Джерельно-інформаційний потенціал особових архівних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 930.253

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДЖЕРЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ОСОБОВИХ АРХІВНИХ ФОНДІВ

Косенко Олена Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор КАЛАКУРА Ярослав Степанович, професор - консультант кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук ПАПАКІН Георгій Володимирович, начальник архівного відділу Українського інституту національної пам'яті

кандидат історичних наук МАГА Ірина Миколаївна, заступник директора з наукової роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства

Захист відбудеться 18.05. 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 14.04. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

Анотації

Косенко О.В. Джерельно-інформаційний потенціал особових архівних фондів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів як невід'ємного компонента архівної спадщини українського народу. Визначено сутність і взаємозв'язок понять "особові архівні фонди", "документи особового походження"; виокремлено основні етапи створення особових фондів у структурі Національного архівного фонду України; обґрунтовано науково-теоретичні та методичні засади формування особових архівних фондів, доведено необхідність їх наукового перегляду та удосконалення. На основі широкого кола біографічних, творчих, епістолярних, службових документів розглянуто структуру фондів визначних діячів української науки та культури, зокрема істориків - В.М. Базилевича, М.М. Бубнова, М.П. Василенка, І.М. Каманіна, О.С. Компан, Ю.А. Кулаковського, В.Л. Модзалевського та інших. Розкрито нормативно-правову базу використання джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів, узагальнено досвід оприлюднення їх документів і матеріалів, включаючи мережу Інтернет, а також подано рекомендації, спрямовані на удосконалення цих процесів.

Ключові слова: особові архівні фонди, документи особового походження, історичне джерелознавство, архівознавство, інформаційний потенціал джерел, Національний архівний фонд України.

Косенко Е.В. Источнико-информационный потенциал личных архивных фондов. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной ступени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию источнико-информационного потенциала личных архивных фондов как неотъемлемого компонента архивного наследия украинского народа.

В диссертации выяснено сущность и взаимосвязь понятий "личные архивные фонды" и "документы личного происхождения". Определено место и роль личных архивных фондов в структуре НАФ Украины. Выделено основные исторические этапы их формирования: вторая половина ХІХ в. - 1918 г. - начало создания фондов; 1918 г. - 1920-е гг. - организация элементарного учёта документов личного происхождения; 1930-е - середина 1950-х гг. - централизованное упорядочение документов; вторая половина 1950-х - 1980-е гг.- расширение комплектации фондов; 1990-е гг. - до наших дней - формирование личных архивных фондов на новой законодательной и методологической базе независимой Украины. Доказано, что на протяжении всех периодов документы личных архивных фондов были и остаются важной составляющей НАФ Украины. архівний інформаційний спадщина

Обоснованы научно-теоретические и методические принципы формирования личных архивных фондов, определены особенности их комплектации. Исследовано основные компоненты методологической основы экспертизы ценности документов личного происхождения, выработанной в результате многолетней деятельности архивов. Доказана необходимость их научного пересмотра и усовершенствования. К перспективным направлениям исследований проблемы отнесено совершенствование понятийного аппарата, обновление подходов к критериям, принципам и методам экспертизы ценности документов, разработка современных методических пособий по вопросам комплектования личных фондов в архивах Украины.

На основе широкого круга биографических, творческих, эпистолярных, служебных документов рассмотрены особенности структуры фондов видных деятелей украинской науки и культуры, в частности историков - В.М. Базилевича, Н.М. Бубнова, Н.П. Василенка, И.М. Каманина, Е.С. Компан, Ю.А. Кулаковского, В.Л. Модзалевского и других. Обоснованы специфика и оригинальность структуры фондов, обусловленые особенностями служебной, общественной и творческой их деятельности. Предложена классификация документовфондов за критериями происхождения, характера, вида, функций, информационного содержания. Определен источнико-информационный потенциал документов и материалов каждого компонента структуры фондов. Впервые в научный оборот введены документы личного фонда историка-шестидесятника Е.С. Компан.

Раскрыта нормативно-правовая база и определены направления использования источнико-информационного потенциала личных архивных фондов в научной, культурно-духовной, социально-правовой и гуманитарной сферах человеческой деятельности; обобщен опыт публикаций их документов и материалов, включая сеть Интернет. Выделены основные формы их обнародования: публикация документов, экспозиционная работа, инициативное информирование, выполнение генеалогических, тематических и социально-правовых запросов учреждений, организаций и граждан. Предложены рекомендации, направленные на совершенствование этих процессов.

Практическое значение результатов диссертационного исследования состоит в том, что они могут быть использованы в работе по комплектованию документов и материалов личных архивных фондов, научной и практической экспертизы их ценности, а также при разработке учебных программ специальных курсов, подготовке учебных пособий по источниковедению и архивоведению, в работе по использованию их информационных возможностей.

Ключевые слова: личные архивные фонды, документы личного происхождения, историческое источниковедение, архивоведение, информационный потенциал источников, Национальный архивный фонд Украины.

Kosenko O.V. Source and Information Potential of the Personnel Archive Funds. - Manuscript.

The thesis for candidate's degree of historical sciences in specialty 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Spesial Historical Disciplines. - Taras Shevtchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2009.

Thesis is devoted to a complex research of the source and information potential of the personnel archive funds as an integral component of the archive heritage of the Ukrainian people. An essence and a correlation of meanings of "personnel archive funds", "documents of personnel origin" has been determined here; main stages of formation of personnel funds in the structure of the National Archive Funds of Ukraine were separated there; scientific and theoretical as well methodical fundamentals of the personnel archive funds formation have been grounded there as well a necessity of their scientific reconsideration and improvement has been proved there. On a base of a wide circle of biographic, creative, epistolary, service documents a structure of the significant figures of the Ukrainian science and culture, especially of historians, namely - V.M Bazylevych, M.M. Bubnov, M.P. Vasylenko, I.M. Kamanin, O.S. Kompan, Yu.A. Kulakovskyy, V.L. Modzalevskyy and others was considered there. A normative and legal base of using of the source and information potential of the personnel archive funds was opened up there as well an experience of making public with regard to their documents and materials, including the Internet network has been summarized there as well recommendations were given, which are directed at an improvement of these processes.

Key words: personnel archive funds, documents of personnel origin, historical source science, archive science, information potential of sources, the National Archive Funds of Ukraine.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню завдань дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (29 с., 320 позицій), двох додатків (14 с.). Загальний обсяг дисертації - 211 с.

Вступ. Актуальність теми. В умовах утвердження незалежності України та демократизації суспільства виникла гостра потреба в різноманітній джерельній інформації про персоналії української історії. Найбільш інформаційно насиченими з погляду персоналістики є особові архівні фонди, основна частина яких довгий час залишалася недоступною для дослідників. Комплексне дослідження їх джерельно-інформаційного потенціалу (сукупності відомостей про окремих осіб, важливі історичні, суспільно-політичні, соціально-економічні та культурні процеси) дозволить ґрунтовно і всесторонньо з'ясувати персональний внесок державних і громадських діячів, науковців, інших інтелектуалів у розвиток українського суспільства на різних етапах історії.

Важливість і актуальність проблеми зумовлюється низкою чинників. По-перше, неухильним зростанням ролі "людського фактора", що є знаковою рисою як сучасного суспільного життя, так і розвитку історичної науки. У зв'язку з цим посилюється необхідність вивчення життєвого і творчого шляху окремих особистостей, їх спадщини. Найбільший пласт відомостей про них містять джерела особового походження - основа інформаційного потенціалу особових фондів. По-друге, особові фонди становлять невід'ємну частину Національного архівного фонду України, а їх джерельно-інформаційний скарб є особливо важливим і незамінним для дослідження інтелектуальної історії, для осмислення процесів у сфері науки та культури 1¹ Див.: Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 13 грудня 2001 р. (зі змінами). - К., 2002. - С. 4.. По-третє, формування особових фондів, забезпечення фізичної схоронності і створення умов для їх всебічного використання є одним з пріоритетних завдань не тільки архівістів-практиків, але й науковців, які досліджують теоретичні засади, методи, способи і форми організаційної роботи у цій сфері.

Таким чином, актуальність проведеного дослідження зумовлена необхідністю наукового осмислення сутності особових архівних фондів, унікальності джерельно-інформаційного потенціалу їх документів і матеріалів, а також недостатньою розробленістю в сучасному джерелознавстві та архівознавстві науково-теоретичних і практичних засад формування й використання особових фондів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної держбюджетної теми "Історія української державності нової та новітньої доби" (державний реєстраційний номер 06БФ 046-01) та комплексної кафедральної теми "Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки", що розробляються науковцями історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є особові архівні фонди видатних діячів української науки, насамперед учених істориків, що нині зберігаються в різних архівах України, та їх джерельно-інформаційний потенціал.

Предметом дослідження є тенденції і закономірності формування особових архівних фондів та їх джерельно-інформаційних ресурсів, процес комплектування, зберігання та використання документів особового походження.

Хронологічні та географічні межі дисертаційної роботи зумовлені часом та місцем формування і зберігання особових архівних фондів, взятих за об'єкт дослідження. Вони охоплюють другу половину ХІХ - початок ХХІ століття - період діяльності у цій сфері різноманітних архівних та археографічних інституцій на території Наддніпрянської України. Нижня межа пов'язана із заснуванням Київського архіву давніх актів (1852 р.).

Мета дисертаційної роботи полягає у системному визначенні та дослідженні джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів, зокрема істориків, їх структури та змісту.

Відповідно до цієї мети визначено наступні дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан дослідження теми у вітчизняній і радянській історіографії;

- встановити репрезентативність джерельної бази;

- з'ясувати сутність і взаємозв'язок понять "особові архівні фонди" та "документи особового походження";

- виокремити основні етапи створення особових архівних фондів та визначити їх місце в структурі Національного архівного фонду України;

- обґрунтувати науково-теоретичні засади формування особових архівних фондів, визначити методологічну основу експертизи цінності документів особового походження;

- вивчити структуру та склад особових архівних фондів на основі біографічних, наукових, епістолярних, службових та інших документів і матеріалів визначних діячів української науки та культури, зокрема істориків різних історичних періодів - М.М. Бубнова (1858 - 1943), М.П. Василенка (1866 - 1935), І.М. Каманіна (1850 - 1921), О.С. Компан (1916 - 1986), Ю.А. Кулаковського (1855 - 1919), В.Л. Модзалевського (1882 - 1920) інших;

- розкрити наукову і правову базу щодо використання в різних сферах людської діяльності джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів;

- узагальнити досвід процесу оприлюднення документів особового походження;

- опрацювати пропозиції щодо удосконалення діяльності архівних установ стосовно формування особових архівних фондів та використання їх потенціалу.

Методологічні засади дослідження. Дисертація ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності та системного підходу. В роботі поряд із загальнонауковими методами аналізу та синтезу, використано історичний, порівняльний, статистично-аналітичний, біографічний методи, а також методи архівної та джерелознавчої евристики, джерелознавчої критики джерел, їх текстуального аналізу та реконструкції інформації. Важливу роль відіграв метод структурно-персонального аналізу документів та джерелознавчого моделювання. Взяті в комплексі ці методи дозволили дослідити процес формування особових архівних фондів, способи їх експертизи, специфіку архівного описування, структуру цих комплексів, розкрити їх джерельно-інформаційний потенціал та сфери його використання.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в українському джерелознавстві та архівознавстві комплексно досліджено сутність особових архівних фондів, теоретичні та методичні засади їх формування і зберігання, визначено джерельно-інформаційний потенціал свідчень особового характеру та можливості його використання в різних сферах суспільного життя.

З'ясовано сучасні підходи до трактування понять "особові архівні фонди" та "документи особового походження". Визначено місце особових фондів у структурі Національного архівного фонду України та виділено п'ять основних етапів їх розвитку в новітню добу. По-новому інтерпретовано особливості роботи державних архівів з документами особового походження в процесі комплектування особових фондів та досліджено методику експертизи їх цінності.

До наукового обігу залучено понад двісті біографічних, наукових, епістолярних та інших джерел малодосліджених особових архівних фондів істориків (М.М. Бубнова, М.П. Василенка, І.М. Каманіна, Ю.А. Кулаковського, В.Л. Модзалевського та інших учених). Вперше в науковий обіг уведено документи та матеріали особового фонду визначного українського історика-шістдесятника О.С. Компан.

Акцентовано увагу на малодосліджених аспектах використання документів особових фондів у різних галузях людської діяльності та їх оприлюднення через різні форми та сфери використання, включаючи мережу Інтернет. Сформульовано низку пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розширення мережі особових архівних фондів та удосконалення методів їх формування в умовах інформаційного суспільства.

Практичне значення результатів дослідження. Отримані результати дослідження можуть бути використані при створенні нових спеціальних та узагальнюючих праць з історичного джерелознавства та архівознавства, у процесі комплектування та використання особових архівних фондів, проведення наукової і практичної експертизи цінності документів особового походження, а також при розробленні навчальних програм спеціальних курсів, підготовки навчальних посібників з джерелознавства та архівознавства з питань формування особових архівних фондів та використання їх інформаційних можливостей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації, доповідалися на шести науково-практичних конференціях, серед яких: Восьмі джерелознавчі читання до 140-річчя від дня народження М.С. Грушевського (Київ, 2006 р.); День науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених "Джерела з історії української державності" до 90-річчя початку українських національно-визвольних змагань (Київ, 2007 р.); Шоста міжнародна науково-практична конференція молодих вчених "Шевченківська весна" (Київ, 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених, присвячена 90-річчю Гетьману Павла Скоропадського (Київ, 2008 р.); Дев'яті джерелознавчі читання (Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено у п'яти статтях у провідних наукових фахових виданнях та в тезах конференції.

Основний зміст роботи

У першому розділі - "Історіографія та джерела дослідження" - який складається з двох підрозділів, розглянуто стан наукової розробки проблеми, зроблено класифікацію та аналіз джерельної бази дослідження, доведено її репрезентативність.

В підрозділі 1.1 "Стан наукової розробки проблеми" представлено вітчизняну та радянську наукову історіографію теми дослідження.

В українській історичній науці, починаючи з середини і другої половини ХІХ ст., склалася традиція персоніфікації історії, виокремлення в історичних подіях ролі і місця видатних діячів, дослідження їх життєвого і творчого шляху. Сучасна історіографія проблеми представлена низкою монографічних та дисертаційних праць, численними науковими та науково-популярними статтями, різноманітною довідковою та методичною літературою.

Витоки наукового інтересу до дослідження джерел особових архівних фондів пов'язані з діяльністю Київської археографічної комісії, Археографічної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка, Центрального архіву давніх актів у Києві, губернських вчених архівних комісій, а також визначних істориків, джерелознавців, архівознавців, археографів: М.О. Максимовича, М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, В.С. Іконникова, М.С. Грушевського, Д.І. Багалія, М.В. Довнар-Запольського, В.Л. Модзалевського, І.М. Каманіна та інших.

У 20-30-х роках ХХ ст. загальні питання особових архівних фондів, порушувалися в працях В.О. Романовського, В.І. Веретенникова 2² Див.: Романовський В.О. Нариси з архівознавства. Історія архівної справи в Україні та принципи порядкування в архівах / В.О. Романовський. - Х.: Вид-во ЦАУ УРСР, 1927. - 170 с; Веретенников В.І. Архівознавство. Лекція І. / В.І. Веретенников. - Х.: Вища школа, 1931. - 21 с.

Кінець 1950-х - 1980-і рр. пов'язані з появою перших науково-дослідних та методичних розробок з питань формування особових архівних фондів. В цей час на сторінках журналів "Вопросы архивоведения", "Советские архивы", "Архіви України" почалося активне обговорення питань збирання та комплектування державних архівів документами особового походження, проведення їх наукової та практичної експертизи цінності 3³ Див.: Новикова А.А. О комплектовании государственных архивов фондами личного происхождения. / А.А. Новикова // Вопросы архивоведения. - 1959. - № 2. - С. 52-55; Дмитриев С.С. Личные архивные фонды. Виды и значения их как исторических источников / С.С. Дмитриев // Вопросы архивоведения. - 1965. - № 3.- С. 7-16; Мамонов В.М. Работа по собиранию документов личного происхождения / Мамонов В.М. // Советские Архивы. - М., 1987. - №4. - С.44-52..

З відновленням державної незалежності України розгорнулась трансформація архівної справи, почалось створення нової нормативно-правової бази діяльності архівних установ. Помітно збагатили знання про сутність особових архівних фондів, засади їх комплектування, структуру, способи використання інформаційних ресурсів фахові публікації на сторінках періодичних видань та збірників, започаткованих Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства: щорічника "Студії з архівної справи та документознавства" археографічного щорічника "Пам'ятки", міжвідомчого наукового збірника "Архівознавство. Археографія. Джерелознавство". Зокрема, у щорічнику "Студії з архівної справи та документознавства" запроваджено спеціальну рубрику, присвячену питанням теорії і методики архівознавства та огляду архівних фондів. Відомості про особові архівні фонди регулярно подаються на сторінках періодичного видання "Архіви України".

Наукові дослідження особових фондів у пострадянський період позначилися посиленням уваги до науковців до джерельного аналізу документів, розробки теоретичних та науково-методичних засад їх опрацювання. Тому в істріографічному аналізі стану дослідження теми використано проблемно-тематичний та хронологічний принципи групування робіт. До першої з них віднесені праці загального характеру, серед яких виділено: а) наукові та навчально-довідникові видання 4⁴ Див.: Архівістика. Термінологічний словник / Авт.-упоряд. Новохатський Є.К., Селіверстова К.Т. - К., 1998. - 106 с.; Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів України / За ред. Я.С. Калакури, І.Б. Матяш. - К.: КМ Академія, 2002. - 356 с.; Історичне джерелознавство / Кер. автор. колек. Я.С. Калакура. - К.: Либідь, 2003. - С. 467; Нариси історії архівної справи в Україні. Посібник / За заг. ред. І.Б. Матяш, К.І. Климової. - К.: КМ Академія, 2002.- 612 с.; б) публікації, в яких розглядаються окремі аспекти формування та використання особових фондів (О.І. Журба, З.О. Сендик, О.О. Колобов, Б.І. Корольов, І.Б. Матяш) 5⁵ Див.: Журба О.І. Київська археографічна комісія, 1843-1921. Нарис історії діяльності / О.І. Журба. - К.: Наукова думка, 1993. - 187 с.; Сендик З.О. Розробка архівістами наукових основ комплектування державних архівів документами особового походження / З.О. Сендик // Студії з архівної справи та документознавства. - Т. 2. - К., 1996. - С. 6-12; Колобов О.О. Значення фондів особового походження для історико-біографічних досліджень / О.О. Колобов // Українська біографістика. Зб. наук. праць. - К., 1999. - Вип. 2. - С. 201-212; Корольов Б.І. Особові архівні фонди та їх відображення у путівниках та покажчиках / Б.І. Корольов // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідом. зб. наук. праць. Вип. 2. Архівознавчі читання. - К., 2000. - С. 85 - 90; Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці. Біографічний нарис / І.Б. Матяш. - К., 2001. - 226 с.. Другу групу складають роботи, присвячені джерельно-інформаційному потенціалу особових архівних фондів, у яких: а) детально аналізуються документи та матеріали окремих особових архівних фондів відомих українських діячів науки та культури (І.Н. Войцехівська, І.М. Мага, Г.В. Папакін) 6⁶ Див.: Войцехівська І.Н. Огляд собового архівного фонду академіка В. Іконникова / І.Н. Войцехівська // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - Т. 4. - С. 134 - 137; Мага І.М. Особовий архівний фонд В.О. Романовського / І.М. Мага // Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела. - К., 2001.- Вип. 4. - С. 92-112.; Папакін Г.В. Архів Скоропадських: фамільні архіви української родової еліти другої половини ХVІІІ - ХХ ст. та архівна спадщина роду Скоропадських / Г.В. Папакін. - К., 2004. - 420 с.; б) подаються загальні відомості про джерельний потенціал і документальний склад особових архівних фондів (О.П. Степченко, Г.Д. Казьмирчук)7⁷ Див.: Степченко О.П. Особові архівні фонди видатних українських учених як джерело з історії організації спеціалізованих фондів Всенародної (Національної) бібліотеки України (1918 - 1934): авторефер. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.08 "Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографо-знавство"/ О.П. Степченко. - К., 1998. - 16 с.; Казьмирчук Г.Д. Особові фонди істориків Київського університету 1920 - 1930 рр. / Г.Д. Казьмирчук // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідом. зб. наук. праць. - К., 2000. - Вип. 2. - Архівознавчі читання. - С. 99 - 104..

Аналіз вітчизняної та радянської історіографії проблеми дослідження показав відсутність узагальнюючих робіт, в яких би комплексно досліджувалися питання джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів.

У підрозділ 1.2 "Аналіз джерельної бази дослідження" проаналізовано джерельну базу дослідження, яка представлена писемними і частково зображальними свідченнями.

Виявлений, досліджений і укомплектований комплекс джерел умовно класифікований за наступними групами: а) документи органів державної влади та управління, конституційні, законодавчі та підзаконні акти, які стосуються діяльності архівних установ і фондоутворювачів, пов'язаної з формуванням особових архівних фондів та використанням їх джерельно-інформаційного потенціалу; б) твори державних і громадських діячів, керівників і спеціалістів архівних установ, діячів науки, літератури і мистецтва; матеріали періодичної преси; в) джерела особового походження: автобіографії, щоденники, спогади, мемуари, приватне та офіційне листування, фотографії; г) наукова, науково-популярна, навчальна і методична література, інформаційно-довідкові видання, путівники, архівні та бібліографічні покажчики. Така класифікація сприяла осмисленню особливостей формування особових архівних фондів, структури та специфіки оприлюднення і використання його в різних сферах людської діяльності, що в комплексі розкриває їх інформаційний потенціал.

Основний масив документів з теми дослідження відклався в центральних державних архівах України. У межах даного дослідженя неможливо подати повний перелік виявлених особових архівних фондів у складі НАФ України, тому виокремлено лише ті фонди, які за структурою документів та інформативною насиченістю є оптимальними для дослідження сутності особових архівних фондів та їх джерельно-інформаційного потенціалу.

У ЦДІАК України використано документи та матеріали особових фондів відомих українських істориків: Д.І. Багалія (ф. 2020), В.М. Базилевича (ф. 833), М.М. Бубнова (ф. 837), М.Ф. Владимирського-Буданова (ф. 840), М.В. Довнар-Запольського (ф. 262), В.С. Іконникова (ф. 849), І.М. Каманіна (ф. 237), Ю.А. Кулаковського (ф. 264), В.Л. Модзалевського (ф. 856), І.Ф. Павловського (ф. 267), Д.І. Яворницького (ф. 1218) і інших. У ЦДАМЛМ України досліджено документи особового фонду історика М.П. Василенка (ф. 542).

Суттєво збагачують джерельну базу дослідження документи ЦДАВО України, зокрема фонд Державного комітету архівів України (Головне архівне Управління УРСР) (Ф. 14), який містить нормативні та статистичні документи щодо особових архівних фондів, включаючи річні звіти та контрольні списки фондів державних архівів України. Вони є інформаційно важливими для дослідження проблеми особових архівних фондів у структурі сукупної архівної спадщини українського народу, Національному архівному фонді України. Крім того у цьому фонді виявлено основні директивні, нормативні, методичні, аналітичні документи, які є незамінними джерелами для визначення підходів до комплектування архівів України документами особового походження, особливостей проведення їх експертизи наукової та практичної цінності, організаційно-методичного забезпечення роботи архівів.

Важливу інформацію почерпнуто з документів особового походження істориків, зокрема М.О. Максимовича, М.І. Драгоманова, М.І. Костомарова, які зберігаються у фонді Київського університету Державного архіву м. Києва (ф. 16) та в архівосховищах Інституту рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського -М.П. Василенка (ф. 40), А.Ю. Кримського (ф. 36), О.С. Компан (ф. 297).

Використання та аналіз зазначених джерел і літератури дали змогу розкрити завдання дослідження, зробити відповідні висновки, дати рекомендації.

Другий розділ - "Формування особових архівних фондів" - складається з двох підрозділів. У них розглянуто теоретичні і практичні аспекти формування особових фондів, як складової Національного архівного фонду України.

В підрозділі 2.1 "Особові архівні фонди в структурі Національного архівного фонду України: етапи створення" розкрито сутність поняття "особові архівні фонди", виділено основні етапи створення та їх місце в структурі Національного архівного фонду України.

Початки вживання терміну "особові архівні фонди" знаходимо у працях істориків та архівістів, у навчальних посібниках з архівознавства та службовій документації архівів другої половини 20-х - початку 30-х років ХХ ст. (В.О. Романовський, В.І. Веретенников). Перші успішні кроки на шляху наукового виокремлення в архівній термінології особових архівних фондів та їх визначення зробили автори словника "Архівістика", яке стало підґрунтям для наступного визначення в підручнику "Архівознавство" та наукових студіях УНДІАСД.

Для наукового осмислення процесу і досвіду формування особових фондів застосовано метод періодизації їх історії. У цьому контексті виокремлено п'ять періодів: перший - (др. пол. ХІХ - до 1918 рр.) - започаткування утворення особових фондів, який пов'язаний з діяльністю архівних та археографічних інституцій (Київська археографічна комісія, Наукове товариство ім. Т. Шевченка інші); другий - (1918 - 20-і рр.) - період виявлення та елементарного обліку документів особового походження; третій - (1930-і - середина 50-х рр.) - планове впорядкування документів; четвертий - (друга половина 1950-х рр. - 80-і рр.) - помітне розширення масштабів формування особових фондів в архівах УРСР; п'ятий - (1990-і рр. - до наших днів) - формування особових фондів, їх зберігання та використання в архівах на якісно новій законодавчій базі незалежної України.

У підрозділі 2.2. "Комплектування особових архівних фондів та методика їх експертизи цінності" досліджується процес комплектування та методологічна основа експертизи цінності документів особових фондів. Доведено необхідність їх наукового перегляду та удосконалення.

Комплектування особових архівних фондів проводиться в певній послідовності: попереднє ознайомлення з документами, їх атрибуція, експертиза наукової та практичної цінності; визначення порядку фондування документів; розбір матеріалів в середині фонду відповідно до розділів і підрозділів їх схеми систематизації; формування та описування справ, їх реєстрація та передача на зберігання в архівосховища.

Методологічна основа експертизи цінності документів особового походження складається з трьох основних компонентів: принципів (об'єктивності, історизму, системності, комплексності та достовірності), критеріїв (походження, цінності інформації, час і місце створення джерела, зовнішні особливості та фізичний стан документа, взаємозв'язок з іншими документами) та методів (джерельного аналізу, структурного підходу, зовнішньої та внутрішньої критики, порівняльний, ретроспективний).

Таким чином, формування особових архівних фондів можна трактувати як сукупність еврестичних, організаційно-технологічних, науково-дослідних і методичних процедур, спрямованих на пошук, виявлення, систематизацію, облік та зберігання документів особового походження.

Третій розділ - "Структура особових архівних фондів та їх джерельно-інформаційний ресурс" - складається з чотирьох підрозділів, в яких визначаються інформаційні можливості документів фондів визначних українських істориків - М.М. Бубнова, М.П. Василенка, М.В. Довнар-Запольського, І.М. Каманіна, О.С. Компан, Ю.А. Кулаковського, В.Л. Модзалевського й інших.

У підрозділі 3.1. "Документи та матеріали біографічного характеру" досліджено джерела, які відображають життєвий шлях фондоутворювача та стосуються його основної наукової, культурної, державної, громадської діяльності. У роботі вони представлені двома групами: перша - автобіографічні документи (автобіографії, анкети, записні книжки, щоденники, мемуари, матеріали до ювілейних дат тощо); друга - особисті документи (свідоцтва про народження, шлюб, смерть, паспорти, документи про відношення до військової служби, атестати, дипломи, документи про здобуття наукових ступенів та отримання вчених звань, документи на нагороди тощо).

У підрозділі 3.2. "Наукові і творчі документи та матеріали" розглянуто: а) рукописи наукових, літературно-художніх праць, суспільно-політичних та інших творів на різних стадіях роботи з ними (плани, чорновики, машинописні тексти), статті тощо; б) рецензії; відзиви на наукові роботи, дисертації; в) конспекти лекцій, програми лекційних курсів, плани доповідей, промов; г) підготовчі матеріали до наукових праць (бібліографічні списки, картотеки, чорнові записи, виписки з архівних джерел), друковані тексти зі слідами вправок фондоутворювача.

Підрозділ 3.3. "Епістолярні джерела" присвячений розгляду епістоляріїв, які в особових фондах репрезентовані як листами самого фондоутворювача до різних осіб та закладів (рукописи, чернетки, копії), так і листами, які адресовані йому. Розглянуто різні підходи до визначення місця, ролі та значення реальної та потенційної інформації епістолярних джерел.

Українське джерелознавство та архівознавство має давню традицію дослідження листів та залучення їх інформації до історіописання. Епістолярні джерела використовувалися в козацьких літописах, в "Історії Русів", в історичних дослідженнях М.О. Максимовича, В.Б. Антоновича, М.С. Грушевського та інших. З другої половини ХІХ ст. в Україні започаткована практика оприлюднення листів окремими збірками. Їх джерельно-інформаційне значення особливо зросло в умовах незалежності України, коли помітно підвищився інтерес науковців до персоналій визначних політичних і громадських діячів, представників науки та культури. Ця тенденція зумовлюється, по-перше, активним впровадженням у науковий обіг епістолярних джерел, недоступних за радянських часів для дослідників, по-друге, особливостями епістолярного жанру як історичного джерела різнобічної інформації.

В підроділі 3.4. " Службові та інші матеріали" представлено документи про професійну, громадську, суспільну діяльність істориків, які відклалися в особових архівних фондах. Це документи, пов'язані з їх роботою в різних установах, організаціях, товариствах тощо. Джерельний зміст та інформаційний потенціал цього різновиду документів зумовлюється багатоаспектністю службової діяльності засновників фондів. До цієї групи віднесена та частина службової документації, яка носить здебільшого підготовчий характер і, як правило, не відклалася в архівних фондах самих установ та організацій: проекти, чорновики та копії організаційно-розпорядчих і інших документів закладів і організацій, в яких працював фондоутворювач; звіти, накази, заяви, службові пояснювальні записки.

В структурі особових фондів мають місце матеріали господарчого характеру (документи, які відображають економічне становище і матеріальні умови життя фондоутворювача), зображальні джерела (фотографії, портрети, малюнки), а також матеріали, що зібрані засновником фонду та документи інших осіб.

Четвертий розділ - "Основні сфери використання джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів" - складається з двох підрозділів, в яких розкрито особливості використання джерельної інформації особових фондів у науковій, культурно-духовній, соціально-правовій і гуманітарній сферах людської діяльності, узагальнено досвід її оприлюднення, обґрунтовано науково-практичні пропозиції, спрямовані на удосконалення цих процесів.

У підрозділі 4.1. "Наукові та правоі засади використання джерельної інформації особових архівних фондів" визначається науково-методична та правова основа використання джерельно-інформаційного потенціалу особових фондів.

Основу наукової бази складають методичні рекомендації, довідниковий апарат архівів, Порядок користування архівними документами (2001, 2003 р.), Основні правила роботи державних архівів України (2004 р.).

Правовий доступ до інформаційних ресурсів документів та матеріалів особових архівних фондів здійснюється і регулюється законодавчими актами України, які базуються на положеннях Конституції України та законодавства, безпосередньо пов'язаного з функціонуванням всієї архівної галузі та документної інформації: Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Про інформацію", "Про державну таємницю" інші.

Можливості використання єдиного інформаційного простору дозволили перейти до широкомаштабного переведення джерельної інформації, накопиченої окремою особою, в електронну форму, прискорили її обмін. Упродож 1990-х та на початку 2000-х років підготовлено низку офіційних документів ("Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки"), що регулюють формування єдиної державної інформаційної системи, складовою якої є створення автоматизованої бази даних про особові фонди та забезпечення доступу до неї.

У підрозділі 4.2. "Оприлюднення документів особового походження" виділено та досліджено основні форми донесення джерельно-інформаційного потенціалу особових архівних фондів до широкого загалу. В підрозділі йдеться про публікації документів, експозиційно-виставкову роботу архівів, музеїв, ініціативне інформування громадськості через засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення), виконання генеалогічних, тематичних та соціально-правових запитів громадян, донесення інформації до широких мас через систему Інтернет.

У сфері наукової діяльності ретроспективна документна інформація особових архівних фондів використовується для забезпечення джерельної бази розвитку гуманітарних, природничих та інших наук. Працівники архівів та науково-педагогічних установ продукують збірники документів, наукові монографії, дисертації, науково-популярні брошури, статті, які грунтуються на джерелах особового походження. У сфері культурно-духовного життя ретроспективна інформація служить базою для популяризації знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій державних та культурних діячів, ювілейними датами в історії установ освіти, науки і культури, підприємств та організацій тощо. Інформація відтворюється у формі книг, статтею, експозицій музеїв, творів літератури і мистецтва. У соціально-правовій та гуманітарній сферах інформація особових фондів використовується безпосередньо в інтересах конкретних людей, захисту їх прав. Її залучають для підтвердження юридичних, майнових та спадкових прав громадян, для нарахування пенсій, встановлення різних пільг, підтвердження фактів переслідування тоталітарними режимами, інших важливих аспектів державної та громадської діяльності.

У Висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист.

- Джерельно-інформаційний потенціал особових архівних фондів належить до актуальних і недостатньо досліджених проблем джерелознавства та архівознавства. Історіографічний огляд наявних наукових, навчально-методичних та науково-популярних праць засвідчив відсутність системного і цілісного знання про особові архівні фонди. Розглянуті архівознавчі, джерелознавчі та археографічні праці здебільшого дотичні до проблеми дослідження, але взяті в комплексі сприяють осмисленню особливостей методики формування особових архівних фондів, їх структури та специфіки оприлюднення і використання інформації в різних сферах людської діяльності;

- Наявна джерельна база дослідження, що представлена здебільшого архівними документами та опублікованими матеріалами є достатньою і цілком репрезентативною для розкриття теми дослідження. Запропонована класифікація джерел, їх джерелознавчий аналіз та реконструкція почерпнутої з них інформації дали змогу розв'язати завдання дослідження;

- Особовий архівний фонд - це сукупність документів особового походження, безпосередньо створених або зібраних та використаних окремою фізичною особою в процесі її життя та діяльності, а відтак відкладених на зберігання в архівні, музейні, бібліотечні установи, в приватні чи фамільні (родинні) колекції. Ці фонди посідають важливе місце в структурі сукупної архівної спадщини українського народу, відіграють важливу роль в її інформаційно-комунікаційному просторі. Основу особових фондів складають джерела особового походження - пам'ятки, авторами яких виступають окремі особи. Їх інформаційна цінність полягає в тому, що вони не лише відображають ті чи інші явища суспільних відносин, але й відбивають життєвий шлях, особисту позицію авторів, їх світогляд та бачення подій;

- Особові архівні фонди - невід'ємна частина Національного архівного фонду України. В них відклалися рідкісні документи особового походження як носії історико-культурної і духовної спадщини українського народу, що мають виняткову соціально-культурну і наукову цінність. Закодований у них унікальний за змістом і формою джерельно-інформаційний потенціал має важливе значення для задоволення соціально-культурних, духовних та наукових потреб суспільства. У цьому контексті виокремлено п'ять періодів в історії їх формування;

- Науково-теоретичні засади формування особових архівних фондів ґрунтуються на принципах історизму, всебічності цілісності, системного підходу. Основними критеріями відбору документів слугують автентичність, авторська приналежність та достовірність інформації, оригінальність;

- Особовий фонд творчої особистості є унікальним за своїм складом документів та структурою, в якій виокремлюються певні специфічні групи документальних свідчень, об'єднаних за спільними ознаками їх походження, методів і способів створення, виду і значення:

а) джерельно-інформаційний потенціал документів біографічного характеру, дозволяє, по-перше, відтворити життєвий і творчий шлях фондоутворювача, його світоглядні орієнтири, участь у громадсько-політичному, науковому і культурному житті; по-друге, відкриває додаткові можливості для осмислення місця і ролі засновника фонду в різних сферах життя суспільства, його особистого внеску у розвиток науки, культури, мистецтва, для з'ясування особливостей епохи, в яку він жив і творив;

б) інформаційні можливості наукових та творчих матеріалів мають два основних виміри: перший - персоналістичний, тобто такий, що істотно збагачує відомості про особу фондоутворювача, його наукову і творчу діяльність, лабораторію і сам процес творчості; другий - загальноісторичний, що проливає світло на епоху, в яку жив і творив засновник фонду, події і явища, учасником або свідком яких він був тощо;

в) листування віддзеркалює життєвий і творчий шлях не лише самого фондоутворювача та тих осіб, з якими він спілкувався, мав професійні, дружні або сімейні відносини. Воно служить осмисленню більш широкого кола питань, пов'язаних з епохою, в якій жив і творив засновник фонду. Епістолярні джерела стали активніше використовуватися у наукових студіях, входить у практику їх корпусна публікація. Велику і плідну роботу в цьому напрямі провадить Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України;

г) значення документів службового характеру полягає в тому, що вони відображають не лише службову та громадську діяльність утворювача фонду, а й діяльність наукових та інших установ, в яких він працював, або певною мірою був з ними пов'язаний;

- Науково-методична база функціонування і використання інформаційних ресурсів особових архівних фондів обумовлена науково-дослідною роботою профільних наукових інституцій, діяльністю архівних установ, спрямованою на створення сприятливих умов для їх використання. Правова база реалізована в законодавчих та інших нормативно-правових актах. Закони України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Про інформацію", "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 -2015 роки", інші нормативно-правові акти дають підстави стверджувати, що законодавство України спрямоване на збереження та захист документів та матеріалів особових архівних фондів;

- До основних напрямів використання та оприлюднення документної інформації особових архівних фондів віднесено: а) наукову сферу; б) сферу культурно-духовного життя; в) у соціально-правову і гуманітарні сфери. Основними формами оприлюднення документів особового походження є їх публікація, експозиційна робота працівників архіву, ініціативне інформування, виконання працівниками архівів генеалогічних, тематичних та соціально-правових запитів установ, організацій та громадян. Найбільш перспективним способом комплексного оприлюднення документів особових архівних фондів, використання в інтелектуальній діяльності українського народу є новітні технології створення електронних баз даних. Занесення до них свідчень біографічного, науково-творчого, епістолярного та іншого характеру створює умови для системного і всебічного вивчення джерельно-інформаційного потенціалу особових фондів;

- Дослідження засвідчило необхідність подальшого наукового осмислення та належного методичного забезпечення робіт, пов'язаних з особовими архівними фондами. До перспективних напрямів вивчення цієї проблеми віднесено удосконалення понятійного апарату, оновлення підходів до критеріїв та принципів експертизи цінності документів особового походження, розроблення сучасних методичних посібників, які б відображали специфіку документів особового походження.

В роботі сформульовано низку практичних рекомендацій. По-перше, Державний комітет архівів України при підготовці змін і уточнень до Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" міг би запропонувати доповнення до ст. 20 розділу ІІІ "Формування Національного архівного фонду" у вигляді норми про віднесення до унікальних пам'яток документів особових фондів видатних політичних, громадських діячів, представників науки, освіти, техніки, культури і мистецтва, насамперед Героїв України, та підготувати відповідні пропозиції до Державного реєстру національного культурного надбання. По-друге, зважаючи на раритетний характер документів особових архівних фондів видається доцільним створити страхові копії оригіналів і забезпечити окреме їх зберігання в якості страхових фондів. По-третє, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України разом з архівними установами приступити до підготовки та комплексного опублікування особових фондів найвидатніших діячів науки і культури України.

Основні результати дослідження, опубліковані в провідних наукових фахових виданнях

1. Косенко О.В. Формування особових архівних фондів / О.В. Косенко // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД; редкол. І.Б. Матяш (гол. ред.) та [ін.]. - К., 2006. - Т. 14. - С. 19-23.

2. Косенко О.В. Особливості експертизи цінності документів особового походження / О.В. Косенко // Наукові праці НБУВ / НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. - К., 2007. - Вип. 19. - С. 462-470.

3. Косенко О.В. Формування та склад особового фонду О.С. Компан / О.В. Косенко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Українське агенство інформації та друку "Рада". - Т. ХVІ- 2007. - С. 294-302.

4. Косенко О.В. Структура особових архівних фондів / О.В. Косенко // Бібліотекознавство, документознавство, інформалогія / редкол. М.С. Слободяник (гол. ред.) та [ін.]. - К., 2007. - № 4. - С. 22-27.

5. Косенко О.В. Особливості інформаційного потенціалу особових архівних фондів та специфіка їх використання / О.В. Косенко // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД; редкол. І.Б. Матяш (гол. ред.) та [ін.]. - К., 2008. - Т. 16. - С. 32-37.

6. Косенко О.В. Комплектування особових фондів в архівах України: історичний аспект / О.В. Косенко // Шевченківська весна. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених. Історія. - Вип. VІ. - Ч. 2. - Т. 1 / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - К., 2008. - С. 195-197

Размещено на Allbest.ru