Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

УДК 325.56:355 (477)"1992/2006"(043.3)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Участь збройних сил України в міжнародній миротворчій діяльності (1992 - 2006 рр.)

20.02.22 - військова історія

Козинець Іван Павлович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Пошедін Олег Іванович, Національна академія оборони України, начальник кафедри міжнародних відносин.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Сідак Володимир Степанович, Університет економіки та права "КРОК", проректор;

кандидат історичних наук Луник Олег Орестович, Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, науковий співробітник.

Захист відбудеться “ 21 ” січня 2009 р. о 15-й годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою: 03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Автореферат розісланий “ 19 ” грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. М. Грицюк

миротворчий контингент збройний міжнародний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Геополітична ситуація, що складається у світі, на сучасному етапі супроводжується появою широкого спектра загроз нового типу і цим посилюється невизначеність міжнародного простору безпеки. В цих умовах жодна з держав, якою б сильною в економічному та військовому відношенні не була, не може самостійно відгородитися від потенційних загроз. Потенційні загрози перетинають державні кордони й вимагають від міжнародного співтовариства усувати їх на глобальному, регіональному, а також національному рівнях. Попередження та припинення воєнних конфліктів міжнародними зусиллями стали особливо актуальними в умовах зростання взаємозалежності держав у сучасному світі. Тому виникає необхідність та потреба у розширенні та зміцненні міжнародної миротворчої діяльності, об'єднанні зусиль миролюбних країн у попередженні та припиненні воєнних конфліктів.

Україна поряд з демократичними країнами співробітничає з міжнародними організаціями з метою запобігання конфліктам, врегулювання кризових ситуацій та постконфліктної відбудови країн у різних регіонах конфлікту.

Україна розглядає міжнародну миротворчу діяльність як засіб створення стабільного зовнішньополітичного середовища та зміцнення глобальної та європейської системи безпеки. Безпосередня участь частин та підрозділів Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності під егідою міжнародних організацій сприяє зміцненню міжнародного авторитету нашої держави, запозиченню та використанню досвіду військового будівництва передових країн світу.

Наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у визначенні історичних умов участі України у міжнародній миротворчій діяльності, розкритті ролі і місця Збройних Сил України у підтриманні міжнародного миру, виявленні основних форм і способів миротворчої діяльності, виробленні рекомендацій щодо підвищення ефективності підготовки українських контингентів до участі у миротворчих місіях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами та планами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної роботи Національної академії оборони України "Міжнародна миротворча діяльність у системі забезпечення національної безпеки України" (шифр "Гарантія", номер державної реєстрації 0101U000517), в якій дисертантом виконано розділ "Основні заходи міжнародної миротворчої діяльності, форми і способи їх реалізації".

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу доступних джерел узагальнити досвід застосування українських військових контингентів у миротворчих операціях, розкрити характерні риси та особливості цієї діяльності і виробити практичні пропозиції щодо подальшого використання та вдосконалення набутого досвіду Збройними Силами України.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

- встановити стан наукової розробки та джерельну базу обраної теми;

- визначити фактори, що обумовили участь українських миротворчих контингентів у міжнародній миротворчій діяльності;

- дослідити роль та місце українських контингентів під час виконання миротворчих місій;

- виявити тенденції участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності;

- запропонувати можливі напрями використання отриманого досвіду в інтересах подальшого розвитку Збройних Сил України.

Об'єктом дослідження є міжнародна миротворча діяльність під егідою міжнародних організацій.

Предмет дослідження: участь підрозділів та частин Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН та НАТО (1992-2006 рр.).

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації стали принципи історизму, об'єктивності, системності та комплексності. Під час підготовки дисертації використовувалися порівняльно-історичний, статистичний, логіко-аналітичний, проблемно-хронологічний методи. Сукупність цих принципів та методів дали змогу осмислити участь українських військових підрозділів та частин у міжнародній миротворчій діяльності.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1992 року по 2006 роки. Нижня межа дослідження обумовлена початком участі миротворчих контингентів Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях. Верхня межа дослідження обумовлена тим, що у 2006 році закінчився третій етап участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі вивчення архівних джерел, законодавчих та нормативних документів України, документів міжнародних організацій, аналізу різноманітної науково-дослідної літератури, матеріалів періодичних видань вперше розкрито та узагальнено фактори, які обумовлювали застосування українських підрозділів у міжнародній миротворчій діяльності; встановлена періодизація участі підрозділів та частин Збройних Сил України у миротворчій діяльності під егідою ООН та НАТО.

Набули подальшого розвитку дослідження та висвітлення організації забезпечення і виконання завдань українськими миротворчими контингентами за призначенням; виявлення тенденцій розвитку міжнародної миротворчої діяльності; висновки, узагальнення та практичні рекомендації доповнюють наукові знання щодо історії Збройних Сил України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: у подальших воєнно-історичних дослідженнях; під час підготовки воєнно-історичних праць, навчальних посібників та курсів лекцій з воєнної історії; органами військового управління для надання практичних рекомендацій командирам щодо удосконалення системи підготовки та застосування підрозділів Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях; у навчально-виховному процесі у військових навчальних закладах.

Окремі матеріали дослідження використовувалися у ході навчальних занять зі слухачами Національної академії оборони України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням автора. Публікації з теми дисертації виконані особисто за виключенням монографії "Міжнародна миротворча діяльність у системі забезпечення національної безпеки України", в якій дисертант відпрацював параграф 2.1.1.1. "Політична сфера". Стаття "Миротворча діяльність Збройних Сил України в реалізації національних інтересів" відпрацьована разом з Малютою О. М., в якій дисертантом обґрунтовано положення щодо доцільності застосування підрозділів Збройних Сил України у складі миротворчого контингенту регіональної організації ГУАМ.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідались на науково-методичній конференції "Євроатлантична інтеграція України: формування у особового складу Збройних Сил України позитивного ставлення до НАТО" (м. Київ, 2005 р.), на науково-практичній конференції "Актуальні питання та шляхи переходу підрозділів Збройних Сил України до євроатлантичних стандартів з урахуванням досвіду їх підготовки та участі у міжнародних миротворчих операціях та навчаннях" (м. Львів, 2006 р.), а також доповідались на засіданнях профільних кафедр Національної академії оборони України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені у 9-х публікаціях автора, з них 4 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації підпорядкована виконанню мети та завдання дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків (обсяг основної частини дисертації 187 стор.). Список використаних джерел і літератури включає 314 найменувань. Загальний обсяг дисертації - 226 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет та мету дослідження, його хронологічні межі, з'ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та основні методи дослідження" проведено історіографічний аналіз літератури, виявлена джерельна база та викладено основні методи дослідження.

У першому підрозділі "Історіографія теми дисертаційного дослідження" відзначено, що миротворча діяльність Збройних Сил України не залишилась поза увагою дослідників. Історіографія з теми дослідження складається із праць, які висвітлюють загальні підходи до зміцнення воєнно-політичної безпеки у світі і ролі Збройних Сил України у цьому процесі, а також подають інформацію про міжнародну миротворчу діяльність за участю українських військовослужбовців. Спеціальних наукових праць, які б у хронологічній послідовності висвітлювали підготовку та участь підрозділів та частин Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності по врегулюванню воєнних конфліктів, немає.

Особливість праць із зазначеної тематики в тому, що вони присвячені участі підрозділів та частин Збройних Сил України в окремих миротворчих операціях. У дослідженні О. Пулима йдеться про участь миротворчих підрозділів України під егідою ООН у ході вирішення конфліктів на теренах колишньої Югославії. В роботі О. Луника визначаються передумови становлення системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів під егідою ООН та у складі багатонаціональних сил, розкриваються миротворчі операції на території колишньої Югославії. В роботах В. Грубова, О. Шилової, К. Білої, С. Акулова проведено воєнно-політичний огляд миротворчих операцій, розкривається співробітництво України та її Збройних Сил з ООН, НАТО та ОБСЄ. І. Коропатнік досліджував правові засади діяльності миротворчих сил ООН, соціально-правовий захист військовослужбовців миротворчих контингентів.

Науковці Національної академії оборони присвятили ряд праць, в яких розглядаються різні аспекти участі підрозділів та частин Збройних Сил України у миротворчій діяльності. Зокрема, В. Стрижевський, В. Овчинніков, М. Багінський видали працю "Підготовка та дії підрозділів (частин) під час проведення миротворчих операцій"; М. Цюрупа - "Миротворчі операції як міжнародно-гуманітарний феномен та специфічний тип воєнної практики"; В. Лісневський, М. Петренко - "Інженерне забезпечення миротворчої операції"; С. Хацановський - "Миротворча діяльність Збройних Сил України: досвід, теорія, практика".

Історичні передумови виникнення миротворчих операцій, їх суть та правові аспекти знайшли часткове обґрунтування у праці О. Гуржія, В. Макарова, А. Леги "Узагальнення досвіду проведення миротворчих операцій в другій половині ХХ століття". У працях Г. Перепелиці аналізується європейська безпека, характер регіональних та субрегіональних конфліктів. В. Смолянюк визначає характер адаптації України до військово-силових реалій сучасної геополітики. І. Поліщук у своїй праці розкриває причини виникнення сучасних воєнних конфліктів, роль воєнної складової в підтриманні миру. Однак, автор свої дослідження обмежує 1992 - 1996 роками.

Основні принципи застосування миротворчих підрозділів Збройних Сил України знайшли часткове висвітлення в працях О. Губаренка, О. Капта, М. Карпенка, В. Нікітюка. Дослідники розкривають існуючу нормативно-правову базу, міжнародно-правові аспекти миротворчої діяльності. У дослідженнях А. Панюка аналізується процес створення системи міжнародних військових відносин, участь українських військовослужбовців у миротворчих операціях, налагодження співпраці Збройних Сил України з НАТО.

Помітне місце в історіографії становлять публікації керівників військового відомства України, які в різні роки незалежності нашої країни були безпосередніми учасниками прийняття воєнно-політичних рішень щодо застосування Збройних Сил України у врегулюванні воєнних конфліктів. Це, зокрема, праці В. Радецького, О. Кузьмука, В. Шкідченка, А. Гриценка, М. Пальчука, О. Затинайка.

З 2002 року Національним науково-дослідним центром оборонних технологій і воєнної безпеки України стали видаватися щорічні наукові тематичні збірники, в яких розглядаються теоретичні та практичні аспекти міжнародної миротворчої діяльності, підготовки і застосування відповідних контингентів та персоналу до міжнародних миротворчих операцій.

Воєнно-політичні аспекти участі Збройних Сил України у розв'язанні міжнародних конфліктів розглядалися на науково-практичних конференціях. На них, зокрема, аналізувалися локальні війни та збройні конфлікти сучасності, шляхи вдосконалення підготовки та застосування миротворчих контингентів Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях. На науково-практичних конференціях обговорювалася оборонна політика нашої держави, її співробітництво з міжнародними організаціями.

Отже, окремі напрями участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності знайшли висвітлення у працях вітчизняних дослідників. Разом з тим аналіз історіографії свідчить, що не знайшли належного обґрунтування фактори, які обумовили застосування українських підрозділів у міжнародній миротворчій діяльності. Визначаючи періодизацію участі підрозділів та частин Збройних Сил України у миротворчій діяльності, в історіографії не знайшли висвітлення особливості кожного з періодів. Потребує наукового узагальнення досвід підготовки українських підрозділів до участі у міжнародних миротворчих операціях. Залишаються малоз'ясованими особливості участі підрозділів Збройних Сил України у миротворчій діяльності під егідою ООН та в миротворчих заходах НАТО.

У другому підрозділі "Джерельна база наукового пошуку" доводиться, що основою дисертації стала сукупність вітчизняних та зарубіжних джерел, які прямо або опосередковано відображають миротворчу діяльність України та її Збройних Сил. Вивчено та використано документи, які знаходяться у Галузевому державному архіві Міністерства оборони України: фонд 2829 - 15 окремий спеціальний вертолітний загін; фонд 3065 - 901 окрема понтонно-мостова рота; фонд 3083 - 70 танкова рота; фонд 3430 - 64 окрема спеціальна рота (механізована); фонд 3580 - 17 вертольотна ескадрилья (транспортно-бойова); фонд 4062 - 240 окремий спеціальний батальйон; фонд 4115 - 8 окремий спеціальний вертолітний загін; фонд 4230 - 14 окремий спеціальний вертолітний загін; фонд 4537 - 92 окрема аеромобільна рота; фонд 4558 - 11 окремий інженерний взвод; фонд 4748 - 19 окремий батальйон РХБ забезпечення; фонд 4783 - 5 окрема механізована бригада; фонд 5363 - 6 окрема механізована бригада; фонд 5413 - 20 окремий вертолітний загін; фонд 5514 - 7 окрема механізована бригада; фонд 5619 - 81 тактична група; фонд 5631 - 3 окремий інженерний батальйон. Наявні архівні матеріали сприяли відтворенню порядку формування миротворчих підрозділів та їх діяльність. Накази (розпорядження) командирів частин дозволили простежити хронологію і хід виконання українськими підрозділами та частинами поставлених завдань.

Встановлено, що миротворці Збройних Сил України у 1992 - 2006 роках брали участь у миротворчих операціях у Боснії і Герцеговині, Східній Славонії, Македонії, Анголі, Гватемалі, Косово, Таджикистані, півострові Превлака, Афганістані, Сьєрра-Леоне, Кувейті, Іраку, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Лівані, Ліберії.

Матеріали архіву Верховної Ради України (фонд № Р-1 (28 справ)) дозволили автору відстежити порядок прийняття Законів України, відтворити ставлення політичних сил до направлення українських миротворчих контингентів для участі під час виконання завдань по врегулюванню конфліктних ситуацій. Укази Президента України, рішення Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України дали можливість відстежити практичну реалізацію державного курсу України щодо участі українських миротворчих підрозділів та частин у миротворчій діяльності.

У другому розділі "Фактори, що обумовлюють участь українських миротворчих контингентів у миротворчій діяльності" визначаються основні чинники, які вплинули на рішення вищого державного та військового керівництва України про участь частин та підрозділів Збройних Сил України до виконання миротворчих завдань.

У першому підрозділі "Воєнно-політичні та воєнно-стратегічні фактори участі України у міжнародній миротворчій діяльності" розглянуті наявні основні загрози безпеці України глобального і регіонального масштабу.

Участь Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності визначалась, насамперед, воєнно-політичною обстановкою в окремих регіонах та країнах. Під час оцінки воєнно-політичної обстановки виявляється її поточний стан та тенденції розвитку, з якими пов'язана реальна або потенційна небезпека порушення стабільності і миру, виникнення міждержавних або внутрішньодержавних конфліктів, які загрожували б міжнародній і національній безпеці. З точки зору національних інтересів України важливим аспектом оцінки воєнно-політичної обстановки є визначення умов можливої участі нашої держави у міжнародних акціях і заходах щодо встановлення і підтримання миру в кризових державах (регіонах). Воєнно-політична обстановка на державному рівні розглядалася у тісному взаємозв'язку за рівнями: світовий (глобальний), континентальний, регіональний (насамперед, в регіоні, до якого належить Україна, та суміжних з ним), локальний (в окремих країнах їх внутрішній стан і зовнішня політика).

У той же час складність і динамічність воєнно-політичної і воєнно-стратегічної обстановки у світі і в регіоні потребують прискіпливого і зваженого підходу до прийняття рішення про участь або неучасть України в тих чи інших заходах міжнародної миротворчої діяльності. У кожному випадку мають бути враховані національні інтереси і реальні можливості України.

Воєнно-стратегічні умови є важливим фактором, що впливає як на прийняття та імплементацію політичних рішень щодо участі українських підрозділів та частин у міжнародних миротворчих операціях, так і на спрямованість підготовки миротворчих контингентів, визначення їх практичних завдань, форм і способів їх вирішення. Міждержавні і внутрішньодержавні конфлікти, що потребують втручання міжнародної спільноти держав, виникають в різних регіонах планети, кожен з яких характеризується певними особливостями воєнно-політичної, воєнно-стратегічної та іншої обстановки. Ось чому в практиці ООН чітко позначилася тенденція зміщення миротворчих зусиль з використанням міжнародних військових контингентів на регіональний рівень.

Україна як одна з держав-засновниць ООН надає виняткового значення діяльності ООН у миротворчих процесах та зміцнення миру і безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики, як засіб зміцнення національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища, як внесок у зміцнення загальносвітової безпеки та побудови стабільної і безпечної Європи.

Поряд з ООН все більш значну роль в урегулюванні конфліктів відіграють регіональні та субрегіональні організації. Відбувається активний пошук нових підходів у визначенні ролі регіональних організацій у миротворчому процесі. Підтвердженням цьому є прийняття рішення про створення у рамках Європейського союзу миротворчих сил швидкого реагування, активізація формування Африканських сил кризового реагування.

Отже, застосування воєнної сили у формі міжнародних миротворчих операцій за мандатом ООН, ОБСЄ стало визнаним шляхом встановлення міжнародного спільного контролю за конфліктуючими сторонами, блокування їх збройного протистояння, примушення до миру, відновлення та підтримання миру.

У другому підрозділі "Нормативно-правові засади участі Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях" проаналізовано законодавчі та нормативно-правові документи щодо допуску українських підрозділів до участі в міжнародній миротворчій діяльності, а також соціального та правового захисту військовослужбовців-миротворців.

Встановлено, що для практичної реалізації державного курсу щодо участі у міжнародній миротворчій діяльності в Україні розроблено і введено в дію відповідні нормативно-правові документи на рівні Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Рішення державного керівництва України щодо залучення контингентів та підрозділів до миротворчих заходів базуються на міжнародних правових документах.

Вважаємо, що гострою проблемою залишається соціальний захист військовослужбовців та пенсійне забезпечення інвалідів та членів їх сімей, які загинули або стали інвалідами під час виконання службового обов'язку в миротворчих заходах. Все більшої актуальності в Україні набуває потреба у розробленні та впровадженні в практику нормативно-правових документів, які повністю відповідали б вимогам міжнародного права та визнаним стандартам ООН, НАТО, ОБСЄ.

У третьому підрозділі "Військовий фактор участі у миротворчій діяльності" проаналізовано процес залучення частин та підрозділів Збройних Сил України до миротворчих місій, їх сумісність з підрозділами інших країн. Українські миротворчі контингенти почали брати участь у міжнародній миротворчій діяльності з липня 1992 року. Встановлено, що впродовж 1992-2006 років в різні регіони континенту було направлено 19 військових формувань. У миротворчих операціях брали участь близько 30 тисяч осіб, залучалось понад 2,5 тисячі одиниць техніки.

Одним з основних показників даного фактора стала наявність необхідної кількості підготовлених військовослужбовців та працівників Збройних Сил України для участі у заходах міжнародної миротворчої діяльності, які включалися до складу миротворчого контингенту, а також матеріально-технічні ресурси та послуги (бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв'язку, транспортні засоби з екіпажами, продовольство, медикаменти тощо).

У лютому 1994 року Україна задекларувала свою готовність брати участь у Системі резервних угод ООН. Секретаріату ООН було надано інформацію про підрозділи Збройних Сил України, призначених для включення до Системи резервних угод.

З метою сприяння досягненню взаємосумісності сил держав-партнерів та держав-членів НАТО під час проведенні миротворчих і пошуково-рятувальних операцій у рамках програми "Партнерство заради миру" була реалізована ініціатива НАТО під назвою "Процес планування та оцінки сил" (ППОС/PARP).

Для Збройних Сил України важливим напрямом стала підготовка визначених сил і засобів до взаємодії зі збройними силами держав-членів НАТО в миротворчих заходах. Понад 20 частин були внесені до Переліку спільного фонду оперативних сил і можливостей. Такі спеціалісти, крім високої професійної підготовки, повинні були мати відповідну мовну підготовку, знати принципи роботи засобів зв'язку та системи управління стандартів НАТО для участі у багатонаціональних операціях.

Критичними залишаються питання технічного стану і технологічного рівня озброєння і військової техніки, якими оснащуються українські миротворчі підрозділи. Зокрема, це стосується засобів зв'язку й інформатизації, які взагалі не можуть бути використані в операціях багатонаціональних сил без приведення їх до європейських стандартів.

Тому дисертант приходить до висновку, за умови вкрай обмежених можливостей щодо оновлення озброєння і військової техніки наявні кошти мають бути спрямовані переважно на приведення до сучасного рівня оснащеності тих частин Збройних Сил України, які призначені для участі, у разі необхідності, у міжнародних миротворчих операціях.

Аналіз фактичних матеріалів свідчить, що підрозділи та частини Збройних Сил України, виконуючи поставлені перед ними завдання, впевнено збільшували свій військовий потенціал, беручи участь із підрозділами інших країн у спільних заходах щодо забезпечення безпеки.

У четвертому підрозділі "Економічний та фінансовий фактор" розглядається можливість України фінансувати заходи миротворчої діяльності її Збройних Сил.

Доведено, що фінансовий фактор заходів міжнародної миротворчої діяльності визначався: чисельністю особового складу військових підрозділів миротворчого контингенту; кількістю офіцерів багатонаціональних штабів; чисельністю військових та цивільних спостерігачів; кількістю цивільного миротворчого персоналу; нормами грошового утримання відповідних категорій військовослужбовців і цивільного персоналу; характеристиками та вартістю інфраструктури для забезпечення життєдіяльності миротворчого контингенту (технічне, тилове, продовольче, медичне забезпечення тощо); кількістю та вартістю озброєння і військової техніки, необхідних для виконання поставлених завдань; тривалістю та геокліматичними умовами виконання миротворчої операції (місії).

Економічні можливості України щодо забезпечення участі в міжнародній миротворчій діяльності визначалися кількома факторами: розмір коштів, що виділялися відповідною статтею Державного бюджету України; розміром компенсаційних виплат, що надходили від Секретаріату ООН, ОБСЄ або іншої міжнародної організації.

Враховуючи обсяг надходжень фінансових ресурсів міжнародним організаціям та умов участі в миротворчій діяльності країн-членів цих організацій, дисертант вважає:

у фінансовому відношенні найбільш доцільними у миротворчій діяльності є контакти з ООН, оскільки Україна від неї отримує значні фінансові надходження;

миротворчість під егідою НАТО та в багатонаціональних силах потребує переглянути підходи до фінансування участі Збройних Сил України в подібних операціях;

миротворча діяльність Збройних Сил України під егідою ОБСЄ не потребує витрат з держави, як і не передбачає надходження коштів, оскільки український персонал отримує грошове забезпечення за рахунок цієї організації.

Для України важливими залишаються участь у миротворчих заходах під егідою ООН, ОБСЄ, де вона отримує значні дивіденди, які можуть бути використані під час фінансування миротворчих заходів під егідою НАТО.

У третьому розділі "Підготовка та участь контингентів Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях" розкриваються основні напрями діяльності українських миротворців, визначаються характерні риси застосування підрозділів та контингентів Збройних Сил України в акціях регіональних організацій із встановлення та підтримання миру, а також обґрунтовуються можливі напрями використання отриманого досвіду застосування українських підрозділів у миротворчій діяльності в сучасних умовах.

У першому підрозділі "Підготовка підрозділів та частин Збройних Сил України до участі в міжнародній миротворчій діяльності" розглядаються основні напрями підготовки військовослужбовців до участі в запланованих заходах міжнародної миротворчої діяльності.

Встановлено, що підготовка миротворчих контингентів та персоналу розподіляється на загальну, попередню, безпосередню та підготовку в районі проведення миротворчої операції. Кожне окреме завдання вимагає індивідуального планування, ретельної підготовки особового складу (військовослужбовців усіх категорій), окремого матеріального та технічного забезпечення у відповідності до специфіки умов, в яких ці завдання мають реалізовуватися. Подібна підготовка дає змогу більш ефективно проводити самі операції та зводити до мінімуму витрати і незворотні втрати від непередбачуваних дій як конфліктуючих сторін, так і миротворців.

Одним з найефективніших механізмів такої підготовки є практична участь у проведенні спільних багатонаціональних навчань, що дозволяє в умовах, максимально наближених до реальних, всебічно перевіряти рівень готовності сил та засобів українських Збройних Сил, їх взаємосумісність з підрозділами збройних сил інших держав. Навчання відіграють переважаючу роль у підготовці офіцерів, штабів і військ до планування і здійснення не тільки миротворчих операцій, а й у випадку необхідної збройної боротьби в рамках виконання миротворчих завдань.

Навчання сприяє перевірці оперативної здатності міжнародних сил швидкого реагування або багатонаціональних сил (сухопутний чи морський компоненти) своєчасно та якісно виконувати завдання під час проведення операцій з підтримання миру. Вони сприяли відпрацюванню окремих елементів миротворчих і пошуково-рятувальних операцій; організації та здійснення управління, матеріально-технічного забезпечення, зв'язку; застосування аеромобільних підрозділів і підрозділів спеціального призначення; відпрацювання правил застосування зброї під час несення служби в районі конфлікту; ведення переговорів і робота із засобами масової інформації; організації взаємодії між урядовими організаціями країн для протидії міжнародним злочинним угрупованням тощо.

Вагомий внесок для підготовки миротворців робить Національна академія оборони України. На курсах підготовки офіцерів багатонаціональних штабів здійснюється підготовка керівного складу об'єднань, з'єднань, частин та підрозділів, персоналу, військових спостерігачів миротворчих місій. На базі Яворівського навчального центру створено центр підготовки миротворчих сил, де здійснюється підготовка підрозділів Збройних Сил України до участі у миротворчих операціях.

За роки миротворчої діяльності досвід Збройних Сил України у підготовці миротворчих підрозділів та їх подальше застосування у складі місій та сил створили високий імідж нашій державі, про що свідчили нові запрошення від ООН, НАТО, ОБСЄ та інших міжнародних організацій взяти участь у миротворчих операціях у різних регіонах світу.

У другому підрозділі "Діяльність українських миротворців з підтримання миру під егідою ООН" йдеться про участь Збройних Сил України в миротворчих операціях під керівництвом ООН.

Встановлено, що головними завданнями, які вирішували українські миротворчі контингенти під егідою ООН, полягали: у проведенні операцій з підтримання стабільності та безпеки в зоні відповідальності контингенту чи підрозділу; посиленні захисту військ (у пунктах постійної дислокації зони відповідальності); виявленні, ізоляції і в разі необхідності знищенні терористичних, а також злочинних груп; допомозі Тимчасовій Коаліційній Адміністрації у відновленні органів цивільної влади, які підтримують діяльність законного уряду; поліпшенні цивільно-військового співробітництва; відстежуванні та наданні підтримки у реабілітації постраждалого цивільного населення та біженців; допомозі у розвитку економіки та інфраструктури; наданні допомоги у створенні умов самодостатності країни та створенні життєздатності уряду; забезпеченні охорони об'єктів різного призначення (в тому числі складів з боєприпасами).

Спостерігалася тенденція щодо об'єднання зусиль військових та інших державних структур: міліції, митної служби, сил цивільної оборони та перетворення із суто військових на багатофункціональні із вирішенням широкого кола завдань. В результаті миротворчої діяльності виникали такі завдання, які були не властиві військовим підрозділам (конвоювання, відновлення інфраструктури в зоні відповідальності, надання гуманітарної допомоги тощо).

У третьому підрозділі "Участь Збройних Сил України в миротворчих заходах НАТО" встановлені особливості застосування українських миротворчих підрозділів під егідою НАТО. Визначені тенденції співробітництва держав-учасників миротворчих місій у створенні спільного українсько-польського батальйону. Встановлено, що така тісна співпраця штабів миротворчих підрозділів дає змогу швидко і більш якісно адаптуватися українським контингентам до країн-членів НАТО щодо підготовки миротворчих сил та засобів.

НАТО залишається єдиною міжнародною структурою, що має реальні засоби підтримання миру в Європі. Це обумовлюється значним внеском даної організації у підтримання миру, стабільності та загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у створення нової архітектури безпеки в Європі, у поглиблення процесів роззброєння, контролю над озброєнням і нерозповсюдження зброї масового знищення тощо. НАТО виявила здатність адаптуватися до нових реалій, долати організаційні обмеження закритого оборонного союзу та впроваджувати нові форми міжнародної кооперації у сфері безпеки.

Тому Україна розвиває співробітництво НАТО у різних сферах, що обумовлюється потребою у зміцненні зовнішніх гарантій національної безпеки. Поглиблення співробітництва з НАТО справляє істотний позитивний вплив на безпеку України і відповідає її національним інтересам.

У четвертому підрозділі "Можливі напрями використання отриманого досвіду застосування українських підрозділів у миротворчій діяльності в сучасних умовах реорганізації ЗС України" висловлені рекомендації щодо поліпшення підготовки миротворчих підрозділів та персоналу до заходів участі в миротворчій діяльності.

Проведене дослідження показало, що міжнародна миротворча діяльність за всіма її заходами, формами і способами їх реалізації відповідає національним інтересам України та основним напрямам її зовнішньої і внутрішньої політики.

Економічні та військові можливості України є цілком достатніми для активної участі її Збройних Сил у міжнародній миротворчій діяльності. Україна визнана авторитетним та надійним партнером у миротворчій діяльності. У міру поглиблення її європейської і євроатлантичної інтеграції зазначені можливості зростатимуть і надаватимуть змогу більш активно і результативно просувати на міжнародній арені власні національні інтереси завдяки участі в міжнародній миротворчій діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішене важливе наукове завдання, яке полягає у визначенні історичних умов участі України в міжнародній миротворчій діяльності, розкритті ролі і місця її Збройних Сил у підтриманні міжнародного миру, виявленні основних факторів та тенденцій і виробленні наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності підготовки та участі українських контингентів у миротворчих місіях.

Основні наукові та практичні результати виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Аналіз історіографії показав, що ряд дослідників аналізували окремі напрями участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності. Проте комплексного дослідження, яке б охоплювало всі основні напрями підготовки до участі та участь підрозділів та частин Збройних Сил України у миротворчих операціях впродовж 1992-2006 років, немає.

2. З'ясовано, що основними факторами, які обумовили підготовку і участь Збройних Сил України у виконанні миротворчих завдань, стали:

- воєнно-політична обстановка у світі та навколо України. Оскільки загальна тенденція глобалізації світового розвитку повною мірою поширюється і впливає на процеси формування нової системи міжнародної безпеки, цілком очевидно, що ефективне забезпечення національної безпеки України можливе лише за умов адекватного аналізу, оцінки та екстраполяції на національні інтереси України тих комплексних процесів, що відбуваються в євроатлантичному та світовому просторі безпеки. Україна у своїй миротворчій політиці орієнтується, перш за все, на рішення ООН і розглядає свою участь у миротворчих операціях як певний внесок у діяльність цієї організації в галузі зміцнення миру і безпеки в усьому світі;

- нормативно-правове забезпечення участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності на території інших держав здійснюється на підставі міжнародних договорів та на умовах, визначених чинним законодавством України. У кожному окремому випадку рішення приймається на політичному рівні на основі ґрунтовного аналізу військово-політичної обстановки в регіоні, майбутніх завдань, рівня небезпеки та загроз тощо;

- до виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях направляються спеціально призначені і підготовлені військові частини і підрозділи Збройних Сил України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військ Цивільної оборони та інших військових формувань, а також миротворчий персонал;

- під час направлення враховували економічні та фінансові можливості України щодо забезпечення запланованих заходів, здатність держави забезпечити і підтримувати виділені сили і засоби для участі в міжнародних миротворчих заходах, можливість налагодження подальших економічних відносин, а також можливість отримувати надходження до бюджету країни за участь у міжнародній миротворчій діяльності.

3. Встановлено, що основними завданнями українських миротворчих контингентів у міжнародних миротворчих операціях в досягненні поставлених завдань були:

- спостереження за виконанням умов перемир'я та угоди про припинення вогню, сприяння створенню безпечної обстановки в неспокійних районах;

- створення демілітаризованих зон, районів, гуманітарних кордонів; сприяння деконцентрації сил противника та запобігання їх переміщенню та сутичкам;

- створення умов для проведення переговорів та інших заходів щодо мирного урегулювання конфлікту, відновлення законності та правопорядку, нормального функціонування державних і громадських установ та організацій;

- контроль за місцевістю в зоні відповідальності та діями населення, протидія масовим безпорядкам, сприяння дотриманню прав людини;

- ліквідація фортифікаційних споруд, загороджень та мінних полів;

- охорона життєво важливих об'єктів;

- сприяння наданню й забезпечення безперешкодному постачанню гуманітарної допомоги цивільному населенню.

4. В результаті дослідження виявлено ряд тенденцій:

- об'єднання зусиль військових та інших державних структур міліції, митної служби, сил Цивільної оборони тощо;

- в ході розширюється співробітництво держав у військовій сфері;

- перетворення завдань із суто військових на багатофункціональні із вирішенням широкого кола завдань, серед яких чинне місце відведено гуманітарним заходам.

5. Дисертаційне дослідження дає змогу визначити напрями вдосконалення організації, підготовки та застосування контингентів Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності:

- під час підготовки й проведення миротворчих операцій і місій у кожному конкретному випадку необхідно чітко визначати їх цілі і мандат, які б не припускали неоднозначного тлумачення реалізованих заходів; операції мають проводитись під єдиним командуванням на основі тісної координації дій з політичним керівництвом, де проходить миротворча місія;

- доцільно уточнити назву Закону України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", оскільки до інших держав направляються підрозділи і представники не тільки Збройних Сил України, а й Міністерства закордонних справ України (як радники), прокуратури (для забезпечення цивільного контролю за діяльністю українських контингентів за кордоном, оскільки досвід участі України в операціях ООН у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Лівані, а також в операції багатонаціональних сил в Іраку показали, що це було б доцільно);

- доопрацювати пункт Положення "Про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН". Так, серед цих випадків не враховано смерть, яка настала внаслідок бойової психологічної травми або важкого вірусного захворювання, які є реальною небезпекою в окремих районах світу (зокрема, в Африці);

- розробити та впровадити Програму морально-психологічної підготовки миротворчих контингентів, зосередивши увагу на соціальних стандартах;

- доцільно розробити загальні стандарти щодо проведення миротворчих операцій, а також правила щодо застосування миротворцями військової сили та зброї;

- бажано розробити Положення про забезпечення міжінституційної взаємодії, максимального інтегрування та взаємодоповнення різних компонентів миротворчої діяльності, насамперед, військового, цивільного та поліційного, що дасть можливість вирішувати завдання щодо політичної та цивільної реконструкції у зоні конфлікту, створення демократичних структур;

- пріоритетним напрямом має стати раннє розпізнавання та своєчасне запобігання виникненню військово-політичних криз і збройних конфліктів з урахуванням національної специфіки їх розвитку. Такий підхід створить передумови для нейтралізації або локалізації основних джерел і причин зазначених криз і конфліктів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Міжнародна миротворча діяльність у системі забезпечення національної безпеки України: Монографія / [Руснак І. С., Кохно В. Д., Козинець І. П. та ін.]. - К. : НАОУ, 2007. - 204 с.

2. Козинець І. П. Еволюція поглядів на форми і способи миротворчої діяльності у воєнних конфліктах / І. П. Козинець // Збірник наукових праць "Труди академії". - 2006. - Вип. 69. - С. 50-57.

3. Козинець І. П. Конфлікти "нового покоління": причини виникнення та шляхи вирішення / І. П. Козинець // Збірник наукових праць "Труди академії". - 2007. - Вип. 77. - С. 279-284.

4. Козинець І. П. Особливості застосування українських підрозділів у міжнародних миротворчих операціях щодо врегулювання збройних конфліктів / І. П. Козинець // Збірник наукових праць "Труди академії". - 2007. - Вип. 79. - С. 60-67

5. Козинець І. П. Підготовка Збройних Сил України до участі в міжнародних миротворчих операціях на сучасному етапі / І. П. Козинець // Воєнна історія. - 2008. - № 1-2. - С. 197-201.

6. Козинець І. П. Миротворча діяльність Збройних Сил України в реалізації національних інтересів / І. П. Козинець // Тематичний збірник „Миротворча діяльність Збройних Сил України: досвід, проблеми та перспективи”. - К. : ННДЦ ОТ і ВБУ, 2006. - С. 118-122.

7. Козинець І. П. ГУАМ як організація забезпечення безпеки в центральноазіатському регіоні / І. П. Козинець, О. М. Малюта // Тематичний збірник „Миротворча та антитерористична діяльність Збройних Сил України”. - К. : ННДЦ ОТ і ВБУ, 2007. - С. 70-76.

8. Козинець І. П. Миротворча діяльність України як складова безпеки в європейському регіоні / І. П. Козинець // Збірник матеріалів науково-методичної конференції "Євроатлантична інтеграція України: формування у особового складу Збройних Сил України позитивного ставлення до НАТО" (Київ, 24 листопада 2005 р.). - К. : НАОУ, 2005. - С. 153-156.

9. Козинець І. П. Досвід застосування підрозділів Збройних Сил України в миротворчій операції в Іраку / І. П. Козинець // Матеріали науково-практичної конференції "Актуальні питання та шляхи переходу підрозділів Збройних Сил України до євроатлантичних стандартів з урахуванням досвіду їх підготовки та участі у міжнародних миротворчих операціях та навчаннях" (Львів, 27 вересня 2006 р.). - Львів : ЛІСВ, 2006. - С. 31-32.

АНОТАЦІЯ

Козинець І. П. Участь Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності (1992-2006 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2008.

У дисертації проведено джерельно-історіографічний огляд за обраною темою. Автором узагальнено наукові погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо участі українських підрозділів у міжнародних миротворчих операціях. З'ясовані фактори, які впливали на участь Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності. Розкриті основні етапи підготовки миротворчих підрозділів та контингентів до участі у миротворчих операціях, а також напрями діяльності українських миротворців, характерні риси застосування Збройних Сил України в миротворчих акціях міжнародних і регіональних організацій із встановлення та підтримання миру. Автором запропонована періодизація миротворчої діяльності Збройних Сил України.

Ключові слова: Збройні Сили України, воєнний конфлікт, миротворці, миротворча діяльність, міжнародні миротворчі операції, міжнародні організації.

АННОТАЦИЯ

Козинец И. П. Участие Вооруженных Сил Украины в международной миротворческой деятельности (1992-2006 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальная академия обороны Украины. - Киев, 2008.

В диссертации проводится анализ научной литературы и источников, касающихся данной тематики, рассматриваются и раскрываются методологические основы данного исследования.

Автором обобщены научные взгляды отечественных и иностранных ученых в вопросах участия украинских воинских подразделений в международных миротворческих операциях.

Раскрыты основные предпосылки возникновения миротворческой деятельности, а также проанализированы концептуальные и нормативно-правовые основы участия в ней Вооруженных Сил Украины. Исследованы основные направления деятельности украинских миротворцев, характерные черты и особенности их применения в акциях международных и региональных организаций по установлению и поддержке мира.

Определены факторы, которые воздействовали на развитие миротворческой деятельности украинских миротворческих контингентов. Среди них выделяются военно-политические и военно-стратегические, нормативно-правовые, военный, экономический и финансовый факторы. Также определены тенденции развития этого процесса, предложены возможные направления использования полученного опыта во время дальнейшей подготовки украинских военнослужащих для участия в международных миротворческих операциях.

Автором предложена периодизация участия Вооруженных Сил Украины в миротворческой деятельности.

Установлено, что наиболее весомым элементом международной миротворческой деятельности Украины остаются её Вооруженные Силы, которые имеют соответствующие материально-технические ресурсы, опытные кадры и наработанную систему сотрудничества с международными структурами по организации и проведению мероприятий миротворческой деятельности в современных условиях. Большая часть в миротворческой деятельности приходится на проведение международных миротворческих операций.

Вооруженные Силы Украины брали участие в миротворческих миссиях бывшей Югославии (Босния и Герцеговина, Восточная Славония, Македония, Хорватия, Косово), Анголе, Гватемале, Таджикистане, Молдавии, Ливане, Конго, Сьерра-Леоне, Афганистане, Грузии, Эфиопии и Эритрее, Ираке, Либерии, Судане. Начиная с 1992 года около 30 тысяч военнослужащих взяли участие в международных миротворческих операциях.

Для Украины миротворческая деятельность имеет ключевое значение. Она рассматривается как средство укрепления её национальной безопасности через создание стабильной внешнеполитической среды и как вклад в укрепление общеевропейской безопасности и построение новой стабильной и безопасной Европы. Благодаря миротворческой деятельности Украина утверждает себя как полноценный субъект международных отношений, повышает свой международный авторитет и демонстрирует миролюбивую политику.

Стратегический курс Украины на европейскую интеграцию предусматривает её активную политику и глубокое сотрудничество с такими организациями как ООН, НАТО, ОБСЕ, ЕС в сфере безопасности. Именно в рамках этих организаций будет формироваться будущее европейской безопасности.

Для Украины ведущей организацией в процессе обеспечения мировой стабильности продолжает оставаться ООН. Участие Украины в международных миротворческих операциях ООН даёт существенные положительные результаты, в частности способствует укреплению международного авторитета нашей страны, обретению военнослужащими профессионального опыта, созданию условий для установления и активизации экономического сотрудничества с другими странами.

Обобщение опыта применения миротворческих контингентов и персонала Вооруженных Сил Украины в решении миротворческих задач показало, что сотрудничество в сфере миротворческой деятельности повышает имидж нашей страны на международном уровне, даёт возможность приобретать опыт урегулирования вооруженных конфликтов, организации и всестороннего обеспечения военных миротворческих действий, практики в боевых условиях, позволяет ознакомиться с опытом других государств в области реформирования вооруженных сил, содействует подготовке подразделений и отдельных специалистов за рубежом. Миротворческая деятельность предоставляет широкие возможности по апробированию моделей профессиональных вооруженных сил, служит своеобразным полигоном подготовки опытных военных кадров.

Ключевые слова: Вооруженные Силы Украины, военный конфликт, миротворцы, миротворческая деятельность, международные миротворческие операции, международные организации.

ANNOTATION

Kozinets I.P. The participation of the Armed Forces of Ukraine in international peacekeeping (1992-2006) - Manuscript.

The dissertation to get the Philosophy doctor degree of historical sciences. The specialty is 20.02.22 - the military history. - The National Defense Academy of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The historical review of the Armed Forces of Ukraine origin in peacekeeping participation was considered in this dissertation. The author generalized the scientific views of ukrainian and foreign scientists on the participation of the Armed Forces of Ukraine units in international peacekeeping operations. Factors that influenced on the participation of the Armed Forces of Ukraine in the international peacekeeping were defined. The main stages of peacekeeping units and contingent training for further participation in peacekeeping operations were discovered in this scientific work. Also presented distinctive features of the Armed Forces of Ukraine application in peacekeeping operations passed by international and regional organizations for peace support. The author proposed a periodization of the Ukrainian peacekeeping participation.

...