Переселення українських козаків і селян на Терек

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК (=477)-054.73:(282.247.444) «1832/1904»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ І СЕЛЯН НА ТЕРЕК (1832-1904 рр.)

07.00.01 - історія України

ДЗАГАЛОВ Анатолій Сосланбекович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор ПІНЧУК Юрій Анатолійович, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України НАУЛКО Всеволод Іванович, Київський славістичний університет; професор кафедри країнознавства

кандидат історичних наук РУДЕНКО Наталія Миколаївна, Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України, молодший науковий співробітник

Захист відбудеться 27 березня …… о 14.00… годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 24 лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор Гуржій О. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація суспільства після відновлення незалежності, нові політичні реалії, зміни, що відбулися в житті народу України, відкрили можливості для значного розширення проблематики історичних досліджень. Це стосується й історії переселення та міграцій українців на «околиці» Російської імперії, а саме козаків і селян на Терек; переосмислення масштабу явища, суті, значущості, місця і ролі українських переселенців у військово-землеробській колонізації та освоєнні земель Північного Кавказу.

Актуальність дослідження зумовлена й тим, що на означеній території і досі мешкає багато українців, які, незважаючи на асиміляційні процеси з більш чисельним місцевим російським населенням, намагаються зберегти свою ідентичність, створюючи національно-культурні громади. Розвиток міждержавних відносин передбачає налагодження перспективних зв'язків з українською діаспорою, зокрема в нинішніх республіках Терського регіону Російської Федерації, де проживають нащадки переселенців XIX - початку XX ст. Всебічне вивчення й аналіз подій минулого, вироблення та реалізація програм налагодження контактів із закордонними, російськими українцями, розвиток соціально-економічних, культурно-просвітницьких зв'язків із північнокавказькими республіками - суб'єктами Російської Федерації, можуть стати важливими факторами у формуванні сучасних взаємин між Україною і Росією.

Висвітлення теми передбачає й політологічну складову. Україна унітарна, але багатонаціональна держава, відтак переосмислення переселенського руху українського народу, вивчення досвіду міжетнічних взаємин сприятиме ії державним інституціям у справі вирішення міжнаціональних і міжконфесійних проблем усередині країни і дозволить виробити ефективну, та науково обґрунтовану регіональну політику.

Дослідження історії українського переселенського руху сприятиме зростанню уваги вихідців з України, які проживають у різних країнах світу, до минулого свого народу, що, безумовно, справлятиме позитивний вплив на процеси консолідації нації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з науковими планами Інституту історії України НАН України, зокрема у рамках теми відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України у 2004 - 2008 рр. - «Історія української історичної науки: методологія, джерела та персоналії» (державний реєстраційний номер: 0103U000696).

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес переселення жителів колишніх губерній царської Росії, - Волинської, Катеринославської, Київської, Подільської, Чернігівської, Полтавської, Херсонської, Таврійської, Харківської, тобто більшої частини українських земель, в один із регіонів Північного Кавказу - на Терек.

Предметом вивчення є політичні, соціально-економічні аспекти переселення та міграції українських козаків і селян на Терек, етапи й особливості процесу.

Територія переселення обмежується історико-географічним регіоном, який включав у себе землі колишньої Терської області (нині південна частина Ставропольського краю, північ Дагестану, Північно - Осетинська, Чеченська, Інгуська, Кабардино-Балкарська республіки).

Хронологічні межі роботи охоплюють 1832-1904 рр. Переведення «малоросійських» козацьких полків на Кавказ у 1832 р. стало початком масового, організованого російським урядом переселення українських козаків і селян на територію колишньої Терської області. Саме протягом означеного часу у Терському регіоні вперше з'явилися військово-землеробські населені пункти - козацькі станиці, а також села та хутори, компактно заселені вихідцями з Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської та інших губерній Російської імперії. На 1904 р. земельний фонд на Тереку практично вичерпався і область не могла більше масово приймати переселенців. Названі фактори й зумовили хронологічні межі дослідження.

Мета наукового пошуку полягає у цілісному, комплексному та хронологічно-послідовному аналізі переселенського руху українських козаків і селян на Терек, його політичних та соціально-економічних аспектів.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

- проаналізувати стан та ступінь вивчення проблеми в історіографії, визначити рівень і повноту забезпечення джерельною базою;

- розглянути процес формування і переселення «малоросійських» козацьких полків на територію Терського регіону, здійснивши при цьому співставлення і порівняльний аналіз інформації з українських і північнокавказьких джерел;

- охарактеризувати специфіку етапів переселення українців на територію Терської області у 1861-1904 рр. (виявити причини, основні напрями міграції і місця компактного розселення);

- з'ясувати соціально-економічні та військово-політичні аспекти міграції;

- розкрити наслідки переселенського руху українців на Північний Кавказ протягом визначеного періоду;

- систематизувати отримані відомості з динаміки переселення та демографії українців на Тереку.

Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи історизму, діалектики, системного й об'єктивного підходу до дослідження змісту і сутності подій.

Аналіз складних, взаємопов'язаних подій передбачає використання різних методів історичного пізнання. У ході обробки комплексу джерел застосовано загальнонаукові методи. Системний аналіз дозволяє досліджувати тему переселення українців на Терек у всьому взаємозв'язку ії складових частин, залучати різноманітні джерела, зокрема, актові та діловодні документи, статистичні матеріали, дореволюційну періодичну пресу тощо. Статистичний метод дослідження дає уявлення про чисельність і склад населення, охоплює проблеми землеволодіння та оренди, ціни на місцях та ін. Джерела досліджувалися за допомогою історико-системного, історико-порівняльного, картографічного, типологічного і реконструкційного методів, які дозволили виявити, аналізувати, систематизувати і критично оцінити всю залучену інформацію. Автор також застосував проблемно - хронологічний метод дослідження, що дало можливість розподілити тему на ряд локальних проблем, визначених у розділах, в кожному з яких історичний матеріал розглядається у хронологічній послідовності.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

- проаналізовано історичну, соціально-економічну, етнографічну та статистико-демографічну літературу про життєдіяльність терського козацтва, складовою частиною якого стали козаки, військові поселяни, відставні солдати і селяни з України; вивчено також спеціальні роботи, присвячені переселенському руху українського народу. Велика увага приділена вивченню краєзнавчої літератури, історії селищ і міст Кабардино-Балкарії та Північної Осетії;

- у науковий обіг введено значну кількість раніше невикористаних документальних матеріалів, що дозволило висвітлити невідомі факти та події, пов'язані з переселенням, історією заснування і заселення українцями станиць, сіл і хуторів на Тереку, більшість з яких збереглися до наших днів;

- уперше в історіографії на підставі залучення широкого кола опублікованих документів і архівних матеріалів, комплексно реконструйовано історичний процес переселення українців на Терек, що відбувався у руслі внутрішньої та зовнішньої політики уряду Російської імперії;

- на основі порівняльного аналізу відомостей з північнокавказьких і українських архівосховищ досліджено формування й переселення «малоросійських» козацьких полків після 1832 р. на Терек. У результаті співставлення першоджерел автору вдалося довести факт заснування українцями козацьких станиць в означеному регіоні; встановити ідентичність козаків «малоросійських» полків із жителями станиць Владикавказького лінійного полку в 1845 р.;

- розглянуто приклади переселення на Терек як великих, так і дрібних партії козаків, державних селян і відставних солдатів із родинами;

- на основі архівних матеріалів вдалося довести факти заснування українськими козаками та селянами селищ і хуторів у Терській області в 1885-1902 рр.

- автором складено таблиці, які дають уявлення про чисельність козаків 1-го и 2-го Малоросійських полків, сформованих в Україні і поселених у станицях Владикавказького козацького полку в 1833 - 1851 рр.; кількість родин, переселених з Полтавської губернії в Терську область 1877 - 1893 рр.; чисельність українців в округах і містах Терської області у 1897 р.; кількість українців, вихідців із різних губерній, що мешкали в округах і містах Терської області у 1897 р.; основні види діяльності українців - жителів Терської області у 1897 р.; про орендну та покупну ціну на 1 десятину землі у Харківській губернії й округах Терської області у 1891-1904 рр.; чисельність поселених ревізьких душ із Харківської, Полтавської, Чернігівської губерній в станицях Терського козацького війська у 1836 - 1849 рр.; кількість родин і душ державних селян з України, поселених у станицях Терського козацького війська у 1847 - 1849 рр. тощо.

Крім того, до дисертації у вигляді додатків долучаються дані з архівних документів, які дозволяють ідентифікувати козаків «малоросійських» полків з жителями терських станиць, котрі перебувають у фондах державних архівів міст Київ, Чернігів, Владикавказ та Нальчик.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні його положення, залучений фактичний матеріал, зроблені висновки в подальшому можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, розробці лекційних і спеціальних курсів з минулого України та історії народів Північного Кавказу, а також при підготовці робіт з краєзнавства і етнографії. Авторські напрацювання є важливими при вивченні генеалогії українців, що нині проживають на Північному Кавказі.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях відділу української історіографії Інституту історії України НАН України. Окремі її положення та висновки були висвітлені у доповіді на VI Костомаровських читаннях (29 - 30 травня 2007 р. мм. Чернігів-Прилуки).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені в чотирьох статтях, опублікованих у виданнях, визначених переліком ВАК України як фахові.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (525 позицій), карт, таблиць і додатків. Обсяг рукопису становить 272 сторінки (з них 200 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено предмет і об'єкт дослідження, його мету та завдання, окреслено хронологічні рамки й територіальні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення, форми апробації роботи.

У першому розділі - «Історіографія та джерела дослідження», - проаналізовано стан наукової розробки теми, здійснено огляд використаних джерел. Опрацьовану історичну літературу з даної проблематики можна умовно поділити на такі групи:

- наукові та літературні праці з історії й етнографії «малоросійського» і терського козацтва XIX - початку XX ст.; статистичні роботи; праці, присвячені переселенським та аграрним питанням;

- історіографічні праці про події, пов'язані з переселенням на Терек;

Відповідно до методологічних засад і практичних завдань, що вирішувалися дослідниками, виділено декілька періодів історіографічного освоєння теми.

Перший період охоплює 30-ті рр. XIX - першу чверть XX ст. Він характеризується інтенсивністю досліджень, особливо у плані збору, обробки і публікації документальних матеріалів про Кавказьку війну, а також опрацюванням статистичних, фольклорних та описово-етнографічних першоджерел щодо терського козацтва й корінного населення означеного регіону. При цьому слід зазначити, що в історичних студіях домінувала концепція переваги «служилого стану», який мав особливий статус в державі і вірно служив царському престолу. У них уперше було порушено питання виникнення козацьких поселень на Кавказі; службових і побутових відносин у станицях; вивчено звичаї та обряди козаків Терського війська, складовою частиною якого були й переселенці з «малоросійських губерній». Серед представників цього напряму насамперед слід назвати І. Ф. Бларамберга Бларамберг И. Ф. Кавказская рукопись. Репринтное издание. Введение, комментарий и перевод с французского И. М. Назаровой. - Ставрополь, 1992. - 240 с., М. Ф. Дубровіна Дубровин Н. Ф.  История войны и владычества русских на Кавказе. - СПб, 1871. - Т. 1. - 640 с., І. Д. Попка Попко И. Д. Терские казаки со стародавних времён. - СПб, 1880. - Вып. 1. - 515 с., С. І. Писарева Писарев С. И.  Трёхсотлетие Терского казачьего войска (1557-1877). - Владикавказ, 1881. - 62 с., М. В. Стороженка Стороженко Н. В. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале XIX века. - К., 1898. - 104 с., М. О. Караулова Караулов М. А  Терское казачество в прошлом и настоящем. - Репринтное издание ст. Котляревская, 2000. - 352 с., та ін.

На тому етапі побачили світ і праці, пов'язані з переселенським рухом, котрі висвітлювали деякі його сторони. Зокрема, у роботі С. В. Максимова Максимов С. Очерк русских переселений в последние полтора века. // Морской сборник. - №8 (август). - СПб., 1861. - С. 189-234. були представлені важливі переселенські закони дореформеного періоду.

Розглядаючи статистику землеволодіння та проблеми міграції, Ю. Е. Янсон Янсон Ю. Э. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах. - СПб., 1877. - 160 с. звернув увагу на те, що організація урядом масового переселення малоземельних і безземельних селян із внутрішніх губерній на околиці Російської імперії була спробою вирішення аграрного питання. У роботах професора О. А. Кауфмана Кауфман А. А. Переселение и колонизация. - СПб., 1905. - 349 с.; Его же Аграрный вопрос в России. - М., 1919. - 267 с. в контексті становища селян та стану земельних відносин аналізуються теоретичні проблеми переселенського руху в Росії до і після реформи 1861 р. О. Ф. Ріттіх Риттих А. Ф. Переселение. - Харьков, 1882. - С. 70. відзначав збіг етнографічних та військових причин переселення. На думку автора, це полягало у поселенні «між інородцями пануючого елементу для освіти, культури, поширення християнства й асиміляції».

Цікаві матеріали були опубліковані у збірнику «Вопросы колонизации». У різних його випусках авторами І. І. Введенським Введенский И. Переселения и аграрный вопрос. // Вопросы колонизации. - СПб., 1909. - Т. 5. - С. 1-79., М. І. Ленським Ленский Н. Самовольные переселенцы и переселенческое законодательство. // Вопросы колонизации. - СПб., 1914. - Т. 14. - С. 96-121. та І. Л. Ямзіним Ямзин И. Переселенческая статистика и хозяйственное положение переселенцев по исследованиям Переселенческого управления. // Вопросы колонизации. - СПб., 1914. - Т. 14. - С. 73-96. розглядалися питання, пов'язані з аграрними проблемами, самовільними переселеннями та відповідною статистикою.

У розробці проблем, пов'язаних із переселенням різних категорій слов'янського населення на Кавказ, узяли участь і місцеві кавказознавці. У пореформену епоху з'являються роботи, присвячені колонізації Північного Кавказу російськими та українськими селянами. У працях, опублікованих у серіях видань «Сборник материалов для описания местностей и племён Кавказа» (СМОМПК), «Записки Терского общества любителей казачьей старины» (ЗТОЛКС) розглядається етнічний склад терського козацтва, дається опис господарської діяльності, громадського і сімейного побуту селян і козаків, які жили в окремих станицях і селищах. В їх числі праці С. Ф. Головчанського Головчанский С. Ф. Станица Прохладная Терской области Пятигорского округа. // СМОМПК. - Тифлис, 1893. - Вып. 15. - С. 1-36., Ф. Г. Чернозубова Чернозубов Ф. Г. Очерки терской старины. // ЗТОЛКС. - Владикавказ, 1914. - №3. - 78 с., та ін. У 1891 р. Є. Д. Максимовим Максимов Е. Терское казачье войско. Статистический очерк. // Терский сборник на 1891 г. - Владикавказ, 1891. - Вып. 1. - С. 170-172. був представлений статистичний нарис, де містилися відомості про розподіл земельних ділянок на території Терського козацького війська. Робота О. А. Долгушина Долгушин А. А. О переселении в Терскую область из внутренних губерний России. - Владикавказ, 1907. - 73 с. є першою спробою спеціального дослідження переселенського питання на територію саме Терської області. Основна думка авторів праць даного періоду полягає в тому, що царська адміністрація через перетворення та земельну реформу намагалась залучити гірське населення до мирного життя. козак український терек переселення

Початок другого періоду вивчення теми (20-ті - 80-ті рр. XX ст.) характеризується послабленням інтересу дослідників до переселенських питань. Це було пов'язане з революційними подіями та громадянською війною, які вивели на перший план інші проблеми й орієнтири. Однак уже в 1925 та 1926 рр. вийшли роботи А. П. Яхонтова «Переселения и колонизация» і «Переселение за пределы Украины», присвячені переселенському руху українських селян початку XX ст.

У 1948 р. вийшла стаття В. В. Покшишевського Покшишевский В. В. К географии дооктябрьских колонизационно-миграционных процессов на Северном Кавказе. (Историко-географический очерк) // Известия Всесоюзного географического общества, - 1948. -Т. 80. - Вып. 4. - С. 396-408., в котрої висвітлювався характер землекористування на Північному Кавказі в XIX ст. Автор розглянув розвиток аграрних відносин від військово-козачої колонізації земель до оренди ділянок переселенцями.

Великий пласт документального матеріалу про міграцію населення в Росії з 1811 по 1913 рр. зібрано та проаналізовано А. Г. Рашиним Рашин А. Г. Население России за 100 лет (1811-1913). - М., 1956. - 351 с.. Робота стала чи не єдиним значним дослідженням динаміки чисельності населення Росії початку XIX - XX ст. у радянській історіографії середини 1950-х рр. Праці В. М. Кабузана Кабузан В. М.  Народонаселение России в XVIII - первой половине XIX в. (по материалам ревизий). - М., 1963. - 230 c.; Его же. Население Северного Кавказа в XIX-XX вв. (Этностатистическое исследование). - СПб., 1996. - 220 с.; Его же. Русские в мире. Динамика численности и расселения (1719-1989). Формирование этнических и политических границ русского народа. - СПб., 1996. - 352 с. написані на основі архівних матеріалів ревізій і вивчають зміни, що відбулися в географічному розміщенні населення Росії за 1719 - 1989 рр. Також автор вивчав етнічні й статистичні зміни населення Північного Кавказу.

Безумовне зацікавлення викликають роботи І. О. Гуржія, М. М. Дружиніна, М. С. Тотоєва, О. В. Фадєєва, В. С. Гальцева, С. А. Чекменьова, П. А. Шацького, Л. Б. Заседателевої, Б. П. Берозова, М. А. Якименка та ін. Автори висвітлювали аспекти переселення козаків і селян, у тому числі українських, на Північний Кавказ, етнографічні особливості і господарсько-економічні зв'язки їх з місцевим населенням. Цьому періоду переселення українців на територію Північного Кавказу приділяється певна увага і в загальних роботах учених, які були змушені емігрувати з країни - Н. Д. Полонської-Василенко і Д. І. Дорошенка.

Ознайомлення з краєзнавчою літературою та періодичною пресою сучасної Кабардино-Балкарії показало, що місцевими авторами проведено значну роботу з дослідження історії виникнення окремих населених пунктів, першими поселенцями і засновниками яких стали українці. Серед них важливе місце займають праці Ф. І. Ладатка, К. П. Ступака, М. М. Клевцова.

Третій період - сучасний, який розпочався на початку 1990-х рр. після розпаду СРСР і проголошення незалежності України - відкрив нові можливості для об'єктивного висвітлення політичних, соціальних, етнічних проблем народів, опрацювання недоступних раніше джерел та літератури. За останній час в Україні та Росії були опубліковані монографії та наукові статті, присвячені переселенським, аграрним, історико-географічним проблемам, пов'язаним із Терським регіоном. Однак і у працях сучасних істориків переселення українських козаків, селян і відставних солдатів на Терек також не отримало комплексного та узагальнюючого висвітлення. Тим не менше, інтерес представляють монографії про терське козацтво І. Л. Омельченка, Н. М. Великої, праці І. Х. Тхамокової, В. Г. Коломійця, М. Ю. Сілаєва, Е. В. Бурди, А. К. Шерієва.

Переселення українців на «окраїни» Росії, у тому числі і на територію Північного Кавказу, розглядаються в книгах і статтях сучасних українських авторів І. І. Винниченка, К. М. Ячменіхіна, Є. Д. Петренка, Н. М. Руденко.

Проведений історіографічний аналіз засвідчив, що ті чи інші аспекти означеної теми були порушені в роботах різних поколінь учених. Однак, серед усього різноманіття праць, особливо раннього періоду, багато суб'єктивізму, пов'язаного з трансформацією концепцій і підходів на етапах суспільно-економічного розвитку, а також неточностей і невідповідності використаних даних. Слід зазначити, що в названих роботах не всі аспекти переселення висвітлюються рівномірно. Окремі події і явища, як і масштаб самого процесу, недооцінені або ж вони не входили в коло зацікавлення дослідників.

Таким чином, незважаючи на наявність великої кількості літератури, яка прямо чи опосередковано пов'язана з переселенським процесом, слід зазначити, що в Україні тема переселення на Терек не викликала належного наукового висвітлення, що відобразилося у відсутності спеціальних студій і статей.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять опубліковані і виявлені в архівах України та Російської Федерації документи і матеріали. Це законодавчі акти, ділова документація центральних та губернських установ, опубліковані статистичні матеріали, дореволюційні періодичні відання.

Матеріали офіційного діловодства вищих та центральних установ Росії розкривають суть політики уряду у загальнодержавному масштабі, а документи місцевих органів - губернських та повітових, фонди обласних, військових, а також полкових і станичних правлінь Терського козацького війська - дозволяють з'ясувати подробиці тих чи інших подій. Діловодні документи розподілені на звіти, розпорядження, донесення і рапорти, прохання, циркуляри та накази.

Велика кількість джерел зберігається у Центральному державному архіві Республіки Північна Осетія-Аланія в м. Владикавказі - центрі колишньої Терської області (далі - ЦГА РСО-А); Центральному державному архіві Кабардино-Балкарської республіки (далі - ЦГА КБР); і Центрі документації новітньої історії Кабардино-Балкарської республіки (далі - ЦДНИ КБР), розташованих у м. Нальчику. Значна частина матеріалів зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК України) та Державному архіві Чернігівської області у м. Чернігові (далі - ДАЧО). Пошук і виявлення матеріалів проводилися в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (ІР НБУВ м. Київ), відділах рідкісних книг, періодичної преси, у колекціях Національної наукової бібліотеки (ННБ м. Владикавказ), Державної національної бібліотеки Кабардино-Балкарської Республіки (ГНБКБР м. Нальчик), Російської національної бібліотеки (РНБ, м. Санкт-Петербург), у краєзнавчих музеях та бібліотеках станиці Архонськой у Північної Осетії; Котляревської, Прохладної, селищ Ново-Полтавського, Кременчук-Костянтинівського, Ново-Іванівського в Кабардино-Балкарії.

У фондах ЦДІАК України містяться документи, які дають можливість глибоко і детально ознайомитися з процесом переселення українців на Терек у першій половині XIX ст. Найбільшу кількість матеріалів взято з фондів, де зберігаються документи про формування малоросійських козацьких полків (Ф. 1284) в 1831 - 1833 рр.

Цінні матеріали, що стосуються теми дослідження, є і у фондах ДАЧО. Фонди губернського правління (Ф. 127) містять документи 1802 - 1917 рр. Нами віднайдено указ від 1 січня 1837 р. про поширення залікових рекрутських квитанцій за козаків, які загинули або потрапили в полон до горців. Фонди волосних правлінь містять відомості про переселення на Кавказ у 1833-1919 рр. вихідців із Борзненського (Ф. 809) і Шаповалівського (Ф. 807) повітів Чернігівської губернії. Крім того, документи дають додаткові відомості про кількість душ у родинах переселенців, про місце перебування до цього часу жінок і дітей козаків, які переселилися на Кавказ. Важливі дані про переселення родин козаків містяться у фондах канцелярії чернігівського цивільного губернатора (Ф. 128). У число найбільш важливих справ входять матеріали про переселення сімей козаків.

У ЦГА РСО-А (м. Владикавказ) сконцентровано велику кількість документів, що розкривають деталі переселення, утворення українцями населених пунктів на Тереку. Матеріали фонду полкового правління Владикавказького лінійного козацького полку (Ф. 97) передають відомості про ім'я, прізвище, вік, а також період вступу на службу і поселення козаків у різні станиці. Фонди також містять формулярні списки про службу і гідність штаб-офіцерів цього полку. Цінність документів полягає в тому, що вони надають детальні відомості про офіцерів полку від початку їх військової служби до 1857 р.

Фонд (Ф. 14) військового господарського правління Терського козацького війська (далі - ТКВ) зберігає справи з земельних питань, де містяться списки офіцерів, які отримали землю на військових дільницях; з продажу землі з торгів; про наділення козаків землею; статистичні відомості про стан ТКВ; про пільги козакам, які перебувають на військовій службі.

Фонд військового правління ТКВ (Ф. 13) містить прохання, свідоцтва про звільнення, посімейні списки, копії ревізьких казок різних за чисельністю груп та окремих осіб з числа державних селян - вихідців з України, клопотання про зарахування їх до козацького стану з поселенням у станиці Терської області.

Важливим джерелом для виявлення населених пунктів, заснованих українськими переселенцями на території області, є документи Терського обласного правління (Ф. 11). До них належать: «Дело о преобразовании посёлка Полтавского в с. Ново-Кременчугское и учреждение в нём сельского правления в 1895 г.»; «Дело о прошении 44-х семейств, проживающих в Нальчикском округе, об образовании селения Ново-Полтавского»; «Дело о поселении на Куркужинском и Баксанском земельных участках русских семей и об образовании поселка Николаевско-Александровского Нальчикского округа»; «Дело о причислении хутора Грабовца к Кременчугско-Константиновской волости» тощо.

Цінні відомості збереглися в документах штабу військ Терської області (Ф. 53). Серед них є такі: «Список нижних чинов 13-го Кавказского линейного батальона, желающих водвориться на поселение в новые станицы Терской области в 1861 г., с зачислением их в казачье сословие»; «Дело о причислении нижних чинов войск в новые станицы Терской области».

Велику кількість архівних документів було віднайдено у ЦГА КБР. Фонд управління Нальчицького округу Терської області (Ф. 6) містить матеріали: «Об образовании селения Ново-Полтавского на участке полковника Алтудокова»; «Об образовании Цугулиевского посёлка». Цінні дані включають матеріали листування керівництва Нальчицького округу з переселенським управлінням про реєстрацію всіх жителів; про переселення на орендовані і куплені землі в окрузі і листування з начальниками дільниць про видачу поселенцям, які проживають у районі Малої Кабарди, свідоцтв на право проїзду за переселенським тарифом. «Переписка с областным правлением о регистрации всех переселённых лиц в Нальчикский округ на покупаемые и арендуемые земли» повідомляє про пільги та допомогу переселенцям при перевезенні сімей і майна залізничним транспортом, про пільговий тариф на поїздки в обидва кінці; про звільнення переселенців при їх новому поселенні від казенних платежів і земських грошових зборів та ін.

Важливі відомості містять фонди управління центру Кавказької лінії (Ф-16); Управління межової частиною Терської області (Ф. 40); судово-слідчі матеріали (Р-183). Допоміжне значення мають матеріали земельного управління Кабардино-Балкарської Автономної області (Ф. Р-2).

Особлива увага при написанні дисертації була приділена законодавчим актам, уміщеним у «Полном собрании законов Российской империи» (ПСЗ). У ньому містяться закони, що стосуються організації державної влади; акти, укази, які торкаються різних сторін життя терського козацтва та регулюють переселенській рух на території регіону в означений період.

Інтерес становлять опубліковані статистичні матеріали, які надають у розпорядження дослідника масові дані. Використання статистичних відомостей, щорічників дозволяє виявити у сукупності явищ притаманні їм закономірності. Однак достовірність даних, сутність концепції, відповідно з якою вони збиралися і оброблялися, можна з'ясувати лише шляхом їх критичної оцінки. Були використані: «Первая всеобщая перепись населения 1897 г.»; «Терский календарь», «Кавказский календарь», приложение к Терскому календарю «Терский сборник», «Военно-географическое и статистическое описание Кавказского военного округа» тощо.

Матеріали земської статистики - надзвичайно вагоме джерело з багатьох питань історії другої половини XIX і початку XX ст. Найбільшу цінність для представленої теми мають випуски матеріалів про переселення з Полтавської і Харківської губерній. Робота агронома О. А. Долгушина є першою спробою спеціального статистичного дослідження переселенського питання саме на територію Терської області.

Уваги заслуговує серія «Материалы для географии и статистики России», зібрані по Херсонській та Чернігівській губерніях офіцерами генштабу Росії А. Шмідтом і М. Домонтовичем; «Сборник сведений о Терской области»; «Статистические монографии по исследованию станичного быта Терского казачьего войска».

Цінними є матеріали, опубліковані в дореволюційній періодичній пресі. Інтерес становлять кореспонденції Г. А. Коваленка, які були надруковані в 1900 р. у журналі «Лїтературно-науковий вісник»; матеріали різних авторів у газетах «Кавказ», «Северный Кавказ»; замітки, нариси, опубліковані у виданні «Сборник материалов для описания местностей и племён Кавказа». Матеріали з переселенського питання «Наставления ходокам и переселенцам» були опубліковані у виданнях «Бюро Южно-русской областной земской переселенческой организации». Аналіз джерельної бази свідчить, що вона дозволяє достовірно і всебічно розкрити визначену тему дослідження.

У другому розділі - «Переселення козаків, селян і відставних солдатів з України у передові станиці Кавказької козацької лінії (1832 - 1861 рр.)» - досліджуються політичні, соціально-економічні передумови переселенського руху різних категорій населення України; формування і переселення малоросійських козацьких полків; переведення відставних солдатів і державних селян у станиці Кавказького лінійного козацького війська, розташованого на території Терського регіону Північного Кавказу.

Автором проаналізовано соціально-економічне становище різних категорій населення в Україні; простежено витоки політики Російської імперії щодо Північного Кавказу, етапи поступового просування на Терек.

Зменшення земельних наділів та збільшення податкових платежів призводило до зростання недоїмок і руйнувало господарства козаків і селян. Особливо великі суми недоїмок значилися за козаками та державними селянами Лівобережної України. У 1831 р. 48,8% недоїмок припадало на козаків Полтавської та Чернігівської губерній Дружинин М. М. Государственные крестьяне и реформы П. Д. Киселёва. - М-Л, 1946. - Т. 1. - С. 100.. У 1843 р. у найбільш густонаселених Полтавській, Харківській, Чернігівській губерніях на ревізьку душу в середньому припадало лише по 3 десятини землі Дружинин Н. М. Государственные крестьяне и реформы П. Д. Киселёва. - М-Л, 1958. - Т. 2. Реализация и последствия реформы - С. 578.. Крім того, земельний фонд у губерніях був розподілений між селянами нерівномірно. У 1843 р. 105 тис. душ чоловічої статі були безземельними. В кінці1840-х рр. серед державних селян Полтавщини понад 14 тис. осіб не мали не тільки землі, але і власного житла. У Чернігівській губернії також було близько 15 тис. бездомних селян Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К., 1954. - C. 287.. З цих безземельних і бездомних селян постійно вербувалися не лише наймані працівники в господарства заможних селян, але й переселенці в різні регіони Російської імперії, в тому числі і на Північний Кавказ. Таким чином, одним із вирішень соціально-економічних проблем в Полтавській, Чернігівській та Харківській губерніях в першій половині XIX ст. (їх перенаселеності; малоземелля і обезземелювання козаків та селян) стало організоване переселення українців у станиці Кавказької лінії у районі стратегічної Військово-Грузинської дороги.

Вперше, на основі порівняльного аналізу відомостей з північнокавказьких і українських архівосховищ досліджено формування й переселення «малоросійських» козацьких полків після 1832 р. на Терек.

Указом від 25 червня 1832 р. було створене Кавказьке лінійне козацьке військо. До його складу увійшли також полки, розташовані на Тереку: Гребенський, Кизлярський, Терський, Горський і Моздоцький. До лінійного війська були включені 1-й та 2-й Малоросійські козацькі полки. Уперше збройні козацькі формування, які складалися з українців, організовано проникли в басейн р. Терек, маючи цілком конкретні завдання заснувати населені пункти, заселити їх і закріпитися в нових місцях.

7 серпня 1832 р. вийшов указ - «О сформировании из четырёх Малороссийских полков двух казачьих полков», оголошений міністром О. Чернишовим малоросійському військовому губернатору М. Рєпніну. Цій події передувала обстановка, що склалася в результаті перемоги Росії у війні з Туреччиною, умиротворення північнокавказьких народів та придушення польського повстання 1830 - 1831 рр.

30 вересня 1832 р. Микола I затвердив положення про переселення малоросійських козаків, однодворців і казенних поселян для вступу в кавказькі лінійні війська. Право переселення на Північний Кавказ надавалося всім козакам. Однодворцям же і казенним поселянам дозволялося переселятися тільки тим, в яких було за останньої ревізії у володінні, крім лісів, менше 5 десятин землі на душу. 19 травня 1832 р. вийшов указ про прийом однодворців і селян у кавказькі лінійні полки без подання ними так званих «увольнительных приговоров» від мирських товариств, свідоцтв, за плакатними паспортами. Землі для переселенців протягом усього дореформеного періоду вилучалися безоплатно у непокірних гірських князів, або ж купувалися за безцінь у лояльних російській адміністрації місцевих землевласників. Кабардинський дворянин Магомет Кажоков разом із дружиною втік до Чечні, до Шаміля, де вони обидва загинули. Його землі були прирізані до станиць Котляревської та Олександрівської.

У списках власників, яким було призначено винагороду за придбані у них землі під будівництво військових поселень - станиць Владикавказького козацького полку, значилися: полковник Туганов - 12 959 рублів (під станицю Миколаївську), підпоручик Б. Казієв - 700 руб., штабс-капітан М. Казієв - 700 руб. (під ст. Пришибську), полковник Х. Анзоров і його родичі - 10 000 руб. (під ст. Котляревську та Олександрівську), П. Коголкін і його родичі - 7000 руб. (під ст. Змійську) та ін.

Козакам, котрі мали в Україні придбані землі, указом від 25 червня 1832 р. було надано право їх продати. Всі переваги, права і привілеї козацтва на Тереку були узаконені 14 лютого 1845 р., коли учинилося затвердження Особливого положення про Кавказьке лінійне козацьке військо.

Розглянуто приклади переселення на Терек великих і дрібних партій українських козаків, державних селян і відставних солдатів із родинами. 21 жовтня 1858 р. був затверджений указ, «Об устройстве в 1859 г. семи новых станиц на передовых линиях Кавказского линейного казачьего полка» ПСЗ. - Собр. II. - СПб., 1860. - Т. XXXIII. - Отд. II. - № 33641. - С. 282.. У 1860 р. вийшов указ «О порядке перевода женатых нижних чинов Кавказской армии в Кавказское линейное казачье войско, с зачислением в казачье сословие» ПСЗ. - Собр. II. - СПб., 1862. - Т. XXXV. - №35348. О порядке перевода женатых нижних чинов Кавказской армии в Кавказское линейное казачье войско, с зачислением в казачье сословие. - С. 180.. У підрозділі аналізуються події пов'язані із розміщенням відставних солдатів у терських станицях Лисогірській, Тарській, Промежуточній, Нестеровській, Воздвиженській.

У третьому розділі - «Переселення українських козаків та селян на територію Терської області у пореформений період (1861 - 1904 рр.)» - розглядаються соціально-економічні основи переселення і міграції на територію області, створення українськими селянами нових сіл, селищ і хуторів, а також оренда переселенцями приватновласницьких та військових земель Терського козацького війська.

Простежено соціально-економічну ситуацію, яка склалася в Україні після селянської реформи 1861 р.; аналізуються зміни ставлення держави до переселенського питання; наведено приклади поселення різних груп українських переселенців, які мали родичів у станицях Терської області.

Скасування кріпосного права в 1861 р., обезземелювання багатьох селянських господарств в Україні, закінчення Кавказької війни, проведення місцевих реформ, прийняття російським урядом законів щодо заселення козацьких станиць, справили певний вплив і на процеси переселення українців на територію Терської області. Спочатку дозволялися лише одиничні переселення селянських родин, обмежені перешкодами по сплаті податків, рекрутською повинністю й отриманням свідоцтв від товариств, звідки і куди переселялися. Це стало причиною того, що в пореформений період переселенський рух набув стихійного характеру. До складу козацтва в основному приймалися відставні нижні чини регулярної армії. Крім того, до козацького стану записували в тих станицях, в яких з різних причин існувала потреба у збільшенні чисельності населення. З розвитком капіталістичних відносин розпочався новий період широкого економічного освоєння українцями Терської області, з використанням сільськогосподарських і промислових можливостей краю.

Важливою передумовою селянської аграрної колонізації області стали реформи, проведені в 1863 - 1869 рр. станово-поземельною комісією Терської області під головуванням Д. С. Кодзокова, та затвердження у 1870 р. «Положения об обеспечении генералов, штаб-офицеров и классных чиновников Терской и Кубанской областей». У результаті урядових заходів величезні земельні ділянки перейшли у спадкове користування гірських князів, дворян і козацької верхівки. Для наділення землею спочатку були прийняті норми у 300 десятин для князів і 250 - для дворян. Наприклад, у списках мало-кабардинських власників землі, що отримали їх у приватне володіння були дворяни Астемірови, Ісламови, Інарокови, Ахлови, Хапцеви та ін. Кожна сім'я отримала по 300 - 400 десятин землі. В Осетії дворяни Дударови і Туганови отримали відповідно 2500 і 13 000 десятин землі. В основному, ці пожалувані козацькій і гірській верхівці землі в Терській області були орендовані, або ж викуплені українськими переселенцями в пореформений період. Так при станицях і на приватновласницьких землях виникла велика кількість хуторів і селищ.

У висновках подано головні підсумки дисертаційного дослідження:

1. Аналіз історіографії та джерельної бази - опублікованих документів, архівних матеріалів, періодичних видань, преси - засвідчив можливість висвітлити основні етапи, особливості процесу переселення українських козаків, селян і відставних солдатів на Терек, заснування ними козацьких станиць, селянських хуторів і селищ на територіях, де проживали войовничі гірські народи: кабардинці, балкарці, чеченці, інгуші, дагестанці й осетини.

2. Економічна криза в «малоросійських» губерніях у першій половині XIX ст., їх перенаселеність, збільшення повинностей, зростання недоїмок, малоземелля та обезземелювання козаків, відставних солдатів і селян викликало невдоволення в їх середовищі. Це змусило російський уряд шукати шляхи для послаблення напруженості в регіоні.

3. Одним із рішень даної проблеми стало організоване, на підставі указів, переселення українців на «окраїни» імперії, зокрема на Терек, передові рубежі Кавказької лінії, на підступи до стратегічної Військово-Грузинської дороги. Землі для заснування нових станиць були викуплені урядом у гірських «мирних» князів, або ж конфісковані у «непокірних», в основному кабардинських князів, що втекли в гори до Шаміля, і за Кубань - в турецькі володіння.

4. Документи свідчать про те, що одруженими і неодруженими козаками зі складу «малоросійських» полків і колишніми військовими поселенцями, серед яких були й українці, на Тереку в 1837-1841 рр. були засновані поселення і станиці: Архонська, Ардонська, Пришибська, Урухська, Олександрівська, Владикавказька, Змійська, Котляревська та Миколаївська. Крім того, документи свідчать про переселення з України на Терек державних селян і відставних солдатів з родинами, які також були зараховані до козацького стану.

5. Порівняння відомостей із фондів ЦДІАУК (м. Київ) й ДАЧО (м. Чернігів) з матеріалами ЦГА РСО-А (м. Владикавказ), дозволило встановити ідентичність українських козаків, з жителями станиць Владикавказького полку. Розглянуті матеріали не тільки доводять і підтверджують факт переселення, але й дозволяють визначити напрями, тенденції та закономірності розселення українців по терських станицях.

6. Українські козаки на Тереку отримали привілеї та поліпшили свій добробут. За Положенням 1845 р. встановлювався принцип довічного землеволодіння: від 15 десятин землі нижнім чинам, до 400 - вищим офіцерам, залежно від району розташування козацьких полків. Особи козацького стану звільнялися від податей, постачання рекрутів і від грошового збору на утримання земської поліції. Крім того, їм дозволялося вільно торгувати й займатися промислами як у своїх районах, так і поза їх межами. Військо отримувало щорічно частину суми з відкупних «питних» зборів Кавказької області. На користь війська йшов дохід від грозненських нафтових родовищ і мінеральних джерел ст. Єсентукської.

7. Російський уряд прагнув не тільки до військово-землеробської колонізації територій на Тереку, але й до виведення з українських губерній небезпечних, невдоволених верств населення, які потенційно могли стати учасниками різного роду збройних виступів проти уряду.

8. Формування терського козацтва завершилося порівняно пізно і до початку XX ст. українські козаки, переселені у станиці Терського козацького війська, зберігали свою національну ідентичність. Більшість переселенців на Терек у цей період були вихідцями з Харківської, Чернігівської та Полтавської губерній.

9. Важке економічне становище козаків і селян України після скасування кріпосного права в 1861 р., викликане зменшенням селянських наділів, приростом населення, малоземеллям і безземеллям, змусило їх шукати шляхи до поліпшення умов життя. Переселення на Кавказ стало одним із способів подолання земельного голоду.

10. Селянська реформа 1861 р., завершення Кавказької війни (в 1864 р.) і розвиток капіталістичних відносин сприяли трансформації політичного, військово-землеробського етапу переселень та колонізації в добровільну економічну міграцію українських селян на родючі і дешеві землі Терської області.

11. Надання в результаті урядових реформ 1869 - 1870 рр. ділянок землі у спадкове володіння гірським князям, дворянам, козацькій верхівці і чиновникам справило вплив на процес переселення та селянської аграрної колонізації Терської області. Ці «пожалувані» землі були орендовані або ж викуплені українськими переселенцями в пореформений період. Так, при козацьких станицях і на приватновласницьких землях виникла велика кількість хуторів і селянських поселень.

12. Основною причиною переселення українських козаків і селян на територію Терської області у пореформений період, стала низька ціна орендної і покупної землі у цьому регіоні.

13. У пореформений період на територію Терської області переселилися представники лівобережних, правобережних і степових губерній. Більшість переселенців становили вихідці з Полтавської, Харківської, Катеринославської, Київської, і Херсонської губерній.

Таким чином, можна виділити три основних етапи заселення представниками українського народу Терського регіону протягом 1832 - 1904 рр.:

Перший - з 1832 по 1861 рр. - характеризується масовим заселенням регіону різними категоріями українського населення з відповідних губерній імперії, яке зараховувалося до козацького стану. Це було зумовлене розгортанням на Тереку визвольного руху горян, підчас Кавказької війни і створенням Кавказького лінійного козацького війська, яке разом з регулярними військами повинно було протидіяти повстанцям та забезпечувати тил і постачання воюючої російської армії.

Другий - з 1861 по 1880 рр. - відрізняється пасивним ставленням держави до переселення, в тому числі і на територію Терськой області. Після скасування кріпосного права та запровадження Положення 1861 р. переселенські питання для уряду тимчасово втратили свою актуальність. Переселення обмежували мінімальне фінансування з боку держави, рекрутська повинність, обов'язкова сплата податків, відмова від участі в мирських наділах, неодмінне забезпечення людей похилого віку і непрацездатних членів родин та отримання посвідчення від товариств, звідки і куди переселялися. Однак документи свідчать про переселення невеликих груп селян і козаків. У першу чергу, право переселення на нові землі отримували відставні солдати російської армії.

Третій - з 1880 по 1904 р. - переселення набуває характеру масової селянської колонізації. Цьому сприяли такі фактори: завершення земельної реформи в Терській області та перехід різних ділянок землі у власність місцевих князів, дворян, колишніх офіцерів російської армії і козацької знаті, подальший їх продаж і передача в оренду; дешевизна орендної і покупної землі в Терській області; вичерпаність земельного фонду на Кубані і у Ставропольській губернії; збільшення витрат на переселення; ухвалення основних переселенських законів 1881 і 1889 рр. і створення переселенського управління та відповідних контор; початок експлуатації Владикавказької залізниці.

Українські козаки і селяни в означений період були активними учасниками процесу переселення на Терек. Відносини місцевого населення з поселенцями протягом XIX ст. трансформувались з ворожих на початку і у середині століття, в торгово-економічні та культурні взаємозв'язки наприкінці. Цьому сприяли скасування кріпосного права і розвиток капіталізму в Росії, що призвело до втягування господарств горян, козаків, відставних солдатів і селян - переселенців у загальноросійський товарний ринок. Населені пункти, засновані або заселені українцями на Тереку, донині зберігають свої назви: ст. Архонська, ст. Ардонська, ст. Миколаївська, м. Прохладний, ст. Котляревська, ст. Олександрівська, ст. Приближна, с. Змійська; с. Ново-Іванівське, с. Кременчук-Костянтинівське, с. Ново-Полтавське, х. Чернігівський, х. Грабовець та інші, де проживають нащадки перших переселенців.

Список опублікованих за темою дисертації праць автора

1. Дзагалов А. С. Украинские поселения в Центральном Предкавказье / А. С. Дзагалов // Український історичний збірник: Збірник наукових праць / НАН України. Інститут історії України; гол. ред. Т. Чухліб. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 183 - 201.