Громадські організації в Україні другої половини 80 - початку 90 років ХХ століття: процес становлення та розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

УДК 94: 0612 (477)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Громадські організації в Україні другої половини 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст.: процес становлення та розвитку

Горбачова Ольга Сергіївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор КАРАБАНОВ Михайло Михайлович, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор МАЙБОРОДА Олександр Микитович, заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України

кандидат історичних наук, доцент БАЖАН Олег Григорович, старший науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться «17» _11 2008 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано «08» 10 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 220 стор., із них 174 стор. основного тексту. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (364 найменування).

Вступ. Актуальність дослідження. Становлення України як незалежної держави, проблеми взаємовідносин влади і соціуму, побудови громадянського суспільства актуалізують питання вивчення досвіду діяльності громадських організацій та їх ефективного впливу на діяльність вищих органів влади. Саме у другій половині 1980-х рр., в процесі демократизації та розширення інформованості суспільства, відбулися кардинальні зміни, що призвели до проголошення незалежності країни в 1991 р. Поява громадських організацій засвідчувала, що в Україні відбувається процес громадянської структуризації, що є запорукою розбудови України як держави та її перспективи у світовому співтоваристві. Відтак, перед історичною наукою постає завдання з'ясувати процес становлення громадських формувань, дослідити їх вплив на суспільні зрушення та роль у формуванні соціальної структури суспільства. Дослідження появи та розвитку опозиційних до влади структур в період перебудови дає можливість вирішення багатьох сучасних культурних та політичних проблем в Україні.

Вивчення їх діяльності як окремої структури, з одного боку, і в контексті загальносуспільного розвитку - з іншого, дає змогу використати попередній досвід як важливий чинник розвитку суспільства в історичному розрізі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми «Історія Української державності нової та новітньої доби» (реєстраційний номер 06 БФ 046-01), що включена до Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження - з'ясувати характерні риси і особливості діяльності громадських організацій, їх програмних вимог та впливу на розвиток українського суспільства.

Для досягнення мети автор поставила перед собою такі завдання:

- проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження;

- виокремити та охарактеризувати етапи діяльності громадських організацій в Україні;

- дослідити витоки становлення українських громадських утворень та їх статутні і програмні документи;

- окреслити основні напрямки та форми діяльності громадських формувань України; український громадський організація статутний

- визначити роль громадських організацій в процесі розвитку українського суспільства;

- відобразити процес трансформації громадських організацій в Україні.

Об'єкт дослідження - громадські організації, що виникли у другій половині 1980-х рр. і стояли в опозиції існуючий в Україні ідеології та владі.

Предмет дослідження - форми і напрямки діяльності громадських організацій, особливості їх трансформації.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, системності, полідисциплінарності, тотальності історії. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження. До загальнонаукових відносяться методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення. До спеціально-історичних - порівняльний, проблемно-хронологічний, генетичний методи.

Хронологічні рамки охоплюють період з другої половини 80-х рр. ХХ ст. до поч. 1990-х рр. Обрання нижньої межи обумовлюється проголошеною політикою перебудови, що сприяло появі нових громадських організацій і відновленню тих, що існували раніше. Обмеження верхньої межі пояснюється прийняттям Закону «Про громадські об'єднання», який регламентував основи діяльності організацій і кардинально змінив принципи їх функціонування в незалежній Україні. За таких умов громадські організації отримали право вільно обирати напрямки роботи, користуватися майном, визначати внутрішню політику тощо.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблена спроба дослідити діяльність громадських організацій через їх вплив на розвиток українського суспільства, процеси державотворення. Проаналізовано програмні і статутні документи та показано особливості статутних завдань організацій в регіонах. Важливим є те, що комплексно висвітлено і проаналізовано діяльність організацій на початку 90-х рр. ХХ ст., їх подальшу трансформацію в політичні партії. Вперше визначено та охарактеризовано напрямки та форми діяльності громадських утворень. В роботі знайшла подальше висвітлення проблема місця національних лідерів у суспільно-політичних процесах в Україні. До наукового обігу введено значну кількість раніше не використовуваних документів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані для поглибленого вивчення проблематики подальшого становлення українських громадських організацій, а також при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії України. Досвід діяльності громадських організацій може бути використаний у процесі структуризації суспільної системи України, їх впливу на діяльність державних органів та формуванні громадянського суспільства.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: ІV Міжнародна науково-практична конференція «Динаміка наукових досліджень - 2005» (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародна наукова конференція «Шевченківська весна» (Київ, 2006), «Шевченківська весна» (Київ, 2007). Основні результати дисертації викладено у чотирьох наукових публікаціях загальним обсягом 2,5 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» розглядаються основні здобутки дослідників з визначеної теми та характеризуються джерела.

Стан наукової розробки проблеми. Проблема діяльності громадських організацій та їхньої ролі у процесі розвитку українського суспільства радянськими істориками не розглядалася. Втім, починаючи з 1987 р., з'являються окремі статті, в яких аналізувалися міжнаціональні відносини, зрушення в сфері національно-культурної політики, підкреслювалася етнічна та культурна самобутність націй тощо Кушерець В.І., Орлов А.В. Національно-культурний розвиток: основні аспекти і деякі результати досліджень // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - №10. - С. 24-28; Беляков Г.Ф. Національне життя і процеси інтернаціоналізації // Комуніст України. - 1991. - №8. - С. 13-22; Рябчук М.Ю. Громадянське суспільство і національна емансипація // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - №12. - С. 14-19; Матвєєв В.І. Мовна ситуація у студентському середовищі // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - №6. - С. 11-12.. В зазначених статтях дослідники майже не торкалися появи неформальних об'єднань, але відзначали суспільно-політичні зміни в СРСР та, зокрема, в Україні. Згадки про окремі громадські організації в контексті суспільно-політичних процесів в Україні містяться в статті Г. Кобко Кобко Г.Л. Розвиток національних культур: діалектика інтернаціоналізації та суверенітету // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - №7. - С. 11-19.. В ній охарактеризовано складне становище української мови і в розрізі цієї проблеми відзначено важливість створення ТУМу та НРУ для українського суспільства. Поступово, з поглибленням процесу перебудови, праці набувають критичного характеру, позбавляються тенденційності, що свідчить про зрушення в сфері суспільно-політичних відносин в Україні.

Проте, загальний хід перебудови, проблеми функціонування української мови, питання національного розвитку в Україні широко обговорювалися на сторінках українського журналу «Сучасність», що виходив в США. Статті цього видання характеризувалися критичними зауваженнями стосовно повільного ходу перебудови Безансон А. Російська імперія зупиняє перебудову// Сучасність. - 1990. - №7-8. - С. 196-198., пригнічення української мови Купчинський Р. Про двомовність, провінційність і безхребетність // Сучасність. - 1988. - №1. - С. 79-86., недостатньо ефективного вирішення економічних та національних проблем Коропецький І. Економічна спільнота і національна суверенність // Сучасність. - 1989. - №10. - С. 57-65; Грищенко В. Українська національна ситуація на тлі горбачовської «перебудови» // Сучасність. - 1988. - №2. - С. 83-91.. Автори в згаданих працях побіжно торкаються появи неформальних організацій, але наголошують на їх значенні для процесу поглиблення перебудови.

Після проголошення незалежності інтерес до вивчення проблем «перебудовного» періоду поглиблюється. Ґрунтовним аналізом суспільно-політичної ситуації др. пол. 1980-х рр. та причин виникнення громадських організацій визначаються праці А. Русначенка, О. Бойка, В. Литвина та ін. Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні середини 50-х - початку 1990-х років. - К., 1998; Бойко О.Д. Україна 1985-1991: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. - К., 2002; Литвин В.М. Політична арена України: дійові особи і виконавці. - К., 1994; Гарань О.В. Від створення Руху до багатопартійності. - К., 1991; Кафарський В. Комунізм і національно-визвольний рух. - І.-Ф, 2002.

В напрямку дослідження проблем розвитку молодіжного руху в Україні 80-х рр. працювали В. Головенько, О. Корнієвський, В. Якушик, В. Кулік, Т. Голобуцька Головенько В.А., Корнієвський О.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. - К., 1994.Корієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні / М.Ф. Головатий, В.М. Якушик (ред.) - К., 1997; Кулік В., Голобуцька Т., Голобуцький О. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива. - К., 2000.. В їх роботах аналізуються причини виникнення, основні етапи становлення та механізм формування молодіжних громадських організацій, таких як Спілка української молоді-Спілка незалежної української молоді (СУМ-СНУМ), Українська студентська спілка (УСС), Товариство Лева. Проте комплексно діяльність громадських організацій та форми їх роботи не досліджувалися.

Безпосередньо діяльність громадських організацій розглядається в працях О. Донія, Г. Гончарука, В. Ковтуна, А. Данілова та ін. Доній О., Синельников О. Історія УСС мовою документів і фактів (1989-1999). - К., 1999; Гончарук Г. Народний Рух України: Історія. - Одеса, 1997; Ковтун В. Історія Народного Руху України. - К., 1995; Данілов А. Український флот: біля джерел відродження. - К., 2000.. Їх роботи присвячені діяльності УСС, Народного руху, ТУМу не тільки у містах, а й в регіонах. Втім, автори не вивчали питання впливу діяльності організацій на відродження української національної свідомості. Менш чисельним організаціям присвячено менше уваги, хоча і робилися спроби систематизувати існуючий матеріал з їх історії Стецюк В. Ми присягали Леву! // Ратуша. - 2005. - №№ 31, 32, 34-40. - С. 22; Танюк Л. Монологи (театр, культура, політика). - Харків: Фоліо, 1994.- 383 с.; Стецюк В. Історія Спілки Української Молоді (1989-1995). - http: //na-lugansk.narod.ru/library/Ukr/ideologiya/Istoriya_SYM.doc. - 38 с..

Останнім часом з'явилися праці, присвячені конкретним особистостям, що брали активну участь в суспільно-політичних процесах в Україні: М. Гориню, О. Ємцю, В. Чорноволу Батенко Т. Свіча Михайла Гориня: Штрихи до портрета. - К., 1995. - 61 с.; Нетудихата Т. І плакали у січні квіти …: Пам'яті відомого українського політика Олександра Ємця. - К., 2003. - 253 с.; Марусик П. А ми тую червону калину підіймемо…: Документальне есе, 1989-1999. - Івано-Франківськ, 1999. - 256 с. та ін. Проте їм притаманний деякий суб'єктивізм та недостатньо уваги приділено іншим учасникам українського національного руху.

Одним з перших досліджень в діаспорі з проблеми національно-демократичного руху в кінці 1980-х рр. є робота А. КамінськогоКамінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. - Мюнхен, 1990. - 632 с., написана на основі відомих на заході офіційних друкованих та радіоматеріалів. В ній висвітлено процес зародження національного руху, створення самодіяльних організацій («Меморіалу», «Просвіти», УСС та ін.) і НРУ. Але не досліджені програмні і статутні завдання, особливості форм роботи на регіональному рівні.

До недоліків слід віднести прогалини дослідження діяльності громадських організацій на початковому етапі незалежності України. Це пов'язано з виникненням великої кількості політичних партій на початку 90-х рр. ХХ ст. та зміщенням основної уваги науковців в площину дослідження формування багатопартійності в Україні. Поштовхом для формування історіографічних підходів сучасних дослідників стали публіцистичні праці, в яких висвітлювалися загальні проблеми формування нації, впливовості громадського руху та його ролі у формуванні національної самосвідомості.

Отже, в розвитку історіографії проблеми можна виділити три етапи: радянська історіографія, праці сучасних українських дослідників та дослідження українських істориків за кордоном. В свою чергу праці сучасних дослідників розділилися на такі групи: загальні праці, в яких розглядається досліджуваний історичний період та процес появи громадських організацій як частини національного руху; роботи, присвячені діяльності конкретних організацій; література, що стосується діяльності активних громадських діячів. Було виявлено, що найбільш глибоко розкриті проблеми функціонування громадських організацій в загальному контексті процесів перебудови, а також діяльність таких організацій як НРУ, УГС й «Просвіта». Побіжно розглянуті питання виникнення та становлення менш чисельних організацій. Проблеми їх функціонування на початку 1990-х рр. висвітлено тільки в загальному контексті історії України, що дає поштовх для більш детального розгляду зазначеного питання. Загалом історіографія проблеми не є вичерпною і потребує подальших узагальнень.

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані матеріали.

Важливе значення для дослідження мають фонди архівів: Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), Архіву Верховної Ради України (АВР), а також поточних архівів організацій й архіву автора.

В ЦДАГО зберігаються інформації, записки, довідки, звіти, протоколи засідань Політбюро і Секретаріату ЦК КПУ, розпорядження партійних органів тощо, які дають можливість проаналізувати специфіку радянської системи, процес зародження альтернативних правлячій партії утворень, боротьбу з ними органів влади (Ф. 1 - Робочі документи Центрального Комітету КПУ). Документи НРУ (Ф. 270) та Української республіканської партії (Ф. 271) дозволяють простежити динаміку трансформації організацій в опозиційні структури, дослідити їхні програми, листи, звернення, ухвали, протоколи засідань тощо.

Стенограми засідань Верховної Ради УРСР (Ф. 1), що містяться у ЦДАВО, дозволяють відстежити процес боротьби «Народної Ради» з «Групою 239» в українському парламенті стосовно різних політичних питань. В АВР України (Ф. 1 - Редакційний відділ Головного управління документального забезпечення апарату ВР України) зберігаються стенограми засідань ВР України, які відображають дебати з приводу державного перевороту (1991 р.) та боротьбу всередині парламенту за впровадження демократичних законопроектів.

Статутні й програмні документи «Меморіалу», «Спадщини», Товариства Лева, Студентського братства, «Просвіти» тощо, які знаходяться у поточних архівах організацій, відображають цілі та характеризують напрямок діяльності громадських формувань. Аналіз установчих документів дає змогу прослідкувати динаміку змін ідеологічних завдань організацій, а також простежити відповідність задекларованих принципів з наявною діяльністю утворень. В архіві автора зберігаються брошури, листівки, звернення тогочасного періоду.

Періодична преса організацій та органів влади містить публікації заяв політичних діячів, інтерв'ю, інформацію щодо політичної ситуації в Україні, ходу перебудови, статті, що стосуються аналізу історичних подій тощо. Пресою громадських формувань детально висвітлюється позиція стосовно різних проблем розвитку суспільства, зокрема, функціонування української мови і культури, релігійних конфесій, відродження історичної пам'яті, політичні аспекти тощо. Серед них «Замкова гора» (СНУМ), «Голос відродження» (УГС), «Народна газета» (НРУ), «Поклик сумління» («Меморіал»), «Поступ» (Товариство Лева), «Слово» (ТУМ) та ін. У виданнях органів влади розглядаються проблеми протистояння суспільства і держави, регіональні конфлікти, критика опозиційних структур («Голос України» «Вечірній Київ», «Правда України» та ін.). Загалом, преса містить інформацію публіцистичного, наукового, науково-публіцистичного характеру. Більшість статей видань громадських організацій мають історичний та культурологічний характер.

Важливу інформацію дають джерела, що безпосередньо висвітлюють діяльність організацій: матеріали конференцій, форумів, з'їздів, збірники документів тощо. Вони дозволяють дослідити напрямки роботи утворень, взаємовідносини між членами організацій, їх ставлення до різних суспільно-політичних подій в Україні, визначити пріоритетні завдання громадських формувань тощо.

На основі джерел простежено процес впливу громадських організацій на формування нормативно-правової бази України. До цієї групи джерел відносяться Закони «Про економічну самостійність», «Про державний кордон», «Про національну символіку» тощо.

Використані в дисертації мемуари громадських діячів, допомагають прослідкувати еволюцію поглядів останніх на суспільно-політичні проблеми в Україні, відносини всередині організацій, відношення до питання майбутнього державного устрою України тощо. До них відносяться спогади і публікації праць Л. Лук'яненка, В. Чорновола, Д. Павличка та ін. Хоча ця група джерел не позбавлена тенденційності та потребує глибокого критичного аналізу.

Отже, джерела різноманітні за своїм походженням, інформативністю, ступенем достовірності, відображають різні етапи діяльності громадських організацій.

У другому розділі «Витоки становлення громадських організацій в Україні та їх статутні і програмні документи» розглядаються початок становлення неформальних організацій, причини їх виникнення, головні напрямки діяльності організацій, що знайшли відображення в їхніх статутних і програмних документах.

У підрозділі 2.1. «Відображення головних векторів роботи в статутних і програмних документах національно-демократичних організацій» зазначається, що виникнення громадських організацій в др. пол. 1980-х рр. було з, одного боку, закономірним результатом політики перебудови, а з іншого - наслідком невирішених проблем, що постали перед суспільством. В першу чергу, це були питання функціонування української мови та культури, відродження історичної пам'яті, стан українських церков тощо. Серед причин виникнення неформальних організацій домінуючу роль на першому етапі їх розвитку відігравала протестна реакція більшої частини населення на пануючі порядки. Крім соціального протесту, спонукальним фактором процесу утворення неформальних груп було бажання частини громадян створити альтернативні офіційним організаційні структури. Важливу роль відігравало також прагнення лідерів громадських організацій привернути увагу громадськості до низки актуальних проблем (екології, історії, мови тощо), які не розв`язувалися офіційними інститутами. Робилися перші спроби обґрунтувати альтернативні проекти і програми вирішення проблем, які б спиралися на силу громадської думки.

На основі аналізу діяльності громадських формувань, були визначені організації, що віднесені до національно-демократичних. Критерієм їх поділу є характер діяльності та основні завдання, визначені в програмних і статутних документах. Основою для виникнення перших самодіяльних об'єднань стала ідея духовного відродження України. До них можна віднести ТУМ ім. Т. Шевченка («Просвіта»), «Меморіал», «Спадщина», Товариство Лева та ін.

Поява перших статутних та програмних документів свідчила про те, що з'явилися структури, здатні протиставити свої погляди ідеології КПУ. Документи національно-демократичних громадських організацій декларували діяльність, спрямовану в основному на надання українській мові статусу державної, відродження історичної пам'яті, традицій, звичаїв, надання права на самовизначення національним меншинам. Кожна з організацій мала свої специфічні риси, але діяла в контексті загальних суспільно-політичних процесів в Україні.

У підрозділі 2.2 «Програмні вимоги організацій національно-радикального напрямку» аналізуються програмні та статутні документи радикальних національних організацій. Їх радикалізація відбулася під впливом поглиблення процесів демократизації й виявилася в тому, що ці організації першими поставили за мету досягнення суверенітету України. Серед них УГС, Український Культурологічний Клуб, УСС, СНУМ, «Спадщина». Вони вирізнялися відносно більшою політизацією через те, що до складу радикальних організацій входило багато колишніх дисидентів, у яких вже був досвід боротьби з комуністичним режимом. В документах цих утворень вперше декларувалася діяльність, спрямована на досягнення державної незалежності, захист прав людини, економічну самостійність республіки тощо.

Значної уваги приділялося також заповненню «білих плям» історії, відродженню звичаїв, традицій українського народу. Деякі організації (УГС, УСС, СНУМ) ставили своїм завданням економічний розвиток республіки на засадах ринкових відносин. Діяльність УКК, Громади, «Спадщини» носила регіональний характер, але організації співпрацювали з іншими громадськими формуваннями загальноукраїнського масштабу.

У підрозділі 2.3 «Програма і Статут загальнодемократичної організації Народний Рух України» досліджуються основні програмні та статутні документи НРУ та визначається ступінь їх впливу на процес розвитку українського суспільства.

Аналіз документів свідчить про те, що з перших днів існування Рух поставив за мету приведення Конституції та законодавства України у повну відповідність до положень Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, інших міжнародних документів. НРУ охоплював своїм впливом всю територію України, хоча на заході ставлення до нього було більш сприятливим, ніж в південних та східних областях. Не дивлячись на розбіжності позицій населення різних частин України до Руху, його організаційні структури існували по всій території країни, що дозволило національно свідомим силам об'єднатися у боротьбі за національне відродження.

Програма і Статут Народного Руху України стали першими програмними документами загальноукраїнського масштабу, в яких найповніше були визначені напрямки та характер діяльності організації.

Третій розділ дисертаційного дослідження «Основні напрямки діяльності громадських організацій» присвячений безпосередній діяльності громадських організацій за часів перебудови та початковий період незалежності. Простежено трансформацію громадських формувань в політичні партії, виявлено причини цього процесу та роль в ньому національних лідерів.

У підрозділі 3.1. «Мовно-культурницький напрямок роботи організацій та відновлення історичної пам'яті» розглянуто діяльність організацій, яка була спрямована на відродження української мови, культури та історичної пам'яті. Основними досягненнями громадських організацій в напрямку відродження української мови та культури в др. пол. 1980-х рр. стали закріплення державного статусу української мови в Законі «Про мови в УРСР» та Декларації про державний суверенітет. Після проголошення незалежності Просвіта, СНУМ, УСС та ін. організації, в першу чергу, сприяли впровадженню в життя Закону «Про мови», хоча в зв'язку з економічною кризою, посилення проросійських настроїв на сході і півдні України зустрічали опір на місцях. Важливу роль у відродженні української мови у суспільстві відігравали керівники регіональних та місцевих ланок організацій, зокрема, І. Іваничук, Д. Павличко, І. Заєць, І. Дзюба, М. Поровський та ін. Діяльність організацій спрямовувалася на формування україномовного простору та протидію російськомовним настроям у суспільстві. Культурному розвитку сприяли також масові заходи загальноукраїнського масштабу як, наприклад, фестиваль української пісні «Червона Рута». Основними формами роботи, що були спрямовані на відродження української мови та культури були проведення мітингів, прийняття резолюцій, звернень до державних інститутів на захист державності мови, проведення конференцій, круглих столів, виїзних засідань на схід України, висвітлення «мовних» проблем в періодичній пресі тощо. Відновлення історичної пам'яті в діяльності громадських організацій виявлялося у розкритті історичної правди, зборі та висвітленні етнографічного матеріалу, відновленні українських традицій, захисті та охороні пам'яток історії та культури тощо.

У підрозділі 3.2 «Політична складова діяльності громадських утворень»

відзначається, що основною рисою діяльності організацій було те, що актуальні суспільні проблеми (функціонування української мови та розвиток культури, відродження традицій, історичної пам'яті, відновлення національної символіки тощо) використовувалися організаціями як привід для активного втручання в політичні процеси. Крім цього діяльність неформальних організацій мала свої особливості в різних регіонах України: на заході вони мали набагато більшу підтримку, ніж на півдні та сході України. Тим не менш філії і осередки більшості організацій (СНУМу, Просвіти, НРУ, УГС, «Меморіалу») існували майже в усіх областях країни. На сході громадські організації були меншими за чисельністю і зустрічали більший супротив впровадженню ідей національного відродження. Основними формами боротьби були проведення мітингів, демонстрацій, впровадження демократичних законів через ВР України тощо. Важливий вплив на впровадження демократичних реформ у ВР відіграли члени громадських організацій, які отримали депутатські мандати, зокрема, О. Гончар, В. Чорновіл, В. Яворівський та ін.

В підрозділі 3.3. «Діяльність, спрямована на збереження цілісності території України» підкреслюється, що одним з основних досягнень громадських організацій стало сприяння прийняття Декларації про державний суверенітет, яка проголошувала територію УРСР недоторканою і закріплювала в її межах територіальне верховенство органів державної влади та Закону «Про державний кордон». Крім цього за ініціативою організацій було впроваджено святкування Дня Злуки УНР та ЗУНР. Втім, Акт про державну незалежність України, з одного боку, визначив межі держави, а з іншого став поштовхом для активізації сепаратиських настроїв в Криму за приєднання до Росії. Громадські організації шляхом висвітлювання інформації щодо територіального статусу Криму, обґрунтування історичного розвитку півострову в періодичній пресі, висловлення протестів на адресу ВР України та Президента боролися за збереження територіальної цілісності держави.

У підрозділі 3.4. «Участь організацій в інституційному становленні української церкви» підкреслюється, що в другій половині 1980-х рр. розпочався своєрідний релігійний ренесанс: зросла роль релігійного фактора в суспільно-політичному житті, розгорнулися процеси легалізації УГКЦ і УАПЦ, збільшився вплив церков на соціальні та культурні процеси. Новостворені громадські формування почали не лише враховувати релігійний чинник у своїй роботі, а й активно використовувати в боротьбі за владу. Зокрема, одним з ідеологів та керівників за легалізацію УГКЦ був член виконкому УГС І. Гель. Проблемами православних церков займалася церковна рада УПЦ (Київський патріархат), до якої було обрано лідерів громадських організацій народних депутатів М. Поровського, В. Червонія та О. Шевченка.

На зламі 1990-х рр. процес розвитку церков йшов у напрямку інституціоналізації громад та їх соціалізації шляхом відновлення функціонування старих храмів, парафій, повернення церковного майна, побудови нових культових споруд тощо. На Сході структурне відновлення релігійних конфесій відбувалося через благодійницьку діяльність, просвітництво, видання і поширення релігійної літератури громадськими організаціями. Це було пов'язано з високим рівнем урбанізації населення і, як наслідок, збереження пострадянського культурного простору як російського та негативне ставлення до національної церкви. Тому в східному регіоні України домінуючим залишався російський релігійний чинник, що заважало громадським організаціям відроджувати національну церкву на Сході. Натомість, на західній Україні проблеми інституціоналізації церков в основному носили характер протистояння між собою.

В підрозділі 3.5. «Етапи розвитку громадських формувань та їх трансформація» висвітлено зміни, що відбувалися всередині національних формувань. В 1990-х рр. в Україні в їхньому середовищі розпочався процес ідеологічного самовизначення, який характеризувався роздрібненням політичних структур, розшаруванням їх членів. Деякі організації не змогли знайти собі місця в широкому спектрі об'єднань, перетворилися на партії, влилися в більш чисельні громадські структури або взагалі втратили свій вплив на суспільство. Народження партій меншою мірою було пов'язане з інтересами соціальних верств, а більше - зі спільною долею порівняно невеликої групи людей. Саме тому більшість партій створювалася навколо лідера або ініціативної групи людей. Частина організацій зберегла свій статус, але в дещо звузила характер діяльності.

У результаті дисертаційного дослідження автором були зроблені наступні висновки, які виносяться на захист:

- В результаті аналізу наукової літератури було виявлено, що історіографія проблеми не є вичерпною і потребує подальших узагальнень. Найбільш глибоко розкриті проблеми функціонування громадських організацій у загальному контексті процесів перебудови, а також діяльність таких організацій як НРУ, УГС та «Просвіта». Побіжно розглянуті питання виникнення та становлення менш чисельних організацій, недостатньо уваги приділено дослідженню появи і розвитку деяких з них. Джерельна база є достатньою для опрацювання даної проблеми. Вперше введено до наукового обігу раніше не використовувані документи;

- Охарактеризовано три основних етапи діяльності громадських організацій. Для першого (1987-1989 рр.) - характерна поява певного ідеологічного розмаїття в межах комуністичної системи, що сприяло виникненню неформальних об'єднань. В цей час громадські організації перебували в різкій конфронтації з номенклатурою партії. Основними формами діяльності були малочисельні збори, дискусії, виступи тощо. На другому етапі (1989-1991 рр.) відбулася значна політизація громадських організацій, вони стали більш масовими і почали активно втручатися в державну політику. Третій період (1991-1992) характеризувався спадом суспільної активності громадських організацій, які в умовах незалежності почали пошук нових форм діяльності. Важливим кроком на шляху правового регламентування функціонування громадських організацій стало прийняття 16 червня 1992 р. «Закону про об'єднання громадян», який визначив порядок утворення об'єднань громадян України;

- Досліджено, що кожна з організацій виникла відповідно викликів, що стояли перед суспільством в др. пол. 80-х рр. ХХ ст. З одного боку політика перебудови створила умови для появи альтернативних КПУ громадських структур. З іншого - розкриття правди про історію України призвели до виникнення організацій з відповідними напрямками діяльності. За статутними і програмними документами громадські організації було класифіковано на національно-демократичні, радикальні національно-демократичні та загальнодемократичні. Характерною особливістю статутних і програмних документів радикальних національно-демократичних організацій було те, що вони першими поставили за мету досягнення державної незалежності України. Задекларована діяльність національно-демократичних організацій була спрямована, здебільшого, на духовне відродження. Програма і Статут загальнодемократичної організації Народний Рух України стали першими документами загальноукраїнського масштабу, які вирізнялися охопленням широкого кола проблем розвитку українського суспільства;

- Визначено основні напрямки та форми діяльності громадських організацій, якими були: етнічний (відродження історичної пам'яті, святкування визначних історичних дат тощо), мовно-культурницький (боротьба за державний статус української мови, відродження культури), політичний (реабілітація репресованих, боротьба за права українців та національних меншин, відновлення національної символіки тощо), участь в інституційному становищі української церкви, боротьба за територіальну цілісність держави. Економічним питанням уваги приділялося недостатньо. Особливістю функціонування громадських організацій в період перебудови був той факт, що будь-які їхні дії мали під собою політичний грунт. Основними формами діяльності громадських утворень були організація та проведення дискусій, лекцій, круглих столів, конференцій, виступів про актуальні суспільні проблеми, демонстрацій, мітингів тощо;

- Доведено, що в др. пол. 1980-х рр. діяльність громадських організацій стимулювала початок процесу зміни суспільної свідомості в Україні. Під їх тиском влада змушена була реагувати на нагальні для суспільства проблеми. Громадські формування були силою, яка підштовхувала владу до активних дій і забезпечувала громадську підтримку їхнім поглядам і діям. Шляхом трансформації громадської думки, впливу на масову свідомість організації сприяли активізації та поглибленню процесів демократизації в країні. Отримавши мандати народних депутатів, лідери громадських утворень здобули можливість офіційно впливати на прийняття демократичних рішень у Верховній Раді. Із середовища громадських організацій вийшло ціле покоління громадських та політичних діячів, що в майбутньому взяли активну участь у розбудові незалежної України. Після 1991 р. в силу об'єктивних і суб'єктивних причин організації дещо втратили динаміку впливу на всеукраїнські політичні процеси;

- Встановлено, що на зламі 1990-х рр. відбувався процес ідеологічного розмежування в середині громадських організацій в Україні, що призвело до процесу їх трансформації. За нових умов деякі з них перетворилися на партії, влилися в більш чисельні громадські структури або взагалі втратили свій вплив на суспільство. Відтік членів громадських формувань до політичних структур вплинув на ефективність роботи в середині організацій. Деякі партії намагалися використати молодіжні організації як базу для власного розвитку. Так, СНУМ потрапив під значний вплив УРП, а в середовищі УСС почався процес створення молодіжної філії Руху. Диференціація в середовищі громадських організацій призвела до звуження сфери їхньої діяльності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ ФАХОВИХ ВИДАНЬ

1. Відображення проблеми консолідації української нації в статутних документах загальноукраїнських громадських організацій // Часопис української історії. - 2006. - Вип. 4. - С. 118-123.

2. Проблема консолідації української нації в уставних документах Народного Руху України. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006. - №3. - С. 76-82.

3. Відображення чинників консолідації української нації в статутних документах громадських організацій (90-ті рр. ХХ ст.) // Українознавство. - 2006. - №4. - С. 253-258.

4. Методологічні засади діяльності громадських організацій в контексті консолідації української нації // Часопис української історії. - 2007. - №7. - С. 127-132.

5. Вплив історико-просвітницького товариства «Мемораіл» на консолідацію національно-патріотичних сил (1988-1991) // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень - 2005». - Т. 23. - Історія України. - Дніпр.: Наука і освіта, 2005. - С. 7-8.

6. Проблема консолідації української нації в уставних документах Народного Руху України // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. - Вип. ІV: У 3-х част. - Ч. 3. Історія / За заг. ред. проф. В. Колесника. - К.: Логос, 2006. - С. 261-263.

7. Трансформація громадських організацій в Україні (90-ті рр. ХХ ст.) // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 16-й річниці незалежності України. - Вип. V: У 3-х част. - Ч. 3. Історія / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - К.: Логос, 2007. - С. 137-139.

АНОТАЦІЯ

Горбачова О.С. Громадські організації в Україні другої половини 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст.: процес становлення та розвитку. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню основних напрямків діяльності громадських організацій в др. пол. 80-х - поч. 90-х рр. ХХ ст. та аналізу їх програмних і статутних документів.

В роботі розкриті витоки становлення, функціонування та розвитку громадських організацій в Україні у др. пол. 80-х рр. ХХ ст. На основі їх програмних та статутних документів проаналізовані напрямки діяльності організацій: мовно-культурницький, політичний, етнічний, робота, спрямована на збереження цілісності території, відновлення функціонування українських церков. Показано еволюційний шлях громадських організацій до перетворення в політичні партії, трансформацію, розкриття причини цих процесів. Виявлено закономірності появи організацій в період перебудови та втрати їхніх позицій у суспільстві в початковий період незалежності.

Ключові слова: громадські організації, статутні та програмні документи, напрямки діяльності, неформальні організації, національна самосвідомість, суспільно-політичний рух.

АНОТАЦИЯ

Горбачёва О.С. Общественные организации в Украине второй половины 80-х - начала 90-х гг. ХХ в.: процесс становления и развития. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский Национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертационная работа посвящена исследованию причин возникновения и развития общественных организаций во второй половине 80-х - начале 90-х гг. ХХ в., а также анализу их программных и статутных документов.

Использование широкой базы источников (документов архивов ЦДАГО Украины, ЦДАВО Украины, архива Верховной Рады Украины, а также текущих архивов организаций) позволило определить предпосылки трансформации общественно-политических отношений в СССР и УССР, а также возникновения общественных организаций как отдельной структуры общества. Кроме этого, деятельность организаций рассматривается в широком общественном контексте с акцентом на региональные особенности их развития.

Детально изучены и проанализированы программные и статутные документы общественных организаций, что позволило выделить основные направления деятельности организаций: языко-культурническое (борьба за государственный статус украинского языка и возрождение культуры), этническое (возрождение исторической памяти), политическое (реабилитация репрессированных, борьба за права национальных меньшинств, возрождение национальной символики и т.д.), деятельность, направленная на сохранение территориальной целостности государства, а также возобновление деятельности украинских церквей (греко-католической и православной). Особенностью функционирования организаций в период перестройки был тот факт, что все их действия использовались для вмешательства в политические процессы.

На основе анализа учредительных документов общественные организации классифицированы на национально-демократические, радикальные национально-демократические и общедемократические. Для первых характерна идея духовного возрождения Украины, для вторых - преимущественно политическая деятельность, последних (в частности, НРУ) - объединение всех направлений работы.

Установлены закономерности плодотворной деятельности организаций в период перестройки. Этому способствовали, с одной стороны, политика перестройки, а с другой - раскрытие правды про историю Украины привели к появлению организаций с соответствующим направлением деятельности. Выявлены причины частичной потери влияния общественных организаций на политические процессы в начальный период независимости Украины.

Отслежен эволюционный путь организаций к превращению в политические партии. Народный Рух Украины трансформировался в партию с идентичным названием, Украинский хельсинский союз - в Украинскую республиканскую партию, что позволило лидерам общественных организаций в качестве депутатов активно влиять на государственную политику. Другие организации влились в более крупные структуры, некоторые перестали функционировать, оставшиеся - несколько сузили сферу деятельности.

Ключевые слова: общественная организация, программные и статутные документы, направления деятельности, неформальные организации, национальное самосознание, общественно-политическое движение.

SUMMARY

Gorbachova O.S. Public organizations in Ukraine in the second half of 80th - the beginning of 90th of XX century: the process of formation and evolution.

Thesis for Сandidate Degree in History, Discipline 07.00.01 - the History of Ukraine. - Kiev national university of Taras Shevchenko . - Kyiv, 2008.

The formation and evolution of public organizations in Ukraine in the second half of 80th - the beginning of 90th of XX century, and also the analysis of their programs and statute documents are the subject matters of the dissertation.

The origins of foundation and the ways of self-organization of the Ukrainian public organizations in the second part of 80th years of XX century are revealed in the present work. Their main activities are linguistically-cultural, political, as well as the work directed on the renewal of the historical memory, on keeping of the territorial integrity, and on the reestablishment of the Ukrainian national churches are analyzed on the basis of their programs and statute documents. The evolutionary way of the public organizations up to a transformation into the political parties is shown, the reasons of these processes are revealed in details . Laws of occurrence of the organizations during the Reconstruction and loss of their positions in the society in an initial period of independence are discovered.

Key words: public organization, programs and statute documents, directions of activity, informal organizations, national consciousness, social and political motion.

Размещено на Allbest.ru