Політичне, соціально-економічне та культурне становище німців Поволжя та Донбасу (1917-1929 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 94(470+571)+94(477.6)(=112.2)«191»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Політичне, соціально-економічне та культурне становище німців Поволжя та Донбасу (1917-1929 рр.)

07.00.02 - всесвітня історія

Месіч Тетяна Іллівна

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор історичних наук, доцент Бредіхин Андрій Володимирович, завідувач кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кудряченко Андрій Іванович, директор інституту Європейських досліджень НАН України

доктор історичних наук, професор Васильчук Володимир Миколайович, завідувач відділу аспірантури та докторантури Київського національного лінгвістичного університету

Захист відбудеться «28» травня 2009 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навч. корпус, ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «24» квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з найактуальніших у суспільному розвитку початку ХХІ ст. виявилась проблема національно-державного будівництва. У зв'язку з цим особливого значення набуває досвід отримання національно-територіальної автономії у межах радянської України та Росії німцями Донбасу та Поволжя. Результатом аналізу політичного, соціально-економічного та культурного становища німців Поволжя та Донбасу є цінний матеріал для вдосконалення державного менеджменту окреслених регіонів. Вивчення життєдіяльності німецьких соціумів у таких поліетнічних регіонах, як Поволжя та Донбас, озброює суспільство знанням історії врегулювання міжетнічних відносин, якого потребує теорія та практика формування громадянського суспільства у пострадянських державах.

Проблема аналізу буття німецьких громад Донбасу та Поволжя у єдиному радянському політичному просторі 1917-1929 років, у різних політико-адміністративних формах, й досі залишається недостатньо вивченою темою у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Це пояснюється не лише джерелознавчими труднощами, але й ідеологічними пріоритетами радянського часу, гальмуванням вивчення «незручних питань». Між тим, актуальність вивчення цього питання є безперечною, особливо в такій поліетнічній країні, як Україна.

На долю різних народів нашої держави, особливо німців, у різні періоди історії випадали жорстокі випробування. За радянської влади вони зазнали чимало необґрунтованих репресій, було зроблено спробу викреслити з життя цілу націю. Сучасна демократична Україна засуджує національні переслідування. Але самого засудження замало. Необхідне вивчення історичного досвіду для уникнення помилок у майбутньому. Проведене дослідження є органічною складовою етнічного відродження німецької національної меншини в Україні, у Росії та інших пострадянських державах, це конкретний крок на шляху реабілітації цього репресованого за національною ознакою етносу.

Виконана робота набуває особливої актуальності у світлі залучення України до процесу європейської інтеграції, який передбачає широкомасштабний обмін досвідом, у тому числі й у галузі національного будівництва. Досвід національно-державного будівництва в Україні та Росії у 1917-1929 роках, розглянутий в дисертації, є актуальним для створення фундаменту єдиного демократичного європейського дому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науковою темою, що опрацьовується колективом кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету «Історія соціальних та національно-визвольних рухів країн Європи та Америки у ХVII-XX ст.» (номер державної реєстрації 01860U099079).

Об'єкт дослідження - німці Донбасу та Поволжя.

Предмет дослідження - особливості політичного, соціально-економічного та культурного становища німців Донбасу та Поволжя у 1917-1929 роках.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені предметом пошуку та охоплюють 1917-1929 роки. У цей час докорінно змінюється соціально-політичний статус етнічних німців. Автономістський рух, який розпочався з перемогою Лютневої революції 1917 р., призвів до утворення у 1924 р. Автономної радянської соціалістичної німецької республіки у Поволжі, а на Донбасі - до створення національних німецьких сільрад та Люксембурзького німецького національного району (1925 р.). Кінцева дата - 1929 р. Цей рік відзначався згортанням позитивних перетворень радянської влади у галузі національного будівництва.

Територіальні межі наукового пошуку окреслені, з одного боку, історико-географічною назвою Донбас, а саме тією його частиною, яка охоплює сучасні Донецьку та Луганську області. У 1917-1929 роках ця територія входила, спочатку, до складу Бахмутського та Слав'яносербського повітів (до 1919 р.), Донецької губернії (1919-1925 рр.), потім п'яти округів (1925-1929 рр.): Артемівського (до 1924 р. - Бахмутського), Луганського, Маріупольського, Сталінського (до 1924 р. - Юзівського) та Старобільського. З іншого боку, територія компактного розташування німців Поволжя, Автономна радянська соціалістична республіка німців Поволжя (частково Саратовська й Волгоградська сучасні області). З 1918 р. - це територія Трудової комуни (області) німців Поволжя, яка складалася з трьох повітів: Голо-Карамиського, Ровенського, Баронського, а з 1921 р. - 13 районів: Гнаденфлюрського, Красноярського, Панінського, Палласовського, Марксштадського, Куккуського, Тонкошурівського, Нижнє-Добринського, Лангендфельдського, Франкського, Каменського, Голо-Карамиського, Ровенського. З 1922 р. до цієї території приєднався Покровський повіт та деякі волості Саратовської губернії. У 1924 р. область німців Поволжя було означено як Автономну радянську соціалістичну республіку німців Поволжя й у 1928 р. включено у Нижньоволзький край.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі політичного, соціально-економічного та культурного становища німців Поволжя та Донбасу у 1917-1929 рр.

Відповідно до визначеної мети структура дослідження передбачає розробку комплексу наукових завдань:

- дослідження стану вивченості теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

- виявлення, систематизація, комплексний системний аналіз джерельної бази дослідження;

- адаптація методологічних принципів, методів, концептуальних положень для досягнення кінцевої мети дослідження;

- вивчення особливостей адміністративно-територіального устрою, політичного оформлення, реакції німецького загалу Поволжя та Донбасу на політичні дії радянської влади періоду її становлення та закріплення на теренах СРСР;

- порівняння динаміки соціально-економічного, культурного та релігійного становища німецьких громад Поволжя та Донбасу у 1917-1929 рр.

Наукова новизна полягає, насамперед, у тематиці дослідження, яка до цього не була предметом комплексного вивчення і висвітлення саме в контексті порівняння особливостей політичного, соціально-економічного та культурного розвитку німців Поволжя та Донбасу у період 1917-1929 рр. На підставі численних архівних матеріалів, переосмислення опублікованих джерел та літератури попередників новизною визначаються такі конкретні результати дослідження, особисто одержані дисертантом:

- визначено сучасний стан наукової розробки та виявлено своєрідність історіографічного огляду з цієї проблеми;

- до наукового обігу введено значний масив першоджерел: матеріали етнологічних експедицій, невивчені до цього часу архівні справи, новітня вітчизняна та зарубіжна історіографія, інтернет-публікації з питань соціально-економічного, політичного та культурного становища німців Поволжя та Донбасу;

- здійснено адаптацію методів, принципів, концептуальних методологічних положень для досягнення кінцевої мети дослідження;

- порівняно становище в галузі політичного, соціально-економічного, культурного розвитку німців Поволжя та Донбасу;

- з'ясовано особливості динаміки демографічного розвитку, географічного розташування та адміністративного оформлення німців Поволжя та Донбасу протягом зазначеного періоду;

- всебічно проаналізовано особливості політичного статусу, яким користувались німці на теренах Поволжя та Донбасу;

- на підставі архівних матеріалів зроблено висновки щодо реакції соціумів німців двох регіонів на політику влади Рад;

- визначено об'єктивну картину соціально-економічного становища німецьких громад окреслених територій;

- зроблене порівняльне узагальнення культурного надбання німецької спільноти;

- досліджено та порівняно становище релігійної сфери життя німців Поволжя та Донбасу.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого дослідження проблем відродження етнічної ідентичності німців України та Росії, у практиці національно-культурної діяльності Асоціації німців України, Донецького обласного національно-культурного товариства німців «Відергебурт» і Донецького обласного центру німецької культури «Дойче Квелле». Результати дослідження можуть бути використані органами влади різних рівнів в етнополітичному менеджменті України та Росії, а також є корисними в навчально-виховній роботі установ освіти всіх рівнів під час вивчення та викладання курсів етнополітології, етнодержавознавства, етносоціології, етнопсихології, історії України, всесвітньої історії, історії слов'ян, правових та економічних дисциплін.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні й дослідженні наукової проблеми, яка в зазначених хронологічних та географічних межах досі не була предметом спеціального дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи здобуті автором самостійно. Головні результати викладено у публікаціях автора загальним обсягом 9,6 друкованих аркушів, які опубліковані у фахових виданнях ВАК України та інших збірниках наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації апробовано у виступах на наукових зібраннях істориків, серед яких, зокрема, Міжнародна наукова конференція, присвячена 10-річчю об'єднання Німеччини (Донецьк, 3-4 жовтня 2000 р.); IV Міжнародна наукова конференція молодих вчених та студентів «Нації та міжнаціональні відносини в історії людства очима молодих дослідників» (Донецьк, 27-28 березня 2003 р.); Міжнародна наукова конференція «Німці Приазов'я та Причорномор'я: історія та сучасність» (Донецьк, 26-28 вересня 2003р.); Міжнародна науково-практична конференція «Етнічні спільноти України: історія, сучасність, майбутнє» (Донецьк, 24-25 жовтня 2004 р.); Міжнародна наукова конференція «Німці в етнокультурному просторі України» (Київ, 25-26 червня 2004р.); ІІІ Всеукраїнський науково-практичний семінар «Вивчення та популяризація історії російських німців» (сел. Юр'ївка Донецької обл., 29 липня-1 серпня 2004 р.); Наукова конференція ДонНУ за підсумками науково-дослідної роботи за 2003-2004 рр. (Донецьк, 25-26 жовтня 2005 р.); V Міжрегіональний науково-практичний семінар модераторів з історії та етнології (сел. Юр'ївка Донецької обл., 21-23 липня 2005 р.); VI Всеукраїнський науково-практичний семінар «Вивчення та популяризація історії російських німців» (Донецьк, 16-18 грудня 2005 р.); VII Всеукраїнський науково-практичний семінар «Вивчення та популяризація історії російських німців» (Макіївка, 12-13 травня 2007 р.); VIII Всеукраїнський науково-практичний семінар «Вивчення та популяризація історії російських німців» (Луганськ, 24-25 лютого 2007 р.); Міжнародний науково-практичний семінар «Актуальні проблеми історії російських німців» (Одеса, 19-26 вересня 2008 р.); Наукова конференція ДонНУ за підсумками науково-дослідної роботи за 2003-2004 рр. (Донецьк, 25-26 жовтня 2005 р.).

Публікації. Загальні положення дисертації викладено в 11 публікаціях, 6 з яких надруковано в провідних фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена логікою наукового дослідження, його метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, посилань, списку джерел і літератури (676 найменування), 52 додатків (37 діаграм, 6 графіків, 9 таблиць). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 426 сторінки, обсяг основного тексту - 157 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено мету, основні завдання, предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та географічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів і запропонованих висновків, подано відомості про особистий внесок здобувача, основні публікації, а також представлено апробацію результатів наукової праці.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерельну базу, методологічні засади дисертації.

У першому підрозділі «Історіографія дослідження» проаналізовано науковий доробок вітчизняної та зарубіжної історичної науки з проблеми політичного, соціально-економічного та культурного розвитку німців Поволжя та Донбасу (1917-1929 рр.). Вважаємо цілком правомірним виділити в історіографії зазначеної проблеми чотири періоди: 1920-ті - поч. 1930-х рр.; 30-ті - перша половина 50-х; 50-ті - середина 80-х рр.; друга половина 80-х років - і до теперішнього часу.

Перший період характеризувався вивченням особливостей реалізації радянської національної політики й національно-культурного будівництва етнічних меншин. Особливістю історіографії цього періоду було те, що авторами здебільшого були радянські державні та партійні діячі, безпосередньо пов'язані з реалізацією політики коренізації. Зважаючи на це, більшість праць мала прикладний агітаційно-пропагандистський характер, спрямовувалась на роз'яснення та популяризацію різних нормативних документів з національної політики, аналіз роботи відповідних органів, обґрунтування досягнень у національно-культурному будівництві. Важливе місце у дослідженнях того часу посідала розробка питань, пов'язаних з аналізом національного складу населення, зокрема на Донбасі та в Поволжі Бондарь С.Д. Секта меннонитов в России / С.Д.Бондарь. - М., 1920. - 213 с.; Буценко А. Радянське будівництво серед нацменшостей УСРР / А.Буценко. Харків, 1928. 125 с.; Клибанов А.И. Меннониты / А.И.Клибанов. - М., 1931. - 56 с.; Рейнмарус А. Кто такие меннониты? / А.Рейнмарус, Г.Фризен. - М., 1930. - 74 с. та ін..

Другий період характеризується поступовим припиненням досліджень з національної проблематики, зумовленим згортанням політики коренізації та зміцненням тоталітарного режиму. Це одна з найдраматичніших сторінок як у долі національних меншин України, так і в розвитку історичних та етнонаціональних досліджень. Етнічна історія досліджувалась у межах концепції про єдину історичну спільноту - радянський народ Хвиля А. До розв'язання національного питання на Україні / А.Хвиля Харків, 1930. 161 с.; Гіршфельд А. Міграційні процеси на Україні / А.Гіршфельд. Харків, 1930. 88 с.; Глинский А. Национальные меньшинства на Украине / А.Глинский. - Харьков, 1931. - 78 с.; Ясницький Г.І. Дружба народів СРСР - джерело процвітання радянської України / Г.І.Ясницький. - К., 1953. - 102 с. та ін.. Більш ґрунтовні праці з дослідження буття німецьких колоній Донбасу та Поволжя виходили за кордоном: у Польщі, Німеччині, Чехії Sering M. Agrarverfassung der deutschen Auslandssiedlungen in Osteuropa / M.Sering, C.Dietz. - Berlin, 1939. - 170 s.; Seluchyn S. Nemecka kolonisase na Ukrajine: (Drang nach Osten) / S.Seluchyn. - Praha, 1938. - 63 s.; Kubijowitsch W. Das Donetzbecken / W.Kubijowitsch // Osteuropa. - Berlin, 1936. - S.96-108.; Kubijowitsch W. Die Entwicklung der Bevolkerung der Ukraine in den Jahren 1890 - 1932 / W.Kubijowitsch // Archiv fur Bevolkerungswissenschaft und Bevolkerungspolitik. - Berlin, 1936. - S.281-296 та ін..

З другої половини 50-х років починається третій історіографічний період, який тривав до середини 80-х рр. У його межах можна виділити, з одного боку, „хрущовську відлигу”, яка надала нові можливості науковцям у роботі з архівами, активізувалась діяльність Інституту етнографії, фольклору та мистецтвознавства АН УРСР, а з іншого, ідеологічні репресії 60-80-х років, боротьбу з будь-якими проявами „націоналізму”. З одного боку, тоталітарний режим наштовхувався на зростаючий опір національно-демократичних сил, учених, які захищали право націй на самовизначення. З іншого, з'являлось все більше публікацій радянських авторів, які необ'єктивно висвітлювали ситуацію в сфері національних відносин, замовчували конфлікти та кризові явища Зайцев Ю.Д. Дисиденти: Опозиційний рух 60-80-х рр. / Ю.Д.Зайцев // Сторінки історії України: XX ст. - К., 1992. - 49 с.; Белимов А.Ф. Кто такие меннониты / А.Ф.Белимов. - Фрунзе, 1970. - 76 c.; Ипатов А.И. Меннониты: вопросы формирования и эволюции этноконфессиональной общности / А.И.Ипатов. - М., 1978. - 89 с. та ін..

Сучасний історіографічний період підготували праці, започатковані в умовах горбачовської перебудови й опубліковані на межі ХХ-ХХІ ст. Увага дослідників зосереджувалась на так званих „білих плямах”, темах, на які було накладено табу. Серед них чільне місце посідала тема політичного та соціально-економічного життя німецького етносу на теренах СРСР у 1917-1929 рр., національних відносин, національної політики радянської влади Дынгес А.А. Периодизация истории немецкого населения в Украине / А.А.Дынгес. - К., 1996. - 126 с.; Його ж. Типология немецких населенных пунктов в Украине в 20-30 гг. / А.А.Дынгес. - К., 1999. - С.33-51; Бредихин А.В. Украино-германское сотрудничество в 90-е гг. / А.В.Бредихин // Объединение Германии в контексте мировой истории и культуры. Материалы международной конференции, посвящённой 10-летию объединения Германии / под редакцией Г.П.Ерхова, В.Д.Калиущенко, А.А.Дынгеса, Л.И.Наседковой. - Донецк, 2000. - С.123-127; Васильчук В.Н. Німці в Україні. Історія і сучасність (др. пол. VІІІ - поч. ХХІ ст.) / В.Н.Васильчук. - К., 2004. - 341 с.; Його ж. Причины расселения немецких поселенцев на Украине в период царизма / В.Н.Васильчук // Вестник С.-Петербургского ун.-та. - 2006. - №4. - С.53-61; Його ж. Видатні німецькі імена в історії України / Васильчук В.М. // Мова і освіта в сучасному світі: збірник наукових праць до 90-річчя доктора філологічних наук, професора Романовського О.К. - К., 2008. - С.244-248; Кудряченко А.І., Кулиніч І.М., Хохлачов В.В. Вихідці з німецьких земель на теренах України: минуле і сьогодення / А.І.Кудряченко, І.М.Кулиніч, В.В.Хохлачов. - К., 1995, - 344 с.; Кудряченко А.І. Німці України: минуле і сьогодення / А.І.Кудряченко // Розбудова держави, 1994. - №5. - С.20-23; Герман А.А. Немцы Поволжья / А.А.Герман. - Саратов, 2002. - 144 с. та ін..

У другому підрозділі «Джерела дослідження» здійснено наукову класифікацію комплексу різних за змістом, характером та походженням джерел. Для їх класифікації доречним є застосування принципу розподілу за видовою ознакою. Таким чином, умовно їх можна поділити на 11 груп. Перша - міждержавні документи та національні державні законодавчі акти, які оформляли статус німців на рівні української держави та республіки німців Поволжя у 1917-1929 рр. Мирний договір між Українською Народною Республікою та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною (9.02.1918 р.) - К., 1919. - 20 с.; Рапальська мирна угода РРСФР та Німеччини (від 16.04.22р.) // Дух Рапалло. Советско-германские отношения 1925-1933. - М., 1997. - С.286-290; Радянсько-німецька угода про поселення (від 12.10.25 р.) // Документы внешней политики СССР (ДВП СССР). - М., 1969. - Т.4. - С.24-29; Економічна угода між Німеччиною та Росією (3.03.1918 р.) // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключённых СССР с иностранными государствами. - Вып.5. - М., 1930. - С.100-110; Об Автономной социалистической советской республике немцев Поволжья: Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 20 февраля 1924 г. // Собрание узаконении и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства РСФСР. Отд.1. 1924. - №20. - С.199; Постанова ЦК РКП(б) «Про підпорядкування національних ЦК на правах обласних комітетів ЦК РКП(б)» // Матеріали VIII з'їзду РКП(б). - М., 1995. - С.12 та ін.. Ці матеріали не є однорідні. У першу чергу вони представлені міжнародними угодами. Правовий простір німецьких громад Донбасу та Поволжя також визначали законодавчі акти органів радянської влади всіх рівнів. У комплексному аналізі ця група джерел надає можливість побачити ступінь налагодженості дії політико-національного механізму в країні, охарактеризувати правове поле, у якому знаходились німецькі громади Донбасу та Поволжя у 1917-1929 рр.

Друга група джерел - документація німецьких національних партій та суспільних організацій Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф.27, оп.3, спр.15, арк. 1-2. Постанова ВУЦВКа від 15.11.1921 «Про утворення союзу нащадків голландських вихідців у формі кооперативної організації»; Російський державний архів соціально-політичної історії. - Ф.549, оп.4, спр. 257, арк.69. Матеріали наради Поволзького Комісаріату 7-8 травня 1918 р. та ін. . Їх парадигма обумовлювалась, по-перше, тоталітарною політичною системою СРСР, яка перебувала у стадії становлення, загальними тенденціями до створення однопартійної системи, по-друге, менталітетом німців, які брали активну участь у діяльності релігійних громад.

Третя група джерел - статистичні матеріали Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Итоги демографической переписи Донбасса. Т.4. - Харьков, 1923. 459 с.; Всесоюзний перепис людності 1926 р. Українська соціалістична радянська республіка. Степ. Дніпрянський промисловий підрайон. Гірничий підрайон. Національність, рідна мова, вік, письменність. Т.ХІІІ. - М., 1929. 465 с.; Статистический справочник Нижней Волги (1929-1933). - Сталинград, 1934. - 210 с. та ін.. Вони дозволяють різнопланово, повною мірою оцінити зміни в німецькому соціумі, у політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Кліометрична обробка інформаційних масивів дозволяє отримати якісні та кількісні характеристики даних, більш широкомасштабно та точно оцінити події.

Четверта група - мемуарна література, праці сучасників та тих, хто брав безпосередню участь в аналізованих подіях Москаленко К.С. Страницы минувшего / К.С.Москаленко. - М., 1973. - 204 с.; Воронцов Н. Забыть не в силах ничего / Н.Воронцов. - М, 1998. - №11. - С.3-18 та ін.. Вони мають об'єктивні відомості з проблеми, що вивчається, але потребують комплексного застосування з іншими джерелами дослідження.

Важливе місце під час вивчення соціально-економічного, культурного та політичного становища німецьких громад Поволжя та Донбасу у 1917-1929 рр. посідають тематичні збірки документів, безпосередньо присвячені національній політиці та міжетнічним відносинам История Донецкого края в документах и материалах ХVII-нач. ХХ ст. / сост. М.В.Коровина, Н.Б.Метальникова, В.А.Пирко и др. - Донецк, 1995. - 64 с.; Німці в Україні. 20-30-ті роки ХХ ст.: зб. док. державних архівів України / [кер. кол. упоряд. Л.В.Яковлева]. - К., 1994. - 244 с.; История российских немцев в документах (1763-1992 гг.) / сост. В.А.Ауман, В.Г.Чеботарева. - М., 1993. - 447 с.; Крестьянское движение в Поволжье, 1919-1922 гг.: Документы и материалы. - М., 2002. - 944 с. та ін. , інформаційно-довідникова література, а саме: енциклопедії, довідники, словники, вказівники Материалы к энциклопедии «Немцы России». Вып. 7. Немцы Украины. Пилотный сборник / [сост. С.Бобылёва]. - М., 2002. - 236 с.; Етноси України 1917-1941: Наук.-доп. бібліогр. покажчик / [кер. кол. упоряд. Н.А.Дехтярьова]. - К., 1997. - 134 с.; Немецкие населённые пункты в СССР до 1941 г.: Справочник / [сост. В.Ф.Дизендорф]. - М., 2002. - 479 с.; Lexikon der Russlanddeutschen. Teil I: Zur Geschichte und Kultur / [hrsg. von H.-J.Kathe u. W.Morgenstern]. - Berlin, 2000. - 231 s. та ін., матеріали архівних фондів Державний архів Російської федерації. - Ф.Р-130, оп.1, спр.567, арк.67-94. Матеріали по обстеженню національних районів та діяльності Центральної комісії національних меншин; Центральний державний історичний архів м. Москви. - Ф.1629, оп.1, спр.12, арк.35-106. Акти обстежень духовних учбових закладів євангелійно-лютеранських консисторій; Російський державний архів соціально-політичної історії. - Ф. 5, оп.4, спр. 162, 214 арк. Протоколи Ради народних комісарів по обстеженню нацмен діяльності по СРСР (1920-1924 рр.); Російський державний історичний архів. - Ф. 821, оп. 1, спр. 15, арк. 34. Матеріали що до діяльності католицької церкви в УРСР, римо-католицької духовної колегії; Державний архів Саратовської області. - Ф. 180, оп. 1, спр. 23, 56 арк. Зібрання інструкцій Саратовської контори опікунства іноземних поселенців; Державний історичний архів німців Поволжя. - Ф. R-1831, оп. 2, спр. 33, 2 арк. Критичні нотатки з приводу перейменування німецьких населених пунктів (1924); Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 5, оп. 1, спр. 976, арк. 86-87. Колонії меннонитів на Півдні Росії (Додаток до статуту «Союза громад та груп меннонитів»); Державний архів Донецької області. - Ф. Р-2, оп.1, спр. 822, арк. 1-2. Характеристика економічного, географічного, етнографічного стану районів Сталінського округу за 1926 р. та ін.. Проаналізовані архівні документи є підґрунтям для систематизованого докладного вивчення історії німецького соціуму Поволжя та Донбасу у період 1917-1929 рр.

Значну інформаційну віддачу мають матеріали центральних та місцевих періодичних видань, які утворюють ще одну групу джерел дослідження Життя національностей. - М., 1922-1929; Німецька центральна газета. - Харків, 1928; Нахріхтен (Известия). - Саратов. 1924-1928; Зей Берейт (Будь готовий). - Самара. 1927; Виховання та освіта. -Харків, 1928-1929; Комуністичне виховання. - Харків, 1926-1929; Нова країна. - Харків, 1926-1929; Сурма. - Харків, 1927-1929; Німецька центральна газета. - Харків, 1928 та ін.. політичний німецький громада влада

Цінний шар емпіричної інформації несуть матеріали історико-демографічних, етнографічних досліджень Дингес Г.О. К изучению говоров поволжских немцев / Г.О.Дингес // Записки Саратовского университета. - Саратов, 1925. - Т.IV. - Вып.3. - 112 с.; В поиске следов. Лицом к лицу с нашей историей на Волге // Немецкое молодёжное объединение «Jugendring». - М., 2002. - 219 с. та ін.. Етнографічні джерела посідають важливе місце серед інших у дисертаційній роботі. Вони дають яскравий, інформативний матеріал, який у комплексному поєднанні з іншими джерелами становить безцінну фактологічну базу.

Досліджуючи німецьку соціально-політичну та економічну історію початку ХХ ст., неможливо залишити поза увагою такий вид джерел, як доповіді державних діячів зазначеного періоду. Статті та стенограми доповідей дають можливість побачити та проаналізувати офіційну правову, соціальну, культурну доктрину держави. У зв'язку з цим стає об'єктивним з'ясування можливих моделей національно-державного розвитку, характеристика їх існуючого стану Ленін В.І. Критичні замітки з національного питання // В.І.Ленін. Повне зібрання творів. - Т.24. - К.: Наукова думка, 1972. - С.111-114; Каганович Л.М. Партийное и советское строительство [Електронний ресурс] / Л.М.Каганович. - Режим доступу до докладу: www.Maoism.ru/library/Kagan. - 6-02 1934. htm., 30.10.2007..

Безумовно, великий обсяг інформації містять твори мистецтва. Вони неповторно, яскраво, багатогранно розкривають події періоду 1917-1929 рр. Прийоми творчого аналізу дозволяють не лише зрозуміти, але й відчути, немов би торкнутися історії життя країни взагалі й тисяч людських доль окремо Рыбаков А. «Прах и пепел». Роман / А.Рыбаков. - М., 2000. - 450 с.; Вормсбехер Г. Наш двор: Повесть / Г.Вормсбехер // Сборник советской немецкой прозы «Отчий дом». - М., 1989. - 45 с.; Brungardt W. Sebastian Bauer: Historischer Roman / W.Brungardt // Heimatliche Weiten. Moskau. - №2, 1982. - 344 s. .

Критичний аналіз зазначених видів джерел та комплексне використання дозволили сформувати широку базу дослідження, яка є достатньо об'єктивною та змістовною.

У третьому підрозділі «Методологія дослідження» головними методологічними засадами дисертації були визначені системний та комплексний підходи, принципи історизму та наукової об'єктивності. Серед методів дослідження можна виділити три групи: загально-філософські (діалектика, детермінізм, ізоморфізм), загальнонаукові (аналіз та синтез, індукція та дедукція, історичний, історико-порівняльний, термінологічний, функціональний, системний, структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-генетичний, інформаційний, культурологічний), спеціально-наукові (синхронний та діахронний). Вони уможливили цілісне та всебічне дослідження проблеми.

У другому розділі «Порівняння чисельності, розташування та політичного статусу німецьких діаспор Поволжя та Донбасу» проаналізовано динаміку чисельності та особливості географічної локалізації німецького населення Поволжя та Донбасу, специфіку його політичного статусу, сприйняття нововведень радянської влади.

У підрозділі 2.1. «Адміністративно-територіальний розподіл та чисельність німців Поволжя та Донбасу» звертається увага на те, що на визначений період німці були розміщені потужними анклавами на території Поволжя та Донбасу у сучасних Саратовській, Волгоградській та відповідно у Донецькій та Луганській областях. У першій половині 20-х років спостерігалась надійна позитивна динаміка збільшення їх чисельності в обох регіонах. На тлі інших національностей у Поволжі та на Донбасі німці були представлені таким чином: у АРСР НП вони домінували на рівні 72% населення, на Донбасі, порівняно з основними національностями, складали 4% населення. На 1926 р. серед загалу німецького населення АРСР НП 74,04% належало до сільського, 15,06% - до міського населення; на Донбасі ця пропорція була дещо іншою: 93,56% німецького населення належало до сільського, 6,44% - до міського населення. Кліометричний аналіз відомостей цілої низки демографічних переписів визначив міцну єдність їх соціуму, який досить толерантно сприймався іншими національностями.

Адміністративне оформлення національного самоврядування німців Поволжя розпочалось 19 жовтня 1918 р. з утворенням Трудової комуни (області) німців Поволжя. У квітні 1922 р. за економічною доцільністю спеціальним Декретом область німців Поволжя вирішили збільшити, до неї був приєднаний Покровський повіт та деякі волості Саратовської губернії. На базі цих територій було утворено 14 кантонів. У січні 1924 р. автономну область німців Поволжя було перетворено на Автономну радянську соціалістичну республіку німців Поволжя. У квітні 1928 р. АРСР НП було включено у Нижньо-Волзький край з переведенням усіх галузей народного господарства, республіканських органів у крайову компетенцію.

Оформлення національного самоврядування німців Донбасу також супроводжувалося низкою адміністративно-територіальних реформ. 29 серпня 1924р. вийшла постанова РНК УРСР «Про відокремлення національних районів та рад», 19 лютого 1925 р. - «Про низове районування». Мінімальна норма для утворення національного району при цьому знижувалась з 25 тис. осіб до 10 тис., а для сільради - з 1 тис. до 500. У березні 1924 р. Центральне бюро німецьких секцій видало постанову “Про виділення компактних німецьких колоній на Україні в самостійні німецькі адміністративні одиниці”. 30 квітня 1925 р. було прийнято постанову ВУЦВК про утворення на території Маріупольського округу Донецької губернії Люксембурзького німецького національного району.

У підрозділі 2.2. «Політичний статус німців Поволжя та Донбасу» досліджено правове забезпечення становища німців на території Поволжя та Донбасу. Указано низку законопроектів, якими регламентувалось національне життя обох регіонів, розкрито їх вплив на формування життєдіяльності німецьких громад зазначених територій.

Звертається увага й на нововведення радянської влади як у Поволжі, так і на Донбасі. Зокрема, формування системи національних відносин на Донбасі обумовлювали: „Декларація прав народів Росії” (2 листопада 1917 р.); постанова VIII Всеросійської конференції про відокремлення спеціальних партпідрозділів, а серед них і національних - німецьких секцій (грудень 1919 р.); постанова VIII-го з'їзду РКП(б), за якою політичні повноваження належали єдиному ЦК КП(б)У, якому національні ЦК були підпорядковані на правах обласних комітетів; упровадження Відділу національних меншин Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР (25.10.1922р.) та Центральної комісії нацменшин при ВЦВК (22.10.1924р.), при яких працювали відповідні бюро окрвиконкомів та уповноважених райвиконкомів з поданих питань. Питання німецьких освітян, національно-культурного будівництва вирішувала інспектура національних меншин при окружному відділі народної освіти.

Важливе значення для становлення самоврядування німецьких колоній на Донбасі мав Кооперативний закон, який дозволяв створення добровільних кооперативних об'єднань як за виробничим, так і за територіальним принципом. Таким чином влада дала можливість для існування таких організацій як „Союз нащадків голландських вихідців”, „Культурферейн”, „Колоніст”, „Союз південноросійських колоністів та громадян німецької раси”. 19 лютого 1921 р. було утворено „Союз спільнот та груп менонітів півдня Росії”, а в січні 1925 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд менонітських громад, на якому намагались розв'язати проблеми кризового становища менонітів СРСР.

У Поволжі німецькі колоністи також намагались вибороти право на національне самоврядування на радянських засадах, а тому були прийняті такі важливі законодавчі акти, як «Декрет про створення Автономної трудової комуни німців Поволжя» (19 жовтня 1918 р.), постанова ХІ обласного з'їзду Рад у Покровську «Про проголошення АРСР НП» (10 січня 1924 р.), Конституція АРСР НП (25 січня 1926 р.), яка чітко визначила повну залежність республіки від РНК РРСФР та СРСР. На території німецької республіки знаходились союзні комісаріати шляхів сполучення, пошт, телеграфів; республіканські наркомати фінансів, праці, робітничо-селянської інспекції. Під контролем РРСФР знаходилась й Рада народного господарства. РНК та ЦВК АРСР НП були підпорядковані лише комісаріати внутрішніх справ, юстиції, освіти, охорони здоров'я, землеробства, соціального забезпечення. У квітні 1928 р. АРСР НП було включено у Нижньо-Волзький край з переведенням усіх галузей народного господарства, республіканських органів у крайову компетенцію.

Земельне питання у обох регіонах регулювалося такими законодавчими актами: декретом «Про націоналізацію всіх колишніх казенних, удільних, монастирських, міських і поміщицьких земель» (3 квітня 1920 р.), резолюцією 4-го Всеукраїнського з'їзду Рад «Про земельне питання» (25 травня 1920 р.), постановою «Про термінову передачу незасіяних земель, що знаходяться у користуванні окремих осіб, у розподіл між незаможними селянами» (20 липня 1920 р.), Земельним кодексом УРСР, затвердженим ВЦВК (29 листопада 1922 р.), Постановою ВУЦВК «Про землеустрій німецьких колоній» (лютий 1926 р.), «Пропозиціями з інтенсифікації господарства німецьких сіл» Наркомзему (1927 р.), за яким безземельним німецьким та менонітським господарствам було запропоновано переселитися за межі України - у Поволжя, Сибір, на Далекий Схід, Урал.

Початок 20-х років для обох регіонів відзначився новою еміграційною хвилею з Німеччини, яка підтримувалась укладенням низки російсько-німецьких угод: російсько-німецької Додаткової угоди до Мирної угоди, укладеної між Росією, з одного боку, та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною, з іншого, 3 березня 1918 р.- (ст. 21, 22), Рапальської угоди від 16 квітня 1922 р. ( ст. 2, 4). Правовий статус тих, хто в'їжджав, та загально-правовий захист були закріплені радянсько-німецькою угодою про поселення від 12 жовтня 1925 р.

У роботі показано процес формування та діяльності німецьких національних політичних партій та громадських організацій. Досліджено процес втілення політики коренізації у німецькому Поволжі та на Донбасі. Розглянуто репресивну діяльність держави щодо німців зазначених регіонів.

Автор наголошує на унікальності німецької субнаціональної групи, яка полягає в тому, що німці Поволжя та Донбасу були добровільно відірваними від свого історичного коріння у другій половині XVIII ст. - поч. XIX ст. і майже весь цей час змушені були існувати у стані певної ізоляції. Вони жили лише тим національно-етнічним спадком, який привезли із собою з німецьких князівств. З часом німецькі колоністи намагалися пристосуватися до нового соціокультурного середовища, що знайшло відбиття в різних формах історичного світосприйняття.

У підрозділі 2.3. «Реакція німецького населення Поволжя та Донбасу на більшовистську політику» автор доводить, що німці протягом 1917-1929 рр. у Поволжі та на Донбасі намагались бути «резистентними», або «стійкими» до втручань у їх життя радянської влади, зберегти відносно незалежні інститути й структури в суспільстві, дотримуватись релігійних норм, захищати корпоративні, економічні інтереси й завдяки цьому виробити певний «духовний імунітет». Для них типовим було прагнення до самоізоляції, до збереження власних, передусім церковних, традицій. Німці Поволжя та Донбасу захищались, виступали солідарно проти репресій та тиску з боку партії та державної влади. Однак, разом з цим, вони були до певної міри лояльні до держави, без захисту якої не могли існувати.

Виходячи з матеріалів архівних справ, ми можемо зробити висновок, що з радикальним опором німців на території Донбасу радянська влада не зіткнулася. Тут не було яскравої політичної сили, яка б могла захистити права німецьких колоній. Для збереження народності населення консолідувалось на чолі з духівництвом та вчителями. Після революції вони зайняли нейтральну позицію, але політична ситуація примусила їх або співпрацювати з радянськими органами, або шукати шляхи еміграції з Радянського Союзу.

У Поволжі, натомість, сформувався один з найбільших центрів автономістського руху. Він опікувався захистом прав поволзьких німців і налаштовував на радикальну боротьбу, що спричинило політичні повстання, національні з'їзди німецьких колоній, саботажі діяльності радянської влади.

У третьому розділі дисертації «Соціально-економічне, культурне та релігійне становище німців на території Поволжя та Донбасу» визначено рівень соціально-економічного, культурного, духовного буття німецьких колоністів двох регіонів.

У підрозділі 3.1. «Соціально-економічне становище німців на території Поволжя та Донбасу» зазначається, що протягом історії німецькі колоністи своєю важкою працею створили високопродуктивні господарства, що сприяло підйому економіки держави, в якій жили, швидкому зростанню її торгівельних центрів. Визначено об'єктивні та суб'єктивні фактори, які мали безпосередній вплив на соціально-економічну сферу життя. До перших віднесено геополітичні та економічні зміни після Першої світової війни, революцію 1917 р., політико-адміністративні, соціальні реформи радянської влади, економічний потенціал та історично-соціальне розшарування в німецьких колоніях, вплив національного населення, природні умови, в яких жили і працювали колоністи. Суб'єктивними чинниками є історичний менталітет німців, їх наполегливість, працьовитість, історична самосвідомість та особливе усвідомлення їх як основними націями, так й іншими національними меншинами російсько-українського соціуму.

Окреслено соціально-економічний портрет німецького селища, напрямки розвитку національної промисловості, особливості впровадження колгоспної системи господарювання, специфіку типології німецьких населених пунктів обох регіонів.

В АРСР НП у менонітів переважала система подвірного землеволодіння, а у лютеран та католиків існувала урівняльно-передільна система. Головним заняттям німецьких громад на цих територіях було землеробство на основі громадського принципу володіння землею. Проводилась селекційна робота (Саратовська та Краснокутська дослідницькі бази). Промисловість АРСР НП та німецьких колоній Донбасу мала напівкустарний характер. У 1928 р. частка державного сектору у промисловості складала 81%, кооперативного - 16%, приватного - 3%. Більше 50% припадало на харчосмакову галузь, 15% - металообробну, 11% - деревообробну.

Соціальний склад німецького селянства АРСР НП становили такі категорії: батраки - наймані працівники в господарстві більш заможних селян (на 1925 р. складали 16, 3% селян, на 1928 р. - 8,2%), які могли орендувати землю (3% - на 1925 р.; 5 % - на 1928 р.), мати невеличке господарство (на 1925 р. - 70%; на 1928 р. - 88%), але іноді вони взагалі не мали ні землі, ні худоби, ні будь-якої техніки; куркулі - ті, хто мав чотири - п'ять коней та використовував найману працю батраків. Відсоток куркульства за 1925 - 1928 рр. знижується з 27,6% до 25,9%. Їх господарство включало понад 10 десятин землі (1925 р. - 38,4% господарств, 1928 р. - 20%). До того ж 60% у 1925 р. та 61% у 1928 р. орендували землю. Технічно були оснащені 20% у 1925 р. та 36% у 1928 р. господарств цього типу. Одноосібники - за своїм майновим становищем знаходились між батраками та середняками (у 1925 р. складали 24, 5% селян, у 1928 р. - 23,25%), мали власне господарство до 5 дес. землі (на 1925 р. - 55,9%, на 1928 р. - 40%), могли орендувати землю (на 1925 р. - 11%, на 1928 р. - 14%), мати велику рогату худобу (76 % на 1925 р., та 90% на 1928 р.), 7-9% таких господарств були технічно оснащені. Середняки мали «середнє» за своїми прибутками господарство й посідали позицію між куркулями та одноосібниками. За період 1925-1928 рр. відсоток середняцьких господарств значно зростає (з 15% до 22%). Їх господарство включало до 10 десятин землі. Подібними господарствами у 1925 р. володіли 20% середняків, у 1928 р. - 33%. 17% у 1925 р. й 20% у 1928 р. орендували землю. Велику рогату худобу мали 96% у 1925 р. та 92% господарств у 1928 р. У 1925 р. - 8%, а у 1928 р. - 27% середняцьких господарств були технічно достатньо оснащені.

Соціальний склад німецького селянства Донбасу: батраки - найманці та безземельні, іноді володіли одним конем та однією коровою, складали приблизно - 15% сільського населення; біднота - могла мати до двох коней та корів, складали близько 15% сільського населення; середняки - могли мати від 5 до 40 десятин землі, 3-х коней та 3-х корів, складали 41 % населення колоній Донбасу. Нерідко під час соціальних чисток ця категорія страждала разом із заможними селянами, оскільки мала міцне господарство та часто використовувала найману працю батрацтва; заможники - мали від 40 до 100 десятин землі, до 12 корів та 20 коней; поміщики - мали від 100 до 1000 десятин землі. Деякі тримали по 30 корів та 80 коней, промислові підприємства різних профілів та потужності.

У німецьких колоніях Донбасу було поширене подвірне землеволодіння (41% - у менонітів, 27,1% - у німців інших конфесій). Пахотні наділи у кожного господаря знаходились у двох-трьох місцях для зрівняння якості землі.

У німців Донбасу рослинництво мало багатогалузевий характер. Використовувалася шестипільна сівозміна. Сільськогосподарської техніки катастрофічно не вистачало. Чимало колоній проводили племінну роботу, вирощували велику рогату худобу червоно-німецької породи, розводили свиней йоркширської породи, вівчарювали.

Колонії Донбасу були промислово розвиненими з широко розгалуженими кустарними промислами. Меноніти мали свої шкіряні, ковальні, деревообробні, металообробні майстерні. Функціонували маслобійні, підприємства з виробництва сільськогосподарського інвентарю, шкіряний завод, майстерні з ремонту сільськогосподарських знарядь.

Наприкінці 20-х років І. Сталін робить «революцію зверху», встановивши безроздільну владу вузького бюрократичного прошарку над безпосереднім виробником - робітником та селянином. Власність з колективної та приватної перетворювалась на відомчо-бюрократичну; реальна господарча влада перейшла до партійних органів, наркоматів, відомств, які складали плани, розподіляли фонди - матеріальні та фінансові - за галузями, республіками, краями та областями. Селянам нав'язувалась нова форма об'єднання - колгоспи, в основі якої лежало усуспільнення власності. Це не викликало ентузіазму у німців.

Колгоспний рух розгортався в АРСР НП надзвичайно повільно. У 1927 р. у німецьких та російських поселеннях нараховувалось усього 67 колгоспів. З їх загальної кількості 48% було німецьких, 52% - російських. На Донеччині колективізація також проходила досить мляво. На 1929 р. 2/3 менонітських господарств залишались одноосібними. 10-17 листопада 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) визначив курс на суцільну колективізацію в умовах «загостреної класової боротьби». Примусова колективізація призвела до збанкрутіння німецьких господарств як у Поволжі, так і на Донеччині, до соціального протесту, посилення національних настроїв, поширення еміграційного руху. Втрачаючи громадянські права, німці втрачали й менталітет добрих заможних господарів.

У менталітеті колоністів однією з основних цінностей була велика патріархальна родина. Середня кількість членів родини складала 7 осіб як у Поволжі, так і на Донбасі.

Значно різнились між собою у цих регіонах типи населених пунктів. Так, на Донбасі переважали колонії із середньою чисельністю населення 318 чоловік. Друге місце за своєю чисельністю посідали хутори. У АРСР НП на першому місці за своєю чисельністю були села. Середня кількість населення в них складала 720 осіб. Зустрічались населені пункти й до 3-4 тис. осіб. Друге місце посідали хутори.

У підрозділі 3.2. «Культурне життя німців Поволжя та Донбасу» акцентовано увагу на зміні вектора у культурній політиці після Лютневої революції 1917 р., визначено головні напрямки нової радянської освіти, зроблено порівняльний аналіз системи освіти німців АРСР НП та Донбасу, рівня освіченості, при цьому зауважено, що автономна німецька республіка була зразком організації системи німецької освіти для всієї країни. Однак порівняно з дореволюційним часом, рівень освіченості у 20-ті роки ХХ ст. в республіці став нижчим. Це пояснювалось дефіцитом вчительських кадрів, навчальної літератури, шкільних приміщень, недоліками культурно-просвітницької роботи. На Донбасі ж навпаки, на кінець 20-х років ХХ ст., порівняно з початком досліджуваного періоду, становище в галузі німецької освіти стає кращим.

У 1924 р. у цьому регіоні поступово переводять справочинство на німецьку мову. У 1925-1926 рр. розпочинають роботу рідною мовою судові установи. Цьому сприяє організована у 1927 р. Всеукраїнська філія Центрвидаву, а також типографія нацменшин у Харкові.

В АРСР НП реалізувати політику коренізації виявилось досить складно. Німецьке населення не бажало приймати радянську владу й брати участь у її діях, роботі державних установ, а російські чиновники не бажали переходити на німецьку мову. Після прийняття обкомом бюро Німреспубліки Постанови про коренізацію апарату (1926 р.) на німецьку мову перейшли ЦВК та Раднарком АРСР НП, а також кантвиконкоми. Однак, у деяких інших установах цей перехід не було здійснено.

Позитивний вплив на розвиток культурного життя російських німців мала співпраця з Німеччиною. Особливо активно вона здійснювалася у середині 20-х років ХХ ст. 27 серпня 1925 р. Політбюро ЦК ВКП(б) на прохання АРСР НП прийняло спеціальну закриту постанову про надання республіці пільг, які повинні були сприяти розвитку економічних та культурних зв'язків з Німеччиною, зміцненню політичного значення АРСР НП за кордоном.

Керівництво УРСР також сприяло налагодженню зв'язків німців-колоністів із закордоном. Закордонна Редакційна Колегія, створена у Німеччині, забезпечувала німецьке населення Донбасу і АРСР НП навчальною літературою. Через Народний Комісаріат освіти здійснювався обмін фахівцями, викладачами й студентами.

Певний вплив на формування політичного та життєвого світогляду німців АРСР НП та Донбасу мала німецькомовна періодична преса. Її умовно можна поділити на видання загальносоюзного масштабу («Червоний прапір», «Наша селянська газета», «Німецька центральна газета», «Нова центральна газета», «Наше господарство»…); республіканського значення («Школа та суспільство», «Молот і плуг», «Нове селище» …) і регіональні (в АРСР НП: «Трудова правда», «Відомості», «Червона юність», «Будь готовий», «Шкільний листок поволзьких німців», «Партійне життя», «Барабан»; на Донбасі: «Німецька центральна газета», «Нове село», «Тиждень»). Чимало німецькомовних журналів друкувалось у Відні, Берліні. Періодичні видання німецької спільноти в АРСР НП та на Донбасі були багатоплановими, містили в собі як радянську пропаганду, так і матеріали наукових досліджень, соціально-економічної, культурної сфери життя радянського суспільства, німців великої радянської країни.

У підрозділі 3.3. «Релігійне становище німців Поволжя та Донбасу у світлі перетворень радянської влади» зазначається, що релігійна сфера німецького соціуму у 1917-1929 рр. переживала серйозні метаморфози. Вони були пов'язані як з об'єктивними чинниками: політико-правовими перетвореннями радянської влади, її прямими та «залаштунковими» діями, так і з такими суб'єктивними чинниками, як віддаленість німецьких громад Поволжя та Донбасу від релігійних центрів, історично сформованих в них сектантських традицій.

Зважаючи на вивчені архівні матеріали та історіографію порушеної проблеми, можемо стверджувати, що за своїм значенням у релігійному житті Поволжя та Донбасу різні католицькі та протестантські культи займали неоднакові позиції. Так, на берегах Волги римо-католики безперечно посідали провідні позиції, натомість, як на Донбасі за своєю чисельністю їх випереджали євангелісти, меноніти, бабтисти, лютерани, адвентисти, кістери-шульмейстери. У поволзьких німецьких громадах натомість після католиків посідали позиції такі культи: лютерани, кістери-шульмейстери, танцбрудери, адвентисти, штундисти, в'юстисти, конгрегаціоналісти, меноніти. Від розколу релігійних громад, появи величезної кількості сект, закриття католицьких та лютеранських парафій страждали всі віруючі німці, а головним режисером цієї драми стала нова радянська влада, головною метою якої було витіснення релігії новою комуністичною етикою.