Політико-адміністративний устрій Київської Русі ІХ – початку ХІІ століть

Прийнявши християнство, Володимир Святославич здійснив спробу радикальної адміністративної реформи ближчої до візантійської централізаторської моделі. Були зруйновані старі кордони племінних князівств, а в окремих випадках центрами нових територіальних одиниць стали новозасновані гради. На чолі цих утворень за скандинавською практикою були поставлені сини Володимира Святославича. В Києві їх розглядали як намісників-посадників, яких можна було зміщувати або переміщати. Питання, чи зміцнила реформа Володимира державу, є досить дискусійним. Можна погодитися з Л.В. Войтовичем та іншими дослідниками, які вважають, що реформа не була до кінця радикальною і слабо зачепила місцеві еліти. Останні сприяли перетворенню посадників з членів династії на окремих князів. Можна стверджувати, що в цьому плані реформа Володимира привела до початку трансформації територій у князівства-землі із закріпленням регіональних династій, що і було здійснено на Любецькому снемі 1097 р.

Після реформи попередня система відносин (князь - мужі), започаткована Олегом, не зникла, але змістилася з рівня „головне місто - великі міста (центри територій)” на рівень „велике місто (центр території) - малі міста”.

Реформи княгині Ольги у Х ст. упорядкували також нижчі ланки адміністративного управління, які зачепили сільську місцевість. Попри опір школи І.Я.Фроянова можна вважати, слідом за М.Б.Свердловим та іншими дослідниками, що проведені Ольгою реформи були спробою регламентації регулярних данин-податків. Погостна система не торкалася лише фіскальної реформи. У погостах, які об'єднували вільні общинні села, з'являються князівські служебники - тіуни, які виконують частину князівських функцій (переважно судову та адміністративну).

Проведені реформи мали двозначні наслідки. З одного боку, система мужів-посадників та становищ-погостів об'єктивно сприяла зміцненню політико-адміністративного ладу Русі. А з іншої сторони, поступова трансформація князів-посадників у князів-правителів, а також аналогічні трасформації територій (поява третього рівня: малі міста (центри малих територій-князівств) - дрібні міста) не давали можливості зміцнюватися базовій політичній структурі Київської Русі. Загальним наслідком цього стало те, що всередині хиткого політичного кістяка (батько - сини, брати - брати) знаходились досить міцні політико-адміністративні зв'язки нижчого рівня (князь - мужі).

Для ІХ - початку ХІІ ст. найбільш загальною моделлю (основним ядром) територально-адміністративної структури Київської Русі є наступна схема: Руська земля - волость - град. Під Руською землею мається на увазі сама Руська держава, під волостю - володіння того чи іншого князя, а під градом - конкретна територіальна одиниця.

Найбільша політико-адміністративна одиниця, князівська волость, включала всі ті складові, які в тій чи іншій мірі знаходились у сфері впливу князя, що уособлював політичну владу. Головним елементом волості був „стольний град”, в якому сидів князь-волоститель. Саме з цього града і здійснювалося державне управління, яке з'єднувало воєдино всі частини волості. Будь-яке місто було центром сільської округи, яку воно обороняло і обслуговувало. Крім вільних общинних сіл, які давали воїнів до князівського ополчення і платили ті чи інші податки або несли повинності, існували також села приватні (княжі та боярські), де були посаджені залежні та напівзалежні категорії селян. Але число останніх до початку ХІ ст. було значно меншим і у пізнішу епоху зростало незначно. Село могло включати до свого складу одну обо декілька общин - вервей, які були більше соціальними громадами. Князівській владі верві підпорядковувались у деяких сферах законодавства та судочинства. Вже згадані погости згодом могли перетворитися в общинні центри („одержавлені” общини).

Виходячи з аналізу літописних даних, можна вважати (окрім Києва, який залишався центром і столицею всієї Русі) також цетрами княжінь, які „притягували” до себе інші міста, Чернігів, Переяслав, Володимир, Новгород, Полоцьк, в меншій мірі Перемишль, Теребовль, Мінськ. Для періоду кінця ІХ - початку ХІІ ст. називати Ростовську, Муромську, Рязанську, Смоленську та ін. землі політичними утвореннями з визначеною внутрішньою структурою неправильно. Отже, якщо і є сенс говорити про волості (землі, князівства) як політичні утворення Київської Русі другої половини ІХ - початку ХІІ ст., то тільки про Київську, Чернігівську, Переяславську, Володимирську, Новгородську, Полоцьку, і, очевидно, Галицьку (Перемишльсько-Теребовлянську) та Мінську. Причому ці волості (за винятком Полоцька) в повному обсязі проявляли свою самостійність від Києва відносно короткі проміжки часу, що переконливо засвідчує його домінуючу роль як політико-адміністративного центру Руської держави.

Вертикальна (управлінсько-функціональна) структура, яка приводила в рух всю систему волостей, градів, сіл, вервей та погостів, виглядає наступним чином.

На чолі держави стоїть князь, завдяки якому і здійснюється можливість організації політико-адміністративного управління. В руках князя зосереджена адміністративна, законодавча, судова, фіскальна і військова влада. Але в старих племінних центрах продовжують існувати віча і князям в означений період доводиться з ними рахуватися. Князь може безпосередньо виконувати політико-адміністративні функції (фіскальну, законодавчо-судову, релігійну та ін.) або ж призначати для цього спеціальних посадовців.

Найвищою адміністративною посадою у Київській Русі була посада посадника. Протягом кінця ІХ - початку ХІІ ст. прослідковуються шість основних функцій руських посадників: фіскальна, військова, судова, поліцейська, релігійна та будівнича. Нижчими управлінськими посадами князівської адміністрації з переважно фіскальними та судовими функціями були тіуни, вірники, ябетники, ємці, старости, митники і мечники. Джерела не дають підстав стверджувати, що до початку ХІІ ст. воєвода, соцький, десяцький, тисяцький були адміністративними посадами.

Якщо для деяких менших членів князівської адміністрації було характерне поєднання приватних та державних функцій (одні й тіж самі особи могли бути одночасно і слугами князя, і державними посадовцями), то цього не можна сказати відносно посадництва, яке було державним органом адміністративного управління.

Непрямі політико-адміністративні функції виконувала й боярська (дружинна) дума, яка, будучи дорадчим органом, брала участь у вирішенні питань політичного та адміністративного управління. Хоча остаточне слово завжди було за князем, останній майже ніколи не приймав жодного важливого рішення без нарад з дружиною (боярами).

У Київській Русі Х ст. існували дві категорії осіб з владними повноваженнями, які, будучи важливим елементом племінного ладу, поступово інтегрувалися у владні структури нової держави. Перша з них, старці градські, котрі раніше були елітою (знаттю) родоплемінного суспільства, увійшла до ради при київському князі. Друга група, старійшини города, була знаттю більш дрібних міст і, відповідно, вплив їхній цими містами й обмежувався. Будучи спочатку в опозиції до київських князів, градські старійшини поступово визнавали їхню владу, а взамін на це отримували легітимізацію своєї діяльності.

Однією з особливостей політико-адміністративного устрою Київської Русі ІХ - початку ХІІ ст. є те, що зв'язок між елементами політико-адміністративної структури держави був досить неміцним та місцями фрагментарним, що, зрештою, відповідало політичній специфіці тогочасної епохи. Адже кістяк політико-адміністративної системи Руської держави базувався більше на династичних (князь - князь), ніж на політичних зв'язках. Всередині ж цього досить слабкого кістяка були міцніші зв'язки (князь - муж), що об'єктивно вели державу на шлях дроблення. Особливістю ж князівської адміністрації було те, що вона, по-перше, у великій мірі залежала від князя, а, по-друге, її склад та функції були непостійними, так як у будь-який момент все управління міг здійснювати безпосердньо князь. Це все говорить про початки становлення політико-адміністративної системи Київської Русі, її незрілість та пов'язану з цим структурну слабкість.

Наявність в Київській Русі розгалуженої політико-адміністративної системи є одним з найголовніших доказів того, що Русь як держава відбулася. Адже владна верхівка, яка за допомогою апарату примусу поширює свій вплив на віддалених територіях, є однією з головних ознак держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мателешко Ю.П. „Гради” Київської Русі: спроба кількісного аналізу // Науковий вісник УжНУ. Серія: Історія. - Вип. 16. - Ужгород, 2006. - С. 68-81.

2. Мателешко Ю.П. Гради-волості Київської Русі: спроба системного аналізу // Carpatica-Карпатика. - Вип. 35. - Ужгород, 2006. - С. 254-281.

3. Мателешко Ю.П. Рівні, типи та функції руського посадництва (кін. ІХ - поч. ХІІ ст.) // Грані. - 2007. - № 3. - С. 8-12.

4. Мателешко Ю.П. „Старці градські” та „старійшини города” як категорії осіб з різним владним статусом у Київській Русі Х століття // Грані. - 2007. - №5. - С. 6-9.

5. Мателешко Ю.П. „Страна”, „земля”, „волость”: специфіка вживання на рівні термінології та конкретних територіальних одиниць в „Повісті временних літ” // Історичні студії: Проблеми давньої і середньовічної історії та етнології. - Ужгород: Видавництво УжНУ „Говерла”, 2007. - Випуск 1. - С. 86-105.

6. Мателешко Ю.П. Землі і волості „Повісті минулих літ”: спроба подолання кабінетних стереотипів // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Дні науки - 2006”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - Т.20: Історія. - С. 46-52.

7. Мателешко Ю.П. Політико-адміністративні реформи у Київській Русі Х століття та їхні наслідки // Материалы І Международной научно-практической конференции „Научная индустрия европейского континента - 2006”. - Днепропетровск: Наука и образование, 2006. - Т.3. - С. 70-73.

8. Мателешко Ю.П. Реальні та потенційні адміністративні посади у Київській Русі кін. ІХ - поч. ХІІ ст. // Материалы ІІ Международной научно-практической конференции „Современные научные достижения - 2007”. - Днепропетровск: Наука и образование, 2007. - Т.3: История. - С. 5-9.

Размещено на Allbest.ru