Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Костянтин Мацієвич - державний і громадсько - політичний діяч

07.00.01 - історія України

Єпик Лариса Іванівна

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Луцького державного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

СКЛЯРЕНКО Євген Михайлович,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

РУБЛЬОВ Олександр Сергійович,

Інститут історії України НАН України,

вчений секретар;

доктор історичних наук, професор

ВЕРБА Ігор Володимирович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії Росії.

Загальна характеристика роботи

Актуальність обраної теми дослідження визначається зростанням інтересу українського суспільства до вивчення життя та діяльності людей, які були організаторами і безпосередніми учасниками боротьби за українське національне відродження. Дослідження життєвого шляху, діяльності та творчої спадщини визначних її діячів стало одним із важливих завдань сучасної історичної науки. Пріоритетного напряму у наукових дослідженнях набула історична персоналістика, адже новітню історію України творило чимало непересічних діячів другого ешелону влади, від яких залежало втілення в життя рішень і настанов українських урядів та іх провідників.

На зламі ХІХ і ХХ ст. серед широкого загалу науковців і громадсько-політичних діячів, які брали участь в українському русі, помітно виділяється постать Костянтина Андріановича Мацієвича. Вивчення його життя і державної діяльності, науково-публіцистичної спадщини дає можливість зрозуміти суспільні і політичні процеси, розкрити роль і місце особи у національно-визвольних змаганнях, поповнити теоретичну основу сучасного державотворення.

Вчений-агроном, журналіст, блискучий публіцист, громадсько-політичний діяч - так можна охарактеризувати основні напрями діяльності Костянтина Андріановича Мацієвича. В ході революційних подій 1917-1920 рр. він, як відомий прихильник кооперативного руху, став основоположником проекту аграрної реформи для Центральної Ради УНР, виконував відповідальні дипломатичні доручення Головного Отамана С.Петлюри, гідно представляв інтереси України від Уряду Директорії УНР, очоливши Дипломатичну місію в Румунії.

Актуальність даного дослідження визначається також недостатньою розробкою порушеної теми в науковій літературі, відсутністю спеціальної праці, присвяченої науково-публіцистичній та громадсько-політичній сфері діяльності К.Мацієвича.

Творчу спадщину К. Мацієвича представляють наукові і науково-публіцистичні твори, які й до нині не втратили своєї актуальності. Вони можуть стати дієвим теоретичним і практичним підґрунтям розбудови самостійної незалежної України, здійснення її політики, як зовнішньої так і внутрішньої, формування державної ідеології та виховання почуття національної гідності у громадян. Систематизація та аналіз численних наукових праць дасть можливість більш повно використати їх у дослідженнях з агрономії, історії України, політології, публіцистики.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана на кафедрі українознавства Луцького державного технічного університету й узгоджена з плановою темою "Документація жертв міжнаціонального польсько-українського конфлікту в 40-х роках ХХ століття (Реабілітовані історією)" (державний реєстраційний номер 0106U000271). Особистим внеском дисертантки у розробку теми є дослідження ролі К.Мацієвича у формуванні теоретичних і практичних засад громадської агрономії, його участь в реалізації зовнішньополітичного курсу Директорії на посаді міністра іноземних справ уряду С.Остапенка і Голови Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії, громадсько-політичної і журналістської діяльності в еміграції.

Об'єктом дослідження є особистість К.А.Мацієвича - державного і громадсько-політичного діяча кінця ХІХ - 40-х років ХХ ст.

Предметом є процес становлення К.Мацієвича як особистості та вченого, його життєвий шлях і громадсько-політична діяльність, розробка теоретичних і практичних положень кооперативного руху та громадської агрономії.

Хронологічні межі зумовлені особливістю дослідження персоналії та охоплюють роки життя К.Мацієвича (1873-1942). Відповідно основним етапам його діяльності дисертаційна робота поділяється на відповідні розділи.

Перший етап охоплює навчання, початок наукової і громадської діяльності, участь у кооперативному русі до революційних подій в Україні 1917 р. Другий визначається початком національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. і участю К.Мацієвича в роботі українських урядів, розробкою ним основних положень аграрної реформи, його димломатичною діяльністю. Третій, останній етап, - з 1923 року до останніх днів життя вченого, окреслений активною діяльністю К.Мацієвича в еміграції (Прага, Подєбради) на підтримку уряду УНР в екзилі.

Мета дисертаційної роботи: на основі комплексного аналізу джерел та спеціальної літератури висвітлити політичну, ідеологічну, науково-публіцистичну та громадську діяльність К.Мацієвича, його державницьку позицію, дати оцінку творчій спадщині вченого, поглибити і розширити уявлення про зміст національно-визвольних змагань, особливостей політичних процесів досліджуваного періоду.

Для реалізації цієї мети автором були визначені такі завдання:

- аналіз розробки і характеристика джерельної бази теми;

- висвітлення процесу формування особистості К.Мацієвича та становлення його творчого світогляду;

- характеристика основних етапів життя К.Мацієвича;

- аналіз творчого доробку К.Мацієвича,

- оцінка його внеску у розвиток системи громадської агрономії;

- дослідження ролі і місця К.Мацієвича у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. та особистого вкладу в український національно-визвольний рух;

- вивчення громадсько-політичної, журналістської діяльності К.Мацієвича в еміграційний період.

Наукова новизна дисертації визначена проблемою, яка до цього часу не була предметом спеціального дослідження. В роботі комплексно досліджено громадсько-політичну і наукову діяльність К.Мацієвича на тлі історичних подій кінця ХІХ - 40-х років ХХ ст., здійснено пошук та спробу систематизації його наукової і публіцистичної спадщини. До наукового обігу вперше введено значний масив архівних документів, які дозволяють розкрити основні етапи життєдіяльності К.Мацієвича, його наукові концепції, проблематику його досліджень та показати трансформацію світогляду вченого під впливом політичних подій, розкрити його роль у зовнішній політиці Директорії УНР, українських еміграційних організацій.

Методологічну основу дисертації склали принципи науковості, історизму, об'єктивності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Для розв'язання дослідницьких завдань використано методи аналізу та синтезу, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний і ретроспективний. Персоналістичний характер дослідження зумовив використання історико-типологічного, хронологічного та біографічного методів. В роботі застосовані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, результати, узагальнення і висновки можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблеми, при написанні підручників з вітчизняної історії, політології, агрономії, журналістики, упорядкуванні довідників, розробці навчальних курсів та програм з історії українського кооперативного руху, визвольної боротьби українського народу 1917 - 1921 рр. та української еміграції у міжвоєнний період.

Апробація результатів і оприлюднення окремих положень дисертації відбулося під час засідання круглого столу "Краєзнавство і освіта в Україні" (грудень 2006 р., м. Київ), на ІV Сумській науковій історико-краєзнавчій конференції (м. Суми, 22-23 листопада 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 рр." ( м. Кам'янець-Подільський, 6-7 грудня 2007 р.).

За матеріалами дисертації опубліковано 3 наукових статті у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, загальним обсягом … друкованих аркушів.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (загалом … с.), списку використаних джерел та літератури (… позицій). Повний обсяг дисертації - … с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його хронологічні рамки, розкрито наукову новизну та практичне значення, подаються відомості про апробацію дисертаційної роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, подано характеристику джерел та літератури. Детально вивчивши спеціальну літературу, що містить дані про К.Мацієвича, дисертантка здійснила її класифікаційний поділ, взявши за основу тематично-хронологічний підхід.

До першої групи було віднесено наукові розвідки, спогади, роздуми безпосередніх учасників Визвольних змагань 1917-1920 рр. В цьому доробку К.А.Мацієвич фігурував як політичний діяч, дипломат, людина, що мала відношення до складних процесів становлення УНР, однак ця постать не була в центрі уваги авторів, які особисто знали його по громадсько-політичній діяльності та державній службі. Попри певну суб'єктивність вказаних оцінок діяльності К.Мацієвича, фактичні дані, які наводилися в працях, мали велике значення для відтворення окремих епізодів життєвого шляху і визначення політичної позиції вченого. Наголосимо, що державницька діяльність К.Мацієвича в період 1917-1920 рр. отримала неоднозначні протилежні оцінки з боку його сучасників. Співробітництво К.А.Мацієвича з українськими урядами, його переконливе ставлення до земельної реформи Центральної Ради, роботи з С.Петлюрою і політики гетьмана П.Скоропадського, дипломатична діяльність в період Директорії стали об'єктом досліджень В.Винниченка, І.Мазепи, Д.Дорошенка, О.Доценка, М.Капустянського, А.Крезуба, І.Фещенка-Чопівського та ін. Попри те, що К.Мацієвич належав до осіб, які формували другий ешелон влади, були виконавцями рішень чільників українських урядів, вказані автори віддавали належне зваженій позиції К.Мацієвича при вирішенні тих чи інших внутрішньо чи зовнішньополітичних питань.

Короткий біографічний нарис В.Доманицького "Замість вінця на могилу" став практично чи не єдиною спробою узагальнюючої оцінки особистості К.Мацієвича, його наукової і громадсько-політичної діяльності. Написана відразу після смерті вченого, брошура репрезентувала основні етапи життєвого шляху, наукові досягнення, значення його наукового доробку. Саме В.Доманицький зазначив, що він є "корифеєм громадської агрономії" . Але ця невелика за обсягом робота (16 ст.) не могла окреслити основні аспекти життя і діяльності К.Мацієвича. Крім того, завдання автора полягало в змалюванні узагальнюючого образу громадсько-політичного діяча, ученого, який, незважаючи на емігрантське злиденне життя, залишився патріотом України і послідовним борцем за її незалежність. В.Доманицький знав К.Мацієвича як науковця, довгий час плідно співпрацював з ним, високо цінував його громадсько-політичну діяльність, але був мало інформований про його дипломатичну, державницьку роботу.

До другої групи віднесено літературний доробок представників української еміграції 30-40-х років ХХ ст. Узагальнююче дослідження С.Наріжного висвітлило постать К.Мацієвича як керівника еміграційних громадських організацій: Громадсько-допомогового комітету в Румунії, Спілки журналістів і письменників, Спілки техніків сільського господарства. Побіжно згадано викладацькі посади вченого, лекційні курси, які він читав, особливості роботи професорсько-викладацького складу в Українській господарській академії в Подєбрадах, Українському технічно-господарському інституті позаочного навчання. В цій студії подано невідомі раніше факти наукової діяльності К.Мацієвича: участь у наукових з'їздах, тематика наукових доповідей, пошуків.

В книзі "Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині" відомий тогочасний громадсько-політичний діяч О.Шульгин наголосив на безкомпромісній позиції К.Мацієвича, спрямованій на підтримку політики уряду УНР в екзилі, а також намагань С.Петлюри об'єднати ідеологічно розпорошену українську еміграцію. Оцінюючи роль К.Мацієвича у домовленостях з представниками Антанти в Одесі, О Шульгин акцентував увагу на дипломатичному такті і політичній мудрості вченого. Він же підтвердив абсолютне порозуміння С.Петлюри і К.Мацієвича у питаннях зовнішньої політики УНР, як під час переговорів з Антантою, так і з Польщею. мацієвич політичний громадський

Побіжно згадується К.Мацієвич як учений-агроном, кооперативний діяч у працях Д.Антоновича , М.Байера, С.В.Бородаєвського, І.Вітановича.

І.Вітанович, характеризуючи К.Мацієвича як вченого-агронома, теоретика і практичного організатора кооперативного руху, підкреслив негативне ставлення К.Мацієвича до вирішення земельного питання ІІІ Універсалом Центральної ради, наголосивши на безкомпромісній позиції вченого.

Надалі ж в еміграційній літературі про українську революцію К.Мацієвичу приділялося значно менше уваги. У дослідженнях таких авторів як В.Верига, П.Мірчук, І.Нагаєвський, М.Стахов, П.Христюк, М.Шаповал, С.Шелухін справа обмежувалася або згадками про участь вченого у політичних подіях, або тільки наголошенням його прізвища у складі Малої Ради, або кабінету міністрів С.Остапенка.

Таким чином, комплекс літератури української еміграції не претендує на вичерпність оцінок життєдіяльності і політичних поглядів К.Мацієвича.

Радянська історіографія розглядала проблематику української національно-демократичної революції, діяльність українських урядів виключно з точки зору об'єктивної закономірності перемоги радянської влади, що обумовило крайній суб'єктивізм в оцінці державотворчих процесів 1917-1920 рр. Ім'я К. Мацієвича, як і більшості українських громадсько-політичних діячів, що були активними учасниками національно-визвольного руху, а згодом в еміграції - засновниками українських громадських організацій і культурних товариств критично налаштованих по відношенню до радянської влади, або не згадувалося взагалі, або вживалось з епітетами "буржуазний націоналіст" "ворог народу" та ін.

Зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році розпочався процес неупередженого вивчення складних етапів української історії, в свій час замовчуваних чи викривлених радянською історіографією. Початком повернення із небуття імені вченого, дипломата і громадсько-політичного діяча стали статті В.Власенка до біографічного довідника "Діячі Української Центральної Ради". В розвідках з історії дипломатичних відносин українських урядів, напрямів їх зовнішньої політики К.Мацієвич епізодично згадувався в зв'язку його роботою міністром закордонних справ в уряді С.Остапенка, участю в проведенні переговорів з представниками французького військового командування в Одесі, у вирішенні зовнішньополітичних проблем українських урядів ("справа Курдиновського") (праці сучасних українських науковців Д.Будкова, Д.Веденєєва, А.Гошуляка, В.Солдатенка, В.Верстюка, О.Дзюби, В.Репринцева, В.Головченко, В.Шамраєвої, Я.Грицака, В.Капелюшного, В.Литвина, С.Литвина, В.Матвієнка, В.Савченка, Д.Скляренка, В.Соловйової, Д.Табачника).

Д.Табачник вперше наголосив на тому, що дипломатична кар'єра К.Мацієвича розпочалася у Бресті-Литовському. Називаючи його талановитим аграрником, що ніколи не займався міжнародними справами, Д.Табачник стверджував, що К.Мацієвич зумів стратегічно вірно обрати зовнішньополітичний курс, хоч здійснювані практичні заходи часто призводили до наслідків, протилежних тим, що були задумані, а обставини виявлялися сильнішими за нього і не відповідали національним інтересам України.

Відносно невеликим є масив літератури, присвячений участі К.Мацієвича в кооперативному русі на території Наддніпрянської України на початку ХХ ст., становленні системи громадської агрономії, його зусиллям по розробці аграрної реформи на Україні за часів Центральної Ради, з обов'язковим наголошенням на його чітко виваженій позиції з цього питання (роботи В.Власенка, В.Марочка, І.Хміля). Вони містять в собі певний фактичний матеріал, що розкриває напрями розвитку громадської агрономії в Наддніпрянській Україні, частково висвітлює процес формування наукового світогляду К.Мацієвича. Автори єдині в своїй думці, що для К.Мацієвича система агрономічних заходів, які він розробляв для поліпшення сільського господарства, сама взаємодія організацій громадської агрономії, агрономів і селян повинна була прислуговуватися вихованню національної свідомості, активної громадянської позиції.

Окремо розкрито позицію К.Мацієвича стосовно аграрної реформи, проект якої він розробляв за дорученням Центральної Ради. К.Мацієвич виступив проти радикальних аграрних експериментів, вважаючи їх хибними і такими, що не тільки не відповідають, а суперечать інтересам українського селянства. Однак оцінка його наукових поглядів, як вченого-агронома зроблена або побіжно, або взагалі відсутня.

Значним і доволі різноманітним є літературний доробок, пов'язаний з життям, громадсько-політичною і науковою діяльність української еміграції в Чехословаччині і Польщі. Ім'я К.Мацієвича згадується у зв'язку з роботою Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Бухаресті, яку він очолював протягом 1919-1923 рр., заснуванням і діяльністю Громадсько-допомоговогово комітету в Румунії та інших емігрантських громадських організацій. У цих дослідженнях дається характеристика політичних поглядів вченого, розкриваються напрями його наукової і педагогічної роботи.

Сучасний український історик В.Трощинський у праці про українську еміграцію у міжвоєнний період детально проаналізував програмну статтю К.Мацієвича "Незалежність України та сучасна демократія", відзначивши його роль як провідного ідеолога і громадсько-політичного діяча у справі об'єднання української еміграції за кордоном, одного із організаторів державного центру УНР в екзилі у Празі, Українського республікансько-демократичного клубу у Празі та інших емігрантських громадсько-політичних об'єднань. Автор звернув увагу не тільки на політичну і ідеологічну зваженість твору, довершеність думок, знання тодішньої політичної ситуації в радянській Україні, а і на чітку тверезу оцінку стану української еміграції і завдань, які перед нею стояли. Крім того, В.Трощинський наголосив, що К.Мацієвич, як авторитетний політик і громадський діяч, логічно передбачив майбутній розпад Радянського Союзу, чітко визначив причини цього процесу. В цій же роботі надано високу оцінку роботі Республікансько-демократичного клубу, в якому брав участь К.Мацієвич. Ця організація, на думку В.Трощинського стала провідником політики уряду УНР в екзилі і лабораторією державницького центру, що виробляла ідеологічні засади діяльності еміграції.

І.Срібняк, який присвятив свої наукові розвідки складній проблемі військової еміграції на території Польщі і Румунії після закінчення національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. на Україні, відводить достатньо місця оцінці діяльності Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії, особисто К.Мацієвичу, у вирішенні нагальних питань матеріального забезпечення інтернованих українських вояків і їх родин, працевлаштуванню, моральній підтримці. Особливо наголошується на зусиллях К.Мацієвича, його непохитній позиції у спілкуванні з представниками румунських організацій, підприємцями стосовно захисту прав українців, що опинилися в складному становищі на чужині. Незважаючи на те, що дипломатична місія, починаючи з 1920 р. потерпала від матеріальної скрути, К.Мацієвич віднаходив кошти для допомоги співгромадянам, докладав зусиль для поліпшення умов їх праці, відправляв на навчання до Чехословаччини українську молодь.

М.Савка у дослідженні "Українська еміграційна преса у Чехословацькій республіці" наводить цікаву інформацію про існування в Українському технічно-господарському інституті в Подєбрадах журналу позаочного навчання, у виданні якого безпосередню участь брав К.Мацієвич. Ця інформація при подальшому опрацюванні із залученням інших джерел дала можливість дисертантці оцінити особливості педагогічної і наукової роботи цього навчального закладу, зробити висновки про застосування передових технологій викладання, які сприяли високій успішності студентів.

Опрацювання літератури, присвяченої діяльності української еміграції, дало можливість дисертантці усвідомити тогочасні політичні погляди К.Мацієвича, його громадсько-політичну позицію, оцінити місце в українському русі, роботу в громадсько-політичних організаціях.

Наукова, громадсько-політична і державницька діяльність К.Мацієвича в українській і зарубіжній історіографії висвітлена досить фрагментально, певною мірою тендеційно і для остаточного і об'єктивного висвітлення цього питання дисертантці необхідним був пошук і залучення широкої документальної бази.

Джерельна база дослідження складається з архівних матеріалів, документів, матеріалів періодичних видань, мемуарів та спогадів.

Незважаючи не досить невелику кількість мемуарної літератури, її безперечна цінність полягає в тому, що поряд їз невідомим попереднім дослідникам фактичним матеріалом, цей комплекс джерел дав можливість оцінити особистість К.Мацієвича, його не тільки ділові, а й людські якості. У мемуарах і спогадах М.Галина [61], Д.Дорошенка [62], Ю.Колларда [63], В.Липинського [64], О.Назарука [65], І.Фещенка-Чопівського [66], Є.Чикаленка [67], Л.Чикаленка [68] постає образ принципової людини і непересічного політичного діяча. мацієвич політичний громадський

Але більшість мемуарів і свідчень сучасників та соратників К.Мацієвича цікава з огляду на висвітлення лише окремих фактів біографії та державної діяльності, характеристики його особистості.

Велике значення для розуміння напрямів державницької діяльності К.Мацієвича, його стосунків з Головним Отаманом С.Петлюрою мала публікація відомого українського історика В.Сергійчука "Мені ходить головно про працю для України..". Автор оприлюднив документи так званого "Фонду Мацієвича", що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (Ф.269. - оп.2. - спр.102). Цей комплекс листів, які С.Петлюра відправляв К.Мацієвичу, містить в собі характеристику внутрішньополітичного становища України, проблеми, які стосувалися налагодження зовнішньополітичних стосунків. Листування свідчило про достатньо дружній, довірливий характер спілкування між особами. Коло питань, які розкривалися, стосувалося не тільки щоденних проблем формування української державності. К.Мацієвич був для С.Петлюри не тільки довіреною особою, але й людиною, що завдяки своєму досвіду дипломатичної, державницької роботи, мала можливість сприяти вирішенню нагальних проблем, віднайденню складних політичних рішень. Введене до наукового обігу листування С.Петлюри з К.Мацієвичем надало можливість по-іншому сприйняти місце останнього в ієрархії відносин між діячами урядів УНР, зрозуміти його дійсну громадсько-політичну позицію. Попри всі негаразди, довірливі стосунки між Головним Отаманом С.Петлюрою і К.Мацієвичем збереглися на все життя.

Найбільш значні, об'ємні і цінні документи, що висвітлюють державницьку, громадсько-політичну і науково-педагогічну діяльність К.А.Мацієвича знаходяться у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ). Ці документи за змістом можна подіти на три групи: документи, що відносяться до періоду 1917-1919 рр. і розкривають участь К.А.Мацієвича в діяльності Центральної Ради, Директорії; документи 1919-1923 рр., пов'язані з роботою Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії; документи 1923-1945 рр. (Празький архів), які стосуються функціонування, напрямків діяльності українських вищих навчальних закладів та громадсько-політичних організацій у Чехословаччині і містять окремі факти наукової і викладацької роботи вченого.

Критично оцінити і проаналізувати співробітництво К.А.Мацієвича з українськими урядами в період з 1917-1919 рр. надають можливість документи ЦДАВОУ, що зберігаються у ф.1060 (Генеральний секретаріат земельних справ м.Київ, Народне міністерство земельних справ м.Київ (червень 1917-9 січня 1918рр), ф.1065 (Рада міністрів Української Народної Республяки (1919-1920), ф.1092 (Міністерство внутрішніх справ Української Народної Республіки (1919-1920рр), ф.2592 (Секретарство національних справ Української Центральної Ради. Генеральне секретарство справ міжнародних Української Центральної Ради. Народне міністерство справ закордонних Української народної республіки (1917-1918). Опрацювання і аналіз документів цих фондів надало можливість чітко окреслити позицію К.А.Мацієвича з приводу проекту земельної реформи, запропонованого Центральною Радою а також з інших питань, що мали нагальне значення в процесі державотворення 1917-1919 рр.

Основні напрями роботи Надзвичайної диломатичної місії УНР в Бухаресті, яку з 1919 по 1923 рр. очолював К.Мацієвич, розкрито і проаналізовано завдяки опрацюванню автором документів і матеріалів ф.1075 (Військове міністерство Української Народної республіки мм.Київ, Тарнов (1918-1923 рр.), ф.3696 (Міністерство іноземних справ УНР, м.Київ (1918-1922), ф.4465 (Колекції окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб (1901-1948). Залучення до дослідження документів і матеріалів цих фондів, аналіз звітів К.Мацієвича до Міністерства закордонних справ, наявних листів до І.Мазепи, висвітлило стан міжнародних відносин УНР з Румунією і країнами Антанти, проаналізувати напрямки роботи К.А.Мацієвича на посаді голови Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Бухаресті, його дії, спрямовані на розширення торгівельних, політичних відносин з Румунією (Ф.1075.-оп.2.- спр.289, 474).

Для розуміння і об'єктивної оцінки діяльності Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Бухаресті важливими є документи, які стосуються організаційних і фінансових питань (Ф.3696.-оп.1. Спр.161, Оп.2, Спр. 74, 229). Вивчення і критичне осмислення цих матеріалів по іншому розкриває характер діяльності К.А.Мацієвича, яка була спрямована не тільки на вирішення дипломатичних, політичних питань, а й на роботу по матеріальному забезпеченню місії і її співробітників.

Великий інтерес, особливо в світлі дискусії з приводу Варшавської угоди 1920 р., являє комплекс документів, що місить в собі листування К.А.Мацієвича з приводу діяльності Б.Курдиновського. Опрацювання дослідником цих документів надало можливість розкрити роль названих осіб у процесі підписання угоди з Польщею у 1918 р., критично низку обставин, які спричинили відомі негативні наслідки для України, врахувати не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні фактори при розгляді даного питання. На основі опрацьованого комплексу документів і матеріалів авторка зробила висновок, що К.Мацієвич в даній справі діяв маючи прямі вказівки С.Петлюри і став заручником об'єктивних обставин..

Досить об'ємним є комплекс документів, які присвячені діяльності українських громадсько-політичних емігрантських організацій у Чехословаччині та інших європейських країнах, діяльності Української господарської академії в Подєбрадах, Українського технічно-господарського інституту заочного навчання в Подєбрадах, Українського Вільного університету в Празі (Ф.3528, Оп.1; Ф.3795, Оп.50; Ф.3859, Оп.1; Ф.3879, Оп.2). Грунтовний аналіз цих документів дозволив надати оцінку роботі К.А.Мацієвича в емігрантських громадсько-політичних організаціях, його роль в організації і проведенні з'іздів української еміграції (Ф.3534, Оп.1).

Розкриттю напрямків наукової і педагогічної діяльності К.Мацієвича в Чехословаччині сприяло опрацювання фондів Української господарської академії в Подєбрадах, Вільного університету в Празі, Українського технічно-господарського інституту заочного навчання в Подєбрадах. Ці документи окреслюють напрямки науковою діяльності талановитого вченого, розкривають низку наукових проблем, над якими К.Мацієвич працював в еміграції. Необхідними для розуміння особистості і наукових уподобань вченого було вивчення автором листування вченого з приводу видання чи написання його книг, протоколів професорських рад, в засіданнях яких брав участь К.А.Мацієвич. Уточненню окремих фактів біографії ученого дало можливість вивчення його особистих листків, які він складав при вступі на роботу в різні вищі навчальні заклади (Ф.3859.-Оп.1; Ф.3879.-Оп.2).

Дисертанткою вперше введений в науковий обіг Ф.3892 (Комітет фундації ім.К.Мацієвича при Українському технічно-господарському інституті, Подєбради, ЧСР). Опрацьоване листування К.Мацієвича з В.Доманицьким надало можливість реконструювати до цього часу невідомі сторінки життя і наукової, громадсько-політичної діяльності першого. Виявлений перелік робіт, більшість з яких, на жаль, відома тільки за назвами. Особливий інтерес представляє незавершене інтерв'ю К.Мацієвича під робочою назвою "На українській суспільно-агрономічній ниві", яке повинно було стати основою книги про його життя та діяльність. Цінний науковий доробок складають рукописні роботи К.Мацієвича "Сільське господарство", "Організація сільського господарства", "Сільське господарство сучасної України в порівнянні зі світовим", "Голод на Україні" використані дисертанткою в роботі. Незважаючи на перебування на чужині, розробкою проблем сільського господарства України К.Мацієвич не припиняв займатися ніколи. Страшні події 1932-1933, оцінені Президентом України В.А.Ющенком як геноцид українського народу, К.Мацієвич розглядав з точки зору ученого агронома, наголошуючи на організаційних причинах голоду на Україні, і з точки зору політика і державного діяча, розуміючи голод як масове винищення українського населення, яке не сприйняло ідей колгоспного господарства.

Зважаючи на чисельність і різноплановість, дисертанттка знайшла можливим і необхідним виділити окремо ще один комплекс джерел - періодику. Було проаналізовано великий масив періодичних видань, видавцем, або автором яких був К.Мацієвич.

Дослідницею було опрацьовано наклади журналу "Хлібороб" за 1913-1915 рр., видавцем, а потім постійним кореспондентом якого був вчений. Статті характеризують позицію вченого з приводу реалізації напрямів столипінської земельної реформи, майбутніх аграрних перетворень на Україні, сільськогосподарської освіти.

Наклади журналу "Тризубу" з 1925р. по 1938 р. з хронологічною достовірністю допомогли відновити етапи і напрями діяльності Громадсько-допомогового комітету в Румунії, який очолював К.Мацієвич, Комітету з допомоги голодуючим в Україні, діяльність якого не згадувалась в літературі, Республікансько-демократичного клубу та інших громадсько-політичних організацій. Співпраця К.Мацієвича з "Тризубом" сприяла поширенню української ідеї серед еміграції, вихованню молодого покоління борців за незалежність, збереженню пам'яті про видатних українських діячів. Саме опрацювання "Тризуба" дозволило авторці заповнити існуючі прогалини, пов'язані з політичною, частково науковою і громадською роботою К.Мацієвича в період еміграції.

Практично невивченим і належно не оціненим є комплекс джерел, який складають праці К.Мацієвича. Автор опрацювала рукописні роботи вченого, праці, опубліковані в журналі "Тризуб", "Хлібороб", роботи, що зберігаються в єдиному варіанті в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління.

Загалом, оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної проблеми, варто зауважити, що рівень її документального забезпечення є достатнім. Опрацьований дисертанткою великий комплекс документального матеріалу, що має різні джерела походження, надає можливість досить грунтовно і достовірно висвітлити наукову, громадсько-політичну, державницьку діяльність К.А.Мацієвича. Порівняння матеріалів, їх всебічний аналіз і синтез дозволяють охарактеризувати його як засновника громадської агрономії, громадсько-політичного, державного діяча, вченого і визначного політика свого часу.

У другому розділі - "Діяльність К.А.Мацієвича на початку ХХ ст.", йдеться про творчий і науковий шлях вченого. З точки зору формування світогляду розглядається його юність, висвітлюються роки навчання як початок наукової та громадської діяльності, характеризуються періоди наукової біографії.

На початку 1894 р., після закінчення 4 Київської гімназії, К.Мацієвич вирішив продовжувати навчання у Ново-Олександрійському інституті сільського господарства в Пулявах на території Польщі. В цей період поступово починається становлення К.Мацієвича як національно свідомого громадянина, що спрямував свої зусилля на поширення української національної ідеї. У 1895 р. він став на чолі нелегальної студентської “Української громади”, до складу якої входили відомі в майбутньому українські діячі М.Яворський, П.Коцюбинський, Г.Коркушко, Ю.Соколовський, К.Маньківський, Г.Дібальт, І.Шульга.

У 1899 р. на запрошення голови Полтавського сільськогосподарського товариства Д.Квітки переїздить до Полтави на посаду агронома і вченого секретаря товариства сільського господарства. Водночас К.Мацієвич починає теоретичну розробку актуальних для агрономічної науки того часу питань - основ обробки грунту, вчення про дрібну обробку землі на основі системи Кембеля, застосування якої він вважав можливим на полтавських чорноземах. Висновки проведених дослідів знайшли відображення у працях К.Мацієвича “Основні засади земської агрономічної організації” (1900 р.) та “Організація мережі дослідних установ на Полтавщині”, в яких розроблена районізація Полтавщини. В основу праць було покладено ідею: дослідні установи мають значення лише для науково визначеного району, поза межами якого вони не можуть застосовуватися у практичному господарстві без суттєвих поправок.

Автором розкрито діяльність К.Мацієвича на посаді агронома губернського земства, тісно пов'язану з роботою полтавської нелегальної “Української громади”, до складу якої входили українські письменники П.Мирний, О.Пчілка і громадівці Г.Маркевич, М.Дмитріїв, О.Русов.

З 1912 р. К.Мацієвич працював агрономом Харківського товариства сільського господарства, редагував “Агрономічний журнал”, підготував добірку наукових і публіцистичних праць. Одну з цих робіт заходами Харківської губернської управи було видано у 1912 році. Це був збірник статей “Прогрес агрокультури”. Вчений-агроном входив до складу оргкомітету Всеросійського кооперативного з'їзду, який проходив 1-7 серпня 1913 р. в Києві. Соціаліст-федераліст К.Мацієвич стояв на позиції посилення національних моментів у кооперативному русі, базуванні їх на основі самодіяльності місцевих організацій. Підтримуючи ідею створення союзних об'єднань, він вважав, що останні мають діяти на федеративних засадах.

В дисертації проаналізована діяльність К.Мацієвича в кооперативному русі, що була взаємопов'язана з викладацькою і педагогічною. В кінці літа 1915 року його кандидатуру було затверджено на посаду професора двох Петербурзьких вищих учбових закладів і він розпочав наукову і викладацьку працю, не залишаючи роботу в українській громаді. Крім того, вчений викладав громадську агрономію в університеті Шанявського в Москві, куди його запросили як провідного спеціаліста в цій галузі. Працюючи в ньому, він брав активну участь разом з М.Туган-Барановським, Б.Брунстом, М.Чайковським, С.Бородаєвським та іншими провідними вченими і педагогами в обговоренні питання про організацію спеціального кооперативного інституту.

У 1916 р. голова Всеросійського земського союзу князь Г.Львов (майбутній голова Тимчасового уряду) запросив його очолити економічний відділ. В Петербурзі К.Мацієвич активно співпрацював з “Петербургским отделением Московского комитета ссудо-сберегательных и потребительских товариществ”.

Отже, науково-теоретична, журналістська спадщина К.Мацієвича складалася з чисельних праць і статей, присвячених застосуванню досягнень агрономічної науки в реальних умовах господарювання. Через популярні на початку ХХ ст. видання "Хлібороб", "Муравейник-Комашня", "Южно-Русская сельськохозяйственная газета" та інші учений популяризував основні положення тогочасної агрономічної науки.

К.Мацієвич пропагував досягнення агрономічної науки на сторінках видань, редактором яких був, залучав до співпраці селянських кореспондентів, підтримуючи таким чином тісний зв'язок з народом. Як і інші представники української інтелігенції на початку ХХ століття, вчений вважав, що кооперативний рух стане тим чинником, який сприятиме залученню українського населення до більш активних форм боротьби. Агроном-практик, журналіст широкого діапазону прагнув донести до свідомості селян найважливіші знання з організації сільськогосподарського виробництва, громадянського життя. Українська революція двадцятих років ХХ століття наочно підтвердила критичний відбір людей, які наближали її час й зрештою стали на чолі найбільш відповідальних ланок державного управління в Українській Народній Республіці в 1917-1920 рр.

Розділ третій дослідження - "К.А.Мацієвич - громадсько-політичний, державний діяч доби Української революції", присвячений роботі К.Мацієвича в Центральній Раді, урядах УНР, в партійному середовищі. Він входив до складу Малої І Центральної Ради від партії соціалістів-федералістів з другої половини червня 1917 року, був заступником М.Кушніра, подавав свій голос за нього при голосуванні за ІV Універсал, обіймав посаду товариша Генерального секретаря земельних справ.

У розділі детально проаналізовано діяльність К.Мацієвича по підготовці проекту земельної реформи, остаточну роботу над яким було завершено в кінці жовтня 1917 року. Після його обговорення Центральна Рада зобов'язала Малу Раду доповнити та обговорити цей документ і тільки після цього оприлюднити через Секретаріат "йдучи невпинно до соціалізації землі". К. Мацієвич вважав, що наміри уряду урівняти земельні наділи не притаманне українському народу, воно є прямим запозиченням процесів, що відбуваються в Росії. У "Новій раді" К. Мацієвич зазначав: "Аграрний терор і руїна в сільському господарстві України виникли внаслідок проголошення III Універсалом ідеї примусової соціалізації землі". Після проголошення ІІІ Універсалу К.Мацієвич вийшов зі складу Центральної Ради, але співробітництва з нею не припинив.

В дисертації досліджено роботу вченого і громадсько-політичного діяча в Централі, Київському і Васильківському земствах, центральному кооперативному комітеті, на посаді лектора комерційного інституту, кооперативних курсів, проаналізовано надруковані ним статті в органі секретарства земельних справ - "Віснику І Всеукраїнського агрономічного з'їзду". (5 номерів цього видання вийшли протягом серпня-листопада 1917р.). Враховуючи теоретичний і практичний досвід роботи К.Мацієвича, делегація українських партій рекомендувала його до складу уряду П.Скоропадського на посаду міністра земельних справ. Резолюцію з цього приводу було передано генералу Гренеру - начальнику штабу німецьких окупаційних військ 2 травня 1918 року. Проте ця пропозиція не була прийнята.

Вивчено співробітництво К.Мацієвича з С.Петлюрою у Всеукраїнському земському союзі, плідна робота вченого з вирішення найважливіших питань, зокрема, організації в кожному повіті України по одній зразковій народній школі, названої ім'ям видатного діяча революції, утворення земських електричних станцій, будівництва шляхів і т.д

Як представник Всеукраїнського земського союзу, К.Мацієвич увійшов до складу Національного союзу, в якому зародилася ідея повстання проти гетьмана, коли останній під впливом монархічного російського оточення погодився на підписання федеративного договору з Росією. Найбільш поміркована частина Національного союзу організувала депутацію до П.Скоропадського, до складу якої разом з К.Мацієвичем входили С.Шемет, А.Ніковський, А.Саліковський, однак вплинути на зміну позиції П.Скоропадського не вдалося. Національним союзом було прийняте рішення про підготовку повстання. К. Мацієвич - один з лідерів партії соціалістів-федералістів, разом із А.Ніковським і С.Єфремовим, незважаючи на серйозні претензії до П.Скоропадського, відмовився його підтримати. В грудні П.Скоропадський зрікся влади і виїхав за межі України. Організатори повстання, утворена ними Директорія, її уряд опинилися віч-на-віч з серйозними економічними, зовнішньополітичними, соціальними, військовими проблемами. Саме в цей час всебічно розкрився дипломатичний хист К.Мацієвича. Директорією було прийнято рішення про початок переговорів з французькими представниками в Ясах та Одесі.

Делегація, до складу якої входив К.Мацієвич, домоглася обіцянки уряду Румунії не втручатися у внутрішні справи України, підтримувати її домагання незалежності на міжнародній конференції.

Участь у переговорному процесі - важливий етап у житті К.Мацієвича. Його дипломатична кар'єра почалася раніше, 12 грудня 1917 р. на УІІ сесії Центральної Ради визначалися пріоритетні напрями зовнішньої політики УНР. Основним було питання про участь або ігнорування Брест-Литовських переговорів. В результаті дискусії було прийнято постанову про необхідність делегації УНР до Бресту. К Мацієвич увійшов до неї разом із В.Голубовичем (голова), М.Любинським, О.Севрюком, М.Полозом, М.Поршем, М.Левицьким, радниками-помічниками з торговельних, економічних і фінансових питань. В травні 1918 року, під час мирних переговорів України з РСФРР, К.Мацієвич входив до складу політичної комісії, очолюваної О.Шульгиним.

У розділі всебічно розглянуто участь К.Мацієвича у переговорах з представниками Антанти в Одесі, спочатку як політичного діяча, а з лютого 1919 року - як міністра закордонних справ в уряді С.Остапенка. Призначення К.Мацієвича на цю посаду було добре продуманим кроком. Враховувалася його освіченість, громадсько-політичний досвід, володіння італійською та англійською мовами. Навіть росіяни вважали його однією із найцікавіших осіб серед діячів Директорії. Як міністр закордонних справ, він зіткнувся з небажанням представників французького командування прискорити переговорний процес. Одночасно з переговорами в Одесі, К. Мацієвич за дорученням С.Петлюри, спрямував свої зусилля на досягнення порозуміння з поляками як з потенційними союзниками.

Протягом 1919-1923 рр. К.Мацієвич представляв уряд УНР в якості голови Надзвичайної дипломатичної місії в Румунії, повноважного представника на переговорах з представниками Польщі та російського білого руху. Складність і відповідальність ситуації потребувала від дипломата і державного діяча застосування знань, високих особистих моральних якостей. К.Мацієвич виступав провідником зовнішньополітичного курсу Головного Отамана С.Петлюри, спрямованого на встановлення контактів з державами Антанти і Польщею, став тією особою, яка знаходячись у другому ешелоні влади, своїми безпосередніми діями сприяла поліпшенню зовнішньополітичної ситуації України.

Діяльність К.Мацієвича в українських урядах протягом 1917-1923 рр. - це самовіддана робота національно-свідомого громадянина, патріота. Він виступав як громадсько-політичний діяч, незважаючи на певні розбіжності у стосунках з представниками урядових кіл, не залишаючи плідної роботи, спрямованої на поліпшення становища УНР.

Виконуючи доручення українських урядів, К.Мацієвич виявив хист дипломата і політика в укладанні ряду домовленостей з Румунією, поліпшенні співпраці з закордонними громадсько-політичними організаціями. Його діяльність сприяла поширенню української ідеї за кордоном, популяризації знань про Україну та її боротьбу за незалежність, привертала увагу міжнародної спільноти до українських проблем.

У четвертому розділі - "Еміграційний період життя К.А.Мацієвича (1924-1942рр.)", проаналізовано громадсько-політичну, наукову і викладацьку працю К.Мацієвича в Чехословаччині. Окремо висвітлено його роль у створенні єдиного емігрантського центру, співпрацю з урядом УНР в екзилі.

К.Мацієвич, маючи нансенівський паспорт, переїздить до Чехословаччини, де продовжує політичну і громадську діяльність, поєднуючи їх з викладанням у вищих навчальних закладах. Розпочинається новий етап у його житті - будні емігранта, людини, відірваної від батьківщини, яка не втрачає надії на повернення.

На основі аналізу великої кількості нових джерел, в дисертації зроблено висновок, що К.Мацієвич був одним з тих керівників української еміграції, які розуміли необхідність організації, створення нових дійових органів еміграції як головне завдання і, водночас, проблему її існування.

Для виконання завдань, кінцевою метою яких була консолідація українства, було розпочато роботу по об'єднанню національно-свідомих елементів, незалежно від партійної належності. Наслідком процесу стало відкриття у 1925 р. Республікансько-демократичного клубу, одним з керівників якого став К.Мацієвич. Для популяризації життя української громади члени клубу активно співробітничали з чеською пресою, засновували українські періодичні і неперіодичні видання. В травні 1925 р. в Чехословаччині починає виходити орган незалежної республікансько-демократичної думки "Український вісник", в першому номері якого вміщено статтю К.Мацієвича "На аграрні теми". З 1928 р., коли клуб очолив вчений, була відкрита його філія в Подєбрадах. На його засіданнях обговорювалися питання політичного, економічного життя, вшановували пам'ять активних учасників національно-визвольних змагань.

Постійно опікуючись українськими проблемами К.Мацієвич з 1929 року входить до Празької філії комітету допомоги голодуючим на Україні. За його безпосередньої участі така ж філія була заснована в Румунії. Комітет допомоги голодуючим українцям у 1929 р. випустив брошуру, де назвав систему більшовицького господарювання основною причиною голоду.

Активно співробітничав К.Мацієвич з “Українським об'єднанням в ЧСР”. Ця організація, незважаючи на обмеженість в коштах, (що взагалі було характерно для всіх українських емігрантських установ), проводила активну культурно-просвітницьку роботу, сприяла скликанню конференцій, разом з Республікансько-демократичним клубом допомагала влаштовувати на роботу українських емігрантів, переважно тих, що мали вищу освіту.

Громадсько-політичну діяльність, незважаючи на її надзвичайну складність, К.Мацієвич органічно поєднував з науковими пошуками, результатом яких стали праці, статті з економічних питань, опубліковані в "Тризубі" та інших виданнях. На їх основі готувалися відозви уряду УНР з економічних, політичних та інших питань.

К.Мацієвич з 1923 р. обіймав посаду професора Української господарської академіі (УГА) в Подєбрадах.

Викладацька і організаторська діяльність К.Мацієвича отримала високу оцінку колег:

У липні 1925 року К. Мацієвича висували на посаду проректора УГА, у 1927-1928 навчальному році він був деканом агрономічно-лісового факультету, працював у факультет-ській редакційній комісії. У 1931 році у науковому збірнику академії "Записки УГА" надруковано його працю "Один з головних елементів сучасної хліборобської кризи".

К.Мацієвич брав участь у І та ІІ Українських наукових з'їздах. На першому у 1926 році виступав з доповіддю, на ІІ (1932 р.) - був головою агрономічно-лісової підсекції і представив на обговорення дві свої праці: "Колективізація селянського господарства на Україні" та "Проблема аграрного перенаселення України".

У 1932 році на базі УГА було відкрито Український технічно-господарський інститут, який після закриття академії у 1935 році став самостійним вузом. К.Мацієвич, як і інші професори УГА, працював у цьому навчальному закладі без оплати, або за незначний гонорар. Головне у навчальній роботі полягало у листуванні викладачів зі студентами, яке було надзвичайно інтенсивним. Досить зазначити, що лише економічно-кооперативний відділ УГТІ за перші 4 роки існування отримав 8,5 тис листів. З 1936 р. К.Мацієвич очолив роботу, заснованої в Празі 1932 р. Української наукової асоціації. Її завданням було визначено плекання української науки взагалі, дослідження минулого та сучасного стану української культури, природи, техніки, господарства, права, соціального та громадського життя українського народу, його відносин з іншими народами.

В дисертації проаналізовано співпрацю К. Мацієвича з Українським науковим інститутом у Варшаві, який був осередком виховання молодих українських спеціалістів, носієм української державницької ідеї. Він був членом колегії інституту, яку очолював проф. О. Лотоцький. Працюючи викладачем інституту, К.Мацієвич підготував до друку працю “Проблема аграрного перенаселення України”. Окрім роботи в українських навчальних закладах, К. Мацієвич читав лекції в російській школі в Подєбрадах, був одним з ініціаторів створення видавництва "Кооперативний фонд ім. Василя Доманицького".

У 1941 р. при культурно-науковому товаристві Українського національного об'єднання були створені фахові комісії. К. Мацієвич приймав участь у роботі сільськогосподарської, виголосивши на її засіданнях доповіді: "Завдання сільськогосподарської політики та її напрямки в переходовий період" (надрукована у збірнику "Сільське господарство України"). Друга передбачалася як вступ до фундаментальної праці "Аграрна реформа в Україні", яку професор, на жаль, не встиг завершити.

Помер К. Мацієвич 2 квітня 1942 р. у Празі. Напередодні своєї смерті він зустрівся з В.Садовським і висловив побажання, щоб на ті невеликі заощадження, які в нього залишалися була заснована фундація його імені для дослідів аграрної справи. Право на стипендії згідно з її статутом мали особи з відповідним фахом і бажанням працювати в галузі аграрної справи України, які подали до Сенату УГТІ заяви про виділення допомоги з точним зазначенням мети і програми наукових розробок та часом їх виконання.

Його науково-теоретична спадщина, громадська діяльність свідчать, що він залишився свідомим українцем, який вірно служив справі відродження незалежної України.