Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук УкраїниІнститут українознавства ім. І. Крип'якевича

нститут народознавства

Автореферат

Військові поселення на Правобережній Україні (1836-1866)

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Луговий Богдан Васильович

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, доцент

Бармак Микола Валентинович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,

доцент кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Гудь Богдан Васильович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, директор Інституту європейської інтеграції

кандидат історичних наук, доцент

Мазур Орест Ярославович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

доцент кафедри історії, теорії та практики культури

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Активна зовнішня політика Російської імперії в першій половині ХІХ ст. змушувала приділяти значну увагу проблемам війська - модернізації зброї і техніки, питанням стратегії, організації армії. В цьому контексті значний інтерес істориків привертає практика запровадження військових поселень в окреслений період. Така система відповідала тогочасним потребам російського уряду в надійній прикордонній та водночас дешевій армії. Схожі формування були відомими в цей час у Європі, а тому вивчення їх російської специфіки має важливе практичне значення. Тим більше, що наприкінці ХVІІІ ст. царизм відмовився від схожої моделі утримання армії - українського козацтва, що з політичних мотивів вважалося неблагонадійним.

Важливість теми не вичерпується винятково військовими аспектами, а й полягає у значенні ролі поселень у послабленні польського впливу в краї, поширенні православ`я, християнізації євреїв, встановленні контролю над господарською системою та продовженні русифікації на українських землях. Актуальність теми також зумовлюється зростаючим інтересом до проблем прикордоння.

Військово-поселенська система у Київській та Подільській губерніях не була об'єктом окремого історичного дослідження хоча порівняно з аналогічними формуваннями вона вирізнялася специфікою створення та особливостями функціонування. Вивчення невідомих граней подій, пов'язаних з військовими поселеннями, що залишили помітний слід в історії краю, дозволить цілісно охарактеризувати цей суспільно-політичний і військовий феномен.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках наукової проблематики, що розробляє колектив кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, та в контексті науково-дослідної теми “Українські землі в кінці XVIII ст. - на початку ХХ ст.: управління, соціально-економічне становище, видатні постаті” (№ державної реєстрації 0106U012430).

Об'єктом дослідження є військово-поселенська система у контексті внутрішньої політики Російської імперії на Правобережній Україні в першій половині ХІХ ст.

Предметом дослідження є процес створення, адміністративний поділ, структура управління, соціально-господарський розвиток, хід ліквідації військових поселень у Київській та Подільській губерніях.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1836-1866 рр. Нижня дата зумовлена передачею у Військове міністерство у 1836 р. конфіскованих маєтків учасників польського повстання 1830-1831 рр. у Київській та Подільській губерніях, а верхня - остаточною ліквідацією в 1866 р. поселень на території, що досліджується.

Територіальні межі дослідження визначенні розташуванням військових поселень у Київській та Подільській губерніях. Однак територія цього формування не була суцільною, а складалася з окремих ділянок.

Метою роботи є соціально-історичний аналіз військово-поселенської системи на території Київської та Подільської губерній і визначення її регіональної специфіки.

Для досягнення поставленої мети автор намагався виконати такі завдання:

– висвітлити основні причини та особливості створення військових поселень у Київській і Подільській губерніях;

– встановити етапи процесу формування нової військової системи;

– охарактеризувати особливості, специфіку адміністративного поділу та структури управління поселень;

– дати цілісну оцінку господарського розвитку військових поселень в Київській та Подільській губерніях, а також порівняти їх з аналогічними формуваннями в інших регіонах Російської імперії;

– простежити процес створення та накопичення грошових та майнових резервів поселень;

– показати розвиток і функціонування систем освіти, охорони здоров'я та їх забезпечення;

– проаналізувати причини та хід ліквідації поселень у Київській та Подільській губерніях.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше життєдіяльність військових поселень у Київській і Подільській губерніях проаналізована в контексті внутрішньої політики уряду Російської імперії.

Узагальнено військово-поселенську систему в Правобережній Україні, розкрито особливості та закономірності її розвитку, встановлено періодизацію існування та процес ліквідації військових поселень, проаналізовано зміни в адміністративно-управлінському поділі, відтворено побут поселенців.

Теоретико-методологічну основу дисертації становить єдність принципів і методів пізнання, що дозволяє всебічно вивчити та висвітлити процес утворення, функціонування та ліквідації військових поселень у Київській та Подільських губерніях. Основним підґрунтям дослідження стали принципи науковості, об'єктивності, плюралізму, історизму, системності, розвитку та комплексності. У ході дослідження використовувались порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, описовий, статистичний методи наукового аналізу.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали розширюють знання з адміністративної, політичної, військової, правової та соціальної історії досліджуваного регіону в другій третині ХІХ ст. Вони можуть бути використані для підготовки узагальнюючих і спеціальних праць, курсів лекцій як з історії України, так і її окремих країв. Доробок дослідження може бути доречним у викладанні відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, пройшли апробацію на третій Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2007), четвертій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Простір і час сучасної науки” (Київ, 2008), четвертій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Українська наука ХХІ ст.” (Київ, 2008), четвертій Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень 2008” (Полтава, 2008).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано 8 наукових статей, з них 4 - у фахових виданнях, визначених у переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою, дослідницькими завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (314 позицій), додатків (10 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 222 сторінки, з них 166 основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, встановлено хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито практичне значення роботи, показано апробацію результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади” проаналізовано історіографічні здобутки та охарактеризовано джерельну базу дослідження. Наявні роботи істориків можна поділити на дорадянські, радянські і сучасні.

Одним із перших дослідників, який зосередив свою увагу на військових поселеннях, був М. Богданович. Розглядаючи це явище як невід'ємну частину внутрішніх реформ 30-60-х років ХІХ ст., він охарактеризував адміністративне управління та його функції, проте недостатньо висвітлив зловживання та ставлення влади до поселян. М. Шільдер та М. Полієвктов намагалися проаналізувати військово-поселенську систему загалом, їх праці переважно окреслювали причини виникнення та пошук аналогів цього явища у європейських країнах.

В. Нікітіна подала передісторію створення прошарку “кантоністів”, як резерву армії, описала важкі умови їхнього навчання та виховання, побуту, злиденного життя. Однак про кантоністські школи у Києво-Подільському військовому поселенні є лише згадки щодо їх загальної кількості.

А. Добровольський висвітлив організацію військового управління в Росії та інших європейських державах, описав діяльність департаменту військових поселень російського військового міністерства, навів перелік його обов'язків, виклав коротку передісторію. Проте автор не подав відомостей, які б стосувалися Києво-Подільського військового поселення.

Інформацію про ліквідацію сіл та переселення селян містить праця “Приходи та церкви Подільської єпархії”, в якій особлива увага зосереджена на долі храмів в межах військових поселень. За цими матеріалами можна простежити, які населені пункти та церкви зникли назавжди в результаті проведення нової політики.

Загалом дорадянська історіографія подає матеріали про причини, хід процесу створення поселень, адміністративний устрій і т. д. Натомість її відомості про Києво-Подільське військове поселення були надзвичайно скупими та мали фрагментарний характер.

Історики радянської доби розглядали вказану проблему з точки зору класової боротьби, зосереджуючи увагу на важкому економічному і політичному становищі поселенців та їх боротьбі з існуючим ладом. Праці С. Штрайха і С. Гессена мали інформативний характер та показували недоліки політики царської влади. О. Багалій-Татаринова приділила основну увагу Слобідсько-Українським, Катеринославським і Херсонським військовим поселенням, увівши в науковий обіг нові документи. Більшість її праць висвітлюють політичну складову існування військово-поселенської системи в Україні, розрізняючи внутрішньо- та зовнішньополітичні причини створення цього формування. Не оминула дослідниця увагою і питання опору, який чинили селяни запроваджуваним порядкам у 1817-1829 рр.

І. Гуржій подав військові поселення крізь призму селянської боротьби в Україні, зосередивши основну увагу на процесі створення та функціонування цього утворення. Виступи селян проти самодержавства стали предметом дослідження А. Предтеченського, а повсякденне життя поселянина, його важкі реалії в умовах поселенської системи - Г. Марахова. Т. Липовська стала фундатором дослідження господарсько-економічного аспекту військових поселень. В її роботі “Соціально-економічне життя військових поселян на Україні” проаналізовано систему управління, правове та соціально-економічне становище військових поселян-українців, їхнє майнове розшарування, становище кантоністів, медичне обслуговування у поселеннях. Однак авторка подала незначну інформацію про Києво-Подільське поселення.

Загальні відомості про військові поселення у Російській імперії подав Л. Богданов, проаналізувавши процес створення військово-поселенської системи і причини вибору урядом саме такої моделі. Автор критикує тогочасну систему комплектування армії, вказуючи на її недоліки. Проте, досліджуючи проблему загалом, він не подає відомостей про Києво-Подільське військове поселення.

У радянський період в дослідженнях про військові поселення було залучено чимало нових джерел. Однак, з огляду на тогочасну інтерпретацію цієї теми, явище військових поселень вивчалося здебільшого однобоко, основна увага зосереджувалася на боротьбі селян проти запроваджуваної системи.

Новий період у розвитку історіографії військових поселень розпочався із здобуттям Україною незалежності, коли дослідники отримали можливість об'єктивніше вивчати вказану проблему, вводити в науковий обіг нові документи та факти, що дозволяло детальніше висвітлити позитивні та негативні аспекти цього явища.

Серед українських учених відзначимо професора К. Ячменіхіна, який дослідив адміністративно-господарську структуру військових поселень, виробив цілісну концепцію військово-поселенської системи. Географія об'єктів його досліджень доволі широка й охоплює всі регіони Російської імперії, проте найбільше висвітлено розвиток поселень на території Новгородської та Чернігівської губерній, водночас лише частково відтворено процес створення військового поселення у Київській та Подільській губерніях та порівняно його з аналогічними інститутами Російської імперії.

В. Цубенко реконструювала історію Новоросійського військового поселення кавалерії, його адміністративне управління, військовий та господарський устрої, зміни у структурі поселенського суспільства, порівняла матеріальне становище Новоросійського поселення із Києво-Подільським.

О. Колєватов проаналізував створення і розвиток округів, їх господарську структуру, визначив позитивні та негативні моменти впливу поселенської системи на економічний устрій Слобожанщини, висвітлив правове становище та майнове розшарування поселян, обґрунтував економічну специфіку поселенської системи в цьому регіоні, порівняв ефективність ведення господарства поселенцями та іншими категоріями селян.

В. Ячменіхін у своїх дослідженнях висвітлює процес підготовки резерву армії та його юридичне підґрунтя, зокрема детально описує процес навчання та виховання кантоністів, показує основні тенденції царської політики щодо цих інститутів. Правовий аспект розвитку поселенської системи дослідила О. Шармар, а діяльність О. Аракчеєва, спрямовану на створення військових поселень, проаналізувала Т. Соломенна.

М. Бармак встановив, що органи адміністративно-управлінського апарату не мали ніякого впливу на військові поселення у Київській і Подільській губерніях. Він розкрив причини створення такого владного інституту, як ліквідаційні комісії та їх діяльність під час передачі конфіскованих маєтків військовому відомству.

Із краєзнавчих розвідок О. Білого, П. Білого і В. Жадька почерпнуто відомості про організацію військово-поселенської системи та зміни, до яких вона призвела, в окремих місцевостях. Ці дослідження також висвітлюють окремі елементи ліквідаційного процесу військових поселень.

Проблему військово-поселенського інституту продовжують вивчати і в Росії. Зокрема, Т. Кандаурова проаналізувала соціально-економічний розвиток Новоросійського військового поселення. Вона опрацювала великий масив статистичних даних, використавши методи дескриптивної статистики, кількісного аналізу, та обґрунтувала економічну доцільність, вигідність військових поселень в регіоні, який досліджувала, узагальнила організацію освіти у поселеннях. Порівнюючи економічну ефективність військових поселень, вона подала окремі відомості про це формування в Київській і Подільській губерніях.

Політику російського уряду в Правобережній Україні в ХІХ ст. аналізував французький науковець Д. Бовуа, актуалізувавши увагу на цілеспрямованих заходах влади щодо перетворення регіону в провінцію Російської імперії. Вчений висвітлив процес конфіскації земель та подальше їх передання у військове відомство.

Отже, огляд історіографічних студій про Києво-Подільське військове поселення вказує на відсутність комплексного дослідження з зазначеної тематики. Натомість багатогранність і складність проблеми зумовлює необхідність детальнішого аналізу функціонування військово-поселенської системи в усіх регіонах, специфіки економічного розвитку в окремі періоди, видозмін її структурних підрозділів.

Джерельна база дисертаційної роботи складається із різних груп джерел, найвагоміша представлена архівними документами, частина яких уводиться в науковий обіг вперше.

Значний масив документів в Україні з даної тематики знаходиться в архівах Києва, Хмельницького, Черкас. Упорядковане зібрання матеріалів зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, зокрема у ф. 442 “Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора”, ф. 445 “Управління Києво-Подільськими військовими поселеннями”, ф. 485 “Київська палата кримінального суду”, ф. 490 “Подільська палата державних маєтностей”, ф. 492 “Київо-Подільське управління державних маєтностей”, ф. 12 “Колекція мікрофільмів”.

Фонди Державного архіву Хмельницької області містять мало інформації про військові поселення на території цього краю, оскільки значна кількість архівних документів була втрачена під час пожежі в Кам'янець-Подільському архіві. Ті, що збереглися, знаходяться у ф. 196 “Подільська палата цивільного суду, м. Кам'янець-Подільський Кам'янецького повіту Подільської губернії”, ф. 227 “Подільське губернське управління”, ф. 648 “Управління губернського військового начальника, м. Кам'янець-Подільський Кам'янецького повіту Подільської губернії”. Опрацьовано також матеріали фондів Державного архіву Черкаської області, зокрема ф. 696 “Уманський повітовий землемір” і ф. 833 “Уманський повітовий суд”.

В Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського у ф. VI “Статистичні відомості” знаходяться матеріали соціально-економічного розвитку регіону. Значна інформація нагромаджена у фондах Уманського краєзнавчого музею. Особливої уваги заслуговує “Архівна справа 1-го округу Києво-Подільського поселення (Війтівської волості) 1859-1862 рр.”, відомості з якої вперше вводяться в науковий обіг.

Доповнюють архівні матеріали опубліковані джерела, які можна розділити на декілька груп. До першої належать законодавчі акти, що опубліковані в “Повному зібрані законів Російської імперії”. Цінністю цих документів є те, що поряд із власне наказом подано детальний науковий коментар та аналіз причин, які зумовили видання цього документа. До другої групи можна віднести опубліковані статистичні матеріали, звіти військових відомств про утворення поселень, господарську діяльність поселян, прав та обов'язків військових селян щодо фінансової діяльності. Третя група охоплює мемуари та спогади сучасників, які доповнюють характеристику тогочасної поселенської системи.

Вперше військове поселення кавалерії описав у своїй статті “Військові поселення в Херсонській та Катеринославській губерніях” сенатор А. Стороженко. Свою увагу він зосередив на Херсонській і Катеринославській губерніях, детально описавши становище поселян та їх дітей, а також охарактеризувавши повинності та обов'язки поселенців, вказав на негативний вплив армійських порядків на розвиток сільського господарства. У 1884 р. опубліковані спогади священика Павловича про службу у Києво-Подільському поселенні, в яких описано важке буденне життя й умови праці церковнослужителів, наслідки реформування військових поселень на діяльність церкви, відображено чіткий контроль військової адміністрації за фінансовим становищем церкви.

Чимало відомостей з історії військових поселень містить праця М. Сперанського “Про військові поселення”, в якій показано причини створення нового формування, висвітлено зловживання військової адміністрації. Він трактував поселення як надзвичайно вигідні для селянства на противагу рекрутським наборам, вважав, що запровадження військових поселень та поступова відміна рекрутських наборів стали би суттєвим економічним полегшенням для держави.

Історичні реалії життєвих буднів дітей нижчих чинів зі слів колишнього кантоніста Бахмутова описав Д. В. Федоров. У цих спогадах охарактеризовано основні засади функціонування освіти, що мала за мету підготовку резерву армії, відображено важкі умови буденного життя, методи навчання, соціальне становище, взаємини з учителями, військовими та поселянами, показано неефективність освіти у кантоністських закладах.

Загалом архівні документи дають можливість відобразити цілісну структуру як всієї військово-поселенської системи, так і її господарської діяльності. військовий резерв подільський освіта

У другому розділі “Формування військових поселень на Правобережній Україні та їх управління”, що складається з двох підрозділів, висвітлено причини виникнення та процес формування військово-поселенської системи, охарактеризовано розмежування земель згідно з адміністративно-територіальним устроєм.

Із приєднанням Правобережної України до Російської імперії розпочався новий етап історії регіону. Якщо на Лівобережжі російська влада практично повністю провела політику русифікації, то в новоприєднаному краї це питання стояло досить гостро. Його реалізація стала однією з причин утворення військово-поселенської системи в Правобережній Україні. Військові поселення створювалися в Російській імперії передусім з метою забезпечення армії, однак у даному випадку вони стали надійною опорою поступової русифікації та нищення залишків польського впливу на Правобережжі.

Створення військових поселень стало логічним продовженням політики інкорпорації цього регіону до імперії. З метою полегшення утримання військ у Київській і Подільській губерніях ухвалено рішення організувати тут військові поселення і спростити управління конфіскованими маєтками. Російський імператор прагнув підірвати міць польської шляхти й посилити нагляд за українським народом.

Усі конфісковані маєтки в Київській і Подільській губерніях з майном та боргами передавалися у підпорядкування військового міністерства згідно з наказом Миколи І від 4 квітня 1836 р. Тоді ж у підпорядкування військового відомства перевели 80543 особи, проте у розряд державних селян у 1831-1836 рр. потрапили 132068 осіб на Правобережній Україні. Вищим органом влади на цій території стали Головний начальник та Головна господарська контора. Загалом управління маєтками було багаторівневою системою, що складалася з головного, окружного, волосного, сільського управлінь та аналогічних органів у відокремленій волості, які здійснювали контроль за конфіскованими маєтками, господарською діяльністю, торгівлею, ліквідацією боргів та ін. Згідно з положенням від 27 квітня 1837 р. конфісковані маєтки в Київській та Подільській губерніях отримали назву “маєтки військового відомства” з центром у місті Умань, яке передали в наступному році у підпорядкування департаменту військових поселень. У грудні 1837 р. видано наказ про перетворення сіл військового відомства у “військові поселення Київської та Подільської губернії”.

“Проектом щодо облаштування військового поселення Київської та Подільської губерній” від 9 березня 1840 р. розпочато виділення землі військам, що направлялись в округи. Вся законодавча база, на якій ґрунтувалася діяльність цього формування, була спільною з Українським та Новоросійським військовими поселеннями. Однак прийняті документи не могли вирішити гострих проблем, особливо земельного питання. З 1837 до 1840 рр. велися роботи щодо об'єднання територій, оскільки вони не становили єдиного масиву. У результаті віддаленості земель конфіскованих маєтків близько третини з них не передали в департамент військових поселень. З цієї ж причини не створено цього формування у Волинській губернії.

Києво-Подільське військове поселення поділено на п'ять округів, кожен з яких складався з трьох волостей. До 1-го (Уманського) округу входила відокремлена волость. Кожна з них отримувала свій порядковий номер. Волость складалася із сусідніх сіл, населення яких налічувало від 3 до 4 тис. осіб. Округи військових поселень розташовані окремими ділянками на південних кордонах цих територій. 1_ий (Уманський) округ з окремою при ньому волостю і 2_ий (Маньківський) округ займали частину Уманського повіту Київської губернії. Інші три округи знаходились в Подільській губернії. З них: 3-ій (Ладижинський) округ - в Гайсинському і Ольгополоському повітах; 4-ий (Меджибіжський) округ - на західному кордоні всіх округів і охоплював територію верхнього Бугу в Летичівському повіті; 5-ий (Савранський) округ - між річками Буг і Кодима, що в Балтському повіті. На півночі вони межували з поміщицькими маєтками Київської та Подільської губерній, на північному заході - з Волинською губернією і прилягали до території шостого Новоросійського військового поселення, а на півдні і заході - до земель державних маєтностей і поміщицьких володінь.

Військові поселення складалися з двох частин - діючої і поселеної. До першої належали військовослужбовці, що перебували в поселеннях (їх кількість у 1854 р. становила майже 10 тис. чоловіків без врахування їх жінок і дітей), до другої частини - все населення із землею, угіддями і господарськими будівлями (в цей же час - майже 100 тис. осіб).

У третьому розділі “Господарська система та матеріальне становище військових поселень”, що складається з двох підрозділів, проаналізовано розвиток та особливості поселенського господарства, матеріальне розшарування поселян, охарактеризовано фінансовий устрій округів.

На Правобережжі, що в першій половині ХІХ ст. було сільськогосподарським краєм, визначальні позиції в економічному розвитку займала польська шляхта та єврейське населення. Із переходом регіону до Російської імперії з'явилася потреба змінити цю ситуацію на користь нової влади.

Створена військово-поселенська система спричинила подвійне закріпачення селянства. Формально звільнені від кріпацтва поселяни були ще сильніше прикріплені до землі, ніж раніше. Селяни, які володіли 15 дес. ріллі, належали до господарів 1-го розряду (5051 осіб), 7 дес. - 2-го розряду (4894 осіб), а всіх інших було зараховано до категорії не господарів (14558 осіб). Ці дані свідчать про низький рівень господарського забезпечення поселян. Їх життя чітко регламентувалося та контролювалося військовим керівництвом. Покарання широко застосовувалося у разі невиконання наказу і могло сягати навіть понад 200 різок. Сусідні селяни, бачачи важке становище поселян, говорили: “У нас рай, у них - пекло”. Самі ж поселяни, порівнюючи своє становище з попереднім, скаржилися, що ніде не знаходять захисту та помилування. “Якщо б повернувся Потоцький, зразу понесли б його на руках”, - часто говорили вони. Поселянин виконував такі роботи: сіяв і збирав державний хліб, косив громадське сіно, перевозив продовольство, паливо, будівельні матеріали, а також працював на будівництві в округах, ремонтував дороги та мости, насаджував лісосмуги вздовж доріг.

Основним заняттям військових поселян стало землеробство та скотарство. Вони також займалися розведенням коней і волів, бджільництвом, шовківництвом, вирощуванням тютюну й ін. Загалом Києво-Подільське військове поселення за показниками сільськогосподарської та тваринницької продукції було найслабше розвинутим порівняно з Українськими та Новоросійськими формуваннями. Це можна пояснити певними причинами: ці поселення створено найпізніше; держава не виділяла достатньої кількості необхідних коштів для ефективного їх розвитку; поселяни сплачували боргові зобов'язання, які числилися за конфіскованими маєтками; використання поселенської робочої худоби на різні перевезення; некомпетентне керівництво щодо ведення сільського господарства.

Торгівельна сфера поселень переживала такі ж процеси, як і вся економічна система країни: розвиток і збільшення обсягів товарообороту стримували важкі умови переходу в новий стан та певні обмеження ведення торгівлі для поселян; вона не відзначалася великими потужностями та мала характер дрібнооптової. Розвиток господарської системи поселень підкріплено формуванням власних фінансових ресурсів. Фінансові потоки військових поселень становили один загальний капітал, складовими якого були поселенський позичковий капітал, офіцерський допоміжний капітал, артільні кошти нижчих чинів, державні субсидії та ін.

У четвертому розділі “Освіта, медична сфера, церква” висвітлено становище та розвиток соціальних сфер поселенського суспільства.

Багатопланова поселенська освіта включала військові, господарські та медичні заклади, що зумовлювалося прагненням керівництва досягти якнайбільшої економії фінансів. До позитивів освітньої системи в поселеннях віднесемо поєднання практичних і теоретичних курсів, охоплення навчальним процесом дітей, врахування їхніх фізичних і розумових здібностей. Негативними рисами був низький рівень викладання через некомпетентність вчителів, викладання російською мовою, жахливі умови та методи навчання, а також слабка матеріальна база навчальних закладів.

Система охорони здоров'я теж не відповідала тогочасним потребам. Як і в усій Російській імперії, у військових поселеннях на медичне обслуговування виділялося недостатньо коштів. Краща медична допомога надавалася військовим у спеціалізованих шпиталях порівняно з лікуванням, яке міг надати фельдшер поселянам Однак п'ять закладів охорони здоров'я не могли надати необхідну допомогу всім хворим, зокрема в час, коли лютували епідемії холери, лихоманки, виразки та венеричні хвороби.

Церква займала одне з провідних місць у забезпеченні ефективної діяльності військово-поселенської структури. В межах округів проживали представники різних віросповідань - православні, римо-католики, іудеї, лютерани. Православ'я займало панівне становище, а інші релігії були на другорядному становищі. У зв'язку з цим Російська імперія проводила цілеспрямовану політику заохочення переходу представників інших віросповідань у православ'я. Діяльність церкви характеризувалася контролем влади, яка чинила перешкоди всім віросповіданням, крім православ'я, ліквідацією храмів і продажем їх за межі округів, вилученням церковних коштів.

У п'ятому розділі “Ліквідація військових поселень у Київській та Подільській губерніях” розкрито процес згортання та ліквідації поселенської системи.

Прихід до влади у 1857 р. імператора Олександра ІІ став переломним в історії військових поселень. Це було зумовлено невиправданим сподіванням на значне здешевлення утримання армії; неефективністю військово-поселенської системи як надійного тилу в ході Кримської війни 1853-1856 рр.; складною системою управління округами; гальмуванням промислового розвитку і торговельної сфери в губерніях; відсталими методами ведення сільського господарства; спротивом тогочасного суспільства; пошуком нової моделі розвитку Російської імперії. Головним документом, згідно з яким впроваджувалися зміни, стало “Положення про новий устрій військових поселень”. Ліквідація військових поселень відбулася не відразу, а поступово, в три етапи. Перший етап проходив з 10 червня 1857 р. до 1 січня 1858 р., другий - з 1 січня 1858 р. до 1 січня 1859 р. і третій - з 1 січня 1859 р. по 1866 р. Такі докорінні перетворення неможливо було здійснити за короткий час, тож вказаний процес розтягнувся майже на десятиліття.

1 січня 1867 р. військові поселення припинили свою діяльність, а всіх поселян переведено в розряд державних селян. Передбачалося, що кожний поселянин має отримати 5 десятин орної землі і стільки ж сінокосу, проте на кожен селянський двір у Київській губернії в середньому припадало 5-9 дес. землі, а у Подільській - 4-5 десятин. А поселянам 1-го (Уманського) і 2-го (Гранівського) округів припало не більше, ніж по три десятини орної землі на одну сім'ю. В населених пунктах колишніх округів запроваджувалося цивільне законодавство та нові органи влади. Ці перетворення відбувалися в період реформ 60-х років ХІХ ст. Підсумовуючи діяльність військових поселень в Правобережній Україні, можна запропонувати наступну періодизацію їх функціонування: 1836-1840 рр. - період створення; 1840-1857 рр. - розбудова адміністративно-господарської системи; 1857-1866 рр. - ліквідаційний процес поселенського інституту.

У висновках узагальнені основні положення дисертації:

1. На основі опрацьованих джерел та надбань історичних шкіл встановлено, що військові поселення в Правобережній Україні характеризувалися певними особливостями порівняно з іншими регіонами Російської імперії. Їх визначальною рисою стало створення поселень на основі конфіскованих маєтків учасників польського повстання 1830-1831 рр., а також те, що поселяни повертали борги попередніх власників і сплачували 5% від прибутку в інвалідний фонд. Запровадження цього формування спричинило знищення багатьох сіл і храмів на Правобережжі.

2. Конфіскація маєтків учасників польського повстання 1830-1831 рр. стала продовженням боротьби російського уряду з впливом шляхти в Правобережній Україні. Основна частка конфіскованих земель була передана у державне володіння. У 1836 р. у Київській та Подільській губерніях сформовано маєтки військового відомства, а в 1840 р. утворено на їх основі військові поселення. У Волинській губернії конфісковані землі передали в оренду у зв'язку із їх незначними площами. У процесі формування єдиної суцільної території округів у Київській та Подільській губерніях проведено обміни та купівлю земель, запроваджено переселення селян в округи з вільними землями.

3. Конфісковані володіння стали основним ресурсом новоствореної системи, якою Російська імперія прагнула підірвати домінуюче становище польської шляхти в регіоні, а також створити надійний тил для захисту західних кордонів. Проте це завдання не було виконане: 1863 р. показав неефективність боротьби царської влади із польською шляхтою.

4. У процесі формування військово-поселенської системи проведено адміністративний розподіл територій округів, згідно з яким Києво-Подільське поселення включало п'ять округів, до кожного з них входили три волості. Вони охоплювали по декілька населених пунктів (не менше трьох). Їх кількість визначалася чисельністю населення, що в них проживало. Загальна кількість населених пунктів не була сталою.

5. Основною ланкою економічної системи військово-поселенського устрою стало поселенське господарство, яке працювало не тільки на господаря та його сім'ю, а й солдата, розквартированого у господарстві. Економічний розвиток загалом та окремих його підрозділів чітко визначався та контролювався державною владою: господарі працювали на створення і поповнення продовольчих резервів та запасів фуражу для армії, поселяни разом із веденням сільського господарства змушені були виконувати і численні обов'язки та повинності. Формування поселень на Правобережжі проходили в умовах недостатнього економічного розвитку регіону. Крім сплати боргів, які рахувалися за конфіскованими маєтками, погіршували становище поселян неврожаї, посухи, загибель худоби та різні епідемії. Порівняно з аналогічними формуваннями в Російській імперії Києво-Подільське військове поселення відзначалося найнижчими показниками господарського розвитку.

6. Система освіти була різнобічною, однак не забезпечувала високого рівня знань учнів. Вона орієнтувалася на підготовку юнаків - майбутнього резерву армії. У Києво-Подільському військовому поселенні інститут кантоністів існував упродовж 1840-1856 рр. У школах, що діяли при армійських формуваннях, юнаки вивчали основи наук і військові дисципліни. Вже в процесі навчання відбувався відбір здібних учнів для поглиблення освіти. Інших кантоністів з досягненням повноліття розподіляли у військові підрозділи для несення служби.

Система охорони здоров'я потребувала кваліфікованих медичних кадрів для роботи в поселеннях. Загалом медичне обслуговування у регіоні було на низькому рівні, як і в усій Російській імперії.

7. Система військових поселень у Київській та Подільській губерніях функціонувала впродовж двох десятиліть. У 1857 р. розпочався процес ліквідації поселень в Російській імперії, який відбувався поступово трьома етапами. Це здійснювалося з метою ефективної підготовки переходу від військового устрою до цивільного. У ході ліквідації військових поселень запроваджувалися цивільні інститути влади та законодавство.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Луговий Б. Процес ліквідації військових поселень у Київській та Подільській губерніях (1857-1866 рр.) / Богдан Луговий // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / [за заг. ред. проф. І. С. Зуляка]. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип. 1. - С. 23-27.

Луговий Б. Підготовка резерву військ кавалерії (на прикладі військових поселень Київської та Подільської губерній) / Богдан Луговий // Культура народов Причерноморья. - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2008. - № 148. - С. 17-22.

Луговий Б. Військові поселення на Правобережній Україні: історіографія проблеми / Богдан Луговий // Збірник наукових праць. Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: Історія і географія. - Вип. 33. - Харків: Майдан, 2008. - С. 243-248.

Луговий Б. Історичні аспекти переходу конфіскованих земель у Департамент військових поселень / Богдан Луговий // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / [за заг. ред. проф. І. С. Зуляка]. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип. 3. - С. 22-26.

Луговий Б. Процес формування військових поселень на Правобережній Україні / Богдан Луговий // Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції “Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації”. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. - С. 18-21.

Луговий Б. Майнове розшарування у військових поселеннях Київської та Подільської губерній (1836-1857 рр.) / Богдан Луговий // Матеріали четвертої Всеукраїнської науково-практичної інтернет- конференції “Простір і час сучасної науки”. - К., 2008. - С. 53-54.

Луговий Б. Розвиток скотарства у військових поселеннях Київської та Подільської губерній / Богдан Луговий // Матеріали четвертої Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції “Українська наука ХХІ ст.” - К., 2008. - С. 6-8.

Луговий Б. Рівень медичного обслуговування у військово-поселенській системі Київської та Подільської губерній / Богдан Луговий // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток наукових досліджень 2008”. - Т. IV. - Полтава, 2008. - С. 60-62.

АНОТАЦІЯ

Луговий Б. В. Військові поселення на Правобережній Україні (1836-1866). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2009.

У дисертації розкрито передумови та процес створення військових поселень у Київській та Подільській губерніях, їх систему управління, основні засади господарського розвитку, освіти, охорони здоров'я, релігійного життя, а також відображено основні етапи ліквідації.

Створені російським урядом на базі конфіскованих маєтків учасників польського повстання 1830-1831 рр. військові поселення відігравали особливу роль у політиці інкорпорації Правобережної України. Нове формування стало механізмом русифікації українського населення, вирішення релігійного питання із силової позиції на користь офіційного православ'я, поширення російського законодавства в краї та ін. Поселяни змушені були працювати на утримання армії, численного адміністративного апарату, погашення боргів колишніх власників маєтків і поповнення коштів інвалідного фонду. Це спричинило низьке економічне забезпечення та малу ефективність господарської системи військових поселень.

Ключові слова: Головна господарська контора, військово-поселенська система, конфіскація, поселянин, кантоніст.

Луговый Б. В. Военные поселения на Правобережной Украине (1836-1866). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины и Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2009.

В диссертации раскрыты предпосылки и процесс формирования военных поселений в Киевской и Подольской губерниях Российской империи, проанализированы система управления и основы хозяйственной деятельности, развитие образования, здравоохранения, религиозной жизни, а также рассмотрены основные этапы их ликвидации.

Военные поселения сыграли особую роль в распространении правительственной политики инкорпорации на Правобережной Украины и способствовали введению российского законодательства в регионе. Этот новообразованный институт основан на базе конфискованных имений участников польского восстания 1830-1831 гг. Доходы от труда поселян поступали в инвалидный фонд, а также направлялись на погашение долгов прежних владельцев. Поселяне обеспечивали провиантом, фуражом кавалерийские дивизии, а также увеличивали финансовые ресурсы поселений.

Киево-Подольское военное поселение характеризировалось незначительным экономическим обеспечением и низкой эффективностью хозяйственной системы. Поселянам зачастую приходилось отрабатывать “урок” целую неделю, хотя согласно российскому законодательству на это им отводилось три дня. В таких условиях о крепких хозяйствах военных поселян не могло быть и речи. Они занимались земледелием, животноводством, разными промыслами, торговлей и другими смежными отраслями (пчеловодством, садоводством, шелководством).

Имперская власть через военные поселения русифицировала украинское население края и навязывала православие в противовес католицизму и другим конфессиям.

Польское восстание 1863 г. подтверждает, что царскому правительству не удалось вполне реализировать цели учреждения военных поселений. Но благодаря им Российская империя всё же достигла определённых результатов: таких как укрепление позиций православной веры, русификация, распространение общинного хозяйства, подчинение материально-финансовой базы Правобережной Украины экономике страны. Все эти нововведения учитывали интересы российской власти, но при этом полностью игнорировали потребности украинского крестьянства.

Ключевые слова: Главная хозяйственная контора, военно-поселенская система, конфискация, поселянин, кантонист.

Luhovyi, Bohdan. Military Settlements in Right-Bank Ukraine (1836-1866). - Manuscript.

A dissertation for the degree of the Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2009.

Dissertation deals with the preconditions and process of formation of military settlements in the Kyiv and Podolia gubernia, their system of administration, main principles of economic development, health care, religious life, and also with the main stages of their liquidation. The military settlements were established by the Russian government on the basis of the confiscated manors of landlords who participated in the 1830-1831 Polish uprising. They played noticeable role in the Russian policy of incorporation of the Right-bank Ukraine, and became one of mechanisms of the Russification of Ukrainian people, official support to the Orthodox church, and expansion of Russian legal system in the province. Military settlers (posieliani) were forced to work in order to provide for army and numerous administrative apparatus, to pay debts of the former owners of manors and to support the fund for the invalids. It resulted in the low economic standards and sufficiency of the military settlements.

Key words: Main economic office, system of military settlements, confiscation, settler (posielianin), cantonist.

Размещено на Allbest.ru

...