Товариство "Руська бесіда" на Буковині: організація, ідейні засади, культурно-просвітня діяльність (1869-1940 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність: 07.00.01 - історія України

ТОВАРИСТВО “РУСЬКА БЕСІДА” НА БУКОВИНІ: ОРГАНІЗАЦІЯ, ІДЕЙНІ ЗАСАДИ, КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ (1869-1940 рр.)

ДОБРЖАНСЬКИЙ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Івано-Франківськ - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

руський бесіда культурній просвітницький

Актуальність теми. Україна переживає нині тривалий період утвердження державності та духовного відродження нації. У формуванні національної самосвідомості українського народу важливе значення має звернення до його історичних коренів, повернення до призабутих духовних цінностей. Тому дослідження яскравих прикладів культурного відродження і становлення ідеологічних засад на основі патріотизму та формування національної гордості має бути сьогодні пріоритетним. Одним із найяскравіших прикладів цивілізованості, патріотизму і національно-виховної роботи є діяльність культурно-просвітницького товариства “Руська бесіда”, яке діяло на Буковині в 1869-1940 рр. Це найстаріше і найвпливовіше українське товариство краю, яке стало уособленням національного піднесення українців в австрійський період і боротьби за збереження ідентичності в умовах окупації краю королівською Румунією.

Актуалізація проблеми пов'язана з необхідністю дослідження недостатньо вивчених сторінок вітчизняної історії, переосмислення багатьох усталених понять, зокрема таких, як “українська духовність”, “українська культура”, “національна ідея”, які протягом тривалого часу піддавалися ідеологічному спотворенню з боку радянізованої офіційної історіографії, а також для аргументованої відповіді тим, хто, спекулюючи на тривалій бездержавності української нації, намагається піддати сумніву результативність сучасного процесу державотворення.

Однак досі українська наука недостатньо займалася вивченням історії окремих національно-культурних товариств на Буковині, зокрема товариства “Руська бесіда“. Нині ми вимушені констатувати, що досі немає спеціального комплексного дослідження про діяльність цього товариства, якому у 2009 р. виповнюється 140 років від дня створення. Якщо врахувати, що товариство існувало на теренах Буковини більше сімдесяти років, пережило австрійське та румунське панування і залишило помітний слід у культурно-просвітньому розвитку українців, то досить актуальною є потреба вивчення та узагальнення досвіду його роботи.

На нинішньому етапі розвитку України існують проблеми культурно-освітнього розвитку, національного виховання, залучення широких верств населення до активного громадського життя. Ці проблеми стосуються як міського, так і сільського населення. Як не парадоксально, але такі ж питання поставали перед “Руською бесідою” і у другій половині ХІХ ст., і в перші десятиліття ХХ ст. Стимулюючи узагальнення і використання минулого досвіду, можна певною мірою забезпечити здійснення національно-культурного відродження Буковинського краю та й України загалом у сучасних умовах.

Отже, наукове осмислення досвіду діяльності буковинської “Руської бесіди” є важливим і актуальним завданням української історіографії. Сприяти його розв'язанню покликане дане дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах наукової теми “Актуальні питання соціально-економічного і суспільно-політичного життя України ХVІІ-ХХ ст. (за матеріалами західного регіону)” кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Номер державної реєстрації 0106U008487.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного та об'єктивного аналізу різноманітних джерел всебічно дослідити й узагальнити процес зародження, становлення та розвитку товариства “Руська бесіда”, а також проаналізувати форми, методи та особливості його діяльності на Буковині. Крім того, визначити внесок організації у національно-культурне відродження українців, її роль і значення в історії вітчизняної культури.

Для реалізації мети визначені такі дослідницькі завдання:

- висвітлити передумови виникнення та процес заснування культурно-просвітницького товариства “Руська бесіда”;

- простежити організаційні засади та напрями діяльності в початковий період існування;

- проаналізувати обставини переходу “Руської бесіди” на позиції народовства та організаційні засади товариства у період його найвищого розвитку;

- розкрити специфіку роботи “Руської бесіди” під час окупації краю королівською Румунією;

- показати діяльність осередків організації на місцях, зокрема розвиток мережі читалень та філій, їхню роль у зростанні національно-культурної свідомості населення;

- з'ясувати рівень та успішність впливу товариства на освітні процеси Буковини;

- визначити особливості видавничої діяльності “Руської бесіди”;

- показати зв'язки організації як з українськими товариствами, так і з товариствами інших національностей.

Об'єктом дослідження є культурно-просвітницьке життя на Буковині з другої половини ХІХ ст. по 1940 рік.

Предметом дисертаційної роботи є становлення і функціонування “Руської бесіди”, форми та методи національно-культурної роботи, її результативність і наслідки для українського населення Буковини.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від 1869 р., коли було засновано товариства “Руська бесіда”, і до 1940 р., коли радянська влада заборонила існування товариства, її активістів вислали за межі України, а майно (бібліотеки) конфіскували або розікрали.

Територіальні межі дослідження охоплюють окремий коронний край Австро-Угорщини - Буковину. Щодо часів румунського панування, дослідження стосується цієї ж території, яка, незважаючи на зміни в адміністративно-територіальному устрої, продовжувала зберігати історичну назву Буковина.

Методологічні засади ґрунтуються на принципах історизму, наукового об'єктивного підходу до висвітлення теми, системності, діалектичного розуміння історичного процесу. В сукупності вони дали змогу охарактеризувати становлення та розвиток “Руської бесіди” у динаміці та тісному зв'язку з конкретними умовами суспільно-політичного життя.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні наукові методи. З числа міждисциплінарних застосовано структурно-системний метод, який дозволив розглянути об'єкт дослідження з усіма його основними рисами як єдине ціле. Вагоме місце мало застосування функціонального та культурологічного методів, за допомогою яких вдалося проаналізувати зв'язок реального суспільно-політичного та культурного життя на Буковині зі станом розвитку та розбудови “Руської бесіди”. Із загальних логічних методів застосовано метод аналізу і синтезу, з емпіричних - метод збору та аналізу доступних джерел і літератури.

У ході підготовки дисертації перевага надавалася конкретним історичним методам - історико-порівняльному, синхронному, хронологічному та діахронному (періодизація). Історико-порівняльний метод дозволив зіставити різні часи із предметом дослідження. Застосування синхронного методу дало можливість з'ясувати як загальні закономірності, притаманні культурно-просвітницькій діяльності другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., так і певні регіональні особливості. Хронологічний метод дав змогу простежити процес заснування та розвитку “Руської бесіди”. За допомогою методу періодизації виділено якісні зміни, новизну форм при проведенні просвітницької роботи, статистичний метод дав можливість з'ясувати кількісні показники діяльності як центрального товариства, так і його осередків. Застосовувалися біографічний, ретроспективний методи, а також метод класифікації. В останньому випадку головна увага зверталася на опрацювання й осмислення невідомих до цього часу фактів.

Наукова новизна й теоретичне значення роботи. Дисертація є першою в українській історичній науці працею, яка присвячена комплексному і системному дослідженню створення та розвитку культурно-просвітньої організації “Руська бесіда” протягом сімдесяти років діяльності. Саме роль товариства у поширенні серед українського населення національної свідомості, участь у культурно-просвітніх процесах краю, виховання нової інтелігенції Буковини, внесок “Бесіди” в процеси національно-культурного відродження та збереження української самосвідомості, здобутки та недоліки в роботі структури є новими аспектами дослідження в українській історіографії. На основі використання різноманітних джерел у дисертації вперше:

- введено в науковий обіг велику кількість архівних документів і матеріалів, низку маловідомих фактів з життя товариства “Руська бесіда”;

- здійснено реконструкцію процесу виникнення і трансформації просвітнього руху на Буковині за участю “Руської бесіди”;

- зроблено порівняльний аналіз діяльності товариства під владою цісарської Австрії та королівської Румунії;

- встановлено загальний кількісний та якісний склад як головного виділу (управи) організації “Руської бесіди” загалом, так і філій та читалень зокрема;

- проведено комплексне дослідження форм і методів просвітньої роботи організації;

- з'ясовано особливості відносин “Руської бесіди” з органами влади;

- проаналізовано рівень впливу читалень на культурний розвиток села;

- визначено місце і роль організації у загальноукраїнському просвітницькому русі.

Достовірність результатів дослідження ґрунтується на глибокому вивченні історіографії проблеми та неупередженому аналізі й використанні широкого кола джерел.

Практичне значення одержаних результатів вбачається в тому, що основний зміст роботи може бути використаний при написанні узагальнюючих праць з історії культурно-просвітнього руху на західноукраїнських землях в означений період, з історії Буковини, України в цілому, а також праць, присвячених розвитку української культури другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., при читанні лекційних та спеціальних курсів за вибором студентів, при проведенні семінарських та практичних занять у ВНЗ ІІІ - IV рівнів акредитації, в шкільній і вузівській культурно-освітній та краєзнавчій роботі. Вони також мають певний інтерес для краєзнавців, наукових працівників архівів, музеїв, бібліотек, культурно-освітніх товариств. Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що основні положення її можуть слугувати при теоретичному осмисленні проблем розвитку культурно-просвітніх процесів на Буковині.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації апробовано на засіданні кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, на засіданні кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доповідалися на конференції “Історія, політологія та міжнародні відносини очима молодих науковців”. - Тернопіль, 17-19 жовтня 2003 р.; V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвячений 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 29 вересня 2005 р.; Першій Всеукраїнській студії академії Європи. - Івано-Франківськ, 2-7 липня 2006 р.; Третьому Міжнародному конгресі українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого пошуку”. - Луцьк, 17-19 травня 2007 р.; VІ Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-літтю першої писемної згадки про Чернівці. - Чернівці, 12-13 жовтня 2007 р.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в 10 публікаціях автора, у тому числі 6, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (11 параграфів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження 230 сторінок, у тому числі обсяг основного тексту - 185 сторінок, список використаних джерел та наукової літератури 32 сторінки (694 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет, об'єкт дослідження, хронологічні і територіальні межі, визначено мету, завдання, наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію отриманих результатів, публікації з теми, структуру дисертації.

Розділ перший “Джерельна база та історіографія проблеми” присвячений характеристиці джерел та аналізу літератури з теми дисертації. Основу джерельної бази дослідження склали неопубліковані матеріали центральних та обласних архівів України, а також періодичні видання та публіцистика, спогади безпосередніх учасників подій того періоду.

Найбільший пласт джерельної інформації про діяльність “Руської бесіди” зберігається в Державному архіві Чернівецької області. Головні документи про створення філій та читалень “Бесіди” зосереджені у фонді № 3 “Буковинська крайова управа”. Тут зберігаються всі статути товариства, листування з органами влади стосовно офіційного статусу та узаконення діяльності філій і читалень товариства. Найбільше документів про поточне життя товариства у міжвоєнний період міститься у фонді № 118 “Чернівецький повітовий трибунал”.

Важливим джерелом для написання роботи щодо відносин між чернівецькою “Руською бесідою” та львівською “Просвітою” є документи, які зосереджені у Центральному державному історичному архіві України в м. Львові.

Цінними для розуміння російських впливів на українців Буковини є документи Архіву зовнішньої політики Російської імперії в м. Москва. Вони дають можливість зрозуміти дипломатичну стратегію імперії Романових на території Австро-Угорщини, методи, якими російські посадовці намагалися залучити на свій бік українську інтелігенцію.

Суттєвим доповненням до архівних документів є опубліковані документи, зокрема австро-угорські (“Вісник законів і розпоряджень для воєводства Буковина”) та румунські законодавчі акти, які регламентували діяльність товариства. До нормативних опублікованих документів можна віднести і статути, зокрема статути “Руської бесіди” та “Руської школи”.

Важливим джерелом для написання роботи стали мемуари визначних діячів “Руської бесіди”. Цікавими та інформаційно насиченими є спогади О. Поповича “Відродження Буковини” Попович О. Відродження Буковини. - Львів, 1933. - 128 с.. Автор подає загальну історію розвитку українського національного руху з 1870-х років, до окупації території Північної Буковини королівською Румунією у 1918 році.

Багатими на інформацію є матеріали тогочасних періодичних видань, зокрема “Слово”, “Буковина”, “Буковинські Відомості”, “Руслан”, “Народний Голос”, “Україна”, “Час” та інші. Загалом, автором була зібрана інформація з понад тридцяти періодичних видань Буковини та Галичини.

В умовах незалежної України вже видано декілька цікавих збірників документів, які містять інформацію і про товариство “Руська бесіда”. Зокрема, це збірники “Буковина 1918-1940 рр.: зовнішні впливи та внутрішній розвиток”, “Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918-1944 рр. Погляд дипломатів” Буковина 1918-1940 рр.: зовнішні впливи та внутрішній розвиток (Мате-ріали і документи). - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - 326 с.; Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918 - 1944 рр. Погляд дипломатів (Документи). - Чернівці: Зелена Буковина, 2007. - 228 с.. У них вміщені документи німецького, австрійського, польського, французького та інших консульств у Чернівцях міжвоєнного періоду.

Дослідження діяльності культурно-просвітнього товариства “Руська бесіда” варто умовно поділити на три етапи. На першому етапі про нього писали переважно ті, хто безпосередньо брав участь у роботі товариства. Тому праці цього часу відзначаються деякою тенденційністю та завищеними оцінками зробленого товариством. Першим дослідником історії “Руської бесіди” став професор С. Смаль-Стоцький, який опублікував кілька дослідницьких статей про товариство, що ввійшли окремим розділом до його книги “Буковинська Русь” Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь. - Чернівці: Руська Рада, 1897. - 289 с.. Першою спробою подати узагальнюючу історію товариства за перші сорок років його існування стала праця Є. Дмитріва “Ілюстрована історія “Руської бесіди” в Чернівцях (1869-1909)” Когут Л. Історія Буковини // Рідний Край. - 1930. - 13 квіт. - С. 2-3; 6 трав. - С. 1-3; 22 черв. - С. 1-3; 29 черв. - С. 1-3; 6 лип. - С.1-3; 27 лип. - С. 2; 3 серп. - С. 1-3; 10 серп. - С. 3; 17 серп. - С. 2-3; 21 верес. - С. 2-3; 2 лист. - С. 2-3; 16 лист. - С. 1. .

У 20-х роках ХХ ст. було започатковано перші праці радянських істориків стосовно історії Буковини в цілому і товариства “Руська бесіда” зокрема. Г. Піддубний в книзі “Буковина. Її минуле й сучасне” Піддубний Г. Буковина. Її минуле й сучасне. - Харків: Державне видавництво України, 1928. - 256 с. один із розділів присвятив ставленню румунської влади до української культури на території Буковини і “Руської бесіди”.

Наступний етап - це роки після Другої світової війни. Радянська історіографія порівняно мало і досить нечасто згадувала товариство “Руська бесіда”. Зокрема, деякі відомості інформативного характеру наведено в “Нарисах з історії Північної Буковини”, у роботі “Буковина. Її минуле і сучасне” тощо. Звичайно, про якісь окремі спеціальні праці цього періоду про “Руську бесіду” говорити не доводиться.

Щодо діаспорної літератури, то найвищим її досягненням стала колективна праця “Буковина. Її минуле та сучасне” Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина.Її минуле та сучасне. - Париж-Філадельфія-Детройт: Зелена Буковина, 1956. - 961 с. під редакцією Д. Квітковського, Т. Бриндзана, А. Жуковського, в якій у загальному контексті історії Буковини від найдавніших часів до перших років встановлення радянської влади в краї, подано інформацію і про “Руську бесіду”.

Третій період започатковано зі здобуттям Україною незалежності, коли історики отримали змогу досліджувати минуле нашого народу без будь-яких ідеологічних обмежень. Щоправда, спочатку переважали популярні публікації в газетах, метою яких було відродити для широкого загалу пам'ять про товариство “Руська бесіда”. Як правило, в цих статтях наводилася інформація з книги Є. Семаки або з діаспорної “Буковина. Її минуле та сучасне” Піх Л. “Руська Бесіда” у просвітньо-культурному русі на Буковині // Буковинське віче. - 1991. - 5 груд; Снігур І. Товариство „Руська Бесіда” в Чернівцях // Час. - 1999. - 21 серп; Снігур І. „Руська Бесіда” почалась з Товтрів // Час. - 1999. - 1 січ; Гнеп М. Світло “Руської Бесіди” // Буковинське віче. - 1994. - 17 серп..

З часом ситуація змінилася. Значні дослідження розгорнули науковці Чернівецького університету, які стосувалися різних аспектів національно-культурного й політичного життя австрійського та румунського періодів Буковини. Зокрема, про окремі аспекти діяльності товариства писали В. Ботушанський, О. Ботушанський, О. Добржанський, Г. Скорейко, М. Гуйванюк, О.Масан, І.Піддубний та ін.

Для написання роботи велике значення мали праці з історії національно-культурних процесів в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. та в міжвоєнний період. Це роботи О.Реєнта, Я.Грицака, В.Даниленка, В.Кульчицького, Г.Касьянова, О.Рубльова та ін.

Окремо слід назвати праці М.Кугутяка, Б.Савчука, О.Аркуші, М.Мудрого, О.Сухого, І.Чорновола, М.Литвина, В.Марчука, І.Зуляка, Ж.Ковби, А.Грицана в яких досліджуються національно-культурні та суспільно-політичні процеси в Галичині у ХІХ - перших десятиліттях ХХ ст., які багато в чому перегукувалися з відповідними процесами на Буковині.

Отже, наявна джерельна база та різнопланова наукова література цілком достатні для всебічного висвітлення досліджуваної теми.

У другому розділі - “Зародження товариства, розвиток його організаційних та ідейних засад” - охарактеризовано витоки та зародження національного руху українців Буковини; чільне місце в якому займало культурно-просвітнє товариство “Руська бесіда”. Також тут подано історію внутрішнього розвитку товариства протягом сімдесяти років діяльності.

Товариство виникло в умовах реформування Австро-Угорщини в конституційну монархію, коли український національний рух на Буковині лише починав про себе заявляти. Його поява, з одного боку, засвідчила рівень організованості українців, наявності в їхніх рядах членів, не байдужих до життя простого народу, до зростання рівня його освіченості і національної свідомості простих людей, з другого боку, сприяла подальшому розвитку українства і протистояння румунізаторським тенденціям. Безперечно, виникнення товариства було закономірним явищем, яке логічно випливало з тодішньої історичної ситуації та рівня потреб українців краю.

Організаційно “Руська бесіда” спочатку засновувалася як клуб для відпочинку і спілкування (тоді такі об'єднання називалися “касино”). Однак уже в першому статуті йшлося й про культурно-просвітницьку діяльність. Загалом, уже в перших установчих документах було чітко визначено питання про членство, про почесних членів, про засоби існування товариства та умови його ліквідації. Це робилося згідно з австрійським законодавством.

Значно важче було визначитись з ідейними орієнтирами. Особливістю товариства було те, що від самого початку в ньому співіснували представники двох поглядів на українство краю. Більшість у той час схилялася до ідей русофільства, вірячи, що є якийсь єдиний руський народ від “Карпат до Камчатки”. Очолював її священик В. Продан. Меншість була представлена прихильниками народовства, які вважали, що українці - це окремий народ, який проживає на Наддніпрянщині, в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Ідейним натхненником цієї течії був Ю. Федькович, однак він на початковому етапі діяльності товариства так і не став членом “Руської бесіди”. Найбільш активно народовські ідеї в товаристві відстоював С. Воробкевич.

Від самого початку виникнення товариства ним зацікавилися представники Росії на Буковині. Зокрема, через російських консулів у Чернівцях робилися спроби підпорядкувати “Руську бесіду” російським інтересам. Для цього виділялися значні кошти, які передавалися різними каналами.

Румунські політики також робили спробу вплинути на товариство, не допустити його розвитку, дискредитувати його в очах влади. Це ускладнювало розгортання роботи “Бесіди”. Але й ці труднощі згодом вдалося подолати.

Загалом перший період існування “Руської бесіди” (1869-1884 рр.) позначився складними процесами еволюції від русофільства до народовства. Вирішальну роль в історії товариства відіграла виважена політика митрополита Є. Гакмана, позитивний досвід галицьких народовців, діячів культури Наддніпрянської України. В перші п'ятнадцять років існування товариства помітним був розрив між народом та інтелігенцією краю, котрий керівництву “Руської бесіди” довелося долати. На цьому етапі були значні часові відрізки, коли товариство було пасивним, а в середині організації тривали суперечки та незлагоди.

Наприкінці 70-х років ХІХ ст. в “Руській бесіді” все частіше проявляються тенденції до зміни усталених понять про місце та роль товариства у піднесенні національної свідомості українців, про конкретизацію практичної роботи. В цей час у товаристві чітко вимальовується конфлікт поколінь, суперечності в світобаченні старшої генерації членів “Руської бесіди” та молодих представників, які формувалися вже в умовах конституційних свобод. Молоді й енергійні діячі нового покоління, такі як Єротей та Юстин Пігуляки, О. Попович, І. Окуневський, І. Тимінський, виростали на популярних ідеях національної ідентичності чехів, поляків, угорців, добре усвідомлювали відмінність українців від росіян, а тому й хибність ідей русофілів для такого культурно-просвітнього товариства, як “Руська бесіда”. Зміни орієнтирів відбувались у запеклій боротьбі між молоддю та представниками старшого покоління. Лише в 1884 р. остаточно в “Руській бесіді” перемогло крило народовців, які бажали розвивати товариство виключно на національних засадах українства.

Після таких змін подальший розвиток товариства був надзвичайно успішний. З середини 80-х рр. ХІХ ст. і до 1914 р. “Руська бесіда” зростала кількісно та якісно. Цьому сприяло й прийняття у 1894 р. нового статуту, за основу якого було взято статут львівської “Просвіти”. Новий статут значно розширював завдання товариства і сприяв зміцненню його організаційних засад. Напередодні Першої світової війни “Руська бесіда” складалася з головного товариства, яке обирало виділ і голову товариства, дев'яти повітових філій і 154 місцевих організацій, які спиралися на сільські читальні. Кількість членів “Руської бесіди” зросла до 908 осіб. Товариство мало постійну канцелярію, склад з книгами, які воно видавало, бібліотеку. При товаристві існували фонди ім. Ю. Федьковича (2 тис. крон) та ім. В. Михальського (5 тис. крон), кошти з яких використовувались на просвітні цілі, а також фонд для будівництва читалень. Членські внески становили 4 крони (для селян - 2 крони на рік).

Однак успішна розбудова товариства не змогла остаточно ліквідувати внутрішні суперечки. В останні роки перед Першою світовою війною розгорілась боротьба між прихильниками автохтонності, які вважали, що на керівні посади в державні установи та громадські організації повинні перш за все обиратися вихідці з Буковини, і тими, хто вважав такі підходи хибними. Загалом прихильники автохтонності були піддані осуду, але такі дискусії не додали авторитету товариству. Ще більше погіршило ситуацію протистояння С. Смаль-Стоцького та М. Василька і поділ “Руської бесіди” на два табори, які постійно вели між собою внутрішню боротьбу.

Перша світова війна завдала непоправних втрат організації. Були знищені приміщення, документи, перестала існувати організаційна структура товариства. Після окупації краю королівською Румунією та запровадження стану облоги урядові установи всіляко перешкоджали відновленню української культурницької діяльності. Фактично “Руська бесіда” була позбавлена будь-яких прав. Поліпшення ситуації намітилося у 1928 році, коли в Румунії відбулася зміна керівництва, а з нею деяка лібералізація позиції стосовно українського товариства. Також суттєво зросла кількість бажаючих організувати культурно-просвітницьку діяльність у селах. Але в цій ситуації неспроможним виявились керівники “Руської бесіди”, які не скористалися шансом відновити повноцінну діяльність товариства. В цей час спостерігалися окремі нескоординовані дії сільських читалень, які на свій страх і ризик підтримували культурно-просвітнє життя на Буковині. Як не дивно, але ситуація трохи змінилася у кінці 30-х рр. ХХ ст., після встановлення Румунією диктатури. “Руській бесіді” було надано право заступництва української меншини перед румунським королем. Це дало можливість сконцентрувати в межах товариства усю культурно-просвітню та частково політичну роботу. Однак в румунський період, навіть у найбільш сприятливі часи, робота товариства не йшла ні в яке порівняння з періодом піднесення на початку ХХ ст.

У третьому розділі - “Просвітницька діяльність “Руської бесіди” - аналізуються основні напрямки просвітницької роботи товариства, результативність цієї діяльності.

Від самого початку існування товариство було націлене на просвітницьку діяльність. Це була важка і дуже відповідальна робота. У 90-х роках ХІХ ст. рівень писемності на Буковині становив лише 29,6%, а в окремих українських повітах він був іще нижчим. Але взявшись за цю справу, впродовж сімдесятирічної історії свого існування “Руська бесіда” змогла досягнути значних успіхів. Зокрема, відкрито мережу читалень, які мали величезне значення як центри просвітництва на селі. “Руська бесіда” робила все, щоб спростити процедуру відкриття читалень. Було розроблено типовий статут читалень, правники товариства надавали юридичні консультації щодо оформлення необхідних документів. Виділялися й певні фінанси для допомоги окремим читальням. Крім того, товариство піклувалося, щоб наповнити роботу читалень відповідним змістом, для чого надавалася методична допомога, надсилалися книжки та періодика.

У довоєнний період розвиток читалень набув особливо широкого розмаху на Буковині. Станом на 1914 рік існувало 150 читалень, що охоплювали майже 90% українських сіл та 95% українського населення краю. У період румунської окупації становище читалень різко погіршилось через руйнівні наслідки війни та антиукраїнську політику нової влади. Максимальна кількість відновлених читалень не перевищувала тридцяти.

Не менш важливий внесок зробила “Руська бесіда” щодо розвитку початкової, середньої та вищої освіти як в австрійський, так і румунський час. Товариство добивалося, щоб у кожному українському селі діяла початкова (народна) школа з українською мовою викладання. І це завдання фактично було виконано перед Першою світовою війною. Діяльність товариства дала можливість домогтися відкриття гімназій у Кіцмані та Вижниці. Добилося воно і створення кафедри української мови та літератури у Чернівецькому університеті. Перед Першою світовою війною члени товариства вели також боротьбу за відкриття в університеті кафедри історії України.

За участі “Руської бесіди” вдалося добитися запровадження в школах Буковини фонетичного правопису, що виявилось значним ударом по русофільських теоріях.

Створена “Руською бесідою” громадська організація “Руська школа” продовжила започатковані справи в освіті.

В румунський період товариство змушене було знову стати на захист української освіти від спроб влади знищити українські початкові школи та гімназії, ліквідувати навчання українців кирилицею. Товариство протестувало проти закриття українських освітніх закладів, зверталося з проханнями до владних структур щодо відновлення навчання українською мовою. Але здебільшого в цей час румунська влада не йшла ні на які поступки.

У четвертому розділі - “Організація культурницької діяльності” - подано основні напрямки роботи товариства у культурницькій сфері, а також висвітлено відносини “Руської бесіди” з товариствами Буковини, Галичини та Наддніпрянщини.

Важливим напрямком культурницької роботи товариства стало видання книжок та періодики, що сприяло розповсюдженню корисної інформації та утвердженню національної самосвідомості українців. Окрім інформаційного ефекту видання “Бесіди” також мали пропагандистську мету. А такі видання, як “Календар” та “Бібліотека для молодіжи”, стали настільними для кожного українця. В подальшому були започатковані тісні зв'язки з львівською “Просвітою” у сфері видавничої справи, зокрема, “Руська бесіда” надала дозвіл львів'янам на публікацію творів Ю. Федьковича, натомість “Просвіта” дарувала книжки для чернівецької організації.

Вагомим внеском у популяризацію української культури стало проведення масових заходів з нагоди ювілеїв визначних діячів і подій в історії та літературно-мистецькому житті України. Товариство доклало також чимало зусиль для вирішення питання заснування та розвитку аматорського театру в краї. В румунський період історії організації театральна діяльність стала найбільш активною формою роботи “Бесіди”.

За сімдесятирічну історію діяльності “Руська бесіда” змогла вирости з маленької організації до рівноправного гравця як на політичній, так і на культурній арені, витіснивши з цього сегмента колись домінуючих румунів і німців. Представники австрійської влади краю тісно співпрацювали з товариствами, що давало можливість отримувати преференції уряду в багатьох питаннях культурного розвитку. Під час окупації краю румунськими військами політичне становище українців досить часто змінювалося залежно від політики уряду в Бухаресті. Однак на всіх етапах розвитку товариство було ініціатором проведення заходів стосовно поширення й утвердження серед русинів самоназви “українці”, котра з початку ХХ століття стала домінуючою.

“Руська бесіда” взяла активну участь у поширенні української літератури Наддніпрянської України та Галичини. Завдяки товариству буковинці дізналися про творчість Івана Котляревського, “Руської трійці”, Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Олександра Кониського, Бориса Грінченка та інших. Їхні твори, видані на Буковині масовими накладами, поширювалися серед населення, що сприяло утвердженню розуміння єдності українців Наддніпрянської України, Галичини та Буковини, підвищували їх культурно-освітній рівень.

Товариство “Руська бесіда” сприяло зростанню поетичної майстерності Юрія Федьковича та Сидора Воробкевича, розвитку наукової творчості Степана Смаль-Стоцького, журналістським і письменницьким публікаціям Омеляна Поповича та Осипа Маковея, які отримували постійну моральну, а то й матеріальну допомогу від товариства. Заслугою “Руської бесіди” можна вважати й те, що наприкінці ХІХ століття та в період до Першої світової війни Буковина була регіоном України, де процвітала українська література, журналістика, освіта, образотворче, театральне мистецтво, культура загалом.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до таких положень.

В період реформування Австро-Угорської імперії 60-х рр. ХІХ ст. зароджується організований український національний рух на Буковині. Ще з середини 1860-х років українці починають усвідомлювати нагальну проблему в створенні об'єднуючого національного чинника. Зокрема саме таку мету мало товариство “Руська бесіда”, коли задумувалося українською інтелігенцією на чолі з Ю. Федьковичем. Але спершу біля керма “Руської бесіди” стали русофіли.

В ході роботи над дослідженням виявлено серйозні розбіжності всередині товариства між русофілами та народовцями, які заважали його плідній діяльності у період 1869-1885 рр. Доведено зв'язки голови “Руської бесіди” В. Продана з російськими консулами і фінансування товариства з боку царської влади.

З'ясовано, що внутрішні суперечності закінчились перемогою проукраїнських сил, які у 1885 р. взяли керівництво у товаристві на себе, змінили статутні норми і почали активну діяльність на ниві культурно-просвітницької роботи. Успіхом нового періоду в історії “Бесіди” стало створення мережі читалень, успішна боротьба за збільшення кількості українських початкових шкіл та гімназій, регулярне друкування періодичних видань та книг українською мовою, посилення впливу на місцеву австрійську владу щодо задоволення потреб українського населення. Така успішна діяльність дала можливість розширити вплив на всю північну та частково південну (румунську) частини Буковини. Основними перешкодами для розвитку товариства були румунські бояри-землевласники, які продовжували монопольно контролювати церковну та частково державну владу і таким чином впливати на суспільні настрої, а також москвофільські організації, які проводили активну роботу серед українського населення краю проти “Руської бесіди”.

Головним результатом роботи товариства стало виховання цілої плеяди національних лідерів, таких як С. Смаль-Стоцький, Є. Пігуляк, О. Попович, О. Маковей та інших, які докорінно змінили усвідомлення українцями своєї унікальності і неналежності ні до румунів, ні до росіян.

У міжвоєнний період діяльність і вплив “Руської бесіди” значно скоротились. Причиною цього стала антиукраїнська політика румунської влади, яка окупувала територію Буковини у 1918 році. Діяльність “Бесіди” була покладена у жорсткі рамки. Проте у ході дослідження з'ясувалося, що причиною такої низької активності, крім несприятливих умов з боку державних органів, були проблеми щодо пошуку національного лідера, який міг би вивести товариство із стану застою. Така ситуація не змінилась навіть під час надання організації статусу єдиного представника українських інтересів перед владою у 1938 році.

Одним з найбільших досягнень товариства протягом сімдесятирічної історії стала мережа читалень, яких у період свого найбільшого розвитку налічувалось понад 150. Фактично вони охоплювали всі українські села Буковини. Важливість читалень полягала у тому, що завдяки їм сільське населення долучалося до розвитку національного руху і український рух набував масовості та впливовості.

Окрема складова у роботі “Бесіди” полягала у впливі на освітні процеси краю. І оскільки питанням підняття рівня освіти українських дітей не займався ніхто, то з початку свого створення і до середини 80-х років цю місію взяло на себе товариство. В основному ця робота зводилась до захисту нечисельних українських шкіл краю та клопотання по закладанню нових. Уже з 80-х років “Руська бесіда” переклала усі клопотання в освітній сфері на плечі новоствореного товариства “Руська школа”. Повернення “Руської бесіди” до питань освіти відбулося вже у міжвоєнний період, коли Румунська окупаційна влада почала тотальну румунізацію українських шкіл.

Видання періодичних видань дало можливість через дешевизну видань залучати ширше коло українців до просвітницької діяльності, а також інформувати населення краю про здобутки товариства. Наступним кроком у просвітній роботі “Руської бесіди” стало видання книг на різну тематику від художніх до сільськогосподарських. Видання давали змогу ознайомитись із найкращими творами української та світової класики, а також підвищити рівень господарської діяльності, ознайомити з новими технологіями у обробітку землі та зберіганні врожаю.

Важливим у дисертаційному дослідженні є також зроблені автором узагальнення результатів діяльності “Бесіди” у культурно-просвітній сфері, висвітлення тісних зв'язків між буковинським товариством та організаціями інших регіонів України.

Отже, товариство “Руська бесіда” на Буковині було найвпливовішим і найпотужнішим товариством, яке розгорнуло активну роботу по захисту національних інтересів українства, підвищенню освітнього рівня населення, зростанню його культурності та патріотичності. Завдяки “Руській бесіді” українство краю вийшло з етнічного небуття, перетворилося в організований народ, який добре розумів свої національні інтереси і вмів за них постояти навіть в непростих умовах чужоземної окупації. Тільки прихід більшовиків на Буковину припинив діяльність цієї непересічної організації.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

Добржанський С. Видавнича діяльність товариства “Руська Бесіда”, як консолідуючий чинник русинів Буковини // V Всеукраїнська студентська наукова конференція “Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях студентської молоді” / Черкаський державний університет імені Богдана Хмельницького, 22-23 травня 2003 р. - Черкаси, 2003. - С. 158.

Добржанський С. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Бесіди” на Буковині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. - Тернопіль. - 2003. - Вип. 4. - С. 23-26.

Добржанський С. Створення товариств “Руська бесіда” (1869) // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 року. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2005. - Т.1. - С. 358-360.

Добржанський С. Видавнича діяльність товариства “Руська бесіда” в Чернівцях 1869-1914 рр. // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - Т. 8. - С. 238-241.

Добржанський С. “Руська бесіда” на Буковині (1869-1940): історіографія проблеми // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2006. - Т. 9. - С. 186-188.

Добржанський С. Товариство “Руська Бесіда” на Буковині й формування української еліти краю (1869-1940) // Галичина. - 2006-2007. - № 12-13. - С. 354- 359.

Добржанський С. “Руська бесіда” - основа для українського державотворення на Буковині // Матеріали І Всеукраїнської студії академії Європи, 2-7 липня 2006 року. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 79-83.

Добржанський С. Культурно-просвітня діяльність “Руської бесіди” в ІІ половині ХІХ - поч. ХХ ст. // Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції “Вікно в європейську науку” присвяченої 140-річчю від дня народження Раймунда Фрідріха Кайндля, 20-21 травня 2006 р. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 247-248.

Добржанський С. Франко і буковинське товариство “Руська Бесіда” // Буковинський журнал. - 2006. - Т. 4. - С. 96-103.

Добржанський С. “Руська Бесіда” як база для українського державотворення на Буковині // Матеріали ІІІ Міжнародного наукового конгресу українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу”, 17-19 травня 2006. - Луцьк: Вежа, 2007. - Т. 2. - С. 98-101.

Размещено на Allbest.ru