Імперський напрям пострадянської російської історіографії Другої Світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.06- Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Імперський напрям пострадянської російської історіографії Другої Світової війни

Виконав Жиряков Олександр Юрійович

Миколаїв - 2009

Анотація

імперський пострадянський історія війна

Жиряков О.Ю. Імперський напрям пострадянської російської історіографії Другої світової війни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського. - Миколаїв, 2009.

Дисертація присвячена розгляду інтелектуальної історії імперського напряму пострадянської російської історіографії Другої світової війни. Виявлені основні методологічні принципи імперського напряму, фундаментальна модель індустріального суспільства прийнята у цьому напрямі. Розглянуто такі методичні новації імперського напряму, як метод “альтернативної історії”, алгоритм та межі його застосування; специфічні вимоги до принципу об'єктивності. Виявлена та проаналізована базова категорія імперського напряму “простір, вільний від індустріальних відносин”. Розглянута ґенеза та сутність таких значущих гіпотез імперського напряму, як “органічність глобальних воєн” в індустріальному суспільстві, “Рах America”, “подвійної змови”, “корумпованості”, “командирів мирного часу”.

Ключові слова: імперська гіпотеза, альтернативна історія, органічність глобальних воєн, командири мирного часу.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У розвитку пострадянської російської історичної науки період кінця ХХ - початку ХХІ століття є важливим. Саме в цей час вона виявилась під впливом декількох фундаментальних тенденцій. По-перше, у зв'язку зі зняттям ідеологічного диктату відбувається якісне збільшення методологічної і методичної основи історичних досліджень. По-друге, в цей же період формується новий предмет в світовій історичній науці - глобальна історія (Global History, World History), як зазначає президент Міжнародного комітету історичних наук (МКІН) Ю.Кока. Предметом якої є транснаціональні системи, а одним із завдань - вивчення глобальних воєн.

На перетині двох тенденцій у розвитку пострадянської російської історичної науки і виник новий напрям історіографії Другої світової війни. Правильнішим вважається назвати цей напрям імперським через те, що основним методологічним положенням цих дослідників є переконання, що суб'єктом історичного процесу індустріального суспільства виступають імперії, а рушійною силою історії індустріального суспільства є боротьба імперій за ресурси / енергію. Також слід враховувати їх спільні соціально-політичні погляди про пріоритет імперії як вищої цінності соціуму.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю наукових робіт комплексного характеру, присвячених імперському напряму пострадянської російської історіографії Другої світової війни, необхідністю введення в науковий обіг української історіографії нових понять, гіпотез, лем розроблених у межах цього напряму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету “Між Сходом та Заходом: особливості модернізаційних процесів в Україні (друга пол. 80-х рр. ХХ ст. - 2008 р.)” (шифр держреєстрації № ДР 010 9У 002 526) і розкриває один з аспектів її наукового напрямку.

Мета дослідження полягає в розгляді інтелектуальної історії імперського напряму пострадянської російської історіографії Другої світової війни.

Досягнення мети передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

- проведення аналізу історіографічної та джерельної бази за темою дослідження;

- встановлення методологічних принципів імперського напряму;

- з'ясування фундаментальної моделі індустріального суспільства;

- визначення своєрідності методів і методичних прийомів імперського напряму;

- дослідження виникнення та розвитку основних гіпотез причин глобальних воєн в імперському напрямі;

- визначення виникнення та розвитку основних гіпотез кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА напередодні війни і впливу на нього репресій 1937-1938 рр. в імперському напрямі.

Об'єкт дослідження - пострадянська російська історіографія.

Предмет дослідження - імперський напрям пострадянської російської історіографії Другої світової війни.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності. Для досягнення мети і вирішення завдань використовувалися методи історіографічного аналізу, синтезу, історико-хронологічний, історико-ситуаційний, метод типологізації, біографічний метод, метод порівняльного аналізу наукових праць.

Хронологічні межі дослідження - 90-ті роки ХХ століття - 2009 рік. У цей період відбулося зародження імперського напряму, становлення його методологічних, аксіологічних принципів, утвердились методика історичних досліджень і основоположний понятійно-категоріальний апарат. Саме тоді було в цілому завершене вивчення двох проблем, на яких зосередились представники цього напряму: причин глобальних воєн, кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА напередодні війни і впливу на нього репресій 1937-1938 рр., створенням загальноприйнятих (у межах цього напряму) гіпотез.

Територіальні межі визначаються кордонами Російської Федерації.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дослідженні вперше: окреслено ступінь наукової розробки проблеми імперського напряму пострадянської російської історіографії Другої світової війни, розглянуто його місце і значення в пострадянській російській історичній науці; встановлено методологічні основи цього напряму; з'ясовано його основоположний методичний принцип, заснований на “імперській” моделі індустріального суспільства; визначенні такі методичні новації імперського напряму, як метод “альтернативної історії” і межі його застосування; посадово-функціональний метод, специфічні вимоги до принципу об'єктивності. Розкрита суть базової категорії імперського напряму “простір, вільний від індустріальних стосунків”; встановлено ґенеза та сутність таких значущих гіпотез імперського напряму, як “органічність глобальних воєн” в індустріальному суспільстві, “Рах America”, “подвійна змова”, “корумпованість”, “командирів мирного часу”, розроблених під час вивчення проблем причин глобальних воєн і кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі викладачами і студентами вищих закладів освіти, на заняттях із курсів “Історія історичної науки” під час вивчення пострадянської російської історіографії кінця ХХ - початку ХХІ століття, “Методи історичних досліджень”, при розв'язанні окремих питань теорії та методології історії. Отримані результати дослідження допоможуть у з'ясуванні деяких тенденцій розвитку сучасної російської історичної науки.

Особистий внесок здобувача. Результати аналізу методологічних та методичних принципів, а також ґенези та сутності історичних гіпотез імперського напряму отримані особисто здобувачем.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на сумісних засіданнях кафедр джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін і новітньої історії України Запорізького національного університету. Апробація результатів дослідження здійснювалася на VII Всеукраїнській науковій конференції “Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (4-6 жовтня 2007р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Політична еліта України ХХ - початку ХХІ ст.”(15-16 травня 2008 р.).

2. Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, вказано хронологічні й територіальні межі дослідження, з'ясовано рівень апробації результатів, особистий внесок здобувача, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження та публікацій.

Перший розділ - “Виникнення й методологічні особливості імперського напряму пострадянської російської історіографії Другої світової війни” - складається з чотирьох підрозділів і розглядає постановку проблеми класифікації пострадянської російської історіографії світової історії, джерельну базу дослідження, методологічні основи і аксіологію імперського напряму, особливості методики історичних досліджень у межах цього напряму.

У першому підрозділі - “Постановка проблеми класифікації пострадянської російської історіографії глобальної історії” - розглядаються теоретичні питання класифікації пострадянської російської історіографії. У 90-х роках XX століття в історичній науці РФ після зняття державного контролю над методологією історичної науки настав період пошуків варіантів виходу з методологічної кризи формаційного підходу. У пострадянській російській історичній науці сформувалися й існують різні підходи до історії. На їх методологічній основі формуються різноманітні історичні напрямки. У цей же період у світовій історичній науці починається нова велика новація. У доповіді “Сучасні тенденції і актуальні проблеми історичної науки в світі”¹ тодішній президент МКІН Ю.Кока розглянув розвиток світової історичної науки. Він вважає, що на рубежі ХХ - XXI століть з'явилася велика новація світової історичної науки, нові підходи до загальної або глобальної історії (Global History, World History). Ю.Кока помітив, що цей новий тип всесвітньо-історичних досліджень погано співвідноситься з методичними принципами сучасної історичної науки, але зробив висновок, що глобальна історія важлива й перспективна.

Таким чином, проблема класифікації пострадянської російської історіографії глобальної історії набула високого рівня пріоритетності. Але через дію двох чинників: значного збільшення використовуваних російськими дослідниками методологічних підходів та новизни самої глобальної історії - ця проблема є недостатньо розробленою.

Найвідомішими працями в Україні, де розглянуті теоретичні проблеми пострадянської російської історіографії Другої Світової війни, є статті О.Лисенка “Друга Світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам'яті”² і Г.Єфименка “Радянська модернізація 1920-1930 рр. (До постановки проблеми у світлі аналізу досліджень сучасних російських істориків)” ³. У працях цих учених подано докладний огляд теоретичних розробок сучасної історичної науки; показано, як і ким ці розробки застосовуються в Російській Федерації. Однак проблема методики визначення й класифікації напрямів, саме глобальної історії, в сучасній російській історичній науці в цих працях, на жаль виявилася не висвітленою.

При аналізі проблеми класифікації історичних досліджень глобальної історії у сучасній російській пострадянській історичній науці видається необхідним розглядати у взаємозв'язку три аспекти: по-перше, фундаментальні історіософські погляди, що визначають розуміння сутності історії; по-друге, “методичне ядро”, тобто фундаментальну модель індустріального суспільства у взаємозв'язку із сукупністю стійких і найчастіше застосовуваних при його вивченні методів; по-третє, аксіологічні пріоритети, що визначають інтерпретацію, або ж, “специфіку розуміння” фактографічного матеріалу.

Найбільш значущими для глобальної історії, питаннями історіософії є питання про єдність всесвітньої історії й про рушійні сили історії. Таким чином, залежно від комбінацій відповідей на ці два питання можна виділити чотири основних методологічних підходи до глобальної історії: ліберальний, цивілізаційний, формаційний та євразійський підходи.

Структурними одиницями нижчого порядку при класифікації історичних досліджень виступають напрями та течії. Проте в сучасній російській історіографії глобальної історії спостерігається чіткий взаємозв'язок між вживаними моделями індустріального суспільства і соціально-політичними цінностями дослідників. Таким чином, течія і напрям у ній практично співпадають.

Традиційне тлумачення школи як зв'язку вчителі-учні для досліджень сучасної історичної науки, за наявності величезної взаємозалежної системи відтворення наукових кадрів, як академічної, так і університетської, видається малозастосовуваним. Як представляється, у пострадянській історичній науці історична школа - це група дослідників одного напряму, які мають єдиний пріоритетний предмет дослідження у взаємозв'язку із сукупністю найчастіше застосовуваних ними методів. Таким чином, пропонована методика класифікації пострадянських історичних досліджень глобальної історії виглядає так: підхід > напрям / течія > школа.

У другому підрозділі - “Джерельна база дослідження” - здійснено класифікацію історіографічних джерел. Застосовані для написання джерела відносяться до наукових праць. Їх можна класифікувати на: по-перше - монографічні праці; по-друге - статі. За тематичним критерієм їх можна розділити на слідуючі підвиди: методологічні праці; методичні праці; комплексні; загальні; присвячені конкретній проблемі; біографічні; полемічні; оброблені матеріали сайту.

Ці джерела дозволяють встановити методологічні принципи імперського напряму; з'ясувати фундаментальну модель індустріального суспільства; визначити своєрідність методів і методичних принципів цього напряму; дослідити виникнення та розвиток основних гіпотез, які використовуються у його межах.

У третьому підрозділі - “Методологічні основи й аксіологія імперського напряму” - розглядається наявність спільних для групи російських дослідників глобальних війн методологічних підходів до історії, моделі індустріального суспільства, які дозволяють виділити їх в окремий напрям.

Аналіз “великого тексту” праць дозволяє віднести до одного напряму таких дослідників, як Р.Баландін, С.Брезкун (С.Кремльов), О.Бушков, В.Гончаров, Є.Дриг, О. Дюков, Ю.Ємельянов, О.Ісаєв, Р.Ісмаїлов, С.Кара-Мурза, О.Колпакіді, С.Кугушев, В.Кучеренко (М.Калашников), А.Мартиросян, М.Мельтюхов, С.Миронов, Ю.Мухін, О.Паршев, С.Переслєгін, О.Прудникова, І.Пихалов, К. Романенко, М.Свірін, О.Широкорад.

Насамперед, слід зазначити, що дослідники вищевказаної групи відмовилися від ліберального й формаційного підходу до історії. Формаційний підхід, на їх думку, може бути використаний лише як теорія, застосовна до історії євроатлантичної цивілізації, але не може претендувати на роль саме підходу до історії. Як вважають ці дослідники, ліберальний підхід апріорі позбавлений науковості, максимум, на що здатні прихильники ліберального підходу, це збирання фактографічного матеріалу.

Однак, відкинувши формаційний підхід до історії за його методологічну вузькість і відмовивши ліберальному підходу в науковості взагалі, вищевказані автори постали перед необхідністю визначитися із власним підходом до історії.

Ці дослідники, принципово відмовившись від принципу єдності всесвітньо-історичного процесу (моноцентризму), постали перед необхідністю вибору між цивілізаційним і євразійським підходами до історії. Тими методологічними категоріями, відмовитися від яких вчені не погодилися, стали матеріалізм і діалектика. У силу цього цивілізаційний підхід до історії виявився для них неприйнятним. Загальнометодологічними принципами євразійського підходу його засновник Л.Гумільов вважав діалектичний матеріалізм і поліцентризм. Отже, факт приналежності до євразійського підходу дослідника встановлюється за його прихильністю принципам діалектичного матеріалізму й поліцентризму.

Вищевказані дослідники перейшли на позиції євразійського підходу.

Розгляд їх праць свідчить, що спільна модель індустріального суспільства для них усіх - імперська модель. Отже, для всіх вищезгаданих дослідників світ складається із двох основних елементів: процвітаючих імперій і бідної периферії, те місце, де конкретно виявиться даний соціум, залежить від його сили. Імперії ж вічно конкурують між собою за право експлуатації периферії.

Усі зазначені вище автори прийшли до єдиної думки, що світова історія є історією конкурентної боротьби соціумів. Соціуми, що програли, знищуються. Структурною одиницею соціуму є цивілізація, тобто єдина система норм і інститутів, максимально пристосованих до витягу ресурсів / енергії з певного біогеоценозу, за умови його збереження. Захисним інститутом цивілізації є держава. Власне державою може вважатися лише такий інститут, який забезпечує неможливість нееквівалентного використання ресурсів / енергії поданого біогеоценозу іншими соціумами, тобто забезпечує незалежність. Отже, незалежність - це здатність держави припинити нееквівалентне використання ресурсів / енергії іншими соціумами. Конкурентна боротьба соціумів за ресурси / енергію проявляється у формі міждержавних конфліктів - воєн.

У ході еволюції держави виникла найбільш досконала її форма - імперія. Імперія - це єдиний торговельний, інформаційний і юридичний охоронюваний простір. Унаслідок “транспортної” революції XIX століття, підсумком якої стало створення загальносвітової системи товарного виробництва, відбулася диференціація “старих” імперій на індустріальні “великі держави” і регіональні держави. З кінця XIX століття під імперіями малися на увазі саме “великі держави”.

Національні держави власне державами не є, тому що не в змозі гарантувати відсутність нееквівалентного витягу ресурсів / енергії із займаного їхніми соціумами біогеоценозу. Ступінь їх незалежності залежить від ступеня конфліктності й балансу сил відповідних імперій.

Таке спільне для всіх зазначених дослідників сприйняття глобальної історії можна назвати “імперською” моделлю індустріального суспільства. Згідно з класифікацією Т. Герасимчук імперська модель є одним із напрямів неореалізму ⁴. Спільний для всіх вищевказаних авторів погляд на імперії як “одиницю виміру” історичного буття й дозволяє об'єднати їх у єдиний напрям євразійського підходу до історії. Правильнішим вважається назвати цей напрям імперським.

Ці автори прийшли до ідеї імперії як вищої цінності. Граничним фактором, що забезпечує існування соціуму, є наявність сильної держави, а найбільш досконалою формою держави за критерієм сили є імперія. Звідси випливає пріоритет імперії як вищої цінності. Всі інші неграничні цінності підлягають зміні й трансформації залежно від соціального оптимуму. Така ж цінність є основною і такою, що не підлягає зміні. Ця єдність суспільно-політичних поглядів дозволяє об'єднати їх у єдину течію.

Таким чином, виразно простежується характерний для сучасної російської історіографії збіг течії і напряму.

У четвертому підрозділі - “Особливості методики історичних досліджень у рамках імперського напряму” - розглядаються специфічні вимоги цього напряму до історичних досліджень. Найбільш характерними серед них є: форма викладу своїх досліджень - “популярна монографія”, своєрідне тлумачення принципу об'єктивності, так звана “зовнішня об'єктивність”, та метод “альтернативної історії”.

Єдиною значущою відмінністю “популярної монографії” від звичайної є вимога до високої читабельності тексту історичного дослідження. Наприкінці 90-х років усі офіційні історичні видання в Російській Федерації перебували під контролем прихильників інших напрямів, і дослідники імперського напряму або ігнорувалися, або якщо й згадувалися в них, то тільки як “розгнуздані грубіяни”⁵. Свої дослідження вони змушені друкувати на комерційній основі, а це вимагає дотримання законів книжкового ринку, книга повинна бути читабельною.

В імперському напрямі сформульована специфічна вимога до принципу об'єктивності, тобто публічна (оголошена) прихильність до тих або інших напрямів історичної науки.

Найбільш повно критика класичної інтерпретації принципу об'єктивності проведена в 2005 році І.Пихаловим у праці “Велика Оббрехана війна”⁶. Він доводить, що якщо кожен історик формується як особистість у певній культурі й субкультурі і їх система понять та аксіологічні пріоритети є невід'ємною частиною його особистості, то класична інтерпретація принципу об'єктивності вимагає від історика неможливого в принципі, а саме - відмовитися від частини своєї особистості. Якщо ж історик привселюдно оголосить про свою приналежність до певної групи дослідників (підходу, напряму, течії), то, знаючи її методологічні принципи, методичні прийоми, аксіологічні пріоритети і, отже, знаючи типові помилки, що допускаються поданою групою при вивченні тієї або іншої проблеми, досить легко внести необхідні корективи до його матеріалу. Таким чином, досягається дотримання принципу об'єктивності.

Якщо в класичній інтерпретації робота з дотримання об'єктивності історичного дослідження покладається на автора і її можна назвати “внутрішньою об'єктивністю”, то в інтерпретації імперського напряму вона покладається на читача і її можна назвати “зовнішньою об'єктивністю”.

Усі автори імперського напряму декларують про пріоритетне місце системного аналізу як методу своїх досліджень, але, природно, не в усіх виходить досить суворо його дотримуватися.

Специфічною вимогою застосування системного аналізу для імперського напряму є встановити й довести істинність точок біфуркації системи. Природно, введення в методичні вимоги нової умови - встановити й довести істинність точок біфуркації системи - зажадало розробки від авторів імперського напряму як нових теоретичних гіпотез, так і чіткої методики їхнього застосування, за допомогою яких можливе виконання цієї умови.

Стимулом до теоретичної розробки нового методу історичного дослідження стало праця групи англо-американських істориків за редакцією К.Максі (K.Macksey) “The Hitler Options”. У 2001 році виданий її російський переклад під назвою “Упущені можливості Гітлера”⁷. А в післямові до нього С.Переслєгіним сформульовані основні вимоги до нового методу, що отримав назву “альтернативна історія”. С.Переслєгіним запропонований наступний алгоритм застосування методу “альтернативної історії”: на першому етапі необхідно: скрупульозно вивчити фактографічний матеріал (бажано всю джерельну базу за проблемою дослідження); простежити повну ґенезу системи; виявити усі системні елементи й визначити всі їх функції; провести класифікацію системних зв'язків на основні, другорядні, випадкові; на другому етапі - встановити передбачувані точки біфуркації; на заключному етапі - провести дослідження істинності точок біфуркації за наступним алгоритмом (С.Переслєгін запропонував для нього назву “алгоритм Азимова”): зміна параметрів базової Реальності > розвиток результуючої Реальності > максимальна очікувана реакція > спад Відхилення > повернення до базової Реальності.

О.Широкорад найчастіше, серед усіх авторів імперського напряму, використовує метод “альтернативної історії”. У ході його використання він емпірично виявив критерії можливості його застосування. По-перше, обмеженість кількості модифікаторів / інтерацій (єдиний термін для позначення змін параметрів системи ще не впорядкований). О.Широкорад попереджає, що можливе використання не більше двох модифікаторів, а бажано одного. По-друге, цей метод діє тільки в зоні першої точки біфуркації. Недотримання цих вимог веде до повної втрати науковості дослідження.

У другому розділі - “Вивчення проблеми причин глобальних воєн в імперському напрямі”, який має три підрозділи, з'ясовується вивчення ґенези основних гіпотез імперського напряму “органічності глобальних воєн” в індустріальному суспільстві, “Рах America”, присвячених проблемі причин глобальних воєн, а також ключової дефініції цих гіпотез - “простір, вільний від індустріальних відносин”, також розглянуто кризовий стан вивчення проблеми причин радянсько-німецької війни в імперському напрямі.

У першому підрозділі - “Гіпотеза “органічності глобальних воєн” в індустріальному суспільстві” - розглядається ґенеза основної гіпотези причин глобальних воєн в індустріальному суспільстві. Гіпотеза “органічності глобальних воєн” є розвитком теорії міжімперіалістичних протиріч.

Вивчення проблеми причин глобальних воєн розпочалося у працях авторів імперського напряму з 1999 року. Видається можливим виділити такі етапи розробки проблеми.

Перший етап охоплює період 1999 - 2003 рр. На цьому етапі у працях С.Переслєгіна, О.Паршева й С.Брезкуна (С.Кремльова) розроблені дві леми: перша - експансія як умова існування індустріального суспільства, друга - суб'єктом глобальних воєн є тільки імперії.

Другий етап охоплює період 2004 - 2006 рр., коли на підставі цих лем і теорії міжімперіалістичних протиріч С.Переслєгіним розроблена гіпотеза “органічності глобальних воєн” для індустріального суспільства. Він виклав її у праці “Друга світова: війна між Реальностями”⁸.

Ця теорія формулюється таким чином: глобальні війни є вирішенням протиріччя між закінченістю земної поверхні й постійним розширенням світової індустріальної економіки, а, отже, є органічним елементом індустріального суспільства.

Дослідник указує, що індустріальне виробництво завжди кредитне, тому індустріальна економіка не знає рівноважних рішень - вона або розширюється, або зіштовхується з катастрофічною кризою неплатежів, через що індустріальні держави змушені безупинно боротися.

С.Переслєгін відзначає, що якщо світ поділений, першочерговим завданням є зовсім не його новий переділ, а пошук вільного від індустріальних відносин економічного простору. Такий простір необхідний світовій економіці для того, щоб зробити черговий крок розвитку. Тому глобальні війни стали вирішенням протиріччя між закінченістю земної поверхні й постійним розширенням світової економіки.

Дослідники імперського напряму змогли розробити нову гіпотезу глобальних воєн, як соціального явища, яка відповідає сучасному рівню розвитку історичної науки.

У другому підрозділі - “Причини конкретних глобальних воєн” - розглядається гіпотеза “єдиного конфлікту”, критика попередніх гіпотез причин Другої світової війни, висунутих ліберальною та радянською історіографією, ключове поняття імперського напряму “простір, вільний від індустріальних відносин” та ґенеза гіпотези “Pax America”, основної гіпотези причин Другої світової війни у імперському напрямі.

Вивчення проблеми причин Другої світової війни в імперському напрямі розподіляється на два етапи: 1999 - 2004 рр., із 2004 р. - до теперішнього часу.

На першому етапі основну увагу дослідників імперського напряму було спрямовано на критику попередніх гіпотез Другої світової війни радянською й ліберальною історіографією. Тому цей етап може названий “критичним”. Великим внеском в дослідження імперського напряму з вивчення причин Другої світової війни стала праця Ю.Мухіна “Хрестовий похід на Схід. “Жертви” Другої Світової”⁹, що опублікована в березні 2004 р. Дослідження показало неможливість використання попередніх гіпотез причин Другої світової війни у рамках імперського напряму. У праці вказано на методичну несумісність поданих гіпотез із імперським напрямом. Ця методична несумісність показана, як прямий доказ, критикою ліберального напряму, так і доказом від зворотного, спробою реанімувати гіпотези радянської історіографії.

У квітні 2004 р виходить другий том дослідження С.Брезкуна (С.Кремльова) “Росія й Німеччина: разом чи нарізно?: СРСР Сталіна й рейх Гітлера”¹⁰. У ньому автор провів значну роботу з класифікації джерельної бази гіпотези ліберальної історіографії за ступенем вірогідності, а також повний джерельний аналіз гіпотези

висунутої радянською історіографією. С.Брезкун обмежився критичним аналізом тільки базових лем цих гіпотез, вважаючи, що якщо помилкове вихідне твердження, то помилкові й висновки з нього. В обох випадках С.Брезкун досліджував відповідність цих лем наявній джерельній базі. Дослідник показав невідповідність джерельної бази базовим лемам як ліберальної, так і радянської історіографії. Таким чином, є логічним висновок про хибність поданих гіпотез.

Заслугою С.Брезкуна в розвитку імперського напряму можна вважати те, що він відкрито порвав із радянською історіографією, піддавши її аргументованій критиці. Спроби зберегти спадкоємність із цією історіографією в рамках імперського напряму лише сповільнювали й спотворювали його власний розвиток. Таким чином, стало очевидним, що імперський напрям не в змозі зберегти спадкоємність із жодною з попередніх гіпотез причин Другої Світової війни і має потребу в розробці нової гіпотези, побудованої на власних методичних принципах.

Звичайним для розвитку будь-якого напряму історичної науки є, услід за етапом критики попередніх напрямів, перехід до етапу розробки власних гіпотез. Таким етапом для імперського напряму став період із травня 2004 р. до нинішнього часу.

У травні 2004 р. вийшло дослідження С.Брезкуна (С.Кремльова) “Росія й Німеччина: Шлях до пакту: Коридори розбрату й пакт надії”¹¹.^. У поданій праці проведено значну роботу із структурування й розширення доказової бази гіпотези “Pax America”.

Видається необхідним, спочатку розглянути її ключове поняття - “простір, вільний від індустріальних відносин”. Без цього важко зрозуміти логіку аргументації С.Брезкуна і те, чому вона прийнята іншими авторами імперського напряму.

Поняття “простір, вільний від індустріальних відносин” уперше чітко сформульоване С.Переслєгіним. Він вказує на більш високий рівень цього поняття, ніж у традиційних “ринків збуту” й “джерел сировини”. Однак розшифровувати цю дефініцію вчений не збирається. Лише вивчення “великого тексту” дослідників імперського напряму, з урахуванням контексту й послідовності праць, дозволяє реконструювати те світорозуміння, у якому ключовим поняттям виступає “простір, вільний від індустріальних відносин”.

Виробництво засобів виробництва має найвужчий ринок збуту, тому що обмежується власним ринком і ринком аграрно-індустріальних держав. Інтенсифікація цього ринку, тобто створення нових технологій, вимагає не тільки значних вкладень у сферу освіти й науки, але й багато часу.

Отже, уникнути кризи надвиробництва можна: або за рахунок індустріалізації нових територій, вільних від індустріальних відносин, тобто сприяти переходу якого-небудь аграрного суспільства до індустріального, і тим самим створити на певний час новий ринок збуту засобів виробництва; або за рахунок створення нового ринку усередині країни, тобто створити потужну воєнну промисловість, якій буде потрібна значна кількість продукції промисловості групи “А”. Сукупність цих двох варіантів розширення ринку важкої промисловості й одержало назву “простору вільного від індустріальних відносин”. Звичайно, потім потрібно створити ринок і для продукції воєнної промисловості, тобто необхідна та або інша війна.

Свій аналіз причин Другої світової війни С.Брезкун розпочинає з аналізу радянсько-американських переговорів у листопаді-грудні 1933 р. про надання позики в мільярд доларів. Дослідник констатує, що вихід з “Великої депресії” для США був можливий або за рахунок індустріалізації нових територій, тобто максимальної участі в індустріалізації СРСР, або за рахунок створення нового ринку усередині країни, тобто мілітаризації економіки, з наступним створенням ринку для продукції воєнної промисловості. Проаналізувавши фінансові умови радянської позики, готовність радянського керівництва йти заради одержання позики на будь-які поступки США, С.Брезкун зауважує, що саме США відмовилися її надати.

Отже, вважає дослідник, американський “істеблішмент” відмовився від першого варіанту виходу США із структурної кризи за рахунок індустріалізації нових територій. Для проведення в життя другого варіанту потрібна війна, з огляду на міць американської промисловості, їй потрібен об'ємний ринок, тобто війна повинна стати світовою.

У третьому підрозділі - “Криза у дослідженні причин радянсько-німецької війни” - аналізуються основні гіпотези причин радянсько-німецької війни та виникла при розгляді цієї проблеми криза.

Проблема причин радянсько-німецької війни є найбільш слабко розробленою в імперському напрямі. Автори цього напряму не люблять розглядати саме цю проблему.

Методика розгляду причин війни в імперському напрямі розроблена досить чітко. Вона базується на розгляді фінансових, торговельних відносин та виробничих потужностях важкої промисловості. При розгляді причин участі провідних індустріальних держав у Другій світовій війні дослідженню за поданою методикою були піддані США, Великобританія, Німеччина. Однак від подібного дослідження СРСР історики імперського напряму чомусь відмовилися.

“Стратегічну” гіпотезу імперського напряму навів М.Мельтюхов у праці “Упущений шанс Сталіна”¹². Ця гіпотеза стверджує, що війна з СРСР є не самостійною війною, а епізодом англо-німецької війни. Тут же наведена джерельна база, яка стала стандартною для прихильників цієї гіпотези. До неї належать стенограма промови Гітлера від 9 січня 1941 р., запис бесіди з Муссоліні від 20 січня 1941 р. і лист до нього ж від 21 червня 1941 р.

Друга гіпотеза причин радянсько-німецької війни - гіпотеза “другорядності”. Згідно з цією гіпотезою, в результаті американського тиску на “атлантичну” Англію та не тільки прийняла політику провокування радянсько-німецького конфлікту за основу зовнішньої політики, але й змогла його спровокувати.

Відповісти на запитання, чому дослідники імперського напряму замість застосування досить добре розробленої, у рамках власного напряму, методології при вивченні причин радянсько-німецької війни воліють користуватися двома явно слабкими гіпотезами, досить важко. Як гіпотезу можна висунути припущення, що в процесі вивчення проблеми причин радянсько-німецької війни виникає протиріччя з якимось аксіологічним принципом імперського напряму. Такими обставинами й пояснюється відмова одних дослідників від вивчення поданої проблеми і використання іншими слабких гіпотез - “стратегічної” й “другорядності”.

Третій розділ - “Вивчення проблеми кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА і впливу на нього репресій 1937-1938 рр. в імперському напрямі” - складається з трьох підрозділів і розглядає ґенезу основних гіпотез імперського напряму “подвійної змови”, “некомпетентності” і “корумпованості”, “бюрократичної революції”, “командирів мирного часу”, присвячених проблемі кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА, а також впроваджений дослідниками імперського напряму посадово-функціональний метод.

При розгляді проблеми кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА і впливу на нього репресій 1937-1938 рр. варто виділити дві основні школи вивчення проблеми в імперському напрямі. Умовно їх можна назвати класичною і модерністською.

Класична школа дослідження проблеми пов'язана саме з вивченням питання про вплив репресій 1937-1938 рр. на кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА. У межах цієї школи застосовуються традиційні методи досліджень. Модерністська школа різко зміщує акцент у розгляді проблеми з вивчення впливу репресій 1937-1938 рр. на кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА на вивчення власне кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА. Тут уперше ставиться питання про переважне використання при вивченні цієї проблеми посадово-функціонального методу.

Особливо варто звернути увагу на дослідження О.Широкорада. Розроблені ним гіпотези “некомпетентності” і “корумпованості” посідають важливе місце. Гіпотеза “некомпетентності” є доповненням класичної школи. Гіпотеза “корумпованості” органічно вписується в модерністську школу. Проте, враховуючи логічний зв'язок цих гіпотез і особливості їх формулювання в межах єдиних робіт, видається можливим розглянути їх окремо в межах проміжної школи.

У першому підрозділі - “Класична школа: створення та розвиток гіпотези “подвійної змови” - розглядається ґенеза основної гіпотези “подвійної змови” - основної гіпотези репресій 1937-1938 рр. та їх впливу на боєздатність РСЧА напередодні війни у імперському напрямі.

Класична школа зосередилася на вивченні питання про вплив репресій 1937-1938 рр. на кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА. Тут такими вченими-дослідниками, як О.Колпакіді, О.Прудникова, І.Пихалов проведений критичний аналіз джерельної бази гіпотез причин репресій 1937-1938 рр., прийнятих у радянській і ліберальній історіографії. Дослідники показали слабкість цієї джерельної бази і невідповідність раніше використовуваних гіпотез новій джерельній базі.

О.Колпакіді й О.Прудникова розробили нову гіпотезу причин репресій 1937-1938 рр. - “подвійної змови”, яка не суперечить знову введеним джерелам. Ця гіпотеза стверджує про подвійну змову РСЧА проти Сталіна і рейхсверу проти Гітлера. Метою було встановлення подібних військово-політичних диктатур, заради успіху реваншистської війни. У процесі розвитку ця гіпотеза доповнена Р. Баландіним і С. Мироновим лемою про множинність змов (військова, змова чекістів, змова політиків). Уведення леми множинності змов дозволило зняти проблему тривалості репресій, тобто їх продовження після розкриття “подвійної змови”.

Дослідники імперського напряму визнають, що частина репресованих -невинні. Тому потрібен розвиток гіпотези “подвійної змови”. Розробка проблеми “єжовщини” дозволяла зняти цю суперечність. Невідповідність особистих якостей М. Єжова вимогам до професійних якостей керівника спецслужб, привело до дуже високої кількості помилок. Після теоретичного обґрунтування “єжовщини”, проведеного Ю.Мухіним, і фактографічного підтвердження його висновків О.Прудниковою гіпотеза “подвійної змови” набула остаточного вигляду.

Гіпотеза “подвійної змови” стала основною гіпотезою причин репресій 1937-1938 рр. в імперському напрямі.

У другому підрозділі - “Проміжна школа: гіпотези “некомпетентності” і “корумпованості” - розглядається ґенеза цих гіпотез.

Лема про те, що М.Тухачевський - геніальний воєначальник, у ліберальній історіографії носила аксіоматичний характер. Ні теза про геніальність М.Тухачевського, ні антитеза про його непрофесіоналізм ніякої джерельної бази не мали. Подібний стан робив проведення наукової дискусії принципово неможливим. Як відомо, з 1931 по 1937 рр. М.Тухачевський послідовно займав посади начальника озброєння РСЧА і заступника наркома оборони з озброєння. Отже, тільки залучення джерельної бази, пов'язаної з діяльністю М.Тухачевського на цих посадах і дозволяло підтвердити або спростувати лему про його високий професіоналізм.

О.Широкорад першим із пострадянських істориків зайнявся розробкою цієї наукової проблеми. Робота над нею привела дослідника до створення гіпотез “некомпетентності” і “корумпованості”.

На величезному джерельному матеріалі з раніше не використовуваних відомчих архівів ВПК О.Широкорад доводить, що компетентним воєначальником М.Тухачевський не був.

У дослідженнях О.Широкорада є і побічно сформульована гіпотеза “корумпованості”. Відкрито сформулювати гіпотезу “корумпованості” О.Широкорад, без залучення архівних матеріалів слідчих справ репресованих, не ризикнув, мабуть, побоюючись звинувачень у науковій несумлінності. Проте на “езопівській” мові достатньо чітко дав зрозуміти як її суть, так і те, що вважає її важливою у виявленні причин репресій 1937-1938 рр. Але для доказу і прямого формулювання гіпотези “корумпованості” О.Широкораду необхідні ті частини слідчих справ, де розглядається механізм розкрадань.

У третьому підрозділі - “Модерністська школа - зміна пріоритетів дослідження” - розглядається ґенеза гіпотези “командирів мирного часу” та посадово-функціональний метод.

Модерністська школа різко зміщує акцент у розгляді проблеми з вивчення впливу репресій 1937-1938 рр. на кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА на вивчення власне кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА.

У 2004 р. виходить праця Ю.Мухіна “Батьки-командири”¹⁴. У цьому дослідженні Ю.Мухін і виклав повну версію гіпотези “командирів мирного часу” та тісно пов'язаний з нею посадово-функціональний метод.

Сутність цієї гіпотези зводиться до того, що значна кількість військової еліти мирного часу не володіє якостями, необхідними для військового професіонала. Причому це явище має системний характер. Природно для доказу цієї тези потрібна розробка спеціального методу. Ним і став посадово-функціональний метод. Він передбачає побудову ідеальної моделі необхідних для даної діяльності якостей і порівняння цієї ідеальної моделі з реальною.

Алгоритм використання посадово-функціонального методу при вивченні кваліфікаційного рівня військової еліти представляється таким чином: спочатку визначається інтелектуальний параметр, тобто довоєнні уявлення представників еліти про противника, тактичні прийоми, тактико-технічні обґрунтування на бойову техніку і порівнюється з ходом бойових дій. Міра прогностичності і є критерієм професійних знань. Потім визначається такий параметр як сміливість. Останнім параметром, що вивчається, є хоробрість.

Одним із параметрів, що найважче вивчаються, є сміливість. Його вивчення вимагає використання первинних оперативних документів як власних, так і противника. Оперативні документи противника показують нам, яких рішень він остерігався і на які розраховував. Порівнявши їх із власними оперативними документами, дослідники можуть визначити коефіцієнт сміливості. Також утрудненим є встановлення такої якості, як хоробрість. Тут можна використовувати для вивчення таку джерельну базу, як бойові характеристики і мемуари. Але і те, й інше джерело дуже суб'єктивні.

Використання запропонованої Ю.Мухіним гіпотези “командирів мирного часу” та посадово-функціонального методу вимагає подальшої розробки методики і значної роботи із джерельною базою.

Відомі на теперішній час заперечення проти використання посадово-функціонального методу і гіпотези “командирів мирного часу ”мають дуже специфічний характер. І аргументи М.Гарєєва, і аргументи О.Ісаєва носять аксіологічний характер. М.Гарєєв заявляє, що їх використання веде до очорнення історії Радянської Армії, О.Ісаєв заявляє, що їх використання руйнує командну вертикаль армії в локальних війнах. Проте ні той, ні інший не наводять власне аргументів проти науковості посадово-функціонального методу і гіпотези “командирів мирного часу”.



Висновки

– З'ясовано, що тема даної роботи не була предметом спеціального дослідження і не знайшла комплексного висвітлення в історичній літературі;

Застосовані для написання дослідження джерела дозволяють встановити методологічні принципи імперського напряму; з'ясувати фундаментальну модель індустріального суспільства; визначити своєрідність методів і методичних принципів цього напряму; дослідити виникнення та розвиток основних гіпотез, які використовуються у його межах.

– Аналіз праць цих російських дослідників глобальних воєн, позволяє віднести їх до одного напряму. Спільні для них методологічні принципи - діалектичного матеріалізму і багатоманітності всесвітньої історії, співпадають із методологічними принципами євразійського підходу;

– Основним методичним положенням цих істориків є переконання, що суб'єктом історичного процесу індустріальної доби виступають імперії (великі держави). Рушійною силою історії індустріального суспільства є боротьба імперій за ресурси / енергію. Таке спільне для всіх вищевказаних дослідників сприйняття глобальної історії можна назвати “імперською” моделлю.

– Усі ці дослідники прийшли до ідеї імперії як вищої цінності, почавши з постановки проблеми граничних критеріїв. Граничним фактором, що забезпечує існування соціуму, є наявність сильної держави, а найбільш досконалою формою держави за критерієм сили є імперія. Звідси випливає пріоритет імперії як вищої цінності соціуму. Всі інші неграничні цінності підлягають зміні й трансформації залежно від соціального оптимуму. Таким чином можливо віднести їх до єдиної течії.

– Спостерігається збіг фундаментальних методичних принципів (імперська модель як основа вивчення глобальної історії) і аксіологічного принципу - імперія як вища цінність. Проте пріоритет імперії як вищої цінності вторинний, він обумовлюється саме методологією даного співтовариства істориків. Спільний для всіх вищевказаних дослідників погляд на імперії як “одиницю виміру” історичного буття й дозволяє об'єднати їх у єдиний напрям євразійського підходу до історії. Тому термін “імперський напрям” найбільш адекватний для цього співтовариства дослідників.

– Найбільш значними методичними інноваціями в межах імперського напряму є розробка методу “альтернативної історії”, специфічна інтерпретація принципу об'єктивності. Метод “альтернативної історії” значно розширює пізнавальні можливості при використанні моделювання як ідеального, так і комп'ютерного. До його недоліків належать трудомісткість, наявність високої кваліфікації історика для його успішного застосування. Цьому методу властиво дуже низький поріг допустимих погрішностей, найменший вихід за цей поріг веде до порушення принципу науковості. Тому навряд чи цей метод придатний для масового використання, він носить явно елітарний характер.

– Дослідники імперського напряму наполягають, що якщо кожен історик формується як особистість у певній культурі й субкультурі і їх аксіологічні пріоритети є невід'ємною частиною його особистості, то класична інтерпретація принципу об'єктивності вимагає від історика неможливого в принципі, а саме - відмовитися від частини своєї особистості. Якщо ж історик привселюдно оголосить про свою приналежність до певної групи дослідників (підходу, напряму, школи), то, знаючи її методологічні принципи, методичні прийоми, аксіологічні пріоритети і, отже, знаючи типові помилки, що допускаються поданою групою при вивченні тієї або іншої проблеми, досить легко внести необхідні корективи до його матеріалу. Таким чином, досягається дотримання принципу об'єктивності. У класичній інтерпретації робота з дотримання об'єктивності історичного дослідження покладається на автора і її можна назвати “внутрішньою об'єктивністю”, в інтерпретації імперського напряму вона покладається на читача і її можна назвати “зовнішньою об'єктивністю”. Видно як позитивні риси “зовнішньої об'єктивності” (вона явно стимулює дослідників до вивчення методології й методики історичної науки, історіографії своєї проблеми), так і її потенційну небезпеку. Адже фактично дослідник звільняється від особистої роботи з дотримання об'єктивності свого дослідження і деякою мірою від необхідності дотримуватись принципу об'єктивності, що дуже небезпечно.

– Найбільш значними методичними інноваціями в межах імперського напряму при вивченні проблеми причин глобальних воєн є розробка гіпотез “органічності глобальних воєн” в індустріальному суспільстві та “Pax America”. Гіпотеза “органічності глобальних воєн” стверджує, що основною причиною глобальних воєн і їхньої неминучості в епоху індустріального суспільства є вирішення протиріччя між закінченістю земної поверхні й постійним розширенням світової економіки. Таким чином, розробка гіпотези “органічності глобальних воєн” в індустріальному суспільстві є найбільшим теоретичним досягненням імперського напряму при розгляді проблеми причин глобальних воєн.

– На підставі такої джерельної бази, як аналіз міжнародних фінансово-кредитних угод 30-х рр. ХХ століття, була розроблена наукова аргументація нової гіпотези причин Другої світової війни - гіпотеза “Pax America”. За цією гіпотезою, американський “істеблішмент”, відмовившись від варіанту виходу США із кризи за рахунок індустріалізації нових територій, схилявся до світової війни як до варіанту виходу із структурної кризи 30-х рр. ХХ століття. Саме ця гіпотеза є основною гіпотезою причин Другої світової війни в імперському напрямі.

– Дослідники імперського напряму зіштовхнулися із кризою під час вивчення причин радянсько-німецької війни і не змогли її перебороти. Обидві гіпотези, що використовуються зараз в імперському напрямі, мають відверто слабку доказову базу і штучний характер.

– У період з 2000 р. до нинішнього часу дослідники імперського напряму провели значну роботу щодо вивчення проблеми кваліфікаційного рівня кадрів РСЧА напередодні війни і впливу на нього репресій 1937-1938 рр. В імперській історіографії чітко виділяються дві школи дослідження проблеми. Перша, класична школа зосередилася на вивченні саме питання про вплив репресій 1937-1938 рр. на кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА. Вченими-дослідниками О.Колпакіді, О.Прудникова, І.Пихалов, проведено критичний аналіз джерельної бази гіпотез причин репресій 1937-1938 рр., прийнятих у попередній історіографії. Дослідники показали слабкість джерельної бази, а також невідповідність тих гіпотез, що використовувались раніше, новій джерельній базі. Розроблена нова гіпотеза причин репресій 1937-1938 рр. - гіпотеза “подвійної змови”, не суперечить знову введеним джерелам. Гіпотеза “подвійної змови” стала основною гіпотезою причин репресій 1937-1938 рр. в імперському напрямі. Доповнюючою до цієї гіпотези стала гіпотеза “некомпетентності”, висунута О.Широкорадом, яку автор сформулював на підставі залучення нової, для вивчення цієї проблеми, джерельної бази архівів ВПК. Подальше продовження досліджень у межах класичної школи передбачає лише розширення джерельної бази.

– Друга, модерністська школа, зосередилася на вивченні питання про кваліфікаційний рівень кадрів РСЧА. Основною її відмінністю, окрім зміни аспекту дослідження проблеми, стало пріоритетне використання для вивчення проблеми гіпотези “командирів мирного часу” та тісно пов'язаного з нею посадово-функціонального методу, запропонованого Ю.Мухіним. До безперечних переваг посадово-функціонального методу і гіпотези “командирів мирного часу”, належить те, що вони по-перше розроблені як спеціалізовані інструменти пізнання, саме компетентності військової еліти. По-друге, вони мають універсальний характер для вивчення проблеми компетентності військової еліти. Також О.Широкорадом піднята проблема впливу освітньо-кваліфікаційного рівня рядового складу на боєздатність. Накреслено перспективні напрямки дослідження.

– У період з 1999 р. до нинішнього часу дослідники імперського напряму провели значну методологічну й методичну роботу. Видається можливим констатувати, що вони впорались із розробкою методики дослідження глобальних воєн у межах євразійського підходу.



Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

1. Жиряков А.Ю. «Имперское» направление постсоветской историографии Второй Мировой войны: отличительные черты методики периодизации. / А.Ю. Жиряков // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Історико-філософська серія. - Випуск 4. - Мелітополь, 2005. - С.48-57.

...