Збройні Сили України, їх створення, розвиток та реорганізація на контрактній основі (1991-2007 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

УДК 355.48: 37(477) 1991/2007

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Збройні Сили України, їх створення, розвиток та реорганізація на контрактній основі (1991-2007 рр.)

20.02.22 - військова історія

Гозуватенко Галина Олександрівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Буковський Іван Васильович, Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка», доцент кафедри історії, теорії та практики культури.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Трофимович Володимир Васильович, Національний університет «Острозька академія», завідувач кафедри історії;

кандидат історичних наук Кожевніков Владислав Миколайович, Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка», доцент кафедри технічних засобів інформації та культурно-просвітницької діяльності військ (сил).

Захист відбудеться „29” травня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті „Львівська політехніка ” Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів - 13, вул. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка ” за адресою: 79013, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий „28”квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Буковський І.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили, які постійно реформувалися.

Армії з часом змінюються слідом за змінами в технології, суспільстві, але насамперед у сфері безпеки - з виникненням нових загроз миру. Проте сама природа конфліктів зумовлює внутрішню єдність Збройних сил, субординацію, відданість традиціям і церемоніалу та сувору дисципліну - ці якості необхідні для перемоги, але вони не сприяють здійсненню реформ. Радикальна військова реформа завжди болісна для Збройних сил, особливо - за відсутності сильної заполітизованості вищого керівництва.

У перші роки незалежності в Україні багато зроблено для створення національних Збройних сил із попередніх структур, що залишилися на її території. Українська держава спромоглася на це, попри величезне скорочення особового складу та фінансування, завдяки зусиллям багатьох тисяч відданих своїй справі військових і цивільних фахівців, що значною мірою сприяли консолідації української нації, а військо залишалося одним із найбільш шанованих інститутів суспільства. Збройними силами багато зроблено для підвищення міжнародного статусу України завдяки їх активній участі у миротворчій діяльності ООН, операціям під егідою НАТО на Балканах та в Іраку.

Комплектування української армії цілком природно витікало зі суспільного життя, однак не відповідало потребам нового часу. Пошук перспективних шляхів вирішення цього важливого завдання став суттєвою особливістю національного військового будівництва в Україні. Проте, й нині ця проблема залишається відкритою. Поки її вирішення в українській армії обмежується внесенням окремих положень до інструкцій, наказів і директив, які, на думку автора, не повною мірою враховують історичний досвід становлення та розвитку військових формувань у цілому.

Актуальність теми цілком очевидна, оскільки знання історії будівництва вітчизняних Збройних сил є необхідним на сучасному етапі, особливо сьогодні, коли Міністерство оборони України здійснює перехід на програмно-цільовий метод стратегічного планування за стандартами НАТО. Зрозуміло, що з огляду на потребу перебудови всієї сфери безпеки та її пріоритетів варто більш докладно вивчати та аналізувати процес реформування Збройних Сил України, створення професійної армії майбутнього, акцентувати увагу на принципових положеннях будівництва національного війська, що сприяло реальній об'єктивності.

Необхідність дослідження обґрунтовується відсутністю в Україні аналітичної, узагальнюючої роботи як комплексного підсумку, закумульованого досвіду реорганізації війська, накопиченого у багатьох державах, що окреслило б процеси трансформації української армії наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., висвітлено сучасний стан Збройних Сил України і показано перспективи їх переходу на професійну основу. Визначена тема це - всебічне дослідження, а науковий аналіз пов'язаних із нею матеріалів покликаний сприяти зміцненню теоретико-методологічних засад у контексті обґрунтування національної безпеки України, її найважливішої складової - воєнної безпеки, вдосконаленню перспективних пропозицій будівництва та бойового вишколу її Збройних сил, практичного застосування ефективних заходів щодо створення правового поля переходу на професійну основу.

Наукове завдання дисертації полягає у вивченні історичного процесу становлення і розвитку Збройних Сил України та їх переходу на контрактну основу, розкритті головних факторів, що впливали на нього, визначенні його характерних рис і особливостей, виявленні тенденцій та закономірностей, а також наданні рекомендацій щодо реалізації військової реформи в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана в межах планів наукової і науково-технічної діяльності та рамках науково-дослідної роботи „Розроблення методики оцінки ефективності системи військово-патріотичного виховання рядового, сержантського і старшинського складу військової служби за контрактом”, шифр „Патріот-Ефект”, що здійснюється Науковим центром Львівського інституту Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного Національного університету „Львівська політехніка” у 2009 році, де автор бере участь у відпрацюванні проміжних звітів та виступів на науково-практичних конференціях, також Інституту Державного управління у сфері цивільного захисту та АЦЗ України.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу вітчизняних та закордонних архівних матеріалів, вивчення діючих нормативно-правових документів і статистичних даних розкрити процес становлення, розвитку та реорганізації Збройних Сил України на сучасному етапі, визначити його основні проблеми.

Для реалізації визначеної мети дисертант поставила наступні завдання:

- здійснити огляд літератури та джерельної бази за темою дослідження;

- узагальнити досвід будівництва української армії (1991-2007 рр.)

- в умовах політичного визначення Україною свого європейського вибору та орієнтації на вступ до НАТО;

- визначити шляхи реалізації військової реформи;

- на підставі існуючої наукової періодизації історії становлення і розвитку сучасних Збройних Сил України розкрити характерні риси та особливості цього процесу;

- виявити головні тенденції і закономірності розвитку сучасних Збройних Сил України та їх реорганізацію на контрактній основі;

- розробити практичні рекомендації щодо удосконалення цієї діяльності в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження: Збройні Сили України (1991-2007 рр.).

Предмет наукового пошуку: процес створення, розвитку та реорганізації Збройних Сил України на контрактній основі у визначений період.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети дисертаційне дослідження здійснювалося на основі принципів науковості, об'єктивності та історизму з опорою на філософські категорії загального і одиничного, причини і наслідки, форми і змісту, системи, структури та елементу, цілого і частини та ін.

Для розгляду питань реорганізації Збройних Сил України на різних етапах визначеного періоду застосовувались конкретно-історичний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження. Це дало змогу об'єктивно оцінити конкретні історичні умови, що виступали найголовнішими чинниками особливостей такої діяльності, зіставити різні варіанти будівництва української армії в тих умовах, аналізу переваг і недоліків кожного з них.

У ході дисертаційного дослідження широко використовувались методи класифікації, систематизації, узагальнення, логічного аналізу, репрезентативний метод, їх використання допомогло шляхом аналізу значної кількості джерел дійти до цілого ряду висновків стосовно характерних особливостей реалізації військової реформи в Україні, визначити причини, від яких залежить її ефективність. Разом із цим це дало можливість запропонувати можливі напрями майбутнього розвитку української армії в контексті побудови професійного війська.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодом від 6 грудня 1991р. - дня прийняття Закону України „Про Збройні Сили України” - і до 2007р., коли вступила в дію „Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки”, яка надала військовій реформі ознак системності.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному висвітленні проблеми, яка донині не була предметом спеціального військово-історичного дослідження. Насамперед, автором зроблено спробу відтворити цілісну картину будівництва Збройних Сил України в період їх реорганізації та запропонована її періодизація, в науковий обіг введено значну кількість невивчених попередниками першоджерел, а також статистичні матеріали Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України, узагальнено та проаналізовано питання трансформації і модернізації важливої інституції держави - її Збройних сил за різних умов їх існування, визначені основні їх здобутки та прорахунки, протиріччя та проблеми, відстежено процес створення професійного вітчизняного війська, визначено та обґрунтовано напрями удосконалення механізму управління комплектуванням Збройних Сил України за контрактом, надано пропозиції стосовно загальних практичних дій щодо важливого державотворчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертаційного дослідження розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблеми комплектування всіх військових формувань. Висновки із дослідження дозволяють сформулювати практичні рекомендації командирам, штабам, виховним структурам при організації роботи щодо комплектування частин і підрозділів військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом. Результати наукового пошуку доцільно використовувати у практичному житті Збройних Сил України з метою підвищення ефективності роботи кожного військовослужбовця у цій сфері діяльності.

Результати, фактичний матеріал, висновки та практичні рекомендації можуть бути використані при подальшому удосконаленні нормативно-правової бази будівництва Збройних Сил України, у процесі виконання заходів розвитку соціально - культурної сфери української армії, у вищих військових навчальних закладах при вивченні дисциплін історії України, військової історії та військового права тощо.

Відповідні положення дисертації дозволять врахувати недоліки і прорахунки в історії становлення і розвитку Збройних Сил України та вдосконалити систему їх життєдіяльності в сучасних умовах.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для науково-дослідної роботи відповідними установами, закладами, військовими формуваннями Міністерства оборони України, підготовки різноманітних видань, розробки навчальних і методичних матеріалів з історії для курсантів і слухачів ВВНЗ, гуманітарної підготовки військовослужбовців тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дослідження автором здійснені особисто. Публікації у наукових виданнях видані за його авторством.

Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти дослідження оприлюднювалися на науково-практичних конференціях: „Перспективи розвитку озброєння і військової техніки в Збройних Силах України”, Перша науково-практична конференція, що проводилась у Львівському інституті Сухопутних військ м. Львові 4-5 березня 2008 року і „Соціально-економічні, психологічні та історичні аспекти трансформації Збройних Сил України”, яка була проведена в Національній академії оборони України у м. Києві 6 листопада 2008 року.

Апробація результатів дисертації здійснена під час її обговорення на засіданнях відповідних секцій науково-практичних конференцій.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в 6 наукових публікаціях; із них - 4 статті у наукових фахових виданнях та 2 тези у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків (всього 152стор.) та списку літератури (26стор., 277 найменувань). Повний обсяг дисертації - 178стор.

Основний зміст дисертації

У Вступі обгунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, мету й завдання, хронологічні рамки, методологічну основу, з'ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У Першому розділі - „Історіографія та джерельна база наукового пошуку„ - проведено аналіз спеціальної літератури, джерел з питань, які розглядаються, розкрито методологічну основу, показано сукупність творчого пошуку.

Наголошено, що відновлення державної незалежності України дало сильний поштовх розвиткові національної історичної науки. Значною мірою це пов'язано з актуальними потребами сучасного державного будівництва, успішне вирішення яких неможливе без творчого врахування досвіду минулого. Дослідження складного шляху становлення української державності вимагає виділення окремою проблемою питань військового будівництва як складової загального державотворчого процесу.

На жаль, проблема становлення, реформування, розвитку та реорганізації Збройних Сил України, співвідношення в ній соціальної і національної складових та їх вплив на боротьбу за державність України в сучасній історичній літературі висвітлена явно недостатньо. Цілісне дослідження визначеного питання до теперішнього часу не стало об'єктом вивчення вітчизняних істориків. Враховуючи такий стан справ, автором здійснено власну спробу наукового розгляду цієї теми.

Вітчизняний і світовий історичний досвід переконливо свідчить, що позиція, яку займає армія у вирішальні моменти розвитку суспільства, може докорінно вплинути на хід державного будівництва. Необхідно приймати до уваги те, що в умовах нестабільної політичної ситуації в Україні виникає загроза надмірної політизації війська, перенесення в армійське середовище, яке по суті є замкненим специфічним корпоративним утворенням, не притаманних йому норм цивільного життя. На думку В. Толубка, в таких випадках армія може вийти з - під контролю, у ній можуть розвинутися протиріччя на ідейному політичному ґрунті. Це може стати чинником внутрішнього збройного конфлікту або навіть громадянської війни, які роблять процеси реформування в суспільстві надто складними. Зазначимо, що підвищення ролі та значення людського фактору у військовій справі обумовлює те, що особливе місце у військовому будівництві посідають проблеми організації роботи з особовим складом, створення та вдосконалення ефективно діючої системи комплектування військ (у тому числі і на контрактній основі).

Отже, тільки науково обґрунтований підхід до військового будівництва надасть можливість уникнути помилок, допущених на початках українського державотворення. У першу чергу - недооцінювання ролі цивільного контролю над військовою організацією держави, недосконалість нормативно-правової бази щодо формування організаційної структури Збройних Сил України та інших елементів військової організації держави, повільне розв'язання проблем комплектування військ, зміцнення військової дисципліни і правопорядку, організації військово-патріотичного виховання та ін.

З набуттям Україною незалежності та початком формування власних Збройних сил питання їх становлення та розвитку знайшло висвітлення в ряді вітчизняних видань (монографії, дисертації, наукові статті, публікації в засобах масової інформації).

У колективній монографії „Проблеми комплектування Збройних Сил України військовослужбовцями служби за контрактом: соціальний аспект аналізу” автори розглянули досвід створення професійних Збройних сил на добровільних засадах.

Проте, всі ці роботи, як показує їх аналіз, в основному мають лише інформаційно-фактологічний, полемічний характер, що дає нам підстави для подальшого військово-історичного пошуку суто оптимальних шляхів трансформації війська України.

На особливу увагу щодо дослідження проблем будівництва Збройних Сил України на сучасному етапі заслуговують дисертації вітчизняних науковців, які зробили спробу у своїх роботах розглянути питання становлення в незалежній Україні Збройних сил як одного з найважливіших соціальних інститутів держави, комплектування їх поступово за контрактом, формування нормативно-правової бази цього процесу.

Це, зокрема, наукові пошуки В.Галєєва за темою „Социальный статус военнослужащих в период трансформации общества”, де автор дослідив військовослужбовців як окрему соціальну категорію суспільства; С.Корольова „Соціальний захист військовослужбовців Збройних Сил України (1991-2005 рр.): історичний аспект”, де дисертантом досліджено основні державні процеси, за яких відбувалося становлення системи соціальних гарантій військовослужбовців у період будівництва Збройних Сил України, висвітлено історію формування та розвитку її нормативно-правового забезпечення; В.Чорного „Соціальні передумови концепції реформування Збройних Сил України”, де автором з'ясовується період створення, розвитку та подальшого реформування Збройних Сил України, тощо. Але ж слід зазначити, що названі дослідники розглядали висвітлені аспекти будівництва армії суто з філософсько-соціологічного боку. Однак вагомість цих праць полягає у широкому висвітленні впливу соціальних передумов на проект концепції майбутнього реформування Збройних Сил України. армія військовий реформа збройний

Проблемні питання нормативно-правового забезпечення формування інституту комплектування Збройних Сил України на професійній основі розглянуті в дисертаційному дослідженні В.Парламарчука „Організаційно-правові засади проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України”. Автор здійснив комплексний аналіз законодавства, матеріалів практики і наукової літератури з питань комплектування Збройних Сил України та військових формувань України військовослужбовцями за контрактом; вивчив досвід провідних країн світу; розкрив ряд особливостей та механізм комплектування військових формувань; виробив науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення діючого законодавства.

Доцільним буде виділити окремо військово-історичне дисертаційне дослідження О.Лойка „Історична необхідність формування сучасної професійної армії України” та О. Пулима „Збройні Сили України як фактор створення та забезпечення існування системи колективної безпеки у Європі”, в яких дана характеристика становлення і розвитку миротворчої діяльності Збройних Сил України, застосування українських військових підрозділів у миротворчих контингентах Організації Об'єднаних Націй та у складі багатонаціональних сил під проводом НАТО, визначив основні шляхи подальшого розвитку української армії. Проте, основна увага цих науковців в основному була зосереджена на узагальненні досвіду трансформації збройних сил провідних країн світу та їх переходу на добровільну систему комплектування.

Аналізуючи видання відомих вітчизняних істориків О.Гуржія, Л.Дещинського, Л.Зінкевич, Л.Кривизюка, М.Перепелиці, В.Солдатенка, Г.Темка та ін., констатуємо, що соціальний розвиток держави, її національна безпека невід'ємні від боєздатності Збройних Сил України.

У працях О.Аксьонова, Ю.Андреєва, В.Гаоанцева, В.Гошовської, Л.Гриневича, Д.Кальмана, О.Мацагора, К.Морозова, В.Пашинського, А.Підгайного, І.Полянського, В.Янковського порушено проблему необхідності реорганізації Збройних Сил України, вказано шляхи її вирішення.

Проте, слід зазначити, що незважаючи на значний інтерес з боку вітчизняних фахівців до вказаної проблеми, зрозуміло, що на сьогодні залишається ще дуже багато „білих плям” у цьому напрямі дослідження. Дотепер в Україні практично відсутні спеціальні цілісні історичні праці стосовно створення, реформування та розвитку Збройних Сил України у визначений нами період. Здебільшого автори, розглядаючи певні аспекти військового будівництва, основну увагу зосереджують на національно-визвольних змаганнях 1917-1920 pp., питання становлення та розвитку сучасної української армії висвітлюються ними не комплексно, а лише фрагментарно, далеко не повно і тільки в контексті вирішення поставлених наукових завдань.

Представники російської військово-історичної науки А.Биков, П.Владимиров, А.Гарбуз, В.Д'яконов, М.Закарлюк, М.Зеленков, В.Золотарьов, П.Корулін, В.Корякін, В.Кулаков, В.Овсяник, В.Малишев, Ю.Мгимов, В.Ремарчук, А.Шишканов, А.Холманських та ін., досліджуючи процес будівництва української армії в сучасних умовах, розглядають визначені нами аспекти, як правило, суто з практичної точки зору повсякденної діяльності збройних сил, однак, вивчаючи та узагальнюючи досвід будівництва Збройних Сил України, їх комплектування та підготовки, зробили спробу порівняти його з іноземними арміями.

Так, наприклад, у працях А.Бикова „Виховна робота у збройних силах іноземних держав: реферативний огляд матеріалів зарубіжної печаті”, В.Дяконова „Про досвід морально-психологічного забезпечення контртерористичних операцій” та М.Зеленкова „Підготовка військ в арміях іноземних країн” зазначено, що форми і способи бойової підготовки в українській армії відповідають сьогоденню і практично не відрізняються від іноземних, що дозволяє їй ефективно виконувати бойові та інші завдання в мирний і воєнний час. Такої ж думки дотримуються представники Інституту воєнної історії ЗС РФ та Штабу по координації військового співробітництва країн СНД.

Західні ж фахівці: Р.Арон, Дж.Партос, Р.Поммерін, У.Хартман, І.Федів, В.Джеймс, А.Маслоу, С.Лоу та ін., навпаки, розкриваючи особливості процесу будівництва Збройних Сил України, вважають, що він дещо відрізняється від країн НАТО, й, у свою чергу, потребує певних змін, враховуючи прагнення нашої країни щодо вступу в Євроатлантичний альянс.

Вивчення та аналіз усіх цих робіт дає нам можливість зазначити, що питання переведення українських Збройних сил на професійну основу набуває з кожним роком все більш важливого значення, зокрема, не тільки серед вітчизняних дослідників, а й серед дослідників інших країн, які вивчають сучасний стан українських військових формувань. Завдяки цьому можна порівняти погляди науковців різних країн світу щодо військового будівництва в Україні, визначити характерні риси та особливості цього процесу, виявити його тенденції та закономірності тощо.

У ході роботи над дисертаційним дослідженням автор також використовувала окремі публікації засобів масової інформації, що значно збагатило матеріал теми.

У цілому ж аналіз зарубіжної та вітчизняної історіографії дає підстави стверджувати, що проблема становлення Збройних Сил України, їх розвитку та реорганізації на контрактній основі в період з 1991 до 2007 рр. не набула всебічного висвітлення в історичних дослідженнях. Не здійснено всебічного комплексного аналізу нормативно-правової бази військового будівництва української армії, формування і розвитку її управлінської структури, не розкрито питання комплектування, підготовки кадрів, фінансування, забезпечення технікою та озброєнням, оснащення та спорядження, не узагальнено досвід застосування миротворчих контингентів Збройних Сил України, не висвітлено здобутки та проблеми діяльності керівних органів як держави, так і безпосередньо всіх силових відомств.

Все це підтверджує необхідність історичного узагальнення дослідження цих важливих аспектів для врахування історичного досвіду в процесі подальшого вдосконалення системи будівництва Збройних Сил України.

Джерельна база дослідження, відповідно до походження, автором систематизована та поділена на такі групи: