Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 930 (477) - 054. 57 ”18/20”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ГРЕЦЬКІ ГРОМАДИ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVII - ПОЧАТКУ ХХІ СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

КАПІНУС Олена Леонідівна

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор історичних наук, доцент Гедьо Анна Володимирівна, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, доцент Романцов Володимир Миколайович, завідувач кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету

кандидат історичних наук Цвигун Оксана Анатоліївна, доцент кафедри соціально-гуманітарних наук Донецького державного інституту здоров'я, фізичного виховання і спорту

Захист відбудеться “ 05 ” лютого 2009 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корп., ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк - 55, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “26” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед різноманітних напрямків сучасної української історіографії окреме місце посідають грецькі студії. За роки незалежності України вони оформилися в потужну, динамічну й певним чином інституціалізовану галузь вітчизняної історичної науки. Неабиякий вплив осередків грецької діаспори на економічне й культурне життя окремих українських теренів, рівень і плідність взаємозв'язків з оточуючим середовищем, феномен юридично формалізованих і суспільно організованих грецьких громад, інтенсивність процесу етнокультурного відродження на сучасному етапі зумовлюють постійний дослідницький інтерес до проблем історичного розвитку греків України. І вітчизняна історіографія сьогодні певним чином компенсує той брак уваги до грецької проблематики, що спостерігався у радянські часи, коли етнічний аспект історичного процесу дещо нівелювався, а проблеми розвитку національних меншин (і не тільки греків) майже не розглядалися.

Сьогодні результатами студіювання проблеми вже є як узагальнюючі праці з історії греків в Україні (чи історії певних грецьких осередків), так і роботи, що висвітлюють окремі аспекти життєдіяльності грецьких спільнот (культурно-просвітні, економічні, благодійні тощо). З урахуванням цих напрацювань можна говорити вже про великий і різноплановий масив наукової літератури, що потребує історіографічної систематизації й аналізу.

Особливу роль з-поміж інших грецьких осередків, які в різні часи існували на українських теренах, відігравали громади м. Ніжина та Північного Приазов'я.

Ніжинська грецька громада, що постала наприкінці XVII ст. як церковне братство, згодом набувши виразного купецького характеру, протягом понад півтора століття була вагомим чинником економічного життя України. Користуючись сприянням гетьманської, а потім і царської влади грецька громада Ніжина перетворилася на юридично виокремлену самоврядну спільноту з широким спектром повноважень та привілеїв і становила певний соціокультурний феномен у конкретно-історичних умовах кінця XVII - початку XIX ст. І хоча із ліквідацією автономних структур у середині ХІХ ст. громада занепадає і поступово асимілюється, особливий слід, що його залишили ніжинські греки в торгівельно-економічному та суспільному розвитку України, і досі привертає до них увагу дослідників.

Грецька громада Північного Приазов'я (в літературі використовується також визначення «маріупольські греки») утворилася в 1780 р. внаслідок переселення християн із Криму, що його ініціював російський уряд, і характеризувалася наявністю двох лінгвістично відмінних субетнічних груп - урумів (самоназва греків, які послуговуються тюркськими діалектами) та румеїв (вживали діалекти, близькі до новогрецької мови). Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. маріупольські греки, як і ніжинські, також мали юридично санкціоновані автономні структури, які здійснювали самоврядні функції в межах особливої національно-територіальної одиниці - Маріупольського грецького округу. Компактне розселення, відносно велика чисельність і переважно сільський характер проживання цієї громади обумовили той факт, що вона і після ліквідації етнічної автономії меншою мірою, ніж грецька спільнота інших регіонів України, зазнала асиміляційних процесів. Тому у ХХ ст. саме приазовським грекам судилося посісти центральне місце в історичному бутті грецької діаспори України. На них, перш за все, була спрямована політика коренізації, яка проводилася радянським керівництвом країни у 20-х - 30-х рр. ХХ ст. Саме представники приазовської грецької інтелігенції за часів десталінізації здійснювали спроби відновити функціонування певних елементів національної культури. На сучасному етапі приазовська грецька спільнота, що становить 77,5% усіх греків України, є основним центром національно-культурного відродження грецької меншини.

Чисельність, масштаби впливу на економічне, культурне та громадське життя регіону, наявність у певний період автономних структур етнічного характеру зумовлювали суспільну вагомість грецького чинника в Україні саме у його ніжинському та маріупольському втіленні, що й відбивалося на пріоритетах історіографії. Історії ніжинських та маріупольських греків присвячено чимало монографій і наукових статей, в яких ці громади є основним предметом дослідження. Це вигідно вирізняє даний науковий доробок від стану вивчення інших грецьких осередків України (наприклад, львівського чи одеського), що має здебільшого фрагментарний характер. А, відтак, системний, предметний, науковий аналіз історіографії греків України уможливлюється лише за умови спрямування дослідницького погляду на особливості студіювання двох найвідоміших грецьких спільнот - ніжинської та північноприазовської.

Об'єктом дослідження є праці й окремі наукові узагальнення, присвячені історії грецьких громад України кінця XVII - початку XXІ ст. .

Предметом наукового пошуку виступає висвітлена в них проблематика, характер та глибина осмислення подій, ступінь фактографічної насиченості описуваного історичного процесу, рівень дослідження теми у цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової теми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації - Г-05/18; №0105U004466).

Автор ставить за мету з'ясувати ступінь дослідження історії греків Ніжина та Північного Приазов'я на основі комплексного історіографічного аналізу праць дослідників ХІХ - початку XXI ст.

У зв'язку з цим постають наступні дослідницькі завдання:

– охарактеризувати стан наукової розробки теми, специфіку та інформативні можливості джерельної бази, визначити методологічну основу дослідження;

– дослідити вплив суспільно-політичних умов на розвиток історіографії грецьких громад;

– визначити місце історії греків Ніжина та Північного Приазов'я у працях дослідників ХІХ - початку XXI ст., проаналізувати їх погляди щодо проблеми утворення відповідних грецьких осередків, їх економічної діяльності, політико-правового статусу та духовного життя;

– з'ясувати особливості відповідної історіографії радянських часів, показати основні підходи до висвітлення історичних аспектів розвитку грецької меншини;

– проаналізувати процес становлення елліністичного напряму в українській історичній науці на сучасному етапі, визначити й охарактеризувати основні тематичні та методологічні пріоритети українських істориків-елліністів щодо досліджуваної проблеми;

– окреслити домінуючі тенденції та стереотипи вивчення проблеми на різних історичних етапах;

– визначити перспективні напрями подальшого наукового пошуку.

Хронологічні межі дослідження визначаються у двох аспектах - історичному й історіографічному. Згідно з історичним критерієм, нижня межа дослідження датується кінцем XVII ст. й обумовлена періодом надання гетьманським урядом перших універсалів на привілеї грецьким купцям Ніжина. Верхня межа дослідження (початок ХХІ ст.) дозволяє залучити до історіографічного аналізу праці з проблем сучасного розвитку еллінізму в Україні, новітньої історії приазовських греків. Адже, враховуючи нерівномірність існування хронологічних меж грецьких громад Ніжина і Північного Приазов'я, а саме занепад та асиміляцію ніжинської грецької спільноти з середини ХІХ ст. і, натомість, збереження й подальший розвиток грецької меншини Північного Приазов'я у ХХ ст., аналіз вивчення історії греків України ХХ століття має своїм предметом роботи, присвячені приазовським грекам.

Нижня межа обраного історіографічного періоду (30-ті рр. ХІХ ст.) зумовлена виходом робіт А.Скальковського, перших систематизованих історичних творів, де висвітлювалися окремі аспекти досліджуваної проблеми й робилася спроба типологізації грецьких поселень. Верхня межа (початок ХХІ ст.) дозволяє простежити еволюцію, динаміку, результативність та особливості історіографії грецьких громад, показати кількісні та якісні зміни у вивченні проблеми на різних історичних етапах і процес оформлення грецьких студій у самостійний напрям вітчизняної історичної науки.

Територіальні межі дослідження також мають два виміри. Спрямування дослідницького погляду на два грецькі осередки - ніжинський та північноприазовський - пояснюється тим, що саме вони найчастіше привертали увагу дослідників, які створили історіографічний матеріал, необхідний для наукового аналізу.

Визначення територіальних меж роботи пов'язане із тим, що дослідження різних аспектів етнічної історії греків Ніжина та Північного Приазов'я здійснювалося у наукових центрах Російської імперії, Радянського Союзу, у т.ч. УРСР, незалежної України. Враховуючи високий ступінь гомогенності наукового та науково-організаційного процесу за часів Російської імперії та СРСР і задля більш широкого контексту висвітлення проблеми ми залучили до історіографічного аналізу деякі праці російських та радянських дослідників, які не є представниками української історичної науки, але зробили вагомий внесок у дослідження грецьких громад України.

Наукова новизна роботи:

- уперше у науковому дослідженні вивчено і систематизовано комплекс основних наукових праць із питань етнічної історії греків Ніжина та Північного Приазов'я;

- залучено широкий спектр новітніх напрацювань вітчизняної історичної елліністики, які ще не були об'єктом історіографічного аналізу;

- виділено та аргументовано етапи розвитку історіографічної традиції досліджуваної проблеми;

- здійснено порівняльний аналіз напрямків та пріоритетів дослідницького пошуку щодо греків Ніжина й Північного Приазов'я та простежено їх еволюцію у відповідності до змін суспільно-політичного контексту. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання основних положень та висновків дисертації для подальшої розробки проблем, пов'язаних із вивченням історіографії історії етнічних меншин України. Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці спецкурсів, окремих лекцій та узагальнюючих праць з історії грецької етнічної спільноти в Україні.

Особистий внесок дисертантки полягає в узагальненні та систематизації наукового доробку з історії грецьких громад України, з'ясуванні тенденцій, напрямків, закономірностей вивчення грецьких спільнот Ніжина та Північного Приазов'я в різні історичні періоди, встановленні наявності певної інерції наукових стереотипів щодо вибору проблематики й методології дослідження проблеми та продемонстровано шляхи її подолання.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, а також на конференціях, зокрема, на VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2005» (м. Дніпропетровськ, 7-25 лютого 2005 р.), VII Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Історія та сучасність: погляд крізь віки», присвяченій 70-річчю Донецького національного університету (м. Донецьк, 24-25 квітня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток еллінізму в Україні у XVIII-XXI ст.» (м. Маріуполь, 21-23 травня 2007 р.), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (м. Маріуполь, 30 листопада 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 9 публікаціях, із них 5 у фахових виданнях, визначених переліками ВАК України. Загальний обсяг публікацій - 2,7 друк. арк. Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які мають розподіл на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (374 позиції). Основний текст дисертації становить(18) сторінок.

грецький громада елліністика історіографічний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його хронологічні межі, з'ясовано наукову новизну та практичне значення розробки теми, зазначено апробацію результатів роботи.

У розділі І - «Стан вивчення проблеми, джерельна база та методологія дослідження», - який складається з трьох підрозділів, проаналізовано ступінь наукової розробки теми, охарактеризовано особливості джерельної бази дослідження та обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1 - «Стан вивчення проблеми» - історіографічний доробок із проблеми класифіковано за хронологічним критерієм і поділено на три групи: фрагментарні історіографічні екскурси істориків ХІХ - початку ХХ ст., оцінки напрацювань попередників представниками радянської історичної науки, сучасні елліністичні студії історіографічного характеру.

На першому етапі звернення до наукового доробку попередників ще не мало систематизованого та впорядкованого вигляду, а становило лише епізодичне згадування в контексті розгляду окремих дискусійних питань, як-то етногенез маріупольських греків, виникнення двомовності, інших проблем етнолінгвістичного та етнокультурного характеру. З одного боку, така ситуація була природною, адже студіювання історії грецьких поселенців щойно розпочалося, вона розглядалася переважно у широких контекстах «історії Малоросії» чи Криму, не посідаючи в наукових студіях провідного місця, що не дозволяло відкластися достатній для історіографічного аналізу кількості матеріалу. З іншого боку, поступове накопичення результатів дослідницького пошуку протягом ХІХ ст. надавало підстави для проведення хоча б первісної історіографічної синтези. Утім, навіть на початок ХХ ст. такі екскурси були поодинокими.

Фрагментарність історіографічного дискурсу проблеми була характерною й для радянських часів. Проте, варто зазначити, що у цей період (окрім 20-30-х рр. ХХ ст.) історія етнічних меншин узагалі не була предметом комплексного, широкого студіювання. Монографія С.Ялі «Греки в УСРР», що є першою і єдиною (за радянських часів) спробою всеосяжного висвітлення питання історії греків Приазов'я з кінця XVIІІ ст. до початку 30-х рр. ХХ ст., значною мірою ґрунтується на роботі «Мариуполь и его окрестности». Але С.Ялі, розробляючи нову, класову концепцію історичного розвитку маріупольських греків, часто вдається до відповідної інтерпретації фактів, викладених його попередниками. Погляди дослідників дореволюційної доби у цього автора наражаються на відверто заангажовану критику, а самі науковці фігурують під деперсоніфікованими ярликами «буржуазні історики», «попівська історіографія» та ін.

Виняток серед загальної тенденції ігнорування або ідеологічної заангажованості історіографічних пошуків становлять розвідки К.Харламповича. Він визначив внесок кожного історика у дослідження проблеми, систематизував у хронологічній послідовності всі найбільш змістовні згадування про греків Ніжина, утім, мало дбаючи про те, щоб якось диференціювати наукові праці, огляди мандрівників, мемуарну літературу, збірки джерел тощо.

Урізноманітнення наукового пошуку за часів незалежної України позначилося першими суто історіографічними розвідками проблем історії греків України. У монографії М.Араджіоні проаналізовано вітчизняну й зарубіжну літературу з питань етнічної історії та культури греків Криму та Приазов'я за 80-ті рр. XVІІІ ст. - 90-ті рр. ХХ ст. До аналізу залучались історичні, лінгвістичні, етнографічні праці, матеріали неопублікованих польових досліджень. Серед безсумнівних дослідницьких досягнень авторки треба відзначити: 1) виокремлення трьох етапів в історії вивчення греків Приазов'я - описовий (80-ті рр. XVІІІ ст. - 1920 р.), перехідний (20-30-ті рр. ХХ ст.) та аналітичний (з 40-х рр. ХХ ст.); 2) чітка і змістовна систематизація різних підходів та поглядів за певними проблемами; 3) обґрунтовані власні коментарі до ряду дискусійних проблем. Утім, поєднання в одній історіографічній праці суто історичних з етнологічними та лінгвістичними дослідженнями спричинилося до нерівномірного висвітлення історіографічного доробку з явним ухилом у мовознавчі, етнографічні студії.

Стислий, але досить змістовний огляд вивчення історії греків Ніжина (з акцентом на аналізі праць К.Харламповича) зробив Є.Чернухін. Серед головних напрацювань автора слід відзначити: 1) висвітлення еволюції дослідницьких підходів щодо студіювання проблеми; 2) характеристика наукової спадщини К.Харламповича, включаючи його неопубліковані нариси; 3) окреслення перспектив вивчення теми. Водночас дуже фрагментарно і з великою долею критики дослідник охарактеризував сучасні (90-ті рр. ХХ ст.) історіографічні пошуки.

Історіографічний аналіз є невід'ємною частиною сучасних монографій та дисертаційних праць із різних аспектів етнічної історії греків України. Так, у монографіях А.Гедьо вперше репрезентовано систематизований та впорядкований історіографічний огляд проблеми переселення греків з Кримського півострова до Північного Приазов'я, синтезовано історіографічний доробок з історії ніжинської грецької громади.

Дисертаційні роботи О.Пилипенка, Н.Бацак, С.Новікової, О.Цвигун, М.Подгайко, В.Волониць містять підрозділи, присвячені історіографії досліджуваних питань. У монографії К.Балабанова та С.Пахоменка і дисертації В.Піскіжової вперше здійснено спроби проаналізувати історіографію новітньої історії греків України. Утім, ці завдання не є головним предметом названих досліджень.

Таким чином, незважаючи на те, що від початку перших наукових спроб студіювання історії грецьких спільнот України пройшло вже понад 150 років, історіографія грецького чинника в Україні й досі представлена у фрагментарному вигляді. А, відтак, пошук у цьому напрямку, зокрема щодо двох найвпливовіших осередків грецької присутності, є важливим та актуальним завданням вітчизняної елліністики.

У підрозділі 1.2 - «Джерельна база» - визначено, що історіографічний характер роботи зумовлює специфіку її джерел. Носіями історіографічного матеріалу виступають різні за характером праці науковців, які тією чи іншою мірою висвітлюють питання історії грецьких громад України. Беручи це до уваги, вважаємо за доцільне диференціювати їх за такими групами:

1. Узагальнюючі праці з історії грецької спільноти України, що подають підсумкову, синтезовану картину історії грецького чинника на українських землях із давніх часів до сьогодення. До цієї групи історіографічних джерел відносимо також комплексні праці з історії окремої грецької спільноти на українських теренах.

2. Монографічні дослідження та дисертації, присвячені окремим напрямам життєдіяльності греків на українських теренах.

3. Наукові роботи, в яких грецькі сюжети є частиною висвітлення більш широкої проблеми. У ХІХ - на початку ХХ ст. особливу увагу дослідників привертала колонізація й господарське освоєння Південної України, церковна історія та історія християнства на Кримському півострові. У радянські часи вектор дослідницького пошуку стосовно даної проблематики спрямовувався у бік висвітлення господарських та етнологічних процесів.

4. Наукові статті й тези науково-практичних конференцій, в яких дуже стисло й конспективно розглядаються окремі аспекти етнічної історії греків Ніжина, Північного Приазов'я.

5. Краєзнавчі розвідки. Цінність праць краєзнавців-аматорів полягає в тому, що вони наповнюють скарбницю знань про минувшину етносу, виокремлюючи і висвітлюючи ті локальні її аспекти, що часом залишаються поза увагою науковців. 6. Бібліографічні збірки, що дають змогу скласти предметне уявлення не тільки про загальний рівень вивчення цієї проблематики у вітчизняній науці, а й про ступінь її розробки стосовно окремих історичних періодів.

7. Опубліковані збірки джерел та додатки до монографій, що на всіх етапах вивчення проблеми є вагомим чинником активізації дослідницького пошуку.

8. Нормативні документи, які санкціонували інституалізацію та здійснення студій з історії грецьких громад України.

У підрозділі 1.3. - «Методологія» - визначено й охарактеризовано теоретико-методологічні засади дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи історизму, наукової об'єктивності, історичної логіки. Для реалізації основних завдань дослідження використані такі принципи пізнання, як системність, комплексний підхід, детермінізм. Автор використала методи аналізу й синтезу, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки, а також конкретно-історичні методи (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історично-генетичний, історично-типологічний, історіографічного синтезу).

Другий розділ - «Грецькі громади в Україні у працях дослідників ХІХ - початку ХХ ст.» - складається з двох підрозділів, в яких розкривається процес становлення історіографії греків Ніжина та Північного Приазов'я.

У підрозділі 2.1 - «Ніжинське грецьке братство» - доведено, що більшість дослідників історії й історіографії ніжинських греків (К.Харлампович, Є.Чернухін, О.Пилипенко, М.Подгайко) розпочинають історіографічний аналіз проблеми з праці О.Шафонського «Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество составлено» (1796 р.). Проте, з огляду на характер та зміст цю працю радше слід розглядати як наративне джерело, відтак, вона має бути об'єктом, насамперед, джерелознавчого аналізу. Першою розвідкою, з якої й розпочався процес наукового осмислення історії Ніжинського грецького братства, стала стаття М.Сторожевського «Нежинские греки» (1863 р.). В ній можна виділити принаймні три сюжети, які мали серйозне значення для подальшого дослідження теми: 1) послідовне викладення історії греків Ніжина від середини XVII до середини XIX ст. з виокремленням ключових моментів життєдіяльності спільноти; 2) спроба охарактеризувати та класифікувати джерельну базу з проблеми; 3) порушення питань, які у певному розумінні становили програму подальших досліджень грецького судочинства тощо.

Праця професора О.Дмитрієвського була першою спробою простежити окремі аспекти релігійного життя грецького братства і характеризувалася акцентом на історії будівництва грецьких церков та ідеалізацією відносин у середині громади.

Харківський історик і архівіст М.Плохинський відзначився такими підходами до висвітлення проблеми: 1) спробою детальної характеристики комерційної діяльності ніжинських грецьких купців; 2) згадуванням серед традиційних витоків братства (необхідність відновлення торгівельного життя після подій Української національної революції середини ХVІІ ст., вигідне географічне розташування Ніжина тощо) чинника грецько-московських контактів та взаємних зацікавлень як передумови грецької міграції на українські терени; 3) першою спробою оцінити культурні взаємовпливи грецького та українського населення, що характеризується суперечливістю оцінок - від визнання культурного впливу до наведення фактів про зверхнє та зухвале ставлення греків до українців.

Майже всі історики були одностайні в оцінці неабиякої ролі греків у торгівлі на українських землях у XVIII ст., як і у твердженні про занепад громади з початку ХІХ ст. Доволі дискусійними поставали конкретні питання початку грецької організації у Ніжині (універсал Б.Хмельницького 1657 р. як точка відліку цього процесу - у М.Сторожевського, І.Сребницького, О.Дмитрієвського; грамота київського митрополита від 1696 р. - у М.Плохинського; консолідація і структурування ніжинських греків у 80-х рр. XVII ст. - у В.Ейнгорна тощо), а також напрямів та форм організації торгівельної діяльності.

У підрозділі 2.2 - «Греки Північного Приазов'я» - вказано, що звернення до історії формування та розвитку маріупольської грецької громади не виходило за межі більш широких завдань - висвітлення колонізації та розгляду історії християнства на Кримському півострові та приазовських теренах. Усі вони були зумовлені орієнтацією історіографії на державоцентричне зображення історичного процесу. Тому значно більшу увагу було приділено суспільно-політичним та, меншою мірою, культурно-релігійним складовим проблеми переселення греків із Криму до Північного Приазов'я, яка цікавила авторів перш за все як спеціальна акція Російської імперії. Утім, у річищі цього підходу історики порушили цілу низку дискусійних питань та визначили загальні контури історичної концепції щодо приазовських греків.

Загальний комплекс причин переселення греків був визначений А.Скальковським - прагнення російського уряду до колонізації й економічного розвитку малозаселених південних степових земель; надання допомоги християнам-одновірцям, що потерпали від національно-релігійного гніту з боку кримських татар; здійснення глобально-політичних планів у рамках так званого «грецького проекту»; нарешті, бажання завдати відчутного удару економіці Кримського ханства з метою прискорення його анексії. Утім, дослідники по-різному оцінювали становище греків за часів татарського панування, характер переселення, його ініціаторів, політичну та економічну доцільність цієї акції. Так, представники церковної історіографії наголошували на тезі про пригноблення християн у Криму. Дотримуючись загалом даної концепції, протоієрей С.Серафимов окреслив російський інтерес у цій справі та порушив гострі питання національно-культурного буття греків у Приазов'ї.

У працях з історії християнства у Криму Ф.Хартахая та А.Маркевича простежується суперечливість оцінок щодо соціального та національно-культурного становища греків на півострові та досить негативне ставлення до ідеї їх переселення.

Значно меншу розробку отримали питання господарської діяльності, адміністративного та національно-культурного життя греків на приазовських теренах, які часто компенсувалися міркуваннями щодо походження маріупольських греків та мовної ситуації, яка склалася в їх середовищі. Про це говориться здебільшого у працях маріупольських краєзнавців.

Третій розділ - «Студіювання історії греків України за радянської доби» - складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються специфіка підходу радянської історіографії до висвітлення проблеми.

У підрозділі 3.1 - «Грецький напрямок в історичних та історико-етнологічних студіях у 20-30-х рр. ХХ ст.» - доведено, що тематика і напрями наукових досліджень залежали від завдань державної національної політики, зокрема, коренізації, відбиваючи ідеологічну й суспільно-політичну ситуацію у країні та її зміни. Відтак науковий процес характеризувався: 1) інституціалізацією етнічних студій у Всеукраїнській академії наук, що дозволило цілеспрямовано та за умов певної фінансової підтримки досліджувати соціальні, економічні, культурні аспекти буття греків на теренах України (і, перш за все, маріупольських, які й були основним об'єктом «еллінізації»); 2) пріоритетністю мовознавчих, етнографічних досліджень, яка була зумовлена необхідністю прискореного освітнього та культурного будівництва; 3) ігноруванням тих висновків учених, що суперечили рішенням державних органів у сфері національно-культурної роботи; 4) створенням у праці С.Ялі обґрунтованої у відповідності до класового підходу та нових ідеологічних настанов концепції історії приазовських греків. Остання відзначалася: а) мотивацією тези про національно-культурне та соціально-економічне гноблення греків за часів царату, «пособниками» чого виступали грецька буржуазія та духівництво; б) спробою продемонструвати суперечливість національно-культурного розвитку приазовських греків у ХІХ - на початку ХХ ст. як результат боротьби двох тенденцій - національно-охоронної та русифікаторської, що насаджувалася урядом; в) ідеологічно заангажованим висвітленням подій революції та громадянської війни у грецькому середовищі; г) послідовним аналізом радянізації грецького села в економічній, громадській та культурній сферах із метою обґрунтування правильності радянської політики у цих напрямах. Праця була написана у розпал колективізації, що зумовлювало розгляд різних сюжетів (діяльність національних районів та сільрад, господарський розвиток тощо) крізь призму її завдань, зокрема, необхідності боротьби з куркульством. Так, висвітлюючи політику у галузі освіти і цілком правомірно відзначаючи об'єктивні складнощі впровадження димотики, С.Ялі накреслює такі шляхи вирішення проблеми - інтеграцію з місцевими діалектами, прискорений розвиток грецького педтехнікуму і боротьбу з куркульством, що продукує «русотяпські» настрої.

У підрозділі 3.2 - «Греки Ніжина у науковому доробку К.Харламповича» - вказано на методологічну і тематичну відмінність студій К.Харламповича від основних тенденцій історіографії питання у 20-30-х рр. ХХ ст., їх незаідеологізованість і комплексний науковий підхід.

Член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наук, ординарний професор Казанського університету К.Харлампович від 1928 р. працював в Україні. Виконуючи поставлену перед ним Всеукраїнською академією наук задачу - відтворення історії ніжинських греків - К.Харлампович був першим, хто детально опрацював архівні справи самого братства, на яких і ґрунтуються його нариси про історію греків Ніжина. Учений залишив нащадкам великий доробок фактів та узагальнень, який використовується і сьогодні. Серед них: 1) визначення змістовним стрижнем історії громади боротьбу за привілеї та автономію; 2) системне зображення еволюції організаційних форм громади - від церковного братства до купецької організації; 3) спростування на основі дослідження соціальної динаміки у громаді тези про занепад братства з початку ХІХ ст.; 4) дослідження внутрішньої та закордонної торгівлі; 5) перша в історіографії спроба розкрити культурно-освітню діяльність громади, зокрема братської школи. Утім, на рубежі 20-30-х рр. ХХ ст. напрями пошуків К.Харламповича вже не відповідали ідеологічній та науковій кон'юнктурі. Тому за життя вченого з п'яти його нарисів, присвячених різним аспектам буття ніжинської грецької громади, було видано лише перший.

У підрозділі 3.3 - «Історіографія 50-80-х рр. ХХ ст. про греків України» - з'ясовано, що партійно-державний курс у сфері національних відносин у цей час не сприяв появі комплексних досліджень проблем розвитку національних меншин, зокрема, грецького етносу. Наукові розвідки спрямовувалися переважно в річище вузькофахових питань мовознавчого, літературознавчого, етнографічного характеру (А.Білецький, Т.Чернишова, В.Наулко, Ю.Іванова тощо). Зображення історії грецьких громад виступало у вигляді коротких нарисів, що мали характер вступних до основної теми дослідження. Загальні згадування про грецьку міграцію містили роботи російських науковців О.Дружиніної та В.Кабузана. В.Кабузан першим в історіографії типологічно відокремив її від інших іноземних колонізаційних потоків на українські терени, маючи на увазі централізований характер і політичний підтекст. О.Дружиніна досить категорично обґрунтувала політичну доцільність та ефективність цієї акції для геополітичних інтересів Російської імперії, підсилюючи апологетику оцінок навіть представників дорадянської, зокрема, церковної, історіографії.

У трьох підрозділах четвертого розділу - «Історичні елліністичні студії у сучасній Україні» - проаналізовано основні тематичні і методологічні пріоритети грецьких студій на сучасному етапі.

У підрозділі 4.1 - «Грецькі громади України в узагальнюючих дослідженнях» - вказано, що демократична етнополітика незалежної Української держави сприяла активізації дослідницьких зусиль у галузі етнічної історії.

Протягом 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. в Україні було створено ряд наукових та освітніх закладів, одним із напрямів діяльності яких є студіювання грецької проблематики. Серед них - Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України при Інституті історії України НАНУ, Маріупольський державний гуманітарний університет, Одеська філія Грецького фонду культури, Історико-філологічне товариство А.А.Білецького, Приазовський елліністичний центр тощо.

У процесі здійснення елліністичних студій особливе значення мають узагальнюючі, синтезуючі дослідження, які підсумовують накопичений попередниками досвід вивчення проблеми, наскрізно простежуючи історичний період грецького буття в українських землях. Роботи такого характеру можна поділити на дві групи: 1) підсумкові синтези з історії всіх грецьких осередків в Україні з найдавніших часів до сьогодення (Н.Терентьєва, К.Балабанов, колективна праця «Греки на теренах України»); 2) комплексні дослідження історичного розвитку конкретної грецької громади. Серед особливостей роботи Н.Терентьєвої можна назвати: великий обсяг фактичного матеріалу, систематизованого за хронологічним та географічним принципами. У книзі «Греки на українських теренах» важливою розробкою є класифікація грецьких громад, в основу якої покладено комплекс таких критеріїв, як причини переселення, географічний чинник, форма колонізації, соціальний склад поселенців, ступінь контактів з еллінським світом тощо. Згідно із цією класифікацією, однією з адаптаційних моделей грецьких поселенців стала ніжинська купецька громада з високомобільними братчиками, чимало з яких постійно мешкали та займалися торгівельною діяльністю далеко за межами Ніжина. Друга модель - напівзакриті сільські громади Маріупольщини, зв'язок яких із зовнішнім грецьким світом був до краю мінімізований.

Варто зазначити, що сучасні узагальнюючі дослідження не надають пояснення ключових термінів грецької проблематики - «еллінізм», «громада» тощо. Так, загальним місцем стало використання терміну «еллінізм» без чіткого вказування на особливості його трактування у вітчизняній історіографії (де під «еллінізмом» зазвичай розуміють конкретно визначений історичний період розповсюдження еллінської культури й суспільних традицій - IV-I ст. до н.е.) та у грецьких дослідників, які під поняттям «еллінізм» мають на увазі грецьку культуру та грецьку діаспору взагалі, не прив'язуючи їх до певного часового відрізку.

Серед робіт другої групи особливо слід відзначити працю Л.Якубової, яка намітила такі підходи до аналізу проблеми: 1) розгляд маріупольських греків не тільки як етнічної меншини, а і як самостійного етносу зі своєрідним етногенезом та етнокультурними ознаками, властивими тільки йому; 2) акцентування соціальної мотивації участі греків у революції та громадянській війні; 3) характеристика теоретичних засад та практичного здійснення «еллінізації», вказування на її методологічну хибність, підпорядкування «генеральним завданням» побудови соціалізму, неправильне розуміння мети національної політики, а саме - намагання розв'язати національне питання раз і назавжди; 4) детальне висвітлення наслідків «еллінізації»» в різних сферах суспільного буття з акцентом на економічній та освітній.

Комплексний історико-етнологічний аналіз грецької спільноти Приазов'я представлено у монографії І.Пономарьової, де основну увагу приділено питанням мови, традиційної духовної та матеріальної культури греків.

Єдиною сучасною роботою, де комплексно презентовано історію грецької громади Ніжина, є дисертація О.Пилипенка. Багато у чому дослідник ґрунтується на висновках К.Харламповича. Серед новацій у підході до проблеми слід виділити спробу простежити історію громади у ХІХ ст. та певним чином кон'юнктурне визначення російської політики як деструктивного чинника на всіх етапах розвитку громади, вплив якого у підсумку й призвів до занепаду та ліквідації братства. У подальших студіях категоричність цієї тези було спростовано. А.Гедьо, М.Подгайко, В.Волониць вказували на політику сприяння торгівельним і автономістським ініціативам братчиків із боку російського уряду аж до початку ХІХ ст., визначаючи причиною занепаду братства не тільки уніфікаторську політику імперії, а й нову торгівельну кон'юнктуру, перенесення комерційної активності у причорноморські порти.

У підрозділі 4.2 - «Культурне, економічне й суспільно-політичне життя греків Ніжина та Північного Приазов'я як окремі сюжети вітчизняної елліністики» - доведено, що тематична диференціація наукового пошуку привела до виникнення кількох окремих дискурсів у дослідженні історії грецьких громад.

1) Культурний дискурс. Його актуальність зумовлюється вирішальним значенням культури для збереження етнічної ідентичності. Саме у такому ракурсі здійснювалися дослідження культурного життя приазовських греків періоду XVIII - початку ХХ ст. (Н.Бацак), другої половини ХХ ст. (К.Балабанов та С.Пахоменко), 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. (В.Піскіжова). Н.Бацак детально розкрила форми і напрями освітньої діяльності і зробила висновок про неоднозначні наслідки русифікації для культурного стану громади - занепад рідної мови, з одного боку, та вищий, ніж в інших етнічних групах регіону, рівень російськомовної освіти й писемності. Уперше в історіографії було висвітлено українсько-грецькі взаємовпливи на приазовських теренах у сфері художньої культури (література й театр).

Проблеми, досліджувані у монографії К.Балабанова та С.Пахоменка, були певною мірою постановочними. Серед оригінальних висновків авторів - характеристика ентузіастських, аматорських форм збереження культурної ідентичності, що мали фрагментарне існування за радянських часів, часто крізь призму панівної ідеології; визначення періоду перебудови як історичного відрізку, суспільні умови якого вплинули на характер, масштаби і спрямованість національно-культурного розвитку українських греків (започаткування процесів етнокультурного відродження, спроби автономістських тенденцій), детальна характеристика всіх аспектів культурного буття за часів незалежної України. Дослідники, які займаються проблемами культурного життя греків Ніжина, часто вдаються до ідеалізації освітньої справи у громаді, акцентують увагу на багатій книгозбірні, утім уникають кореляції між кількісними, суто зовнішніми показниками культурної справи, і якісним рівнем культурно-освітнього розвитку братчиків.

2) Економічний дискурс. Він позначився створенням узагальнюючої праці, присвяченої торгівельно-економічній діяльності греків в Україні (Н.Терентьєва та О.Слюсаренко) та рядом дисертацій і статей з окремих, мало досліджуваних аспектів проблеми. Так, С.Новікова, незважаючи на те, що маріупольські греки були переважно сільським населенням, визначає їх внесок у розвиток сільського господарства краю як другорядний. Головні прийоми хліборобства були запозичені пізніше від інших груп колоністів.

В.Волониць порівняла особливості торгівельної діяльності грецьких громад, відзначивши її пріоритетний характер у ніжинської і другорядний - у маріупольської. Цікавим є підхід дослідниці, згідно з яким комерційні ініціативи розглядаються як засіб етнічної самоорганізації, здійснення міжетнічного спілкування та адаптації колоністів у новому середовищі.

3) Суспільно-політичний дискурс. У цьому напряму студії концентрувалися навколо двох сюжетів - грецьке самоврядування в Україні (із закріпленням тенденції типологічного поєднання і порівняння ніжинської та маріупольської громад) і репресії 30-х рр. ХХ ст. стосовно греків Приазов'я. Порівняльний аналіз структури, механізму та напрямів діяльності Ніжинського грецького магістрату та Маріупольського грецького суду, що його здійснила М.Подгайко, дозволив з'ясувати поліваріантну картину грецького самоврядування на українських теренах.

Темою репресій кінця 30-х рр. ХХ ст. щодо грецької меншини України займаються сучасні історики. З.Лихолобова, проаналізувавши соціальний склад репресованих греків, спростувала поширену думку про те, що сталінський терор був спрямований проти партії й інтелігенції, а решта людей були випадковими жертвами. Насправді від репресій постраждали всі соціальні групи, але винищення інтелігенції як носія ідей національного відродження чіткіше відобразилося на національно-культурних процесах. Авторський колектив у складі В.Нікольського, О.Бута, П.Доброва, В.Шевченка провів повномасштабне дослідження репресій 1937-1938 рр. проти грецького населення України, результатом чого стала «Книга пам'яті греків України», де наведено повні списки засуджених із зазначенням місця їх проживання, викладено зміст понад 80 архівно-слідчих справ та з'ясовано, що в період із грудня 1937 р. по листопад 1938 р. у Сталінській області було репресовано 3628 греків.

О.Цвигун, аналізуючи динаміку змін кількісного і якісного стану грецької меншини Донеччини у період 1989-2001 рр., демонструє поступове скорочення її чисельності та називає серед причин цього явища урбанізацію, міграцію, юридичну неврегульованість документального підтвердження національності.

Важливою тенденцією останніх років є зміщення уваги дослідників від ідеалістично позитивного сприйняття окремих сюжетів грецької історії (діяльність самоврядних органів, роль у розбудові господарської інфраструктури окремих регіонів, культурні взаємовпливи з іноетнічним середовищем, досягнення «еллінізації» тощо) у бік більш критичного зображення грецького чинника в українських землях.

У підрозділі 4.3 - «Біографічні та джерелознавчі студії» - з'ясовано, що біографічний напрямок грецьких студій надав можливість органічно поєднувати важливі сюжети, пов'язані з культурною, просвітницькою, комерційною діяльністю. Беручи за основний предмет дослідження життя, діяльність особистості, науковці відкривають широку панораму буття діаспорної групи у цілому, її зв'язок з місцевим середовищем, етнокультурний діалог тощо. Серед видатних історичних постатей ніжинської та маріупольської грецьких громад виділяються митрополит Ігнатій - духовний лідер маріупольських греків, а також брати Анастасій, Зой та Микола Зосими - купці, меценати, діяльність яких тісно пов'язана з Ніжином.

Новим напрямком вітчизняної елліністики, що сформувався протягом останнього десятиліття, стали джерелознавчі студії. Джерела з історії ніжинської грецької громади були предметом наукових розвідок Г.Швидько, Є.Чернухіна; процес розробки різних проектів урядових рішень щодо переселення греків із Кримського півострова до Приазов'я реконструював С.Калоєров. Центральне місце серед праць цього напрямку займають роботи А.Гедьо, яка здійснила суцільну евристику в архівосховищах України та РФ, виявила та систематизувала наявний комплекс джерел з історії грецьких громад XVII-XIX ст. Важливим із погляду категоріального апарату сучасних грецьких студій є визначення дослідницею змісту терміна «громада». А.Гедьо схильна вважати громадою тільки інституціалізовані групи населення, що мали юридичне виокремлення та етнічну самоорганізацію - а саме греків Ніжина й Північного Приазов'я.

У висновках викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист.

Основними детермінантами вивчення історії грецьких громад України були суспільно-політичні умови дослідницького пошуку та соціокультурні особливості кожної з грецьких спільнот, різнорідність їх соціальної та культурної природи. Урахування цих чинників у процесі узагальнення накопиченого у вітчизняній літературі матеріалу дозволило виділити основні етапи розвитку історіографії проблеми.

На першому етапі, що охоплював період ХІХ - початок ХХ ст., відбувався пошук емпіричного матеріалу, його первісна обробка та систематизація, було окреслено певні ключові питання історії ніжинської та приазовської грецької громад, намітилися контури домінуючих тенденцій в їх висвітленні. Інтегральні підсумки цього етапу вивчення Ніжинського грецького братства полягали у визнанні його значної ролі в активізації комерційного життя на українських теренах, самобутності суспільної організації, що сформувалася у вигляді церковного братства, непрофесіоналізму та малоефективності автономних судових установ громади і невпинного її занепаду з початку ХІХ ст. Утім, невикористання найінформативнішого джерельного комплексу - архіву грецького братства - негативно позначилося на глибині розкриття дослідниками важливих питань життєдіяльності спільноти.

Грецька спільнота Приазов'я довгий час не була самодостатнім предметом пошуку і розглядалася, з одного боку, у контексті збереження нею етнокультурної та релігійної спадковості з кримським періодом, а, з іншого, під кутом оцінки зовнішньої та колонізаційної політики Російської імперії. Проявом першої тенденції стала відсутність у багатьох працях чіткої диференціації між проблемами суспільно-політичного розвитку та питаннями етногенезу і традиційної культури з акцентуванням уваги на останніх. Проявом другої - концентрація дослідницького погляду майже винятково на процесі переселення греків з Кримського півострова до Північного Приазов'я та політичних й економічних наслідках цієї події.

Другий етап розвитку історіографічної традиції припадає на радянський період і чітко поділяється на два нерівноцінних за змістом та результатами періоди - 20-30-ті рр. та 50-80-ті рр. ХХ ст. У 20-30-х рр. унаслідок політики коренізації спостерігався сплеск наукової активності у вивченні етнічної історії. Найпомітнішими його результатами у контексті грецьких студій стали нариси К.Харламповича, де грецька спільнота Ніжина вперше в історіографії була розглянута на основі джерел з архіву грецького братства, поставши як цілісний соціальний та культурний феномен, а також відчутно заідеологізована праця С.Ялі «Греки в УСРР», яка з класових позицій висвітлювала історію маріупольських греків. Різниця у науковому рівні згаданих розвідок, написаних приблизно в один час, відбивала боротьбу між ідеологічними настановами та науковою об'єктивністю в дослідницькому процесі. Набуття державною політикою репресивного характеру, зміни у ставленні до етнічних меншин, що апріорі розглядалися як «вороги народу», призупинили на певний час розвиток грецьких студій. У 50-80-х рр. ХХ ст. через ігнорування державою національних проблем етнічних меншин, що зумовлювало відповідну наукову кон'юнктуру, окремий матеріал із досліджуваної проблематики був розпорошений по працях, які вивчали колонізацію Південної України наприкінці XVIII-ХІХ ст., етнографічні і лексикологічні особливості греків Приазов'я.

Із набуттям Україною незалежності пов'язаний третій, сучасний, етап розвитку грецьких студій, який характеризується:

- інституціалізацією грецьких студій у рамках академічних установ та вищих навчальних закладів, що позитивним чином вплинуло на координацію й ефективність дослідницького пошуку;

- появою синтезованих узагальнюючих досліджень, що висвітлювали основні етапи історії греків в українських землях;

- чітким відокремленням історичного напрямку досліджень від етнологічних та етнолінгвістичних пошуків при студіюванні грецького соціуму Північного Приазов'я;

- виділенням окремих аспектів історії греків Північного Приазов'я (освоєння регіону, культурно-просвітницьке життя у ХІХ - на початку ХХ ст., політика коренізації, репресії 30-х рр. ХХ ст., національно-культурне відродження на сучасному етапі тощо) та, у меншій мірі, Ніжина (джерелознавчий аспект, питання правового статусу та благодійної діяльності) у самостійний напрям наукового пошуку;

- поширеністю практики інтеграції ніжинської і приазовської грецьких громад в єдиний предмет наукового пошуку, що віддзеркалює усвідомлення типологічної подібності цих грецьких осередків;

- розглядом основних аспектів (економічного, соціального, культурного, політичного) життєдіяльності грецьких спільнот на різних етапах крізь призму збереження ними етнічної ідентичності;

- становленням джерелознавчого та історіографічного напряму елліністичних досліджень; - спрямуванням наукового пошуку у річище фактологічного заповнення наявних лакун в історії грецьких громад України, що й досі є домінуючою тенденцією елліністичних студій.

Наразі основні сюжети історії ніжинської та маріупольської грецьких громад здобули висвітлення в історіографії. Найбільш вивченими є такі питання: формування грецьких громад, господарське освоєння греками Північного Приазов'я, торгівельно-економічна діяльність та судочинство ніжинських греків, благодійництво й меценатство грецьких купців, соціальні та культурні аспекти політики «еллінізації», особливості громадсько-культурного руху греків на сучасному етапі. Менш розроблені питання історії греків Ніжина у ХІХ ст., проблеми функціонування автономних структур у маріупольських греків, міжкультурні контакти у регіонах грецької присутності, доля греків Приазов'я у період II світової війни тощо.

Напрями подальшого наукового пошуку визначаються необхідністю:

- теоретико-методологічної розробки основного категоріально-понятійного апарату грецькій студій. Невизначеність із терміном «громада», який безсистемно застосовується щодо будь-яких грецьких осередків, відсутність науково обґрунтованого підходу до поняття «еллінізм», що в українській та грецькій історіографії зазвичай сприймається по-різному, призводять до понятійного хаосу та перешкоджають концептуальній цілісності досліджень;

- вивчення світу повсякденного життя грецьких спільнот, ментальних особливостей ніжинських та маріупольських греків;

- застосування антропологічного підходу у висвітленні грецького чинника в українських землях і вихід за вузькі межі описових біографій у зображенні особистості в історичному розвитку;

- концептуальної розробки ролі грецьких громад Ніжина та Північного Приазов'я у суспільному розвитку українських земель, характеру соціокультурних взаємовпливів, місця грецької діаспори України в елліністичному світі.