Діяльність державних і громадських організацій Франції по збереженню культурної спадщини

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський славістичний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Діяльність державних і громадських організацій Франції по збереженню культурної спадщини

Надирова О.В.

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Київ - 2009

Вступ

В Україні активно зростає інтерес до вітчизняної історії, відродження пам'яті та джерел духовності українського народу. Важливим чинником розбудови суспільства є історико-культурна спадщина - безцінна скарбниця нації, невід'ємна складова культурного надбання. Підвищення інтересу суспільства до джерел духовності, вивчення багатовікових традицій стимулює активізацію досліджень проблем культури, актуалізує потребу в узагальненні та критичному аналізі вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Збереження пам'яток історії та культури є актуальною та болісною темою українського суспільства. Процес формування пам'яткоохоронних концептуальних підходів в Україні ще триває, державні інституції вдосконалюють методи своєї роботи, а громадський сектор в цій сфері майже не розвинутий. Тому вивчення досвіду інших країн для нас є важливим і доцільним.

Вищесказане і обумовлює актуальність дисертаційного дослідження - ознайомлення та застосування в Україні найкращих "традицій" справи збереження культурної спадщини Франції, як однієї з провідних країн за досліджуваним напрямком. Актуальність спричинена як значним зацікавленням сучасної науки даною темою, так і недостатньою її розробленістю.

Закон України від 20.04.2004 року "Про затвердження загальної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 рр." та постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2002 "Про затвердження комплексної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003-2010 рр." підтверджують актуальність обраної теми. Тема дослідження є дотичною, також, до постанови Кабінету Міністрів України № 583 від 29 квітня 2009 року "Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.", головною метою якої є створення конкурентноспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби.

Досвід сучасної Франції дійсно вартий уваги. Це перша країна світу, в бюджеті котрої з'явився рядок "пам'ятки історії". Франція ще з XVII століття почала аналізувати стан найважливіших національних пам'яток, формувати їх списки.

На сьогодні Французька Республіка має міцну національну систему збереження культурної спадщини. Уряд, досліджуваної нами країни, вміло застосовує та адаптує до своїх національних потреб міжнародний досвід, врегульовує законодавство, чітко планує фінансові можливості бюджету країни, успішно поєднує збереження пам'яток з їх використанням. Все це активізує розвиток туризму в країні, збільшує фінансові надходження та підвищує імідж Франції на міжнародному рівні.

Для кращого розуміння термінологічної лексики даного дисертаційного дослідження нам слід розтлумачити французьку термінологію та знайти їй українські відповідники.

Кодекс культурної спадщини Франції, як і законодавство України, виділяє три види зон охорони пам'яток. У французькому законодавстві: підступи (les abord), сектори захисту (secteur souveguarde) та зони охорони архітектурної, міської та ландшафтної спадщини (ZZAUP). Ознайомившись із прийнятими визначеннями зазначених французьких термінів, можемо стверджувати, що вони тотожні трьом видам зон охорони пам'яток прийнятих в українській термінології. Отже, французький термін "підступи" має український відповідник "охоронювана зона", як найближча територія пам'ятки. З тією лише відмінністю, що французьке законодавство визначає конкретний розмір території - 500 метрів довкола пам'ятки, який встановлюється автоматично після занесення об'єкту до державного реєстру. Французький "сектор захисту" повністю відповідає українській "зоні регулювання забудови". "Зони охорони архітектурної міської та ландшафтної спадщини" можемо ототожнити з "зонами охоронюваного ландшафту".

Ще один французький термін, котрий ми будемо часто вживати в даному дослідженні, це "анімація" пам'яток. Тобто комплекс заходів, які не завдають моральної чи фізичної шкоди пам'ятці, та націлені на підтримку її життєдіяльності і фінансової самодостатності. Згідно з українською термінологією - це ототожнюється з "використанням" пам'яток.

Але існують і деякі колізії при співставленні французьких та українських термінів. Французи не розділяють пам'ятки історії та архітектури, пояснюючи це тим, що з архітектурним шедевром завжди пов'язана якась історія, або хоча б факт того, що вона є частиною творчого та життєвого шляху тих людей, які її зводили. Отже, пам'ятки історії та архітектури французи об'єднують разом під назвою "нерухомі пам'ятки історії" (monuments historiques immobilie).

Звернемо увагу на те, що, досліджуючи досвід Франції по збереженню культурної спадщини, акцент зроблено саме на нерухому культурну спадщину. При наведенні фактів та прикладів в роботі серед всіх інших видів культурної спадщини виділено саме пам'ятки історичної та архітектурної спадщини як такі, котрим французьке суспільство та державні органи приділяють найбільше уваги та як такі, що є основними об'єктами при формуванні туристичних маршрутів.

Надалі в дисертаційному дослідженні ми будемо вживати українську термінологію для зручності та легкості сприйняття.

Об'єктом дослідження є сфера збереження культурної спадщини Франції, предметом - діяльність міжнародних та національних, державних та громадських інституцій, які працюють в галузі культури щодо збереження та використання культурної спадщини Франції.

Мета роботи - дослідити та проаналізувати систему збереження культурної спадщини у Франції, дати об'єктивну оцінку ефективності її роботи, визначивши її роль в культурній та соціальній сферах життя французького суспільства.

Досягнення поставленої мети пов'язується з розкриттям наступних завдань:

проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу;

відстежити особливості процесу розвитку законодавчо-нормативної бази, еволюцію суспільної свідомості та становлення державних пам'яткоохоронних інституцій;

розкрити роль, функції та основні напрямки діяльності сучасних державних установ, міжнародних та громадських організацій, що діють на території Франції по збереженню культурної спадщини;

визначити можливості застосування досвіду Франції в Україні.

Географічні межі зумовлені сучасними територіальними кордонами Франції.

Хронологічні рамки - 1991-2004 роки. Нижня межа обумовлюється реформами в державному інституційному апараті Франції. Адже саме в 1991 році було реформовано Міністерство культури, а згодом в його структурі створено Управління архітектури та культурної спадщини. Верхня межа, 2004 рік, є роком затвердження у Франції Кодексу культурної спадщини - комплексного законодавчого документу, що об'єднав, доповнив та оптимізував попередні закони. Звертаємо увагу на те, що іноді робота виходить за вказані рамки, з ретроспективним поверненням у попередні часи. Це пояснюється необхідністю підкреслити і розтлумачити еволюцію суспільної думки та державної політики.

В процесі написання роботи автор застосовував загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також історичні методи, такі як: метод періодизації, порівняльно-історичний, ретроспективний та статистичний.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка досі не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в українській історичній науці; комплексному аналізі форм та принципів пам'яткоохоронної роботи у Франції з висновками щодо застосування французького досвіду в Україні.

Практичне значення дисертації -- основні її положення, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані для вдосконалення правового та організаційного механізму захисту, збереження та використання культурної спадщини в Україні. Результати дослідження по вивченню досвіду Франції, можуть застосовуватись при створенні теоретичних праць, в практичній діяльності державних та громадських інституцій, які опікуються проблемою збереження культурної спадщини.

Можна виокремити такі аспекти застосування доробку дисертації:

науково-дослідний - щодо вивчення досвіду в пам'яткоохоронній галузі;

освітній - у процесі викладання вузівських курсів культурології, історії, а також спеціальних курсів по збереженню культурних цінностей;

правотворчий - при вдосконаленні вітчизняного пам'яткоохоронного законодавства і при підготовці текстів договорів України про співробітництво у сфері збереження культурної спадщини;

практичний - у практиці державних органів, громадських організацій по збереженню пам'яток.

Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представленні на:

ХІІ аспірантсько-студентській науковій конференції присвяченої Дням слов'янської писемності та культури (17.05.2007, Київ), доповідь "Процедура та правила внесення об'єктів до державного реєстру пам'яток історії та культури у Франції";

Міжнародній науково-практичній конференції "Виховання в сім'ї та суспільство" (25.11.2008, Чернігів), доповідь "Педагогіка національно-культурної спадщини - досвід Франції для України";

ХІІ Міжнародній аспірантсько-студентській науковій конференції "Від джерел Візантії до сучасної України" (27.02.2009, Київ), доповідь "Деякі аспекти діяльності громадських організацій Франції щодо збереження культурної спадщини, як приклад для України";

ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Молодь і наука: реальність та майбутнє" (3.03.2009 Невінномиск, Росія), доповідь "Некоторые аспекты истории формирования международного законодательства и деятельность международных организаций в сфере охраны культурного наследия".

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 4 наукових публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (324 найменувань на 26 сторінках) і додатків. Повний обсяг тексту дисертації складає 197 сторінок, з них основного тексту 168 сторінок.

1. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання наукового дослідження, зумовлені його хронологічні та географічні межі, охарактеризовано його методологічну основу, розкривається наукова новизна роботи, практичне значення отриманих результатів, подана інформація щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікації.

У Розділі І "Джерела та історіографія" проаналізовано ступінь вивчення теми українськими та зарубіжними дослідниками. Даний розділ має два підрозділи, в яких розкривається джерелознавче та історіографічне підґрунтя дисертаційного дослідження.

Підрозділ 1.1. "Джерела". Джерельну базу дисертаційного дослідження складають наступні документи: статистичні, нормативно-законодавчі, промови діячів культури та політиків, фотографічні та картографічні документи.

При написанні роботи було використано документи двох архівів Франції.

Архів "Містечка архітектури та культурної спадщини" діє при Управлінні архітектури та культурної спадщини. Архівні документи датуються початком ХІХ сторіччя - кінцем ХХ сторіччя і формувались як з приватних джерел так і з державних. У переважній більшості документи фонду присвячені питанням реставрації, ремонту пам'яток, управлінню зонами охорони.

Архівні документи з питань реставрації в основному є однотипними і містять план реставраційних робіт, результати експертних обстежень тощо. Більш цікавими є архівні документи з історичного дослідження архітектурних змін будівель, аналізу доцільності застосування сучасних та традиційних методик при реставрації. Зокрема, підбірка документів, яка присвячена будинку Арманд Бежар в м. Мьодон, охоплює період з 1975 по 1986 роки Maison d'Armande Bejart a Meudo. - 1875-1986. - DONAN-D-75-2. - 141 p.. Ця пам'ятка зазнала декількох реставрацій, але відмітимо сторінки 10-13, на котрих знаходимо подробиці процедури передачі будинку в комунальну власність з метою його музеєфікації. В документі є перелік предметів переданих до музею, а також містяться листи-подяки та звернення до меценатів, детально описано історичні дослідження та ремонтно-реставраційні роботи, які було проведено.

Звернемо увагу на проект громадської лікарні початку ХХ сторіччя Hopital Cochin pour l'assistance publique, rue du Faubourg Saint-Jacques a Paris. - 1907-1920. - BAN-2-1906-22815. - 103 p.. Згідно історичної довідки, традиція організації лікарень на вулиці Фовург Сан-Жак в Парижі є досить давньою - починаючи з середини XVII. А отже, дуже важливим, при створенні проекту нової лікарні на початку ХХ сторіччя, було відобразити історичні традиції приміщень та зберегти архітектурний стиль вулиці. З цим завданням успішно справився архітектор П.Л.Рено. Його проект було відзначено як найкращий, а сама лікарня була визнана пам'яткою архітектури і в 1931 році внесена до основного реєстру держави.

Другий архів, матеріали котрого було досліджено - Національний архів Міністерства культури та інформації Франції, який має декілька депозитаріїв, документи між котрими розподілені згідно хронологічних меж. Перший депозитарій зібрав документи від часів Старого Режиму до середини ХХ сторіччя, а другий - з другої половини ХХ сторіччя, продовжуючи своє формування і сьогодні.

Досліджуючи витоки пам'яткоохоронного законодавства Франції, необхідно звернути увагу на серію документів групи "А" цього архіву, яка містить колекцію оригіналів законів та декретів від 1789 року до 1940 року. Документ А 326/45 є Декретом від 16 вересня 1792 року Decret du 16 septambre 1792. - А 326/45. - 3 р., який став першим офіційним документом, що законодавчо визнав необхідність проведення заходів щодо консервації культурної спадщини Франції.

Окремим фондом Національного архіву є історичні фото та гравюри. Зведення Обеліску, дарованого Луї-Філіппу єгипетським сановником, в 1836 році на королівській площі перетворилось на емоційне видовище для багатьох парижан. Франсуа Дубоїс зобразив площу під час цієї подіїDubois Francois. Erection de l'obelisque de Louxor sur la place de la Concorde. - 1836. - 02-014536/P107. - 1 p.. За малюнком можна відслідкувати за допомогою яких технічних засобів 230-тонний Обеліск було встановлено у вертикальне положення, побачити інженера, Аполлінера Лебедя, котрий керував процесом.

Таким чином, архівні документи надають достатньо матеріалу для вивчення питань пов'язаних з культурною спадщиною Франції: факти історії окремих об'єктів, законодавчі аспекти тощо.

Іншим видом джерельних документів, що використовувались у дослідженні, є статистичні данні, які, в переважній своїй більшості, знаходимо в періодичних інформаційних бюлетенях інституцій Франції. Зокрема, було використано щорічний статистичний бюлетень Міністерства культури та інформації присвячений питанням бюджету Budget 2009. Ministere de la Culture et de la Communication. - Paris : Ministere de la Culture et de la Communivation, 2008. - 85 p.. Статистичні данні знаходимо також в дослідженнях та аналізах Національного інституту статистики та економічних досліджень Patrimoine et architecture. - Paris : Institue national de la statistique et des estudes economiques, 2006. - 28 p..

Важливим джерелом дисертаційного дослідження є сучасні та історичні нормативно-законодавчі документи, аналіз котрих було проведено в трьох групах: французькі, українські, міжнародні нормативно-законодавчі документи.

Особливість законодавства Франції полягає в тому, що закони написані в попередні роки залишаються дійсними і сьогодні, з урахуванням деяких сучасних поправок. Так, наприклад, закон 1905 року "Про розділення церкви та держави", який говорив про передачу церков служителям культу на умовах конкордату і сьогодні є основним при управлінні релігійними пам'ятками збудованими до 1905 року.

В 2004 році було прийнято Кодекс культурної спадщини, який увібрав у себе досвід законодавства попередніх років. Кодекс має 7 книг: правові засади та функції державних інституцій, архіви, бібліотеки, музеї, пам'ятки археології, нерухомі пам'ятки історії та зони охорони, інше. В Кодексі культурної спадщини визначено процедуру внесення до основного та додаткового державних реєстрів. Визначено умови оподаткування для приватних власників культурної спадщини, а також кримінальна та адміністративна відповідальність за моральну чи фізичну шкоду, яка може бути завдана пам'ятці. Вказані принципи управління зонами охорони. Сам Кодекс культурної спадщини, з метою уточнення та більш широкого розкриття деяких положень, посилається на статті Податкового та Кримінального кодексів та Кодексу містобудування.

Основні функції, завдання та обов'язки таких посадовців, як головні архітектори культурної спадщини можна знайти у Декреті № 2007-1405 від 28 вересня 2007 року, архітекторів будівель Франції - у Декреті № 84-145 від 27 лютого 1984 року; та державних установ - Департаментських служб архітектури та культурної спадщини у Декреті № 79-180 від 6 березня 1979 року та Управління архітектури та культурної спадщини - у Постанові від 21 вересня 1998 року.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регламентує режим збереження та управління культурною спадщиною в Україні. Актуальною та важливою на сьогоднішній день в Україні є загальнодержавна програма збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, затверджена Законом від 20 квітня 2004 р. Вона спрямована на вдосконалення правових, організаційних та матеріально-технічних засад у сфері охорони культурної спадщини.

Серед міжнародних законодавчих документів, на котрі була звернена увага при аналізі джерельної бази дисертаційного дослідження є: Вашингтонський Пакт/Пакт Реріха (Вашингтон, 1935 р.), Конвенція з захисту культурної спадщини на випадок воєнних конфліктів (Гаага, 1954 р.), Венеціанська Хартія з питань консервації та реставрації пам'яток та визначних місць (Венеція, 1964 р.), Конвенція з захисту всесвітньої культурної та природної спадщини. (Париж, 1972 р.), Конвенція з захисту архітектурної спадщини Європи (Європейський договір №121, 1985 р.) та інші.

У підрозділі 1.2. "Історіографія" подається аналіз монографій та статей, які дисертанткою поділено на дві групи:

французька та західна історіографія;

радянська та пострадянська історіографія.

Французька історіографія з питань захисту культурної спадщини представлена широким спектром робіт. Зважаючи на те, що пам'яткоохоронна діяльність визначена, як міжгалузева, збереженням культурної спадщини у Франції займаються дослідники та фахівці різноманітного профілю.

Детальна історія формування французької політики збереження культурної спадщини викладена у тритомнику "Місця пам'яті" під редакцією П'єр Нора Nora P. Les lieux de memoire en 4 volume / Pierre Nora. - Paris : Gaallimard, 1986.. Увага автора прикута саме до витоків та перших кроків у пам'яткоохоронній сфері: перший музей пам'яток Франції Олександра Ленуара, заснування служби інспекторів культурної спадщини, реформи в реставраційній справі Віоле-ле-Дюка та інші питання.

Загальний стан справи охорони пам'яток історії та культури у Франції 80-х рр. ХХ ст. дослідив Жан-П'єр Балі Baly J.-P. Les monuments historique / Jean-Pierre Bady. - Paris : Press universitaires de France, 1985. - 128 p. - (PUE Collection que sais-je? #2205). у монографії "Пам'ятки історії Франції". Автор окремі розділи присвячує таким важливим темам як захист, консервація, використання та адміністрування пам'яток. Декотрі статистичні та фактологічні данні монографії вже застаріли, але це не заважає їй давати широке загальне уявлення про систему та принципи пам'яткоохоронної діяльності, що велась у Франції в 80-х роках, з коротким екскурсом в історію попередніх століть.

Значний інтерес являють дослідження Жака Ріго, який є фахівцем в галузі культури, а точніше, державної культурної політики Франції. Цікавими для нашого дослідження є дві його монографії - "Культура та можливості п'ятої Республіки" Rigaud Jacques. L'exception culturelle : culture et pouvoirs sous la Vem Republique / Jacques Rigaud. - Paris : Bernard Grasset, 1995. - 302 p. та "Майбутнє політики культури" Rigaud Jacques. Les diers du reve : essai sur l'avenir des politiques culturelles / Jacques Rigaud. - Paris : Bernard Grasset, 2001. - 278 p.. В першій роботі автор аналізує розвиток політики культури Франції в період П'ятої республіки. Праця вирізняється критичністю аналізу і висвітлює весь спектр культурологічних напрямків при розгляді складного процесу впровадження та реалізації державної політики. В другій, вже згаданій, монографії Жак Ріго, провівши аналіз сучасних тенденцій розвитку культурної політики Франції, робить припущення щодо її подальшої еволюції та вносить свої пропозиції, як, наприклад, прискорення процесу децентралізації влади з розширенням повноважень місцевих інституцій.

Короткий аналіз функціонування французької системи захисту культурної спадщини описано у статті Сеза де Гіза "Спадщина" Le patrimoine // Institutions et vie culturelles / [sous la dir. de De Guy Saez]. - Paris : CNFPT, 2004. - P. 70-75.. В ній автор визначив пріоритетні напрями, які існують у французькому суспільстві, зробив короткий екскурс в історію формування державних інституцій та достатньо чітко розкрив їх функції і діяльність в наші дні.

Комплексна праця Жана-П'єра Мохена "Наука про спадщину" Mohen J.-P. Les sience du Patrimoine / Jean-Pierre Mohen. - Paris : Edition obile Jacob, 1999. - 434 p. висвітлює історію розвитку французьких та світових методик ідентифікації, консервації та реставрації культурної спадщини; окреслює становлення зв'язків різних наук з дослідженнями культурної спадщини.

Праця Марії-Анн Сір "Спадщина - вибір Франції" частково розкриває сучасну реставраційну політику Франції, приділяючи увагу дискусійним питанням реставрації фасадів, збагаченню інтер'єрів, торкається проблеми доцільності відновлення пам'яток історії і значну увагу приділяє історії створення державних реєстрів.

Урфаліно Філіпп Urfalino Philippe. L'invention de la politique culturelle / Philippe Urfalino. - Paris : Comite d'histoire du ministere de la culture, 1996. - 362 p. в роботі "Зародження політики культури" звернув увагу на необхідність вдосконалення правової бази захисту пам'яток у Франції та проаналізував існуюче на той час законодавство, починаючи з закону "Про захист античних пам'яток" 1906 року. Автор розглянув існуючу державну організаційну структуру. Загалом робота присвячена визначенню прийнятих в країні головних положень, законів та здійснюваних на основі правових норм досліджень зі збереження, консервації, ідентифікації, реєстрації та популяризації пам'яток.

Привертає увагу дослідників діяльність президентів Франції, які розглядають у своїх роботах, у тому числі, і їх культурну політику. Так, життєві досягнення Міттерана описав Елі Веісел Wiesel Elie. Francois Mitterand / Elie Wiesel. - Paris : Poches odile Jacob, 2001. - 220 p., Жоржа Пампиду - Луї Мурон Muron Louis. Pampidou - le presidant oublie / Louis Muron. - Paris : Flammarion, 1994. - 316 p. та Ерік Руссел Roussel Eric. Georges Pompidou 1911-1974 / Eric Roussel. - Paris : Jclattes, 1994. - 686 p..

Радянська та пострадянська історіографія теж приділяє значну увагу проблемам культурної спадщини.

Цілий ряд сучасників звернули свій науковий погляд на різні аспекти проблем культурної спадщини: В. І. Акуленко Акуленко В. І. Охорона пам'яток культури в Україні (1917-1990) - К. : Вища школа, 1991. - 274 с.; Акуленко В. І. Термінологічні колізії в законодавстві України про охорону культурної спадщини в контексті міжнародного права // Правова держава. - 2003. - Вип. 14. - С. 425-483., В. О. Горбик Горбик В. О. Пам'ятки України: проблеми збереження і дослідження / В. О. Горбик, Г. Г. Денисенко, П. І. Скрипник / НАН України; Інститут історії України. - К., 1994. - 42 с. - (Історичні зошити); Горбик В. О., Бурдоносова Т. І. Зарубіжний досвід збереження пам'яток історії та культури і його використання в Україні. // Київська старовина - 1996. - № 4/5. - С. 134-146., Т. І. Катаргіна, С. І. Кот, Л. В. Прибега.

Виховні функції культурної спадщини, її роль та місце в розвитку освіти досліджував Ю. М. Алексєєв Алексєєв Ю. М. Думать, сіять, не ждать / Ю. М. Алексєєв. - К. : Київський інститут «Слов'янський університет», 2001. - 216 с.. Автор приділяє увагу сучасній класифікації культурної спадщини, основним етапам розвитку пам'яткоохоронної справи в Україні, історичним зв'язкам народів Європи в пам'ятках історії та культури. Автор нерозривно пов'язує розвиток пам'яткоохоронної справи та рівень культури нації з якістю освіти.

Не залишаються поза увагою дослідників унікальні території культурної і природної спадщини. С. Л. Мазуров Мазуров С. Л. Уникальные територии: концептуальный подход к выявлению охраны и использования // Уникальные территории и природное наследие: сборник научных трудов / [отв. ред. Ю. Л. Мазуров]. - М. : Изд. РНИИ культуры и природного наследия, 1994. - С. 31-40. вивів основні критерії за якими територія може бути віднесена до числа унікальних і підлягати охороні та консервації. Серед таких критеріїв автор виділяє: насиченість території об'єктами та явищами історії і культури, цінність історико-культурного потенціалу, естетичність елементів, стан збереження пам'яток історії та культури в межах території.

У досліджуваній проблематиці окремо виділяємо серію праць присвячених освітнім заходам та пропагандистській діяльності щодо культурної спадщини С. Д. Бернік Берник С. Д. Пропагандистская деятельность украинского общества охраны памятников истории и культуры : опыт проблемы перспективы // Проблемы совершенствования охраны и пропаганды памятников истории и культуры на современном этапе. - М. : НМС МК СССР, 1989. - С. 25-30., Л. П. Кузнєцова Кузьнецова Л. П. Проблемы пропаганды памятников культуры // Проблемы совершенствования охраны и пропаганды памятников истории и культуры на современном этапе. - М. : НМС МК СССР, 1989. - С. 48-63., П. А. Алейников Алейников П. А. Роль Масс Медиа в сохранении культурного наследия коренных народов // Охрана наследия за рубежом: опыт прошлого и современные проблемы : сб. ст. / [отв. ред. Р. А. Мнацаканян]. - М. : Рос НИЦ культур. и природ. наследия, 1995. - С. 121-131..

Різні аспекти державного та громадського руху в Україні за збереження пам'яток, особливості становлення та функціонування українського товариства охорони пам'яток історії та культури містять роботи С.Заремби.

Дослідженню основ збереження культурної спадщини саме Франції присвятив свою статтю С. О. Єкельчик Єкельчик С. О. Охорона історичних пам'яток у Франції: сучасний етап // Праці центру пам'яткознавства. - 1993. - Вип. 2. - С. 49-58., звернувши увагу на загальні принципи роботи державного апарату та громадських об'єднань.

Значна роль у дослідженні проблеми міжнародної охорони історико-культурної спадщини належить М. М. Богуславському Богуславский М. М. Международная охрана культурных ценностей / М. М. Богуславский. - М. : Международные отношения, 1979. - 220 c. та Емілу Александрову Александров Е. Международно-правовая защита культурних ценностей / Емил Александров. - София : Пресс, 1978. - 144 с., монографії котрих протягом багатьох років були одними з найдокладніших досліджень по історії становлення міжнародного пам'яткоохоронного права. Особлива увага в монографіях, окрім розкриття історичних етапів становлення пам'яткоохоронної справи, приділяється міжнародному співробітництву та діяльності міжнародних організацій.

Розділ ІІ "Історія формування політики Франції по збереженню культурної спадщини", присвячений ретроспективному дослідженню правових джерел Франції по збереженню культурної спадщини, еволюції державного інституційного апарату, виникненню та розвитку концепції національної спадщини у свідомості громадян Франції. Розділ має три підрозділи.

Підрозділ 2.1. "Розвиток законодавства" є дослідженням історико-правового аспекту проблеми.

Процес формування французького законодавства по збереженню культурної спадщини був тривалим і непростим. Французький національний центр документації культурної спадщини виділяє чотири етапи в розвитку державної політики у цій сфері:

1789-1830 - введення поняття культурна спадщина;

1830-1930 - зародження державної політики збереження культурної спадщини;

1930-1960 - розширення пам'яткоохоронних напрямків діяльності;

1960-дотепер - закріплення поняття культурної спадщини, як невід'ємної частини французького суспільства та формування пам'яткоохоронних державних інституцій.

Аналізуючи еволюцію правового механізму існуючого у Франції з XVIIІ сторіччя, звертається увага на загальнодержавні закони, систему законодавчих актів, які впливали на формування сучасної системи збереження культурної спадщини.

З XVIIІ сторіччя були введені в силу перші закони Франції, які стали зародком пам'яткоохоронної справи. Поступово до кінця XІХ сторіччя у французькому суспільстві склався звичай обмеження руйнувань та зовнішніх змін об'єктів культурної спадщини.

Особливе місце за своїм значенням посідає закон Франції 1913 року "Про культурну спадщину", який діяв майже сторіччя з деякими поправки у відповідності до вимог певного історичного періоду. Закон 1913 року відобразив тогочасні прогресивні тенденції й встановив принцип комплексного підходу до проблеми збереження культурної спадщини.

Якісно новий етап у розвитку правового регулювання по збереженню культурної спадщини у Франції припадає на 60-90 роки ХХ сторіччя, що співпадає з активізацією міжнародного руху в цій сфері. Після Другої світової війни на формування внутрішнього законодавства Франції мали вплив міжнародні тенденції та ідеї (Венеціанська хартія 1964 року, Конвенція ЮНЕСКО 1972 року та інші).

Але на початку ХХІ сторіччя знову особливо гостро постала проблема недостатньої ефективності національного права щодо захисту культурних цінностей. Для вдосконалення існуючих механізмів французьким урядом було розроблено у 2004 році Кодекс культурної спадщини, який ввібрав в собі законодавчий досвід попередніх сторіч.

Сьогодні у Франції існує розгалужена, систематизована та багатогранна правова база по збереженню культурної спадщини, основні положення котрої висвітлені в багатьох нормативних документах: загальнодержавні закони (Кодекс культурної спадщини від 20 лютого 2004 року, Кодекс містобудування та інші), законодавчі акти, які впливають на формування механізму захисту культурної спадщини (Декрет № 84-304 від 25 квітня 1984 року "Про зони охоронюваного ландшафту" та інші), затверджені адміністративні та фіскальні норми (Закон № 83-3 від 7 січня 1983 року "Про розподіл компетенцій між комунами, департаментами, регіонами та державою", Закон № 97-179 від 28 лютого 1997 року "Про порядок видачі дозволів на ведення робіт в зонах охорони пам'яток, що знаходяться в державному реєстрі" та інші). Правові стосунки держави з доброчинними організаціями та меценатами регулюються законом № 87-571 від 23 липня 1987 року та законом "Про меценатство, асоціації та фонди" від 1 серпня 2003 року.

Прийняті закони захищають не лише самі об'єкти, а й їх комплекси, навколишнє середовище, забороняють руйнування, обмежують права власників на їх перебудову, зовнішні зміни тощо. У вищезгаданих законах та законодавчих актах визначаються принципи стосунків держава-власник, підкреслюються права та обов'язки сторін.

Таким чином, історія французької пам'яткоохоронної політики є поетапною, яка поступово та цілеспрямовано розвивається протягом століть.

У Підрозділі 2.2. "Становлення державного інституційного апарату" простежуються особливості формування адміністративного апарату, його функцій та повноважень, які оновлювалися та реформувалися у відповідності до потреб часу.

Серед перших державних установ, які з'явились у Франції і діяли з метою збереження культурної спадщини, назвемо: Рада цивільних будівель (середина ХVІІІ ст.), Комісія культурної спадщини (1790 р.), також державна посада інспектора культурної спадщини (1830 р.). Їх функції протягом років неодноразово переглядались, обмежувались або доповнювались. На формування інституційної структури Франції по збереженню культурної спадщини впливали фактори і політичного характеру - зміна керівництва, що тягло за собою певні реформи. Особливий вплив на формування державної політики в культурній сфері мали: міністр внутрішніх справ Франсуа Гізо, інспектор культурної спадщини Проспер Меріме, міністр культури Жак Лан.

Деякі установи, започатковані багато років тому, зазнавши реорганізацій, існують і сьогодні. Так, наприклад, у 1914 році з метою організації інформаційних заходів та пропагандистських акцій, для підвищення відвідуваності французами національних пам'яток було створено Національний фонд історичних та доісторичних пам'яток. Фонд було реформовано і з 2001 року діє як Центр національних пам'яток, до компетенції котрого відноситься робота з громадськістю та лежить відповідальність за інформаційно-пропагандистську та видавничу роботу. Прототипом сучасного Фонду культурної спадщини був Національний фонд пам'яток та визначних місць створений 1917 року.

Також у даному розділі розкривається історія формування державних посад головного архітектора культурної спадщини та архітектора будівель Франції, які сьогодні відіграють важливу роль у сфері охорони культурної спадщини та виконують функції експертів, радників і контролерів, особливо при плануванні та веденні ремонтно-реставраційних робіт.

Остаточне формування державного інституційного апарату, який має сьогодні Франція відбулось у 90-х роках ХХ сторіччя, коли в 1991 р. було реформовано Міністерство культури та інформації, а в 1998 р. в його структурі створено Управління архітектури та культурної спадщини.

Підрозділ 2.3. "Зародження та розвиток суспільної ініціативи" досліджує еволюцію громадського руху за збереження пам'яток культурної спадщини.

Бажання французів зберегти культурне надбання нації було підкреслено створенням ентузіастами перших музеїв А. Ленуаром (1749 рік) та А. де Сомером (1848 рік) у приміщеннях пам'яток історії.

Великий вплив мали погляди архітектора Віоле-ле-Дюка, який у 1853-1874 роках займав пост інспектора пам'яток культурної спадщини. Він виступав за повне відновлення пам'яток в їх первозданному вигляді, знищуючи свідчення архітектурних змін, які відбувались з об'єктом протягом років. При цьому Віоле-ле-Дюк визнавав пам'ятками лише епохи середньовіччя, закріпивши цю думку на довгі роки у французькому суспільстві.

Важливе значення для посилення впливу недержавних доброчинних інституцій у Франції, мав закон від 1901 року щодо об'єднань громадян, який діє з деякими поправками і сьогодні. Для об'єднань визначено окремий юридичний статус, надано пільги в оподаткуванні.

Руйнівні наслідки світових війн призвели до активізації громадського руху та утворення об'єднань фахівців - вчених, архітекторів, істориків, археологів, письменників тощо, які стали ініціаторами перших заходів зі збереження культурної та історичної спадщини. Згодом долучаються і широкі кола громадськості, що викликає хвилю масового заснування об'єднань громадян, основними напрямками діяльності котрих стає реставрація та збереження пам'яток, проблема введення пам'яток до державних реєстрів, лобіювання інтересів приватних власників тощо.

Деякі громадські організації створені ще на початку ХХ сторіччя діють і сьогодні: об'єднання приватних власників "Історичні будинки", громадська організація "Старі будинки Франції", асоціація "Сільські будинки" та деякі інші.

Розділ ІІІ "Сучасна державна політика в сфері збереження культурної спадщини" складається з трьох підрозділів.

У першому - "Державні інституції: структура, функції" - розглянуті принципи роботи сучасного пам'яткоохоронного адміністративного апарату, висвітлена роль державних установ у процесах, пов'язаних із захистом, відновленням, використанням пам'яток. Детальний аналіз діяльності кожної з державних структур проведено через розкриття їх функцій та напрямків роботи.

Сьогодні існує чітка ієрархія державних установ Франції, які займаються збереженням культурної спадщини: Міністерство культури та інформації > Управління архітектури та культурної спадщини > Регіональні управління у справах культури > Департаментські служби архітектури та культурної спадщини.

Міністерство культури та інформації формує державну політику збереження та захисту культурної спадщини, реалізовуючи її через Управління архітектури та культурної спадщини, створеного Декретом № 98-840 від 21 вересня 1998 року. Управління архітектури та культурної спадщини в своїй структурі має декілька відділів: Відділ пам'яток історії та зон охорони, Відділ археології, етнології, обліку та інформаційної системи, Відділ архітектурного навчання та ведення досліджень, Відділ архітектури та благоустрою.

На рівні регіонів та департаментів відповідно працюють Регіональні управління у справах культури та Департаментські служби архітектури та культурної спадщини.

Справа збереження культурної спадщини вимагає комплексного підходу, тому до неї у Франції додатково долучені різнопрофільні установи, зокрема: Рада з питань архітектури та довколишнього середовища, Лабораторії по дослідженню пам'яток історії, інституції, що займаються питаннями наукових досліджень, а також різноманітні як державні так і приватні фонди та асоціації.

Окремо розглянуто функціональні обов'язки таких державних посадовців як головний архітектор культурної спадщини та архітектор будівель Франції. Висвітлена робота Центру національних пам'яток. Окрім цього показана роль спеціалізованих вищих навчальних закладів, так званих шкіл архітектури, які посідають важливе місце не лише в підготовці кваліфікованих фахівців, а є оплотом при проведенні ремонтно-реставраційних експертиз та консультацій, веденні нових наукових розробок.

У підрозділі 3.2. "Державний менеджмент пам'яток історії та архітектури" відмічено процедуру ведення обліку пам'яток та принципи і методи їх управління, що відображено у двох пунктах.

Принципи ведення обліку пам'яток окреслює пункт 3.2.1. "Ведення обліку". Чіткість обліку сприяє визначенню напрямків державної опіки, розмірів фінансування та шляхів використання пам'яток. На практиці Франції та згідно законодавства цієї країни внесення пам'яток історії та архітектури до державного реєстру має вплив на: сам об'єкт, на території та будівлі довкола, податково-пільговий режим для власника.

Франція має з 1913 року два держаних реєстри пам'яток:

- основний реєстр, так званий, реєстр класифікованих пам'яток;

- додатковий реєстр, так званий, реєстр записаних пам'яток.

Процедура внесення об'єкту до держаних реєстрів є тривалою та не простою і проходить через декілька інстанцій. У даному пункті описана повна процедура та умови внесення об'єкту до державного реєстру, наведено зразок реєстраційної картки, подано статистичні данні.

Пункт 3.2.2 "Основні принципи та методи управління" розкриває механізм державного фінансування, регулювання ремонтно-реставраційних робіт, опіки над оточуючим середовищем пам'яток.

Консервація, реставрація, пристосування, реконструкція - потребують значних фінансових вкладів. 38,60% бюджетних коштів Міністерства культури та інформації Франції призначено для витрат пов'язаних з культурною спадщиною, з них 35% для пам'яток археології, історії та монументального мистецтва. Окрім цього до фінансування пам'яток долучаються місцеві бюджети, а також благодійні фонди та волонтерські організації.

Ремонтно-реставраційні роботи виконуються під суворим контролем державних служб і не можуть проводитись без офіційних дозволів, яких є три основні види: дозвіл на будівництво, знесення або ведення інших робіт. При цьому роботи можуть виконуватись лише акредитованими підрядниками, серед котрих у Франції можна виділити три найбільших об'єднання: громадська установа трудової майстерності в галузі культури, державна служба виконання робіт та професійна державна асоціація КВАЛІБАТ.

Міністерство культури та інформації Франції позитивно ставиться до використання пам'яток, при умові, що це не завдає моральної або фізичної шкоди об'єкту.

Не залишають осторонь французькі пам'яткоохоронці і території довкола пам'яток. Пам'ятки історії та архітектури розглядаються не як поодинокі споруди, а як комплекс в якому територія довкола та рядова фонова забудова теж являються невід'ємною частиною пам'ятки та середовищем її існування. Французьке законодавство виділяє три типи зон охорони в межах котрих ведеться суворий контроль за зовнішніми змінами починаючи від рекламних вивісок та інформаційних написів до перебудов чи новобудов у зонах.

Підрозділ 3.3. "Регулювання відносин між державою та приватними власниками" визначає принципи та критерії двосторонніх стосунків.

У відносинах з приватними власниками важливе місце займає державна фінансова підтримка програм зі збереження культурної спадщини, які заключаються у наданні грантів та субсидій, податкових пільг.

Не дивлячись на те, що держава максимально регулює напрямки діяльності пов'язані з культурною спадщиною, вона у своїй власності має незначну їх кількість (4%), при цьому найбільша частка належить приватним власникам (49,8%) та місцевому самоврядуванню (43,8%).

В обов'язковому порядку між державою та приватним власником чи спадкоємцями пам'ятки історії чи архітектури укладається договір, в якому обидві сторони беруть на себе певні зобов'язання:

а) власник бере зобов'язання доглядати та піклуватись про саму пам'ятку та про довколишні території, слідкувати за станом будівлі в цілому та елементами її декору, надавати в користування місцевій спільноті чи асоціаціям для культурних або освітніх заходів відкритих для населення, а також відкривати будівлю чи її частину для відвідувачів;

б) держава - звільнення пам'яток та їх власників від земельного податку (100% або 50% в залежності від того чи відкрита будівля для відвідувачів). Державний бюджет покриває витрати власника пов'язані з підготовкою пам'ятки до відкриття відвідувачам (100%) та ремонтно-реставраційними роботами (до 50% для пам'яток основного реєстру та до 40% для тих, що внесені до додаткового реєстру). При чому, "Міністр культури завжди може змусити місцеву адміністрацію виконати за державний кошт ремонтні роботи чи заходи з підтримки стану пам'ятки основного реєстру, якщо це є необхідним для її збереження, в разі якщо власник відмовляється це зробити" (ст. L611-8 Кодексу культурної спадщини).

Підрозділ 3.4. "Комплексні пам'ятки історії та архітектури" наводить приклади спільної опіки над комплексними пам'ятками державними та громадськими організаціями: Венсенський замок, Військова школа у Парижі, Замок Святого Бернара.

Розділ IV "Громадська ініціатива по збереженню пам'яток історії та архітектури". У розділі висвітлено національні та міжнародні громадські ініціативи на території Франції, що відображено у двох відповідних підрозділах.

У підрозділі 4.1. "Роль та місце громадських об'єднань у формуванні державної політики" розглядається діяльність громадськості спрямована на поліпшення умов захисту та збереження культурної спадщини, правові стосунки держави з доброчинними та громадськими установами щодо встановлення опіки над об'єктами історико-культурного значення.

Діяльність державних інституцій не в змозі охопити всі напрямки та об'єкти охорони, тому значної ваги набула у Франції діяльність недержавних, громадських інституцій та приватних фондів. Відчувши багатовіковий тягар державного фінансового забезпечення пам'яткоохоронної сфери та зрозумівши недостатність лише державної активності в цьому напрямку, уряд Франції в останні десятиріччя переоцінив роль та місце громадських організацій, які також активно виступають в якості меценатів та волонтерів.

Громадські організації переважно розробляють та реалізують програми, які носять локальний характер, вирішують конкретні завдання щодо захисту пам'яток (наприклад, встановлення догляду за групою пам'яток чи окремих об'єктів), але деякі діють і на загальнонаціональному рівні. Громадські організації заохочують населення доглядати та утримувати в належному стані місцеві пам'ятки.

Для досягнення поставлених цілей громадські організації здійснюють лекційно-просвітницьку та лобістську діяльність. Чудовим прикладам їх співпраці з державними установами є Дні культурної спадщини, як один з варіантів пропаганди пам'яток та розвитку туризму. Дні культурної спадщини покликані ознайомити учасників з відомими та мало відомими пам'ятками завдяки великій кількості заходів по всій Франції.

Знайшовши свою нішу також в освітянській сфері, громадські організації Франції розвинули та затвердили такий напрямок освіти, як педагогіка культурної спадщини, яка не лише розкриває поняття та констатує факти минулого і сучасності, а й спонукає слухача поважати свою історію та культуру.

Неурядові товариства, об'єднання, фонди, маючи щільні взаємозв'язки з громадськістю через мас-медіа, освітні заклади великою мірою впливають на формування культурної політики держави взагалі та пам'яткоохоронної справи зокрема.

Серед громадських організацій певну роль відіграють ті товариства, об'єднання, фонди, які існують за рахунок благодійних внесків своїх постійних членів або окремих приватних осіб. Благодійництво всіляко підтримується державою через полегшення податкового режиму: благодійні внески позбавляються від податку на прибуток; нерухомість, яка передається власником під опіку благодійного товариства або фонду, звільняється від сплати податку на спадщину тощо.

Підрозділ 4.2. "Діяльність міжнародних структур на території Франції" висвітлює приклади роботи міжнародних інституцій у співпраці з благодійними фондами та державними установами Франції.

У збереженні культурної спадщини французький уряд успішно співпрацює з міжнародними організаціями - ICCROM, ІКОМОС, ЮНЕСКО, Міжнародний фонд пам'яток. На сьогоднішній день 28 пам'яток Франції внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Яскравим прикладом місцевої співпраці ЮНЕСКО, ІКОМОС, ICCROM та міської ради є проект пов'язаний з м. Нансі на сході Франції. Нансі визнано історичним містом, яке налічує 240 пам'яток історії та архітектури. Цікавим в цьому проекті є те, що окрім основних робіт по ремонту та реставрації історичного центру міста в результаті співпраці з міською радою була збудована туристична трамвайна лінія, маршрут котрої охоплює всі шедеври міста. З виїздом на місця реставрації ІКОМОС організувало декілька симпозіумів, які пригорнули увагу багатьох науковців, а також меценатів. Успішно було проведено інформаційно-розважальні заходи для місцевого населення з метою залучення їх до волонтерських робіт на об'єктах.

Проектами Міжнародного фонду пам'яток реалізованими у Франції в 90-х роках ХХ сторіччя стали Готель Таліяр, церква Сан-Сульпіз в Парижі, Палац в м. Шантії.

У висновках узагальнено результати дослідження, сформовано основні положення які виносяться на захист:

Джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною для представлення котрої використано декілька різновидів документів як статистичні, нормативно-законодавчі, фотографічні та картографічні, промови діячів культури та політиків. Історіографія проблеми є значною, але існує ще широкий спектр питань, що потребують ґрунтовного вивчення та наукового дослідження. Зокрема французька історіографія характеризується багатогранністю тематик, але майже не має розробок присвячених комплексному висвітленню системи збереження культурної спадщини у Франції, а ті комплексні дослідження, які є, виявляються вже застарілими на сьогоднішній день. Українська ж історіографія, на жаль, дуже мало приділяє уваги вивченню закордонного досвіду в пам'яткоохоронній сфері.

Французька законодавча база та інституційний апарат, що формувались протягом століть, вдосконалювались з еволюцією суспільно-політичної свідомості. Характерним є консерватизм та дотримання історичних традицій, адже деякі закони та державні установи чи посади, які були започатковані ще у ХІХ сторіччі та на початку ХХ сторіччя, існують і досі з деякими поправками та незначними змінами у функціональних обов'язках. У результаті можемо констатувати, що прийняті закони захищають не лише окремі пам'ятки, а й їх комплекси, довколишнє середовище, регламентують управління зонами охорони, забороняють руйнування, обмежують права власників на перебудову та будь-які роботи пов'язані зі змінами в пам'ятці і встановлюють контроль за використанням пам'яток. Національне законодавство, з одного боку, відтворює загальні стандарти міжнародного права, з іншого, адаптує міжнародні норми та модифікує їх з урахуванням національних потреб. Розгалужений інституційний апарат максимально охоплює всі напрямки діяльності, пов'язані з культурною спадщиною: охорона, реставрація, консервація, облік, регулювання відносин держава-власник, контроль, управління зонами охорони тощо.

Діяльність громадських та міжнародних організацій на території Франції по збереженню культурної спадщини є активною, ініціативною і послідовною. Між державними органами та громадським сектором розроблена ефективна система співпраці, яка містить елементи стимулювання громадськості збоку держави. Зацікавленість міжнародних організацій у реалізації проектів, пов'язаних з культурною спадщиною підтримується та заохочується як державними органами так і громадським сектором.

Багатовіковий досвід Франції у формуванні ефективної пам'яткоохоронної системи може бути частково використаний і в українських реаліях. Зокрема автором розроблено пропозиції щодо:

- покращення законодавства України (виокремлення положень про кожен з окремих типів культурної спадщини та акумуляцію в одному законодавчому документі всіх законодавчих засад оподаткування, умов управління, випадки кримінальної та адміністративної відповідальності, регулювання відносин з приватними власниками пам'яток культурної спадщини);

- перейняття деяких методів роботи громадських організацій (організація днів культурної спадщини в співпраці з державними органами влади та освітніми закладами);

- покращення інформаційно-пропагандистської роботи спрямованої як на місцеве населення так і на туристів.

суспільний пам'яткоохоронний законодавчий культурний

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Надирова О. В. Облік пам'яток архітектури у Франції / О. В. Надирова // Університет. - 2007. - № 6. - С. 87-92.

2. Надирова О. В. Роль державних органів влади Франції в охороні пам'яток архітектури / О. В. Надирова // Київська старовина. - 2008. - № 1. - С. 146-155.

...