Військові обивателі Слобідської України: інтеграція до імперського суспільства (1765–1798 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

УДК 94:323.3(477.54/.62)«1765/1798»

Спеціальність 07.00.01 -- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ВІЙСЬКОВІ ОБИВАТЕЛІ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ: ІНТЕГРАЦІЯ ДО ІМПЕРСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (1765-1798 роки)

Склокін Володимир В'ячеславович

Харків -- 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник -- доктор історичних наук, доцент Наумов Сергій Олександрович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти -- доктор історичних наук, доцент Волошин Юрій Володимирович, Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, Маслійчук Володимир Леонтійович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», викладач кафедри історії

Захист відбудеться «12» лютого 2010 р. о «15:00» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «28» грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є. П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна Україна стоїть перед необхідністю вибору чіткої стратегії внутрішньо- і зовнішньополітичного розвитку. Така стратегія повинна спиратися не лише на принципи економічного прагматизму, а й на цивілізаційні, ціннісні критерії, в основі яких має бути, зокрема, виважена і критична оцінка власного минулого. Його переосмислення навряд чи можливе без подолання тоталітарного радянського спадку. Однією з важливих тем, що вимагає переосмислення, є українсько-російські відносини, і, зокрема, проблема включення українських земель до складу Російської імперії та впливу імперської влади їх політичний, соціальний, економічний та культурний розвиток.

Під цим кутом зору скасування автономії Слобідської України в 1765 р. та інтеграція військових обивателів до імперського суспільства є особливо актуальними проблемами, оскільки з ідеологічних причин і за часів Російської імперії, і в радянський період неупереджене та критичне дослідження цих тем не було можливим. Дослідження інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії в другій половині 60-90-х рр. XVIII ст. дозволить з'ясувати специфіку взаємовідносин між імперською владою та слобідським суспільством у контексті здійснення масштабної програми модернізаційних перетворень, а також проаналізувати причини дуже обмежених позитивних результатів реформ, ініційованих імперським урядом.

Зв'язок дисертації дослідження з науковими програмами. Робота виконана в межах науково-дослідної теми кафедри історії України Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Соціально-економічний розвиток та політичне становище України у другій половині XVII--XVIII ст.».

Об'єктом дослідження є військові обивателі -- стан суспільства Слобідської України останньої третини XVIII ст.

Предметом дослідження є зміни в правовому становищі, адміністративному підпорядкуванні та становій ідентичності військових обивателів, а також соціальна мобільність колишнього слобідського козацтва, які розглядаються як складові процесу інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1765-1798 рр. Вибір нижньої хронологічної межі обумовлений тим, що в 1765 р. після скасування автономії Слобідської України рішенням імперського уряду був утворений стан військових обивателів, до складу якого увійшли колишні козаки-компанійці та підпомічники слобідських полків. Вибір верхньої хронологічної межі пов'язаний з тим, що в 1798 р. завершився основний етап інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії, в ході якого вони втратили ключові ознаки станової окремішності. Покладання на військових обивателів у 1798 р. обов'язку сплати грошового оброку та остаточне зрівняння колишніх слобідських козаків в адміністративному підпорядкуванні з державними селянами позначили завершення процесу трансформації військових обивателів з окремого стану слобідського суспільства на одну з категорій загальноімперського стану державного селянства.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії, що існували на землях колишніх слобідських полків у досліджуваний період: Слобідсько-Української губернії (1765-1779 рр.), Харківського та Воронезького намісництв (1780-1796 рр.), Слобідсько-Української губернії (від 1797 р.).

Мета дисертації -- простежити основні напрямки інтеграції військових обивателів Слобідської України до імперського суспільства, проаналізувати вплив ліквідації автономії Слобідської України та подальших реформаторських ініціатив імперського уряду на розвиток регіону та становище колишнього слобідського козацтва.

Виходячи з зазначеної мети, в дисертації поставлені наступні дослідницькі завдання: військовий імперський реформаторський слобідський

-- розглянути обставини утворення стану військових обивателів;

-- проаналізувати підстави соціальної окремішності військових обивателів;

-- простежити зміни у правовому становищі, адміністративному підпорядкуванні та становій ідентичності військових обивателів;

-- розглянути політику імперського уряду та слобідської губернської влади щодо військових обивателів;

-- проаналізувати реакцію військових обивателів на скасування автономії Слобідської України та подальші реформаторські заходи імперського уряду;

-- простежити основні напрямки соціальної мобільності військових обивателів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі на основі широкого масиву не запровадженого раніше до обігу архівного матеріалу вперше здійснено комплексний аналіз інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії в другій половині 60-90-х рр. XVIII ст.

Більш детально та систематично, у порівнянні з попередніми дослідженнями, розглянута політика імперського уряду та слобідської губернської влади щодо обмеження станових привілеїв військових обивателів. Вперше обґрунтовується теза, що обмеження станових привілеїв військових обивателів не було спричинене цілеспрямованою політикою імперського уряду, а стало насамперед непрямим наслідком намагань губернської влади регулювати інші сфери життя слобідського суспільства.

Вперше з використанням нових для української історіографії методологічних підходів проаналізовані станова ідентичність військових обивателів та сприйняття колишнього слобідського козацтва представниками інших категорій слобідського суспільства. Обґрунтовується теза, що у досліджуваний період військові обивателі мали досить стійку станову ідентичність, основними маркерами якої виступали станові привілеї та уявлення про себе як про «вільних людей».

Більш детально та систематично, у порівнянні з попередніми дослідженнями, проаналізовані структура землеволодіння та господарська діяльність військових обивателів. На основі вперше запроваджених до наукового обігу документів заперечується усталена в історіографії теза про те, що в 60-90-х рр. XVIII ст. імперський уряд виступав ініціатором зрівняльних розподілів займанщинних земель військових обивателів. Натомість стверджується, що з такою ініціативою виступила частина малоземельних та безземельних військових обивателів. На основі нових архівних матеріалів, використаних в дослідженні, вперше визначена приблизна чисельність військових обивателів, зайнятих у торгівельній та ремісничій діяльності.

Вперше здійснено комплексний аналіз соціальної мобільності військових обивателів, визначено їхнє місце в загальній структурі слобідського та імперського суспільства. На противагу усталеним в історіографії поглядам, обґрунтовується теза, що наслідком інтеграційних процесів 60-90-х рр. XVIII ст. стало перетворення військових обивателів з окремого стану слобідського суспільства на одну з категорій загальноімперського стану державного селянства.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати сприятимуть більш глибокому розумінню соціального аспекту інтеграційних перетворень, що здійснювалися імперським урядом в Слобідській Україні в останні десятиріччя XVIII ст. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії Слобідської України та соціальної історії України, а також при підготовці загальних курсів з історії України та спецкурсів з соціальної історії у вищих навчальних закладах.

Методологічною основою роботи стали принципи історизму, об'єктивності та системності. У роботі були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, абстрагування та типологізації. Використання методів абстрагування та типологізації дозволило проаналізувати соціальну структуру слобідського та імперського суспільства як певний абстрактний простір, що складається з ієрархічно розташованих соціальних категорій -- станів, які в даному разі розуміються як ідеальні типи. Серед спеціально-історичних методів найважливіше значення у дослідженні відіграли методи соціальної історії: біографічний, просопографічний та «етнографічний». Біографічний та просопографічний методи були використані для аналізу соціальної мобільності військових обивателів. Використання цих методів дозволило показати особистісний вимір інтеграційних перетворень, а водночас і визначити певні типові біографії військових обивателів. Визнаючи важливість формальних соціальних ієрархій та кордонів, які встановлювались органами державної влади, дане дослідження звертає увагу на станову культуру та культурну взаємодію між різними категоріями населення, на розвиток яких державна влада мала лише опосередкований вплив. Ключову роль в методології аналізу культурної сфери відіграє поняття «ідентичність». Для аналізу станової ідентичності військових обивателів було застосовано «етнографічний» метод (розроблений Ф. Бартом у 60-х рр. ХХ ст. і згодом розвинений І. Нойманном), який вказує на важливу роль, яку відіграють кордони між соціальними групами для підтримки ідентичності цих груп, і привертає увагу до ролі «Іншого» у формуванні ідентичності певної спільноти.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були апробовані на таких конференціях та семінарах: ХХІ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка М. Ф. Сумцова (Харків, 19 грудня 2003 р.); міжнародній молодіжній науково-практичній конференції «Історичний досвід, економічні та соціокультурні перспективи інтеграції», присвяченій 350-річчю Переяславської Ради (Харків, 18-19 березня 2004 р.); всеукраїнській науковій конференції «Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві» (Харків, 23-24 листопада 2006 р.); ХХІV краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 70-річчю Студентського наукового товариства ХНУ імені В. Н. Каразіна (Харків, 15 грудня 2006 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання (історичні науки) (Харків, 20 квітня 2007 р.)»; VI міжнародній науковій конференції «Проблеми історії та археології України», присвяченій 150-річчю з дня народження академіка В. П. Бузескула (Харків, 10-11 жовтня 2008 р.); засіданні Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 21 квітня 2009 р.). Основні результати дослідження відображені також у шести статтях, п'ять з яких надруковані у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з історичних наук, а також у двох публікаціях тез виступів на конференціях.

Структура дослідження. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи -- 192 сторінки машинопису, з них основний текст -- 173 сторінки, список джерел і літератури -- 19 сторінок (209 бібліографічних позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність дослідження, визначається його зв'язок з науковими програмами, формулюються мета і завдання дослідження, обґрунтовуються його хронологічні та територіальні межі, характеризуються методологічна основа, наукова новизна та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база роботи» характеризуються розвиток історіографії проблеми й основні групи джерел, використані при підготовці дисертації. У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» зазначається, що вивчення інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії розпочалось на початку ХІХ ст. В історіографії ХІХ-- початку ХХ ст. соціальні перетворення останньої третини XVIII ст. ще не стали предметом систематичного дослідження і розглядалися надто спрощено. Більшість істориків, зокрема, І. Квітка, І. Срезневський, П. Головинський, Є. Альбовський, М. Скіада?Квитка И. И. Записки о слободских полках с начала их поселения до 1766 г. / И. И. Квитка. -- Х., 1812; Срезневский И. И. Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени её заселения до преобразования в Харьковскую губернию / И. И. Срезневский. -- Х., 1883; Головинский П. Слободские казачьи полки / П. Головинский. -- СПб., 1864; Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1651-1765 гг. / Е. Альбовский. -- Х., 1895; Альбовский Е. История Харьковского полка / Е. Альбовский. -- Минск, 1897; Скиада М. М. Войсковые обыватели Воронежской губернии / М. М. Скиада // Памятная книжка Воронежской губернии на 1865-1866 г. -- Воронеж, 1867., досліджували історію слобідських козацьких полків, і тому військові обивателі згадувалися в їхніх працях лише в контексті скасування автономії регіону. Інтеграція військових обивателів до імперського суспільства розумілася найчастіше як одномоментний акт перетворення військових обивателів на державних селян, хоча точна дата цієї події в більшості праць не наводилася.

В історіографії ХІХ-- початку ХХ ст. найбільш цілісний погляд на військових обивателів був запропонований Д. Багалієм. Найбільш цінною для нашого дослідження є монографія Д. Багалія «Історія Слобідської України»?Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій -- Х., 1993., в якій він пропонує власне бачення місця і ролі військових обивателів в історії регіону. Дослідник вказує на два основні напрямки інтеграційного процесу: по-перше, покладання на колишніх слобідських козаків нових грошових податків та натуральних повинностей, що зближувало військових обивателів з іншими непривілейованими станами імперії, та, по-друге, переходи обивателів до купецтва і міщанства. Д. Багалій загалом слушно окреслив основні параметри інтеграційного процесу. Проте, запропонована ним схема потребувала подальшої деталізації і дослідження окремих напрямків інтеграції з залученням нового джерельного матеріалу. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені вже у 20-ті рр. ХХ ст. дослідниками, які працювали в УСРР.

Поразка українських визвольних змагань і утвердження в Україні радянського режиму мали важливі наслідки для всіх сфер суспільного життя. У 20-х рр. ХХ ст. марксистська історіографія утверджується як основний напрямок в історичній науці в УСРР. Проте до початку 30-х рр. ХХ ст. зберігалися умови для існування альтернативних історіографічних напрямків, як і відносна свобода у виборі тематики і проведенні історичних досліджень. Протягом 20-х рр. ХХ ст. основним осередком досліджень історії Слобідської України була Науково-дослідна кафедра (від 1930 р. -- інститут) історії української культури, яку очолював академік Д. Багалій. Окремі аспекти інтеграції військових обивателів до імперського суспільства розробляли співробітники кафедри та аспіранти, зокрема, О. Багалій та В. Ганцова-Клясен.

Перший етап інтеграції, що охоплював другу половину 60-х-90-ті рр. XVIII ст., став предметом дослідження статті В. Ганцової-Клясен «Військові обивателі Слобідської України (з соціально-економічної історії Слобожанщини у др. пол. XVIII ст.)» (яка зберігається в ф. 80 Інститу рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського). Основна увага дослідниці зосереджена на аналізі змін у землеволодінні та господарській діяльності військових обивателів у перші десятиріччя після скасування автономії. Разом з тим інтеграція військових обивателів до імперського суспільства прописана в роботі В. Ганцової-Клясен досить схематично і поверхово. Подальші дослідження, ймовірно, дозволили б В. Ганцовій-Клясен більш детально дослідити це питання, проте на заваді стала репресивна політика радянської влади.

О. Багалій працювала над історією військових поселень в Україні, зокрема досліджувала історію Слобідсько-Українського військового поселення (1817-1857 рр.), до складу якого увійшло кілька слобід, більшість населення яких становили військові обивателі??Багалій О. Д. Історія військових поселень в Україні. З неопублікованої спадщини / О. Д. Багалій; [упорядкув. В. Л. Маслійчук, Т. Г. Павлова; Вступ. ст., комент. Т. Г. Павлова]. -- Х., 2007; Багалій-Татаринова О. Д. Нариси з історії військових поселень на Україні: Військові поселення Аракчеєва 1817 р. / О. Д. Багалій-Татаринова // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії української культури. -- 1927. -- № 6. -- С. 131-143; Багалій-Татаринова О. Д. Нариси з історії військових поселень на Україні: Казенні обивателі Зміївського та Вовчанського повітів Слобідської України 1817-1818 року / О. Д. Багалій-Татаринова // Науковий збірник Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. -- 1926. -- № 5. -- С. 93-153.. Таким чином, дослідження О. Багалій мають важливе значення для розуміння специфіки інтеграції військових обивателів до імперського суспільства в ХІХ ст.

З остаточним утвердженням в СРСР 30-х рр. ХХ ст. тоталітарної системи в історіографії запанувала так звана «сталінська модель історичної науки», яка передбачала, що основним завданням історіографії є легітимація радянського режиму. Це призвело до зникнення плюралізму та багатовимірності в історичних дослідженнях?? Grabski A. Stalinowski model historiografii / A. Grabski // Dzieje nainowsze. -- 1992. -- № 3. -- S. 23-47; Stobiecki R. Historiografia PRL. Ani dobra, ani m№dra, ani piкkna... ale skomplikowana. Studia i szkice / R. Stobiecki. -- Warszawa, 2007. -- S. 42-68.. Основним предметом досліджень, відповідно до положень «Короткого курсу історії ВКП(б)», стала історія «трудящих мас», які є основними виробниками матеріальних благ. Щодо періоду «феодалізму» це означало дослідження селянства, яке становило основу «пригнобленого класу», і насамперед вивчення широко потрактованої класової боротьби.

Зазначені положення досить чітко простежуються на прикладі праць радянських істориків, у яких в тому чи іншому контексті згадувалися військові обивателі. У 30-80-х рр. ХХ ст. колишні слобідські козаки не виступали як самостійний об'єкт дослідження. Найчастіше вони розглядалися в контексті більш широких соціальних категорій, зокрема селянства, і крізь призму «класової боротьби»??Бутыч И. Крестьянское движение на Слободской Украине во второй половине XVIII века: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук. / И. Бутыч. -- К., 1950; Муравлёва Т. Н. Крестьянское движение на Левобережной и Слободской Украине в 70-90-х годах XVIII века: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук / Т. Н. Муравлёва. -- К., 1953; Черевань А. С. Совместная борьба украинского и русского крестьянства против феодального гнёта в 60-70-х гг. XVIII ст. / А. С. Черевань // Вопросы истории. -- 1955. -- № 12. -- С. 29-41. та ґенези капіталізму??Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII--XVIII вв. / А. Г. Слюсарский. -- Х., 1964; Лазанская Т. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы / Т. Лазанская. -- К., 1989..

У сучасній українській історіографії досі не було створено досліджень, безпосередньо присвячених інтеграції військових обивателів до імперського суспільства. Втім, в останні роки з'явилось кілька важливих праць, в яких розглядаються окремі питання, безпосередньо пов'язані з нашою темою.

Зокрема, В. Маслійчук простежив діяльність комісії Є. Щербініна в Слобідській Україні в 1762-1764 рр.??Маслійчук В. Л. Щербінінська комісія та скасування слобідських полків 1762-1764 рр. / В. Л. Маслійчук // Маслійчук В. Л. Провінція на перехресті культур (дослідження з історії Слобідської України XVII--ХІХ ст.) / В. Л. Маслійчук. -- Х., 2007. -- С. 141-156. Порівняльний аналіз інтеграційної політики імперського уряду щодо українського козацтва слобідських полків, Гетьманщини та Війська Запорозького у XVIII ст. був здійснений В. Яценком?Яценко В. Б. Інтеграція українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст.: дис.… кандидата іст. наук: 07.00.01 / В. Б. Яценко. -- Х., 2007.. О. Гуржій простежив зміни в соціальній структурі слобідського селянства у другій половині XVII--XVIII ст.??Гуржій О. І. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII--XVIII ст.) / О. І. Гуржій. -- К., 1994. Основна увага дослідника зосереджена на змінах у становищі підданих селян, але, здійснений ним аналіз соціальної політики імперського уряду, має важливе значення і для нашого дослідження. В іншій своїй праці О. Гуржій розглянув специфіку формування купецького стану в містах Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVIII ст.??Гуржій О. І. Купецький стан на Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVII--у XVIII ст.: проблеми становлення та розвитку / О. І. Гуржій // Український історичний журнал. -- 2004. -- № 2. -- С. 3-21. Окремі аспекти цієї теми розглядаються в дослідженнях В. Маслійчука, С. Черкасової та Р. Шияна?Антонов А. Л. История харьковского городского самоуправления. 1654-1917 / А. Л. Антонов, В. Л. Маслийчук, А. Ф. Парамонов. -- Х., 2004. -- С. 57-59, 61-82; Черкасова С. А. Особливості формування міщанського та купецького станів Слобідської України в ІІ пол. XVII--XVIIІ ст. / С. А. Черкасова // Вісник Харківського університету. -- Х., 1996. -- № 442. Історія України. -- Вип. 3. -- С. 9-13; Шиян Р. Козацтво Південної України в останній чверті XVIII ст. / Р. Шиян // Запорозька спадщина. -- Запоріжжя, 1998. -- Вип. 7. -- C. 36-79..

М. Гримич у ґрунтовній праці, присвяченій проблемі приватної власності у звичаєво-правовій культурі українців, розглянула питання займанщинних земель у Слобідській Україні у другій половині XVII--ХІХ ст.??Гримич М. В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ--початку ХХ століття / М. В. Гримич. -- К., 2004. -- С. 119-129. Авторка аналізує цю проблему насамперед з точку зору звичаєвого права і щодо ХІХ ст. висловлює багато слушних та цікавих міркувань. Натомість щодо другої половини XVIII ст. дослідниця спирається на надто обмежену джерельну базу, до того ж використовує далеко не всі історичні праці з цієї тематики, що призвело до низки суперечливих та помилкових тверджень. Попри окремі недоліки, на нашу думку, все ж можна погодитися з загальним висновком авторки про те, що звичаєве право у 60-90-х рр. XVIII ст. було одним із основних джерел, за допомогою яких обґрунтовувалася легітимність володіння займанщинними землями.

У західній та російській історіографіях останніх десятиріч проблема інтеграції військових обивателів Слобідської України до імперського суспільства не привертала уваги дослідників. Разом з тим для нашої теми важливе значення мають праці І. Мадаріаги, М. Раєва, Р. Вортмана, Г. Фріза, З. Когута, А. Рібера, А. Капеллера, Д. Хартлі, С. Діксона, Б. Міронова, О. Каменського, О. Міллера, М. Лавринович та авторів колективної монографії «Західні окраїни Російської імперії»?Мадариага И. Россия в эпоху Екатерины Великой / И. Мадариага. -- М., 2002; Raeff M. The Well-Ordered Police State and the Development of Modernity in Seventeenth- and Eighteenth-Century Europe: An Attempt at Comparative Approach / M. Raeff // American Historical Review. -- 1975. -- № 4. -- Рр. 1221-1245; Raeff M. Understanding Imperial Russia. State and Society in the Old Regime / M. Raeff. -- New York, 1984; Raeff M. Uniformity, Diversity and the Imperial Administration in the Reign of Catherine the Great / M. Raeff // Osteuropa in Geschichte und Gegewart: Festschrift fьr Gьnter Stokl zum 60. Geburstag. -- Cologne, 1977. -- Pp. 97-113; Уортман Р. С. Властители и судии. Развитие правового сознания в императорской России / Р. С. Уортман. -- М., 2004; Freeze G. L. The Soslovie (Estate) Paradigm and Russian Social History / G. L. Freeze // American Historical Review. -- 1986. -- № 1. -- Рр. 11-36; Kohut Z. Russian Centralism and Ukrainian Autonomy. Imperial Absorption of the Hetmanate 1760s-1830s / Z. Kohut. -- Cambridge, Mass., 1988; Rieber A. The Sedimentary Society / A. Rieber // Between Tsar and People. Educated Society and the Quest for Public Identity in Late Imperial Russia / [Edited by W. Clowes, S. Kassow, J. West]. -- Princeton, 1991. -- Рр. 343-366; Каппелер А. Россия -- многонациональная империя. Возникновение, история, распад / А. Каппелер. -- М., 2000; Hartley J. M. A Social History of Russian Empire 1650-1825 / J. M. Hartley. -- London and New York, 1999; Dixon S. M. The Modernisation of Russia 1676-1825 / S. M. Dixon. -- Cambridge, 1999; Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII--начало ХХ в.). Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: в 2 т. / Б. Н. Миронов. -- Санкт-Петербург, 1999; Каменский А. Б. Российская империя в XVIII веке: традиции и модернизация / А. Б. Каменский. -- М., 1999; Миллер А. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологии исторического исследования / А. Миллер. -- М., 2006; Лавринович М. Создание социальных основ империи в XVIII веке: законодательные практики в отношении городского населения России и их западноевропейские источники / М. Лавринович // Ab Imperio. -- 2002. -- № 3. -- С. 117-136; Западные окраины Российской империи / [ред. М. Долбилов и А. Миллер]. -- М., 2006., в яких були проаналізовані реформаторські ініціативи Катерини ІІ та її оточення, політика імперського уряду щодо автономних регіонів, тенденції розвитку суспільства Російської імперії в 60-90-х рр. XVIII ст. тощо.

Таким чином в історіографії накопичений досить значний фактографічний та концептуальний матеріал, присвячений різним аспектам проблеми інтеграції військових обивателів до імперського суспільства. Проте низка важливих питань досі залишилася нез'ясованою. Так, не було здійснено комплексного дослідження інтеграції колишніх слобідських козаків до імперського суспільства, належним чином не проаналізовані правові та культурні підстави соціальної окремішності військових обивателів, досить слабко висвітлена проблема соціальної мобільності колишніх слобідських козаків, не здійснено систематичного аналізу політики імперського уряду та слобідської губернської влади щодо обмеження станових привілеїв військових обивателів, не зверталася належна увага на зміни в колективній ідентичності колишніх слобідських козаків тощо.

У підрозділі 1.2. охарактеризована джерельна база роботи, яка включає документальні та наративні матеріали. Серед документальних джерел, використаних при написанні роботи, можна виокремити такі групи: законодавчі акти імперського уряду, діловодна документація місцевих установ, описово-статистичні джерела.

Законодавчі акти імперського уряду -- укази та маніфести російських імператорів, укази Сенату, доповіді спеціальних комісій, затверджені до виконання Катериною ІІ тощо -- мають важливе значення насамперед для аналізу змін у правовому становищі та адміністративному підпорядкуванні військових обивателів. Більша частина документів цієї групи була надрукована в багатотомному виданні «Полное собрание законов Российской империи». Окремі законодавчі акти, що не були надруковані в «Полном собрании законов», використані нами за копіями, що зберігаються в фондах Слобідсько-Українського губернського правління (ф. 1710) та Харківського намісницького правління (ф. 1709) Центрального державного історичного архіву України у м. Києві.

Другу групу документальних джерел становить діловодна документація місцевих установ. У дисертації були використані матеріали з фондів Слобідсько-Українського губернського правління (ф. 1710), Харківського намісницького правління (ф. 1709), Харківського губернського магістрату (ф. 1760), Харківської казенної палати (ф. 1951), провінційних канцелярій, комісарських правлінь та «приказних ізб» Слобідсько-Української губернії, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, а також Воронезького намісницького правління (ф. И-14) Державного архіву Воронезької області та Канцелярії слобідсько-українського губернатора (ф. 3) Державного архіву Харківської області. Документи з цих фондів містять інформацію про правове становище та адміністративне підпорядкування військових обивателів, політику слобідської губернської влади щодо колишніх слобідських козаків, інформацію про особливості землеволодіння, господарську діяльність військових обивателів тощо.

Документи фонду Харківського губернського магістрату (ф. 1760), а також «приказные ведомости», що зберігаються в фондах Слобідсько-Українського губернського правління (ф. 1710) та Харківського намісницького правління (ф. 1709) Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, є важливим джерелом для дослідження соціальної мобільності військових обивателів, зокрема, їхніх переходів до купецтва, міщанства та чиновництва. При аналізі переходів військових обивателів до колишньої козацької старшини та дворянства нами були використані нещодавно опубліковані С. Потапенко списки колишньої козацької старшини Слобідсько-Української губернії 1767 р.??Еліта Слобідської України. Списки старшини 60-х років XVIII століття / [упорядкув., пер. і прим. С. Потапенко]. -- Х., 2008. -- С. 291-452., а також матеріали рукописної Родовідної книги дворянства Харківського намісництва, що зберігається в Рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Документи, що зберігаються в фондах повітових і «совісних» судів та нижніх розправ Слобідсько-Української губернії, Харківського та Воронезького намісництв Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф. 1904), Державного архіву Харківської області (ф. 56, ф. 282, ф. 284), Державного архіву Воронезької області Російської Федерації (ф. И-246, ф. И-259) містять важливу інформацію про соціальні конфлікти в регіоні, зокрема, про конфлікти між військовими обивателями та органами державної влади з приводу обмеження сфери дії станових привілеїв, між обивателями та представниками інших категорій населення з приводу прав власності на землю, нерухомість, конфлікти на ґрунті економічної конкуренції тощо.

До описово-статистичних джерел відносяться, зокрема, «Описи Харківського намісництва» 1785, 1787, 1788 рр., «Описи Воронезького намісництва» 1781-1782 та 1785 рр., «Економічні примітки» до Генерального межування по повітах Харківського намісництва, відповіді на анкету Вільного економічного товариства 1767 р. щодо господарського розвитку Слобідсько-Української губернії тощо. Ці документи містять важливі відомості про чисельність, забезпеченість землею та худобою, господарську діяльність, а також про характер дозвілля та святкувань військових обивателів та інших станів слобідського суспільства.

У дисертації були використані також наративні джерела, зокрема, мемуари та подорожні записки. У випадку Слобідської України другої половини XVIII ст. ми, на жаль, маємо досить обмежене коло таких джерел. Інформація, що міститься у мемуарах колишнього підпрапорного Острогозького полку Івана Острозького-Лохвицького, а також у подорожніх записках петербурзьких учених Василя Зуєва, Йоганна Антона Гільденштедта та Самуеля Готліба Гмєліна?Острожский-Лохвицкий И. О. Записки новоскольського дворянина И. О. Острожского-Лохвицкого / И. О. Острожский-Лохвицкий // Киевская старина. -- 1886. -- № 2. -- С. 355-370; Зуев В. Путешественные записки Василия Зуева от Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году / В. Зуев. -- СПб., 1787; Гильденштедт И. Путешествие академика Гильденштедта по Слободской Украине / И. Гильденштедт. -- Х., 1892; Гмелин С. Путешествие по России для исследования трех царств естества в 1768, 1769, 1770 и 1771 гг. / С. Гмелин. -- Т. 1. -- СПб., 1771., дозволяє аналізувати специфіку сприйняття військових обивателів представниками інших категорій населення та загальний характер розвитку соціальних відносин у регіоні. У подорожніх записках містяться також важливі відомості про обставини повсякденного життя слобідського суспільства останньої третини XVIII ст.

Таким чином, джерельна база роботи включає різнопланові за змістом і походженням джерела, які дають змогу всебічно розглянути комплекс проблем, пов'язаних із політикою імперського уряду щодо військових обивателів, їхнім соціально-економічним становищем, соціальною мобільністю тощо. Наявна джерельна база дозволяє виконати поставлені в роботі завдання і здійснити комплексне дослідження процесу інтеграції військових обивателів до суспільства Російської імперії.

У другому розділі «Правове становище, адміністративне підпорядкування та господарська діяльність військових обивателів» аналізуються підстави соціальної окремішності колишнього слобідського козацтва у другій половині 60-90-х рр. XVIII ст. У підрозділі 2.1. «Утворення стану військових обивателів» зазначається, що ця подія стала одним із наслідків скасування автономії слобідських полків у 1765 р. Скасувавши військово-адміністративну автономію Слобідської України, імперська влада водночас зберегла основні соціально-економічні привілеї слобідського козацтва та старшини, що мало стати запорукою якщо не підтримки, то принаймні нейтрального ставлення слобідського населення до здійснюваних перетворень. Саме збереження частини станових привілеїв колишнього слобідського козацтва (права на вільне володіння займанщинними землями, на вільне та безмитне винокуріння, на вільну торгівельну, ремісничу та промислову діяльність) обумовило необхідність утворення соціальної категорії військових обивателів.

У підрозділі 2.2. «Правове становище військових обивателів» вказується, що у другій половині 60-90-х рр. XVIII ст. соціальна окремішність військових обивателів визначалась специфічним набором прав та обов'язків. Причому найбільше значення для виокремлення військових обивателів як окремого стану імперського суспільства мала низка специфічних прав та привілеїв. Натомість повинності, що покладались на обивателів, були насамперед спільними з іншими «податними» категоріями населення імперії. У досліджуваний період на військових обивателів покладалася низка натуральних повинностей («постійна», «мостова», «поштова», «поліцейська» тощо), більшість з яких збереглася ще з часів існування слобідських полків. У більшості випадків характер і обсяг натуральних повинностей не були чітко визначені жодним законодавчим актом. Вимагаючи від військових обивателів виконання певних натуральних повинностей, імперський уряд і слобідська губернська влада посилалися насамперед на традиційну для Російської імперії практику фактично необмеженого використання державою праці підданих на власний розсуд. Під кутом зору інтеграційного процесу найважливіше значення мало покладання на військових обивателів у 1795 р. загальноімперської рекрутської повинності. Воно стало важливим кроком у напрямку скасування особливого правового статусу обивателів і зрівняння їх у правовому відношенні з іншими «податними» категоріями населення імперії, зокрема, з державними селянами.

Оподаткування військових обивателів у досліджуваний період порівняно з іншими категоріями населення імперії мало певну специфіку. Розмір подушного податку, який сплачували військові обивателі, відрізнявся як від розміру подушного податку слобідських підданих селян, так і державних селян та однодворців. Обкладання військових обивателів грошовим оброком у 1798 р. стало важливим кроком у напрямку скасування специфічного правового статусу обивателів. Якщо розглядати цю ситуацію з юридичної точки зору, то обкладання військових обивателів оброком означало зарахування їх до державного селянства.

У підрозділі 2.3. «Адміністративне та судове підпорядкування військових обивателів» зазначається, що протягом досліджуваного періоду воно також зазнавало поступових змін у напрямку зближення його з адміністративним підпорядкуванням різних категорій державного селянства. У другій половині 60-70-х рр. XVIII ст. адміністративне підпорядкування військових обивателів спиралося значною мірою на зразки адміністративного устрою слобідських полків і зберігало певну специфіку порівняно з адміністративним підпорядкуванням інших категорій населення Російської імперії. З поширенням на територію Слобідської України сфери дії «Учреждений для управления губерниями Всероссийской империи» у 1779-1780 рр. та утворенням Воронезького та Харківського намісництв, військові обивателі в адміністративному, судовому, фіскальному та господарському відношеннях стали підпорядковуватися тим же адміністративним і судовим установам, яким підпорядковувались і різні категорії державних селян. Проте протягом 80--першої половини 90-х рр. XVIII ст. військові обивателі продовжували зберігати власні органи самоврядування, що існували на рівні громад окремих населених пунктів. Реалізація в 1798 р. у Слобідсько-Українській губернії «волосної» реформи призвела до остаточної уніфікації системи адміністративного підпорядкування й самоврядування військових обивателів та різних категорій державного селянства.

У підрозділі 2.4. «Динаміка чисельності військових обивателів» вказується, що у досліджуваний період обивателі були найбільшою категорією населення регіону (58,57 % населення Слобідсько-Української губернії у 1773 р.). Зміни в чисельності військових обивателів у другій половині 60--першій половині 90-х рр. XVIII ст. були пов'язані насамперед зі змінами адміністративно-територіального устрою Слобідської України, переходом обивателів до купецтва, міщанства та цехових ремісників, природним приростом населення та міграціями до інших регіонів імперії. У досліджуваний період слобідська губернська влада намагалася жорстко контролювати мобільність населення і постійно обмежувала переселення військових обивателів поза межі Слобідської України. Масового характеру вони набули з початку ХІХ ст., після появи офіційного дозволу на заселення Новоросійського краю.

У підрозділі 2.5. «Реакція військових обивателів на скасування автономії Слобідської України у 1765 р.» зроблено висновок, що серед військових обивателів переважало індиферентне ставлення до скасування автономії регіону, проте окремі реформи імперського уряду, зокрема створення регулярних гусарських підрозділів і запровадження подушного податку, були загалом негативно сприйняті більшістю військових обивателів, хоча це незадоволення й не проявилося у формі масового й організованого протесту.

У підрозділі 2.6. «Участь військових обивателів у роботі Комісії зі складання нового Уложення 1767-1768 рр.» зазначається, що діяльність цієї Комісії продемонструвала, що слобідське суспільство виявилося не готовим як захищати автономію регіону, так і запропонувати власну програму реформ, яка могла б стати альтернативою імперській модернізації. Дві основні категорії слобідського населення, представники яких мали право брати участь у роботі Комісії: колишня козацька старшина й військові обивателі -- захищали насамперед власні станові інтереси, які щодо низки питань були діаметрально протилежними. Діяльність Комісії була призупинена Катериною ІІ на початку 1769 р., коли ще не був остаточно розроблений жоден із проектів майбутнього законодавчого кодексу. Втім, попри відсутність безпосередніх практичних результатів, вибори депутатів, складання наказів і сама робота Комісії відіграли все ж досить важливе значення, оскільки, з одного боку, створили легальні механізми для донесення думок принаймні частини слобідського населення до губернської та петербурзької влади, а з іншого -- стали важливою школою громадянської активності, особливо для обраних від регіону депутатів. Деякі з депутатів від військових обивателів продовжували відігравати помітну роль у житті Слобідської України і після розпуску Комісії.

У підрозділі 2.7. «Господарська діяльність військових обивателів» зроблено висновок, що у досліджуваний період спектр економічної активності колишнього слобідського козацтва був дуже широким і включав практично всі наявні на той час у регіоні напрямки господарської діяльності, зокрема, рільництво, тваринництво, промисли, ремесла та торгівлю. Це обумовлювало значну внутрішню неоднорідність соціальної категорії військових обивателів як у відношенні матеріальної забезпеченості, так і щодо стилю життя, цінностей, настанов та стратегій поведінки. У 80-90-х рр. XVIII cт. ця внутрішня неоднорідність стала одним із основних чинників, які визначили специфіку інтеграції військових обивателів до імперського суспільства.

У третьому розділі «Інтеграція військових обивателів до суспільства Російської імперії» простежуються основні напрямки інтеграційного процесу. У підрозділі 3.1. «Військові обивателі як стан суспільства Слобідської України» аналізується станова ідентичність військових обивателів, а також визначається місце колишнього слобідського козацтва в соціальній структурі населення регіону і всієї імперії.

Наявні джерела дають можливість стверджувати, що у досліджуваний період військові обивателі мали досить виразне відчуття власної станової окремішності. Аналіз змісту наказів до Комісії зі складання нового Уложення, а також звернень окремих громад військових обивателів до Катерини ІІ засвідчує, що маркерами станової ідентичності військових обивателів, виступали станові привілеї та уявлення про себе як про «вільних людей». Причому найважливіше значення мали саме привілеї, які виступали, з одного боку, як об'єднавчий чинник, а з іншого -- були своєрідною демаркаційною лінією й вказували, де саме проходять кордони з «Іншими». Важливо підкреслити, що основні ціннісні орієнтації українського козацтва XVII--першої половини XVIII ст., включно з «вольністю життя» та «лицарською гідністю», залишалися актуальними і для військових обивателів. Необхідність збереження особливого статусу та станових привілеїв обґрунтовувалася тривалою та вірною «ратною» службою військових обивателів та їхніх предків з охорони південних кордонів Російської імперії.

Визначення місця військових обивателів в соціальній ієрархії слобідського та імперського суспільств другої половини 60-90-х рр. XVIII ст. вимагає також розгляду сприйняття обивателів представниками інших категорій населення. Для слобідського суспільства 60-70-х рр. XVIII ст. загалом не була характерна різка поляризація, і бар'єри між окремими станами не були надто жорсткими. В уявленнях представників різних соціальних категорій на вершині соціальної драбини перебувала колишня козацька старшина, але й військові обивателі не протиставлялися різко колишній старшині й розглядалися як привілейована категорія населення, котра як у правовому, так і в економічному плані посідає важливу позицію в соціальній ієрархії слобідського суспільства.

Проте вже від початку 80-х рр. XVIII ст. увиразнюється інша тенденція, яка в перші десятиріччя ХІХ ст. стала домінуючою. Формування в регіоні таких категорій населення, як дворянство, купецтво та міщанство, що відігравали ключову роль у соціальній ієрархії суспільства внутрішніх російських губерній, поступова соціальна та культурна інтеграція колишньої слобідської старшини до дворянського стану, а також спрямованість урядової політики на підтримку та надання максимальних привілеїв лише одній категорії населення -- дворянству, часто шляхом дискримінації інших категорій, значно поглибили поляризацію слобідського суспільства й створили передумови для появи в Слобідській Україні характерного для внутрішніх російських губерній різкого поділу на малочисельну освічену та заможну еліту і ширший загал населення, який в своїй основній масі залишався неосвіченим та економічно слабко розвиненим. Еліті, до якої зазвичай відносили дворянство, а також церковних ієрархів та найбагатших купців, протиставлялись селянство й середні та нижні верстви міського населення, які найчастіше окреслювалися як «простолюд». Ставлення еліти до «простолюду» було зазвичай зверхньо-зневажливим, як до людей, які знаходяться на нижчому рівні розвитку, але водночас і патріархально-поблажливим, оскільки «простолюд» вважався неосвіченим і забобонним, а відтак потребував нагляду та опіки з боку еліти й держави. У своєму завершеному вигляді цей поділ на еліту та «простолюд» остаточно оформився в регіоні лише в перші десятиріччя ХІХ ст. Втім, уже в 80-90-х рр. XVIII ст. ми натрапляємо на численні випадки вживання поняття «простолюд» у вказаному вище значенні, зокрема, і щодо військових обивателів. Таким чином, інтеграція військових обивателів до імперського суспільства, принаймні у сприйнятті сучасників, означала суттєве зниження їхнього соціального статусу, якщо порівнювати з їхньою позицією в соціальній ієрархії суспільства слобідських полків.

У підрозділі 3.2. «Обмеження імперською владою привілею військових обивателів на вільне володіння займанщинними землями» зазначається, що після скасування слобідської автономії Катерина ІІ формально підтвердила привілей на вільне володіння займанщинними землями, проте його зміст так і не був чітко визначений. Це давало можливість місцевій владі час від часу обмежувати право військових обивателів на вільне розпорядження їхніми землями, хоча на практиці купівля-продаж землі у досліджуваний період не припинялась. Генеральне межування 1767-1781 рр., за допомогою якого петербурзький уряд намагався запровадити в імперії нову модель земельних відносин, негативно позначилося на легітимності індивідуальних володінь військових обивателів. Межування легітимізувало лише землі, які належали громаді військових обивателів як окремій юридичній особі. Саме на ці землі видавалися «отказные книги», в яких фіксувалися результати Генерального межування. Натомість права на свої індивідуальні земельні ділянки військові обивателі мали доводити за допомогою інших документів -- кріпосних грамот, купчих, заповітів, яких у більшості з них обивателів не було. Невизначеність статусу індивідуальних володінь військових обивателів на законодавчому рівні створювала підстави для запровадження зрівняльних розподілів землі всередині громад військових обивателів, які у 1780-х рр. були ініційовані малоземельними та безземельними членами громад. Згодом, уже на початку ХІХ ст., вони офіційно були санкціоновані губернською владою.

У підрозділі 3.3. «Обмеження імперською владою привілею військових обивателів на вільне винокуріння» вказується, що протягом другої половини 60-90-х рр. XVIII cт. сфера дії цього привілею була суттєво обмежена. У другій половині 60--на початку 80-х рр. XVIII cт. обмеження ініціювалися слобідською губернською канцелярією та Харківським намісницьким правлінням і були непрямим наслідком спроб місцевої влади регламентувати інші сфери життя суспільства, зокрема, намаганнями забезпечити казенні поставки провіанту, контролювати ціни на хліб тощо. Запровадження «винного відкупу» в слобідських містах у 1783 р. було ініційоване імперським урядом і пов'язане з упорядкуванням фінансової системи імперії. Зазначені обмеження значно знижували привабливість винокуріння для військових обивателів. Втім, навіть попри істотні обмеження винокуріння в Слобідській Україні залишалося досить прибутковим видом діяльності, яким займалася значна частина військових обивателів.

У підрозділі 3.4. «Соціальна мобільність військових обивателів» зазначається, що важливим напрямком інтеграції колишнього слобідського козацтва до імперського суспільства стали переходи до інших категорій населення імперії, зокрема, до чиновництва, дворянства, купецтва, міщанства та цехових ремісників. Якщо переходи до чиновництва та дворянства були висхідною мобільністю й загалом відповідали інтересам військових обивателів, оскільки передбачали звільнення від низки обтяжливих натуральних повинностей та грошових податків, то ситуація з переходами до купецтва, міщанства та цехових не була такою однозначною. Купці, міщани та цехові мали загалом більш обмежений обсяг соціально-економічних прав, ніж військові обивателі, й лише купецтво користувалося окремими привілеями (звільнення від сплати подушного податку, можливість заміни рекрутської повинності грошовим внеском тощо), яких не мали військові обивателі. Відповідно, більшість військових обивателів не була безпосередньо зацікавлена в переході до купецтва, міщанства або цехових, і тому губернська влада, зацікавлена в формуванні цих категорій населення в регіоні, застосовувала різноманітні позаправові методи тиску на обивателів з метою змусити їх записатися до однієї з нових категорій міського населення.

У висновках дисертаційної роботи підведені підсумки та узагальнені результати дослідження. Зазначається, що інтеграція військових обивателів до імперського суспільства розпочалась фактично відразу після утворення цього стану у другій половині 60-х рр. XVIII ст. Можна виокремити два основних напрямки інтеграційного процесу. Першим напрямком стало обмеження сфери дії станових привілеїв, покладання на військових обивателів нових натуральних повинностей і грошових зборів, а також зміни в адміністративно-судовому підпорядкуванні колишнього слобідського козацтва. Другим напрямком інтеграції стали переходи військових обивателів до інших категорій населення імперії.

Інтеграція військових обивателів до імперського суспільства не була спричинена цілеспрямованою політикою імперського уряду чи слобідської губернської влади, а, натомість, стала опосередкованим наслідком інституціональної інтеграції регіону до складу імперії. Утворення в Слобідській Україні тих же адміністративних установ, які існували й у внутрішніх російських губерніях, та поширення на територію регіону сфери дії загальноімперських законів стали важливими передумовами для економічної та соціальної інтеграції. Співіснування станових привілеїв військових обивателів з загальноімперським законодавством породжувало численні правові колізії та конфлікти, які часто досить неоднозначно вирішувалися слобідською губернською владою та судами. Втім, уже в другій половині 60-х рр. XVIII ст. розпочалося поступове обмеження сфери дії станових привілеїв військових обивателів, яке продовжувалося і в наступні десятиріччя. Хоча на кінець 90-х рр. XVIII ст. жоден з трьох основних станових привілеїв військових обивателів не був остаточно скасований імперською владою, сфера дії всіх привілеїв була істотно обмежена, що вело до нівелювання станової окремішності військових обивателів.