Німецький окупаційний режим і рух Опору на Тернопіллі (1941–1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Німецький окупаційний режим і рух Опору на Тернопіллі (1941-1944 рр.)

Спеціальність: 07.00.01 - історія України

Полянський Федір Іванович

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук

Русначенко Анатолій Миколайович,

Київський міський педагогічний університет імені Б. Д. Грінченка,

професор кафедри історії України і методики викладання

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Стародубець Галина Миколаївна,

Білоцерківський національний аграрний університет,

професор кафедри економічної теорії та історії

кандидат історичних наук, доцент

Футала Василь Петрович,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії України

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У процесі консолідації українського суспільства постали питання для істориків, що пов'язані з переосмисленням історичних подій Другої світової війни. Бездержав-ний період українського народу призвів до роз'єднаності українців в обстоюванні інтересів різних військових суб'єктів у роки німецько-радянської війни. Рух Опору, що організувався як спротив німецькому окупаційному режиму, став масовим, хоча з певними модифікаціями: радянський, само-стійницький - українських націоналістів (ОУН і УПА) і польських збройних сил (АК). Відгомін подій воєнної доби простежуємо і сьогодні під час дискусій у наукових та політичних сферах.

Проблема значення і ролі руху Опору різних ідеологічних напрямків в боротьбі з німецьким режимом у сучасній історіографії залишається не достатньо дослідженою. Український визвольний рух, представлений УПА й ОУН, - одне з найбільш дискусійних питань. У польсько-українських відносинах проблема активно досліджується і позитивно для обох народів вирішується, відповідно в російсько-українських стосунках питання ролі УПА в боротьбі за українську державність стоїть доволі гостро.

Протистояння німецького окупаційного режиму і руху Опору на території Тернопілля у 1941-1944 рр. дає можливість розглянути згадані вище проблеми на одній адміністративно-територіальній одиниці, яка була розділена кордоном між генеральною губернією і райхскомісаріатом „Україна”. Тернопільщина відрізняється від інших регіонів України високою щільністю і національним складом населення, тривалим терміном окупації, геополітичним становищем (прикордонна зона між райхскомісаріатом і генеральною губернією та німецькими і румунськими окупаційними зонами). На тернопільських землях відбувалися важливі історичні події: на Півдні Волині зароджувався збройний рух Опору; Почаїв і Кременець були головними центрами релігійного життя українських православних; Бережанщина виступала важливою базою ОУН(Б) і УПА (в т.ч. Третій надзвичайний збір ОУН(Б), зміна керівництва Проводу ОУН(Б) тощо), була одним з епіцентрів боротьби німецьких, радянських, польських і українських військових сил у першій половині 1944 р.

У цьому контексті важливу роль відіграють регіональні дослідження. Оскільки Тернопілля є одним із тих регіонів, дослідження яких дозволяє простежити політико-військове розмаїття у роки німецько-радянської війни на західноукраїнських землях, то цим і визначається актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з тематичним планом науково-дослідницьких робіт кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка з проблеми ”Україна в контексті Європейської історії”. Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету (протокол № 6 від 31 січня 2006 р.).

Мета дослідження полягає у з'ясуванні та відтворенні історичного процесу на основі виникнення і розвитку антифашистського руху Опору як протистояння характеру німецькому окупаційному режимові на Тернопільщині у час німецько-радянської війни (1941-1944 рр.).

При цьому автор ставить перед собою завдання дослідити:

1) історіографію і джерела з проблеми дослідження;

2) процес встановлення німецького окупаційного режиму та ставлення населення до „нового порядку” на території Тернопільщини;

3) основні засади втілення національної політики німецькою окупаційною владою на тернопільських землях дистрикту „Галичина” і райхскомісаріату „Україна” та провести їх порівняльний аналіз;

4) соціальні аспекти „нового порядку” в краї;

5) регіональні особливості німецької окупаційної економічної політики;

6) процес формування радянського, польського самостійницького й українського націоналістичного підпілля в умовах нацистської окупації краю;

7) спектр військової діяльності радянських партизанів, АК та українських націоналістів на території Тернопілля наприкінці 1942-1943 рр.;

8) завершальний етап боротьби українських, польських, радянських і німецьких військових сил у період німецько-радянської війни на Терно-пільщині;

Об'єктом дослідження - регіональні умови встановлення німецького окупаційного режиму та особливості розвитку антифашистського руху на території Тернопілля у роки німецько-радянської війни.

Предмет дослідження - основні напрямки, особливості втілення та риси німецької окупаційної політики і процес формування організованого антифашистського руху на Тернопіллі у другій половині 1941 - першій половині 1944 рр.

Хронологічні рамки дослідження. Оскільки з початком німецько-радянської війни в Тернопільській області як складовій УРСР почалися пропагандистські заходи антинацистського змісту, то для розуміння процесів формування радянського підпілля за нижню межу дослідження визначено червень 1941 року. Вибір верхньої межі роботи було продиктовано останніми бойовими діями радянських, польських і українських військових формувань із частинами німецької армії, яка відступала на території області, тобто липень 1944 року.

Територіальні рамки дисертації обмежуються адміністративно-територіальною одиницею України (УРСР у досліджуваний період) - Тернопільською областю.

Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс методів наукового дослідження: методи історіографічного і джерелознавчого аналізу; класифікація, систематизація та узагальнення отриманої інформації; порівняльно-історичний, проблемно-історичний, періодизації, статистичний тощо.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

- введено в науковий обіг маловідомі і зовсім невідомі архівні документи і матеріали, які уточнюють або доповнюють характер окупаційного режиму в краю;

- запропоновано об'єктивне пояснення як уже відомих, так і нововиявлених фактів руху Опору на Тернопіллі у час німецько-радянської війни (1941-1944 рр.);

- розкрито основні напрямки німецької окупаційної політики, з'ясовано особливості втілення „нового порядку” на Тернопільщині, встановлено спільні риси окупаційного режиму в дистрикті „Галичина” і райхскомісаріаті „Україна”;

- простежено процес формування організованого антифашистського руху на території Тернопілля у період німецько-радянської війни, виокремлено їх напрямки (українських націоналістів, радянських партизанів й АК) та масштаб військових дій.

Практичне значення праці полягає в тому, що наявні матеріали і висновки можуть бути використані для історичних і краєзнавчих досліджень, у навчальному процесі під час підготовки загальноісторичних та спеціальних курсів („Історія України”, „Українознавство”, „Український визвольний рух”).

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації були апробовані у формі доповідей на наукових конференціях Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (2008), Терно-пільського державного технічного університету ім. І. Пулюя (2006, 2008), міжнародному науковому Конгресі українських істориків „Українська історична наука на шляху творчого поступу” (Луцьк, 2006), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Шлях України: колізії новітнього поступу” (Тернопіль, 2006), на п'ятому міжнародному симпозіумі „Проблеми інтеграції науково-освітнього інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі” (Тернопіль; Бахчисарай, 2005), науково-краєзнавчих конференціях: „Подвиж-ник національної ідеї. На пошанування 100-річчя від народження головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича - „Тараса Чупринки” (Тернопіль, 2007) і „Феномен військового формування: ідейно-політичний аспект. (До 65-річчя створення Української Повстанської Армії)” (Тернопіль, 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліко-вані у п'яти наукових статтях.

Структура дисертації. В основу структури дослідження покладено проблемно-хронологічний принцип, що випливає з мети і завдань дисертації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; викладено загальні положення про стан її наукової розробки та зв'язок з науковими програмами; сформульовано мету і завдання роботи; визначено об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні рамки дослідження; розкрито теоретико-методологічну базу дослідження; визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації та перспективи використання результатів дослідження; зазначено форми їх апробації та структуру роботи.

У першому розділі „Стан наукової розробки теми” проаналізовано сучасний рівень наукової розробки проблеми, архівну і документальну базу дослідження, , визначено методологічні принципи дослідження.

Структура дисертаційного дослідження передбачає тематичний розподіл історіографії (підрозділ 1.1. Історіографія проблеми) на дві основні групи: перша - про становлення та основні прояви німецького окупаційного режиму; друга - про діяльність збройного підпілля і військових формувань УПА, АК і радянських партизанів в умовах німецької окупації. Історіографія кожної з цих груп, у свою чергу, представлена як у контексті німецько-радянської війни з проекцією на розв'язання як загальноукраїнських, так і регіональних проблем, тобто тих, що стосуються Тернопілля. За походженням вона поділяється на радянську, зарубіжну, українську діаспорну і сучасну вітчизняну.

Серед загальних праць радянської історіографії виокремимо тритомник „Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу у 1941- 1945 рр.”, сьомий том „Історії Української РСР”, двотомник „Суспільно-політичне життя трудящих Української РСР”. У виданнях подано загальну характе-ристику німецького окупаційного режиму і відомості про антифашистський рух на окупованій території СРСР.

З-поміж радянських регіональних досліджень виділимо історію міст і сіл, зокрема том „Тернопільська область”, в якому подано чимало матеріалу про пасивний антифашистський спротив місцевих жителів. У ”Нарисах історії Тернопільської обласної партійної організації” зазначимо відомості про негативне ставлення цивільного населення до німецької адміністрації, факти саботування населенням Тернопільщини виконання ”контингенту”, а також детальну інформацію про радянські підпільні організації. Загалом радянська література мала апологетичний характер і призначалася для того, щоб довести безпомилковість і прогресивність радянського підпілля і партизанського руху.

Варто відзначити також певні історичні здобутки української діаспорної історіографії - праці М. Лебедя, П. Мірчука, І. Каменецького, В. Косика, Т. Гунчака і Д. Штогрина. Вони відобразили загальну панораму українського визвольного руху і напрямки німецької окупації в Україні. Тернопільщина стала об'єктом дослідження тільки в окремих працях В. Галушняка і І. Терно-пільського, у яких проаналізовано статистику населення краю і хроніку бойових дій УПА досліджуваного періоду.

У сучасній українській історіографії домінує тенденція охоплювати загальні пласти проблем, а дисертаційних тем, присвячених окремим адміністративно-територіальним одиницям, що перебували одночасно в дистрикті „Галичина” і райхскомісаріаті „Україна”, обмаль. Якщо й відомі такі дослідження, то стосуються вони або західноукраїнських земель (В. Лаврищук), або адміністративної одиниці, що належить до однієї окупаційної зони (В. Абакумова, А. Боляновський, В. Несторенко, В. Старка, І. Тарнавський), або ж діяльності церкви (О. Сурмач), шкільництва (Г. Стефаник), експлуатації трудових ресурсів (О. Потильчак) в умовах німецького окупаційного режиму 1941-1944 рр.

Особливості німецької окупаційної політики на західноукраїнських відстежено у працях А. Боляновського, В. Офіцинського, Н. Антонюк, Ю. Со-роки, С. Макарчука. У них проаналізовано політико-правове становище дистрикту „Галичина” і райхскомісаріату „Україна” в системі окупаційної влади, схарактеризовано основні засади окупаційного режиму та показано втрати населення краю у 1941-1944 рр.

Питання нацистського геноциду щодо євреїв розглянуто у працях Ф. Ле-вітаса й Ж. Ковби. Економічні відносини в системі окупаційного режиму досліджено І. Вєтровим, М. Сичем, Т. Нагайко, О. Тонконогим. Соціальний аспект „нового порядку” відображено М. Айкель, Е. Андрієвою, Н. Антонюк, К. Беркгофом, Е. Бистрицькою, В. Марчуком і О. Вишиванюком, В. Виздриком та ін. Окремо виділимо дослідження М. Галушки, де безпосередньо проаналізовано українські часописи Тернополя і Тернопільщини 1941-1944 рр.

Методологічним орієнтиром дослідження руху Опору в Україні слугують наукові напрацювання А. Русначенко, А. Чайківського, І. Ільюшина, В. Кучера, В. Косика, А. Кентія, Ю. Киричука, В. Трофимовича, К. Кондратюка, Г. Старо-дубець та інших.

У цьому контексті відзначимо історичні студії Центру дослідження українського визвольного руху, зокрема В. В'ятровича, М. Посівнича та ін.

Важливе значення у дослідженні українсько-польських відносин 1941-1944 рр. займають семінари, що проводяться у рамках проекту „Україна-Польща: важкі питання”. Керівниками проекту є про. М.Кучерепа (з українського боку) та А. Айнен-кель (з польського).

У краєзнавчих розвідках Н. Мизака, Б. Савки, А. Боб'юка, В. Мазурка та інших розглянуто історію українського національно-визвольного руху на різних територіях Тернопільщини. Проблема польського руху Опору під час Другої світової війни на Тернопіллі найбільш ґрунтовно висвітлено у праці В. Ханаса, О. Гайдая і Б. Хаварівського.

Серед узагальнюючих праць корисними для дисертаційного дослідження стали: трьохтомник „Україна і Росія в історичній ретроспективі” та на-працювання з історії України О. Субтельного, В. Гриневича, В. Литвина та ін.

Зарубіжна історіографія у роботі представлена переважно дослі-дженнями польських істориків Г. Мотики, В. Філяра, Е. Пруса та ін. Сучасна польська історіографія значно об'єктивніше, ніж у період ПНР трактує військово-політичну діяльність ОУН і УПА на польсько-українському пограниччі, закидаючи, щоправда, повстанцям терор над поляками Волині 1943 р. Питання з історії руху Опору й окупаційної адміністрації в загальноукраїнському контексті порушують у своїх дослідженнях і російські історики О. Гогун, С. Ткаченко, М. Загорулько та ін.

Історіографічний аналіз наявної літератури з цієї проблеми та мета дослідження зумовили вибір джерел (підрозділ 1.2. Джерельної база дослідження). Весь комплекс використаних архівних, опублікованих джерел за функціональним призначенням та характером інформації можна умовно розділити на чотири групи, а саме: 1) опубліковані документи; 2) неопуб-ліковані архівні документи; 3) матеріали періодичної преси; 4) спогади.

Серед першої групи джерельної бази дисертаційного дослідження - опублікованих джерел - виділимо радянські документальні збірники: „Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні”, „Історія застерігає. Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їхніх посібників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни”, „Радянська Тернопільщина”. У них розкрито специфіку антинацистської боротьби радянського підпілля і партизанських загонів в Україні загалом і на Тернопільщині зокрема.

Важливе значення для дослідження займають томи документальних збірників, які опубліковані за кордоном („Армія Крайова в документах”), або з залученням української діаспори („Літопис УПА”), в яких упорядковані історичні документи, відповідно, АК та УПА.

Збірники документів науковців-істориків І. Біласа, В. Косика, Я. Даш-кевича і В. Кука, В. Сергійчука висвітлюють питання пов'язані з діяльністю українського визвольного руху. Наявні опубліковані документи допомагають уявити загальну картину протистояння німецького окупаційного режиму і руху Опору на Тернопіллі в липні 1941 - липні 1944 рр. Однак вважати її цілісною без звернення до архівних джерел не можна. Тому потреба у вивченні архівних матеріалів є безперечною.

До другої групи джерел віднесено неопубліковані архівні документи. При написанні дисертаційної праці використано широку джерельну базу документів і матеріалів, які автор уперше ввів до наукового обігу, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО), Центральному державному архіві вищих органів влади і державного управління України (ЦДАВО), Державному архіві Тернопільської області (ДАТО).

Частина з них німецького походження: звіти і подання німецьких чиновників, що зосереджені у фонді КМФ-8 „Колекція мікрофотодокументів німецько-фашистських установ, армійських груп та інших підрозділів”. Друга частина - це документи з історії ОУН і УПА, які зібрані у таких фондах ЦДАВО: ф.3833 „Крайовий Провід Організації Українських Націоналістів на західноукраїнських землях”; ф.3836 „З'єднання західних груп УПА „УПА - Захід”, ф.3838 „З'єднання північних груп УПА „УПА - Північ”. Документи про культурно-освітню діяльність Українського центрального комітету на території Тернопілля знаходяться у ф.3975 „Український окружний комітет в м. Тернополі (період німецької окупації)”.

Звіти керівників радянських партизанських загонів та підпільних груп, акти державних комісій з евакуації та комісій з розслідування злочинів німецьких загарбників на окупованій території містяться у фондах ЦДАГО - це ф.1 „Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України”, ф.7 „ЦК Ленінського комуністичного союзу молоді України”, ф.57 „Колекція документів з історії Комуністичної партії України”, ф.63 „Перша українська партизанська дивізія імені Двічі Героя Радянського Союзу С. Ковпака. Сумське партизанське з'єднання”, ф.96 „Кам'янець-Подільське партизанське з'єднання імені Ф. М. Михайлова”.

Документи самоуправління, звіти, розпорядження районних, міських управ, а також ті, що висвітлюють регіональну специфіку окупаційної політики, зберігаються у фондах ДАТО, - це ф.1 „Тернопільський обласний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України”, ф.319 „Тернопільщина у Великій Вітчизняній війні”. Певний матеріал з історії українського визвольного руху на Тернопільщині представлений у ф.3432 „Колекція документів з історії ОУН і УПА”. Відомості про польський партизанський рух, об'єднаний Армією Крайовою, зосереджені у ф.3445 „Армія Крайова”. Листи остарбайтерів у період окупації розміщені у ф.173 „Управління німецької східної пошти м. Тернополя дистрикту „Галичина”. Ф.174 „Тернопільська окружна погранична охорона дистрикту „Галичина”” інформує про роботу німецьких пограничних станиць на території Тернопілля.

Певне зацікавлення у дисертаційному дослідженні викликала періодична преса, що знаходиться у Центральній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України у Львові і фондах ДАТО, тобто „Чортківська думка”, „Бережанські вісті”, „Боєвик”, „Крем'янецький вісник” тощо.

Складовою джерельної бази дослідження є спогади безпосередніх учасників визвольного руху середини ХХ ст.: Т. Бульби-Боровця, М. Данилюка, О. Польового, М. Скорупського, В. Кука, Л. Ступницького, П. Олійника, І. Олещука, П. Кекіша, В. Заведнюка, М. Заболотної, Т. Яремуса, Й. Лазурка, а також керівництва радянських партизанських формувань та учасників підпільних груп: С. Ковпака, М. Наумова, С. Руднєва, З. Одухи, А. Голебновського, М. Погодіна, А. Шустерман тощо.

Другий розділ - „Характер окупаційної політики в регіоні та ставлення населення до “нового порядку” - характеризує нацистську політику німецької адміністрації на Тернопіллі та становище місцевого населення в системі національних, економічних і соціальних відносин.

У першому параграфі „Національна політика німецької адміністрації” проаналізовано практичні кроки німецької влади у спектрі втілення „нового порядку” на окупованих територіях. Проводиться порівняльна характеристика ставлення німецької адміністрації до основних національних груп у краю.

Одним з визначальних чинників німецької національної політики на окупованих українських землях стало реалізація расистської концепції „великого життєвого простору”. Внаслідок втілення нацистської адміністра-тивно-територіальної моделі українські землі було поділено на окремі окупаційні зони. Україна переставала бути єдиним національним організмом. Тернопільщину було розділено між двома окупаційними зонами, райхскомісаріатом „Україна” і генеральною губернією.

До дистрикту “Галичина” генеральної губернії відійшли: 1) Бережанська округа (повіти: Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Тернопільська округа (повіти: Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж); 3) Чортківська округа (повіти: Чортків, Борщів, Заліщики). Загальною площею - 14 386 км². Губернатором дистрикту було призначено Карла Ляша.

До Кременецького комісаріату округи „Волинь-Поділля” увійшли: Кременецький, Шумський, Лановецький райони і частину Збаражського району Тернопілля. Загальною площею 2 147 км². Окружним комісаром призначено державного радника Фріца Міллера.

Кордон пройшов територією Тернопільщини. Це обмежувало пере-міщення осіб, особливо тих, хто не мав відповідної перепустки. Так, пограничними станицями стали: Загір'я, Залізці, Мильне (Зборівщина); Іванчани, Кобилля, Новики, Красносільці, Збараж, Сенява, Шили (Збаражчина); Гнилиці, Кошляки, Токи, Скорики, Дорофіївка, Підволочиськ, Мислова, Рожиськ (Підволочищина); Мала Лука, Кокошинці, Козина (Гусятинщина); Скала-Подільська (Борщівщина).

Основні засади німецької окупаційної політики здійснював розгалужений карально-поліційний апарат серед відділення кримінальної поліції у Зборові, Тернополі, Бережанах і Чорткові; гестапо у Тернополі і Чорткові; служби зовнішньої розвідки СД у Тернополі. Громадським порядком займалася „допоміжна поліція”, що була набрана на німецьку службу з числа українців, поляків і євреїв.

Українцям, полякам, євреям та німцям у німецькій національній політиці, визначались різні соціальні функції. Найвищі права і привілегії встанов-лювались німцям. Водночас як українцям і полякам надавалися обмежені громадянські права. Німецька адміністрація в українсько-польських відносинах використовувала різні способи до їхнього несприйняття і ворожнечі. Неоднаковим було їхнє становище у різних окупаційних зонах. У ліпшому становищі перебували мешканці дистрикту порівняно з райхскомісаріатом, адже тут діяли національні представницькі органи: для українців - Український центральний комітет, а для поляків - Головна рада опіки. Безправним вважалося єврейське населення. Їхній комітет - Єврейська суспільна самодопомога - виконував роль статиста. Для них створювалися ґето і табори примусової праці у 20 найбільших населених пунктах Тернопільщини. Відомо про спеціальні винищувальні акції єврейського населення німецьким карально-репресивним апаратом. Лише в Тернополі з березня 1942 р. по червень 1943 р. було проведено шість таких акцій. Якщо спочатку окупаційного періоду фашисти намагалися обережніше поводитися з українським і польським населенням, спрямовуючи репресії переважно проти більшовиків і євреїв, то незабаром усе населення стало, жертвою принципу колективної відповідальності. Вважаємо, що такі заходи німецької окупаційної влади у сфері національної політики закладали основу для втілення генерального плану „Ост”.

У другому параграфі „Соціальний аспект нового порядку” розглянуто регіональну соціальну політику німецької влади щодо населення Тернопілля в умовах військового часу. німецький окупаційний тернопільщина підпілля

У соціальному аспекті німецький окупаційний режим зводився до інтенсивної експлуатації населення Тернопільщини. Міське і сільське населення перебувало у вкрай важкому матеріальному становищі. Крім того, діяв комплекс заходів для того, щоб міські центри на українських землях зникли: невідповідність цін і зарплат, обмежені і нерегулярні поставки продуктів у міста, скорочення робочих місць тощо. Не ліпшим було становище і в селах: високі показники смертності серед населення, поширювалися негативні соціальні явища (наклепництво, крадіжки, вбивства). У селян реприватизовували земельні наділи, накладали непомірні податки, запроваджували виконання різних т.зв. громадських робіт тощо.

Мобілізація робочої сили вважалася одним з найважливіших напрямків німецької окупаційної політики. Робочу силу з числа цивільного населення на роботи до Німеччини вербували на добровільних засадах, однак вже незабаром „вербування” перетворилося у відверте полювання на людей за допомогою поліції, а то й нерідко шляхом залучення тилових частин вермахту. На основі фактологічного аналізу можна класифікувати такі методи депортації робочої сили: 1) захоплення робітників за допомогою імітованого медогляду призивної молоді; 2) під виглядом проведення масових заходів; 3) використання паломництва; 4) закриття шкіл; 5) виловлювання; 6) примус. Найбільш радикальними способами облави і депортації здійснювалися на території райхскомісаріату. За період німецької окупації Тернопільської області гітлерівцями шляхом облав, арештів під загрозою розстрілу на примусові роботи до Німеччини вивезено 164 046 чол.

Нелюдським було ставлення німців до військовополонених, особливо представників політичної влади і радянських комісарів. Вони утримувались на Тернопільщині в п'яти таборах (Тернополя, Чорткова, Теребовлі, с. Озерна Зборівського району і с. Ступки Тернопільського району). Водночас, військовополонених-галичан переводили на цивільну роботу в Німеччину. Відзначимо допомогу місцевого населення радянським військовополоненим.

Обережнішу позицію німецька адміністрація займала у питаннях релігії, преси, освіти і культури. Свобода віросповідання визнавалася декларативно, а насправді священнослужителі мали підпорядковуватися рішенням німецької адміністрації. Зазначимо, що Почаївська лавра могла стати центром об'єднання українського православ'я. Адже тут 8 жовтня 1942 р. було підписано „Акт поєднання” між двома конкуруючими таборами українських православних, АПЦ і УАПЦ, та задекларовано скликання Всеукраїнського помісного собору. Значний вплив на налаштування лояльного ставлення населення до німецької влади у галицькому краю мала греко-католицька церква, а на Волині - православна.

Свобода слова, пропагована друкованими виданнями („Зборівські Вісті”, „Боєвик”, „Тернопільські Вісті”, „Бережанські Вісті”, „Бучацькі Вісті”, „Воля”, „Нове Життя” та ін.), які на початку окупації виходили у більшості містах Галичини прихильно висвітлювали події німецького наступу проти Червоної армії. У другій половині 1942 р. всі друковані видання Тернопільщини переставали виходити, а їх заміняють дві сторінки у цензурованих німецькою владою газетах дистрикту „Чортківська думка” і „Тернопільський голос”. У райхскомісаріаті в пронімецькому світлі виходив три роки поспіль „Крем'янецький вісник”.

Нацистська освітня політика на окупованих землях допускала функціонування дошкільних, початкових і середньо - спеціальних освітніх установ. У галицькому краї завдяки клопотанням УЦК відкривалися початкові народні школи, загальноосвітні середні школи у Тернополі і Чорткові, учительська семінарія (дівоча) в Бережанах, гімназії у Бережанах, Тернополі, Чорткові. Освітня мережа була представлена не лише у Галичині, а й у Південній Волині - у Кременці і Вишнівці. Громадські ініціативи з часом придушувалися зменшенням німецькою адміністрацією бюджетних витрат на шкільництво, переслідуванням учителів та відправленням на роботу в Німеччину.

З метою німецької пропаганди діяли різні культурні установи такі, як драматичний театр, історико-краєзнавчий музей, бібліотека у Тернополі, Кременці, Бережанах та інших містах. За час окупації їхні цінні фонди було вивезено до Німеччини.

Отже, німецький окупаційний режим зводився до мінімального задоволення культурно-освітніх потреб жителів краю, інтенсивної експлуатації соціальних груп, знищення інтелігенції, незадовільного ставлення до військовополонених і максимального використання людських ресурсів як робочої сили вермахту.

У третьому параграфі „Економічна політика німецької влади” акцентується увага на земельних відносинах, податковій політиці, аналізується грошовий обіг і промисловість на тернопільських землях генеральної губернії і райхскомісаріату.

Україні в економічній політиці німецької влади відводилася особлива роль як території з величезними економічними можливостями і сприятливим географічним положенням, що заклало б основи могутності райху на Сході. У господарській площині Тернопільщина становила особливу цінність для німецького окупанта з однієї важливої причини - економічного потенціалу сільського господарства. Одним з найбільших ареалів сільськогосподарських земель у дистрикті „Галичина” знаходилися на Тернопіллі. Господарювання німців на тернопільських землях характеризувалося експансивно-грабіж-ницькою політикою. В цьому напрямку німецька адміністрація вагому роль відводила діяльності „лігеншафтів”, загальна площа яких на території Тернопільщини становила 270 322 га, а не приватній власності селянина на землю.

Пасивний опір селянства проти такої політики спричинив те, що стано-вище в аграрному секторі погіршувалося. Загальна площа посіву на сільсько-господарських угіддях Тернопілля у 1942-1943 роках порівняно з 1941 роком скоротилася на 28 %, а площа посіву цукрового буряка - на 78 %.

Головним завданням, визначеним окупаційною владою для селян, стало забезпечення фронту продуктами харчування, майже у кожному селі проводилися господарські наради, на яких розглядалися, насамперед, питання виконання „контингенту”. Німці накладали на господарства податки, що сягали до 3-4 тисяч злотих. У другій половині 1943 р. німецький окупаційний режим у Галичині став значно жорсткішим щодо населення. Збільшено на 100 % контингент для селян. Якщо населення не платило вчасно, то на нього накладали штрафи або арешт, якщо не сплачувало і штрафи, у них конфісковували майно. За несплату податків і невиконання постачання німецькій армії гітлерівці розоряли селянські господарства, забирали худобу і вбивали людей. В актах німецько-нацистського терору можна простежити й використання т.зв. громадських екзекуцій незалежно від національності. Переважно за невиконання контингенту. Отже, податкова політика німецької влади була спрямована на використання сировинних, продовольчих і промислових ресурсів. Реалізуючи плани постачання, жителі окупованих територій не мали змоги повноцінно забезпечити власне існування. Однією з найбільш постраждалих категорій цивільного населення у роки німецької окупації було українське селянство.

Функціонували українські і польські кооперативи. Поляки могли заснувати кооператив тільки в тому населеному пункті, де вони чисельно переважали. Кооператив мав право скупляти с/г продукти у власників земельних наділів до 7 га. Так німецька влада використовувала кооперацію для здійснення своїх грабіжницьких цілей.

Промислові об'єкти в економічній політиці німецької влади на Тернопіллі використовувалась для сільськогосподарської переробки. Платіжною грошовою одиницею були карбованець і німецька марка. 18 вересня 1941 р. тільки у дистрикті карбованець було замінено польським злотим, що мав б сприяти розвитку торговельних відносин дистрикту у генеральній губернії.

Гуртова торгівля і великі промислові об'єкти на території Тернопілля зосереджувалась у німецьких власниках (Отто, Гайкль, Рекман, Брехвольд, Бюль, Куніт Альберт, Герман Вільдер та ін.). Водночас роздрібною і дрібногуртовою торгівлею займались українці. Зріс товарооборот терно-пільської філії „Народної Торгівлі”. Українська торгівля замінює єврейську, яка була паралізована німецькими розпорядженнями.

Порівнюючи окупаційний режим у Східній Галичині і Південній Волині, можна стверджувати, що у галицькому краю розвивалися торгівля, сільськогосподарські господарства, приватні дрібні земельні наділи, чого не було на інших українських землях. Серед злочинних діянь німецьких чиновників варто відзначити як економічний грабунок, так і фізичне виснаження населення.

Третій розділ - „Антифашистський рух Опору на території Тернопіл- ля” - присвячений розвиткові повстанського руху українських націоналістів, підпільної діяльності АК, радянського підпілля і партизанського руху. Антифашистський рух 1941-1944 рр. на тимчасово окупованих українських землях Німеччиною пройшов у своєму розвитку три періоди.

У першому параграфі „Особливості формування руху Опору (червень 1941-листопад 1942 рр.)” схарактеризовано перший період руху Опору, що хронологічно охопив час від початку війни (22 червня 1941 р.) і до кінця листопада 1942 р. Досліджується процес становлення форм організації та структури сил руху Опору, вироблення тактики, зміни настроїв переважної більшості населення до німецької окупації.

З початком німецько-радянської війни на території Тернопілля діяли три рухи Опору. Українські націоналісти, що були представлені переважно ОУН(Б) і ОУН(М), сподівалися на військову силу Німеччини як союзника у боротьбі з СРСР. З ініціативи ОУН(Б) 30 червня 1941 р. у Львові, а протягом наступних двох-трьох місяців і на всій території Тернопілля було проголошено Акт відновлення Української держави. Протягом липня 1941 р. на Тернопільщині активно закладалися початки державності. Було сформовано обласну управу на чолі з В. Охримовичем, організовано місцеві органи влади, народну міліцію, проведені окремі мобілізаційні заходи в національну армію. Проходило відновлення нормального суспільного життя, відбувалися громадські похорони політичних жертв „радянізації”. У вересні 1941 р. після арештів керівного складу правління Української держави й активних членів ОУН(Б) українські націоналісти з великими кадровими втратами переходять у підпілля.

Початки антифашистського руху українських націоналістів заклали рішення конференції ОУН(М) під головуванням заступника голови ПУН О. Ольжича, що відбулася 24-25 травня 1942 р. у с. Рудня-Почаївська. Вирішено було М. Данилюку як військовому комендантові налагодити на Півдні Волині організаційно-вишкільну роботу. У 1942 р. Кременеччина, Лановеччина і Шумщина стають головною базою, де організовуються військові формування з різними політичними уподобаннями та назвами (ОУН(М), ОУН(Б), ФУР, „Вільне Козацтво”, „Холодний Яр”. В жовтні-листопаді 1942 р. боївки українських націоналістів завдають перших антифашистських ударів.

Восени 1941 року у місті Тернопіль польські сили почали реалізовувати положення статуту "Союзу збройної боротьби". Їх позиція визначалася лондонським польським урядом в екзилі в особі генерала В. Сікорського, який 23 червня 1941 року виступив із вимогою повернутися до кордонів Польщі, що існували станом до 17 вересня 1939 р. Формуванням організаційно-територіальної структури Тернопільського округу АК займався Ф. Сту-дин-ський. Округ складався з чотирьох інспекторатів: Тернопільський, Чорт-ківський, Бережанський і Золочівський. Частина тернопільських земель, а саме територія Кременеччини увійшли до складу Волинського округу АК. Загалом, підпілля розгорталося із верхів до низів з урахуванням потенційного адміністративного і військового кадрового апарату колишньої польської держави.

Радянський антифашистський рух виник як реакція на наступальні військові дії Німеччини проти СРСР. Пропагандистські заходи органами радянської влади здійснювалися вже з факту нападу Німеччини та її союзників на СРСР. На початку німецько-радянської війни радянське збройне підпілля було паралізоване і формувалося стихійно з військовослужбовців, що втекли з німецького полону. Пізніше органами КП(б)У було організовано кілька підпільних груп з числа колишніх держпрацівників під керівництвом М. По-годи, Я. Кравченка. Найголовнішим їхнім завданням було створити підпільний обком партії, райкоми і первинні організації.

Діяльність радянського підпілля проходила в умовах переслідування новою окупаційною німецькою владою, перебування в антагоністичних відносинах з іншими напрямками антифашистського руху. У ході аналізу архівних матеріалів виявилося, що з метою конспірації учасників місцевого радянського підпілля (підпільні організації „Вуйко” і „ОРТ”) була їх прина-лежність до лісництва. Відомо про діяльність радянських груп у Гусятин-ському, Скалатському, Збаразькому, Микулинецькому районах Тернопільщини. Аналізуючи подальші події, виявилось, що єдиної централізованої структури радянському підпіллю на Тернопіллі не вдалося створити. Тому діяльність підпільних груп знаходилися на межі розконспірації і мала локальний характер. Значного впливу в краю воно не мало.

Отже, на Тернопіллі протистояли одна одній чотири сили: українські націоналісти, котрі прагнули незалежності всієї України; поляки, які заявляли про належність західноукраїнських земель до польської держави; радянське підпілля, яке проголошувало про приналежність цієї території до СРСР; німецька окупаційна влада.

У другому параграфі ”Діяльність українських, польських і радянських збройних формувань наприкінці 1942 р. - 1943 р.” простежено збройну боротьбу на антинімецькому фронті основних військових суб'єктів руху Опору.

Другий період руху Опору, який хронологічно датується з грудня 1942 р. і завершується кінцем 1943 р., позначився збільшенням кількості радянських партизанських формувань, виникненням на теренах Волині-Полісся УПА, визначенням кінцевої тактики АК - планом „Буря”. Масове звільнення території УРСР від фашистів, яке розпочалося після поразки німецьких військ у битві під Курськом, висунуло перед учасниками руху Опору нові завдання.

Українські націоналістичні, польські і радянські партизанські формування репрезентовані відповідно УПА, АК і радянськими з'єднаннями партизанських загонів визначали політико-військову карту Тернопільщини у 1943 р.

До грудня 1943 р. УПА і УНС як окремі військові формування розвивалися паралельно, відповідно, на Волині-Поліссі і в Галичині. Літом 1943 р. на Волині відбуваються об'єднавчі процеси військових формувань українських націоналістів під егідою ОУН(Б), які взяли назву Української повстанської армії. Водночас у липні 1943 р. на засіданні Крайового Проводу ОУН(Б), що проходило на Козівщині було вирішено Станіславському, Стрийському і Тернопільському проводам ОУН(Б) зорганізувати військову одиницю - УНС. На території Тернопілля мав діяти один курінь чисельністю 400 чол.

Козівщина і Бережанщина стали повстанською базою. В селах Золота Слобода-Веснівка 21-25 серпня 1943 р. пройшов ІІІ Великий надзвичайний збір ОУН. З осені 1943 року, в околицях сіл Потік-Жуків-Бишки та прилеглих до них лісах розмістилася референтура СБ Проводу ОУН Миколи Арсенича. Водночас на Шумщини в округах сіл Антонівці та Яловиця функціонували штаб військової округи „Богун” та інфраструктура повстанського запілля.

АК централізовано створювалася, підтримувалася й управлялася ззовні, з імміграційного польського уряду в Лондоні. Польський самостійницький рух, представлений АК не відзначався великими боями з німецькими військовими силами на Тернопіллі, переважно займав вичікувальну позицію. Відомі випадки польсько-українського збройного загострення, а також план „Буря”, що передбачав захоплення поляками влади після відходу німецьких військ. Сильні позиції польські військові сили займали на півдні Тернопільщини (Бучаччина).

Радянське підпілля мало стати основою для радянського партизанського руху. Оскільки так звані "місцеві" підпільні групи не змогли розгорнути свою антифашистську діяльність, то партизанські загони засилали з тилу. Радянський партизанський рух у 1943 р. відзначився наступальними діями, особливо загонів під керівництвом А. Одухи і С. Ковпака. Рейд Ковпака своєю пропагандистською місією показав сутність суперечностей у населення Галичини, пришвидшив виступ українських націоналістів проти німців, показав справжню „міцність” тилів німецького фронту, розкрив ставлення німецької влади до українського населення.

Окремі контрзаходи проти учасників руху Опору здійснювала німецька влада. Боячись масового антинацистського виступу, німці проводили маневри з метою укріплення залог у великих населених пунктах. Розплатою за окремі партизанські дії були погроми, спалення, грабунок майна жителів сіл, а також арешти і розстріли. Розстріли учасників антифашистської боротьби відбувалися не лише за донесенням, а й за наявними у німців спеціальними списками (список членів ОУН від липня 1941 р.). Проводилися облави на основні бази руху Опору. Масштабною виявилася облава 18 листопада 1943 р., що була проведена гестапо з особовим складом чисельністю до 3 тис. чол. на села Іванків, Гуштинка, Бережанка і Трійця Борщівщини, де проходили вишколи сотні УНС.

Отже, українські, польські і радянські партизанські формування несли серйозну загрозу для німецького окупаційного режиму на Тернопіллі. Водночас наявність основних німецьких військових частин переважно у містах та зосередженості на охоронних функціях важливих комунікацій створювали для партизанського руху широкі можливості.

У третьому параграфі „Тернопільщина у контексті боротьби українських, польських, радянських і німецьких військових сил першої половини 1944 р.” розглянуто етап визволення Тернопільщини від німецьких окупантів (січень-липень 1944 р.), що став третім періодом руху Опору. Перед учасниками антифашистського руху стояли різні завдання.

У першій половині 1944 р. на тлі боротьби регулярних армій Німеччини і СРСР проходила підпільно-партизанська боротьба між УПА, АК, радянськими партизанами та німецькими військами. Цей період на Тернопіллі відзначається тотальним наступом радянських партизанських з'єднань проти німців і підпілля українських націоналістів. З наближенням фронту на захід проходить передислокація і радянських партизанських з'єднань (Кам'янець-Подільське з'єднання І. Скубка та С. Олексека, Житомирське з'єднання під командуванням С. Малікова, Друге Молдавське з'єднання під командуванням Я. Шкрябала, партизанський загін під командуванням Я. Мухіна, Перше Молдавське з'єднання партизанських загонів під командуванням В. Андрєєва, партизанське з'єднання ім. Й. Сталіна під командуванням М. Шукаєва, партизанське з'єднання під командуванням П. Цвєткова). З березня 1944 р. спеціально з УПА мало воювати на території Шумщини партизанське з'єднання А. Одухи у складі 2400 бійців. У міру проходження ЧА в західному напрямкові одухівцям ставилося завдання повністю охопити кременецькі ліси. У квітні-липні партизани діяли синхронно з ЧА.

Польський еміграційний уряд в особі АК на західноукраїнських землях намагалася дипломатично вирішити українське питання з СРСР, ігноруючи при цьому позицію українських націоналістів (ОУН(Б) і УПА). АК готувала комплекс диверсійних операцій проти німців. Лише певні неузгодженості у зв'язку периферії і центру не дали змоги тут розвинути антинімецький збройний виступ. АК намагалася показати свою роль у боротьбі з німцями, тому не рідко пропонувала ЧА діяти спільно. Це призводило до розконспірації польського підпілля. Відзначимо вагомі військові сили АК на Бережанщині (під керівництвом Ф. Гарволя).

Боротьбу з німцями вели курені УПА-Захід, що діяли на території центральної і південної Тернопільщини ("Сірі Вовки" (командир П. Хамчук), Подільський курінь (Я. Белінський), курінь "Крука" (Б. Федик) та ін.). З квітня по липень, коли фронт стабілізувався, і Тернопільська область як фронтова зона була насичена передовими військами ЧА. У цей час загони УПА намагалися не проявляти активності. Тактика українських націоналістів була спрямована на накопичення сил для подальшої боротьби з військами НКВД.

У висновках, підведено підсумки дослідження і визначено положення, які виносяться на захист:

1. Антибільшовизм і антисемітизм були стратегічними напрямками німецької окупаційної політики. ”Розв'язання єврейського питання” активно проходило силами німецьких каральних органів на Тернопіллі. У цьому брав участь і єврейський комітет, який координував питання життєдіяльності ґето, відав відправкою євреїв на різні роботи і, що найжахливіше, готував людський контингент для масових страт. Загалом, тисячі мирних жителів Тернопілля стали жертвами гітлерівського „нового порядку”.

2. Населення Тернопілля у період нацистської окупації було позбавлене основних громадянських прав. Хоча українці і поляки перебували у ліпшому становищі на території дистрикту порівняно з райхскомісаріатом, адже їхні соціально-економічні права у Галичині обстоювали відповідні легалізовані національні комітети, а також дозволялося займатися кооперативною діяльністю.

3. Незважаючи на різні умови господарювання на тернопільських землях райхскомісаріату і генеральної губернії німецька економічна політика мала експансивно-грабіжницький характер. Німецькі фірми максимально викорис-товували економічні можливості сільськогосподарських земель Тернопіль-щини. Оскільки „лігеншафти” не виконували необхідні продуктові поставки для німецької армії, то застосували щораз більші розміри контингентів з селянських господарств. Найбільшою постраждалою верствою стало українське селянство.

4. Тернопілля було одним із регіонів зародження українського повстанського руху та базою його розвитку. Саме на території північних районів області, які характеризувалися природними укриттями, виникли численні воєнізовані угруповання українських патріотичних сил, які під керівництвом ОУН(Б) трансформувалися в УПА. Бережанська округа стала місцем перебування основних постатей українського визвольного руху (Р. Шухевича, М. Арсенича, Ю. Гуляка, Я. Бусла) та проведення визначальних заходів організаційно-військового характеру (ІІІ НВЗ ОУН, неодноразові засідання Проводу ОУН тощо).

5. Тернопільщина стала одним з епіцентрів на західноукраїнських землях щодо здійснення різних військово-політичних операцій у першій половині 1944 р. Поряд з перегрупуваннями регулярних армій і військовими діями на німецько-радянському фронті у підпілля були свої амбіційні плани. План „Буря” польського руху передбачав бої з німецькими частинами, які відступали, та захоплення влади у ключових центрах західноукраїнського регіону. Радянські партизани виконували план нищення угруповань українських націоналістів. Для УПА основне завдання полягало у підготовці українського населення до повстання у разі виснаження двох головних ворогів - Німеччини і СРСР.

6. Політичні течії руху Опору мали свою соціальну базу серед населення області, але, беззаперечно, український рух Опору був значно впливовішим і чисельнішим, ніж польський, а тим більше радянський. Радянський партизанський рух у краї взагалі не мав місцевого походження, а практикував тактику рейдів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ФАХОВИХ СТАТЕЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Полянський Ф. Особливості виникнення руху Опору на початку німецько-радянської війни (червень-вересень 1941 року) в Тернопільській області / Федір Полянський // Мандрівець. - 2005. - № 4 (57). - С. 27-32.

2. Полянський Ф. Підпілля руху Опору в німецько-радянській війні. 1941-1944 (за матеріалами Тернопільської області) / Федір Полянський // Мандрівець. - 2006. - № 6 (65). - С. 18-23.

3. Полянський Ф. Тернопільщина як епіцентр боротьби українських, польських, радянських і німецьких військових сил у першій половині 1944 р. / Федір Полянський // Мандрівець. - 2007. - №4 (69). - С. 25-30.

4. Полянський Ф. Вербування робочої сили, збір контингенту і боротьба з рухом Опору в німецькій окупаційній політиці 1941-1944 рр. (за матеріалами Тернопільської області) / Федір Полянський // Схід : аналітично-інформаційний журнал. - 2007. - №5 (83). - С. 62-66.

5. Полянський Ф. Німецький окупаційний режим і рух Опору на Тернопіллі : історіографія проблеми / Федір Полянський // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія / [заг. ред. проф. І. С. Зуляка]. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип.1. - С. 148-154.

АНОТАЦІЯ

Полянський Ф. Німецький окупаційний режим і рух Опору на Тернопіллі (1941-1944 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України, Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2009.

Рукопис дисертації розкриває характер німецького окупаційного режиму і особливості руху Опору на території Тернопілля у роки німецько-радянської війни (1941-1944). Окреслено основні напрямки німецької окупаційної політики у райхскомісаріаті „Україна” і дистрикті „Галичина” та з'ясовано ставлення населення краю до гітлерівського „нового порядку”. Визначено основні чинники німецької влади, що викликали, як пасивний спротив населення, так і організований антифашистський рух Опору на Тернопіллі.

Показано основні періоди формування і розвитку антифашистського руху на Тернопіллі та виокремлено напрямки руху Опору: українських націоналістів (ОУН і УПА), польського самостійницького (АК) і радянського. Окрему увагу звернено на завершальний етап боротьби українських, польських, радянських і німецьких військових сил у період німецько-радянської війни на Тернопільщині.

Ключові слова: німецька окупаційна політика, гітлерівський „новий порядок”, дистрикт „Галичина”, райхскомісаріат „Україна”, рух Опору, Тернопільщина.

...