Політика Великої Британії та позиція ООН у кіпрському питання (1954–1974 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

УДК 94(564.3:410):341.123.327"1954/1974"(043.3)

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПОЛІТИКА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА ПОЗИЦІЯ ООН У КІПРСЬКОМУ ПИТАННІ (1954 - 1974 рр.)

КОВАЛЬСЬКИЙ

Станіслав Валентинович

Київ

2008



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ДЬОМІН Олег Борисович

Одеський національний університет

імені І. І. Мечникова

завідувач кафедрою нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГОНЧАР Борис Михайлович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедрою нової та новітньої історії

кандидат історичних наук

МАРТИНОВ Андрій Юрійович,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник

Захист відбудеться 02.12. 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.728.01 по захисту дисертацій в Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ-1, вул. Велика Житомирська, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ-1, вул.?Велика Житомирська, 2).

Автореферат розісланий 28.10. 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Горобець І. В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В 2004 р. грецька частина Кіпру увійшла до складу Європейського Союзу, що стало визначною подією в історії кіпрської проблеми зокрема та східно-середземноморського регіону взагалі. На своєму шляху до єдиної Європи Кіпр пройшов важку політичну трансформацію від британської колонії і розколотої країни, яка потерпала від міжетнічного конфлікту, до розвинутої держави європейського рівня. Немаловажну роль в цьому процесі зіграли міжнародні фактори, головним чином, вплив Великої Британії та посередництво Організації Об'єднаних Націй. За півстоліття англійська політика відносно Кіпру еволюціонувала від суто колоніальних стереотипів управління до рівноправного партнерства, що гарантувалось залученням ООН до вирішення кіпрських проблем. Зміни зовнішньополітичних факторів кіпрської кризи впливали на регіональні процеси в Східному Середземномор'ї, в тому числі на греко-турецькі відносини, відбиток чого простежується й на сучасному етапі європейської історії та залишається актуальним в дипломатії обох країн.

Поступове заміщення британського впливу на острові миротворчими силами ООН сприяло частковому вирішенню політичних та етнічних проблем. Операція з підтримання миру на Кіпрі не мала аналогів у свій час і стала прообразом багатьох сучасних міжнародних місій. Детальний аналіз миротворчої діяльності ООН при вирішенні кіпрського питання демонструє позитивні та негативні риси сучасного стану Організації на шляху реформування.

Україна, яка проголосила курс на об'єднання з Європейським Союзом, плідно сприймає досвід країн, які пройшли всі етапи євроінтеграції та спромоглися стати повноправними членами цієї організації. Приклад Кіпру є показовим, так як, незважаючи на проблеми, пов'язані з розколом країни, грецький Кіпр став гідним учасником європейського товариства. Крім того, Україна вже майже два десятиріччя приймає активну участь у миротворчих операціях ООН по всьому світу та пропонує свої послуги посередника у складних конфліктах. Це сприяє розробці власної концепції миротворчості. Операція ООН по вирішенню кіпрського конфлікту є довготривалою проблемною місією, яка акумулювала величезний позитивний та негативний досвід проведення операцій подібного типу, тому звернення до миротворчих операцій, які мають більш ніж сорокарічну історію, виправдано з точки зору перспектив миру на початку XXI ст.

В історіографії відсутні комплексні дослідження проблем політики Великої Британії та позиції ООН в кіпрському питанні 1954 - 1974 рр. У вітчизняній, радянській та західній науковій літературі вивчалась, з одного боку, миротворчість ООН на Кіпрі, з іншого - політика іноземних держав, в тому числі Великої Британії, відносно кризи на острові. З'ясування взаємовпливів цих двох явищ в контексті кіпрської проблеми 1954 - 1974 рр. не здійснювалось. Тому співвідношення між політикою колишньої метрополії та діяльністю міжнародної організації в конфлікті на Кіпрі визначає наукову актуальність обраної для дослідження теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова "Питання нової та новітньої історії: суспільний та особистісний виміри" (№ 0106Y006200)

Мета і задачі дослідження

Метою дисертаційної роботи є дослідження впливу Великої Британії на кіпрське питання 1955-1974 рр., виявлення ролі ООН у процесі його вирішення та встановлення взаємозв'язку між цими факторами.

У відповідності до поставленої мети були визначені такі завдання:

- провести співвідношення та визначити взаємозв'язок між британською політикою і діяльністю ООН на Кіпрі в 1954 - 1974 рр.;

- показати активізацію греко-кіпрської боротьби за самовизначення в контексті загальної кризи Британської імперії;

- проаналізувати внутрішні та зовнішні чинники політичної нестабільності Республіки Кіпр впродовж 1960-х - початку 1970-х рр. у контексті британської зовнішньої політики;

- з'ясувати політичні аспекти створення Збройних сил ООН з підтримання миру на Кіпрі та представити місце Великої Британії в миротворчій операції;

- розглянути здобутки та невдачі миротворчої операції ООН на Кіпрі на різних етапах її діяльності на острові від заснування до 1974 р.;

- виявити вплив воєнних та гуманітарних акцій Великої Британії та ООН на розвиток кіпрського питання.

Об'єктом дослідження виступає міжнародний аспект кіпрського питання в контексті міжнародних відносин періоду "холодної війни".

Предметом роботи є політичні, воєнні та гуманітарні дії Великої Британії та ООН на Кіпрі у 1954 - 1974 рр.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертації є діалектичні принципи пізнання. Сучасний стан науки вимагає при вивченні багатомірних історичних процесів застосування різних методів. Вони базуються на використанні загальних принципів історизму, науковості, об'єктивності та порівняльного аналізу, що дає можливість розглядати характер британської політики та діяльності ООН у кіпрському питанні в контексті Східного Середземномор'я. Для комплексного вивчення проблем були використані загальнонаукові (типологія та класифікація), міждисциплінарні (структурно-системний підхід) і суто історичні (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та ретроспективний) методи дослідження. При аналізі окремих аспектів кіпрського питання також широко застосовувались методи юридичних (генетико-правовий та порівняльно-правовий) та політичних (теорія гри) наук.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1954 р. по 1974 р. За початкову дату обране перше винесення кіпрського питання на обговорення в ООН, що майже співпадає з початком антиколоніальної боротьби на острові та трансформуванням міжобщинних протиріч в політичні й міжнародні проблеми, котрі проявили себе в подальшому. Втрата Великою Британією своїх території в регіоні змусила Лондон приділяти більше уваги кіпрським подіям, що ще сильніше втягнуло Британію в кіпрську кризу. В середині 1970-х рр. конфлікт в межах вже незалежної Республіки прийняв нову форму, яка змінилась тільки під час військово-політичного розколу острова. Тому верхньою хронологічною межею визначений 1974 р., пов'язаний з окупацією турецькими військами майже 40 % території острова та фактичним поділом Кіпру на дві частини.

Географічні рамки дослідження охоплюють сферу діяльності політики Великої Британії та операцій ООН з підтримання миру в Східному Середземномор'ї. Головним чином це острів Кіпр, Греція та Туреччина. Географічні рамки також включають територію Європи та передусім Велику Британію.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у наступному:

- дисертаційна робота є першим в українській історіографії комплексним дослідженням політики Великої Британії та ООН у кіпрському питанні 1954 - 1974 рр.;

- проведене співвідношення англійської політики та діяльності ООН у вирішенні кіпрського питання в 1954 - 1974 рр.;

- деталізована участь міжнародної спільноти у розв'язанні міжетнічного конфлікту, а також відтворений процес його інтернаціоналізації;

- досліджений механізм миротворчої операції ООН на Кіпрі за десятирічний період;

- показаний процес трансформації ролі посередника від колишньої метрополії ("політика опікуна") до міжнародної спільноти ("політика нейтральної сторони") у вирішенні кіпрської кризи.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх застосування для порівняльного аналізу різних миротворчих операцій ООН. Основні положення та висновки роботи, зібраний фактичний матеріал можуть бути використані при підготовці підручників, навчально-методичних посібників й навчальних загальних і спеціальних курсів з новітньої історії країн Європи та Північної Америки, історії міжнародних відносин тощо, а також в практичній діяльності Міністерства закордонних справ України.

Апробація одержаних результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження представлені автором на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, в тому числі "Проблеми всесвітньої історії: держава та суспільство в історичній ретроспективі" (м. Чернігів, травень 2006?р.); "Х?сходознавчі читання А. Кримського" (м. Київ, жовтень 2006 р.); "Музей. Історія. Одеса" (м. Одеса, квітень 2006 р.); "Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин" (м. Луганськ, квітень 2006 р.); "Каразінські читання" (м.?Харків, квітень 2006 р.); "Шевченківська весна - 2008" (м. Київ, 20-21 березня 2008 р.).

Публікацій, в яких відображені різноманітні аспекти дисертаційного дослідження, нараховується 11. З них - 5 у фахових виданнях з історичних наук, що відповідають вимогам ВАК України.

Структура дисертації підпорядкована поставленій меті й реалізації основних завдань. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 172 сторінки. Список використаних джерел та літератури налічує 468 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, пояснюється зв'язок роботи з науковими програмами, визначається об'єкт і предмет дослідження та його хронологічні рамки, формулюється мета і завдання, розкриваються методи дослідження, наукова новизна, практичне значення і апробація одержаних результатів.

У першому розділі "Джерела та історіографія проблеми" охарактеризовані джерела дисертаційного дослідження та проаналізований стан наукової розробки означеної теми. Джерела розподіляються на шість груп в залежності від інформативності та походження. Першу групу складають офіційні матеріали, які представляють законодавчі та конституційні документи Республіки Кіпр, ООН, Великої Британії та Греції. Серед них статут, резолюції, постанови та програми ООН, конституційні документи періоду колоніального Кіпру, конституції Республіки Кіпр, Греції та Туреччини, а також документи, які регламентували їх зовнішню політику. До другої групи відносяться двосторонні та багатосторонні угоди, протоколи конференцій по вирішенню кіпрського питання між Грецією, Туреччиною, Великою Британією та Кіпром. В дисертації використані тексти домовленостей, що створили міжнародно-правовий фундамент появи Республіки Кіпр та визначили межи присутності країн-гарантів на острові. Найважливішими з них є матеріали Цюріхсько-Лондонських конференцій 1959 р. Особливе значення має третя група джерел. Це документи зовнішньополітичної діяльності Республіки Кіпр, Греції, Туреччини, Великої Британії та зовнішньополітичні матеріали міжнародних організацій. Вони представлені різноманітними урядовими постановами, доповідями, рапортами тощо й документацією спеціалізованих комітетів та організацій ООН. Найбільш інформативні публікації англійського МЗС та міністерства колоній Великої Британії, матеріали державних структур Кіпру і поточні документи Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН.

До четвертої групи джерел входять заяви, промови, пропозиції, листи та виступи в державних установах, на прес-конференціях і маніфестаціях представників урядів й різних політичних сил Республіки Кіпр, Греції й Туреччини. До цієї ж групи відносяться пропозиції лідерів грецької та турецької громад щодо реформування конституції та політичного устрою Республіки Кіпр. П'яту групу складають мемуари та спогади політиків та журналістів, які стали очевидцями чи були безпосередніми учасниками кіпрських подій 1954 - 1974 рр. В дисертаційній роботі задіяні спогади міністра закордонних справ Греції в 1950-х рр. Е. Аверофф-Тоссізза, прем'єр-міністра Великої Британії А. Ідена, лідера ЕОКА Дж. Гриваса, Генерального Секретаря ООН з 1971 р. по 1981 р. К. Вальдхайма. Творам цих авторів здебільшого притаманна суб'єктивність, проте, в цілому, вони дозволяють простежити зовнішні та внутрішні проблеми кіпрського питання очима вищих посадовців. До п'ятої групи з певними застереженнями можна віднести також аналітичні статті лідера турків-кіпріотів Р. Денкташа та інтерв'ю з архієпископом і президентом Кіпру Макаріосом ІІІ.

Матеріали преси складають шосту групу джерел. Вона значною мірою дозволяє відстежити зовнішню картину початку, розвитку та наслідків інцидентів, які мали місце на Кіпрі з 1954 р. по 1974 р. Проте, це джерело носить на собі ідеологічний відбиток періоду "холодної війни", що позначилось на газетних публікаціях. В роботі задіяні англомовні ("The Times", "The Financial Times", "New York Times", "The Washington Post", "The Morning Star") та російськомовні ("Правда", "Известия", "Красная звезла", "Комсомольская правда") газети 1954 - 1974 рр. Таким чином, різноманітні та численні джерела дозволяють комплексно, з урахуванням ідеологічних тенденцій "холодної війни" та греко-турецьких відносин, розглянути основні аспекти співвідношення британської політики та діяльності ООН на Кіпрі впродовж 1954 - 1974 рр.

В другому підрозділі подано аналіз наукової літератури вказаної проблеми. Використані в дисертації дослідження належать до декількох національних традицій, найбільше значення серед яких мають грецька, турецька, греко-кіпрська та турко-кіпрська, англо-американська, радянська й пострадянська. Розвиток історіографії кіпрського питання поділяється на три періоди.

Дослідження британської політики на Кіпрі розпочались вже в другій половині 1950-х рр. і проводились за британської присутності на острові. Грецькі науковці К. Амаду, Е. Пемді, Я. Зоізі та Т. Азаму почали досліджувати кіпрську історію в контексті антиколоніальної боротьби. Автори займали жорсткі прогрецькі позиції, доводячи необхідність приєднання Кіпру до Греції. На противагу таких підходів британський автор Г. Хоум розглядав позитивні сторони британського правління островом та виділяв негативні наслідки грецького руху за самовизначення. Серед представників англійської історіографії виявлялись й прибічники марксистської ідеології такі як П. Датт, який приділив увагу проблемам Кіпру в контексті загальної кризи Британської імперії. Гострота проблеми привернула увагу й радянських авторів, які в окремих книжках та статтях критикували британську колоніальну політику й висловлювали підтримку грекам-кіпріотам (Ю. Г. Барсегов, А. Галкін, Г. Анатольєв). Такі роботи носили здебільшого публіцистичний характер, проте демонстрували відношення Радянського Союзу до подій на Кіпрі.

Другий період розвитку історіографії розпочався з отримання незалежності Кіпру і охоплює проміжок часу з 1960 р. по 1991 р. Увага здебільшого приділялась внутрішнім факторам: конституційним, економічним і міжетнічним проблемам та зовнішнім аспектам, насамперед греко-турецьким відносинам. Склалась ціла традиція вивчення діяльності ООН на Кіпрі, котра об'єднала багато дослідників історії ООН та світової миротворчості, таких як А. Джеймс, Е. Хаас та інші.

Для років "холодної війни" була характерною велика кількість грецьких досліджень. Серед них виділялись праці Н. Кранідіотіса, С. Кір'якідеса, К.?Торнарідеса, К. Маркідеса, які вивчали кіпрські проблеми в світлі конституційної кризи та боротьби за владу між представниками етнічних громад на острові. Причому, автори повністю підтримували грецьку сторону, критикуючи турків-кіпріотів та Туреччину. Надзвичайно продуктивною виявилась діяльність грецького історика С.?Ксідеса. Він спромігся показати зв'язок внутрішніх проблем острову з зовнішніми факторами. Проте, співвідношення між різними зовнішніми аспектами автор майже не проводив. Кіпрська проблематика у грецькій науковій літературі 1960 - 1990-х рр. набула певних особливостей. По-перше, чітко простежується антитурецька спрямованість досліджень, що визначалось греко-турецьким протистоянням та виходом Греції з НАТО в 1975 р. По-друге, спостерігався відхід від радикальних прогрецьких ідей енозісу (приєднання острова до Греції) до поміркованих концепцій захисту кіпрського суверенітету.

Окреме місце в грекомовній науковій літературі займають дослідження, написані з марксистських позицій. Серед них виділяються публіцистичні статті представників кіпрської комуністичної партії, а також дисертації греків-кіпріотів Е. М. Скетту, Н. Кузупіса, Т. Г. Лаврикової-Христофору, які захищались в наукових установах Радянського Союзу.

В роки "холодної війни" приділяли увагу кіпрському питанню також і турецькі дослідники. М. Ертекун, З. Некатіджіл, Т. Бахчелі, С. Соніел, Х. Саліх виправдовували діяльність турецької сторони на Кіпрі, спираючись на міжнародне право, історичні приклади розвитку острова та кризу греко-турецьких відносин. ООН часто підпадала під критику турецьких вчених за те, що миротворчі сили, на їх думку, не змогли захистити турецьку громаду Кіпру та не визнавали відділення турків-кіпріотів. Політика Великої Британії на острові та в регіоні розглядалась цими вченими здебільшого в контексті колоніального періоду Кіпру. В період міжетнічного конфлікту на острові та греко-турецького протистояння в регіоні вони приділяли увагу здебільшого політиці США та НАТО взагалі.

З 1960 р. до початку 1990-х рр. надзвичайно продуктивною виявилась робота радянських вчених з виявлення природи, розвитку та наслідків кіпрського питання. Одним з перших комплексних досліджень в СРСР по міжнародним відносинам в Середземномор'ї, де згадується кіпрська проблема, стала кандидатська дисертація "Середземноморська політика США (1968 - 1973 рр.)", захищена київським дослідником Б. М. Гончаром в 1974 р. Пізніше, ціла група радянських вчених захистила дисертації, присвячені різним аспектам цієї проблеми: В. М. Ковальов (ООН на Кіпрі), В. А. Шахбазов (кіпрська проблема в політиці Туреччини), В.?О.?Шмаров (кіпрська проблематика в контексті світового імперіалізму). Ці ж дослідники опублікували низку монографій та статей, які були логічним продовженням дисертаційної теми. Міжнародні аспекти кіпрського питання знайшли своє відображення й в працях Л. М. Анісімова, Б. Г. Єгорова, В. М. Меншикова, Б. М. Поцхверії.

Третій хронологічний період історіографії вказаної проблеми охоплює останнє двадцятиріччя після закінчення "холодної війни" з початку 1990-х рр. до сьогодення. Для цього етапу характерна загальна зміна ідеологічної спрямованості наукових робіт, розширення методологічних підходів, зміна акцентів при аналізі кіпрської проблеми. На сучасному етапі науковці розглядають залучання Кіпру до євроінтеграції як новий фактор стабілізації ситуації та як вірогідніший стимул вирішення багаторічного конфлікту. Діяльність ООН на Кіпрі та політика Великої Британії також розглядаються як фактори, що впливали на кіпрську проблему та трансформували її. Першому аспекту приділяється значно більше уваги, в тому числі й в окремих дослідженнях грецьких (Д. Феофілакту), турецьких (О. Ертуг, А.?Газіоглу) та західних (А. Джеймс) науковців. В той же час інший важливий аспект кіпрського питання - британська присутність аналізується переважно в загальних роботах з історії Кіпру та розглядається як другорядний.

Хоча в грецькій та турецькій історіографії залишається відбиток історичного протистояння між двома державами, що проявляється у наукових дослідженнях, є спроби дійти порозуміння у справах міжетнічного конфлікту на Кіпрі. Примітно, що грецькі науковці, які раніше займали непримиренні позиції по відношенню до турків та турецької політики, такі як Н. Кранідіотіс, висловлювали в своїх новітніх роботах більш помірковані думки. Така ж тенденція спостерігається в роботах турецьких дослідників (С. Соніел). Значним досягненням у спробах виробити єдину концепцію кіпрського питання був форум грецьких та турецьких науковців, в тому числі й кіпрських, організований в 1998 р. Спільна праця закінчилась публікацією збірки статей "Кіпр та його люди. Нація, ідентифікація та досвід в неуявній спільноті 1955-1997 рр.", яка вирізняється різноманітними точками зору та підходами до вказаних подій. З 1990 р. до сьогодення греко-кіпрські дослідники К. Крістостмідес та К. Георгіадіс написали змістовні монографії з міжнародно-правових проблем кіпрського питання. Над окремими аспектами проблеми працювали В. Коуфудакіс, П. Церміас, В. Фоускас, статті яких були опубліковані в грецькому науковому журналі "Середземноморський щоквартальник. Журнал глобальних досліджень". В дисертаційній роботі також задіяні статті сучасних турецьких авторів Ф. Гювен-Лісанілер, О. Овйон, А. Газіоглу, Н. Неувахл та інших, опубліковані в періодичному виданні "Персепшінс. Журнал міжнародних відносин". На сторінках цього журналу також з'являлись публікації західних дослідників, які розділяли турецьку точку зору, наприклад, статті Г. С. Гіббсона та К. Дотта.

В сучасній науковій літературі кіпрського питання виявляється тенденція до проведення порівняльних досліджень. Грецький науковець та публіцист Л. Какуллі провів паралелі між кіпрським конфліктом 1960 - 1980-х рр. та подіями на Кавказі на початку 1990-х рр. Західний науковець А. Джастед порівняв міжетнічні проблеми Кіпру з Новою Зеландією, залучивши до дослідження політологічну теорію гри. Проте, в рамках подібних досліджень ще не створено праць, де б проводився порівняльний аналіз миротворчості ООН на Кіпрі з аналогічними операціями в інших регіонах світу, або з'ясування зовнішнього впливу різних країн чи організацій на кіпрську проблему.

Сучасна російська історіографія традиційно продовжує цікавитись кіпрськими подіями, що можна побачити з кількості захищених дисертацій по цій проблемі за останнє двадцятиріччя. В російській науці на рівні з істориками (О. Н. Бредихін) кіпрські проблеми відображені в роботах юристів (І. В. Вахітов), політологів (Н. М. Міхєєва) та етнологів. Ця тема входить в коло інтересів й інших відомих дослідників: Ар. Улунян розглядає Кіпр окремим розділом в працях, присвячених політичній історії Греції та греко-турецьким відносинам; М. Поцверхія продовжує досліджувати турецький фактор в кіпрському питанні, що можна побачити з його останніх публікацій; О. Ритов в своїй монографії розглянув вплив ЄС на об'єднання Кіпру, при чому європейський фактор він протиставив миротворчості ООН на острові, що можна вважати цінним здобутком автора. Вказана еволюція притаманна й історіографії балканських країн, в першу чергу, колишніх соціалістичних держав. Так, в Болгарії проблемами кіпрської історії продовжує займатись А. Гарабедян. З 1980-х по сьогодення за його авторством опубліковані монографія та низка статей, присвячених колоніальній історії Кіпру та окремим аспектам незалежної Республіки.

В сучасній українській науковій літературі існують окремі дослідження по миротворчості ООН, зовнішній політиці Великої Британії та кіпрським проблемам. Б. М. Гончар продовжив дослідження зовнішньої політики США в Середземномор'ї. Він опублікував монографію, присвячену конфліктам "третього світу" в контексті радянсько-американських відносин, де серед усього розглядається кіпрський конфлікт. Окреме місце у дослідженні кіпрського питання, як в історичному ракурсі, так і з точки зору сучасної перспективи належить Б. І. Гуменюку. Він присвятив низку робіт, починаючі від проблем миротворчості на острові з 1960 р. до україно-кіпрських відносин в ХХІ ст.

Одним з перших в Україні, хто ґрунтовно дослідив історію миротворчості ООН, в тому числі, й операцію на Кіпрі, був В. С. Бруз. Він же вивчав окремі аспекти реформування ООН, української політики в ООН та інші. Проблеми ООН в історичному розвитку розглянули українські науковці С. В. Віднянський та А. Ю. Мартинов. Окремими питаннями ООН також займались дослідники Г.?Д.?Хоменко, В. Г. Ціватий, Ю.?М.?Мацейко, А. Т. Грушова, О. В. Михасюта. В.?Ю. Крушинський розробляв проблеми європейської політики Великої Британії. Н. Л. Яковенко в своїй монографії висвітлила англійську дипломатію другої половини ХХ ст. Аналогічна тематика простежується в статтях Л. М. Ямпольської. Проте, кіпрський аспект британської політики залишився практично поза їх уваги. Окремі питання середземноморської та європейської історії розглянуті в роботах І.?О.?Мінгазутдінова, О. Б. Дьоміна, Є. Конопацького, О. В. Троніної, А.?С.?Поспєлова. Таким чином, в Україні кіпрська проблематика досліджується, проте існують аспекти, які залишаються маловивченими.

Отже стан історіографії засвідчує наявність постійного інтересу науковців з різних країн протягом вже п'ятдесяти років, що не зменшується дотепер. Комплексні дослідження, в яких би поєднувались різні фактори зовнішнього впливу на кіпрське питання, такі як політика Британії та позиція ООН не розроблялись.

У другому розділі "Британська колоніальна влада на Кіпрі в 1954 - 1960?рр.", що складається із трьох підрозділів, розглядається англійська політика під час антиколоніальної боротьби на Кіпрі в другій половині 1950-х рр. та формування нового підходу британського уряду до кіпрського питання. В 1950-ті рр. спостерігалась геополітична зміна розстановки сил в Східному Середземномор'ї, що безпосередньо відобразилось на стратегічних інтересах Лондона. Велика Британія посилила свою присутність на острові Кіпр для того, щоб зберегти її в регіоні. Це співпало з загальносвітовою трансформацією колоніальної системи та зростанням політичної свідомості колоніальних народів, що торкнулось й етнічних громад острова. Національно-визвольна боротьба прийняла форму збройного протистояння. Греко-кіпрський рух за самовизначення проводився при активній підтримці Греції. ЕОКА показала себе як боєздатна структура, що застосовуючи збройні заходи, змогла не тільки протистояти елітним британським загонам, але й нав'язувати їм свою тактику. Суспільна підтримка греків-кіпріотів, рух православної спільноти на чолі з патріархами церкви, ще більше посилювали дії "борців за енозіс". На острові відбулась ціла низка політичних та воєнних акцій, які змусили Британію шукати вирішення цього конфлікту невійськовими заходами, так щоб не допустити приєднання острова до Греції, тому що в цьому конфлікті була й інша зацікавлена сторона - Туреччина, інтереси якої необхідно було враховувати.

В період, коли кіпрське питання перетворювалось у міжнародну проблему, воно почало фігурувати на постійних засіданнях Генеральної Асамблеї ООН. В?документах Організації відобразились ті протиріччя та претензії, що існували між Грецією, Туреччиною та Великою Британією стосовно майбутнього устрою Кіпру. Протиборство на рівні ООН носило характер "боротьби резолюцій". Майже п'ять років Греція під різними назвами та формулюваннями представляла кіпрське питання на суд міжнародної спільноти, і увесь той період Велика Британія блокувала обговорення проблеми. Характерно те, що ані США, ані СРСР у відкритому диспуті не приймали участь. Їх позиції щодо кіпрського питання висловлювались декларативно, без впливу на ситуацію. Натомість, більшість остаточних рішень не на користь Греції приймалась країнами третього світу, які залежали від американської дипломатії чи були їй лояльні. Хоча, ООН не відігравала суттєвої ролі в фінальному результаті боротьби за державне самовизначення, завдяки залученню країн-учасниць ООН до обговорювання кіпрської проблеми Греція спромоглася привернути увагу міжнародної спільноти до цього питання. В решті решт, внутрішні та зовнішні фактори змусили Лондон прийняти рішення щодо надання Кіпру незалежності. Умови існування майбутньої республіки обговорювались не на рівні країн-членів ООН, а в закритому колі зацікавлених сторін.

Греко-кіпрський рух за енозіс викликав реакцію з боку Туреччини та турків-кіпріотів. Невдоволення перспективою приєднання острова до Греції виявилось у загостренні етнічної ситуації як в самій Туреччині, так і на Кіпрі. Турецька суспільна думка і там, і там формувалась гаслом "відділення чи смерть". Такий підхід до вирішення кіпрського питання загострив відносини з Грецією та поклав початок багаторічного міжетнічного протистояння. На тлі міжетнічної ворожнечі, що почала розгортатись, лідери турків-кіпріотів спробували провести власну політичну лінію. Вони утворили політичну партію "Кіпр - турецький", яка висловлювала інтереси кіпрських турків. Етнічні лідери громади завдяки використанню проблеми грецької загрози перетворились в лідерів політичних. Політизація турецької громади острова супроводжувалась не тільки антигрецькими гаслами, а й антибританськими виступами. Тобто на Кіпрі за вказаний період сформувалось два політичних центри, які мали етнічну спрямованість та орієнтувались на підтримку Греції чи Туреччини. Політичне й збройне протистояння енозісу ставило перед Великою Британією нові складні питання, які треба було вирішувати так, аби не допустити війни між Афінами та Анкарою і утримати Грецію від виходу з НАТО.

Третій розділ "Нові пріоритети політики Великої Британії відносно Кіпру та ініціативи ООН у вирішенні кіпрської кризи (1960 - 1970 рр.)" включає чотири підрозділи, в яких аналізується перехід від британського впливу на кіпрський конфлікт до міжнародної миротворчості, до того ж розкриваються внутрішні причини та міжнародні аспекти кіпрської проблеми вказаного періоду.

Перші роки незалежності Республіки Кіпр пройшли в обстановці політичної кризи. В результаті такого протистояння країна залишилась без важливих економічних та митних законодавств. Не було можливості організувати роботу міського самоврядування, внаслідок чого турецька громада перейшла до політики самоізоляції. В подальшому кіпрська проблема прийняла форму міжетнічного конфлікту, який почався на Різдво 1963 р. Союзні договори, що були покладені в основу суверенітету Кіпру, зробили Афіни та Анкару відповідальними за долю своїх громад на острові. Це в подальшому дозволило їм втручатися у внутрішньополітичні справи Кіпру. Агресивний підхід країн-гарантів до кіпрської кризи перетворив міжетнічну суперечку на міжнародну проблему з можливою війною між країнами-союзниками НАТО. Велика Британія також опинилась у вогнищі конфлікту. Дії Лондону можна охарактеризувати як спробу стабілізувати ситуацію на острові та зберегти ініціативу. Ціла низка переговорів та конференцій була організована британськими посадовцями з ворогуючими сторонами. Але згоди не було досягнуто, тому справа по кіпрському конфлікту перейшла до ООН.

Після того, як кіпрська справа була передана на розгляд ООН, почався процес підготовки юридичної бази, на основі якої могли б функціонувати міжнародні миротворчі контингенти. Такі документи були представлені в короткий строк. В?резолюціях РБ, доповідях Генерального Секретаря та спеціальних поясненнях визначалась субординація, структура, принципи дій та основні задачі ЗСООНК. Виявились деякі риси: передача контрольних та керуючих функцій Генсеку, принципи самооборони та інтерпозиції, що лягли в основу багатьох миротворчих операцій в подальшому. Деякі з цих положень на момент їх затвердження в 1964 р. були нововведеннями, які викликали суперечливу оцінку з боку членів ООН. Проте, прийняття вказаних пунктів трансформувало форму майбутніх операцій та виявило нові можливості і, разом з тим, вирішило низку міжнародно-правових протиріч.

Первісні задачі, визначені ЗСООНК, ставили міжнародні контингенти в залежність від обставин на Кіпрі. Вже сама юридична основа присутності "блакитних шоломів" на острові обмежувала миротворців в своїх діях, відводячи їм роль допоміжних загонів, що ліквідовували наслідки збройної сутички. Сильними сторонами діяльності ЗСООНК періоду кіпрського конфлікту 1964?р. були гуманітарні та політичні аспекти. Безцінною виявилась інформація, яку отримали спеціалісти в перші дні операції. Негативні моменти також проявились на першому етапі. Неспроможність силового тиску на сторони, що конфліктують, відведення сил з зони бойових дій тощо не перешкоджали поширенню конфлікту. Невелика кількість миротворчих контингентів та їх легке озброєння не давали їм можливість здійснювати примусові акції і в більшості випадків події в конфліктній зоні розвивались самі по собі, незалежно від присутності "блакитних шоломів". Таким чином, можна констатувати, що із задачами "встановити та контролювати повне припинення вогню на острові" ЗСООНК справитись навіть теоретично не могли. Але ті реальні задачі, які вони виконували на острові повністю співпадали з практичними цілями, що ставив перед ними Генеральний Секретар.

У четвертому розділі "Еволюція кіпрської кризи та її місце у міжнародних відносинах в 1970 - 1974 рр.", який складається з трьох підрозділів, висвітлено співвідношення англійської політики та миротворчості ООН під час самої гострої кризи на Кіпрі в першій половині 1970- рр. На початку 1970-х рр. посилився тиск на уряд Кіпру з боку режиму "чорних полковників", що безпосередньо відобразилось на внутрішньому становищі на острові. 1973 - 1974 рр. характеризувались латентною стадією конфлікту на Кіпрі без значних інцидентів та жертв. Відсутність активних військових дій на острові надала змогу ООН скоротити свої миротворчі контингенти. Для цього кроку існувало декілька причин. По-перше, скорочення ЗСООНК розглядалось як вирішення фінансової проблеми, яка з кожним роком поглиблювалась. По-друге, такий крок був обумовлений новою арабо-ізраїльською війною 1973 р. Для ліквідації наслідків нового конфлікту на Близькому Сході ООН терміново створила Надзвичайні сили. Ці війська мали складатись з військових контингентів з найближчої зони дислокації "блакитних шоломів", тобто з Кіпру. План скорочення ЗСООНК передбачав кількісне скорочення та функціональне переформування структури. По завершенню цього процесу, згідно проекту, на острові мали діяти мобільні спостережні команди для фіксування та розслідування порушень. Основну роль Генеральний Секретар надавав політичній ролі ООН у вирішенні конфлікту на даному етапі. Цьому мали сприяти переговори, що регулярно проводились та їх певні позитивні результати. Таким чином, на кінець 1973 - початок 1974 рр. намічались суттєві зміни в структурі миротворчої операції на Кіпрі, головною метою чого було зменшення кількості військовослужбовців та звуження їх обов'язків.

У 1974 р. конфлікт перейшов у відкриту форму, що поставило перед ЗСООНК нові проблеми. ЗСООНК не були готові до виконання своїх функції під час повномасштабних бойових дій і тому за їх присутності Туреччина здійснила свої бойові завдання та окупувала частину острова. ЗСООНК продовжували ліквідувати, головним чином, тільки гуманітарні та політичні наслідки збройного конфлікту, майже не впливаючи на сам конфлікт.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень.

У період 1954 - 1974 рр. кіпрська проблема переросла з антиколоніальної та внутрішньополітичної боротьби у довготривалий міжетнічний конфлікт та серйозну міжнародну проблему світового формату. Сукупність внутрішніх та зовнішніх факторів трансформували конфлікт, що створювало нові умови для зацікавлених сторін. Разом з тим, змінювалось співвідношення впливу Великої Британії та ООН на кіпрську ситуацію.

В 1950-ті рр., коли Кіпр був колонією, Велика Британія не давала можливості виносити питання про статус острова на обговорення на рівні міжнародних організацій. Тому вирішення кіпрського питання в ООН за вказаний період носило форму протистояння між Грецією та Англією щодо політичного визначення громад острову. В першій половині 1960-х рр. присутність Британії суттєво зменшилась. Натомість ООН залучила значні сили для запобігання поглиблення етнічного конфлікту. ООН відігравала значну роль у вирішенні кіпрського конфлікту. Проте, слід зазначити, що ця роль здебільше проявлялась у гуманітарних та політичних аспектах, а не в силових акціях.

У залученні ООН до вирішення кіпрського питання Лондон відігравав провідну роль. Для того, щоб не втрачати контроль над ситуацією, Велика Британія відправила на Кіпр найбільший контингент у складі миротворчих сил. Дії Лондону в ЗСООНК показують зацікавленість Великої Британії якщо не у вирішенні кіпрського питання, так у тому, щоб максимально вплинути на хід подій на острові. Результати діяльності ЗСООНК при вирішенні кіпрського питання суперечливі. З одного боку, вони виявили нездатність примусити сторони, що ворогують, припинити вогонь. З?іншого - миротворці спромоглись владнати цілу низку гуманітарних та політичних проблем, які були наслідком, а не основною причиною міжетнічного конфлікту на Кіпрі. Але, вплив ООН на ситуацію на Кіпрі очевидний. В 1960 - 1970-ті рр. політика Великої Британії відносно Кіпру реалізувалась не власними силами, а в рамках міжнародних миротворчих сил. Це було безумовно позитивним кроком у вирішенні кіпрського питання, так як, окремо від англійців, до операції залучались нейтральні в конфлікті країни.

Кіпрський конфлікт вийшов далеко за межі державних кордонів та мав резонанс регіонального та світового масштабу. Відгук кіпрських подій літа 1974 р. простежувався й у британському суспільстві. В англійських містах проходили мітинги протесту у зв'язку із конфліктом на острові, залучались для цього різноманітні організації та верстви населення. В ООН Велика Британія продовжувала відігравати провідну роль в обговоренні кіпрського питання.

В зміні політичного курсу Великої Британії стосовно Кіпру у 1954 - 1974?рр. простежується певна еволюція, яка представлена кількома етапами. На 1954 - 1960?рр. припав колоніальний етап англійської політики. В першій половині

1960-х рр. британська політика виявлялась у формі "опікунства" внутрішніми справами Кіпру, що становить наступний етап. Із залученням до вирішення міжетнічного конфлікту ООН в 1964 р. Лондон відійшов від колоніальних стереотипів, взявши курс на збереження максимуму присутності в регіоні з мінімальним контролем за стабільністю на острові у форматі міжнародної організації. Така позиція характеризується як політика "шефського керування" з елементами рівноправного партнерства. Зменшення впливу Великої Британії та залучення миротворчості ООН до вирішення кіпрського питання не змінювало ситуацію на острові. Навпаки, можна констатувати, що сама еволюція кіпрського питання та його перетворення на міжнародну проблему впливало на таке співвідношення.

Ефективність миротворчої операції ООН під час кіпрських подій 1974 р. залишається дискусійним питанням до сьогодення. В результаті турецької операції 40 % кіпрської території опинились під контролем Туреччини та турків-кіпріотів, а миротворці не змогли припинити відверту агресію та встановити status quo. З?одної точки зору, це було прямим порушенням міжнародного права та конституції Кіпру. З іншого боку, саме така модель вирішення проблеми припинила збройну конфронтацію між етнічними громадами й перевела ситуацію на острові в русло політичного протистояння та переговорного процесу.

Таким чином, кіпрське питання показує перехід провідної ролі від Великої Британії до міжнародної спільноти. ООН інтернаціоналізувала кіпрську проблему, певною мірою ліквідувала загрозу локальної війни. Перехід до миротворчості ООН вивело з конфлікту Британію та відвернуло греко-турецькі відносини від переростання у пряме збройне протистояння, що мало позитивні наслідки для Європи часів "холодної війни".



Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Ковальський С. В. Гуманітарна діяльність ООН на Кіпрі (1960-1974) / С. В. Ковальський // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. - Вип. 16. - Одеса, 2005. - С. 260-267.

2. Ковальський С. В. Британська влада та боротьба греків-кіпріотів за самовизначення (1955-1960 рр.) / С. В. Ковальський // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Історія. - Вип. 34. - Чернігів, 2006.- № 4. - С. 138-142.

3. Ковальський С. В. Становлення греко-кіпрської національної інтелігенції в перше десятиріччя незалежності республіки Кіпр (1960-1970 рр.) / С. В. Ковальський // Інтелігенція і влада. Серія: Історія. - Вип. 9. - Одеса, 2007. - С. 265-271.

4. Ковальський С. В. Дії збройних сил ООН на першому етапі миротворчої операції на Кіпрі (1964 р.) / С. В. Ковальський // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. - Вип. 18. - Одеса, 2007. - С. 182-189.

5. Ковальський С. В. Кіпрські події 1974 року на сторінках комуністичної преси Великої Британії / С. В. Ковальський // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Науки: економіка, політологія, історія. - № 2(39). - Одеса, 2007. - С. 122-128.

6. Ковальський С. В. Кипрский конфликт 1963 - 1964 годов в аспекте международного морского права / С. В. Ковальский // Морское право: актуальные вопросы теории и практики. - Вип. 2. - Одеса, 2005. - С. 208-213.

7. Ковальський С. В. Великобританія у кіпрському конфлікті 1963 - 1974?рр.: провокатор чи миротворець? / С. В. Ковальський // Х сходознавчі читання А.?Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - К., 2006. - С. 265-267.

8. Ковальський С. В. Кіпрський досвід євроінтеграції (1970 - 1980-ті рр.) / С.?В. Ковальський // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 2. - Луганськ, 2006. - С. 86-89.

9. Ковальський С. В. Одеса в кіпрсько-українських культурних зв'язках кінця ХХ ст. / С. В. Ковальський // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - Вип.?3. - Одеса, 2006. - С. 146.

10. Ковальський С. В. Політика Великої Британії щодо Кіпру в 1960-

1970-х рр. / С. В. Ковальський // Британская политика и мир: контуры исторического взаимодействия. - Одесса, 2008. - С. 115-120.

11. Ковальський С. В. Відносини Республіки Кіпр з режимом "чорних полковників" у Греції (1967 - 1974 рр.) / С. В. Ковальський // Шевченківська весна. Історія: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених. - Вип. 6. - Т. 1. - Ч. 2. - К., 2008. - С. 182-184.



АНОТАЦІЇ

Ковальський С.В. Політика Великої Британії та позиція ООН у кіпрському питання (1954-1974 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. - Всесвітня історія. - Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. - Київ, 2008.

У дисертації комплексно досліджується співвідношення англійської політики та діяльності ООН на Кіпрі з 1954 р. до 1974 р. Виділяються основні етапи кіпрського питання та висвітлюється еволюція зовнішнього впливу на міжетнічні та політичні процеси на острові. Вивчається та порівнюється взаємодія британського уряду з етнічними громадами під час антиколоніальної боротьби, незалежної Республіки та в період політичного розколу кіпрської держави. Розглянуті миротворчі, гуманітарні та політичні аспекти діяльності ООН на острові. Показаний механізм миротворчої операції від прийняття рішення про створення міжнародних сил в 1964 р. до зміни військово-політичної ситуації на острові в 1974 р. Визначено місце Великої Британії у миротворчості ООН. Співставлена трансформація англійських інтересів в регіоні з поширенням впливу міжнародної спільноти на ситуацію на острові. Аналізуються греко-турецькі протиріччя щодо Кіпру в контексті британської політики в Східному Середземномор'ї та діяльності ООН. кіпр зовнішній вплив британія

Ключові слова: Велика Британія, ООН, Кіпр, зовнішня політика, міжнародні відносини, міжетнічний конфлікт, миротворчість, міжнародні військові сили, гуманітарна діяльність ООН.

Kovalskiy S. V. Great Britain`s Policy and Position of the UN in Cyprus Question (1954 - 1974). - Manuscript.

The dissertation for Candidate's Historical Degree on speciality 07.00.02. - World History. - The Diplomatic Academy of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine. - Kiev, 2008.

The correlation of English policy and activity of the UN in Cyprus from 1954 to 1974 has been investigated. There are detached the main stages of the Cyprus question during the appointed period and thrown light upon the evolution of the foreign influence on intercommunity and political processes on the island. There are dedicated cooperation of Britain Government with Cyprus communities during the anticolonial struggle on the island, independent Republic and shared state. The peacekeeping, humanitarian and political aspects of the UN`s activity in Cyprus have been examined. It is shown the role of Great Britain in the UN`s peacekeeping operation. The transformation of English interests and widening of UN`s influence on Cyprus Question have been compared. Greek-Turkish relations have been analyzed in the context of the British policy in the Eastern Mediterranean and UN`s activity in Cyprus.

Key words: Great Britain, UN, Cyprus, foreign police, international relations, interethnic conflict, peacekeeping, international forces, UN`s humanitarian activity.

Ковальский С. В. Политика Великобритании и позиция ООН в кипрском вопросе (1954 - 1974 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всемирная история. - Дипломатическая академия Украины при Министерстве иностранных дел Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию взаимоотношения британской политики и деятельности ООН на Кипре с 1954 г. по 1974 г. Исследуется политическая эволюция Кипра от начала национально-освободительного периода до территориального раскола независимого государства в 1974 г. Изучаются формы и характер внешнеполитического влияния на кипрский вопрос, их место в конфликте и роль в его ликвидации.

В диссертации выделяются основные этапы кипрской проблемы за указанный период и освещается эволюция внешнего влияния на межэтнические и политические процессы на острове. Определена специфика взаимодействия британского правительства с этническими общинами во время антиколониальной борьбы, независимой Республики и в период разделенного государства. Изучается влияние британского присутствия на межэтнические отношения.

Показан механизм миротворческой операции от принятия решения о создании международных сил в 1964 г. до изменения военно-политической ситуации на острове в 1974 г. Существенное внимание уделено позитивному и негативному опыту, который получили миротворцы в ходе операции за десять лет. Исследован широкий спектр аспектов миротворчества, таких как переговорный процесс, гуманитарные, силовые и политические меры пресечения и недопущения конфликта. Определено место Великобритании в миротворчестве ООН. Проанализированы причины, побудившие бывшую метрополию стать одним из самых активных участников международного миротворчества на Кипре. Установлены результаты такого участия для урегулирования кипрского конфликта.

Сопоставлена трансформация английских интересов в регионе с расширением влияния международной общественности на кипрский вопрос. Прослежена закономерность данного процесса в контексте трансформации межэтнического конфликта. Исследованы общие тенденции замещения одного внешнего фактора на другой. Анализируются греко-турецкие противоречия относительно Кипра в контексте британской политики в Восточном Средиземноморье и деятельности ООН на острове.

Ключевые слова: Великобритания, ООН, Кипр, внешняя политика, международные отношения, межэтнический конфликт, миротворчество, международные силы, гуманитарная политика ООН.

Размещено на Allbest.ru

...