Радянізація західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.: методи і напрями реалізації та сприйняття місцевим населенням

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 94 (477.8) “1939/1941”

РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У 1939-1941 РР.: МЕТОДИ І НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА СПРИЙНЯТТЯ МІСЦЕВИМ НАСЕЛЕННЯМ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ГУМЕНЮК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

Чернівці 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор Гайбонюк Володимир Дорофійович, Рівненський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Марусик Тамара Володимирівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, проректор з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу;

кандидат історичних наук, доцент Гаврилюк Олександр Никифорович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри новітньої історії України

Захист відбудеться 23 квітня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 22 березня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради Г.М. Скорейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В історії України ХХ ст. важливе місце належить подіям, що розгорнулися на початку Другої світової війни. У рамках Української РСР відбулася фактична консолідація усіх українських земель. Важливим кроком на цьому шляху було приєднання до УРСР тих історично українських територій, які впродовж міжвоєнного періоду перебували в складі польської держави та Румунії, а саме - Східної Галичини, Західної Волині, Буковини, які дістали в історіографії збірну назву Західної України та Північної Буковини. Приєднання стало результатом складної політичної та дипломатичної гри Й. Сталіна і А. Гітлера на початку Другої світової війни.

Необхідність глибокого вивчення даної проблеми диктується тим, що протягом десятиліть радянської влади в наукових дослідженнях тенденційно висвітлювались події та явища, які відбувалися в Західній Україні та Північній Буковині у той час. У публікаціях спостерігався відхід від наукових принципів, перекручення фактів. Тому особливо актуальною є потреба глибокого переосмислення історії встановлення і функціонування радянської влади в Західній Україні та Північній Буковині на основі нових фактів і документів.

У сучасний період означена проблематика становить предмет зацікавленості представників різних суспільних наук, оскільки значна частина питань, пов'язаних із встановленням і функціонуванням радянського режиму в Західній Україні та Північній Буковині у 1939-1941 рр., ще залишається малодослідженою. Актуальність даного дослідження великою мірою також зумовлюється тим впливом, який мають наслідки подій 1939-1941 рр. на сучасний процес державного будівництва в Україні. Здійснене у той час об'єднання українських земель геополітично підготувало незалежність України і посилило взаємовпливи східних і західних українців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у відповідності до програми історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету по вивченню регіональної історії України, зокрема, за напрямом роботи кафедри історії України по темі: «Поглиблене дослідження історії західноукраїнського регіону в контексті західноукраїнської історії та взаємин України з сусідніми державами».

Об'єктом дослідження є соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Західній Україні та Північній Буковині після приєднання їх до СРСР у 1939-1941 рр.

Предметом дослідження стали форми і методи запровадження радянського режиму, соціальні та суспільно-політичні наслідки перетворень, ставлення до нововведень місцевого населення.

Мета дисертації полягає у тому, щоб проаналізувати найважливіші напрями і форми радянізації західноукраїнських земель та визначити ставлення населення до цього процесу.

Завдання підпорядковані поставленій меті. Передбачено:

- проаналізувати обставини зайняття Західної України радянськими військами у 1939 р. та Північної Буковини у 1940 р. як вирішальної передумови встановлення в регіоні радянського режиму;

- дослідити методи, за допомогою яких у Західній Україні та Північній Буковині було впроваджено державний режим тоталітарного зразка;

- визначити особливості формування нової влади в умовах радянського режиму в Західній Україні та Північній Буковині;

- проаналізувати процес впровадження радянської моделі в соціально-побутовій та культурній сферах та його вплив на життєвий рівень населення;

- охарактеризувати реакцію західноукраїнської спільноти на соціальні, культурні та економічні перетворення, здійснювані новим режимом у регіоні;

- осмислити психологічні наслідки радянізації західноукраїнського краю у зазначений період.

- визначити масштаби репресивних акцій щодо населення Західної України та Північної Буковини.

Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму, об'єктивності, комплексності і системності, розвитку і плюралізму. Під час виконання дисертаційного дослідження використані такі методи: конкретно-історичний, логічно-аналітичний, описовий, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний та метод кількісного аналізу. Для більш глибокого вивчення явищ було насамперед використано порівняльно-історичний метод, який дозволив виявити в процесі порівняння головних напрямів діяльності нових органів влади як у західноукраїнському масштабі, так і на місцевому рівні. Статистичний метод дозволив проаналізувати рівень впровадження нової системи влади на місцях у різних її напрямках, зокрема адміністративному, соціально-побутовому, економічному. Для аналізу одержаної з різних джерел інформації було використано описовий і проблемно-історичний методи, дотримуючись при цьому принципу критичного підходу і зіставляючи дані з різних джерел. Логічно-аналітичний метод дозволив подати матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності. радянізація західна україна буковина

Авторка врахувала праці відомих вчених у галузі історичних узагальнень, застосувала також методи хронології, періодизації, класифікації. Перевага при цьому надавалася науковому опрацюванню та осмисленню документальних, насамперед маловідомих фактів. І в загальному все це стало важливим механізмом для розкриття поставленої у роботі мети. Огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми здійснювався за хронологічним і структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні окремих питань проблеми, які до цього часу були малодосліджені:

- комплексно проаналізовано процеси радянізації в 1939-1941 рр. на західноукраїнських землях як цілісне соціально-економічне і суспільно-політичне явище;

- проаналізовані основні форми, методи та напрямки перетворень у соціально-побутовій сфері життя західноукраїнської спільноти на початку Другої світової війни;

- окреслена реакція населення стосовно даного процесу, його економічний, соціальний та психологічний наслідки;

- на основі сучасної методології дослідження здійснено аналіз суспільно-політичного і соціально-економічного становища, в якому перебувало населення західноукраїнських земель у досліджуваний період;

- до наукового обігу введено матеріали низки обласних державних архівів, Центрального державного архіву України, спогади очевидців досліджуваних подій.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з серпня-вересня 1939 по червень 1941 років і зумовлені тим, що у цей період в соціально-економічному житті західноукраїнської спільноти відбулися події, які мали вагомий вплив на подальшу долю регіону і наслідки яких даються взнаки й до сьогодні.

Нижня межа періоду визначається пактом Молотова-Ріббентропа і початком Другої світової війни, що поклало початок приєднанню Західної України і Північної Буковини до Радянського Союзу і процесам радянізації. Верхня межа обумовлена початком німецько-радянської війни і тимчасовим припиненням процесів радянізації на західноукраїнських землях.

Географічні межі охоплюють Західну Україну, Північну Буковину і Хотинський повіт. Це шість теперішніх областей України: Волинська, Івано-Франківська (до 1962 р. - Станіславська), Львівська (з 1959 р. у її складі перебувають території колишньої Дрогобицької області), Рівненська, Тернопільська та Чернівецька. Викликано це тим, що історичний розвиток вказаних областей протягом 20-ти років до входження у склад УРСР мав спільні риси, що й зумовило ідентичність змісту і характеру здійснюваних тут перетворень.

Наукове та практичне значення роботи полягає у тому, що проблеми, розглядувані в роботі, мають сучасне звучання. Матеріали та висновки можуть використовуватися для написання узагальнюючих праць, комплексних досліджень з історії України, насамперед її західного регіону, для видання збірок, документів і матеріалів стосовно соціального життя краю у розглядуваний період. Робота буде корисною при проведенні семінарських занять у вищих закладах освіти, для розробки спеціальних курсів з новітньої історії України, для виховної роботи і факультативних занять у шкільному курсі історії України. Зібраний авторкою фактологічний матеріал та зроблені узагальнення стануть у нагоді при подальшому дослідженні ряду питань з даної теми.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Особистий внесок здобувача у цю роботу полягає в дослідженні історичних передумов і причин приєднання західноукраїнських земель до СРСР (50%).

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету, кафедрі історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Окремі положення дослідження апробовувалися у доповідях, виголошених на Міжнародній науковій конференції «Західний регіон України у другій світовій війні 1939-1945 рр.» (Луцьк,6-7 травня 2005), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Національні рухи опору в східній і центральній Європі кінця 1930-х - середини 1950-х років» (Київ, 12-13 травня 2005), V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (Чернівці, 29 вересня 2005), Міжвузівській науковій конференції «Християнство в контексті духовної культури українського народу (До 1020-річчя хрещення Русі-України)» (Рівне, 15 жовтня 2008), Міжнародній науковій конференції ««Просвіта» в національно-культурному житті українського народу (до 140-річчя з часу заснування)» (Тернопіль, 8 грудня 2008), І Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців, аспірантів, здобувачів, магістрантів «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (Рівне, 10 грудня 2008).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у 15 наукових публікаціях, у тому числі 7 із них - у фахових виданнях.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків (175 сторінок), списку використаних джерел та літератури (363 позиції). Загальний обсяг роботи складає 205 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність, об'єкт, предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, визначено мету, завдання, наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію отриманих результатів, публікації з теми, структуру дисертації.

Перший розділ «Історіографія та джерела» присвячений аналізу літератури та характеристиці джерел з теми дисертації.

Наукові праці з обраної теми можна умовно поділити на чотири групи: радянську, сучасну українську, українську діаспорну, зарубіжну історіографію.

Концепція наукових праць радянської історіографії мала обов'язково відповідати канонам сталінського вчення про побудову соціалізму в СРСР і почала формуватися практично паралельно з самими подіями досліджуваного періоду. Це знайшло своє відображення у збірках «Західна Україна» за редакцією С. Бєлоусова, «Колгоспне будівництво на Станіславщину», «Колгоспним шляхом» та інших їм подібних; у працях І. Трайнина, С. Стефаника, І. Рибалки, колективні багатотомники «Історія Української РСР». Серед праць присвячених розвитку народного господарства, слід виділити такі роботи, як «История советского крестьянства», «Історія народного господарства УРСР». Видавалася маса літератури, написаної на честь так званих «ювілеїв возз'єднання» Це колективні праці «За щастя оновленої землі» (відп. ред. М. Івасюта), «Північна Буковина, її минуле і сучасне» (відп. ред. В. Курило). Зміни соціально-економічного характеру на території Північної Буковини описують у своїх працях О. Григоренко, М. Сирота, К. Ципко. Усі праці радянського періоду беззастережно приділяли багато уваги показовій політиці комуністичної влади, залишаючи поза увагою проблеми, які закономірно при цьому виникали.

Після остаточного розвалу СРСР і проголошення та утвердження незалежної України з'явилися постсоціалістичні за своєю методологією наукові роботи, такі як праці І.Лучаківської, І. Фостія, які з нових позицій розглядають приєднання західноукраїнських земель та реакцію місцевого населення. Праці П.Брицького, А. Жуковського в першу чергу орієнтовані на місце Північної Буковини у широкомасштабному процесі радянізації західноукраїнських земель. Я. Грицак по-науковому підійшов до опису змін не лише соціально-економічного життя краю, а й зачепив духовно-культурний. Дослідники О.Рубльов та Ю. Черченко вперше показали усі зміни, пов'язанні з процесами приєднання західноукраїнських земель, через сприйняття їх інтелігенцією України. Ці питання дослідили у своїх працях І. Білас, широко висвітливши механізм функціонування репресивної системи на західноукраїнських територіях, О. Мороз і С. Злупко, які свою увагу зосередили на питаннях інтеграції українського селянства в радянську систему господарювання. Б. Ярош у своїй роботі окреслив основні аспекти боротьби радянського режиму з так званими «класовими ворогами», показавши їх через призму не лише історичного, але й політологічно-правового бачення. У книзі львівських дослідників М. Литвина, О. Луцького і К. Науменко відображено трагізм другої половини 1939 року, сконцентровано увагу на радянсько-німецьких домовленостях, впровадження нової радянської моделі життя і реакцію населення на нововведення. Робота чернівецьких істориків «Буковина. Історичний нарис (відп. ред. В. Ботушанський)» є узагальнюючою, проте період впровадження радянського способу життя до початку Великої вітчизняної війни поданий досить вдало. Автори в першу чергу акцентували увагу на нововведеннях, при цьому подаючи загальну картину життя Північної Буковини. Фундаментальними безперечно є праця В.Гриневича, В.Даниленка, С.Кульчицького та О. Лисенка «Україна і Росія в історичній ретроспективі» і робота чернівецьких істориків «Буковина в контексті європейських міжнародних відносин». Аналіз особливостей церковних конфесій даного періоду розглянуто у працях Н.Стоколос та С. Яремчука.

Третя група представлена роботами українських істориків діаспори. Їх монографії та статті були не лише доповненням, а насамперед відправною точкою виправлень викривлених сторінок історії України. У низці колективних видань, зокрема в «Енциклопедії українознавства», «Малій українській енциклопедії», «Україна: енциклопедія для молоді», «Українському збірнику», глибина і обсяг досліджень проявилися неповно, в першу чергу через недоступність радянських архівів. Цікавими у цьому напрямі постають праці П. Мірчука, М. Прокопа, О. Субтельного, В.Дмитришина. Роботи Д.Бориса, Д. Дорошенка Окремішньо стоїть фундаментальна робота «Буковина, її минуле і сучасне» (під. ред. Д. Квітковського, Т. Бриндзана і А. Жуковського), присвячена в основному змінам у церковному, культурному житті, освіті, особливо у шкільництві. А. Княжинський, К. Паньківський, З. Саган у своїх працях через людську особистісну позицію показують яких морально-психологічних і тілесних тортур може зазнати людина, опинившись по той бік паркану незгоди з радянським режимом. М. Рудницькa у праці «Західня Україна під большевиками» подає усі рівні сприйняття приходу нової влади, розкриваючи при цьому реакцію різних верств західноукраїнського суспільства. Виділимо в окрему нішу і статті української діаспорної історіографії. Зокрема, це статті В. Білоуса і В. Кучера, О. Домбровського.

Четверту групу праць складають наукові розвідки зарубіжної історіографії. В основі робіт С. Скрупека, В. Студницького, А. Брегмана лежали гіпотези, згідно з якими усі запровадження радянської влади на новоприєднаних землях несли в собі лиш катастрофічні й негативні наслідки. Польський історик Я. Гросс, будучи свідком тих подій, зумів відтворити їх через власне об'єктивне сприйняття, при цьому зробивши спробу визначити природу радянського тоталітаризму. В роботах Я. Вегерського, З. Семяшка, К. Заморського і С. Старжевського прослідковується картина відносин західноукраїнського суспільства, яке в собі несе явно культурно-розвиненіший відбиток польської присутності, з новою владою. При цьому автори акцентують увагу на відсутності будь-яких відомостей про репресії у радянській пресі. Праці А. Золтовського, Д. Черубіна, К. Ліжевського і В. Бонусяка, які побачили світ у 80-90-х роках і одностайно засуджують вторгнення СРСР на територію Польщі та методи запровадження нової моделі радянського життя., але позитивно оцінюють соціально-економічні перетворення.

Однією з перших робіт 80-х рр., у якій висвітлені методи впровадження радянського режиму, глибоко проаналізовані основні дані та форми репресій на західноукраїнських землях, є стаття російської дослідниці С. Парсаданової. Цікавою є книга російського історика Е. Зубкової «Прибалтика и Кремль.1940-1953».Стаття російських істориків О. Горланова та А. Рогинського, детально описуючи арешти та репресії проти населення Західної Білорусії і Західної України, проводить аналогії між приєднанням цих земель і впровадженням радянських порядків. Проблему впровадження радянського режиму на західноукраїнських землях розглянуто істориками англо-американського походження: Р. Саліваном, С. Манінгом, Б Мортоном, Д. Армстронгом, К. Свордом. які в першу чергу зневажливо висловлювалися в бік Радянського На увагу заслуговує також робота німецького вченого А. Вайсберга «Росія - країна вовкулак у горнилі чисток», в якій автор детально описував методи репресивно-карального апарату радянської системи у західноукраїнських землях, показуючи це на всерадянському тлі масових репресій.

Доводиться констатувати, що поки відсутні спеціальні роботи, де б комплексно розглядався увесь спектр багатьох складних і суперечливих процесів, які мали місце у господарстві та соціально-побутовому житті населення регіону в згаданий час. Навіть у нових дослідженнях увага концентрується на відомих аспектах економічного життя або ж на поодиноких подіях. А між тим практично не розробленими лишаються питання впровадження радянської моделі у систему торгівлі та фінансів, у соціально-побутову сферу та вплив цих перетворень на населення краю.

Джерельна база дисертаційного дослідження досить різноманітна. Для написання роботи використовувалися архівні документи, збірники та публікації документів і матеріалів, спогади, матеріали періодичної преси 1939-1941 років та довідкові видання (насамперед статистичні збірники).

Опрацьовано документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державних архівів Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Рівненської, Чернівецької областей.

Неопубліковані матеріали, що зберігаються в державних архівах, умовно можна поділити на групи: 1) законодавчі акти республіканських органів влади, до яких належать постанови і рішення уряду, 2) законодавчі акти регіональних органів влади, 3) протоколи конференцій, з'їздів різного рівня, 4) різноманітні звіти, доповідні записки, інформаційні повідомлення контролюючих установ і організацій, 5) статистичні дані, 6) листи і скарги громадян.

Значна кількість документів для вивчення періоду радянізації Західної України і Північної Буковини, її законодавчої бази, основних засад, етапів проведення, конкретних заходів, які міститься у фондах ЦДАВО України. Зокрема, це фонд Управління справами Ради Народних комісарів Української РСР (Ф.Р-2), фонд Ради Міністрів (Ф.2), і фонд Статистичного управління УРСР Центрального статистичного управління при Держплані СРСР (Ф.582). Серед архівних документів, що проливають нове світло на процес радянізації сталінського тоталітарного режиму в Західній Україні у вересні 1939 - червні 1941 років, вагоме місце займають документи, виявлені в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Серед них, зокрема, пізнавальними у плані розкриття позицій партії і населення щодо впровадження нової радянської системи життя є матеріали на тему: «Що дала Радянська влада трудящим західних областей України» (опис20).

Другий розділ «Приєднання західноукраїнських земель до СРСР та запровадження нової адміністрації» присвячений дослідженню передумов приєднання, запровадженню нового адміністративно-територіального поділу та ставленню західноукраїнського населення до приходу нової влади.

Для прикриття загарбницьких намірів було висунуто ідеологічну доктрину про визволення єдинокровних братів українців і білорусів від польського панування. Разом з тим, щоб опертися на історичні прецеденти, кордон було проведено по лінії, запропонованій міністром закордонних справ Великобританії Керзоном ще два десятиліття до цього. Це дало певні дивіденди. Великобританія, Франція та інші держави, які оголосили війну Німеччині, зробили вигляд, що не вважають дії Радянського Союзу загарбницькими. Цьому сприяла й тодішня геополітична ситуація в Європі.

Під цими самими ідеологічними гаслами було приєднано до СРСР і Північну Буковину, хоча історична ситуація тут була дещо іншою. Ні одна з частин Буковини ніколи не була у складі Російської імперії. І тому сподіватися на визнання міжнародною спільнотою можливого включення цієї території до Радянського Союзу його керівництво не могло. Крім того, фашистська Німеччина мала тут свої плани, адже до 1918 р. ці землі входили до Австро-Угорщини, а також на Буковині проживала численна німецька національна меншина. Зміна ситуації в Європі була досить сприятливою для Москви і дозволяла активізувати свої політичні плани стосовно Буковини. Після включення до складу Радянського Союзу західноукраїнських територій Червона армія наблизилася до її північного рубежу. У червні 1940 р. після воєнної поразки Франції Кремль розцінив для себе можливим висунути ультиматум Румунії щодо повернення Бессарабії та північної частини Буковини. У названому документі радянська сторона досить рішуче заявила про те, що наміри її повернути Бессарабію органічно пов'язані з передачею тієї частини Буковини, де населення за національним складом, мовою та історичним минулим є спорідненим з Радянською Україною. Офіційний Берлін порадив Румунії прийняти умови Кремля і на територію Бессарабії та Північної Буковини 28 червня 1940 р. вступили частини Червоної армії. Усе це відбулося похапцем, дуже швидко і несподівано для населення краю. Внаслідок форсованих дій радянської влади значна частина території, заселеної українцями, залишилася в Румунії. В той же час, суто румунський Герцаївський повіт опинився у складі СРСР.

Населення на новоприєднаних землях одразу ж поділилося на три категорії. Найчисленніша група відмовлялася покидати рідну землю, аргументуючи це національним обов'язком бути з рідним народом, а також тим, що за двадцять років панування радянської влади більшовики мали б стати культурними європейськими людьми, заходячи до чужої домівки. Та головним аргументом все ж було бажання залишитися в Україні, хоч і червоній, і працювати, впливаючи на події. Друга група людей нізащо не бажала залишатися під більшовицькою владою. Хто мав змогу зустрітися з більшовиками раніше, на Великій Україні, рішуче твердили, що більшовики не змінились і ніколи не зміняться. Були й бажаючі зачекати, придивитись до нових порядків і тільки тоді прийняти таке чи інше рішення.

Немала частка українців бачила у радянській владі рятівника знедоленої нації. Адже вони сприймали бажане за дійсне, не розуміючи ситуацію, дезорієнтовані пропагандою. Декого залучали до політичних спектаклів, доручаючи їм виступи на численних мітингах і зборах, підписувати звернення від імені народу на підтримку радянської влади.

Частина польської та єврейської інтелігенції висловила підтримку новій владі. Дехто під тиском, дехто за переконаннями або під впливом обіцянок чи просто з інертності.

Незвичним досвідом для населення Західної України, раніше дуже чітко поділеного на національні громади, була стрімка інтернаціоналізація різних сфер життя. Радянська влада всіляко домагалася усунення бар'єрів між людьми різних національностей. Методи, які застосовувалися при цьому, були, звичайно, далекі від демократичності.

У третьому розділі «Радянська реорганізація економіки, культури, духовного життя» розглядаються напрями, форми і методи перетворень у промисловості, сільському господарстві, освіті, науці та духовному житті краю.

У новостворених західних областях УРСР негайно ж розпочалися перетворення, що мали зрівняти соціально-економічний лад, який тут існував, з ладом, що утвердився на всій території СРСР: націоналізація промисловості й банків, конфіскація поміщицької землі, реорганізація системи народної освіти. Головний удар спрямувався на політичну та культурну інфраструктуру, створену українською інтелігенцією за багато десятиріч у несприятливих умовах австрійського й польського панування.

Переведення промисловості Західної України у соціалістичний сектор здійснювалося без особливих труднощів, адже економічно цей район був відсталим. Тому це не сприймалося так болісно, як у духовній чи політичній сфері. Тимчасові управління підпорядковували собі покинуті колишніми власниками підприємства, передаючи їх потім відповідним організаціям. Устаткування, матеріальні цінності бралися на облік спеціально створеними комісіями. Здійснювалася реконструкція старих і будівництво нових фабрик і заводів. Господарських керівників, спеціалістів надсилали зі східних областей. Залучали до цієї роботи й місцевих активістів. Створювалися промислові артілі, здійснювалося їх укрупнення. Але більшість підприємств працювали вкрай неефективно, випускаючи неякісну продукцію, не виконуючи навіть занижених планів. Масовими явищами стали аварії, штурмівщина, простої обладнання, антисанітарія на виробництві.

Було демонтовано й поглинуто кооперативною системою СРСР розгалужену мережу західноукраїнської кооперації. Ревізійний союз українських кооперативів, як очільник української кооперації, був досить вагомою силою економічного і соціально-політичного життя. Тому він і викликав неприязне ставлення і бажання влади якнайшвидше його ліквідувати.

Та основним напрямком роботи владних структур було сільське господарство. І хоча, як зазначають спеціалісти, об'єктивних і суб'єктивних передумов для розвитку колгоспної й радгоспної форми господарювання в цій місцевості не було, селянам пропонували вступати у колгоспи. Проводилися бесіди, збори, читалися лекції. Але ідея колективізації знайшла підтримку лише у найбідніших селян. Для примусу селян вступати у колгоспи встановлювалися граничні норми землекористування на один селянський двір. Здійснювався грубий тиск на селян, хоча й спочатку не такий масований. Селяни чинили опір, траплялися нищення худоби і підпали колгоспного майна.

Одним з найпопулярніших заходів радянської влади стала деполонізація освіти. Із залученням великих коштів проводилася українізація. Відкривалися школи, вищі навчальні заклади. Українці мали змогу навчати дітей в українських школах і університетах. Виникла велика потреба у кадрах. Зі сходу направлялися вчителі для роботи на новоприєднаних територіях. Були створені гуртки і курси з ліквідації неписьменності. Безперечно, це був великий успіх, але водночас відверто нехтувалися місцеві традиції та особливості.

Проводилася реорганізація закладів культури. Організовувалися драматичні, хорові, хореографічні гуртки, клуби. Сюди завозилася маса україномовної та російськомовної літератури., і тому заклади культури мали виконувати роль ідеологічних центрів. Цій же меті покликані були слугувати створені спілки письменників, композиторів, архітекторів тощо Досить швидко мистецькі високохудожні твори були витіснені заідеологізованими, замовними досить посередніми. Значні кошти влада виділяла на розвиток кінофікації. У найвіддаленіших селах показували кіно пересувні установки. Звичайно, набір фільмів був виключно революційним.

Розгорталася антирелігійна пропаганда. Але в очікуванні подальших військово-політичних катаклізмів люди міцніше прив'язувалися до церкви. Культ войовничого атеїзму закарбувався у свідомості мешканців Західної України як одне з найнеприємніших психологічних переживань у часи першого перебування під радянською владою. Зрівнятися з ним могло хіба що почуття загальної непевності й щоденного страху за своє життя, викликане систематичним терором з боку органів державної безпеки.

Заслугою нової влади слід вважати: конфіскацію поміщицьких земель, що не могло не знайти підтримки у малозабезпеченого селянства; націоналізацію промисловості, торгівлі і банків; введення 8-годинного робочого дня; обмеження безробіття; запровадження безкоштовної освіти (вищі навчальні заклади, профтехосвіта, середня та початкові школи), її українізації; завезення зі східних областей великої кількості книг українською мовою. Негативним у цій сфері діяльності влади стало: нехтування високопрофесійними педагогічними та медичними кадрами усіх рівнів, які явно переважали у своїй професійній підготовці надісланих зі східних областей України та Росії; всеохоплюючу політичну цензуру та панування суворої уніфікації думки; обов'язкове вивчення російської мови; поступову заборону Української греко-католицької церкви, товариств «Просвіта», НТШ та юнацьких організацій. Усі ж нововведення більшістю населення не сприймалися, оскільки не мали таких глибоких і національних традицій, етично-моральних засад, які були б близькими і зрозумілими народові. Та саме найголовніше те, що всіх незгідних і навіть згідних з позиціями нової влади чекали найстрашніші нововведення радянської влади - репресії, які набули такого розмаху на територіях Західної України і Північної Буковини, що свідчили про масовий характер і були спрямовані безпосередньо на знищення та асимілювання української нації.

У четвертому розділі «Соціальна політика радянської влади та наростання незадоволення місцевого населення» аналізується соціальна політика радянської влади стосовно населення західноукраїнського регіону, досліджується її репресивна політика і відповідна реакція місцевого населення.

Запровадження радянською владою реформ на західноукраїнських землях проходило досить сутужно. На керівних партійних посадах перебували люди, які нехтували українською мовою, культурою. Прибулі керівники не зважали на інтереси місцевого населення. Партійні функціонери різних рангів нагнітали серед населення атмосферу недовіри, закликали викривати «ворогів народу».

Впроваджуючи у життя головну ідею про необхідність ліквідації будь-якої приватної власності, нове керівництво головну увагу звернуло на націоналізацію житла. Націоналізовувалися будинки колишніх вищих урядовців, промисловців, поміщиків, купців. Для того, щоб надати житло прибулим зі сходу «спеціалістам», власників націоналізованих приватних будинків досить часто виганяли або й вивозили з міст. Процвітали свавілля і безкарність урядовців.

До сфери діяльності місцевих органів влади належала охорона здоров'я. Перенесення радянської системи охорони здоров'я на терени західних областей зробило загальнодоступною лікарську допомогу. У всіх містах і містечках відкривалися нові медичні заклади. На початок 1941 р. було відкрито майже дві тисячі лікувально-профілактичних закладів, у яких працювало майже 4 тис. лікарів і 9 тис. середнього медперсоналу. Прибували медичні працівники зі східних областей України. Медична допомога стала доступною усім верствам населення. І це був значний успіх і разючий контраст порівняно з вкрай занедбаним станом організації медичної допомоги, особливо сільському населенню.

Величезних змін зазнала галузь соціального забезпечення населення. Безробітних стало менше. Запроваджувалася державна допомога багатодітним матерям.

Усе це знаходило безперечну підтримку серед населення. Але утвердження радянського режиму супроводжувалося розгортанням масових репресій. Як найважливіша умова руйнування структур попереднього державного і адміністративного апарату та інтеграції краю до Радянського Союзу розглядалося знищення старої еліти, передусім польської, румунської. Започаткували каральні дії та репресії на приєднаних землях радянські військові. Ще в ході воєнних дій були масовими розстріли без суду та розслідувань полонених польських офіцерів і солдат, жандармів, лісників, військових осадників і поміщиків, досить часто разом з їхніми сім'ями. Нерідко головною метою при цьому був звичайний грабунок.

Величезного розмаху набули депортації. Радянські спец органи з метою очистки регіону від «неблагонадійних елементів» провели поетапно декілька операцій по виселенню місцевих жителів у східні регіони СРСР.

Нагромадивши величезний досвід у попередні роки, відомство Берії виявило унікальну продуктивність. Із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, тобто 1 173 170 осіб. Це становило приблизно І0 % населення краю. Висилалися всі, хто міг би чинити опір новим порядкам. У нелояльності підозрювалися насамперед ті, хто мав власність з числа українців, а також поляки, незалежно від соціально-класового становища. Спочатку органи НКВС робили це тихо, без особливого розголосу. Провідні представники місцевої інтелігенції просто десь зникали: декого з них було депортовано, інших - кинуто до в'язниць. Навіть місцевих прихильників радянської влади, які спочатку отримували відповідальні посади, незабаром замінили на вихідців із Східної України. Чимало галицьких інтелігентів швидко зрозуміли, що вони є лише підконтрольними функціонерами, зобов'язаними суворо дотримуватися вказівок влади. Якщо в основній частині країни процес знищення так званих «буржуазних спеціалістів» відбувався поступово, то з «буржуазними націоналістами» в західних областях органи НКВС розправлялися прискореними темпами. Власне кажучи, тут знищували або депортували на схід не окремих осіб, а цілі соціальні верстви.

Сталінський тоталітарний режим безжально винищував усіх, хто чинив опір або був потенційним противником його політики в Україні. Найтяжчих втрат зазнали українське селянство і національна інтелігенція. Це було наслідком цілеспрямованої політики, яка мала на меті ліквідацію проявів українізації, позбавлення українців історичної пам'яті, нейтралізацію їх устремлінь до самостійного національно-державного і культурного життя. Замість безкласового соціалістичного суспільства з високоефективною економікою, ідеальним політичним ладом - “радянською демократією”, гармонією в міжнаціональних відносинах, народи СРСР отримали небачений раніше вид тиранії, новий виток тотальної русифікації. Отже, як і в попередні десятиліття, більшість корінного населення західноукраїнських земель була позбавлена можливості розвивати свою національну мову, освіту, культуру в інтересах національного самовизначення і самоутвердження. У своїх віковічних прагненнях до незалежного політичного життя і справедливого суспільного ладу український народ був відкинутий на багато десятиріч назад.

ВИСНОВКИ

Вивчення значної кількості джерел і наукової літератури, аналіз відповідних архівних документів дають підстави вважати:

1. Вирішальною передумовою встановлення радянського режиму в Західній Україні та Північній Буковині було зайняття цих територій у 1939 та 1940 роках радянськими військами. Фактори, які зумовили приєднання західноукраїнських земель до УРСР, були зовнішніми. Тобто території відійшли до «сфери впливу» СРСР за таємним протоколом до пакту Молотова - Ріббентропа. А багатовікове прагнення українців до возз'єднання, національні інтереси народу послужили лише ширмою для прикриття геополітичних планів більшовицького керівництва країни Рад.

2. Впровадження державного тоталітарного режиму на приєднаних територіях здійснювалося за схемою, відпрацьованою на теренах Радянського Союзу. Рішення про скликання Народних Зборів Західної України та їх проведення ухвалювалося у ЦК ВКП(б). Кандидатури депутатів ретельно підбиралися і вносилися органами влади на безальтернативній основі. Мали місце як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасовки голосів при їх підрахунку. Звичайно, вже неможливо зробити оцінку результатів виборів при дотриманні демократичних норм. Фактом історії є те, що більшість виборців проголосувала на користь приєднання до Радянського Союзу. З точки зору історичної перспективи входження західноукраїнських земель до УРСР підсилило загальний потенціал українського народу, зберегло територіальну цілісність. Ухвалена Народними Зборами декларація про встановлення радянської влади та приєднання до УРСР, конфіскацію поміщицьких земель, націоналізацію промисловості та банків - фактично легітимувала нову владу на західноукраїнських землях.

3. Уся влада та основні її важелі зосередилися в політичних центрах, якими були органи партії більшовиків, тобто обкоми, райкоми, міськкоми. Всі ж інші українські, польські, єврейські політичні партії були заборонені. Громадські об'єднання також ліквідували, а новостворені радянські громадські організації, тобто профспілки, комсомол, були по суті філіями партійних державних органів. Майже всі владні посади в новостворених органах займали направлені з республіканських та всесоюзних комісаріатів працівники, оскільки довіри до місцевих спеціалістів у нової влади не було. Місцеві Ради депутатів трудящих фактичної влади не мали. Уся система державних органів повністю була підпорядкована керівним вказівкам партії, штатний апарат домінував над депутатським, виконавчі структури - над представницькими. Це була особлива радянська так звана «демократія», коли депутатами, обраними народом, одностайно схвалювалися рішення, підготовлені апаратом; а органи рад цілком залежали від органів партії.

4. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських територіях відбулися кардинальні зміни в економіці та соціальній сфері. Проведені органами влади заходи дозволили швидко включити їх до складу всесоюзного господарського комплексу. Основними тут виступали націоналізація підприємств, створення промислових артілей. Одержавлення економіки відбулося швидкими темпами. Центральні адміністративні структури (трести, главки, наркомати тощо) стали фактичними господарями та розпорядниками економіки краю. Партійно-господарські структури перебрали на себе контроль за розвитком економіки та соціальної сфери. Разом з тим значні радянські капіталовкладення в місцеву економіку зумовили збільшення обсягів виробництва, ліквідацію безробіття й розширення місцевих робітничих лав. Робота новостворених державних структур була направлена на перебудову села. З конфіскацією поміщицьких, монастирських і церковних земель була проведена передача їх бідному та середньому селянству. При безупинній нав'язливій пропаганді розпочалася колективізація. За радянськими зразками також проходила реорганізація медицини, культури й освіти. У містах і селах відкривалися численні лікарні, амбулаторії, пологові будинки, медичні пункти. Діяли вони безкоштовно й обслуговувалися великою кількістю прибулих медичних працівників. Відкривалися нові школи, училища, університети. Освіта стала доступною усім без винятку. Але підручники і посібники були наскрізь просякнуті офіційною ідеологією. Відкидалися будь-які спроби плюралізму та усяка християнська мораль.

5. Соціальні та економічні перетворення, здійснювані новим режимом у регіоні, викликали неоднозначну реакцію у його жителів. Звичайно, найбідніші верстви населення були долучені до землі, освіти й медичного обслуговування. І це не могло не викликати в них вдячного ставлення до нової влади. Більшість інтелігенції, співставляючи і спостерігаючи за діями нових керманичів, очікувала й приглядалася, намагаючись осмислити і наперед прорахувати подальшу свою долю. Ті, хто одразу відчули й передбачили наслідки новітніх перетворень, змушені були покинути рідні краї. Вони опинилися у кращому становищі ніж ті, хто намагався чинити опір. Адже своїх супротивників нова влада не милувала, розстрілюючи їх тисячами, і тисячами відправляючи на загибель у холодні сибірські сніги.

6. Радянізація західноукраїнського краю мала для людей глибокі психологічні наслідки. Адже позбавлені основного свого духовного наставника й поводиря - церкви, виховані століттями на принципах глибокої християнської моралі, високої культури і самодостатності й поваги, вони змушені були усі ці споконвічні цінності заховати далеко в глибинах душі. На поверхню ж виносилося потрібне владі мовчання. Усе це породжувало роздвоєння душі, недовіру до чужинців, а нерідко й до своїх. Замкнутість та відсторонення були притаманні українцям західного регіону. Це поставило свій відбиток на характер українця-західняка, якого й тепер досить легко розпізнати серед великої когорти різних народів доступної нині Європи.

7. Прискорена інтеграція західноукраїнського регіону до системи радянського казарменного соціалізму супроводжувалася широкомасштабними репресіями, розстрілами, порушеннями законів і прав людини. Усе це здійснювалося такою ланкою тоталітарного політичного механізму, як репресивно-каральні структури. У перших ешелонах репресованих йшли священики, заможні селяни, високоосвічені спеціалісти, вчені, письменники. Каральна машина молола у своїх жорнах цвіт нації. Людей вивозили родинами, селами, вулицями. Масштаби цих акцій до цього часу остаточно не встановлені. В тих, хто залишався, відбирали будинки, майно, худобу. Усе проводилося під гаслами націоналізації, соціальної справедливості й ліквідації нерівності. Населення регіону, хоч і було позбавлене будь-якої змоги виправити нав'язане йому становище, але чинило відчайдушний опір. Це дало змогу йому не щезнути як українська нація. І через десятиліття воно стало в авангарді народу за проголошення незалежності й відновлення державності України.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора

Статті у наукових фахових виданнях:

1. До питання приєднання західноукраїнських земель до СРСР напередодні Другої світової війни // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії». Вип.. 5. Рівне, 2005. С. 34-39.

2. Зміни соціально-економічного характеру в Західній Україні (вересень 1939-червень 1941 рр.) // Наукове видання. Сторінки історії: Збірник наукових праць - К.: ІВІ. «Видавництво «Політехніка», Вип. 21. Київ, 2005. С. 21-28.

3. Приєднання західноукраїнських земель (вересень 1939 - червень 1940 рр.) // Наукове видання. Матеріали V Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Том 1: Історія України. Краєзнавство. Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. С. 222-232.

4. Запровадження нових радянських порядків на новоприєднаних землях Північної Буковини (червень 1939-червень 1941 рр.) // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії». Вип. 7. Рівне, 2006. С. 45-49.

5. Історичні передумови і причини еволюції у взаєминах західноукраїнської спільноти зі сталінським тоталітарним режимом на першому етапі Другої світової війни // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Збірник наукових праць. Серія: Історія, Вип. 10. Вінниця, 2006. С. 148-151.

6. Радянсько-німецькі договори 1939 року як основні передумови процесу переділу західноукраїнських земель та приєднання їх частини до СРСР // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії». Вип. 10. Рівне, 2006. С. 37-40.

7. Зміни в освіті як обов'язковий крок радянізації західноукраїнських земель 1939-1941 рр. // Питання історії України: Збірник наукових праць. Т. 11. Чернівці: Технодрук, 2008. С. 234 -238.

Статті та тези доповідей:

8. До питання соціальної незахищеності особи в Україні 30-40-х років.// Вісник РДТУ. Вип.. 4 (11). Частина 2: Гуманітарні науки. Рівне, 2001. С. 179-185. (У співавторстві з О. Поровчуком).

9. Західна Україна на початку Другої світової війни // Збірник наукових праць співробітників, докторантів, аспірантів і студентів РДГУ. Рівне, 2004. С. 37-38. (У співавторстві з О. Поровчуком).

10. «Прагнули незалежності чи прислужували нацистам?» // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції «Національні рухи опору в східній і центральній Європі кінця 30-х - середини 50-х років. Київ, 2005. С. 118-121.

11. Еволюція у взаєминах західноукраїнського населення з новою владою на першому етапі Другої світової війни // Наукове видання. Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Збірник наукових праць. Вип. 4 (32) Част. 1. Гуманітарні науки. Рівне, 2005. С. 260-265.

12. Вітчизняні та зарубіжні джерела про розгортання українського національно-визвольного руху в західному регіоні України на початковому етапі Другої світової війни (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Матеріали міжнародної наукової конференції «Західний регіон України у Другій світовій війні 1939-1945 рр.». Луцьк. 2005.

13. Радянізація західноукраїнських земель 1939-1941 рр.: історіографія проблеми // Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії». Інститут історії України НАНУ, РДГУ. Рівне, 2008. С. 50-55.

14. Знищення «Просвіти» як один із кроків впровадження радянізації на західноукраїнських землях у 1939-1941 рр. // Матеріали міжнародної наукової конференції «Просвіта в національно-культурному житті українського народу» (до 140-річчя з часу заснування). Тернопіль, 2008.

15. Церковно-духовне життя західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. // Матеріали міжвузівської наукової конференції «Християнство в контексті духовної культури українського народу (До 1020-річчя хрещення Русі-України)». Рівне, 2008.

АНОТАЦІЯ

Гуменюк О.В. Радянізація західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.: методи і напрями реалізації та сприйняття місцевим населенням. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Рівненський державний гуманітарний університет. - Рівне, 2009.

У дисертації комплексно розглянуто передумови приєднання західноукраїнських земель до СРСР, методи встановлення радянської тоталітарної системи, політику більшовицького режиму у економічній, культурній та соціальних сферах, реакцію місцевого населення на здійснювані нововведення. Проаналізовано становище різних прошарків західноукраїнського населення, вплив радянської командної системи влади на формування позиції громадськості стосовно радянської влади.

Ключові слова: радянізація, західноукраїнські землі, тоталітаризм, націоналізація, колективізація, репресії, соціально-побутові процеси.

АННОТАЦИЯ

Гуменюк О.В. Советизация западноукраинских земель в 1939-1941 гг.: методы и пути реализации и восприятие местным населением. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Ровенский государственный гуманитарный университет. Ровно, 2009.