Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Перетворення в економіці України в 1953-1964 рр.: історіографія проблеми

Лаєвська Юлія Віталіївна

Донецьк 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Гедьо Анна Володимирівна, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділу історії України другої половини XX століття Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, професор Стяжкіна Олена Вікторівна, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Захист відбудеться “05” лютого 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “29” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

1. Загальна характеристика роботи

історіографічний хрущовський реформа промисловий

Актуальність теми дослідження. Зі здобуттям Україною незалежності розпочалося створення якісно нових форм економічного життя. Це зумовлює необхідність детального вивчення історичного досвіду, набутого українським народом у різного роду економічних перетвореннях, у тому числі й у добу «відлиги».

Навесні 1953 р. перед партійно-державною верхівкою СРСР постав виклик, що полягав, у першу чергу, в тиску такого чинника, як спадщина сталінської епохи, однією з основних складових якої було погіршення економічного становища країни й, особливо, умов життя селянства. Відгуком радянського керівництва була нестійка «відлига», що встановилася в умовах доволі гострої внутрішньополітичної боротьби.

1953 - 1964 рр. - один із найбільш успішних і суперечливих періодів радянського відрізку української історії, що усталено визначається, з одного боку, як час звільнення від частини сталінської спадщини, беззаперечного покращення народного добробуту, а, з іншого, він вирізняється зливою поверхових і необачних адміністративних трансформацій. Саме у цей період було надано нового імпульсу намаганню втілити у життя комуністичну доктрину, що за М. Хрущова отримала свою довершеність (радянського зразка) завдяки новим хибним теоретичним конструкціям. Україна, яка не мала власної державної економічної політики, усе ж перебувала на вістрі конкретного втілення реформ у сільському господарстві та промисловості, які нав'язувалися ззовні.

Результатом наукового осмислення трансформацій у народному господарстві хрущовського періоду став значний масив праць, що створювалися протягом півстоліття. Попри важливість теми дослідження та наявність великої кількості публікацій вона залишається недостатньо розробленою в історіографічному плані.

Радянська історіографія була неспроможною неупереджено, глибоко й усебічно висвітлити та оцінити соціально-економічні процеси в УРСР у зазначений час. Але така загальна теза не може перекреслити доробку декількох поколінь вітчизняних учених. Сучасний його розгляд дає змогу з'ясувати ступінь його цінності. Нагальною є також проблема історіографічного аналізу літератури, що була створена на пострадянському просторі і по-новому відображала перетворення в економіці України в добу М. Хрущова. Це визначає потребу систематизації сукупності знань для подальшого їх нагромадження, розвитку соціальної пам'яті та історичної свідомості українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації №0105U004466).

Об'єктом дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, що висвітлювали перетворення в аграрній та промисловій сферах України в 1953-1964 рр.

Предметом дослідження є наукове опанування історії перетворень в економіці України зазначеного періоду, його визначальні напрямки та найважливіші підсумки.

Мета дослідження полягає в з'ясуванні ступеня вивчення перетворень в економіці України в 1953-1964 рр. на основі комплексного аналізу праць вітчизняних та зарубіжних авторів. Відповідно до мети дослідження визначено розв'язання таких дослідницьких завдань:

- дослідити визначальні чинники формування історіографічної ситуації навколо вивчення економічного розвитку України хрущовського десятиліття та їх модифікацію;

- відстежити еволюцію поглядів у системі гуманітарного знання на хрущовські нововведення у народному господарстві країни;

- виявити і проаналізувати основні групи історіографічних джерел з історії перетворень в економіці України у добу «відлиги»;

- оцінити ступінь історіографічного опанування реформ 1953-1964 рр.;

- розглянути розвиток процесу нагромадження історичних знань щодо формування нового курсу аграрної політики СРСР у 1953 р.;

- розкрити сутність поглядів науковців на ліквідацію машинно-тракторних станцій і реорганізацію виробничо-технічного обслуговування колгоспів;

- визначити основні напрями наукових інтерпретацій політики обмеження особистого підсобного господарства селян;

- з'ясувати розвиток наукового знання про створення регіональної системи управління промисловістю України;

- проаналізувати процес пізнання руху за комуністичну працю в індустрії УРСР;

- окреслити напрямки подальшого вивчення господарських перетворень в Україні у добу М. Хрущова.

Хронологічні рамки дисертації зумовлюються специфікою історіографічного дослідження і мають дві площини. Перша з них - сукупність пов'язаних між собою важливих фактів перетворень в економіці України, що охоплюють 1953-1964 рр. (від змін у вищому керівництві СРСР після смерті Й. Сталіна і приходу до влади М. Хрущова до вимушеного його уходу з політичної арени). Друга площина стосується літератури, присвяченої вивченню зазначених подій, що була опублікована протягом другої половини 1950-х рр. - початку ХХІ ст.

Географічні межі дисертаційного дослідження визначаються просторовими особливостями генерування і розповсюдження історичних знань, що зумовлює врахування території України, де в народному господарстві реалізовувалися хрущовські нововведення, та їх відзеркалення в історіографічних джерелах українського походження, а також створених у владних осередках СРСР, наукових центрах Росії, европейських країн та США.

Наукова новизна роботи полягає у сукупності й масштабності поставлених завдань, здійсненні комплексного аналізу висвітлення у науковій літературі (радянській, західній, у тому числі створеній в української діаспорі, а також сучасній вітчизняній та російській) найбільш значущих реформ у народному господарстві України в добу М. Хрущова.

У дослідженні доведено, що процес накопичення та вдосконалення знань про перетворення в економіці України протягом 1953-1964 рр. здійснювався уривчасто і неповно, залежно від політико-ідеологічного чинника історіографічної ситуації, що надало можливість виокремити в ньому чотири періоди.

Автором встановлено значний вплив документів КПРС і радянської держави на розвиток наукового осмислення хрущовських нововведень у народному господарстві країни. Зазначено історіографічний факт певної рецепції поглядів західних дослідників на хрущовські реформи пострадянською українською й російською історичною наукою. Простежено процес відходу сучасних українських та російських дослідників від радянських стереотипів у висвітленні змін в економіці часів «відлиги».

У дисертаційному дослідженні проаналізовано 370 найменувань історіографічних джерел різного походження, що тим чи іншим чином розглядають проблеми хрущовських перетворень в економіці.

Виявлено наукові надбання, окреслено напрямки подальших розшуків - пошук архівних документів, залучення до наукового обігу вже виявлених джерел, а також збирання матеріалів усної історії.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його матеріалів, теоретичних положень і висновків як для подальшої наукової розробки теми, так і для написання праць з історії та історіографії економічного розвитку України другої половини 1950-х - середини 1960-х рр. Дослідження буде корисним при підготовці лекційних курсів та семінарських занять, спецкурсів для вищих і середніх навчальних закладів з історії України.

Особистий внесок автора полягає в розробці актуальної для вітчизняної науки проблеми, яка дотепер не стала предметом спеціального історіографічного дослідження. Висвітлено основні періоди дослідження перетворень в економіці України у 1953-1964 рр. Проаналізовано існуючі в науковій літературі уявлення про реформи у народному господарстві України зазначеного періоду. Вивчено вплив політики й ідеології на зміст та об'єктивність досліджень щодо нововведень у народному господарстві в Україні хрущовської доби. Розкрито стан наукового опанування основних аспектів перетворень в аграрному секторі та промисловості - причини, особливості та результати їх запровадження.

Висновки і результати, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й одержані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, а також на конференціях, зокрема VІ, VІІ, Х підсумкових науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (м. Маріуполь, лютий 2004 р., лютий 2005 р., лютий 2008 р.), VІІ міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Історія та сучасність: погляд крізь віки» (м. Донецьк, травень 2007 р.), ІV та V Всеукраїнських науково-практичних конференціях для студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (м. Маріуполь, листопад 2007 р., листопад 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток наукової думки - 2008» (м. Миколаїв, жовтень 2008 р.).

Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертаційного дослідження викладено в 9 наукових публікаціях, у тому числі 4 - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, загальним обсягом 3,5 друк. арк.

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована меті та основним завданням. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку джерел і літератури (370 позиції). Загальний обсяг нараховує 218 сторінок, із них 180 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його хронологічні й територіальні межі, аргументовано наукову новизну, особистий внесок дисертанта та практичне значення роботи, представлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження», - що складається з трьох підрозділів, проаналізовано історіографічну ситуацію навколо вивчення перетворень в економіці України в 1953-1964 рр., стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано історіографічні джерела, визначено методологічні та методичні засади дослідження.

У підрозділі 1.1 - «Стан вивчення проблеми» - розглянуто історіографічну ситуацію навколо дослідження проблеми, а також присвячений їй історіографічний доробок. Зазначено, що процес накопичення і вдосконалення історичних знань про перетворення в економіці України в 1953-1964 рр. відбувався уривчасто через вплив політико-ідеологічних чинників і відповідну зміну історіографічної ситуації. Саме це надало можливість авторці виокремити у русі історичної наукової думки стосовно хрущовських реформ у народному господарстві наявність чотирьох періодів: перший - від початку вивчення даної сукупності проблем у другій половині 1950-х рр. до позбавлення М. Хрущова влади; другий - із середини 1960-х до середини 1980-х рр.; третій - від другої половини 1980-х - до початку 1990-х рр.; четвертий - бере початок із 1991 р. і триває до сьогодення.

У розумінні історіографічної ситуації у перший і другий періоди одним із вихідних положень є уявлення про розповсюдження у СРСР жорстких принципів партійної дисципліни на сферу інтелектуальної діяльності. Для історичної науки у СРСР ключове значення мали рішення партійних форумів, офіційні висловлювання лідерів КПРС і держави, що мали характер директив і не припускали відхилень у тлумаченні. Змістовно партійно-державні методологічні настанови ґрунтувалися на ідеї побудови комунізму, внаслідок чого розгляд усіх суспільних процесів провадився через призму просування до «світлого майбуття».

У перший історіографічний період актуалізація дослідження тогочасного відтинку історії відбувалася в річищі ідеї розгорнутого будівництва комунізму. У другий період створюється концепція розвиненого соціалізму з розчиненням у ньому хрущовського десятиліття.

Важливою рисою історичних досліджень із жовтня 1964 р. є зникнення згадок про М. Хрущова. Так, на догоду новому керівництву країни і з його благословення здійснювалася спроба вилучення із громадської свідомості пам'яті про цього політика. Позначкою його діяльності, своєрідним сурогатом постаті бувшого радянського лідера став термін «волюнтаризм», застосований у розумінні рішень, що нехтують об'єктивними умовами та науково обґрунтованими рекомендаціями.

Третій період дослідження хрущовського десятиліття характеризується поступовим вивільненням історичної науки від жорстких ідеологічних догм. Історіографії доби перебудови був притаманний розгляд альтернативності в межах так званого «соціалістичного вибору». Пошук владними структурами історичних аналогій перебудові призвів до виділення хрущовського десятиліття як важливого відтинку на шляху до «істинного соціалізму», повернення в суспільствознавчу практику раніше забороненого імені М. Хрущова. У науковому обігу поширилося поняття «адміністративно-командна система», що характеризувало механізм радянської економіки, у тому числі й за часів «відлиги».

У четвертий період із крахом КПРС і утворенням на пострадянському просторі незалежних держав розпочався інтенсивний процес звільнення науковців від політико-ідеологічної заангажованості та переосмислення радянської історії. На зміну доктрині історичного матеріалізму приходять нові методи історичного пошуку (новий стиль історичного мислення), більш об'єктивне зображення подій минулого. В історіографічній ситуації новітнього часу можна виокремити такий політико-ідеологічний чинник, як зацікавлення владних структур, що проводять реформи зі створення ринкової економіки, у розповсюдженні таких трактувань історії радянського суспільства, у межах яких післясталінське десятиліття підтверджувало неможливість його перетворення у ліберальному напрямку.

Особливості розвитку історіографічної ситуації визначили відсутність спеціальних історіографічних праць із висуненням на перший план саме досліджень перетворень в економіці України в 1953-1964 рр. Натомість, здійснювалося вивчення розвитку історичної думки та нагромадження знань стосовно окремих питань теми. Авторкою встановлено, що праці, які містять історіографічні сюжети, можна об'єднати у дві групи: 1) загальні історіографічні роботи, що лише почасти розглядають розвиток наукового доробку про зміни в економіці України в добу «відлиги»; 2) спеціальні історіографічні праці, присвячені окремим питанням або групі споріднених питань.

Першу групу становлять створені протягом другого і третього періодів загальні історіографічні праці, в яких міститься оцінка наукового доробку, що тим чи іншим чином торкався зазначеної проблеми (А. Санцевич, Я. Калакура, «Историография истории Украинской ССР»), а також написані у четвертий період російськими дослідниками В. Дроздовим, А. Трофимовим та українським істориком Ю. Ніколайцем.

До другої групи належать дослідження, присвячені окремим питанням розвитку економіки України в 1953-1964 рр. Протягом чотирьох історіографічних періодів світ побачили праці з аграрної проблематики Л. Беренштейна, В. Юрчука, В. Горака, Я. Калакури, В. Петренка, Л. Єрьоменка, В. Михайлюка, В. Марчука, І. Романюка, «Історіографія розвитку аграрних відносин в Україні у другій половині ХХ століття», «Історіографія, методологія та джерельна база досліджень аграрних відносин в Україні у другій половині ХХ століття». В історіографічних працях радянської доби у цілому позитивно оцінювалося зображення дослідниками аграрної політики СРСР. У пострадянських дослідженнях відзначено неправильність оцінок розвитку сільського господарства і колгоспно-радгоспної системи як єдиного можливого шляху господарювання на селі. Конкретно-історичний доробок у галузі аграрних реформ 1953-1964 рр. у четвертий період, за незначним винятком, історіографами майже не вивчався.

Розвиток наукового знання про основні перетворення у промисловості не став предметом всебічного вивчення. Так, спорадичні спроби історіографічного осмислення господарської реформи 1957 р. здійснено в четвертий період в основному в дисертаціях українських (О. Ворошилов, П. Гордієнко) та російських (В. Дриндін, В. Мерцалов, Л. Семенова, В. Шестаков) істориків.

Спроби історіографічного освоєння великого доробку, присвяченого руху за комуністичну працю знайшли своє вираження у дослідженнях, створених виключно за радянських часів Є. Бейліною, А. Оприщенком, А. Санцевичем. Ці науковці вивчення соцзмагання у промисловості розглядали через призму виняткової значущості робітничого класу, суспільної власності на засоби виробництва, а також під впливом утопії неухильного поступу до «неминучого, прогресивного комуністичного майбуття».

Отже, незважаючи на окремі публікації, вивчення історії наукового опрацювання реформ в економіці України 1953-1964 рр. здійснене з недостатньою повнотою.

У підрозділі 1.2 - «Джерельна база» - проаналізовано історіографічні джерела, що надали можливість виявити процес осмислення перетворень в економіці України в 1953-1964 рр.

Для розгляду комплексу історіографічних джерел застосовано систему розподілу та групування їх за спільними ознаками, що враховує усталену класифікаційну схему джерел, вироблену в джерелознавстві, а також специфіку досліджуваної проблеми: 1) документи державних органів влади; 2) документи політичних партій і організацій; 3) наукові дослідження; 4) навчальні посібники, підручники, науково-популярна та довідкова література; 5) матеріали особового походження.

Першу групу джерел становлять законодавчі акти Радянського Союзу, матеріали сесій Верховної Ради СРСР.

Допоміжну роль у дослідженні відіграли документи Наукового архіву Інституту історії України НАН України, що дозволили з'ясувати окремі особливості історіографічної ситуації в Україні у перший історіографічний період.

До джерел другої групи віднесено документи КПРС, ВЛКСМ, промови і доповіді керівників партії - М. Хрущова, Л. Брежнєва, М. Горбачова. Сформульовані у них положення визначали напрями й характер історичних досліджень.

Третю групу джерел становлять наукові праці - монографії, узагальнюючі дослідження, статті, матеріали конференцій, семінарів, а також рецензії, що розглядали перетворення в економіці СРСР у цілому або ж окремо в УРСР. Ця група джерел є найчисленнішою та найінформативнішою, до її складу входять дослідження радянських (Г. Александренко, Ю. Арутюнян, О. Вікентьєв, М. Вилцан, В. Венжер, І. Волков, З. Лихолобова, О. Мітюков, І. Неліп, В. Петренко, Є. Талан, І. Русинов, Ю. Сиволоб, Г. Сургай тощо), західних науковців (Дж. Боффа (Італія), Н. Верт (Франція), Дж. Хоскінг (Великобританія), У. Таубман (США)), у тому числі представники української діаспори (Я. Білінський, М. Величківський, Б. Винар, І. Майстренко, К. Кононенко), а також праці, створені у пострадянський час в Україні (В. Баран, В. Даниленко, З. Лихолобова, О. Данилін, Г. Кривчик, П. Панченко, І. Романюк, А. Саржан) та Росії (І. Зеленін, О. Зубкова, О. Лейбович, О. Пижиков, В. Шестаков).

Важливим джерелом дослідження є дисертації. У ході пошукової роботи було виявлено й проаналізовано 24 докторські і кандидатські дисертації, у тому числі автореферати наукових праць, захищених протягом чотирьох історіографічних періодів в Україні і Росії. Загалом ці дослідження відображають ті процеси і явища, що були виокремлені як найважливіші перетворення в економіці України 1953-1964 рр. У них віддзеркалювалися особливості історіографічної ситуації періоду створення тієї чи іншої праці.

До четвертої групи входять підручники, навчальні посібники, довідкові та науково-популярні праці з історії України. Ця література відбиває стан історичної науки на момент її створення.

П'яту групу складають матеріали особового походження. Важливою ознакою спогадів М. Хрущова, Л. Кагановича, А. Мікояна, В. Молотова, В. Новикова, М. Байбакова та інших діячів є абсолютна впевненість у власній історичній правоті. Записки про минуле українських керівних партійців - П. Шелеста, О. Ляшка, Я. Погребняка - відрізняються поглядом на перетворення хрущовської доби з позицій інтересів України.

У цілому наявна джерельна база має ознаки репрезентативності, є достатньою для отримання вірогідних наукових фактів, виражає допустимість складання уявлення про розвиток історіографічного процесу в царині наукового опанування перетворень в економіці України у 1953-1964 рр. і надає можливість розв'язати визначені завдання дослідження.

У підрозділі 1.3 - «Методологія дослідження» - розглядаються загальнонаукові принципи та методи, що забезпечили дослідження історії вивчення перетворень в економіці України в 1953-1964 рр. Чільне місце посідають принципи історизму, системності, всебічності, об'єктивності, наступності. Саме ці регулятивні засоби визначали сутнісний бік історіографічного пізнання і спрямовували розвиток науково-дослідницьких дій. Другий компонент методологічного інструментарію становлять методи дослідження - історіографічного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний підхід, системно-структурний аналіз, порівняльно-історичний, біографічний та ін.

Другий розділ - «Відображення у науковій літературі трансформацій в аграрному секторі економіки України» - складається з трьох підрозділів, що розкривають історію дослідження формування нового курсу аграрної політики СРСР 1953 р., історіографію ліквідації машинно-тракторних станцій і реорганізації виробничо-технічного обслуговування колгоспів, а також наукові інтерпретації обмеження особистого підсобного господарства селян.

У підрозділі 2.1 - «Історія дослідження формування нового курсу аграрної політики СРСР 1953 р.» - розглядається процес нагромадження наукових знань про визначальні передумови модифікації державного регулювання сільського господарства та його сутність.

У радянській, західній та пострадянській історіографії склалося стале уявлення про важку ситуацію на селі у СРСР напередодні 1953 р. (від визнання об'єктивних її причин до вродженої хибності радянської аграрної політики), а також усвідомлення неприйнятності існуючого становища посталінським керівництвом держави, що стало одним із витоків перетворень.

Науковці першого історіографічного періоду тлумачили партійні документи, доповіді М. Хрущова, в яких зосереджено увагу на прорахунках попередньої політики стосовно села і селянства. Відобразилися у тогочасній літературі й колізії боротьби за владу на початку «відлиги» (П. Климов, Б. Ковалевський, І. Неліп, М. Хвостін, І. Шульга). За подіями в Україні уважно спостерігали в українській діаспорі. Так, економіст К. Кононенко оцінював становище на селі як «жахливий занепад» на тлі безправ'я України.

У другий період у науковій літературі наголос робився на об'єктивних причинах (труднощі післявоєнного часу, нестача засобів для одночасного розвитку аграрного сектора і промисловості) погіршення становища на селі напередодні 1953 р. (І. Волков, О. Чинчиков), відобразилася й негативна роль суб'єктивного чинника, у тому числі культу особи Й. Сталіна (Є. Талан).

У третій період кризове становище на селі на початку 1950-х рр. пов'язувалося з наслідками впливу адміністративно-командної системи на аграрне виробництво (В. Данилов, І. Русинов, Г. Сургай). Ці міркування отримали розвиток і документальне підтвердження у працях українських (В. Баран, В. Даниленко, І. Романюк) і російських (І. Зеленін, В. Шестаков) дослідників у четвертий період.

Відзначено, що при висвітленні питання про формування нового курсу аграрної політики радянські історики зосередили всю увагу на рішеннях вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС і неправомірно залишали без уваги п'яту сесію Верховної Ради СРСР (5-8 серпня 1953 р.). У третій та четвертий періоди вочевидь під впливом досліджень західних науковців (А. Ноув, Дж. Боффа, Н. Верт), що підкреслювали безпідставність абсолютного протиставлення програм радянських реформаторів, українські й російські вчені звернули увагу на нові аспекти проблеми. Серед них питання пріоритету ініціювання реформ, особистого внеску у формування курсу перетворень Г. Маленкова і М. Хрущова (В. Баран, В. Даниленко, І. Романюк, С. Падалка, О. Зубкова, Ю. Жуков, О. Лейбович, Л. Опенкін, В. Шестаков), боротьби за владу як одного з чинників ідеї реформ (О. Пижиков, У. Таубман).

З приводу результатів здійснення курсу 1953 р. стосовно радянського села закріпилися схвальні оцінки, що проходять через усі чотири періоди вивчення проблеми. Дослідники виокремили його визначальні наслідки до 1958 р. - підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників, збільшення державних асигнувань на потреби села, встановлення більш рівноправних відносин між державою і колгоспами.

У підрозділі 2.2 - «Історіографія ліквідації машинно-тракторних станцій і реорганізації виробничо-технічного обслуговування колгоспів» - проаналізовано процес розвитку наукових знань про передумови, хід і наслідки важливого перетворення в аграрному секторі економіки радянської України. Доведено, що підвалини дослідження реформи становлять висловлювання з цього приводу М. Хрущова, документи ЦК КПРС тощо. Саме радянському лідерові належить ідея зосередити в одних руках усі структури, що обслуговували виробничий процес у колгоспах, яка знаходила, хоч і не беззаперечне, схвалення в усі чотири історіографічні періоди.

Особливістю першого періоду є розгляд науковцями витоків реформи і примарних схвальних результатів - фактів кращого використання купленої колгоспами техніки та дієвості переходу до них кадрів механізаторів (Ю. Арутюнян, І. Білоус, М. Вилцан, І. Кожукало, Б. Ковалевський, А. Кочубей, І. Неліп, С. Трапезников, Ф. Хижук, Г. Шафіонецький). Дисонансом радянському прославлянню реформи виглядали спостереження українського економіста в еміграції М. Величківського, який попереджав, що колгоспника буде пограбовано внаслідок цих перетворень.

У другий період спостерігається реальне збільшення знань про історію реформи. Предметом розгляду стають негативні ознаки перетворення - поспішність при здійсненні, що зачіпала господарства, які не володіли коштами для викупу техніки, підрив ремонтної бази сільського господарства (Є. Талан), зниження оплати праці колгоспників («Історія Української РСР». - Т.8, кн.1. - К., 1979), погіршення використання і зберігання техніки (Л. Єрьоменко), плинність кадрів механізаторів у перший пореформений час (Б. Ковалевський). Усе це трактувалося як вияв суб'єктивізму, що разом з іншими чинниками призвів до погіршення показників аграрного виробництва (І. Волков, В. Петренко). Водночас в окремих студіях було відображено підвищення у пореформений час продуктивності праці у розрахунку на одиницю техніки. Деякі науковці висловлювали думки про те, що більший ефект могло б принести вдосконалення відносин між колгоспами і МТС (М. Вилцан, С. Трапезников).

Встановлено, що західні дослідники, попри негативні результати ліквідації МТС, у цілому не відкидали доцільності цього перетворення для розвитку радянського колгоспного ладу (Р. Міллер, У. Таубман, Н. Верт, Дж. Боффа, О. Янов). Їх оцінки стали відомі науковому загалу у третій і четвертий періоди в Росії та Україні. Саме у цей час частина науковців зображувала реформу як правильну: у середині самої колгоспної економіки почали широко застосовуватися такі категорії, як собівартість, госпрозрахунок, рентабельність, завдано удару по командній системі управління аграрним сектором (В. Баран, П. Саблук, І. Зеленін, В. Шестаков). Чимало вчених дійшло висновку про шкідливість як головне у нововведенні. Більша можливість розпоряджатися засобами виробництва, що їх набули сільгоспартілі, визнавалася ними як суто теоретична. Натомість убачалося посилення економічної залежності сільгоспартілей від держави, одержавлення колгоспів, посилення процесу втрати відчуття господаря у колгоспників (В. Даниленко, І. Романюк, Л. Беренштейн, Ф. Джос, В. Литвин, П. Панченко, А. Саржан, В. Попов).

У підрозділі 2.3 - «Наукові інтерпретації політики обмеження особистого підсобного господарства селян» - аналізується історіографія утисків державою в 1958-1964 рр. особистого підсобного господарства (ОПГ) селян та їх наслідки.

Спостережено наявність у перший історіографічний період у суспільствознавстві певного розкиду думок при висвітленні питань розвитку особистих підсобних господарств селян, викликаного ваганнями державної політики стосовно ОПГ між відданістю марксистському догмату про перевагу громадського виробництва над одноосібним і реаліями суспільного життя, що вимагали нагального покращення народного добробуту (С. Огородник).

Встановлено, що обмеження ОПГ, висловлювання М. Хрущова з цього приводу були живильним середовищем для праць істориків, економістів і правознавців (П. Дорошенко, М. Колганов, Е. Будагов, В. Петренко, І. Черняк), що зосередилися на апології помилкової політики партійно-державного керівництва. Водночас давався взнаки і певний плюралізм, притаманний «відлизі», що дозволяв у рамках панівної ідеології висувати заперечення комуністичній ортодоксалізації, хибному курсу, спрямованому на обмеження особистого підсобного господарства селян (В. Венжер, О. Бабаєва). На негаразди хрущовських експериментів з ОПГ звернули увагу і за кордоном (А. Ноув, М. Величківський).

У другий період учені підкреслювали соціалістичні властивості ОПГ, указували на невідповідність його згортання поточному моменту суспільного розвитку (В. Островський), виокремлювали конкретні негативні наслідки утисків в аграрному виробництві (М. Алексєєв, В. Григоровський, В. Белянов, І. Дьячков, В. Петренко, Ф. Хилюк), серед них - гальмування зростання добробуту трудівників села і міста (Г. Шмельов). Провальні заходи стосовно ОПГ 1958-1964 рр. інколи, усупереч історичній правді, використовувалися як приклад, який наочно підтверджував необґрунтованість засобів розв'язання аграрних проблем М. Хрущовим загалом (Е. Янюк).

У третій період сформувалася подвійна оцінка хрущовської політики стосовно ОПГ. Її позитивним виявом науковці визнавали підвищення матеріальної зацікавленості селян після 1953 р. Це поряд з іншими чинниками спричинило рух аграрного сектора вперед. Хибні кроки вбачалися у проведенні у життя концепції відмирання ОПГ (Ю. Аксютін, О. Волобуєв, З. Калугіна, Л. Опенкін, І. Русинов), розселянюванні сільських трудівників (В. Островський).

Новітні дослідження у визначенні мотивації суб'єктів жорсткого регулювання ОПГ на перше місце висунули посилення прагнення остаточно позбавити селянина статусу господаря (В. Баран, В. Даниленко, Г. Кривчик, П. Панченко, А. Саржан, І. Лубко, С. Москаленко, В. Шестаков), класифікували способи тиску на селянське господарство (В. Марчук). Разом з тим, І. Зеленін доводив відсутність унаслідок заходів проти ОПГ колгоспників значного спаду у виробництві ними сільськогосподарської продукції, а також спростовував міркування про перетворення селянина на робітника з городом на момент відставки М. Хрущова.

Третій розділ - «Вивчення реформ у промисловості України» - складається з двох підрозділів, в яких характеризуються історія вивчення регіональної системи управління індустрією та руху за комуністичну працю як спроби покращення трудової поведінки зайнятих у галузі.

Підрозділ 3.1 - «Розвиток наукового знання про територіальне управління індустрією» - присвячено історіографічному аналізу дослідження переходу до організації керування промисловістю за регіональним принципом по економічних районах через ради народного господарства (РНГ).

Зазначено, що у перший період висвітлення проблеми зосередилося на загальноприйнятих питаннях, яке мало джерелом документи КПРС щодо реформи. У дослідженнях підкреслювалося стримування міністерською системою індустріального розвитку країни (Г. Александренко, О. Вікентьєв, М. Колбенков, Е. Локшин). Знаходили відбиток у науковій літературі й висловлені партійним керівництвом очікування на результати перетворення - поліпшення використання місцевих ресурсів, влаштування справи спеціалізації і кооперування виробництва (І. Вінюков, М. Карпов, М. Горбоватий, І. Дядик, О. Махрачов, А. Кочубей, А. Кузьмич).

Слідом за М. Хрущовим у науковій проблематиці затвердилося усвідомлення загрози «місництва» - дотримання раднаргоспами вузькомісцевих інтересів на шкоду загальнодержавним. Особливістю першого періоду була наявність міркувань щодо потреби спрямування діяльності РНГ у напрямку розширення господарської самостійності підприємств, об'єднань і організацій, широке використання матеріального стимулювання (О. Ліберман).

Доведено, що у другий період наукові знання про характер раднаргоспівського управління промисловістю нівелювалися сприйняттям перетворення як прояву волюнтаризму. Деякі аспекти проблематики РНГ все ж таки відобразилися у невеликих сюжетах у науковій літературі, що містила перелік позитивних рис реформи (сприяла кращому використанню місцевих ресурсів, розв'язанню деяких питань комплексного розвитку економічних районів, підвищенню рівня міжгалузевої спеціалізації і кооперування, організації матеріально-технічного постачання тощо) та її негативних ознак (послаблення централізованого планового керівництва економікою, місництво, підрив запровадження досягнень науки і техніки, зростання управлінського апарату). На думку авторів досліджень другого періоду, хиби перетворення переважали його позитивні риси (А. Рубін, «История социалистической экономики СССР». - Т. VІ. - М., 1980).

У третій історіографічний період було з'ясоване нове розуміння раднаргоспівської реформи. Науковці осягнули її адміністративний характер, що не торкався докорінних чинників виробничих відносин (Ю. Веденєєв, Б. Зембатова, Л. Опенкін).

Протягом третього і четвертого періодів у розгляді перебудови системи управління промисловістю відчувається вплив міркувань західних дослідників, у тому числі емігрантів із СРСР та представників української діаспори (А. Ноув, Я. Білінський, Б. Винар, І. Майстренко, Дж. Боффа, А. Каценелінбойген, Н. Верт, Дж. Хоскінг), що побачили у ній, крім прагнення розв'язати економічні проблеми, ще й намагання М. Хрущова заручитися підтримкою на місцях для підриву впливовості міністерств.

Відзначено, що в українській (О. Ворошилов, П. Гордієнко, В. Баран, В. Даниленко, З. Лихолобова, О. Данилін, А. Саржан, О. Гармаш, Л. Крутова, О. Решетняк, А. Буждежан) і російській (І. Благих, О. Лейбович, В. Шестаков) науковій літературі четвертого історіографічного періоду та мемуарах (В. Молотов, Л. Каганович, М. Байбаков, В. Новиков, П. Шелест, О. Ляшко, Я. Погрібняк) не склалася однозначна оцінка досвіду регіоналізації промисловості. Спостерігається досить таки широкий набір міркувань від цілковитого заперечення реформи до суцільної її апології.

У підрозділі 3.2 - «Дослідження руху за комуністичну працю» - розглянуто наукову розробку однієї з форм соціалістичного змагання, ініційованої у роки хрущовської «відлиги», як прагнення знайти нову мотивацію для людини праці (в умовах виведення зі сфери кримінального права трудових відносин - скасування сталінського антиробітничого законодавства) для розв'язання утопічних завдань.

У перший історіографічний період рух за комуністичну працю розглядався через призму ідей удаваного «розгорнутого будівництва комунізму». Науковцям у реальних наслідках індустріальної модернізації у СРСР (зростання продуктивних сил, покращення умов праці і життя, підйом культурно-технічного рівня трудящих), а також пом'якшенні способу державного управління вбачалася підготовленість до втілення у життя хрущовського гасла «Навчатися, жити і працювати по-комуністичному!» (Є. Бейліна, Л. Рогачевська, Л. Берлін, Х. Славутська).

Зазначено підробленість відомостей про чисельність учасників руху в УРСР, які були введені у громадсько-політичний ужиток вищою партійною інстанцією республіки, непевність джерельної бази праць, що його розглядали.

Прикметна особливість початку другого періоду, за умов залишкового прояву атмосфери «відлиги», - слушні спостереження випадків формалізму (А. Санцевич) і суттєвих вад у русі за комуністичну працю («Історія робітничого класу Українською РСР». - Т.ІІ. - К., 1967). В основному ж участь робітників у цьому русі розглядалася як конкретний вияв творчої активності і засіб її розвитку (О. Мітюков, В. Романцов).

Встановлено факт украй обмеженого кола ударників руху, чиї трудові досягнення стали предметом розгляду у працях науковців на тлі офіційно задекларованих мільйонів його учасників. У цілому за радянських часів це явище невиправдано піддавалося не так науковому аналізу, як майже суцільній глорифікації.

У третій період започатковано критичне осмислення пояснення його причин, ходу та результатів (Ю. Сиволоб, В. Зоц, О. Капто). Пострадянська традиція у суспільствознавстві здебільшого визнає тупиковість неринкового господарства і через це поширює на його невід'ємний елемент - соціалістичне змагання - ознаки безперспективності разом із широкою варіацію негативних характеристик (П. Панченко, А. Саржан, Л. Мазітова, А. Соколов, В. Тяжельникова, І. Сагателян).

Звичайно ж, міркування сучасних істориків не виключають існування реальних випадків трудової і побутової поведінки, які у свій час оцінювалися як рух за комуністичну працю, а також щирої колективістської атмосфери в окремих виробничих колективах (З. Лихолобова, О. Данилін, Б. Грушин).

Разом із тим, сучасна наукова література майже не відобразила його бачення як спроби покращення трудової поведінки робітників промисловості і морального стану суспільства, що тільки-но вийшло з-під гніту сталінської диктатури.

Висновки

У висновках до дисертації викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист:

· У накопиченні і вдосконаленні історичних знань про перетворення в українській економіці в 1953-1964 рр. простежуються чотири періоди: перший - від початку вивчення даної сукупності проблем у другій половині 1950-х рр. до усунення М. Хрущова від влади; другий - із середини 1960-х до середини 1980-х рр.; третій - від другої половини 1980-х - до початку 1990-х рр.; четвертий - від 1991 р. і до сьогодення.

· Аналіз наукової літератури радянської доби виявив положення, що не відповідають сучасному рівню розвитку історичної науки, а також питання, пов'язані із перетвореннями в економіці України в 1953-1964 рр., що не дістали вирішення. Цим зумовлено науковий пошук у плані оновлення застарілих уявлень і розв'язання проблем розвитку пізнання хрущовських реформ у народному господарстві країни.

· Під час кожного історіографічного періоду науковий розгляд проблеми обумовлювався характером історіографічної ситуації. Відповідно до цього висновки у наукових дослідженнях узгоджувалися з політико-ідеологічною кон'юнктурою того часу, коли вони створювалися. У радянські історіографічні періоди вплив політико-ідеологічних чинників виявлявся у жорсткій залежності методологічних основ, концептуальних конструкцій, тематики досліджень від влади та її пріоритетів. Для літератури, що побачила світ у роки «відлиги», властивими були певні паростки ідейного плюралізму у поглядах на об'єкти хрущовських перетворень, що пов'язується з моральним вибором науковців, які не бажали перетворюватися на завзятих прихильників сформульованих владою постулатів суспільного розвитку. Починаючи з третього періоду, простежується вивільнення вітчизняних і російських дослідників від узвичаєних радянських шаблонів у висвітленні розвитку економіки та змін у ній за часів «відлиги».

· Розсудливий аналіз хрущовських перетворень в економіці було здійснено західними науковцями, які від самого початку вивчення проблеми звернули увагу на внутрішньополітичну боротьбу як один із чинників виникнення реформ. При цьому українські науковці-емігранти - сучасники реформ, залишаючись у річищі думок західної гуманітаристики, прагнули побачити у них рух у напрямку зростання автономного статусу України. Із поваленням М. Хрущова вчені - представники західної української діаспори - висвітлювали його нововведення на тлі вболівання за долю України, плекання надій на покращення її становища як колоніальної складової радянської імперії. Міркування західних науковців стали набутком вітчизняного суспільствознавства.

· У радянській історіографії спостерігається стале уявлення про важке становище у сільському господарстві країни на момент приходу до влади післясталінського «колективного керівництва». Цю тезу і, у значній мірі, її аргументацію успадкували сучасні українські і російські науковці. При висвітленні питання про формування нового курсу радянські історики віддавали пріоритет вересневому (1953 р.) пленуму ЦК КПРС, неправомірно залишаючи у тіні п'яту сесію Верховної Ради СРСР (5-8 серпня 1953 р.). Такий вияв тенденційності подолано у новітніх дослідженнях.

· У вивченні реорганізації виробничо-технічного обслуговування колгоспів і ліквідації машинно-тракторних станцій виокремлюються три ознаки. З одного боку, своєрідність висвітлення перетворення виявилася у позитивному розгляді протягом чотирьох періодів зосередження в руках сільгоспартілей усіх обслуговуючих виробничий процес структур. З іншого, починаючи з другого періоду, одночасно з цим розкривалися хиби перетворення - в основному підрив економіки колгоспів. У четвертий період дослідники вбачали у цьому нововведенні подальше одержавлення колгоспно-кооперативної форми власності.

· У наукових інтерпретаціях політики обмеження особистого підсобного господарства простежується еволюція від обґрунтування необхідності заходів у цьому напрямку до визнання тупикового характеру утисків. Позитивний результат наукової діяльності сучасних істориків полягає у тому, що вони розкрили мотивацію суб'єктів жорсткого регулювання ОПГ - прагнення остаточно позбавити селянина статусу господаря. Окремо у вітчизняній історіографії сформульовано положення про дискримінаційну політику держави щодо українського села, у межах якої здійснювалися наміри партійно-державної верхівки стосовно особистого підсобного господарства. Разом із тим, у сучасній літературі відобразилося уявлення про життєздатність і ефективність особистих селянських господарств.

· Науковий розгляд реформи управління промисловістю 1957 р. ще перебуває на початковій стадії. Дослідження першого періоду, присвячені зазначеному перетворенню, відзначаються застарілістю. У другий період його розгляд відбувався побіжно, з огляду на «волюнтаризм», яким брежнєвське керівництво затаврувало одне з найбільших перетворень М. Хрущова. Починаючи з третього періоду ця новація була осмислена як цілковито адміністративна. У четвертий період вивчення раднаргоспів повільно розгортається у двох самостійних площинах - дослідження економічної політики і вивчення рад народного господарства як територіальних органів управління промисловістю.

· Дослідження руху за комуністичну працю, як реформи з покращення трудової поведінки робітників промисловості, протягом двох перших історіографічних періодів уявляється найбільш заідеологізованою ділянкою наукової розробки хрущовських реформ. Тут накопичився значний масив літератури, що інтерпретувала неіснуючі у широкому масштабі почини на базі підроблених джерел. Таке становище у цілому було усвідомлене науковцями у третій і четвертий періоди.

Проведене автором дослідження дає можливість сформулювати деякі практичні рекомендації:

необхідно продовжити пошук архівних документів та матеріалів регіонального рівня, що стосуються перетворень в економіці України у 1953-1964 рр., які дозволять розв'язати багато питань конкретно-історичної проблематики, зокрема особливостей та результатів їх реалізації;

перспективним напрямком для формування джерельної бази реформ зазначеного періоду є видання вже виявлених архівних матеріалів, що стосуються порушеної проблеми, оскільки це сприятиме активізації дослідницької діяльності;

очевидна потреба залучення для дослідження руху за комуністичну працю джерел усної історії.

Список публікацій автора за темою дисертації

1. Формування нового курсу аграрної політики СРСР у 1953 році в радянській і сучасній історіографії // Історичні і політологічні дослідження: Матеріали VII міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Історія та сучасність: погляд крізь віки», присвяченої 70-річчю Донецького національного університету / Головний редактор П.В. Добров. - Донецьк: ДонНУ, 2007. - №3/4 (33/34). - С.77-82.

2. Розвиток промисловості Донецької області у 1953-1964 рр.: історіографія проблеми // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей / Головний редактор З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 2008. - Кн.15/16. - С.392-405.

3. Рух за комуністичну працю у промисловості УРСР у хрущовську добу: історія вивчення теми // Схід: Аналітично-інформаційний журнал / Головний редактор В. Білецький. - 2008. - №5 (89). - С.68-73.

4. Державна політика щодо особистого підсобного господарства селян у період хрущовської відлиги: історіографія проблеми // Історичні і політологічні дослідження / Головний редактор П.В. Добров. - 2008. - №1-2. - С.148-153.

5. Історична наука періоду хрущовської «відлиги» про тогочасний розвиток сільського господарства // Актуальні проблеми науки та освіти: Матеріали VІІ підсумкової (2004 р.) науково-практичної конференції викладачів МДГУ: Зб. наук. праць / За редакцією К.В. Балабанова. - Маріуполь: МДГУ, 2005. - С.137-138.

6. Історіографічна ситуація навколо вивчення економічного розвитку України 1953-1954 рр.: вплив ідеологічних чинників // Збірник матеріалів ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність». 30 листопада 2007: [у 2 ч.]. - Маріуполь: МДГУ, 2007. - Ч.1. - С.56-58.

7. Історіографія вивчення управління промисловістю і будівництвом Донецької області у період раднаргоспівської реформи (1957-1965 рр.) // Актуальні проблеми науки та освіти: Збірник матеріалів Х підсумкової науково-практичної конференції викладачів МДГУ: Зб. наук. праць / За редакцією К.В. Балабанова. - Маріуполь: МДГУ, 2008. - С.134-136.

8. Спроба покращення трудової поведінки робітників промисловості у роки відлиги у сучасній історіографії // Розвиток наукової думки - 2008: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Миколаїв, 2008. - Т.1. - С.13-17.

9. Відображення політики щодо особистого підсобного господарства у радянській гуманітаристиці відлигового часу // Українська державність: історія і сучасність: Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (28 листопада 2008 р.) / Під загальною редакцією К.В. Балабанова. - Маріуполь: МДГУ, 2008. - С.53-55.

Анотація

Лаєвська Ю.В. Перетворення в економіці України в 1953-1964 рр.: історіографія проблеми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2008.

Дисертація є комплексним історіографічним дослідженням перетворень в економіці України в 1953-1964 рр., причини, хід і результати яких відбилися в документах КПРС, науковій і науково-популярній літературі, мемуарах.

Запропоновано вирізняти у процесі накопичення і вдосконалення історичних знань про перетворення в українській економіці у 1953-1964 рр. чотири періоди. Розкрито досягнення вітчизняних і зарубіжних науковців у пізнанні трансформацій в аграрній і промисловій сферах країни. Показано неповноту наукового з'ясування феномена хрущовських реформ у зв'язку з переважно вузькою у радянський час їх інтерпретацією, а також через дефіцит досліджень, присвячених окремим питанням новацій у народному господарстві.

Ключові слова: історіографія проблеми, історіографічна ситуація, М. Хрущов, перетворення в економіці України.

Аннотация

Лаевская Ю.В. Преобразования в экономике Украины в 1953-1964 гг.: историография проблемы. - Рукопись.