Східна Галичина і Закарпаття: проблеми суспільно-політичних взаємин (1918–1939 рр.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

УДК 94(477.8) «1918 - 1939»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Східна Галичина і Закарпаття: проблеми суспільно-політичних взаємин (1918 - 1939 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Греченюк Надія Іванівна

Ужгород - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Вегеш Микола Миколайович, Ужгородський національний університет МОН України, професор кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Марчук Василь Васильович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України, завідувач кафедри політології;

доктор історичних наук, професор Задорожний Володимир Євгенович, Ужгородський національний університет МОН України, професор кафедри історії України.

Захист відбудеться «14» листопада 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Університетська, 14а, ауд.. 410.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий «7» жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Токар М.Ю.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Різноманітні історичні джерела свідчать про те, що між Закарпаттям (Карпатська Русь, Угорська Русь, Угорська Україна) і Галичиною постійно існували різноманітні контакти. Але якщо з найдавніших часів і особливо у XVIII - XIX ст. вони були спорадичними, то в ХХ ст. досягли свого найбільшого піднесення, своєрідної кульмінації. Саме в минулому столітті з'явилися сприятливі умови для об'єднання всіх українських земель, зокрема Галичини і Закарпаття, в єдиній Соборній Українській державі.

Дослідження громадсько-політичних і національно-культурних взаємовідносин між українцями Закарпаття і Східної Галичини має незаперечне актуальне значення. Під час усіх етапів боротьби українського народу за власну державність у ХХ ст. галичани і закарпатці діяли разом. Так було у 1918 - 1919 рр., коли розпалася Австро-Угорська монархія та виникли ЗУНР і УНР, у 1938 - 1939 рр., коли закарпатці вибороли автономні права у складі Чехословацької Республіки і проголосили незалежну Карпатську Україну.

Актуальність даного дослідження полягає також у тому, щоб науково довести безпідставність тверджень сучасних теоретиків неорусинства, які ставлять під сумнів належність краю до України, заявляючи про окремішність закарпатців та відрубність історичних процесів, що мали місце в краї протягом першої половини ХХ ст. Заперечуючи закономірність історичних процесів, вони роблять спробу довести, що ідея самостійності була привнесена на Закарпаття ззовні, зокрема з Галичини. Використані в дисертації джерельні матеріали аргументовано доводять всю безпідставність і псевдонауковість таких сепаратистських тлумачень. Вони, навпаки, переконують, що, приміром Карпатська Україна, була творінням місцевих чинників, хоча на неї мали вплив ряд міжнародних факторів, зокрема галицький вплив.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є комплексно дослідити громадсько-політичні та національно-культурні взаємовідносини українців Східної Галичини і Закарпаття в загальноукраїнському історичному контексті. Поряд із основною метою дослідження можна виділити й чимало конкретних завдань, які по мірі можливості намагалася з'ясувати автор:

- зробити аналіз наявної джерельної бази (архівні документи, опубліковані матеріали та різноманітна мемуарна література);

- проаналізувати вклад вітчизняних і зарубіжних істориків у дослідження різноманітних проблем обраної теми, наголосивши на питаннях, які вченими не вивчалися, або досліджувалися лише фрагментарно;

- дослідити перебування українських січових стрільців на Закарпатті в 1914 - 1915 рр., з'ясувавши ставлення до них місцевого населення;

- висвітлити відносини українських народних рад Закарпаття, перш за все хустської та ясінянської, з урядами ЗУНР у 1918 - 1919 рр., які проявилися у виникненні Гуцульської Республіки, участі політичних лідерів краю у державницьких форумах, що мали місце в Станіславові та Львові;

- показати місце Закарпаття у прийнятих урядами ЗУНР та УНР історичних документах (різноманітні ухвали, Конституція УНР);

- простежити різноманітні стосунки між українцями Східної Галичини і Закарпаття у міжвоєнний період (політичні, національно-культурні, церковні);

- акцентувати на ставленні греко-католицької церкви в Галичині, очолюваної митрополитом Андреєм Шептицьким до політичних і культурних процесів, що мали місце в міжвоєнному Закарпатті;

- охарактеризувати солідарність українців Східної Галичини з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців у 1938 - 1939 рр. (демонстрації та акції протесту проти встановлення спільного угорсько-польського кордону, масові нелегальні переходи польсько-чеського кордону західними українцями на Закарпаття, участь у створенні Карпатської Січі та діяльність галичан у військовому штабі цієї організації);

- дати оцінку договору між емігрантським урядом Карпатської України і Проводом Українських Націоналістів, очолюваним А.Мельником, який був підписаний 1939 р. у Венеції;

- всебічно розширити фактографічну і джерельну базу дослідження історії громадсько-політичних взаємин українців Східної Галичини і Закарпаття, запропонувавши ряд нових підходів і напрямів їх подальшого всебічного вивчення.

Об'єкт дослідження. Об'єктами наукового аналізу дослідження є декілька взаємопов'язаних складових обраної теми, які дозволяють розглянути проблему в комплексі: 1) вклад вітчизняних і зарубіжних, передовсім україномовних, дослідників у вивчення різноманітних проблем громадсько-політичних і культурних взаємин українців Східної Галичини та Закарпаття; 2) основні етапи цих взаємовідносин, які співпали з основними періодами української державності в ХХ ст.; 3) спільна національно-визвольна боротьба закарпатських і галицьких українців у 1918 - 1919, 1938 - 1939 рр., яка була спрямована на будівництво незалежної України.

Предмет дослідження. Предметом наукового дослідження є аналіз громадсько-політичних та національно-культурних взаємин українців Східної Галичини і Закарпаття (Руська Крайна, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна) в 1918 - 1939 рр. ХХ ст. На основі численних архівних і опублікованих джерел, мемуарної літератури та оригінальних наукових праць уперше в історіографії робиться спроба комплексного дослідження всієї сукупності вищеназваних проблем.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, які дозволяють об'єктивно підійти до висвітлення суспільних процесів, подій і фактів. У роботі використано аналітичний, порівняльний, системний і конкретно-історичний підходи. Поряд з ними паралельно застосовуються якісні та кількісні методи аналізу. Дане дослідження є багатоплановим, яке переплітається з цілим рядом конкретних дисциплін, зокрема, всесвітньою історією, культурологією, історією української державності.

До того ж у дисертаційному дослідженні застосовано історико-ретроспективний метод та метод аналізу документів. При системному підході об'єкт, що аналізується, розглядається як певна множина елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісність досліджуваної проблеми. Структурно-функціональний підхід дозволяє виділити в об'єктах структурні елементи і визначити їхню роль у системі. Дана методологічна основа сприяє розкриттю комплексної проблеми в цілому й дає можливість розкрити суть і динаміку досліджуваного процесу.

Хронологічні рамки дослідження. Хронологічні межі роботи охоплюють період від жовтня - листопада 1918 р., коли розпалася Австро-Угорська монархія і виникла ЗУНР, з якою політичні сили Закарпаття встановили досить тісні взаємини, до 1939 р. ХХ ст., коли в краї припинили опір останні захисники Карпатської України. Для того, щоб простежити закономірність тих чи інших процесів, робиться екскурс в минуле. Зокрема, висвітлюється проблема перебування українських січових стрільців на Закарпатті в 1914 - 1915 рр. Це робиться виключно для того, щоб простежити вплив їх перебування в краї для зростання національної самосвідомості закарпатських українців. Завдяки галичанам, які перебували у лавах УСС, закарпатці багато дізналися про Україну, почали самоусвідомлювати себе суб'єктами національно-визвольної боротьби всього українського народу.

Наукова новизна дослідження визначається перш за все постановкою й розробкою досліджуваної теми. Автор уперше у вітчизняній історичній науці на основі всебічного вивчення й критичного аналізу наукової літератури, мемуарів та використання значної кількості оригінальних джерел зробила спробу узагальнюючого аналізу місця й ролі громадсько-політичних і національно-культурних взаємин українців Східної Галичини та Закарпаття 1918 - 1939 рр. у загальноукраїнському історичному контексті.

Джерельна база та належним чином узагальнена історична монографічна література повинні довести такі основні положення:

- Відносини між українцями Закарпаття та Східної Галичини не припинялися впродовж століть. Однак, якщо раніше вони мали, як правило, спорадичний характер, що пояснювалося їх тривалою відірваністю один від одного, то в ХХ ст. досягли своєї кульмінації. Особливо тісними стосунки між закарпатцями і галичанами стали після розвалу Австро-Угорської монархії, коли виникли ЗУНР і УНР, а потім об'єдналися в єдину державу. Закарпатські українці не залишилися осторонь національно-визвольної боротьби 1918 - 1919 рр., що вилилось у прийнятті рішення Всезакарпатських народних зборів 21 січня 1919 р. про возз'єднання з Україною, проголошення і діяльність Гуцульської Республіки, участь у роботі громадсько-політичних зібрань, які мали місце в Станіславові та Львові.

- Доля Закарпаття не стільки вирішувалась завдяки національно-визвольній боротьбі українців у 1918 - 1919 рр., як діяльністю і впливом різноманітних міжнародних чинників, зокрема Паризької мирної конференції. Входження Закарпаття до складу щойно створеної Чехословацької Республіки пояснювалося поразкою національно-визвольної боротьби українців, падінням ЗУНР і УНР, неможливістю побудови незалежної Української держави. Перебування Закарпаття в складі Чехословацької Республіки політичні сили краю розцінювали як тимчасове явище, що пояснювалося відсутністю існування України як окремої держави.

- Міжвоєнна Чехословаччина відзначалася певною демократичністю, що створило оптимальні умови для існування політичних партій, численних товариств, які носили яскраво виражений український характер. Упродовж усього міжвоєнного періоду не припинялися взаємини між українськими партіями, товариствами та окремими політичними і культурними діячами Закарпаття й Східної Галичини. До налагодження цих контактів у значній мірі спричинилися прогресивні галицькі емігранти, які після поразки національно-визвольних змагань 1918 - 1919 рр. опинилися на території Закарпаття. Вони, безперечно, сприяли піднесенню національної свідомості закарпатських українців.

- Існування автономної, а згодом самостійної Карпатської України, було наслідком багаторічної роботи українських партій, товариств та окремих діячів краю впродовж міжвоєнного періоду. Ідея самостійності не була привнесена ззовні, зокрема з Галичини, як твердять окремі історики не державницької орієнтації, хоча галичани суттєво вплинули на формування військового штабу Карпатської Січі та становили добру половину її кількості.

- Упродовж короткочасного існування Карпатської України галичани надавали їй постійну моральну і матеріальну підтримку. Українські депутати в польському Сеймі неодноразово виступали з нотами протесту проти імперських зазіхань щодо Закарпаття з боку Угорщини і Польщі, проводили різноманітні демонстрації та акції підтримки національно-визвольних змагань закарпатських українців. Із жовтня 1938 до березня 1939 рр. не припинялися масові нелегальні переходи польсько-чеського кордону, які мали своєю метою допомогти українському уряду в краї. Разом з тим, необхідно відзначити, що ці переходи кордону ускладнювали міжнародне становище молодої держави, уряд якої змушений був постійно давати відповіді на численні ноти протесту польського посла.

- Історичні документи та мемуари очевидців і активних учасників подій свідчать, що галичани, які опинилися наприкінці 30-х років на Закарпатті, відзначалися радикальними поглядами, що нерідко призводило до непорозумінь та суперечностей в українському таборі. Зокрема, радикальне крило Карпатської Січі, яке складалося як із галичан, так і закарпатців, ініціювало збройне повстання 13 - 14 березня 1939 р. проти чеських військ, що вилилось у кровопролитні бої. Вони значно ускладнили подальшу співпрацю Карпатської Січі та військових частин Чехословацької Республіки під час угорської окупації краю.

- У березні 1939 р. галичани взяли активну участь в обороні Карпатської України. Чимало їх загинули в боях, потрапили до угорських в'язниць чи були розстріляні за вчинений опір агресору.

- Не припинялися взаємовідносини між урядом Карпатської України в еміграції та Проводом Українських Націоналістів, який очолював А.Мельник. Зокрема, це вилилось у переговори, які мали місце 1939 р. у Венеції. Продовжувалися також стосунки між А.Волошином та Галицьким митрополитом А.Шептицьким. Хоча, необхідно відзначити, що ці відносини носили більш епізодичний характер, ніж у 1938 - 1939 рр.

- Галичани в значній мірі спричинилися до утворення українського підпілля на Закарпатті, підтримуючи контакти з місцевими нелегальними підпільними організаціями.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що вирішення у комплексі важливої наукової проблеми дає можливість заповнити суттєву прогалину в історії України, дозволяє по-новому підійти до розв'язання низки проблем вітчизняної історії. Використані матеріали можуть бути залучені до навчального процесу, зокрема при вивченні курсів «Історія України», «Історія української державності», у відповідних спецкурсах з українознавства та історичного краєзнавства. Крім того, результати наукового дослідження можуть бути використані при підготовці колективних монографій, енциклопедичних та довідкових видань.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано на науково-практичних конференціях, серед яких слід назвати Наукову конференцію, присвячену 65-ій річниці Карпатської України (Хуст, 2004), Міжнародну науково-практичну конференцію «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989 - 1991 рр.» (Ужгород, 2006). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу факультету суспільних наук Ужгородського національного університету (2006 - 2008 рр.).

Структура дисертації. Дисертація побудована на основі проблемно-хронологічного принципу і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (447 позицій). Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел становить 170 сторінок.

січовий стрілець закарпаття міжвоєнний

Основний зміст дисертації

У вступі дисертанткою обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання, об'єкт, предмет, методологічна основа дослідження. Автором окреслено хронологічні межі, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, вказано практичне значення роботи, форми та умови апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - «Джерела та історіографія проблеми» - проаналізовано архівні джерела про проблеми суспільно-політичних взаємин українців Східної Галичини та Закарпаття в період першої половини ХХ ст. Автором скрупульозно аналізуються джерельні матеріали щодо різних сфер суспільного життя мешканців названих регіонів, а також суспільно-політичні взаємини Східної Галичини і Закарпаття у світлі історіографії. В їх основі лежить детальна характеристика громадсько-політичної та культурно-просвітницької активності українців, діяльності товариств тощо.

Джерельну базу даного монографічного дослідження складають документи, які зберігаються в Державному архіві Закарпатської області (ДАЗО), Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО), Державному архіві Львівської області (ДАЛО), Центральному державному архіві вищих органів влади і органів управління України в Києві (ЦДАВОВОУУ), Центральному державному архіві громадських об'єднань України в Києві (ЦДАГОУ), Центральному державному історичному архіві України у Львові (ЦДІАУл) та особистих архівах І.О. Коршинського і М.М. Вегеша.

Найбільший науковий інтерес для нас становили фонди ДАЗО в Ужгороді та Берегові. У фонді 1148 - «Центральна Народна Рада в Хусті» - збереглася копія рішення Всезакарпатських народних зборів у Хусті від 21 січня 1919 р. Цей історичний документ чітко доводить прагнення закарпатських українців об'єднатися з Україною. На хустському форумі 420 делегатів із 175 населених пунктів Закарпаття (включно Пряшівщини), прийняли резолюцію, яка вимагала приєднання краю до України. Хоча з документу не видно, до якої саме України хотіли приєднатися закарпатці, однак подальший перебіг подій свідчив, що це могла бути тільки ЗУНР, з якою політичні сили краю мали найтісніші стосунки. Важливою у цьому відношенні є також резолюція, одноголосно ухвалена з'їздом закарпатських українців у Станіславові 29 - 30 квітня - 1 травня 1919 р.

Особлива історико-пізнавальна цінність міститься у третьому фонді під назвою «Президія уряду Карпатської України». Це сотні документів про внутрішньополітичну діяльність уряду Карпатської України, різноманітні розпорядження, директиви, постанови і звернення. У фонді зберігаються десятки справ, які свідчать про бажання численних емігрантів, уродженців Галичини, одержати чехословацьке громадянство і спричинитися до розбудови автономної Підкарпатської Русі.

У фонді 17 ДАЗО, що досі вивчався лише частково, містяться численні документи про взаємовідносини українського та чехословацького урядів і роль у цьому українців Галичини. У фонді 1148 особливу цінність являє собою справа №2, в якій міститься доповідна записка М. Бандусяка, який виконував обов'язки контролера УНО, про підготовку радикалами антидержавного перевороту з метою скинення уряду А. Волошина. Це дозволяє переглянути твердження низки істориків про монолітність усіх українських політичних сил в краї, всебічну підтримку уряду Карпатської України. Із вищеназваної «Записки» випливає, що в українському таборі йшла гостра боротьба між «поміркованими», яких очолювали А.Волошин, М. Бращайко, А. Штефан, Ю. Ревай і «радикалами» з місцевого ОУН (С. Росоха, І. Рогач, І. Роман, Ф. Тацинець та інші). «Записка» наводить також імена радикально настроєних січовиків, уродженців Галичини, Є. Врецьони-Волянського, Ю. Лопатинського та ін.

Документи 19-го фонду - «Міністерство господарства Карпатської України» - дають змогу простежити участь вихідців з Галичини в розвитку сільського господарства, промисловості, торгівлі, фінансів, електрифікації тощо. У фонді 2 - «Президія крайового управління і Президія земського уряду Підкарпатської Русі (1928 - 1938)», фонді 4с/18 - «Міністерство внутрішніх справ Карпатської України», фонді 14 - «Народна Рада Закарпатської України», фонді 29 - «Президія управління Підкарпатської Русі», фонді 63 - «Цивільне управління Підкарпатської Русі» містяться цікаві матеріали про діяльність угорських агентів на території Закарпаття, численні угорські та польські листівки тощо. Із численних архівних справ названих фондів можна простежити спільну участь закарпатців і галичан у боротьбі проти терористів та проугорської «п'ятої колони». У 72-му фонді поміщені матеріали, які дозволяють простежити участь членів товариства «Просвіта» в культурно-освітній роботі на благо краю та простежити зв'язки з львівською «Просвітою».

Надзвичайно цінні документи, які всебічно висвітлюють питання про роль Закарпатської «Просвіти» в справі подальшого розвитку культурних зв'язків краю з Східною Галичиною зберігаються у ЦДІАУ у Львові (фонд 348 - «Львівська «Просвіта»). Це десятки справ (сотні документів і матеріалів), які умовно можна поділити на чотири групи, а саме: 1) офіційне листування Ужгородської «Просвіти» та її філій зі Львівською «Просвітою»; 2) листування видавництв, книгарень, редакцій газет та журналів в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Тячеві, Рахові; 3) численна кореспонденція педагогічних колективів краю та окремих учителів, які просили надіслати їм українські видання; 4) особисте листування діячів Ужгородської «Просвіти», письменників, громадських діячів (Ю. Бращайка, В. Бірчака, Ю. Химинця, І. Панькевича, Ю. Боршош-Кум'ятського, В. Гренджі-Донського та ін.)

Цінним джерелом для дослідження громадсько-політичних взаємовідносин між політичними організаціями Східної Галичини і Карпатської України є матеріали 205 фонду - «Прокурор Апеляційного Суду у Львові». В них йдеться про масові нелегальні переходи польсько-чехословацького кордону українцями Східної Галичини та судові процеси над перебіжчиками. Використані документи допомагають краще з'ясувати роль ОУН в організації та керівництві нелегальними переходами. У фонді 201 зберігаються листи А. Волошина до Галицького митрополита Андрея Шептицького. Зокрема, лист від 11 грудня 1942 р., в якому А. Волошин вітав митрополита з нагоди Дня св. Андрія і лист від 28 липня 1941 р., в якому А. Волошин вносив свої пропозиції щодо створення Українського Патріархату. Великий науковий інтерес викликає лист представника ЗУНР в Югославії Григорія Микитея до митрополита Андрея Шептицького про приїзд Апостольського Візитатора Джованні Дженоккі в Галичину і становище в Югославії та Підкарпатській Русі. В ньому йдеться про спроби прихильників А.Шептицького добитися переміщення Крижевацького єпископа Д.Няраді на Закарпаття.

Великий джерельний матеріал міститься у Центральному державному архіві вищих органів влади і органів управління України (ЦДАВО України), зокрема у фондах 2188 - «Начальна команда Галицької Армії Західної області УНР»; 2192 - «Диктатор Західної Області УНР»; 3696 - «Міністерство іноземних справ УНР»; 4069 - «Редакція газети «Стрілець» за 1919 р. Українське бюро преси при Диктатурі ЗУНР»; 4440 - «Представництво ЗУНР у Празі 1919-1923 рр.». Серед документів Державного архіву Івано-Франківської області заслуговує на увагу фонд 2 - «Станіславське воєводське управління», в якому містяться численні документи про посилення денаціоналізації та полонізації місцевого українського населення та акції протесту з боку українців тощо. Заслуговують на увагу матеріали ф. 129 - «Прокурор обласного суду у м.Львові» Державного архіву Львівської області. Важливі документи про діяльність ОУН-УПА на Закарпатті зберігаються в «Особистому архіві Івана Коршинського» - активного учасника підпільного руху 40 - 50-х рр. у Закарпатті.

До джерельної бази дослідження увійшли публікації документів і матеріалів. Хоча окремі з них видані в роки радянської влади, проте містять оригінальні документи, які проливають світло на політичну ситуацію, яка склалася після розвалу Австро-Угорської монархії. Окремі відомості про місце Закарпаття в планах урядів ЗУНР та УНР містяться в опублікованих документах «Західно-Українська Народна Республіка. 1918 - 1923 рр.», «Конституційні акти України. 1917 - 1920: Невідомі конституції України», «Україна в ХХ ст.: Зб. Документів і матеріалів (1900 - 1939)», «Українська суспільно-політична думка в 20 столітті». Серед опублікованих документів особливої уваги заслуговують «Закони, накази й розпорядження уряду УНР», опубліковані у збірнику «Закон і право». Це, перш за все, «Автономія австро-угорської України», «Тимчасовий закон про адміністрацію Західно-Української Народної Республіки», «Грамота Української Національної Ради про об'єднання Західно-Української Народної Республіки з Великою Східною Україною», «Універсал Директорії Української Народної Республіки про об'єднання земель Українських», «Резолюція Трудового Конгресу України» та ряд інших.

У цілому ряді збірників документів йдеться про перебування УГА на Закарпатті, становище Східної Галичини під польським гнітом, позицію греко-католицької церкви в Галичині в особі митрополита Андрея Шептицького щодо Закарпаття, ставлення ОУН до Карпатської України, діяльність УПА на теренах краю. Маловідомий матеріал про взаємовідносини Східної Галичини і Закарпаття міститься в двох томах збірника документів і матеріалів «Культурне життя в Україні. Західні землі».

Окремого розгляду заслуговує щоденник відомого українського письменника і активного учасника подій 1938 - 1939 рр. В.Гренджі-Донського. У щоденнику «Щастя і горе Карпатської України» зібрано величезний фактичний матеріал про перебування галичан в Карпатській Україні (нелегальні переходи кордону, вступ до Карпатської Січі, діяльність галичан у штабі Січі, масові репресії гортистів проти українців Галичини, розстріли галичан на гірських перевалах тощо).

Архівні та опубліковані документи доповнюються матеріалами закарпатської та галицької періодики - цінним джерелом у висвітленні громадсько-політичних і культурних взаємин українців Закарпаття та Галичини. Важливим джерелом є мемуарна література. Найпершими спогади про революційні події 1918 - 1919 рр. на Закарпатті опублікували колишні вояки УСС та УГА М. Алиськевич, М. Андрусяк, Ю. Герасимів, О. Дудикевич, С. Забачинський, І. Молещій.

Перші праці українських дослідників про розвиток історичних подій у Закарпатті в 1918 - 1919 рр. з'явилися тільки на початку 90-х років ХХ ст. Це пояснювалося, перш за все тим, що сама проблематика національно-визвольної боротьби українського народу була заборонена. Об'єктом дослідження, як правило, слугувала революція в Угорщині та проголошення радянської влади в краї. Рішення Всезакарпатських народних зборів 21 січня 1919 р. в Хусті про возз'єднання з Україною трактувалося однозначно: закарпатці прагнули до возз'єднання з Радянською Україною. І мови не могло бути про виникнення ЗУНР, а тим більше про зв'язки політичних сил Закарпаття з нею.

Впродовж 90-х років з'явилися праці М. Болдижара, М. Вегеша, О. Довганича, в яких висвітлені окремі аспекти громадсько-політичних взаємин українців Східної Галичини і Закарпаття. Незначна кількість праць присвячена взаєминам українців Східної Галичини і Закарпаття у міжвоєнний період. Фактично, все зводиться до фрагментарного висвітлення зв'язків закарпатської та львівської «Просвіт». Маємо на увазі праці П. Федаки, О. Мазурка і В. Дідика. Зроблена спроба простежити ставлення Галицького митрополита Андрея Шептицького до Закарпаття. Окремі аспекти взаємовідносин між громадсько-політичними та культурними інстанціями Східної Галичини і Закарпаття в 1918 - 1938 рр. розглядали Й. Баглай, М. Баяновська, С. Віднянський, С. Горевалов, В.Грабовецький, В. Делеган, М. Кугутяк, І. Ліхтей, О. Малець, Б. Савчук, І. Соляр, М. Швагуляк, Б. Ярош.

Вагомий внесок у дослідження взаємовідносин українців Східної Галичини і Закарпаття зробили зарубіжні вчені П. Стерчо, П. Журавський-Граєвський, І. Лисяк-Рудницький, П.Р. Магочій, А. Шмідт, Д. Злепко та ін.

У другому розділі - «Державотворчі процеси на західноукраїнських землях після розпаду Австро-Угорщини» - визначаються спроби участі у політичних процесах українців Східної Галичини і Закарпаття, що виразилося у співпраці в лавах Українських січових стрільців, відносинах українських Народних рад із урядовцями Західно-Української Народної Республіки, культурно-просвітніх зв'язках українців по обидва боки Карпат.

Українські січові стрільці (УСС) були напіввійськовими (парамілітарними) товариствами, які існували у Галичині ще напередодні Першої світової війни. Засновані К. Трильовським у Львові при Українському січовому союзі, вони займалися організацією військового вишколу молоді. Під командуванням М. Галущинського 3 серпня 1914 р. новобранці прийняли у Стрию присягу й відбули на доукомплектування у с. Страбичево і Горонда поблизу Мукачева. Це був перший прихід УСС на Закарпаття.

Причина появи УСС на Закарпатті пояснювалася захопленням російськими військами Львова. На новому місцеперебуванні січових стрільців була проведена реорганізація. Військо поділили на два з половиною курені. Перший курінь (командувач М. Волошин) і третій півкурінь (С. Шухевич) разом з головним штабом розмістилися в Горонді, а другий курінь, очолюваний Г. Коссаком, обрав своїм місцем перебування сусіднє село Страбичево (Мукачівщина). У вищеназваних населених пунктах Закарпаття січові стрільці, мешкаючи у селянських хатах, проходили військовий вишкіл, хоча відчувався брак офіцерських кадрів та зброї. В таких умовах зав'язалися тісні стосунки військовиків з місцевим населенням.

У цілому закарпатці прихильно ставилися до січовиків. Більше того, загони поповнювалися місцевими жителями, котрі до серйозно ставилися до служби. Так, у Хусті сотня залишилася до половини січня 1915 р., виконуючи сторожову службу в місті та його околицях. Тут К. Гутковський поповнив сотню добровольцями-гуцулами, зодягнувши її та озброївши. УСС поповнювалися закарпатцями і в інших населених пунктах Закарпаття. Так, близько 400 новобранців влилося до січового куреня, який стояв у Замковій Паланці поблизу Мукачева. Особливо тепло до бійців УСС ставилася місцева молодь, котра щовечора збиралася на своєрідні сходини та співи, радо перебираючи українські народні і патріотичні пісні, серед яких звучали «Ще не вмерла Україна», «Гей там на горі Січ іде» та ін.

Українська преса неодноразово писала про успіхи пропагандистських та національно-культурних акцій УСС на Закарпатті. Більше того, із Закарпаттям пов'язано виникнення преси Українських січових стрільців. Мова йде про журнал «Новініада», редактором якого був Р. Купчинський, а художником В. Розумович (за іншою версією - О. Курилас). Журнал вийшов у 1915 р. в одному примірнику, написаному від руки (обсяг 21 сторінка), форматом звичайного учнівського зошита. Він побачив світ на Закарпатті, у невеликому селі Замкова Паланка, де стояв кіш УСС.

Однак, повноцінного вишколу так і не відбулося, бо вже 10 вересня 1914 р. виїхала сотня В. Дідушка. 17 вересня Горонду залишила сотня О. Семенюка. Наприкінці вересня стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козачими частинами в районі Верецького і Ужоцького перевалів. Це було перше бойове хрещення УСС, хоч вони і зазнали великих втрат та були знову змушені відійти до Карпат. 28 вересня залишки сотні О.Семенюка зібралися в с. Великий Березний. У повідомленні австрійського генерального штабу від 9 жовтня 1914 р. відзначалося, що «Українські Січові Стрільці відзначилися при відкиненні ворога з Карпат».

Поступово лінія фронту перемістилася з Бескиду на Закарпаття. Сотні були поділені на двадцятки. Австрійське командування робило все для того, щоб ці нечисельні угрупування УСС включити до своїх військових частин. Не бажаючи підпорядковуватись австрійцям, двадцятки січових стрільців пробивалися до Волівця, де на той час перебувала Головна Команда УСС. Окремі двадцятки перейшли горами до Волового та Горонди. На початку жовтня всім загонам УСС, які були розкидані на Закарпатті, наказали зібратися в Чинадієві. 7 жовтня курінь Г. Коссака попрямував до Верецьких, а півкурінь виїхав через Ужок до Турки. Коли австрійські війська під натиском переважаючих сил росіян відійшли в гори Закарпаття, на УСС було покладено функції розвідувально-стежної служби.

Свідченям подальших звЧязків слугував той факт, що між Народними радами, зокрема в Ясіня, і урядом ЗУНР встановилися тісні стосунки, які ні на мить не припинялися. Особливо це проявилося в часи становлення й функціонування Гуцульської Республіки. Незважаючи на короткочасність свого існування, у діяльності Гуцульської Республіки простежуються окремі елементи державотворення. З ініціативи С. Клочурака та його соратників у Ясіня і околицях організовується адміністрація, яка бере на себе контроль і керівництво 20 тисячами населення. Гуцульська Республіка стала маленькою самостійною одиницею зі своєрідним парламентом -- Гуцульською Народною Радою. Всі справи республіки обговорювали на засіданнях Ради, які були відкритими. Владу Гуцульської Республіки було поділено на чотири секції.

Необхідно відзначити, що одним із учасників гуцульського державотворення був Євген Пуза - старшина армії ЗУНР. Він попросив у секретаря Народної оборони Західної України полковника Д. Вітовського військової допомоги. Той заявив, що ЗУНР готова допомогти, але тільки тоді, коли гуцули сформують власні військові частини. Є. Пуза запропонував створити Гуцульську народну оборону. Відтак, галичани брали активну участь у військовій кампанії гуцулів на території Румунії. Гуцульська Республіка проіснувала до 11 червня 1919 р., тобто до тих пір, коли румунські війська увійшли до Ясіня. Багатьох членів Ради заарештували. Така доля спіткала і лідера Гуцульської Республіки Степана Клочурака. Його батька румуни водили по селу і нещадно били, від чого він невдовзі помер. В. Климпуш і Д. Німчук щасливо дісталися до Галичини. Румуни господарювали в Ясінях більше року і відійшли тільки 30 червня 1920 р., коли чехословацька адміністрація перебрала цілу Мараморощину, за винятком Сигета та 14 сіл в його околицях, що відійшли до Румунії. Та, незважаючи на окупацію румунами Гуцульщини, місцеве населення продовжувало боротьбу в партизанських загонах.

21 січня 1919 р. Всезакарпатський з'їзд у Хусті прийняв одноголосне рішення про приєднання Закарпаття до України із урахуванням автономних прав місцевого населення. Доцільним буде нагадати і факт, про який в літературі мало згадується, що в тимчасовій конституції Західно-Української Народної Республіки від 13 листопада 1918 р. Закарпаття було проголошено складовою частиною цієї республіки. Для визнання де-юре Закарпаття складовою частиною України служило рішення Всезакарпатського з'їзду в Хусті від 21 січня 1919 р.

У 20 - 30-х роках між Східною Галичиною і Закарпаттям встановилися досить тісні культурницькі стосунки. Необхідно відзначити, що особливо цьому сприяв митрополит Андрей Шептицький, який постійно акцентував увагу на тому, що галичани і закарпатці - кровні брати, діти єдиної матері - України. Постійно на Закарпаття надходили українські книги та журнали, видані у Львові. Для налагодження культурних контактів з Галичиною Львів відвідували закарпатці, зокрема А. Штефан.

У міжвоєнний період на Закарпатті опинилося чимало галицьких письменників та літературознавців, які значною мірою сприяли становленню сучасної закарпато-української літератури. Досить назвати Івана Данькевича, Марійку Підгірянку, Корнила Заклинського та ін.

Галичани в значній мірі спричинилися до започаткування в 20-х роках пластового руху на Закарпатті. Йдеться перш за все про А.Дідика, О. Вахнянина та Л. Бачинського. Професор А. Дідик, що народився поблизу Коломиї, заклав перший пластовий відділ українського «Пласту» в Берегові.

У третьому розділі - «Східна Галичина і Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр.» - досліджується активне висвітлення процесу творення Карпатської України в галицькій періодиці, масовість нелегальних переходів польсько-чехословацького кордону українцями Східної Галичини та й взагалі державотворча діяльність галицьких українців на Закарпатті.

Своєї кульмінації взаємозв'язки українців Східної Галичини і Закарпаття досягли наприкінці 30-х років, коли виникла автономна, а згодом незалежна Карпато-Українська держава. У цей час вони знову, як і в 1918 - 1919 рр., набули яскравого політичного забарвлення. Солідарність галичан з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців проявилася в масових нелегальних переходах польсько-чехословацького кордону, численних акціях протесту проти польсько-угорських зазіхань на Закарпаття. Не залишилися осторонь також закарпатці. Вони засудили геноцид польських властей проти галичан, виступили ініціаторами міжнародної підтримки справедливої боротьби українців Галичини за здобуття автономних прав.

Українці Східної Галичини підтримували Карпатську Україну як морально і матеріально, так і у військовому відношенні. Галичани, яким пощастило успішно перейти кордон, масово вливалися до лав Карпатської Січі, яка досить швидко перетворилася з напівмілітарної організації у Збройні Сили молодої держави. Галичани в значній мірі спричинилися до власне виникнення Карпатської Січі, розробивши її Статут та сформувавши військовий штаб. До нього ввійшло чимало українських емігрантів з Галичини, відомих військових фахівців, які відіграли значну роль у захисті Карпатської України від угорських гортистів. Особливої уваги заслуговують Михайло Колодзінський-Гузар та Зенон Коссак-Тарнавський, котрі віддали свої життя за незалежність Карпато-Української держави.

З перших днів надання Карпатській Україні автономних прав, на її території з'явилися члени ОУН, серед яких більшість становили галичани. Вони відіграли неабияку роль у формуванні Карпатської Січі, хоча так і не змогли створити боєздатні збройні сили. Доказом цього є слабкий опір Карпатської Січі угорській армії. Завдяки членам ОУН Я.Барановському, Р. Шухевичу, О. Ольжичу та іншим були встановлені контакти Закарпаття із світовими українськими організаціями, які допомагали уряду Августина Волошина у фінансовому відношенні. Використані джерельні матеріали дають можливість зробити висновок, що члени ОУН відіграли неоднозначну роль у розвитку політичних подій 1938 - 1939 рр. у Закарпатті. Окремі його члени взяли участь у античехословацькому повстанні 13 - 14 березня 1939 р., що призвело до кровопролитних сутичок між січовиками і чеським військом. Ці бої суттєво погіршили українсько-чеські відносини й фактично виключили подальшу співпрацю Карпатської Січі та чеських військ у боях проти угорців. І незважаючи на поразку національно-визвольної боротьби 1938 - 1939 рр. громадсько-політичні взаємини між закарпатськими і галицькими українцями не припинилися.

Висновки

У висновках підсумовуються та обґрунтовуються результати наукового дослідження відповідно до поставленої мети і завдань. Виходячи із змісту дослідження дисертантка прийшла до висновку, що:

Відносини між українцями Закарпаття та Східної Галичини не припинялися протягом століть, а в ХХ ст. досягли своєї кульмінації. Особливо тісними стосунки між закарпатцями і галичанами стали після розвалу Австро-Угорської монархії, коли виникли ЗУНР і УНР, а потім об'єдналися в єдину державу. Закарпатські українці не залишилися осторонь національно-визвольної боротьби 1918 - 1919 рр., що вилилось у прийнятті рішення Всезакарпатських народних зборів 21 січня 1919 р. про возз'єднання з Україною, проголошення і діяльність Гуцульської Республіки, участь у роботі громадсько-політичних форумів, зокрема в Станіславові та Львові.

Міжвоєнна Чехословаччина відзначалася демократичністю суспільно-політичного життя, що створило хороші взаємин між українськими партіями, товариствами та окремими політичними і культурними діячами Закарпаття та Східної Галичини.

У березні 1939 р. галичани взяли активну участь в обороні Карпатської України і у подальших взаємовідносинах між урядом Карпатської України в еміграції та Проводом Українських Націоналістів.

Крім того, нами: досліджено умови перебування українських січових стрільців на Закарпатті в 1914 - 1915 рр., з'ясовано ставлення до них місцевого населення. До того ж висвітлено відносини українських народних рад Закарпаття, перш за все Хустської та Ясінянської, з урядами ЗУНР у 1918 - 1919 рр., які проявилися у виникненні Гуцульської Республіки.

Доведено міцність різноманітних стосунків між українцями Східної Галичини і Закарпаття у міжвоєнний період (політичні, національно-культурні, церковні). Також охарактеризовано солідарність українців Східної Галичини з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців у 1938 - 1939 рр. Упродовж короткочасного існування Карпатської України галичани надавали їй постійну моральну і матеріальну підтримку. Українські депутати в польському Сеймі неодноразово виступали з нотами протесту проти імперських зазіхань щодо Закарпаття з боку Угорщини і Польщі, проводили різноманітні демонстрації та акції підтримки національно-визвольних змагань закарпатських українців. Із жовтня 1938 до березня 1939 рр. не припинялися масові нелегальні переходи польсько-чеського кордону, які мали своєю метою допомогти українському уряду в краї. Разом з тим, необхідно відзначити, що ці переходи кордону ускладнювали міжнародне становище молодої держави, уряд якої змушений був постійно давати відповіді на численні ноти протесту польського посла.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора

1. Греченюк Н. Національно-визвольні змагання українців Східної Галичини і Закарпаття в 1918 - 1950 рр. ХХ ст. / М. Вегеш, Н. Греченюк : монографія. - Ужгород, 2003. - 196 с. (80 % авторства).

2. Греченюк Н. Національно-культурні взаємовідносини українців Східної Галичини і Закарпаття в міжвоєнний період (1919 - 1938) / Надія Греченюк // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : історія // Ужгород. націон. ун-т. - Ужгород: «Вісник Карпат», 2004. - Вип. 11. - С. 113 - 132.

3. Греченюк Н. Всезакарпатські народні збори 21 січня 1919 р. про возз'єднання Закарпаття з Україною / Надія Греченюк // Carpatica - Карпатика : Україна на зламі століть : Актуальні проблеми історії, етнології та політології / Ужгород. націон. ун-т, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - Вип. 26. - С. 33 - 49.

4. Греченюк Н. Державотворчі процеси на західноукраїнських землях і Закарпаття (1918 - 1919) / М. Вегеш, Н. Греченюк // Carpatica - Карпатика : Україна на зламі століть : Актуальні проблеми історії, етнології та політології / Ужгород. націон. ун-т, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - Вип. 26. - С. 59 - 87.

5. Греченюк Н. Громадсько-політичні і культурні взаємини українців Східної Галичини і Закарпаття в першій половині ХХ ст. : огляд джерел і літератури / Надія Греченюк // Carpatica - Карпатика : Актуальні проблеми політичної історії та духовності Закарпаття / Ужгород. націон. ун-т, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - Вип. 28. - С. 28 - 78.

6. Hrecheniuk N. A galнciai ukrбnok йs Kбrpбtalja 1938 - 1939-ben / M. Vegesh, N. Hrecheniuk // Kбrpбtalja 1938 - 1941 : Magyar es ukrбn tцrtйneti kцzelнtйs. - Budapest, 2004. - S. 53 - 69.

Анотація

Греченюк Н.І. Східна Галичина і Закарпаття: проблеми суспільно-політичних взаємин (1918 - 1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Ужгородський національний університет, Ужгород, 2008.

У роботі дисертантки визначаються особливості суспільно-політичних взаємин між українцями Східної Галичини і Закарпаття впродовж 1918 - 1939 рр. Тема охоплює період складних державотворчих процесів у Західній Україні в міжвоєнний період ХХ ст., починаючи від рішень Народних рад Закарпаття і Всезакарпатського народного з'їзду в Хусті про возз'єднання з Україною, функціонування Гуцульської Республіки до Карпато-Українського державотворення в 1939 р.

Аналізуються взаємовідносини місцевого населення і Українських січових стрільців, котрі перебували на території Закарпаття в роки Першої світової війни, стосунки представників українських Народних рад із урядовцями Західно-Української Народної Республіки, культурно-просвітні зв'язки українців по обидва боки Карпат.

Досліджується активна державотворча діяльність українців Східної Галичини і Закарпаття, солідарність галичан з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців, масовість нелегальних переходів польсько-чехословацького кордону, численні акції протесту проти польсько-угорських зазіхань на Закарпаття. Доведено, що українці Східної Галичини підтримували Карпатську Україну як морально і матеріально, так і у військовому відношенні. Галичани в значній мірі спричинилися до власне виникнення Карпатської Січі, розробивши її Статут та сформувавши військовий штаб. До нього ввійшло чимало українських емігрантів з Галичини, відомих військових фахівців, які відіграли велику роль в захисті Карпатської України від угорських гортистів. Особливої уваги заслуговують М.Колодзінський-Гузар та З.Коссак-Тарнавський, котрі віддали свої життя за незалежність Карпато-Української держави.

Ключові слова: Східна Галичина, Закарпаття, Карпатська Україна, Українські січові стрільці, державотворення, суспільно-політичні проблеми, культурно-просвітницька діяльність, національна свідомість.

Аннотация

Греченюк Н.И. Восточная Галичина и Закарпатье: проблемы общественно-политических отношений (1918 - 1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2008.

В работе диссертантки определяются особенности общественно-политических отношений между украинцами Восточной Галичины и Закарпатья в 1918 - 1939 гг. Тема включает период сложных процессов государственного строительства в Западной Украине в междувоенный период ХХ в., начиная с решений Народных рад Закарпатья и Всезакарпатского народного съезда в Хусте о воссоединении с Украиной, функционирование Гуцульской Республики до государственной независимости Карпатской Украины в 1939 г.

Анализируются отношения местного населения и Украинских сечевых стрельцов, которые находились на територии Закарпатья в годы Первой мировой войны, отношения представителей украинских Народных рад с правительством Западно-Украинской Народной Республики, культурно-просветительские связи украинцев с обеих сторон Карпат.

В 20 - 30-х гг. ХХ в. между Восточной Галичиной и Закарпатьем востановились достаточно тесные культурные отношения. Необходимо подчеркнуть, что особенно этому способствовал митрополит Андрей Шептицкий, который постоянно акцентировал внимание на том, что галичане и закарпатцы - кровные братья, дети одной матери - Украины. Постоянно в Закарпатье поступали украинские книги и журналы, изданные во Львове. Для налаживания культурных контактов с Галичиной во Львов приезжали закарпатцы (А. Штефан и др.).

В междувоенный период в Закарпаттье емигрировали множество галицких писателей и литературоведов, которые в большой степени способствовали становлению современной закарпато-украинской литературы (Иван Данькевич, Марийка Пидгирянка, Корнилий Заклинский и др.). Галичане стояли у истоков пластового движения в 20-х гг. на Закарпатье (Андрей Дидык, Остап Вахнянин, Леонид Бачинский, др.).

Исследуется активная государствообразующая деятельность украинцев Восточной Галичины и Закарпатья, солидарность галичан с национально-освободительной борьбой закарпатских украинцев, массовость нелегальных переходов польско-чехословацкой границы, многочисленные акции протеста против польско-венгерских нападок на Закарпатье. Доказано, что украинцы Восточной Галичины поддерживали Карпатскую Украину как морально и материально, так и в военном отношении. Галичане в большой степени причасны к возникновению Карпатськой Сечи, разработке ее Статута и формированию военного штаба. В него вошло немалое количество украинских эмигрантов с Галичины, извесных военных специалистов, которые отыграли значительную роль в защите Карпатской Украины от венгерских гортистов. Особенного внимания заслуживают М.Колодзинский-Гузар и З.Коссак-Тарнавский, которые отдали свою жизнь за независимость Карпато-Украинской державы.

С первых дней завоевания Карпатской Украиной автономных прав, на ее територии появились члены ОУН, большинство из которых были галичанами. Они также отыграли значительную роль в формировании Карпатской Сечи, хотя так и не смогли создать боеспособные силы. Доказательством этого есть слабое сопротивление Карпатской Сечи венгерской армии. Благодаря членам ОУН Я. Барановскому, Р. ухевичу, О. Ольжичу и другим были встановлены контакты Закарпатья с зарубежными украинскими организациями, которые помагали правительству А. Волошина в финансовом отношении. Использованные архивные материалы дают возможность сделать заключение, что члены ОУН отыграли неоднозначную роль в развитии политических событий 1938 - 1939 гг. в Закарпатье. Отдельные ее члены взяли участие в античехословацком восстании 13 - 14 марта 1939 г., что привело к кровопролитию между сечовиками и чешскими войсками. Эти бои значительно усугубили украинско-чехословацкие отношения и фактически исключили возможность дальнейшего сотрудничества Карпатской Сечи и чешских военных в боях против венгров.

Ключевые слова: Восточная Галичина, Закарпатье, Карпатская Украина, Украинские сечевые стрельцы, создание государства, общественно-политические проблемы, культурно-просветительская деятельность, национальная сознательность.

Summary

Hrechenyuk N.I. South Galichina and Transcarpathia: Problems of social-political relations (1918 - 1939). - Manuscript.

The thesis project is devoted to the study of the peculiarities of social-political relations between Ukrainians of South Galichina and Transcarpathia during 1918 - 1939. The theme under consideration includes the period of complicated processes of statecraft in Western Ukraine in the between war period of the XXth century beginning with decisions of Transcarpathian People's Rada and All-Transcarpathian People's Congress in Khust on reunion with Ukraine and functioning of Hutsul Republic up to state independence of Karpathian Ukraine in 1939.

Relations of local population and Ukrainian sichovy shots during World War I, relations of Ukrainian People's Rada representatives with Western Ukrainian People's Republic Government, cultural and educational relations of Ukrainians on both sides of Carpathian mountains are analysed in the given thesis. During 20-s - 30-s closed cultural relations have been established between South Galichina and Transcarpathia. This processwas promoted by Andriy Sheptytskyi, who always stressed that Galichians and Transcarpathians have always been brothers and own children of their Mother-Ukraine.