Другий Зимовий похід в контексті української національно-визвольної боротьби 1917-1921 років

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФАЙЗУЛІН ЯРОСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 94(477) 1917/1921

ДРУГИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ 1917-1921 РОКІВ

Спеціальність - 09.00.12 - українознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

СЕРГІЙЧУК Володимир Іванович,

професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

БУРАВЧЕНКОВ Анатолій Олександрович,

професор кафедри гуманітарних дисциплін Інституту туризму Федерації профспілок України

кандидат історичних наук

КОВАЛЬЧУК Михайло Анатолійович,

науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Г.М. Казакевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації орієнтована на цілісне, послідовне, взаємопов'язане висвітлення досліджуваних проблем, обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (381 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 236 сторінок, обсяг основного тексту 200 сторінок. похід визвольний партизанський повстанський

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю детального вивчення подій, що пов'язані з українською національно-визвольною революцією 1917-1921 рр. Адже багато з них до нашого часу залишаються малодослідженими. Зокрема, і Другий Зимовий похід Армії УНР, який мав викликати загальнонаціональне збройне повстання і повалення більшовицької влади в Україні.

З поразкою Другого Зимового походу масштаби партизансько-повстанської боротьби, що тривала в Україні, значно зменшилися. Тому загальноприйнятою є думка, що Другим Зимовим походом завершується національно-визвольна революція 1917-1921 років. Однак, незважаючи на значущість цієї події, в історіографії відсутня комплексна українознавча праця, в якій містився б всебічний і об'єктивний аналіз усіх обставин, що пов'язані з Другим Зимовим походом Армії УНР і його впливом на подальшу національно-визвольну боротьбу.

Є потреба в з'ясуванні причин, які викликали проведення антибільшовицького походу і підняття всеукраїнського збройного повстання. Необхідним є детальніше висвітлення перебігу Другого Зимового походу із застосуванням документів, що нині відкрилися для дослідників, оскільки майже всі попередні дослідження у цьому напрямку побудовані, як правило, лише на основі спогадів.

Залучення до наукового обігу нових архівних матеріалів, які раніше зберігалися в радянських спецхранах і до наших днів значна частина яких не використовувалася дослідниками, ще більше актуалізовує і поглиблює дослідження даної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті розробки науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Історія української державності нової та новітньої доби" (Держ. реєстр № 06 БФ 046-01) та в руслі наукової роботи кафедри давньої та нової історії України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є Другий Зимовий похід Армії УНР.

Предметом дисертаційного дослідження є діяльність Партизансько-повстанського штабу (ППШ) з підготовки Другого Зимового походу і загальнонаціонального антибільшовицького збройного повстання, участь Подільської, Волинської і Бессарабської повстанських груп у Другому Зимового поході, вплив його поразки на українську національно-визвольну боротьбу.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 21 січня 1921 р. по 21 листопада 1921 р. Нижня межа зумовлена початком формування ППШ, який займався підготовкою Другого Зимового походу і всенародного антибільшовицького повстання. Верхня межа - поразкою Другого Зимового походу і впливом цієї події на поступове згасання всього національно-визвольного руху.

Географічні межі охоплюють українські етнічні землі, які в той час здебільшого перебували у складі Української Соціалістичної Радянської Республіки і Польщі. На цих теренах відбувалася підготовка і проведення Другого Зимового походу Армією УНР.

Мета дослідження - комплексно, на основі узагальнення і критичного осмислення доступних джерел і матеріалів розкрити процес підготовки і здійснення Другого Зимового походу.

Відповідно до мети сформульовано основні завдання дисертації:

- з'ясувати стан наукової розробки проблеми та її джерельної бази;

- виявити причини Другого Зимового походу і масового антибільшовицького опору;

- висвітлити формування і структуру органів, що займалися підготовкою Другого Зимового походу;

- розкрити розвідувальну і контррозвідувальну діяльність ППШ;

- проаналізувати заходи здійснені ППШ, Урядом УНР і Головним Отаманом Армії УНР для забезпечення успіху Другого Зимового походу;

- дослідити особливості уенерівської повстанської боротьби напередодні Другого Зимового походу;

- розглянути ґрунтовніше в порівнянні з попередньою історіографією перебіг походу для Подільської, Волинської і Бессарабської повстанських груп;

- узагальнити причини поразки Другого Зимового походу та його наслідки для подальшої національно-визвольної боротьби українського народу.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи історизму, науковості (системності) і достовірності у висвітленні історичних подій. Для вирішення поставлених завдань застосовувалися наступні методи: історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, системно-структурний, описовий.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в історіографії здійснено комплексне дослідження Другого Зимового походу Армії УНР. Поглиблено знання про організаційну структуру і функції установ, які займалися підготовкою Другого Зимового походу Армії УНР і всенародного антибільшовицького повстання в УСРР - ППШ, Евіденція II, штаби повстанських груп і районів. Комплексно висвітлено процес формування підпільної повстанської мережі в УСРР. Досліджено діяльність органів більшовицької влади щодо протидії повстанським формуванням і направлені на зрив Другого Зимового походу. За рахунок архівних документів уточнено перебіг Другого Зимового походу для Подільської, Волинської і Бессарабської повстанських груп. Введено до наукового обігу та відповідним чином подано інтерпретацію цілого комплексу нових архівних матеріалів та документів, що дозволило розглянути і глибше розкрити низку нових напрямів даної тематичної проблеми.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення подій, що пов'язані з українською національно-визвольною революцією 1917-1921 років. Матеріали дисертаційного дослідження можуть стати основою для лекцій, спецкурсів, практичних занять з «Історії України» і «Українознавства» і при написанні наукових монографій.

Апробація результатів дослідження здійснювалася в процесі підготовки дисертації шляхом участі автора в міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних і практичних конференціях, зокрема: «Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій» (Київ, 2005), «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 2006), «Ідеологічні аспекти національно-визвольного руху в Україні у 20-ті роки XX ст.» (Київ, 2006), «Український досвід спільнотного згуртування» (Київ, 2006), «Боротьба українського народу за державну незалежність в 1917-1921 роках (до 85-річчя Другого Зимового походу)» (Житомир, 2006), «УНР: нове воскресіння державності» (Київ, 2007).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Історіографія і джерельна база дослідження» проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризовано стан джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження.

У підрозділі 1.1 "Другий Зимовий похід у радянській історіографії" подано огляд праць радянських авторів. Другий Зимовий похід, як і більшість подій з історії українських національно-визвольних змагань окремо не досліджувався. Згадки про нього зустрічаються лише в працях, що висвітлювали встановлення більшовицької влади в Україні. Їх авторство здебільшого належали вищому партійному керівництву і співробітникам більшовицьких органів держбезпеки - Х. Раковському, Р. Ейдеману, С. Дукельському, І. Лацісу. У них прославлялася Червона армія, боротьба Надзвичайних комісій, а український визвольний рух піддавався різкому осуду і критиці. У дослідженнях істориків М. Какуріна, Б. Козельського, М. Філіпова, поряд з засудженням української повстанської боротьби початку 1920-х рр., зустрічалася інформація про діяльність ППШ з підготовки Другого Зимового походу, підпільну антибільшовицьку мережу в УСРР, відзначалися дії більшовицьких каральних органів щодо ліквідації спротиву українського селянства. Більшість радянських авторів, зокрема, М. Гарін, І. Премислер, А. Слюсарський, А. Залевський серед успіхів більшовицької влади початку 1920-х років відзначали поразку Другого Зимового походу і ліквідацію спротиву українського населення. Вони намагалися довести відсутність державницьких ідеалів в українських повстанців, а Другий Зимовий похід вважали авантюрою "західних імперіалістів". Про рейд Бессарабської повстанської групи йдеться в праці З. Іванової. Серед радянських істориків необхідно відзначити О. Кучера і Д. Голінкова. Вони подали певні відомості про ППШ і його зв'язки з повстанською мережею України.

У підрозділі 1.2 "Українська історіографія Другого Зимового походу" розглянуто праці українських закордонних дослідників і сучасних науковців з історії Другого Зимового походу. Відзначається, що представники соціалістично-народницького напряму В. Винниченко, М. Шаповал були прихильниками мирного вирішення питань державності і негативно ставилися до збройної боротьби і допомоги від Польщі. Натомість державники, зокрема, Р. Млиновецький, захоплювався героїзмом українців, що брали участь у Другому Зимовому поході і повстанській боротьбі.

Важливими для висвітлення історії Другого Зимового походу є дослідження тогочасних українських політиків і військових - Р. Сушка, О. Шпілінського, І. Мазепи, О. Доценка та ін.

Якісно новий етап у вивченні Другого Зимового походу розпочався з відновленням української незалежності в 1991 р., що зумовлено відсутністю ідеологічного тиску, відкриттям засекречених матеріалів, співпрацею українських і закордонних дослідників.

Однією з найкращих праць з історії Другого Зимового походу можна вважати дослідження В. Вериги. У ньому на основі мемуарів і періодики розглянуто діяльність Партизансько-повстанського штабу і перебіг походу.

Діяльність ППШ досліджувалася І. Срібняком та В. Сідаком. Ці автори досить детально дослідили історію становлення Партизансько-повстанського штабу, його структуру і діяльність.

Багато праць українських істориків присвячувалися розгляду повстанської боротьби в Україні. Зокрема, було захищено з цієї тематики декілька дисертацій - П. Ісаковим, П. Стегнієм, С. Боганом. У цьому ж напрямку важливі дослідження здійснювали Р. Коваль, К. Завальнюк, Є. Горбуров, Ю. Котляр, М. Шитюк, Г. Турченко та ін. Серед матеріалів, які вони подають у працях, досить часто зустрічаються відомості про ППШ та підготовку Другого Зимового походу.

Важливими для розгляду теми дисертаційного дослідження є монографії, присвячені Головному Отаманові Армії УНР С. Петлюрі, під керівництвом якого відбувалася підготовка Другого Зимового походу. Серед них необхідно відзначити праці В. Сергійчука, С. Литвина, Б. Дорошенка-Товмацького.

Незважаючи на наявність багатьох історичних праць, які прямо або частково висвітлюють історію Другого Зимового походу, до нашого часу не створено жодного комплексного узагальнюючого дослідження з вказаної теми, що й викликало необхідність написання дисертаційної роботи.

Підрозділ 1.3 "Джерельна база дослідження" присвячено аналізу джерельної бази дисертаційного дослідження, подано класифікацію джерел та загальну характеристику основних їх груп. Джерела поділено на архівні, друковані, мемуарні, періодичні видання.

Основу дослідження склали матеріали Партизансько-повстанського штабу, державних органів УНР та більшовицьких державних органів, що переважно зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України: Ради Народних Комісарів УСРР (Ф. 2), Народного Комісаріату Закордонних Справ УСРР (Ф. 4), Всеукраїнської центральної комісії незаможних селян НКВС УСРР (Ф. 257), Військового міністерства УНР (Ф. 1075), Генерального штабу Армії УНР (Ф. 1078), Канцелярії Директорії УНР (Ф. 1429), Партизансько-повстанського штабу при Головній команді військ УНР (Ф. 2297), Постійної наради по боротьбі з бандитизмом при РНК УСРР (Ф. 3204), Всеукраїнської надзвичайної комісії (Ф. 3361), Міністерства Закордонних Справ УНР (Ф. 3696) та ін.

З матеріалів, створених установами УНР, найбільшу цінність становлять документи Партизансько-повстанського штабу, який здійснював підготовку походу: накази начальника ППШ, накази штабу повстанської армії, інструкції начальника ППШ, інструкції керівників повстанських груп, записки, рапорти, списки вояків Армії УНР, яких направляли для підпільної праці в Україну, донесення агентів ППШ, повідомлення про стан в УСРР, донесення про розташування частин Червоної армії, звіти про партизансько-повстанську мережу в Україні, донесення і відомості про працю контрольних пунктів військ УНР тощо.

Серед більшовицьких документів важливими є інформаційні зведення президій губернських виконкомів про організацію боротьби з повстанцями, інформаційно-оперативні бюлетені Всеукраїнської надзвичайної комісії, розвідувальні зведення штабу військ України та Криму, інформаційні зведення секретно-інформаційного відділу при РНК УСРР, уривки з показань захоплених у полон агентів ППШ, дипломатичні ноти, що надсилалися керівництву Польщі та Румунії тощо. У цих матеріалах відображаються масштаби партизансько-повстанської боротьби в УСРР, а також зустрічається інформація про підготовку антибільшовицьких збройних походів з території Польщі та Румунії і загальноукраїнського повстання. У них також міститься інформація про дії більшовицьких органів щодо припинення опору українського населення.

Окремі документи, що стосуються Другого Зимового походу, опубліковані в радянських збірниках, що здебільшого висвітлюють діяльність більшовицьких органів влади і розвиток дипломатичних відносин. У них є згадки про повстанську боротьбу в УСРР, дії більшовицьких органів держбезпеки щодо повстанців, а також окремі матеріали про перебіг Другого Зимового походу.

Для висвітлення історії Другого Зимового походу надзвичайно важливими є матеріали і спогади його учасників Ю. Отмарштайна, Ю. Тютюнника, І. Ремболовича, М. Чижевського, С. Чорного, П. Ващенка та ін. У них детально розповідається про формування і забезпечення Повстанської армії, відносини між керівництвом УНР, перебіг Другого Зимового походу тощо.

Наявний обсяг джерел, попри неповну збереженість документації є достатньою для вирішення поставлених у дисертації завдань і висвітлення історії Другого Зимового походу, дає можливість зробити аргументовані узагальнення та висновки.

Другий розділ «Діяльність Партизансько-повстанського штабу з підготовки Зимового походу 1921 р. та загальноукраїнського повстання» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Причини Другого Зимового походу Армії УНР» з'ясовано причини, які викликали українську антибільшовицьку повстанську боротьбу і необхідність здійснення збройного антибільшовицького походу. Серед них: економічні утиски українського населення, фізичний терор проти українців, пограбування національних багатств України, постійний перерозподіл землі не на користь українського селянства, економічний занепад в країні, національні та культурні утиски українського населення.

Із встановленням більшовицької влади в Україні розпочали збирати продовольчі товари з сільського населення. Для цього використовувалася продрозкладка, яка була ненормованою, а тому досить часто в українських селян забирали всі продукти харчування. Проти тих, хто відмовлявся виконувати продрозкладку застосовували репресивні заходи. Для полегшення збору продрозкладки українське село було розділене на бідняків і куркулів, яких налаштовували один проти одного. У містах відбувався терор проти робітників. За будь-який спротив владі робітників судили ревтрибунали, і багатьох з них було засуджено до страти. Репресіям піддавалися також представники української інтелігенції. У містах України - Києві, Харкові, Одесі відбувалися судові процеси над інтелігенцією, яка нібито виступала проти більшовицької влади, закривали навчально-освітні та культурні заклади, відбувалася тотальна русифікація.

Політика більшовиків в Україні викликала масовий спротив населення, яке розпочало активну повстанську боротьбу. По всій Україні створювалися партизанські загони і повстанські організації. Однак недоліком цього опору було те, що він мав стихійний характер і слабку організацію. Для того, щоб надати повстанській боротьбі системності і планомірності необхідно було створити єдиний координаційний орган. Тому представники окремих партизанських загонів і повстанських організацій зверталися до Уряду УНР і Головного Отамана С. Петлюри, щоб вони очолили антибільшовицький рух.

У підрозділі 2.2 «Заснування і структура ППШ» розповідається про створення і діяльність ППШ - керівного органу партизансько-повстанського руху в Україні. Він же займався підготовкою збройного антибільшовицького походу.

На засіданні Ради народних міністрів УНР 21 січня 1921 р. С. Петлюра відзначив необхідність заснування органу керівництва повстанською боротьбою Україні. Таким чином, було організовано ППШ, який очолив Ю. Тютюнник, але вся його діяльність мала відбуватися під керівництвом Головного Отамана Армії УНР С. Петлюри. Створення ППШ відбувалося на польській території і за повної підтримки польського військового командування та Ю. Пілсудського.

ППШ мав досить розгалужену структуру: центральний апарат, контрольно-розвідувальні пункти на польсько-радянському кордоні, а також органи управління повстанською боротьбою в Україні. Його співробітники здійснювали активну працю по підготовці Другого Зимового походу і загальноукраїнського антибільшовицького збройного повстання. Зокрема, проводилася розвідка та контррозвідка на теренах УСРР, відбувалося формування підпільної повстанської мережі, створювалися нові партизанські загони та повстанські організації, активно координувалася їхня діяльність. До праці на користь ППШ залучалися українські вояки з польських таборів інтернованих, що було можливим лише через його взаємодію з польським Генштабом.

У підрозділі 2.3 «Розвідувальна і контррозвідувальна праця ППШ» розповідається про два важливі напрямки діяльності ППШ - розвідку і контррозвідку, без планомірного здійснення яких не було можливості проводити підготовку Другого Зимового походу та антибільшовицького повстання.

Розвідувальна і контррозвідувальна праця організовувалася Другим відділом ППШ та Евіденцією II, яка до 22 червня 1921 р. діяла як окрема установа у Львові. Ними було налагоджено цілу розвідувальну мережу, до якої входили контрольно-розвідувальні пункти на польсько-радянському кордоні, другі відділи штабів повстанських груп та районів, розвідувальні органи у містах і селах України тощо. Між ППШ та підпільною повстанською мережею в УСРР постійно підтримувався зв'язок.

Для успішного проведення агентурної праці необхідні були кваліфіковані кадри. Тому в таборах інтернованих діяли юнацькі школи для українських вояків, де їх навчали військовій справі. Зокрема, з 1 червня 1921 р. діяла юнацька школа в таборі Каліш. Як свідчать документи, 30 юнаків, що навчалися в ній, взяли участь у поході. Крім того, безпосередньо Другим відділом ППШ організовувалися спеціальні курси для розвідників, яких використовували для праці на контрольно-розвідувальних пунктах або переправляли в УСРР, у штаби повстанських груп і районів.

Через Евіденцію II і Другий відділ до ППШ надходила необхідна інформація з УСРР: про Червону армію, економічне та соціально-політичне становище, настрої селянства і більшовиків тощо.

У підрозділі 2.4 «Розробка тактики і стратегії Другого Зимового походу Армії УНР і загальноукраїнського антибільшовицького повстання» розповідається про організаційну діяльність ППШ і розробку його співробітниками планів здійснення Другого Зимового походу та всеукраїнського антибільшовицького повстання.

Відразу після створення ППШ розпочав підготовку до Другого Зимового походу. Він надсилав інформаторів та розвідників в Україну, приймав посланців звідти. Агенти ППШ влаштовувалися до більшовицьких державних та військових установ, де, працюючи під виглядом комуністів, займалися підготовкою всеукраїнського повстання.

Для кращої організаційної праці територію України було розділено на п'ять повстанських груп з двадцяти двома повстанськими районами, які були розділені на полки і сотні. Керівники повстанських груп підпорядковувалися керівнику ППШ, а керівники районів відповідно - керівникам груп. Для чіткого виконання ними обов'язків у ППШ було створено інструкції, де детально розписувалися їхні права та обов'язки. В повстанські групи та райони ППШ було направлено організаторів повстанської боротьби, які створювали партизанські загони і повстанські організації, передавали місцевим підпільникам вказівки ППШ, допомагали налагоджувати зв'язки між повстанськими формуваннями.

Все робилося для того, аби Другий Зимовий похід та всеукраїнське повстання розпочалося весною 1921 р. Однак з різних причин це не вдалося. В наказі по повстанським військам УНР, підписаному С. Петлюрою та Ю. Тютюнником 12 березня 1921 р., вказувалося, щоб українці були готові до загального повстання, чекали наказу, а не здійснювали стихійних виступів. Як зазначалося в зверненні Ю. Тютюнника до генерала В. Петріва, вже 1 червня 1921 р. в Україні були завершені приготування до Другого Зимового походу.

Водночас С. Петлюра намагався отримати більш значну підтримку від західноєвропейських держав - Польщі, Франції та ін. Однак їх керівництво не наважувалося офіційно виступати проти більшовицької влади. Крім переговорів з представниками цих країн, С. Петлюра намагався об'єднати різні невдоволені більшовиками військові сили, - групами Б. Савінкова, В. Вишиваного, представниками УСС, прибічниками П. Скоропадського, вояками ген. П. Врангеля, кубанцями М. Гнилорибова та ін. Проте організувати спільний антибільшовицький виступ так і не вдалося.

Остаточний план здійснення Другого Зимового походу було розроблено Ю. Тютюнником на початку серпня 1921 р. Його також затвердило польське військове командування. Водночас було дано вказівки керівникам повстанських груп, як діяти з отриманням наказу про початок загальноукраїнського антибільшовицького повстання.

У підрозділі 2.5 «Партизансько-повстанська боротьба в УСРР під проводом ППШ» відзначено, що весною 1921 р. відбулася активізація повстанського руху в Україні. Більшість партизанських загонів і повстанських організацій перебували під контролем ППШ. Особливо великих масштабів збройний антибільшовицький опір набрав на Правобережній Україні. За даними, які наводяться в чекістських матеріалах, чисельність повстанських сил у 1921 р. становила 40 тис. осіб.

Важливу роботу по організації повстанської боротьби в Україні здійснював ВУЦПК, який з березня 1921 р. співпрацював з ППШ - передавав вказівки українським повстанським формуванням, координував їхні дії.

Повстанський рух на теренах УСРР заважав більшовицьким установам здійснювати найважливіші господарські і політичні заходи. Тому для її припинення більшовицькі органи держбезпеки здійснили низку каральних акцій - запроваджувалася кругова порука українського селянства, "інститут відповідачів", проводилися масові розстріли тощо. Як наслідок, чекістам вдалося зруйнувати повстанську підпільну мережу в УСРР і зменшити опір селянства. Не останню роль в цьому відіграв голод 1921-1922 рр., який саме тоді розпочався.

Третій розділ "Перебіг Другого Зимового походу та його наслідки" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Рейд Подільської повстанської групи" йдеться про участь у Другому Зимовому поході Подільської повстанської групи М. Палія-Сидорянського, яку було сформовано в прикордонному м. Копиченці з вояків 4-ї Київської дивізії (Калішський табір), 5-ї Херсонської дивізії (Стржалково) і українських інтернованих вояків з табору в Олександрові-Куявському. Разом до неї увійшло 525 чол., але напередодні переходу залишилося 330 стрільців та 44 старшини.

Польсько-радянський кордон головна частина Подільської повстанської групи перейшла поблизу с. Бондарівки 26 жовтня 1921 р. Їй ставилося завдання пройти між червоноармійськими підрозділами, що дислокувалися у районі Бар - Хмільник - Вінниця - Житомир, відтягнути до себе увагу більшовиків і цим допомогти Волинській повстанській групі виконати поставлене завдання. Згодом планувалося з'єднання обох груп, чого однак не вдалося здійснити. Пройшовши з боями теренами сучасних Хмельницької, Вінницької і Житомирської областей, бійці Подільської групи 6 грудня 1921 р. повернулися до Польщі.

У підрозділі 3.2 "Рейд Волинської повстанської групи" розглянуто участь у поході Волинської повстанської групи. Наказом Головного Отамана військ УНР від 23 жовтня 1921 р. Ю. Тютюнника було призначено командуючим Волинської групи. З цього дня розпочалося її формування. Згодом українських вояків з таборів інтернованих у Каліші, Олександрові-Куявському і Ченстохові, за попередньо складеними списками переправили до Костополя, а звідти у прикордонні села Великі та Малі Мицьки, де й відбулося формування групи.

Польсько-радянський кордон вояки Волинської групи перейшли 4 листопада 1921 р. поблизу Борового і Нетреби. 7 листопада було здійснено спробу захоплення м. Коростеня, яка завершилася невдало. Проте Волинська група, незважаючи на погане озброєння і погодні умови, продовжила рух вглиб України на з'єднання з Подільською групою. Однак поблизу с. Леонівки повстанські групи розминулися, а вже 17 листопада Волинську повстанську групу було розбито кавалерією Г. Котовського. Врятуватись і повернутися до Польщі вдалося лише незначній частині вояків.

У підрозділі 3.3 "Підготовка і проведення рейду Бессарабської повстанської групи" розглянуто діяльність штабу Південної повстанської групи і здійснення походу Бессарабською повстанською групою.

Підготовка рейду Бессарабської (Південної) групи розпочалася у квітні 1921 р., коли керівником цієї групи С. Петлюра призначив А. Гулого-Гуленка. 30 червня 1921 р. працю з підготовки рейду Бессарабської повстанської групи розпочав створений у Кишиневі штаб Південної групи. Згодом він мав перейти в радянську Україну, і готувати ґрунт для загального повстання. Було призначено керівників повстанських районів, координувалися дії повстанців, здійснювалася співпраця з румунським військовим командуванням, готувалися звіти для ППШ, налагоджувалася підпільна повстанська мережа, розроблялися плани проведення походу Бессарабської повстанської групи і здійснювалася закупівля озброєння і спорядження для її вояків.

Проте праця штабу мала низку недоліків - брак конспірації, низький рівень багатьох його співробітників і керівників повстанських районів, що ним призначалися, фінансові зловживання командування штабу. Як наслідок, не вдалося належним чином підготувати похід Бессарабської повстанської групи. Найбільший відділ Бессарабської групи під командуванням Й. Пшонника (близько 150 осіб), за підтримки румунських військових, перейшов румунсько-радянський кордон (р. Дністер) і здійснив спробу захопити Тирасполь. Під натиском переважаючих більшовицьких сил був змушений відступити і, зазнавши втрат, повернутися до Румунії.

У підрозділі 3.4 "Поразка Другого Зимового походу та її вплив на подальшу національно-визвольну боротьбу" розглянуто причини поразки Другого Зимового походу і його вплив на згасання національно-визвольної боротьби українського народу.

Серед причин поразки Другого Зимового походу необхідно відзначити те, що його учасники не отримали підтримки від підпільної мережі в УСРР, адже вона зазнала значних втрат. Повстанці не наважувалися здійснювати боротьбу взимку. Водночас відбувався сильний більшовицький терор. Через недотримання обіцянок польського і румунського командування не вдалося належним чином озброїти вояків повстанських груп. Поразку Другого Зимового походу пришвидшили недоліки в його організації і тактичні помилки командування.

Із завершенням Другого Зимового походу відбувалося поступове згасання українського визвольного руху, значно знизилася чисельність повстанських сил. Серед позитивних наслідків, здебільшого політичного та національно-психологічного характеру, необхідно відзначити зміни у ставленні до українського населення (впровадження НЕПу, а згодом - «українізації»). Засвідчено тяглість національно-визвольної боротьби українського народу і його бажання мати власну державність.

ВИСНОВКИ

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки:

- Проаналізовано стан історіографії проблеми. Доведено, що вона не знайшла належного висвітлення в українській історіографії, причому як у радянській та діаспорній, так і в сучасній. Це й викликало необхідність вивчення проблеми. Розширено джерельну базу дослідження, що охоплює комплекс документів з архівних фондів, документальних публікацій, мемуарних праць і періодичних видань. Використана джерельна база є різноманітною, дозволяє реалізувати поставлені наукові завдання та об'єктивно розкрити історію Другого Зимового походу.

- Встановлено причини невдоволення українського населення більшовицькою владою, проведення повстанської боротьби і здійснення Другого Зимового походу. Зокрема, відзначено: діяльність Уряду УНР, який закликав до антибільшовицької боротьби, економічні утиски, фізичний терор, пограбування національних багатств, постійний перерозподіл землі не на користь українського селянства, економічний занепад в країні, національні та культурні утиски. Репресивна політика більшовиків сприяла становленню свідомості українського селянства, яке зрозуміло, що лише в самостійній Україні воно зможе відстоювати власні інтереси. Тому активно включалося до державницьких змагань.

- Досліджено процес формування і структуру органів, які займалися підготовкою Другого Зимового походу. 21 січня 1921 р. на засіданні Уряду УНР С. Петлюра відзначив необхідність створення органу для координації дій окремих повстанських формувань, перетворення їх в могутню військову силу і підготовки Другого Зимового походу, яким став ППШ. Він складався з двох управлінь - політичного і військового (організаційний, розвідувальний і оперативний відділи). З переїздом із Тарнова до Львова - 22 червня 1921 р. його структура дещо змінилася. Розвідувальним органом ППШ також була Евіденція II, яка працювала з 12 березня по 22 червня 1921 р. у Львові. Для налагодження підпільної мережі ППШ було створено контрольно-розвідувальні пункти поблизу радянсько-польського кордону, штаби повстанських груп і районів в УСРР.

- Розкрито розвідувальну і контррозвідувальну працю, яка здійснювалася ППШ з метою отримання необхідної інформації про становище в УСРР і протидії більшовицьким спецслужбам. Відзначено, що розвідувальними органами в центральній структурі ППШ були його Другий відділ і Евіденція II. Розвідувальні матеріали збиралися також контрольно-розвідувальними пунктами і другими відділами штабів повстанських груп і районів. Для ведення їх підпільної праці ППШ проводив навчання розвідників. Інформація надходила від випадкових осіб, що потрапляли з УСРР до Польщі і представників повстанських організацій. Досить часто під виглядом перебіжчиків до ППШ приїздили більшовицькі агенти. Брак конспірації спричинив знищення ряду повстанських загонів і організацій. Контррозвідувальна праця була налагоджена значно гірше, внаслідок чого до керівництва повстанської мережі чекістам вдалося залучити своїх співробітників.

- Проаналізовано діяльність Головного Отамана С. Петлюри, представників Уряду УНР і ППШ з підготовки Другого Зимового походу. Встановлено, що підготовка повстанської акції відбувалася під безпосереднім керівництвом С. Петлюри, якому звітував ППШ і штаб Південної групи. Він часто вирішував кадрові і організаційні питання, проводив переговори з керівництвом Польщі. З метою посилення діяльності ППШ до його складу залучалися представники Уряду УНР. Для забезпечення праці ППШ дипломати намагалися отримати підтримку від урядів Польщі, Румунії, Франції, Німеччини та інших країн. Військове міністерство переймалося військовою підготовкою у ППШ. Однак урядовці вважали, що співробітництво ППШ з ними відбувалося в недостатній мірі. Підготовчу працю до Другого Зимового походу здійснював ППШ. Займався налагодженням підпільної мережі, до чого залучав українських інтернованих вояків, здійснював розвідку, розробляв плани антибільшовицького походу тощо.

- Висвітлено особливості уенерівської повстанської боротьби напередодні Другого Зимового походу. Відзначено, що весною 1921 р. відбувається активізація петлюрівських повстанських формувань, ідеологічною платформою яких була боротьба за самостійну Україну. Значну роль у цьому відіграв ППШ, який проводив агітацію, координував їх діяльність, надавав озброєння, кадрову і фінансову допомогу тощо. Найбільшого поширення повстанська боротьба набула в Правобережній Україні. На Лівобережжі кількість уенерівських загонів була значно меншою, адже там переважали анархістські погляди. Масовий повстанський рух заважав виконанню більшовицьких завдань в Україні - діяльності їх органів, вивезенню продуктів харчування і корисних копалин до Росії. Влітку 1921 р. чекістами було здійснено низку каральних акцій, в результаті яких знищено низку партизанських загонів і повстанських організацій, ліквідовано зв'язок між ППШ і повстанцями, до підпільної мережі введено агентів НК. Чинився терор проти сільського населення України - відбувалися розстріли, спалювали цілі села, впроваджено "інститут відповідачів".

- Висвітлено детальний перебіг Другого Зимового походу. Зокрема, відзначено, що першою похід мала почати повстанська група А. Гулого-Гуленка. Проте через недоліки у праці штабу Південної групи, який не сформував чисельних військових загонів, не забезпечив озброєння, спорядження і підтримку населення, рейд цієї групи розпочався найпізніше. Завдання Бессарабської перебрала Подільська повстанська група, яка мала відволікти червоноармійське командування і забезпечити можливість Волинській повстанській групі пройти вглиб України і підняти всенародне повстання. Пройшовши з боями територією України Подільська повстанська група повернулася до Польщі. Головну Волинську групу було розбито під с. Малі Миньки. Врятувалася лише невелика група вояків. Останньою похід проводила Бессарабська повстанська група, головний відділ якої 18 листопада 1921 р. захопив декілька сіл поблизу Тирасполя, але під натиском більшовицьких частин змушений повернутися до Румунії. Другий Зимовий похід не викликав загальноукраїнського повстання і повалення більшовицької влади.

- Узагальнено причини поразки і наслідки Другого Зимового походу. Серед причин поразки відзначено: розміщення в Україні великої кількості червоноармійських частин, діяльність НК і більшовицьких підрозділів для боротьби з повстанцями, зменшення чисельності повстанських сил, брак озброєння і спорядження в вояків повстанських груп і місцевих українських повстанців, запізнення з терміном проведення походу. Здебільшого, Другий Зимовий похід мав негативні наслідки - багато його учасників загинули, не вдалося підняти загальноукраїнського повстання, як наслідок відбулося зменшення масштабів визвольної боротьби. Водночас він став свідченням незламності українського війська і існування державної ідеї. Революційна боротьба українського народу, яка завершилася Другим Зимовим походом, викликала тимчасову зміну ставлення більшовицького керівництва до українців і введення НЕПУ, а згодом - українізації.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Файзулін Я. Михайло Білинський - один з лицарів Другого Зимового походу. (До 85 річчя від дня загибелі) // Календар-щорічник Центру українознавства на 2006 рік. - К., 2005. - С. 243 - 245.

2. Файзулін Я. Зимовий похід 1921 року: історіографія та джерельна база // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - К., 2006. - Вип. 10. - С. 41 - 45.

3. Файзулін Я. Більшовицький терор і його вплив на повстанську боротьбу в УСРР напередодні Другого Зимового походу // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2007. - № 2 (39). - С. 161 - 167.

4. Файзулін Я. Діяльність ППШ при ГКВ УНР з підготовки Другого Зимового походу // Історичний журнал. - К., 2007. - № 4. - С. 46 - 53.

АНОТАЦІЇ

Файзулін Я.М. Другий Зимовий похід в контексті української національно-визвольної боротьби 1917-1921 років. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12. - українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

На основі широкого кола архівних джерел та літератури розглянуто підготовку і здійснення Другого Зимового походу та загальнонаціонального збройного антибільшовицького повстання. Розглянуто структуру Партизансько-повстанського штабу, формування ним партизансько-повстанської мережі в УСРР, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність, співробітництво з представниками Польщі, Румунії, Франції та іншими військовими групами (Б. Савінкова, П. Врангеля, П. Скоропадського), розробку планів здійснення Другого Зимового походу. Проаналізовано петлюрівську повстанську боротьбу в Україні в 1921 р., а також висвітлено дії більшовицьких органів держбезпеки щодо її придушення. Розглянуто перебіг Другого Зимового походу (Подільської, Волинської, Бессарабської повстанських груп). Проаналізовано причини його поразки і вплив на згасання визвольних змагань.

Ключові слова: Другий Зимовий похід, повстанські групи, Армія УНР, партизанські загони, повстанські організації, підпільна мережа, українська національно-визвольна боротьба, Симон Петлюра, Юрій Тютюнник, Михайло Палій-Сидорянський, Андрій Гулий-Гуленко.

Файзулин Я.Н. Второй Зимний поход в контексте украинской национально-освободительной борьбы 1917-1921 годов. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12. - украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации на основе широкого круга источников и литературы исследовано подготовку и проведение Второго Зимнего похода повстанческими группами Армии УНР.

Определены причины антибольшевистского сопротивления украинского населения - осуществление продразверстки и внедрение продналога (к осени 1921 г. собирался старыми методами), экономический и физический террор, осуществляемый представителями большевистской власти, вывоз в Россию природных богатств Украины, принудительные мобилизации в Красную армию, экономическая и общественно-политическая разруха, существование активного повстанческого центра, который готовил Второй Зимний поход и всенародное антибольшевистское восстание.

Исследована структура ППШ и функции его структурных подразделов: организационного, разведывательного и оперативного отделов, а также т. н. Евиденции ІІ, что действовала во Львове с 12 марта до 22 июня 1921 г.

Отмечено, что для успешного проведения повстанческой акции вторым отделом ППШ и Евиденцией ІІ осуществлялась разведка и контрразведка на территории УССР. Происходила подготовка разведчиков, отрабатывались планы организации разведки, организовывались контрольно-разведывательные пункты в пограничной местности, прокладывались этаповые пути в УССР, присылались агенты ППШ в штабы повстанческих групп и районов.

Изучена тактика и стратегия осуществления Второго Зимнего похода. Для его обеспечения было налажено подпольную партизанско-повстанческую сеть в УССР, проводились переговоры с представителями Польши, Румынии, Франции и военных сил Е. Коновальца, В. Вышиваного, П. Скоропадского, П. Врангеля, Б. Савинкова.

Проанализированы особенности украинской повстанческой борьбы накануне Второго Зимнего похода Армии УНР. Отмечено, что весной 1921 г. состоялась активизация повстанческих формирований в УССР и значительно выросла их численность, особенно в Правобережной Украине. Повстанческое движение мешало осуществлению большевистской политики в УССР, поэтому летом 1921 г. большевистские органы госбезопасности провели ряд акций по ликвидации "бандитизма". Чекистам удалось ликвидировать ВУЦПК и ряд партизанских отрядов и повстанческих организаций. К украинскому крестьянству использовались репрессии - расстрелы, конфискации имущества и т.п. К осени 1921 г. большинство повстанческих формирований было ликвидировано или испытали значительные потери.

Исследовано формирование Подольской и Волынской повстанческих групп, их организационную структуру, вооружение, военные действия осуществленные ими после перехода польско-советской границы. Изучена деятельность штаба Бессарабской (Южной) повстанческой группы А. Гулого-Гуленко и рейд этой группы из территории Румынии.

Рассмотрены причины поражения Второго Зимнего похода и его последствия для дальнейшей национально-освободительной борьбы украинского народа.

Ключевые слова: Второй Зимний поход, Партизанско-повстанческий штаб, повстанческие группы, Армия УНР, партизанские отряды, повстанческие организации, подпольная сеть, украинская национально-освободительная борьба, большевистская власть, антибольшевистское восстание, С. Петлюра, Ю. Тютюнник, М. Палий-Сидорянский, А. Гулый-Гуленко.

Faizulin Y.M. The Second Winter Campaign in the context of the Ukrainian national liberation struggle of 1917-1921's. Manuscript.

A thesis submitted for a Candidate degree on specialty - 09.00.12. - Ukrainian Studies. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

The preparation and realization of the Second Winter Campaign and a nation-wide anti-Bolsheviks rebel were investigated on bases of wide range of archival materials and literature. It is examined a partisan-rebellion headquarter staff, formation of its insurgent net in USSR, reconnaissance and counterespionage activities, cooperation with representatives of Poland, Romania, France and other military groups (of B. Savinkov, P. Vrangel, P. Skoropadsky), working out plans of the Second Winter Campaign realization. It is analyzed an insurgent struggle of Petliura in 1921 and revealed actions of state security agencies for its suppression. It is depicted a course of the Second Winter Campaign (insurgent groups in Podil, Volyn, Bessarabia). It is analyzed main reasons of its failure and influence on braising of the liberation movement.

Key words: The Second Winter Campaign, insurgent groups, UNR's army, insurgent organizations, underground net, Ukrainian national liberation struggle, Symon Petliura, Yurii Tiutiunnyk, Mykhailo Palii-Sydorianskyi, Andrii Gulyi-Gulenko.

Размещено на Allbest.ru

...