Основні етапи історії етики науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва

УДК 17:130.2(045)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Основні етапи історії етики науки

07.00.07 - історія науки і техніки

Мелещенко Лариса Петрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі методології і соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України

Науковий керівник: доктор філософських наук Рижко Лариса Володимирівна, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України, провідний науковий співробітник відділу методології і соціології науки

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, Дупленко Юрій Констянтинович, Професор факультету природничих наук Національного університету “Києво-Могилянська академія”

кандидат історичних наук Шепель Любов Федорівна, Інститут історії України НАН України, науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст. .

Захист відбудеться « 17 » червня 2009 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.02 в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. Грушевського, 4, к. 615.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України (01032, Київ, бул. Тараса Шевченка, 60, 623

Автореферат розісланий 14 травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук В.Г.Гармасар

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема розробки етичних норм і цінностей науки є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Необхідність пошуків нових морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлена також руйнацією усталених етичних систем, які ґрунтуються на звичаях та традиціях, кризою раціоналістичних світоглядних систем. Ці пошуки посилюють інтерес до проблем аксіології, філософії моралі, а також актуалізують розробку професійних етик.

Зважаючи на зростаючу роль науки, вчених в індустріальному, особливо в інформаційному суспільстві, перетворення наукових досліджень в самостійну сферу суспільного виробництва, яке визначає не лише сьогоднішній, але й майбутній стан суспільства, смисли буття людини в світі, виконання вченими не лише пізнавальних, світоглядних, але й експертних функцій, зростає актуальність етичних проблем науки.

Донедавна можна було вважати, що етичні проблеми науки виникають лише за певних виключних ситуаціях і стосуються окремих специфічних галузей знань. Сьогодні така думка є застарілою. Сьогоднішній науково-технологічний прогрес генерує все нові проблеми етичного характеру.

Треба додати, що наукові дослідження тривалий час були не надто фінансово обтяжливими для людства. Але, скажімо, на сьогодні вартість грандіозного міжнародного проекту «Геном людини» співрозмірна з усіма попередніми затратами людства на наукові дослідження. Таким же величезним буде і масштаб його впливу на людину, її світосприйняття.

Словом, відбуваються істотні зміни в соціальних функціях науки, в її взаємодії з іншими соціальними інститутами, змінюються форми і норми власного ладу інституту науки, взаємовідношення між членами наукової спільноти тощо. Це породжує необхідність морально-етичної рефлексії як невід'ємної частки сучасного наукового пізнання і методологічного аналізу. Традиційна оцінка наукового знання на предмет істинності як відповідності реальності, або її внутрішньої несуперечливості доповнюється нормативно-ціннісною оцінкою як встановлення відповідності меті і цілям соціального суб'єкту, тобто відповідності інтерсуб'єктивно значимим зразкам.

Сьогодні можна спостерігати відхід від поклоніння науці і технології як безумовному благу і формування уяви про них як зовсім протилежних благу. Ці обидва погляди помилкові. Безумовно, наука і техніка є благом для людини, але не безумовним благом. Оскільки вони є продуктами людської діяльності, вони вимагають цілеспрямованої орієнтації і направленості, яка б поєднувала закономірності їх внутрішнього росту з усуненням негативного впливу і захистом різноманітних людських цінностей.

Актуальність проблеми історичного аналізу науки зростає з розширенням соціальних ролей, які виконує вчений в сучасному суспільстві. Соціальний інститут науки хоча і є самоорганізуючою системою, водночас він існує в постійній конкурентній боротьбі за обмежені суспільні ресурси, виконання вченими експертних функцій часто вимагає не лише професійної компетенції, але й морального вибору під тиском політичних чи корпоративних інтересів. І це прикметно як для сучасної науки, але й для її усієї історії, яка свідчить, що моральний вибір вченого, його етична позиція вкрай вагомі для прогресу науки. Цей історичний досвід має бути використаний сучасною етикою науки.

Але існуючі дослідження етики науки в основному присвячені розробці теоретичних основ етики науки (Г.М.Марчук, Е.Агацці, Р.Мертон, Х.Лейслі, В.С.Стьопін, Б.Г.Юдін, І.Т.Фролов, Г.Йонас, А.Маслоу та інші). В цьому плані є дослідження видатних вчених (А.Ейнштейн, В.Вернадський, В.Гейзенберг, М.Моісєєв та інші).

Є література, яка присвячена загальним питанням етики, поряд з цим в ній йдеться і про етику науки (А.М.Єрмоленко, К.-О.Апель, Ю.Г.Габермас, В.Гьосле, Г.Йонас та інші). Зокрема обґрунтовуються значення етики відповідальності в гуманістичній переорієнтації суспільства, вирішенні глобальних проблем. Розкривається зміст функціональних визначень етичних норм і цінностей в поєднанні орієнтаційного, інтеграційного і легітимаційного аспектів.

Численими є праці присвячені дослідженням проблем біоетики, техноетики, екологічним питанням (В.Р.Поттер, Р.Атфілд, Д.Д.Бернардо, Е.Гайслер та інші).

І тим не менше мало досліджень з історії етики науки, виняток складають дослідження М.Г.Лазара, І.Т.Фролова, Б.Г.Юдіна, Д.Ходжіна. Останні, щоправда, торкаються тільки окремих проблем історії науки, не носять системного характеру, практично не стосуються історичного дослідження формування засад етики науки, трансформацій, які відбувалися зі зміною структури і функцій науки. Автор дисертаційного дослідження намагається надолужити зазначене.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою планів науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України: “Соціокультурні та методологічні зрушення в науковому знанні в період трансформації наукової системи” (№ державної регістрації 0103U007808); “Дослідження методологічних та історико-соціальних аспектів становлення і розвитку інформатики в Україні” (№ державної регістрації 0102U005976), «Дослідження інноваційного потенціалу інформації та знання в методології знанєвого суспільства» (реєстраційний № 0101U007847).

Мета і завдання дослідження.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертації. Положення і висновки дисертації розширюють і уточнюють існуючі уявлення про науку, зокрема про роль етичних концептів в період генези науки, а також при використанні наукових знань в технологічних процесах. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що зазначені особливості „внутрішньої” та „зовнішньої” етики науки та аспекти їх взаємодії можуть призводити до різних практичних наслідків в розвитку науки та технологій. Це необхідно враховувати при реформуванні науки в Україні.

Теоретичні результати можуть бути використані у навчальних курсах з історії науки, наукознавства для студентів ВНЗ, аспірантів, а також в подальших наукових дослідженнях і організації наукової діяльності.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладались автором на міжнародних київських симпозіумах з наукознавства (жовтень 2004 р., листопад 2005 р., жовтень 2007 р.), Міжнародному симпозіумі «Молоді вчені і спадкоємність поколінь в науці (Київ, листопад 2005 р.), ІІІ Національному конгресі з біоетики. Київ, 8-11 жовтня 2007 р., міжнародних конференціях “Філософія космізму і сучасна авіація” (Київ, березень 2004 р., квітень 2005 р.), Наукових читаннях, присвячених пам'яті Г.М.Доброва (Київ, березень 2005, 2006, 2007 рр.), методологічних семінарах і засіданнях відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України.

Публікації. Наукові результати дисертації викладені у 9 наукових публікаціях, в тім колі в 4-х статтях у фахових наукових виданнях. Дві статті було видано у співавторстві: 1) Науковий простір як проблема соціології науки (співавтор Л.В.Рижко)//Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія. - 2007. - Вип. 2(6). - С. 24-30 (авторська участь - підбір і узагальнення матеріалу, співавторська - редагування матеріалу); 2) Два виміри етики науки. (співавтор Л.В. Рижко) // ІІІ Національний конгрес з біоетики. Київ, 2007 - К., 2007. - С. 50-51. (авторська участь - підбір і узагальнення матеріалу, співавторська - редагування матеріалу).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок, з них 16 сторінок займає список використаної літератури, до якого входить 200 джерел.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок з напрямками планових робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України, визначено мету, завдання і методологію дослідження, сформулювано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів та можливостей їх теоретичного і практичного застосування.

У розділі 1 «Наука та етика: вихідні позиції» розглянуто джерельну базу та історіографію проблеми. Загальний обсяг джерельного матеріалу можна умовно поділити на такі групи:

Проблеми відношення науки та цінностей. Тут розглядаються питання генези науки як особливого пізнавального феномену, формування соціального інституту науки, еволюцію його взаємодії з іншими інститутами суспільства. Тобто, розглядаються проблеми формування так званої зовнішньої етики науки.

Низка праць, де етика науки розглядається як одна з форм професійних етик - внутрішня етика науки. Ці праці присвячені проблемам етосу науки, взаємовідношенню між членами наукового колективу, психологічним мотивам діяльності вчених, моральним колізіям, які виникають під час наукових досліджень Вернадский В.И. О науке. - Т. 1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль //В.И.Вернадский - Дубна: Феникс, 1997. - 576 с.; Вернадский В.И. Очерки и речи. - Вып.1. - 1922. - 123 с.; Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты) / Под. ред. В.Танчера. - К.: Абрис, 1996. - 109 с.; Онопрієнко В.І. Наукове співтовариство. Вступ до соціології науки // Онопрієнко В.І.- К.: ЦДНТПІН ім. Г.Доброва, 1998. - 99 с..

Великий масив літератури присвячено професійним етикам (екологічна, медична, біоетика, техноетика) Борейко В.Е. Экологическая этика // В.Е.Борейко - М.: Издательство МНЭПУ, 2002. - 112 с.; Атфилд Р. Этика экологической ответственности // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности // Р.Атфилд - Пер. с англ. - М.: Прогресс. - 495 с.; Бернардо Д.Д. Биоэтика: философские обоснования // Практична філософія. - № 2. - 2001. - С. 12-21; Запорожан В.І. Від біоетики до нооетики // В.І.Запорожан - Вісник НАН України - 2004 - №12. - С. 27-30; .

Проблеми етики науки широко обговорюються в зарубіжній, російській, українській літературі Агацци Э. Моральное измерение науки и техники // Э.Агацци - М.: МФФ, 1998. - 344 с.; Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обґрунтування етики за доби науки // К.-О.Апель - Сучасна зарубіжна філософія - К.: Либідь, 1996. - 384 с.; Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації // Г.Йонас - К.: Лібра, 2001.- 200 с..

У підрозділі 1.2 «Становлення загальної етики в античній філософії як передумова етики науки» показано, що формування етики пов'язане з творчістю таких мислителів, як Сократ, Платон, Аристотель. Вони переймалися розробкою загальної етики, але їх результати мають безпосереднє відношення до проблем етики науки, бо вони основний зміст етики вбачали в інтелектуальних чеснотах, розумові, єдності розуму і блага.

Шлях, який пройшла наука в рефлексії проблем відношення знання та цінностей, досить строкатий. За античності етичний інтелектуалізм ототожнював знання і благо (Сократ, Платон, Аристотель). Усвідомлення знання, істини як вищої цінності стало передумовою формування науки, підвищення її пізнавального статусу. Сократ енергійно відстоював ототожнення доброчесності із знанням. Його геніальний учень Платон вважав, що немає для людини більшого нещастя, ніж ненавидіти розум. Аристотель називав доброчесність таким станом душі, коли вона стримується тверезою силою розуму і уникає тих крайнощів буття, куди її штовхають афекти.

Не дивлячись на деякі розбіжності в поглядах цих філософів, їх об'єднувало спільне переконання в моральній суверенності особистості; людина, вважали вони, має право на щастя і здатна силою свого розуму досягти його, піднятися на його вершину - Благо.

У розділі 2 «Доінституційний період розвитку науки: проблема етики вченого» головну увагу приділено розгляду становлення в європейській культурі науки як форми пізнання та перших форм етичного ставлення до наукових досліджень (піфагорійський гурток, принципи клятви Гіппократа як прототипи норм професійної діяльності; пошук балансу між вірою і розумом: епоха середньовіччя та ренесансу; вплив ідей Відродження, реформації, протестантизму на формування етичних норм (критичного мислення, індивідуальної самосвідомості) вченого.

У підрозділі 2.1. «Піфагорійський гурток, принципи клятви Гіппократа - прототипи норм професійної діяльності» розглянуті норми діяльності, які формуються в школі Піфагора, піфагорійців та в клятві Гіппократа. Основні положення піфагорійців зводяться до думки, що поведінка члена спільноти, його життя невід'ємні від інтелектуальних цінностей. Це мало своєрідне вираження: член гурту є втаємниченим в свою діяльність, він має справу з потаємним і повинен слідувати ритуалам та способу життя гурту посвячених, обраних. Гіппократ, власне, формулює основні норми поведінки лікаря - професійну етику, яка не втратила значення і на сьогодні.

У підрозділі 2.2. «Пошук балансу між вірою і розумом: епоха середньовіччя та ренесансу» йдеться про осередки збереження і примноження здобутків античної культури - монастирські, придворні, єпископальні школи; про принципи діяльності перших університетів (їх програми, привілеї, дипломи, звання), підкреслюється, що університет за середньовіччя був не тільки осередком освіти, але й професійною організацією, яка мала свої права, привілеї й фіксовані норми відносин; намагання поєднати моральні та інтелектуальні чесноти, знання та віру, науку та релігію на засадах теології за часів західноєвропейського середньовіччя вилились в концепцію „двох істин” - істини віри та істини науки, яку сформулював Фома Аквінський; про зародження в середньовічній Європі емпіричних методів дослідження (Р.Бекон, Р.Гроссетест).

У підрозділі 2.3 «Вплив ідей Відродження, реформації, протестантизму на формування етичних норм науки (критичного мислення, індивідуальної самосвідомості вченого)» показано, що за доби раннього та середнього європейського середньовіччя, доби Відродження, початку Нового часу започатковуються необхідні елементи інституціоналізованої науки (університети, пізніше академії наук, перші наукові товариства), на цьому етапі формуються елементи норм поведінки вченого в суспільстві (приклад Р.Бекон, Дж.Бруно, Г.Галілея та інші), а також елементи внутрішньої етики вченого. Значний вплив на становлення етики науки в цей час мала християнська етика. Особливий інтерес складають норми протестантської етики як вчення про налаштованість на працелюбство, на отримання ефективного практичного результату.

Розмежування науки та ідеології намічається у ХУІІ ст. Наукове знання розглядалося як ціннісно-нейтральне, вільне від етичних, релігійних, політичних впливів. Цю позицію виразив І.Кант: наукове знання - позаситуативне, безкорисне, незацікавлене досягнення істини, в сфері „чистого розуму не буває справжньої полеміки”. Ця позиція дозволила забезпечити високий когнітивний статус науки в європейській культурі, пріоритетність наукового знання на противагу ідеології та релігії. Останнє в новітній історії мало своєрідне продовження в 20-х роках ХХ ст.: завдяки позитивізму сформувалась так звана стандартна концепція науки. Позитивізм вершиною інтелектуальної еволюції людства проголосив науку, а в науці основне вбачав в емпіричному пізнанні. Мова, якою описують об'єкти спостережень, є нейтральною стосовно теоретичних конструкцій, а також і етичного знання (Л.Вітгенштейн, К.Поппер, Р.Карнап, А.Тарський). Але, зростання впливу наукових досягнень на життя людей, суспільні процеси формує протилежне бачення взаємовідносин науки і суспільства, науки і цінностей.

У розділі 3 «Інституційний період розвитку науки: становлення класичної парадигми професійної етики вченого» показано, що з настанням Новоєвропейської доби відбувається формування науки як соціального інституту зі специфічною системою цінностей і норм. Діяльність вченого набуває статусу професії. Система цінностей науки контактує з цінностями суспільства на основі функціонування техніки, технологій. У такий спосіб наука досягає когнітивної та соціальної інституціалізації (Р.Уітлі). Доводиться, що в цей період заняття наукою, яке раніше мало другорядний характер, поступово викликало живий суспільний інтерес. А це відкрило можливість сприймати заняття наукою як почесну справу для прикладання власних сил і реалізації здібностей. Визнання за науковою діяльністю самоцінного характеру стало початком соціальної інституціалізації науки та формування „зовнішньої” етики науки. Усвідомлення наукової діяльності, як специфічної пізнавальної діяльності, сприяло когнітивній інституціалізації та формуванню „внутрішньої” етики науки.

«Внутрішня» етика науки переважно є деонтологічною, вона в своїх оцінках керується чітко окреслиними принципами, нормами, переконаннями. «Зовнішня» етика оцінює моральність дії залежно від результату, вона є телеологічною, обумовлюється відповідальністю вченого перед соціумом.

У підрозділі 3.1 „Становлення автономії науки і формування інституційних форм організації науки (перші академії і наукові товариства)” зазначається, що в період інституціалізації науки, який водночас був періодом становлення класичної науки (XVI - XIX ст.) створюються наукові корпорації у формі академій, наукових товариств, які не входять до складу університетів. У цих структурах складаються особливі стосунки між вченими - формується традиція обговорення результатів досліджень, існує обмін інформацією про наукові дослідження. Здійснюється самоорганізація вчених у формі автономних наукових товариств, які самостійно визначали і підтримували власні норми і цінності, мали формальних чи неформальних лідерів, а також самостійно обирали тематику і проблематику своїх досліджень. У цьому зв'язку Е. Агацці зауважує, що кращим свідченням автономії науки є факт формування нею власної області дослідження. Об'єкт сучасної науки - це не природа, а передусім „товсті пласти опосередкувань”. етика клятва гіппократ професійний

Підрозділ 3.2 - «Ідея місіонерської ролі вченого в суспільстві» присвячений дослідженню формування такої етичної норми як пошана до зауважень колег, формуванню відчуття особливої місії вченого (Декарт, Ньютон), відродження античної ідеї ототожнення наукової істини зі змістом такої моральної категорії як благо, створення Декартом для себе „тимчасових правил моральності”: намагайся перш за все перемагати самого себе, ніж долю, і змінюй свої бажання, а не порядок світу”. Лейбніц формулює положення про „найкращий світ”, де є все просте і гармонійне. Блез Паскаль людину розглядає як поєднання крихкості тіла і сили розуму.

У підрозділі 3.3 «Імовірнісна концепція природничонаукового знання. Поняття «моральної достовірності» зазначається, що формування поняття „моральної достовірності” відбувалося як зародження нового суб'єкта пізнання і діяльності, де основне вже не авторитет і традиція, а особиста переконаність, що ґрунтується на даних спостережень, експерименту і логіко-математичній обґрунтованості (І.Кант: в знанні стільки науковості, скільки в ньому математики).

Декарт, Лейбніц, Ньютон, Спіноза розум вважали вищим критерієм для вченого (Декартове: мислю, отже існую), у зв'язку з цим Декарт розрізняє два види достовірності: моральну і математичну. Математична достовірність переконує вченого, що джерелом істини є Бог, який ніколи не помиляється. Лейбніц також дотримувався подібної „моральної достовірності”. Термін «моральна достовірність» був запозичений з теології. Він означав вищий стан особистісної переконаності людини в істинності даного судження. Прикметно, члени Англійського Королівського товариства вводять норму при оприлюдненні наукових результатів фіксувати не лише ім'я того, хто робив спостереження, експеримент, але й давати досліднику моральну характеристику.

У підрозділі 3.4 «Класичні професійні норми діяльності вченого» розкривається формування норм, правил, ідеалів наукової професійної діяльності і показано, що вони виражаються в двох проявах: як внутрішня і як зовнішня етика. При цьому важливим є для внутрішньої етики - це істина як вища цінність, новизна, обґрунтованість. В цей період увага дослідників акцентується також на дослідженні норм наукового етосу, їх лаконічно формулює Р.Mертон: універсалізм, всезагальність, незацікавленість, організований скептицизм. Хоча після критичних зауважень учнів та колег Р.Мертон дійшов висновку, що загалом поведінка вченого має „амбівалентний характер”. Мертонівські норми наукового етосу є завершенням класичного періоду розвитку етики науки і початком вже постнекласичного періоду.

У розділі 4 «Процеси глобалізації сучасного світу і трансформації етики вченого» мова йде про зміни в функціях і значенні науки за некласичного та постнекласичного періодів. Етика науки специфікується відповідно до галузі дослідження, виникає низка професійних етик, провідні вчені долучаються до соціальних об'єднань та рухів, які ставлять за мету збереження миру, розв'язання екологічних проблем тощо.

У когнітивному полі науки відбуваються наступні зрушення: на противагу класичним поглядам, К.Поппер зазначає, що не верифікація, а фальсифікація є єдиним критерієм істини, критичним відношенням до результатів; Т.Кун вводить поняття „наукове товариство”, І.Лакатос - „дослідницькі програми” - тобто, формується ідея парадигмального розвитку, пошук норм та ідеалів лише для певного етапу розвитку науки. М.Полані висуває ідею неявного знання, особистісного знання, формується ідея наукового плюралізму. Останню П.Фейєрабенд виражає поняттям „епістемологічний анархізм”, що передбачає багатоголосся істини. Водночас постають проблеми фальсифікації даних, тобто добросовісність вченого (феномен Лисенка, Галліса), проблеми впливу політики на поведінку вчених при конкурсі проектів, проблеми зовнішньої етики - соціальної відповідальності вченого тощо.

У підрозділі 4.1 «Зміни в функціях і значенні науки за некласичного та постнекласичного періодів» зазначається, що під впливом змін в науці в кінці ХІХ ст. і початку ХХ ст. значно зростає соціальна роль науки, її економічна віддача. Це в свою чергу ставить питання про недостатність норм внутрішньої етики науки. На тлі цього зростає значення „зовнішньої” етики науки, тобто норм, що регулюють діяльність вчених в колі соціально-економічних, науково-технічних відносин. Тому якщо у класичний період розвитку науки в етиці науки провідним була відповідальність вченого перед колегами, перед завданням „служіння істині”, за сьогодення (хоча останнє не втрачає актуальності) на передній план виступає соціальна відповідальність вченого. На це вказували багато вчених, в тім колі і українські - В.Вернадський та інші.

За постнекласичного періоду науки (друга половина ХХ ст.) до функцій вченого долучається нова роль - роль експерта та консультанта, який оцінює результати нових досліджень, їх перспективи і дає поради політикам, бізнесменам тощо. Це автоматично вносить зміни в етичний простір науковця: відтепер він безпосередньо включається в соціальні відносини, передусім економічні та політичні, що значно ускладнює моральну складову його функцій. Власне, етика стає імперативом для технологічної цивілізації (Г.Йонас). В зв'язку з цим змінюється відношення в науці до істини та моралі. Відтепер провідними стають моральні чинники вченого. Особливо це постало актуально перед тими вченими, які займаються проблемами живого та соціальними об'єктами. Вчений стає морально відповідальним за долю людини і усього живого на Землі. Він має у зв'язку з цим вступати у безпосередні відносини з політикою, фінансовими структурами, інформувати широкий загал.

Підрозділ 4.2 «Індиферентність науки та проблема істини як етичної категорії». Йдеться про те, що традиційно істина може трактуватися як відповідність реальності, як логічна несуперечливість, як те, що приносить користь. Одначе за певних випадків визнання істинності твердження вимагає не тільки відповідного наукового вишколу, але й мужності, здатності відмовитися від своїх попередніх переконань. В пошуках істини справжні люди науки ніколи не зупиняються на досягнутому рівні знання, розуміючи, що дана істина не є остаточним результатом пізнання, а лише частиною процесу постійного накопичення, розвитку, збагачення знань про дійсність. Ці пошуки істини пов'язані з сумнівами, блуканням, від яких не застрахований жоден вчений. Потрібна велика любов до науки і велика доброчесність, щоб перевіряти кожен крок на шляху свого дослідження і мати мужність відмовитися від, так би мовити, вже знайденої істини, якщо виявляються факти, які їй суперечать; потрібна глибока сила переконання, щоб сміливо захищати істину перед безчестям, особливо якщо воно підтримується вищою владою.

У підрозділі 4.3 «Виникнення організацій, що ставлять за мету боротьбу за мир, без'ядерний світ» зазначається, що новим за умов постнекласичної науки в етиці науки є виникнення товариств, громадських об'єднань, передусім вчених, які ставлять за мету на загальнолюдському рівні, в інтересах всього людського загалу розв'язувати наукові проблеми (культурних, етичних, естетичних питань, які виникають в ході науково-технічного прогресу, контролю за ядерною, біологічною, хімічною зброєю, дотримання вимоги нерозповсюдження ядерних технологій, протистояння загрозі тероризму, локальних збройних сутичок тощо). Це Пагуошський рух, Всесвітня федерація наукових працівників та багато інших об'єднань вчених. Дається загальна характеристика їх діяльності.

У підрозділі 4.4 «Ідеї екологічної етики, біоетики, техноетики» показано, що в змісті етики науки з'являються нові її напрямки: виникають норми моралі стосовно окремих наукових дисциплін, тобто з'являється етика окремих професій. Якщо історично першою професійною етикою була медична етика (клятва Гіппократа), то в другій половині ХХ ст. з?являється екологічна етика, техноетика, інженерна етика, біоетика та інші. Особливостями цих етик є інтеграція цінностей природничих, соціогуманітарних і технічних наук. Вони виходять за межі корпоративної етики. Їх завдання не просто розв'язати чергові проблеми, які виникають перед людством, а радикально змінити стиль мислення, гармонізувати суспільні і природні цінності, зберегти біорозмаїття тощо. Водночас не знімається питання про етику як служіння істині, боротьби проти псевдонауки, „тіньової науки” тощо.

У підрозділі 4.5 «Глобалізація - нові віяння етики вченого» проаналізовані основні цілі сучасної етики науки. ХХI сторіччя називають епохою глобалізації. Традиційні принципи метафізики сьогодні витісняються принципами оперативності, адаптації, самоорганізації. Створюються універсальні технології мислення для забезпечення міжособистісного і міжкультурного розуміння в масштабах всієї земної цивілізації, щоб на його основі мати можливість обєднатися для вирішення глобальних проблем. Етичні проблеми в цю епоху посідають одне із головних місць. До них відносяться: 1) інтерсуб'єктивність розуміння фундаментальних проблем моралі; 2) корегування норм індивідуальної і суспільної поведінки згідно з загальнолюдськими принципами справедливості, милосердя, толерантності тощо; 3) вироблення механізмів контролю світовою спільнотою за дотриманням норм згідно з їх історичною трансформацією.

Сучасний стан суспільства нерідко називають інформаційним чи знаннєвим, підкреслюючи важливість інформації, знання, в тім колі і наукового. Можливість спілкування за допомогою електронних систем є глобальною, тобто не існує практичних перепон, які б стояли на заваді комунікації усієї земної спільноти. Це знаходить реалізацію в системі Інтернету, можливостях вже існуючих комп'ютерів, а тим паче в тих засобах, які можна логічно передбачати. Водночас виникають і нові проблеми етичного характеру. Скажімо так звані „інформаційні війни”, „технологічне шпигунство” тощо стали прикметами сьогодення.

Важливу роботу в кінці ХХ - початку ХХІ ст., пов'язану з розробкою наукової етики, проводять вчені України. Зокрема йдеться про діяльність біоетичних комітетів, участь в розробці та поширенні ідей медицинської етики тощо (конгреси з біоетики), розроблюються та популяризуються варіанти морального кодексу вченого.

Висновки

· Розвиток етики науки загалом збігається з основними періодами розвитку науки і водночас він не тотожний з останніми, бо характеризується нелінійністю, багатоаспектністю: про це свідчить історія медицинської етики; етичний інтелектуалізм античних філософів та намагання реалізувати так звану «концепцію сталого розвитку» суспільства, творення «етики відповідальності», ідеї постнекласичної науки; формування таких принципів наукової діяльності як особиста відповідальність автора, організований скептицизм тощо.

· Пануюча за певного часу ідеологія та ментальність, особливості загальної етики істотно впливали на етику науки, обумовлювали її провідні інтенції. І тим не менше провідні норми етики науки визначалися тлумаченням істини як основної мети наукового пізнавального процесу. Коли Платоном істина ототожнювалася з благом, то основною метою та нормою етичної поведінки та загалом наукового пошуку вченого вважалося благо. За культури європейського середньовіччя, коли основою ментальності було слідування Божественному промислу і коли вищою формою пізнання було одкровення, а підпорядкованою - пізнання оточуючого світу (друга, вища істина за Фомою Аквінським), то і етичні норми наукової діяльності існували як норми (вищої) і другої (нижчої) істини. Вчений в процесі осягнення нижчої істини мав слідувати вищій істині - істині одкровення, що дається тільки обраним. Тому найвищою моральною нагородою за наукові успіхи, які збігалися з істиною одкровення, було прилучення вченого до лику святих (Фома Аквінський), а в разі суперечності наукових результатів істині одкровення - піддання анафемі аж до смертної кари (Сервет, Дж.Бруно).

· Від новоєвропейського часу відбувається інституціоналізація науки, діяльність вченого стає професійною, етика науки розгалужується на «внутрішню» та «зовнішню» етику. При цьому «внутрішня» - це норми відношення в середині наукового етосу, а «зовнішня» - норми відношення між вченими і соціумом загалом.

· Внутрішня етика має виражені деонтологічні прикмети, тобто оцінка здійснюється на основі певних норм, які приймає науковий етос («норми Мертона»), а зовнішня етика - це телеологічна, тобто оцінка вченого здійснюється за наслідками його діяльності (чи цілями діяльності). Телеологічна оцінка була, скажімо, в творчості Дж. Бруно, Коперніка, Галілея, або до телеологічної етики вдавався Лисенко в оцінці генетиків в 40-50-ті роки ХХ століття. Водночас телеологічна етика науки не є однозначно негативною. Вона відіграє й позитивну роль, скажімо, при оцінці досліджень в атомній фізиці, проблем клонування, сучасній генетиці загалом тощо.

· Істотні революційні зрушення в етиці науки відбуваються в сучасний період, зокрема це пов'язано з глобальними проблемами. Передусім етика науки все більше набирає прикладного характеру, або стає етикою наукового етосу окремих дисциплін: екологічною, медичною, техноетикою, біоетикою, інформаційною етикою тощо. На черзі виникнення етики наукових експертів, менеджерів, державних службовців тощо. Ці прикладні етики включають в себе прикмети деонтологічності і телеологічності.

· За способом реалізації норм наукової етики все більшого значення набирає вплив громадських об'єднань та рухів, до складу яких можуть входити самі ж вчені (Пагуошський рух, Римський клуб та інші), а також можуть входити представники інших професій, а то й політичних партій (західноєвропейські «зелені»).

· Подальша перспектива досліджень проблем історії етики науки полягає в розгляді взаємодії внутрішньої та зовнішньої етики, вияснення особливостей їх функціонування в сфері природничо-наукового, технічного та гуманітарно-соціального пізнання.

· Перспективною тенденцією є розробка етики відповідальності вчених в умовах полікультуризму, знанєвого суспільства.

Основний зміст дисертації викладено у наступних працях

1. Мелещенко Л.П. Етичний інтелектуалізм - пізнання як благо (Сократ, Платон, Аристотель) / Л.П.Мелещенко // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2005 - Вип. 22. - С. 167-174.

2. Мелещенко Л.П. Моральний образ вченого в творчості В.І. Вернадського /Л.П.Мелещенко // Наука та наукознавство. - 2008. - № 2. - С. 78-81.

3. Мелещенко Л.П. «Внутрішня» і «зовнішня» етика вченого /Л.П.Мелещенко // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2008 - Вип. 37 - С. 157 - 167.

4. Мелещенко Л.П. Етика науки в історичному вимірі: постановка проблеми /Л.П.Мелещенко // Наука та наукознавство. - 2005. - № 4. - Додаток. -

C. 42-46.

5. Мелещенко Л.П. Етика технологічної доби: концепція Г.Йонаса /Л.П.Мелещенко // Наука та наукознавство. - Додаток. - C. 55-58.

6. Мелещенко Л.П. Становлення професійних норм діяльності вченого /Л.П.Мелещенко // Наука та наукознавство. - 2007. - № 4. - Додаток. - C. 42-46.

7. Рижко Л.B., Мелещенко Л.П. Науковий простір як проблема соціології науки / Л.В.Рижко, Л.П.Мелещенко // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія. - 2007. - Вип. 2(6). - C. 24-30.

8. Мелещенко Л.П. Етика технологічної доби /Л.П.Мелещенко // Молодые ученые и преемственность поколений в науке. Обзор докладов Международного симпозиума. - K., 2006. - C. 36-38.

9. Рижко Л.B., Мелещенко Л.П. Два виміри етики науки /Л.В.Рижко, Л.П.Мелещенко // ІІІ Національний конгрес з біоетики. Київ, 2007. - K., 2007. - C. 50-51.

Анотація

Мелещенко Л.П. Основні етапи історії етики науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України. - K., 2009.

У дисертації проведено історичний розгляд етики науки, розкрито значення впливу пізнавальних та соціокультурних чинників на її формування. Показано, що основні історичні етапи формування етики науки відповідають основним етапам розвитку науки, водночас цей процес є нелінійним. Виокремлено два виміри етики науки - зовнішній і внутрішній, розкрито значення етичної легітимації пізнання в доінституційний період розвитку науки, а також в Новий час, проаналізовані основні тенденції етики науки пов'язані з процесами глобалізації, формуванням екоетики, біоетики, техноетики тощо. Показано, що розвиток науково-технологічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Зважаючи на зростаючу роль науки, вчених в інформаційному суспільстві, перетворення наукових досліджень в самостійну сферу суспільного виробництва, зростає актуальність етичних проблем науки. Встановлено специфіку професійних етичних норм в науці та їх деформації в сучасній ситуації.

Ключові слова: етика науки, наука, техніка, наукове співтовариство, вища освіта, біоетика, екологічна етика, техноетика, інформаційне суспільство.

Аннотация

Мелещенко Л.П. Основные этапы истории этики науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - история науки и техники. - Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки имени Г.M.Доброва НАН Украины. - Kиев, 2009.

В диссертации проведено историческое рассмотрение этики науки, раскрыто значение влияния познавательных и социокультурных факторов на ее формирование. Проанализированы основные исторические этапы формирования этики науки, которые в целом отвечают историческим этапам развития науки и одновременно они нелинейны. Выделены два измерения этики науки - внешний и внутренний, раскрыто значение этической легитимации познания в доинституционный период развития науки, а также в Новое время, проанализированы новые тенденции этики науки, которые связаны с процессами глобализации, формированием экоэтики, биоэтики, техноэтики и другие. Показано, что развитие научно-технической цивилизации, угрожая существованию самой жизни на земле, требует внесения корректив в сферу ценностных ориентаций, мотивационную сферу личности, в способы регулирования социальных конфликтов. Обращая внимание на растущую роль науки, учёных в информационном обществе, превращения научных исследований в самостоятельную сферу общественного производства, показано, что растет актуальность этических проблем науки. Раскрыта специфика профессиональных этических норм в науке и их деформации в современной ситуации.

В первом разделе «Наука и этика: исходные позиции» рассмотрено источники и историографию проблемы. Показано, что формирование этики связано с творчеством таких мыслителей, как Сократ, Платон, Аристотель. Они были творцами общей этики, но их результаты имеют непостредственное отношение к проблемам этики науки, так как они полагали, что благо - это стремление к истине, ум, интеллектуальная честность и т.д.

Во втором разделе «Доинституционный период развития науки: проблема этики ученого» главное внимание уделено рассмотрению развития этики науки в контексте становлення науки как формы познания, возникновение первых форм этического отношения к научным исследованиям (принципы деятельности кружка Пифагора, клятва Гиппократа как прототипы норм профессиональной научной деятельности); поиск баланса между верой и разумом в средние века и эпоху ренессанса; влияние идей Возрождения, реформации, протестантизма на формирование этических норм научной деятельности (критического мышления, индивидуального самосознания) ученого.

В третьем разделе «Институциональный период развития науки: становление классической парадигмы профессиональной этики ученого» доказано, что занятие наукой, которое раньше имело преимущественно познавательный характер, в индустриальном обществе вызвало значительный общественный интерес. Показано разделение этики науки на внутреннюю и внешнюю. Внутренняя - регулирует отношения между учёными в процессе их профессиональной деятельности, а внешняя - отношения между учёными и широким сообществом, включает ответственность учёных за возможные негативные последствия использованных результатов их деятельности. Раскрыто формирование норм, правил, идеалов научной профессиональной деятельности.

В четвертом разделе «Современный период: процессы глобализации и трансформации этики ученого» речь идет об изменениях в функциях и значении науки в неклассический и постнеклассический периоды. Анализируются проблемы индиферентности науки и проблемы истины как этической категории; расскрывается деятельность общественных организаций учёных в борьбе за мир, улучшение экологической ситуации; рассматриваются идеи биоэтики, экологической этики, техноэтики, а также показано, какие изменения в этике науки происходят в эпоху глобализации.

Ключевые слова: этика науки, наука, техника, научное сообщество, высшее образование, биоэтика, экологическая этика, техноэтика, информационное общество.

Annotation

Meleshenko L.P. The main stages to histories of the ethics of the science. - Manuscript.

Theses for Candidate?s degree in History, speciality 07.00.07 - History of Science and Technology. - Center of investigation of scientific and technological potencial and history of science named after G.M.Dobrov. - Kyiv,2009

In the thesis is organized history consideration of the ethics of the science, is revealled importance cognitive and sociocultural factors in its formations. Analyzed the main stages of the formation of the ethics of science, which generally meet the historical stage of development of science and at the same time they are nonlinear. There are two dimensions to the ethics of science - external and internal, revealed the importance of ethical legimitatsii knowledge doinstitutsionny during the development of science, as well as in the New Era, analyzed the new trends in the ethics of science that are associated with the processes of globalization, the formation of environmental ethics, bio-ethics, ethics of technology and other. It is shown that development to research civilization, threatenning existence most lifes on the land, requires contributing a corrections, motivation sphere to personalities in ways of the regulation social conflicts. Payning attention to rising role of the science, scientific studies in independent sphere public production, is shown that grows urgency of the ethical problems of the science. Revealled specifics of the professional ethicfl rates in science and their deformation in modern situation.

Key words: ethics of the science, science, technology, scientific community, higher educftion, bio-ethics, ecological of ethics, technology of ethics, information society.

Размещено на Allbest.ru