Етнічна історія Східного Криму (друга половина III – середина VII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

Етнічна історія Східного Криму (друга половина III-середина VII ст.)

Зінько Олексій Вікторович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі візантології Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Айбабін Олександр Ілліч, керівник Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Бубенок Олег Борисович, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України,

кандидат історичних наук Майко Вадим Владиславович, провідний науковий співробітник відділу «Судацька фортеця» Національного заповідника «Софія Київська».

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Д. Василюк.

Анотація

боспорський царство історичний крим

Зінько О.В. Етнічна історія Східного Криму (друга половина III-середина VII ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України. - Київ, 2009.

У дисертації на основі широкого комплексу джерел і наукової літератури аналізуються етнічні процеси на теренах Східного Криму в другій половині III-середині VII ст. Показано, що прикордонне становище Боспорського царства на краю середземноморських цивілізацій й великого поясу степу вимагало постійного маневрування між натиском степових кочівників та Імперією. Але ж Боспор на останньому етапі свого існування не міг активно протистояти натиску варварських орд. В результаті боспоряни були вимушені постійно шукати союзників та грати та протиріччях між ромеями та варварами. Таке балансування було можливим тільки за умови рівнозначності сил між Імперією та кочівниками. І якщо у другій половині III -V ст. Боспорське царство ще знаходило сили на збереження номінального суверенітету, то у VI-VII ст. воно не тільки втрачає незалежність, але й просто припиняє існувати, обмежившись у розмірах до одного візантійського провінційного містечка на місці колишньої столиці великого царства.

Протягом всього періоду напади варварів призвели не тільки до колапсу Боспору, але до неухильного зменьшення чисельності боспорських греків. Результатом цього історичного процесу, внаслідок взаїмопроникнення різних культурно-цивілізаційних світів, стало руйнування античної Боспорскої держави, зникнення боспорських греків та зародження нового типу цивілізації.

Ключові слова: етнічні процеси, Боспор, готи, гуни, Велике переселення народів, Візантія.

Аннотация

Зинько А.В. Этническая история Восточного Крыма (вторая половина III-середина VII вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Институт востоковедения им. А.Ю. Крымского Национальной академии наук Украины. - Киев, 2009.

В диссертации на основе широкого круга источников и научной литературы анализируются этнические процессы на территории Восточного Крыма во второй половине III-VII вв. Показано, что пограничное положение Боспорского царства на краю средиземноморских цивилизаций и великого пояса степей вынуждало постоянно маневрировать между натиском степных кочевников и Империей. Несмотря на то, что жители Боспора в культурном отношении были значительно ближе к греко-римской ойкумене, чем к кочевникам, они предпочитали независимое существование на границе двух миров и не стремились как Херсонес под державную руку Империи. Однако Боспорское государство на последнем этапе своей истории не могло активно, и что самое главное продолжительное время, противостоять натиску своих могущественных соседей, в первую очередь - варварских орд.

В результате боспоряне были вынуждены постоянно искать союзников и играть на противоречиях между ромеями и варварами. Конечно же, такое балансирование возможно было только при условии равновесия сил между Империей и кочевниками. И если во второй половине III - V вв. Боспорское царство, несмотря на все сложности, еще находило какие-то силы на сохранение временами пускай даже номинального суверенитета. То в VI-VII вв. оно не только утрачивает независимость, но и просто перестает существовать, сжавшись до одного небольшого византийского провинциального городка Боспор на месте бывшей столицы большого царства. На протяжении всего периода все увеличивающийся динамизм варварских нашествий-переселений, отсутствие поддержки и значительного притока населения из греко-византийского мира, приводить не только к коллапсу Боспорского царства, но и неуклонному уменьшению численности боспорских греков, несмотря на постоянное включение в этот этнический конгломерат отдельных представителей и целых групп различных варварских племен. Результатом этого исторического процесса, вследствие взаимопроникновения и взаимоуничтожения разнотипных культурно-цивилизационных миров, явилось разрушение античного Боспорского государства, исчезновение боспорских греков и зарождение нового типа цивилизации.

Ключевые слова: этнические процессы, Боспор, готы, гунны, великое переселение народов, Византия.

Annotation

Zinko О.V. Ethnic history of the Eastern Crimea (second half of the 3^rd century - the middle of the 7^th century). - Manuscript.

Thesis for a Candidate of History's degree, speciality 07.00.02 - World History. - A.Yu. Krymsky Institute of Oriental Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Ethnic processes on the territory of the Eastern Crimea in the second half of the 3^rd -the middle of the 7^th century AD are analyzed in the dissertation on the basis of wide range of sources and scientific literature. It is shown that the border location of the Bosporan Kingdom at the edge of Mediterranean civilizations and the great steppe zone forced to maneuver constantly between the rush of steppe nomads and the Empire. In spite of being culturally closer to Greco-Roman oicumena than to nomads, the citizens of the Bosporus preferred independent existence at the borderline of two worlds and did not aim at the powerful hand of the Empire like Chersonesos did. However, the Bosporus Kingdom could not oppose its powerful neighbors' rush, barbarian hordes first of all, actively and constantly at the last stage of its history. As the result the Bosporites had to look for allies and to play on contradictions between Romans and barbarians.

Of course, such balancing could be provided only by balance of forces between the empire and nomads. And if the Bosporan Kingdom in the second half of the 3^rd century-the 5^th century found forces for keeping even nominal sovereignty, then in the 6^th-the 7^th centuries it lost independence and stopped its existence, shrinking to a small provincial Byzantine city of Bosporus at the place of the former capital of a big Kingdom. During all the period increasing dynamism of barbarian invasions-transmigrations, absence of support and significant afflux of population from Greco-Byzantine world, resulted not only in collapse of the Bosporan Kingdom but steady decrease of the number of Bosporus Greeks, in spite of constant including of some representatives and whole groups of different barbaric tribes into that ethnic conglomerate. The result of that historic process in consequence of inter osculation and inter extermination was destruction of ancient Bosporus state, disappearance of Bosporus Greeks and new type of civilization rise.

Key words: ethnic processes, the Bosporus, the Goths, the Huns, great migration of peoples, Byzantium.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Боспорське царство, яке сформувалось як значне територіальне державне утворення ще у V ст. до н.е., більш ніж тисячоліття відігравало одну з провідних ролей у житті різних народів та племен, що населяли південь сучасної території України і Росії. Міграційні процеси, що почались у середині III ст., відіграли величезну роль у трансформації старих античних традицій та спричинили в результаті руйнування Боспорської держави і зникнення основної етнічної спільноти - греків-боспорян. Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається великою роллю Боспорського царства у давній історії України. Боспор був одним з основних центрів, звідки поширювався вплив середземноморських цивілізацій, у тому числі Римської та Візантійської імперій, на Північне Причорномор'я. У той же час, перебуваючи у постійному контакті з різноманітними варварськими племенами, розташовуючись на перехресті міграцій, Боспорська держава була змушена знаходити взаємоприйнятний компроміс із племінними вождями і знаттю.

Об'єктивне розуміння історії півдня нашої країни неможливе без пізнання етнокультурних процесів, що відбувались у Східному Криму. Всебічне вивчення етнічного складу населення Боспору, зокрема його специфічних рис, дозволяє розширити розуміння багатьох обставин низки найважливіших історичних подій як у самій державі, так і в Північному Причорномор'ї. З початком масових проникнень нових етнічних груп у другій половині III ст. на територію Боспорського царства відбувається певна трансформація не тільки етнокультурної основи, а й економіко-політичного устрою держави. Однак раніше приділялась увага лише характеристиці проникнення окремих етнічних груп на територію європейської частини Боспорської держави, в той час як особливості етнічного складу всього населення спеціально не досліджувались. Тому стала актуальною необхідність всебічного розгляду етнічної історії головної частини цього державного утворення - європейського Боспору - на основі комплексного аналізу всіх наявних груп джерел, перегляду окремих положень, які існують у науковій літературі, та зображення об'ктивної картини еволюції етнічного складу Східного Криму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, а саме відомчих фундаментальних тем «Історія формування поліетнічного населення Криму», одним з напрямів якої був «Вплив Візантійської імперії на формування поліетнічного населення Криму і затвердження християнства» (2004-2006 рр.; № 0105U001126); «Проблеми співіснування етносів і конфесій в середньовічному Криму», напрям «Вплив Візантії на формування грекомовної християнської спільності в Криму» (2007-2008 рр.; 0107U002475). Роль автора в розробці зазначених тем полягала у вивченні етнічного складу населення Східного Криму, результати якого знайшли відображення в опублікованих статтях, доповідях на міжнародних конференціях, повідомленнях на засіданнях Вченої ради КВІС НАНУ.

Об'єктом дослідження є етнічна історія Східного Криму, а також вторгнення варварів, які призвели до змін як в етнічному складі Боспору, так і в його культурному та економічному житті.

Предмет дослідження - особливості етнічних процесів на європейській частині Боспору.

Хронологічні межі роботи визначаються, з одного боку, другою половиною III ст., коли в ході «готських» походів на територію європейської частини Боспорського царства починають постійно проникати нові етнічні групи, а з другого - серединою VII ст., оскільки цим часом датується остаточний культурний та економічний занепад міст і поселень колишнього Боспорського царства у Східному Криму.

Територіальні межі визначені географічними кордонами Східного Криму - так званої європейської частини Боспорського царства. Кордон боспорських володінь у Криму проходив західніше боспорського міста Феодосії, включно з усім Kерченським півостровом та невеликою східною частиною кримських передгір'їв.

Мета роботи - на основі всебічного вивчення й аналізу основних груп джерел, отриманих у результаті багатолітніх досліджень пам'ятників Східного Криму, зобразити процес проникнення та поширення нових етнічних груп у цьому регіоні, а також визначити його роль в історичному розвитку Боспору.

Завдання дослідження визначаються його метою. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

- здійснити комплексний аналіз різноманітних груп джерел і оцінку існуючих в історичній науці точок зору з різних аспектів теми, що вивчається;

- провести оцінку археологічних свідчень вторгнення готів та інших варварських племен на територію європейської частини Боспорського царства, а також можливості заселення германськими племенами частини Східного Криму;

- розглянути релігійні об'єднання пізньоантичного Боспору і проникнення на його територію християнства;

- провести уточнення дати гунського вторгнення та з'ясувати наслідки цього вторгнення для міст і сільських поселень Боспору;

- здійснити аналіз впливу політики Візантійської імперії на етнічні процеси Боспору;

- на основі розгляду всіх груп джерел обґрунтувати ключові етапи та головні наслідки проникнення нових етнічних мас на територію Східного Криму.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовувався комплекс методів сучасної історичної науки. Принцип історизму передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті. Принцип всебічності спрямований на визначення зовнішніх та внутрішніх взаємозв'язків явищ, що аналізуються. В роботі застосовуються різноманітні методи, які використовуються в історичній науці: критичний аналіз та порівняння різноманітних груп джерел, порівняльно-історичний метод, метод виділення археологічних датуючих матеріалів для позначення хронологічних рамок об'єкта - його terminus post quem і terminus ante quem. Робота підготовлена з використанням загальнонаукових методів дослідження, що включають опис, пояснення, аналіз, синтез, дедукцію та індукцію. Формальна логіка застосовувалася з метою отримання максимально наближених до об'єктивності результатів.

Джерельна база дослідження включає в себе основні опубліковані та неопублікованні матеріали на цю тему, в тому числі письмові джерела, археологічні дані та епіграфічні документи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу всіх груп джерел і різноманітних поглядів фахівців створена концепція етнічної історії Східного Криму в межах другої половини III-середини VII ст., вперше комплексно вивчений та впорядкований численний історичний і археологічний матеріал, накопичений за майже двохсотлітній період дослідження європейської частини Боспору, більша частина якого раніше не залучалась до вирішення проблем з етнічної історії. Практичне значення роботи полягає у можливості залучення основних положень дисертації, її методологічних принципів при написанні наукових та популярних робіт з пізньоантичної і ранньосередньовічної історії Боспорського царства та Північного Причорномор'я. Запропоновані висновки та конкретні розробки окремих розділів можуть бути використані при підготовці загальних і спеціальних курсів лекцій і спецсемінарів у ВНЗ, а також при складанні оглядових екскурсій та експозицій у музеях.

Особистий внесок здобувача у спільних роботах полягає в наступному. У статті з В.М. Зінько (2008) автором зроблений аналіз етнополітичної ситуації (стор. 91-93; 95-96). В інших роботах (2004, 2005, 2006, 2007, 2008) автору належить аналіз ранньовізантійских матеріалів.

Апробація результатів дисертації проводилася у формі наукових доповідей на різноманітних Міжнародних конгресах та конференціях, які відбулися у м. Керчі («Боспорські читання» 2005, 2006, 2007, 2008 рр.), у м. Санкт-Петербурзі (2006, 2007, 2008 рр.), у м. Любліні (2007 р.) і у м. Кракові (2008 р.). Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися Вченою радою КВІС НАНУ.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 16 наукових публікаціях. З них - 8 статей (3 у фахових виданнях), з яких 4 зроблено одноосібно, і 8 доповідей у збірках матеріалів і тез конференцій.

Структура роботи відповідає її завданням. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, одного додатка і списку використаних джерел і літератури (289 позицій). Загальний обсяг дисертації - 213 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі подано загальну характеристику теми дослідження, обґрунтовуються актуальність обраної теми та її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються хронологічні рамки роботи, формулюються мета і завдання, показано наукову новизну отриманих результатів і практичне значення, представлено апробацію та структуру роботи. У першому розділі “Історіографія та джерела” розглядається історіографічне, джерелознавче підґрунтя дослідження, а також характеризуються використані в роботі методи.

Значна література, присвячена вивченню окремих питань етнічної історії європейського Боспору, розглядається за послідовними етапами (кінець XIX-початок XX ст.; 30-70-ті рр. ХХ ст.; 80-ті рр.-початок XXI ст.). Археологічні пам'ятки Східного Криму пізньоантичної і ранньовізантійської доби потрапили у сферу уваги вчених ще у кінці XIX-на початку XX ст. Відбулось це в основному завдяки першим археологічним дослідженням Ю.А. Кулаковського і В.В. Шкорпила, проведеним на території Керчі. Перше осмислення та інтерпретація нового матеріалу викладені у працях М.П. Кондакова, А.А. Спицина, Ю.А. Кулаковського. Для вивчення історії ранньовізантійського Боспору важливі дослідження видатного історика М.І. Ростовцева. В його працях показана важлива роль варварських міграцій в етнополітичних процесах, що відбувалися у Боспорському царстві.

Праці дослідників кінця XIX-початку XX ст. не відображають повною мірою історичні події на Боспорі у другій половині III-середині VII ст. і лише стисло розглядають етнічні питання. У той же час починають складатись основні концептуальні підходи до висвітлення етнічної історії пізньоантичного та ранньовізантійського Боспору. Виразником одного - континуїтету у розвитку і збереження провідної ролі боспорських (грецьких) традицій - був Ю.А. Кулаковський. На противагу йому М.І. Ростовцев і О.О. Васильєв вважали, що воєнні набіги варварів у IV-V ст. значно вплинули на етнополітичну ситуацію у Боспорській державі.

Незважаючи на зростаючий інтерес до питань етнічної історії у 30-70-ті рр. ХХ ст., дослідники (Ю.В. Готьє, В.І. Равдонікас, В.Ф. Гайдукевич, В.Д. Блаватський, А.Л. Якобсон, І.Т. Кругликова та ін.) розглядали їх у руслі ідеологічних настанов із перебільшенням ролі варварських вторгнень, які повинні були зливатись із внутрішньою соціально-економічною кризою пізньоантичної держави. Однак на завершальному етапі цього періоду у вивченні історичних процесів на Боспорі починається переосмислення раніше висунутих концепцій, зумовлене як відходом від ідеологічних шаблонів, так і в чималій мірі досягненнями у дослідженнях різноманітних пам'яток та груп археологічного матеріалу (А.К. Амброз, Е.Я. Ніколаєва). На межі XX-XXI ст. з'являється цілий ряд як загальних, так і спеціальних праць про пізньоантичні та ранньосередньовічні старожитності півдня Східної Європи і Таврики, в яких розглядається також багато важливих проблем історії Боспору у другій половині III-VII ст. Ключовими роботами у вивченні цієї теми стали доповіді на конференції «Проблеми історії Криму» у 1991 р. О.І. Айбабіна, О.Г. Герцена та І.М. Храпунова. Велике значення у вивченні питань етнічної історії Східного Криму мають численні праці О.І. Айбабіна, І.П. Засецької, О.О. Зінько, В.М. Зубаря, І.С. Піоро, О.О. Маслєннікова та ін. В останні роки з'явилася низка робіт українських і російських дослідників (М.М. Болгов, В.Г. Зубарєв, О.Є. Катюшин, М.Л. Рябцева, Е.А. Хайредінова та ін.), у яких на фоні воєнних та політичних подій розглядаються окремі етнічні проблеми в той чи інший момент пізньоантичної і ранньовізантійської історії Боспорського царства. Однак не всі автори обґрунтовано використовують як писемні, так і археологічні джерела, часом не підкріплюючи свої гіпотези конкретними матеріалами.

Закладені вченими ще на межі XIX-XX ст. уявлення та гіпотези знаходять своїх послідовників і серед сучасних дослідників. Незважаючи на значні успіхи у дослідженні етнічної історії європейської частини Боспору у пізньоантичну та ранньовізантійську добу, досі немає узагальнюючої роботи, а вчені або розглядали окремі аспекти цієї теми, або стисло описували цю проблематику в рамках інших досліджень. Водночас накопичені на початок XXI ст. матеріали дають можливість більш аргументовано підійти до постановки і вирішення багатьох питань етнічної історії однієї з основних територій Боспорського царства - Східного Криму у другій половині III - середині VII ст.

З проблематики дослідження можуть бути залучені письмові (наративні), епіграфічні та археологічні джерела. Коло письмових джерел з історії Боспорського царства у пізньоантичну і ранньовізантійську добу дуже мале, як у кількісному відношенні самих джерел, так і стосовно тієї інформації, яку вони містять щодо цього регіону. Тому тільки їхній спільний розгляд і аналіз з епіграфічними та численними археологічними джерелами може дозволити дослідникам реконструювати етнічну історію Боспорського царства другої половини III-VII ст. Розділ 2. “Населення європейської частини Боспорського царства у другій половині III-IV ст.”. Для Боспорського царства, як і для всієї пізньої Римської імперії, були характерні процеси етнічної інфільтрації та асиміляції, викликані стійкими економічними зв'язками, системою дислокації численних легіонів і адміністративно-правовим устроєм імперії. Значні маси варварських племен оселялись у прикордонних районах імперії. Населення європейської частини Боспору у першій половині III ст. було досить численним, а територія держави залишалася стабільною та мало змінювалась порівняно з більш ранньою епохою. Основна маса городян та значна частина сільських жителів були нащадками колишнього боспорського населення - «боспорці-боспоряни», - в основі якого був грецький етнічний і культурний компонент. У III ст. посилився варварський сармато-аланський вплив, міське населення стало більш поліетнічним за складом жителів, а для мешканців сільської території Боспорського царства етнічні відмінності водночас були більш згладжені.

Вторгнення нових варварських племен у Північне Причорномор'я позначилось як на політичній ситуації у регіоні, так і на економічній. Актуальною темою серед дослідників пізньоримських джерел є питання, пов'язані з проникненням цих варварських племен на територію Боспорського царства із другої половини III ст. Це й уточнення кількості та хронології варварських походів, і дискусії з приводу етнічної приналежності варварів, і, звичайно ж, суперечки щодо наслідків «готського» нашестя для Боспорського царства.

Нашестя варварів не призвели до помітної зміни етнічного складу населення європейської частини Боспорської держави, але зумовили його переміщення. В той же час окремі степові та приморські території Східного Криму були залишені колишнім боспорським населенням і тут з'явились нові, спочатку нечисленні, різноетнічні варварські групи, які надалі вплинули певним чином на хід історичних подій у Боспорському царстві. На основі наявних письмових і археологічних джерел можна констатувати присутність лише деяких окремих германських (готських) етнічних елементів у матеріальній культурі населення Східного Криму ранньовізантійської доби. Лише у кінці IV-V ст., згідно з доволі неясними відомостями ранньовізантійських письмових джерел, західна частина території Східного Криму ймовірно могла входити в зону розселення нового різноетнічного племінного союзу - готів-тетракситів, однак археологічні пам'ятки цього часу тут ще практично не досліджувались.

У містах і сільських поселеннях європейської частини Боспорського царства в основному проживає колишнє населення - греки-боспоряни, до складу яких у другій половині III-IV ст. влились певні групи як малоазійських греків, так і варварів, що входили у готський різноплемінний союз. Ці прийшлі етнічні групи не безслідно розчинились у загальній масі жителів Боспорської держави, а привнесли певну культурну своєрідність, яка, незважаючи на сильний грецький вплив, вела до поступової зміни, так званої варваризації, всіх сторін життя, а також етнічного типу боспорців. Тому в системі соціально-економічної еволюції грецького етносу греки-боспоряни римської доби були ближчими до греків ранньої Візантійської імперії, ніж до греків архаїчного періоду.

У розділі 3. “Боспор і варварські племена у V ст.” розглядаються питання вторгнення гунських племен у Східний Крим та його наслідки для жителів боспорських міст і поселень, а також жителів західної частини Керченського півострова. Аналіз відомостей про перше проникнення гунів на європейський Боспор спростовує можливість широкого проникнення їх через Керченську протоку і катастрофічності наслідків для Боспорської держави. Повторний прихід гунів та пов'язаний з ним конфлікт із готами-тетракситами відбувалися поза межами боспорських земель.

Населення степів Східного Криму у другій половині V ст. складали кочові гуни, оскільки готські племена їх залишили. З їхнім відходом пов'язують припинення поховань на могильнику біля села Заморське, де V ст. датуються тільки чотири могили. Гунські кочовища могли розміщатись на захід від неодноразово згадуваного Узунларського валу, який протягом IV-початку VI ст. був західним кордоном між боспоритами і варварськими племенами. Разом з тим археологічно готська присутність у степах Керченського півострова у першій половині V ст. фіксується не так вже помітно. Ще в меншій мірі це стосується гунів. У прилеглих боспорських поселеннях та некрополях Кримського Приазов'я немає як знахідок посуду черняхівського типу, так і майже немає тих прикрас, які зазвичай пов'язують з культурою кочівників епохи переселення народів. На самих же боспорських сільських поселеннях Кримського Приазов'я у V ст. мешкало місцеве населення - боспоряни, - до якого з часом додались окремі вихідці з варварського оточення, зокрема готи-тетраксити, етнічний склад яких був вельми неоднорідний. Міста і поселення східної частини європейської частини Боспорського царства і сама столиця не постраждали ні під час повторного гунського вторгнення на півострів, ні після загарбання гунами кримського степу і прилеглого до Феодосії регіону. Археологічні комплекси V ст. знайдені у столиці Боспору, в містах Тіритаці, Кітеї та інших боспорських поселеннях.

Появу «гунських» предметів у поховальному інвентарі некрополів Пантікапея-Боспора та інших міст Боспорського царства, ймовірно, слід розглядати як інфільтрацію якоїсь частини нового етносу чи навіть як інфільтрацію його інновацій і традицій у матеріальну культуру боспорян. Прокопій Кесарійський чітко обмежує місце проживання гунів на Кримському півострові у другій половині V ст. степовою територією між Херсонесом та Боспором. Розташування кочівницьких гунських поховань у Східному Криму лише на захід від Узунларського валу підтверджує факт функціонування цієї лінії оборони Боспорської держави ще й у V ст.

Розділ 4. “Боспор під владою Візантійської імперії”. Значний вплив на етнічні процеси у Східному Криму в VI-середині VII ст. справила Візантійська імперія. За свіденнями візантійських джерел, на початку VI ст. Візантія активізує свою політику на Кримському півострові, і зокрема у такому важливому стратегічному районі, як Боспор Кімерійський. Ймовірно, боспорити звернулися за допомогою до візантійського імператора через загрозу захоплення царства гунами, чи навіть, як вважають деякі дослідники, можливо, гуни вже оволоділи Боспором та усунули від влади династію царів Тиберіїв-Юліїв. Встановлення влади Візантійської імперії на Боспорі Кімерійському при імператору Юстиніану I привело до змін принципів управління цими землями. Під контролем нової візантійської адміністрації функціонували органи місцевого боспорського самоврядування, зберігаючи тим самим традиційну пізньоантичну муніципальну організацію, характерну для грецьких, у тому числі і для боспорських, міст-полісів.

Західна степова частина Керченського півострова входила в зону гунських кочовищ. Вони, можливо, впритул підходили до приморських територій Боспорського царства вздовж Азовського і Чорноморського узбережжя. Судячи з матеріалів некрополів, якісь окремі невеликі групи гунського населення могли входити і до складу боспорських жителів сільських поселень та міст. Етнічний склад жителів міста Боспора, як і у будь-якому візантійському провінційному центрі, був досить строкатим. Поряд з колишнім місцевим боспорським, греко-варварським в основі, населенням у 527-528 рр. у складі візантійських полків із Подунав'я тут з'являються представники германських племен - готи, які, очевидно, оселилися у місті разом із сім'ями.

Бурхливі події першої третини VI ст., пов'язані з боротьбою за вплив на Боспорі між Візантійською імперією та гунськими племенами, призвели до суттєвого зменшення кількості боспорського населення - боспорян, залишення низки городищ (Кімерик, мис Зюк) і були продовженням тривалого процесу колапсу сільської території європейської частини Боспору. Почавшись ще у другій половині III ст., цей процес призводить до поступового залишення боспорським населенням тих чи інших територій Боспорського царства. На середину VI ст. значно поріділе після гунських погромів населення колишнього Боспорського царства зосередилось у чотирьох невеликих територіально-господарських мікрозонах Східного Криму. Найважливішим та найгустонаселеннішим протягом всієї боспорської історії був район столиці Пантікапея-Боспора з прилеглими невеликими приморськими річковими долинами північно-східної частини Керченського півострова. Все населення цього регіону у VI ст. було зосереджене у столичному місті, яке стало центром візантійських володінь у Східній Тавриці. Поблизу міста розташовувались невеликі сільські хутори і садиби.

З цією «столичною» територіально-господарською мікрозоною з півдня межувала вузька смуга боспорських земель, що прилягали до південної частини Керченської протоки, центром яких було місто Тіритака. Далі на південний захід, вже на Чорноморському узбережжі Східного Криму, розташовувалася третя мікрозона, що охоплювала південно-східний край Керченського півострова, центром якої було місто Кітей. Судячи з усього, все нечисленне населення цього боспорського анклаву у VI ст. було зосереджене в Кітеї та його найближчих околицях, а боспорські землі на захід, в районі Кімерика, були остаточно залишені. І остання, четверта, територіально-господарська мікрозона включала в себе вузьку невелику смугу Азовського узбережжя Східного Криму, де після залишення городища на мисі Зюк збереглося лише декілька боспорських сільських поселень. Відособлення невеликих боспорських територій в окремі господарські та політичні одиниці, контрольовані візантійськими військовими, завершило розвал Боспорської держави.

Водночас, незважаючи на те що держава тихо «завмирає», на місцях продовжує функціонувати громадське самоврядування на рівні невеликих угруповань. Основну частину їхніх жителів складало, як і раніше, змішане греко-варварське населенння - боспоряни, із включенням невеликих нових прийшлих варварських груп. Глибинні, степові, простори Східного Криму протягом VI ст. перебували під владою кочових гунських племен, однак археологічні пам'ятки цього часу тут не досліджені. Населення сільских поселень Боспору протягом всього століття значно скоротилось та періодично переживало якісь катаклізми, можливо гунські погроми, які особливо добре засвідчені на археологічних пам'ятках Кримського Приазов'я. Період політичної стабільності у Криму тривав досить недовго, протягом двох царювань - імператора Юстиніана I та імператора Юстина II. У другій половині VI ст. Візантійську імперію охопила важка економічна і соціальна криза. У 569 р. через місто Боспор у східні степові простори для встановлення відносин із Тюркським каганатом Візантійська імперія відправляє посольство Зімарха. Проте у 576 р. тюркоти взяли в облогу та спалили місто Боспор. На думку деяких дослідників, у 576 р. тюркоти також знищили всі боспорські малі міста і фортеці. Справді припиняють своє існування поселення у Кримському Приазов'ї та на південно-східному краю Керченського півострова (місто Кітей), а населення, що залишилося живим, можливо, перебирається до міста Боспора. У той же час місто Тіритака не було повністю зруйноване, будівлі наступного будівельного періоду існували з кінця VI ст. і все VII ст.

У кінці VI ст. візантійці знову встановили свій контроль над боспорськими землями, але тепер, як це випливає з напису 590 р. про відновлення кесарської будівлі у місті Боспорі, цим регіоном вже управляє візантійський дука Херсона Євпатерій, а не спеціально виділений візантійський адміністратор.

З історії міста Боспора і решти територій Східного Криму у VII ст. відомо дуже небагато. У цей час мала місце складна динаміка взаємовідносин між Візантійською імперією та новими племінними союзами - Великою Болгарією, а потім Хозарським каганатом. На Боспорі і Тіритаці багато міських садиб залишилось у руїнах, а Кітей і Азовське узбережжя жителі взагалі залишили. Нові набіги кочових племен у середині VII ст. остаточно знищили та розсіяли залишки колишнього боспорського населення, яке ще доживало у напівзруйнованих невеликих містечках і сільських хуторах уздовж Керченської протоки. У кінці VII ст. на Боспорі, як і в усій Східній Тавриці, встановлюється міцна влада хозар, а на всій території Керченського півострова з'являється нове прийшле, спершу досить нечисленне, населення, яке входило до конгломерату племен Хозарського каганату.

Висновки

У другій половині III-середині VII ст. Східний Крим стає ареною зіткнення двох світів - греко-римської цивілізації та степових кочовиків. Протягом досліджуваного періоду територія європейської частини Боспорської держави постійно перебувала у зоні переміщення великих мас різноплемінного варварського населення, які справляли певний вплив не лише на етнічний склад міського та сільського населення, а в першу чергу на політичну, а опосередковано - економічну ситуацію у регіоні. Боспорське населення весь час зазнавало впливу, з одного боку, прийшлих варварських племен, а з другого - Римської, а згодом Візантійської імперії.

Джерелознавчий аналіз дозволив виділити різноманітні групи джерел, у яких зібрані як згадки про ті чи інші етноси Східного Криму, так і матеріальні свідчення їхньої присутності на певних просторах Керченського півострова. Протягом останніх десятиліть кількість джерел, в основному це стосується археологічних та епіграфічних, з етнічної історії європейської частини Боспорської держави у другій половині III-VII ст. значно збільшилась. Історіографічний аналіз дав можливість узагальнити результати праць дослідників, які раніше займалися вивченням окремих аспектів етнічної історії Боспору, виявити основні проблеми для подальшого вивчення і дозволив сформулювати питання, що раніше не порушувались. У результаті у цій роботі було проведено комплексне дослідження етнічної історії Східного Криму у другій половині III-середині VII ст., при цьому ґрунтовно аргументовано і конкретизовано вплив готських, гунських та інших етнічних груп на розвиток історичних подій на Боспорі.

Прикордонне розташування Боспорського царства на краю середземноморських цивілізацій та великого поясу степів змушувало постійно маневрувати між натиском степових кочовиків та імперією. Незважаючи на те що жителі Боспору в культурному відношенні були значно ближчими до греко-римської ойкумени, ніж до кочівників, вони віддавали перевагу незалежному існуванню на кордоні двох світів і не прагнули, як Херсонес, під державну руку імперії. Однак Боспорська держава на останньому етапі своєї історії не могла активно і, що найголовніше, тривалий час протистояти натиску своїх могутніх сусідів, у першу чергу - варварських орд. У результаті боспоряни були змушені постійно шукати союзників і грати на протиріччях між ромеями і варварами.

Починаючи з другої половини III ст., протягом декількох століть на території Східного Криму відбуваються інтенсивні процеси взаємодії цивілізації і варварства. Все більш зростаючий динамізм варварських навал-переселень, відсутність підтримки та значного припливу населення із греко-візантійського світу призводять не лише до колапсу Боспорського царства, а й до неухильного зменшення чисельності боспорських греків, постійного включення до цього етнічного конгломерату окремих представників та цілих груп різноманітних варварських племен. Результатом цього історичного процесу, внаслідок взаємопроникнення і взаємознищення різнотипних культурно-цивілізаційних світів, стало зруйнування античної Боспорської держави, зникнення боспорських греків та зародження нового типу цивілізації.

Список праць за темою дисертації

1. Исследования хоры Нимфея и городища Тиритака // Археологiчнi вiдкриття в Українi 2002-2003 рр. - Київ, 2004. - С. 129-133 (в співавторстві з В.М. Зінько і Л.Ю. Пономарьовим).

2. Археологические исследования хоры Нимфейского полиса и боспорского города Тиритака в 2004 г. // Археологiчнi вiдкриття в Українi 2003-2004 рр. - Київ, 2005. - С. 129-133 (в співавторстві з В.М. Зінько і Л.Ю. Пономарьовим).

3. Боспорский город Тиритака в ранневизантийскую эпоху. По материалам раскопок 2002-2005 гг. // ТГЭ. XІII. - Византия в контексте мировой культуры. - СПб., 2008. - С. 329-338.

4. Европейский Боспор в ранневизантийское время (V-VI вв.) // The turbulent epoch. New materials from the Late Roman Period and Migration Period. - T. I. - Lublin, 2008. - P. 367-376.

5. Исследования Боспорской охранно-археологической экспедиции в 2006-2007 гг. // Археологiчнi відкриття в Украiнi 2007 р. - Київ, 2008. - С. 106-108 (в співавторстві з В.М. Зінько і Д.В. Бейліним).

6. Кризис рыболовного промысла в боспорском городе Тиритака во второй половине III в.н.э. //Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Период дестабилизаций, катастроф. Материалы VI Боспорских чтений. - Керчь, 2005. - С. 106-111.

7. Позднеантичный жилищно-хозяйственный комплекс из раскопок Тиритаки // Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Ойкос. Материалы VII Боспорских чтений. - Керчь, 2006. - С. 129-132.

8. Ранневизантийские слои Тиритаки (по материалам раскопок 2002-2005 гг.) // Византия в контексте мировой культуры. - СПб., 2006. - C. 12-13 (у співавторстві з В.М. Зінько).

9. Особенности религиозной жизни Тиритаки V-VI вв. н.э. (по материалам археологических раскопок) // Боспорский феномен: сакральный смысл региона, памятников, находок. - Материалы международной научной конференции. - Часть 1. - СПб.: Изд-во Государственного Эрмитажа, 2007. - С. 177-179.

10. Сакральный (?) комплекс из цистерны первой половины III в.н.э. на городище Тиритака // Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Святилища и сакральные объекты. - Керчь, 2007. - С. 14-19 (у співавторстві з Д.В. Бейліним).

11. Sanctuaries of the Bosporan City of Tyritake in the 5th-6th Centuries AD //Paphlagonia and Pontus in Antiquity and the Early Byzantine Period (7^th century BC-7 th century AD). Abstracts. - Izmir, 2008. - P. 96.

12. Магниторазведка поселения Аршинцево-3 на хоре Тиритаки // Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Militaria. - Керчь, 2007. - С.252-256 (у співавторстві з Т.М. Смекаловою та А.В. Чудіним).

13. Погребение воина из склепа № 1 «Системы 2004 г.» (предварительное сообщение) // Х Боспорские чтения. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Актуальные проблемы. - Керчь, 2009. - С. 161-166.

Размещено на Allbest.ru