Господарства німецьких колоністів півдня України (кінець ХУІІІ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

УДК 94 (477.7):631.11 - 54.57

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Господарства німецьких колоністів півдня України (кінець ХУІІІ - початок ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Хрящевська Людмила Михайлівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис колонія історичний новоросія

Робота виконана на кафедрі історії України Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Федьков Іван Іванович, завідувач кафедри спеціальних історичних дисциплін Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Шитюк Микола Миколайович, Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського директор Інституту історії та права

Захист відбудеться “12” грудня 2008 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 008. 02 у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» Міністерства освіти і науки України (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2).

Автореферат розісланий “11” листопада 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Бажан О.Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний розвиток історичної науки відзначається поглибленим інтересом до проблем і питань, які довгий час лишалися поза увагою дослідників. Україна - багатоетнічна країна, до складу якої входять різні за походженням і культурою етнічні спільноти. Більшість цих спільнот об'єднує те, що протягом століть вони знаходилися у відриві від основного масиву свого етносу в умовах українського середовища й активно взаємодіяли з українцями.

Початок землеробської колонізації Півдня України, припадає на 80-ті роки ХVIII ст., і пов'язаний з переселенням у ці краї німців. Головними регіонами колонізації стали землі Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній.

Актуальність дослідження визначається тим суспільним інтересом, що зріс до вивчення минулого української держави. Перед вітчизняними істориками поставлені завдання по всебічному і правдивому висвітленню історичних процесів, науковому аналізу фактів.

В незалежній демократичній Україні залишається актуальною проблема захисту прав кожної людини. У зв'язку з цим значення набувають дослідження історії та культури етнічних та етноконфесійних груп, які населяють регіони України. Історія німецьких та менонітських колоній, які існували на Півдні України наприкінці XVIII - на початку ХХ ст., є складовою історії регіону, тому дослідження цієї теми надасть можливість запозичити корисні елементи досвіду і реалізувати в регіоні - в економічній, соціальній, культурній сферах.

Виходячи з актуальності обраної проблеми і недостатньої її розробки вітчизняною історією, автор даного дисертаційного дослідження ставить завдання розкрити становище та розвиток господарства німецьких колоністів у Південному регіоні України.

Складовою вивчення історії регіону є розвиток історичного краєзнавства. Дослідження історії німецької та менонітської колонізації є частиною історії Півдня України і потребує подальшого вивчення. Відтак, актуальною є реконструкція історії німецьких колоній Півдня України в контексті еволюції впродовж кінця XVIII - початку ХХ ст.

Актуальний характер дослідження визначається й тим, що вперше аналізується проблема на регіональному рівні, зокрема на матеріалах Південних областей України. Це має велике наукове і практичне значення, оскільки дозволяє збагатити історичну науку новим оригінальним і фактичним матеріалом, дає змогу розкрити загальні тенденції, простежити місцеві особливості, притаманні кожному окремо взятому регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Тема дисертації є складовою частиною комплексної програми “Актуальні питання історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя” (державний реєстраційний № 0100 U 003788), яка досліджується в Інституті історії та права Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського. Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ (реєстраційний № 0105 U00 7811 від 14.12.2005 р.).

Метою дослідження є комплексний науковий аналіз цілісної картини розвитку господарства німецьких колоній Півдня України наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. Дана мета конкретизується, аналізується і розглядається в наступних завданнях:

· проаналізувати стан наукової розробки історії німецьких колоній Півдня України у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

· дослідити та систематизувати джерела з історії німецького населення; визначити ступінь їх репрезентативності та вірогідності;

· з'ясувати історичні умови колонізаційних процесів в Новоросії;

· визначити процеси формування німецьких і менонітських поселень на території Півдня України;

· реконструювати економічний розвиток німецьких колоній з урахуванням сільськогосподарського виробництва, машинобудування, борошномельної промисловості, промислів, ремесел і торгівлі;

· дослідити взаємовідносини німецьких колоністів з місцевим населенням;

· розглянути культуру і побут населення німецьких колоній.

Об'єктом дослідження є - колонізаційні, економічні та громадсько-культурні процеси, які відбувалися в німецьких та менонітських колоніях Півдня України наприкінці XVIII - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є розвиток господарства німецьких та менонітських колоній Півдня України.

Хронологічні межі дослідження: охоплюють період кінця XVIII - початок ХХ ст. Нижня межа відповідає часу поселення першої групи німецьких менонітів на Півдні України в 1789 р. Верхня - 1914 р. - зумовлена початком Першої світової війни, а саме зміною курсу Російського уряду по відношенню до німецьких колоністів. Це виявилося у зменшенні німецького землеволодіння і початку депортації колоністів у внутрішні губернії Росії.

Територіальні рамки визначені історико-географічними межами Півдня України: Причорномор'я та Приазов'я, куди входять території сучасних Запорізької, Миколаївської, Херсонської, південно-східної частини Одеської областей та Автономної Республіки Крим.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у роботі на основі праць попередників та власних досліджень, зроблено узагальнення, сформульовано висновки, практичні рекомендації. Результати в загальних рисах зводяться до вирішення таких наукових проблем:

· вперше встановлено ступінь наукової розробки проблеми та визначені питання, які вимагають подальшого вивчення;

· в науковий оббіг введено значний масив архівних документів;

· застосовано сучасні методологічні підходи до вивчення проблеми;

· з'ясовано історичні умови колонізаційних процесів в Новоросії, де одночасно йшла внутрішня та іноземна колонізація, які суттєво доповнювали одна одну;

· встановлено спільні та відмінні риси формування німецьких і менонітських поселень на території Півдня України;

· показано економічний розвиток німецьких колоній. Головна увага приділена сільськогосподарському виробництву і впливу німецького населення на розвиток господарства українського та російського населення регіону;

· визначено взаємовідносини німецьких колоністів з місцевим населенням;

· розглянуто характерні риси культурних традицій і побуту населення німецьких колоній.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її положення і висновки дають можливість, з одного боку, глибше зрозуміти тенденції, які мали місце в регулюванні становища етнічних меншин, а з іншого - використати позитивний досвід для з'ясування можливостей його впровадження в сучасних етнонаціональних умовах країни.

Крім того, фактичний матеріал дослідження може використовуватись при підготовці узагальнюючих праць з історії України, історії етнічних меншин України, етнології, релігієзнавства, у викладацькій та краєзнавчій роботі, для лекційних курсів, на семінарських заняттях історичних дисциплін у вищих та середніх навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх публікації у наукових виданнях виконані автором особисто.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювалися на засіданні кафедри історії України Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського.

Загальна концепція дослідження і його окремі аспекти знайшли відображення в опублікованих статтях - матеріалах конференцій: Всеукраїнська наукова конференція «Селянство Півдня України: історія і сучасність». До 90-річчя Миколаївського Державного Університету ім. В.О.Сухомлинського (Миколаїв, 2003); науково-практична конференція інституту історії та права МДУ «Наукові аспекти розвитку Інституту історії та права» (Миколаїв, 2006); науково-практична конференція Миколаївського обласного краєзнавчого музею «Культурний і побутовий взаємовплив національних меншин та українців Південної України» (Миколаїв, 2007), Могилянські читання (Миколаїв, 2007, 2008), Всеукраїнська асоціація молодих науковців (Одеса, 2007, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладені авторкою в дев'яти наукових працях, із них п'ять опубліковано в наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, методами і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (402 позиції). Повний обсяг дисертації становить 245 сторінок, основного тексту - 192 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено основні завдання роботи, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет дослідження, з'ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структуру дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки та джерельна база” аналізується історіографія проблеми, джерельна база дослідження та основні теоретико-методологічні принципи.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” аналізується стан наукової розробки теми.

Для більш детального розкриття історіографії подано аналіз історичної літератури у відповідності до хронології та країни появи, ідеологічної основи, фактологічного викладу та аналітичного рівня наукового доробку.

В цілому, історіографію автор поділила на три основні періоди: історіографія, упродовж ХІХ - на початку ХХ століття, наукова спадщина першої половини 1930-х - 1980-х років, дослідження 1990 -х та сучасні наукові дослідження.

Вітчизняна історіографія, упродовж ХІХ - на початку ХХ ст. характеризується спробою дослідників виділити німців серед інших іноземних колоністів: робилися зауваження, щодо особливостей їхньої релігії, правового статусу, побуту. Сформувалися три напрямки досліджень, якими розроблялася німецька проблематика.

У першому напрямку дослідницьких студій історія німецьких сіл вивчалася в контексті регіональної історії А. Скальковським та Д. Багалієм.

Історики О.Клаус, А. Веліцин та Я. Штах вважали історію німецьких колоністів складовою історії іноземних поселень.

Спеціально вивчалася історія німецьких колоній Г. Писаревським, С. Бондарєм. Згадувані дослідники приділяли увагу висвітленню таких складних і важливих проблем, як особливість віровчення німецьких колоністів, релігійні процеси в общинах, переселення. Праці цього періоду мають добре джерельне наповнення, однак страждають на однобокість, дослідники застосовували описовий аналіз, що призвело до конкретності та образності праць.

Наступним етапом дослідження проблеми є 1930-ті - 1980-ті роки. Початок цього періоду характеризується новим підходом до пояснення суспільних процесів, марксистська філософія стала ідеологічною основою для дослідників, розвиток суспільства розглядався як природний історичний процес, рушійною силою якого була класова боротьба. Тому насамперед, у типових для того часу роботах М. Кривохатського та А. Клібанова історія колоній і процесів наводиться в тих його аспектах, які не суперечили позиціям марксистсько-більшовицької методології історичної науки, що в певній мірі знизило ступінь адекватного відображення дійсності.

Новий спалах інтересу дослідників до проблематики відноситься до другої половини 50-х рр. ХХ ст., що пов'язано з початком політики десталінізації в суспільстві та реабілітацією жертв сталінського терору, до числа яких потрапили німці під час політики колективізації і політичних репресій.

Окремі аспекти історії заселення та розвитку економіки Півдня України знайшли відображення у роботах В. Крестьянінова, О. Дружиніної, В. Кабузана. Серед питань, які розглядалися ними, чільне місце займав порівняльний аналіз розвитку сільського господарства в колоніях німців.

Серед досліджень кінця ХІХ ст. у контексті означеної проблеми помітне місце займає монографія О.Нестеренка, присвячена висвітленню сільськогосподарського машинобудування України, серед яких німецьке. Автор розглядав підприємства німців як складову історії України.

До числа перших дослідників радянського часу, слід віднести дослідження Л.Маліновського, який вивчав історію німецького селянства Півдня України, а саме проблему переселення, створення соціальних груп у їх середовищі. Автор не вказував на відмінності між лютеранами, католиками, менонітами, а називав їх разом німецькими колоністами, або німцями.

Проголошення незалежності України започаткувало якісно новий - третій історіографічний етап. Він характеризується розробкою соціально-економічних аспектів розвитку колоній, поглибленням аналізу архівних джерел, використанням методів, здобутків інших наук.

Важливий крок у дослідження історії німецьких колоністів зроблено І. Кулиничем, Н. Кривцем. Дослідники вважали історію німецьких колоністів невід'ємною частиною історії України, заперечуючи концепцію ізольованості німецьких колоній, справедливо стверджуючи, що німці-колоністи органічно влилися в економічне й суспільно-політичне життя України та сприяли своєю працею і розумом її просуванню на шляху прогресу.

Серед публікацій другої половини 1990-х років особливу увагу привертає монографія Карагодіна, в якій дослідник розглядав менонітів як частину німецьких колоністів, однак виділяв їх через більш раціональні методи господарювання.

На межі ХХ - ХХІ століть спостерігається активізація досліджень німецьких колоній, яка зумовлена загальною актуалізацією проблем етнічної історії України, спалахом зацікавленості наукового загалу минулим національних меншин та етноконфесійних груп, які проживали у відповідні періоди на теренах України.

Поява дисертаційних досліджень М. Ісмаїлова, О.Безносової, М.Бєлікової, К.Ляха - яскрава ілюстрація відродження наукового інтересу до проблем історії німців. Отже, на сучасному етапі, німецька проблематика стала однією з популярних тем у вітчизняній історіографії.

Закордонна історіографія проблеми, представлена працями дослідників К. Крана, Д.Ремпеля - дослідників німецького походження, а за віросповіданням - менонітами. Дослідники реконструювали картину менонітської спільноти в Російській імперії, повністю ізольованої від зовнішнього світу. Запропонована формула «менонітської спільноти» призвела до втрати інтересу до проблеми у дослідників не менонітського походження. Дослідників цікавило лише те, що відбувалося в середині менонітської спільноти. Концепція ізольованості менонітських колоній стала фундаментом закордонної історіографії проблеми у 30 - 70-ті рр. ХХ ст. Менонітська історіографія проблеми залишалася замкненою на цьому етапі, що негативно впливало на її досягнення. Праці відзначалися нахилом у бік мікроісторії, деталізацією історії менонітських колоній Півдня України.

З розпадом СРСР почався другий етап іноземної історіографії німецьких колоній. Внаслідок активних архівних студій з'являється узагальнююча праця німецького вченого А.Айсфельда, де викладено історію розвитку антинімецьких настроїв в російському суспільстві з зазначенням ролі Катеринославського земства в даному русі.

Вагомий внесок у розробку питань аграрної історії спільноти зроблений у монографії Д.Брандеса, наукова оригінальність якої полягає в тому, що дослідником найбільш змістовно в сучасній зарубіжній історіографії викладений аналіз соціально-економічних аспектів розвитку земельних відносин німецької спільноти.

Загалом можна зробити висновок, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії певною мірою знайшли відображення різні аспекти переселення, економічної діяльності німецьких колоністів Півдня України в зазначений період. Водночас комплексна розробка цієї проблематики на основі залучення широкого кола джерел не була виконана, тому є завданням даного й подальших досліджень.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база та методологія дослідження», відповідності із загально прийнятою методикою складається з кількох груп документів і матеріалів залежно від їх походження, змісту, особливостей, характеру викладу. По-перше це архівні матеріали; по-друге - законодавчі документи, головним чином з «Повного зібрання законів Російської імперії»; по-третє - значний масив публікацій у друкованих засобах масової інформації; по-четверте - мемуари, матеріали преси.

Для розкриття теми дисертаційного дослідження були опрацьовані документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), зокрема матеріали: фонду 6 «Опікунський Комітет іноземних поселенців Південного краю Росії», фонду 20 «Департамент торгівлі та мануфактур», фонду 383 «Міністерство державного майна», фонду 398 «Департамент землеробства», фонду 821 «Департамент духовних справ іноземних віросповідань». Документи архіву дають змогу дослідити питання переселення, проживання і діяльності німців на Півдні України, подають розгорнуті дані про торгово-промислові підприємства німців.

Значний ступінь фактологічної інформації щодо висвітлення процесів трансформації суспільних відносин з користування, володіння та розпорядження землею мають документи фондів адміністративних установ, яким підпорядковувались впродовж відповідного періоду німецькі та менонітські колонії Півдня України - фонд 44 «Таврійська губернська з селянських справ присутності» (ДААРК).

Стосовно торгівельних операцій, розвитку шовківництва колоністів, звіти промислових і ремісничих закладів, конкретизують відомості Державного архіву Миколаївської області (ДАМО). Зокрема такі документи містяться у фонді 230 «Канцелярія Миколаївського військового губернатора, м. Миколаїв Херсонського повіту Херсонської губернії», у фонді 479 «Правила і інструкції про розвиток шовківництва».

Серед виявлених справочинних документів частину займають відомості у фонді 134 «Контора Опікунства новоросійських іноземних поселенців» (ДАДО). Відомості являють собою таблиці зі статистичними показниками кожної колонії. На їх підставі проведений кількісний аналіз населення (родин, осіб, за статтю), ремісників, худоби, сільськогосподарського інвентарю за 1805 - 1808 рр., дерев за 1805 - 1822 рр., врожайності за 1807-1813 рр. у Хортицькому і Молочанському округах.

Документи з історії економічного розвитку німецьких колоністів представлені матеріалами різних фондів Державного архіву Запорізької області. Більш цікавими для дослідження є документи фонду 30 «Механічний та чавуноливарний завод торгово-промислового товариства «Лепп і Вальман, м.Олександрівськ», фонд 65 «Завод землеробських машин і знарядь торгово-промислового товариства «Лепп і Вальман», с. Хортиця Катеринославського повіту», фонд 158 «Завод землеробських машин і знарядь товариства «Копп», м. Олександрівськ», які висвітлюють кількісний, статевий, національний склад робітників та службовців, обсяги виробництва.

Певний інтерес для дослідника з проблем розселення німців, заснування колоній в Південній Україні складають фонди Херсонського губернського правління і Херсонської губернської креслярні (Ф.3; Ф.14. ДАХО). Фонд «Херсонський губернський комітет у справах дрібного кредиту» (Ф. 196. ДАХО) містить цінний матеріал про замовлення сільськогосподарських знарядь за готівку і в кредит.

Джерельна база дослідження значною мірою доповнюється великою кількістю зібраних у різних архівах та приватних колекціях матеріалів, які згодом увійшли до виданих протягом ХІХ - ХХ ст. збірників документів та матеріалів: Повне зібрання законів Російської імперії (ПЗЗРІ), «Военно-статистическое обозрение Российской империи», «Звід законів Російської імперії».

Велику групу складають іменні та сенатські укази, у яких повідомлялося про заснування органів управління іноземними колоністами - Канцелярії Опікунства іноземних колоністів (від 22 липня 1763 р.), Експедиції державного господарства, опікунства іноземних і сільського домоведення (від 4 березня 1797 р.), Контори Опікунства новоросійських іноземних поселенців (від 6 квітня 1800 р.). Спільним для цих указів було те, що в них визначалося, яким установам ці органи підпорядковувалися і з якою метою створювалися.

До наративних джерел, які широко використані для написання дисертації, відносяться спогади, мемуари, матеріали приватного листування та щоденники, які надають унікальну можливість побачити події очами очевидців та відтворити суспільну реакцію на них колоністів. Е. Ришельє, Херсонський військовий губернатор, залишив особисті листи, в яких приділено увагу заснуванню німецьких та менонітських колоній на Півдні України. А.Гакстаузен відвідав у 40-х рр. ХІХ ст. німецькі колонії, дослідник у своїй праці написав про кількість і професійний склад ремісників, кількість худоби і реманенту, землі, млинів, заводів; проаналізував розвиток господарства в колоніях. Автор позитивно оцінював німецьку колонізацію, описав умови розвитку поселень.

Важливим джерелом вивчення історії німецьких колоністів є преса. Особливо цінні матеріали з досліджуваної проблеми містяться в «Газеті для німецьких поселенців у Росії», в якій дізнаємося про історію колоній, особливо їх економічного розвитку.

Отже, джерельна база дослідження характеризується високим ступенем репрезентативності; більш достовірні є зображальні, документальні джерела, менш вірогідні - наративні, через значну суб'єктивність. Відбір джерел провадився відповідно до мети та конкретних завдань дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений виявленими джерелами. Залучені загальнонаукові та історичні методи дозволяють реконструювати цілісну картину еволюції німецьких колоній Півдня України.

У роботі залучено сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне висвітлення подій, фактів і явищ. В історичній науці все більшого застосування набуває цивілізаційний підхід. Застосування цивілізаційного підходу доречне у разі наскрізного аналізу історичного буття. Такого, як розгляду проблеми існування німецьких та менонітських колоній на Півдні України впродовж кінця ХУІІІ - початку ХХ ст. При цьому німецька та менонітська спільнота розглядається у взаємодії з навколишнім населенням Південної України, різниця між якими полягає в традиціях.

Для розкриття даних методологічних засад використані такі методи, як порівняльно-історичний, що надає можливість дослідити події і факти регіональної історії в тісному зв'язку з тією історичною ситуацією, в якій вони виникли, і водночас в контексті змін, що відбувались на різних історичних етапах, допоміг розкрити суть явищ, що вивчаються, за схожістю або відмінністю притаманних їм ознак, виявити, що колонізація Півдня України німцями і німецькими менонітами мала спільні риси і свої особливості. Використання статистичного методу та кількісного аналізу дало змогу проаналізувати явища і процеси на основі кількісних показників і виявити рівень розвитку німецьких колоній, де відбувалися кількісні і якісні зміни, що дозволило визначити внесок німецьких колоністів в розвиток Південної України; історико-системний, який розглядає історичний процес як цілісну, взаємопов'язану систему; хронологічний принцип та логічно-аналітичний метод, який дозволив викласти матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.

Керуючись названими принципами та методами наукового дослідження, автор намагався викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі та найбільш адекватно відобразити суть історичних процесів, що дало можливість уникнути суб'єктивних оцінок, залишитися на об'єктивно-науковій точці зору і забезпечило наукову достовірність результатів дослідження.

Другий розділ «Заселення Південної України німецькими колоністами», структурно поділяється на два взаємопов'язані підрозділи, в яких розглядається процес заселення краю німецькими колоністами.

Підрозділ 2.1. «Колонізація Північного Причорномор'я та Приазов'я” присвячено урядовій колонізації краю, яка мала організований, цілеспрямований характер та знаходилася під контролем уряду. Її метою стало господарче освоєння Півдня України та його територіально-адміністративна асиміляція. Іноземні колоністи спеціально запрошувалися російським урядом для «підйому господарства» та наділялися землею і різними пільгами. Важливий етап колонізаційної політики уряду Російської імперії почався в 60-ті роки ХУІІІ ст. після появи Маніфестів 1762 р. і 1763 р. Маніфест від 4 грудня 1762 р. запрошував іноземців для переселення, однак не давав гарантій на користь майбутнього стану переселенців і тому «не спрацював». Через рік з'явився Маніфест від 22 червня 1763 р., в якому була обумовлена система пільг і зобов'язань уряду Росії по відношенню до переселенців, детально регламентував умови і принципи переселення.

Значну роль в освоєнні Півдня відіграла німецька колонізація. Причиною еміграції німецького населення були політичні події в Європі, тривалі війни, що вели до зубожіння простих людей, які залишали рідний край у пошуках засобів виживання або з релігійних мотивів. Перша хвиля німецької імміграції припадає на кінець 80-х рр. ХУІІІ ст. У 1817 р. видано указ Олександра І, який передбачав переселення німців-колоністів з південних губерній в інші губернії Росії. Це означає, що процес колонізації тривав, але не за рахунок закордонних колоністів, а нові колонії засновувалися вихідцями з раніше утворених. До середини ХІХ ст. німецька колонізація Новоросійського краю відбулася.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. співпадають з останнім етапом внутрішньої колонізації південноукраїнських земель. Внаслідок «тихої підприємницької колонізації» Південь перетворився у розвинутий аграрно-індустріальний регіон з великим економічним та культурним потенціалом, який суттєво відрізнявся від інших регіонів Російської імперії.

У підрозділі 2.2. «Переселення менонітів у південні райони України» розглянуто причини переселення менонітів, досліджено три етапи створення менонітських поселень на Півдні України на підставі документальних джерел, які регламентували міграцію іноземних колоністів, виявлені причини надання менонітам додаткових пільг.

За релігійним віросповіданням німці були католиками, лютеранами і менонітами. Каталізатором подій у Пруссії стала релігійна дискримінація менонітів. До 1786 р. склались умови, коли у пряму залежність ставились принципи віросповідання і можливість подальшого економічного розвитку у менонітів. Працелюбність, господарські ощадливість, бережливість - ці якості характеру стали для менонітів ідейною основою мирського життя, яке розглядалося як своєрідне служіння Богу. На наш погляд - етичні принципи релігійної доктрини менонітської спільноти створювали потужні морально-психологічні стимули, які впливали на раціоналізацію організації виробничої діяльності, підвищення рівня економічної продуктивності господарств. У цей час уряд розпочав здійснення внутрішньополітичного курсу державної колонізації та освоєння Південної України, і в цьому контексті збільшення землеробського населення регіону. Отже, створення колоній було наслідком спільності інтересів Російської імперії і менонітських общин.

На початковому етапі меноніти складали основну масу іноземних колоністів, головний напрямок оселення - Катеринославська губернія. Колонізація почалася із заселення менонітів у регіоні і продовжувався до затвердження доповіді міністра внутрішніх справ «Про правила для прийняття та оселення іноземних колоністів» 1804 р. На другому етапі уряд санкціонував імміграцію заможних прошарків за правилами прийому колоністів 1804 р., головний напрямок оселення - Таврійська губернія. Етап продовжувався до початку дії доповідей Комітету міністрів про припинення переселення в Росію іноземців 1819 р. Третій етап відзначається формуванням колоній за рахунок розселення жителів старих поселень, припинилася масова міграція.

Російська держава надала додаткові пільги менонітам, що зумовлено комплексом причин. Вони проявили себе ініціаторами вигідних для них статей, уряд знав про досягнення менонітської спільноти в Західній Пруссії, імідж, створений там, був позитивним. Влада побачила перспективи переселення до Російської імперії менонітів в тому, що колоністи створять рентабельні господарства і з часом переконалась, що їх можна задіяти в проектах для поширення їх господарського досвіду серед навколишнього населення.

Третій розділ «Економічне становище німецьких колоній», який складається з трьох підрозділів, де дається огляд економічного розвитку колоній.

У підрозділі 3.1. «Особливості сільськогосподарського виробництва колоністів» виділені зміни в спеціалізації галузей сільського господарства німецьких колоністів, виходячи з критерію їх прибутковості, показано участь колоністів у сільськогосподарському розвитку Півдня України.

В німецьких колоніях з початку існування виникло питання про вибір галузі спеціалізації господарства. Перший етап - відзначений розведенням великої рогатої худоби. Під час цього етапу - кінець ХУІІІ - початок ХІХ ст. колоністи запозичили спеціалізацію сільського господарства у навколишніх селян. Другий етап - 20-50-ті рр. ХІХ ст. вирізняється підвищеною увагою до вівчарства, виноградарства та городництва. Третій етап - відзначений розвитком зернового виробництва 50-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.: зменшено кількість землі під вигін і сіножаті, збільшено під зернові культури.

Участь колоністів у сільськогосподарському розвитку Півдня України, виявилася в освоєнні земель. Колоністи задіяні в урядових експериментах і у зв'язку з цим, впливали на навколишнє населення. Раціональні елементи їх системи господарювання, господарські навички, окремі знаряддя праці запозичувалися навколишніми жителями. В результаті сусідні села запозичили чотирипілля з «чорним паром», селяни почали масово вирощувати картоплю, використовувати землеробські знаряддя, тримати нову породу корів. У іноземних колоніях забезпечували роботою навколишніх селян, які після накопичення коштів мали можливість самостійно вести господарство і застосовувати раціональні елементи господарської системи колоністів. Особливо помітний внесок колоністів у розвиток виноградарства та городництва, у практику вівчарства та рільництва. Ці новації у короткий проміжок часу поширилися на державних селян. Завдяки новим сортам злаків, завезеним та акліматизованим німецькими колоністами, Південна Україна перетворилася на найбільшого у Європі товарного виробника хлібу. В свою чергу і колоністи запозичили деякі, найбільш раціональні елементи сільськогосподарської традиції, органічно вписалися до регіональної економічної інфраструктури та зайняли в ній відповідну нішу.

У підрозділі 3.2. «Розвиток промисловості колоністів» розглянуто основні етапи розвитку сільськогосподарського машинобудування німецьких колоністів.

Потреби в сільськогосподарській техніці постійно росли, визначаючи можливість для частини колоністів на початку ХІХ ст. - 30- х рр. ХІХ ст. займатися ремісничою працею. Вони знайшли собі місце у виробництві сільськогосподарських знарядь і машин. На першому етапі німецькі колоністи створювали в містах (Одесі, Херсоні, Феодосії, Катеринославі) майстерні, тим самим, сприяючи розвитку центрів ремесла. Вдосконалення знарядь праці приводило до заснування фабрик і заводів сільськогосподарського інвентарю та машин, засновані майстерні по виробництву возів, які згодом перетворилися в заводи по виробництву моторів і парових машин.

Одним із видів обробки сільськогосподарської продукції є борошномельна галузь промисловості, підприємства якої поширені в колоніях Півдня України. Автор виділяє два етапи в технічному розвитку борошномельної промисловості у німецьких колоніях. На першому етапі, наприкінці ХУІІІ ст. до середини ХІХ ст., млини мали жорнову систему помелу зерна і приводилися в дію за допомогою сили води, вітру, тварин. На другому етапі, з 80-х рр. ХІХ ст. - на початку ХХ ст. млини перейшли до валькової системи помелу, на великих млинах почали застосовувати парові і електричні двигуни. Успіхи німецьких підприємців у борошномельній галузі залежали від економічних знань і накопиченого досвіду. Новітні технології того часу, використання циліндрів замість жорнових каменів, парових і газогенераторних двигунів вводилось на великих млинах колоністів одними з перших у регіоні. У становленні борошномельних підприємств велике значення мало вигідне місце їх розташування.

Аналіз джерел дозволяє виявити такі тенденції в розвитку німецьких колоній. Фіксація земельних наділів, зменшення можливості купівлі орендування нових ділянок, в зв'язку із скороченням земельного резерву, спонукали колоністів удосконалювати не лише технологію обробки землі, але й самі сільськогосподарські машини. Окремі іноземні переселенці вже в першій половині ХІХ ст. почали створювати заводи по виготовленню сільськогосподарської техніки. Ці заводи мали риси капіталістичного підприємства. Все це закладало технічну базу для виробництва землеробських знарядь і машин, і тим самим стимулювало промисловий розвиток Півдня України.

У підрозділі 3.3. «Промисли, ремесла і торгівля в колоніях» розглянуто традиційні та нові промисли, торгівля німецького населення колоній.

Одним із додаткових джерел надходження прибутку німецьких колоністів були промисли: традиційними були прядіння, рибальство, бджільництво, новими стали лісорозведення, шовківництво, садівництво, тютюнництво.

Прядінням займались у кожній родині, а ткацтво було спеціалізацією ремісників, тому, що ткацьких станків було менше, ніж прядок. Рибальство характерне для представників нижчого прошарку німецького населення. Без дозволу відкупщиків рибної ловлі, німцям заборонялося рибалити, німецьких менонітів це не стосувалось: вони мали право ловити рибу у будь-який час для власних потреб і для своїх робітників, однак не для продажу. В окремих округах Таврійської, Катеринославської та Херсонської губерній були достатньо великі пасіки. Господарі вуликів залишали частину виробленого меду і воску для потреб колоній, лишки продавали. Тютюнництво важливе джерело прибутку для малоземельних і безземельних іноземців. У повних господарів, розведення тютюну допоміжне заняття. В окремих колоністів розведення тютюну отримало ринковий характер, отже погляд на споживання і продаж тютюну еволюціонував від власних потреб до комерційної ідеї. Тутові дерева почали вирощували на початку ХІХ ст., однак лише в 40-х рр. ХІХ ст. шовківництво стало важливим промислом у колоніях, німецькі меноніти - одні з перших на Півдні України, хто зайнявся шовківництвом.

Проблемою німецьких колоній були пилові бурі, які вели до збільшення концентрації пилу у повітрі, ерозії грунту. На початку ХІХ ст. у кожному колоністському селі заведена громадська плантація тутових і лісових дерев.

Отже, з кінця ХУІІІ ст. до 60-70-х рр. ХІХ ст. промислами у іноземних колоніях займались повні і безземельні. У зазначений час з безземельних, які не зайняті поденною працею, виділилась частина, основним джерелом прибутку якої стали ремесла і промисли. Прядінням і рибальством займалась частина родини у відповідний сезон: прядінням - жінки взимку, рибальством - чоловіки навесні і восени. Бджільництво стало спеціалізацією окремих чоловіків. Лісонасадження було обов'язком повних господарів, які власною працею довели можливість заліснення степу. Виробництво різноманітних промислових товарів і продукції сільського господарства зростало, процвітала торгівля. Місцевий попит на сільсько-господарську і промислову продукцію обмежений, продукція збувалася за межами колоній, у першу чергу українським і російським міщанам і селянам.

Четвертий розділ «Взаємовідносини німецьких колоністів з місцевим населенням», який складається з двох органічно взаємопов'язаних розділів, присвячено дослідженню громадського життя та культурним традиціям німецьких колоністів.

У підрозділі 4.1. «Громадське життя колоністів» розкриваються тісні контакти колоністів з місцевим населенням в господарській, громадській і культурній діяльності, дано огляд усіх основних форм віросповідань.

Й. Корнісом влаштована спеціально сільськогосподарська школа, де навчалися українські, російські та ногайські діти різних сільськогосподарських професій. Вплив колоністів на розвиток сільського господарства на півдні України виявився у створенні хуторських господарств. У німецьких колоніях - лютеранських, католицьких, менонітських громадах розвивався кооперативних рух, який значною мірою сприяв розв'язанню різних соціальних проблем. У колоніях діяли економічно-просвітницькі установи, які утримувалися на кошти поселенців. Колоністи-землероби споруджували російським сусідам церкви і школи власним коштом. Важливу роль у житті колоністів відігравала їх преса, взагалі видавнича справа.

У сфері релігійного життя німецьких поселенців півдня України чітко виявляються три основні форми віросповідання - євангелістсько-лютеранська, римо-католицька та менонітська. Однією з характерних особливостей усіх основних форм віросповідань серед німецьких колоністів було глибоке задоволення у тих випадках, коли вони могли виконувати обов'язки, які диктувалися їм їхньою вірою. Другою рисою духовного життя була релігійна терпимість, а третя найтісніше пов'язувалася з патріотизмом.

У другому підрозділі четвертого розділу «Культурні традиції населення» розглянуто культурні традиції німецького населення.

У матеріальній культурі населення Півдня України простежуються дві тенденції: 1) риси, специфічні тільки для однієї якої-небудь етнічної групи, які можна віднести до категорії етнодиференціюючих ознак; 2) риси, загальні для двох, трьох або всіх етнічних груп, що живуть на одній території.

Побут іноземних колоністів Півдня України склався під впливом географічних умов, матеріального виробництва, взаємин з навколишнім населенням. Консервативність населення німецьких та менонітських колоній зумовила збереження традиційних елементів побуту у першій половині ХІХ ст., які до початку ХХ ст. доповнені українськими та російськими елементами.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

- Проблема виникнення, економічного, культурного розвитку німецьких колоній, взаємовідносин з місцевим населенням Півдня України розроблена ще недостатньо. Окремі аспекти даного питання потребують сучасного осмислення, чіткішого окреслення. Залучена до дисертаційного дослідження джерельна база є достатньо представницькою.

- Колонізаційні процеси на Півдні України активізувалися наприкінці ХУІІІ ст. Господарське освоєння відбувалося в двох напрямках: це урядова і стихійна колонізація. Урядова або державно адміністративна колонізація мала організований характер і передбачала роздачу земель урядом та намісником краю іноземцям. Іноземці запрошувалися на новоприєднані землі для їх «господарчого підйому». Наслідком іноземної колонізації було розселення в містах і селах німців та ін., які зробили внесок у формування «власного обличчя» Півдня.

- Активна аграрна колонізація Південної України у другій половині ХІХ ст. значно прискорила становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві. Швидкими темпами здійснювався перехід від відробіткової до капіталістичної системи господарювання, широко розповсюджувався та утверджувався вільний найм, збільшились темпи розвитку продуктивних сил Півдня. В цілому ж аграрна колонізація сприятливо відбилася на розвитку капіталізму в сільському господарстві Південної України.

- Участь колоністів у сільськогосподарському розвитку Півдня України, по-перше, виявилася в освоєнні земель. По-друге, колоністи задіяні в урядових експериментах і у зв'язку з цим впливали на навколишнє населення. По-третє, раціональні елементи їх системи господарювання, господарські навички, окремі знаряддя праці запозичувалися навколишніми жителями. Обмін господарським досвідом між колоністами і навколишнім населенням стимулювався державними винагородами, в результаті сусідні села запозичили чотирипілля з «чорним паром», селяни почали масово вирощувати картоплю, використовувати землеробські знаряддя, тримати нову породу корів. По-четверте, у іноземних колоніях забезпечували роботою навколишніх селян, які після накопичення коштів мали можливість самостійно вести господарство і застосовувати раціональні елементи господарської системи колоністів. По-п'яте: особливо помітний внесок колоністів у розвиток виноградарства та городництва, у практику вівчарства та рільництва. Ці новації у короткий проміжок часу поширилися на державних селян. Завдяки новим сортам злаків, завезеним та акліматизованим німецькими колоністами, Південна Україна швидко перетворилася на найбільшого у Європі товарного виробника хлібу. В свою чергу і колоністи запозичили деякі, найбільш раціональні, елементи сільськогосподарської традиції, органічно вписалися до регіональної економічної інфраструктури та зайняли у ній відповідну нішу.

- Аналіз джерел дозволяє виявити такі тенденції в розвитку німецьких колоній. Фіксація земельних наділів, зменшення можливості купівлі та орендування нових ділянок, в зв'язку із скороченням земельного резерву, спонукали колоністів удосконалювати не лише технологію обробки землі, але й самі сільськогосподарські машини. Окремі іноземні переселенці вже в першій половині ХІХ ст. почали створювати заводи по виготовленню сільськогосподарської техніки. Ці заводи мали риси капіталістичного підприємства. Все це закладало технічну базу для виробництва землеробських знарядь і машин, і тим самим стимулювало промисловий розвиток Півдня України.

- Німецькі колоністи нагромаджуючи на своїх земельних наділах значні капітали, спираючись на допомогу власників більш великих підприємств і банків, що перебували в руках їх співвітчизників, відкривали фабрики сільськогосподарських машин та знарядь, цегельні, ливарні заводи, вовномийні та інші підприємства, необхідні для обробітку ґрунту та переробки сільськогосподарської продукції.

Крім того, іноземні колоністи брали активну участь у розвитку борошномельної промисловості Півдня України. Вони створювали млини у колоніях, містах, на їх окраїнах, поблизу залізничних станцій, у навколишніх селах. Млини у містах і на їх окраїнах розвивались у залежності від попиту на ринку: збільшували-зменшували масштаби виробництва, торгівельний обіг. Великі борошномельні підприємства удосконалювали свою виробничу інфраструктуру, щоб бути конкурентноздатними на борошномельному ринку Російської імперії. Все це свідчило про активізацію капіталістичних відносин у колоніях Півдня України.

- Населення німецьких та менонітських колоній взяло активну участь у розвитку промислів та ремесел на Півдні України. В першу чергу, вони займалися традиційними промислами - прядінням, рибальством, бджільництвом. По-друге, колоністи зробили внесок у розвиток нових промислів у регіоні - шовківництва, лісорозведення, тютюнництва і вплинули на їх поширення серед навколишніх жителів. Лісорозведення, яке проводилося жителями колоній, призвело до заліснення степу в місцях їх оселення.

Передумови успіхів, яких досягли колоністи у розвитку нетрадиційних промислів, полягали в наступному. По-перше, стимулюючим чинником для розвитку нових промислів у колоніях була урядова політика заохочення лісівництва, виробництва шовку, тютюнництва на Півдні України. По-друге, психологічний фактор суттєво вплинув на розвиток промислів у колоніях. Особливе сприйняття колоністами ролі людини в світі, що більше стосується німців-менонітів, зумовлювали їх сумлінно ставитись до праці і обов'язково виконувати урядові розпорядження.

- При практичній відсутності ярмаркової торгівлі у колоніях, німці активні учасники торгівлі в навколишніх селах і містах. Для колоністів характерна різноманітна торгівельна діяльність, а найбільш дієвою - оптова торгівля. В торгівлі між німцями та іншими етносоціальними групами склалися найтісніші стосунки.

- Німецькі колоністи, які осіли на українській землі, органічно вписалися в суспільно-політичне та духовне життя місцевого населення, зберігаючи разом з тим певні особливості розвитку, традиції, віросповідання. Вони принесли на нову батьківщину порівняно високу організацію громадського життя - кооперативний рух, створення сільськогосподарських спілок, кредитних установ. Досить розвинутими в німецьких колоніях були соціальний захист населення та видавнича справа. Все це сприятливо впливало на місцеве населення навколишніх українських сіл. Німецькі колоністи брали активну участь у діяльності сільських управ, повітових та губернських земств, сприяючи розвиткові південно-українського регіону по шляху прогресу.

- Культурно-побутові та мистецькі традиції у німецьких колоністів зазнали впливу вітчизняної і західноєвропейської культури. У випадку відсутності лісового матеріалу будівлі зводили подібно до житла українських селян. У будівництві домів і молитовних будинків основні елементи залишались традиційними, однак з середини ХІХ ст. домівки заможних колоністів, середні училища, промислові будівлі зводили у тогочасних стилях.

Згуртованість общини і релігійні особливості, головним чином це стосувалось німецьких менонітів, зумовили консервацію традиційних елементів побуту. До середини ХІХ ст. за модою не слідкували, одяг, обстановка житла, їжа залишалися незмінними. Поступово традиційні німецьке суспільство запозичили елементи побуту навколишніх жителів. Чоловіки більш відкриті для культурної взаємодії й обміну, тоді як жінки обмежені соціокультурними та інституціональними чинниками.

Процеси заселення південних причорноморських і приазовських районів України німецькими колоністами в кінці ХУІІІ - початку ХХ ст. спричинилися до високого ступеню процвітання, до якого піднялися в короткий час колоністи Півдня України і є передусім результатом закону, що виник на російському ґрунті і в російських умовах, і стосувався раціонального користування землею та селянського самоврядування, поєднаного з невтомною діяльністю вищого управління. Це вище управління колоніями створило можливість на основі закону вільно користуватися талантами видатних людей для всіх галузей сільського життя і створити з недостатньо багатого матеріалу селянський стан, який завдяки своєму достатку дуже швидко та з великими процентами відплатив урядові за принесені цим станом для нього жертви. Німецькі колоністи, створюючи власний добробут і благополуччя, разом з тим допомагали зростанню матеріального і культурного рівня місцевого населення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Розвиток сільського господарства Півдня України ІІ половини ХІХ - початку ХХ ст. / Хрящевська Л.М. // Селянство Півдня України: історія і сучасність : матеріали Всеукр. наук. конф., (Миколаїв, 28 листоп. 2003 р.). - Миколаїв : Миколаївський державний університет, 2003. - С. 83-85. (Спецвип. : до 90-річчя Миколаївського державного університету).

2. Історична доля німецьких колоністів Херсонщини / Хрящевська Л.М. // Імена. Історія. Інновації : Зб. наук. пр. - Миколаїв : Миколаївський державний університет, 2006. - Випуск 1. - С. 69-73.

3. Аграрна колонізація Півдня України у другій половині ХІХ ст. / Хрящевська Л.М. // Наукові праці : Науково-методичний журнал; Т.52 : Історичні науки. - Миколаїв : Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, 2006. - Випуск 39. - С. 7-11.

4. Процес заснування німецьких колоній та їх господарська діяльність на Півдні України (60-ті роки ХУІІІ ст. - 1917). / Хрящевська Л.М. // Наукові праці : Науково-методичний журнал; Т.62 : Історичні науки. - Миколаїв : Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, 2006. - Випуск 49. - С. 13-18.

5. Борошномельна промисловість менонітів Півдня України у ХУІІІ - ХІХ ст. / Хрящевська Л.М. // Імена. Історія. Інновації : Зб. наук. пр. - Миколаїв : Миколаївський державний університет, 2007. - Випуск 3. - С. 66-72.

6. Внесок іноземних колоністів в культурно-побутові процеси на Півдні України та взаємовідносини з місцевим населенням. / Хрящевська Л.М. // Культурний і побутовий взаємовплив українців та національних меншин Південної України. - Миколаїв : Можливості Кіммерії, 2007. - С. 162-170.

7. Розвиток промислів іноземних колоністів Півдня України кінця ХУІІІ - на початку ХХ ст. / Хрящевська Л.М.// Науковий вісник : Науки: економіка, політологія, історія. - Одеса, Одеський державний економічний університет, 2007. - № 17 (54). - С. 208-219.

8. Іноземні колоністи Півдня України кінця ХУШ - середини ХIХ століття. / Хрящевська Л.М. // Наукові праці: Науково-методичний журнал; Т.76 : Історичні науки. - Миколаїв : Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, 2008. - Випуск 63. - С. 16-20.

9. Розвиток сільськогосподарського машинобудування менонітів у ХІХ - на початку ХХ століття. / Хрящевська Л.М. // Науковий вісник : Науки: економіка, політологія, історія. - Одеса, Одеський державний економічний університет, 2008. - № 11 (67). - С. 167-180.

Анотація

Хрящевська Л.М. Господарства німецьких колоністів Півдня України (кінець ХУІІІ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського. - Миколаїв, 2008.

В дисертації комплексно досліджується хід заселення Півдня України німецькими колоністами, економічне становище та розвиток господарства німецьких колоній починаючи з кінця ХУІІІ до початку ХХ ст. Важливим напрямком політики російського уряду в освоєнні південних земель була іноземна колонізація. Іноземні колоністи запрошувалися російським урядом для освоєння земельних площ і збільшення кількості землеробського населення та наділялися землею і різними пільгами. В перші десятиріччя перебування в причорноморських степах німецькі колоністи зіткнулися з безліччю проблем, більшість з яких їм вдалося вирішити шляхом не лише різноманітних пільг і привілеїв, а притаманної поселенцям працелюбності, здатності до правильного ведення господарства.

...