Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х – на початку 1930-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО УКРАЇНЦІВ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ 1920-х - НА ПОЧАТКУ 1930-х РОКІВ

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

КРИКУН Юлія Сергіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Наукові керівники: кандидат історичних наук, доцент

Хоменко Микола Михайлович

доктор історичних наук, професор

Борисенко Валентина Кирилівна,

провідний науковий співробітник відділу

національної культури Науково-дослідного

інституту українознавства Міністерства освіти та науки України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Калакура Ярослав Степанович,

професор-консультант кафедри архівознавства

та спеціальних галузей історичної науки

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук,

Батирєва Ірина Миколаївна,

старший викладач кафедри етнології Інституту історії, етнології і права

Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського

Захист відбудеться "9” лютого 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

звичаєвий право етнологічний український

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного змісту дисертації становить 187 с. Список використаних джерел та літератури налічує 281 найменування (26 с.).

Вступ. Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого дослідження теоретичної думки про звичаєве право у науковому доробку вчених 1920-х - початку 1930-х років. Звичаєве право українців, яке формувалося впродовж століть має велике значення для дослідження етнічної історії, функціонування неписаних законів для регуляції суспільних відносин.

Досліджуваний період посідає особливе місце в історії. Із заснуванням Української Академії Наук у Києві розпочалося активне вивчення звичаєвого права. У ті роки з'явилися праці вчених „Комісії для виучування звичаєвого права українців”, „Комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права”, „Етнографічної Комісії ВУАН” та вчених української діаспори (Р. Лащенка, Я. Падоха, А. Яковліва, М. Чубатого, С. Дністрянського та інших). Систематизувати, дослідити і розкрити їхні наукові здобутки, оприлюднити їхній великий професійний досвід, наукові методи й підходи важливо для розвитку сучасної історичної та етнологічної науки. Адже давно назріла потреба у глибокому вивченні результатів діяльності етнологів, істориків, правознавців у царині дослідження етнографічного матеріалу зі звичаєвого права. До 1920-х років бракувало саме теоретичних розробок з питань звичаю та суті звичаєвого права. У 1920-х - 1930-х роках вчені вперше дослідили такі сфери звичаєвого права, як сімейно-шлюбну, договірно-зобов'язальну та карну, в яких найбільшою мірою проявив себе звичай. Досі тема обраного дослідження не знайшла достатнього висвітлення в етнологічній науці.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми „Історія української державності нової та новітньої доби”, затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер 06БФ046-01) та пов'язана з проблематикою досліджень кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є науковий доробок учених 1920-х - початку 1930-х років про звичаєве право українців.

Предметом дослідження є процес організаційної та дослідницької роботи наукових центрів Всеукраїнської Академії Наук, окремих учених в Україні та діаспорі у царині нагромадження та збагачення знань про зародження і розвиток традиційного звичаєвого права українців.

Мета полягає у з'ясуванні організації, характерних рис та особливостей дослідження звичаєвого права українців у 1920-х - на початку 1930-х рр., запровадженні до наукового обігу рідкісних праць учених, а також на основі їх комплексного аналізу виокреслити недостатньо вивчені питання збирацької та дослідницької роботи Комісій при ВУАН, окремих учених у галузі дослідження сімейно-шлюбних та карних аспектів звичаєвого права українців.

Ця мета реалізується шляхом виконання завдань:

показати стан дослідження проблеми в історіографії та етнології і ступінь її джерельного забезпечення;

висвітлити дослідницьку, організаційну, збирацьку діяльність Комісій при Всеукраїнській Академії Наук та роботу науковців української діаспори з вивчення звичаєво-правової культури;

проаналізувати дослідження науковцями питань різних форм сімейно-шлюбного звичаєвого права, а також вивчення договірно-зобов'язальних відносин;

простежити ступінь вивчення дослідниками питань карного звичаєвого права та з'ясувати роль звичаєвих морально-етичних норм у суспільстві;

визначити внесок учених у дослідження звичаєвого права українців для розвитку етнологічної науки.

Хронологічні межі дослідження - період від розгортання досліджень звичаєвого права у 1920-х рр., початок діяльності кафедр та Комісій при ВУАН, які спеціалізувалися на вивченні звичаєво-правової культури українців до початку 1930-х, коли дослідження припинилися внаслідок політичних репресій радянської влади.

Методологічною основою роботи над даною темою послужили принципи історизму, об'єктивності, всебічності, системності та наступності, які дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів історіографічного процесу, здійснити аналіз подій і явищ минулого. Науковий пошук здійснювався за допомогою таких методів як: історіографічного аналізу, синтезу, системно-структурного, логічного, історико-хронологічного, історико-ситуаційного, ретроспективного, методів реконструкції та типологізації. Важливу роль відіграв біографічний метод. Він дозволив дослідити роль конкретних дослідників у збагаченні знань про звичаєве право українського народу.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка досі не отримала всебічного висвітлення в історичній та етнологічній науці. На основі широкого кола архівних та опублікованих джерел і літератури здійснено першу спробу комплексного та детального висвітлення наукового доробку вчених 1920-х-початку 1930-х рр. з питань звичаєвого права українців. Вперше вдалося з'ясувати теоретичні, методологічні та організаційні засади дослідників. У дисертації детально розкрито процес створення спеціальних кабінетів при ВУАН, які займалися дослідженням звичаєво-правової культури українців, їхню організаційну та дослідницьку роботу. Дисертаційна робота відображає внесок і значення досліджень 1920-х - початку 1930-х років зі звичаєво-правової культури українців для розвитку етнологічної науки, історіографії, бібліографії тощо. При цьому розкрито маловідомі сторінки трагічної долі репресованих співробітників академічних установ. До наукового обігу введено широке коло документальних матеріалів, архівних джерел, зібраних вченими „Комісії для виучування звичаєвого права українців”, „Комісії для виучування західно-руського та вкраїнського права”; здійснено історіографічний аналіз літератури з досліджуваної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали і підсумки можна залучати до створення узагальнюючих досліджень з історії діяльності етнографічних центрів ВУАН у 1920 - 1930-ті роки, при розробці спеціальних курсів з історії етнології та з історії України. Розроблена модель дослідження може бути використана для написання історіографічних праць про стан наукових досліджень у 1920-х - 1930-х роках. Історіографічний огляд праць вчених того періоду сприятиме повнішому висвітленню питань сімейного, карного звичаєвого права, загального дослідження звичаєво-правових відносин українців.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати доповідалися на міжнародних та вітчизняних наукових конференціях: міжнародній науково-теоретичній конференції „Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів” (Київ, 2004); науково-практичній конференції до дня науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2004); науково-практичній конференції до дня науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвячена 60-річчю Перемоги над фашизмом (Київ, 2005); міжнародній науковій конференції молодих учених „Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології” (Київ, 2006).

Результати дослідження використані у проведенні семінарських занять з курсу „Теоретичні основи етнології” та „Українська етнологія” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертації відображені у 3 статтях у провідних наукових фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні рамки та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” розглянуто стан наукової розробки проблеми і здійснено огляд джерел з даної теми.

У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки теми” праці вчених подаються за хронологічним принципом. Історіографічний доробок згруповано й умовно поділено на декілька етапів: перший - праці учених 1920-х - початку 1930-х років; на другому етапі, а це друга половина 1930-х - 1980-ті роки, відзначено багато постатей, збирачів та дослідників звичаєвого права українців, а також діяльність тих науковців ВУАН, які стали жертвами політичних репресій 30-х років ХХ століття; третя хвиля досліджень розпочалася на початку 1990-х років, в цей час приділено увагу всебічному вивченню діяльності учених; четверту групу становлять сучасні вітчизняні дослідження з даної тематики.

Історіографія теми започаткована істориками ВУАН в 20-х роках ХХ століття. Цінними в цьому плані є праці визначних українських науковців А. Кримського, М. Грушевського, М. Василенка. З їхніх досліджень довідуємося про організацію вивчення звичаєвого права у 1920-х роках, про внесок окремих дослідників у розвиток знань з правової системи. Діапазон і маштабність етнографічних досліджень, що здійснювалися під науковим керівництвом ВУАН, висвітлені в працях А. Лободи Василенко М.П. Академік Орест Іванович Левицький 9 травня 1922 року / М.П. Василенко // Записки соціально-економічного відділу УАН. - К., 1923. - Т. 1. - С. 1-53; Василенко М.П. Академік Богдан Олександрович Кістяківський / М.П. Василенко // Записки соціально-економічного відділу УАН. - К., 1923. - Т. 1. - С. 8-11; Лобода А.М. Судьбы этнографии на Украине за 1917 - 1925 г.г. / А.М. Лобода // Этнография. - К., 1925. - № 1-2; Його ж. Сучасний стан і чергові завдання української етнографії / А.М. Лобода // Етнографічний вісник. - К., 1925. - № 1. - С. 3-14; Кримський А. Що зроблено на Україні в царині історико-філологічних наук за 10-ліття 1917 - 1927 р.р. / Агатангел Кримський // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - К., 1928. - Кн. XVI; Грушевський М. Історичні установи ВУАН в 1928 - 1929 роках / Михайло Грушевський // Україна. - К., 1929 - С. 18-31; Грушевський М. Орест Левицький (Некролог) / Михайло Грушевський // Україна. - К., 1942. - № 1- 2. - 199 c..

Другий етап наукової діяльності вчених можна окреслити періодом другої половини 1930-х років. Науковець української діаспори М. Шаповал в своїй праці детально проаналізував складний процес національного українського відродження, становлення наукових центрів, згадав дослідників звичаєвого права М. Слабченка, С. Дністрянського Шаповал М. Соціологія українського відродження / М. Шаповал. - Прага, 1936. - 44 с..

У 30-х роках ХХ століття розпочала свою роботу з фундаментальної історії Академії наук України відома вчена Н. Полонська-Василенко Полонська-Василенко Н. Українська Академія наук. (Нарис історії) / Н. Полонська Василенко; Репритне відтворення мюнхенського видання 1955 - 1958 рр. - К.: Наукова думка, 1993. - 420 с.. Дослідниця відзначила багатьох вчених, збирачів та дослідників звичаєвого права 1920-х - 1930-х років. Автор була безпосереднім свідком та учасником описуваних подій, і стала, по суті, першим історіографом Української Академії наук, детально відтворивши діяльність Комісій ВУАН з 1918 по 1941 роки, а також діяльність тих науковців ВУАН, які стали жертвами політичних репресій 1930-х років.

Наукова інформація та оцінки щодо діяльності етнографічних центрів, Комісій у системі ВУАН містяться у працях 60-80-х рр. ХХ століття в окремих статтях К. Гуслистого Гуслистий К.Г. Стан і завдання розвитку етнографічної науки в Українській РСР / К.Г. Гуслистий // НТЕ. - К., 1958. - № 4. - С. 9-15., І. Березовського Березовський І.П. Українська радянська фольклористика: Етапи розвитку і проблематика. - К.: Наукова думка, 1968. - 343 с., С. Музиченка Музиченко С. До 145-річчя „Етнографічного вісника” / С. Музиченко // НТЕ. - К., 1970. - № 6. - С. 84-88..

Була приділена увага окремим постатям у вивченні історії права. Так, дослідник Л. Москвич присвятив декілька статей видатному історику-етнографу-архівісту - О. Левицькому Москвич Л.Г. Видатний історик-археограф-архівіст (До 120-річчя від дня народження О.І. Левицького) / Л.Г. Москвич // Український історичний журнал. - К., 1968. - № 12. - С. 125-129; Його ж. Вклад О.І. Левицького у вивчення звичаєвого права на Україні / Л.Г. Москвич // Історіографічні дослідження в УРСР. - К., 1972. - Вип. 5. - С. 92-106., в яких описав творчий шлях, наукові погляди вченого та проаналізував його праці, присвячені сімейному звичаєвому праву.

Слід відзначити дослідження В. БорисенкоБорисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. (Історико-етнографічне дослідження) / Валентина Борисенко; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильського. - К.: Наукова думка, 1988. - 192 с.. Вчена у ґрунтовній монографії про весільні звичаї та обряди в Україні використовує доробок науковців 1920-х років щодо питання укладення шлюбних угод і майнових питань, які вирішувалися у процесі передшлюбних перемовин між батьками молодих.

Чимало питань звичаєвого права було висвітлено в етнографічних працях комплексного й спеціалізованого характеру. Особливий інтерес представляє серія регіональних історико-етнографічних досліджень. Так, важливі звичаєво-правові аспекти побуту українців, висвітлені вченими 1920-х-1930-х років, розкрито в історико-етнографічних дослідженнях Бойківщини Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 222-226., Лемківщини Лемківщина. Історико-етнографічне дослідження. - Л.: Ін-т народознавства НАН України, 1999. - Т. 2. - С. 9-20., Гуцульщини Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 230-243., Поділля Поділля. Історико-етнографічне дослідження / Артюх Л.Ф., Борисенко В.К., Пономарьов А.П. та ін. - К.: Доля, 1994. - 480 с., Холмщини та Підляшшя Холмщина та Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження. - К.: Родовід, 1997. - 384 с..

Зрозуміло, що наукові праці, які вийшли друком протягом другого етапу історіографічного розроблення проблеми в Україні, - не могли бути об'єктивними через жорстку цензуру Борисенко В.К. Нариси з історії української етнології 1920 - 1930-х років / Центр українознавства КНУТШ. - К.: Наукова думка, 2002. - С. 8..

Третій етап досліджень розпочався на початку 1990-х років, після здобуття Україною незалежності. Досить плідно працював в цей час В. Онопрієнко Онопрієнко В.І. Репресована наука України. - К.: Либідь, 1990. - 32 с; Його ж. Історія української науки ХІХ - ХХ ст.: Навчальний посібник / В.І. Онопрієнко; Міжнародний фонд „Відродження”. - К.: Либідь, 1998. - 300 с.. Дослідник детально описав політичні судові процеси проти багатьох учених, зокрема, щодо історика, етнолога М. Василенка та демографа М. Птухи. Вдало, на наш погляд, продовжив цю тему С. Білокінь Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 - 1941): Джерелознавче дослідження / С.І. Білокінь; НАН України, Ін-т історії України. - К., Київ. наук. т-во ім. П. Могили, 1999. - 447 с., який присвятив свою працю діяльності репресованих вчених-етнографів, співробітників ВУАН.

Новий етап досліджень наукового доробку вчених 1920-х-1930-х років розпочався наприкінці 90-х рр. ХХ століття і триває сьогодні.

Вагомим внеском у дослідження цієї проблематики є робота львівського ученого Ю. Гошка Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV - ХІХ ст. / Юрій Гошко. - Л.: Інститут народознавства НАН України, 1999. - 330 с.. Дослідник відзначив, що однією з важливих проблем етногенезу населення Українських Карпат є з'ясування його звичаєво-правових відносин ХIV-ХІХ століть, вивченням яких займалися і науковці 1920-х-1930-х років. Він гідно оцінив праці учених, проаналізував джерела, які ввели до наукового обігу дослідники, зауваживши, що їхні праці в основному ґрунтуються на аналізі „Руської Правди”, Литовських Статутів та Магдебурзького права. Деякі статті Ю. Гошка стосуються висвітлення наукового доробку вчених у галузі карного звичаєвого права, зокрема, покарання за антиморальну поведінку Гошко Ю.Г. Покарання за антиморальну поведінку / Юрій Гошко // Народознавчі зошити. - Л., 1997. - № 2. - С. 82 - 85.

Широтою документальної бази, комплексним підходом до вивчення і розробки проблем історії історичної та правової думки відзначаються праці В. Капелюшного Капелюшний В.П. Українська нація: витоки, становлення, сьогодення / В.П. Капелюшний, М.М. Вівчарик. - К.: Олан, 2003. - 345 с. та Т. Бондарук Бондарук Т.І. Західноруське право: дослідження і дослідники (Київська історико-юридична школа) / Тетяна Бондарук. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. - 160 с.. Вчені подають наукові портрети відомих науковців - М. Володимирського-Буданова, Ф. Леонтовича, М. Василенка, О. Кістяківського, О. Малиновського, М. Слабченка та інших. У книзі „Західноруське право: дослідження і дослідники” Т. Бондарук докладно висвітлила процес зародження і розвитку у 1920-х - 1930-х роках концепції західноруського права, зокрема погляди представників „Комісії для виучування західно-руського та вкраїнського права”. А в статтях до енциклопедії етнодержавознавства вчена перелічила етапи наукової діяльності О. Кістяківського Бондарук Т. Кістяківський Олександр Федорович / Тетяна Бондарук // Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза; Довіра, 1996. - С. 846..

З вчених-правників, які займаються вивченням звичаєвого права, слід відзначити І. Усенка. Він з правової точки зору показав у своїх працях дослідження звичаєво-правової культури у 1920-х - 1930-х роках, докладно дослідив створення ВУАН та проаналізував її структуру, розглянув завдання окремих кафедр, Комісій ВУАН. Цінною є праця І. Усенка про життя і наукову діяльність М. Василенка, стаття про наукову спадщину С. Дністрянського.Усенко І.Б. Юридична академічна наука у 1918 - 1941 роках / І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук //Академічна юридична думка. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1998. - 503 с.; Усенко І.Б. Етапи життя і творчості М.П. Василенка / І.Б. Усенко. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1994 -.136 с.; Усенко І.Б. Наукова спадщина С.С. Дністрянського / І.Б. Усенко // Правова держава. - Вип. 7. - К., 1996. - С. 229-242..

В праці „Нариси з історії української етнології 1920 - 1930-х років” В. Борисенко відзначила наукові праці академічних установ та окремих дослідників даного періоду в етнографічній галузі. Водночас вчена констатувала, що в радянські часи тема діяльності етнографічних осередків України у 1920-1930-ті роки була заборонена Борисенко В.К. Нариси з історії української етнології 1920 - 1930-х років / В.К. Борисенко; Центр українознавства КНУТШ. - К.: Наукова думка, 2002. - 92 с..

Питання організації етнографічних досліджень, зокрема створення Комісій ВУАН, які займалися дослідженням звичаєвого права в 20-30-х роках ХХ століття побіжно згадувалися у кандидатських дисертаціяхТеодорович А.Ю. Історико-краєзнавча діяльність установ історичного профілю ВУАН в 20 - 30-х р.р. ХХ століття: автореф. дис. на здобуття канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Андрій Юрійович Теодорович. - Донецьк 2002. - 22 с.. Автори аналізують діяльність етнографічних центрів ВУАН, їх культурологічну, збирацьку, експедиційну роботу в галузі матеріальної та духовної культури, не торкаючись однак звичаєвого права українців.

Важливим історіографічним доробком у галузі звичаєвого права є праці М. Гримич. В них дослідниця охарактеризувала науковий доробок вчених-попередників, які ретельно вивчали інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців та цивільне звичаєве право. М. Гримич відзначила, що дослідження звичаєвого права вчених ХІХ століття було успішно продовжене „Комісією для виучування звичаєвого права України”, „Комісією для виучування історії західно-руського та вкраїнського права” та „Етнографічною Комісією”. Статті М. Гримич, присвячені діяльності „Комісії для виучування звичаєвого права українців”, розгляду питання про трактування терміну „звичаєве право” в 1920-х - 1930-х роках, аналізу творчості видатного дослідника звичаєвого права - О. Кістяківського Гримич М.В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ - ХХ століття / Марина Гримич. - К.: СП „Інтертехнодрук”, 2004. - 588 с.; Її ж. Комісія для виучування звичаєвого права України / Марина Гримич // Етнічна історія народів Європи. - К., 2003. - № 13. - С.13-17; Її ж. Звичаєве право у працях О. Кістяківського / Марина Гримич // Етнічна історія народів Європи. - К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2001. - № 9. - С. 28-33..

Дослідженням жіночого звичаєвого права займається етнограф О. Івановська. Вчена висунула гіпотези і здійснила наукові дослідження природи і специфіки українського звичаєвого права, висвітливши при цьому науковий доробок учених 1920-х - 1930-х років. Дослідниця зазначила, що вивчення історії українського права в цей період тривало також і в еміграції. Зокрема, вона проаналізувала наукові досягнення дослідника звичаєвого права українців А. Яковліва Івановська О. Звичаєве право у країні. Етнотворчий аспект / О. Івановська. - К.: ЕксОб, 2002. - 263 с..

Значну увагу вивченню історіографії звичаєвого права приділила Н. Толкачова Толкачова Н. Звичаєве право. Навчальний посібник. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2005. - 366 с. . Вона дійшла висновку, що у 1920-х - 1930-х роках було зроблено ґрунтовні дослідження українського звичаєвого права і в цей час спільними зусиллями кількох поколінь українських вчених зібрано, простежено й проаналізовано правові звичаї народу.

У роботах із різних проблем української історіографії Я. Калакури, В. Капелюшного, І. Колесник висвітлено основні принципи і методи історіографічних досліджень - на них значною мірою спирається автор даної дисертації Калакура Я. Українська історіографія. Курс лекцій / Ярослав Степанович Калакура; до 170-річчя КНУ імені Тараса Шевченка. - К.: Генеза, 2004. - 496 с.; Колесник І. Українська історіографія (ХVIII - поч. ХХ ст.) / І. Колесник. - К.: Генеза, 2000. - 256 с.; Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917 - 1921 рр.) / Валерій Петрович Капелюшний. - К.: Олан, 2003. - 608 с.. Ці праці є узагальнюючими дослідженнями генеалогії української історичної думки, мають чітко виважені положення про теоретико-методологічні засади історіографії як специфічної галузі історичного знання.

У цілому, незважаючи на значну пророблену роботу, історіографію теми не можна вважати вичерпною. На даний час ґрунтовно проаналізовано окремі аспекти вивчення звичаєвого права українців у 1920-х - на початку 1930-х років. Однак цілісне, концептуальне їх відображення залишається поки що відкритою проблемою, яка вимагає поглибленого вивчення, вирішення наявних дискусійних питань.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база роботи” показано, що її склали різноманітні за характером і змістом опубліковані та неопубліковані матеріали державних архівів, фондосховищ бібліотек м. Києва.

З хронологічної точки зору в центрі уваги, безперечно, перебувають джерела початку ХХ століття, однак задля ілюстрації та порівняння частково залучаються матеріали ХIХ століття. Це, насамперед, програми-питальники з карного звичаєвого права, справи волосних судів: „Народні юридичні звичаї за рішеннями волосних судів”, зібрані П. Чубинським Чубинский П. Очерки народных юридических обычаев, составленные на основании прилагаемых гражданских решений / П. Чубинский // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Русским географическим обществом. Юго-западный отдел: Материалы и исследования, собранные д.чл. П.П. Чубинским. - СПб., 1872. - Т. VI. - 78 с..

Найбільше значення для розв'язання поставлених завдань мають архівні матеріали „Комісії для виучування звичаєвого права України”, які зберігаються у Інституті рукописів Національної бібліотеки імені В. Вернадського (І фонд Всеукраїнської Академії Наук). У них містяться наукові розвідки вчених 1920-х - початку 1930-х років з сімейно-шлюбного, договірно-зобов'язального та карного звичаєвого права, описано методи, якими користувалися дослідники, їх наукові підходи, завдання. Також у архівних матеріалах вчених подано аналіз робіт зі звичаєвого права етнографів ХІХ століття (П. Дашкевича (спр. 1094), О. Кістяківського (спр. 1218), П. Чубинського (спр. 1097) та інших). Щоб розкрити саме поняття звичаєвого права використано матеріали А. Чечота „Доповідь про походження звичаєвого права” (спр. 1401), „Походження злочину і карне звичаєве право” (спр. 1249), Малиновський О. „Соціальний лад. Державний лад” (спр. 1225) та інші.

Становить науковий інтерес також фонд „Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права”. В ньому є інформація з дослідження звичаєвого права на західноукраїнських землях, а також дані про організацію роботи Комісії. Рукописи лише частково знаходяться в архівосховищах м. Києва (І фонд Всеукраїнської Академії Наук), в основному всі документи зберігаються у Центральному державному історичному архіві у Львові. Ці джерела засвідчують, що в ті часи вчені зверталися до вивчення та аналізу давніх історичних правових пам'яткок („Руської Правди”, Литовських Статутів, „Прав, за якими судиться малоросійський народ” та інших). Нами використано лише приклади з пам'яток історії українського права задля ілюстрації окремих звичаєвих норм, які існували на українських землях.

Важливим джерелом є архівні матеріали М. Грушевського, А. Кримського, П. Дашкевича, які також містяться у Інституті рукописів Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського (І фонд Всеукраїнської Академії Наук). Це насамперед рукописи А. Кримського з дослідження карного звичаєвого права, М. Грушевського про організацію дослідження звичаєво-правової культури. П. Дашкевич залишив велику наукову спадщину з сімейного права, договірно-зобов'язальних відносин, докладно описав інститут приймацтва.

Значною складовою джерельної бази є періодичні видання Комісій ВУАН. Результати своїх наукових пошуків члени Комісії з вивчення звичаєвого права публікували в “Працях Комісії для виучування звичаєвого права України” під редакцією А. Кристера та О. Малиновського. Всього за 1925 - 1929 роки видано чотири збірки, проте опрацьовано дисертантом три з них, тому що останній випуск було знищено радянською владою у 1930 році.

Під редакцією М. Василенка виходили „Праці Комісії для виучування західно-руського та вкраїнського права”, вісім збірок за 1925 - 1930-ті роки, в яких вміщено близько 180 досліджень вчених. Основним матеріалом статей вчених Комісії є дослідження побутування звичаю, поруч з діючим законодавством Київської Русі, за доби Литовського панування та за часів Гетьманщини.

Отже, у „Працях...” обох Комісій зосереджено основний науковий доробок вчених, вони дають досить повне уявлення про теоретичні погляди науковців на звичаєве право та основні напрями їхніх досліджень.

Джерелом при вивченні теми стали надходження матеріалів зі звичаєвого права від кореспондентів, які частково були опубліковані в „Етнографічному Віснику” під редакцією А. Лободи і В. Петрова (1925 - 1932) Етнографічний вісник. - К., 1925 - 1932 рр. - № 1 - 10.. В окремих статтях відображено основні форми діяльності Комісії - інформацію про нові надходження матеріалів з традицій, звичаїв, обрядів, записи легенд та пісень, вивчення народного життя. У Бюлетні Етнографічної Комісії друкувалися кращі записи етнографічних досліджень Камінський В.А. Юридичний фольклор у працях П.П. Чубинського / В.А. Камінський // Бюлетень Етнографічної Комісії. - К., 1928. - № 7. - С. 11-17..

Певну інформацію щодо стану дослідження звичаєвого права українців в 1920-х - початку 1930-х років знаходимо у „Записках наукового товариства ім. Шевченка” Записки наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1922. - Т. 33. -

С. 1-25., в яких описано наукову діяльність вчених української діаспори - М. Чубатого та Я. Падоха Записки наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1926. - Т. 34. - C. 35. - С. 1-108..

Огляд джерел, що використовується при розгляді вивчення звичаєвого права українців у 1920-х - на початку 1930-х років переконує в тому, що вчені дослідили велику кількість матеріалу. Також багато джерел зі звичаєвого права вперше були введені тогочасними дослідниками в науковий обіг.

Отже, джерельна база достатня для розв'язання сформульованих завдань.

У другому розділі дисертації „Звичаєве право українців у працях науковців 1920-х - на початку 1930-х років” досліджено організацію вивчення звичаєвого права Всеукраїнською Академією Наук та науковцями української діаспори, їх основні методи та підходи.

У підрозділі 2.1. „Висвітлення звичаєво-правової культури ученими Всеукраїнської Академії Наук” проаналізовано дослідницьку, організаційну, збирацьку діяльність Комісій при Всеукраїнській Академії Наук. Період 1920-х - початок 1930-х років був активним розвитком етнографічної науки. В цей час спостерігається значне посилення інтересу етнографів до вивчення звичаєвого права. Про це, зокрема, свідчить створення окремих підрозділів при ВУАН. Найвагоміший внесок у цій галузі зробила “Комісія для виучування звичаєвого права України” (М. Павлов-Сільванський, А. Кристер, О. Малиновський, Б. Язловський, Є. Єзерський та інші).

Члени Комісії приділяли значну увагу вивченню трактування самого терміну „звичаєве право”. Вчений А. Чечот зазначав, що звичаєвим правом називається юридична норма, яка складається в результаті побутових обставин, незалежно від верховної влади та від закону, і була закладена у свідомості народу як обов'язкова норма. Звичай походить від звички, від наслідування того, що вважається необхідним, виникає ніби випадково, але насправді свідомо і не повинен суперечити моральним цінностям Архів Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України. - Ф.Х., спр. 1401, Арк. 1.- Чечот А.М. Краткий доклад о происхождении и понятии обычного права / А.М. Чечот. .

Комісія дослідила внесок науковців ХІХ століття у вивченні звичаєвого права українців. Зокрема, було укладено словник учених, до якого увійшли такі постаті, як П. Чубинський, О. Кістяківський, Петро і Олександра Єфименки та інші. А також члени Комісії вперше видали ряд праць зі звичаєвого права українського етнографа ХІХ століття - П. Дашкевича.

Завдяки експедиційній роботі науковців Комісії та збирацькій діяльності кореспондентів у фондах зосередилися тисячі записів зі звичаєвого права. Вдалими були й архівні пошуки. Для цього було складено ряд програм та знайдено значну кількість неопублікованих матеріалів. Також дослідники вивчали не лише історію права, але й чинність звичаєвого права на початку ХХ століття. Це, так зване, „революційне” звичаєве право, яке співіснувало разом з законами нової влади.

Результати своїх наукових пошуків вчені публікували у “Працях Комісії для виучування звичаєвого права України”. Видано чотири збірки.

Слід відзначити наукову діяльність представників західнорускої школи права, а саме, „Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права” (М. Василенко, І. Черкаський, С. Іваницький-Василенко, М. Слабченко та інші), що займалися дослідженням історії права. Аналіз наукового доробку істориків, правознавців, етнографів, які були представниками цієї школи, є корисним і актуальним в двох аспектах. По-перше, без цього неможливе усвідомлення наукових витоків наступних праць з історії власне українського (в тому числі і звичаєвого) права як самостійного об'єкта досліджень. По-друге, праці вчених школи західноруського права багаті фактичним матеріалом та оригінальними ідеями, тому мають непересічне значення для створення цілісної картини розвитку українського права. Адже західноруське право було поширене на українських, білоруських, частково литовських і російських землях упродовж їхнього входження до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої (XIII - XVII) та було генетично пов'язане з правом Київської Русі і з правом України-Гетьманщини.

Діяльність Комісії умовно поділено на два періоди. На першому етапі, за роки головування Ф. Тарновського, головним напрямом була археографічна діяльність - видавництво правових пам'яток та законодавчих актів часів Київської Русі та Литовсько-Польських і козацьких часів. А під час другого періоду діяльності Комісії, за головування М. Василенка, науковці переважно займалися дослідженням чинності звичаєвого права на різних історичних етапах, а також надавали пріоритет аналітичним працям.

Творча спадщина „Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права” складає близько 180 праць, уміщені у восьми збірниках, виданих у 1925-1930 роках.

„Етнографічна Комісії ВУАН” (1921 - 1933) студіювала переважно усну народну творчість та духовну культуру. Вчені поширювали серед населення програми для збирання народних звичаїв, прислів'їв, вірувань, народних знань тощо, створили широку мережу кореспондентів. Загалом було розіслано понад 6 тисяч примірників різних програм. Також було створено запитальники зі звичаєво-правової культури, наприклад, детально розроблено „Програму для вивчення побуту наймитів”. Матеріал, зібраний науковцями зі звичаєвого права - це дослідження з договірно-зобов'язального, сімейного звичаєвого права та вивчення побуту українців.

У підрозділі 2.2. „Звичаєве право в роботах дослідників української діаспори” висвітлено організацію дослідження звичаєво-правової культури українців у 1920-х - на початку 1930-х років і поза межами України. Зокрема, центром став Український Вільний Університет у Празі. Тут читалися лекції з історії українського права, проводилася дослідницька робота, виходили наукові збірники і праці його професорів. Вагомим внеском у дослідження звичаєвого права стали праці вчених української діаспори Р. Лащенка, Я. Падоха, А. Яковліва, С. Дністрянського та М. Чубатого. Основну увагу науковці приділили дослідженню історії звичаєвого права, а також зробили великий внесок у дослідження карного звичаєвого права. Вчені детально дослідили історію судочинства, особливо карне право Литовсько-Польської доби та доби Гетьманщини (копні суди). Вказали на деякі аспекти сімейно-шлюбного звичаєвого права та земельні відносини українців.

У третьому розділі дисертації „Дослідження сімейно-побутових звичаїв українців” проаналізовано дослідження науковців 1920-х - початку 1930-х років з сімейно-шлюбного звичаєвого права: зміни у складі сім'ї, „жіноче право”; сімейну власність і майнові звичаї в українській селянській родині та договірно-зобов'язальне право українців.

У підрозділі 3.1. „Аналіз наукового доробку з сімейного звичаєвого права” простежено специфіку сімейних звичаїв українців. Вчені дослідили, що упродовж усього середньовіччя у складі сім'ї майже нічого не змінилося. Уже на початку ХХ століття починаються кардинальні зрушення. У дисертації показано нові статистичні дані, які опрацювали дослідники права, що стосувалися тривалості шлюбу і розлучень серед сімей у місті та на селі.

Дослідники сімейного звичаєвого права вказали на те, що основна відмінність староруського права від чужоземних законодавств, які панували в Україні, полягала у ставленні до жінки: становище жінки взагалі як члена суспільства і родини, роль, яку вона відігравала в політичному, культурному і родинному житті. Давньоруське право, на відміну від інших, вважає жінку рівноправною із чоловіком. Вчені (С. Матюшенко, С. Дністрянський, О. Малиновській) показали також і еволюцію у ставленні до жінки в українському суспільстві та зробили висновок, що вже на початку ХХ століття чоловіча стать мала перевагу над жіночою.

Найбільш повно стан дослідження сімейного звичаєвого права можна проаналізувати з питань спільної власності, майнових переділів і спадкового права українців. Зокрема, члени „Комісії для виучування звичаєвого права України” присвятили більшість праць сімейній власності: наявності спільного подружнього майна та особистого; розподіл власності домогосподарем між членами родини; спадкування синів та дочок. Виходячи з того, що для традиційного українського суспільства характерною є статево-вікова стратифікація, деякі вчені зупинилися на розгляді таких понять, як „чоловіче” („господарче”) або „бабське” (жіноче) майно. Досліджено, що рухоме майно переважно ділилося порівну. Проблеми виникали тоді, коли мова заходила про нерухомість, особливо отриману по жіночій лінії.

Вчені також відзначили, що специфікою української звичаєво-правової традиції був розвинений інститут приймацтва, що був поширений в українському селі у ХІХ на початку ХХ століття. Науковці передусім намагалися встановити з якою метою йшли у прийми. Та дослідили, що цей інститут включав у себе не лише приймацтво за шлюбом та для збільшення робочої сили, а й усиновлення, опіку над неповнолітніми і старими.

У підрозділі 3.2. „Договірно-зобов'язальні форми звичаєвості” акцентовано увагу на вивченні договірно-зобов'язального права, що становить одне з найменш досліджених галузей народної звичаєвої традиції. Внутрішньо-сімейні звичаї вчені поділили на такі групи: шлюбні угоди, заповіти та усиновлення. Науковці відзначили, що для них характерні такі спільні риси: угода („умова”) укладалася переважно усно, проте поширення на початку ХХ століття письмових угод не применшило значення усної; умова складалася в присутності свідків, причому в деяких місцевостях характерно було залучати у свідки не лише приватних осіб, а й офіційних.

Четвертий розділ дисертації „Еволюція карного звичаєвого права українців в дослідженнях 1920-х - 1930-х років” присвячений дослідженню вченими історії карного звичаєвого права та питанню морально-етичної поведінки як складової частини карного звичаєвого права українців у XVIII - на початку ХХ століття.

У підрозділі 4.1. „Розгляд історії карного звичаєвого права” простежено ступінь вивчення науковцями карного звичаєвого права українців. Дослідники підготували ряд програм з карного звичаєвого права, в яких з'ясували різновидності злочинів, видів покарань, злочини проти особи, злочини майнові, злочини громадські, злочини державні. Крім того, вчені зібрали матеріал з карного звичаєвого права за документами, котрі вміщували вироки адміністративних судів, вироки неофіційних судів, звітів, газетних повідомлень, з народних прислів'їв, жартів, казок, розповідей очевидців, архівних документів тощо.

Загалом, науковці з'ясували, що карне звичаєве право має давню історію. Чинення злочинів та створення видів покарань відоме з джерел ще за часів Київської Русі. Право цієї доби засновувалося на місцевому грунті, тобто на звичаях. Основні види покарання були такими: помста, вигнання та ув'язнення. На основі звичаїв поступово сформувався судовий процес та окремі його види для різних категорій населення.

З появою Литовських Статутів карне звичаєве право теж не втратило свого значення. Перший Литовський Статут (1529 рік) прямо вказував, що за умови відсутності законодавчого регулювання слід керуватися звичаєм.

Найбільш повно проявило себе карне звичаєве право у козацькі часи. Запорізька Січ стала центром виникнення великої кількості звичаїв, котрі у сукупності склали нове поняття - „козацьке звичаєве право”. І. Черкаський, Д. Багалій, Я. Падох, А. Яковлів відзначили, що своєрідним звичаєво-правовим інститутом періоду Гетьманщини був громадський (копний) суд. Ця установа була цікава дослідникам саме з етнографічного погляду, тому що його організація, діяльність базувалися на певних звичаях. Також науковці довели, що судові реформи Кирила Розумовського сприяли збереженню звичаєвого права, постійно зверталися до нього.

В ХІХ - на початку ХХ століття продовжували керуватися нормами карного звичаєвого права, що було основою офіційного законодавства та продовжувало, поряд із законами, регулювати суспільні відносини.

У підрозділі 4.2. „Моральна та етична поведінка як складова частина карного звичаєвого права українців у працях вчених” досліджено особливе місце, що посідали морально-етичні норми у побуті українців. Дослідники показали, яким чином були пов'язані моральні норми зі звичаєвим правом. Давні правові пам'ятки, а також, збережені архівні матеріали, дали змогу науковцям розкрити значення морально-етичних чинників при покаранні за злочин. Проявом моральних норм були різні звичаї: вірності подружжя, народжування дітей тільки у шлюбі, зневага до відьом, дотримання встановлених моральних правил у громаді, вчинення самогубства - порушення цих звичаїв каралося за установленими звичаєвими нормами.

К. Штепа дослідив, що в історії України цікавими є випадки переслідування та покарання відьом, вони є прикладом відображення суті „моральної шкоди”. Адже всі процеси над відьмами, побудовані на скаргах про шкоду, яку заподіяла відьма тій чи іншій людині, її здоров'ю та добробуту. Вчений відзначив, що українські відьми каралися не так суворо, як у Західній Європі в часи середньовіччя, хоча деяке їх переслідування та осуд існувало і в нашій країні.

Своєрідним карним звичаєвим інститутом ХІХ - початку ХХ століття, який мав функцію вирішення питань судочинства за порушення моральних принципів, були парубоцькі та дівоцькі громади. У такому молодіжному об'єднанні домінували морально-етичні відносини: пошана один одного, підтримка, товариські стосунки, а також вирішувалися різні непорозуміння серед молоді.

У Висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Розгляд історіографії досліджуваної теми показав, що цілісне об'єктивне відображення вивчення звичаєвого права українців у 1920-х - на початку 1930-х років в усій його повноті й різноманітності залишається до теперішнього часу відкритою проблемою. Залучення опублікованих та неопублікованих першоджерел в обіг пропонованого дослідження дає змогу ширше розкрити тему та підтвердити окремі висновки, зроблені науковцями.

- Доведено, що у 1920 - 1930-ті роки під егідою Всеукраїнської Академії Наук розпочато нову хвилю наукової праці в галузі звичаєвого права українців. Значний внесок у цій галузі зробили вчені української діаспори. Загалом, науковці визначили основні напрямки дослідження звичаєвого права, зокрема, вивчення сімейно-шлюбного, договірно-зобов'язального та карного звичаєвого права. За 20-30-ті роки ХХ століття зібрано та опубліковано велику кількість матеріалів етнографічного, історико-правового характеру, здійснювалася систематизація та аналіз джерел, розроблялися методичні принципи збирання польового матеріалу, проводився аналіз радянського законодавства у порівнянні його зі звичаєвим правом. Дослідники теоретично осмислили суть “звичаю” та його відмінності від “права”, показали специфіку звичаєво-правової культури, при цьому відзначаючи важливість її дослідження для етнографії.

- Вчені 1920-х - початку 1930-х років дослідили специфіку сімейно-побутових звичаїв українців. Реконструкцію сімейного звичаєвого права науковці здійснюють у контексті існуючого на українських землях законодавства. Провівши подібні дослідження, дійшли висновку, що упродовж усього середньовіччя в Україні майже нічого не змінилося у сімейних відносинах. З початку ж ХХ століття починаються кардинальні зміни, які призводять до зламу традиційних і утвердженню нових норм сімейного звичаєвого права. Проаналізувавши сімейну власність та майнові звичаї у селянській родині, звернули особливу увагу на здійснення сімейних переділів, укладання шлюбних угод і загалом спадкового, договірно-зобов'язального права. Вчені показують особливості „жіночого права”. Статус жінки-невістки був на порядок нижчим. Що ж до неодружених жінок (дівчат), то єдине майнове право, яке вони мали в сім'ї батька, - це право на отримання приданого. У певних місцевостях практикувався звичай давати доньці у посаг землю, однак він залежав від багатьох чинників, наприклад, сімейних традицій. Висвітлено і нові підходи до окремих тематичних вузлів звичаєвої культури. Зокрема, вчені довели, що специфікою української звичаєво-правової традиції був досить розвинений інститут приймацтва. Вони показали, яким чином розрізняли саме поняття „приймацтво” - приймацтво за угодою та усиновлення - і визначалася мета прийняття людини у сім'ю. Угоди про приймацтво були тісно переплетені зі шлюбними угодами (приймацтво зятя). Характерно, що загальний висновок, зроблений вченими, свідчить про те, що сфера сімейно-майнових відносин на селі здебільшого ігнорувала офіційне право, керуючись звичаєвим правом.

- Простежено, що вчені досліджуваного періоду з'ясували і підтвердили факт існування не лише поняття „звичаєве право”, а і його функціонування у побутовій культурі. Зокрема, зробили наголос на чинності поняття „кара”, тобто карного звичаєвого права, що діяло у випадках порушення суспільних та морально-етичних норм. На основі аналізу історії утворення видів злочину та покараннь за них, вчені довели, що копні суди - один з яскравих прикладів усіх трьох форм перетворення звичаю у правову норму: не заперечення з боку держави, фактичний розгляд справ у суді на підставі норм звичаєвого права і, нарешті, фіксування існуючого звичаю в законі. А також науковці у своїх дослідженнях показали, що й мораль справляла істотний вплив на зміст права, на звичаї, традиції. За порушення її норм, за антиморальну поведінку існували різні покарання, осуди тощо.

- Проведений аналіз наукового доробку вчених 1920-х - початку 1930-х років є важливим для того, щоб по-новому зрозуміти і оцінити суть самого звичаєвого права, наукову спадщину дослідників, яка є надзвичайно цінною. У тогочасних працях показано, що з часів Київської Русі і до початку ХХ століття цивільне та карне звичаєве право регулювалося звичаєм, часто всупереч закону. І саме звичай став для українського села, та й узагалі - для всієї етнічної культури українців - ефективною формою самовиживання у складних політичних та соціально-економічних умовах у межах іноетнічних держав. Досвід науковців щодо організації та проведення етнологічних досліджень, роботи над архівними джерелами не втратив наукового й практичного значення на сучасному етапі розвитку української етнології.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Крикун Ю. Діяльність „Комісії для виучування звичаєвого права України” в 1920 - 1930-х роках / Юлія Крикун // Етнічна історія народів Європи. - К., 2004. - Вип. 17. - С. 99 - 105;

2. Крикун Ю. Орест Левицький - дослідник звичаєвого права українців XVI - XVII століть / Юлія Крикун // Етнічна історія народів Європи. - К., 2005. - Вип. 19. - С. 65 - 71;

3. Крикун Ю. Дослідження сімейного звичаєвого права українців у 1920 - 1930-х роках / Юлія Крикун // Етнічна історія народів Європи. - К., 2005. - Вип. 20. - С. 68 - 73.

АНОТАЦІЯ

Крикун Ю.С. Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х - на початку 1930-х років. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - Етнологія. - Київській національний університет імені Тараса Шевченка - К., 2009.

У дисертації з'ясовано організацію дослідження звичаєвого права вченими у 1920-х - на початку 1930-х років. На основі широкої джерельної бази та наявної історіографії здійснено цілісний системний аналіз наукової спадщини дослідників, простежено основні напрями у вивченні звичаїв, традицій сімейно-шлюбних відносин, карного звичаєвого права тощо. Досить докладно висвітлено питання реконструкції окремих давніх звичаїв, процеси трансформації у сімейній звичаєво-правовій культурі українців та становлення нових форм побуту, які так ретельно вивчала когорта науковців в системі Всеукраїнської Академії Наук та в українській діаспорі. Зосереджено увагу на специфіці окремих звичаїв, які були розроблені вченими, зокрема, щодо вивчення так званого „жіночого права”, інституту приймацтва, опіки над неповнолітніми сиротами, вдовами тощо. У дисертації подано дослідження та аналіз праць науковців з проблем функціонування традицій звичаєвого права, вивчення давніх історичних пам'яток, історії судочинства Київської Русі, Литовсько-Польської доби та періоду Гетьманщини. Досвід учених 1920-х - початку 1930-х років, їх теоретичні та методологічні засади повинні бути критично переосмислені і враховані у подальших наукових етнографічних дослідженнях.