Боротьба військової юстиції російської імперії проти суспільно-політичних рухів та кримінальних злочинів на початку ХХ століття (на матеріалах київського військово-окружного суду)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94(477):356.35''19

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

БОРОТЬБА ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПРОТИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РУХІВ ТА КРИМІНАЛЬНИХ ЗЛОЧИНІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛАХ КИЇВСЬКОГО ВІЙСЬКОВО-ОКРУЖНОГО СУДУ)

Соболєв Володимир Віталійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України КОЛЕСНИК ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ,завідувач кафедри давньої та нової історії України,декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ЩЕРБАК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ,завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент МОЛЧАНОВ ВОЛОДИМИР БОРИСОВИЧ,старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ початку ХХ століття Інституту історії України НАН України

Захист дисертації відбудеться “ 19” жовтня 2009 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ 16” вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,кандидат історичних наук, доцент О. І Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Загальний обсяг роботи 241 сторінка. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, дев'яти додатків (11 сторінок), списку використаних джерел та літератури (31 сторінка, 313 позицій).

Вступ. Актуальність дослідження. Повноцінне осягнення як політичної, так і соціальної історії неможливе без розуміння особливостей організації та функціонування державного механізму як сукупності органів та організацій, через які реалізується державна політика в тій чи іншій сфері. В контексті дослідження вітчизняної історії початку ХХ століття однією з таких інституцій була система військово-судових установ. Революційна криза 1905 року, яка спричинила розповсюдження екстремістських ідей та поглядів, терору, зрештою, кримінальної злочинності, змусила державу звернутися до використання специфічних правових інститутів: інституту надзвичайного стану та, тісно пов'язаного з ним, інституту надзвичайної юстиції. Ні в історичній, ні в юридичній науці проблема застосування названих правових інститутів та пов'язаних з ними установ в якості інструменту каральної політики не стала предметом комплексного наукового вивчення.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного та повного висвітлення всього спектру наукових проблем, пов'язаних з застосуванням військово-судових установ в якості інструменту каральної політики Російської імперії на початку ХХ століття, що дасть можливість краще зрозуміти засади каральної політики, ставлення до принципу законності та рівень правосвідомості не лише правлячих еліт, але і суспільства загалом. Ці матеріали можуть значно доповнити фактичну базу дискусії щодо ступеню формування правової держави в Російській імперії ІІ половини ХІХ початку ХХ століття та спростувати деякі хибні стереотипічні уявлення про військову юстицію, які міцно вкоренилися в науковій літературі та суспільній свідомості.

Об'єкт дослідження система інститутів надзвичайного судочинства в Російській імперії початку ХХ століття, одним зі складових елементів якої були військово-окружні суди.

Предмет дослідження практика Київського військово-окружного суду як органу надзвичайної юстиції, за справами щодо цивільних осіб, які розглядалися в порядку та у відповідності до норм положень, що регулювали особливості правовідносин в умовах надзвичайного стану.

Мета дослідження комплексне висвітлення практики використання військово-судових установ Російської імперії в якості судів надзвичайної юрисдикції на прикладі та матеріалах Київського військово-окружного суду.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких дослідницьких завдань:

проаналізувати стан наукової розробки теми, з'ясувати основні напрямки й особливості вивчення діяльності військово-окружних судів в якості органів надзвичайного судочинства та визначити рівень й повноту джерельної бази досліджуваної проблеми;

проаналізувати норми правових актів, якими регулювалася діяльність військово-окружних судів як органів надзвичайної юстиції, визначити особливості порядку розгляду справ та причини застосування військової підсудності; військовий судочинство підсудність доказовий

визначити масштаби та динаміку застосування інституту надзвичайної підсудності;

розглянути особливості дотримання основних принципів судочинства, визначених правовою теорією початку ХХ ст.;

визначити особливості формування доказової бази судових справ.

Хронологічні рамки дослідження. Дослідження охоплює початок ХХ ст., який характеризувався процесами політизації та радикалізації російського суспільства, що зрештою вилилося в події революції 1905-1907 рр.

В якості нижньої хронологічної межі визначено 1900 р., що зумовлено потребою визначення причин та динаміки застосування військової підсудності напередодні революції 1905 р.

Верхньою хронологічною межею визначено 1909 р. як останній рік широкого застосування військової юстиції в якості інструменту каральної політики.

Територіальні рамки дослідження відповідають географічним межам розповсюдження юрисдикції Київського військово-окружного суду. У відповідності до адміністративно-територіального поділу Російської імперії вони охоплюють території Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської, Харківської та Курської губерній.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності, системності та логічності.

Застосовано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, аналогії, порівняльний та проблемно-хронологічний. В дисертації використані методи історичного джерелознавства (наукової евристики, класифікації і критики джерел). З метою визначення особливостей військового процесу, застосовано юридично-порівняльний, функціонально-правовий та історико-правовий методи. Широко застосовано в дослідженні статистичний метод.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці комплексно досліджено застосування військово-судової системи Російської імперії початку ХХ століття в якості інструменту каральної політики на етнічних українських землях. За рахунок залучення значного обсягу раніше не використовуваних архівних матеріалів, з нових позицій було розглянуто діяльність військових судів. Зокрема, вперше детально проаналізовано значний масив конкретних судових справ, визначено зв'язки між злочином та покаранням за його скоєння, розглянуто практику застосування матеріальних кримінально-правових норм щодо різних видів злочинних діянь. Значно уточнено співвідношення між різними категоріями справ в тому числі за злочинами політичного та суто кримінального характеру.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в можливості застосування основних його результатів при підготовці узагальнюючих робіт та лекційних курсів з історії України та історії держави і права України, спеціалізованих навчальних курсів з історії України ХІХ початку ХХ ст., історії судових установ та карального апарату Російської імперії. Крім того, одержані результати можуть бути застосовані при розробці відповідних законодавчих актів, якими регулюватимуться правовідносини в умовах надзвичайного стану.

Апробація дисертаційного матеріалу. Основні висновки дисертаційного дослідження було викладено на науково-практичних конференціях в тому числі: V Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Шевченківська весна” (Київ, 2007 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Шевченківська весна” (Київ, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Каразінські читання" (Харків, 2007 р.); Науково-практичній конференції до Дня науки на історичному факультеті національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2007 р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох параграфів, в яких проаналізовано літературу та джерела з проблем організації та діяльності військово-судових установ Російської імперії.

Стан наукової розробки теми. Процес наукового дослідження історії боротьби військово-судових установ Російської імперії проти суспільно-політичних рухів та кримінальних злочинів розподілено на три основні періоди: період ХІХ ст., радянський та пострадянський періоди, всередині яких виділено окремі напрямки. Серед досліджень діяльності військово-судових установ, які проводилися протягом періоду ХІХ ст., можна виділити два основні напрямки: перший з них був пов'язаний з діяльністю Військово-Юридичної Академії і, в основному, концентрувався на вивченні суто теоретичних проблем військового права та процесу, практична діяльність військово-судових установ висвітлювалася лише в нечисленних роботах публіцистичного характеруАбрамович-Барановский С. С. Военное судоустройство / Абрамович-Барановский С. С. СПб. : Изд. поручика Фалеева, 1900 ; Бессонов Д. Д. Массовые преступления в общем и военно-уголовном праве. Диссертация на тему, утвержденную конференцией Александровской Военно-Юридической Академии / Бессонов Д. Д. СПб. : Типо-лит. К. Л. Пентковского, 1907 ; Кузьмин-Караваев В. Д. Военно-уголовное право. Т. 1 / Кузьмин-Караваев В. Д. СПб. : Тип. С.-Питербургской Тюрьмы, 1895 ; Огнев Д. Ф. Военная подсудность: Сравнительный очерк / Огнев Д. Ф. СПб. : Изд. А. С. Суворина, 1896 ; Плетнев В. Д. Основные принципы военно-уголовного процесса в связи с главными основаниями общего / Плетнев В. Д. СПб. : Тип. Киршбаума, 1908 ; Радионов К. Д. Защита в военном суде: Организация и функции защиты / Радионов К. Д. СПб. : Н. К. Мартынов , 1902 ; Хитрово Н. Русский военно-уголовный процесс и возможность реорганизации военной юстиции и Военно-Юридической Академии / Хитрово Н. M. : Изд. Булыгина, 1900. , при чому, проблема застосування військових судів в якості інституту надзвичайного судочинства не піднімалася ні на практичному, ні на теоретичному рівні.

Поява інтересу до діяльності військово-судових установ як органів надзвичайної юстиції припадає на період революції 1905 1907 рр., що зумовлено двома основними факторами. По-перше, держава почала активно застосовувати військові суди в якості одного з інструментів каральної політики, що значно підвищує професійний інтерес до діяльності названих установ в середовищі представників юридичної корпорації. По-друге, початок ХХ століття був пов'язаний з гострою політичною боротьбою між ліберальною інтелігенцією та державною бюрократією, в ході якої ліберальна преса, як один з інструментів цієї боротьби, вела широку компанію з дискредитації правлячого режиму, використовуючи при цьому будь-які підстави, які давала влада, як для обґрунтованої так і не зовсім обґрунтованої критики Миронов Б. "Самодержавие есть гражданская война со всеми ее бедствиями": борьба общественности с монархией в конце ХІХ начале ХХ века / Миронов Б. // Россия и мир: Панорама исторического развития: Сборник научных статей, посвященный 70-летию ист. Факультета УрГУ им. А. М. Горького / Д. А. Редин (отв. ред.). Екатеринбург: НПМП "Волот", 2008. С. 639648..

Ці два фактори призвели до появи великої кількості публікацій, в основному, в фахових юридичних виданнях ліберального характеру, в яких висвітлювалася діяльність військово-судових установ Беренштам В. Военно-полевые суды / Беренштам В. // Образование. - 1907. № 3. Отд. 2 С. 105122 ; Беренштам В. Смертные казни / Беренштам В. // Право. 1905. № 38. Ст. 26292631 ; Набоков В. Скорострельные суды и разъяснения Совета Министров / Набоков В. // Право. 1906. № 41. Ст. 31323135 ; Таганцев Н. С. Смертная казнь: Сборник статей Н. С. Таганцева / Таганцев Н. С. СПб. : Гос. тип., 1913 ; Фалеев Н. Шесть месяцев военно-полевой юстиции / Фалеев Н. - Ростов-на-Дону: Изд. Донская речь, 1907. - 39 с. ; Чубинский М. Смертная казнь и военные суды / Чубинский М. // Против смертной казни: Сб. ст. под ред. М. Н. Гернета, О. Б. Гольдовского и И. Н. Сахарова. 2-е изд. М. : Тип. Т-ва Сытина, 1907. С. 112121. . На нашу думку, більшість закидів ліберальної преси, мали значно перебільшений характер, а в деяких випадках взагалі не відповідали дійсності, що, з одного боку, було пов'язано з браком достовірної інформації, а з іншого зі свідомим перебільшенням та викривленням фактів.

Саме ліберальна преса початку ХХ століття створила образ “юстиції в криваво-чорних тонах” Чубинский М. Смертная казнь и военные суды / Чубинский М. // Против смертной казни: Сб. ст. под ред. М. Н. Гернета, О. Б. Гольдовского и И. Н. Сахарова. 2-е изд. М. : Тип. Т-ва Сытина , 1907. С. 119., який був повністю реціпійований як радянською, так і сучасною історіографією.

Другий період дослідження проблеми діяльності військово-судових установ в якості інструменту каральної політики пов'язаний з встановленням на території колишньої Російської імперії радянського режиму. Серед факторів, які вплинули на посилення інтересу до названої проблематики можна виділити: відкриття архівів, публікацію документальних матеріалів, зняття цензурних заборон, загальне зростання інтересу до історії так званого “визвольного руху” та, тісно пов'язаної з ним, проблеми репресивної політики держави, в тому числі, появу наукових осередків, які займалися проведенням досліджень з історії революційного руху.

За об'єктом дослідження, в межах радянського періоду можна виділити три основні напрямки, за якими вивчалася діяльність військово-судових установ. Їх можна умовно визначити як історико-революційний, історико-правовий та джерелознавчий.

Особливий інтерес складають роботи представників історико-революційного напрямку. В працях Ф. Кона, Г. Філатьєва, К. Солнцева, М. Гернета та М. Полянського Кон Ф. Военные суды в Царстве Польском / Кон Ф. // Каторга и ссылка. - 1925. - № 19. - С. 152-176 ; № 20. - С. 141-164 ; Филатьев Г. Царские военные суды в цифрах / Филатьев Г. // Каторга и ссылка. - 1930. - № 7. - С. 138-167 ; Солнцев К. Военная преступность в царской армии и военно-уголовные репрессии в годы первой русской революции и реакции / Солнцев К. // Советское государство. 1936. № 6. С. 111123 ; Полянский Н. Н. Царские военные суды в борьбе с революцией 1905 1907 годов / Полянский Н. Н. М. : Издательство Московского государственного университета, 1958 ; Гернет М. Н. История царской тюрьмы / Гернет М. Н. М. : Юрид. изд. М-ва юстиции СССР, 1946 Т.4 : Петропавловская крепость. 1954. детально розглянуто особливості нормативно-правового регулювання діяльності військових судів як судів надзвичайної юрисдикції, їх використання в якості інструменту боротьби проти революційного руху в армії та флоті, зібрано та узагальнено значний статистичний матеріал. Проте, боротьба військово-окружних судів проти суспільно-політичних рухів та кримінальної злочинності в основному залишилася поза увагою радянських дослідників. Формування дослідницького інтересу до діяльності військових судів протягом радянської доби відбувалося нерівномірно, практично всі дослідження, спеціально присвячені названій проблемі, виходять в 1920-ті 1950-ті рр.

Для пострадянського періоду дослідження названої проблематики є характерним абсолютне домінування досліджень історико-правового характеру, які в якості предмету дослідження розглядають, в основному, організацію військово-судових установ, не звертаючи уваги на їх діяльність Ярмиш О. Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ на початку ХХ ст. / Ярмиш О. Н. Х. : Консум, 2001 ; Решетов Г. А. Организационно-правовые основы деятельности юридической службы Вооруженных Сил России в XVIII начале XX в. : Историко-правовое исследование : дисс. ... канд. юрид. наук : 20.02.03 / Решетов Григорий Анатолиевич. М., 2002 ; Александров О. Г. Чрезвычайное законодательство в России во второй половине XIX - начале XX веков : дисс. … канд. юрид. наук 20.02.03 / Александров Олег Григориевич. Н. Новгород, 2000 ; Григорьев О. В. Военно-судебная реформа в России 1867 г. : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Григорьев Олег Вячеславович. М., 2006 ; Шагеев В. А. Военно-судебная система России во второй половине XIX века : историко-правовое исследование : автореферат диcc. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 "Теория и история права и государства" / В. А. Шагаев. Владимир, 2007..

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані матеріали, періодичні видання, нормативно-правові акти, мемуарна література.

Основну і найбільш інформативну групу джерел складають матеріали з фондів Київського військово-окружного суду та Прокурора Київського військово-окружного суду, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ф. 315, 316). Основним об'єктом аналізу виступали судові справи та справи по прокурорському нагляду. Серед найбільш широко використаних в дисертації документів варто відзначити протоколи слідства, обвинувальні акти, протоколи судових та розпорядчих засідань, вироки та особливі постанови судів. Крім того, було залучено матеріали фондів органів військового управління, центральних та місцевих органів влади.

Однією з головних проблем, які виникають при дослідженні історії військово-судових установ Російської імперії, є практично повна відсутність документів особового походження. Серед представників військово-судового відомства свої спогади залишив тільки О. Жиркевич Жиркевич А. В. Пасынки военной службы. Материалы к истории мест заключения военного ведомства в России / Жиркевич А. В. Вильна : Тип. Русский почин, 1912. . Тому основними документами особового характеру, в яких висвітлюється діяльність військових судів, залишаються спогади адвокатів та самих підсудних Анисимов С. С. Дело о восстании на Екатеринославской железной дороге / Анисимов С. С. М.Л. : Истпрофтран ЦКЖД, 1926 ; Анисимов С. С. Как это было. Из воспоминаний политического защитника / Анисимов С. С. М. : Изд. Всесоюзного общества бывших политкаторжан и ссыльно-поселенцев 1931 ; Анисимов С. С. Как судили за “Конька-Скакунка” / Анисимов С. С. // Каторга и ссылка. 1932. № 6. С. 139156 ; Мендельштам М. Л. 1905 год в политических процессах. Записки защитника / Мендельштам М. Л. М. : Изд. Всесоюзного общества бывших политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1931 ; Вознесенский А. Н. Тени прошлого. (По царским судам). Из воспоминаний политического защитника / Вознесенский А. Н. М. : Изд. Всесоюзного общества бывших политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1928 ; Беренштам В. В. Дело С. И. Сырцова. (Воспоминания защитника) / Беренштам В. В. // Суд идёт. 1929. № 13. Ст. 693702..

Специфіка теми дисертаційного дослідження зумовила досить широке застосування в якості джерел нормативно правових актів. Серед основних документів варто відзначити такі кодифіковані акти як "Військово-судовий статут" (далі ВСС) та "Військовий статут про покарання" (далі ВСП), "Статут кримінального судочинства" (далі СКС), "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (далі УПКВ) , "Кримінальне уложення" (далі КУ), які вміщені в ХХІV, ХХІІ книгах Зводу військових постанов, ХV та XVI тт. Зводу законів Російської імперії.

Розділ другий “Військова юстиція як інструмент придушення суспільно-політичних рухів” складається з 3 параграфів.

У параграфі 2.1. “Інститут надзвичайної підсудності: особливості та причини застосування” розглянуто інститут надзвичайної підсудності як правову основу діяльності військово-судових установ як судів надзвичайної юрисдикції.

Порядок, який регламентував механізм передачі судових справ на розгляд військових судів та особливості їх подальшого розгляду, було визначено нормами статей 17, 18, 31 “Положення про охорону громадського порядку та суспільного спокою” та відповідними нормами “Положення про місцевості, оголошені такими, що перебувають у військовому стані”. Відповідно до названих документів, справи щодо будь-яких категорій злочинів могли передаватися на розгляд військових судів у місцевостях, оголошених у стані посиленої чи надзвичайної охорони генерал-губернаторами та прирівняними до них особами, а в місцевостях, в яких надзвичайний стан оголошено не було, Міністром внутрішніх справ. Справи мали розглядатися в порядку ІV-го розділу ВСС, тобто за умов, аналогічних умовам військового часу.

Порівняльний аналіз норм ВСС та СКС показав, що головною особливістю, яка відрізняла, визначені названими статутами типи провадження, було скорочення у військовому процесі термінів деяких процесуальних дій. Зокрема, якщо в загально-кримінальному процесі термін для подачі клопотання щодо виклику свідків складав 7 днів, то нормами IV розділу ВСС його було скорочено до 1-ї доби, те само стосується часу на подачу касаційної скарги. Крім того, у військовому процесі (далі під військовим процесом ми розуміємо процесуальні норми, викладені в ІV розділі ВСС) було введено низку обмежень щодо виклику свідків за дальністю відстані, дозволено прочитання письмових свідчень тощо. Проте, по-перше, ці ж обмеження, щоправда в дещо м'якшій формі, існували і в загально-кримінальному процесі, а, по-друге, стосувалися як захисту, так і обвинувачення, при чому, на нашу думку, для обвинувачення вони були більш відчутними. Таким чином принцип рівності сторін в процесі зберігався.

В історіографії прийнято розглядати низку причин передачі справ на розгляд військових судів: по-перше, спрощений порядок провадження, по-друге, закритість засідань, по-третє, швидкий розгляд і, по-четверте, жорсткість вироків військових суддів. Аналіз матеріалів судових справ показав, що жодна з наведених причин не могла бути вирішальним аргументом при зміні підсудності. По-перше, спрощений порядок судочинства не створював для підсудного умов, за яких він взагалі не міг захищатися. По-друге, закритість засідань не була тотальною, оскільки навіть в роки революції біля 80% справ розглядалися при відкритих дверях, крім того, судді не дуже жорстко слідкували за дотриманням законодавства щодо недопущення сторонніх осіб до зали засідання навіть під час гучних політичних процесів.

Швидкого розгляду справ у військових судах практично досягти не вдалося, оскільки, запровадивши процесуальні норми, характерні для судочинства за умов військового часу, законодавцем не було запроваджено систему судоустрою, передбачену в тому ж ІV-му розділі ВСС. Тому темпи провадження справ постійно гальмувалися.

Значна кількість виправданих осіб, численні пом'якшені вироки та призначення мінімальних покарань, на нашу думку, спростовують тезу про жорсткість та надмірну суворість військових судів.

Основна причина застосування військових судів полягала в можливості використання щодо певних категорій злочинів матеріальних норм військово-кримінального права, а, отже, розширеного спектру кримінально-правових санкцій. В першу чергу, це стосується смертної кари, яка практично не могла використовуватися судами загальної юрисдикції. Підтвердженням цієї тези є також і той факт, що справи за звинуваченням у вбивствах, пограбуваннях, розбоях, та підпалах, тобто за злочинами, які, окрім норм УПКВ, передбачалися нормою статті 279 ВСП, складали понад 85% всіх справ щодо цивільних осіб, розглянутих Київським військово-окружним судом в 1905 1909 рр.

Застосування інституту надзвичайної підсудності протягом досліджуваного періоду відзначалося певною нерівномірністю. За період з 1900 по 1904 рік в на розгляд Київського військово-окружного суду не було передано жодної справи в порядку надзвичайних положень. Революційні події 1905 р. дещо змінили ситуацію, проте, до травня 1906 р. кількість справ, переданих на розгляд Київського військово-окружного не перевищувала 10. Лише з другої половини 1906 р. починається процес перманентного розширення військової підсудності, який тривав до початку 1909 р. Статистика щодо передачі справ про цивільних осіб на розгляд Київського військово-окружного суду за роками виглядає наступним чином: в 1905 4, в 1906 76, в 1907 206, в 1908 - 315, в 1909 - 195. Протягом досліджуваного періоду Київським військово-окружним судом було розглянуто понад 900 справ в порядку надзвичайних положень.

В параграфі 2.2. “Військова юстиція як інструмент боротьби проти соціальних рухів” розглянуто особливості розгляду військовими судами справ щодо учасників селянських повстань, інших форм аграрних протестів та робітничих рухів.

Селянський рух репрезентовано відносно невеликою групою справ про аграрні заворушення та підпали. Загальна кількість справ обох категорій навряд чи перевищувала 30, тобто складала близько 3% від загальної кількості справ, розглянутих досліджуваною судовою установою в порядку надзвичайних положень.

З 13 проаналізованих справ про заворушення в 10 випадках мали місце замахи на життя та здоров'я чинів війська або поліції, тобто мали місце злочини, передбачені окрім УПКВ статтею 18 охоронного положення. Таким чином, з загального порядку підсудності виключалася лише невелика кількість справ, в основному, обтяжених додатковими обставинами у вигляді зазіхань на життя та здоров'я посадових осіб.

Робітничий рух практично не представлений серед матеріалів досліджуваної судової установи, що пояснюється декриміналізацією більшості форм боротьби робітників в 1905 1906 рр. Лише з певним ступенем умовності до цієї категорії можна віднести справу про збройне повстання на заводі Гельферінг-Саде в Харкові в грудні 1905 р.

Дізнання та слідства зі справ щодо селянських заворушень відзначалися надзвичайно низькою якістю, яка пояснюється низкою причин. Серед них варто відзначити масовий характер, який надзвичайно ускладнював виявлення організаторів та найбільш активних учасників заворушень, і небажання самих селян видавати своїх односельців. Як наслідок, сільська поліція, на яку покладалися функції проведення дізнань за названими справами, задля виявлення основних винуватців заворушень вдавалася до відверто неправових методів: шантажу та навіть фізичного примусу. Це призводило до видачі селянами часто зовсім не тих осіб, які дійсно брали участь у заворушеннях. Завалені роботою, судові слідчі особливо не перевіряли зібрані поліцією докази, тому справи цієї категорії потрапляли в суд без належної доказової бази.

В зв'язку з надзвичайно низькою якістю доказового матеріалу, звинувачення часто не витримував перевірки в судовому слідстві. Середній відсоток виправданих за справами щодо селянських заворушень складав понад 62 %. Біля 67% засуджених отримали покарання, що не перевищувало 2 років тюремного ув'язнення, ув'язнення в фортеці або робіт у виправних арештантських відділеннях.

В параграфі 2.3 “Боротьба військової юстиції проти політичних партій та організацій” розглянуто особливості застосування органів військової юстиції в якості інструменту боротьби проти різних форм політичного руху.

В правовій доктрині Російської імперії в якості політичних або державних злочинів законодавець розглядав виключно злочинні діяння визначені в статтях 99 134 Кримінального уложення 1903 року. В 1905 р. було зроблено спробу виділити в окрему категорію злочинних діянь вбивства, скоєні з політичною метою, проте відповідний законопроект так і не був прийнятий. Що стосується надзвичайно розповсюджених в роки революції 1905 1907 рр. актів економічного терору, в першу чергу так званих “експропріацій”, законодавець розглядав їх як звичайні розбійні напади або пограбування, не виділяючи в них політичну складову.

Оскільки універсального визначення поняття “політичності” злочинного діяння юридична наука початку ХХ століття не виробила, в якості основного критерію здобувачем було розглянуто мотив злочинного діяння.

З метою дотримання принципу об'єктивності при аналізі обставин судового і досудового слідства, а також вироку, однорідні за характером злочинні діяння об'єднано в декілька груп. До першої віднесено невелику кількість злочинів, які відображали мирні форми політичної боротьби, пов'язані з пропагандистською діяльністю; до другої - справи так званого “бойового” характеру (акти політичного та економічного терору). Крім того, в межах групи залежно від наявності або відсутності у справі субсидіарних звинувачень в участі у політичних партіях та організаціях, виділено партійні справи та справи про індивідуальні терористичні акти.

Розглянуто наступні групи діянь політичного характеру: справи щодо агітації в військах (стаття 131 КУ, закон від 18 серпня 1906 року "Про посилення відповідальності за агітацію в військах"), справи щодо участі в діяльності політичних партій та організацій, які займалися пропагандистською діяльністю (статті 102, 126, 128, 129, 132 КУ), справи щодо участі в бойових організаціях (статті 102, 126 КУ; 1453 1455, 1627 1634, 1647 1643 УПКВ; 18 "Положення про охорону суспільного порядку та державного спокою"; 279 ВСП) та індивідуальні акти політичного і економічного терору (1453 1455, 1627 1634, 1647 1643 УПКВ; 18 "Положення про охорону суспільного порядку та державного спокою"; 279 ВСП).

Російське законодавство визначало різні типи ведення досудового слідства для так званих “політичних” та “суто кримінальних”. У випадку зі справами, які розглядалися в порядку надзвичайних положень, цей розподіл повністю зберігався, щоправда, починаючи з серпня 1906 року з'являється ще й третій тип досудового слідства щодо злочинів, пов'язаних з агітацією в військах, суть якого зводилася до того, що весь комплекс слідчих дій проводився військовим начальством та військовими слідчими.

Щодо специфіки справ про так звані “політичні злочини”, варто відзначити, що їх характерною особливістю було проведення і оперативно-розшукових заходів і дізнань чинами таємної поліції. Якість зібраних таким чином матеріалів далеко не завжди була високою. Дуже часто достатньої доказової бази в ході жандармських дізнань зібрати не вдавалося. В основу обвинувачення за низкою справ було покладено агентурні дані, які не вважалися, згідно з існуючою на початку ХХ століття теорією доказів, доказом в кримінальній справі, що змушувало як чинів таємної поліції, так і представників місцевої та центральної влади шукати шляхи легітимізації застосування подібних матеріалів, до яких слід віднести виступи в судових засіданнях чинів окремого корпусу жандармів та охоронних відділень, а також, у деяких випадках, навіть таємних співробітників в якості свідків. Щоправда, до подібного роду маніпуляцій поліція вдавалася не дуже часто.

Суди далеко не завжди сприймали подібного роду докази. Досить частими були випадки, коли підсудних виправдовували не дивлячись на наявність у справі агентурних даних, що підтверджували їх вину. За деякими справам, як, скажімо, процес над вбивцями генерал-майора Полковнікова або учасниками так званого “Лубенського об'єднаного революційного комітету” саме в ході слухань в Київському військово-окружному суді було виявлено факти численних фальсифікацій слідчих органів, що дало можливість захисту довести невинуватість підсудних.

Другу категорію складали справи, слідство за якими велося в загальному порядку Статуту кримінального судочинства, тобто поліцією та судовими слідчими. До цієї категорії належали, в основному, справи щодо актів індивідуального терору. Як і у випадку зі справами, які розслідувалися таємною поліцією, якість оперативно-розшукових та слідчих заходів залишалася на досить низькому рівні. В деяких випадках на розгляд суду потрапляли справи, за якими звинувачення не могло пред'явити проти підсудних жодного доказу.

Що стосується застосування кримінально-правових санкцій, варто відзначити, що ступінь жорсткості покарань залежала від низки факторів: характеру скоєного злочину, наявності пом'якшуючих або обтяжуючих вину обставин, ступеня доведеності вини, а також наявності або відсутності тиску з боку місцевої чи центральної влади на суд.

Серед усіх політичних справ, як найм'якші, можна визначити вироки за справами щодо організацій, які займалися пропагандистською діяльністю. Зокрема, кількість виправдовувальних вироків за такими справами доходила до 40%. Оскільки обвинувачення висувалося за 102 або 126 статтями КУ, основним покаранням за названою категорією злочинів виступали каторжні роботи (біля 50%), однак, переважно на термін, що не перевищував 4 років.

Щодо учасників організацій так званого бойового характеру, вироки мали значно жорсткіший характер. Зокрема, виправдано було лише 19% підсудних. До смертної кари засуджено 12%, до каторжних робіт біля 72%, при чому, щодо майже 40% осіб, засуджених до каторжних робіт, було застосовано покарання у вигляді довгострокової каторги. За справами про індивідуальні терористичні акти та експропріації відсоток виправданих коливався в межах 30-35%. Щодо осіб, вину яких було доведено, найпоширенішім покаранням виступали каторжні роботи (біля 70%). Такий високий відсоток засуджених до тяжких видів покарань пояснюється специфікою самих посягань, оскільки всі акти політичного та економічного терору мали елементи складу злочину, передбаченого 279 статтею ВСП, яка передбачала лише одне можливе покарання у вигляді смертної кари. Наявність серед покарань каторжних робіт пояснюються тим, що або сам суд пом'якшував остаточне покарання за обставинами справи, або за клопотанням суду чи доповідями головуючого судді вирок пом'якшувався при конфірмації.

В деяких випадках, з метою пом'якшення вироку, судді вдавалися до зміни кваліфікації злочинного діяння. У справі Лебединського, якого обвинувачували в спротиві чинам поліції (підсудний разом зі спільником здійснили в поліцейських, які намагалися їх заарештувати, понад як 40 пострілів), суд визначив діяння підсудних не за 18 ст. охоронного положення, яка загрожувала смертною карою, а за 270 статтею УПКВ, максимальна санкція якої передбачала лише каторжні роботи на термін до 6 років.

У третьому розділі “Військова юстиція як інструмент боротьби проти кримінальних злочинів” розглянуто застосування органів надзвичайного судочинства в контексті державної політики, спрямованої на боротьбу зі злочинністю.

Аналіз статистичних звітів Міністерства юстиції та інших матеріалів показує, що протягом досліджуваного періоду спостерігалося значне зростання злочинності, особливо це стосується періоду 1906 1910 рр. Найбільш швидкими темпами зростала кількість тяжких злочинів, зокрема, з 1905 по 1910 рр. їх кількість збільшилася більш ніж у три рази. Таке неконтрольоване зростання злочинності змушувало державу вже в 1906 р. застосувати для боротьби проти кримінальних злочинців весь арсенал каральних заходів, який був доступний військовим судам. Щоправда, в 1906 і навіть в першій половині 1907 р. застосування військово-судових установ як інструменту боротьби проти кримінальної злочинності носило досить обмежений характер. Проте, з другої половини 1907 р. передача справ щодо кримінальних злочинів набуває масового характеру. Загалом, протягом другої половини 1907 1909 рр. в практиці Київського військово-окружного суду понад як 2/3 справ складали справи за злочинами суто кримінального характеру.

Номенклатура злочинних діянь, справи щодо яких розглядалися військовими судами, була досить численною, проте основне місце серед цих справ посідали розбійні напади, вбивства та пограбування. Таким чином, на нашу думку, після придушення революції 1905 1907 рр., апарат військової юстиції стає основним інструментом держави у боротьбі проти найбільш небезпечних проявів кримінальної злочинності.

Проведення оперативно-розшукових та слідчих заходів за наведеною категорією справ дуже нагадувало відповідні процедури за справами щодо експропріацій. В обох випадках всі слідчі дії проводилися загальною поліцією та судовими слідчими без залучення чинів таємної поліції.

Покарання за справами про кримінальні злочини також мала низку відмінностей. Зокрема, відсоток виправданих за такими справами був досить низьким і складав приблизно 10%. В той же час значно вищим був відсоток м'яких та відносно м'яких видів покарань. Причини подібного явища пов'язані з наявністю поряд з організаторами та виконавцями злочинних діянь великої кількості фігурантів, яким інкримінувалися такі види співучасті як: укриття, потурання, пособництво тощо.

Проведене дослідження зумовлює можливість зробити такі Висновки:

Загальний аналіз історіографії з проблеми дослідження засвідчив наявність значного наукового доробку як в літературі історичного, так і юридичного характеру. Серед найбільш ґрунтовно досліджених проблем можна назвати питання системи організації військово-судових установ Російської імперії та її еволюції протягом ІІ половини ХІХ початку ХХ століття, на якому була загострена увага в дослідженнях військових юристів ХІХ століття та сучасних правознавців, та питання боротьби військової юстиції проти проявів революційного руху в армії, яке активно досліджувалося радянськими істориками. Однак, питання боротьби військової юстиції проти соціальних та політичних рухів розглянуто побіжно, а проблема застосування військових судів як інструменту боротьби зі злочинністю залишилася поза увагою дослідників. Джерельна база є різноманітною та достатньою для вирішення основних завдань дослідження;

Основною причиною застосування інституту надзвичайної підсудності була не апріорна суворість військових судів, швидкі темпи провадження та наявність низки обмежень прав підсудного, як було прийнято вважати в науковій літературі, а можливість застосування військовими судами розширеного арсеналу засобів кримінальної репресії і, в першу чергу, смертної кари, яка практично не могла бути застосована судами загальної юрисдикції;

Протягом досліджуваного періоду Київським військово-окружним судом було розглянуто близько 900 справ поза порядком нормальної підсудності. Основним видом злочинів, заради боротьби з якими застосовували військово-судові установи, були посягання, пов'язані з насильним привласненням майна (пограбування та розбійні напади) та посягання на життя та здоров'я особи (вбивства та нанесення тілесних ушкоджень), разом справи про названі злочини складали понад як 85% від загальної кількості справ, розглянутих Київським військово-окружним судом протягом 1905-1909 років, причому біля 2/3 названих справ не мали жодного політичного підтексту. Справ про власне політичні злочини, тобто, злочини, передбачені статтями 99 134 КУ, в провадженні Київського військово-окружного суду було не більше 10%. Основна маса злочинів, скоєних за політичними мотивами, носила “бойовий характер”;

Доведено, що принципи усності, гласності та рівності сторін дотримувалися під час розгляду справ у військово-окружних судах. Викриття фальсифікацій та підтасовок фактів, здійснених судовими слідчими та чинами таємної поліції, в ході судового розгляду справи свідчить про виконання судом основної функції перевірки обвинувачення;

Встановлено, що відносно велика кількість виправдовувальних вироків, які виносилися військовими судами, пов'язана з недостатньою якістю доказової бази, зібраної в ході дізнання та досудового слідства, в тому числі і за гучними політичними справами. Як загальна, так і таємна поліція, під час проведення слідчих заходів, вдавалися до неправових методів збору доказів, фальсифікацій слідчих матеріалів тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ, ВМІЩЕНИХ В ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Військова юстиція Російської імперії в рефлексії радянської історичної науки / В.В. Соболєв // Часопис української історії. - 2008. - Вип. 9. - С. 2734;

2. Організаційні моделі кадрового забезпечення військово-судових установ Російської імперії ІІ половини ХІХ початку ХХ століття (на матеріалах Київського військово-окружного суду) / В.В. Соболєв // Часопис української історії. - 2009. Вип. 11. С.1622;

3. Справи про селянські заворушення в практиці Київського військово-окружного суду / В.В. Соболєв // Етнічна історія народів Європи. - 2009. № 12. С. 2531;

4. Судові процеси проти членів українських національних політичних партій в провадженні Київського військово-окружного суду в 1905-1909 роках / В.В. Соболєв // “Гілея”. Науковий вісник. Збірник наукових праць. - 2009. Вип. 21. - С. 2326;

5. Революційна українська партія: під наглядом таємної поліції Російської імперії / В.Ф. Колесник, В.В. Соболєв // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. 2006. Вип. 8586. С. 1014.

АНОТАЦІЯ

Соболєв В.В. Боротьба військової юстиції Російської імперії проти суспільно-політичних рухів та кримінальних злочинів на початку ХХ століття (на матеріалах Київського військово-окружного суду). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009.

В дисертаційному дослідженні висвітлено питання діяльності військово-судових установ Російської імперії на прикладі Київського військово-окуржного суду в якості органів надзвичайного судочинства. Проаналізовано законодавчий механізм, причини та масштаби передачі справ щодо цивільних осіб на розгляд Київського військово-окружного суду. Розглянуто особливості провадження та вироки за справами, що репрезентували різні форми селянських, робітничих, революційних, національних рухів та кримінальної злочинності.

Ключові слова: Київський військово-окружний суд, Російська імперія, військова юстиція, революція 1905 - 1907 рр., суспільно-політичні рухи, кримінальна злочинність.

АННОТАЦИЯ

Соболев В.В. Борьба военной юстиции Российской империи против общественно-политических движений и уголовных преступлений в начале ХХ века (на материалах Киевского военно-окружного суда). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2009.

Диссертация посвящена проблеме деятельности военно-судебных установлений Российской империи в качестве органов чрезвычайной юстиции. Рассмотрены особенности использования военных судов как инструмента карательной политики государства, направленной против общественно-политических движений и уголовной преступности.

Исследованы основные причины применения военной подсудности в отношении гражданских лиц в начале ХХ в., при этом диссертант приходит к выводу, что основной причиной, побудившей власти обратиться к использованию этого чрезвычайного правового института, была возможность применения военными судами расширенного арсенала средств уголовной репрессии, в первую очередь, смертной казни, которую практически не могли применять на практике суды общей юрисдикции.

В ходе сравнительного анализа военного и общеуголовного процессов автор приходит к выводу, что главное различие между ними заключалось в упрощении ряда процедур, которые предшествовали непосредственному разбирательству, однако определённый Военно-судебным уставом порядок судопроизводства, не затрагивал основных, фундаментальных прав подсудимого, и, в целом, не создавал условий, при которых подсудимый был лишен возможности полноценно защищаться.

Анализ динамики передачи уголовных дел различных категорий о гражданских лицах показал, что применение института чрезвычайной подсудности имело весьма неравномерный характер. На протяжении 1905 первой половины 1906 гг. этот институт практически не применялся, его широкое использование властями начинается с мая 1906 г., а наибольшего применения он достиг во второй половине 1907 1908 гг. Начиная с 1909 г. количество дел, которые рассматривались Киевским военно-окружным судом в порядке чрезвычайных положений, резко сокращается, а в 1910 1911 они практически исчезают из производства. Вопреки устоявшейся в научной литературе мысли о том, что военные суды использовались в основном против представителей радикальных политических движений, автор приходит к выводу, что преступления, которые имели характер политических деяний доминировали в практике Киевского военно-окружного суда лишь в период 1905 1906 гг., начиная с 1907 г. количество чисто уголовных преступлений, в основном тяжких и особо тяжких, резко увеличивается и в 1908 году значительно превосходит количество политических. Причем, необходимо отметить, что и среди политических, и среди общеуголовных преступлений абсолютно доминировали тяжкие и особо тяжкие деяния, в первую очередь, разбойные нападения и убийства, которые совокупно составляли свыше 85% от общего числа дел о гражданских лицах, рассмотренных Киевским военно-окружным судом в порядке чрезвычайных положений на протяжении 1905 1909 гг.

Все уголовные дела распределены соискателем в зависимости от специфики совершенных преступлений по следующим категориям: дела о крестьянском и рабочем движении, дела связанные с ведением агитационной деятельности, в том числе в войсках, об участии в политических партиях, об актах политического и экономического террора и чисто уголовных преступлениях.

Ключевые слова: Киевский военно-окружной суд, Российская империя, военная юстиция, революция 1905 - 1907 гг., общественно-политические движения, уголовная преступность.

ANOTATION

Sobolev V.V. Military justice struggling against social and political movements and criminal felony at the beginning of XX century(based on materials of military district court in Kyiv). - Manuscript.

The dissertation for a degree of candidate of historic sciences in specialty 07.00.01 History of Ukraine. National Taras Shevchenko University of Kyiv.

Kyiv, 2009.

The thesis sheds light on the activities of military district courts in Russian Empire by the example of military district court in Kyiv as a body of emergency justice. On analyzing the legislative gear, reasons and scales of transmission of cases concerning civil people for the consideration of military district court in Kyiv. The peculiarities of legal procedure and sentences on the cases that represent different forms of peasant, working, revolutionary and national movements and criminal delinquency.

Key words: Kiev Military District Court, Russian Empire, Military Justice, Revolution 1905 - 1907, Social and Political Movements, Criminal Delinquency.

Размещено на Allbest.ru