Воєнно-політична діяльність Організації українських націоналістів в 1929–1939 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Воєнно-політична діяльність Організації українських націоналістів в 1929-1939 роках

Посівнич М.Р.

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Львів - 2009

Вступ

Актуальність теми. В умовах розбудови сучасної української державності та формування основ громадянського суспільства неупереджене та об'єктивне осмислення і висвітлення минулого набуває особливо важливого значення. Вивчення історичного досвіду, ідейно-теоретичних засад та практичної діяльності організацій визвольного руху ХХ століття є необхідною умовою для вироблення подальших напрямків успішного розвитку країни. Упродовж кількох десятиліть боротьба ОУН була основним проявом змагань українського народу за відновлення державності. Однак дотепер чимало громадян України упореджено сприймають її діяльність. Саме тому дослідження цих питань, становить не тільки наукове, а й громадсько-політичне значення. Аналіз воєнної доктрини та політичної діяльності ОУН міжвоєнного періоду дасть змогу краще осмислити концепції, тактику, військову підготовку та вишкіл кадрів ОУН і УПА в 1940-50-х роках. Дане дослідження дозволить з'ясувати особливості українського визвольного руху, які дали йому можливість стати одним з наймасовіших і здійснювати найтриваліший опір комуністичній і нацистській тоталітарним системам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України: “Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні у ХІХ-ХХ ст.” Номер державної реєстрації 0107U002361.

Мета роботи - на основі всебічного аналізу, опрацювання й зіставлення джерел та літератури висвітлити воєнно-політичну діяльність ОУН на території західноукраїнських земель у 1929-39 рр.

Об'єкт дослідження - ОУН та її структурні підрозділи у контексті визвольної боротьби впродовж 1929-39 рр.

Предмет дослідження - засади воєнно-політичної стратегії українського націоналістичного руху в міжвоєнний період.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дисертації поставлено завдання:

проаналізувати стан наукового вивчення і розробки проблематики та джерельної бази дослідження;

визначити роль провідних ідеологів й членів ОУН у формуванні воєнної доктрини та військових вишколів;

встановити структуру та кадри військово-політичного апарату;

дослідити діяльність військово-політичних структур ОУН із підготовки й вишколу членів в Україні та в еміграції;

з'ясувати роль бойових акцій в діяльності ОУН та викликаний суспільний резонанс серед української громадськості;

висвітлити воєнно-політичну діяльність ОУН і участь її членів у подіях в Карпатській Україні, напередодні та на початку Другої світової війни.

дослідити рівень плановості й масштабності, організованості та результативності роботи воєнно-політичних структур ОУН.

Методологічною основою дисертації стали загальні науково-дослідницькі принципи історизму й об'єктивності. У роботі також використано системно-структурний та проблемно-хронологічний методи.

Територіальні рамки дослідження охоплюють територію сучасної Західної України та місця компактного проживання українців в еміграції.

Хронологічні рамки дослідження становлять період від заснування ОУН до початку Другої світової війни (вересень 1939).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історіографії здійснено комплексне дослідження воєнно-політичної діяльності ОУН, концепції створення та розвитку армії. В науковий обіг введено невідомі архівні матеріали, документи ОУН, повідомлення преси та спогади очевидців, що дозволило з наукових позиції підійти до висвітлення й оцінки діяльності воєнно-політичних структур ОУН у 1929-39 рр.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів і висновків для подальшого дослідження українського визвольного руху, підготовки науково-довідкових видань, збірників документів та підручників.

Апробація результатів дисертації проходила на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 9-ти наукових конференціях: “Третій фронт в Західній Україні. 1939-47” (Львів, 2003); “ОУН: до 75-ліття створення” (Львів, 2004); “Євген Коновалець на тлі епохи” (Львів, 2006); “Роман Шухевич в українському національно-визвольному русі ХХ століття” (Івано-Франківськ, 2007); “Роман Шухевич - провідник українського визвольного руху” (Львів, 2007); “Степан Бандера в українському національно-визвольному русі ХХ століття” (Івано-Франківськ, 2008); “Український національний рух: історія і сучасність” (Острог, 2009); “Степан Бандера: постать, епоха, ювілей” (Львів, 2009).

Публікації. За матеріалами досліджень автора опубліковано 5 статей у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, та 24 публікацій, 6 брошур, які додатково відображають результати дослідження.

Предмет, мета і завдання роботи визначили її структуру. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи складає 199 сторінок, з них: 160 - основної частини, 5 - висновків, 34 - перелік використаних джерел та літератури (438 позицій).

1. Основний зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено хронологічні рамки, предмет та об'єкт дослідження, сформульовано основну мету та завдання.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база роботи” проаналізовано історіографію теми, археографічний стан дослідження проблематики. Історіографію проблеми поділяють на українську й іноземну. До української належать роботи, написані в Україні у радянський період та в роки незалежності, а також праці українських науковців у діаспорі.

Праці радянських дослідників не відзначалися об'єктивністю та вичерпністю, мали пропагандистський характер і використовувалися для боротьби проти “українського буржуазного націоналізму”. Переважно метою цих гострих пропагандистських робіт було сформувати у читача негативне уявлення про діяльність ОУН і УПА. З усього згаданого масиву можна виділити праці В. Чередниченка Чередниченко В. Націоналізм проти нації / В. Чередниченко. - К., 1970; Чередниченко В. Анатомія зради. Український буржуазний націоналізм - знаряддя антирадянської політики імперіалізму / В. Чередниченко. - К., 1978. та кандидатську дисертацію Ю. Киричука Киричук Ю. Реакційна діяльність українських буржуазних націоналістів напередодні другої світової війни (1935-1939) / Ю. Киричук. - Львів, 1983., в яких історію націоналістичного руху висвітлено на основі джерельного матеріалу, але з домінуванням комуністичних ідеологем.

Після проголошення незалежності України історики почали активно вивчати історію визвольного руху. На жаль, воєнно-політичній діяльності ОУН присвячено дуже мало праць, і в більшості з них її досліджують загалом в контексті історії Західної України 1930-х років. Чимало мають узагальнюючий характер. Важливими з погляду методологічних підходів до аналізу національного фактора в політичній історії України, розуміння витоків й історії визвольного руху, формування світогляду молоді міжвоєнного періоду є праці: О. Багана, Я. Дашкевича, А. Свідзінського, А. Русначенка, Я. Грицака, О. Зайцева, Г. Касьянова, І. Федика.

За роки незалежності опубліковано чимало монографій, присвячених діяльності громадських організації й товариств на західноукраїнських землях у міжвоєнний період, що містять розділи, де йдеться про їхню співпрацю з ОУН Савчук Б. Український пласт / Б. Савчук. - Івано-Франківськ, 1996; Савчук Б. Жіноцтво в суспільному житті Західної України (остання третина ХІХ - 1939) / Б. Савчук. - Івано-Франківськ, 1999; Савчук Б. Корчма: алкогольна політика і рух тверезості в Західній Україні у ХІХ - 30-х роках ХХ ст. / Б. Савчук. - Івано-Франківськ, 2001; Білавич Г., Савчук Б. Товариство “Рідна Школа” (1881-1939) / Г. Білавич, Б. Савчук. - Івано-Франківськ, 1999; Трофим'як Б. Гімнастично-спортивні організації в національно-визвольному русі Галичини / Б. Трофим'як. - Тернопіль, 2001; Ковалюк Р. Український студентський рух на західноукраїнських землях 19 - 20 ст. / Р. Ковалюк - Львів, 2001.. Їх загальною рисою є перебільшення впливу ОУН на ці організації.

Вагомий внесок у вивчення польсько-українських відносин міжвоєнного періоду зробив М. Швагуляк. Залучаючи чимало нових джерел, він ґрунтовно дослідив діяльність українських політичних партій та розкрив наслідки політики польської влади на західноукраїнських землях, її вплив на військово-політичну діяльність ОУН Швагуляк М. Пацифікація. Польська репресивна акція у Галичині 1930 року і українська суспільність / М. Швагуляк. - Львів, 1993; Швагуляк М. Позиція та участь українців у німецько-польській війні 1939 р. / М. Швагуляк // Україна-Польща: важкі питання. - Т. 4: Мат. IV міжн. сем. істориків “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 8-10.10.1998 / [Відп. ред. М. Кучерепа]. - Варшава, 1999. - С. 35-58; Швагуляк М. Українське питання в міжнародних політичних кризах передодня Другої світової війни (1938-1939) / М. Швагуляк // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип. 35-36 / [Відп. ред. М. Мудрий]. - Львів, 2000. - С. 296-320..

Знаковою для вивчення і дослідження зазначеної проблематики є монографії А. Кентія Кентій А. Збройний чин українських націоналістів 1920-1956. Історико-архівні нариси / А. Кентій. - К., 2005. - Т. 1., який увів у науковий обіг нові джерела - документи Проводу ОУН, листування, зокрема, щодо різноаспектної воєнно-політичної діяльності.

У працях М. Вегеша подане авторське бачення ролі ОУН у державотворчих процесах на Закарпатті в 1938-39 рр. Зокрема, проаналізовано заходи з мобілізації західноукраїнської громади на допомогу Закарпаттю, організацію нелегальних переходів польсько-чеського кордону членами ОУН та описано судові процеси над ними в Галичині, участь і вклад націоналістів у формування Карпатської Січі, допомогу ПУНу уряду А. Волошина.

Окрему групу в українській історіографії складають монографії, нариси і статті, присвячені військово-політичній діяльності окремих провідних діячів ОУН Сич О. Степан Ленкавський: життєвий шлях на тлі історії ОУН / О. Сич. - Івано-Франківськ, 1999; Онишко Л. Катерина Зарицька / Л. Онишко. - Львів, 2002; Шпіцер В., Мороз В. Крайовий провідник Володимир Тимчій - “Лопатинський” / В. Шпіцер, В. Мороз. - Львів, 2004; Кучерук О. Рико Ярий - загадка ОУН / О. Кучерук. - Львів, 2005; Ковальчук М. Генерал Микола Капустянський: (1881 - 1969) / М. Ковальчук. - Київ, 2006.. Поява в останні роки багатьох статей засвідчує активний науковий інтерес до діяльності націоналістичних організацій міжвоєнного періоду. Серед них потрібно виділити роботи: М. Кугутяка, І. Гавриліва, К. Науменка, О. Кучерука, О. Стасюк, В. Ожубка, М. Рожика, Ю. Киричука, О. Дарованця, В. В'ятровича, Д. Вєдєнєєва, Б. Галайка. Питання діяльності ОУН та українсько-польських відносин на початку Другої світової війни з'ясоване у статтях О. Кучерука, А. Руккаса, Т. Гривула, О. Дзьобана.

Ґрунтовний аналіз проблематики визвольного руху вміщено в дослідженнях науковців української діаспори. Найбільше праць, присвячених історії визвольного руху, опублікував П. Мірчук. У “Нарисі історії ОУН” Мірчук П. Нарис історії ОУН / П. Мірчук / [За ред. Ленкавського С., Штикала Д., Чайківського Д.] - Мюнхен - Лондон - Нью-Йорк, 1968. він відтворив становлення УВО та ОУН. На основі фактографічного матеріалу, доступного в еміграції, вчений висвітлив основні політичні події у Західній Україні того часу. До нарису залучено велику кількість джерельного матеріалу. Однак праця П. Мірчука має й недоліки. Дослідник свідомо уникав гострих тем і суперечливих моментів в історії ОУН, зокрема, щодо стосунків між крайовим та еміграційним проводом, об'єднання УВО та ОУН, схвалення рішень та розробки тактики боротьби тощо. У ній відсутній критичний аналіз невдач Організації. У трьох монографіях про діячів ОУН П. Мірчук намагався створити їх політичні портрети, проаналізувати характери, суспільно-політичні погляди та вплив на формуванні воєнно-політичної доктрини ОУН Мірчук П. Євген Коновалець / П. Мірчук. - Торонто, 1958; Мірчук П. Степан Бандера - символ революційної безкомпромісовости / П. Мірчук. - Нью-Йорк, 1961; Мірчук П. Роман Шухевич (ґен. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних / П. Мірчук. - Нью-Йорк, 1970..

Значну наукову і фактографічну цінність мають праці та статті В. Косика Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. - Львів, 1993., які дають змогу проаналізувати внутрішні процеси в ОУН та їх вплив на військово-політичну діяльність; українсько-німецькі взаємини в контексті міжнародної політики Третього Рейху.

Вагоме місце в історіографії посідає творчий доробок З. Книша. Попри упередженість автора щодо політичних опонентів у його працях та мемуарах уміщено цікавий фактографічний матеріал з історії ОУН, зокрема, воєнно-політичних аспектів її діяльності Книш З. Городок / З. Книш. - Торонто, 1970; Книш З. В сутінках зради / З. Книш. - Торонто, 1975; Книш З. Варшавський процес ОУН / З. Книш. - Торонто, 1986. - Т. 1; - Т. 2..

Дослідженню значення та впливу ОУН на події в Карпатській Україні присвячені праці П. Стерча Стерчо П. Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр. / П. Стерчо. - Львів, 1994; Стерчо П. Національне відродження Карпатської України / П. Стерчо // ОУН (1929-1954). - Б.м.в., 1955. - С. 187-212.. У них, зокрема, виділено роль ОУН у розбудові збройних сил, досліджено діяльність КЕ ОУН Закарпаття у 1938-39 рр., подано оцінку нелегальних переходів кордонів оунівцями.

Український визвольний рух активно досліджують зарубіжні історики. Найбільший здобуток у вивченні тематики ОУН і УПА належить польській історичній науці. Серед її представників виділяють комуністичну і посткомуністичну історіографію. До першого напрямку належить дослідження А. Щесняка та В. Шоти “Дорога в нікуди. Діяльність Організації Українських Націоналістів та її ліквідація в Польщі” (Варшава, 1973), в якій викладено фактографічний матеріал та охарактеризовано основні напрямки військово-політичної діяльності ОУН в 1930-х роках. У сучасній Польщі найґрунтовнішим дослідженням є роботи Р. Висоцького Wysocki R. Organizacja Ukraiсskich Nacjonalistьw w Polsce w latach 1929-1939. Geneza, struktura, program, ideologia. Lublin, 2003; Висоцький Р. Спроба ліквідації ОУН польською владою напередодні Другої світової війни на території Галичини та Волині / Р. Висоцький // 1939 рік в історичній долі України та українців. Мат. міжн. наукової конф. 23-24.09.1999. - Львів, 2001. - С. 82-90., в яких на основі розлогої джерельної бази окреслено основні напрямки діяльності ОУН. Р. Торжецький Torszecki R. Polacy i ukraincy. Sprawa ukrainska w czasie II wojny swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. - Warszawa, 1993. у своїх працях намагався проаналізувати діяльність і орієнтацію ОУН на Німеччину та її боротьбу проти Польщі. Питання українсько-польських відносин на початку Другої світової війни з'ясовані у працях польських дослідників В. Резмера Резмер В. Позиція і участь українців у німецько-польській кампанії 1939 р. / В. Резмер // Україна-Польща: важкі питання. - Т. 4: Мат. IV міжн. семінару істориків “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. Варшава, 8-10.10.1998 / [Відп. ред. М. Кучерепа]. - Варшава, 1999. - С. 13-33. і А. Пурата Пурат А. Українці у вересневій кампанії / А. Пурат // 1939 рік в історичній долі України і українців. Мат. міжн. наукової конф. 23-24.09.1999 / [Гол. ред. К. Кондратюк]. - Львів, 2001. - С. 137-141., проте вони не позбавлені ряду необ'єктивних стереотипів стосовно ОУН.

В західній історіографії найвагомішими дослідженнями проблеми є праці Д. Армстронга Armstrong J. Ukrainian nationalism. New York - London, 1963. й А. Мотиля Motyl A. The turn to the right: the ideological origins and developments of Ukrainian nationalism (1919-1929). - New York, 1980., присвячені розгляду проблеми українського визвольного руху загалом, при чому основна увага спрямована на його ідеологічне підґрунтя, а не на практичну діяльність націоналістів щодо втілення своєї ідеології в життя. У чеській і словацькій історіографіях діяльності ОУН присвячені праці Б. Хньоупека Chтoupek B. Banderowci. Bratislava, 1989. та М. Шміґеля Шміґель М. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу (1939) / М. Шміґель // Український визвольний рух. - Львів, 2007. - Зб. 11. - С. 81-94..

Отже, аналіз літератури показує, що питання пов'язані, з воєнно-політичною діяльністю ОУН у 1929-39 роках, не знайшли достатнього висвітлення в українській історіографії.

Джерела до історії визвольної боротьби міжвоєнного періоду й досі залишаються маловивченими.

До окремої групи джерел документального характеру необхідно віднести опубліковані документи та архівні матеріали. Унікальними виданнями є документи ПУНу за 1927-34 рр. У них опубліковано документи організаційного характеру, протоколи пленарних засідань та комісій, реферати й тези, документи ОУН - устрій, резолюції комісій, постанови, різного роду звернення, а також листування між провідними членами Є. Коновалець «Я б'ю у дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки...» Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930: листування Голови Проводу ОУН Є. Коновальця і секретаря ПРУН В. Мартинця / [Перед. А. Кентій, А. Лозинський]. - Київ, 2003; Конгрес Українських Націоналістів 1929 рік. Документи і матеріали / [Упор. В. Муравський]. - Львів, 2006; Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів / [Ред. кол. В. Верига та ін.] - Київ, 2005. - Т. 1: 1927-1930 / [Упор. Ю. Черченко, О. Кучерук].. Низку архівних джерел про український визвольний рух міжвоєнного періоду опублікував дисертант. Археографічна цінність “Варшавського акту обвинувачення Степана Бандери й товаришів” (Львів, 2005) полягає у можливості, шляхом аналізу представлених фактів, зрозуміти становище націоналістичного руху в Польщі та ставлення до нього польської влади і громадськості. Цікаві документи опубліковано у збірнику про підготовку й реалізацію польської диверсійної операції “Лом” на Закарпатті Samuњ P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja “Јom”. Polskie dziaіania dywersyjne na Rusi Zakarpackiej w њwietle dokumentьw Oddziaіu II Sztabu Gіьwnego WP. Warszawa, 1998.. Унікальним є видання архівних матеріалів із особової справи Команданта Карпатської Січі Д. Климпуша Дмитро Климпуш - головний командант “Карпатської Січі”. Документи, спогади, статті, вірші / [Упор. О. Довганич, М. Кухта]. - Ужгород, 1997.. Особливу цінність мають протоколи його допитів НКВД, які дають змогу з'ясувати питання про наростання суперечностей між головним командантом та Військовим штабом Січі. Видання невідомих документів про життя і смерть президента Карпатської України містить цінну інформацію про події 1938-39 рр. та діяльність ОУН на Закарпатті Басараб В., Вегеш М., Сергійчук В. Августин Волошин. Нові документи і матеріали про життя і смерть президента Карпатської України / В. Басараб, М. Вегеш, В. Сергійчук. - Ужгород, 2006..

Чималий масив інформації про діяльність ОУН зосереджено у слідчих справах та донесеннях управлінь поліції та відділів безпеки, що зберігаються у фондах: Державного архіву Львівської області (11, 108, 110, 121, 139, 1062); в ЦДІАУ у м. Львові (204, 205, 309, 359, 371, 493); Державного архіву Івано-Франківської області (2, 67, 68, 69, 230); Державного архіву Волинської області (1, 45, 46, 191, 216); Державного архіву Рівненської області (30, 32, 33, 86); Державного архіву Тернопільської області (231, 274); Державного архіву Закарпатської області (3, 17, 18). Вказаної теми стосуються документи, що зберігаються ГДА СБУ і Архіві УСБУ у Львівській обл.; фондах ЦДАВО України (3833, 4465, 4628) та ЦДАГО України (57).

Важливими документами є статті та праці ідеологів і публіцистів ОУН: Ю. Вассияна, В. Мартинця, Д. Андрієвського, М. Сціборського, М. Колодзінського, О. Ольжича, О. Чемеринського, І. Ґабрусевича, М. Капустянського, Р. Ярого, С. Бандери, С. Ленкавського, Я. Стецька. Важливість їхнього доробку полягає в тому, що всі вони працювали й очолювали воєнно-політичний та пропагандистський апарат та висловлювали позиції ОУН.

Ще одна велика група джерел (68 позицій) представлена документами особистого походження: спогадами і щоденниками учасників подій, які висвітлювали, фіксували та давали власну оцінку побаченому і пережитому. Незважаючи на суб'єктивність, саме мемуарна література, за відсутності інших достовірних джерел, часто дає змогу встановити невідомі факти та імена, зрозуміти психологію, настрої та сподівання людей досліджуваної епохи.

Багато важливої інформації з досліджуваної теми отримано з підпільної націоналістичної преси 1930-х років: “Бюлетеня КЕ ОУН на ЗУЗ”, журналів “Юнак”, “Юнацтво”, “Розбудова Нації” та газети “Сурма”.

Отже, прокоментовані матеріали засвідчують, що джерельна база дослідження є доволі великою й, маловивченою в українській історіографії.

У другому розділі “Формування воєнної доктрини ОУН” простежено напрямки воєнно-політичної діяльності та концепції створення і розвитку української армії в процесі визвольної боротьби.

Із середини 1920-х років склалися умови для об'єднання та ідеологічного оформлення націоналістичного руху. Під час розмов та нарад щодо створення ОУН в Берліні і Празі 1927-29 рр. Командант УВО Є. Коновалець доводив необхідність поширення загального військового вишколу в організації. На І Конгресі українських націоналістів 28.І. - 3.ІІ.1929 р. у Відні, було сформовано політичну і військову доктрини ОУН. На засіданнях військової комісії в складі: Є. Коновальця, М. Капустянського, К. Плохого, М. Сціборського, Л. Костаріва, Р. Ярого, Т. Пасічника-Тарнавського, В. Згорлякевича і Я. Герасимовича було сформульовано її основні положення. Коновалець акцентував увагу присутніх на організацію вишколів, виданні військового журналу та веденні відповідної пропаганди в пресі, потребі взяти під контроль ОУН молодіжні організації в Західній Україні та об'єднати військові організації в еміґрації. На тому ж Конгресі було затверджено воєнну доктрину ОУН. Згідно з нею, “організація військової сили поступово буде розвиватися, а її структура змінюватися відповідно до трьох етапів політичного стану в Україні: ворожої займанщини, національної революції та державного закріплення”.

Щодо розбудови армії в ОУН існувало дві концепції. “Леґіонова” - українську армію слід формувати як регулярну в еміграції. Її підтримували діячі ОУН закордоном - М. Капустянський, М. Сціборський, В. Курманович, Р. Сушко, О. Сеник, О. Чемеринський. “Крайова” - національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, спираючись на власні сили. Цю концепцію відстоювали - М. Колодзінський, Р. Шухевич, З. Коссак, О. Гасин, Д. Грицай, С. Бандера, І. Ґабрусевич.

М. Капустянський представив на розгляд ПУНу “Українську націоналістичну воєнну доктрину” (1935). Під нею він розумів певну систему та світогляд, за допомогою яких постануть ті моральні і фізичні сили нації, які будуть потрібні для оборони й утвердження місця України у світі. Він акцентував увагу на тому, що у зовнішній та воєнній політиці слід спиратися на власні сили, і усвідомлення цього має визначати діяльність націоналістів. На початку 1930-х років особливу увагу у розв'язані української проблематики Є. Коновалець приділяв подіям, що відбувалися на Далекому Сході. Саме там він бачив можливість втілити в життя “леґіонову” концепцію створення регулярної армії. О. Чемеринський у брошурі “Де стоїмо?” (1937) зробив висновок, що фронт поневолених націй мав співпадати з антимосковським і що основним завданням ОУН слід вважати розпад СРСР на національні держави. Єдину можливість для актуалізації української проблематики в міжнародній політиці він вбачав у початку світової війни.

Окрему воєнну доктрину розробили “крайовики”. Прикладом їх поглядів можна вважати роботу військового референта КЕ ОУН М. Колодзінського - “Українська воєнна доктрина” (1937). У його розумінні ця доктрина повинна мати виражені наступальні риси та орієнтуватися на ведення тотальної війни за створення Української держави. Основною метою цього автора стало з'ясування формату майбутнього конфлікту та прагнення будити в народу образ війни, властивий українцям протягом усієї історії.

У праці “Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття”1938 р. М. Колодзінський подав воєнні напрямки діяльності ОУН та ймовірний розвиток подій. Він підкреслював вигідне геополітичне розташування Закарпаття для стратегічної оборони всієї України, як першочерговий плацдарм української державності.

У третьому розділі “Військово-політична та бойова діяльність ОУН” аналізується діяльність у військовій і організаційній сферах, поетапне створення власних структур і кадрів, роботу воєнного апарату.

Готуючись до безкомпромісної боротьби за побудову УССД, керівники ОУН, серед яких було чимало військових офіцерів, усвідомлювали нагальну необхідність створення збройних сил. В окружних, повітових, районних проводах ОУН - діяли посади референтів військового вишколу. Основою для їхньої роботи стали теоретичні курси та навчальні табори. За їх підготовку та проведення відповідали референти - бойовий та військового вишколу в КЕ ОУН. Спочатку відбувалася теоретична підготовка - опрацювання військової літератури, потому - закріплення знань із допомогою практичних вправ. Щопівроку члени ОУН, які пройшли курси, здавали екзамени. Плани військових курсів загалом виглядали так: 1. Організація армії; 2. Теренознавство; 3. Зброєзнавство; 4. Піротехніка та польова оборона; 5. Наука про гази та авіацію. Військову підготовку ОУН активно проводила на базах і вишколах в Німеччині, Італії, Канаді, США та на Далекому Сході.

ОУН, дотримуючись засад суворої конспірації та організаційної дисципліни, використовувала різні методи боротьби: політичні демонстрації і протести, страйки, бойкот польських товарів. На думку ОУНівців, найдієвішими засобами була збройна боротьба. Основні заходи ОУН - замахи проти представників польської державної адміністрації проводилися за принципами, які в 1929 р. були опубліковані в газеті “Сурма”. Бойові акції ОУН розгорталися в двох напрямках: 1) оборонному - для захисту власних структур від провокаторів; 2) наступальному - мали демонструвати силу і дієвість Організації для її прихильників і противників. Пік масових бойових акцій припадає на перші роки існування ОУН, коли їхньою реалізацією займалися в основному члени УВО. До силових методів проти опонентів ОУН вдавалася, якщо не діяли заклики та попередження. Бойові акції ОУН проти представників польської адміністрації, мали виразне політичне забарвлення. Таким чином ОУН намагалася виховувати маси, передусім, молодь. Зневіра у можливість досягнути незалежності України легальними засобами, змусили шукати нових шляхів для визвольної боротьби.

У четвертому розділі “Шляхи реалізації воєнно-політичної стратегії ОУН напередодні та початку Другої світової війни” проаналізовано основні заходи у військовій, пропагандистській та зовнішньополітичній ділянках, спрямованих на відновлення державності.

В ОУН існували два різні підходи до оцінки подій на Закарпатті, що ґрунтувалися на протилежних концепціях національної боротьби та поглядах на тактику визвольного руху. Аналізуючи документи та спогади учасників тих подій, можна, з одного боку, простежити позицію ПУНу, що намагався отримати підтримку Німеччини, а з іншого - погляди членів КЕ ОУН на ЗУЗ, що виступали за революційний шлях здобуття державності. Прибувши до Закарпаття, члени ОУН змушенні були для конспірації брати інші прізвища. Різні дослідники на основі свідчень очевидців та документів спецслужб вказують загальну цифру від 400 до 900 осіб, які перейшли в Карпатську Україну. ОУНівці створили військовий штаб Карпатської Січі та проводили активне ідеологічне виховання січовиків в націоналістичному дусі.

Члени ОУН на чолі з М. Колодзінським розробили план організації збройних сил Карпатської України, який включав мобілізацію людських ресурсів, забезпеченням кадрами, озброєнням і спорядженням. Загальна кількість членів Карпатської Січі сягала 10-12 тисяч осіб, утім, дві тисячі січовиків пройшли військовий вишкіл і перебували на службі. Зважаючи на недостатнє постачання зброї та амуніції, відділи Січі були погано озброєні та неготові до тривалого опору. Конфлікт між чеською армією та Карпатською Січчю визрів фактично вже на кінець лютого 1939 р. і вибухнув 13-14 березня. Перші намагалися за будь-яку ціну втримати владу в своїх руках та не допустити проголошення незалежності, другі були готові до адекватних дій на захист національного суверенітету. З 15.ІІІ.1939 р. командування Карпатської Січі взяв на себе М. Колодзінський, якому допомагав З. Коссак. Новий комендант наказав провести загальну мобілізацію. Водночас ген. Прхала проголосив нейтралітет чеських військ та відмовився передавати зброю січовикам. У боях за незалежність Карпатської України загинуло кілька сотень членів ОУН, чимало було розстріляно угорськими та польськими військами після завершення окупації.

Наприкінці 1930-х років українсько-польські стосунки загострилися. Для зміцнення своїх позицій польська влада, протягом листопада 1938 - вересня 1939 р., вдалася до проведення операцій із ліквідації ОУН у Західній Україні. Зокрема польські збройні сили та спецслужби взяли активну участь у знищенні української державності на Закарпатті.

Передбачаючи початок світової війни ОУН посилювала військову підготовку своїх членів. Упродовж весни-літа 1939 р. на території чотирьох воєводств польські органи безпеки зафіксували збільшення навчань членів легальних українських спортивних та пожежних товариств. В аналітичних записках цих органів було зафіксовано видання і впровадження в дію інструкції КЕ ОУН щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення загальної мобілізації. З липня до кінця серпня 1939 року у військово-навчальних таборах ОУН відбули курси біля 1 тис. осіб. Разом з цим ПУН організував військові навчання закордоном з метою підготовки військових кадрів та створення українських відділів в складі армій інших країн. На початку липня 1939 р. ПУН домовився з німецьким Вермахтом про формування “Українського Легіону”, який розглядався як основа майбутньої української армії.

Поразки польської армії на фронті та деморалізація суспільства створили у середині вересня 1939 р. сприятливі умови для початку збройного повстання націоналістів, яке мало базуватися на концепції М. Колодзінського “побудови держави від першого села”. Згідно неї члени ОУН мають проголошувати державу в кожному населеному пункті та створювати “повстанські республіки”. Крім суто повстанських дій, бойові відділи мали виконувати функції охорони населення від поляків, які могли перекласти вину на українців за власні воєнні поразки. У Західній Україні дії повстанських формувань вирізнялися злагодженістю, що дає підстави кваліфікувати їх як повстання, основними цілями якого були захоплення зброї для подальшої боротьби та відновлення Української держави. Бої повстанських загонів ОУН із польською поліцією та відступаючими частинами армії відбувалися у кожному повіті Західної України, а скоординовані виступи відбулися у 20 повітах та 183 населених пунктах. Згідно підсумкових звітів ОУН Вересневого повстання 1939 р. у бойових діях брали участь біля 8 тис. повстанців.

У висновках подано результати проведеного дослідження і визначено положення, які виносяться на захист:

1. В ОУН існувало дві концепції щодо питання розбудови та структури армії: “леґіонова” та “крайова”. Перша виходила з того, що українську армію слід формувати як регулярну в еміграції. Друга наголошувала на тому, що національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, спираючись на власні сили. Основою для діяльності ОУН була “теорія опертя на власні сили”. Націоналісти орієнтувалася на держави, які прагнули ревізії Версальсько-Вашинґтонської системи і були опонентами СРСР та Польщі.

2. В окружних, повітових, районних проводах ОУН - діяли референти з військового вишколу. В КЕ ОУН за підготовку та проведення вишколів відповідали бойовий референт та референт із військового вишколу. Основою для такої підготовки стали військово-теоретичні курси та навчальні табори. Головну увагу було приділено роботі з молоддю як кадровим резервом української армії. На початку діяльності ОУН основну інструкторів складали старшини УГА та Армії УНР, бойовики УВО, згодом колишні військовослужбовці та випускники шкіл хорунжих Війська польського. Впродовж навчань засвоювалася тактика “малої війни”.

3. ОУН виробила концепцію “перманентної революції”, яка зводилася до політичної просвіти народних мас із поширенням головної ідеї - відновлення УССД, розгортання бойових дій проти окупаційної влади на українських землях; постійне розгалуження та зміцнення структурної мережі, посилення революційного духу в масах, аж до проривного моменту - повстання.

4. Участь ОУН у подіях в Карпатській Україні в 1938-39 роках, попри свою важливість, не змогла докорінно вплинути на реалізацію державотворчих завдань ОУН. З одного боку, члени ОУН сформували Карпатську Січ, забезпечували її кадрами та зброєю. Проте, в силу різних причин їм не вдалось перетворити цю структуру в регулярну армію. До цього спричинилася заборона ПУНу проводити активні дії, не використання отриманої від української діаспори допомоги, недалекоглядність членів ОУН у ставленні до чехословацької влади та армії. Основними заходами ПУНу були організація фінансової підтримки для уряду А. Волошина та встановлення контактів з українськими організаціями, підтримання зв'язків із Німеччиною, Італією, Японією.

5. Напередодні Другої світової війни ОУН розробила план дій на випадок збройного конфлікту, більшість її членства отримали підготовку в рамках роботи військової референтури та мереж вишкільних таборів у Західній Україні та закордоном. ПУН прагнув, орієнтуючись на воєнно-політичну діяльність Німеччини, сформувати збройні сили на базі “Українського Легіону” та відновити незалежну державу. З початком німецько-польської війни ОУН не вдалася до активних дій і зайняла вичікувальну позицію до середини вересня 1939 р. Націоналісти та їх симпатики ухилялися від мобілізації до польської армії. Вони сформували збройні загони та підняли збройне повстання 14-18 вересня, що охопило майже всі місцевості Західної України. Однак з приходом радянських військ повстанський рух припинився, а українські націоналісти продовжили активну підпільну діяльність.

український націоналіст воєнний бойовий

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Посівнич М. Військова доктрина ОУН 1929-1939 рр. / М. Посівнич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2004. - Вип. 11: Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів / [Гол. ред. кол. Я. Ісаєвич; упор. Ю. Сливка]. - С. 92-100.

2. Посівнич М. Відозва комітету поляків зі східних кресів 1939 року / М. Посівнич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2005. - Вип. 13: Україна у Другій світовій війні: україно-польські взаємини / [Гол. ред. кол. Я. Ісаєвич; упор. Ю. Сливка]. - С. 345-347.

3. Посівнич М. Військова підготовка ОУН в Західній Україні у міжвоєнний період / М. Посівнич // Вісник Національного університету Львівська політехніка: Держава і армія. - Львів, 2006. - № 572. - С. 41-47.

4. Посівнич М. Діяльності Романа Шухевича в бойовій референтурі УВО-ОУН (1923-1938 рр.) / М. Посівнич // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ, 2008. - № 14. - С. 189-196.

5. Посівнич М. Антипольська діяльність ОУН в Західній Україні (лютий-серпень 1939 р.) / М. Посівнич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2008. - Вип. 17: Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття / [Гол. ред. кол. Я. Ісаєвич; упор. М. Литвин, В. Футала]. - С. 346-355.

Размещено на Allbest.ru