Бойове застосування новітніх засобів збройної боротьби в локальних війнах 90-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Світова спільнота вже давно "переросла" те розуміння збройних конфліктів, з яким велася друга світова війна. Технічний прогрес сказав своє вагоме слово і тепер навіть "ядерна війна" є вже “вчорашнім днем” у воєнному мистецтві. Якщо баталії Великої Вітчизняної війни нині можна умовно віднести до воєн четвертого покоління, збройні конфлікти з застосуванням ядерної зброї - до п'ятого покоління, то на новітньому етапі йдеться про війни шостого покоління, яскравим прикладом яких стали воєнні дії наприкінці ХХ ст., зокрема в зоні Перської затоки, Югославії.

Обгрунтуванням доцільності проведення даного дослідження є практична відсутність в Україні воєнно-історичних наукових праць з цієї проблематики, де був би узагальнений досвід бойових дій в цих війнах з глибоким аналізом форм та способів їх ведення та розкрито питання застосування і розвитку в них новітніх засобів збройної боротьби тощо.

Актуальність теми полягає в тому, що бої, які відбулися протягом останнього десятиріччя, зокрема в зоні Перської затоки та Югославії засвідчили формування кардинально нових принципів воєнного мистецтва, а їх вітчизняні історики належним чином ще не схарактеризували, не дали всебічної оцінки. Разом з тим досвід застосування засобів збройної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ ст., з урахуванням всіх позитивних аспектів і недоліків, може знадобитися для подальшої розбудови Збройних Сил України та розвитку теорії воєнного мистецтва. Результати проведеного наукового пошуку крім того допоможуть заповнити великі “прогалини” у воєнній історії України.

Таким чином, сутність наукового завдання дисертації полягає в тому, що б на основі узагальнення досвіду бойового застосування новітніх засобів збройної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., з'ясувати основні протиріччя, які існували при їх використанні та висвітлити заходи щодо їх вирішення; розкрити характерні особливості ведення ними бойових дій, виявити тенденції і закономірності цього процесу.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів показати процес застосування та розвитку засобів збройної боротьби у війнах кінця ХХ ст., зокрема в Перській затоці та на Балканах, визначити їх характерні риси й особливості.

Для реалізації визначеної мети дисертант ставить перед собою такі завдання:

1. Проаналізувати історіографію та джерельну базу з обраної теми.

2. Узагальнити досвід застосування засобів збройної боротьби у війнах кінця ХХ ст., зокрема в Зоні Перської затоки та на Балканах, як найбільш характерних для війн шостого покоління.

3. Визначити та проаналізувати основні умови їх розвитку.

4. Дослідити найбільш характерні особливості застосування озброєння і бойової техніки під час воєнних дій в 1991 - 1999 рр.

5. На основі аналізу документальних матеріалів і досягнутих результатів запропонувати можливі напрями використання тогочасного досвіду щодо застосування засобів збройної боротьби в сучасних умовах і визначити перспективи їх подальшого розвитку.

1. Історіографія та джерельна база дослідження

Проаналізовані стан наукової розробки питання та визначена джерельна база дисертації, а також розкрито методологічну основу і алгоритм дослідження. Встановлено, що незважаючи на наявну джерельну базу, зазначена проблема не знайшла висвітлення у вигляді комплексної наукової праці.

Зазначено, що в історіографії процес застосування та розвитку засобів збройної боротьби в локальних війнах другої половини ХХ ст., зокрема в зоні Перської затоки та на Балканах не залишився поза увагою істориків, особливо військових, які з самого початку намагалися з`ясувати для себе причини виникнення такого явища, як воєнний конфлікт;дати йому класифікацію, визначити роль і місце людського фактору, основні шляхи та способи використання в ньому сил та засобів тощо.

Їх праці про сутність і витоки збройних конфліктів, причини їх виникнення і понині залишаються найгрунтовнішими і фактологічно найбільш наповненими.

Важливий фактичний матеріал з даної проблеми представлений у працях відомого вченого В. Еміна, який ввів до наукового обігу великий масив першоджерел, чим значно полегшив умови для подальших студіювань тематики.

Про те, що тема локальних війн стає на теперешній час найактуальнішою, свідчить поява в 90-х роках ХХ ст. цілого напряму наукових досліджень стосовно воєнних конфліктів, кількість яких, починаючи з 1991 р., у різних регіонах планети значно зросла.

Вагомий доробок у цьому аспекті зробили французькі вчені, зокрема Гастон Бутуль, який заснував Французький інститут полемології в Парижі, а також фахівці з Інституту досліджень ненасильницьких відносин в конфліктах.

До провідних центрів вивчення цієї проблематики належать також Інститут дослідження міжнародного миру в Осло (Норвегія), Стокгольмський інститут досліджень проблем миру (Швеція), Товариство дослідників проблем миру та конфліктів при Гамбургському університеті (Німеччина), Центр аналізу конфліктів при Кентському університеті (Великобританія), Центр дослідження миру та конфліктів при Копенгагському університеті (Данія), Центр дослідження соціальних конфліктів (Нідерланди), Центр міжнародної інформації та досліджень миру і конфліктів (Іспанія).

Оригінальний підхід щодо війн та конфліктів демонструють воєнні експерти США та НАТО. Насамперед, вони звертають увагу на воєнно-стратегічні та воєнно-технічні аспекти, поділяючи війни за масштабами та засобами застосування на загальні ядерні; загальні звичайні; ядерні війни на театрі воєнних дій; звичайні війни на театрі воєнних дій. При реалізації своєї стратегії глобального домінування, зіткнувшись із конфліктами більш низького рівня, ніж глобальні війни, американські вчені розробили концепцію воєнних конфліктів різної інтенсивності, в якій охоплено весь їх спектр - від “незначних” війн до глобальної. При цьому війна з використанням ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також загальна війна на театрі воєнних дій визначаються як конфлікт високої інтенсивності; інші війни, що проводяться з обмеженими цілями, належать до конфліктів середньої інтенсивності. Решта акцій, від воєнних до психологічних, об'єднані в конфлікти низької інтенсивності. Критерієм справедливості вважається прийняття рішення на ведення війни законною владою, якщо при цьому відсутні інші засоби досягнення політичних цілей. Вивчення конфліктів на основі їх інтенсивності дозволяє планувати необхідні заходи щодо своєчасного реагування на них ще на етапі зародження.

Представники названих наукових центрів основну увагу зосереджують на комплексному вивченні всіх форм колективних агресивних дій, застосовуючи методи дослідження різних наук: біології, математики, соціології, демографії, психології та ін. Вони визначають способи виміру ймовірності воєнних конфліктів, розраховують їхню можливу періодичність, висувають гіпотези про закономірність подолання війни та встановлення миру. Проте, стосовно нашого питання, залишилося ще багато не з`ясованого.

У нашій державі дослідженням проблем воєнних конфліктів та їх врегулювання займаються потужні наукові центри та установи - Національна академія оборони України, Інститут історі україни НАН України, Український інститут воєнної історії, Національний інститут проблем міжнародної безпеки та Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України.

Ці автори в своїх роботах детально розкрили причини виникнення локальних війн, визначили їх класифікацію, описали хід воєнних дій в цих конфліктах, виявили характерні риси і особливості розвитку стратегії і тактики в них. Однак, щодо конкретного періоду і поставлених питань у нашій дисертації, то комплексного аналізу, де був би узагальнений безпосередньо досвід створення сил і засобів збройної боротьби та їх бойового застосування, саме у воєнних діях кінця ХХ ст., з всебічною характеристикою форм та способів їх ведення, що висвічував би їх новизну, таких робіт немає.

Вагомим доробком у справі розробки українських дослідників теорії воєнного конфлікту і застосуванню у ньому сил та засобів є напрацювання доктора політичних наук Г.Перепелиці, завідувача відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України. Основні наукові погляди на проблему викладені ним у значній кількості робіт. У них автор проаналізував воєнно-політичний конфлікт з точки зору методології його дослідження та врегулювання. Обравши за мету пошук і розробку специфічних критеріїв типології воєнно-політичного конфлікту, визначення рівня їх узагальнення з урахуванням усіх його головних аспектів, вчений запропонував принципово новий підхід при розв'язанні цієї проблеми, а саме довів необхідність розмежування формальної й змістовної класифікації воєнно-політичних конфліктів (об'єкту дослідження).

Ґрунтовну класифікацію воєнних конфліктів, на підставі сукупності найбільш істотних показників, що визначають їх характер, подав у своїх роботах професор кафедри стратегії Національної академії оборони України Г.Костенко. Показники класифікації при цьому формуються з урахуванням спільності їхніх однорідних істотних ознак - правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних. Новизна запропонованої методології полягає в тому, що вона дозволяє перейти від систематизації агресій до класифікації збройних конфліктів. Разом з тим дослідник не ставив за мету розглянути безпосередньо питання щодо бойового застосування засобів збройної боротьби в цих локальних війнах.

Для типології та класифікації воєнних конфліктів, до врегулювання яких могли би бути залучені Збройні Сили України, зокрема на Балканах, найбільш обґрунтованим, на наш погляд, є застосування підходів, запропонованих дослідниками Г.Перепелицею та В.Слипченко. Проте і вони головну увагу звернули лише на загальні аспекти. Визначені нами аспекти розглядаються ними побіжно, що відповідно не дає повної картини їх розвитку.

Також необхідно зазначити те, що деякі важливі дані містяться в політологічних дослідженнях. Правда, в них як правило, наводиться інформація в дуже стислому вигляді, як така, що головним чином тільки ілюструє ті чи інші положення або висновки робіт. Відсутні так звані відкриті праці, котрі б давали узагальнений аналіз щодо створення угрупувань космічних та нетрадиційних засобів збройної боротьби, розвідувально-ударних бойових систем тощо та їх застосування у локальних війнах і збройних конфліктах, висвітлювали процес творення системи військового співробітництва в них. Окремі з цих аспектів висвітлені у студіях О. Пулима, В. Смолянюка, М. Телелима, М. Цюрупи.

Правові засади застосування сил і засобів у вирішенні міжнародних криз та конфліктів викладені у працях М. Карпенка, В. Нікітюка, А. Капта.

Джерельну базу дослідження становлять документи вищих державних органів управління, політичного та військового керівництва України, які висвітлюють заходи щодо участі Збройних Сил України у розвитку світової та регіональної системи безпеки, міжнародного військового співробітництва, застосування підрозділів ЗСУ в процесі врегулювання воєнних конфліктів. Автор відпрацював численні документи галузевого Державного архіву Міністерства оборони України, поточних архівів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, Головного управління кадрової політики та Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України. Широко використані матеріали глобальних та регіональних інформаційних мереж, а саме документи сайтів Президента України (http://www.kuchma.gov.ua), Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua), Кабінету міністрів України (http://www.kmu.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), автоматизованої системи управлінні повсякденною діяльністю військ Міністерства оборони України “Дніпро” (http://www.dod.ua/novini/md.htm), Ради національної безпеки й оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), Національного інституту проблем міжнародної безпеки (http: http://www.niisp.gov.ua), Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України (http://www.niss.gov.ua/welcom.htm), інформаційного центру Міністерства юстиції України (http://www.informjust.kiev.ua/index.html), Центру інформації та документації НАТО в Україні (http://www.nato.int), наукової програми НАТО “Співпраця вчених-науковців задля миру та прогресу” (http://www.nato.int/science). Важливим джерелом інформації є документи ООН по миротворчим операціям до яких є доступ на сайті ООН (http://www.un.org). В якості джерел дисертантом використані офіційні видання державних інституцій, матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України, військових округів (оперативних командувань).

Таким чином, аналіз історіографії, архівних та інформаційних джерел, що стосуються нашого дослідження, дає підстави стверджувати, що питання створення і застосування сил та засобів збройної боротьби у воєнних конфліктах була й залишається однією із визначальних в діяльності ЗСУ. І оскільки цей аспект на даному етапі не знайшов належного висвітлення, то, спираючись на досягнення попередників та наявну джерельну базу, дисертантом зроблено спробу вирішити це завдання.

2. Застосування новітніх засобів збройної боротьби у війні в Перській затоці

Присвячений розкриттю процесу створення і переміщення новітніх засобів збройної боротьби: космічних, авіційних, морських; протиборству засобів повітряного нападу і протиповітряної оборони.

Визначено, що війна в зоні Перської затоки 1991 р. дала значний досвід застосування космічних засобів збройної боротьби як на етапі підготовки до воєнних дій, так і в ході їх. Власне кажучи, США та їх союзники створили єдину глобальну інформаційно-ударну систему, яка застосовувалася на всіх рівнях: стратегічному, оперативному і тактичному. Основними елементами цієї системи були: космічні засоби розвідки, виявлення стартів балістичних ракет, навігації, зв'язку і метезабезпечення.

Космічна розвідка забезпечувала командування багатонаціональних сил даними про склад, розгортання і перегрупування сил супротивника, його технічне оснащення й організацію оборони, розташування, режими роботи і характеристику засобів ППО. За допомогою її визначалися координати командних пунктів, аеродромів, ракетних комплексів, радіо- і радіотехнічних станцій, систем електропостачання, заводів з виробництва зброї і боєприпасів, складів військової техніки, центрів по розробці ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї і т.д., словом, усієї складової інфраструктури Іраку і Кувейту. По суті справи космічна розвідка у війні БНС проти Іраку склала основу технічної розвідки США.

У зоні Перської затоки був отриманий досвід застосування наземно-космічних ударних комплексів. В основі їхньої побудови лежала інтеграція космічної системи виявлення стартів балістичних ракет "Імеюс" і наземного ЗРК "Петріот". Така інтеграція дозволила вперше в історії створити принципово новий клас зброї - протиракетну, що забезпечує об'єктову ПРО. Ґрунтуючись на цьому досвіді, США після війни в зоні Перської затоки приступили до розгортання глобальної системи ПРО на американському континенті в рамках системи СОІ.

Космічна система навігації, "Навстар" забезпечила високу точність виходу літаків на целі в нічний час, коректування траєкторії польоту крилатих ракет повітряного і морського базування, керування в бою екіпажами вертольотів і танків в умовах величезного простору піщаної пустелі.

Супутникова система метеозабезпечення давала командуванню БНС повну інформацію про погоду в районі Перської затоки, яку воно використовувало для коректування планових таблиць польотів, а іноді і для зміни бойових задач екіпажам літаків і вертольотів.

Космічний зв'язок, практично в реальному масштабі часу, дозволяв командуванню БНС здійснювати контроль за діями збройних сил Іраку, забезпечував стійкість і прихованість керування своїми військами і зброєю.

Доведено, що у зоні Перської затоки вперше масово були застосовані новітні засоби збройної боротьби - високоточна зброя. Насамперед - це крилаті ракети морського і повітряного базування, керовані авіаційні бомби, ракети класу "повітря - земля", протирадіолокаційні ракети й ін. Носіями цієї зброї були надводні кораблі і підвідні човни, а також літаки стратегічної і тактичної авіації.

Головну ставку у війні командування багатонаціональних сил зробило на новітні засоби повітряного нападу, у тому числі на літаки-невідимки і засоби РЕБ. По новітніх літаках збройні сили АІК перевершували супротивника в 13 разів, а по вертольотах - у 16 разів.

Новітні засоби повітряного нападу застосовувалися в ході усієї війни в зоні Перської затоки, однак більш широко вони використовувалися на першому її етапі - при проведенні ПНО.

У ході цієї операції нова зброя, разом із засобами РЕБ, забезпечили перемогу засобів повітряного нападу БНС над засобами ППО Іраку і були одним з головних факторів у завоюванні панування в повітрі і, по суті справи, у досягненні перемоги у війні в цілому. Вирішальна роль ЗПН, оснащених високоточною зброєю, дозволила союзникам не просто здобути перемогу над Іраком, а одержати її з мінімальними втратами - 147 чоловік, 36 літаків і 5 вертольотів.

Таким чином, війна в зоні Перської затоки стала початком нової доби у військовій історії - епохи воєн космічних і високих технологій. Вона висвітила пріоритетні напрямки подальшого розвитку збройних сил більшості великих держав світу.

3. Розвиток засобів збройної боротьби в 90-х рр. ХХ ст. та їх застосування у війні в Югославії

Простежені тенденції розвитку високоточної зброї і схарактеризовані способи її використання після війни в зоні Перської затоки.

Автором визначено, що характерною рисою операції "Союзницька сила" стало те, що в ній бої велися переважно з використанням високоточної зброї, частина якої в загальній кількості застосовуваних бомб і ракет досягала 70%. Її застосування стало можливим завдяки створенню і використанню в операції розвідувально-ударних бойових систем (РУБС), основою яких були космічні системи розвідки, навігації, керування і зв'язку й інші, а також повітряні і морські носії високоточної зброї.

Доведено, що основним театром війни в Югославії був повітряно-космічний простір, звідкіля наносилися удари РУБС НАТО по найважливіших військово-економічних об'єктах супротивника (головним чином з метою випробування елементів цих систем, а також високоточної зброї, що поступили на озброєння армії США після війни в зоні Перської затоки). Тоді вперше застосовано стратегічну тріаду літаків-носіїв керованих бомб і ракет: В-2А, В-1В, В-52С удосконаленими (практично новими) ракетами "Томагавк". При цьому, застосовані новітні модифікації літаків тактичної авіації, розвідки і керування, а також морські носії високоточної зброї, що засвідчило значення ВПС і ВМС у сучасних умовах. Вірогідно, що саме ці два види збройних сил у майбутньому будуть представляти основу стратегічних ударних сил найбільш розвинутих держав.

Встановлено, що як правило, дії новітніх засобів збройної боротьби на Балканах носили однобічний характер. Протилітакова система ППО Югославії хоча і була створена, але вона могла вести боротьбу з пілотованою авіацією тільки над власною територією. Протистояти ж високоточним крилатим ракетам супротивника, що діяли на гранично-малих висотах в умовах географічно складної місцевості, вона не могла. Тим більше, тоді, коли зенітні ракетні комплекси (ЗРК), що діяли на принципі активної радіолокації були подавлені засобами РЕБ і з високою точністю вражалися протирадіолокаційними чи тепловими ракетами незалежно від того, залишалися вони включеними чи ні після першого пуску зенітної ракети.

Малоефективним засобом ППО виявилася і зенітна артилерія Югославії, хоча нею було знищено трохи більше 10 крилатих ракет повітряного і морського базування. Діяти ж проти літаків-носіїв, зенітна артилерія не могла, тому що більшість з них застосовували свої засоби поразки не заходячи не тільки в її зону, але й у зону дії зенітно-ракетних комплексів.

Дослідження показало, що у війні в Югославії США застосували на практиці глобальну систему керування зброєю і бойовими системами безпосередньо з Пентагона і штабу НАТО в Брюсселі. Практика застосування нової зброї на Балканах і перспективи розвитку засобів збройної боротьби дають підставу для припущення, що в можливій майбутній війні театром воєнних дій стане територія будь-якої держави, по об'єктах якого наноситимуть не тільки масовані, але і вибіркові удари. За таких умова, названана система керування може бути основною. Крім того, як правило будуть використовуватися переважно звичайні, а не ядерні засоби поразки. Однак, у їх застосуванні головну роль зіграють високоточні боєприпаси, які за своїми вражаючими можливостями наблизяться до ядерної зброї. Значне місце серед них займуть нові, нетрадиційні боєприпаси різного планового призначення.

Сфера воєнних дій з повітряно-космічного простору поступово зміщатиметься в космос. У цьому зв`язку, ймовірно США й інші розвинуті країни будуть надалі створювати і підтримувати постійно діючу інфраструктуру, що включатиме необхідну кількість космічних апаратів різного призначення, як системостворюючу основу розвідувально-ядерних бойових систем.

Висновки

збройний війна бойовий

У дисертації розв`язане важливе наукове завдання, яке полягає в тому, що б на основі узагальнення досвіду бойового застосування новітніх засобів збройної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., з'ясувати основні протиріччя, які існували при їх використанні та висвітлити заходи щодо їх вирішення; розкрити характерні особливості ведення ними бойових дій, виявити тенденції і закономірності цього процесу.

Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи:

1. Проведено історіографічний аналіз, визначено стан нукової розробки теми дослідення, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча питання використання досвіду бойового застосування засобів збройної боротьби та їх розвитку під час війн в зоні Перської затоки та Югославії важливий для розвитку теорії і практики військового будівництва, проте всебічне його висвітлення ще не набуло відповідного висвітлення у вітчизняній воєнно-історичній науці.

2. З`ясовано, що війни в зоні Перської затоки в 1991 р., а потім у Югославії в 1999 р. з'явилися прообразом воєн нового покоління. В них пройшли випробування і вперше були застосовані принципово нові системи зброї і засоби його доставки. Ця зброя відрізнялася від "старої" як за принципом створення, так і особливостями застосування. За багатьма показниками, у тому числі за своїми вражаючими можливостями знищувати цілі одними боєприпасами, вона наблизилася до тактичної ядерної. Імовірність влучення в ціль таких боєприпасів стала наближатися до умовної одиниці. Тому не випадково ця зброя стала називатися високоточною.

3. Доведено, що у минулих двох війнах застосування високоточної зброї йшло в наростаючій. Якщо у війні в зоні Перської затоки її застосовано близько 7% від загальної кількості використаної зброї, то у війні в Югославії вже до 70%. Практично всі пріоритетні цілі на території Югославії були знищені саме ВТЗ.

Ґрунтуючись на досвіді цих воєн, можна виділити ряд рис, характерних для високоточної зброї. До них відносяться: висока точність влучення в ціль; збільшення ефективності поразки за рахунок навігації і підвищення сили вибухової речовини його головної бойової частини; широка уніфікація незалежно від її призначення до того чи іншого виду збройних сил; різке збільшення дальності стрільби - (від прямої видимості до міжконтинентальної); виключення людини з процесу його застосування. Думається, що в сучасних умовах така зброя буде еволюціонувати шляхом удосконалювання названих характеристик і перетвориться у вирішальний фактор збройної боротьби і досягнення перемоги.

4. Встановлено, що основними зразками ВТЗ були керовані авіаційні бомби, а також крилаті ракети повітряного і морського базування. Якщо у війні в зоні Перської затоки такого типу ракети запускалися з дальності до цілі 200-800 км., то у війні в Югославії - вже - понад 1000 км. У той період були випробувані практично нові крилаті ракети, весь політ яких до цілі здійснювався в режимі повного радіомовчання, що помітно підвищувало імовірність подолання ними системи ППО супротивника.

Помітно була модернізована і система наведення ракет на ціль. Якщо, наприклад, у війні в зоні Перської затоки космічна навігаційна система "Навстар" знаходилася тільки на стадії перевірки, то у війні в Югославії вона вже застосовувалася в повному обсязі. Тоді ж КАБ великої дальності дії (до 70 км), а також були випробувані касетні авіабомби (CBU-97) із самонавідними бойовими елементами для поразки бронетанкової техніки. Знайшла також застосування і, так називане, нетрадиційна зброя, заснована на нових фізичних принципах.

5. Визначено, що застосування ВТЗ як у війні в зоні Перської затоки, так і в Югославії стало можливим завдяки створенню і використанню принципово нових систем і засобів збройної боротьби: космічних, авіаційних, морських.

Космічні засоби збройної боротьби в тих війнах відіграли виняткову роль. Якщо у війні проти Іраку вони застосовувалися лише для технічної розвідки, навігації, зв'язки і управління, то у війні в Югославії вони були вже основою розвідувально-ударних бойових систем (РУБС). Космічні засоби військового призначення перетворювалися в системостворюючий військово-технічний інструмент ведення воєнних дій. За допомогою їх здійснювалося керування всіма системами ВТЗ на всіх етапах доставки його до цілі. Так у зоні Перської затоки керування зброєю здійснювалося винятково з КП (наземних, повітряних), що знаходяться на ТВД, а в Югославії США на практиці застосували глобальну систему керування цією зброєю і бойовими системами з КП, розташованими на території власної країни й у штабі НАТО в Брюсселі.

В зв`язку з цим, можна припустити, що США й інші розвинуті країни будуть заздалегідь створювати і підтримувати постійно діючу космічну інфраструктуру, що включатиме необхідну кількість апаратів різного призначення, як системостворюючу основу розвідувально-ударних бойових систем.

6. Війна в зоні Перської затоки, а потім і Югославії підтвердили велику роль авіації в досягненні кінцевих результатів війни. Якщо у війні проти Іраку наземна фаза воєнних дій склала всього 9% від загальної кількості часу війни, то у війні в Югославії воєнні дії за участю угруповань сухопутних військ узагалі не планувалися і не велися. Сфера воєнних дій була перенесена в повітряно-космічний простір. В обох війнах перемога була здобута за допомогою застосування високоточної зброї, засобами доставки якого були повітряні і морські носії. В обох війнах були застосовані нові зразки авіаційної техніки: літаки-невидимки F-117А (в Іракові), F-117А, В-2А (у Югославії). Ґрунтуючись на цьому досвіді, нині удосконалюються не тільки зразки літаків-невидимок ударної авіації, але створюються і випробуються нові літаки-винищувачі, а також крилаті ракети морського і повітряного базування.

7. У ході бойових дій вирішувалися проблеми протиборства між засобами повітряного нападу (ЗПН) і ППО. Перемогу в ній, як відомо, одержали ЗПН. Ця боротьба показала, що у війнах нового покоління наступив кінець системі ППО, створеної на старих, класичних принципах активної радіолокації. Майбутнє залишається за тією системою ППО, в основі якої лежать нові, нетрадиційні принципи виявлення засобів повітряного нападу супротивника, у тому числі і радіолокаційно невидимого.

8 .Виходячи з результатів дослідження, дисертантом в роботі надані можливі напрямки використання досвіду війн у Перській затоці та Югославії в сучасних умовах.

- На наш погляд, ще в мирний час доцільно створювати систему попереджень агресії. Її головними частинами могли б бути підсистеми наземної, повітряної, морської й космічної розвідки.

- В той же час доцільно розвивати засоби ППО, котрі могли б вести боротьбу з засобами повітряного нападу 6-го покоління. В сучасних умовах, як показує досвід локальних війн, засоби ППО 4-го покоління не забезпечують надійне прикриття військ і об`єктів від ЗПН 6-го покоління, оскільки засоби ППО 4-го покоління створені на основі радіолокації, є самознищувальні. Тому є необхідність створення державної системи ПРО, в основі якої були б космічні апарати, які здатні оперативно сигналізувати про можливу ракетну атаку.

- Досвід бойових дій також вказує на необхідність створення єдиної системи органів і пунктів управління. На думку автора, потрібно створити автоматизовану систему управління (в яку входили б космічні, повітряні, наземні - рухомі і стаціонарні компоненти цієї системи)

- У війнах кінця ХХ ст. значно підвищилась роль морально-психологічного забезпечення військ. Це вимагає звернути увагу щодо удосконалення форм і способів організації морально-психологічного забезпечення застосування ЗС України, готувати війська до тих форм і способів ведення бойових дій, які дійсно можуть бути використані евентуальним противником.

Література

1. Ланько О.М. Застосування космічних засобів збройної боротьби у війнах кінця ХХ ст. // Труди академії. - К., 2005, № 57.- С. 125-132.

2. Ланько О.М. Бойове застосування артилерії в Керченсько-Феодосійській десантній операції (26 грудня 1941 р. - 2 січня 1942 р.) // Воєнна історія. - К., 2007. - № 4-6. - С.52-59.

3. Ланько О.М. Характерні риси бойового застосування новітніх засобів збройної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах сучасності // Воєнна історія. - К., 2008. - № 1-2. - С.125-132..

4. Ланько О.М. Особливості протиборства засобів повітряного нападу та протиповітряної оборони в воєнних конфліктах // Воєнна історія. - К., 2008. - № 2-4. - С.89-76.

5. Ланько О.М. Розвиток новітніх засобів збройної боротьби на прикінці ХХ - початку ХХІ ст.: досвід, проблемні питання тенденції // Локальні війни та збройні конфлікти другої половини ХХ ст.: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. - К.: УІВІ, 2004. -С.86-91.

Размещено на Allbest.ru