Повсякденне життя сільського населення у 1941-1945 рр. (на матеріалах центральних областей України)

Окрім натуральних поборів, ще одним чинником соціального тиску на селян окупованих територій України була податкова система. Об'єктами оподаткування були: особа селянина, його присадибна ділянка, рухома та нерухома власність. Податкова політика окупантів не відповідала рівню соціально-економічного забезпечення селянських господарств і набула чітко вираженого конфіскаційного характеру.

Антисоціальна сутність окупаційної політики щодо селянства досліджуваного регіону виявилася також у розпорядженнях і діях, спрямованих на вилучення в населення особистих речей, одягу та предметів побуту. Неодмінними супутниками повсякдення українського села в роки окупації були: напівголодне існування, яке подекуди межувало з голодом, цілковите зубожіння, тотальний дефіцит найнеобхідніших товарів, неконтрольоване зростання цін, мінова торгівля та відверта спекуляція.

Украй негативним чинником повсякденного життя сільського населення досліджуваного регіону в 1941-1943 рр. став запроваджений нацистами режим загальної трудової повинності. Невиконання розпоряджень про загальну трудову повинність спричиняло штрафи, фізичні покарання, ув'язнення до трудових таборів, терор і розстріли.

Складності повсякденному життю селянства за окупації додавала відсутність на селі будь-якої медичної допомоги. Медичні заклади, що продовжували функціонувати в селі, не мали можливості надавати населенню якісної медичної допомоги. Незадовільні умови життя і праці в період окупації призвели до різкого зростання чисельності скалічених і виснажених громадян, поширення нервових розладів, венеричних хвороб і туберкульозу.

Основними тенденціями в духовній та культурній сферах повсякдення села центральноукраїнського регіону в період окупації були: ідеологічний пресинг, антирадянська агітація та колективні пропагандистські заходи, обмеження спілкування між селянами, збіднення форм дозвілля сільського населення. Певні позитивні наслідки мало відновлення зовнішніх атрибутів свободи віросповідання. Водночас окупанти широко використовували церкву як інструмент ідеологічного впливу на селянство та його суспільно-політичні настрої.

У підрозділі 2.3. - "Аграрне питання в житті селян у період окупації" - висвітлено соціальні аспекти аграрної політики окупантів в українському селі та показано вплив цих перетворень на рівень життя сільського населення.

Упродовж усього періоду тимчасової окупації тема земельної реформи залишалася домінуючою в діалозі окупаційної влади із селянством. Німці розраховували на те, що декларування положень про наділення селян землею дозволить контролювати ситуацію в селах. Побудовані на критиці колективізації і колгоспного ладу та переважно пустих обіцянках "аграрні перетворення" нацистів мали на меті забезпечити безперебійне постачання продовольства до рейху.

З лютого 1942 р. окупанти вдалися до запровадження аграрної реформи. У березні 1942 р. вийшов закон про "Новий земельний лад", за яким після номінальної ліквідації колгоспів і радгоспів громадська земля розподілялася та закріплювалася за індивідуальними господарствами селян. Завершальним етапом реформування мала стати передача землі у приватну власність окремим господарям. Ініціатива німців з передачею присадибної землі у приватну власність частиною селян розумілася як натяк на повну відміну колективного господарювання. Проте в дійсності окупаційна влада намагалася частково перекласти продуктивні функції сільськогосподарського виробництва на індивідуальне селянське господарство. Окремі заохочувальні заходи щодо селянства мали обмежений, пропагандистський характер і майже не позначилися на рівні добробуту, матеріально-побутовому та харчовому забезпеченні сільських мешканців. Особливого поширення практика наділення селян додатковими присадибними ділянками набула весною 1942 р. Німецька влада розглядала цей крок як заохочення селян до більш продуктивної праці.

Повільні темпи земельної реформи та грабіжницька політика окупантів негативно позначилися на настроях селян. Не дивлячись на декларовані реформи, насправді жодних змін у фактично підневільному становищі селянина не сталося, а "громадське господарство" в період окупації, як і колгоспи до війни, залишалося дієвим інструментом вилучення продукції сільського господарства.

Третій розділ - "Соціально-побутове становище сільських мешканців центральної України в 1943-1945 рр." - складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. - "Житлова проблема в українському селі" - окреслено стан забезпеченості житлом у контексті повсякденного життя сільського населення регіону після визволення від нацистської окупації.

Унаслідок німецької окупації та бойових дій постраждала значна частина сільського житлового фонду досліджуваної території. Масштаби його руйнувань в окремих областях становили в середньому до 50 %. Таким чином, значна частина українських сіл потребувала термінового відновлення житлового фонду.

Процес відновлення житлового фонду на селі ускладнювався відсутністю найнеобхідніших будівельних матеріалів, коштів і кваліфікованих робочих рук. Як наслідок, якість збудованого в ті роки житла була надзвичайно низькою і не відповідала навіть тодішнім чинним нормам.

Заходи, здійснювані владою у напрямку забезпечення житлом найбільш нужденних категорій сільського населення в умовах триваючої війни, були малоефективними та наражалися на об'єктивні й суб'єктивні труднощі постокупаційного періоду: дефіцит фінансово-матеріальних ресурсів і байдужість місцевих керівників до потреб сільського населення. Як наслідок, селяни в більшості залишалися наодинці зі своїми проблемами і самотужки були вимушені відновлювати чи будувати нове житло. Як один із можливих шляхів забезпечення громадян тимчасовим житлом, влада на місцях застосовувала метод підселення громадян, котрі потребували житло, у родини, забезпечені ним.

Наразі житлова проблема продовжувала залишатися вразливою стороною повсякденного життя селян упродовж усього періоду війни.

У підрозділі 3.2. - "Задоволення соціально-побутових потреб сільського населення" - розкрито особливості та показано дійсний стан із забезпеченням повсякденних соціально-побутових потреб сільського населення центральних областей Української РСР у 1943-1945 рр.

Украй негативно на соціально-побутову сферу села вплинули руйнування відповідної інфраструктури, і без того дуже слабкої ще з довоєнних часів. Припинили функціонування більшість торгівельних закладів, установ споживчої кооперації та побутового обслуговування, лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, шкіл і дитячих садків.

Недостатнім у цей час був рівень харчового забезпечення сільських мешканців. Норми видачі хліба на трудодень і розмір продовольчого пайка не покривали всіх потреб населення, яке вимушене було вести напівголодне існування. Установлені державою норми та критерії постачання визначених контингентів сільського населення часто не дотримувалися, неналагодженими в останні воєнні роки залишалися зв'язки організацій відповідальних за забезпечення села.

Намагаючись подолати тяжке соціально-побутове становище сільського населення, влада потурбувалася про формування на місцях обмежених товарно-грошових резервів, що використовувалися переважно за цільовим призначенням для стимулювання заготівель продукції сільського господарства та допомоги найбільш нужденним селянам, окремим категоріям сільськогосподарських спеціалістів, сільським учителям, колгоспному активу. Водночас, переважна більшість сільського населення, як і раніше, була позбавлена можливості придбати найнеобхідніші промислові товари.

Знаковою особливістю було те, що забезпеченість сільського населення промисловими товарами, харчуванням, побутовим обслуговуванням і медичною допомогою поліпшувалася сезонно, зокрема в період посівних кампаній та збору врожаю. Такий підхід радянського керівництва, на наш погляд, підтверджує, що сталінський режим поставив у пряму залежність якість соціально-побутового і медичного обслуговування сільського населення від рівня поставок державі продукції сільського господарства та намагався активно стимулювати їх.

У підрозділі 3.3. - "Організація дозвілля та відпочинку сільських мешканців" - розглянуто стан сфери дозвілля та відпочинку сільських мешканців регіону в післяокупаційний період. Функцію провідної установи в системі дозвілля колгоспників ще з довоєнного періоду виконувала мережа клубів, будинків культури, хат-читалень, бібліотек, більшість із яких були розграбовані, пошкоджені чи повністю зруйновані під час бойових дій та окупації. Саме через ці причини, а також нестачу кваліфікованих кадрів, обладнання, літератури робота культурних установ протягом 1943-1945 рр. характеризувалася численними проблемами і фактично була паралізованою.

В умовах відсутності транспорту та нерегулярності поштового зв'язку в сільській місцевості надзвичайно складним завданням виявилося налагодження розповсюдження видань регіональної та центральної періодичної преси. Село, як правило, отримувало газети і журнали і запізненням і в невеликій кількості. Для якнайшвидшого розповсюдження матеріалів періодичної преси серед сільського населення місцеві органи влади влаштовували стаціонарні газетні вітрини, організовували збір і передачу на село прочитаної міськими жителями преси. Газети посідали важливе місце в повсякденному житті селян і в умовах відсутності радіомереж, територіальної віддаленості та ізольованості села були чи не єдиним джерелом офіційної інформації для його населення.

Основними формами культурного відпочинку сільських мешканців у завершальний період війни були: участь у художній самодіяльності, тематичні вечори, перегляд кінофільмів, лекторії, а основною складовою цих заходів, як і в довоєнний період, залишалася ідеологічна робота. Особливо важливе значення в культурному житті селян посідало кіно, що визначалося владою як один з основних засобів ідеологічного впливу. Через руйнацію більшої частини клубної інфраструктури особливого поширення на селі набула робота пересувних кіноустановок.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження та обґрунтовано положення, які виносяться на захист:

? Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що в історичній науці не існує спеціального комплексного дослідження, присвяченого вивченню проблем повсякденного життя сільських мешканців України в роки війни з Німеччиною на регіональному рівні в межах областей Центральної України. Використана джерельна база достатньо репрезентативна для всебічного висвітлення визначених питань.

? Значний вплив на повсякденне життя сільського населення досліджуваної території, їхнє соціально-правове становище у 1941-1943 рр. мала політика німецьких окупаційних органів щодо українського селянства, передусім, заходи організаційного та режимного характеру: облік та реєстрація населення, обмеження права на вільне пересування. Мешканці окупованих сіл потерпали від свавілля німецьких вояків, побиття, знущання, ґвалтувань і вбивств. Подібні злочини окупантів культивували серед селянства почуття невпевненості в майбутньому, тривоги за власне життя і життя своєї родини та каталізували в суспільній свідомості головну мету - за будь-яку ціну вижити в умовах війни.

? Соціально-економічні реалії повсякденного життя сільського населення регіону в умовах нацистської окупації визначали три ключові концентри проблем. По-перше, це соціальне становище селянства в передвоєнний період, що характеризувалося репресіями, насильницькою колективізацією, обмеженням елементарних громадянських прав, відсутністю найнеобхідніших товарів повсякденного вжитку, нищенням духовних основ суспільства атеїстичною владою. По-друге, руйнівні наслідки війни, бойових дій, непродуманої політики евакуації, що ще більше ускладнили життя населення, яке залишилося під окупацією. По-третє, нацистський окупаційний режим, спрямований на перетворення українського села в джерело продовольчих ресурсів для рейху і Вермахту. У центрі цього уявного трикутника знаходився селянин з його проблемами, потребами, внутрішнім світом, а головною в період окупації стала проблема фізичного виживання.

Типовими явищами й процесами соціального-економічного життя центральноукраїнського села періоду окупації, що мали суперечливий характер і загалом негативно відбилися на повсякденні його мешканців, були: пограбування місцевого населення під виглядом реквізицій і конфіскацій худоби, збіжжя, інших продуктів і сільськогосподарської сировини, особистих речей і предметів побуту, обов'язкові поставки на користь окупантів, що тривали особливо інтенсивно восени 1941-1942 рр. і наслідком яких стало майже повне вилучення запасів збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів у місцевих селян; податкова політика окупантів, що не відповідала рівню соціально-економічного забезпечення селянських господарств і набула яскраво вираженого конфіскаційного характеру; загальна трудова повинність і примусова мобілізація селянства на роботи до Німеччини; військовий та економічний колабораціонізм; обмежене матеріальне стимулювання селян за здану ними продукцію найнеобхіднішими промисловими товарами, яке передбачало задоволення лише мінімальних потреб працюючої частини сільського населення та здійснювалася за принципом самофінансування; напівголодне існування селян, яке подекуди межувало з голодом, цілковите зубожіння; тотальний дефіцит найнеобхідніших товарів, неконтрольоване зростання цін, торгівля на обмін та відверта спекуляція; практична відсутність на селі будь-якої медичної допомоги; боротьба з партизанами і заходи з так званої "евакуації" місцевого населення з прифронтової зони в тил у межах реалізації окупантами політики "випаленої землі".

У духовній сфері села в період окупації панував всеохоплюючий моральний терор окупантів, ідеологічний пресинг, антирадянська агітація та колективні пропагандистські заходи, обмеження спілкування між селянами, збіднення форм дозвілля сільського населення.

? Земельне питання було важливим інструментом контролю для окупантів за ситуацією на селі, а побудовані на критиці колективізації і колгоспного ладу та переважно пустих обіцянках "аграрні перетворення" нацистів мали на меті забезпечити безперебійне постачання продовольства до рейху. Окремі заохочувальні заходи щодо селянства були обмеженими, пропагандистськими та не позначилися на рівні добробуту, матеріально-побутовому та харчовому забезпеченні сільських мешканців.

? Спричинена руйнуваннями в період військових дій та окупації житлова проблема в постокупаційному українському селі була однією з найгостріших. Процес відновлення житлового фонду ускладнювався об'єктивними труднощами, зокрема відсутністю найнеобхідніших будівельних матеріалів, коштів і кваліфікованих робочих рук, а також наражався на байдужість місцевих керівників до потреб сільського населення. Як наслідок, більшість селян залишалися наодинці зі своїми проблемами і самотужки були вимушені відновлювати чи будувати нове житло або ж підселятися в родини, забезпечені ним.

? Негативний вплив на соціально-побутову сферу села мало руйнування торгівельної мережі, установ споживчої кооперації, побутового обслуговування, лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, шкіл, ясел і дитячих садків. Намагаючись подолати тяжке соціально-побутове становище сільського населення, влада потурбувалася про формування на місцях обмежених товарно-грошових резервів, що використовувалися переважно для допомоги найбільш нужденним, окремим категоріям сільськогосподарських спеціалістів, сільським учителям, колгоспному активу. Водночас, переважна більшість селян, як і раніше, була позбавлена можливості придбати найнеобхідніші промислові товари. Незадовільним у 1943-1945 рр. залишалося й побутове обслуговування мешканців села. Відповідні майстерні в сільській місцевості були майже відсутні. Найгострішою соціальною проблемою була відсутність продуктів харчування, особливо хліба.

Негативно на умовах повсякденного життя села регіону відобразилася й руйнація мережі сільських лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, нестача медичного персоналу, дефіцит обладнання, ліків, медичних інструментів. Порівняно швидкі темпи відбудови медико-санітарної мережі на селі та зростання кількості пацієнтів не впливали на якість медичного обслуговування, яка залишалася низькою. Знизився рівень госпіталізації хворих, а умови їх утримання часто були незадовільними. На тлі стрімкого зростання народжуваності та високого рівня зайнятості жінок спостерігався крайній дефіцит ясельних місць.

? Сфера дозвілля та відпочинку була чільним компонентом якості повсякденного життя сільського населення досліджуваного регіону у визначений хронологічний відрізок. Основними формами культурного відпочинку на селі в завершальний період війни були: участь у художній самодіяльності, тематичні вечори, перегляд кінофільмів, лекторії, а основною складовою цих заходів, як і в довоєнний період, залишалася ідеологічна робота. Організація дозвілля та відпочинку селян потребувала від держави використання значних матеріальних ресурсів та організаційних зусиль, реалізація яких виглядала складним завданням в умовах триваючої війни. Відтак колгоспне селянство до закінчення війни було позбавлене якісного культурного обслуговування.

Публікації, що відображають основні положення дисертації

1. Нагайко Т. Побутовий аспект вітчизняної історії ХХ століття: проблеми та перспективи розвитку на сучасному етапі / Нагайко Т. // Наук. записки з Української історії : зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - Вип. 15. - С. 196-200.

2. Нагайко Т. Вивчення побутового аспекту життя сільського населення України періоду Другої світової війни засобами "усної історії" / Нагайко Т. // Укр. іст. зб. / Ін-т історії України НАН України; голов. ред. В. Смолій, заст. голов. ред. Т. Чухліб. - К., 2004. - Вип. 6. - С. 368-376.

3. Нагайко Т. Сільське житлове будівництво та житлові умови сільського населення України у період 1943-1945 рр. / Нагайко Т. // Укр. іст. зб. / Інститут історії України НАН України; голов. ред. В. Смолій, заст. голов. ред. Т. Чухліб. - К., 2004. - Вип. 7. - С. 353-370.

4. Нагайко Т. Діяльність сільських лікарських установ в Україні (1939-1941) / Нагайко Т. // Сторінки воєнної історії України: зб. наук. ст. / НАН України, Ін-т історії України. - К., 2005. - Вип. 9, ч. 1. - С. 358-373.

5. Нагайко Т. Побутовий аспект життя сільського населення України періоду Великої вітчизняної війни (історіографія питання) / Нагайко Т. // Часопис української історії : зб. наук. ст. - К., 2005. - Вип. 2. - С. 86-90.

6. Нагайко Т. Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни / Нагайко Т. // Сторінки воєнної історії України: зб. наук. ст. / НАН України, Ін-т історії України. - К., 2007. - Вип. 11. - С. 148-165.

7. Нагайко Т. Земельне питання в житті сільського населення України під час нацистської окупації / Нагайко Т. // PEREYASLAVICA : наук. записки Нац. іст.-етногр. заповідника "Переяслав" : зб. наук. ст. - Вип. 2 (4). - 2008. - С. 128-132.

8. Нагайко Т. Економічна політика фашистської Німеччини та її вплив на матеріальне становище селянства України / Нагайко Т. // Національні рухи опору в східній і центральній Європі кінця 1930-х - середини 1950 років: матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф. / КМПУ імені Б.Д. Грінченка. - К., 2005. - С. 34-38.

9. Нагайко Т. Матеріально-побутові умови сільської інтелігенції в України у післяокупаційний період. 1943-1945 рр. / Нагайко Т. // Україна Соборна: зб. наук. ст. / Ін-т історії України НАН України. - К., 2006. - Вип. 4, т. 2. - С. 66-72.

Размещено на Allbest.ru