Діяльність місцевих органів влади Донбасу в другій половині 20-х – 30-х роках ХХ сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність місцевих органів влади Донбасу в другій половині 20-х - 30-х роках ХХ сторіччя

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Після відновлення незалежності в Україні було проголошено курс на побудову демократичної, соціальної, правової держави. Проте реалізація системних реформ зіткнулася з величезними труднощами. В першу чергу, це стосується перетворень публічної влади. Незважаючи на певні кроки в цьому напрямі, в Україні досі існує неефективна за сьогоднішніх умов система управління, складовою якої є місцеві органи влади. Саме на цьому рівні нагромадилась критична маса нерозв'язаних проблем. Це перешкоджає становленню громадянського суспільства, адже сучасна демократична держава немислима без розвиненого інституту місцевої влади.

Світовий досвід засвідчує, що система регіональної влади формувалася різними шляхами, відповідно до особливостей становлення державності в тій чи іншій країні. Розв'язання нагальних проблем становлення системи органів влади в Україні потребує комплексного підходу, який би враховував реалії та національні особливості формування місцевих органів влади в різні періоди існування української державності. Значна частина проблем, які виникають в процесі реформування системи публічної влади, пов'язана з недостатньою вивченістю попередніх етапів державного будівництва. Переосмислення проблем політичної організації суспільства неможливе без використання досвіду минулого. Уроки історії виводять на новий рівень розуміння різних сторін і явищ сучасного життя, оскільки проблеми, що виникають у практиці сучасного державного будівництва, часто співзвучні завданням, які доводилося вирішувати на попередніх етапах історії. Використання позитивного досвіду різноманітних форм діяльності рад дозволить досягти істотної демократизації органів місцевої влади, активізації їх практичної діяльності.?Традиційний інтерес дослідників новітньої вітчизняної історії викликають проблеми розвитку країни в другій половині 20-х - 30-х рр. ХХ ст. З одного боку, це період формування тоталітарної держави та масових репресій, індустріалізації й колективізації. З іншого боку, на цьому етапі було прийнято низку конституційних документів, які декларували послідовне проведення демократичних принципів. Складне переплетення суперечливих процесів і явищ обумовило специфіку цього часу. На прикладі діяльності рад депутатів трудящих, що були згідно з конституційними документами СРСР основою політичної системи, можна простежити всі зазначені характерні риси епохи.

Також, вагоме місце серед актуальних проблем історичної науки займає історія окремих регіонів у контексті виявлення історичних коренів сучасних регіональних проблем. Внаслідок значної концентрації промисловості, аграрного потенціалу в Донбасі глибше та виразніше позначилися процеси, характерні для країни в цілому. Тому особливого значення набувають дослідження, присвячені аналізу історичного досвіду принципів устрою і діяльності місцевих органів влади Донбасу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми кафедри історії України Донецького національного університету «Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки» (номер державної реєстрації 0108U006412).

Об'єктом дослідження є місцеві органи влади Донбасу в період другої половини 20-х - 30-х рр. ХХ ст., організаційні форми, фактори, що впливали на їх розвиток.

Предметом дослідження є діяльність місцевих органів влади, напрями вдосконалення організаційної структури, розвитку економіки регіону, змін соціально-культурної сфери, практичні результати їх роботи.

адміністративний командний рада радянський

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет та об'єкт, мету і завдання дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводяться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» - аналізується стан наукової розробки теми, виявлено ступінь інформативності використаних джерел, а також обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1 «Ступінь наукової розробки проблеми» досліджується історіографія проблеми. За проблемно-хронологічним принципом вона умовно поділена на три основні етапи: 1) кінець 1920-х - перша половина 1950-х рр.; 2) друга половина 1950-х - кінець 1980-х рр.; 3) з початку 1990 рр. до наших днів.

Перший етап визначався окремими спробами вивчення діяльності місцевих органів влади, що були зроблені сучасниками в кінці 1920-х - початку 1930-х рр. Вони узагальнювали досвід з різних напрямків діяльності рад, давали конкретні рекомендації з організаційно-масової роботи, виконання бюджету, виробничих аспектів, пояснення нових законодавчих актів тощо. У першій половині 1950-х років відбувається бурхливе зростання кількості досліджень з проблематики місцевих рад. Монографії і дисертації, того часу, у першу чергу, визначали роль і місце рад у системі державної влади, конституційний статус, а також низку процедурних питань.

На другому етапі формування історіографії за часів хрущовської відлиги, до обігу були введені нові архівні документи, що дало змогу ширше і більш критично проаналізувати діяльність місцевих органів влади. До кінця 1980-х років було видано найбільшу кількість праць з історії рад, значно розширилася проблематика досліджень. Разом з тим, для них властиві ідеологічний догматизм і тенденційна однобічність. Добірка істориками документів, як правило, обмежувалась однозначно позитивними матеріалами про соціалістичні перетворення.

Значний фактичний матеріал з діяльності місцевих органів влади Донбасу вмістила багатотомна «Історія міст і сіл УРСР» . Особливої уваги заслуговує колективна монографія «Советы за 50 лет», автори якої зробили спробу узагальнити піввікову історію органів державної влади. Регіональна історія рад у цей період страждала описовістю, прагненням авторів підібрати велику кількість фактичного матеріалу під заздалегідь вивірену, готову концепцію .

Третій етап характеризується певними змінами в суспільстві, які ознаменували новий період розвитку історичної науки. Суспільно-політична тематика українського суспільства 1920-1930- х рр. викликає особливе зацікавлення вчених. Дослідження вирізняються широтою проблематики, подоланням попередніх стереотипів висвітлення, характерних для радянської історіографії.

Діяльності місцевих органів влади у сучасний період присвячено певну кількість праць. Серед них слід виділити монографію О.М. Мовчан, яка дослідила вплив радянської політики на повсякденне життя робітників у 1920-х рр. в Україні.

Проте, незважаючи на пожвавлення інтересу вчених до цього складного періоду в історії України, спеціальних досліджень, присвячених зазначеній проблемі, немає.

Окрему частину літератури складають загальні дослідження західноєвропейських авторів та вчених української діаспори. Загалом праці західних науковців відзначаються скрупульозним застосуванням усіх доступних джерел. Однак відсутність в авторів можливості використання повного комплексу архівних матеріалів дещо знижує наукову цінність зазначених досліджень.

Вимагає переосмислення вже накопичений вченими матеріал за попередній період. Окремі аспекти теми знайшли певне відображення в літературі. Разом з тим, необхідний більш повний аналіз організаційних форм діяльності рад: роботи постійних комісій і депутатських груп. Залишилися невивченими питання місця та ролі місцевої влади щодо розвитку промисловості, сільського господарства, соціально-культурного розвитку регіону.

У підрозділі 1.2. «Характеристика використаних джерел» зазначено, що основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять не тільки опубліковані документи, а й що вводяться до наукового обігу вперше. Це джерела з чотирьох архівів: Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального Державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Донецької області та Державного архіву Луганської області. Для класифікації джерел нами використано принцип розподілу їх за походженням, серед яких можна виділити наступні групи:

· документи органів ВКП(б) та КП(б) У;

· праці керівників комуністичної партії;

· законодавчі акти центральних органів державної влади;

· документи регіональних державних установ;

· матеріали статистики;

· періодичні видання;

· документи та матеріали особистого походження.

Партійні документи є однією з найважливіших категорій джерел також з точки зору їхнього інформативного потенціалу. У першу чергу виділяють такі типи: стенограми, протоколи засідань, рішення центральних органів Комуністичної партії України, а також аналогічні матеріали її місцевих осередків. Частина партійних рішень була опублікована у відповідних збірках документів .

Більша частина матеріалів, які мають відомості про реальний стан місцевих органів влади міститься в архівних фондах, що зберігаються в ЦДАГО України. Крім резолюцій партійних органів тут знаходяться доповідні записки різних структур, у тому числі ДПУ, в яких віддзеркалились настрої населення щодо впроваджуваних на практиці принципів демократичного централізму, ставлення до арештів керівників місцевих органів державної влади тощо. Ці документи мали таємний характер і не підлягали оприлюдненню. На основі саме цих матеріалів центральні партійні установи ухвалювали відповідні резолюції та постанови.

Близькими за своїми характеристиками до комплексу партійних документів є праці керівників комуністичної партії, які між іншим, обіймали найвищі державні посади. Більшість видань складають доповіді та промови, проголошені на різноманітних зібраннях, зустрічах та нарадах, а також статті, опубліковані в періодичних виданнях. Специфіка полягає в тому, що автори не лише висловлювали загальне розуміння партійно-державної стратегії щодо розвитку місцевих органів влади, але і власноруч брали активну участь у виробленні базових засад регіональної політики.

Законодавчі акти центральних органів державної влади включають постанови Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та РНК УРСР. Дана група документів регламентувала діяльність місцевих рад. У другій половині 1920-х - 1930-х рр. органи законодавчої та виконавчої влади дуже часто видавали спільні постанови з основних питань регіональної політики, частина з яких опублікована. Найбільший інтерес при дослідженні становлять архівні документи різних державних ланок щодо будівництва системи регіональних органів влади, які зберігаються у сховищах ЦДАВО України.

Матеріали регіональних органів влади та державних установ, які знаходяться у сховищах архівів Донецької та Луганської областей, також важко назвати другорядними джерелами. У фондах є документальна інформація, яка надала можливість узагальнити показники розвитку соціальної інфраструктури міст Донбасу. Значним доповненням до цього комплексу джерел стали звіти рад, частина яких була надрукована протягом 1920-х - 1930-х рр.

Також, у дисертації використано статистичні матеріали, вміщені у статистичних довідниках, спеціалізованих виданнях. Слід наголосити, що, попри всі недоліки, статистичні матеріали є дуже цінним історичним джерелом. Особливо це стосується даних кінця 1920-х - початку 1930-х років, які ще не були викривлені цензурою в угоду політичній кон'юнктурі.

Для більш глибокого вивчення проблеми важливе значення має використання матеріалів періодичних видань. Історія регіональних органів влади знайшла відображення на шпальтах газет. Серед центральних видань виділяються газети «Труд» та «Правда», а серед республіканських - «Комуніст» і «Пролетарий». Проте більша частина відомостей міститься у матеріалах обласної та місцевої преси («Диктатура труда», «Социалистический Донбасс»).

Джерела особистого походження представлені, у першу чергу, спогадами сучасників подій. Попри свою спрямованість на оспівування радянського ладу, вони містять значний фактичний матеріал про участь трудящих у діяльності місцевих органів влади, їх ефективності у вирішенні побутових проблем мешканців регіону.

Таким чином, наявна джерельна база, певна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, дозволяє у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.

Підрозділ 1.3. «Принципи, підходи та методи дослідження» присвячений аналізу теоретико-методологічної основи дисертації. Головними є принципи об'єктивності, історизму, а також системний і комплексний підходи. Використання загальнонаукових та спеціальних методів (порівняльно-історичний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний та ін.) створили сприятливі умови для об'єктивного висвітлення різних аспектів діяльності органів місцевої влади Донбасу в період другої половини 20-х - 30-х рр. ХХ ст.

Другий розділ «Адміністративно-територіальні перетворення і перебудова системи місцевого самоврядування» присвячений розгляду концептуальних засад діяльності Рад депутатів Донбасу.

У підрозділі 2.1. «Зміни в адміністративно-територіальному поділі Донбасу та діяльність органів місцевої влади» доведено, що у керівництва країни не було чіткого уявлення про роль місцевих рад в системі органів влади. За допомогою цих установ вирішувалися лише тактичні завдання для перебудови промисловості, аграрного сектору, соціально-культурної сфери. Наведені в дисертації дані свідчать про те, що протягом реформ другої половини 20-х - 30-х рр. ХХ ст. влада систематично займалася питаннями адміністративно-територіального устрою і пов'язувала їхні зміни з механізмами діяльності апарату державної влади на місцях. Зміни адміністративного поділу спричинили відповідний перерозподіл повноважень місцевих органів влади і стали ефективним засобом зміцнення радянської влади в Донбасі. Територіальні реформи в Донбасі були суто механічними і базувалися на формальних ознаках. Зміна системи органів місцевої влади не могла сприяти покращенню їх діяльності. Утворення нових установ потребувало часу на переобрання складу рад, формування їх виконавчих структур. Не було чіткого розподілу владних повноважень оскільки законодавча база радянського адміністративного права лише формувалася.

Радикальні зміни в територіальному поділі регіону в умовах політичної та соціально-економічної кризи були небезпечні для населення. В результаті пересічні мешканці регіону потерпали від безладдя, некерованості процесів, пов'язаних зі сферою державного управління, а також хаосу та байдужості державних службовців на місцях.

У підрозділі 2.2. «Зміни законодавчого статусу місцевих рад» зазначено, що Ради депутатів Донбасу були невід'ємною складовою системи органів влади, діяльність яких регулювалася відповідними нормативними документами. Окремий аналіз регіональних аспектів адміністративного законодавства дозволив ґрунтовно дослідити діяльність органів влади Донбасу. У дисертації доведено, що місцеві осередки більшовицької партії докладали величезних зусиль для піднесення «радянського будівництва». Ради перетворилися на всеохоплюючу владу, нерозривно зрощену з організаційною структурою КП(б) У, надавали їй статус народної партії. Конституційний статус рад відображав всі зміни політичного курсу влади. Відповідно до нього, закріплювалася жорстка вертикаль влади; встановлювався пріоритет постанов і рішень вищих органів; створювалася можливість підміни роботи з'їздів рад діяльністю їх виконавчих органів.

Характерними рисами законодавства про ради можна вважати його рухливість, поступову регламентацію структури й діяльності місцевих органів влади. Механізм прийняття й реалізації нормативних актів характеризувався пріоритетом рішень органів КП(б) У, дублюванням постанов вищих органів, а також, особливим режимом таємності.

Підрозділ 2.3. «Виборче законодавство і вибори депутатів рад» присвячений розгляду радянської електоральної системи. Слід зазначити, що вибори, окрім багатоступеневості, припускали нерівність між міським і сільським населенням. Така ідеологічна установка виявилася й в обмеженні активного та пасивного виборчого права громадян. Протягом зазначеного періоду важливу роль у регіональній політиці радянської влади відігравав інститут позбавлення виборчих прав. Утиски у виборчих правах мали тяжкі наслідки для громадян. Вони обкладалися певним податком, виключалися з членів профспілок. Також, «позбавленці» могли втратити роботу, право на пенсію й соціальне забезпечення, пільги на житлову площу, можливість навчання дітей та вступ їх до ВНЗ. Тому боротьба за право голосу мала принциповий характер. Механізм позбавлення певних соціальних груп виборчих прав був далекий від досконалості. Списки складалися місцевими радами, і зазвичай детально коригувалися органами ДПУ, міліцією і мали характер остаточного вердикту. У багатьох випадках втрата прав була результатом формального, анкетного підходу до виборців, без урахування конкретних обставин та індивідуальних особливостей.

В умовах формування тоталітарного режиму позбавлення прав виступало як різновид політичних репресій. Також, воно відігравало важливу роль у справі маніпулювання колом виборців і впливу на результати голосування. Відсутність детальної нормативної бази сприяла поширенню свавілля на місцях. Зазначена система була скасована у 1937 р. після виконання своєї головної функції - утвердження однодумства і одноманітності всіх сторін життя громадян.

У підрозділі 2.4. «Еволюція структури й організаційних форм рад» показано особливості змін системи органів влади протягом другої половини 20-х - 30-х рр. ХХ ст. У цей період відбулася ліквідація окружних виконавчих комітетів рад, з'явилися селищні ради. Виникають організаційні відділи в облвиконкомі, у райвиконкомах тощо. Аморфний, управлінський апарат місцевих рад середини 1920-х років після значних змін уже наприкінці 1930-х років представляв собою налагоджений бюрократичний механізм. Це було пов'язано з численними адміністративно-територіальними перетвореннями того часу, а також з політикою керівництва країни, спрямованої на форсовані перетворення у промисловості, сільському господарстві. Масові органи рад (секції, депутатські групи тощо) при нестачі партійних кадрів, нестійкості адміністративних структур представляли із себе, у першу чергу, управлінський важіль для соціально-економічних перетворень і організації підтримки політичного курсу керівництва країни «знизу». У другій половині 20-х -30-х рр. ХХ ст. не було досягнуто стабільної роботи секцій і депутатських груп. Про це свідчать періодичність кампаній з «пожвавлення» організаційно-масової діяльності місцевих органів влади. Виконавши поставлені перед ними завдання, масові органи рад реформувалися, а потім повільно йшли в небуття. Протягом зазначеного періоду була створена чітка ієрархія радянських органів влади, які наприкінці 1930-х рр. стали господарчим додатком до партійних організацій Донбасу. Було створено адміністративну систему, яка з одного боку поєднувала надцентрализацію та демократизм, а з іншого мала певні зовнішні ознаки демократизму, підкреслювала зв'язок керівництва з народними масами.

Підрозділ 2.5. «Кадри місцевих органів влади» присвячено вивченню політики щодо персонального складу рад. Формування представницьких та виконавчих органів влади було жорстко підпорядковано дискримінаційній політиці радянської держави. Значна кількість населення була позбавлена можливості бути обраною до міських або районних рад. З іншого боку керівники виконкомів різного рівня були включені до особливої системи партійного контролю за складом органів влади, що отримала назву номенклатури. При комплектуванні штату рад проблеми ідеології ставали на перше місце, відсуваючи на другий план питання професіоналізму й практичного досвіду. Нестійкість становища приводила до суперечливості кадрової політики радянського керівництва: з одного боку - підвищення вимог до професіоналізму службовців, з іншого - регулярні переміщення керівників середньої ланки, чистки апарату, призначення на керівні посади за партійно-класовим принципом. Репресивні заходи серед радянських працівників місцевих органів влади здобувають статус масово-політичних кампаній під керівництвом осередків партії та виконкомів рад. Низький освітній рівень співробітників, плинність кадрів значно погіршували ефективність державного управління в регіоні. Також, серед персоналу місцевих органів влади існував чіткий розподіл на відповідні рівні за обсягом матеріальних благ. Матеріальна забезпеченість була характерна лише для вузького кола регіональної еліти, у той час як працівники на нижчих шаблях владної вертикалі знаходилися у тяжкому матеріальному становищі.

У третьому розділі «Органи місцевого самоврядування і проблеми соціально-економічного розвитку Донбасу» досліджено основні напрямки господарської діяльності рад.

У підрозділі 3.1. «Роль рад у розвитку промисловості регіону» проаналізовано участь місцевих органів влади у розвитку підприємств промисловості. Законодавство надавало радам формальне право керівництва підприємствами союзного й союзно-республіканського підпорядкування, що перебували на території їх легіслатури. Ради зіграли вагому роль у здійсненні планів індустріалізації в Донбасі. Вони слідкували за виконанням виробничих планів, боролися з плинністю кадрів, брали участь у мобілізації матеріальних і трудових ресурсів. «Демократичний централізм» формально дозволяв самостійність та ініціативу місцевих органів влади, але в дійсності базувався на принципах жорстокої централізації та концентрації усіх важелів державної влади. Не дивлячись на закладені в нормативно-правових актах прогресивні ідеї, ця система не дозволяла реально наблизити владу до народу, встановити більш гнучкий механізм керівництва. Неможливість кардинально вплинути на вирішення даного протиріччя привело виконкоми рад до фактичного самоусунення від питань, які перебували в їхній фактичній компетенції. Проте, тривала активна участь в організації різних форм соціалістичного змагання на підприємствах великої промисловості структурних підрозділів рад - секцій і депутатських груп. У кінці 1930-х рр. депутатські групи на підприємствах були скасовані, а роль створених на основі секцій постійних комісій була знижена до ролі масового активу, спрямованого на виконання директивних вказівок, проте абсолютно позбавленого самостійності.

У підрозділі 3.2. «Організаційна робота рад з розвитку сільського господарства» проаналізовано, яким чином відбувалося впровадження політичного курсу влади в аграрному секторі регіону. Сільради Донбасу відіграли особливу роль в роки колективізації. Основним методом керівництва рад колгоспами був метод рекомендацій щодо окремих питань фінансово-виробничих планів, поширення досвіду передових господарств, бригад, ферм тощо. За зовнішніми атрибутами демократизму, збереженням формальної самостійності колгоспів у господарських питаннях, найчастіше, ховалося просте адміністрування. Місце рекомендацій зайняли прямі директиви рад. Відсутність уваги радянських органів до потреб підсобних господарств колгоспників, наявність невирішених соціальних питань та неефективна система оплати праці створювали обстановку постійної соціальної напруженості. Це негативно позначилося як на загальній перспективі розвитку системи колгоспного тваринництва й землеробства, так і на авторитеті самих рад. Зосередження всіх питань у руках партійних комітетів, неможливість електорату вплинути на якісний склад місцевих представницьких органів не дозволили місцевим органам влади повною мірою стабілізувати сільськогосподарське виробництво. Також, вони не змогли якісно вплинути на поліпшення культурно-побутових умов передвоєнного села.

Підрозділ 3.3. «Діяльність рад Донбасу з розвитку соціально-культурної сфери» присвячений аналізу механізму впливу рад на соціально-культурний розвиток регіону, а також наслідків цього процесу. Головною перешкодою на шляху реалізації цього завдання була проблема фінансування, породжена прагненням партійно-державного керівництва максимально використовувати всі фінансові й інші ресурси для формування промисловості при мінімальному забезпеченні суспільного розвитку. Саме через недостатнє фінансування не були остаточно вирішені проблеми установ охорони здоров'я, культури й народної освіти. Проблеми соціально-побутової сфери, забезпечення житлово-комунального будівництва й поліпшення умов праці вимагали додаткових коштів. Але радянське керівництво їх також намагалося вирішувати методами використання адміністративного ресурсу, трудового ентузіазму населення. Організаційна перебудова місцевих рад у кінці 30-х рр. ХХ ст. привела до зникнення секцій, що відповідали за реалізацію соціальної політики, житлово-комунальне будівництво, розвиток системи народної освіти в містах та сільській місцевості. Скасування ж територіальних депутатських груп означало практичне припинення роботи і вуличних комітетів. У результаті, до кінця 1930-х рр. єдиними радянськими установами, що відповідали за реалізацію соціальної політики, залишалися відділи виконкомів рад, що означало подальшу бюрократизацію соціально-культурної сфери.

У підрозділі 3.4. «Бюджети органів місцевої влади» вивчено формування в регіоні централізованої фінансової системи. Зняття з держбюджетного фінансування цілого ряду державних установ і максимальне скорочення кошторисів наркоматів обумовили у другій половині 20-х рр. ХХ ст. перенесення значної частини витрат на місцеві бюджети. Прибутки формувалися за рахунок доходів від розташованого на підвідомчій території господарства. Значні суми надходили в бюджети від місцевої промисловості. Вагомі суми вносили житлово-комунальні господарства міст. Певна частка в загальному обсязі доходів становили місцеві збори й державні податки. Протягом періоду, що досліджується надходження з місцевих джерел в абсолютних величинах зростали, але основний обсяг прибутків формувався за рахунок відрахувань від державних доходів і податків, де перше місце займав податок з обігу та спеціальні дотації. Включення в 1938 р. місцевих бюджетів до єдиної структури державного бюджету завершило процес формування механізму, що забезпечував жорстку централізацію місцевих бюджетів. Вони, фактично, були перетворені в розрахунково-касові підрозділи республіканського бюджету.

У висновках підбито підсумки дослідження проблеми:

- аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників дає підстави стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про діяльність місцевих органів влади Донбасу в другій половині 20-х - 30-х рр. ХХ ст., до сьогодні створено не було;

- зазначений період характеризувався змінами виборчого законодавства, адміністративною, структурною й функціональною перебудовою системи місцевих органів влади, це дезорганізувало роботу місцевих органів влади Донбасу, що в умовах колективізації, голодомору, форсованої колективізації значно ускладнювало життя мешканців регіону;

- ради були фактично відсторонені від вирішення питань, що мають стратегічне значення для розвитку економіки й, у той же час, виконкоми отримали набагато більше повноважень у розв'язанні економічних та соціальних проблем місцевого значення;

- роль місцевих органів влади в розвитку великої промисловості протягом зазначеного періоду була обмежена лише можливістю поліпшення соціально-побутових умов життя працівників, участю в контролі над дотриманням трудової дисципліни й організації соціалістичного змагання;

- керівництво системою місцевої промисловості за умов відсутності самостійних джерел прибутків, жорсткого контролю місцевих партійних осередків не дозволили вирішити низку соціально-економічних проблем регіону;

- в аграрній сфері увага місцевих рад була приділена питанням, що пов'язані з подолання негативних наслідків політики форсованої колективізації, погіршення стану аграрного сектору визначалося протиріччями самої колгоспної системи, недоліками в діяльності рад, недостатньою увагою до задоволення особистих потреб колгоспного селянства;

- досягти бажаного зростання матеріального добробуту й культурного рівня населення не вдалося, у тому числі через організаційну перебудову місцевих рад, а саме припинення діяльності ланок, які відповідали за реалізацію певних напрямків соціальної політики;

- безправність рад у вирішенні питань, пов'язаних з регулюванням розвитку великої промисловості, колгоспного будівництва, соціальної політики визначалися відсутністю серйозних економічних важелів здійснення владних повноважень, практикою формування місцевих бюджетів, несвоєчасним надходженням фінансових коштів;

- результати практичної діяльності місцевих рад депутатів і їх виконкомів переконливо доводять необхідність суспільного контролю над діяльністю місцевих органів державної влади. Забуття цього принципу, або свідома відмова від нього, як показала історія, можуть привести до небезпечних наслідків.

Проведене дослідження дає можливість сформувати практичні рекомендації:

- внести ряд змін та доповнень до адміністративного законодавства, з метою розширення меж діяльності місцевих органів влади, посилення фінансової бази; розмежування повноважень з органами виконавчої влади;

- розробити та впровадити ефективну державну програму громадського контролю діяльності місцевих органів влади;

- посилити заходи щодо підвищення правової культури населення у засобах масової інформації, навчальних закладах.

Список публікацій автора

1. Волкова С.М. Діяльність місцевих органів влади в Донецькій області в 1932-1941 рр.: Історіографія питання / С.М. Волкова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: ДонНУ, 2007. - №5/6 (35/36) - С. 151 - 157.

2. Волкова С.М. Роль міських рад Донецької області у створенні та розвитку житлово-комунального господарства в період 1931-1936 рр. (на прикладі Горлівського району) / С.М. Волкова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - №1-2 (37/38) - С. 303 - 310.

3. Волкова С.М. Роль міських рад в розвитку промисловості Донбасу в 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Волкова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: ДонНУ, 2009. - №2 - С. 99 - 105.

4. Волкова С.М. Кадри місцевих органів влади Донбасу у другій половині 20-х - 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Волкова // Література та культура Полісся. - Вип. 58: Проблеми філології історії та культури ХХ століття у сучасних дослідженнях / [відп. ред. і упоряд. Г.В. Самойленко]. - Ніжин: НДУ ім. Гоголя, 2010. - С. 178 - 186.

5. Волкова С.М. Джерела з історії місцевих органів влади Донбасу другої половини 20-х - 30-х рр. ХХ ст. / С.М. Волкова // Інтелігенція і влада: громадсько-політ. наук. збір. Вип. 19. / [редкол.: Г.I. Гончарук (гол. ред.) та ін.]. - Одеса: Астропринт, 2010. - С. 193 - 199.

6. Волкова С.М. Формування та основні напрямки діяльності Сталінської міської ради в ІІ пол. 1920 - І пол. 1930-х рр. / С.М. Волкова // Українська державність: історія і сучасність. Збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих науковців (30 листопада 2007 р.) / [під загал. ред. К.В. Балабанова]. - Маріуполь: МДГУ, 2007. - С. 100 - 102.

7. Волкова С.М. Роль місцевих органів влади Донбасу в процесі становлення і розвитку системи підвищення кваліфікації учительських кадрів в 1920-1930 рр. / С.М. Волкова // Наукова скарбниця освіти Донеччини. Науково-методичний журнал / [гол. ред.: В.М. Алфімов]. - Донецьк: ІППО, 2008. - №2. - С. 81 - 87.

8. Волкова С.М. Участь місцевих Рад Донбасу в нагромадженні коштів (1926-1936 рр.) / С.М. Волкова // Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 62-ї Міжнародної наукової конференції молодих вчених (ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 24 квітня 2009 р.) - Харків: ХНУ ім. Каразіна, 2009. - С. 54 - 56.

9. Волкова С.М. Організаційно-масова робота міських Рад Донбасу в міжконституційний період (1925-1936) / С.М. Волкова // Матеріали наукової конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (Донецьк, 6 квітня - 14 травня 2009 р.) - Т.2. - Суспільно-гуманітарні науки / під ред. В.П. Шевченко, С.В. Беспалової. - Донецьк: Цифрова типографія, 2009. - С. 34 - 36.

10. Волкова С.М. Діяльність Рад Донбасу з покращення побутових умов життя населення у другій половині 1920-1930-х рр. / С.М. Волкова // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Людина у структурах повсякдення в історії України». Луганськ, 26 листопада 2009 р. - Луганськ, СНУ ім. В. Даля, 2009. - С. 16 - 17.

11. Волкова С.М. Участь технічної інтелігенції в діяльності Рад Донбасу у другій половині 1920-х - 1930-ті рр. / С.М. Волкова // Інтелігенція і влада: Матеріали П'ятої Всеукраїнської наукової конференції. (Одеса, 24-25 грудня 2009 р.) у 3-х ч. - Ч.ІІ / [редкол.: гол. ред. Г.І. Гончарук (та ін.).]. - Одеса: Астропринт, 2009. - С. 33 - 36.

Размещено на Allbest.ru