених на той час питань візантійської історії. Статті з «Візантійського збірника» та збірки «Україна та Схід», інші друковані праці вчених обох комісій дозволяють зробити висновок щодо високого рівня візантологічних студій кін. 1920-х - серед. 1930-х рр. Оцінюючи ці праці з огляду на тогочасний стан розвитку візантинознавства, можна підсумувати, що, з одного боку, роботи відповідали традиціям російського візантинознавства, а з іншого, в них простежується вплив радянського візантинознавства, яке на той час вибудовувалося на основі старих російських візантійських студій з залученням нової марксистської методології. Разом з тим, більшість праць написані на високому фаховому рівні.

У четвертому розділі «Згортання українських візантологічних студій» розглядаються причини, що призвели до припинення досліджень з візантинознавства у ВУАН.

Після виборів нових дійсних членів до ВУАН у 1928 р. і створення у 1930 р. парторганізації, ВУАН поступово перетворилася на ідеологічний орган радянської влади і повністю підпорядкувалася владним структурам; всередині неї проводилися «чистки», внаслідок яких була змінена її структура та повністю перебудована робота. Всіх, хто не відповідав вимогам пануючої ідеології - «вичистили».

Співробітники Близькосхідної комісії майже перестали розробляти візантинознавчу проблематику, більш того, її керівництво змушене було постійно боротися зі «шкідливими» традиціями Візантійської комісії, відмежовуватися від цієї «затхлої» установи. Разом з тим, використовувався досвід і налагоджені зв'язкивчених Візантійської комісії та науковий потенціал їхніх досліджень.

Незважаючи на перетворення Близькосхідної комісії на радянську установу з відповідними наслідками для її наукової діяльності, фінансовий стан її лишався незадовільним. Підготовлений до друку збірник «Україна та Схід» не був опублікований.

У серпні 1933 р. згідно із прийнятою резолюцією на пленумі ЦК КП(б)У, членів Близькосхідної комісії звинуватили в недостатній боротьбі з антимарксистськими теоріями і направили до Києва бригаду для перевірки її діяльності, після чого комісія припинила своє існування.

Аналіз архівних матеріалів свідчить про планомірний утиск у 1930-х рр. з боку радянської влади окремих галузей української історичної науки, зокрема візантинознавства. На основі вивчення судово-слідчих та інших архівних матеріалів біографічного змісту ми можемо стверджувати, що у 1930_х рр. проводилися політичні переслідування українських вчених цієї спеціалізації.

Таким чином, візантинознавство, як один з напрямів української історичної науки, фактично перестало існувати у системі ВУАН.

У Висновках підведені загальні підсумки, сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист:

В українській історичній літературі відсутні дослідження, в яких комплексно розглядалися б візантологічні студії в УАН-ВУАН у 1919 - середині 1930-х рр., існують лише поодинокі статті, присвячені роботі Візантійської або Близькосхідної комісій.

Архівні документи, які збереглися свідчать, що діяльність Візантійської та Близькосхідної комісій були важливим етапом розвитку візантинознавства в Україні. Опрацювання джерельної бази дає можливість не тільки більш повно представити досягнення українського візантинознавства 1920-х - 1930-х рр., а й реконструювати загальну історіографічну схему його розвитку;

Одним із важливих етапів розвитку візантологічних студій в Україні стала діяльність окремих наукових установ ВУАН, зокрема Археографічної та Софійської комісій.

У розвиток українського візантинознавства чималий вклад зробив петербурзький візантолог І.І. Соколов, який протягом 1919-1921 рр. працював в УАН, був членом Археографічної комісії. Викладаючи у різних вузах Києва, вчений брав участь у підготовці майбутніх візантологів.

Значні досягнення у вивченні візантійського впливу на культуру та традицію Київської Русі належать членам Софійської комісії. Результатами їх роботи, висновками та положеннями наукових досліджень користуються і сучасні науковці.

Мізерне фінансування, внутрішні непорозуміння та конфліктні ситуації, що виникали між співробітниками ВУАН призводили до того, що висококваліфіковані вчені нерідко залишали лави академії, як-то Ф.І. Шміт та І.І. Соколов;

Візантійська комісія була організована з метою вивчення візантійського та поствізантійського впливу на Україну. Основною роботою її співробітників стала розробка наукових тем як з загальної історії Візантії, так і її впливу на українську історію та культуру. Від часу діяльності Візантійської комісії українське візантинознавство стало самостійним у своїх дослідженнях та почало набувати оригінальних ознак;

Хоча Близькосхідна комісія вважалася спадкоємницею Візантійської комісії, але з часом співробітники Близькосхідної комісії майже перестали розробляти візантинознавчу проблематику. Комісія перетворилася на радянську установу і вирішувала нав'язані їй завдання, часто далекі від науки, але наближені до вимог соцбудівництва. Ані «Візантійський Збірник», ані «Україна та Схід» не були надруковані і це відіграло вагому роль у тому, що результати досліджень обох комісій залишилися поза науковим обігом.

Через брак фінансування, безпосереднє втручання у роботу ВУАН радянської влади, наукова діяльність обох комісій стала неможливою;

Праці вчених Візантійської і Близькосхідної комісій відповідали рівню тогочасної історичної науки. Подекуди вони навіть випереджали свій час, звертаючись до тих аспектів історії Візантії та її культурної спадщини, які почали вивчати лише сучасні дослідники. Саме у той час був закладений фундамент українських візантійських студій. Отже, роботи українських вчених зберегли наукову цінність і до сьогодні, вони можуть стати підґрунтям для розвитку сучасного українського візантинознавства;

Аналіз біографічних даних окремих вчених візантологічних установ дав змогу з'ясувати особливості та специфіку наукової діяльності у період 1919 - 1930-х рр. Окремі відомості щодо їхнього життя та творчості були представлені широкому науковому загалу вперше. Одними із найбільш вагомих документів, раніше не актуалізованих, є автобіографія академіка Ф.І. Міщенка, біографічні матеріали членів Візантологічної комісії: М.М. Скабалановича, П.П. Кудрявцева, В.Й. Крижанівського. Аналіз архівних матеріалів підтверджує висновок, що цілеспрямований наступ радянських ідеологів на українську науку в 1930-х рр. відбився як на розвитку візантинознавства, так і на долях окремих вчених;

Розбудова візантинознавства як окремої галузі української історичної науки стала можливою лише після заснування Української Академії наук у 1918 р. До цього можна говорити лише про візантологічні студії на теренах України, які були складовою загальноросійських дореволюційних досліджень.

Подібно до розвитку загальноросійської історичної науки, розвивалася і молода українська наука. Формування УАН, її структура, методи роботи будувалися за взірцем Петербурзької академії. Однак, згодом УАН почала розвиватися власним шляхом; українська наука і, зокрема візантинознавство ставали самостійними у своїх дослідженнях. Деякий час долі російського та українського візантинознавства були схожими. Радянська влада не була зацікавлена у збереженні старих академічних наукових традицій. Сам предмет досліджень візантинознавства викликав підозру у радянських ідеологів і як наукова галузь вона заслуговувала на ліквідацію. Такі тенденції були характерними для візантинознавства як у Росії, так і в Україні, однак в останньому випадку справа ускладнювалася ще й боротьбою із національними ухилами в науці, тому ВУАН зазнала подвійного удару. На долі української науки згубно позначився саме перехід до тотальної «совєтизації».

Разом з тим, у радянської влади були власні ідеологічні підстави підозріло ставитися до візантинознавства. У розвитку російських візантологічних студій переплелися як політичні, так і наукові інтереси. Уявлення про ідеологічні завдання візантинознавства відбилися й на ставленні радянських ідеологів до українських візантологічних студій, що мало для них згубні наслідки.

Від 1940-х рр. візантинознавство у РСФСР переживає відродження, вже як галузь радянської історичної науки, однак в українській науці змін не відбулося. Розвиток візантинознавства як одного з напрямів української історичної науки на довгі роки призупинився.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Створення Києво-Печерського заповідника в світлі процесів формування пам'яткоохоронної системи в Україні: 20-ті рр. ХХ ст. / А.М. Чередниченко // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. пр. / НКПІКЗ. - К., 2003. - Вип. 11. - С. 134-141.

2. Візантологічні студії в Українській Академії наук поч. ХХ ст. Становлення та розвиток / А.М. Чередниченко // Український історичний збірник / голов. ред. В.А. Смолій / Інститут історії України НАН України. - К., 2004. - №6 (2003). - С. 417-435.

3. Київський період наукової діяльності І. Соколова / А.М. Чередниченко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія «Історія». - 2006. - Вип. 82-84. - С. 90-91.

4. Репресії 1930-х рр. і діячі української культури. Справа з розкриття «контрреволюційної організації» в музейницьких колах / А.М. Чередниченко // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. Зб. наук. праць / НКПІКЗ. - К., 2008. - Вип. 20. - С. 51-61.

5. Боротьба з контрреволюцією в українських музеях у 1920 - 1930 рр. Трагічна доля М.О. Макаренка / А.М. Чередниченко // Могилянські читання 2007: Зб. наук. пр. / НКПІКЗ. - К., 2008. - С. 180-187.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

6. Становлення візантологічних студій в Україні (1926-1930 рр.) / А.М. Чередниченко // Мовні і концептуальні картини світу. Матеріали Всеукраїнської конференції «З ХХ у ХХІ століття. До 90-річчя професора, доктора філологічних наук А.О. Білецького»: Зб. наук. праць / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2002. - № 6. - Кн. 2. - С. 277-283.

7. Становлення та розвиток візантиністики в Українській Академії наук (20-30-ті рр. ХХ ст.) / А.М. Чередниченко // Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції аспірантської та студентської молоді «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» / Київський славістичний університет, Київський славістичний центр НАН України та Міністерство освіти та науки України. - К., 2003. - С. 81-86.

8. Діяльність Софійської комісії УАН у 20-30-ті рр. ХХ ст. / А.М. Чередниченко // Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини: Матеріали Перших наук.-практ. Софійських читань (Київ, 27-28 лист. 2002 р.) / Національний заповідник «Софія Київська». - К., 2003. - С. 207-213.

9. Створення пам'яткоохоронної системи в 1920-х рр., діяльність Української Академії наук по збереженню видатних осередків сакрального мистецтва Києво-Печерської лаври та Софії Київської / А.М. Чередниченко // Могилянські читання 2005: Зб. наук. пр. / НКПІКЗ. - К., 2005. - С. 595-602.

10. Київський період наукової діяльності І.І. Соколова / А.М. Чередниченко // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. Зб. наук. праць / НКПІКЗ. - К., 2005. - Вип. 14. - С. 209-216.

11. Ф.І. Шміт та історія заснування Софійської комісії / А.М. Чередниченко // Софійські читання: Матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. «Пам'ятки Національного заповідника «Софія Київська» та сучасні тенденції музейної науки» (Київ, 24-25 лист. 2005 р.) / Національний заповідник «Софія Київська». - К., 2007. - С. 373-382.

12. Феномен украинской византинистики / А.М. Чередниченко // Мир Византии. Материалы международного научного семинара (Белгород, 27-28 октября 2006 г) / Белгородский государственный университет. - Белгород,

13. Неопублікована стаття В.П. Бузескула / А.М. Чередниченко // Проблеми історії та археології України. Матеріали VI Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю академіка В.П. Бузескула (Харків, 10-11 жовтня 2008 р.). - Х., 2008. - С. 70.

АНОТАЦІЇ

Чередниченко А.М. Візантологічні студії в Українській Академії наук (1919 - середина 1930-х рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню становлення та розвитку візантологічних студій у ВУАН. Відтворено цілісну картину діяльності наукових установ УАН-ВУАН у 1919 - середині 1930-х рр. з проблем дослідження історії Візантії та її культурного впливу на Україну із залученням, передусім, архівних документів, які раніше не були запроваджені до наукового обігу.

Наукова діяльність цих установ розкрита на тлі тогочасної історичної ситуації, визначено місце їх у історіографічному процесі. Увагу приділено дослідженню персоналій вчених, котрі займалися візантологічною проблематикою, особистостям, творчість яких не була достатньо висвітлена в науковій літературі. Детально розглянуто та проаналізовано науковий доробок вчених, дано оцінку їхнього внеску в українську історіографію.

Особливу увагу приділено впливу політичних та ідеологічних чинників на розвиток та подальше згортання українських візантологічних студій. Відтворена картина зародження та формування власне українського візантинознавства у 1919 - середині 1930-х рр.

Ключові слова: візантинознавство, візантологічні студії, історія Візантії, Комісія для вивчення Візантійського письменства та його впливу на Україну, Візантійська комісія, Комісія з вивчення Близького Сходу та Візантії, Близькосхідна комісія, Софійська комісія, Українська Академія наук.



Чередниченко А.М. Византологические исследования в Украинской Академии наук (1919 - середина 1930-х гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному изучению византологических исследований в ВУАН. На основе широкой базы архивных источников и литературы воссоздается целостная картина деятельности научных учреждений УАН в 1919 - середине 1930-х гг., изучавших историю Византии и ее культурное влияние на Украину.

В работе говорится о появлении византологии, как отдельной отрасли украинской науки, которое стало возможным благодаря созданию Украинской Академии наук.

До появления Комиссии по изучению Византийской культуры и ее влияния на Украину (Византийская Комиссия) при УАН можно говорить лишь о византологических студиях на территории Украины, которые были одними из составляющих общероссийских дореволюционных исследований.

В диссертации проанализирован один из важных этапов развития византиноведения в Украине: деятельность отдельных научных учреждений ВУАН в 1919 - середине 1930-х гг., в частности Археографической и Софийской комиссий. В работе освещается ранее не изученный киевский период научной деятельности известного российского византолога, историка церкви И.И. Соколова. Определяется вклад ученого в развитие украинских византийских студий, который И.И. Соколов внес во время своей работы в ВУАН (в составе Археографической Комиссии и как сотрудник по специальным поручениям). Занимаясь преподавательской деятельностью в различных вузах Киева, ученый принимал участие в подготовке будущих украинских научных кадров, в том числе византологов.

В исследовании проанализированы достижения сотрудников Софийской комиссии по изучению и сохранению историко-культурного наследия Византии на территории современной Украины.

В работе рассматривается научная деятельность византологических комиссий ВУАН. В Византийской Комиссии свою деятельность продолжили ученые, ранее занимавшиеся византологическими исследованиями в других научных учреждениях ВУАН. Непосредственное вмешательство советской власти в украинскую науку соответственно отобразилось на деятельности Византийской Комиссии. В 1928 г. руководителя комиссии Ф.И. Мищенко исключили из рядов действительных членов ВУАН. Византийская Комиссия, в свою очередь, решением Историко-филологического отдела ВУАН от 1 января 1930 г. была преобразована в Комиссию по изучению Ближнего Востока и Византии.

Научная деятельность византологических учреждений раскрыта на фоне тогдашней исторической ситуации, определено их место в историографическом процессе. Уделяется внимание исследованию персоналий ученых, которые занимались византологической проблематикой. Детально рассмотрено и проанализировано научное наследие ученых, дана оценка их вклада в украинскую историографию.

Особое внимание уделено влиянию политических и идеологических факторов на развитие украинского византиноведения. Анализируются причины, приведшие к исчезновению византологических студий в ВУАН.

Впервые прослежено формирование и последующее развитие украинского византиноведения в 1919 - середине 1930_х гг.

Ключевые слова: византиноведение, византологические исследования, история Византии, Комиссия по изучению Византийской культуры и ее влияния на Украину, Византийская комиссия, Комиссия по изучению Ближнего Востока и Византии, Ближневосточная комиссия, Софийская комиссия, Украинская Академия наук.



ANNOTATION

Cherednychenko A.M. Byzantine Studies in Ukrainian Academy of sciences (1919 - mid-1930 -ties). - The manuscript.

A thesis for obtaining a degree of a candidate of history in specialty 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2009.

The thesis is dedicated to comprehensive study of appearance and development of Byzantine Studies in Ukrainian Academy of sciences. The complex research gives a complete review of The Ukrainian Academy of sciences institutions activity in Byzantine Studies in 1919 - mid-1930-ties and its cultural influence in Ukraine. The archived documents not inculcated to the scientific circulation before are used in the Thesis.

Scientific activity of these institutions is exposed on a historical background, their place in a historiography process is determined. A special attention is devoted to personalities of scientists engaged in Byzantine history research, which figures did not have sufficient illumination in historiography before. Their scientific heritage is analyzed in detail, as well as their endowment to Ukrainian historiography. Additional attention is devoted to political and ideological factors which influence on Byzantine Studies in Ukraine. The Thesis gives a whole picture of forming and subsequent development of Ukrainian Byzantine Studies in 1919 - mid-1930-ties.

Key Words: Byzantine history, Byzantine Studies, history of Byzantium, Commission for studying culture of Byzantium and it influence on Ukraine, Commission of Byzantium, Commission for studying Near East and Byzantine, Commission of Near East, Commission for St. Sophia Cathedral, Ukrainian Academy of sciences.

Размещено на Allbest.ru

...