Розвиток вугільної промисловості Донбасу в умовах капіталістичної модернізації Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94(477.6):622

РОЗВИТОК ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ДОНБАСУ В УМОВАХ КАПІТАЛІСТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ РОСІЇ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДОБРОВ ЕДУАРД ВАСИЛЬОВИЧ

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бут Олександр Микитович, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович, академік НАН України заступник директора Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор Довжук Ігор Володимирович, завідувач кафедри архівознавства Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля

Захист відбудеться 25.09. 2008 р. о “ 13 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано 21.08. 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.



АНОТАЦІЇ

Добров Е.В. Розвиток вугільної промисловості Донбасу в умовах капіталістичної модернізації Росії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2008.

Дисертацію присвячено проблемі взаємовпливу процесів капіталістичної модернізації та розвитку вугільної промисловості Донбасу на формування соціально-економічної сфери регіону.

У роботі охарактеризовано становлення вугільної галузі до початку промислового перевороту; з'ясовано чинники його гальмування. Простежено, як зміна геополітичних та геостратегічних інтересів Російської імперії вплинула на промисловий розвиток регіону і, насамперед, стан вугільної галузі. Визначені основні етапи та райони розробки родовищ вугілля Донбасу. З'ясовані особливості розвитку кам'яновугільної галузі краю в умовах промислового перевороту; визначені фактори впливу на підйоми та кризи у вуглевидобутку. Простежено процес монополізації вугільної промисловості та конкурентну боротьбу найбільших вугільних підприємств Донбасу. Проаналізовано та оцінено стан техніки вуглевидобутку на шахтах. У дослідженні відтворено процес формування кадрового складу вугледобувної промисловості Донбасу, показано умови праці та побуту шахтарів. Доводиться провідна роль вугільної промисловості у створенні особливої соціально-економічної та етнокультурної сфери регіону. вугільний промисловий переворот геополітичний

Ключові слова: Донбас, кам'яне вугілля, важка промисловість, капіталістична модернізація, вугільна промисловість, шахта, рудник, копальня, шахтарі.



Добров Э.В. Развитие угольной промышленности Донбасса в условиях капиталистической модернизации России. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2008.

Диссертация посвящена проблеме взаимосвязи и взаимовлияния процессов капиталистической модернизации и развития угольной промышленности Донбасса на формирование социально-экономической сферы региона во второй половине XIX - начале XX вв.

В исследовании дается анализ становления угольной промышленности, выяснены и обобщены объективные и субъективные причины, тормозившие его в дореформенный период. Прослеживается, как в результате изменения геополитического и геостратегического положения Российской империи изменились государственные приоритеты в развитии тяжелой промышленности, вследствие чего состоялся перенос ее на Юг России, а Донбасс с его природными богатствами и выгодным географическим положением приобрел стратегическое значения для страны.

Прослежены и определены основные этапы и районы разработки угольных месторождений Донбасса. В диссертации выявлены особенности развития каменноугольной отрасли Донбасса в условиях промышленного переворота, прослежено превращение региона в топливно-энергетическую базу империи. Изучен процесс формирования основных угледобывающих компаний региона. Анализируются причины наличия наряду с крупными предприятиями мелкого угледобывающего промысла и его влияния на конъюнктуру угольного рынка.

Обосновывается определенная зависимость успешного развития угольной промышленности Донбасса от протекционистской политики государства и от иностранного капитала.

Проанализирован процесс монополизации угольной промышленности Донбасса, изучена деятельность крупнейшего в Российской империи монопольного объединения «Продуголь».

Изучено и оценено техническое состояние угольных шахт Донбасса.

На основе анализа и сопоставления различного рода источников воссозданы условия труда и быта шахтеров Донбасса - одной из наиболее мощных сил среди представителей пролетариата Украины.

Исходя из полученных результатов диссертационного исследования, делается вывод об определяющей роли угольной промышленности в историческом развитии региона и влиянии на формирование его социально-экономической, этнонациональной, культурной и ментальной среды.

На основе практической значимости диссертационной работы даются практические рекомендации, как для дальнейшего научного исследования проблемы, так и для усовершенствования развития современных угледобывающих предприятий региона, социальной защиты шахтеров.

Ключевые слова: Донбасс, каменный уголь, тяжелая промышленность, капиталистическая модернизация, угольная промышленность, шахта, рудник, копь, шахтеры.



Dobrov E.V. Development of Donets basin coal industry in the conditions of Russia's capitalist modernization. -- Manuscript.

Doctoral thesis in History, Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk, 2008.

Dissertation is dedicated to the problem of reciprocal influence processes in capitalist modernization and development of Donets basin coal industry on formation of social-economic sphere of region

Thesis characterizes a process of coal industry development before the beginning of industrial upheaval, the reasons of its legging were investigated. It was also traced back that changes of geopolitical and geo-strategical interests of Russian Empire had influenced on Donets basin industrial development and its coal mining industry. The main periods and regions of Donets basin coal resources are defined. The peculiarities of Donets basin coal branch of industry in the conditions of industrial upheaval are found out; factors of influence on increasings and crises in coal output are defined. The process of coal industry monopolization and competitive activity of Donets basin biggest coal enterprises is traced back. State of coal output in the region is analysed and evaluated. The research has reconstructed the process of personnel formation in coal industry, working conditions and everyday life of Donets basin miners. The leading role of coal industry in creation of social-economical and ethno-culrural sphere of Donets basin is proved.

Key words: Donets basin, coal, heavy industry, capitalist modernization, coal mining industry, coal mine, pit, groove, miners.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах глобалізації сучасного економічного життя особливого значення набувають енергоносні регіони. Важлива роль у суверенній Україні належить Донбасу, що з відкриттям та розробкою родовищ кам'яного вугілля, початком промислової експлуатації надр сформувався за часів капіталістичної модернізації як потужний вуглевидобувний басейн. За радянських часів його значення визначалося терміном «Всесоюзная кочегарка». Інтенсивний попит на енергоносії, прагнення України на сучасному етапі посісти гідне місце у світовій ринковій економіці спонукають до необхідності вивчення досвіду розвитку кам'яновугільної промисловості Донецького краю, як паливної бази капіталістичної Росії. Пильне й незаангажоване дослідження, без чого наші уявлення про період потужного поступу вугільного краю не дають змоги взяти уроки історії модерного розвитку пореформеної Росії, мас також і практичне значення.

На жаль, дана тема ще не знайшла належного наукового вивчення. Багато численних досліджень істориків, економістів були виконані у радянській державі, де панувала одержавлена промисловість з командними методами управління та функціонувала директивно-розподільча економіка. За таких обставин не могло бути й мови про неупереджене та об'єктивне дослідження ефективності розробок і використання кам'яного вугілля на базі досягнень науково-технічного прогресу, замовчувалися негаразди у вирішенні соціально-економічних проблем і побутових умов донецьких шахтарів.

Сьогоднішній стан державних підприємств вугільної промисловості неодноразово привертав увагу влади до необхідності приватизації шахт. Розробці й реалізації програми передання у приватну власність донецьких шахт міг би посприяти досвід будівництва к управління вугільними підприємствами, які належали вітчизняним й іноземним капіталістам у пореформеній Російській імперії. Лише на сучасному етапі створилися умови для об'єктивного і системного дослідження вказаної теми, наукові висновки та узагальнення якого мають, таким чином, не тільки наукове, а й практичне значення, зокрема, у виробленні нових підходів щодо політики розвитку приватних шахт.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження підготовлено у межах державної бюджетної науково-дослідної теми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації - 0105U004466).

Об'єктом дослідження виступає вугільна промисловість Донбасу в умовах Російської імперії.

Предмет дослідження - особливості розвитку вугільної промисловості та провідні тенденції соціально-економічних перетворень і побутових умов донецьких шахтарів за часів капіталістичної модернізації царської Росії.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з останньої чверті XIX ст., коли в умовах промислового перевороту та капіталістичної пореформеної Росії відбувалося становлення вугільної промисловості Донбасу, до початку Першої світової війни.

Територіальні межі наукового пошуку зумовлені, насамперед, географічними і виробничими чинниками і становлять собою територію так званого Старого Донбасу, який перебував у складі трьох адміністративно-територіальних одиниць: північні райони сучасних Донеччини та Луганщини входили до складу Харківської губернії, частина території Приазов'я та південні райони Луганщини - до складу Катеринославської губернії, а землі на схід від р. Кальміус - належали Області Війська Донського.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні взаємовпливу процесів капіталістичної модернізації та розвитку вугільної промисловості і формування соціально-економічної сфери Донбасу.

Відповідно до визначеної мети структура дослідження передбачає розробку комплексу наукових завдань:

- розглянути основні напрямки і сучасний стан розробки історії розвитку вугільної промисловості басейну; виявити та проаналізувати джерельну базу дослідження, обґрунтувати теоретико-методологічні засади наукового пошуку;

- охарактеризувати стан вугільних розробок напередодні промислового перевороту;

- визначити чинники попиту на вугілля басейну у пореформений період;

- з'ясувати особливості стрімкого поступу кам'яновугільної галузі в умовах промислового перевороту;

- простежити процес монополізації вугільної промисловості вітчизняним та іноземним капіталом і конкурентну боротьбу між ними;

- оцінити технічне забезпечення вуглевидобутку на шахтах Донбасу;

- проаналізувати умови праці та побуту донецьких шахтарів;

- з'ясувати роль вугільного Донбасу в промисловому розвитку українських земель у складі Російської імперії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом комплексного вивчення і висвітлення саме в контексті особливостей розвитку вугільного басейну та провідних тенденцій соціально-економічних перетворень і побутових умов донецьких шахтарів за часів капіталістичної модернізації Російської імперії. На підставі численних архівних матеріалів, нового прочитання опублікованих джерел і літератури попередників новизною визначаються такі конкретні результати дослідження, особисто одержані дисертантом:

- визначено сучасний стан наукової розробки та виявлено своєрідність історіографічного огляду з даної проблеми;

- досліджено проблему з позиції історизму, системного аналізу подій і явищ передусім соціальної історії, а не суто економічних відносин;

- відтворено динаміку розвідок, освоєння і розвитку кам'яновугільних підприємств від створення окремих районів до їх об'єднання в видобувний басейн;

- доведено, що високі темпи вуглевидобутку пов'язані з капіталістичною модернізацією Російської імперії, що стало запорукою її як великої держави;

- всебічно проаналізовано особливості індустріального поступу Донецького краю без традицій дореформеної епохи, без станів і національної обмеженості зі строкатим етнонаціональним складом шахтарів та міжнародним - підприємців;

- обмірковано й узагальнено історичний досвід діяльності еліти господарників вугільної справи та їх роль у формуванні внутрішнього ринку через представницький орган - З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії;

- вперше узагальнено досвід співіснування і конкуренції монополістичних об'єднань потужних шахт з дрібними промислами, що набуло актуальності в реаліях сьогодення;

- відтворено об'єктивну картину умов праці та побуту шахтарів, з'ясовано рівень їх соціального захисту; виокремлено специфіку утворення шахтарських селищ;

- підтверджено, що до початку XX ст. Донецький басейн перетворився на потужний центр видобутку мінерального палива в Російській імперії, що заклало підвалини для визначення його стратегічної ролі в наступну радянську добу та умовах незалежної України.

Практичне значення результатів дослідження визначається тим, що висновки, узагальнення, емпіричні матеріали можна використовувати під час розробки навчально-методичних посібників, спеціальних курсів з історії Донбасу дореволюційного періоду, а також у процесі підготовки фундаментальних праць з історії України. Фактографічний матеріал може стати у нагоді у роботі краєзнавчих музеїв, проведенні виставок, популяризації традицій шахтарського краю. Окремі положення дисертації можуть бути корисними при виробленні регіональної соціально-економічної політики, зокрема щодо оптимізації умов праці у приватному секторі вугільної промисловості.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на спільному засіданні кафедр історії України та історії слов'ян Донецького національного університету. Узагальнюючі результати дослідження доповідалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (Донецьк, 2005, 2007), III та IV міжрегіональних студентських наукових конференціях «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2006, 2007); Всеукраїнських Каразинських читаннях (Харків, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць (із них 4-у фахових виданнях, визначених ВАК України) загальним обсягом 2,2 друк. арк.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які мають розподіл на параграфи, висновків, списку використаних джерел і літератури (290 позицій), додатків. Основний текст дисертації становить 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання дослідження, предмет та об'єкт, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, визначаються методологічні засади дослідження.

Історіографія обраної теми багатоаспектна. Вважаємо цілком правомірним виділити в історіографії вказаної проблеми три періоди: І -дореволюційний (до 1917 p.); II - радянський (1918-1990-і pp.); ІІІ - новітній, або за часів незалежності України (з 90-х pp. XX ст. до сьогодення).

Перший період заслуговує особливо пильної уваги, адже наукові розробки щодо розвитку вуглевидобування в Донецькому басейні, зважаючи на хронологічні межі дослідження, здійснювалися його сучасниками - людьми, які безпосередньо були свідками або залучені у цей процес. Передусім, такі розвідки належали кваліфікованим фахівцям галузі, геологам ще на початку XIX ст.: К.Томілову, П.Васильєву, А.Іваницькому, братам Носовим , які на підставі власних досліджень визначали якісні характеристики вугільних районів краю. Першим дослідником басейну як єдиного цілого, став Є.П.Ковалевський. Назва Донецький кряж по правому берегу Дінця вперше з'явилась саме в його працях . Тоді ж в історичному контексті вугледобувні промисли півдня Російської імперії привернули увагу А.А.Скальковського та Бледе . Геологічним вивченням регіону займалися Г.П.Гельмерсен і особливо Л.І.Лутугін, І.Лебедєв, Л.П.Карпииський . Їх наукові дослідження та висновки суттєво вплинули на подальший розвиток вугільних промислів та їх перетворення на провідну економічну галузь держави.

В умовах промислового перевороту привертають увагу праці кваліфікованих фахівців, гірничих інженерів, маркшейдерів Н.С.Авдакова, АЛ.Кеппена, В.А.Добролюбова . Історичні огляди розвитку вугледобувної промисловості в басейні та її перспектив робили А.Ф.Мевіус, Е.І. Рагозін, П.Горлов, П.І.Фомін . Питаннями технічного вдосконалення процесів вуглевидобутку та запобігання нещасних випадків проймалися видатні фахівці гірничої справи І.Тіме, О.Скочинський, Л.Ліберман та ін. На становищі робітників на вугледобувних підприємствах загострювали громадську увагу на межі ХІХ-ХХ ст. у статтях і брошурах О.Верещинський, Є.Колодуб, Л.Ліберман, К.А.Пажитнов, І.Лященко .

Доцільність та наслідки залучення іноземного капіталу у вугледобувну галузь Донбасу, досліджувалися Б.Ф.Брандтом, В.С.Зівом, А.Н.Заком .

Корисними в написанні дисертації стали праця В.І.Леніна «Развитие капитализма в России» .

Для другого періоду історіографії досліджуваної проблеми - історичної літератури радянської доби характерні перехід від об'єктивного підходу авторів 1920-х pp. до подальшого все більшого замовчування позитивного досвіду дореволюційного Донбасу, наголосу на негативі і недоліках.

По-перше, у працях М.Яворського, М.Слабченка, А.Оглобліна за капіталістичних відносин України висвітлювалися особливості розвитку вугледобувної галузі Донбасу. Привертають і сьогодні цікавим фактичним матеріалом дослідження проблем залучення іноземних інвестицій у Російській імперії та появи монополістичних об'єднань у вугледобуванні , а також формування шахтарських колективів на вугледобувних підприємствах Донбасу та утворення шахтарських селищ, становище шахтарів у дореволюційній Росії . В цих публікаціях починає давати взнаки заангажованість щодо переваг нового суспільного ладу та радянської індустріалізації. В подальші роки утвердження тоталітаризму, по-друге, посилюється ідеологічна зашореність дослідників. Цього не уникли знані фахівці - з проблем особливостей монополізації вугільно-металургійної промисловості Півдня Росії на початку XX ст. Д.І.Шполянський , автори узагальнюючих праць з історії гірничої техніки А.А.Зворикін , з історії розвитку вугільного Донбасу Г.Д.Бакулєв .

Наприкінці 50-х - 80-х роках посилилась увага до становища робітничого класу в дореволюційній Росії. Вийшла низка авторських і колективних монографій .

Особливості формування інфраструктури Донецького басейну були конкретизовані в серп науково-популярних нарисах шахтарських міст і в узагальнюючій праці "Історія міст і сіл Української РСР" (Донецька та Луганська області), підготовленій завдяки копіткій праці багатьох знаних фахівців регіону , а також у фундаментальних виданнях істориків і економістів УРСР . Щоправда, в умовах тогочасної ідеологічної спрямованості вони не уникли акценту на негативну характеристику положення шахтарів у період капіталістичної модернізації в порівнянні із радянськими здобутками.

У третьому періоді історіографії проблеми, розпочатому з проголошенням незалежності України, виходом із ідеологічного полону виділяються праці О.П.Реєнта, В.Г.Сарбея, Я.Й.Грицака . По-новому було оцінено діяльність Дж.Юза, «Новоросійського товариства» та взагалі роль іноземного капіталу у розвитку Донбасу у працях молодих науковців , місцевих краєзнавців .

Історію промислового розвитку Донецького басейну пореформеного періоду на базі використання нових архівних документів, нового поглибленого читання літератури попередників грунтовно дослідили в монографіях, докторських дисертаціях І.В.Довжук , A.M.Міхненко .

Певний внесок зробили дослідники близького і далекого зарубіжжя, української діаспори. Серед них російські історики та фахівці гірничої справи . На загальному фоні історичного розвитку України знайшов місце для індустріального Донбасу канадський історик Орест Субтельний . Неупереджено показали особливості виникнення робітничих селищ і колоній, життєвлаштування мешканців промислових міст Г.Куромія з Японії та Т.Фрідгут з Ізраїлю.

Таким чином, у цілому історіографічний аналіз літератури, присвяченої розвитку вугільної промисловості Донбасу підстави стверджувати, що на разі не створено узагальнюючого дослідження з історії галузі, де б комплексно аналізувалися визначальні проблеми економічного, технічного та соціального характеру басейну в досліджуваний період.

Мета і завдання дослідження визначили його джерельну базу. Для всебічного аналізу джерел у роботі використано принцип їх розподілу за походженням: матеріали законодавчих органів влади; документи виконавчих органів влади; матеріали громадських організацій; статистичні матеріали; періодичні видання; джерела особистого походження; художня література та народний фольклор.

До першої групи джерел належать іменні укази, височайше затверджені положення, доповіді, статути та інші правові акти, які увійшли до Повного зібрання законів (ПСЗ) Російської імперії і регулювали всі сфери суспільного життя. Відповідно знайшли відображення в Зібранні й акти, які стосувалися прямо чи опосередковано вугільної промисловості Донбасу (ПСЗ І. - Т.ХХІІІ. - №17408, ПСЗ ІІ. - Т.ІІІ. - №2002; ПСЗ ІІІ. - Т.ХІІ. - №8402;).

До другої групи джерел віднесено документи та матеріали Міністерства торгівлі і промисловості, до підпорядкування якого входив Гірничий департамент. У щорічних звітах Гірничого департаменту та Гірничого вченого комітету містяться цікаві відомості щодо продуктивності кам'яновугільних копалень, чисельності робітників, стану технічного забезпечення на вугільних рудниках, нещасних випадків та витрат на їх ліквідацію .

Третю групу джерел складають матеріали З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії - представницької організації торгово-промислової буржуазії. Матеріали роботи з'їздів становлять унікальне джерело для дослідження всіх проблемних питань, пов'язаних з вугледобувною галуззю, починаючи із забезпечення робітничими кадрами до питань техніки безпеки на шахтах, цін на вугілля, залізничні тарифи тощо. Частина цих матеріалів зберігається у відповідних фондах Державного архіву Харківської області (ф.3, ф.45).

Четверта група джерел представлена переважно архівними документами Державного архіву Луганської області (Ф.1, 10, 19, 22) та Державного архіву Донецької області (Ф. 1, 2, 3, 4, 6, 43). Вони є цінним джерелом з вивчення виробничої та соціально-економічної діяльності вугільних підприємств Донбасу.

П'ята група джерел представлена ненайрепрезентативнішими у дослідженні статистичними матеріалами. Йдеться про звіти Бахмутського, Словяносербського повітів Катеринославської губернії, матеріали Загального перепису населення Російської імперії (1897 р.) та утвореного при Раді З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії Статистичного бюро.

Окрему групу джерел складають матеріали періодичних видань, що представлені, передусім, офіційними друкованими органами З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії. На шпальтах заснованого у 1880 р. гірничопромисловцями „Южно-русского горного листка», (з 1888 р. „Горнозаводской листок”) обговорювались найгостріші та найнагальніші проблеми вугледобувної галузі. На сторінках унікального в Росії видання - „Горном журнале”, який почав виходити друком з 1825 р., були надруковані тільки протягом 1895-1917 рр. 4700 статей, містяться багато праць провідних російських інженерів і провідних вчених. Серед них Г.П.Гельмерссен, І.Ф.Фелькнер, братаи Носовии, В.Іславін, Л.І.Лутугін, А.А.Скочинськиий, Є.П.Ковалевський та ін.

Наступна група джерел представлена матеріалами особистого походження, насамперед спогадами гірничих інженерів та шахтарів. На жаль, цих матеріалів не дуже багато, але вони суттєво допомагають відтворити події тих часів: виробничий процес на шахтах, умови праці і побуту шахтарів, стан техніки безпеки .

Важлива група джерел презентована художньою літературою та народним фольклором. Свого роду живим описом ситали твори письменників Вересаєва, Купріна, інженера Терпигорєва А.М. під час перебування у Донбасі, знайомства з шахтарською працею. Народний фольклор -- про шахтарське життя Квінтесенцією уявлень, переживань самих шахтарів та їх родин були пісні, частівки, оповіді, примовки, що змальовували небезпечну працю шахтаря, його мінливу долю.

Таким чином, критичний та порівняльний аналіз зазначених джерел, їх комплексне використання, нове прочитання і переосмислення, введення до наукового обігу значної кількості нових документів та матеріалів, дали авторові змогу досягти мети та виконати завдання, поставлених у дисертаційному дослідженні.

Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становить об'єктивістський підхід - економічний детермінізм, оскільки проблема дослідження знаходиться в площині економічної історії. Комплексний та системний підходи до вивчення історії вугільної галузі Донбасу дали змогу вивчення проблеми у двох рівнях. По-перше, це аналіз шляху однієї з провідних галузей індустрії в умовах модернізації країни. По-друге, це вплив розвитку вугільної промисловості на становлення та формування соціально-економічного обличчя Донбасу. Методологічну сутність зазначеної проблеми складають принципи - історизму, об'єктивного відображення дійсності, діалектичний, які реалізуються за допомогою хронологічного, аналітично-логічного, порівняльного методів та кількісного аналізу.

У другому розділі „Стан розвитку вугледобувної галузі Донбасу до початку промислового перевороту" розкриті процес становлення та умови перетворення вуглевидобутку з селянського промислу на одну із стратегічних галузей промисловості.

Доводиться існування двох основних версій щодо офіційного відкриття кам'яного вугілля в Донбасі. Одна з них віддає лаври російському рудознавцю Г.Капустіну, інша - бахмутським «підприємцям» С.Чиркову та М.Вепрейському. Аналіз та зіставлення даних дають змогу говорити про відкриття покладів вугілля водночас у різних місцях.

Після приєднання до Росії в останній чверті XVIII століття Приазов'я та Північного Причорномор'я геополітична та геостратегічна ситуація спонукала негайно розпочати на Півдні металургійне виробництво для потреб армії і флоту, а для цього дослідити та започаткувати промислову експлуатацію вугільних родовищ краю. Для потреб Луганського чавуноливарного заводу, на правому березі Сіверського Донця у матроській балці Лисича (Лисичому буйєраці) були закладені кам'яновугільні казенні шахти: «Петропавлівський», потім «Митрофанівський» рудники. Офіційно вони вважаються першими вугільними шахтами Донбасу, а 1796 р. - датою систематичної розробки вугільних родовищ Донбасу. У середині XIX ст. усі родовища басейну, з точки зору їх приналежності розподілялися на чотири групи: поміщицькі розробки; Гірничого Відомства; казенних селян та Області Війська Донського. Однак видобуток вугілля, порівняно з європейськими країнами, залишався мізерним. Це пояснювалося як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками: на територіях залягання вугілля не було заводів і фабрик; побутове використання вугілля не було поширене; вугілля не входило, як паливо, до комерційних обігів; донецьке вугілля за собівартістю не витримувало конкуренції з дешевим англійським вугіллям, яке безмитно завозилося судновласниками до портів Чорного й Азовського морів як баласт після перевезення хліба до Англії, тощо. До того ж величезна бюрократична машина Російської імперії не надавала належного значення підприємницькій діяльності своїх підлеглих. Як наслідок, часовий розрив між відкриттям Донецького кам'яновугільного басейну і початком його промислового освоєння склав пересічно 125 років.

Друга половина XIX - початок XX ст. стала епохою викоренення традиційного і формування нового буржуазного суспільства в історії

Російської імперії. Перетворення в межах промислового перевороту, незважаючи на їх обмеженість і непослідовність, дали суттєвий імпульс до прискорення економічного розвитку країни. Утім, розвиток капіталізму в Російські імперії і, відповідно, в підросійській Україні відбувався нерівномірно, суперечливо, що істотно вплинуло на соціально-економічний розвиток Донбасу. Економічна політика уряду, яка поставила за мету капіталістичну модернізацію країни, передбачала насамперед створення важкої промисловості, транспортної інфраструктури. А для цього була вкрай потрібна потужна енергетична база.

У дисертації підкреслено, що Донбас, як складова частина Південного району гірничої промисловості Російської імперії, доводив свої особливості у соціально-економічному розвитку. Однією з найважливіших рис Донбасу було становлення тут капіталістичної промисловості без традицій дореформеної епохи, без станів і національної замкненості. Ще одна особливість - молодість басейну. Він формувався безпосередньо і безперервно завдяки розвитку капіталістичних відносин з урахуванням природних умов Південного району (наявністю й освоєнням корисних копалин), географічного розташування (поблизу морських шляхів і ближче, ніж Урал до промислового центру), особливостями заселення регіону. І хоч видобуток вугілля в Донбасі за перше пореформене десятиріччя зріс більш ніж удвічі, але динаміка була вкрай несталою. Коливання були пов'язані, по-перше, із загальним нестійким станом промисловості Росії у пореформені роки; по-друге, потрібен був час для складання постійних і великих ринків збуту вугілля; по-третє, вугільна промисловість Донбасу відчувала катастрофічний брак зручних шляхів сполучення. Вугільна промисловість Донбасу розвивалась переважно в Області Війська Донського, яка краще була пов'язана шляхами з великими містами -- Ростовом-на-Дону і Таганрогом. Відповідно, копальні Катеринославської губернії розвивались набагато повільніше, оскільки були досить віддалені від великих міст. Перевезення вугілля ґрунтовими шляхами Донбасу доводило свою невигідність і безперспективність.

Поява мережі магістральних залізниць і під'їзних шляхів прискорила освоєння кам'яновугільних родовищ, різновидів всіх сортів вугілля, необхідних для опалення, промисловості і транспорту.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Особливості розвитку вугільної промисловості Донбасу в умовах капіталістичної індустріалізації» присвячено складовим інтенсивного розвитку вугільної промисловості Донбасу у взаємозв'язку та взаємовпливі із загальною індустріалізацією українських земель у складі Російської імперії, що є визначальним для розуміння теми.

У розділі доводиться, що із завершенням промислового перевороту труднощі збуту кам'яного вугілля за межі басейну, які найбільш гальмували розвиток промисловості до цього часу, отримали нарешті належне вирішення. Активне залізничне будівництво не лише відкрило можливості для вивезення кам'яного вугілля за межі Донецького басейну для задоволення потреб населення і промислових центрів країни, але й давало двох потужних споживачів у вигляді залізниць і південної металургії завдяки посиленню попиту на рейки з боку уряду. Поряд з поодинокими підприємцями стали виникати цілі кампанії. Значну роль у відкритті кам'яновугільних покладів та їх розробці відігравало місцеве селянство. Часто у справі розшуку кам'яновугільних покладів воно випереджало гірничих фахівців. Вбачали зиск у видобутку вугілля і поміщики, які стали активно запрошувати для обстеження та облаштування шахт у своїх маєтках гірничих інженерів. Як наслідок, окрім Грушевських розробок антрациту, на заході басейну були зосереджені великі копальні Новоросійського товариства (5,7 млн. пудів на рік), а також Корсунська (1,8 млн. пудів), Успенська (1,7 млн. пудів) і Петровська (1,3 млн. пудів) у Микитівській групі родовищ. Ці підприємства, з продуктивністю понад 1 млн. пудів кожне, давали 81,3% всього вугілля, видобутого в Катеринославській губернії.

Величезний вплив на розвиток вугільної промисловості мало спорудження приватних металургійних та залізоробних заводів (Дж. Юза, С.С.Полякова), які забезпечували своє виробництво місцевою сировиною. Так, Новоросійське товариство стало розробляти чотири потужні кам'яновугільні пласти. На місці відкритих гірничим інженером П.Горловим найбагатших покладів вугілля розпочало видобуток вугілля у 1873 р. Південноросійське товариство кам'яновугільної промисловості. На честь Горлова, який налагодив раціональний видобуток вугілля у Донецькому басейні, перша копальня отримала назву «Горлівська», а згодом селище при копальні і станція залізниці отримали назву «Горлівка».

Селянські, поміщицькі та козацькі копальні створювали певну конкуренцію великим підприємствам. Під впливом цих подій підприємці у 1874 р. заснували З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії. Невдовзі він став найвпливовішою представницькою організацією підприємців України, набувши значення законного представника усієї південної гірничої промисловості при вирішенні кризи перевиробництва. Причинами були конкуренція більш дешевого імпортного вугілля та великі залізничні тарифи. Тож, уряд був вимушений вжити енергійних заходів, які б забезпечили захист вугільної промисловості Росії від іноземної конкуренції. З 1887 р. підвищений митний тариф набув до Першої світової війни стійкого протекціоністського характеру.

Завдяки цим заходам були створені умови, за яких іноземному капіталу виявилось вигіднішим перебратися до Росії. Місцем вкладання іноземних капіталів у кам'яновугільній промисловості став Донбас, де осіло 74% усіх іноземних капіталів, залучених у кам'яновугільну промисловість Росії. Вітчизняні ж підприємці вперто обходили важку промисловість. Як наслідок, у вугільній галузі Донбасу напередодні Першої світової війни 26 із 36 акціонерних товариств майже цілковито належали іноземному капіталу, що забезпечували 95,4% видобутку вугілля акціонерними товариствами і понад 70% всього видобутку донецького вугілля. Помітну роль у залученні іноземних капіталів відіграла системна і цілеспрямована рекламна політика, яка проводилась промисловцями Донбасу. Тільки за період з 1872 до 1900 pp. іноземними капіталістами було організовано 20 великих акціонерних кам'яновугільних товариств, зокрема: Рутченківське, Катерининське, Микитівське, Голубівське, Корсунське, Петрово-Мар'ївське, Російсько-Донецьке та ін. Найбільшими власниками, кам'яновугільних копалень у Донбасі (до 60% видобутку мінерального палива) були французькі і бельгійські кампанії. Домінуючий у гірничопромисловій галузі іноземний капітал привніс і нові капіталістичні методи господарювання - створення синдикатів та трестів. Попри це, підприємства з іноземними капіталами стали нерозривною часткою вітчизняної економіки, а не філіями закордонних монополій, як це було у колоніях і напівколоніях.

Широкомасштабне залізничне будівництво, вигідні державні замовлення і субсидії, інтенсивні надходження іноземних капіталів, які заохочувалися митними протекціями, пільгами, преміями з боку уряду, промислове піднесення другої половини 90-х років - усе це створило умови для бурхливого росту вугільної промисловості Донбасу. На частку підприємств, які видобували щорічно понад 5 млн. пудів вугілля кожне, доводилась майже половина всього видобутку вугілля, а на початку XX ст. - 79,6%. Продукція донецької вугільної промисловості наприкінці XIX ст. не тільки завоювала внутрішній ринок, але й впевнено прокладала собі шлях на зовнішньому, зокрема Болгарії та Італії.

Посилюється концентрація виробництва у кам'яновугільній промисловості, яка відзначалася низкою особливостей. Наприкінці ХГХ ст. існувало 18 підприємств з видобутком вугілля понад 1 млн. пудів кожне, які сукупно видобували 62,1% видобутку кам'яного вугілля і антрациту, причому по кам'яному вугіллю частка великих шахт доходила до 80%. У 1906 р. розпочав свою діяльність один з найбільших в Україні синдикатів «Продвугілля» (Статут затверджено у травні 1904 p.). Невдовзі в його обігу зосередилось три четвертих видобутку вугілля Донецького басейну. Основна частина видобутку вугілля синдикату знаходилась у руках іноземного капіталу. Напередодні світової війни «Продвугілля» безпосередньо реалізовував до 60% видобутого у Донбасі вугілля і значною мірою визначав кон'юнктуру вугільного ринку. Синдикат провадив політику обмеження видобутку й організації так званого „паливного голоду", що призводило до штучного підвищення цін на вугілля. Утім, для синдикату «Продвугілля» була характерною недостатня злагодженість дій його контрагентів. Вона обумовлена, з одного боку, величезною потребою внутрішнього ринку у вугіллі, який не відповідав розмірам видобутку, а з іншого - геологічними особливостями видобутку кам'яного вугілля у Донбасі, які давали можливість широкого розвитку дрібних конкуруючих підприємств.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що у зв'язку з концентрацією виробництва, перспективами розвитку шахт у кам'яновугільній промисловості басейну були проведені значні технічні вдосконалення. На початку XX ст. шахти Донбасу були обладнані паровими котлами, паровими та електричними машинами, насосами, локомобілями та ін. технічним обладнанням. У видобутку вугілля почали застосовуватися бурильні та врубові машини. Особливо значних успіхів у технічному вдосконаленні досягали, насамперед, великі підприємства, які мали більше коштів та можливостей для здійснення технічного забезпечення вуглевидобутку. Фірми ж, вуглевидобуток яких перевищував 5 млн. пуд. в рік, володіли й переважною частиною технічних засобів. У цей період стала чітко спостерігатися прямо пропорційна залежність технічного забезпечення від розміру вуглевидобування на підприємствах.

Напередодні Першої світової війни Донецький басейн став одним з найбільших центрів видобутку мінерального палива не тільки в Російській імперії, але й Європі. 191 підприємство Донбасу видобувало 1,5 млрд. пудів вугілля. Проте, це зростання відбувалося не стільки завдяки технічному переобладнанню виробництва і підвищенню продуктивності праці, скільки за рахунок збільшення кількості робітників галузі та посилення інтенсивності їх праці.

У четвертому розділі „Умови праці та побуту шахтарів Донбасу" висвітлено вплив кадрового забезпечення на розвиток вугільної галузі, яка, у свою чергу, стала одним з чинників подальшого формування особливого етносоціального образу Донбасу.

Інтенсивний розвиток вугільної промисловості в умовах завершення промислового перевороту призвів до винятково високих темпів зростання кількості робітників, зайнятих у вугільній промисловості. Водночас загострювався їх дефіцит внаслідок значної плинності кадрів через надзвичайно тяжкі умови праці. Основним джерелом формування і поповнення робітничих лав вугільної промисловості Донбасу в такій селянській країні, як Росія стали розклад та пролетаризація селянства і його відхід у промисловість. Незначна заселеність територій Донбасу, майже повна відсутність постійних місцевих робітничих кадрів обумовили поповнення лав донецького пролетаріату, передусім, за рахунок прийдешніх заробітчан з центральних районів Росії й України. Основну масу донецьких шахтарів складали вихідці з російських центрально-чорноземних губерній. На другому місці були прибульці з лівобережних українських губерній: Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської й Області Війська Донського. З цих районів прибуло до початку XX ст. до 90% усіх шахтарів басейну.

На початку XX ст. донецький пролетаріат перетворився на одну з найпотужніших сил робітничого класу не тільки України, але всієї Російської імперії. Донбас у 1900 р. концентрував 5,5% усіх промислових робітників, а у вугільній промисловості Росії цей відсоток складав 78,2%. За кількістю шахтарі посідали перше місце серед робітників Донбасу.

Однією з особливостей було використання на вугледобувному виробництві жінок і дітей (понад 8%). Віковий склад шахтарів Донбасу межував переважно від 17 до 39 років, оскільки важка праця та тяжкі умови на шахтах призводили до швидкого виснаження і були під силу лише працездатній категорії населення. За етнічним складом наприкінці XIX ст. у гірничодобувній промисловості Донбасу росіяни складали 74%, українці - 22,3%. Стійка потреба у робочих руках та некваліфікована праця на шахтах приваблювала до Донбасу різний за етносоціальним складом контингент, що визначило особливий національний, мовний, культурний спадок регіону.

Умови праці шахтарів Донбасу у досліджуваний період були вкрай тяжкі та небезпечні порівняно з іншими категоріями промислових робітників. Вугільна промисловість була та й залишається галуззю, особливо небезпечною за умовами праці і технікою безпеки. Якщо у дореволюційній промисловості Росії частка нещасних випадків загалом за 1904-1912 pp. складала 4,3%, то в гірничозаводській промисловості - до 11%, тобто перебільшувала у 2,5 рази.

Заробітна платня шахтарів Донбасу була вищою і випереджала у своєму зростанні інші галузі промисловості Росії. Спричинено це було постійним браком робітників у вугільній промисловості, що зумовлювало залучення прийдешніх робітників за рахунок, насамперед, привабливості зарплатні. Надзвичайно величезні прибутки шахтовласників при використанні дешевої робочої сили давали їм можливість оплачувати працю робітників вище, ніж в інших галузях та регіонах. Праця шахтаря була важка і небезпечна, тому залучити в шахту можна було тільки за порівняно високу заробітну платню. Ці чинники високої заробітної платні шахтарів Донбасу збереглися і в радянські часи.

У дослідженні з'ясовано, що повсякдення шахтарів, умови життя та праці були одними з визначальних чинників формування постійного контингенту робітників вугільних підприємств, які, у свою чергу, виступали містоутворючими осередками в регіоні. Тож власники копалень намагалися забезпечити робітників житлом, споруджуючи навколо шахт гірничі селища. Донбас у досліджуваний період був вкритий густою мережею таких селищ. Звичним типом робітничих помешкань наприкінці XIX- початку XX ст. були землянки, в яких напередодні Першої світової війни мешкало 40,4% донецьких шахтарів. Шахтарські колонії великих підприємств мали певну соціальну інфраструктуру: школи, лікарні або медичні пункти, крамниці, подекуди лазні. Попри це, санітарно-гігієнічні умови, як на місцях роботи шахтарів, так і у селищах, були незадовільними, що неодноразово відзначалось в обстеженнях. Через постійну плинність робітничих кадрів та значне скупчення в помешканнях шахтарських родин населення Донбасу хворіло вдвічі частіше за селянське епідемічними, неепідемічними, хворобами органів дихання, травлення, органів зору, слуху, хворобами кісток, суглобів та м'язів, шкіри. Травм серед шахтарського населення фіксувалося в чотири рази більше за селянське. Скрутні побутові умови шахтарів доповнювали такі ж умови праці і формували відповідний спосіб життя та проведення дозвілля. Пияцтво для шахтарів було найпоширенішим засобом втечі від реалій життя.

Вирішуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов наступних висновків:

- аналіз джерел та літератури дає можливість стверджувати, що як у теоретичному, так і практичному плані вугільна промисловість в Донецькому кряжі виступає одним з визначальних чинників його історичного розвитку: становлення Донбасу, як соціально-економічного регіону, умовно бере свій початок з відкриття та розробки вугільних родовищ;

- розвиток вугільної промисловості в краї був зумовлений соціально-економічними потребами Російської імперії, її геополітичними та геостратегічними цілями;

- розвідки, розробка та видобуток кам'яного вугілля в Донецькому Кряжі набули високих темпів і нерозривно пов'язані з капіталістичною модернізацією країни, що стало запорукою її цивілізованого розвитку і становлення Донбасу як промислового регіону з відповідною інфраструктурою та населенням;

- вугільний Донбас мав свої особливості в контексті капіталістичної індустріалізації Російської імперії: розвиток без традицій дореформеної епохи, без станів і національної замкненості створив, по-перше, строкатий етнонаціональний склад шахтарів та міжнародний - підприємців; по-друге, підприємницька діяльність у вугільній галузі користувалася протекціоністською підтримкою з боку держави і швидко монополізувалася. Актуальне значення має практика співіснування і конкуренції великих підприємств і дрібних промислів, що понад сто років повторилось у сьогоденних реаліях;

- вугільна промисловість Донбасу зорганізувала найпотужніший загін підприємців-гірничопромисловців, які створили один з найвпливовіших у Російській імперії представницький орган промислової буржуазії - З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії;

- напередодні Першої світової війни Донбас став одним з найбільших центрів видобутку мінерального палива не тільки Російської імперії, але й Європи, а його вугільна галузь визначила стратегічне значення в енергетичному та індустріальному розвитку Росії, СРСР, України;

- у досліджуваний період сформувався потужний загін пролетаріату України - шахтарі, умови праці, спосіб життя яких певною мірою визначили соціально-економічне, етнокультурне, ментальне, а згодом і політичне життя регіону.

Висновки та узагальнення дисертаційного дослідження логічно підводять до деяких практичних рекомендацій, серед яких:

- активізувати зусилля економістів, істориків, фінансистів, підприємців на проведення комплексного дослідження вугільного Донбасу з метою вивчення історичного досвіду успіхів та негараздів його розвитку та врахування уроків історії як в практичній діяльності сьогодення, так і законотворчій та законодавчій сферах;

- органам державного управління і місцевого самоврядування взяти до уваги позитивний досвід залучення іноземних інвестицій та протекціоністських заходів держави щодо пожвавлення вугільної галузі, технічного забезпечення шахт для зниження собівартості видобутку палива;

- світовий досвід, як і вітчизняний, дорадянський, незаперечно свідчить про ефективність приватної власності у вирішенні як теоретико-економічних, так і соціальних проблем;

- органам місцевого самоврядування треба сміливіше проводити роботу щодо увічнення пам'яті видатних підприємців і вчених.



СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Добров Е.В. Технічне забезпечення вугледобувних підприємств Донбасу напередодні Першої світової війни // Історичні та політологічні дослідження. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - №1/2(27/28). - С.76-84.

2. Добров Е.В. До проблеми нещасних випадків у вугледобувній промисловості Донбасу на межі ХІХ-ХХ ст. та усунення їх наслідків // Історичні та політологічні дослідження. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - №3/4(29/30). - С.138-148.

3. Добров Е.В. Медичне обслуговування шахтарів Донбасу на початку XX ст. // Нові сторінки історії Донбасу: 36. статей. Кн. 13/14. - Донецьк, 2007. - С.304-310.

4. Добров Е.В. Залізничне будівництво як фактор розвитку вугільної промисловості Донбасу в кінці XIX - на початку XX ст. // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: ДонНУ, 2007. - №1/2 (31/32). - С.69-74.

5. Добров Е.В. Праці П.І.Фоміна як джерело до вивчення кадрового забезпечення вугледобувної галузі (кінець XIX - початок XX ст.) // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 pp. Секція історичних наук. - Донецьк, 2005. - С.61-63.

6. Добров Е.В. До питання щодо відкриття кам'яного вугілля у Донбасі (з історіографічних полемік) // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 pp. Секція історичних наук. - Донецьк, 2005. - С.59-61.

7. Добров Е.В. Особливості регулювання соціально-трудових відносин на вугільних підприємствах Донбасу у період 1900-1914 pp. // Українська державність: історія і сучасність. Збірка тез доповідей III міжрегіональної студентської конференції, 24 листопада 2006 р. - Маріуполь, 2006. - С.24-25.

8. Добров Е.В. (у співавторстві). Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. - С.52-58.

9. Добров Е.В. Нагляд за дотриманням техніки безпеки на вугледобувних підприємствах Донбасу у XVIII-XIX ст. // Українська державність: історія і сучасність. Зб. матеріалів IV всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих науковців 30 листопада 2007 р. Ч.І. - Маріуполь, 2007. - С.98-101.

Размещено на Allbest.ru

...