Приватна банкірська діяльність на території південної України ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут історії України

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Тема:

Приватна банкірська діяльність на території південної України ХІХ - початку ХХ ст.

Шевченко Валентина Віталіївна

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Шляхов Олексій Борисович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри української історії та етнополітики;

кандидат історичних наук, доцент Фареній Ігор Анатолійович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри новітньої історії.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор О.І. Гуржій



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В останні роки науковці все більше приділяють уваги вивченню соціально-економічної історії України, що обумовлено процесами побудови в нашій країні ринкової економіки, яка характеризується наявністю конкурентного середовища, приватної власності та розвитком підприємництва. Багато що з пройденого у період формування в українських землях, що входили до складу Російської імперії, капіталістичного суспільства у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. повторюється в сучасних умовах. Це актуалізує всебічне студіювання різноманітних процесів і явищ, які відбувалися в минулому та їх наукове переосмислення.

У даному контексті значний інтерес становить вивчення історичного досвіду реалізації приватної ініціативи у кредитно-фінансовій сфері, яскравим прикладом якої було підприємництво банкірів. В економічному житті Російської імперії в цілому, і Півдня України зокрема, вони відігравали досить помітну роль. Однак, як об'єкт дослідження, мало привертали увагу науковців. Багато аспектів їхньої діяльності й донині залишаються недостатньо з'ясованими. Саме тому актуальним є створення узагальнюючої спеціальної праці, присвяченої комплексному вивченню приватного банкірського підприємництва.

Незважаючи на відсутність на сьогодні в народному господарстві України аналогів такого виду діяльності, окремі положення дисертації будуть корисними і для сучасних бізнесменів, особливо щодо їх соціальної відповідальності перед суспільством.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках теми науково-дослідної роботи відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України «Влада і суспільство на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку у контексті історії Центрально-Східної Європи» (номер державної реєстрації - 0105U000284).

Мета даної роботи полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу джерел та наукової літератури об'єктивно висвітлити розвиток банкірської діяльності як виду приватного підприємництва на Півдні України.

Для досягнення зазначеної мети основна увага приділена вирішенню таких завдань:

– з'ясувати стан наукового вивчення теми, охарактеризувати її джерельну базу;

– виявити чинники, які впливали на становлення та розвиток банкірського підприємництва у Південній Україні;

– з'ясувати характерні ознаки даного виду господарської діяльності, основні форми її здійснення;

– дослідити особливості банкірської діяльності у до- та післяреформений період;

– визначити роль банкірів та їхніх установ у розвитку торгівлі, промисловості та інших галузей економіки регіону;

– проаналізувати соціальний статус, чисельність й етнічний склад банкірів;

– висвітлити участь банкірів у суспільному житті регіону та їхній внесок у справу доброчинності.

Об'єктом вивчення стала приватна підприємницька діяльність у торговельно-фінансовій сфері як комплексний соціально-економіко-правовий інститут.

Предметом дослідження є процес еволюції приватної банкірської діяльності на Півдні України у ХІХ - на початку ХХ ст. Головна увага зосереджена на умовах становлення цього виду підприємництва та з'ясуванні особливостей його здійснення, а також характеристиці соціокультурного портрету банкіра.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють початок ХІХ ст. - 1914 р. Вибір нижньої межі обумовлений завершенням на той час процесу входження території Південної України у склад Російської імперії та утворенням у 1802 р. трьох «новоросійських» губерній - Катеринославської, Херсонської і Таврійської. Верхня хронологічна межа пов'язана з початком Першої світової війни, котра внесла суттєві зміни як у міжнародні, так і внутрішньоімперські соціально-економічні й політичні відносини.

Територіально дослідження охоплює землі колишнього Новоросійського краю, крім територій, які на сьогодні не входять в кордони Української держави. Залежно від наявного матеріалу при висвітленні теми домінують сюжети, присвячені тій чи іншій губернії. Разом з тим, основна увага приділена Херсонській, як найбільш репрезентативній, оскільки впродовж усього означеного періоду вона була центром приватного банкірського підприємництва.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що на основі архівних та опублікованих джерел, матеріалів періодичних видань, аналізу наукової літератури вперше комплексно розглядається банкірська діяльність як специфічний вид підприємництва ХІХ - початку ХХ ст.

До найсуттєвіших результатів, отриманих автором, належать такі: з'ясовано основні чинники, які сприяли становленню даного виду господарювання; визначено характерні риси банкірського підприємництва та особливості його здійснення в Південній Україні; висвітлено основні форми участі банкірів у господарській, суспільній і доброчинній діяльності; доведено їх значний внесок у розбудову кредитно-банківської системи Російської імперії; простежено зміни, які відбувалися в організації та здійсненні банкірської діяльності з початку ХІХ ст. до 1914 р.; охарактеризовано соціокультурний портрет банкіра.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані при подальшому дослідженні історії підприємництва, підготовці узагальнюючих праць з історії народного господарства України, лекційних курсів для студентів вузів, підручників, навчальних посібників, у краєзнавчій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Винесені на захист основні положення та висновки одержані дисертантом самостійно.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на міжнародних і вітчизняних наукових форумах, зокрема: Міжнародній науковій конференції «60-і Каразінські читання (історичні науки)»(м. Харків, 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (м. Маріуполь, 2007 р.); Другому засіданні Всеукраїнського круглого столу «Сарбеївські читання» (м. Київ, 2008 р.); VII Міжнародній науковій конференції «Одеса і єврейська цивілізація» (Одеса, 2008 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в чотирьох статтях, опублікованих у виданнях, затверджених ВАК України, тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Праця складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, і додатків, які включають термінологічний словник. Загальний обсяг рукопису становить 246 сторінок, з них 179 - основного тексту. Список джерел і літератури містить 487 найменувань і займає 50 сторінок. Додатки подаються на 17 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету та основні дослідницькі завдання, окреслено новизну і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, подано відомості про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ - «Історіографія, джерела, методи та понятійний апарат дослідження» - складається з трьох підрозділів, де проаналізовано стан наукової розробленості теми, її джерельну базу та теоретико-методологічні особливості. З'ясовано, що в історіографічному доробку з задекларованої теми є дуже мало спеціальних праць. Проблема приватної банкірської діяльності розглядалася дослідниками лише фрагментарно і побіжно в контексті вивчення економічного розвитку Російської імперії або її південного регіону, підприємництва та кредитно-банківської системи.

При аналізі наукової літератури здобувачем використовувався хронологічний підхід. В загальному історіографічному процесі дослідження даної теми виділено три періоди: дореволюційний, радянський і сучасний.

Історія банкірської справи знайшла своє висвітлення лише в небагатьох студіях ХІХ - початку ХХ ст. Безпосередньо їй присвячена праця О. В. Бернарді, в котрій розглядаються внутрішня структура та функції банкірських домів і контор. Правова регламентація цієї діяльності висвітлена у кількох статтях В. Розенберга. Певні відомості про банкірів та функціонування їхніх підприємств містяться у загальних роботах з історії торгівлі та банків у Російській імперії, деяких енциклопедичних виданнях, у книгах, присвячених окремим містам Новоросійського краю.

Значною інформативністю серед інших вирізняються праці І. Левіна й Ю. Янсона. Перший, аналізуючи стан справ в імперській кредитно-фінансовій сфері, зосередив увагу й на окремих аспектах приватного банкірського підприємництва, зробивши висновок про те, що воно почало відігравати помітне значення в економічному житті держави лише з ХІХ ст. Розвідка другого автора присвячена дослідженню хлібної торгівлі в одеському регіоні. Статистичний матеріал, наведений у ній, дозволяє простежити роль банкірів у зовнішній торгівлі зерном, а також з'ясувати механізм фінансових операцій, пов'язаних із нею.

Після встановлення радянської влади головним центром історичних досліджень стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН). Значна увага почала приділятися вивченню проблем соціального та господарського життя. У даному контексті варто відзначити представників одеської історико-економічної школи, особливо І. Бровера. Цінність його праці «Україна на переломі до промислового капіталізму» (Одеса, 1931 р.) полягає в тому, що поряд із розглядом питання щодо організації державного кредиту, значна увага приділена саме приватним кредитно-фінансовим операціям. Спростовуючи поширене на той час уявлення про цілковиту відсутність в Україні організованого приватного кредиту, він дав стислу характеристику діяльності одеських і бердичівських банкірів у першій половині ХІХ ст.

Посилення тоталітаризму в Радянському Союзі призвело до суттєвого згортання історичних досліджень загалом, і зокрема, з української економіки.

Історичні пошуки активізувалися після Другої світової війни. З кінця 1940-х рр. починають з'являтися праці, присвячені безпосередньо фінансовому капіталу та кредитно-банківській системі. За вивчення цієї сфери взялися переважно російські науковці. Одними з перших виходять монографії І. Гіндіна та В. Бовикіна. В Україні аналогічні дослідження проводив одеський історик С. Боровой. В його праці «Кредит и банки России (середина XVII в. - 1861 г.)» найбільш докладно, як на той час, висвітлювалася історія приватного кредиту. Зокрема, він стверджував, що приватні банкіри у дореформений період у кредитуванні внутрішнього і зовнішнього товарообігу відігравали більшу роль, ніж Комерційний банк. Деякі аспекти діяльності банкірів розглядалися у працях відомого українського історика І. Гуржія.

Переломним моментом в українській історичній науці став початок 1990-х рр. Розпад Радянського Союзу, виникнення незалежних держав і розвиток в них ринкових відносин сприяли актуалізації досліджень із соціально-економічної історії.

Окремі питання приватної банкірської діяльності розглядалися у розвідках сучасних українських науковців - дослідників історії підприємництва (праці Т. Лазанської, О. Шляхова, Ю. Бєлікова, О. Доніка та ін.) і кредитно-банківської системи (В. Стельмах, В. Міщенко, Г. Корогод, В. Венгерська С. Тіцький та ін.). Серед останніх виділяється дисертація І. Дружкової, в якій приділена значна увага становленню приватного кредиту на Півдні України у ХІХ ст. В роботі досить детально розглянуте правове забезпечення банкірської діяльності та коротко охарактеризоване функціонування окремих фірм.

Серед сучасних зарубіжних студій, пов'язаних із темою дисертації, варто відзначити російські. Особливої уваги заслуговує монографія петербурзького історика-економіста Б. Ананьїча «Банкирские дома в России 1860-1914 гг. Очерки истории частного предпринимательства», яка наразі залишається єдиним спеціальним дослідженням, присвяченим банкірській справі. Автор дав загальну характеристику розвитку банкірських домів і контор та спробував визначити їх місце у фінансово-кредитній системі Російської імперії. У праці міститься найбільш повна, у порівнянні з попередніми, інформація про банкірське підприємництво. Однак, вона не дає змоги скласти цілісну картину його розвитку в Україні, оскільки основну увагу дослідник приділив трьом найбільшим банкірським домам Петербурга та Москви.

Деякі аспекти діяльності банкірів Півдня України висвітлено у роботах західних істориків, переважно у контексті вивчення окремих етносів (К. Авгітідіс, К. Папулідіс, С. Парадісопулос, Ф. Янніци, Е. Плесська-Зебольд, І. Котлер, С. Ціпперштейн, М. Поліщук). Цінність цих розвідок полягає у тому, що при їх підготовці автори використали значний масив матеріалів, які містяться у закордонних архівах та бібліотеках.

Проведений аналіз наукової літератури засвідчив відсутність у вітчизняній історіографії спеціального комплексного студіювання приватної банкірської діяльності в Південній Україні в ХІХ - на початку ХХ ст., чим і обумовлюється вивчення цієї теми дисертантом.

Джерельна база дослідження представлена широким комплексом джерел, які умовно можна розділити на шість груп: 1. архівні документи; 2. опубліковані нормативно-правові акти; 3. довідкові і статистичні видання; 4. звіти установ і організацій; 5. матеріали особового походження; 6. періодична преса.

Великий масив джерел дисертаційної роботи становлять архівні документи. При вивченні питання про становлення та розвиток приватної банкірської діяльності на Півдні України використовувалися матеріали, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) (ЦДІАК), державних архівах Одеської (ДАОО), Миколаївської (ДАМО), Кіровоградської (ДАКіО) областей та міста Києва (ДАК).

Найбільш інформативним виявилося зібрання ДАОО. Насамперед, це фонди окремих банкірських домів і контор, а також особисті фонди їхніх власників, які збереглися лише у цій архівній установі: 175 (банкірської контори Барбаша), 188 (Родоканакі-Юр'євичів) та 246 (банкірського дому Ашкеназі). У вказаних фондах містяться документи особистого плану, листування, комерційні папери, діловодна та інша документація. Вони дають змогу простежити соціальне і матеріальне становище родин банкірів, сфери застосування їхніх капіталів, визначити як довго існувала фірма тощо.

Значний інтерес становлять фонди канцелярії одеського градоначальника (ф. 2) й Одеської міської думи (ф. 4), де зосереджені справи, які стосуються зарахування підприємців до купецької верстви, відкриття ними торгових домів, алфавітні списки купців тощо. Окремі дані щодо різних сфер економічного розвитку міста і краю містяться у фондах управління новоросійського і бессарабського генерал-губернатора (ф. 1) та Головного статистичного комітету Новоросійського краю (ф. 3). Велику кількість справ охоплює фонд Одеського комерційного суду (ф. 18). Переважна більшість із них - позови про невиконання боргових зобов'язань, які подавалися як банкірськими установами, так і проти них. Докладному висвітленню доброчинної діяльності приватних банкірів сприяло опрацювання фонду міської управи (ф. 16), де збереглося чимало документів про благодійні пожертвування окремих осіб.

В обласних архівах досліджено здебільшого фонди міських дум, управ та статистичних комітетів. Виявлені матеріали представлені в основному звітами органів влади, представницьких і громадських організацій та статистичними даними.

Серед матеріалів Центрального державного історичного архіву України та Державного архіву м. Києва становлять інтерес документи, які висвітлюють окремі аспекти участі деяких приватних банкірів у суспільно-політичній і доброчинній діяльності (ф. 268, 385, 422 ЦДІАК та ф. 16 ДАК).

Друга група джерел - нормативно-правові акти (маніфести, укази імператорів, положення Державної ради, рескрипти, статути, правила тощо), опубліковані в офіційних і неофіційних виданнях. До перших насамперед слід віднести «Полное собрание законов Российской империи» та «Свод законов Российской империи». Серед неофіційних варто назвати «Свод узаконений и уставов кредитных».

Значний масив становлять загальноімперські та місцеві довідкові й статистичні видання. За змістовим наповненням їх можна поділити на дві групи:

1) видання загального плану (адресні та пам'ятні книжки, путівники тощо), в яких наводилися короткі дані про установи, підприємства, організації, посадових осіб на певний рік із зазначенням їхніх адрес;

2) спеціальні довідники, що стосуються усіх торгово-промислових установ або кредитно-фінансових чи безпосередньо купецтва. Певне значення мають статистичні матеріали, однак їх суттєвою вадою є неточність та неповнота даних щодо діяльності банкірів, а подекуди й абсолютна їх відсутність.

Окрему групу джерел становлять звіти різноманітних громадських, переважно благодійних, організацій. Вони дають можливість визначити основні напрямки та рівень суспільної активності банкірських родин.

Наступний комплекс - матеріали особового походження, які відображають не тільки конкретні події, а й дозволяють виявити особисту позицію та ставлення авторів до описуваних фактів і явищ.

Періодична преса - всеросійські та місцеві часописи («Одесский вестник», «Одесские новости», «Банковая и торговая газета», «Биржевые ведомости», «Торгово-промышленная газета», «Рассвет» тощо) є доволі важливим історичним джерелом, оскільки містить багатий і різноманітний матеріал.

Використаний у дисертації комплекс джерел є достатнім для комплексного висвітлення приватної підприємницької діяльності банкірів Півдня України.

У третьому підрозділі розкриваються теоретико-методологічні особливості дослідження. Для вирішення поставлених у роботі завдань були використані загальні та спеціально-історичні наукові методи. Праця базується на принципах об'єктивності, історизму й системності, які дозволили найбільш вірогідно оцінити розвиток банкірської діяльності. Комплексний підхід сприяв розгляду останньої у всій сукупності її складових, таких, як економічна, організаційна, особистісна і соціальна. При опрацюванні джерел застосовувалися методи джерелознавчого аналізу, які дозволили виділити та систематизувати необхідну для дисертації інформацію. Широко використовувалися аналітичні методи: функційний аналіз дозволив виділити основні функції банкірських установ; статистичний - визначити численність банкірів, їх етнічну й соціальну належність. Фактичний матеріал вибудуваний відповідно до проблемно-хронологічного підходу, логічно й послідовно. Одним із основних методів дослідження є метод біографічного аналізу (просопографії). Завдяки йому вдалося скласти й охарактеризувати соціокультурний портрет банкіра Півдня України, виявити його спільні та відмінні риси у порівнянні з підприємцями інших областей Російської імперії.

Враховуючи багатогранність об'єкту вивчення та незавершеність процесу формування у сучасній історичній науці понятійного апарату, важливим є чітке визначення використаного категоріального апарату. Відмежовуючи приватне підприємництво від державного, а також діяльність банкірів від приватних банків, які входили у жорстко регульовану кредитно-банківську систему імперії, здобувач виносить у назву дисертації словосполучення «приватна банкірська діяльність», вказуючи, таким чином, на її специфічність. Також аналізуються інші ключові дефініції, зокрема «банкір», «торговий дім», «одноосібне підприємство», «повне товариство», «товариство на вірі».

У другому розділі - «Аналіз стану приватної банкірської справи на Півдні України у дореформений період» (містить два підрозділи) - розглянуто процес становлення й розвиток даного виду господарювання до проведення реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. і чинники, які впливали на нього. Встановлено, що виникнення та особливості зайняття банкірською діяльністю на Півдні України на початку ХІХ ст. обумовлювалися складанням у регіоні на той час необхідних передумов. Вигідне географічне розташування Новоросійського краю й сприятлива урядова політика визначили його швидкий соціально-економічний розвиток. Система податкових та інших пільг привабила до чорноморських міст-портів іноземних купців, які вже мали певні капітали та зналися на міжнародній торгівлі. Специфіка освоєння остаточно приєднаних наприкінці ХVІІІ ст. земель призвела до поширення в регіоні нових капіталістичних форм господарювання. Зацікавленість Російської імперії у чорноморській торгівлі позитивно вплинула на збільшення товарообігу та розширення зовнішнього і внутрішнього ринків. Це своєю чергою породило потребу в комерційному кредиті та відповідних структурах. Оскільки політика, яку проводило міністерство фінансів, не сприяла створенню приватних банківських установ, а державні були не в змозі задовольнити все зростаючий попит на кредит, то прогалину, що виникла, заповнили купці, які поряд із торгівлею почали здійснювати фінансові операції, і відповідно до законодавства могли прийняти звання банкіра.

Першими представниками банкірського підприємництва були купці, які займалися зовнішньою торгівлею, насамперед іноземці за походженням. Наявний матеріал дозволяє більш-менш точно охарактеризувати стан справ у сфері приватного кредитування у досліджуваний час переважно по Одесі. У 1801 р. негоціант Фурн'є та ліворнський банкір Жом створили тут перший банкірський дім із капіталом 300 тис. ліврів. Пізніше відкрився цілий ряд торгових домів, які здійснювали кредитно-фінансові операції. Власниками більшості з них були переважно греки й італійці. Із 1830-х рр. на провідні позиції в одеській зовнішній торгівлі й банкірській справі виходять євреї.

Дисертантом з'ясовано, що джерела накопичення приватними банкірами великих грошових сум були традиційними для Російської імперії. Однак процес первісного нагромадження капіталів власниками банкірських установ Південної України мав певні особливості. На відміну від деяких столичних банкірських родин, для них не було характерним накопичення капіталів шляхом мануфактурного виробництва та залізничного грюндерства. Переважали відкупи, поставки і торгівля, зокрема зовнішня. На наше переконання, саме остання слугувала основною рушійною силою для розвитку приватного банкірського підприємництва у регіоні. Усі власники банкірських установ входили до числа крупних експортерів. Поряд із суто торговими справами вони займалися й банкірськими. Поєднання цих видів діяльності у першій половині ХІХ ст. обумовлювалося необхідністю комерційного кредитування та спрощенням системи розрахунків між учасниками міжнародної торгівлі. Ці обставини визначили й спеціалізацію місцевих банкірів на торговому кредиті.

Відсутність інформаційних джерел не дає можливості точно встановити види та обсяги фінансових операцій тогочасних банкірських домів. Однак загальний аналіз економічного розвитку Півдня України дозволяє стверджувати, що в даний період у кредитуванні внутрішнього і зовнішнього товарообороту вони відігравали суттєве значення.

У третьому розділі - «Динаміка приватної банкірської діяльності в 60-ті рр. ХІХ - на початку ХХ ст.» (складається із двох підрозділів) - висвітлюються зміни, які відбулися у банкірському підприємництві після реформ ХІХ ст. Встановлено, що останні викликали підйом ділової активності, який у свою чергу породив новий сплеск приватної банкірської діяльності. Значно збільшилося, у порівнянні з попереднім періодом число осіб, які почали здійснювати банкірські операції й створювати для цього відповідні установи. У 1860-70-х рр. в Російській імперії активно формувалася мережа акціонерних банків, які згодом почали відігравати провідну роль в економіці держави. Однак банкірські установи Півдня України не втратили своїх позицій, пристосувавшись до змін. Багато клієнтів віддавали перевагу їм, а не банкам, що пояснювалося більшою доступністю та меншим контролем з боку уряду. З'ясовано, що наприкінці століття банкірські доми і контори регіону в загальній кількості торгово-промислових підприємств становили дуже малий відсоток. Проте обсяги їх оборотів і прибутків були досить значними. Більшість із них здійснювала практично ті ж операції, що й комерційні банки. Важливу роль відіграли крупні банкіри у створенні імперської банківської системи. Вони були засновниками місцевих, інших провінційних і столичних комерційних і земельних акціонерних банків. банкірський україна торгівля промисловість

Окрім фінансової діяльності банкіри продовжували займатися й іншими видами підприємництва. Усе активніше вони вкладали кошти у промисловість, транспортну інфраструктуру, не полишали також закордонної торгівлі. У цілому спектр їхніх занять був досить широким. Спрямованість на отримання прибутку була хоча й основною, проте не єдиною рушійною силою, якою керувалися власники банкірських установ. Досить часто обрання нового напряму підприємництва спричинялося потребами вже існуючого бізнесу, об'єктивними обставинами розвитку ринкових відносин тощо. Результати цієї діяльності були економічно корисними не лише для самих банкірів, а й для південного регіону та Російської імперії в цілому. На основі аналізу доступних інформаційних джерел визначено, що більшу торгово-промислову активність проявляли власники банкірських установ, створених у ХІХ ст., ніж тих, що були засновані на початку ХХ ст. Для останніх, за винятком окремих осіб, характерні спекуляція й спрямованість на швидку наживу.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. позначилися ліквідацією «старих» банкірських фірм. Основними причинами були смерть засновника та фінансовий крах. У 1910-х рр. у кредитно-банківській системі Російської імперії відбулися певні структурні зміни - поглинання великими комерційними банками банкірських установ або перетворення останніх на акціонерні банки. Однак для Півдня України це не було типовим явищем. Із відомих нам установ такої реорганізації зазнали лише дві фірми. В організаційних формах банкірського підприємництва також не відбулося кардинальних перетворень. Як і в дореформений час основними продовжували залишатися одноосібні підприємства та повні товариства.

Певні зміни в банкірській діяльності відбулися під впливом процесу розробки спеціального законодавства. На відміну від країн Західної Європи, еволюція кредитно-банківської системи Російської імперії проходила в межах законодавства, яке суворо регламентувало діяльність відповідних установ усіх організаційних форм. Виняток становили тільки банкірські доми, контори та обмінні крамниці. Для їх заснування не вимагалося затвердження статуту й публічної звітності. Їхня діяльність належала до сфери торгівлі й регулювалася відповідними правовими нормами. Така державна політика мала як позитивні, так і негативні наслідки. До здійснення банкірських операцій почали долучатися різного роду махінатори та шахраї. Для запобігання зловживанням у середині 1880-х рр. за ініціативою міністерства фінансів розпочалося вироблення законів про банкірські установи. У період із 1889 р. по 1914 р. центральною владою було розглянуто ряд відповідних законопроектів. Обговорення кожного з них викликало постійне протистояння представників влади і підприємницьких кіл. Завдяки зусиллям останніх спроби уряду юридично регламентувати банкірську діяльність як фінансову виявилися невдалими. Поставленої мети - вироблення спеціального законодавства - досягнуто не було. Практичне застосування прийнятих норм виявилося неефективним. Банкіри зуміли зберегти до 1914 р. певну свободу свого приватного підприємництва.

Четвертий розділ - «Соціокультурна характеристика банкіра» - складається з трьох підрозділів. У ньому представлено «портрет» банкіра Південної України, проаналізовано основні форми та мотиви участі в суспільно-політичній, доброчинній і культурній діяльності. З'ясовано, що соціальний статус, чисельність, етнічний склад банкірів регіону протягом досліджуваного періоду зазнавали певних змін. До прийняття у 1898 р. «Положения о государственном промысловом налоге» приватним банкірським підприємництвом займалися лише купці 1-ої гільдії. Багато з них були почесними громадянами, окремі удостоїлися дворянського звання. Нова система торгово-промислового оподаткування остаточно скасувала принцип становості й значно розширила коло осіб, які могли займатися підприємництвом. Купецтво втратило свою прерогативу на дану сферу діяльності. Хоча отримання купецького свідоцтва було справою не обов'язковою, багато банкірів Півдня України продовжували його викуповувати. Така ситуація пояснюється переважанням серед власників банкірських установ євреїв, яким купецький статус надавав певні пільги. Аналіз відповідних статистичних даних засвідчив збереження такої ситуації й на початку ХХ ст.

Точну чисельність осіб, які займалися приватним банкірським підприємництвом, встановити не вдалося. З упевненістю можна стверджувати тільки те, що вона не могла бути великою, оскільки до них висувалися досить суворі вимоги. Етнічний склад банкірів був досить стабільним - греки, італійці й, в основному, євреї. Трапляються окремі німецькі, польські та російські прізвища. Українців серед таких підприємців ми не виявили.

Встановлено, що банкіри Півдня України успішно реалізовували принцип соціальної відповідальності підприємця, сутність якого полягає у добровільному вкладі бізнесмена у розвиток соціальної, економічної, культурної та інших сфер суспільного життя. Напрямки їхньої активності були різноманітними: участь у місцевому й становому самоврядуванні, роботі органів державної влади, представницьких організаціях ділових кіл, виконання консульських повноважень, членство у різноманітних спортивних, мистецьких, національно-культурних організаціях тощо.

Важливим показником соціально-відповідальної поведінки стала доброчинність. Форми її вияву були різними й охоплювали практично всі сфери суспільного життя. Банкіри були засновниками та учасниками державних, громадських, національних благодійних товариств як загального, так і спеціального спрямування. Особливої уваги удостоювалися хворі та діти. Коштом банкірських родин улаштовувалися лікарні, притулки, встановлювалися стипендії для нужденних. Їх філантропія охоплювала усі ланки системи освіти. Як правило, вони ставали «попечителями», членами опікунських рад навчальних закладів, що накладало певні обов'язки з матеріального забезпечення останніх. Окремі банкіри відзначилися організацією освітніх закладів власним коштом. У перше десятиліття ХХ ст. банкіри продовжували доброчинну діяльність, спрямовуючи свої зусилля на вирішення нових соціальних проблем.

Загалом банкірів Півдня України як суб'єктів приватної підприємницької діяльності можна охарактеризувати наступним чином: невелика група представників буржуазії (переважно купці), неукраїнців за походженням, які поряд з основною метою своєї комерційної діяльності - отриманням прибутку, успішно реалізовували концепцію соціальної відповідальності.



ВИСНОВКИ

У висновках відображено підсумки роботи та викладено положення, що виносяться на захист.

1. Аналіз стану наукової розробленості теми засвідчив, що донині вона не була предметом спеціального дослідження у вітчизняній історичній науці, чим і зумовлюється актуальність її вивчення. Використана джерельна база характеризується значною розпорошеністю та поліфонізмом. У цілому вона є достатньо репрезентативною для вирішення окреслених завдань.

2. Встановлено, що успішний розвиток підприємництва залежить від ряду передумов (чинників), які впливають на прийняття рішення про зайняття господарською діяльністю, вибір виду, способу та місця її здійснення. У дореформений період на Півдні України склалися умови для становлення та розвитку приватного банкірського підприємництва. Це, насамперед сприятлива внутрішня адміністративна, економічна і соціальна політика уряду Російської імперії щодо Новоросійського краю, зовнішня політика та міжнародна ситуація, організаційно-правові й природно-географічні умови.

3. Опрацьовані матеріали засвідчують, що у дореформений період банкірська діяльність розвивалася переважно в Одесі. Це пов'язано з особливостями її правового регулювання. Право на зайняття даним видом господарювання мали тільки купці першої гільдії, які здійснювали велику оптову торгівлю. Оскільки основна чорноморська торгівля здійснювалася через одеський порт, то практично всі негоціанти концентрувалися у цьому місті. В інших населених пунктах регіону їх або взагалі не було, або було надзвичайно мало.

4. Доведено, що процес становлення приватного підприємництва банкірів на території Південної України характеризувався певними специфічними рисами. Зокрема, серед джерел накопичення капіталів купцями-банкірами основними були відкупи, поставки і зовнішня торгівля. На відміну від московських і петербурзьких банкірів для останніх не було характерним мануфактурне виробництво та залізничне грюндерство. Особливістю ж їх комерційної діяльності було обов'язкове поєднання кредитно-фінансових операцій з експортною торгівлею, переважно хлібною. Тоді ж утворилися фірми, які мали мільйонні обороти, відзначалися стабільністю, здобули добру репутацію у російських і міжнародних ділових колах і проіснували досить тривалий час (практично всі - до кінця ХІХ - початку ХХ ст.).

5. У пореформений період виявлено піднесення банкірської діяльності. Чисельність банкірів зросла. Вони створювали нові підприємства. Деякі з них почали спеціалізуватися лише на фінансових операціях. Велика кількість рекламних оголошень свідчить про орієнтування даних установ на широке коло клієнтів, обслуговування як великого, так і середнього бізнесу та приватних осіб. Проте наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. більшість банкірів продовжувала поєднувати кредитно-фінансову діяльність з іншими видами господарювання.

6. Підтверджено висновок окремих попередніх дослідників про те, що після реформування кредитно-фінансової системи Російської імперії в деяких українських губерніях основним джерелом розвитку комерційного кредитування продовжували залишатися банкірські підприємства. Навіть наприкінці століття, коли лідерство захопили великоросійські акціонерні комерційні банки, Південь України залишався центром приватної банкірської справи.

7. Доведено значний внесок банкірів регіону, насамперед одеських, у розбудову кредитно-банківської системи імперії. За їх участі були створені фактично всі комерційні і земельні банки регіону, а також великі столичні банки, зокрема Петербурзький міжнародний, Азовсько-Донський, Петербурзький обліковий та позиковий, Центральний банк російського поземельного кредиту.

8. Встановлено, що на початку ХХ ст. припинили своє існування практично всі фірми, засновані у дореформений період. Деякі банкірські доми та контори були поглинуті великими комерційними банками або перетворилися на самостійні акціонерні банки. Проте на Півдні України така практика не набула широкого поширення, а лише означилася. У період революційних подій 1905-1907 рр. кількість банкірських установ дещо скоротилася, а заснування нових не відбувалося. В роки передвоєнного підйому (1909-1913 рр.) спостерігається активізація приватної банкірської ініціативи. Однак більшість установ, що виникли у той час, не відзначалися стабільністю і нагадували «фірми одного дня». Суттєвої ролі у фінансовому житті вони вже не відігравали, а займалися переважно спекуляцією, про що свідчить велика кількість звернень до міністерства фінансів та спроби уряду законодавчо регламентувати їх діяльність.

9. Детальний аналіз нормативних актів, вміщених у «Полном собрание законов Российской империи», дозволяє стверджувати, що на відміну від загальноросійської практики жорсткого правового унормування діяльності кредитно-фінансових установ регулювання банкірської діяльності суттєво відрізнялося. Розробка спеціального законодавства для банкірських домів і контор розпочалася лише у кінці 1880-х рр. До того часу вони керувалися нормами торгового права. У цілому зусилля уряду щодо законодавчого врегулювання банкірської діяльності не принесли суттєвих змін. На захист інтересів банкірів стали представницькі організації буржуазії. У результаті - банкірські установи зберегли до 1914 р. свій статус «загальноторгових» підприємств, а сама діяльність - свободу підприємництва, характерну для західноєвропейських країн.

10. Важливу роль у приватному банкірському підприємництві відігравала особистість банкіра. Встановлено, що його соціальний статус визначався імперським законодавством і мав певні особливості. До 1898 р. легально здійснювати приватну кредитно-фінансову діяльність могли тільки купці першої гільдії. Тому загальна кількість приватних банкірів у порівнянні з чисельністю усього торгово-промислового прошарку є дуже малою. Незважаючи на скасування принципу становості після реформи промислового оподаткування та збільшення доступності комерційної діяльності для інших верств населення, у сфері здійснення банкірських операцій основні позиції залишилися за купцями. Тому банкірську діяльність можна вважати прерогативою великої і середньої буржуазії.

Етнічна належність банкірів Півдня України була досить сталою. Серед них переважали греки, італійці, німці та, особливо, євреї - частка останніх у цій сфері діяльності на рубежі ХІХ - ХХ ст. становила приблизно 70%.

11. У суспільному житті більшість банкірів дотримувалася принципу соціальної відповідальності підприємця. Вони брали активну участь у місцевому самоврядуванні. Багато з них були гласними міських дум, очолювали різноманітні комісії та комітети, керували роботою підрозділів міських управ, займалися благоустроєм міст тощо. Суттєво впливали вони і на роботу професійних представницьких організацій підприємців - очолювали або були членами біржових комітетів, комітетів торгівлі й мануфактур, купецьких управ. Специфічною формою громадської активності власників банкірських домів і контор Одеси було виконання консульських повноважень. Також вони були представлені в етнічних, спортивних, мистецьких, сільськогосподарських й інших громадських організаціях.

Важливе місце у житті банкірів посідала доброчинність, яка проявлялася у різних формах й охоплювала практично всі сфери: охорону здоров'я; надання допомоги бідноті, людям похилого віку, дітям, інвалідам; розвиток освіти і культури тощо. Благодійництво було для них не лише способом задовольнити своє честолюбство, а й стало невід'ємною нормою соціальної поведінки.



Список опублікованих за темою дисертації праць автора

У фахових виданнях:

1. Шевченко В.В. Підприємницька діяльність банкірів Півдня України (ХІХ - поч. ХХ ст.): окремі аспекти / В.В. Шевченко // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; голова ред. кол. О. П. Реєнт. - К., 2008. - Вип. 14. - C. 88-97.

2. Шевченко В.В. Правове регулювання банкірської діяльності у підросійській Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / В.В. Шевченко // Український історичний збірник: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; гол. ред. Т. Чухліб. - К., 2006. - Вип. 11. - C. 133-139.

3. Шевченко В.В. Соціально-правовий статус банкірів і банкірських установ Півдня України першої половини ХІХ ст. / В.В. Шевченко // Український історичний збірник: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; гол. ред. Т. Чухліб. - К., 2006. - Вип. 9. - C. 124-131.

4. Шевченко В.В. Участь одеських банкірів єврейського походження у соціальній доброчинності (ХІХ - поч. ХХ ст.) / В.В. Шевченко // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: Збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна; гол. ред. С.І. Посохов. - Х., 2007. - Вип. 10. - С. 168-178.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

5. Шевченко В.В. Громадська діяльність банкірів Півдня України у ХІХ ст. (на матеріалах м. Одеси) / В.В. Шевченко // Українська державність: історія і сучасність: матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. для студ. і молод. науковців, Маріуполь, 30 листопада 2007 р. / Під заг. ред. К.В. Балабанова. У 2-х ч. Ч. 1. - Маріуполь : МДГУ, 2007. - С. 46-47.

Анотація

Шевченко В.В. Приватна банкірська діяльність на території Південної України ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження приватної підприємницької діяльності банкірів Півдня України у ХІХ - на початку ХХ ст. На основі аналізу широкого кола джерел і наукової літератури визначено характерні риси банкірського підприємництва та його особливості у регіоні. З'ясовано, що саме у зазначений період тут склалися необхідні умови для становлення й розвитку даного виду господарювання, а саме: природно-географічні та організаційно правові чинники, сприятливі внутрішня і зовнішня політика імперського уряду, міжнародна ситуація тощо.

Визначено основні тенденції банкірської діяльності до й після реформ 1860-1870-х рр. Доведено значний внесок банкірів краю у розбудову капіталістичної кредитно-банківської системи Російської імперії. Проаналізовано їх соціальний статус, чисельність й етнічну належність. Висвітлено основні форми реалізації ними концепції соціальної відповідальності, зокрема через участь у суспільному житті й доброчинності.

Ключові слова: підприємницька діяльність (підприємництво), банкір, банкірський дім (контора), зовнішня торгівля, кредит, фінансові операції, соціальна відповідальність.



Аннотация

Шевченко В.В. Частная банкирская деятельность на территории Южной Украины ХІХ - начала ХХ в. - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации комплексно исследована банкирская деятельность как вид частного предпринимательства на Юге Украины в ХІХ - начале ХХ в. На основании анализа широкого круга источников и научной литературы определены её характерные черты и особенности осуществления в данном регионе. Установлено, что ещё в начале ХІХ в. здесь сложились необходимые условия для становления и развития банкирского предпринимательства. Такими факторами, в частности, были: благоприятная внутренняя политика правительства Российской империи в отношении Новороссийского края, международная ситуация, организационные, правовые и природные условия.

Рассмотрена деятельность первых банкиров. Выяснено, что таковыми были крупные купцы, занимавшиеся внутренней и внешней оптовой торговлей. Практически все они сосредотачивались в Одессе, которая на тот момент стала главными «воротами» черноморской торговли империи. Особенностью их коммерческой деятельности было совмещение экспортных операций с кредитно-финансовыми. В этот же период определилась и специализация местных банкиров на торговом кредите.

Прослежены перемены, произошедшие в частном банкирском предпринимательстве после реформ 60-70-х гг. ХІХ в. Отмечено количественное увеличение субъектов этой деятельности и расширение её географии. Выяснено, что, несмотря на всё более возрастающую роль в экономической жизни государства акционерных банков, банкирские заведения Юга Украины не утратили своих позиций, а эволюционировали вместе с происходящими изменениями.

Доказан значительный вклад банкиров региона, прежде всего одесских, в формирование имперской кредитно-банковской системы капиталистического типа. Освещены другие направления и виды их хозяйственной деятельности. Установлено, что спектр приложения капиталов и предпринимательской инициативы был достаточно широк (промышленность, торговля, транспорт, доходное домовладение и др.). Обращено внимание на то, что бомльшую активность проявляли собственники банкирских домов и контор, созданных в ХІХ в., нежели открытых в ХХ в. Для последних характерны спекуляция и ориентация на быструю наживу. Участившиеся злоупотребления стали одной из причин разработки специального законодательства для банкирских домов и контор с целью юридического оформления их как кредитно-финансовых заведений и установления более жёсткого контроля за их деятельностью. Однако усилия правительства не дали существенных результатов. Вплоть до 1914 г. банкирские предприятия оставались в статусе «общеторговых».

В работе отмечено, что в начале ХХ в. в организации частной банкирской деятельности произошли определённые изменения. Некоторые фирмы были поглощены крупными коммерческими банками или реорганизованы в акционерные. Однако на Юге Украины такие трансформации были единичными. В годы предвоенного подъёма наблюдалось даже увеличение числа банкирских заведений. Впрочем, они не отличались стабильностью и не играли существенной роли в финансовой жизни региона.

В диссертации дана социокультурная характеристика банкиров Юга Украины. Рассмотрен их количественный, социальный и национальный состав. Выяснено, что они представляли собою небольшую группу буржуазии (до 1898 г. - только купцы 1-ой гильдии), преимущественно еврейского происхождения (около 70% от общей численности в конце ХІХ в.). Отмечено также, что большинство банкиров успешно осуществляли на практике принцип социальной ответственности, который проявлялся в их активном участии в общественной жизни и благотворительности.

Ключевые слова: предпринимательская деятельность (предпринимательство), банкир, банкирский дом (контора), внешняя торговля, кредит, финансовые операции, социальная ответственность.



Annotation

Shevchenko V.V. Private banker's activities in territory of Southern Ukraine ХІХ - the beginnings of XX century. - The Manuscript

The thesis for gaining Candidate's degree on historical sciences, specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Institute of History of Ukraine of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

In dissertation there have been attempted of complex research of private entrepreneurial activity of bankers out South Ukraine in XIX - at the beginning of XX item. On the basis of analysis of wide circle of sources and scientific literature it was identification the personal touches of banker enterprise and his feature are in a region. It is found out, that exactly in a noted period here were necessary terms for becoming and development of this type of mйnage, namely: naturally geographical and organizationally legal factors, favourable internal and external policy of imperial government, international situation and others like that.

There have been established basic tendencies of banker activity to and after reforms 60-70^th. It has been provened considerable payment of bankers this territory in re-erecting of capitalist credit-bank systems of the Russian empire. Their social status, great number and ethnic belonging, was analyzed. The basic forms of realization are reflected by them conceptions of social responsibility, in particular through participating in public life and charity.

Key words: enterprise, banker, banking house (office), foreign trade, credit, financial operations, social responsibility.

Размещено на Allbest.ru

...