Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Спеціальність: 20.02.22 - Військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Лісіна Світлана Омелянівна

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного університету «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Гаврилів Ігор Омелянович, доцент кафедри історії, теорії та практики культури Національного університету «Львівська політехніка».

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Плисюк Василь Пилипович, завідувач кафедри українознавства Львівського державного аграрного університету;

кандидат історичних наук ВЧятрович Володимир Михайлович, радник голови Служби Безпеки України, співробітник Українського інституту національної пам'яті.

Захист дисертації відбудеться 20 червня 2008 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті “Львівська політехніка” (79013, м. Львів, вул. С.Бандери, 12, навч. корпус 4, аудиторія 204).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1).

Автореферат розіслано 19 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наук, доцент Буковський І.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Організація Українських Націоналістів (ОУН) створювалася в той час, коли в українському політикумі відчувалася гіркота поразки визвольних змагань 1917-1921 рр., а в середовищі української політичної еліти панували песимістичні настрої щодо перспектив української державності. Надія на швидке відновлення збройної боротьби за самостійну Україну поволі згасала, тому радикально налаштовані політичні кола вирішили об'єднати всі націоналістичні організації: Українську Військову Організацію (УВО), Легію Українських Націоналістів (ЛУН), Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ), Групу Української Націоналістичної Молоді (ГУНМ) в єдину ОУН.

Головна мета українських націоналістів полягала у підготовці українського громадянства до прогнозованої боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу. Методи її реалізації змінювались залежно від конкретних історичних умов. Боротьба відбувалася як у формі силових методів, так і у вигляді «психологічної війни» за національну свідомість. Ідея віри у власні сили, пріоритет загальнонаціональних інтересів та свободи людини є актуальними і досі. Відслідковуючи діяльність ОУН як військово-політичної сили, можемо стверджувати, що у визвольній боротьбі перемагають не вдалі політичні програми чи статути, а люди, члени організації, які послідовно, хоч і зі змінним успіхом реалізовували її програмну платформу.

Діяльність ОУН ще й досі гостро полемізується в суспільстві, тому опертя на дослідження документів Організації та праць її провідників дасть можливість прогнозування сучасних версій націодержавотворення. Теоретичне обґрунтування ключових засад воєнної доктрини знайшли найглибше і найдокладніше відображення в студіях фундаторів та лідерів Організації, зокрема Є. Коновальця, М. Капустянського, В. Курмановича, М. Колодзінського, Р. Ярого, О. Гасина, З. Коссака - військовиків та публіцистів, інтелектуальний доробок яких десятиліттями був взагалі вилучений з української суспільно-політичної думки.

Механізм поширення націоналістичних ідей у різних країнах перебування українців полягав у розповсюдженні періодичних видань - «Сурма», «Розбудова Нації», «Український голос», «Самостійна думка», «Пробоєм» та низки інших, завдяки яким виникла розгалужена мережа націоналістичних осередків в різних регіонах світу. Тому їх дослідження повинно стати вагомим у вивченні діяльності ОУН.

Враховуючи зацікавленість у суспільстві, гостру полеміку в сучасному політичному середовищі, попередній висновок урядової комісії, який «...полягає у з'ясуванні питання, яким повинно бути офіційне ставлення сучасної влади до підпільно-повстанських структур, що боролися за незалежність України у минулому» Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА .- К: Наукова думка, 2005.- 70 с., документознавчий аспект військово-організаційної діяльності ОУН є досить актуальним. А характеристика основних документів ОУН дасть можливість стверджувати, що документний масив міг бути використаний у творенні програмних основ майбутньої Української національної держави, тому що їх зміст та структура вказують на загальнодержавні масштаби організації.

ОУН - єдина політична організація, яка пронесла ідеал Української Самостійної Соборної Держави незмінним упродовж усього ХХ ст., і який фактично є втіленим сьогодні. Саме тому є необхідним новий та неупереджений підхід до окресленої проблеми. Українська нація на початку нового тисячоліття знову опинилася у своєрідному вакуумі - в пошуку національної ідеї та виробленні чіткої системи безпеки як внутрішнього консолідуючого стрижня та дороговказу, які забезпечують надійний захист держави і ведуть до високих стандартів добробуту народу.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертація виконана у відповідності з науково-дослідною програмою з новітньої історії України, що розробляється кафедрою історії, теорії та практики культури Національного університету «Львівська політехніка»: «Загально-національний визвольний рух українського народу за відродження своєї державності у першій половині ХХ століття».

Об'єкт дослідження - військово-організаційна діяльність ОУН у 20-30-х роках ХХ століття.

Предмет дослідження - документальна база ОУН про створення національних збройних сил, про відновлення української державності в контексті офіційних матеріалів організації, праць її військовиків та публікацій в націоналістичних періодичних виданнях .

Хронологічні межі дисертації встановлено з часу утворення ОУН до початку Другої світової війни. Перше десятиріччя організаційної діяльності сприяло становленню Організації через пропаганду українського націоналізму та широкий спектр вишкільно-бойової діяльності, яке завершилося у 1939 році, коли ОУН перейшла до втілення в життя накреслених планів.

Географічні рамки дослідження включають західноукраїнські землі та еміграційні осередки ОУН, де в повній мірі проявилися результати військово-організаційної діяльності ОУН.

Мета дисертаційного дослідження - окреслити документознавчий аспект військово-організаційної діяльності ОУН; виділити теоретичні та публіцистичні напрацювання, які готували і обґрунтовували їх практичну реалізацію; розкрити тенденції розвитку та особливості вирішення українського національно-державницького питання в контексті військово-організаційної діяльності ОУН в період 1929-1939 рр.; опираючись на численні джерела та історіографічний аналіз, показати воєнну доктрину організації напередодні Другої світової війни, аспекти якої і нині сприяють розбудові сучасної України та реформуванню її Збройних Сил.

Визначена мета передбачає вирішення таких основних завдань дослідження:

– виявити усі комплекси джерел та проаналізувати історіографію військово-організаційної діяльності ОУН;

– дослідити військово-організаційну діяльність ОУН міжвоєнного періоду шляхом порівняльного аналізу основних офіційних документів;

– порівняти документно-інформаційну і програмну базу ОУН на тлі розбудови сучасних версій націодержавотворення;

– розглянути роль ОУН у вирішенні державно-соборної проблеми через створення національних збройних сил;

– проаналізувати концепції воєнної доктрини ОУН напередодні Другої світової війни;

– показати цінність військово-теоретичних напрацювань чільних діячів ОУН щодо проблем військової справи та організаційно-бойової діяльності;

– розкрити інформаційний потенціал націоналістичної періодики як першоджерела військово-організаційної діяльності ОУН.

Методологічна основа дослідження полягає у дотриманні принципів історичного та логічного методів пізнання суспільних процесів. На підставі синтезу порівняльного та проблемно-хронологічного методів дослідження зроблено спробу здійснити якомога повніший аналіз військово-організаційних документів ОУН у перше десятиліття діяльності.

Наукова новизна полягає у здійсненні однієї з перших спроб комплексного дослідження нормативно-правових, програмних, пропагандних та публіцистичних матеріалів ОУН, яке дозволяє внести корективи в усталені стереотипи щодо концептуальних положень військово-організаційної діяльності ОУН; засад воєнної доктрини ОУН; ведення вишкільної та бойової роботи Організації; з'ясувати роль військових діячів Організації у становленні та розвитку основних її постулатів напередодні Другої світової війни; визначити історичну роль ОУН на шляху боротьби за українську державність та українське військо; окреслити перспективи бачення вишколених кадрів ОУН як провідників майбутньої Української держави.

Практичне значення. Дослідження вносить вклад у розробку проблеми національно-визвольного руху міжвоєнного періоду, який розкриває військово-організаційну діяльність ОУН, мотиви та особливості еволюції поглядів українських та зарубіжних науковців на характер процесу творення національного духу в Україні у першій половині ХХ ст. Результати дослідження можуть бути використані при написанні наукових праць і навчально-методичних посібників з новітньої історії України та Збройних Сил України ХХ ст., а також при створенні класифікаційної системи документного ряду окремих організацій; при проведенні лекційних та семінарських занять; у роботі наукових та музейних установ, а також навчальних закладів різних рівнів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії, теорії та практики культури Національного університету “Львівська політехніка”. Вони знайшли відображення у доповіді на Міжнародній науковій конференції «Україна у Другій світовій війні» (Львів, 2005), а також на Другій міжнародній науковій конференції «Збройні сили України: історія і сучасність» (Львів, 2006). Наукові положення дисертації були опубліковані в 5-ти статтях у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура та обсяг роботи підпорядкована меті та завданням дослідження і складається із переліку скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків (165 стор.), додатків і списку використаних джерел (324 позиції). Загальний обсяг дослідження становить 193 сторінки.

Основний зміст дисертації

військовий націоналістичний український організаційний

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та основні завдання, визначено територіальні та хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, апробацію дисертації та публікації.

У першому розділі - «Історіографія та джерела дослідження» - проаналізовано українську і зарубіжну історіографію проблеми та подано характеристику джерельної бази дослідження.

Історіографія організованого українського націоналізму міжвоєнної доби загалом небагата на аналіз публікацій оригінальних документів ОУН. Cучасні українські історики у своїх працях не завжди посилаються на програмні документи Організації, а в багатьох випадках це вирвані з контексту цитати, які не відображають тогочасних методів національно-визвольної боротьби українського народу. Незважаючи на те, що сучасна українська історіографія заторкує практично всі аспекти діяльності ОУН в перше десятиліття її існування, на сьогодні немає узагальнюючого документознавчого дослідження військово-організаційної діяльності ОУН. Тому темою дослідження обрано дану проблему, а для її висвітлення використано історичні джерела і документну базу діяльності ОУН, а також праці відомих теоретиків і військових діячів ОУН, що розробляли і втілювали в життя постулати воєнної доктрини ОУН. Під час розгляду джерел виділено студії безпосередніх учасників тих подій, далі - роботи діаспорної історіографії, публікації західних вчених, радянських авторів та наукові розробки сучасних українських істориків.

Велику історіографічну групу документів становлять праці колишніх учасників націоналістичного руху. Перший опис створення націоналістичної Організації з'явився в 1940 році в Празі за авторством Д. Кардаша (О. Ольжича) Кардаш Д. (О.Ольжич) Український націоналізм.- Прага, 1940.- 8 с. чільного діяча ПУН.

Певним історіографічним внеском є чотирьохтомник Є. Онацького Онацький Є. У Вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930. - Буенос-Айрес: Вид-во М.Денисюка, 1954. - 534 с.: Т.2: Роки 1931-1932. - Торонто: Новий шлях, 1981. - 632 с.: Т.3: 1933 рік. - Торонто: Новий шлях, 1985. - 512 с.: Т.4: 1934 рік.- Торонто: Новий шлях, 1989.- 401 с. «У Вічному місті», що подає листування з провідним активом ОУН і дозволяє простежити значимість українського питання в європейському контексті.

Вартісними для дослідження даної проблеми є праці активного діяча УВО З. Книша Книш З. Устрій Організації Українських Націоналістів. - Вінніпег; Буенос-Айрес, 1952. - 162 с.; Книш З. При джерелах українського організованого націоналізму. - Торонто, 1970.- 187 с., який подає документальний матеріал про діяльність молоді саме у військових організаціях, а також здійснює пояснення основного документа ОУН - Устрою.

У виданні «Українська націоналістична преса» В. Мартинця Мартинець В. Українська націоналістична преса // ОУН 1929-1954. - Париж, 1955. - С.229-246 було опубліковано значний матеріал про окремі націоналістичні газети та журнали.

Дослідницький інтерес становить інша група праць - колишніх членів ОУН(Б). Саме представникові «революційної» ОУН П. Мірчуку Мірчук П. Нарис історії ОУН. - Мюнхен, 1968. - Т.1: 1920-1939. - 639 с. належить спроба написання в 1968 році ґрунтовного дослідження з історії ОУН. На базі значного фактичного матеріалу висвітлено зародження українського націоналізму, його організаційне оформлення і поширення на українських землях та в середовищі еміграції. Однак дослідник не приділив належної уваги військовим питанням, процесам кристалізації основних засад військово-організаційної діяльності, які розглядаються в монографії досить побічно і вичерпуються публікуванням резолюцій, постанов та рішень конференцій.

Окремі аспекти військово-організаційної діяльності розглядають в своїх роботах С. Галамай Галамай С. Боротьба за визволення України 1929-1989. - Репр. вид. - Л.: Каменяр, 1993. - 343 с., С. Мудрик-Мечник. Мудрик-Мечник С. Шляхами підпілля революційної ОУН: Причинки до історії. - Львів: Універсум, 1997. 111 с.

Низку праць присвячено персоналіям націоналістичного руху: П. Мірчук Мірчук П. Євген Коновалець: (У 20-річчя смерти). - Торонто: Ліга визволення України, 1958. - 106 с.; Мірчук П. Степан Бандера - символ революційної безкомпромісовости. - Нью-Йорк; Торонто: Ліга визволення України, 1961. - 160 с. «Євген Коновалець», «Степан Бандера»; П. Дужий Дужий П. Роман Шухевич - Політик, Воїн, Громадянин. - Л.: Галицька видавнича спілка, 1997. - 384 с.; Дужий П. Степан Бандера - символ нації: Ескізний нарис про життя та діяльність Провідника ОУН: У 2 ч. Ч.1. - Львів: Галицька видавнича спілка, 1997. - 192 с.; Ч.2 . - Л., 1998. - 384 с. «Степан Бандера - символ нації» у 3-х т.; його ж «Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин», В. Кук Кук В. Генерал Роман Шухевич - Головний Командир Української Повстанської Армії (УПА). - К.: Біблі-отека українця, 1997. -110с. «Генерал Роман Шухевич»; спогади про діда Х. Овад Овад Х. Полковник Роман Сушко (1894-1944): На вшанування його пам'яті. - Торонто, 2006. - 305 с.. «Полковник Роман Сушко»; О. Кучерук Кучерук О. Рико Ярий - загадка ОУН. - Львів, 2005. - 210 с. «Рико Ярий - загадка ОУН». Всі ці публікації є досить цінними для дослідження з фактологічної точки зору.

Важливим з точки зору загального розуміння сутності та значення феномену ОУН є дослідження В. Косика Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Л., 1993. - 659 с., в окремих розділах цієї праці показано силу національно-визвольного руху, зокрема і в ОУН.

Чимало матеріалу про традиції західноукраїнської преси віднайдено у дослідників з діаспори. Найповніші відомості про українську пресу в Польщі 1918 - 1939 рр. подає праця Т. Місила Місило Є. Бібліографія української преси в Польщі (1918 - 1939) і ЗУНР (1918-19). - Едмонтон, 1991. - 250 с.. Перелік періодичних українських газет та журналів тодішньої Польщі, а також Буковини, Закарпаття та деяких країн Західної Європи укладено М. Мартинюком Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914 - 1939): Матеріали до бібліографії. - Львів, 1998. - 294 с. . Проблема дослідження націоналістичних періодичних видань розглядалася на основі фундаментальної праці А. Животко Животко А. Історія української преси . - Мюнхен, 1989 - 90. -334 с. «Історія української преси», що висвітлює її за тематико-типологічними аспектами.

Зарубіжні науковці Д. Амстронг Amstrong John A. Ukrainian Nationalism. - Englewood, Colorado, 1990., В. Шота Szota W. Zarys rozwoju Organizacyi Ukrainskich Nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii // Wojskowy Pszeglad Historyczny. - 1963. - 1. - S.163-177., Ф. Свйонтек Swiatek F. Czy tzw. Archiwum Senyka byіo autentyczne, czy tez byіo to archiwum falsyfikatow // Najnowsze Dzieje Polski. Materialy i studia z okresu 1914-1939. - Warszawa, 1965. - T.IX. - S.275-280., В. Желенський Zelenzki W. Zabojstwo ministra Pierackiego. - Warszawa, 1995., В. Врокдорф Russischer Kolonialismus in der Ukraine: Berichte unt Dokumente. - Mьnchen, 1962. - S.164 - 415., аналізуючи український визвольний рух, його військово-політичні основи, вдаються до дещо тенденційних оцінок. До небагатьох обЧєктивних праць належить робота польського вченого В. Висоцького Wysocki R. Organizacja Ukrainskich Nacjonalistow w Polsce w latach 1929-1939: Geneza, struktura, program, ideologia. - Lublin, 2003. - 433 s..

Відповідно до диктаторського характеру радянської влади, односторонній підхід радянських істориків до висвітлення проблеми українського націоналізму призвів до навмисного замовчування чи свідомого перекручування історичних фактів, серед яких роботи А. Сенченка Сенченко А. Небезпека нової інтервенції та український фашизм // Знищити український націоналізм на теоретичному фронті: Зб.ст. - К., 1934. - Вип.1. - С.3-25., О. Полторацького Полторацький О. Українські буржуазні націоналісти - найлютіші вороги українського народу. - К., 1953. - 68 с., Ю. Римаренка Римаренко Ю.І.Буржуазний націоналізм та його «теорії» нації. - К.: Наукова думка, 1974. - 383 с. , В. Трощинського Трощинський В. П. Зловісне обличчя неофашизму. - К.: Політвидав України, 1983. - 168 с. та ін.

З початком становлення сучасної української історіографії з'явився інтерес до об'єктивного та неупередженого вивчення теми дослідження, деякі аспекти якої фрагментарно знаходимо у працях О. Полянського Полянський О. Організація Українських Націоналістів: шлях від теоретичних ідей до організаційної практики // Наукові записки. - Серія: Історія. - 2000. - Вип..10. - С.7-19., Р. Пальчевського Пальчевський Р.С. Західноукраїнські руханково-спортивні товариства як база для поповнення рядів УВО-ОУН (20-30-ті роки XX ст.) // Питання історії України: Зб. наук. ст.. Т. 3 / Черні-вецький державний університет ім. Ю. Федьковича. Кафедра історії України; Наук. ред. Ботушанський В.М. - Чернівці, 1999. - С.161-168. , С. Кульчицького Кульчицький С. Ідеологія і практика українського праворадикального руху у довоєнній Польщі (1920-1939 рр.) // Проблема ОУН-УПА: Попередня історична довідка. - К., 2000. - С.7-18., І. Шумського Шумський І. Ідея української державності в моло-діжному русі на західноукраїнських землях у міжвоєнну добу (1930-1939) // Наукові записки Терноп. Держ. Пед. Ун-ту ім. В. Гнатюка. Вип. 7. Серія: Історія: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Алексієвця. - Тернопіль, 1998. - С.78-89..

Програмні документи ОУН, а власне сама програма, частково досліджуються у наукових працях С. І. Кичія Кичій С.І. Програма ОУН 1929 р.: Спроба історико-політологічного аналізу // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. Вип. 4 / Відп. ред. В.А. Смолій. - К., 2000. - С. 156-166. та В. І.Кучера Кучер В. І. Проблема державного устрою в програмах ОУН // Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи: Міжнародна науково-практична конференція. 10-11 листопада 1994 р. / Гол.ред. М.І.Панчук.- К., 1995. - С. 75-79..

Праці, в яких показано роль ОУН у формуванні загонів Карпатської Січі, написані М. Вегешем Вегеш М. Сторінки історії ОУН-УПА в Закарпатті (1929-1939) // Сучасність - 2001 - №2 - С.85-103. та Пальоком В Пальок В.В. Виникнення і діяльність ОУН у Закар-патті в 30-х рр. XX ст. // Українські землі в роки Другої світової війни: Наук.-метод. зб. мате-ріалів конференції (Ужгород, 19 грудня 1997 р.) / Ужгородський державний університет., Упоряд. В. Мельника і Р. Офіцинського. - Ужгород, 1998.-С. 19-29..

Проблему військових формувань ОУН розкривають роботи Трофимовича В. В Трофимович В. В. Історія військових формувань ОУН: 1939-1942 рр. - Львів, 1994. - 71 с.; Трофимович В. В. Україна в роки Другої Світової війни 1939-1945. - Львів, 1995. - 102 с..

Вагомим доробком із дослідження історії Організації Українських Націоналістів є монографія Кентія А. та його історико-архівні нариси. Кентій А. Нарис історії ОУН (1929-1941 рр.) - К., 1998. - С.1-105; Кентій А. Збройний чин Українських Націоналістів 1920-1956: Історико-архівні нариси.- К., 2005.- 329 с.

Цілу низку праць присвятив проблемі військово-політичної діяльності ОУН міжвоєнного періоду український історик І.О.Гаврилів Гаврилів І.О. Військове питання в діяльності УВО-ОУН у міжвоєнний період // Вісник Державного університету "Львівська політехніка". № 344: Держава та армія / Відп. ред. Л.Є.Дещинський. - Львів, 1998. -С.32-40; Гаврилів І.О. Військова та політична діяльність ОУН напередодні Другої світової війни // 1939 рік в історичній долі України і українців: Матеріали Міжнародної наукової конференції 23-24 вересня 1999 р. / Львівський національний університет імені Івана Франка. Гол. ред. Кондратюк К.К. - Львів, 2001. - С. 77-81., який робить цікаві узагальнення, що базуються на історичних джерелах і стали основою для сучасного бачення історії ОУН.

Монографічні дослідження М. Романюка Романюк М.М. Українська преса Північної Буковини (1870-1940). - Львів, 1998. - 200 с., Горевалова С Горевалов С.І. Військова журналістика України: Історія і сучасність. - Львів, 1998. - 338 с., Добоша І. Добош І. Історія української журналістики Закарпаття 20-30-х років ХХ ст. - Івано-Франківськ, 1995. із проблем західноукраїнської преси є вагомим внеском у вивчення означеного питання. Більш наближеною до теми, що досліджується, є праця «Нариси з історії української військової преси». Кость О., Тимчишин О., Федірко К. Нариси з історії української військової преси. - Львів: Світ, 1998.- 355 с.

Націоналістичні видання міжвоєнного періоду знайшли відображення у роботі О. Стасюк «Видавнича діяльність ОУН міжвоєнного періоду» Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН міжвоєнного періоду // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 7 / Відп. ред. Я. Ісаєвич; Упоряд. М. Литвин, О. Аркуша. - Львів, 2000. - С. 377-386..

Протягом 1994-2007 рр. у наукових закладах України була захищена низка дисертацій, автори яких тою чи іншою мірою торкалися різних аспектів означеної теми. У працях К. Бондаренка Бондаренко К. Діяльність організації Українських Націоналістів напередодні і під час Другої світової війни (1938-1945): політичний та військовий аспекти: Автореф. дис… канд. іст. наук: 20.02.22. - Л., 1997. - 17 с., І. Гавриліва Гаврилів І.О. Діяльність українських політичних партій та організацій Західної України в умовах польського окупаційного режиму (1921-1939 рр.): (Військово-політичний аспект): Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Державний університет "Львівська політехніка". - Львів, 1996. - 24 с. , Ю. Юрика Юрик Ю. З Стратегія і тактика ОУН в українському національно-визвольному русі Західної України в 1929 - 1935 рр.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Нац. ун-т "Львівська політехніка". -- Л., 2005. -- 18 с., І. Шандрівського Шандрівський І. Г Військово-політична та наукова діяльність Миколи Капустянського: Автореф. дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Нац. ун-т "Львів. політехніка."-- Л., 2003. -- 20с. зЧясовано процеси творення ОУН, її діяльність в міжвоєнний період, приділено увагу окремим персоналіям, окреслено роль національно-визвольних рухів у житті нації.

До певної міри роль інформаційного джерела відіграли покажчики основних публікацій про діяльність ОУН за авторством Здіорук С. І., Гриневич А. В., Здіорук О. Г. (1945-1998) Здіорук С.І., Гриневич А.В., Здіорук О.Г. Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА : (1945-1998) . - К., 1999. - 173 с. та Лисенко О. Є., Марущенко О. В. (1998-2002 рр.) Лисенко О.Є., Марущенко О.В. Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія: Бібл. покажч. публ. 1998-2002 рр.- К., 2002..

Збройна боротьба ОУН - це невідйємна частина історії українського народу і її потрібно сприймати такою, якою вона була: непримиримою і безкомпромісною, героїчною і трагічною. Сьогодні обйєктивному висвітленню цього явища сприяє відкритість архівних джерел. Якщо в історіографічних джерелах тему показано фрагментарно, то опрацювання фондів багатьох державних та історичних архівів дало можливість дослідити документну базу військово-організаційної діяльності ОУН. Зокрема це фонд Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО): «Краєвий провід ОУН на західноукраїнських землях (1933-1947 рр.) - ф.3833, «УВО» - ф.4331, «Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій та осіб» -ф.4465, «Редакція часопису «Розбудова нації» - органу проводу націоналістів в м. Празі» - ф.4363; Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО): «Центральний комітет Компартії України, 1917-1991рр» - ф.1, «Документи проводу ОУН» - ф.6; архіву ОУН при фундації ім. О. Ольжича в Києві - матеріали про Є. Коновальця, М. Капустянського; Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (ЦДІА): «Прокуратура апеляційного суду м. Львові» - ф. 205, «Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка» - ф. 309, «Митрополит Андрей Шептицький» ф. 364; Державного архіву Львівської області (ДАЛО): «Воєводська команда державної поліції у Львові» - ф.121, «Прокурор окружного суду у Львові» - ф.139, «Львівська політехніка» - ф.27; Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Джерельною базою дослідження також стали опубліковані матеріали, зокрема збірники програмних документів «ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р.» ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. - Б. м., 1955.- 371 с. - (Бібліотека Українського Підпільника; Ч.1.), «Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів» Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів . Т.1. 1927-1930. - К.: Вид-во ім. О.Теліги, 2005. - 479 с., «Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.» Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Документи і матеріали / Упоряд. В Муравський; НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; Центр досліджень визвольного руху. - Львів, 2006. - 420 с. та ін.

Досліджувана проблема значною мірою відтворена в мемуарній літературі. Науково-мемуарним студіям того часу притаманна політична загостреність викладу, значний фактаж матеріалу. Прикладом такої збірки мемуарів, що включала оцінки діяльності провідного кола діячів ОУН, є «Організація Українських Націоналістів: 1929-1954» Організація українських націоналістів 1929-1954: 36. ст. у 25-ліття ОУН. - Б. м.: На чужині, 1955. 447 с..

Матеріали збірника «Євген Коновалець та його доба» Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Фундація ім. Євгена Коновальця, 1974. - 1019 с., автори якого створювали націоналістичну організацію (О. Бойдуник, С. Ленкавський, Є. Врецьона, З. Пеленський та ін.) розповідають про історію зародження ОУН.

Велике значення для вивчення теми має епістолярна спадщина Є. Коновальця Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки...: Невідомі документи ОУН. Рік 1930: (Листування Голови Проводу ОУН Є. Коновальця і секретаря ПРУН В. Мартинця). - К.: Темпора, 2003. - 271 с..

Джерелом для дослідження теми стали публікації націоналістичної преси міжвоєнного періоду: «Розбудова Нації», «Сурма», «Самостійна думка», «Самостійність», «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН», «Вісті», «Голос нації», «Голос», «Молода Буковина», «Наш клич», «Наш світогляд», «Пробій», «Пробоєм», «Рідний грунт», «Студентський вісник», «Українське слово», «Український голос», «Час», «Юнак», «Юнацтво», «Юнацька думка» та ін., на сторінках яких відобразилися проблеми консолідації націоналістичного руху та військово-організаційні питання ОУН. Також використовувалися видання української діаспори («Новий шлях», «Визвольний шлях», «Сучасність»), матеріали в яких торкалися біографій чільних діячів ОУН.

Найзначнішими матеріалами для дослідження стали праці військовиків ОУН: Є. Коновальця «Військовий вишкіл»; М. Капустянського «Військова підготовка ОУН», «Українська збройна сила й українська національна революція», «До питання української воєнної доктрини»; М. Колодзінського «Українська воєнна доктрина», «Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття»; Р. Ярого «Війна і революція», «Зовнішня політика»; О. Гасина «Військовий підручник»; З. Коссака «44 правила життя українського націоналіста» та ін.

Проведений аналіз історіографії та археографічної бази становить стрижень даної дисертації. Їх узагальнення сприяли написанню основного тексту і дозволили в цілому вирішити проблеми досліджуваної роботи.

У другому розділі - «Військово-організаційні питання в документах ОУН» аналізуються офіційні документи Організації Українських Націоналістів за 1929-1939 рр., зокрема документна спадщина, що характеризує військово-організаційну діяльність. Подавши сучасну типологію офіційних документів, можемо стверджувати, що жанри документів ОУН підтверджують глобальність організації і її можливість діяльності на державному рівні. Військовий вишкіл, метою якого була підготовка кадрів для прогнозованого воєнного конфлікту здійснювався за відповідними документами та конкретною системою.

Програмні документи ОУН за своєю суттю та завданнями спрямовані на обґрунтування як політичної так і збройної боротьби за створення Української Держави. Документальну базу І Конгресу можна поділити на два блоки матеріалів. Перший стосується національно-визвольної боротьби та національної революції; другий - розбудови держави, що передбачав державний устрій, соціально-економічні постанови, зовнішню політику, військову, релігійну, шкільну сфери діяльності, культуру і мистецтво. Поставивши своїм головним завданням національно-визвольну боротьбу, ОУН була створена на засаді повної політичної незалежності від інших держав чи народів. «…тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика» Резолюції Конгресу Українських Націоналістів: Проект 1929р. (2 лютого) // Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Документи й матеріали. - Львів, 2006. - С.299. забезпечать здобуття української державності. Чітке окреслення проблематики військового спрямування, яке обговорювалось на Конгресі, подає військова комісія. Вона у своїх протоколах ухвалила основні завдання - визначення ролі військових кадрів у визвольних змаганнях, створення військового центру та видання журналу. Програмні документи військової політики були дієвими до 1939 року на момент прийняття нової програми на ІІ Великому Зборі (Римському), яка відзначалася теоретичними узагальненнями і передбачала збройні сили нації зробити сучасними та регулярними.

Устрій ОУН, прийнятий І Конгресом (02.02.1929 р.), дає підстави говорити не тільки про устрій самої ОУН, але й про устрій майбутньої держави, в загальних питаннях якого зазначалося: «Для Української нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правової організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.» Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів. Т.1. 1927-1930. - К., 2005.-С.159. А у розділі першому, частині г) «військова політика» устрій затвердив воєнну доктрину ОУН, визначив її адміністративний поділ, створивши чітку організаційну структуру військових референтур та Військовий штаб. Завданням ОУН було вирішення двох важливих проблем: перша - розбудова організаційної підпільної структури; друга - підготовка українських народних мас до збройної боротьби. Прийняття та затвердження основних символів українських націоналістів (прапору ОУН, гімну ОУН, «Декалогу», «12 прикмет характеру українського націоналіста», «44 правила життя українського націоналіста», «Молитви Українського Націоналіста», «Присяги Українського Націоналіста») створювало систему моральних законів, які допомагали готувати кадри високоідейних, працьовитих провідників державницьких інституцій майбутньої України.

Затвердивши програму та статут, ОУН повинна була про них оголосити широкому загалу. Таким засобом повідомлення стали маніфест, заява, звернення, відозва, комунікат. Після оголошення основних постулатів діяльності, організаційна робота по військовому навчанню членів Організації здійснювалася постійно, військово-бойові та розвідувальні служби функціонували на основі прийнятих інструкцій, рішень та наказів. Згідно із системою офіційних першоджерел ОУН, можемо стверджувати, що процес документного «дозрівання» в Організації тривав аж до кінця 30-х років.

Важливого значення надавала ОУН національно-патріотичному вихованню молоді в сокільсько-січових, пластових, спортивних осередках. Готували членів ОУН до революційної боротьби й безпосередні військові школи та інструкторські курси в Україні та за кордоном: 1930 р. - Подєбради (Чехія), 1933 р. - Данціг , Берлін та ін. Починаючи з 1934 року, КЕ ОУН організовувала в різних місцевостях ЗУЗ військові вишколи, які мали назву «Зелені кадри».

Військова референтура та штаб ОУН розробляли мобілізаційні та оперативні плани на випадок війни. У 1937-1938 рр. на базі бойової та військово-вишкільної референтур було сформовано Службу Безпеки ОУН, яка окремо організовувала свої вишколи з правил конспірації та розвідки.

Документи свідчать, що військово-патріотичний вишкіл ОУН здійснювався систематично як на базі легальних організацій, так і конспіративно, використовуючи також армії інших держав.

Події в Карпатській Україні стали прологом Другої світової війни. Тому за дорученням Військового Штабу ОУН на Закарпатті з листопада 1938 року М. Колодзінський відпрацьовував докладний план організації військової сили регіону власними засобами. Його підтримала група провідних військовиків (З. Коссак, Р. Шухевич, О. Гасин та ін.), які сприяли створенню дієвої армії -- Карпатської Січі.

Напередодні Другої світової війни ПУН працював над створенням українських військових частин при німецькій армії. Формування та вишколення українського легіону, який мав назву "Берг Бауерн Гільфе (ВВН)", що в перекладі з німецької означало "допомога гірським селянам", відбувалося в австрійській місцевості Зауберсдорф під командуванням полк. Р. Сушка. Це була перша спроба оунівців організувати в складі німецької армії українську збройну формацію.

Таким чином, в даній роботі встановлено, що основні документи нормативно-організаційної діяльності ОУН з військових питань були прийняті на Установчому Конгресі, ІІ Великому Зборі ОУН і знайшли своє практичне втілення у створенні перших військових загонів на Волині, набутті бойового досвіду у воєнному конфлікті на Закарпатті та удосконаленні військових вмінь у рядах німецької армії супроти польських сил. Все це говорить про те, що документи ОУН на той час були досить реалістичними. Вони отримали перспективу в роки Другої світової війни в організаційному оформленні національного підпілля та веденні бойових дій Українською Повстанською Армією.

У третьому розділі «Роль провідних військовиків у розробці воєнної доктрини ОУН» розглянуто діяльність військовиків і їх творчий науковий та публіцистичний доробок; з'ясовано теоретичні основи формування воєнної доктрини напередодні Другої світової війни та її дві концепції; проаналізовано основні праці чільних діячів ОУН з військової референтури Організації.

Керівники ОУН, серед яких було чимало колишніх вояків, глибоко усвідомлювали необхідність творення власних збройних сил. Щодо побудови та організації армії в ОУН існували два діаметрально протилежні погляди. Частина оунівців вважала, що Українська Армія має формуватися як регулярна одиниця в еміграції. Цієї думки дотримувалися М. Капустянський, В. Курманович, Р. Сушко. На підставі узагальнюючих матеріалів українських військовиків М. Капустянський оформив тези організаційних форм збройних сил на перший період визвольних змагань, які були викладені у статті «До питання української воєнної доктрини» у збірнику «Війна і техніка» (1938 р.). Доктрина передбачала, що в разі, якщо відновлення української державності спричинить національну революцію, то «український військовий провід буде творити свою збройну силу на займанщинах». Стаття закінчується конкретними тезами: «По-перше, по формі українська армія творитиметься на зразок окупантських частин із необхідними корективами. Друге: по духу вона буде національною армією зо всіма її додатними рисами. Третє: сувора дисципліна, повне довір'я між старшинами і вояками. Четверте: відновлення славетних стягів визвольної боротьби. По-п'яте: додержання територіальної системи для вояків, старшина з різних земель. Шосте: добре організоване запілля і сильна влада на місцях. Сьоме: в районі операцій регулярних частин та в запіллі - всі повстанчі відділи розв'язуються або реорганізовуються в зглядно загальній системі. Нарешті очолює боротьбу в усіх її ділянках провідник зверхник» До питання української воєнної доктрини // Війна і техніка. - Париж, 1938 . - С.8-10. .

Ген. М. Капустянський одним із перших відтворив широкомасштабну роботу ОУН та виклав її воєнну доктрину. Член ПУН ген. В. Курманович, будучи співкерівником референтури з військових справ брав активну участь у створенні підручника з військового вишколу та був причетний до видання «Начерку підручника для українських старшин і підстаршин», склавши до нього передмову. Полковник Р.Сушко, член Проводу ОУН з 1930 року, проявив себе у військовій роботі серед галицької молоді, українських емігрантських організацій Канади та Америки, у підготовці військових кадрів Українського Легіону в складі німецької армії.

Виразниками партизансько-повстанської концепції творення українського війська були крайовики М. Колодзінський, З. Коссак, Р. Шухевич, О. Гасин, С. Бандера. Відомий військовик ОУН М. Колодзінський у своїй праці «Українська воєнна доктрина» стверджував, що революція нації є тотальною і вона зобов'язує всі сили нації на боротьбу за самостійність. Він називав свою воєнну доктрину націоналістичною, бо вважав, що «в Україні не може бути нічого ненаціоналістичного. Така доктрина дасть тверді моральні й політичні підстави для української армії». «Мусиш боротися, інакше згинеш» Колодзінський М. Українська воєнна доктрина.Ч.1. - Торонто, 1957. - С.22-23.. Основні тези воєнної доктрини М. Колодзінського підтримували: З. Коссак (бойовий референт КЕ ОУН на ЗУЗ у 1930 р.), Р. Шухевич, ( бойовий референт КЕ ОУН у 1930 - 1934 рр.), О. Гасин (військовий референт КЕ ОУН на ЗУЗ у 1935-1936 рр), Р. Ярий (член референтури військових справ ПУНу).

Мілітаризацію ОУН на західноукраїнських землях здійснювали за допомогою так званих експропріаційних, протестаційних та саботажних акцій, замахів на окремих представників польської окупаційної влади, підпалів маєтків польських осадників тощо. Бойові акції ОУН були чітко визначені в структурі Організації.

Основні твердження воєнної доктрини ОУН підтримував полк. Є. Коновалець, не заперечував підготовку національного війська за принципами повстансько-партизанської боротьби, а також підготовку національного війська у складі чужинецьких армій. Балансуючи між цими двома концепціями як голова ОУН, Є. Коновалець насамперед дбав про творення української національної армії - міцної, дисциплінованої, регулярної, яка мала би повернути український народ на шлях збройної боротьби за національну свободу, за державність.

Творчі здобутки військових діячів ОУН, які відзначалися широким діапазоном, глибиною мислення та високим професіоналізмом, стали цінним внеском в організаційну та вишкільну діяльність ОУН міжвоєнного періоду. А навчальні та теоретичні студії на сьогодні є джерелом вивчення військово історичної думки про діяльність Організації 1929-1939 років.

У четвертому розділі «Публікації з військових питань в націоналістичній періодиці» розкрито місце та роль часописів ОУН, що були значним інформаційним доповненням до впровадження військових та організаційних постулатів Організації. «Центральними» або офіційними виданнями вважалися «Сурма» і «Розбудова нації» із присвоєнням їм назви пресових органів ПУН. Статті до «Сурми» на військові теми готував полк. Р. Сушко ( у Празі, а потім у Відні) за допомогою і співпрацею полк. В. Колосовського, ген. В. Курмановича, ген. М. Капустянського та інших військовиків. «Сурма» писала про визвольні рухи в окремих країнах, про тактику вуличних боїв, методики та правила підпільної боротьби, загальні питання вишколу, окремі роди військ. За стилем викладу матеріалу можна припустити, що Є. Коновальцю належить стаття «Армія і революція» (1928. - Ч.3.- С.2-3). Загальні питання вишколу розкриває стаття: «Військове самонавчання» (1931.- Ч.7.- С.1-4); проблему набуття військового досвіду за рахунок чужих держав - «Революційна праця поміж військом» (1930.- Ч.4.- С.1-2); структуру і тактику партизанської боротьби - «Партизанка» (1932. - №8-9. - С.5-8; 1933. - №6. - С.2-4; №7. - С3-7; №8. - С.4-7; №9. - С.4-7; 1934. - №1-2. - С.1-3; №3-4. - С.10-12). Передова стаття «Сурми» «Наш шлях - національна революція» (1929. - Ч.5-6. - С.2) закликала поєднати два напрями військової політики: здійснення визвольної війни регулярними структурами, які повинні формуватися у якійсь третій державі, і підготовку визвольної революції військом, організованим в Україні в підпільних умовах. Цілу серію статей газети присвячено характеристиці окремих родів військ: «Висококаліброві кулемети» (1933. - №11. - С.5-6), «Панцерні вози (авта) і їх поборювання»(1933. - №11. - С.7-8), «Плавальні танки» (1933. - №11. - С.6).

Другим пресовим органом ОУН, який відіграв важливу роль в історії українського організованого націоналізму, була «Розбудова Нації» - ідеологічно-програмна лабораторія ПУН. На сторінках свого офіційного видання ПУН публікував заяви, комунікати, постанови, доручення, інформаційні звіти референтур, в яких окреслювалися основні напрямки діяльності ОУН.

У статті «Військовий вишкіл» (1928.- № 7-8.- С.261-265) Є. Коновалець стверджує, що «для створення боєздатної армії нам треба кадрів вишколених старшин і підстаршин, що були би свідомі величезного завдання, яке покладе на них український нарід».

Передова стаття із криптонімом Е. Л. «Революційна тактика українського націоналізму» (1932.- №.9-10.- С.225-230) розглядає внутрішні і зовнішні мотиви української національної революції та виховний момент революційного шляху. Автор М. Гарт у статті «Війна не вгаває» (1932.- №11-12.- С.276-280) дає характеристику суперечностей тогочасного світу у вигляді воєнних конфліктів і твердить, що українці повинні «розпочати якнайбільше послідовну боротьбу для власної оборони…». Військова проблематика «Розбудови нації» готувала націоналістів до майбутнього збройного повстання.

Сприяти розбудові націоналістичної бази на Західних землях повинна була місцева націоналістична преса -- леґальна та нелегальна. Перемиський тижневик «Український Голос» став легальним органом ОУН, теми статей якого чітко говорили про приналежність видання до Організації: З. П. «Бунт і революція» (1929.- Ч51.- С.1); Костарів Л. «Марево війни» (1930.- Ч.22.- С.2, Ч.23.- С.2).

Націоналістичними були молодіжне видання "Студентський шлях" (1931-1934 рр.) і тижневик "Наш клич" (1933 р.), в яких постійно публікувалися повідомлення з героїчного минулого України (Романенчук Б. «Крути». - 1932. - Ч.1. -С.2-5; Фіголь А. «Крути» - 1933. - Ч.1.- С4-11.); сучасної на той час військової тематики (Романюк А. «Українська чорноморська фльота».- 1933 .- Ч.4-5. - С.99-101). «Наш клич» своїми публікаціями закликав до самостійного майбутнього («Віра у власні сили» - 1933.- Ч.16.- С.1; «До джерел нашого руху» - 1933.- Ч.17.- С.1).

Молодіжні видання «Пробоєм», «Студентський вісник», «Юнацька думка», «Готові», «Молоді друзі», «Пробій» центральними публікаціями подавали теми національної свідомості, духу, ідеї, героїзму та орієнтували молодь на боротьбу за національні ідеали.

Підпільний часопис ОУН «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН» видавався протягом 1931-1934 рр. Часопис «Юнак» був присвячений політичному та військово-бойовому вишколу юнацтва ОУН ( «Військове виховання» - 1933. - Ч.4.- С.10-13; «Дещо про партизанку» -1933. - Ч.6-7.- С.7-10), подавав схеми вогнепальної зброї і ручних гранат, інструкції по використанню вибухових матеріалів та легкозаймистих речовин, про зв'язок у конспірації (Рок «Розвідка у світовій війні» - 1933. - Ч.4. -С.8-10; Рок «Як підбирати розвідчиків». - 1933. - Ч.6-7. - С.6-7.) тощо. В журналі «Юнацтво» практикували статті теоретичного характеру та вишкільно-виховні, хроніки міжнародних подій, а також офіційні матеріали. Статті Іполіт «Деякі прикмети українського націоналіста» (1933. -Ч.2.-С.2-4; Ч.3. -С.2-3; Ч.4-5. - С.4-60; Ч.6-7.- С.3-6.) та Вій «Юнаки! Вправляйте руханку і спорт» (1933.- Ч.3.- С.5-6) пропагували моральну та фізичну готовність молоді до збройної боротьби.

На Буковині першим націоналістичним виданням став журнал «Самостійна Думка» (1931 р.), в якому військова тематика займала чільне місце. Це статті «На власні сили» (1933.- Ч.7-8.- С.228-229) та «Військове самовиховання».- 1931.- Ч.8-10.- С.9-11). Пізніше (1934 р.) в Чернівцях почали видавати тижневик «Самостійність», «Молода Буковина», особливе місце посідав журнал «Пробоєм» - орган Проводу ОУН Закарпаття.

Упродовж 30-х років провідними публіцистами ОУН через націоналістичну пресу були вироблені основні положення націоналістичної доктрини, внаслідок чого український національно-визвольний рух мав вагоме ідеологічне підґрунтя. А молодь отримала теоретичну базу для постійного вишколу, який сприяв підготовці майбутніх борців за волю і державність України.

У висновках стверджено, що після поразки визвольних змагань 1917-1921 рр. представники українського політичного проводу і на рідних землях, і в еміграції, звинувачуючи один одного щодо причин втрати державності, визнали, насамперед, мілітарну поразку. Тому учасники військових подій вирішили готувати український загал до майбутньої боротьби шляхом поширення націоналістичних ідей і створення широкої мережі вишколених військовиків, які мали стати на чолі майбутніх національних збройних формувань.

Через низку офіційних документів Установчого Конгресу та ІІ Великого Збору ОУН, які стали складовою частиною цілісної системи воєнної доктрини українських націоналістів, можемо прослідкувати вишколення військових кадрів. Все це говорить про реалістичність і дієвість нормативних документів ОУН з військово-організаційних питань. Характеризуючи першоджерела ОУН, можемо константувати, по-перше, ґрунтовність організаційної структури, її масовість, далекоглядність планів та перспектив націоналістів, по-друге, чітко прослідковується мета - Самостійна Держава.

ОУН, що визначала себе виразником і провідником нації, засадничо стояла на позиції української державності, тому питання творення українського війська залишалося для Організації завжди актуальним. Серед тих, хто брав участь у військово-історичних та військово-теоретичних дослідженнях були провідники ОУН Є. Коновалець, М. Капустянський, В. Курманович, Р. Сушко, М. Колодзінський, Р. Шухевич, О. Гасин, З. Коссак. Їхній багатий досвід, добра фахова військова освіта та творчі здобутки стали цінним внеском в організаційну та вишкільну діяльність ОУН міжвоєнного періоду. Молоде покоління бойовиків, використавши досвід старших, зуміло втілити в життя створений праобраз збройних сил на практиці, а це Дружини Українських Націоналістів (ДУН), а потім і Українська Повстанська Армія (УПА), яка вела бойові дії партизансько-повстанськими методами в роки Другої світової війни і майже десятиліття після її завершення. А розроблена провідними військовиками ОУН воєнна доктрина українського війська в певній мірі знайшла своє відображення у принципах будівництва сучасних Збройних Сил України через підготовку особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та воєнного мистецтва, військово-патріотичного виховання молоді та особового складу армії на національно-історичних традиціях.

Важливим у плані практичного поширення націоналістичних ідей та консолідації українського суспільства стало для ОУН організування мережі легальних та нелегальних націоналістичних часописів. Механізм розповсюдження цих ідей в різних країнах перебування української еміграції полягав у розгортанні активної діяльності видань - «Сурма», «Розбудова Нації», «Український голос», «Студентський шлях», «Наш клич», «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН», «Голос нації», «Самостійна Думка», «Юнак», «Юнацтво» та інших. Заснування націоналістичних часописів переслідувало конкретні завдання: по-перше, відобразити формування нової української націоналістичної організації в еміграції та краю і засвідчити кількісне та якісне її зростання; по-друге, конкретизацію організаційних засад та консолідацію українського громадянства. Публікації з військових питань виховали ціле покоління українських революціонерів, які стали ядром національно-визвольної діяльності не тільки 1929-1939 рр., а й наступних років.