Еміграція з Буковини

Размещено на http://allbest.ru

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 94(477.85) „186/1914”: 331.556.46

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Еміграція з Буковини

(60-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Чайка Галина Василівна

Чернівці - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор, завідувач кафедри історії України, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Сич Олександр Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії нового та новітнього часу

кандидат історичних наук, доцент Шваб Анатолій Георгійович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, декан історичного факультету

Захист відбудеться 19.09.2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 19.08.2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дослідження визначається як науково-пізнавальним інтересом до такого історичного явища ХІХ ХХ ст., як трудові еміграційні рухи великих мас людей у пошуках кращих заробітків, кращої долі взагалі, так і своєрідним перегуком тих порівняно давніх (100-150 років) подій з уже теперішньою „четвертою хвилею” еміграції. Трудовою еміграцією нині охоплені в тій чи іншій мірі всі області України, особливо західні, у т.ч. й Чернівецька північна частина колишньої австрійської Буковини. Звідси в останні роки виїжджає на заробітки від 120 до 150 тис. буковинців. Отже, проблема за сто з лишком років не тільки не застаріла, а й актуалізувалася, щоправда, в інших умовах, територіальних і кількісних масштабах.

Тож всебічне вивчення даної „спадкової” проблеми дозволяє з'ясувати одну із важливих сторінок вітчизняної історії на прикладі однієї з історичних областей нашої країни - Буковини, особливо Північної - нині складової і невід'ємної частини держави Україна. Тим більше, що у радянські часи ця тема висвітлювалася однобоко і упереджено.

Дослідження цієї проблематики актуальне і в контексті загальної зацікавленості з 90-х років ХХ ст. історією Буковини не тільки істориків України, а й дослідників інших країн Австрії, Румунії, Німеччини, Польщі, Канади, США, які нерідко є вихідцями чи спадкоємцями різних етносів Буковини, які після 1940 р. велінням долі опинилися у цих країнах. У науково-дослідних центрах буковинознавства, що діють у Чернівцях, Аугсбурзі (Німеччина), Редиуцах (Румунія), Відні (Австрія), як також у центрах українознавства у багатьох країнах, тема еміграції з Буковини поряд з іншою тематикою, займає помітне місце.

Зв'язок роботи з науковими програмами та планами. Дисертація є складовою частиною кафедральної наукової теми „Актуальні питання історії, історіографії та культури України XVII-XX ст.” (номер державної реєстрації 0102U005309), що виконується кафедрою історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Об'єктом дослідження є еміграція з Буковини у другій половині ХІХ на початку ХХ ст.

Предметом дослідження стали причини, форми, напрями, масштаби і наслідки еміграції з Буковини у зазначений період.

Мета дослідження полягає у комплексному науковому аналізі й оцінці еміграції в одному з історичних регіонів Буковині у вказаний період. Відповідно до мети в роботі ставляться такі завдання:

- з'ясувати причини еміграції з краю;

- висвітлити початок, хід і масштаби континентальної сезонної еміграції (відхідництва) буковинців у Російську імперію, Румунію, Німеччину та інші регіони;

- показати процес зародження, хід, масштаби, райони виходу і напрями (країни в'їзду) заокеанської еміграції з регіону;

- охарактеризувати обставини первісного облаштування буковинських емігрантів у місцях поселення;

- виявити загальні закономірності і виокремити певні особливості еміграційних процесів на Буковині порівняно з іншими регіонами;

- з'ясувати значення і наслідки еміграції з регіону.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 60-х рр. ХІХ ст., тобто з початку розгортання масової сезонної еміграції, передусім у межі сусідніх Російської імперії, Румунії, де було скасовано феодальні відносини, і до початку Першої світової війни, оскільки з початком війни еміграція з Буковини на певний час фактично припинилась.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію колишньої австрійської провінції Буковини з приділенням основної уваги до процесів у її північній, переважно українській частині.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять універсальні принципи історичної науки об'єктивність та історизм, які вимагають неупередженого аналізу подій, фактів і явищ відповідно до умов конкретної історичної епохи, коли вони відбувалися. У процесі дослідження застосовувалися як загальнонаукові дослідницькі методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції), так і спеціальні, що використовуються в історичній науці: проблемно-хронологічний, який дозволив послідовно показати в просторі і часі еволюцію різних форм еміграції в краї; історико-порівняльний, який дав можливість відобразити еміграційні процеси у порівняннях у різні роки, у різних місцевостях, у порівнянні з Галичиною, виявити при цьому загальне і особливе; статистичний для встановлення динаміки еміграційного руху у конкретних числах від зародження до апогею; системно-структурний з метою раціональної побудови структури роботи, системного логічного розподілу матеріалу по відповідних розділах і досягнення її органічної цілісності.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає передусім у комплексності дослідження усіх форм еміграційних рухів у краї за півстоліття, чого раніше у такому плані практично не робилося; вперше так широко висвітлено сезону еміграцію (відхідництво) буковинців у Румунію і Німеччину, переселенську еміграцію буковинських липованів (росіян-старообрядців) у Російську імперію, буковинських німців-переселенців, українських та румунських заробітчан до Аргентини; введено в науковий обіг низку нових даних про еміграцію буковинців до Канади і США, їх національний і соціальний склад, облаштування на „новій землі”, вживання в тамтешнє суспільство; складено список 1208 глав сімей (разом з членами родин це близько 5 тис. осіб) буковинських емігрантів; з нових методологічних засад досліджено значення і наслідки для краю еміграції.

Теоретичне значення роботи полягає в обґрунтуванні загальних закономірностей еміграційних процесів на Буковині як складової частини цього масштабного явища на всіх західноукраїнських землях і виокремленні певних його особливостей, притаманних саме буковинській еміграції.

Практичне значення одержання результатів полягає в тому, що наведені факти і висновки можуть бути використані при написанні загальних праць з історії України з цієї тематики, при викладанні вітчизняної історії та історичного краєзнавства у ВНЗ І-ІV рівнів акредитації та у загальноосвітніх школах, при оформленні музейних експозицій, в лекційній пропаганді, при налагодженні зв'язків з українською діаспорою.

Особистий внесок здобувача. Дві публікації здійснено у співавторстві з В.М.Ботушанським: 1) Роль агентів у пожвавленні заокеанської еміграції з Буковини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) (особистий внесок відповідно 60%), 2) З історії церковно-релігійного життя буковинських переселенців у перший період заокеанської еміграції (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) (відповідно 60%).

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом її обговорення на засіданні кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Результати дослідження були оприлюднені на міжнародних та регіональних наукових конференціях: ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.); V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 29 вересня 2005 р.); ІV Міжнародній науковій конференції „Кайндлівські читання” „Буковина: історичні та етнокультурні студії” (Чернівці 16-17 травня 2007 р.); VІ Буковинський міжнародний історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (Чернівці, 12-13 жовтня 2007 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладені у 15 наукових публікаціях, у т.ч. 10 виданнях, визнаних ВАК як фахові.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний її обсяг становить 308 сторінок, зокрема 190 сторінок основного тексту, 35 сторінок бібліографії, 83 сторінки додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, теоретичне й практичне значення, визначені об'єкт і предмет, мета, завдання і методи дослідження, хронологічні рамки та територіальні межі, показано зв'язок дослідження з науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” зроблено історіографічний огляд наукової розробки даної проблеми та охарактеризовано найголовніші архівні джерела й матеріали, що склали наукову базу дослідження.

Серед перших праць, у яких згадується про еміграцію із західноукраїнських земель, чільне місце займають роботи галицького публіциста Ю.Бачинського „Україна irredenta” (1895 р) та „Українська імміграція в З'єднаних Державах Америки” (1914 р.) у яких він ґрунтовно і об'єктивно висвітлив низку питань з цієї проблеми. Особливо цінною є робота В.Корольова „Українці в Америці” (1909), в якій охарактеризовано причини еміграції українців підросійської і підавстрійської України, умови переїзду, обставини працевлаштування, рівень заробітків, обзаведення господдарством фермерів, згадується і про українців-іммігрантів з Буковини.

З.Кузеля один з перших піддав аналізу австрійську і німецьку статистику еміграції, визначив шляхи виїзду емігрантів, країни їхнього поселення, рівень їх заробітків, охарактеризував еміграційне законодавство у праці „Причинки до студій над нашою еміграцією”. У праці Ф.Маркітана „Австрійська сезонна еміграція” (1913) містяться важливі дані про сезонну еміграцію русинів з Австрії в Румунію та Німеччину. Одним з найкомпетентніших знавців європейської еміграції був Л.Каро. У його численних публікаціях на цю тему, особливо у праці „Еміграція і еміграційна політика в Австрії” (1909), наводяться статистичні дані з питань європейської і заокеанської еміграції з Австрії, у т.ч. з Буковини.

Загальним питанням еміграції з Австрії, у т.ч. із західноукраїнських земель, за океан приділяв певну увагу й А.Фрідман у праці „Нестача робітників і еміграція” (1907). У 1927 р. у Відні вийшла ґрунтовна монографія „Історія еміграції”, яка містила значний фактичний матеріал про еміграцію з Австро-Угорщини довоєнного періодів.

У 20-30-х роках ХХ ст. висвітлення питань еміграції набуло в методологічному плані різних засад і оцінок: у країнах Заходу - традиційно об'єктивних, в СРСР і прихильних до нього зарубіжних колах - виключно з класових позицій. У радянській історіографії вперше про заокеанську еміграцію з Буковини згадав Г.Піддубний у відомій праці „Буковина. Її минуле і сучасне: Суспільно-політичний нарис із малюнками і мапою Буковини” (1928).

Надалі радянська історіографія тривалий час до цієї теми зверталася тільки в загальних рисах. Лише у 1960 р. у Києві вийшла одна з перших солідних праць „Українська трудова еміграція в США і Канаді (кінець ХІХ - початок ХХ століття)” відомого українського історика А.М.Шлепакова та праця І.І.Компанійця „Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини і Закарпаття на початку ХХ ст. (1909-1919)”. Початок заокеанської еміграції висвітлено у відповідному параграфі монографії М.М.Кравця „Селянство Східної Галичини і Північної Буковини в другій половині ХІХ ст.”. У монографії І.А.Гриценка досліджено відхідництво буковинців у межі Російської імперії. Згадувалося про еміграцію буковинців у дослідженнях П.В.Свєжинського, О.Ф.Пастуха, А.Я.Кіпермана, В.М.Курила, В.К.Литвинова, А.А.Стрілка.

Спеціально присвяченою еміграції з Буковини була праця В.М.Ботушанського „Буковинська трудова еміграція в кінці ХІХ на початку ХХ ст.” (1975). Проблема буковинської еміграції у всій її неоднозначності висвітлюється О.І.Сичем у „Передмові” до виданої ним збірки листів буковинських емігрантів з Канади „З „Нового краю””.

У період „перебудови” в СРСР, з'явилася книга „Українські канадці в історичних зв'язках із землею батьків” (1990), підготовлена істориками УРСР і Канади, також колективна праця „Зарубіжні українці” (1991), роботи Ф.Д.Заставного, В.Б.Євтуха і О.О.Ковальчук.

У 50-80-х рр. ХХ ст. в незрівнянно сприятливіших умовах демократії і свободи наукової думки мали змогу висвітлювати питання еміграції українські історики, журналісти, публіцисти діаспори. Одним з перших представників радянофільської течії був М.Настасівський, видав книгу ”Українська імміграція в Сполучених Державах” (1934 р.). Тривалий час одним з небагатьох визнаних в СРСР політичних, наукових діячів був П.Кравчук. Як автор числених праць з історії української еміграції, він наводив окремі факти і щодо буковинських емігрантів.

Не оминули питання української еміграції і автори відомої колективної монографії „Буковина, її минуле і сучасне” (Д.Квітковський, Т.Бриндзан, А.Жуковський). Слід відзначити праці М.Г.Марунчака з історії української діаспори, Д.Прокопа про українців у західній Канаді, Ю.Стечишина про поселення українців у Канаді, В.Дорковича про перші спільноти українців у Канаді. Велику цінність представляють праці І.Панчука, Є.Дутчак-Заячківської. Певною інформативністю щодо буковинських переселенців вирізняються праці М.Куропася, В.Кея, О.Мартиновича, В.Кубійовича і В.Маркуся, Л.Лучюка і Б.Кордона, П.Іванець, М.Іванчука, Я.Рудницького, М.Лісової, К.Чорнявої, Д.Хохла, І.Теслі і П.Юзика, М.Данилишина, А.Селестіно.

Після проголошення незалежності України вітчизняні дослідники еміграції, зокрема буковинської, дістали повну свободу наукової думки, можливість використовувати нові джерела, об'єднувати свої зусилля з зарубіжними дослідниками. З питань української еміграції, у т.ч. й буковинської, з'явилася низка статей чернівецьких дослідників у журналах, збірниках, матеріалах конференцій. Зокрема, О.І.Сич досліджує питання еміграції до Канади а також джерельну базу вивчення буковинської еміграції; Ю.І.Макар діяльність еміграційних агентів на західноукраїнських землях, у т.ч. й на Буковині; В.Ю.Макар інтеграцію українців у канадське суспільство; В.М.Ботушанський початок масової заокеанської еміграції з Буковини до Канади; О.В.Добржанський вплив російської, москвофільської пропаганди на еміграцію липованів до Росії. Значний внесок в історіографію проблеми зробили львівські науковці С.Качараба і М.Рожик своєю монографією „Українська еміграція. Еміграційний рух зі Східної Галичини та Північної Буковини у 1890-1914 рр.” (1995). Деякі дані про еміграцію буковинців містяться у колективних монографіях: „Буковина: історичний нарис” (1998), „Українська еміграція: від минувшини до сьогодення” (1999), у працях А.Г.Шваба, у книзі В.П.Трощинського і А.А.Шевченка „Українці в світі” (1999) та ін. еміграція буковинський поселення

Отже, огляд літератури засвідчує, що про еміграцію з Буковини йшлося в тій чи іншій мірі у багатьох працях, але здебільшого лише у зв'язку з розглядом історії еміграції з Галичини чи історії української еміграції в цілому. Це означає, що дана тема ще не була предметом спеціального комплексного дослідження.

Джерельною основою написання дисертації послужили різнопланові документи і матеріали: неопубліковані документи архівних фондів Державного архіву Чернівецької області (далі ДАЧО). Найбільш інформативним є фонд Крайового управління Буковини (ф.3). Тут містяться документи про сезонну еміграцію до Румунії і в межі Російської імперії (Бессарабію, Україну), а саме: листування Крайового управління з повітовими управліннями, митною, прикордонною службою, крайовою жандармерією про видання документів відхідникам на заробітки, надання чи скасування ліцензій вербувальникам на зайняття цією діяльністю, донесення, рапорти митників, жандармських постів про контрабанду робочої сили в Румунію (Молдову), листування з Буковинською православною консисторією про необхідність проповідей у церквах проти еміграції.

У цьому ж фонді відклалося багато відповідних документів: телеграми, листи, накази, розпорядження, що йшли від Міністерства внутрішніх справ (МВС) Австрії на адресу Крайового управління Буковини, листування МВС Австрії з австрійськими консульствами в Канаді, США, Аргентині, Бразилії про тамтешню ситуацію з еміграцією; листування з крайовим сеймом Буковини, військовими відомствами, командуванням крайової жандармерії, повітовими управліннями, Буковинською православною консисторією з відповідними розпорядженнями щодо еміграції; конфісковані матеріали еміграційних агентів та ін. Окремі документи про еміграцію з Буковини зберігаються у фондах повітових управлінь, зокрема Заставнівського (ф. 7), Кіцманського (ф. 8), Чернівецького (ф. 4).

У ДАЧО зберігаються й документи церковних установ, зокрема у фонді Буковинської православної митрополії за 1780-1940 рр. (ф. 320).

Важливу роль для дослідження відіграють опубліковані джерела, зокрема, збірники документів. А саме: „Боротьба трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення у другій половині ХІХ на початку ХХ ст.” (1979), „Під колоніальним гнітом. Північна Буковина в другій половині ХІХ на початку ХХ ст.” (1986), „Споконвічна українська земля” (1990), „Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті ХVІІІ на початку ХХ ст.” (2007).

При висвітленні означеної теми важливими є матеріали крайових нарад з питань еміграції. Виступи учасників цих нарад у 1900-1901 рр., зібрані до них статистичні дані опубліковані у збірці „Протоколи конференцій з питань еміграції” (1901). Обговорення питань еміграції на щорічних сесіях Буковинського крайового сейму знайшло відображення на сторінках об'ємних „Стенографічних протоколів Буковинського крайового сейму” (1861-1918). Окремі дані про сезонну еміграцію буковинців подавалися у видрукуваних щорічних звітах „Крайової ради землеробства Буковини”.

Цінним джерелом при висвітленні багатьох аспектів еміграції є буковинська різномовна преса, зокрема газети „Буковина”, „Руска Рада”, „Борба”, „Буковински Въдомости”, „Земля і Воля”, „Народний Голос”, „Нова Буковина”, „Bukowinaer Rundschau” („Буковинський огляд”), „Czernowitzer Zeitung” („Чернівецька газета”), „Volkspresse” („Народна преса”), „Vorwдrts” („Вперед”) та інші.

Серед зарубіжних джерел для дослідження буковинської заокеанської еміграції мають важливе значення документальні публікації англійською і українською мовами, зокрема праці В.Кея „Словник українських канадців. Біографії піонерів-переселенців Манітоби 1891-1900 рр.”, „Словник українських канадців. Біографії піонерів-переселенців Альберти. 1891-1900”, М.Марунчака „Біографічний довідник до історії українців Канади”. Отже, наведені та деякі інші документи і матеріали в цілому є достатньою джерельною базою для дослідження зазначеної проблеми.

У другому розділі - „Передумови еміграції. Сезонна еміграція в європейські країни” висвітлюються основні причини як ближньої, так і далекої еміграції буковинців. Це передусім важке економічне становище: малоземелля і безземелля десятків тисяч селян, заборгованість їх господарств і страх за їх спродування на аукціоні, лихварство, брак дешевого кредиту, безробіття, важкі умови праці і низька її оплата, а також загроза війни і прагнення уникнути служби у війську та ін.

Територія Російської імперії тривалий час залишалася одним з основних регіонів відходу буковинців на заробітки. Це, в першу чергу, найближча суміжна територія, заселена українцями (українські губернії) і молдованами (Бессарабська губернія). Тож для буковинських українців в Україні, а для буковинських румунів у Бессарабії як частині колишнього Молдавського князівства не існувало мовного бар'єра. Відхідництво більше 10 тис. буковинців щороку тривалий час було однією з форм живих зв'язків між українцями Буковини і Наддніпрянщини, як також буковинських румунів з бессарабськими молдаванами, своєрідною „народною дипломатією”.

Характерно, що число емігрантів значно зростало в голодні роки в краї і зменшувалося в урожайні. Були відхідники з робітничими книжками, закордонними паспортами і нелегали. Тривалість сезонної еміграції сягала 6-7 місяців на рік (квітень-жовтень). Вищими були заробітки у більш віддалених губерніях, нижчими у суміжних. Заробленого ледве вистачало на утримання сім'ї до нового сезону. Австрійські власті загалом негативно ставилися до відхідництва на Схід, бо, з одного боку, зменшувалася кількість дешевих робочих рук для роботи у місцевих великих господарствах, а, з другого підтримання постійних контактів українців Буковини з українцями Наддніпрянщини викликало підозру в появі у них сепаратистських тенденцій. Страждаючи від безземелля і малоземелля та будучи спокушені обіцянками одержання значних земельних наділів у Росії, більше 200 родин буковинських липованів (росіян-старообрядців) на початку ХХ ст. емігрувало на Далекий Схід.

Румунія також стала одним із перших значних регіонів сезонної еміграції буковинських заробітчан (до 8 тис. чол. щороку), переважно румунів південних повітів Буковини і почасти українців та представників інших етносів центральних і північних повітів краю. Відхід заробітчан у Румунію здійснювався спочатку самими роботодавцями, а згодом через офіційних посередників та біржу праці на основі контрактів. Працювали буковинці здебільшого на польових роботах по вирощенню кукурудзи, цукрового буряка, почасти на ґуральнях, на будівництві. Хоч заробітки в Румунії були дещо вищі, ніж у рідному краї, але заробітчани зазнавали чимало зловживань при оплаті праці.

На початку ХХ ст. австрійська влада позитивно ставилася до сезонної еміграції буковинців до Німеччини союзниці Австро-Угорщини по військово-політичному блоку. Там важкою працею у поміщицьких маєтках, почасти на шахтах, щороку було зайнято не менше 2 тис. буковинців.

Єдиною континентальною „внутрішньою” еміграцією (міграцією), яку власті не тільки схвалювали, але й вели за неї урядову агітацію, була переселенська і заробітчанська міграція у Боснію і Герцеговину, на які Австро-Угорщина у 1878 р. дістала мандат на управління, а у 1908 р. анексувала їх і прагнула освоїти. Велася агітація і за еміграцію в сусідню з ними Славонію.

У третьому розділі „Заокеанська еміграція” зазначається, що з середини 90-х років ХІХ ст. з Буковини розпочалася заокеанська еміграція, в основному в Канаду, почасти в США і в незначній мірі в Аргентину і Бразилію у двох її проявах: переселенській і кількарічній заробітчанській.

До еміграції буковинців заохочували як обнадійливі вістки з-за океану тих, що емігрували раніше, так й інтенсивна агітація численних агентів корабельних компаній, які всіляко рекламували тамтешні відрадні перспективи, зручний швидкий, дешевий, приємний переїзд до Американського континенту.

Австрійські власті всіляко перешкоджали заокеанській еміграції, зокрема невидачею закордонних паспортів, забороною виїзду військовозобов'язаних, бо, по-перше, землевласники і підприємці втрачали дешеву робочу силу, а по-друге, втеча за кордон призовників, резервістів загрожувала скороченням збройних сил Габсбурзької імперії.

Масова заокеанська трудова еміграція з Буковини почалася у 1896 р. і з різною інтенсивністю продовжувалася до Першої світової війни. Загальні дані еміграції з Буковини у всі напрямки, країни за десятиліття є такими: 1881-1890 рр. - 784 особи, 1891-1900 рр. - 13644, 1901-1910 рр. - 35194, разом - 49622 особи. З врахуванням даних за 1911-1914 рр. це число може ще збільшитись на кілька тисяч. Загалом же усі ці дані стосувалися усієї буковинської еміграції, а не лише заокеанської. Але остання, особливо з кінця ХІХ ст., переважала усі інші. Більше як на 3/4 її поповнювали вихідці із північних сільських повітів краю. Починалася вона в основному як переселенська, а згодом переважало заробітчанство. Проте на відміну від сезонної континентальної заокеанська була більш тривалою по кілька років. Дехто із заробітчан з часом переселявся усією родиною назавжди.

Емігрували як незаможні селяни, які від спродажу майна могли забезпечити собі переїзд за океан, так і середньозаможні селяни з надією розгосподарюватися на великих площах обіцяної землі. Бідні заробітчани їхали за позичені в лихварів гроші на кількарічні заробітки з метою поліпшити своє господарське становище в краї, пролетарі взагалі не емігрували.

Переселенською еміграцією до Канади було охоплене в основному українське і почасти румунське населення, але виїжджали також німці, євреї, угорці, поляки. Заробітчани, зокрема німці, румуни, українці виїжджали у першу чергу до США, у меншій мірі до Канади; євреї-переселенці до США, німці-переселенці до Бразилії (понад 300 осіб), українці-заробітчани до Аргентини (до 300 осіб) та ін.

У четвертому розділі „Життя і побут буковинських іммігрантів „першої хвилі”” констатується, що виживання у нових умовах, економічне становлення і зміцнення, соціально-побутове облаштування і суспільно-політична інтеграція буковинських іммігрантів „першої хвилі” відбувалися важко і зайняли роки.

Якщо перед заробітчанами основним завданням було знайти більш-менш вигідні заробітки, то перед переселенцями принаймні потрійне завдання: добитись одержання землі (гомстеду) й почати її обробляти, звести житло і теж знайти вигідні заробітки. У Канаді буковинські іммігранти-переселенці поселилися в основному у західній частині країни, найбільше у провінції Саскачеван, дещо менше у провінції Альберта, в незначній кількості у Манітобі і поодиноко в інших провінціях (всього до 1911 р. не менше 12 тис. українців і кілька тисяч представників інших етносів з Буковини). Нелегко давалися омріяні долари й заробітчанам, які відправлялися за океан на кілька років у США, Канаду, заробітки в Аргентині та Бразилії були ще важчими. У всіх вищевказаних країнах заробітчани наймалися на найважчі, мало оплачувані роботи (на копання канав, каналів, на будівництво шахт, на лісорозробках, на шахтах, на будівництві залізниць, на скотобійних, на фабрикиках та ін.) з вирахуванням коштів на харчування та оплату житла сума заробітку скорочувалася.

Поряд з питаннями матеріального облаштування проблема церковно-релігійного життя для колишніх буковинців з самого початку виступала на одне з перших місць. Перші богослужіння буковинці влаштовували у власних домівках. Згодом почали складати кошти і будувати прості дерев'яні церкви. Православні буковинці неодноразово зверталися до Буковинської православної консисторії з проханням направити їм священиків, однак безуспішно.

Іммігранти прагнули створити необхідні умови дітям для здобуття освіти, щоб вони могли стати повноправними громадянами у країнах імміграції і мати рівні можливості з іншими етносами у суспільному та громадському житті. Саме створення українсько-англійських шкіл, забезпечення їх вчителями та підручниками стало важливим завданням для буковинських іммігрантів у Канаді. Уже на початку ХХ ст. там були вчителі буковинського походження, які отримали або продовжили необхідну освіту у Канаді. Щоб зберегти свою національну ідентичність, у США українці й буковинці створили приватні національні школи. Але рівень навчання у них був низьким. Також створювалися школи при церквах, де навчання відбувалося у вільний від основного навчання час, але якість навчання у цих школах була невисокою.

Долаючи труднощі, буковинські іммігранти освоювали дикі простори Канади, розбудовували індустрію США та Канади, інтегрувалися в суспільство цих країн, водночас не забували свій рідний край, підтримуючи з ним різного роду стосунки. Переселенці до кінця своїх днів ніколи не забували про свій покинутий рідний край, по можливості допомагали своїм рідним, колишнім односельчанам, народним домам у старому краї, підтримували видання газет, брошур, книг, надавали матеріальну допомогу.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у концептуальних підходах до розв'язання проблеми комплексного наукового аналізу й оцінки еміграції в одному з історичних регіонів Буковині у вказаний період.

З'ясовано, що еміграція з Буковини, як і з інших західноукраїнських земель, була спричинена важким соціально-економічним становищем значного числа селянства і міських низів: малоземеллям і безземеллям, браком дешевого кредиту, засиллям лихварства, важкими податками, заборгованістю і розоренням економмічно слабких господарств, неврожаями і голодом, загрозою війни.

Встановлено, що найпоширенішим видом еміграції буковинців було спочатку відхідництво на заробітки в межі Російської імперії, Румунії та Німеччини. Окрему досить своєрідну сторінку в еміграції з Буковини становило переселення російських старообрядців-липованів у Російську імперію.

Доведено, що масова заокеанська еміграція буковинців з 1896 р. була спрямована до Канади, США, у незначній мірі в Аргентину і Бразилію. Заохочувана агентами багатьох корабельних компаній, вона здійснювалася як переселенська, і як заробітчанська. Щороку на заробітках і як переселенці з краю відправлялися десятки тисяч осіб: у 1913 р., приміром, понад 33 тис. чол., не враховуючи емігрантів з Чернівців (нині у 4-5 разів більше). А всього Буковину покинули як переселенці понад 50 тис. чол. в основному людей у молодому і середньому віці, а також діти як майбутня робоча сила країн поселення.

Вказано, що зароблені кошти заробітчани надсилали своїм родинам у старий край, за які деяка частина родин будувала хати, купувала худобу, реманент, землю, погашала борги, навіть зрідка вкладала у сільські ощадно-кредитні каси.

Досліджено, що в результаті важкої праці впродовж кількох років заокеанські переселенці закріпляли за собою землю (гомстеди), освоювали значні площі, збільшували валові збори зерна, у т. ч. на продаж, поліпшували свій добробут, про що свідчать багатодітні родини і високий рівень тривалості життя перших поселенців.

Зазначено, що для того, аби успішніше вживатися у канадське, американське суспільство, буковинці українського походження добивалися створення українсько-англійських шкіл, вкладали кошти у будівництво шкільних приміщень. Випускники англійсько-українських семінарів (училищ) вчили учнів з буковинських родин не тільки української і англійської мов, інших предметів, але й водночас утверджували у них думку, що вони походять із великого європейського українського народу, що вони мають бути добрими громадянами Канади, США, але й не забувати край своїх батьків, родичів.

Показано, що на зібрані кошти колишні буковинці побудували на канадській землі десятки православних церков, де велося для них богослужіння. Але їх тривалі прохання і сподівання на те, що Буковинська православна консисторія пришле до них православних священиків, не увінчалися успіхом.

Наголошується, що заокеанська еміграція справила великий вплив на населення буковинського краю. Переселенці, покинувши свої злиденні господарства, набули зовсім нову батьківщину. Створюючи важкою працею свій значно вищий, ніж у старому краї добробут, вони водночас зробили великий внесок у сільськогосподарське освоєння західних провінцій Канади, у розбудову індустріальної могутності США, Канади, інших країн.

Виокремлено і обтяжуючі обставини еміграції відсутність в Австрії закону про еміграцію, угод з країнами про імміграцію її громадян, а у зв'язку з цим беззахисність буковинських іммігрантів перед роботодавцями, відсутність допомоги в разі трудового каліцтва.

З'ясовано, що при подібності в цілому причин еміграції, соціального складу емігрантів із західноукраїнських земель в окремих регіонах все ж простежувалися й певні особливості. Приміром, сезонна еміграція з Буковини була спрямована в основному в межі Російської імперії і в Румунію, в той час як з Галичини і Закарпаття більше в західні країни. Заокеанська переселенська еміграція буковинців почалася пізніше, ніж закарпатців і галичан. Останні емігрували в Канаду, США, Аргентину, Бразилію, а буковинці здебільшого в Канаду і США. З Буковини емігрували переважно українці і румуни, з Галичини українці і поляки, із Закарпаття українці і угорці. Хоч буковинська еміграція відносно була вищою від галицької, але в абсолютних числах у кілька разів меншою від галицької і закарпатської. На Американському континенті буковинці будували православні церкви, а галичани і закарпатці переважно греко-католицькі і католицькі.

Підкреслено, що заробітчанська еміграція мала своїм наслідком розширення культурних запитів буковинців, їх політичного кругозору. Буковинці, які побували в різних країнах, знайомилися з робітничим рухом, ставали сміливішими у досягненні своїх вимог, обстоюванні своїх економічних, політичних і національних прав. Обравши собі нову батьківщину, ставши складовою частиною канадського, Америкаського суспільства, вони до кінця своїх днів не забували про свій рідний край, намагалися підтримувати з ним, з рідними і знайомими добрі стосунки, надавати їм, а також громадським інституціям посильну допомогу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Чайка Г. Сезонна еміграція буковинців у Румунію (60-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.) /Галина Чайка// Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2004. - Т. 7. - С. 114 - 120.

2. Чайка Г. Причини еміграції населення Буковини у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. /Галина Чайка// Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - Т. 8. - С. 230 - 238.

3. Чайка Г. Важливе джерело для вивчення історії буковинської заокеанської еміграції в кінці ХІХ ст. в Манітобі (Канада) / Галина Чайка // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2006. - Т. 9. - С. 188 - 191.

4. Чайка Г. До питання про еміграцію з Буковини в Аргентину /Галина Чайка// Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2006. - Вип. 323 - 324. - С. 111 - 194.

5. Чайка Г. До питання про кількісний склад буковинських емігрантів напередодні Першої світової війни /Галина Чайка// Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2006. - Т. 14. - С. 224 - 228.

6. Чайка Г. Історіографія буковинської еміграції кінця ХІХ - початку ХХ ст. /Галина Чайка// Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. На пошану професора А.О. Копилова. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т. 16. - С. 385 - 398.

7. Чайка Г. Цінне джерело для вивчення історії розселення і життя буковинських емігрантів у Канаді /Галина Чайка// Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2006. - Вип. 2. - С. 4-9.

8. Чайка Г. Початок, хід, масштаби заокеанської еміграції з Буковини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Галина Чайка // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2007. - Т. 10. - С. 223 - 232.

9. Ботушанський В., Чайка Г. З історії церковно-релігійного життя буковинських переселенців у перший період заокеанської еміграції (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). /Василь Ботушанський, Галина Чайка// Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. На пошану професора В.П. Газіна. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2007. - Т. 17- С. 290 - 299. (Особисто дисертантці належить 60%).

10. Ботушанський В., Чайка Г. Роль агентів у пожвавленні заокеанської еміграції з Буковини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) /Василь Ботушанський, Галина Чайка// Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія (За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2007. - Вип. 1. - С. 65 - 72. (Особисто дисертантці належить 60%).

11. Ботушанський В., Чайка Г. Європейські заробітчани на Буковині (60-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.) /Василь Ботушанський, Галина Чайка// ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків „Українська наука на сучасному етапі розвитку”. Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р. Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Інститут історії України НАН України, Кам'янець-Подільський державний університет. - Кам'янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во НаУОА, 2007. - Т. 3. - С. 141 - 143.

12. Чайка Г. Сезонна еміграція буковинців до Німеччини (початок ХХ ст.). /Галина Чайка// Матеріали Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. У двох томах. Том 1: Історія України. Краєзнавство. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2005. - С. 404 - 407.

13. Чайка Г. До питання про еміграційний рух липован Буковини у Росію (1907-1910 рр.) /Галина Чайка// Етнос. Культура. Духовність: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Інноваційні моделі розвитку туристичної інфраструктури України. Буковинське та світове старообрядництво: історія, культура, туризм”, Чернівці 23 - 24 вересня 2006 р.- Чернівці, 2006. - Ч. 2. - С. 275 - 282.

14. Чайка Г. Буковинські емігранти на шляху до Америки (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) /Галина Чайка// Буковина: історичні та етнокультурні студії. Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції „Кайндлівські читання”, 16-17 травня 2007 р. - Чернівці: Прут, 2007. Частина 2. - С. 48 - 52.

15. Чайка Г. Канадська дослідниця про буковинських іммігрантів у Канаді /Галина Чайка// Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. „VІ Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 600-річчю першої писемної згадка про Чернівці” (Чернівці, 12 - 13 жовтня 2007 р.). - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 378 - 379. - С. 141 - 145.

АНОТАЦІЯ

Чайка Г.В. Еміграція з Буковини (60-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці. - 2008.

В дисертації висвітлюються питання буковинської еміграції у кінці 60-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст. Досліджено головні причини ближньої і далекої еміграції буковинців. Показано, що найпоширенішим видом еміграції буковинців у сусідні держави було відхідництво, в першу чергу у Російську імперію, Румунію, Німеччину. Окремим явищем в еміграції з Буковини стало переселення російських старообрядців у Російську імперію.

Значне місце в дисертації відведено дослідженню заокеанської еміграції. Подається інформація щодо діяльності еміграційних бюро, здійснення переїзду на Американський континент, ставлення австрійських властей до цього явища. Окрему сторінку дослідження становлять дані щодо кількісного, соціального, національного та вікового складу емігрантів. Висвітлено регіони розселення буковинців, сфери зайнятості, рівень їхніх заробітків, вживання у нове суспільство.

Ключові слова: Буковина, Австро-Угорщина, Російська імперія, Румунія, Німеччина, Канада, США, Аргентина, Бразилія, еміграція, відхідництво, сезонна еміграція, агенти, еміграційні бюро, закордонні паспорти, шіфкарта, іммігранти.

АННОТАЦИЯ

Чайка Г.В. Эмиграция из Буковины (60-е гг. ХІХ - начало ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы. - 2008.

Диссертация посвящена исследованию причин и направлений буковинской эмиграции в конце 60-х годов ХІХ - начале ХХ вв. В диссертации на основе обширного круга различных (и разноязычных) источников освещаются причины эмиграции: тяжелое социально-экономическое положение крестьян, малоземелье и безземелье, налоги, задолженность и разорение экономически слабых хозяйств, неурожаи, голод.

Вначале наиболее распространенным видом эмиграции было отходничество в пределы Российской империи, Румынии и Германии. Своеобразным явлением было в начале ХХ в. переселение российских липован-старообрядцев в пределы Российской империи, инспирированное ее эмиссарами.

Заокеанская эмиграция из Буковины началась в середине 90-х гг. ХІХ в. Она была направлена в основном в Канаду, США, значительно меньше в Аргентину и Бразилию. В эти страны буковинцы отправлялись как на временные заработки так и на постоянное место жительства. Ежегодно на заработки и в качестве переселенцев с Буковины отправлялись десятки тысяч людей. А всего Буковину покинуло более 50 тысяч людей - в основном молодые и среднего возраста люди, а также дети.

Те, кто отправлялся на заработки, заработанные деньги присылали своим родственникам, чтобы те могли приобрести землю, скот, технику, вернуть долги, построить дом и др. Те же крестьяне, которые переселялись с семьями (в основном в Канаду) - ценой тяжелого труда могли закрепить за собой право на владение земельным участком (гомстедом), который они приобретали на определенных условиях за незначительную цену. Первые годы проживания в стране поселения, в совершенно отличных климатических условиях были очень тяжелыми и их можно приравнять к выживанию. Но несмотря на все это, они не только выжили, но и освоили значительные целинные просторы, обустроили свои хозяйства, укрепились экономически.

С целью более успешной адаптации в канадское, американское общества буковинцы украинского происхождения добивались создания украинско-английских школ. Они вкладывали средства в строительство школ и на содержание учителей. Выпускники английско-украинских семинарий (училищ) учили школьников из буковинских семей не только быть хорошими гражданами Канады, США, но и не забывать о своем происхождении, о своей исторической родине.

На территории Канады буковинцами были построены также десятки православных церквей. Но Буковинская православная консистория, несмотря на многочисленные обращения канадских буковинцев прислать им православных священников, не откликнулась на эти просьбы.

Поскольку в Австрии отсутствовал закон об эмиграции, а также соглашения с другими странами относительно иммигрантов, это негативно сказывалось на положении буковинцев, которые отправлялись на заработки. Они были беззащитными перед своими работодателями, не могли получить какую-либо помощь в случае трудовой травмы и т. п. (это характерно и для современной эмиграции буковинцев).

Несмотря на сходство причин эмиграции, социального состава западноукраинских эмигрантов, все же прослеживаются и некоторые отличия буковинской эмиграции. Например, сезонная эмиграция из Буковины была направлена в основном в пределы Российской империи и Румынии, а из Галиции и Закарпатья в основном в западные страны. Переселенческая эмиграция буковинцев началась позже чем закарпатцев и галичан. Последние эмигрировали в Канаду, США, Аргентину, Бразилию, а буковинцы - преимущественно в Канаду и США. Из Боковины эмигрировали в основном украинцы и румыны, из Галиции - украинцы и поляки, из Закарпатья - украинцы и венгры. Хотя буковинская эмиграция относительно была больше, чем из Галиции, количественно она в несколько раз была меньше чем закарпатская и Галицкая.

Заокеанская эмиграция заметно повлияла на положение в крае: из-за оттока эмигрантов повысилась зарплата сельскохозяйственных и промышленных рабочих, на полях шире стали применяться сельхозмашины, за счет прикупки за заработанные деньги помещичьей земли расширялось крестьянское землевладение, укреплялся средний крестьянский класс, вернувшиеся из других стран эмигранты становились более смелыми в достижении своих требований и др. Коренным образом изменилось положение буковинцев-переселенцев. Ценой огромного труда большинство из них улучшили свое экономическое положение, обрели перспективу, новую родину, стали частью канадского, американского обществ, внесли большой вклад в сельскохозяйственное освоение западных территорий Канады, в укрепление индустриальной мощи США и других американских стран, не забывая поддерживать на протяжении многих лет своих родных и близких на своей бывшей родине.

Ключевые слова: Буковина, Австро-Венгрия, Российская империя, Румыния, Германия, Канада, США, Аргентина, Бразилия, эмиграция, отходничество, сезонная эмиграция, заокеанская эмиграция, переселенцы, агенты, эмиграционные бюро, заграничные паспорта, шифкарта, иммигранты.

SUMMARY

Сhaika H.V. Emigration from Bukovyna (60s of the 19^th century the beginning of the 20^th century). - Manuscript.

A dissertation for the Candidate Degree in History. Speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Yuriy Fed'kovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2008.

The dissertation focuses on Bukovynian emigration at the end of the 60s of the 19^th century - at the beginning of the 20 century. The main reasons of close and distant emigration of Bukovynians have been investigated. It was pointed out that the most widely spread kind of Bukovynian emigration is going out into neighboring countries. Thousands of Bukovynians left for the Russian Empire, Romania and Germany. A separate phenomenon of emigration from Bukovyna was migration of Russian lypovans old believers into the Russian Empire.

A considerable part of dissertation is dedicated to the investigation of transoceanic emigration. Detailed information is given about functioning of emigration bureaus and the attitude of Austrian authorities to this phenomenon has been highlighted. A separate part of this dissertation touches upon the data of quantitative, social, national and age structure of emigrated Bukovynians.

In the thesis the regions of Bukovynians' residence in different American countries and their activities, salaries, life standards, integration into new society and preservation of customs and traditions have been also highlighted.

Key words: Bukovyna, Austro-Hungary, Russian Empire, Romania, Germany, Canada, the USA, Argentina, Brazil, emigration, going out, season's emigration, transoceanic emigration, emigrants, agents, emigration bureaus, foreign passports, ship card, earners, immigrants.

Размещено на Allbest.ru

...