Антитурецький дискурс в політичній думці Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМ. М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК 94(4)”1492/194”:316.654:82(091)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Антитурецький дискурс в політичній думці речі посполитої середини XVI - середини XVII ст.

07.00.02 - всесвітня історія

Пилипенко Володимир Миколайович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор ЛЕПЯВКО Сергій Анатолійович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, відділ історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор ЩЕРБАК Віталій Олексійович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», факультет гуманітарних наук, декан

доктор історичних наук, старший науковий співробітник ЧУХЛІБ Тарас Васильович, Інститут історії України НАН України, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться «26» листопада 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4) Автореферат розісланий «21» жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиО. О. Песчаний

антитурецький література антимусульманський сеймик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасному світі протистояння Сходу і Заходу є однією з головних проблем міжнародних відносин. Але воно не виникло 11 вересня 2001 р., як може часами здаватись, а має більш ніж тисячолітню історію. Історія стосунків християнської та мусульманської цивілізацій переповнена війнами і конфліктами, які вплинули на долю європейського континенту. Мусульманські завоювання на Близькому Сході та Іберійському півострові, хрестові походи та Реконкіста, поступ Османів на Балканах, битви під Хотином та Віднем - лише окремі трагічні сторінки цієї історії. Поряд з цим існували постійні культурні контакти і запозичення європейців зі Сходу: розвиток особистої гігієни, чай, кава та солодощі, елементи в одязі, мові, фольклорі й багато іншого. Але, на жаль, культурна взаємодія двох цивілізацій часто відходила на другий план перед військово-політичними конфліктами.

Українські землі протягом століть знаходились в зоні конфлікту цих цивілізацій. Київська Русь століттями зі змінним успіхом боролась з кочовими народами Сходу. З кінця XV ст. Велике князівство Литовське і Польська Корона, до складу яких входили українські землі, намагалися захиститись від кримських татар. Загроза турецько-татарської агресії стала одним з чинників появи запорозького козацтва як типового «продукту» Великого Кордону, поруч з такими утвореннями, як секеї, гайдуки, ускоки, ґраничари, донські, волзькі, терські та яїцькі козаки. 1569 року естафету прикордонної війни ВКЛ перебрала новостворена польсько-литовська держава Річ Посполита.

В інтелектуальній сфері наслідком перманентної загрози Речі Посполитій з південного сходу стало виникнення, як і по всьому континенту, значного масиву антитурецької літератури та концепції польського передмур'я християнства/Європи та її популяризація польськими дипломатами та інтелектуалами в європейських державах. Тому очевидним виглядає не лише потреба подальшого докладнішого вивчення питань, пов'язаних з історією Великого Кордону України та протистояння цивілізацій на ньому, а й розширення тематики таких досліджень. Зазвичай польські й українські історики використовують офіційні актові документи, звіти про військові акції тощо, і, за рідкими винятками, майже не звертають уваги на політичну літературу, особливо невеликі твори (політична поезія, «ульотні» брошури). В той же час, ці джерела мають значний інформаційний потенціал, дозволяють історикові поглянути на християнсько-мусульманське протистояння XV - XVIIІ ст. не з боку військової історії, а крізь призму суспільно-політичної думки. Побутуючи у суспільстві в різних формах, політична публіцистика впливала на формування уявлень про Османську імперію та Кримське ханство, загрозу, яку вони несли, та способи боротьби з нею. Тому звернення до політичної думки Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст. та виокремлення в ній антитурецького дискурсу допоможе краще зрозуміти, які ідеї щодо турецької загрози панували в суспільстві Речі Посполитої означеного періоду, що вважалось причиною загострення польсько-турецьких стосунків та які методи протидії пропонувались в той час освіченою інтелектуальною елітою.

Зв'язок з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до програми «Джерела з політичної історії України Козацької доби XVI - XVIII ст.», номер державної реєстрації 0107U008988, що розробляється Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Мета дослідження: на основі сукупності джерел та наукової літератури проаналізувати відображення проблем, пов'язаних з військово-політичним протистоянням Кракова/Варшави і Константинополя в політичній думці Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст.

Для досягнення означеної мети було поставлено кілька дослідницьких завдань:

· на основі аналізу політичної літератури середини XVI - середини XVII ст. визначити, яке місце займала тема турецько-татарської небезпеки в політичній думці Речі Посполитої;

· визначити коло авторів, які найчастіше звертались до цієї теми;

· визначити головні сюжети польської антитурецької літератури XVI-XVII ст.;

· дослідити залежність польської антитурецької літератури від зовнішньо та внутрішньополітичних чинників;

· визначити місце турецько-татарської проблематики й антимусульманської риторики в роботі повітових сеймиків та вальних сеймів зазначеного періоду.

Об'єктом дослідження є політична думка Речі Посполитої, присвячена польсько-турецькому протистоянню середини XVI - середини XVII ст.

Предметом дослідження є відображення військово-політичного протистояння Речі Посполитої та Османської імперії в польській політичній думці середини XVI - середини XVII ст.

Методи дослідження складають загальнонаукові та історичні методи: аналізу і синтезу, історико-генетичний, компаративний (порівняльно-історичний), хронологічний та методи біографістики.

Хронологічні межі дослідження від середини XVI до середини XVII ст. зумовлені подіями політичного життя Речі Посполитої, які справили визначальний вплив на усвідомлення польською елітою значення турецько-татарської загрози для існування держави та визначення своєї ролі у протистоянні цій небезпеці. Нижньою хронологічною межею є середина XVI ст. В цей період можемо говорити про збіг у часі кількох важливих процесів і подій. По-перше, завершилось становлення польської публіцистики, з'явились знакові для політичної думки твори Станіслава Оріховського та Анджея Моджевського. По-друге, виникла нова об'єднана держава - Річ Посполита. В процесі об'єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського українські землі були включені до Корони Польської. Тим самим оборона південно-східного кордону стала не так загальнодержавною проблемою а, значною мірою, власне польською (в розумінні проблемою Кракова/Варшави, а не Вільно). Наступні події політичного життя Речі Посполитої лише ускладнили польсько-турецькі стосунки. Обрання 1587 р. королем Сиґізмунда Вази частково переорієнтувало зовнішню політику Кракова/Варшави на антитурецьку, адже Сигізмунд мав репутацію прихильника Габсбургів, що на той час автоматично означало антитурецьку спрямованість зовнішньої політики Речі Посполитої. Перед польським суспільством з новою силою постало питання турецької небезпеки та можливої польсько-турецької війни. Всі ці процеси відбились на суспільно-політичній думці того часу.

Верхньою межею дослідження є початок Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Географічні межі дослідження охоплюють територію об'єднаної польсько-литовської держави Речі Посполитої.

Новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії здійснено аналіз суспільно-політичної думки Речі Посполитої щодо питань, пов'язаних з турецько-татарською загрозою та спроб убезпечитись від неї. Проаналізовано понад сто публіцистичних текстів середини XVI - середини XVII ст. та значну кількість сеймової і сеймикової документації, листування між найвищими урядниками. Це допомогло кращому розумінню ставлення еліти Речі Посполитої до загрози з півдня, яка була постійним фактором існування держави. До широкого наукового обігу введено значний масив маловідомих польських публіцистичних текстів середини XVI - середини XVII ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при складанні синтетичних праць з історії України, Польщі, міжнародних відносин, історії літератури, політичної думки, історичної політології та у викладацькій практиці.

Апробація дослідження відбулась на IV міжнародній конференції «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 11-12 грудня 2008 р.), Міжнародній конференції «Європа між минулим та майбутнім» (Київ, 30 листопада - 1 грудня 2007 р.), Міжнародній конференції «Пам'ять та ідентичність» (Яремче, 19-20 вересня 2008 р.), VI, VII, VIII Костомарівських читаннях (Чернігів 3-4 травня 2007, 17-18 квітня 2008 р., 23-24 квітня 2009 р.), семінарі Польсько-Української школи Варшавського університету та фундації Колегіуму Східної Європи (Вроцлав, 17 листопада 2008 р.), колоквіумі Німецького історичного інституту в Варшаві (Варшава, 30 січня 2008 р.), лабораторіумі стипендіантів ОВТА Варшавського університету (Варшава, 23-24 березня 2009 р.).

Публікації. Результати досліджень відображені у трьох статтях у фахових журналах та трьох додаткових публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних конференцій.

Структура дисертаційної роботи зумовлена її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок (з них 197 сторінок основного тексту). Перелік джерел та літератури становить 300 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, об'єкт, предмет, хронологічні межі, мета та завдання. Висвітлена новизна, практичне значення та апробація результатів дослідження.

Перший розділ «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів. Інтердисциплінарність дослідження зумовила специфіку використаних джерел та літератури. Оскільки дослідження знаходиться на межі історії політичної думки, історії міжнародних відносин, історії польського парламентаризму, історії літератури та історії книги, основна частина використаних джерел та літератури відображає перераховані проблеми. Природно, що історією польської політичної думки, польського парламентаризму та міжнародними відносинами Речі Посполитої цікавились насамперед польські науковці. Тому більшість наукових праць і майже всі джерела мають польське походження. Проте, деякі сюжети представлені досить добре і в українській історіографії.

Польські дослідники почали звертатись до історії публіцистики ще з середини ХІХ ст. Однією з перших праць, присвячених політичній літературі раннього нового часу в Польщі є монографія Ст. Тарновського (Stanisіaw Tarnowski) «Pisarze polityczni XVI wieku». Автор зробив огляд творчості Станіслава Оріховського, Анджея Моджевського, Кшиштофа Варшевіцького, Юзефа Верещинського, Пьотра Грабовського та менш відомих письменників. Завдяки багатій джерельній базі та їх докладному аналізові робота не втратила актуальності і до сьогоднішнього дня.

Іншим відомим дослідником польської політичної літератури був директор Варшавської бібліотеки Т. Вєжбовський (Teodor Wierzbowski). З-поміж багатьох праць історика найціннішою для нас була монографія, присвячена відомому політику, дипломату, письменнику кінця XVI ст. Кш. Варшевіцькому (Kszysztof Warszewicki). Вєжбовський проаналізував життєвий та творчий шлях Варшевіцького, розділив творчий доробок письменника на групи, характеризував кожну з них. В своїй роботі дослідник продемонстрував, що питання протидії турецькій загрозі займали значне місце в творчості Варшевіцького.

Слід відзначити видавничу діяльність Ю. Туровського (Jуzef Turowski), який, видрукувавши, зберіг рідкісні твори XVI - XVIII ст., та Я. Чубека (Jan Czubek), який зібрав політичну літературу часів першого безкоролів'я та рокошу Зебжидовського.

У ХХ ст. інтерес до польської політичної публіцистики (в тому числі політичної поезії) не зменшився. Але він перейшов зі сфери історії до сфери літературознавства. Так, кількатомове дослідження з історії польської політичної поезії XVI - XVII ст. здійснив найкращий знавець політичної поезії давньої Польщі Ю. Новак-Длужевський (Juliusz Nowak-Dіuїewski). Він зібрав величезну кількість творів політичної поезії, проаналізував їх та погрупував в залежності від політичних обставин, в яких вони постали, або ж яким подіям були присвячені. Дослідник виділив групу політичних віршів, присвячену турецько-татарській небезпеці в часи панування Жигмунда ІІІ та Владислава IV. До окремої групи дослідник відніс твори, в яких автори торкались проектів антитурецької війни Владислава IV. Але автора більше цікавили питання філології: в якій залежності перебували поети XVI - XVII ст. від класичних зразків поезії, хто в кого які сюжети запозичив тощо.

Окремим жанром поезії виділяла антитурецьку пісню XVI - XVII ст. А. Кжевіньська (Anna Krzewiсska). Цим пісням присвячений розділ її монографії «Pieњс ziemiaсska, antyturecka i refleksyjna: studia nad wybranymi gatunkami staropolskiej liryki XVI i XVII wieku». Дослідниця продемонструвала залежність польської антитурецької пісні від класичних зразків поезії та висвітлила вплив «Пісні про спустошення Поділля» Яна Кохановського (Jan Kochanowski) на подальший розвиток жанру. Для нас висновки А. Кжевіньської були цікаві тим, що на прикладі «Пісні» Кохановського продемонстрували, якого поширення міг набути текст за досить короткий проміжок часу.

Від кінця 1980-х рр. польські історики почали досліджувати теми, пов'язані з історичною свідомістю різних станів суспільства. Природно, що з розширенням проблематики досліджень розширювалась і їхня джерельна база. Політичну публіцистику почали активніше використовувати не лише для літературознавчих досліджень, а й для власне історичних. Прикладами можуть бути роботи У. Аугустиняк (Urszula Augustyniak), Т. Хинчевської-Хеннель (Teresa Chynczewska-Hennel), П. Борака (Piotr Borak), Ст. Хермана (Stefan Herman) та інших. У своїх дослідженнях У. Аугустиняк зупинилась на пропагандистських можливостях мистецтва загалом та художнього слова зокрема. Т. Хинчевська-Хеннель використала політичну літературу для аналізу історичної свідомості, а Ст. Херман зосередився на відображенні питань війни/миру та ролі й функцій солдата у політичній літературі (на прикладі творів Петра Скарги).

Від початку ХХ ст. польські історики починають активно вивчати діяльність сеймів та сеймиків XVI - XVII ст. Але справжнім «зоряним часом» таких досліджень у польській історичній науці стали останні десятиліття минулого століття. З-поміж дослідників можна виділити Я. Жоньцу (Jan Rzoсca), Я. Биліньського (Janusz Byliсski), Cт. Охманн (Stefania Ochmann-Staniszewska), Я. Середику (Jan Seredyka), Є. Пєтжака (Jerzy Pietrzak).

Першим вітчизняним дослідником, хто звернув увагу на польську публіцистику та акцентував увагу читачів на сюжетах, пов'язаних з Україною, козацтвом, польсько-турецьким протистоянням, був А. Стороженко. Історик присвятив кілька статей творчості київського католицького біскупа Верещинського, його проектам освоєння Дикого Степу. Біскуп активно пропагував свої проекти наприкінці XVI ст. і звертався з листами до європейських монархів, закликаючи всіх до об'єднання і спільної війни проти Османської імперії. Результатом зацікавлення історика персоною Верещинського стала монографія «Иосиф Верещинский, киевский бискуп».

На переломі ХІХ - ХХ ст. до сеймових та сеймикових матеріалів активно звертався М. Грушевський, досліджуючи історію козацтва та його боротьби з татарською агресією, а в 1920-х рр. - І. Крип'якевич, аналізуючи участь запорозького козацтва у міжнародних відносинах 1620-х рр. З 1930-х рр. у цій сфері настала перерва, яка тривала понад півстоліття. Можна виділити кілька причин не зацікавлення українських дослідників минулого польською публіцистикою. По-перше, в радянській історичній науці дослідження періоду пізнього середньовіччя та раннього нового часу не заохочувались та були обмежені в тематиці. По-друге, публіцистичні джерела для істориків не були актуальними, а значить і актуалізованими. Публіцистичні тексти, порівняно з актовими джерелами, давали менше інформації з військово-політичної історії України, а, оскільки це була публіцистика польська, то нею не цікавились і українські літературознавці.

Наприкінці 1980-х рр. українські історики почали поступово звертатись до нових тем. З їх розробкою розширювалась актуалізована джерельна база історичних досліджень. Першим серед сучасних істориків новий погляд на історію християнсько-мусульманського протистояння та місце українських земель в ньому запропонував Я. Дашкевич. Боротьбу українського козацтва проти турецько-татарських нападів та участь запорожців у міжнародних відносинах до середини XVII ст. досліджують В. Брехуненко та В. Щербак. С. Лепявко та П. Сас проаналізували «оборонні» проекти Верещинського та Грабовського. Д. Вирський, аналізуючи історичні та політичні погляди Оріховського, зазначав, що турецька загроза розумілась мислителем як глобальна проблема всього світу (Європи). Він же досліджував українські теми та сюжети в польській історіографії XVI - XVII ст. До «ульотних» листків (преси XV - XVII ст.), як до історичного джерела, звертались у своїх дослідженнях Ю. Мицик, Т. Чухліб, Я. Федорук. Рецепцію України та української історії в європейській літературі та історіографії XVI - XVII ст. досліджував Д. Наливайко. Давню українську літературу та її зв'язок зі старопольською досліджує В. Шевчук. Саме йому завдячуємо поверненням до вітчизняної науки імен М. Пашковського (Marcin Paszkowski), А. Чагровського (Adam Czachrowski) та інших поетів XVI - XVII ст.

Посилення інтересу до діяльності сеймів та їх рішень відбулося в 1990-х рр. і триває й досі. До сеймової і сеймикової тематики звертались С. Плохій, В. Станіславський, Н. Старченко, Т. Чухліб, В. Щербак, Н. Яковенко та інші. Останнім часом українська історіографія збагатилась дослідженнями з історії сеймиків Чернігівського (П. Кулаковський), Волинського (М. Крикун), Волинського і Подільського (І. Плевако), Руського та Белзького воєводств (О. Вінниченко).

Джерельну базу дослідження складає політична публіцистика середини XVI - середини XVII ст., яка представлена значною кількістю текстів. Найбільшою групою джерел є політичні трактати та політична поезія. Політичні трактати таких авторів, як А.Ф. Моджевський (Andrzej Frycz Modrzewski), Ст. Оріховський, Ю. Верещинський, Ш. Старовольський (Szymon Starowolski) та інших, дозволяють простежити зміну ставлення інтелектуальної еліти до питань обороноздатності країни, покращення її міжнародного становища та війни з Османської імперією і Кримським ханством. Значна частина цих трактатів була перевидана протягом ХІХ - ХХ ст. Натомість, політична поезія середини XVI - середини XVII ст. не тішилась такою увагою дослідників.

Видані твори найбільш відомих поетів XVI - XVII ст.: Яна Кохановського, Яна Юрковського (Jan Jurkowski). Проте більшість текстів політичної поезії середини XVI - середини XVII ст. не надруковано й досі перебувають у відділах стародруків різних бібліотек та архівів.

Окремою групою джерел є праці істориків середини XVI - середини XVII ст.: твори Марчіна та Йоахима Бєльських, Алексанра Гваньїні, Марчіна Стрийковського, Марчіна Кромера та інших.

Другу половину ХІХ ст. часто називають «золотим віком польської бібліографії», оскільки в цей час плідно працювали двоє найвідоміших польських бібліографів К. Естрайхер (Karol Estreicher) та Г. Корбут (Gabriel Korbut). Завдяки фундаментальним каталогам польських стародруків, складених цими дослідниками, ми можемо уявити масштаби книговидавничої діяльності в Речі Посполитій XVI - XVII ст.

Хронологічно джерела представлені нерівномірно. На нашу думку, це спричинено різним рівнем «втручання» суспільства у справи польсько-турецького протистояння. Можна виділити два хронологічні «піки» появи публіцистичних джерел. Це - кінець XVI ст., коли в країні активно дискутувалось питання приєднання до Священної Ліги, яку пропагували Габсбурги, та кілька років перед та після Хотинської війни, коли вся держава була охоплена спочатку панікою після розгрому польських військ під Цецорою, а потім ейфорією по Хотинській перемозі.

Іншою великою групою джерел дослідження є актові джерела, пов'язані з діяльністю сеймів та сеймиків. Це сеймові щоденники, сеймові конституції, офіційне листування між королем та сеймиками (легації), листування між королем та сенаторами перед початком сеймиків (деліберації), посольські інструкції від сеймиків для участі в сеймах. Актова документація дає можливість проаналізувати роботу сеймів та сеймиків, визначити місце турецького питання в роботі шляхетських зібрань. Сеймові конституції демонструють офіційне ставлення Речі Посполитої до питань війни/миру з Османською імперією та Кримським ханством, покращення оборонної системи південно-східних кордонів, участі Польщі у міжнародних антитурецьких проектах, як, наприклад, Священна Ліга. Аналіз посольських інструкцій дав відповідь на питання шляхта яких воєводств найбільше переймалась проблемами оборони від турків і татар.

Значна частина сеймової і сеймикової документації (щоденники сеймів, посольські інструкції, королівське листування з воєводськими сеймиками тощо) на сьогодні надрукована. Цей процес розпочався ще наприкінці ХІХ ст. з видання Київською археографічною комісією текстів посольських інструкцій сеймиків українських воєводств. На переломі ХІХ - ХХ ст. в серії «Scriptores Rerum Polonicarum» були надруковані тексти кількох сеймових діаріушів кінця XVI ст. Вже в ХХ ст., завдяки виданням серії «Akta Grodzkie i Ziemskie», до широкого наукового вжитку були введені інструкції галицького та вишинського сеймиків. В той же час починають видавати сеймикові акти Краківського, Познанського та Калішського воєводств. Інтерес науковців до сеймової і сеймикової документації не зменшується і сьогодні.

Таким чином, джерельна база дослідження є репрезентативною і дозволяє вирішувати поставлені дослідницькі завдання.

Другий розділ «Питання турецько-татарської небезпеки в польській політичній думці другої половини XVI ст.» складається з трьох підрозділів. В ньому розглядаються питання турецько-татарської небезпеки в польській публіцистиці та місце цього питання в роботі воєводських сеймиків та вальних сеймів зазначеного періоду.

У процесі експансії на європейські території Османська імперія завоювала значну частину Балкан, половину Угорщини, васалами султана визнали себе дунайські князівства та Кримське ханство. Таким чином європейські держави постали перед глобальною загрозою - агресією Османської імперії. Така ситуація відразу ж відобразилась у суспільно-політичній думці європейських країн і Польського королівства зокрема. Країнами почали ширитись публіцистичні твори антитурецького спрямування, в яких автори намагались пояснити причини швидкого зростання могутності Порти та знайти способи боротьби з нею.

Першим у Польській Короні взявся привернути увагу монарха і шляхти до необхідності негайного вирішення проблеми турецької загрози відомий письменник і публіцист Станіслав Оріховський-Роксолан. У двох промовах «Про турецьку загрозу» (1543, 1544 рр.), адресованих королю та шляхті, автор проаналізував міжнародне становище Польського королівства і дійшов висновку, що з-поміж європейських держав Польщі найбільше загрожує війна з турками. На думку автора, мирні угоди султана з королем лише відволікають увагу від небезпеки і султан порушить їх, не вагаючись, тільки-но підготується до війни. Порівняльний аналіз обох промов дає можливість простежити розвиток ідей автора. Так, у першій промові Оріховський закликає оборонятись від турецької небезпеки, в другій - атакувати ворога першими, в першій - потенційним союзником Кракова у війні називає лише Німеччину, в другій - накреслює схему широкої загальноєвропейської коаліції.

Естафету ідей Оріховського перейняв Анджей Моджевський. 1551 р. вийшов у світ трактат «O poprawie Rzeczypospolitej», окремий розділ в якому присвячено проблемам вдалої підготовки Корони до війни. Щоправда, автор більш абстрактно розмірковував про війну і менше уваги звертав на Османську імперію та Крим, як на можливих ворогів, але, сформулював рекомендації щодо покращення стану війська та держави загалом. Суть цих рекомендацій зводилась до необхідності прикордонної колонізації: побудові на лінії кордону мережі невеликих фортець, які б зміцнили вже існуючу оборону, заселення новостворених містечок колоністами та жовнірами. Можна припустити, що Моджевський взяв за приклад побудову «засечной черты» Московським царством для оборони від татарських нападів, або ж прикордонну лінію часів Римської імперії.

Твори Оріховського та Моджевського заклали основу антитурецького напрямку польської публіцистики, в них вперше були оприлюднені ідеї та сюжети, які активно розроблялись публіцистами наступних десятиріч. Але, попри важливість текстів Оріховського та Моджевського, вони не були єдиними антитурецькими творами в Польщі часів останніх Ягеллонів. Широкої популярності набула «Хроніка про турецькі справи Костянтина, сина Михайла Костянтиновича з Островіци», більш відома як «Записки яничара», в якій автор закликав до організації широкої загальноєвропейської антитурецької коаліції. 1567 р. був надрукований польський переклад популярної біографії лідера албанського антитурецького повстання кінця XV ст. Георгія Кастріота Скандербега, яку активно використовував Мартин Бєльський під час написання своєї «Хроніки» та, переробивши, видав окремим текстом.

З новою силою питання турецької небезпеки постало на початку 1570-х рр., коли згасла польська королівська династія Ягеллонів та почались безкоролів'я. Від того, хто обійме трон Речі Посполитої, залежала зовнішня політика держави, а, значить, і стосунки з небезпечним південним сусідом. В дискусіях на тему, хто повинен стати новим монархом, взяла участь значна частина шляхти. Своєрідною трибуною, з якої учасники політичних суперечок проголошували свої погляди, стала публіцистика. З табору кожної «партії» (проавстрійської, профранцузької, промосковської, прошведської) виходило чимало агітаційних брошур, «ульотних» листків, промов. Кожне угрупування намагалось представити свого кандидата як найкращого для Польщі. І «турецька» карта в цій суперечці відігравала одну з провідних ролей. Наприклад, Пьотр Мичельський (Piotr Mycielski), агітуючи за обрання на польський трон московського кандидата зазначав, що Москва скинула з себе тягар татарських нападів, побудувала ефективну лінію оборони і лише московський цар зможе залагодити всі проблеми Корони з турками і татарами. Схожі аргументи використовували й інші учасники дискусії. Так, один з ідеологів профранцузької партії Ян Димітр Соліковський (Jan Dymitr Solikowski) запевняв своїх читачів, що лише з Генріхом Валуа Польщі вдасться уникнути війни з турками, тоді, як обрання іншого короля невідворотно призведе до погіршення стосунків з Портою.

З приходом 1587 р. на польський престол шведської династії Вазів ситуація змінилась. Новий король підштовхував Річ Посполиту до укладання антитурецького союзу з Габсбургами, а шляхта, в свою чергу, всіма способами протидіяла таким планам короля. Цей конфлікт відобразився в публіцистиці. Одні автори (Верещинський, Грабовський, Варшевіцький) закликали приєднатися до Священної Ліги, до спільної війни з турками, інші, такі як Станіслав Карновський (Stanisіaw Karnowski), друкували брошури з критикою цих планів. Спільна агітація короля та публіцистів мала певний успіх. На сеймі 1595 р. була створена комісія, яка повинна була розглянути можливість участі Речі Посполитої у Священні Лізі, але її діяльність закінчилась безрезультатно.

На кінець XVI ст. припадає творчість одного з найвідоміших польських публіцистів XVI - XVIІ ст. - київського біскупа Юзефа Верещинського. Він прославився як автор кількох антитурецьких брошур та полум'яний агітатор за війну з Османською імперією. У своїх творах біскуп пропонував колонізувати польсько-татарське прикордоння, відбудувати і зміцнити Київ, створити «рицарську школу» для шляхетської молоді на межі Дикого Поля, створити окреме козацьке князівство для захисту від турецько-татарських нападів тощо. Верещинський не лише агітував, але й заповзято намагався організувати загальноєвропейську коаліцію держав для війни з турками. Він розсилав листи до монархів із закликами розпочати війну.

Ідею створення «рицарської школи» на Подніпров'ї підхопив і розвинув Пьотр Грабовський. У його творах «школа» еволюціонує до окремої адміністративної одиниці у складі Речі Посполитої - Нижньої Польщі. Основним заняттям населення Нижньої Польщі мала бути оборона кордонів держави від татар і турків.

Помітною фігурою в антитурецькому публічному дискурсі не лише Польщі, а й усієї Європи, був Кшиштоф Варшевіцький. Дипломат і священик, він значну частину своїх творів присвятив саме турецькому питанню та способам його вирішення. Він пропонував створити загальноєвропейське військо для війни з Портою і фінансувати його з податків, які платитимуть усі європейські народи. Діяльність Варшевіцького цікава й тим, що свої твори із закликами створення чи приєднання Речі Посполитої до Священної Ліги він писав на замовлення австрійського двору, сприяючи спробам Священної імперії втягнути Краків/Варшаву у війну з Османами.

Зацікавленість повітових сеймиків та вальних сеймів «турецькою» проблемою відображала ставлення до неї суспільства. Протягом другої половини XVI ст. польська держава утримувалась від загострення відносин з Портою, тому на шляхетських зібраннях панував пацифістський настрій - бажання зберегти добросусідські стосунки. Але, звісно, це не означає, що шляхта ігнорувала потенційну загрозу з боку Туреччини. В офіційній сеймовій та сеймиковій документації постійно з'являються заклики готуватись до війни з турками. «Піком» уваги до Константинополя з боку польської шляхти ставали часи іnterregnum, коли держава не мала короля і від того, хто стане наступним монархом, залежало міжнародне становище Польщі. Тоді шляхетські угруповування проводили активну агітацію з використанням «турецької» карти. Новий «спалах» інтересу шляхти до Османської імперії припав на останні роки століття і був пов'язаний із намаганнями канцлера Замойського повернути під польський контроль дунайські князівства, а також з агітацією вступу Польщі до Священної Ліги, організацією якої займалась Священна Римська імперія. Але далі закликів справа на сеймах не пішла, шляхта послідовно відмовлялась призначати нові податки не лише на війну, а й для посилення вже існуючої системи оборони.

Третій розділ «Турецьке» питання в польській політичній думці першої половини XVIІ ст.» складається з трьох підрозділів, в яких розглядається відображення ескалації польсько-турецького конфлікту 1600-1621 рр. та його поступове затухання до 1648 р., обговорення питань турецько-татарської небезпеки на сеймах та сеймиках та питання сфери поширення антитурецької літератури.

З кінця XVI ст., коли Річ Посполита втрутилась у внутрішні справи Молдавського господарства - васала Османської імперії, стосунки Варшави і Константинополя почали швидко погіршуватись. «Сприяли» погіршенню і постійні козацькі напади на татарські та турецькі поселення. Передчуття майбутньої війни з турками поширилось в суспільстві. Автори текстів політичної публіцистики намагались знайти вихід (іноді гарячково) із ситуації, що склалась: пропонували створити загальноєвропейську коаліцію, реформувати армію, збудувати лінію оборони на південно-східному кордоні, іноді звучали пропозиції використовувати запорожців для оборони кордону тощо.

Хронологічний «пік» антитурецьких публікацій в польській літературі припадає на переддень Хотинської війни. У перші десятиліття XVII ст. на турецькі теми писали Вавжинець Хлєбовський (Wawrzyniec Chlebowski), Миколай Хабєльський (Mikoіaj Chabielski), Ян Юрковський (Jan Jurkowski), Гжегож Чарадзький (Grzegorz Czaradzki), Войцех Кіцький (Wojciech Kicki), Марчін Пашковський (Marcin Paszkowski), Пьотр Скарга (Piotr Skarga), Шимон Старовольський (Szymon Starowolski) та інші. В їхніх працях переважає переконання в тому, що Польща сама винна в своїх проблемах, що турецька загроза є Божою карою за гріхи польської шляхти, за те, що вона втратила чесноти, якими вирізнялись її батьки та діди.

Поставши перед обличчям невідворотної війни зі значно потужнішим ворогом, в 1610-х рр. польська інтелектуальна еліта почала шукати способи реформування війська та покращення оборони південно-східного кордону Речі Посполитої. Чарадзький, Кіцький, Хабєльський та Старовольський продовжували ідеї щодо зміни структури війська та способів керівництва для покращення його бойових характеристик, озвучені ще Моджевським в середині XVI ст. Хабєльський робив особливий наголос на реформування артилерії, а Старовольський - пропонував колонізувати південні степи (ще одна давня ідея польської публіцистики) та розпочати війну з Кримським ханатом.

У переддень Хотинської війни набули масового поширення вірші із закликами до польського монарха ініціювати створення загальноєвропейської коаліції для антитурецької війни. Загалом, ця ідея була однією з «найвитриваліших» в публіцистиці. З такими закликами виступали майже всі автори політичних поезій. А Юзеф Верещинський, Валеріан Пьонтковський (Walerian Pi№tkowski) та Анджей Денболєцький (Andrzej Dкboіecki) навіть адресували і присвятили свої твори найпотужнішим, на їх думку, європейським монархам. Окремо зазначимо, що іноді автори пропонували використати українське козацтво для захисту Польщі від татар. Активну «прокозацьку» позицію займав М. Пашковський (хоча й звернувся до «козацької» теми досить пізно), проблемі співпраці з запорожцями присвятив брошуру Кшиштоф Пальчовський (Krzysztof Palczowski). Автор дійшов висновку, що є «gіupstwem» відмовлятись від такого ефективного і недорогого війська.

Після Хотинської війни та укладання мирних угод із Портою актуальність турецької загрози поступово зменшується. Разом з цим зменшується і масив антитурецької літератури.

У роботі сеймиків та сеймів «турецьке» питання також було представлено нерівномірно. Після спалаху зацікавлення турецькими справами та можливої участі Польщі в Священній Лізі настало десятиліття відносного спокою. Таке заспокоєння було спричинено переорієнтацією уваги польських парламентарів на інші справи (рокош Зебжидовського та інтервенція до Московського царства). В цей час українське козацтво було зайняте в Московії, чисельність татарських нападів зменшилась, а разом з ними зменшилась і напруга на кордоні та в польсько-турецьких відносинах. Від початку 1610-х рр. ситуація поступово погіршується: султан починає відкрито погрожувати Польщі війною і питання оборони південно-східного кордону знову виходить в роботі парламентарів на перший план. Заклики зміцнити оборону країни повторюються на кожному сеймі, але до реальних дій справа не доходила. Найбільшим успіхом були призначені сеймами 1620 та 1621 рр. надзвичайні податки на оборону, яких все одно не вистачало для того, щоб вона була ефективною. І лише ціною надзвичайного напруження всіх наявних ресурсів вдалось уникнути поразки під Хотином. Після Хотина актуальність «турецької» теми на сеймиках і сеймах, як і в політичній літературі, поступово зменшувалась.

Сейм повернувся до турецьких справ 1646 р. у зв'язку з планами антитурецької війни, які плекав король Владислав IV. Незважаючи на королівську агітацію, сейм наказав королю припинити всі приготування до війни, заборонив збирати нові війська та наказав розпустити вже зібрані. Сейм зруйнував плани короля, не давши навіть розпочати їх реалізацію. Фактично еліта держави відмовилась від ідеї організації війни не лише з турками, а й з менш потужними татарами і зберегла status quo у польсько-турецьких стосунках.

Останній підрозділ дослідження присвячений проблемам поширення антитурецької літератури середини XVI - середини XVII ст. Аналіз збережених каталогів книжкових крамниць та приватних бібліотек засвідчує значну популярність антитурецької літератури в різних регіонах. Так, А. Рогов нарахував 12 рукописних екземплярів «Записок яничара», при чому деякі з них створені наприкінці XVII ст., тобто через півтора століття від часу написання твору. В каталозі 1619 р. люблінського книготорговця Вавжинця Латовського натрапляємо аж на 24 примірника «Діалогу про оборону» Кіцького, а в каталозі торговця Анджея Цихоньчика, укладеному 1621 р. в Ярославлі, - 14 екземплярів брошури Пальчовського, в якій автор закликав шляхту співпрацювати з козаками. Сфера книгорозповсюдження була особливо важливою для дослідження, адже дозволяла зрозуміти, хто читав тексти політичної публіцистики? Тож, можемо стверджувати, що така література користувалась великим попитом і мала свого читача.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження антитурецького дискурсу в політичній думці Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст. дає підстави стверджувати, що:

· проблема турецько-татарської небезпеки була однією з головних у польській публіцистиці. Письменники постійно звертались до неї протягом XVI - XVII ст., намагались пояснити причини могутності Османської імперії та пропонували шляхи протидії її агресії;

· до антитурецьких тем часто звертались як відомі, так і малознані автори. Окремо можна виділити Станіслава Оріховського, Кшиштофа Варшевіцького, Юзефа Верещинського, Пьотра Грабовського, Пьотра Скарги, Шимона Старовольського. З-поміж менш відомих письменників значну частину своєї творчості присвятили згаданій темі Вавжинєц Хлєбовський, Миколай Хабєльський, Марчін Пашковський та інші;

· існувала пряма залежність кількості «турчиків» від стану польсько-турецьких стосунків. У різні часи загальна кількість антитурецької літератури була різною. У хронологічних межах нашого дослідження можна виділити два піки появи цих текстів: кінець XVI ст. - події пов'язані з активною агітацією вступу Польщі до Священної Ліги, що організовували Габсбурги, і кілька років напередодні та кілька років після Хотинської війни;

· автори «турчиків» користувались сталим набором сюжетів, які переміщались з одного твору до іншого, часто навіть без змін чи доповнень. Наприклад, сталі описи нападів ворогів на територію Речі Посполитої, опис страждань в'язнів у татарській неволі, заклики до знищення ворога тощо;

· перевидання та значне поширення «турчиків» свідчить про постійний читацький попит на таку літературу;

· на сеймах і сеймиках найактивнішу позицію в обговоренні питань оборони південно-східного кордону займала шляхта українських воєводств, адже саме вони найбільше потерпали від постійних нападів;

· актуальність «турецької» проблеми зменшується за часів королювання Владислава IV, що відобразилось у послаблення уваги до цих проблем на сеймиках, сеймах та в політичній публіцистиці того часу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Статті в фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України:

Пилипенко В. М. Мартин Пашковський - забутий український поет і публіцист початку XVII ст. /В. М. Пилипенко // Сіверянський літопис. - 2008. - № 5. - С. 11-18.

Пилипенко В. М. Польсько-татарське прикордоння та реформування війська в політичній публіцистиці Речі Посполитої 1610-х років /В. М. Пилипенко // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часsв до кінця XVIII ст.). - Вип. 8. - К.: Інститут історії України НАН України, 2008. - С. 73-91.

Пилипенко В. М. Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті XVII ст. /В. М. Пилипенко // Наукові записки: [Збірник праць молодих вчених та аспірантів]. - К.: Інститут української археографії і джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України. - 2008. - Т. 16. - С. 41-57.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

Пилипенко В. М. Сеймик Познанського воєводства 1618 року про оборону південно-східних кордонів Речі Посполитої /В. М. Пилипенко // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали VII Міжнародної студентської науково-археологічної конференції (Чернігів, 11-13 квітня 2008 р.) / Інститут археології НАН України, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, Інститут археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя. - Чернігів: Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2008. - С. 151-153.

Пилипенко В. М. Українські сюжети в літературі Речі Посполитої початку XVII ст. /В. М. Пилипенко // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей з України та діаспори. - Чернігів, 2008. - С. 570-572.

Пилипенко В. М. Українська шляхта про оборону південно-східного кордону на початку XVII ст. (до Хотинської війни) /В. М. Пилипенко // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2009. - Вип.51. Регіональна історія та культура XVII - XX ст.: сучасний погляд на проблеми та особи. - С. 23-31.

АНОТАЦІЯ

Пилипенко В.М. Антитурецький дискурс в політичній думці Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю: 07.00.02 - всесвітня історія. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена вивченню ставлення польської інтелектуальної еліти до питань, пов'язаних з турецько-татарською загрозою, та відображенню цієї проблеми в польській політичній думці середини XVI - середини XVII ст.

В дослідженні простежено залежність літератури від зовнішньо та внутрішньополітичних факторів, визначені основні сюжети антитурецької літератури середини XVI - середини XVII ст., проаналізовано значення «турецького» питання в роботі воєводських сеймиків та вальних сеймів.

Ключові слова: польська публіцистика, політична думка, антитурецька література, міжнародні відносини, турки, татари, оборона.

АННОТАЦИЯ

Пилипенко В.М. Антитурецкий дискурс в политической мысли Речи Посполитой средины XVI - средины XVII вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности: 07.00.02 - всемирная история. - Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С. Грушевского НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена изучению отношения польской интеллектуальной элиты к вопросам связанных с турецко-татарской угрозой и отображению этой проблемы в польской политической мысли средины XVI - средины XVII вв.

В исследовании продемонстрирована зависимость антитурецкой литературы от внутренне и внешнеполитических факторов, определены основные сюжеты антитурецкой литературы средины XVI - средины XVII вв., проанализировано значение «турецкого» вопроса в работе воеводских сеймиков и вальных сеймов.

Ключевые слова: польская публицистика, политическая мысль, антитурецкая литература, международные отношения, турки, татары, оборона.

ANNOTATION

V.M. Pylypenko. Antiturkish Discourse in Polish Political Reflections in the Middle of the 16^th - the Middle of the 17^th c. - Manuscript.

Dissertation on receipt for scientific degree of candidate of historical sciences on speciality 07.00.02 - world history. - M.S. Hrushevs'ky Institute of Ukrainian Arheography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

This research is devoted to the attitude of Polish brainpower to the problems connected with the Turkish-Tatar threat and the representation of this problem in Polish political reflections in the middle of the 16^th - the middle of the 17^th c.

On the basis of the analysis of the texts of publicistic was founded that the problem of Turkish-Tatar threat was an important part of Polish political literature of the following period. The formation of Polish antiturkish discourse in literature took part in the middle of the 16^th c. It was connected with the creative work of famous writers Stanislav Orihovs'kyj and Andzhey Frich Modzhevs'kyj. In famous speeches about Turkish threat Orihovs'kyj appealed to the king and the gentry. He asked them to be more attentive to the potential threat from the Ottoman Empire. The writer analyzed the geopolitical situation of the Polish Commonwealth and came to the conclusion that Poland may become the next object of Turkish threat. Thinking about the prospects of Poland Orihovs'kyj has changed his point of view on the problem. In the first speech about the Turkish threat the publicist called only to protect from the possible attack of Turkey and asserted that among European countries only Germany is able to help Poland in the struggle against the Ottoman Empire. In the second - the author encouraged to the preventive war and creation of general European antiturkish coalition.

The second founder of antiturkish discussion in the Polish political literature was Modzhevs'kyj. He paid more attention to the reforming of the army with the aim to improve its military capacity. The author suggested to build the network of small fortifications on the borderline and to create military colonies on their places. These authors were the first who have formed ideas and literal plots which became popular in the publicistic in the middle of the 16^th - the middle of the 17^th c.

After electing on the Polish throne Sigismund Waza - the representative of the Swedish royal family - Polish-Turkish relations became worse. The new king has started to push the Polish Commonwealth to the war with the Ottoman Empire at once. The gentry were against it. Such conflict of interests was reflected in the social and political literature at the end of XVI c. One of the most popular topics in antiturkish literature was joining or not joining to the general European Hole League organized by the Habsburgs. The most famous propagandists of antiturkish war were K. Warshevickij, P. Hrabovskij, Y. Wereshchinskij. All of them belonged the royalists group of the gentry. The majority of gentry and the part of the magnates tried to keep status quo and not to break war.

At the beginning of the 17^th c. the amount of antiturkish literature decreased. It was connected with the normalization of the relations between Warsaw and Istanbul. From the 1610^th the antiturkish propaganda in Poland increased.

The problems of the Turkish-Tatar threat were especially important in the periods of interregnum and during the elections of a new king. Every magnate-gentry party agitating for the election of their candidate used the Turkish problem in the propaganda through political literature. The examples of such agitation are the works of Piotr Mycielski and Jan Dymitr Solikowski. In their speeches, poems, and discussions they used approximately the same facts. All of them tried to prove that only their candidate will be able to make peace with the sultan or win the Turkish army in case of war. In this period the main plots called to protect Poland from the Tatars' invasion and to prepare for the war with Porta which was to begin soon. From the beginning of the 17^th c. the publicists started to pay more attention to the questions of army reforming as it was understandable that Polish “quartzian” army which was to protect Ukrainian land from Tatars' invasion was too slow.

The peak of antiturkish agitation at the beginning of the 17^th c. was the threshold of the Khotyn war (1621-1621). In the period before Cecora and Khotyn battles the literature gave pessimistic predictions though nobody doubted in the victory of Warsaw over Porta. After the Khotyn battle the main idea was the full faith in the invincibility of the Polish army and the possibility to destroy the Ottoman Empire completely.

The dependence of antiturkish literature from outer and inner conditions was proved. During the middle of the 16^th - the middle of the 17^th c. we defined two “peaks” in the appearance of antiturkish literature. The first is the end of the 16^th c. The reasons were connected with the agitation of joining of Poland the Hole League organized by the Habsburgers. The second - the day before and some years after the Khotyn war. After the war the amount of antiturkish literature gradually decreases.

The main plots used by the authors of the antiturkish literature were distinguished. The most popular were the slogan to making the general European antiturkish alliance, reforming of polish army, offensive war against Porta and military-economical colonization of the southern-east of the Polish Commonwealth.