Державна політика України в сфері техногенної та природної безпеки (кінець ХХ–початок ХХІ ст.): військово-історичний аспект

· запровадження нормування техногенних і природних ризиків та застосування відповідних норм в механізмах державного регулювання техногенної та природної безпеки;

· розширення сфери досліджень та розробок методів, моделей, методик аналізу та оцінки ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, прогнозування їх розвитку;

· розвиток загальної технології управління техногенною та природною безпекою на основі ризик-орієнтованого підходу;

· удосконалення системи моніторингу небезпечних техногенних об`єктів і природних процесів в напрямі забезпечення інформаційної бази для оцінки ризиків надзвичайних ситуацій;

· розвиток наукових засад розроблення державних програм соціально-економічного розвитку з урахуванням показників ризику;

· впровадження нових дієвих форм аналізу, оцінки, експертизи і контролю безпеки небезпечних техногенних об`єктів на всіх етапах життєвого циклу;

· формування сучасної інституційної бази регулювання техногенної та природної безпеки;

· міжнародне співробітництво України з питань регулювання техногенної та природної безпеки;

· вдосконалення системи освіти та забезпечення підготовки фахівців в галузі управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Отже, виходячи із результатів досліджень і практичного досвіду, маємо змогу сформулювати наступні пропозиції щодо державної політики в галузі національної безпеки від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

- серед усіх варіантів організації сил швидкого реагування, призначених для захисту територій та об'єктів, перевага має надаватись тим, що наближають їх розміщення до потенційно небезпечних місць;

- усі особливо небезпечні території з їх населенням мають бути захищені переважно власними антикризовими системами й силами швидкого реагування, чисельність яких розрахована на здійснення першочергових захисних операцій;

- управління політичними, економічними, соціальними кризами, територіями, на яких виникли надзвичайні ситуації, мають здійснювати центри швидкого реагування, що реалізують заздалегідь розроблені спочатку першочергові, а потім оперативні та завершальні дії;

- керівницька й управлінська місія має виконуватись на основі статутів, якими визначаються основи підготовчої та основної діяльності, плани попередніх дій, розробленого разом зі спеціалістами об'єктів захисту, і плану оперативних дій, що складений керівництвом штабу безпосередньо на об'єкті з обов'язковим урахуванням реального стану речей та розвитку подій;

- статистика останніх десятиліть свідчить про нарощування природно-техногенних загроз, зниження рівня яких можливе шляхом інженерного облаштування небезпечних територій і антикризової підготовки їх населення;

- кожна криза чи надзвичайна ситуація є неповторною за ознаками прояву, розвитку і наслідків, а найпотужніші загрози є унікальними, малопередбачуваними й підготуватись до них майже неможливо;

- абсолютний захист від імовірних загроз неможливий, ступінь захисту має бути розумно достатнім.

державний політика захист надзвичайний

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено важливе наукове завдання, яке полягає у розкритті з історичної точки зору процесу формування та розвитку державної політики України наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. в галузі цивільного захисту, попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій, пожежної безпеки, подолання наслідків радіаційних катастроф, організації надзвичайної допомоги, діяльності міжнародних організацій, спеціалізованих закладів системи ООН та інших питань, а також наданні деяких пропозицій щодо вдосконалення системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Основні результати дисертаційної роботи такі:

1. Проведено аналіз історичної та спеціальної літератури, показано стан розробки теми дослідження, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що з точки зору воєнно-історичної науки, питання формування, становлення та удосконалення Державної політики України в сфері техногенної та природної безпеки, ще не вивчені в повному обсязі. Особливо це стосується визначення особливостей цього процесу, розробки конкретних пропозицій і рекомендацій керівництву МНС України щодо врахування історичного досвіду в галузі захисту населення, навчання та підготовки керівних кадрів.

Зроблено висновок про те, що хоча питання формування державної політики в галузі надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших у системі національної безпеки України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у історичній науці.

2. Здійснений в історичному аспекті комплексний науковий аналіз досвіду формування державної політики України в галузі реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, які відбувалися наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.ст. є певним кроком уперед в організації та становленні системи національної безпеки як складного й багатопланового соціального явища з урахуванням іноземного досвіду.

3. Аналіз процесу реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.ст. засвідчив, що головними факторами, які впливали на розвиток національної політики в галузі техногенної та природної безпеки в 1991-2008 роках були: посилення загроз техногенно-природної сфери; міжнародне співробітництво України з питань реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру; удосконалення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи захисту населення від надзвичайних ситуацій; підвищення рівня підготовки сил та засобів суб`єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням

4. Аналіз стану системи захисту населення від надзвичайних ситуацій техногеного та природного характеру дає змогу визначити основний її зміст. Вона, на думку автора, становить собою систему загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цівільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, протипожежних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Система характеризується чіткою функціональною та територіальною структурованістю, що в свою чергу, забезпечує ефективне виконання поставлених завдань.

4. Виходячи з цього, автором з`ясовані основні функції суб`єктів системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Це:

вироблення концепцій, стратегій і програм у сфері техногенно-природної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації існуючим загрозам національним інтересам України;

створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи;

комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових системи;

підготовка сил та засобів суб`єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням;

запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси.

Дослідження показало, що виконання цих функцій дозволяє забезпечити належний рівень безпеки та захисту населення в Україні, об`єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій, що розглядається як невід`ємна частина державної політики забезпечення національної безпеки і державного будівництва.

5. Узагальнення досвіду формування державної політики України наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. в галузі надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру дало автору дисертації змогу запропонувати можливі напрями та пропозиції щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андрієнко М.В. Пропозиції щодо вдосконалення системи захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру // Труди академії. - 2006. - № 70. - С. 318-324.

2. Андрієнко М.В. Основні етапи реалізації головних напрямів державної політики України у галузі техногенної і природної безпеки та міжнародна співпраця // Воєнна історія. - К., 2008. - № 1-2. - С. 215-223.

3. Андрієнко М.В. Характерні особливості діяльності України в галузі реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. // Воєнна історія. - К., 2008. - № 3-4. - С.202-209.

4. Андрієнко М.В. Проблеми підготовки осіб, які займаються дослідженнями пожеж / М. Андрієнко // Пожежна безпека - 2007: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конференції. - Черкаси: АПБ ім. Героїв Чорнобиля, 2007. - С.119-123.

АНОТАЦІЯ

Андрієнко М.В. Державна політика України в сфері техногенної та природної безпеки (кінець ХХ - початок ХХІ ст.): військово-історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національний університет „Львівська політехніка”. - Львів, 2009.

На основі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів розкрити з історичної точки зору процес формування та розвитку державної політики України наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. в галузі цивільного захисту, попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій, пожежної безпеки, подолання наслідків радіаційних катастроф, організації надзвичайної допомоги, діяльності міжнародних організацій, спеціалізованих закладів системи ООН та інших питань, а також надати деякі пропозиції щодо вдосконалення системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Ключові слова: Національна безпека, державна політика, надзвичайні ситуації в галузі техногенної та природної безпеки, Міністерство оборони України, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, рятівник

АННОТАЦИЯ

Андриенко Н.В. Государственная политика Украины в сфере техногенной и природной безопасности (конец ХХ - начало ХХІ в.): военно-исторический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальный университет „Львовская политехника”. - Львов, 2009.

Диссертация посвящена комплексному анализу вопросов связанных с государственной политикой Украины в области реагирования на ситуации техногенного и природного характера в конце ХХ - начале ХХІ вв.

Содержание диссертации разкрыто в трех разделах.

В первом розделе проводится анализ научной литературы и источников по выбранной теме, а также представлены основные методы исследования. Определено, что вопросы связанные с государственной политикой Украины в области ликвидации чрезвычайных ситуаций техногенного и природного характера рассматривались науковцами, как отечественными, так и зарубежными, лишь в общих черта. Конкретно же аспектов касающихся нашей проблематики, то они остались вне их внимания.

Во втором разделе, автор, на основе анализа существующих документов, раскрывает основные факторы которые влияют на процесс формирования и развития национальной политики в указанной области.

В третьем разделе диссертант раскрывает основные направления деятельности государственных органов власти в области ликвидации чрезвычайных ситуаций техногенного и природного характера в конце ХХ - начале ХХІ в. и мероприятия связанные с ними в области защиты населения от ситуаций техногенного и природного характера.

На основе выявленных тендеций автор предлагает возможные пути использования полученного опыта в современных условиях, обосновывает методические рекомендации касающиеся международного сотрудничества.

Ключевые слова: Национальная безопасность, государственная политика, чрезвычайные ситуации в области техногенной и природной безопасности, Министерство обороны Украины, Министерство по вопросам чрезвычайных ситуаций, спасатель.

Размещено на Allbest.ru