Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Ранньодержавні інститути на Русі та у Скандинавії: порівняльний аналіз

Загальна характеристика роботи

руський скандинавський полюддя вейцла

Актуальність теми. На межі ХХ-ХХІ ст. серед важливих історіографічних проблем дискутувалися питання виникнення та становлення держав у Північній та Центрально-Східній Європі, формування ранньодержавних владних інститутів, появи зародкових форм апарату влади, службових станів, постійної місцевої адміністрації, урбанізаційних процесів утворення мережі ранньоміських центрів.

Пропоноване дисертаційне дослідження присвячене вивченню ролі ранньодержавних інститутів полюддя, вейцли [veizla], данництва у процесах розвитку держави і державності на Русі та у Скандинавії, а саме формуванні історичних прототипів системи оподаткування, механізмах реалізації політичної влади, легітимізації (ідеологічної, традиційної, харизматичної) її інститутів, моделях взаємодії “влада - індивід, соціум”.

Поліфункціональні комплекси інститутів полюддя і вейцли як соціальних, сакрально-ритуальних, політичних, економічних систем органічно поєднували прагматичні аспекти та соціально-політичні ритуали, що забезпечувало ефективну реалізацію князівської/королівської влади до виникнення її апарату та постійної місцевої адміністрації. Таким чином, повноцінні студії з соціально-політичної, соціально-економічної історії, історії культури Русі та скандинавських країн неможливі без докладного аналізу інститутів полюддя, вейцли, данництва, розвиток та трансформація яких були нерозривно пов'язані зі змінами в руському і скандинавському соціумах протягом періодів раннього та класичного середньовіччя. Інтерпретація ранньодержавних владних інститутів дозволяє виявити основні тенденції процесів взаємопов'язаного розвитку політичної, економічної, податкової, адміністративної систем та державності на Русі й у Скандинавії.

У вітчизняній та зарубіжній історіографії не проводилися комплексні дослідження в напрямку детального порівняльного аналізу ранньодержавних інститутів полюддя, вейцли, данництва на Русі й у скандинавських країнах. Проблема процесів державотворення в контексті розвитку досліджуваних інститутів системно не розроблялася. Через це пропоноване дослідження видається науково важливим і актуальним. Воно дає можливість проаналізувати спектр умов виникнення таких середньовічних держав, як Русь, Норвегія, Швеція; крізь призму аналізу побутових, соціально-комунікативних, інформаційних, релігійно-міфологічних, військових, і інших аспектів культури з'ясувати закономірності та феномени процесів формування ранньосередньовічної ментальності, як комплексу поглядів окремих індивідів, включаючи ставлення до ролі та функцій державної влади; простежити процеси зародження прошарку службових людей, на яких опиралися королі чи князі в раннє середньовіччя.

Пріоритетність обраного напрямку дослідження очевидна, оскільки він відкриває можливості до з'ясування специфічних і загальних, спільних рис розвитку держав і народів, доля яких була пов'язана з долею Русі, вирішення проблеми вписання історії України в контекст всесвітньої історії.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі історії середніх віків та візантиністики історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у рамках виконання комплексної наукової теми кафедри “Середньовічна Європа, Візантія і Русь: політичні, економічні і культурні зв'язки (ІХ-XІV ст.)”.

Хронологічні рамки дослідження з огляду на типологічну і хронологічну близькість процесів історичного розвитку для Русі і Скандинавії охоплюють період з VI ст. до ХІІ ст. Нижня межа відповідає зародженню в Скандинавії системи вейцл, відповідником якої у східнослов'янських племінних князівств є полюддя. Трохи пізніше виникають хусабю у Скандинавії і схожі на них погости на Русі. У ХІ ст. спостерігається функціональна переорієнтація, припинення існування, занепад і трансформація руських погостів та скандинавських хусабю. Станом на ХІІ ст. за інформацією писемних джерел на Русі й у Скандинавії простежується остаточна втрата ранньодержавними інститутами полюддя і вейцли свого архаїчного змісту.

Об'єктом дослідження є руський і скандинавський соціуми та їх взаємодія у періоди раннього і класичного середньовіччя.

Предметом дослідження є ранньодержавні інститути полюддя, вейцли, данництва в тенденції їх розвитку, а саме закономірності та феномени, чинники, обставини процесів їх виникнення (передумови, причини, рушійні сили ґенези), функціонування та еволюції на Русі й у Скандинавії в ранньому і класичному середньовіччі.

Мета дисертаційної роботи - здійснення порівняльного аналізу типологій історичного розвитку, характеру та динаміки процесів соціального, політичного, економічного, культурного розвитку на Русі й у скандинавських країнах у контексті з'ясування закономірностей і феноменів, чинників, рушійних сил, обставин виникнення, становлення і функціонування, значення ранньодержавних владних інститутів руського полюддя, скандинавської вейцли і данництва.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання конкретних дослідницьких завдань:

-з'ясувати закономірності, феномени та чинники розвитку і здійснити порівняльний аналіз процесів виникнення, становлення, функціонування та значення ранньодержавних інститутів руського полюддя, скандинавської вейцли, інституту данництва на Русі й у Скандинавії;

-виділити й порівняти статичні і потенційно динамічні елементи, контекстуальні аспекти ранньодержавних інститутів полюддя, вейцли, данництва, простежити динаміку їх прояву;

-охарактеризувати роль інститутів полюддя та вейцли для державотворчих процесів (роль у становленні і розвитку державності) у давньоскандинавському і руському регіонах;

-виявити причини і наслідки, простежити й охарактеризувати динаміку та характер змін інститутів руського полюддя і скандинавської вейцли протягом періодів раннього і класичного середньовіччя, встановити аналогії та відмінності;

– з'ясувати й провести порівняльний аналіз передумов і причин, обставин виникнення, особливостей функціонування, ролі систем скандинавських хусабю та руських погостів у процесах місто- та державотворення;

– виявити аналогії та відмінності у процесах появи та формування службових станів, постійної місцевої адміністрації у Північній та Центрально-Східній Європі;

-на основі отриманих результатів порівняти типології історичного розвитку, характер та динаміку процесів соціального, політичного, економічного, культурного розвитку на Русі й у скандинавських країнах протягом періодів раннього і класичного середньовіччя.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань застосовується ряд як загальнонаукових (методи аналізу і синтезу, індукції й дедукції, метод абстрагування, структурно-функціональний метод), так і спеціально-наукових методів. Для аналізу умов виникнення та обставин розвитку інститутів полюддя, вейцли, данництва застосовується генетичний метод; компаративний метод використовується для порівняння та узагальнення спільних рис і властивостей ранньодержавних інститутів; дослідження типологій історичного розвитку, характеру та динаміки процесів соціального, політичного, економічного, культурного розвитку на Русі й у Скандинавії вимагає дотримання методологічних засад типологічного методу. При інтерпретації ранньодержавних інститутів полюддя та вейцли спробуємо широко застосувати методологію, концепції й концепти історичної антропології.

Наукова новизна роботи визначається здійсненням вперше в українській та європейській історіографії порівняльного аналізу ранньодержавних інститутів руського полюддя і скандинавської вейцли, що в результаті дозволило отримати підтвердження та подальший розвиток положення щодо типологічної близькості історичного розвитку давньоскандинавського та руського регіонів, паралельності і синхронності процесів соціального і політичного розвитку на Русі та у скандинавських країнах.

На підставі детального аналізу літописних матеріалів та їх співставлення з інформацією скандинавських, арабських, візантійських джерел запропоновано альтернативну інтерпретацію переказу про останній похід руського князя Ігоря Рюриковича за древлянською даниною.

На базі дослідження еволюційних системно-структурно-функціональних змін ранньодержавного інституту руського полюддя, пов'язаних із проведенням та наслідками реалізації реформ руської княгині Ольги, запропоновано ряд нових для історіографії проблеми причин цих перетворень. Отримало подальший розвиток дослідження функціонування та системних змін ранньодержавних інститутів полюддя і данництва за часів руських князів-попередників Ольги. Висловлено припущення щодо завершення радикальними перетвореннями княгині спроб її попередників (князів Олега, Ігоря Рюриковича) “реформувати” полюддя у напрямку формування десакралізованої податкової системи та системи місцевої адміністрації.

У результаті аналізу еволюційних системно-структурно-функційних змін інституту скандинавської вейцли в період реформ норвезького конунга Гаральда Прекрасноволосого запропоновано альтернативну для історіографії інтерпретацію проблеми “конфіскації одаля” шляхом акцентуації на окремих контекстуальних аспектах та виявлення нових підстав реформ.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані спеціалістами із давньої історії України, медієвістами, істориками-скандинавістами, етнологами, археологами при написанні монографічних праць, узагальнюючих наукових робіт, навчальних підручників та посібників, у розробці та викладанні нормативних та спеціальних навчальних курсів, присвячених середньовічній історії Північної та Центрально-Східної Європи.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним науковим дослідженням. Усі положення та висновки, сформульовані в роботі, розроблені автором на підставі особистих теоретичних та практичних досліджень.

Апробація роботи відбулася на наукових засіданнях і наукових семінарах кафедри історії середніх віків та візантиністики історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка за 2007 р., 2008 р., 2009 р. (2008, 2009, 2010), XVIII Міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 2009), VII Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 2009); ІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених, присвяченій 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2009); ІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених, присвяченій 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній Війні “Дні науки історичного факультету - 2010” (Київ, 2010), Міжнародній науковій конференції “Каразінські читання” (Харків, 2009), Міжнародній науковій конференції “Ruњ њredniowieczna a s№siedzi (IX - poі. XIII w.)” (Краків, 2010).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел й додатків. Загальний обсяг дисертації - 280 стор., з них основного тексту - 190 стор., список використаних джерел, який нараховує 559 позицій, - на 70 стор., додатки - 20 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та хронологічні рамки роботи, показано її зв'язок з науковими програмами, встановлено предмет і об'єкт наукового дослідження, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено новизну, науково-теоретичну цінність та практичну значимість дисертації, структуру дослідження, наведено дані щодо апробації основних результатів роботи.

Перший розділ “Історіографія та джерела” складається з двох підрозділів Підрозділ 1.1. Огляд історіографії проблеми присвячено аналізу наукової літератури з досліджуваної проблеми. Докладний огляд дореволюційної та радянської історіографії проблеми данників і данницьких відносин на Русі Х-ХІІ ст. подав у своїх працях російський історик І. Я. Фроянов Фроянов И. Я. Начала русской истории. Избранное / И. Я. Фроянов. - Москва : Парад, 2001. С. 149-190; Его же. Рабство и данничество у восточных славян (VI-X вв) / И. Я. Фроянов. - Санкт-Петербург : Издательство Санкт-Петербургского Университета, 1996. - С. 260-278.. Для дореволюційної історичної науки характерні декілька напрямків інтерпретації терміну “данина”: 1) віднесення данини до факторів внутрішнього розвитку суспільства (Д. І. Іловайський, К. М. Бестужев-Рюмін, С. Ф. Платонов, М. К. Любавський), при цьому а) трактування данини як податі, яку сплачували залежні люди своїм панам і хазяям - князям і дружинникам, що поневолили цих людей і позбавили їх власності на землю силою зброї (Ю. А. Гагемейстер, Д. Толстой, Б. М. Чичерін); б) розгляд данини як податку, котрий князі отримували на правах суверенів і правителів, як податі за виконання суспільно-корисних функцій (М. М. Карамзін, М. П. Погодін, В. О. Ключевський, М. Ф. Владимирський-Буданов, М. О. Рожков); 2) еволюційна лінія данницьких відносин - від контрибуції, як результату військових походів, до прямого державного податку (В. О. Курі, Є. Осокін, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський, В. І. Сергієвич, О. Є. Прєсняков, М. О. Дьяконов); 3) розгляд данини крізь призму зовнішньополітичних акцій - на протязі всієї історії Русі данина виступала платою за мир, окупом, контрибуцією, данину платили лише переможені племена і народи (М. О. Полєвой, Й. Ф. Г. Еверс). Подібне трактування данницьких відносин простежується у працях українських істориків кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. (автор “Історії Русів”, Д. М. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, М. О. Максимович, М. Костомаров, М. С. Грушевський).

Полюддя розглядалося у дореволюційній історіографії переважно як спосіб збору данини, що полягав у адміністративно-фінансовій поїздці князя із дружиною до підвладних племен (Ю. А. Гагемейстер, Д. І. Іловайський, М. О. Рожков, С. Ф. Платонов, М. К. Любавський, М. С. Грушевський). Однак, мали місце і спроби розмежувати данину і полюддя (С. М. Соловйов, М. О. Дьяконов, В. О. Ключевський).

До певної міри вплинули на інтерпретації ранньодержавних інститутів данництва і полюддя дореволюційними російськими вченими (М. П. Погодін, Г. Еверс, Б. Чичерін) дискусії між слов'янофілами і західниками, норманістами та антинорманістами.

Представники радянської історіографії інтерпретували данницькі відносини переважно або крізь призму завоювання, військового грабежу, контрибуції (М. Покровський, С. В. Вознесенський, С. В. Бахрушин, В. І. Горемикіна, А. І. Першиц), або феодальної ренти (Б. Д. Греков, М. І. Артамонов, С. В. Юшков, В. В. Мавродін, М. М. Тихомиров, В. І. Довженок та М. Ю. Брайчевський, Л. В. Черепнін, Я. М. Щапов, О. М. Рапов). Полюддя трактувалося радянськими істориками як щорічний чи періодичний об'їзд князем з його двором (дружиною) своїх володінь (підкорених племен) з метою збору данини та інших цілей; окрім того полюддя включало в себе також піврічне існування князя (або іншої знатної особи) за рахунок місцевого, підпорядкованого Києву населення (М. Покровський, М. Л. Рубінштейн, С. В. Юшков, В. В. Мавродін, А. П. Новосельцев, Л. В. Черепнін, ґрунтовні розвідки Б. О. Рибакова). Поряд із переважаючим ототожненням інститутів данництва і полюддя, ряд дослідників проводили більш або менш чітке їх розмежування (В. В. Мавродін, М. Д. Приселков, О. Л. Шапіро, В. І. Горемикіна).

У сучасній російській та українській історіографії ряд дослідників продовжили розробляти та розвивати, поглиблювати власні погляди, провели певне їх коригування, репрезентували подальші теоретичні обґрунтування власних концептів та концепцій; інші історики виступили із принципово новими (чи значною мірою оновленими) інтерпретаціями ранньодержавних владних інститутів данництва і полюддя. Значну увагу інтерпретації полюддя і данництва на Русі приділено у працях О. О. Мельникової та В. Я. Петрухіна Мельникова Е. А. Комментарий к главе 9 / Е. А. Мельникова, В. Я. Петрухин // Константин Багрянородный. Об управлении империей : текст, перевод, комментарий / Константин Багрянородный ; под. ред. Г. Г. Литаврина, А. П. Новосельцева. - Москва : Наука, 1989. - С. 330, 331; Петрухин В. Я. Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье / В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. - Москва : Знак, 2004. - С. 312-313; Петрухин В. Я. Древняя Русь, ІХ в. - 1263 г. / Владимир Петрухин. - Москва : АСТ : Астрель, 2005. - С. 69-70., А. А. Горського Горский А. А. Русь. От славянского Расселения до Московского царства / А. А. Горский. - Москва : Языки славянской культуры, 2004. - С. 23, 53, 61.. Розмежовували полюддя й данництво Л. В. Данилова, І. Я. Фроянов, І. М. Данилевський, М. Б. Свердлов.

Великий вплив на сучасну російську та українську історіографію мали наукові розвідки і монографічні роботи Ю. М. Кобищанова Кобищанов Ю. М. Полюдье и его трансформация при переходе от раннего к развитому феодальному государству / Ю. М. Кобищанов // От доклассовых обществ к раннеклассовым / отв. ред. Б. А. Рыбаков. - Москва : Наука, 1987. - С.135-158; Kobishchanow Y. M. The phenomenon of gafol and its transformation / Yurii M. Kobishchanow // Early state dynamics / ed. by : Henri J. M. Claessen, Pieter van de Velde. - Leiden ; New York : E. J. Brill, 1987. - (Studies in human society ; vol. 2). - P. 108-128; Кобищанов Ю. М. Полюдье: явление отечественной и всемирной истории цивилизаций / Ю. М. Кобищанов. - Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1995. - 320 с; Полюдье: всемирно-историческое явление / Ю. М. Кобищанов, Д. Д. Беляев, В. В. Василик, Н. Н. Крадин, М. К. Любарт, З. Ю. Метлицкая, А. А. Немировский, А. Д. Никитина, К. Симмс, Т. Д. Скрынникова, Д. С. Старостин, Тоон Ван Мейль, Е. А. Фомичева, Н. Ю. Чехонадская ; под общ. ред. Ю. М. Кобищанова. - Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. - 791 с., що розробив концепцію поліфункціональності інституту полюддя, та А. Я. Гуревича.

Вагоме місце в історіографії проблеми займають напрацювання українських істориків: М. Ф. Котляра, П. П. Толочка, Л. В. Войтовича, О. Б. Головка. Ряд вітчизняних дослідників пов'язували руське полюддя з інститутами “королівської подорожі”, кормління, бенкету, дару, акцентували на поєднанні в ньому прагматичних і ритуальних елементів (В. М. Ричка, О. П. Толочко, В. Г. Балушок, Б. О. Тимощук, Л. П. Михайлина).

Проблема ранньодержавного інституту скандинавської вейцли не викликала таких підставових дискусій у світовій історіографії. Станом на сьогодні не існує жодної наукової монографії, яка була б присвячена цьому феномену. Йдеться швидше про уривчасті висловлювання, короткі нариси, у кращому випадку - статті-розвідки. Незважаючи на це, слід виділити дослідників, які намагалися трактувати чи інтерпретувати поняття та інститут вейцли: російську історіографію репрезентують А. Я. Гуревич, Ю. М. Кобищанов, Г. С. Лебедєв, О. О. Хлєвов, С. Д. Ковалевський, В. Закс, Т. М. Джаксон; українську діаспорну - О. Пріцак; норвезьку історіографію XIX-XX ст. - Е. Герцберг, П. А. Мунк, А. Тарангер, А. Стейннес, сучасну - К. Краґ, К. Хеллє, В. А. Паульсен; шведську - С. Брінк; німецьку - К. Лєман, О. Бюхнер; австрійську - історик права О. Дублєр; американську - К. Ґ'єрсет та М. В. Вільямс.

При цьому, інститут чи поняття вейцли не склали предмету зацікавлення норвезьких та німецьких істориків ХІХ-ХХ ст. (окрім Е. Герцберга), вістря уваги яких було зосереджене на центральній темі в історії земельного права - вузькій проблемі сутності та наслідків реалізації так званої конфіскації одаля у бондів королем Гаральдом Прекрасноволосим; поняття вейцли подавалося дотично без належної інтерпретації. В історіографічній традиції давньоскандинавську вейцлу розглядали в контексті інституту “королівської подорожі” з його іманентними політичними, економічними, ритуальними аспектами.

Очевидна дискусійність зазначених питань та відсутність ґрунтовних досліджень, присвячених порівняльному аналізу ранньодержавних інститутів полюддя та вейцли, інституту данництва на Русі та у Скандинавії, визначили необхідність подальших емпіричних та теоретичних напрацювань.

У підрозділі 1.2. Джерельна база дослідження розглядається сукупність джерел, використаних у ході виконання дисертаційного дослідження, за походженням типологічно виокремленими в групи. З руських писемних джерел використані літописи (Початкове зведення 1093-1095 рр. у складі: Повісті временних літ, редакції якої містяться в Лаврентіївському та Іпатіївському літописних зведеннях; молодшого зведення Новгородського першого літопису; Устюзького літописного зводу й Архангелогородського літописця та Літописець Переяславля Суздальського), актові матеріали ( новгородські акти ХІІ ст., зокрема жалувані грамоти князів; князівські уставні грамоти і устави, надані від імені князів місцевим кафедральним церквам і єпископам у ХІІ ст.; Руська Правда). Використано також візантійські (трактат “Про управління імперією” візантійського імператора Константина VII Багрянородного, укладений у 948-952 рр.) та східні джерела (енциклопедія “Дорогі цінності” [“ал-Алак ан-нафіса”] Ібн Русте, написана після 903 р. - до 923 р.; енциклопедія “Книга творіння та історії” [“Кітаб ал-бад' ва-т-та'ріх”] ал-Мукаддасі, укладена близько 966 р.; праця “Краса оповідань” [“Зайн-ал-ахбар”] ал-Гардізі, написана між 1050-1053 рр.; “Записка” [“Рисале”] дипломата Ібн Фадлана). Особливе значення мають скандинавські джерела: Королівські саги [Konungasцgur] (Зведення саг про норвезьких конунгів [Бgrip af Nуregs konunga sцgur], написане близько 1190 р., початково записане норвезьким священиком у Тронхеймі (Норвегія); Красивий пергамен [Fagrskinna] - зведення саг про норвезьких конунгів від Хальвдана Чорного (827 - 858 рр.) до 1177 р., написане ісландцем у Тронхеймі в XIII ст.; Круг земний чи Хеймскрінгла [Heimskringla] - зведення саг про норвезьких конунгів від найдавніших часів до 1177 р., записане близько 1230 р. хевдінгом Сноррі Стурлусоном), Родові саги чи “саги про ісландців” [нslendinga sцgur] (ІX-XІ ст. (Сага про Егіля [Egils Saga Skallagrнmssonar], Сага про Гуннлауга Зміїного Язика), Саги про стародавні часи (героїчні, вікінзькі, пригодницькі), правові пам'ятки ( Закони Гулатінга [Gulathings-Lov], які дійшли у редакції часів правління короля Магнуса Ерлінгсона (1163-1184 рр.), Статут про королівську свиту [Hirрskra], який зберігся у редакції часів королів Хакона Хаконсона (1217 - 1263 рр.) та Магнуса Хаконсона (1263 - 1281 рр.).

У другому розділі “Особливості державотворчих процесів у Північній та Центрально-Східній Європі” також два підрозділи. У підрозділі 2.1. Фактори ґенези державності, типологія додержавних та ранньодержавних утворень розглядаються дискусійні проблеми ґенези, становлення, політичної природи державності та типології додержавних і ранньодержавних утворень у Північній та Східній Європі.

Г. Дж. М. Классен та П. Скальнік, яким належить фундаментальний вклад у розвиток теорії ранньої держави, визначали останню як трирівневу (національний, регіональний, місцевий рівні) соціально-політичну організацію для регулювання соціальних відносин у складному стратифікованому суспільстві, поділеному принаймні на дві основні страти, чи з виникаючими соціальними класами - правителів і підданих, чиї відносини, що характеризуються політичним домінуванням перших і обов'язком других сплачувати податки, узаконені спільною ідеологією, основоположним принципом якої є реціпрокність (взаємність думки, уміння співвідносити свою точку зору з точкою зору іншого). У соціальній антропології держава інтерпретується як інституційно оформлена соціально-політична система, що забезпечує життєдіяльне функціонування суспільства. До тріади основних ознак держави відносять територіальний поділ, податки, публічну владу і бюрократичний апарат (В. В. Пузанов). Відповідно до політологічно-історичного підходу, держава - це багатоаспектний інститут, який виступає, з одного боку, як особливий апарат управління суспільством, а з іншого - як асоціація всіх членів суспільства, розташованого на певній території (О. Б. Головко).

Классен та Скальнік виділили шість факторів, особливо тісно пов'язаних з появою і наступним розвитком ранньої держави: зростання чисельності населення, війна, завоювання, ідеологія, виробництво надлишкового продукту і вплив уже існуючих держав. Узагальнюючи історіографічний досвід, О. О. Мельникова серед найважливіших факторів, що стимулювали процес виникнення держави, виокремила внутрішні (що створюються виробничим господарством і призводять у першу чергу до стратифікації суспільства) та зовнішні (серед яких найважливіша роль відводиться військовій діяльності і торгівлі) передумови, що поєднувалися і взаємодоповнювали одна одну.

Процес становлення державних структур охоплює декілька етапів соціально-політичного розвитку від егалітарного (первіснообщинного) і рангованого до стратифікованого і, зрештою, класового суспільного устрою, кожному з котрих відповідає певна потестарно-політична структура від глави роду (общини) до держави. Типологія додержавних та ранньодержавних утворень включає наступні стадії: 1) “Вождівства” [chiefdom] (“племінне княжіння” [=просте вождівство] і “союз племен чи племінних княжінь” [=складне вождівство] в російській та українській літературі). Економічними передумовами формування цієї системи могло бути як виробниче господарство, так і престижні: обмін і торгівля або військова діяльність, причому остання, як найбільш ефективний спосіб отримання надлишкового продукту, як правило, привалювала над іншими (О. О. Мельникова, Н. Б. Кочакова, Т. К. Ерл, К. Крістіансен, П. Скальнік, Ч. С. Спенсер, К. Е. Андерсон). 2) “Військова” [military] (“дружинна”, “варварська”) держава. На етапі стратифікованого суспільства розширюються і концентруються функції центральної влади, виникає організований збір додаткового продукту (у формі фіксованих данин), виділяється і відокремлюється професійний військовий прошарок. Характерною рисою політичної системи дружинної держави є те, що її функції виконуються головним чином військовою організацією - дружиною, що утворює органи центральної влади (ще примітивні і функціонально слабо розчленовані), здійснює поряд з чисто військовими функціями збір додаткового продукту та його перерозподіл (О. О. Мельникова). Таким чином, держава характеризується центральною владою, здатною проводити рішення у життя. 3) Ранньофеодальна держава, в рамках якої соціальна стратифікація поступово перетворюється на класову, виникає приватна власність на землю, формується апарат державного управління із виділенням фіскальної, адміністративної, судової, військової функцій.

У підрозділі 2.2. Основні етапи державотворчих процесів відзначається, що у сучасній історіографії не існує єдиного уніфікованого підходу до проблеми виділення етапів політогенезу у Північній та Центрально-Східній Європі. З найбільш обґрунтованих концепцій можна виділити концепцію В. В. Пузанова, який етапи формування Руської держави виокремив як часи союзів племен, племінних княжінь, суперсоюзів племен; формування міст-держав. На матеріалі Північної Європи виділяються 3 типи суперсоюзів, що відповідають різним рівням інтеграції племінних союзів: 1) військовий союз племінних союзів з ціллю протидії спільній зовнішній загрозі; 2) об'єднання союзів племен під егідою сильнішого, що являє собою зародок публічної влади по відношенню до інших; 3) вищий тип суперсоюзу, коли пануючий союз племен від періодичного “наїзду” за даниною переходить до прямого управління підвладними “племенами” шляхом ліквідації чи обмеження місцевих органів влади і заміни їх намісниками з “центру”.

Вказуючи на типологічну близькість та хронологічну синхронність державотворчих процесів на Русі й у Скандинавії, І. П. Шаскольський виокремив чотири стадії у творенні державної організації: 1) племінні княжіння; 2) формування початкового ядра руської державності - Руської землі; 3) формування двох перших державних утворень східних слов'ян - південного й північного; 4) об'єднання південного і північного державних утворень у Давньоруську державу з центром в Києві. У скандинавських країнах відповідно: 1) виділення в VIII-IX ст. у Швеції, Норвегії, Данії із середовища хевдінгів конунгів (smеkonungar, bygdekonungar), що стають на чолі окремих областей племінної території; 2) формування у Швеції в землі племені свеїв початкового ядра майбутньої держави - землі Упланд на північ від озера Меларен; виділення у Норвегії із VII-VIII ст. найбільш розвиненої в економічному, соціальному і політичному плані області Вестфолд на побережжі Осло-фьорда; 3) формування у Швеції в ІХ ст. двох державних утворень - у племені свеїв (з центром в Упланді) і у племені гьотів (з центром у Гьоталанді); 4) об'єднання Норвегії близько 900 р. у результаті військової діяльності Гаральда Харфагра; об'єднання Свеаланда і Гьоталанда під час правління короля Олафа Шетконунга.

В третьому розділі “Ранньодержавні інститути скандинавської вейцли та руського полюддя: порівняльна характеристика та аналіз” чотири підрозділи. У підрозділі 3.1. Ґенеза та особливості функціонування показано, що витоки ранньодержавних інститутів руського полюддя і скандинавської вейцли як реально добровільних внутріплемінних підношень слід шукати у епосі родоплемінного ладу - їх прототипом, очевидно, було органічне поєднання інститутів “королівської подорожі”, кормління, ритуального бенкету та дарування. Більшість етнологів доходять висновку, що зазвичай древні царі були жерцями, або виконували близькі жрецьким функції, що призводило до сакралізації особи правителя. При повному або частковому збереженні давніх жертвоприношень богам за іманентно консервативного характеру людської свідомості виокремилися приношення, дари правителям.

Нижні хронологічні рамки інституту полюддя відносяться до VII-VIII ст. За соціально-антропологічною періодизацією цей період припадає на часи “вождівств”. На стадії племінних князівств з'являється зачаткова форма апарату влади - відірвана від племінного середовища княжа дружина, що займалась лише службою своєму князю. Князю, у свою чергу, необхідно було знайти джерела для забезпечення дружини всім необхідним. Такий місцевий князь, при цьому, окрім функцій військового вождя та жерця, виконував роль своєрідного нейтрального арбітра чи судді, що обумовлювалось слабкістю правового поля й торжеством на практиці права, чи навіть самоправства, сильного.

Майже синхронними є нижні хронологічні рамки скандинавської вейцли. Витоки її сягають періоду германського залізного віку (VІ-VIII ст.), зокрема епохи Венделю (550-800 рр.). У вендельську епоху в Середній Швеції, Свеаланді, відмічається глибока стратифікація суспільства: виділяється спадковий нобілітет і військовий прошарок, формуються територіально-політичні утворення. У Норвегії, Швеції, Данії виділяються племінні князі - конунги. Мітичний аспект змін полягав у поступовому заміщенні в міфології спільноіндоєвропейської версії, пов'язаної з верховенством у пантеоні богів громовика Тора, на власне германо-скандинавську “одінічну” (з Одіном традиція пов'язувала активізацію військової діяльності у скандинавів; Одін був великим богом війни). У VІІ-VIII ст. на зміну централізованій племінній організації V-VI ст. з королями-жерцями на чолі приходить система територіальних округів, очолюваних династіями місцевої знаті, система влади малих конунгів (smе konung), навколо яких формувались дружини та які об'їжджали свої землі, “годуючись” на вейцлах і бенкетуючи у будинках багатих могутніх бондів.

Повідомлення джерел східного (Ібн Русте) та візантійського (9-та глава трактату “Про управління імперією”) походження засвідчують початкове здійснення полюддя місцевими князями в межах своїх племінних князівств чи союзів. Це підтверджує типологічну близькість початкового механізму здійснення ранньодержавних інститутів полюддя та вейцли.

Спільною рисою обох владних інститутів є також початково обов'язкова участь сакралізованого князя/конунга у проведенні полюддя/вейцли.

Виникнення та функціонування ранньодердавних інститутів полюддя і вейцли детермінувалося наступними умовами: натуральне господарство; наявність озброєної дружини у короля (князя), яку необхідно було “годувати”; відсутність постійного адміністративного апарату, що зберігав би стабільність у державі після смерті князя чи конунга; влада, якій не вистачало належних інституційних основ і яка значною мірою опиралася на авторитет особистості конкретного правителя, його енергію-успіх; перевага в суспільстві індивідів системи особистих зв'язків, у яку включався правитель.

У підрозділі 3.2. Прагматичні й ритуальні аспекти та динаміка їх прояву показано, що поліфункціональні комплекси інститутів полюддя і вейцли збалансовано поєднували у собі прагматичні аспекти (патронат-оборона з боку правителя, причетність останнього до судової функції серед підвладних племен) та соціально-політичні ритуали (просторова, часова та особистісна детермінанти). Інститути контекстуально мали дві сторони - матеріальну і сакральну, які відображали відповідно прагматичні й ритуальні мотивації іманентності влади великого київського князя чи скандинавського конунга у свідомості населення володінь, у землях яких проводилися полюддя чи вейцла.

Ймовірно, ритуальні мотивації у дечому спочатку домінували, але у той же час були тісно переплетені із прагматичними і взаємодіяли між собою. У свідомості руських князів чи скандинавських конунгів також були присутні ритуальні (осмислення себе як сакрального лідера, що після християнізації трансформувалось в ієрархічну систему ідентифікації себе зі “ставлеником Бога на землі”) і прагматичні (економічні інтереси: отримання “корму”, дарів; стратегічно-територіальні інтереси) мотивації здійснення полюддя чи вейцли.

У підрозділі 3.3. Еволюція та системні зміни інститутів полюддя і вейцли показано, що ранньодержавні владні інститути скандинавської вейцли та руського полюддя виникають при егалітарному устрої, закріплюються у період вождівств (племінних князівств), тобто рангованого суспільного устрою, розвиваються у період дружинної держави, тобто стратифікованого державного устрою, а в період ранньофеодальної держави переживають трансформації свого архаїчного контексту.

Процеси становлення і розвитку державності на Русі та у країнах Скандинавії визначили спектр потреб державного організму на стадії формування, що вимагало від князів чи конунгів реформувати полюддя (вейцлу) від комплексу соціально-політичних ритуалів до десакралізованої податкової системи та системи королівської адміністрації. Еволюційні цілеспрямовані системно-структурно-функційні зміни інститутів полюддя і вейцли в напрямку формування податкової системи, системи бенефіційних надань, системи королівської адміністрації (оскільки, саме дані реформи поклали початок зародженню прошарку службових людей -- тіунів, вейцламанів, лендерменів, на яких опиралися королі чи князі раннього середньовіччя) пов'язані із проведенням та наслідками реалізації реформ руської княгині Ольги (945-961/962 рр.) та норвезького короля Гаральда Харфагра (бл. 900 - бл. 933 рр.).

Спроби нормування полюддя чи вейцли, призначення осіб, відповідальних за їх збір, надання кормлінь наближеним людям пов'язані із процесами об'єднання країни, формування державної території, коли спроби нав'язати пересічному населенню чужу йому культову практику (культ Одина скандинавських воїнів, чи культ його слов'янського двійника Перуна або інших полянських богів та відповідні ритуали) наштовхувалися на рішучий опір. Ментальні установки індивідів легше допускали постачання продуктів, зборів, податків у спеціально відведені місця чи міста, ніж організацію, проведення, участь у ритуальних трапезах, що мало б супроводжуватись виконанням “чужих”, нав'язаних культів. Саме комплекс таких обставин неминуче штовхав правителів-об'єднувачів (князя Олега чи конунга Гаральда Прекрасноволосого та їх наступників) до спроб реформування макрополюддя чи вейцли через їх десакралізацію. Таким чином поволі розривався чи переходив у іншу площину ритуальний зв'язок правителя з підданими.

У підрозділі 3.4. Скандинавські хусабю та руські погости у процесах місто- та державотворення скандинавських країн та Русі аналізуються погляди та аргументи вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо природи та функцій хусабю і погостів, спільних і відмінних сторін. Відомо понад 70 поселень хусабю у Швеції (переважно у Свеаланді; в одному лише Упланді - 25), Норвегії - 51, Данії - 8, на Оркнейських островах - 4. Система хусабю зародилась у VII ст. в Упланді, VIII-IX ст. потрапила до Норвегії завдяки династії Інглінгів. У Норвегії процес формування хусабю розпочався після середини ІХ ст. Хусабю (“маєтності”, “поселення з (багатьма) будинками”) розглядаються як королівські садиби (що належали до королівських bona regalia - нерозмежованих володінь короля), тимчасові місця перебування конунга і його хірду, чи дружини під час постійних переїздів підвладною територією, що управлялися слугами конунга (норв. armaрr / мн. armenn, дан. і швед. bryti - брюті), були призначені для збору данини з населення (як плати за забезпечуваний конунгом мир та королівський суд), здебільшого, продуктами.

Формування мережі руських погостів як фіскально-адміністративних пунктів дослідники пов'язують із державною реформою оподаткування княгині Ольги, що замінила порядок збирання державної данини на регламентований податок. З часу її реформ замість “полюддя” з об'їздом княжої дружини, якій необхідно було надавати харчі і утримувати, збирання данини-податку покладалося на спеціальних чиновників - тіунів (від давньошведськ. thiun), визначалися і місця збору - погости (Л. Войтович).

Руські погости та скандинавські хусабю засновувалися уздовж шляхів сполучення, водночас за їх посередництвом правителі прагнули закріпити за собою глибинні райони підкореної території. Погости та хэсабю утворювали мережу незалежних від традиційної племінної структури, підпорядкованих безпосередньо князеві / конунгу осередків центральної влади, що виконували фіскальні (податкові) та адміністративні функції. Кожен адміністративно-територіальний округ мав два центри, що репрезентували дві різних системи влади - центральну і місцеву на стадії протистояння: нову королівську / князівську на етапі формування із зачатками державного управління (хусабю, погости) і місцеву, коріння якої сягали племінного устрою (туни, старі племінні центри племінних князівств).

У четвертому розділі “Ґенеза та особливості функціонування інституту данництва на Русі й у скандинавських країнах” два підрозділи. У підрозділі 4.1. Особливості функціонування інституту данництва на Русі здійснено аналіз данницьких відносин серед східних слов'ян у ІХ-ХІІ ст. Свідчення джерел дозволяють стверджувати виникнення данництва у процесі міжплемінного протистояння та військових конфліктів на базі відносин панування і підкорення. Данництво більше впорядковане і розвинуте, ніж близькі до нього за своєю сутністю військовий грабіж та одноразова контрибуція. Саме данина з підкорених племен і народів переважала на ранніх порах (у ІХ-Х ст.) серед надходжень у княжу казну. Данину сплачували або переможені племена, або ті, які боячись вторгнень, пропонували її у якості плати за мир і безпеку, відкупу від війни. Данина збиралася у розмірах, визначених договором, збиралася постійно або щорічно. Як форма відчуження не лише надлишкового, але і необхідного продукту данництво призводило до занепаду економіки данників і часто супроводжувалось їх виступами проти отримувачів данини. Не менш важливими причинами виступів були ментальні установки середньовічних слов'ян. Адже згідно з уявленнями тих часів данницька залежність вважалася ганебною і недостойною сильного і вільного народу. Данницькі відносини, що складалися на засадах примучування, у більшості випадків забезпечували лише просте, але нестабільне територіальне нарощування, аморфну територіальну цілісність. В інституті данництва домінувала прагматична сторона матеріальних потреб та інтересів пануючої общини, яка збагачувалася за рахунок данин. У данництві були зацікавлені київська знать, воїни, що брали участь у завойовницьких експедиціях, пересічне населення полянської землі. Данницькі відносини майже повністю позбавлені ритуальної складової. У сутності інституту данництва поєднуються контекст експлуатаційних взаємин та зародкові аспекти/елементи розвитку податкової системи, оскільки плата (данина, трибут), яка стягувалася верхівкою (князем, його наближеними, дружиною) на своє утримання, може розглядатися не тільки як фактор створення ранньодержавницьких відносин (система стягнення податків), а і як перша форма експлуатації (О. Б. Головко).

У підрозділі 4.2. Характеристика інституту данництва у країнах Скандинавії показано, що витоки інституту данництва, який відображений у сагах синонімічними поняттями skatt [skattr] skyld, gjald, що набувають значень: данина, подать, податок, сягають епохи Інглінгів - міфологічного періоду історії Скандинавії. Данництво поєднує у собі елементи примусовості, обов'язковості, носить до певної міри насильницький характер (особливо, якщо мова йде про підкорення). Ранньодержавний інститут данництва позбавлений елементів ритуального об'їзду підвладних територій, ритуального бенкету, ритуальних дарів. За своїм характером данницькі відносини прагматично орієнтовані. Поняття “данина”, “подать” часто вживається у сагах на означення добровільних приношень підданих правителю, обов'язково-добровільних зборів із підданих (skattgjafir/skattgjafar - “данина-дари”).

У Висновках узагальнено положення, які випливають з дисертаційного дослідження.

Результати ознайомлення з компендіумом історіографічних напрацювань та аналізу інформації корпусу писемних і неписемних джерел руського, скандинавського, візантійського, східного походження доводять ключову роль ранньодержавних інститутів полюддя, вейцли, данництва у формуванні історичних прототипів податкової системи, механізмах реалізації політичної влади та легітимізації її інститутів, моделях взаємодії “влада - індивід, соціум”, що визначає вагоме значення досліджуваних інститутів для процесів виникнення, становлення, розвитку державності на Русі та у Скандинавії.

Витоки ранньодержавних інститутів руського полюддя і скандинавської вейцли сягають епохи родоплемінного ладу - їх праобразом було органічне поєднання інститутів “королівської подорожі”, кормління, ритуального бенкету та дарування. Нижні хронологічні рамки інституту полюддя відносяться до VII-VIII ст. Майже синхронними є нижні хронологічні рамки скандинавської вейцли. Виникнення останньої відбувається у період германського залізного віку (V-VIII ст.), зокрема епосі Венделю (550-800 рр.). Утвердження інститутів полюддя та вейцли проходило в часи вождівств. У міру того, як посада вождя ставала постійною, постійними ставали й підношення. При цьому, племінний вождь (князь у слов'янському регіоні) використовував кормління і освячені традицією дарунки за виконання суспільно-корисних і необхідних функцій для утримання постійного контингенту професійних воїнів, що формувався навколо нього.

Поліфункціональні комплекси інститутів полюддя і вейцли, як соціальних, сакрально-ритуальних, політичних, економічних систем, збалансовано поєднували у собі прагматичні аспекти (патронат-оборона з боку правителя, причетність останнього до судової функції серед підвладних племен) та соціально-політичні ритуали (просторова, часова та особистісна детермінанти). Ймовірно, ритуальні елементи у дечому спочатку домінували, але у той же час були тісно переплетені із прагматичними і тісно взаємодіяли між собою.

Розвиток ранньодержавних інститутів скандинавської вейцли та руського полюддя припадає на період дружинної держави. На етапі ранньофеодальної (чи переходу до ранньофеодальної) держави досліджувані владні інститути переживають трансформації (зміни, модернізації) свого архаїчного контексту. Еволюційні цілеспрямовані системно-структурно-функційні зміни інститутів полюддя і вейцли від комплексу соціально-політичних ритуалів до десакралізованої податкової системи, системи бенефіційних надань, системи королівської адміністрації (зародження прошарку службових людей -- тіунів, вейцламанів, лендерменів) пов'язані із проведенням та наслідками реалізації реформ руської княгині Ольги та норвезького короля Гаральда Харфагра.

Спроби нормування полюддя чи вейцли, призначення осіб, відповідальних за їх збір, пожалування кормлінь наближеним людям пов'язані із процесами об'єднання країни, формування державної території, коли спроби нав'язати пересічному населенню чужу йому культову практику (культ Одина скандинавських воїнів, чи культ його слов'янського двійника Перуна або інших полянських богів та відповідні ритуали) наштовхувались на рішучий опір. Ментальні установки індивідів легше допускали постачання продуктів, зборів, податків у спеціально відведені місця чи міста, ніж організацію, проведення, участь у ритуальних трапезах, що мало б супроводжуватись виконанням “чужих”, нав'язаних культів. Саме комплекс таких обставин неминуче штовхав правителів-об'єднувачів (князя Олега чи конунга Гаральда Харфагра та їх наступників) до спроб реформування макрополюддя чи вейцли у напрямку їх десакралізації.

Процес формування систем скандинавських хусабю і руських погостів як фіскально-адміністративних пунктів пов'язаний з діяльністю, реформами і результатами їх реалізації конунга Гаральда Харфагра та княгині Ольги, відображає важливу роль початкових етапів урбанізації у становленні держави.

Ранньодержавний інститут данництва на Русі та у Скандинавії більшою мірою статичний за своєю природою. Для вождівства характерні тенденції до поширення і включення до свого складу інших племен на основі конфедерації, завоювання чи підкорення у формі обкладення даниною. Архаїчне данництво на Русі та у скандинавських країнах поєднувало у собі аспекти панування і підпорядкування, елементи обов'язковості, примусовості і, навіть, насилля, особливо якщо мова йшла про акти придушення непокори. Інститут данництва, у порівнянні із полюддям чи вейцлою, більшою мірою прагматично орієнтований. Данництво призводило до занепаду економіки данників, часто спричиняло їх супротив, тому данницькі відносини, забезпечували лише просте та нестабільне територіальне нарощування, аморфну територіальну цілісність. Для етапу стратифікованого суспільства характерний організований збір додаткового продукту у формі фіксованих данин. Данина, що стягувалася князем, його наближеними, дружиною на своє утримання виступала першою формою експлуатації та водночас фактором створення ранньодержавницьких відносин (система стягнення податків).

Порівняльний аналіз ранньодержавних інститутів полюддя та вейцли, умов і особливостей виникнення та функціонування руських погостів та скандинавських хусабю дозволяє констатувати типологічну близькість історичного розвитку давньоскандинавського та руського регіонів, паралельність і синхронність процесів соціального і політичного розвитку на Русі та у Скандинавських країнах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зубашевський Н. П. Про місце інститутів данництва і полюддя в переказі про останній похід Ігоря за древлянською даниною / Назарій Зубашевський // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка ; Дрогобицький осередок Українського історичного товариства імені Михайла Грушевського ; Інститут Центрально-Східної Європи (Дрогобицька філія) ; [гол. ред. Л. В. Тимошенко]. - Дрогобич : Коло, 2006. - Вип. 10. - С. 86-107.

2. Зубашевський Н. П. Руське полюддя і скандинавська вейцла: спроба порівняльного аналізу / Зубашевський Н. П. // Історичні записки : Збірник наукових праць / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля ; [гол. ред. В. П. Михайлюк]. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - Вип. 15. - С. 77-85.

3. Зубашевський Н. П. Інститут полюддя у владній системі Київської держави ІХ-Х ст. / Назарій Зубашевський // Мандрівець. - 2010. - № 3 (87). - С. 53-60.

4. Зубашевський Н. П. Еволюція ранньодержавного інституту руського полюддя в період реформ княгині Ольги: трактування літописних повідомлень / Назарій Зубашевський // Вісник Львівського університету. Серія історична / [гол. ред. С. А. Макарчук]. - Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. - Вип. 45. - С. 499-519.

5. Зубашевський Н. П. Руські погости та скандинавські хусабю у контексті еволюційних змін ранньодержавних інститутів полюддя та вейцли / Назарій Зубашевський // Княжа доба : історія і культура / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України [гол. ред. В. С. Александрович]. - Львів, 2010. - Вип. 3. - С. 60-71.

6. Зубашевський Н. П. Данництво і полюддя у період Ольжиного княжіння: причини, характер та динаміка реформ / Назарій Зубашевський // Четверті “Ольжині читання”. Пліснеськ, 16 травня 2009 р. / Львівська галерея мистецтв ; [відп. ред. Б. Возницький; наук. ред. І. Мицько]. - Львів : Манускрипт, 2010 - C. 17-24.

7. Зубашевський Н. П. Еволюційні системно-структурно-функціональні зміни ранньодержавного інституту скандинавської вейцли в період реформ Гаральда Прекрасноволосого / Назарій Зубашевський // Дні науки історичного факультету - 2009 : Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 квітня 2009 р.) / [гол. ред. В. Ф. Колесник]. - Київ, 2009. - Вип. ІІ, Ч. 3. - С. 23-25.

8. Зубашевський Н. П. Джерела дослідження ранньодержавних інститутів руського полюддя та скандинавської вейцли / Назарій Зубашевський // Каразінські читання (історичні науки) : Матеріали міжнародної наукової конференції 24 квітня 2009 р. / Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна ; [гол. ред. В. О. Куліков]. - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. - С. 136-137.