Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український вектор)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 94(47+57)"19":314.745.4 +

94(477) "19":314.745.4

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПРИМУСОВА РЕПАТРІАЦІЯ РАДЯНСЬКИХ ГРОМАДЯН

ДО СРСР ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

(УКРАЇНСЬКИЙ ВЕКТОР)

Куницький Михайло Петрович

Чернівці - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Волинського національного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Стрільчук Людмила Василівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Макар Юрій Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент Кіцак Володимир Миронович Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії

Захист відбудеться "30" січня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацію можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г.М.

Анотації

Куницький М.П. Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український вектор). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 - Всесвітня історія. - Волинський національний університет імені Лесі Українки. - Луцьк, 2008.

В дисертації висвітлюються питання примусової репатріації радянських громадян до СРСР після Другої світової війни. Показано наслідки примусової репатріації для радянських громадян і політичного іміджу Союзу РСР у світі. Визначено та проаналізовано політичні, соціально-економічні, національні та релігійні причини, що призвели до небажання повертатися в СРСР частини радянських переміщених осіб. Український вектор репатріації обґрунтовано та доведено тим, що саме Українська РСР прийняла й пропустила через свою територію основний потік повоєнних репатріантів.

Значне місце відведено характеристиці методів та механізмів здійснення репатріації, особливостям перевірки та фільтрації репатріантів. Спростовано міф, створений радянською історіографією, про добровільне повернення усіх без виключення радянських громадян до СРСР. Відслідковано долі примусових репатріантів і доведено, що більшість із них після повернення в СРСР тривалий час піддавалися дискримінації.

Ключові слова: СРСР, УРСР, Західна Європа, примусова репатріація, репатріанти, переміщені особи, радянські громадяни, Друга світова війна, військовополонені, перевірка, пересильні табори, фільтраційні табори, союзні держави, західні окупаційні зони, договори, агітація, український вектор, еміграція, дискримінація, переслідування.

Куницкий М.П. Принудительная репатриация советских граждан в СССР после Второй мировой войны (украинский вектор). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Волынский национальный университет имени Леси Украинки. - Луцк, 2008.

Диссертация посвящена вопросам принудительной репатриации советских граждан в СССР из западных оккупационных зон на заключительном этапе Второй мировой войны и после её завершения. Проиллюстрировано негативные последствия принудительной репатриации как для советских граждан, так и для политического имиджа СССР в мире. Доказано, что Советский Союз и западные союзники в ходе принудительной репатриации грубо нарушались договорённости, ими ж подписанные в феврале 1945 года в Ялте. репатріація політичний примусовий

Определены и проанализированы причины, приведшие к нежеланию возвращаться в Советский Союз значительного количества советских граждан. Среди главных причин следует отметить: политические, социально-экономические, национальные и религиозные. Политические репрессии, дискриминация на национальной и религиозной почве, преследование инакомыслия, низкий жизненный уровень, коллективизация и другие негативные явления социалистической действительности у многих перемещённых лиц вызывали отвращение к советской системе, ее боязнь. К тому же, пребывание на территории оккупации западных союзников, давало им возможность избежать принудительной репатриации.

Впервые в отечественной историографии отслежен украинский вектор принудительной репатриации. Обосновано и доведено, что именно Украинская ССР приняла на своей территории или же пропустила через свою территорию основной поток принудительных репатриантов. Этот факт подтверждён следующими тезисами: во-первых УССР занимала наиболее выгодное географическое положение с точки зрения транспортировки репатриантов; во-вторых, по сравнению с другими республиками имела лучшие возможности по размещению и содержанию репатриантов; в-третьих, с размещением репатриантов на территории УССР снималась проблема их транспортировки вглубь страны.

Значительное место в диссертационном исследовании занимает характеристика методов и механизмов репатриации, особенностей проверки и фильтрации репатриантов. Изучено принципы формирования и деятельности проверочно-фильтрационных лагерей, термины проверок.

Внимание акцентируется на том, что Советский Союз приложил все усилия для возврата на родину максимального количества перемещённых лиц и недопущения тем самым новой волны эмиграции на Запад. Развенчан миф, созданный советской историографией, о добровольном возвращении всех без исключения советских граждан в Советский Союз. Отслежено судьбы принудительных репатриантов после их возвращения в СССР и доказано, что большинство из них, даже после успешной проверки и фильтрации, поддавались дискриминации и преследованиям. Большинство принудительно возвращённых репатриантов годами отрабатывали в советских лагерях и на спецпоселениях свою "вину перед Родиной".

Ключевые слова: СССР, УССР, Западная Европа, принудительная репатриация, репатрианты, советские граждане, переселение, расселение, перемещённые лица, военнопленные, Вторая мировая война, проверка, фильтрация, проверочно-фильтрационные лагеря, лагеря для перемещённых лиц, союзные государства, западные оккупационные зоны, договора, агитация, пропаганда, украинский вектор, эмиграция, дискриминация, преследование, репрессии.

Kunytskij M.P. Forced repatriation of the Soviet citizens to the USSR after the World War II (Ukrainian Vector). - Manuscript.

A dissertation for the Candidate Degree in History. Speciality 07.00.02. - World History. - Volyn National University named after Lesya Ukrainka. - Lutsk, 2008.

The dissertation offers insights into the problem of the forced repatriation of the Soviet citizens to the USSR after the World War II. It provides the clues to that forced repatriation and the consequences of the process for the political image of the USSR and the fate of the repatriated people.

The central issue in the research is the analysis of the political, social-economic, national and religious reasons for the resistance of some exiled Soviet citizens to return to the USSR. The author, for the first time, focuses on the Ukrainian vector the repatriation movement process and proves that it was the territory of Ukraine, that was the main route for the postwar repatrians.

Key words: the USSR, Ukrainian SSR, Western Europe, forced repatriation, repatriates, Soviet citizens, World War II, exiled persons, prisoners of war, check, filter-camps, Union states, Western occupied territories, treaties, agitation, emigration, discrimination, persecution.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Чимало проблем вітчизняної та світової історії потребують глибокого вивчення та аналізу, деталізації особливостей через недостатню або поверхову вивченість у попередні роки. Однією з них є примусова репатріація радянських громадян після Другої світової війни в СРСР. Згадана тема у радянській історіографії не ставилася як така, оскільки побутувала думка, що всі радянські громадяни, які за різних обставин і причин опинилися в роки Другої світової війни поза межами СРСР, одразу ж після закінчення війни повернулися на Батьківщину. Питання ж про те, що репатріація досить часто носила примусовий характер, взагалі не піднімалося.

Сьогодні, маючи доступ до архівних документів, зарубіжних джерел, нарешті склалася сприятлива можливість дати об'єктивну характеристику й оцінку перебігу, масштабам та наслідкам примусової репатріації радянських громадян в СРСР на завершальному етапі Другої світової війни та після її закінчення. За підрахунками вітчизняних та зарубіжних вчених, на кінець війни за кордоном залишалися живими більше чотирьох мільйонів радянських громадян, яких необхідно було повернути на Батьківщину.

Необхідність відтворення політичної боротьби між союзними державами навколо питання про репатріацію в СРСР, укладення відповідних нормативно-правових документів і, власне, сам перебіг репатріації, обґрунтовує актуальність досліджуваної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з тематикою наукових досліджень "Актуальні проблеми зарубіжної та вітчизняної історії" кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету та кафедри країнознавства і міжнародних відносин факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Об'єкт дослідження - СРСР та західні союзники у процесі здійснення репатріації в СРСР наприкінці Другої світової війни та після її закінчення.

Предмет дослідження - примусова репатріація радянських громадян в СРСР наприкінці Другої світової війни та після її закінчення.

Мета дослідження. Оперуючи усією різноманітністю архівних документів, історичних фактів, статистичних даних, виявити об'єктивні закономірності, масштаби та комплексно дослідити причини примусової репатріації в СРСР на завершальному етапі Другої світової війни та після її завершення. Відповідно до мети автором дисертаційної роботи ставляться наступні наукові завдання:

- на основі нових архівних документів, статистичних даних і публіцистики розкрити особливості перебігу репатріації в СРСР;

- охарактеризувати політичну боротьбу навколо питання про репатріацію на завершальному етапі Другої світової війни;

- показати еволюцію позиції західноєвропейських держав щодо питань примусової репатріації в СРСР;

- визначити причини, котрі зумовили примусовий характер репатріації;

- прослідкувати напрямки та динаміку репатріації;

- проаналізувати роботу радянських репатріаційних місій на території західноєвропейських країн;

- вивчити особливості та специфіку формування і діяльності перевірочно-фільтраційних таборів на території СРСР;

- відслідкувати долю примусових репатріантів після їх повернення в СРСР.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють проміжок часу від початку формування у значної частини радянських громадян, у тому числі й майбутніх репатріантів, негативного ставлення до радянської дійсності, викликаного примусовою колективізацією, голодомором та політичними репресіями 30-х - 40-х років, і до кінця 40-х - 50-х років ХХ століття - часу, коли припиняється репатріація в СРСР і завершують свою діяльність фільтраційні комісії та інші репатріаційні осередки.

Територіальні межі роботи включають території країн Центральної та Західної Європи, звідки здійснювалася репатріація радянських громадян, а також територію СРСР, зокрема Української РСР, оскільки саме через її територію проходив основний потік репатріантів.

Український вектор, відслідкований у дослідженні, пояснюється наступними аргументами: Українська РСР займала найзручніше, з географічної точки зору, положення щодо транспортування репатріантів; в умовах зруйнованої країни прийняти велику масу репатріантів було досить складно, а Українська РСР, порівняно з іншими союзними республіками, мала кращі ресурси для забезпечення утримання репатріантів, до того ж, гостріше інших відчувала нестачу людського фактору.

Теоретико-методологічна основа. Вибір методології та методів дослідження обумовлені науковою доцільністю. В основу дисертаційного дослідження покладені наукові методи та принципи, що властиві історичній науці. В роботі використано порівняльно-історичний, порівняльно-правовий, структурний методи дослідження та методи системного аналізу. Методологічну основу дослідження склали принципи об'єктивності, системності й формальної логіки (поняття, судження, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором вперше у вітчизняній історіографії завдяки систематизації та узагальнення значного фактичного матеріалу комплексно вивчено й висвітлено багатоаспектний процес примусової репатріації радянських громадян в СРСР середини 40-х - початку 50-х років ХХ століття. Здійснена спроба конкретно-історичного аналізу ситуації, що склалася перед Другою світовою війною в СРСР, і в Україні, зокрема. У науковий обіг вперше введено значну кількість архівних документів (120 позицій), опубліковано ряд фотоматеріалів, зібраних автором у приватних колекціях та архівних справах.

Наукову новизну дисертаційного дослідження найбільш повно відображають такі найважливіші науково-теоретичні положення і висновки:

- досліджено вплив політичного, соціально-економічного, національного та релігійного чинників небажання репатріантів повертатися в СРСР;

- спростовано міф, створений радянською історіографією, про добровільне повернення всіх радянських громадян в СРСР;

- незаперечно доведено, що Радянським Союзом та союзниками в ході репатріації допускалися грубі порушення міжнародних угод, ними ж підписаних, порушення прав людини;

- обґрунтовано зміну позицій союзних держав з приводу питань репатріації;

- вперше в історичній літературі показано історію творення та діяльності перевірочно-фільтраційних таборів, їх побутового облаштування;

- відслідковано долю примусових репатріантів після їх повернення в СРСР;

- доведено, що більшість із репатріантів після повернення в СРСР, навіть після успішної перевірки, ще тривалий час піддавалися дискримінації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні положення й основні висновки можуть бути використані: для подальшої наукової роботи над проблемами, пов'язаними з вивченням міжнародних угод кінця Другої світової війни, формуванням нормативно-правової бази репатріації, дослідженням радянської тоталітарної системи, репресій в СРСР, політичного біженства з СРСР після Другої світової війни, тощо; в рамках державної програми "Реабілітовані історією", оскільки містять конкретні, документально підтверджені факти з біографії репатріантів; при підготовці підручників, навчальних посібників, дипломних та курсових робіт.

Особистий внесок здобувача: створено комплексне дослідження з історії примусової репатріації радянських громадян до СРСР, на сучасних методологічних засадах проаналізовано зміст, особливості та характерні риси усього складного процесу, сформульовано основні положення і висновки. Український вектор репатріації підтверджено документами і матеріалами центральних та обласних архівів, які вперше вводяться у науковий оббіг.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедр нової та новітньої історії зарубіжних країн Волинського національного університету імені Лесі Українки та кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні положення й результати роботи були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: Друга світова війна і доля народів України. 2-га всеукраїнська наукова конференція. Тези доповідей. (30 - 31 жовтня 2006 р., Київ.); VІ Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці. (12 - 13 жовтня 2007 р., Чернівці); ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків "Українська наука на шляху творчого поступу" (17 - 19 травня 2006 р., Луцьк).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в індивідуальній монографії, 8 наукових публікаціях, у т.ч. 6 виданнях, визнаних ВАК України як фахові.

Структура і обсяг дисертаційної роботи обумовлені її предметом, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 240 сторінок, в тому числі основного тексту - 186 сторінок, додатків -. сторінок Загальна кількість використаних джерел - 228 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність та практичне значення, визначені об'єкт і предмет дослідження, мета, завдання і методи дослідження, хронологічні рамки та територіальні межі, показано зв'язок роботи з науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - "Стан наукової розробки теми та її джерельна база" зроблено історіографічний огляд наукової розробки досліджуваної проблеми та охарактеризовано найголовніші архівні джерела й матеріали, що склали наукову базу дослідження.

На рубежі 40-50-х років за кордоном вперше було опубліковано ряд статей із повсякденного життя українських переміщених осіб, зокрема, з описом побутового облаштування у таборах для переміщених осіб (далі ПО) політичних біженців з СРСР у повоєнній Європі. Авторами згаданих публікацій є очевидці та учасники тих подій В. Мудрий, В. Кубійович, В. Кривуцький, З. Кузеля, Л. Юрій.

Із зрозумілих причин в історіографії радянської доби проблема примусової репатріації не відносилась до пріоритетних тем. В лоні "боротьби" історіографії соціалістичного та західного таборів щодо інтерпретації подій Другої світової війни, радянські пропагандистські стереотипи, сформовані ще у роки війни, засекреченість архівних матеріалів, стали на перешкоді поглибленому вивченню проблематики примусової репатріації радянських громадян до СРСР. Чи не єдиним виключенням, у цей період, стала публікація монографії М. Павленка ""Біженці" та "переміщені особи" в політиці імперіалістичних держав (1945 - 1949 рр.)". Окрім репатріації, яку автор вважає, виключно добровільною, в роботі простежується думка, що, ті, хто не був репатрійований до СРСР, стали об'єктом "брудних спекуляцій з боку правлячих кіл імперіалістичних держав".

На початку 90-х років ХХ століття на пострадянському просторі найбільш активно і глибоко вивчали проблеми репатріації в СРСР після Другої світової війни російські історики В. Земсков та О. Шевяков. Згадані дослідники ввели в науковий обіг значний фактичний та статистичний матеріал із розсекречених архівних фондів СРСР. Автор залучає частину даних, наведених у статтях зазначених авторів.

У дисертації використано ряд документальних матеріалів з монографій І. Біласа "Репресивно-каральна система в Україні 1917-1957 років" та Б. Яроша "Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-х років ХХ століття". Згадані наукові праці послугували ілюстрацією політичної та соціально-економічної ситуації, що склалася на Україні перед Другою світовою війною і, власне, стала головною підвалиною неповерненських настроїв серед частини репатріантів.

Для обґрунтування причин небажання повертатися в СРСР частини радянських громадян, автор скористався інформацією з дисертації українського дослідника В. Вісина "Радянський режим у Волинській області (вересень 1939 - червень 1941 року)", а також його науковими статтями про методи впровадження радянської влади на західноукраїнських землях, та політичної і соціально-економічної ситуації, що склалася в краї напередодні Великої Вітчизняної війни.

Значний інтерес для дослідника становить також монографія А.В. Потєхіна "Дипломатія США в Східній Європі: 1945-1950 років". Автор на конкретних прикладах розкриває суть і характер позиції Сполучених Штатів Америки стосовно примусової репатріації в СРСР, а також утворення та функціонування таборів для переміщених осіб у повоєнній Європі, еміграції колишніх радянських громадян у США після Другої світової війни, врегулювання імміграційного законодавства.

Для висвітлення процесу політичної еміграції та відстеження її причин, автор наводить приклади з діяльності репатріаційних місій на території західних союзників, посилаючись на статті Л.В. Стрільчук. Щоправда, в центрі наукового інтересу авторки знаходяться, як правило, лише українці, саме на них орієнтована і статистика, яка наводиться дослідницею.

Детальний фактологічний опис, який вніс суттєві корективи у висвітлення окупаційної політики Німеччини та її союзників в Україні, а також повоєнної долі остарбайтерів, здійснено в дисертації Т.В. Пастушенко "Остарбайтери з України: вербування, примусова праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах Київщини)". Зокрема, у четвертому розділі дисертаційного дослідження "Організація повернення колишніх остарбайтерів на Батьківщину" - розглянуто передумови створення та особливості функціонування радянських репатріаційних органів, викладено головні напрями та результати діяльності цих структур у Київській області, подано соціальну характеристику репатріантів. Однак, згадане дослідження є досить вузькою науковою проблемою, оскільки, оминаючи військовополонених, колабораціоністів, зачіпає лише остарбайтерів-українців, уродженців Київщини.

У 90-х роках ХХ століття з'явилася низка наукових матеріалів і статей, які започаткували нові методологічні підходи до вивчення проблеми репатріації та політичного біженства з України. Серед них слід назвати статті В. Холодницького, С. Рудика, Ю. Макара, К. Кейданського та ін. Зокрема, В. Холодницький у своїх статтях, присвячених репатріаційній політиці радянської влади на території Чернівецької області у 1944-1945 рр., розкриває особливості перебігу репатріації на територію цієї області, наводить цікаві факти з життя та облаштування репатріантів. С. Рудик піднімає проблему видачі українських втікачів та переміщених осіб, що опинилися на території окупації союзників, Радянському Союзові, обґрунтовує причини еміграції після Другої світової війни, аналізує ситуацію в СРСР перед початком війни. К. Кейданський вперше зробив спробу відтворити побутове облаштування таборів для переміщених осіб, умови життя та праці таборовиків, освітню і культурну діяльність у таборах, шляхи і методи уникнення мешканцями таборів примусової репатріації, дослідив правовий статус переміщених осіб у повоєнній Європі.

Ідеологічне протистояння СРСР та Заходу в роки "холодної війни" не сприяли вивченню проблем примусової репатріації радянських громадян до СРСР після Другої світової війни західними істориками. Лише з падінням Берлінської стіни означена проблематика перемістилася у центр їх наукових дискусій, хоч в цілому український фактор у процесі примусової репатріації продовжував ігноруватися. Надалі репатріація на завершальному етапі війни та після її завершення розглядається ними виключно крізь призму російського (тотожного з радянським) бачення.

До історичних праць такого ґатунку можна віднести монографію Н. Бетелла "Последняя тайна", присвячену долі сотень тисяч радянських військовополонених і переміщених осіб, які наприкінці війни опинилися на території західноєвропейських держав. На основі аналізу текстів договорів, протоколів переговорів між союзниками, переписки дипломатів, свідчень очевидців та учасників тих подій, матеріалів британської та американської преси автор відтворює грандіозні масштаби і весь драматизм примусової репатріації радянських громадян до Союзу РСР.

Цікавий фактичний і статистичний матеріал міститься у монографії колишнього трудового в'язня, пізніше історика української діаспори у Німеччині В. Маруняка "Українська еміграція". В роботі висвітлено організаційні питання примусової репатріації в СРСР, діяльність радянських репатріаційних місій, особливості громадсько-культурного життя у таборах. Згадана монографія однією з перших порушила питання примусової репатріації радянських громадян в СРСР, і хоч вона не розкриває безпосередньо сам процес репатріації, однак містить чимало епізодів, дотичних до цього процесу.

Названі вище роботи вітчизняних і зарубіжних авторів склали досить об'ємну і різнопланову у тематичному відношенні базу, на яку опирається дисертаційна робота. Однак, навіть при наявності перелічених наукових розвідок, проблема примусової репатріації досліджена на сьогоднішні день ще недостатньо. Не применшуючи жодним чином вагомості існуючих наукових досліджень з проблеми, слід, однак, зауважити, що примусову репатріацію більшість з них висвітлюють лише епізодично.

Джерельною основою написання дисертації стали архівні документи, основна маса яких вводиться автором у науковий обіг вперше. Важливі документи з проблем репатріації віднайдено у фондах Центрального державного архіву Вищих органів влади та Управління України у місті Києві (ЦДАВО Укр.).

Зокрема, фонд "Рада Міністрів Української РСР за 1946 рік" містить чимало цікавих документів, які допомагають у деталях відтворити картину репатріації, умови створення та функціонування перевірочно-фільтраційних таборів для репатріантів, механізми і методи фільтрації і т. ін. У фонді "Рада Міністрів Української РСР. Управління справами за 1947 рік" нами виявлено документи щодо побутового й трудового влаштування репатріантів, які пройшли фільтрацію; списки репатріантів; дані про особливості роботи збірно-пересильних пунктів; листи і статті репатрійованих громадян до переміщених осіб у західні окупаційні зони з проханнями повернутися на Батьківщину; копії агітаційних радіопередач у західні окупаційні зони; фінансові звіти, пов'язані із проведенням репатріації; звіти із описом витрачених коштів на транспортування, харчування, утримання репатріантів; звіти про проведену агітаційну та ідеологічно-виховну роботу з репатріантами.

Важливу групу джерел для написання дослідження склали документи, що містяться у фонді "Рада міністрів Української РСР за 1948 рік". Вони дали можливість достовірно відтворити долю громадян, які пройшли репатріацію; скласти уявлення про їх побутове та трудове облаштування, здебільшого примусове (зазвичай, далеко від місць, де проживали їх сім'ї). Доповнити й деталізувати картину агітаційної та пропагандистської діяльності репатріаційних місій та інших радянських установ дозволяють листи, написані у західні окупаційні зони радянським громадянам, з переконливими проханнями повернутися в СРСР.

При написанні дисертації автор скористався також матеріалами, які містяться у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). Документи названого архіву, головним чином, наводяться автором для ілюстрації політичної, соціально-економічної та релігійної ситуації, яка склалася на Україні перед початком війни. Саме ці матеріали допомогли у деталях відтворити той політико-ідеологічний тиск, який чинився на населення радянською тоталітарною системою.

В роботі використано також матеріали з фондів Державного архіву Волинської області, Державного архіву Рівненської області та Державного архіву Тернопільської області. Документи згаданих архівів допомогли більш детально відтворити політичну, соціально-економічну ситуацію в Україні упродовж 30-х - поч. 40-х років ХХ століття, а також релігійний та національний гніт, який мав місце на теренах України. Так, у згаданих документах відбито статистику розкуркулювання, колективізації та політичних репресій, проведених радянським режимом в 30-х роках у Східній та Центральній Україні, та в період з вересня 1939 по червень 1941 року на Західній Україні.

Окрему групу джерел складає періодична преса 40-х років ХХ ст., на сторінках якої опубліковано різноманітні документи: звернення до громадян, виступи політичних лідерів з проблем репатріації та ін. Найбільше таких матеріалів у 1944 та 1945 роках подавали центральні газети СРСР "Правда", "Известия", "Красная звезда" і ін.

Переконливим джерелом свідчень про долю радянських громадян, які були примусово вивезені на каторжні роботи до Німеччини, є приватні листи, щоденникові записи, особисті речі репатріантів. Важливу групу джерел складають також фотографії репатріантів, зібрані автором як з приватних колекцій, так і з архівних фондів. Уперше було використано з науковою метою поштівки, написані переміщеними особами родичам в Україну, їхні листи, а також документи, що засвідчували особу (видані як фашистською, так і радянською владами).

Слід зазначити, що опрацьовані неопубліковані досі і опубліковані джерельні матеріали стали основою для створення комплексного наукового дослідження. Вони, на думку автора, дозволили реконструювати складний і неоднозначний процес примусової репатріації радянських громадян до СРСР.

У другому розділі - "Суспільно-політичні чинники несприйняття репатріантами радянської дійсності" - висвітлюються головні причини небажання частини радянських переміщених осіб повертатися в СРСР. У зв'язку з цим можна умовно виділити три основних блоки політичних, соціально-економічних, релігійних та національних причин, що мотивували небажання повертатися в СРСР. Перший, це ті причини, які сформувалися ще до початку Великої Вітчизняної війни: політичні репресії, переслідування членів КПЗУ і інших політичних партій; репресії проти заможної частини селянства, насильницька колективізація; оголошення поза законом членів та керівників громадських та політичних партій, альтернативних комуністичній; релігійні переслідування.

Другий блок причин визрів у ході Другої світової війни: військовополонені та в'язні концентраційних таборів, котрі боялися повертатися на Батьківщину через переслідування радянськими каральними органами; колабораціоністи, яким теж загрожували репресії; переслідувані владою учасники антирадянських збройних формувань; можливість, відносно, вільно (під час війни) виїхати з країни для покращення свого економічного добробуту чи уникнення геноциду.

Третій блок - це причини, що визріли відразу після закінчення війни і пов'язані з невизнанням частиною громадян радянської системи, як такої, що може забезпечити демократичний розвиток суспільства. До них слід віднести: насильницьку колективізацію, депортації, утиски національної культури, мови, гідності, релігії; збройний опір учасників ОУН-УПА репресивним діям органів СРСР; самовільні розправи з населенням; розпалювання національної ворожнечі; небажання жити в умовах тоталітарної держави.

Таким чином, підстав і причин не любити радянську тоталітарну систему у радянських переміщених осіб було цілком досить. Саме тому після Другої світової війни Союз РСР змушений був вдатися до примусової репатріації.

У третьому розділі - "Політична боротьба союзних держав навколо питання про репатріацію громадян в СРСР" - показано еволюцію позиції західних союзників з приводу репатріації радянських громадян із західних зон окупації. Факт масової відмови переміщених осіб радянського походження від повернення в СРСР, чисельні прохання політичного притулку, самогубства під час здійснення примусової репатріації - змусили союзні держави переглянути свою позицію стосовно цього питання. Тому все частіше США та Великобританія відходять від підписаних у Ялті угод або й відкрито їх порушують, чим викликають протести радянської сторони і активізацію роботи радянських репатріаційних місій.

Саме у цей період відбувається творення таборів для переміщених осіб у західних окупаційних зонах, де потенційні репатріанти чекали на вирішення власної долі окупаційними властями та радянськими репатріаційними місіями. Останні, активно діючи впродовж 1945 - 1950 рр. на території західних окупаційних зон, намагалися усілякими способами переконати мешканців таборів для переміщених осіб у необхідності повернення до СРСР.

А між тим табори для переміщених осіб розвивалися і за кілька повоєнних років пройшли повний цикл становлення своєрідних мікросуспільств. Однією з особливостей таборового періоду є досить високий рівень організації соціально-культурного життя у таборах.

Цілком логічно, що перебування у таборах для переміщених осіб не могло тривати довго. За період з 1947-го по 1951-й рік основна маса мешканців таборів залишила їх, переселившись до різних країн Північної та Південної Америки, Європи та Австралії. Фактично, на початку 50-х років табори для переміщених осіб у Західній Європі припиняють свою діяльність і ліквідовуються. Як наслідок, у західних окупаційних зонах завершується й політична боротьба навколо питань репатріації радянських громадян в СРСР.

У цьому політичному протистоянні не було абсолютних переможців: Радянський Союз, незважаючи на максимальні потуги, не зміг повернути усіх без винятку громадян і це завдало відчутного удару по його престижу. У той же час втікачі на Захід - потерпали від розлучення з рідними та Батьківщиною і були приречені на складні випробування, ступивши на шлях еміграції. Західні держави, проводячи непослідовну й досить суперечливу політку щодо репатріації, також продемонстрували свою неспроможність розв'язати проблему на цивілізованому рівні.

Четвертий розділ - "Перебіг та умови репатріації" - присвячено особливостям перебігу примусової репатріації радянських громадян із західних окупаційних зон. Архівні документи свідчать, що, здійснюючи репатріацію, Радянський Союз грубо порушував права людини, піддаючи репатріантів принизливим допитам, влаштовуючи перевірки, не дозволяючи повернутися до сімей, змушуючи роками відпрацьовувати так звану "провину" на будівництві промислових об'єктів, рудниках, лісоповалах, на шкідливих для здоров'я людини підприємствах хімічної промисловості.

Примусово повернуті на батьківщину громадяни залучалися до написання листів у західні окупаційні зони, переконуючи осіб, котрі, ще залишалися на Заході, повернутися в СРСР. Радянські репатріаційні місії розгорнули грандіозну агітаційну кампанію по розшуку та поверненню радянських переміщенців, широко використовуючи у цій справі осіб, що вже були репатрійовані.

Вивчення документів і матеріалів з різноманітних питань примусової репатріації, перевірки та фільтрації радянських громадян дозволяє зробити висновок, що дії державно-партійного керівництва Радянського Союзу носили по відношенню до репатріантів характер необґрунтованих політичних репресій, яких зазнали усі без винятку військовополонені та значна частина цивільних репатріантів. Влада навішувала на репатріантів принизливі ярлики, з якими важко було пробивати дорогу у вищі учбові заклади, партійні та державні структури, на керівні посади, тому більшості репатріантів доводилося розпочинати своє життя практично з чистої сторінки.

У висновках наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання. Вивчивши архівні матеріали, мемуари, статистичні дані, публіцистику останніх десятиліть, ми дійшли до наступних висновків:

1. Союз РСР, що поніс величезні людські втрати за роки війни, був гостро зацікавлений у поверненні переміщених осіб як з точки зору поповнення демографічних втрат, так і збільшення дешевих трудових ресурсів для післявоєнної відбудови. При цьому вище радянське керівництво задалося метою повернути їх усіх без виключення, не дивлячись на бажання частини вчорашніх радянських громадян залишатися на Заході. Репатріація була обов'язковою.

2. Факт небажання повертатися в СРСР розглядався радянським керівництвом, сам по собі, як злочин, бо завдавав відчутного удару по радянській ідеології - міфу про "найкраще життя в країні соціалізму". Радянський Союз за всяку ціну намагався не допустити нової хвилі еміграції, яка до того ж за всіма ознаками носила характер політичної еміграції. Головні причини небажання повертатися в СРСР визріли напередодні Другої світової війни, у її ході та у перші повоєнні роки: тоталітарний режим, політичні репресії, переслідування, релігійні та національні утиски - стали лейтмотивом неповерненства.

3. У ході репатріації Радянський Союз і союзники допускали грубі порушення міжнародних угод, ними ж підписаних.

4. Факт примусовості репатріації сприймався союзними державами далеко неоднозначно. Якщо на початку 1945 року союзники взагалі не сприймали репатріацію як проблему, а швидше, як звичайне виконання Ялтинських угод, то уже з 1946 року примусовий характер репатріації склав для них чималу проблему. А з 1948 року примусовість репатріації стає чи не головним каменем зіткнення інтересів СРСР та західних союзників. У кінцевому підсумку примусовий характер репатріації, з одного боку, та нова еміграційна хвиля з СРСР, з іншого, були використані США, Великобританією та іншими державами як один із інструментів політичної пропаганди у роки "холодної війни".

5. Проводячи репатріацію своїх громадян на завершальному етапі війни та після її закінчення, Радянський Союз, не дивлячись на спроби надати цьому процесу організованого і спланованого характеру, здійснював фактично погано організоване і недостатньо забезпечене переміщення людей, піддаючи їх до того ж, принизливим і тривалим перевіркам, утримуючи репатріантів, наче злочинців, за колючим дротом на збірно-пересильних пунктах, позбавляючи їх елементарних людських зручностей, права листування з сім'ями і т д.

6. Значна частина репатріантів за наслідками перевірки репатріаційно-фільтраційних комісій у кращому випадку "направлялася" жити і працювати у місця, віддалені від місць мешкання їх родин, на важку фізичну роботу без врахування кваліфікації й побажань самих репатріантів, в гіршому - потрапляли у трудові радянські табори і на довгі роки вважалися безвісти пропалими для своїх сімей.

7. Доля репатріантів в СРСР складалася по різному, однак більшість з них тривалий час носили принизливе тавро "репатріант", "колишній полонений", "неблагонадійний". Для основної маси репатріантів були зчинені двері у вищі учбові заклади, був неможливим кар'єрний ріст і т. д. Потрібно було п'ять десятиліть для того, щоб позбавити їх такого принизливого статусу в суспільстві.

8. Основний потік репатріантів як з радянської, так і з західних зон окупації проходив через Україну. Цей факт, очевидно, можна пояснити наступними обставинами: по-перше, Українська РСР займала найзручніше, з географічної точки зору, положення щодо транспортування репатріантів. Оскільки репатріація проводилася через Польщу, Чехословаччину, Румунію, Угорщину, які мають спільні кордони з Україною, то й головний потік репатріантів спрямовувався саме через цю республіку. По-друге, в умовах післявоєнної розрухи прийняти, розмістити й забезпечити утримання величезної маси репатріантів було досить складно. На думку радянського керівництва, лише Українська РСР мала порівняно кращі ресурси для забезпечення утримання репатріантів. Окрім того, Україна, яка зазнала чи не найбільших людських втрат, особливо потребувала дешевих робочих рук, а перевірочно-фільтраційні табори розміщувалися на її території, зазвичай поблизу великих промислових об'єктів. По-третє, спираючись на архівні документи, можна достовірно стверджувати, що у період, коли репатріація досягла найвищої точки у Радянському Союзі досить гостро стояла проблема транспортного забезпечення, навіть товарними вагонами. Тому, досягнувши території СРСР, а саме УРСР, щоб не витрачатись надміру на перевезення одразу великих партій репатріантів вглиб країни, значно дешевше було забезпечити їх утримання у прикордонній зоні, а вже пізніше, після фільтрації, поступово розміщувати по всій країні.

9. Автор дослідження вважає, що ці, як і інші проблеми репатріації радянських громадян, діяльності репатріаційних органів як радянських, так і союзних держав, становище репатріантів у таборах і т. ін. вимагають подальшого глибокого вивчення і висвітлення. На цьому шляху робляться лише перші кроки.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Куницький М.П. Примусова репатріація радянських громадян після Другої світової війни /Михайло Петрович Куницький// Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. Том 12 - 13. - Чернівці, 2006. "Рута", - С. 206 -210.

2. Стрільчук Л., Куницький М. Громадсько-політична та освітня діяльність українських іммігрантів третьої хвилі у США та Канаді / Людмила Стрільчук, Михайло Куницький// Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з української діаспори. - Випуск 5. - Ніжин - Київ: Видавництво Ніжинського державного університету імені М. Гоголя. - 2006. - С. 63 - 68. (Особисто дисертанту належить 60 %).

3. Куницький М.П. Створення та функціонування таборів для переміщених осіб в західних окупаційних зонах /Михайло Петрович Куницький// Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць - Рівне, РДТУ, 2006 - № 6. - С. 76 - 88.

4. Куницький М.П. Національна політика СРСР на західноукраїнських землях напередодні Великої вітчизняної війни (1939 - 1941 рр.)/Михайло Петрович Куницький// Друга світова війна і доля народів України. 2-га всеукраїнська наукова конференція. 30-31 жовтня 2006 року. М. Київ. Тези доповідей. - Київ: Сфера, 2006. - С.65-66.

5. Куницький М.П. Особливості перебігу репатріаційних процесів радянських громадян після Другої світової війни (український вектор) /Михайло Петрович Куницький // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. Ювілейний випуск. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2007. № 1. - С.292-302.

6. Куницький М.П. Національна політика СРСР на західноукраїнських землях напередодні Великої вітчизняної війни (1939 - 1941 рр.). /Михайло Петрович Куницький// Друга світова війна і доля народів України. Матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції м. Київ, 30 - 31 жовтня 2006 р. - Київ: Зовнішторгвидав, 2007. - С. 297 - 304.

7. Куницький М.П. Українська еміграція після Другої світової війни: причини, характер та наслідки /Михайло Петрович Куницький// ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків. "Українська історична наука на шляху творчого поступу". Луцьк, 17 - 19 травня 2006 р.: Доповіді та повідомлення: В 3-х томах / С. Гаврилюк, О.Гаврилюк, В. Пришляк, Л. Шваб. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2008. - Т.3. (-540 с.) - С. 181- 186.

8. Куницький М.П. Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український вектор) /Михайло Петрович Куницький: Монографія. - Луцьк: ВАТ "Волинська обласна друкарня", 2007. - 248 с.

9. Куницький М. Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український вектор) /Михайло Куницький// Друга світова війна і доля народів України. 3-я Всеукраїнська наукова конференція 27 - 28 жовтня 2008 р. м. Київ. Тези доповідей. - Київ: "Зовнішторгвидав України", 2008. - С. 63 - 64.

10. Куницький М. Особливості репатріації радянських громадян в СРСР після Другої світової війни (український вектор)/ Михайло Куницький// Вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип.. 380 - 381. - С. 82 - 87.

Размещено на Allbest.ru