Еліта Переяславля Руського в суспільно-політичному житті Русі (друга половина ХІ – середина ХІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еліта Переяславля Руського в суспільно-політичному житті Русі (друга половина ХІ - середина ХІІІ ст.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Державотворчі процеси сьогодення активізують вивчення проблем, пов'язаних з осмисленням досвіду наших попередників минулих століть. Переяславська земля, Переяславщина в усі історичні епохи постійно була в центрі подій, що відбувались на території сучасної України. Об'єктивний аналіз історичних джерел показує, що важливість цього регіону завжди усвідомлювалась населенням України й суміжних земель. Однак, історію Переяславщини творили конкретні люди, що жили тут, чий життєвий шлях волею історичних обставин був пов'язаний з містом, що в усі часи носило оригінальну й горду назву - Переяслав (Переяславль, Переяславль Руський).

Найдавніші письмові джерела, що зберегли для нас імена переяславців - це давньоруські літописи. В цих безцінних джерелах вітчизняної історії згадана певна кількість переяславців, які жили упродовж кінця Х - середини ХІІІ століть. Разом з тим, існує розуміння того факту, що однією з основних проблем вивчення вітчизняної історії давньоруської доби є її «малолюдність», тобто, слабка наповненість історичними постатями. Це в повній мірі стосується й історії Переяславля Руського, що пов'язано з обмеженою кількістю письмових джерел, які збереглися до нашого часу. Саме тому важливим завданням сучасної української медієвістики є її наповнення іменами всіх тих людей, які творили нашу історію. Звичайно, в першу чергу мова йде про вищі прошарки давньоруського суспільства, його еліту - князів, бояр та вище духовенство. Еліта Переяславля Руського як активний учасник суспільних процесів давньоруської доби безперечно зробила значний внесок у історичний розвиток Київської Русі, завдяки якому вона входила до числа провідних європейських держав середньовіччя.

Актуальність досліджуваної у дисертації теми зумовлена також потребою створення «Українського біографічного словника», до якого обов'язково мають увійти дані про всіх діячів вітчизняної історії давньоруської доби.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри історії та культури України ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» «Соціально-політичні процеси на Переяславщині у Х-ХХ ст.» та наукової теми відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України «Пам'ятки середньовічної України (історико-археологічні дослідження)».

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити військово-політичну, адміністративно-господарську та духовно-культурну діяльність переяславських князів, бояр та представників вищого духовенства з позиції їх впливу на суспільно-політичне життя Русі другої половини ХІ - середини ХІІІ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

· визначити ступінь наукової розробки проблеми у вітчизняній історіографії та її джерельну базу, розширивши її за рахунок залучення археологічних та топонімічних джерел;

· розглянути життєві шляхи кожного з відомих переяславських князів на основі всіх наявних категорій джерел;

· проаналізувати діяльність цих князів на переяславському столі та інших княжих столах;

· вияснити внесок кожного з них у історичний розвиток Переяславщини та усієї Русі;

· проаналізувати вплив Переяславля Руського на долю кожного з цих князів;

· з'ясувати реальне місце переяславського боярства у суспільно-політичному та господарсько-адміністративному житті Русі;

· висвітлити роль вищого духовенства Переяславля в історії Русі та його внесок у її духовно-культурне життя.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична діяльність князів, бояр та вищого духовенства Переяславля Руського як еліти тогочасного суспільства.

Предметом дослідження є елітні верстви Переяславля Руського у суспільно-політичному житті Русі другої половини ХІ - середини ХІІІ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІ - середину ХІІІ ст., тобто період існування Переяславля Руського як центру князівства та активної життєдіяльності усіх відомих переяславських князів та інших представників переяславської еліти.

Методологічною основою даного дослідження є принципи історизму, об'єктивності та логічності. Застосування системного підходу дає можливість найповніше відтворити цілісне уявлення про еліту тогочасного суспільства, чия доля була так чи інакше пов'язана з Переяславлем Руським. Застосовані методи: описовий, порівняльно-історичний, історико-біографічний, комплексний аналіз усіх основних видів джерел; ретроспективний аналіз; метод історичної реконструкції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у цій роботі вперше здійснено спробу комплексного узагальнюючого аналізу військово-політичної, адміністративно-господарської та духовно-культурної діяльності усіх відомих переяславських князів, бояр та представників вищого духовенства. Робота є першою спеціальною працею, присвяченою вивченню життєдіяльності еліти Переяславля Руського та її ролі в історії Русі. В ній узагальнені всі відомі публікації та джерела з цієї теми, а також введені до наукового обігу нові матеріали останніх досліджень. На основі аналізу значного масиву літописних, агіографічних, археологічних, сфрагістичних та топонімічних джерел з'ясовано місце переяславської еліти в суспільно-політичному житті Русі, а також вплив Переяславля Руського на формування та становлення представників цієї еліти, на їх подальшу долю.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при підготовці узагальнюючих праць з історії України, в експозиційній роботі у краєзнавчих музеях, написанні навчальних посібників, а також для читання загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Робота також може стати у нагоді майбутнім укладачам «Українського біографічного словника».

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» та засіданнях відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України. Результати дисертації оприлюднені у виступах на регіональних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях та семінарах: «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (Переяслав-Хмельницький, 1996, 1998, 2001, 2007); «Наукова спадщина Михайла Максимовича (до 200-річчя з дня народження вченого)» (Переяслав-Хмельницький, 2004); «Стародавній Іскоростень та слов'янські гради» (Коростень, 2004, 2008); «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (Чернігів, 2009); Єфремівські читання «Релігійне життя Переяславської землі (ІХ-ХХІ ст.)» (Переяслав-Хмельницький, 2009); «Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України» (Бориспіль, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображені у 10 друкованих працях автора, з яких 5 опубліковані у фахових виданнях ВАК України, 2 - збірниках наукових праць, 2 - матеріалах конференцій та 1 - колективна монографія.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 180 стор., а повний обсяг дисертації - 260 стор., список використаних джерел і літератури - 22 стор. (228 позицій).

Основний зміст роботи

боярство переяславський князь політичний

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання роботи, його методологію, окреслено хронологічні межі, сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано рівень апробації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - «Джерела та історіографія» - дається характеристика використаних джерел, проведено аналіз історіографії, з'ясовано стан наукової розробки проблеми. Структурно перший розділ поділяється на два підрозділи. У підрозділі 1.1. - «Писемні, археологічні, сфрагістичні та топонімічні джерела» - охарактеризовано джерельну базу дослідження. Найбільш важливою категорією писемних джерел для висвітлення теми еліти Переяславля Руського є давньоруські літописи, особливо враховуючи той факт, що це місто було одним із центрів літописання. Численні статті Іпатіївського, Лаврентіївського, Никонівського, Радзивіловського, Новгородського першого літописів, літописця Переяславля Суздальського, у основі яких лежить київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ», яскраво ілюструють різноманітні сторони життя переяславської еліти, її військово-політичну, адміністративно-господарську та духовно-культурну діяльність протягом другої половини ХІ - середини ХІІІ ст. До літописів прилягають такі джерела як «Слово о полку Ігоревім», а також «Повчання», де міститься близька до літописної інформація про окремих переяславських князів, у тому числі й про найвідомішого з них - Володимира Всеволодовича (Мономаха). Надзвичайно важливим писемним джерелом даного дослідження є агіографічні пам'ятки, тобто житія святих, а також «сказання чудес». У цих джерелах збережена цінна історична інформація про певних представників переяславської еліти, яка не потрапила на сторінки літописних зводів. У «Києво-Печерському патерику» та «Житії Феодосія Печерського» збереглась інформація про ранні періоди життя та діяльності переяславських бояр Ратибора, Шимона, Георгія, єпископа Єфрема, не відображена у літописах. У «Сказанні про чудеса Володимирської ікони Богородиці» міститься згадка про ігуменю переяславського жіночого монастиря Марію та її брата - боярина Бориса Жидиславича. Ще однією категорією писемних джерел є різноманітні юридичні та актові пам'ятки, такі як «Руська Правда», князівські статути (Устав про церковні суди та Устав церкви Іоанна Предтечі на Опоках), грамоти (грамота патріарха Луки до князя Андрія Боголюбського). Вони також містять важливу інформацію щодо життєдіяльності переяславських князів, бояр та представників вищого духовенства. До писемних пам'яток відносяться також синодики переяславських єпископів, які донесли до нас імена багатьох ієрархів, невідомі з жодної іншої категорії джерел.

Важливе значення у контексті проблематики даного дослідження мають археологічні джерела, які дозволяють виявити нову інформацію, що відображає різні аспекти життєдіяльності переяславської еліти. У першу чергу це стосується матеріалів археологічних досліджень культових споруд Переяславля Руського, які були зведені коштами й за ініціативою окремих переяславських князів, єпископів та бояр. Ці матеріали відображені у звітах про археологічні розкопки та польовій документації таких дослідників як Ю.С. Асєєв, М.Ю. Брайчевський, Г.М. Бузян, М.К. Каргер, О.В. Колибенко, П.О. Раппопорт, Б.О. Рибаков, М.І. Сікорський, Г.В. Трофіменко, В.О. Харламов, Р.О. Юра.

Досить інформативним джерелом з проблематики переяславської еліти є сфрагістичні пам'ятки - вислі свинцеві печатки (булли) переяславських князів, єпископів, боярина Ратибора, а також інші категорії сфрагістичних пам'яток - свинцеві пломби та гончарні клейма. Останні несуть на собі певну кількість геральдичних знаків («двозубів» та «тризубів») - так званих «знаків Рюриковичів», окремі з яких на даний час впевнено атрибутовано на предмет належності переяславським князям.

Ще однією цінною категорією джерел дисертаційного дослідження є топонімічні джерела, тобто зафіксовані на території Переяслава та його округи численні топоніми (гідроніми, ойконіми, ороніми, мікротопоніми та урбаноніми), значна частина яких зустрічається на сторінках літописних джерел, що дозволяє впевнено локалізувати літописні згадки, пов'язані з діяльністю окремих представників переяславської еліти.

Підрозділ 1.2. - «Історіографія проблеми» - містить аналіз стану наукової розробки досліджуваної теми. Для цього застосовано проблемно-хронологічний підхід. Виділено такі періоди розвитку досліджень: перший охоплює проміжок часу з кінця XVIII ст., коли з'явились перші власне історичні праці, у яких аналізувалась діяльність переяславських князів, бояр та єпископів, й до 1917 р.; другий включає роботи дослідників 20-80-х рр. ХХ ст.; третій - праці українських та російських істориків та археологів початку 90-х рр. ХХ ст. й до сьогодення.

Серед праць першого періоду слід виділити роботи, в яких здійснено перші спроби аналізу літописних повідомлень про переяславських князів, єпископів та бояр. Це роботи В.М. Татіщева, М.М. Щербатова, М.М. Карамзіна, М.С. Арцибашева, які мали загальноісторичний характер і були систематичними викладами російської історії. До цих праць слід долучити також «Киевский синопсис». У середині ХІХ - на початку ХХ ст. вийшла низка різноманітних праць, у яких розглядалися різні проблеми життєдіяльності давньоруської еліти, в першу чергу - князів та єпископів, у тому числі й переяславських. Праці М.О. Максимовича, М. Арандаренка, М.П. Погодіна, Філарета Харківського та Макарія Вінницького, Д. Юзефовича, ігумена Полієвкта, П.Г. Лебединцева, М.І. Костомарова, В.О. Ключевського, М.С. Грушевського, І. Яновського, М.І. Голубинського, В.Г. Ляскоронського, В.І. Сергеєвича, В.С. Іконнікова, О.О. Шахматова, О.Є. Преснякова стали вагомим доробком у вивченні цих питань.

Другий історіографічний період, що припадає на 20-80-ті рр. ХХ ст., характеризується потужним розвитком археологічного напрямку, окремими працями з історії церкви та князівств, дослідженнями у галузі топоніміки, літописознавства, давньоруської літератури і фольклору, спеціальних історичних дисциплін.

Особливістю третього - сучасного періоду розвитку досліджень, є значна кількість різноманітних праць, присвячених княжій верстві, різним аспектам церковної історії та архітектурній проблематиці, спеціальним історичним дисциплінам та літописознавству. Кількість таких праць постійно зростає, що свідчить про розуміння сучасними дослідниками ролі еліти в давньоруському суспільстві. Отже, на третьому етапі було зроблено значний поступ у вивченні різних аспектів життєдіяльності переяславської еліти. Серед невирішених проблем залишалось створення комплексних досліджень із зазначеної проблематики.

Другий розділ - «Переяславські князі в історії Русі» - присвячено аналізу життєдіяльності князів Переяславля Руського та їх внеску в історичний розвиток Переяславщини й усієї Русі. Збудований великим київським князем Володимиром Святославичем на броді через р. Трубіж, поблизу Зарубського броду на Дніпрі, Переяславль Руський став для багатьох руських князів обов'язковим етапом їх політичної кар'єри безпосередньо перед отриманням київського великокняжого престолу. Сучасна історико-археологічна наука прямо пов'язує заснування Переяслава з русько-болгарсько-візантійськими відносинами другої половини Х ст., завдяки чому це місто й отримало свою назву - Переяславль, яка наслідувала назву колишньої столиці другого болгарського царства - Преслава Великого. Археологічні дослідження Преслава Великого показали, що це місто у своєму плануванні мало паралелі з давнім Єрусалимом, свідомо задані при заснуванні Преслава. Саме тому у середовищі православних болгар воно вважалось «богоспасаємим», «богохранимим».

Вибір назви «Переяславль» для новозбудованого міста був обумовлений претензією на спадкоємність християнських сакральних центрів правовірного світу: Єрусалим - Константинополь - Преслав - Київ. У свою чергу Переяславль Руський мав у своїй планувальній структурі паралелі з Преславом Великим. Ще при заснуванні нового міста Переяславля Руського було задано ідею його сакральності, яка постійно підкріплювалась у подальшому.

Переяславський княжий стіл був бажаним і престижним у середовищі провідної верстви тогочасного суспільства (політичної еліти Руської землі), хоча б як останній крок перед вступом до кола обраних - тих, кого хоч один раз у житті проголошували великим київським князем на Великому Ярославовому дворі й інтронізували у св. Софії Київській. Саме «крізь» біографії переяславських князів, у тому числі - через «переяславський» етап їх діяльності, зроблено спробу визначити внесок цих представників руської еліти у історичний розвиток Переяслава, Переяславської землі та усієї Русі. Зроблено спробу більш-менш рівномірно проаналізувати життєвий шлях кожного з 23-х переяславських князів, розташувавши їх у хронологічній послідовності.

Другий розділ поділяється на три підрозділи. У першому з них - «Переяславські князі другої половини ХІ - першої третини ХІІ ст.» - проаналізовано життєві шляхи найперших переяславських князів - Всеволода-Андрія Ярославича, Володимира-Василія Всеволодовича (Мономаха), Ростислава-Михаїла Всеволодовича, Святослава Володимировича та Ярополка Володимировича.

Переяславське удільне князівство було утворене у 1054 р., коли, згідно із заповітом великого київського князя Ярослава-Георгія Володимировича, місто Переяславль із землею було надане його молодшому сину - Всеволоду-Андрію Ярославичу (1030-1093 рр.). Це був найперший переяславський князь - засновник династії переяславських князів, який задав основні орієнтири та напрямки майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики кількох поколінь його наступників. Все його подальше життя, хоч який би княжий стіл він офіційно не займав (переяславський, чернігівський чи київський) було спрямоване на поглиблення сакрального статусу Переяславля Руського та забезпечення у майбутньому найкращих потенційних можливостей для його нащадків. Важливими проявами такої політики цього високоосвіченого князя були всі здійснювані ним заходи, незалежно від того, стосувалися вони внутрішнього життя Русі чи мали зовнішньополітичний характер. У кінці життєвого шляху Всеволода Ярославича у започаткованому ним родовому гнізді Всеволодовичів-Мономаховичів - Переяславлі Руському - розпочалося грандіозне по тим часам будівництво, в процесі якого було сформовано новий і остаточний вигляд єпископської частини дитинця, який мав прямі паралелі з архієпископським комплексом Преслава Великого. Літописи називають ініціатором і натхненником цього будівництва переяславського єпископа (митрополита) Єфрема, однак без згоди і активної допомоги великого київського князя Всеволода у його родовому місті нічого б не могло бути здійснено. В Переяславі у цей час було зведено собор св. Архістратига Михаїла (патрона молодшого Всеволодового сина Ростислава) та церкву св. Андрія (патрона самого Всеволода). Всеволод Ярославич всіляко сприяв подальшому поглибленню сакрального статусу Переяславля, фактично заклавши нову руську парадигму: переяславський князь = майбутній великий київський князь.

Другим переяславським князем був Володимир-Василій Всеволодович (Мономах) (1053-1125 рр.), син Всеволода Ярославича та його дружини Марії-Анастасії. Серед усіх переяславських князів Володимир Мономах був найяскравішою особистістю. Найбільших успіхів у своїй політиці він досягнув обіймаючи близько 20-ти років переяславський княжий стіл. Весь час перебування на переяславському столі ним було використано для підготовки до головної ролі його життя - стати великим київським князем, справжнім володарем Русі. Для цього він обрав свій шлях: Переяславль - Київ. Продовживши подальшу розбудову центру князівства - Переяславля - Володимир Мономах за допомогою запрошеної на Русь Всеволодом Ярославичем візантійської артілі, яка завершила будівництво комплексу споруд у єпископській частині дитинця, звів церкву Успіння Богородиці на княжому дворі. Крім того, він був фактичним організатором князівських з'їздів у Любечі (1097), Городці (1097), Витачеві (1100), на Золотьчі (1101) й Долобську (1103), які сприяли припиненню міжкнязівських усобиць і, одночасно, піднімали статус Володимира Мономаха як реального лідера у середовищі провідних руських князів та найпершого претендента на великокняжий київський престол. Законодавча діяльність Володимира Мономаха, проведена ним одразу ж після утвердження на київському столі, виразилась у розробці «Уставу Володимира Всеволодовича», тобто доповнення до юридичного кодексу «Руська правда», яким було обмежено діяльність лихварів, визначено єдині проценти під грошові позички і встановлено трирічний термін стягнення боргу. В останні роки свого життя Володимир Мономах значну увагу приділяв поширенню культу св. Бориса та Гліба. Значення, яке він надавав поширенню культу цих руських святих, зведення на місці загибелі св. Бориса (на території Переяславщини) кам'яного храму (біля якого він помер), свідчать про подальше поглиблення ним сакрального статусу Переяславля Руського.

Наступні переяславські князі - Ростислав-Михаїл Всеволодович (1070-1093 рр.) - молодший син Всеволода Ярославича від його другої дружини (половчанки), у хрещенні Анни, що трагічно загинув у квітні 1093 р., як і рано померлий Святослав Володимирович (березень 1114 р.) - не встигли зафіксувати у суспільній свідомості результатів своєї короткочасної діяльності на переяславському княжому столі. М.К. Каргером було виявлено комплекс поховальних прибудов-усипалень до собору св. Архістратига Михаїла в Переяславі, у яких ховали представників переяславської гілки роду Мономаховичів. У найдавнішій з цих споруд - безстовпній каплиці біля південно-східного кута собору - було поховано першого з померлих у Переяславі Мономаховичів - Святослава Володимировича.

Ще одним сином Володимира Мономаха, який князював у Переяславі, був Ярополк Володимирович. Загалом позитивно оцінюючи переяславський період його діяльності, історики кінця XVIII-XX ст. досить критично ставились до результатів його перебування на київському великокняжому столі. На початку 1114 р., після смерті Святослава Володимировича, Володимир Мономах призначив Ярополка Володимировича на переяславський стіл. У другій половині 20-х рр. ХІІ ст. Ярополк Володимирович збудував виявлений у 1953 р. на території «окольного міста» Переяслава шестистовпний монастирський собор та каплицю під сучасною Успенською церквою, заодно відремонтувавши зруйновану в результаті землетрусу 1124 р. родинну усипальню Мономаховичів - собор св. Архістратига Михаїла. Після смерті Мстислава Володимировича Ярополк Володимирович став великим київським князем. Зв'язаний присягою та хресним цілуванням князь Ярополк намагався захистити інтереси дітей Мстислава Володимировича від зазіхань Юрія Долгорукого, який лиш чекав слушної нагоди, щоб після смерті Ярополка й собі стати великим київським князем. Княжа кар'єра Ярополка Володимировича складалася лише із двох столів - переяславського та великокняжого київського, й на обох він продовжував активну політику своїх попередників щодо розбудови Переяславля як одного з провідних сакральних центрів Руської землі.

У другому підрозділі - «Переяславські князі 30-60-х рр. ХІІ ст.» - проаналізовано життєві шляхи переяславських князів Всеволода-Гавриїла Мстиславича, Ізяслава-Пантелеймона Мстиславича, В'ячеслава Володимировича, Андрія-Стратилата Володимировича Доброго, Мстислава-Федора Ізяславича, Юрія-Георгія Володимировича (Долгорукого), Ростислава-Якова Юрійовича та Гліба-Олександра Юрійовича.

Перший із названих князів - Всеволод-Гавриїл Мстиславич (старший син Мстислава Володимировича від шлюбу з дочкою шведського короля Інге Стенкільссона Христиною, внук Володимира Мономаха) - встановив абсолютний антирекорд терміну перебування на переяславському столі - він був переяславським князем з ранку і до обіду, після чого його вигнав з Переяслава Юрій Володимирович. Всеволод Мстиславич обіймав переяславський стіл кілька годин, нічого не встигнувши зробити для міста ні доброго, ні поганого. Разом з тим, в інших місцях протягом свого короткого життя (1103-1138 рр.) Всеволод Мстиславич встиг зробити більше. Він двічі побував на новгородському столі (до і після Переяслава - 1117-1132, 1133-1136), а також переяславському (кілька годин у 1132 р.), вишгородському (1136-1137) і псковському (1137-1138), де після смерті навіть став місцевим святим. Намагаючись посадити на суздальський стіл свого брата Ізяслава Мстиславича, він двічі безуспішно ходив воювати з Новгорода суздальську землю. В результаті кровопролитної битви на Ждановій горі 26 січня 1135 р. зазнав нищівної поразки й утік з поля бою з невеликою купкою дружинників, що залишились живими. Після цього відбулося повстання новгородців, псковичів і ладожан, які висунули йому низку звинувачень. Друге з них за важливістю (навіщо хотів сісти в Переяславлі, хоча клявся, що помре на княжінні у Новгороді) чітко показує, що Всеволод Мстиславич, згідно з планом його батька, намагався зайняти переяславський стіл як обов'язковий елемент його майбутнього київського великокняжого правління. Після вигнання з Новгорода і короткочасного перебування у Вишгороді, Всеволод отримав у 1137 р. запрошення від псковичів та невеликої частини новгородців зайняти княжий стіл Пскова, але невдовзі помер. Це перший із переяславських князів, що помер і був похований не в Переяславі чи Києві.

Наступний князь - Ізяслав-Пантелеймон Мстиславич, другий син старшого Мономахового сина Мстислава Володимировича від шлюбу з дочкою шведського короля Інге Стенкільссона Христиною, внук Володимира Мономаха - став переяславським князем у результаті складного сплетіння обставин, перший раз - ненадовго у 1132 р., вдруге - у 1142-1146 рр., після чого вперше став великим київським князем.

Князь В'ячеслав Володимирович, ще один син Володимира Мономаха від шлюбу з Гідою, вперше став переяславським князем волею старшого брата Ярополка Володимировича, великого князя київського, у 1133 р., а вдруге - на початку 1142 р, волею великого київського князя Всеволода Ольговича. Як і його попередники на переяславському столі, він став великим князем київським, хоч і міг тримати цей престол лише за допомогою більш енергійних молодших князів.

Наступний син Володимира Мономаха, який князював у Переяславі - Андрій-Стратилат Володимирович Добрий (1102-1142 рр.). Він став переяславським князем у результаті тимчасових домовленостей між Ольговичами та Мономаховичами зимою 1134-1135 рр. Андрій Володимирович збудував навколо міського посаду Переяславля потужні оборонні укріплення, перетворивши посад на «окольне місто».

Мстислав-Федір Ізяславич, син Ізяслава Мстиславича, як і його батько, кілька разів перебував на переяславському столі. Періоди перебування Мстислава Ізяславича в Переяславі пройшли під знаком боротьби з Юрієм Володимировичем та Глібом Юрійовичем за збереження переяславського столу, або підготовкою до оборони від них та половців.

Одним з найбільш відомих в історії Русі переяславських князів був Юрій-Георгій Володимирович на прізвисько Долгорукий, молодший з восьми синів Володимира Мономаха від другого шлюбу (мати Юрія померла 7 травня 1107 р.). У літописах досить детально описані дії Юрія Долгорукого при захопленні ним Переяслава у 1149 р. З цих описів, зроблених переяславським монахом (автором втраченого переяславського літопису) чітко видно, що власне сам Переяслав ніколи не був для нього самоціллю чи кінцевою метою, це був лише проміжний (але обов'язковий) етап. Коли ж він періодично програвав і повертався на північ Русі (через Переяслав), то з ним відходила значна кількість його прибічників разом з їх підлеглими. Короткочасність перебування Юрія Долгорукого в Переяславі та постійне прагнення до київського престолу не дали йому змоги проявити себе як організатора будь-яких будівництв у цьому місті чи інших суспільно корисних заходів. Своїми діями по зведенню нових Переяславлів на півночі Русі він розпочав процес ліквідації сакральності Переяславля Руського. Очевидно, саме у цей час з Переяславля Руського було також вивезено переяславський літопис, який став основою володимиро-суздальського літописання.

Ростислав-Яків Юрійович - старший із синів Юрія Володимировича (Долгорукого), які князювали у Переяславі. Під час археологічних розкопок у прибудові до Михайлівського собору в Переяславі було виявлено парне поховання Ростислава Юрійовича і його невідомої з літописів дружини. Ще один переяславський князь із числа дітей Юрія Долгорукого від першого шлюбу з дочкою половецького хана Аєпи - Гліб-Олександр Юрійович. Він також використав своє перебування на переяславському столі як обов'язковий етап перед отриманням київського великокняжого престолу. На думку дослідників, Гліба Юрійовича, як і його батька Юрія Володимировича, було отруєно.

У третьому підрозділі - «Переяславські князі 70-х рр. ХІІ - першої половини ХІІІ ст.» - проаналізовано життєві шляхи князів Володимира Глібовича, Михалка Юрійовича, Ярослава-Гавриїла Мстиславича Красного, Костянтина Всеволодовича, Ярослава-Федора Всеволодовича, Михайла Всеволодовича, Володимира-Дмитра Рюриковича, Володимира-Дмитра Всеволодовича, Всеволода-Івана Костянтиновича, Святослава-Гавриїла Всеволодовича. Для більшості з них Переяславль був самим початком їх княжої кар'єри, до якого вони потрапили у дуже молодому віці. Перебування на переяславському столі уже втратило для них будь-який сакральний зміст. Серед них виділяється князь Володимир Глібович, з яким пов'язана перша згадка слова «Україна» у джерелах.

Третій розділ - «Боярська та духовна верстви Переяславля Руського в суспільно-політичному житті Русі» - присвячено аналізу життєдіяльності двох інших провідних верств - боярства та вищого духовенства. Третій розділ поділяється на два підрозділи. У підрозділі 3.1. - «Боярська верства Переяславля» - з'ясовано місце переяславського боярства у суспільно-політичному та господарсько-адміністративному житті Русі. Серед їх числа виділяється боярин Ратибор, що протягом довгого відрізку часу (понад 40 років) служив спочатку Ізяславу та Всеволоду Ярославичам, потім його сину Володимиру Мономаху. Пройшовши складний шлях від боярина великого київського князя Ізяслава, потім посадника Всеволода у далекій Тьмуторокані, до посадника (воєводи) Володимира Мономаха у Переяславі, Ратибор, після переходу Володимира Мономаха на велике київське княжіння, став київським тисяцьким, тобто, отримав найвищу й найбільш відповідальну з усіх можливих на території Русі боярських посад. Одразу після цього разом з новим великим київським князем він брав участь у модифікації давньоруського законодавства - «Руської Правди», що свідчить про його високий авторитет та вагу у суспільстві. Підтвердженням цієї ваги є той факт, що Ратибор був єдиним на всю Русь ХІ-ХІІ ст. боярином, який мав право користуватися власною печаткою, що було виключною прерогативою лише князів та вищого духовенства й пояснюється, очевидно, його родинними зв'язками з княжим родом Рюриковичів. Ратибор став замовником будівництва першого на території Русі боярського храму, збудувавши власним коштом на своєму дворі у переяславському дитинці церкву св. Климента, виявлену та досліджену у ХХ ст. До нього замовниками будівництва храмів у Переяславі й на Русі завжди виступали лише князі та церковні ієрархи.

У підрозділі 3.2. - «Вище духовенство Переяславля Руського» - висвітлено роль вищого духовенства Переяславля в історії Русі та його внесок у її духовно-культурне життя. Окремого розгляду заслуговує проблема переяславської митрополії та її перших ієрархів. У цьому зв'язку найбільш важливою фігурою серед духовної еліти Переяславля видається єпископ (митрополит) Єфрем, до заслуг якого належить і розбудова Переяславля Руського у кінці ХІ ст. та перетворення його у один із головних духовних центрів Середньої Наддніпрянщини та сакральне місто Руської землі.

Висновки

У висновках викладено підсумки і результати дослідження:

- Аналіз стану розробки проблеми засвідчив, що вона ще не стала предметом спеціального дослідження науковців. Джерельна база є цілком достатньою для розкриття поставлених завдань;

- Наявні джерела дозволяють скласти уяву про життєві шляхи 23-х переяславських князів. 12 князів з їх числа (більше половини) стали пізніше великими київськими князями, четверо - великими володимирськими князями, з них двоє - Михалко Юрійович та Ярослав Всеволодович - займали і київський, і володимирський великокняжі столи. Не змогли реалізувати себе у якості великих князів лише ті переяславські князі, які рано померли чи загинули молодими;

- 8 колишніх переяславських князів поховано у Києві, 5 - у Переяславі, 4 - у Володимирі на Клязьмі й 5 - у інших містах Русі. 4-х колишніх переяславських князів після смерті було канонізовано: Всеволода-Гавриїла Мстиславича, Михалка Юрійовича, Михайла Всеволодовича та Святослава-Гавриїла Всеволодовича;

- Усі князі, які упродовж давньоруської історії Переяслава посідали його стіл, залишили свій слід в історії як Переяслава, так і всієї Русі, що дійшов до нас у пам'ятках літописання, архітектури, залишках оборонних укріплень, місцевих назвах та фольклорі. Життєві долі багатьох із них ставали прикладами для наслідування наступним поколінням, постаті ж інших викликали у суспільній свідомості надзвичайно суперечливі погляди;

- У другій половині ХІ - першій половині ХІІ ст. у середовищі Всеволодовичів-Мономаховичів було остаточно сформовано принцип посідання переяславського столу як обов'язкового етапу політичної кар'єри перед отриманням київського великокняжого престолу. Цей принцип базувався на сакральному статусі Переяславля Руського - родового уділу засновника династії Всеволода Ярославича. Сакральність Переяславля полягала у ідеї спадкоємності християнських сакральних центрів правовірного світу через Єрусалим - Константинополь - Преслав Великий. Саме цим було викликано вибір назви збудованого Володимиром Святославичем нового міста Переяславля Руського;

- Закладений першим переяславським князем Всеволодом Ярославичем принцип: переяславський князь = майбутній великий київський князь, - послідовно розвивали і підтримували наступні переяславські князі, які обіймали переяславський стіл до середини ХІІ ст., і у міру своїх можливостей поглиблювали сакральний статус Переяславля Руського;

- Початок процесу втрати сакральності Переяславля Руського датується кінцем 40-х - початком 50-х рр. ХІІ ст. і прямо пов'язаний з комплексом заходів, здійснюваних ростово-суздальським (колишнім переяславським) князем Юрієм Володимировичем (Долгоруким) по зведенню нових Переяславлів на північному сході Русі. До цього комплексу, крім перенесення комплекту топонімів «місто Переяславль - ріка Трубіж», входили також виведення з Переяславля Руського значної частини його населення, вивезення переяславського літописного зводу, що став основою володимиро-суздальського літописання, поступовий занепад культу св. Бориса та Гліба на Переяславщині через втрату підтримки цього культу з боку провідних князів. Заходи Юрія Володимировича стали основою подальшої політики Андрія Юрійовича (Боголюбського) по перетворенню міста Володимира Суздальського у політичний, господарчий та духовний центр Північно-Східної Русі, перевезенню туди південно-руських святинь та перебиранню цим містом сакрального статусу;

– Аналіз літописних, агіографічних, топонімічних та інших джерел дозволяє зробити висновок про значну роль переяславського боярства у житті князівства і всієї Русі. Всі 17 відомих з джерел осіб, яких за походженням чи статусом можна віднести до боярської верстви, були найбільш яскравими представниками свого стану;

– Життя та діяльність восьми із сімнадцяти відомих переяславських бояр (Ратибор, Ольбег та Фома Ратиборичі, Слав'ята, Орогость, Станіслав Тудкович Добрий, Никифор, Дмитр Іворович) прямо пов'язані з життєвим шляхом Володимира Мономаха, що підтверджує значну роль боярського стану в історії Переяславщини й усієї Русі;

- Значний внесок у розвиток Переяславля, Переяславської землі і всієї Русі зробили представники духовної еліти Переяславля Руського. Серед них було багато відомих на Русі та за її межами осіб, які проявили себе не лише на церковній ниві. Чого варті лише імена митрополитів Леонтія та Єфрема, укладача літопису єпископа Сильвестра, захисника Переяславля від монголо-татар єпископа Симеона, письменника Іакова-мніха, Янки Всеволодівни. Трьох представників духовної еліти Переяславля Руського було канонізовано - єпископів Єфрема, Євфимія та Симеона.

Отже, свій яскравий слід в історії України давньоруської доби залишило 60 представників переяславської еліти, у тому числі 23 переяславських князя: Всеволод-Андрій Ярославич, Володимир-Василій Всеволодович (Мономах), Ростислав-Михаїл Всеволодович, Святослав Володимирович, Ярополк Володимирович, Всеволод-Гавриїл Мстиславич, Юрій-Георгій Володимирович (Долгорукий), Ізяслав-Пантелеймон Мстиславич, В'ячеслав Володимирович, Андрій-Стратилат Володимирович Добрий, Мстислав-Федір Ізяславич, Ростислав-Яків Юрійович, Гліб-Олександр Юрійович, Володимир Глібович, Михалко Юрійович, Ярослав-Гавриїл Мстиславич Красний, Костянтин Всеволодович, Ярослав-Федір Всеволодович, Михайло Всеволодович, Володимир-Дмитро Рюрикович, Володимир-Дмитро Всеволодович, Всеволод-Іван Костянтинович, Святослав-Гавриїл Всеволодович; 17 переяславських бояр: Ратибор, Ольбег та Фома Ратиборичі, Слав'ята, Орогость, Станіслав Тудкович Добрий, Станіславич та Яків Станіславич, Никифор, Дмитр Іворович, Жидислав, Кудин, Маж, Дем'ян Кудьнович, Симон, Георгій Симонович, служебний князь Василько Леонович (Марічич); 16 переяславських ієрархів, у тому числі 2 митрополити та 4 колишніх ігумени: Леонтій, Миколай, Петро, Єфрем, Симеон, Лазар, Сильвестр, Іоанн, Марко, Макарій, Євфимій, Василій, Феодор, Павло, Симеон, Феогност; 2 ігумені: Янка Всеволодівна та Марія Жидиславна; 2 монаха: Іаков та Павло (всього - 20 представників вищого духовенства). Всі вони, як видатні діячі свого часу, зробили помітний внесок у розбудову суспільно-політичного, господарсько-адміністративного та духовно-культурного життя Русі, а отже й у історичний розвиток України.

Публікації, що відображають основні положення дисертації

1. Колибенко О.В. Геральдика Переяслава ХІ-ХХ ст. / О.В. Колибенко // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. - К.-Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. 7. - С. 54-57.

2. Колибенко О.В. Некрополі Переяславля Руського / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. 9. - С. 16-21.

3. Колибенко О.В. Давньоруські топоніми Переяславщини / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Вип. 13. - С. 128-139.

4. Колибенко О.В. Археологічні дослідження Переяслав-Хмельницького педагогічного університету (1993-2005 рр.) / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький: Астон, 2007. - Вип. 19. - С. 89-102.

5. Колибенко О.В. Підвіска зі знаком Рюриковичів з Переяславщини та деякі роздуми з приводу інтерпретації геральдичних підвісок / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко, Д.А. Тетеря, О.В. Юрченко // Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький: Астон, 2008. - Вип. 20. - С. 268-289.

6. Колибенко О.В. Переяславські князі очима сучасників та нащадків / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Постаті Київщини: зб. наук. ст. / Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г. Сковороди. - К.: Міленіум, 2007. - С. 6-46.

7. Колибенко О.В. Переяславські князі в історії Русі / О.В. Колибенко // Переяслав у віках: монографія / Ін-т історії України НАН України [авт. - упоряд. проект. В. Коцур, О. Колибенко; ред. кол.: В.А. Смолій, В.П. Коцур, І.П. Якименко]. - К.: Світ успіху, 2007. - С. 67-97.

8. Колибенко О.В. Нові «предмети особистого благочестя» в колекції НІЕЗ «Переяслав» та деякі проблеми атрибуції підвісок зі знаками Рюриковичів / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Дьнhслово: збірка праць на пошану дійсного члена Національної академії наук України Петра Петровича Толочка з нагоди його 70-річчя / НАН України, Ін-т археології. - К.: Корвінпрес, 2008. - С. 118-125.

9. Колибенко О.В. До питання про літописне «Льто» або знову про Бориса та Гліба / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Стародавній Іскоростень і слов'янські гради: зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т археології. - Коростень, 2008. - Т. 1. - С. 169-177.

10. Колибенко О.В. Переяславські князі в суспільно-політичній історії Русі / О.В. Колибенко // Український вимір: Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. Число восьме у 3 т. - Чернігів, 2009. - Т. 2. - С. 38-48.

Размещено на Allbest.ru