Обліково-статистичні джерела з історії козацької старшини Слобідської України (1757–1767 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського

УДК 930.2: 94(477.54/62) «1757/1767»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Обліково-статистичні джерела з історії козацької старшини Слобідської України (1757-1767 рр.)

07.00.06. - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Потапенко Світлана Петрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Брехуненко Віктор Анатолійович, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, відділ історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук, завідувач

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Мицик Юрій Андрійович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», кафедра історії, професор

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Чухліб Тарас Васильович, Інститут історії України НАН України, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться “26” листопада 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “20” жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Кінець 1750-х - 1760-і роки - переломний період в історії Слобідської України. Саме на цей час припала ліквідація полково-сотенного устрою краю і введення натомість загальноімперських порядків. На основі Слобідських козацьких полків було сформовано п'ять гусарських. Усім цим закладалися передумови для глибокої інтеграції Слобожанщини до політичного тіла Російської імперії.

Суто подієва канва слобідської історії цього періоду здавна приковувала увагу дослідників і загалом відтворена доволі докладно. Однак більшість вузлових проблем соціальної історії краю ще потребує ретельного дослідження. З-поміж них слід особливо виокремити комплекс питань, пов'язаних зі слобідською козацькою старшиною - елітою Слобожанщини. Без ґрунтовного з'ясування соціального обличчя старшини у цей період (від персонального складу до стереотипів мислення та повсякденного життя) неможливо підступитися до прояснення особливостей її реакції на накинуті Петербургом нові правила гри, до спроб реконструювати наслідки трансформаційних процесів на Слобожанщині і дослідити долю колишньої місцевої еліти. Слід відзначити, що історія слобідської старшини доби реформ 60-х рр. XVІІІ ст. так і не стала об'єктом спеціальних студій. При цьому дослідники оперували вкрай вузькою джерельною базою: переважно використовувалися лише законодавчі акти та джерела про зловживання старшини. Тож цілком очевидною є ще й потреба суттєвого розширення актуалізованої джерельної бази дослідження.

Значний інформаційний потенціал мають обліково-статистичні джерела, які до сьогодні фактично не використовувалися. Мова йде про «Щорічні списки» (1757-1764 рр.), «Іменні списки» (1765 р.), «Відомості про старшинських дітей» (1765-1766 рр.) і «Відомості про старшин та їхніх дітей» (1766-1767 рр.). Інформація цих документів створює необхідний каркас даних стосовно структури, чисельності, персонального й соціального складу, родинних зв'язків представників слобідського старшинського середовища доби реформ 1760-х рр., опираючись на який, стає можливим дослідження долі слобідської козацької старшини в останній третині XVIII ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукових планів Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (тема 0105U000402 «Еволюція станової стратифікації українського суспільства XVI-XVIII століть в документальних матеріалах та наративах»).

Мета дослідження полягає в комплексному джерелознавчому аналізі обліково-статистичних джерел з історії козацької старшини Слобідської України.

Досягненню мети дослідження підпорядковані такі дослідницькі завдання:

§ з'ясувати особливості функціонування та персональний склад службовців канцелярських установ Слобожанщини напередодні ліквідації полково-сотенного устрою краю та у перші роки введення губернського устрою краю, адже саме в цих установах було підготовлено досліджувані джерела;

§ реконструювати процедури підготовки списків і відомостей;

§ проаналізувати зовнішні характеристики джерел (палеографічні, філігранологічні);

§ провести клаузульно-формулярний аналіз;

§ проаналізувати особливості рубрикацій;

§ дослідити комплекси супровідних документів;

§ з'ясувати інформативні можливості джерел для дослідження персонального складу, кількісних, вікових і освітніх характеристик слобідського старшинського середовища, соціального походження старшин, родинних зв'язків між ними, для біографічних, просопографічних і генеалогічних досліджень, для порівняння особливостей кар'єрного просування представників старшинських родин і вихідців із нестаршинських кіл та аналізу свідомісних категорій, якими оперували старшини.

Об'єктом дослідження є обліково-статистичні джерела - «Щорічні списки» (1757-1764 рр.), «Іменні списки» (1765 р.), «Відомості про старшинських дітей» (1765-1766 рр.) і «Відомості про старшин та їхніх дітей» (1766-1767 рр.).

Предметом дослідження є інформативні можливості обліково-статистичних джерел для дослідження історії козацької старшини Слобідської України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, також історико-генетичний та історико-порівняльний методи, принцип об'єктивності, який дозволяє досліднику виявити за допомогою джерелознавчого аналізу об'єктивно-історичний зміст джерельної інформації, і принцип історизму, застосування якого вимагає від дослідника виявлення історії і спонукальних мотивів створення історичного джерела. Основним джерелознавчим методом є метод джерелознавчого аналізу та синтезу, в рамках якого спершу критично проаналізовано зовнішні характеристики джерел із застосуванням методів палеографії та філігранології, а далі за допомогою методів дипломатики, текстології та просопографії досліджено інформаційний потенціал документів.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1757-1767 рр., тобто період, за який виявлено відповідні документи.

Географічні межі дослідження визначаються територією, на якій розташовувалися Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський та Харківський Слобідські козацькі полки станом на першу половину 1760-рр. і яку після ліквідації останніх у 1765 р. охопила Слобідсько-Українська губернія, тобто теперішні переважно Харківська, частково Сумська, Луганська й Донецька області України, а також окремі райони Білгородської, Воронезької і Курської областей Російської Федерації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії здійснено комплексний джерелознавчий аналіз найважливіших обліково-статистичних джерел з історії козацької старшини Слобідської України періоду ліквідації полково-сотенного устрою краю - «Щорічних списків» (1757-1764 рр.), «Іменних списків» (І, ІІ) (1765 р.), «Відомостей про старшинських дітей» (1765-1766 рр.) і «Відомостей про старшин та їхніх дітей» (1766-1767 рр.). Досліджено особливості функціонування та персональний склад службовців канцелярських установ Слобідської України. На матеріалах списків та відомостей охарактеризовано специфіку слобідського скоропису другої половини XVIII ст. Ідентифіковано філіграні паперу, на якому підготовлено досліджувані джерела. Прослідковано етапи підготовки всіх чотирьох різновидів джерел, виявлено схожі й відмінні риси. Здійснено клаузульно-формулярний аналіз кожного виду документів, що входять до відповідних комплексів. Доведено, що супровідні документи були невід'ємною складовою досліджуваних джерельних комплексів. Здійснено зіставлення даних про тих самих осіб в різних обліково-статистичних документах і вказано на випадки різночитань, неузгодженостей й неточностей поданої інформації. На основі даних списків та відомостей з'ясовано структуру, чисельність, персональний і соціальний склад старшинської верхівки Слобідської України в період ліквідації полково-сотенного устрою краю; досліджено біографії багатьох старшин та родинні зв'язки в старшинському середовищі; з'ясовано ряд свідомісних категорій, якими оперували старшини; проаналізовано освітній рівень старшин і їхніх дітей та досліджено окремі аспекти повсякденного життя старшинських родин; укладено найповніший на сьогодні перелік представників слобідського старшинського середовища щойно по ліквідації козацьких полків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у введенні досліджуваних джерел до широко наукового вжитку. По-перше, останнє стало можливим шляхом докладного джерелознавчого аналізу документів, який дозволив розкрити їхні інформативні можливості та звернути увагу подальших дослідників на специфіку роботи з цими джерелами. По-друге, ці джерельні комплекси стали об'єктом окремої археографічної публікації, упорядкованої дисертанткою, - «Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х рр. XVIII ст.» (К., Харків : Харківський приватний музей міської садиби, 2008. - 496 с.). Таким чином результати роботи можуть бути широко застосовані під час проведення генеалогічних, просопографічних, історико-демографічних досліджень з історії старшинського прошарку Слобідської України й Гетьманщини, студій з історії слобідського дворянства.

Апробація результатів дисертації проводилася у вигляді виступів на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна: від самобутності до соборності» (Київ, 22-23 травня 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Видатні постаті науки, культури і освіти України» (Київ, 30-31 жовтня 2008 р.), XVIII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні» (Київ, 25-26 березня 2009 р.), 62-ій Міжнародній конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харків, 24 квітня 2009 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції пам'яті Омеляна Пріцака (Київ, 21-22 травня 2009 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у трьох фахових публікаціях та трьох матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи зумовлена її метою та науковими завданнями. Дисертація складається зі вступу, шістьох розділів, додатків (8 позицій), списку використаних джерел та літератури (323 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 315 сторінок, з яких основна частина - 179 сторінок, таблиці - 7 сторінок (9 позицій), додатки - 89 сторінок, список використаних джерел та літератури - 36 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено дослідницьку мету й завдання, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, вказано хронологічні рамки й географічні межі роботи, визначено методологічну основу дослідження, з'ясовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження» присвячено аналізу історіографічної ситуації навколо досліджуваної проблеми та огляду джерельної бази роботи.

Встановлено, що хоча історичне минуле Слобідської України вже давно привертає увагу вчених, обліково-статистичні джерела з проблеми не досліджувалися ані в джерелознавчому, ані в конкретно-історичному плані. Історіографічна традиція представлена лише працями, в яких тією чи іншою мірою розглядалися проблеми, пов'язані з тими аспектами історії Слобожанщини, інформацію про які містять ці джерела.

У роботах кінця XVІІІ ст. - початку ХХ ст. (І. Переверзєв, І. Квітка, Г. Квітка-Основ'яненко, І. Срезневський, М. Гербель, архієпископ Філарет (Гумілевський), П. Головинський, Л. Ілляшевич, І. Миклашевський, В. Сторожев, М. Петров, К. Щелков, А. Шиманов, Є. Максимов, Є. Альбовський, Я. Левитський) про місцеву козацьку старшину згадували принагідно. Лише стаття І. Теличенка Теличенко И. Протест слободской старшины против реформы 1765 г. / И. Теличенко // Киевская старина. -1880. - № 2. - С. 244-270. стосувалася реакції старшинської верстви на наміри уряду ліквідувати козацький устрій Слобожанщини, а накази від дворян Слобідсько-Української губернії до Комісії Нового Уложення були предметом аналізу Д. Багалія Багалей Д. И. Наказы Харьковского дворянства в Екатерининскую Комиссию 1767 года / Д. И. Багалей // Украинская старина (очерки, заметки, материалы из стародавнего Харьковского быта и культуры) / Д. И. Багалей. - Харьков, 1898. - Вып. 1. - С. 8-115; Багалей Д. И. Выборы в Екатерининскую комиссию для составления проекта Нового Уложения в Слободской Украйне, наказы местного дворянства и деятельность слободско-украинских депутатов в Комиссии / Д. И. Багалей // Очерки из русской истории / Д. И. Багалей. - Харьков, 1913. - Т. 2. - С. 104-162.. На початку ХХ ст. становищем слобідської козацької старшини напередодні ліквідації полків цікавився В. Данилевич Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В .І. Вернадського. - Ф. ХХІХ. - Спр. 8. - Арк. 4-5 зв., 33-40, 44-44 зв., 154-158; 81, арк. 28, 33, 32-40, 54..

У дослідженнях 1920-х - початку 1930-х рр. історію Слобідської України розглядали вже як частину «загальної історії України» Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Багалій Д. І. - Харків : Дельта, 1993. - С. 14 (Д. Багалій, М. Грушевський, В. Юркевич, Є. Овчаренко, С. П'ятницька, С. Таранущенко), але історія місцевої козацької старшини спеціально не досліджувалася.

Надалі аж до початку 1990-х рр. тематика досліджень з історії Слобожанщини обмежувалася проблемами колонізації та «класової боротьби» (О. Апанович, Ф. Шевченко, К. Стецюк, А. Слюсарський, М. Дяченко, Я. Іванюк, В. Воліс, В. Загоровський, В. Важинський). Лише в статті З. Звєздіна розглядалося становище слобідської старшини в другій половині XVII ст. Звездин З. К. К вопросу о социальных отношениях на Слободской Украине в конце XVІІ в. - XVІІІ в. / З. К. Звездин // Исторические записки. - 1952. - Вып. 39. - С. 181-203.

Ґрунтовні дослідження історії слобідської козацької старшини як невід'ємної частини української еліти Ранньомодерної доби розпочалися в останньому десятилітті ХХ ст. В. Маслійчук дослідив становище старшинського прошарку Слобідських полків у другій половині XVII ст. - першій половині XVIII ст. Маслійчук В. Л. Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654-1706 рр. / Маслійчук В. Л. - Харків : Ун-т внутр. справ, 1999. - 124 с. - (Харківський біографічний словник); Маслійчук В. Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII - першої третини XVIII ст. / Маслійчук В. Л. - Харків : ВД «Райдер», 2003. - 252 с.; Маслійчук В. Л. Провінція на межі культур: [Дослідження з історії Слобідської України XVII-ХІХ ст.]. / Маслійчук В. Л. - Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2007. - 400 с.. Студії О. Алфьорова Алфьоров О. А. Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне становище слобідської гілки другої половини XVII - початку ХХ ст. / Алфьоров О. А. - Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. - 150 с. та В. Комарова Комаров В. В. Кондратьевы. Род воинов и благотворителей / Комаров В. В. - Сумы : ООО «РИО «АС-Медиа», 2005. - 47 с. присвячено генеалогіям старшинсько-дворянських родів Слобідської України, дослідження М. Михайліченка - джерелам з історії слобідського дворянства Михайліченко М. А. Абеткові списки дворянських родів Чугуївського повіту Харківського намісництва як джерело з історії провінційного дворянства / М. А. Михайліченко / Наукові записки: [Праці молодих вчених та аспірантів]. - 2008. - Вип. 17. - С. 124-129., а праці О. Однороженка - гербам слобідських старшинських родів Однороженко О. А. Геральдичні традиції українського козацтва / О. А. Однороженко // Історія українського козацтва: [Нариси: У 2 т.] / [Ред. кол.: В. А. Смолій (відп. ред.), О. А. Бачинська, А. О. Гурбик та ін.].- Т. 2. - К. : ВД «КМ Академія», 2008. - С. 178-214..

Серцевину джерельної бази дисертації становлять обліково-статистичні джерела. Ці документи було виявлено в фондах канцелярських установ, які діяли на Слобожанщині в 1760-х рр., і на сьогодні зберігаються в таких фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Києва (далі - ЦДІАК України): «Щорічні списки» 1757-1764 рр. - у ф. 1721 «Охтирська полкова канцелярія», ф. 1725 «Харківська полкова канцелярія», ф. 1817 «Бригадна канцелярія Слобідських полків»; «Іменний список» (І) 1765 р. - у ф. 1710 «Слобідсько-Українська губернська канцелярія», «Іменний список» (ІІ) - у ф. 1817 «Бригадна канцелярія Слобідських полків»; «Відомості про старшинських дітей» 1765-1766 рр. і «Відомості про старшин та їхніх дітей» 1766-1767 рр. - у ф. 1710 «Слобідсько-Українська губернська канцелярія». Копії фрагментів «Щорічних списків» за 1763 р., виконані В. Данилевичем під час роботи в Московському відділенні Загального архіву Головного Штабу в 1905 р., зберігаються в іменному фонді вченого (ф. ХХІХ) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Поруч із цим було залучено документи, які зберігаються в ф. 1584 «Ізюмська провінційна канцелярія», ф. 1642 «Котелевське комісарське правління», ф. 1717 «Кондратьєви», ф. 1723 «Острогозька полкова канцелярія», ф. 1782 «Комісія про Слобідські полки», ф. 1815 «Експедиція формування гусарських полків» ЦДІАК України.

Частина актуалізованої джерельної бази (законодавчі акти стосовно реформ 1760-х рр. на Слобожанщині, накази до Комісії Нового Уложення) стала об'єктом археографічних публікацій, уміщених у таких серійних виданнях, як «Полное собрание законов Российской империи» (тт. 16, 17), «Сенатский архив» (тт. 12-15), «Сборник Императорского русского исторического общества» (тт. 32, 36, 37, 68). Окремі документи щодо реформ 1760-х рр. було видруковано у двотомнику «Материалов для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» та на сторінках «Сборника Харьковского историко-филологичного общества». Цінні обліково-статичні джерела з історії Слобожанщини побачили світ в останній час Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. / [упорядк. В. О. Пірко, О. І. Гуржій / ред. кол. : П. С. Сохань (відп. ред.), В. А. Смолій, Ф. П. Шевченко, Г. В. Боряк]. - К. : Наукова думка, 1991. - 224 с.; Экономические примечания на Харьковский уезд / [редакц., подготов. теста, предислов. : А. А. Парамей, А. Ф. Парамонов]. - Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2006. -152 с.; Экономические примечания на Ахтырский уезд 1785 г. / [под ред. А. А. Парамонова]. - Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2008. - 216 с.; Переписные книги Харькова 1667, 1669 гг. / [состав. : А. Ф. Парамонов, В. Л. Маслийчук]. - Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2009. - 94 с..

У цілому, охарактеризована джерельна база є репрезентативною і дозволила вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Другий розділ «Канцелярські установи Слобідської України 60-х рр. XVIII ст.: особливості функціонування та персональний склад службовців» складається з двох підрозділів, у яких з'ясовано компетенцію канцелярських установ Слобідської України періоду ліквідації полково-сотенного устрою краю та встановлено ієрархію посад, персональний і соціальний склад службовців цих установ.

У першій половині 1760-х рр. на Слобожанщині діяли: Бригадна канцелярія Слобідських полків, Ізюмська, Острогозька, Охтирська, Сумська і Харківська полкові канцелярії та сотенні правління.

Бригадир здійснював загальне керівництво Слобідськими козацькими полками в усьому, що стосувалося комплектування, забезпечення, участі в походах і виправах. У досліджуваний період слобідськими бригадирами вже не були представники місцевого старшинського середовища (як у першій половині XVIII ст.), а росіяни й іноземці на російській службі, які не мали сентиментів до місцевого козацького устрою. З'ясовано, що при квартирі бригадира функціонувала канцелярія, яка забезпечувала діловодний бік його діяльності. Штат канцелярії становили: бригадний писар (очолював канцелярію), канцеляристи, канцелярські писарі та писарчуки, які формально служили в Слобідських козацьких полках або в полкових канцеляріях і сотенних правліннях, а до Бригадної канцелярії їх «надсилали» на певний час.

Встановлено, що в останні роки існування полково-сотенного устрою краю полкові канцелярії вже були установами, цілком інтегрованими до імперської бюрократичної системи. Це виявлялося в обов'язковій атестації як єдиному способі заміщення вакантних посад, у визначеному складі посадовців і фіксованій оплаті їхньої праці. Просування вгору посадовою драбиною, принаймні формальне, стало необхідним чинником вдалої службової кар'єри. Для представників місцевого старшинського середовища такі умови не були особливою перешкодою, адже найважливіші уряди все одно посідали нащадки найбільш впливових родин. У той же час, простежено, що спритні вихідці з нестаршинських кіл використовували службу в полкових канцеляріях від найнижчих посад (зазвичай, канцелярських писців) як можливість досягти високих урядів і таким чином поліпшити своє соціальне становище.

Реконструйовано штат «вищих» (полковник; полковий обозний; полковий суддя; старший полковий осавул; молодший полковий осавул; ротмістр; старший полковий писар; молодший полковий писар; полковий хорунжий) і штат «нижчих» (3 канцеляристи і 3 канцелярські писарі) службовців полкових канцелярій. Встановлено, що понад штат у кожній полковій канцелярії працювали ще 2-3 канцеляристи, 3-5 канцелярських писарів, 1 чи 2 підканцеляристи й близько 10 чи більше канцелярських писців. Опрацювання переліків полкових старшин за 1765 р., доводить, що більшість із них мали старшинське походження і, як правило, розпочинали службу підпрапорними (23 із 38 осіб). Старший полковий осавул Харківського полку М. Горленський походив зі старшини Гетьманщини. Серед вихідців із нестаршинських кіл (14 осіб) переважали представники козацтва (9 осіб), траплялися вихідці із духівництва (1 особа), дрібних канцелярських службовців (1 особа) та інтелігенції (1 особа). Серед «нижчих» канцелярських службовців домінували сини виборних козаків і козаків-підпомічників, траплялися діти унтер-офіцерів Слобідського драгунського полку та вихідці з селянства.

Сотенні правління були найнижчою ланкою управлінських установ Слобожанщини за козацького устрою краю. Їхня компетенція полягала в безпосередньому керівництві козацьким загалом кожної сотні, забезпеченні готовності козаків до участі у військових діях, веденні списків виборних козаків. Встановлено, що до сотенної старшини («сотенних урядників») належали: сотник, отаман, сотенний хорунжий, два сотенні осавули, сотенний писар. У кожному полку нараховувалося в середньому 20-25 штатних сотників, яким допомагали 100-120 сотенних урядників. З останнього складу сотників Слобідських козацьких полків 1765 р. (115 осіб) 77 осіб були нащадками місцевого старшинських родин. Двоє сотників (І. Матюшинський та І. Огронович) походили зі старшини Гетьманщини. Серед вихідців із нестаршинських кіл (38 осіб) були представники козацтва (17 осіб), духівництва (7 осіб), діти підпрапорних (5 осіб), відставних сотників (2 особи), офіцерів регулярних військових формувань (2 особи).

Простежено, що характерним явищем для середовища службовців канцелярій Слобідської України були «канцелярські родини» - канцелярську службу від батьків «успадковували» сини, а кар'єрними шляхами старших братів йшли молодші.

Із серпня-вересня 1765 р. новими керівними установами Слобожанщини стали: Слобідсько-Українська губернська канцелярія, Ізюмська, Острогозька, Охтирська й Сумська провінційні воєводські канцелярії, 23 повітові і 5 міських комісарських правлінь. З'ясовано, що на перших порах ці установи успадкували від своїх попередниць першої половини 1760-х рр. приміщення, архіви, печатки і частково персонал службовців. Головні важелі впливу сконцентрувалися в руках осіб, не пов'язаних із ліквідованою козацькою автономією (губернатор, губернаторські товариші, губернський прокурор, голова Вотчинного департаменту, воєводи). Представникам місцевої козацької старшини перші ролі дісталися тільки на середньому (чотири воєводські товариші) та нижньому (25 з 28 комісарів) управлінському рівнях.

Третій розділ ««Щорічні списки» 1757-1764 рр. та комплекс супровідних документів до них» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано мету запровадження і процедуру підготовки цих обліково-статистичних джерел, з'ясовано їхній інформаційний потенціал та розглянуто комплекс супровідних документів.

Встановлено, що підготовку цих документів було започатковано розпорядженнями Військової колегії 1757-1758 рр. як один із урядових заходів у напрямку посилення елементів «регулярності» в Слобідських козацьких полках загалом і уподібнення старшинської козацької служби до офіцерської «регулярної» зокрема. Механізм ротації керівного складу полків було підпорядковано «единовременному порядку». Щороку восени у кожній слобідській полковій канцелярії відбувалася атестація, у ході якої старшин, підпрапорних і канцеляристів полку атестували до підвищення або до відставки. Потім складали перелік персонального складу старшини, підпрапорних і канцеляристів полку за поточний рік, який мав бути засвідчений кожним старшиною, і разом із документацією про атестованих (чолобитними, атестатами від полку і від лікаря) та про осіб, які вибули зі складу полку чи змінили уряд (відповідні відомості) надсилали до Військової колегії для розгляду і затвердження.

Оскільки усталеної оригінальної назви списки персонального складу не мали (найбільш поширеною була «единовременные списки»), то ці документи дисертанткою було умовно названо «Щорічними списками». Ця назва відображає головну особливість підготовки цих джерел - обов'язковий щорічний характер. У комплексі супровідних документів «Щорічних списків» виокремлено типову та нетипову групи (першу - у складі чотирьох підгруп), докладно проаналізовано їхнє видове наповнення та здійснено клаузульно-формулярний аналіз кожного виду документів.

З'ясовано, що найважливішою інформативною можливістю «Щорічних списків» та супровідних документів є вміщені в них дані про щорічний особовий склад керівної верхівки Слобідських козацьких полків протягом 1758-1764 р. та всі зміни, що в цьому складі відбувалися. Здійснено порівняння «Щорічних списків» Харківського полку за 1759 р. і 1762 р., Ізюмського, Острогозького, Охтирського та Сумського полків - за 1762 р. і 1764 р., вказано на зміни, що відбулися в керівному складі полків за цей час.

Доведено, що ротації в старшинському корпусі Слобідських козацьких полків у останні роки їхнього існування здійснювалися відповідно до принципів «старшинства» і «першості». Ієрархія урядів («лінія») відповідно до їхнього «старшинства» за даними «Щорічних списків» виглядала наступним чином: по-перше, від найвищого по низхідній до найнижчого - полковник, полкові старшини (обозний; суддя; старший, молодший осавули; ротмістр; старший, молодший писарі; хорунжий), сотенні старшини (сотники, поручики або прапорщики), підпрапорні, канцеляристи; по-друге, в межах групи однакових урядовців - від того, хто одержав цей уряд найраніше (а значить, і мав «першість» перед іншими, був «старшим») поступово до того, хто цей уряд отримав найпізніше («молодший»). «Старшинство» і «першість» впливали на «достоїнство» особи бути підвищеною. Водночас обов'язковими складовими «достоїнства» були грамотність; сумлінне ставлення до служби, складність і важливість виконаних службових завдань («заслуга»); неперебування під слідством («в штрафах і пороках»). В окремих випадках до уваги бралося і походження особи (нащадки старшин мали «краще достоїнство», ніж вихідці із нестаршинських кіл). Недотримання принципів «старшинства» і «першості» під час призначення старшин на уряди заподіювало їм «образу» і призводило до досить скандальних ситуацій з підготовкою «Щорічних списків».

Наявність зазначених даних посутньо розширює інформаційний потенціал «Щорічних списків», дозволяє простежити не тільки персональний склад слобідської старшини та механізми ротації посадовців, а й з'ясувати уявлення останньої про «еталонний» життєвий шлях та моральні чесноти, дослідити свідомісні категорії, які функціонували у старшинському середовищі, а отже й ціннісні установки та світоглядні імперативи старшини.

Четвертий розділ ««Іменні списки» 1765 р.» складається з двох підрозділів, у яких з'ясовано особливості укладання й розкрито інформативні можливості цих джерел. канцелярський установа рубрикація службовець

«Іменний список» (І) - умовна назва документа, укладеного в міжчасі початку квітня - другої половини червня 1765 р. Комісією з улаштування Слобідсько-Української губернії (автентична назва джерела - «Список имянной слободских полков полковникам, полковым старшинам и сотникам да подпрапорным по полкам»). Документ фіксує останній персональний склад служилої полкової і сотенної старшини та підпрапорних Слобідських козацьких полків напередодні їх розформування. «Іменний список» (ІІ) - умовна назва документа, який не має заголовка, але за палеографічними ознаками ідентичний «Іменному списку» (І). До «Іменного списку» (І) записано дані 417 осіб, а до «Іменного списку» (ІІ) - 408 осіб.

До «Іменного списку» (І) записано 4 полковники, 38 полкових старшини, 114 сотників, 1 сотника і прапорщика, 2 поручиків, 1 прапорщика, 1 капітана, 256 підпрапорних. В Ізюмському полку служили 74 особи, в Острогозькому - 87 осіб, в Охтирському - 97 осіб, у Сумському - 88 осіб, у Харківському - 71 особа. Докладно проаналізовано склад урядовців у кожному полку і з'ясовано, що повністю укомплектованою була полкова старшина Ізюмського й Охтирського полків (по 8 осіб), а в інших трьох полках той чи інший полковий уряд був вакантним; також у кожному полку кілька полкових і сотенних старшин значилися «понад комплектом», а середня кількість підпрапорних становила 45-55 осіб на полк.

«Іменні списки» вміщують вкрай важливу інформацію до історії уряду підпрапорних. З останнього складу підпрапорних Слобідських полків (256 осіб) більшість становили нащадки місцевих старшинських родів (141 особа). Підпрапорний Д. Биковський походив зі старшини Гетьманщини. Серед вихідців із нестаршинських кіл переважали представники козацтва (43 особи). Ще 35 осіб були дітьми чи братами підпрапорних, що свідчить про формування на другу половину XVIII ст. «підпрапорницьких династій» (з цих 35 осіб 1 підпрапорний був сином сотенного хорунжого, що вийшов у відставку зі званням підпрапорного). Траплялися вихідці з духівництва (8 осіб), діти офіцерів регулярних військових формувань (7 осіб), діти канцелярських службовців (4 особи), вихідці з купецтва (3 особи), діти відставних сотників (2 особи). Крім того, двоє підпрапорних були греками (М. Греков, В. Персиянінов), а один - вихрестом (А. Меєр). Встановлено, що звання підпрапорних міг надавати полковник, полкова канцелярія, слобідський бригадир та український дивізійний генерал. На прикладі біографічних даних ізюмського полкового обозного А. Самборського видно, що поданий в «Экстратке о Слободских полках» 1714 р. як рік започаткування уряду підпрапорних слід сприймати як певну орієнтовну дату, а не як точку відліку історії цього уряду.

П'ятий розділ «Відомості про старшинських дітей 1765-1766 рр.» складається з двох підрозділів, у яких досліджено процедуру підготовки документів та проаналізовано їхнє інформаційне наповнення.

Мета підготовки впродовж листопада 1765-червня 1766 рр. «Відомостей про старшинських дітей» полягала в тому, щоб взяти на облік дітей чоловічої статі колишньої місцевої козацької старшини і з'ясувати, ким були їхні батьки, якого віку був кожен із синів, хто з них умів читати, писати, вже десь служив, мав якісь захворювання, які б перешкоджали несенню служби. У такий спосіб на дітей козацької старшини Слобідської України вперше було поширено практику обліку осіб дворянського стану і їхніх дітей та контролю за несенням ними служби на користь держави, започатковану в Російській імперії Петром І.

Спершу відповідні переліки було укладено на місцях - в комісарських правліннях та провінційних канцеляріях, - а потім у Слобідсько-Українській губернській канцелярії об'єднано у дві зведені відомості. При цьому тексти відомостей, підготовлених у місцевих канцелярських установах, зазнали суттєвого прорідження: з даних про 687 дітей, що надійшли до губернської канцелярії, до зведеного переліку по чотирьом провінціям було внесено інформацію про 303 особи, а по комісарствам «Харківського відомства» - про 162 особи.

Головною інформативною можливістю цих джерел є дані про освіту старшинських дітей. З'ясовано, що відсоток неграмотних старшинських дітей був невисоким - в Ізюмській провінції - 11,49 % (10 із 87 осіб), в Острогозькій - 15,27 % (22 із 144 осіб), в Охтирській - 6,94 % (10 із 144 осіб) у Сумській - 4,80 % (5 із 105 осіб). Неграмотність не була характерною для вихідців із питомо старшинського середовища. Відсутність систематичності в освіті фіксується у родинах відставних сотників, які були вихідцями із нестаршинських кіл, служили підпрапорними і виходили у відставку сотниками. Середній вік осіб, які вчилися основам грамоти, був 7-14 років, хоч окремі діти починали навчатися в 5-6 і 4 роки. Значна частина дітей старшини колишнього Харківського козацького полку у 12-16 років навчалася в Харківському колегіумі. Син відставного судді Сумського полку В. Пустовойтов (20 років) навчався в Московському університеті, а син полкового судді Охтирського полку С. Кобеляцький (18 років) - у Сухопутному шляхетському кадетському корпусі. Завадою в навчанні могли стати хвороби (німота, глухота, дитячий церебральний параліч, психічні й неврологічні захворювання та порушення опорно-рухового апарату).

Встановлено, що вікові дані записаних до переліків осіб були досить широкими: від наймолодшого - півмісячного П. Кондратьєва до найстаршого - 70-річного І. Мазана. Середній вік осіб, записаних до зведеної відомості по чотирьом провінціям, становив 15,8 років.

Шостий розділ «Відомості про старшин та їхніх дітей 1766-1767 рр.» складається з двох підрозділів, які присвячено аналізу процедура підготовки джерел та їхніх інформативних можливостей.

Мета підготовки цих документів полягала в тому, щоб зібрати інформацію про всіх мешканців Слобідсько-Української губернії, які походили із слобідської козацької старшини, та з'ясувати, як вони дістали старшинське звання. Переліки було укладено відповідно до чотирьох зразків («форм»), які було розіслано до провінційних канцелярій та комісарських правлінь. Кожна «форма» відповідала певній категорії старшин: перша - тим старшинам, чиї предки служили старшинами під час перепису 1732 р. на Слобожанщині; друга - тим, чиї предки на час цього перепису служили канцеляристами й підпрапорними, а після указу 1733 р. про призначення підпрапорних із старшинських дітей завдяки власній службі досягли старшинських урядів; третя - тим старшинам, які були вихідцями з нестаршинських кіл і після згаданого указу 1733 р. одержали старшинське звання за службу чи за утримання підпомоги; четверта - сотникам і підпрапорним, які здобули ці звання, не служивши, і тому мали платити подушне. У такий спосіб до «Відомостей про старшин та їхніх дітей» увійшла інформація не лише про старшин, які служили наприкінці 1750-х-на початку 1760-х рр. і дані яких уміщують «Щорічні» та «Іменні списки», але й про тих старшин, які вже тривалий час не служили і тому інформація про них не увійшла до обліково-статистичних документів першої половини 1760-х рр.

Відомості інформують про 1373 особи - старшин розформованих Слобідських козацьких полків та членів їхніх родин чоловічої статі (синів, онуків, рідних і двоюрідних братів, племінників, пасербів). З'ясовано, що близько 40 % з цих осіб (525 осіб, записаних до відомостей за першою «формою») становили представники слобідського питомо старшинського середовища. Вони посідали впливові уряди полкових старшин і сотників і були представниками місцевих старшинських родів, які нараховували чотири-п'ять, а то і шість-сім поколінь. Засновниками цих родів були переселенці з Гетьманщини, які урядували в Слобідських козацьких полках в другій половині XVII - на початку XVIIІ ст. На прикладах родів Кондратьєвих і Алферових у Сумській провінції; Щербин, Захар'яшевичів-Капустянських і Сошальських - в Ізюмській провніції; Куколевських і Татарчукових - в Острогозькій провінції; Ковалевських і Черняків - у Харківському та Липцівському комісарства, щодо яких (родів) є й незалежні від відомостей просопографічні дані, доведено, що інформація відомостей про слобідські старшинські родоводи відповідали дійсності.

Близько 60 % слобідського старшинського загалу (823 особи, записані до відомостей за другою, третьою та четвертою «формами») були вихідцями з нестаршинських кіл, які головним чином завдяки власній службі одержали старшинські звання. Більшість серед них становили відставні сотники, підпрапорні та відставні підпрапорні. Як свідчить аналіз просопографічних даних, звання відставного сотника надавалося підпрапорним, які йшли у відставку, а звання відставного підпрапорного - козакам, які йшли у відставку. В окремих випадках підпрапорним і сотникам, які йшли у відставку, могли надавати звання відставного ротмістра, а канцелярським службовцям - звання відставного ротмістра, відставного сотника чи відставного підпрапорного. Загалом такі особи могли вважатися старшинами дуже умовно і, як зазначається у відомостях, значна частина з них уже платили подушне.

Відомості Харківського комісарства інформують про чотирьох старшин греків: відставного сотника І. Анастасієва та його брата відставного підпрапорного Ф. Анастасієва, відставних сотників І. Черкеса та Ю. Башнакова.

Проаналізовано дані про вік старшин та їхніх дітей, уміщені у документах. Наголошено, що така інформація вимагає обов'язкової перевірки іншими джерелами, адже відхилення в кілька років цілком можливі, хоча й не обов'язкові.

Висновки

1. Аналіз історіографічної ситуації навколо проблеми ліквідації полково-сотенного устрою Слобідської України в середині 1760-х рр. та становища місцевої козацької старшини у цей період доводить, що дані питання ще не ставали предметом спеціальних студій, а знаходили лише побіжне висвітлення в працях з історії Слобожанщини; обмеженим є і коло введених до наукового обігу джерел, які дозволили б провести відповідні дослідження.

2. Значний масив інформації щодо становища слобідської старшинської верстви в добу реформ 1760-х рр. містять обліково-статистичні джерела, які до сьогодні фактично не використовувалися, а саме комплекси документів, умовно названі - «Щорічні списки» (1757-1764 рр.), «Іменні списки» (1765 р.), «Відомості про старшинських дітей» (1765-1766 рр.) і «Відомості про старшин та їхніх дітей» (1766-1767 рр.).

3. В останні роки існування козацького устрою Слобідської України в краю діяли Бригадна канцелярія Слобідських полків, Ізюмська, Острогозька, Охтирська, Сумська і Харківська полкові канцелярії та сотенні правління. З уведенням загальноімперських порядків спадкоємицями цих установ стали Слобідсько-Українська губернська канцелярія, Ізюмська, Острогозька, Охтирська й Сумська провінційні канцелярії та комісарські правління, які успадкували від своїх попередниць приміщення, архіви, печатки й частково персонал службовців на середньому та нижчому його рівнях.

4. Документи, які наповнюють усі чотири комплекси джерел, були частиною діловодної практики названих канцелярських установ. Практично всі «Щорічні списки» відклалися в копіях, тоді як решта три комплекси джерел збереглися в оригіналах. Почерки писарчуків, що працювали в канцеляріях і безпосередньо писали документи, мають риси як українського, так і російського скоропису й у кожному конкретному випадку тяжіють до тієї чи іншої графічної традиції. У той же час особисті підписи старшин значно повніше зберігають впливи українських скорописних шкіл. Документи підготовлено на папері двох російських фабрик - Афанасія Гончарова та Сави Собакіна-Яковлєва. Це доводять результати філігранологічного аналізу джерел.

5. Результати клаузульно-формулярного аналізу документів свідчать, що подання інформації у табличному вигляді було типовим для обліково-статистичних документів, які перебували в діловодному обігу канцелярій Слобідської України. Формуляр супровідних рапортів дещо видозмінився у другій половині 1760-х рр. Формуляри атестатів до відставки і до надання вищого уряду та лікарські атестати за незначними відхиленнями не відрізняються по полках. Чолобитні оформлялися згідно з вимогами діловодної практики Російської імперії до такого виду документів.

6. Аналіз процедур укладання кожного з чотирьох різновидів документів доводить, що у кожному випадку підготовка їх мала певні особливості. Підготовку «Щорічних списків» у 1757-1758 рр. було започатковано як один із заходів щодо «регуляризації» служби в Слобідських козацьких полках; необхідними складовими процедури підготовки цих документів було ознайомлення усієї старшини полку з укладеним на поточний рік «Щорічним списком» і засвідчення його особистими підписами, а також проведення атестації. «Іменні списки» (І, ІІ) було підготовлено у квітні-червні 1765 р. відповідно до розпорядження Комісії з улаштування Слобідсько-Української губернії; ці документи фіксують останній персональний склад старшинського корпусу Слобідських козацьких полків напередодні їх розформування. Мета підготовки протягом листопада 1765-червня 1766 рр. «Відомостей про старшинських дітей» полягала в тому, щоб взяти на облік дітей чоловічої статі колишньої козацької старшини Слобідських полків. Мета підготовки впродовж вересня 1766-червня 1767 рр. «Відомостей про старшин та їхніх дітей» полягала в тому, щоб зібрати інформацію про всіх осіб, які на той час мешкали в Слобідсько-Українській губернії і за своїм званням чи походженням вважалися представниками слобідської козацької старшини, та з'ясувати спосіб здобуття ними чи їхніми предками старшинського звання; переліки було укладено за чотирма «формами» залежно від соціального походження старшин.

7. Результати порівняльного текстологічного аналізу джерел та дослідження їхніх рубрикацій засвідчують, що окремі інформації повторюються (про службу, про освіту старшинських дітей), що дає можливість взаємної перевірки. Водночас кожен з чотирьох різновидів обліково-статистичних джерел уміщує інформації, які є унікальними. «Щорічні списки» інформують про грамотність старшин і наявність у кожного з них службових і моральних чеснот; в «Іменних списках» зазначено соціальне походження старшин; «Відомості про старшинських дітей» дозволяють дослідити освітній рівень представників старшинських родин; «Відомості про старшин та їхніх дітей» персоналізують старшинський загал Слобожанщини щойно по ліквідації козацьких полків.

8. Встановлено, що старшинський корпус Слобідських козацьких полків напередодні розформування останніх нараховував близько 750 осіб, тобто 130-150 старшин у кожному полку. Відповідно до соціального походження більшість ключових урядів у Слобідських козацьких полках (уряди полкової старшини та сотників) посідали нащадки місцевих старшинських родів, які нараховували чотири-п'ять, а то і шість-сім поколінь. У той же час, значна частина старшин, передовсім на рівні сотенної старшини та підпрапорних, була вихідцями із нестаршинських кіл, головним чином з козацтва (виборні козаки, козаки-підпомічники), також із духівництва, купецтва, міщанства і селянства.

9. Ядро старшинського загалу становили нащадки українських переселенців на Слобожанщину. Про своїх предків слобідські старшини пам'ятали і покликалися на їхні старшинські уряди, шляхетське походження і вірну службу з метою довести власну шляхетську гідність, а частина слобідських старшинських родин була пов'язана зі старшинськими родинами Гетьманщини. Водночас в документах згадується про окремих слобідських старшин, які були етнічними росіянами, греками, похрещеними євреями.

10. Свідомісними категоріями, якими оперували слобідські старшини в контексті їхньої служби, були «достоїнство», «старшинство», «першість», «служба», «заслуга», «образа», «старший» і «молодший», «пороки», «братим». Ці категорії були привнесеними зі словника російської служилої практики, зорганізованої відповідно до «Табелю про ранги» 1722 р. Слобідський старшинський загал, як старше покоління, так і молодь, був освіченим.

Фахові публікації за темою дисертації

1. Потапенко С. П. Передмова / С. П. Потапенко // Еліта Слобідської України. Списки козацької старшин 60-х рр. XVIII ст.: [передм., упоряд. С. П. Потапенко]. - К., Харків : Харківський приватний музей міської садиби, 2008. - С. 7-39.

2. Потапенко С. П. Службовці полкових канцелярій Слобідської України першої половини 1760-х рр.: чисельність, персональний і соціальний склад, родинні зв'язки / С. П. Потапенко // Наукові записки: [Збірник праць молодих вчених та аспірантів]. - Т. 16. - 2008. - С. 66-97.

3. Потапенко С. П. «Відомості про старшин та їхніх дітей» 1766-1767 рр. як джерело з історії козацької старшини Слобідської України / С. П. Потапенко // Наукові записки: [Збірник праць молодих вчених та аспірантів]. - Т. 17. - 2008. - С. 101-123.

Публікації, що додатково висвітлюють результати дослідження:

4. Потапенко С. П. Іван Осипович і Петро Іванович Острозько-Лохвицькі та їхня родинна хроніка / С. П. Потапенко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Видатні постаті науки, культури і освіти України»] (Київ, 30-31 жовт. 2008 р.). - - К : ДАККіМ, 2009. - С. 118-120.

5. Потапенко С. П. «Списки іменні» 1765 року - як джерело з історії козацької старшини Слобідської України / С. П. Потапенко // Каразинські читання (історичні науки): матеріали міжнародної наукової конференції (Харків, 24 квітн. 2009 р.). - Харків : ХНУ, 2009. - С. 257-258.

6. Потапенко С. П. Чолобитні - джерело з історії козацької старшини Слобідської України / С. П. Потапенко // Наукові записки: [Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Тематичний випуск: «Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація»]. - Т. 19. - Кн. 1. - 2009. - С. 284-293.

Анотація

Потапенко С. П. Обліково-статистичні джерела з історії козацької старшини Слобідської України (1757-1767 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства імені М .С. Грушевського. - К., 2009.

У дисертації вперше проведено комплексний джерелознавчий аналіз найважливіших обліково-статистичних джерел з історії козацької старшини Слобідської України періоду ліквідації полково-сотенного устрою краю - «Щорічних списків» (1757-1764 рр.), «Іменних списків» (1765 р.), «Відомостей про старшинських дітей» (1765-1766 рр.) і «Відомостей про старшин та їхніх дітей» (1766-1767 рр.). На основі вивчення джерел з'ясовано чисельність, структуру, персональний, соціальний і етнічний склад, вікові й освітні характеристики старшинського середовища Слобожанщини доби реформ 1760-х рр.., простежено особливості кар'єрного просування нащадків старшинських родів і вихідців із нестаршинських кіл, проаналізовано свідомісниі категорії, якими оперували старшини.

Ключові слова: Слобідська Україна, козацька старшина, реформи, канцелярія, обліково-статичне джерело, інформативні можливості.

Аннотация

Потапенко С. П. Учетно-статистические источники по историии казацкой старшины Слободской Украины (1757-1767 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные историчнеские дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения имени М. С. Грушевского НАН Украины. - К., 2009.

В диссертационной работе впервые произведен комплексный источниковедческий анализ важнейших учетно-статистических источников по истории казацкой старшины Слободской Украины периода ликвидации полково-сотенного устройства края - «Единовременных списков» (1757-1764 гг.), «Именных списков» (1765 г.), «Ведомостей о старшинских детях» (1765-1766 гг.) и «Ведомостей о старшинах и их детях» (1766-1767 гг.).

Проанализированы компетенция и персональный состав канцелярий, задействованных в подготовке исследуемых документов: Бригадной канцелярии Слободских полков, полковых канцелярий и сотенных правлений; Слободско-Украинской губернской канцелярии, воеводческих провинциальных канцелярий и комиссарских правлений.

Реконструированы процедуры подготовки, произведен палеографический и филигранологический анализ источников. Выяснено, что в каждом случае составление документов имело свои особенности. Введение «Единовременных списков» в 1757-1758 гг. было одной из правительственных мер по уподоблению старшинской службы в Слободских казацких полках службе армейских офицеров. Эти списки составляли раз в год осенью после аттестации в полковых канцеляриях и отсылали в Военную коллегию. Списки фиксировали персональный состав старшины, подпрапорных и канцеляристов каждого полка на текущий год. Одновременно со списками составляли сопроводительные документы, в которых отображались все изменения, происшедшие в руководящем составе полка со времени отправления списка за предыдущий год, а также запланированные ротации.