Печерна християнська архітектура в басейні верхнього та середнього Дністра XI-XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 904:72(282.247.314) «10/17»

Спеціальність - 07. 00. 04. - археологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню

кандидата історичних наук

ПЕЧЕРНА ХРИСТИЯНСЬКА АРХІТЕКТУРА В БАСЕЙНІ ВЕРХНЬОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ДНІСТРА XI-XVIII СТОЛІТТЯ

Нечитайло Павло Олександрович

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету Києво-Могилянська академія

Науковий керівник Член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Моця Олександр Петрович, Інституту археології НАН України, завідувач відділу давньоруської і середньовічної археології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Пивоваров Сергій Володимирович Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри етнології, античної та середньовічної історії

кандидат історичних наук Бобровський Тимур Анатолійович Науково-дослідний інститут пам'ятко-охоронних досліджень Міністерства культури і туризму України, заступник директора з наукової роботи

Захист відбудеться „18” лютого 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210 м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210 м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12.)

Автореферат розісланий „15” січня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук О.Є. Фіалко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Штучні та природні підземелля Верхнього та Середнього Подністров'я перебувають в полі зору науковців вже понад сторіччя. Кадастр печер басейну Дністра ще на початку 90-их років ХХ ст. налічував більше трьох сотень об'єктів, з кожним роком робіт спелеологів, археологів, краєзнавців ця кількість збільшується. Підземні об'єкти відомі у Подністров'ї у вапняках та гіпсах різного віку та походження, а також у лесовидних суглинках, супісках та пісковиках.

Використання людиною печер регіону для житлових, господарських, оборонних потреб, а також в якості сховищ, могильників та з культовою метою простежується з часу верхнього палеоліту до сьогодні. Найбільшу частку складають культові християнські підземні порожнини доби середньовіччя та нового часу.

Актуальність теми: Значний відсоток з відомих на сьогодні підземель, які є предметом вивчення історичних наук становлять монастирі, церкви, келії, каплиці. У досліджуваному регіоні їх кількість сягає понад 80 одиниць, проте вони досі не були об'єктом комплексного історичного, археологічного, мистецтвознавчого та архітектурного аналізу. До наукового обігу введена незначна кількість об'єктів й дані про них розсіяні у різноманітних виданнях. Не простежено зв'язку пам'яток з іншими археологічними об'єктами, їх історичні витоки та культурні впливи, що сформували явище скельної монастирської архітектури, світогляд печерного чернецтва, його роль в історичних подіях доби середньовіччя та нового часу. Більшість зразків культової підземної архітектури наразі інтенсивно руйнуються, не поставлені на облік та охорону відповідними інстанціями, оскільки бракує інформації про роль та значення цих об'єктів. Часто унікальні пам'ятки захоплюються представниками різних релігійних конфесій й використовуються з утилітарною метою, без попереднього огляду фахівцями, в результаті нищаться архітектурні об'єкти, культурний шар, поховання, наскельні зображення. Знищення пам'яток відбувається прискореними темпами через їх відкритий характер, в порівнянні з власне археологічними; часто дослідники фіксують їх вже на останньому періоді існування. Отже, вивчення культової християнської печерної архітектури басейну Дністра на території України є нагальною потребою, з огляду на унікальну історичну, архітектурну, мистецьку цінність пам'яток та їх виключну роль в розв'язанні питання зародження та поширення християнства.

Хронологічні межі роботи охоплюють ХІ-XVIII ст. Вони обумовлені тяглістю традиції печерного чернецтва, що відображається у комплексі матеріальних артефактів (архітектура, наскельні зображення).

Географічні рамки дослідження окреслені басейном Верхнього та Середнього Дністра. В якості аналогій залучені пам'ятки Південно-Західного Криму, Болгарії, Туреччини та Середнього Подніпров'я.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в рамках науково-дослідної теми Національного університету Києво-Могилянська академія «Стародавнє населення України за даними археології» (державний реєстраційний номер 0108U009372) .

Мета роботи полягає у висвітленні явища печерної християнської архітектури басейну Дністра в контексті середньовічної історії України та, частково, нового часу. Її виконанню було підпорядковано наступні завдання:

Облік пам'яток та їх загальна характеристика.

Аналіз комплексів матеріальних ознак пам'яток (архітектура, речові знахідки, петрогліфи та графіті, поховання).

Створення типології та виявлення хроноіндикатори об'єктів.

Виявити історико-культурні впливи, що сформували явище скельно-церковної архітектури у регіоні.

З'ясування світоглядних засад печерного чернецтва, час становлення та зникнення традиції створення підземних християнських культових пам'яток.

Об'єктом дослідження є явище печерної християнської архітектури у регіоні. хроноіндикатор скельний церковний печерний

Предметом дослідження є наукова інформація, втілена у матеріальному комплексі пам'яток.

Методичною основою роботи є принцип історизму, комплексний підхід до вивчення археологічних джерел із застосуванням літописних та документальних згадок. При розробці хронології, з'ясуванні історико-культурних витоків явища та загального опису, широко застосовано порівняльний метод. Використано традиційні історико-археологічні методи: історичних аналогій, картографування, систематизації, класифікації та типології.

Наукова новизна: Дисертація є першою узагальнюючою роботою, що розкриває зміст явища скельної та підземної християнської архітектури в басейні Верхнього та Середнього Дністра на території України. До наукового обігу введено матеріали польових досліджень автора з території Вінницької та Хмельницької областей. Поглиблено вивчено пам'ятки, які раніше лише згадувались в літературі: Стіна, Оксанівка, Нагоряни, Субіч, Демківці, Маліївці, Жванець. Складено карту та кадастр пам'яток, розроблена класифікація петрогліфів та графіті й типологія приміщень. На основі широкого кола аналогій з'ясовано історичні витоки явища та елементи світогляду творців скельно-церковної архітектури. Окремо висвітлюється місце даного феномену в історичному розвитку регіону та визначено основні періоди активності й занепаду печерного чернецтва.

Джерельну базу дослідження складають опубліковані та неопубліковані матеріали, що зберігаються в архівах ІА НАНУ, Української Спелеологічної Асоціації, Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень, Інституту мистецтвознавства НАНУ, Тернопільського клубу спелеологів „Поділля”, приватних архівах науковців Т.А. Бобровського, Б.Т. Рідуша, Р.В. Забашти. Залучені також описи пам'яток ХІХ ст. та матеріали власних розвідок автора.

Практична значимість роботи: дослідження може бути використане при написанні наукових робіт, підготовці лекцій та семінарів з археології України та історії християнської релігії. Отримані результати можуть бути використані при спробі регенерації окремих об'єктів та їх пристосування до повторного культового або екскурсійного використання.

Особистий внесок: Ряд пам'яток досліджувався за участі колег фахівців. 1997-1998 році спільно з Б.Т. Рідушем вивчався печерний комплекс біля с. Субіч. Внесок автора полягав у натурних дослідженнях об'єкту: були виконані обміри приміщень, знято естампи наскельних зображень. Також разом із згадуваним науковцем у 2003 році проводились роботи у печерному монастирі у с. Оксанівка, внесок автора полягав у складанні схематичного плану комплексу №1, фіксації наскельних зображень, визначення призначення окремих приміщень. Скельний храм у с. Буша вивчався спільно з Р.В. Забаштою у 2002 році, автором були проведені обміри слідів наскельної забудови в усіх приміщеннях храму.

Апробація результатів дисертації відбувалася в формі публікацій статей, доповідей на наукових конференціях: ІV Буковинська історико-краєзнавча конференція (Чернівці,вересень,2000), X Подільська історико-краєзнавча конференція (Кам'янець-Подільський, грудень, 2000), Міжнародна наукова конференція „Археологія Тернопілля: здобутки, стан, перспективи" (Тернопіль, травень, 2001), Міжнародна наукова конференція: „Проблеми історії та археології України" (Харків, жовтень, 2002), Студентська наукова конференція „Середньовічні старожитності Південної Русі-України" (Чернігів, травень, 2003), Міжнародна науково-практична конференція „Софійські читання” (Київ, листопад, 2003), Міжнародна науково-практична конференція „Могилянські читання” (Київ, лютий, 2006).

Публікації: По темі дисертації опубліковано 11 наукових робіт, з них 9 одноосібно, 5 статей опубліковано у фахових виданнях, 3 статті у наукових збірках, 3 доповіді у збірках тез та матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та двох додатків. Обсяг основного тексту - 177 сторінок, додатків - 170 сторінок, загальний обсяг - 372 сторінки, список використаних джерел - 236 позицій. Додаток А містить каталог пам'яток (87 позицій), додаток Б - ілюстрації (90 рисунків).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі сформульовано актуальність, мету та завдання роботи, визначено хронологічні та географічні межі дослідження, наукову новизну та практичне значення а також вказані методи аналізу використані у роботі.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

В дослідженнях скельної та підземної християнської культової архітектури басейну Верхнього та Середнього Дністра можемо виділити три етапи. Перший тривалістю з Х по другу половину ХІХ ст. Період характеризується епізодичними згадками про культові християнські підземелля в літописах, путівниках давніх мандрівників, науково-популярних працях польських краєзнавців. Нижня хронологічна межа періоду спірна, за початок відліку, слідом за Б.Т. Рідушем, взято туманний пасаж в праці Костянтина Порфірогенета про хрести висічені в пісковику у стародавніх приміщеннях в Подністров'ї. Особливо цінними є повідомлення про бакотських ченців у Литовсько-Руському літописі XVI ст. та свідчення Ульріха фон Вердума про перебування опришків у печерах Нагорянського монастиря. Невелика кількість писемних згадок про монастирі печерного характеру пояснюється відлюдницьким способом існування їх мешканців. Така ситуація характерна для явища печерного чернецтва загалом, не лише в Україні, але й в Малій Азії та на Балканах.

На початку ХІХ ст. з'являються спроби інтерпретації окремих пам'яток І..Вагилевичем, В.Марчинським, А.Пшездецьким. З'являються текстові описи скельних монастирів в Розгірчі, Маліївцях, Нагорянах, Лядаві, інших. Останні, в більшості випадків, нагадували подорожні нотатки, однак саме ці розвідки лягли в основу майбутніх фахових досліджень пам'яток.

Другий етап у вивченні скельно-церковної архітектури регіону розпочинається у другій половині ХІХ ст. і відзначений діяльністю піонерів української археології Я. Головацького, А.Г. Кіркора, В.Б. Антоновича, Ю.Й. Сіцінського. Ними були сформовані головні засади вивчення підземних культових пам'яток, відкрито й описано найбільш яскраві об'єкти регіону. Вперше починають складати плани приміщень, з'являються професійні фото об'єктів, детальні словесні описи, прориси петрогліфів. Саме у другій половині ХІХ ст. було складено достатньо повні кадастри підземель басейну Дністра, посилилась увага громадськості до культових підземних пам'яток регіону, було окреслено основні проблеми та напрямки досліджень. У вивченні архітектурної спадщини печерного чернецтва беруть активну участь члени історичних, археологічних, церковних товариств, тема постійно представлена на сторінках періодики та краєзнавчих студій того часу. У 1889, 1891, 1892 було проведено розкопки Бакотського печерного монастиря, до сьогодні найбільш багатого на речовий матеріал об'єкту у регіоні. У виданих на початку ХХ ст. зводах архітектурних та археологічних пам'яток печерні монастирі, церкви та каплиці займають помітне місце та виділені в окрему категорію об'єктів. М.І. Петрову , М.С. Грушевському, Ю.Й. Сіцінському належать перші спроби виявлення коренів християнського печерництва в регіоні, його утвердження та поширення як явища.

З встановленням на лівобережжі Дністра радянської влади, в силу специфічності теми, інтерес до досліджень скельної церковної архітектури помітно згасає, в цей же час на підпольскій Україні значні роботи проводяться І.П. Крип'якевичем та В. Карповичем (Б. Янушем), продовжується історико-краєзнавча робота, виходять друком окремі статті та нариси.

Третій етап досліджень розпочинається у післявоєнний період. Нові методи досліджень печерних порожнин, уніфікація підходів до описання пам'яток, всебічний аналіз артефактів окремого об'єкту та усіх загалом є відмінними рисами публікацій кінця 40-их років ХХ ст. та наступних десятиліть до сьогодні. Слід особливо виділити роботи І.С. Винокура, Б.О. Тимощука, М.Ф. Рожка у радянський період. В цей час поповнилась карта пам'яток, вже відомі об'єкти були досліджені із залученням якісно нових методів та підходів. Фактично, трійця вищеназваних вчених сформувала принципи вивчення підземних та скельних культових пам'яток, якими послуговуються досі. Сплеск досліджень означеної категорії об'єктів відбувся у 90-ті роки ХХ ст. і пов'язаний з іменами М.С. Бандрівського, Л.Г. Мацкевого, В.С. Артюха, Т.А. Бобровського, В.І. Олійника. Масштабні роботи в цей час на пам'ятках Середнього Дністра провів Б.Т. Рідуш, який підсумував результати вивчення печерної християнської архітектури за попередній час й окреслив головні напрямки та перспективи подальших досліджень, ним було відкрито ряд нових пам'яток у регіоні та поглиблено досліджено вже відомі.

Аналіз історії досліджень печерної християнської архітектури регіону дозволив окреслити коло питань, вирішення яких є необхідним для розуміння цього явища.. Насамперед це хронологія та типологія пам'яток, їх історико-культурні витоки, вивчення наскельних рисунків та написів, введення об'єктів до наукового обігу та їх місце в історичному процесі.

РОЗДІЛ 2

ТИПОЛОГІЯ ТА ХРОНОЛОГІЯ ПАМ'ЯТОК

Стан дослідженості скельно-печерної архітектури на сьогодні дозволяє типологізувати наявні зразки за архітектурно-планувальними ознаками, функціональними особливостями і, в окремих випадках, визначити форму існування пам'ятки. Статистичний підхід дозволяє вичленити серед загальної кількості пам'яток дві робочі категорії:

Малі печерні комплекси та окремі приміщення

Великі печерні комплекси.

Під печерною архітектурою малих форм ми розуміємо пам'ятки, що налічують до 2 приміщень. Відповідно, до великих печерних комплексів ми відносимо об'єкти, які складаються з 3-ох і більше приміщень. Вперше подібний поділ до наддністрянських пам'яток запропонував застосувати Б.Т.Рідуш, який нами було розвинуто та уточнено.

2.1. Малі печерні комплекси та окремі приміщення.

Дана категорія представлена пам'ятками у сс. Олієво-Королівка, Поділля, Руда, Маліївці, Отроків, Жванець, Кринцилів, Порохова, та інші.

За архітектурно-планувальними ознаками малі печерні комплекси та окремі приміщення. поділяються на:

- однокамерні об'єкти;

- двокамерні об'єкти

- локальні групи однокамерних об'єктів;

- об'єкти галерейного типу;

- пам'ятки наскельної архітектури.

Житлові, культові та поховальні функції нерідко були поєднані в межах однієї споруди. Найбільш притаманними конструктивними елементами для цієї категорії пам'яток є видовбані в камені лежаки, культові та господарські ніші, пази для дерев'яних конструкцій. Пам'ятки малої печерної архітектури в основному пов'язані з такими формами чернечої організації як «пустинь», «скит» та анахоретство (індивідуальна самітницька практика).

2.2 Великі печерні комплекси.

Великі печерні комплекси представлені у регіоні пам'ятками: Субіч, Оксанівка, Нагоряни, Лядава, Рукомиш, Ісаків, Ямниця, Верхня Синьовидна, Ілів, Розгірче, Комарів (Турецька хата), Непоротове, Кормань, Бакота, Страдч, інші.

За архітектурно-планувальними ознаками вони поділяються на:

локальні групи однокамерних об'єктів

локальні групи об'єктів галерейного типу

лабіринтоподібні об'єкти галерейного типу

наскельну архітектуру.

Найбільш розповсюдженими є локальні групи однокамерних об'єктів. Особливо інформативними, є багатоярусні комплекси цієї категорії в басейні Середнього Дністра (Лядова, Нагоряни, Оксанівка, Василівці). Локальні групи об'єктів галерейного типу представлені Бакотським монастирем. Лабіринтоподібні пам'ятки зафіксовані у сс. Страдч та Антоніни, а прикладом наскельної архітектури є Бушанський храм.

Функціональні особливості великих печерних комплексів визначаються як житлові, культові, господарські, поховальні та оборонні. Чітко виявляється вузька спеціалізація приміщень, функції об'єктів змішуються та перетинаються рідше.

Більшість великих пам'яток існувало у формі колективного відлюдництва (келіоцтво) , коли ченці монастиря збирались разом лише на недільні служби та під час свят, в основному присвячуючи себе індивідуальним практикам.

Архітектурні аналогії в суміжних регіонах, корпус наскельних зображень та вислід історичної ситуації краю говорять на користь появи перших будівничих підземних келій та храмів у Подністров'ї не пізніше ХІ ст..

2.3. Культові споруди

Окремий підрозділ було присвячено аналізу культових споруд регіону: церков, каплиць та ісіхастеріїв. Було виділено три типи храмових споруд: прямокутні в плані церкви, без архітектурно виділеного вівтаря; прямокутні у плані церкви зі складним вівтарем та тринавні храми. Перший, найбільш розповсюджений, має датовані наземні аналогії давньоруського часу в басейні Дністра та архітектурні прототипи в Месопотамії, Болгарії, Криму та Молдові. За вівтар найчастіше правила ніша, а престол та вівтарна перегородка, в більшості випадків, були дерев'яними. Церкви такого типу зафіксовані у Маліївцях, Оксанівці, Бакоті, Кормані, Лядаві, Субочі. Традиція будувати такі храми з'явилась у регіоні в ХІ ст. (Бакота) і була актуальною ще в ХІХ (Лядава).

До прямокутних у плані храмів, зі складним вівтарем ми зараховуємо неоднорідні пам'ятки з сс. Розгірче, Стінка та Міжгір'я. Хоча між собою вони різняться за сумою ознак, однак, в загальному підпадають під запропоноване визначення. Тринавні храми вичлененні в ансамблі Непоротівського монастиря і на іншій території Подністров'я не зустрічаються.

Каплиці є культовими приміщеннями, що призначені для богослужінь без проведення літургії. У регіоні вони трапляються: у складі великих комплексів (Субіч), Нагоряни (комплекс №1, третій ярус); є частиною малих ансамблів (Маліївці, Буша, Крутилів); та не прив'язані до чернечих осередків (Демківці, Черче, Хрещатик, Кривче, Касперівці, Зозулинці, Винятинці). Для влаштування каплиць використовувались як природні печери без будь-яких природних доопрацювань (Черче, Хрещатик, Кривче ), так і з складним архітектурним рішенням (Крутилів, Бабин, Нагоряни, Касперівці, Буша, Субіч), є каплиці, про які лише згадується в літературі без відповідних описів і планів (Зозулинці, Винятинці).

Ісіхастерії є частиною архітектурних ансамблів багатьох печерних монастирів Молдови, Болгарії, Кападокії. Приміщення пристосовані для індивідуальних молитовних практик могли мати вигляд невеликих ніш, печерок, навісів. Ці об'єкти виділяються з-поміж інших східною орієнтацією та, в окремих випадках, наявністю великої кількості хрестоподібних фігур.

2.4. Археологічні матеріали

Специфіка досліджень скельних та підземних порожнин культового характеру полягає в тому, що їх культурний шар, як правило відображає останній період існування пам'ятки, або взагалі відсутній.

Ґрунтові нашарування, що відображають останній період функціонування пам'ятки, або утворились після припинення її культового використання зафіксовані нами на пам'ятках Стіна та Жванець. Керамічний матеріал XVIII ст. та дерев'яний кілок було знайдено при зачистці підлоги в приміщенні №13 (комплексу №2) Оксанівки. Розрізнені людські кістки та уламок давньоруського скляного браслету зафіксовано у шурфі на плато над печерним комплексом в Маліївцях.

У печерному скиті в с. Отроків Ново-Ушицького району Хмельницької області Б.Т. Рідушем та В.А. Захар'євим у шурфі біля входу в житлову галерею та при зачистці підлоги було знайдено фрагменти посуду XV-XVI ст.. Антропологічний матеріал та кераміку ХІІІ - XІV, XVI-XVII та XVIII ст., а також окремі речі було знайдено В.І. Олійником в культових печерах Тернопільщини (Кошова та Лиличка). У Мельниці-Подільській у привхідному шурфі біля печерної келії було зафіксовано керамічні фрагменти XІV-XV ст. В.С. Артюхом, ним же було виявлено керамічний матеріал ХІ-ХІІІ століття у печерній церкві в с. Стінка.

Найбільше речових знахідок біло виявлено у Бакоті. Роботами 1889, 1891 та 1892 років (під керівництвом В.Б. Антоновича та Ю.Й. Сіцінського) було відкрито частину приміщень монастиря та знайдено значну кількість культових, побутових речей а також залишки військового озброєння та спорядження ХІ-XIV ст..

Невелика кількість речових знахідок у печерних монастирях пояснюється специфікою церковного життя, що не сприяло накопиченню ні в приміщеннях, ні поблизу них культурно-побутових решток Більше інформації містять поховані об'єкти, часткове, або повне закриття яких відбулося в добу середньовіччя та нового часу. До таких у регіоні відносяться Студеницький монастир, частина печер Бакотського та Субіцького монастирів, монастир у с. Василів Заставнівського району Чернівецької області та інші. Однак, навіть за таких умов, археологічний матеріал, виявлений у пам'ятках дозволяє говорити про використання чернечих печер протягом середньовіччя й нового часу, починаючи з ХІ і завершуючи XVIII ст.

РОЗДІЛ 3

ПЕТРОГЛІФИ ТА ГРАФІТІ.

3.1. Наскельні написи та буквенні зображення

Написи кирилицею складають у досліджуваних об'єктах значний відсоток. За смисловим та функціональним призначенням їх можна поділити на: релігійні, побутові та автографи. Найбільш відомими і добре датованими є написи з Бакотського монастиря: «Благослови Христос Григория игумена давшего силу святому Михаилу» (кін. XI - поч. XII ст.), «Григорий воздвиг место се» (кін. XII - поч. ХІІІ ст.). З-поміж релігійних, слід виділити поминальні чернечі, виявлені в Жванці та Стіні. Вони починалися формулою «помяни господи… » після чого писалось ім'я Подібні графіті давньоруського часу зафіксовані в печерах Києва та Софійському соборі, дністровські зразки датуються пізньосередньовічним часом. Графіті у вигляді універсальних звернень до Господа були виявлені у Субоцькому монастирі: "Бог Господь явися нам» (Рідуш, Нечитайло, 1999), у Жванці «Помилуй мя Боже». Серед автографів кирилицею, які з великою вірогідністю можна віднести до мешканців печерних монастирів є такі: «Григорий», «Гаврило», „Антоний”, „Илия” (Стіна, XVII ст..), «Ків», «Кіяріл» (Субіч), «Грико», «Лукаш» (Жванець), „Иаковъ Бутремовеч» (Нагоряни, XV ст..). Автографи у печерних житлах та культових спорудах були поширеною практикою в середовищі печерного чернецтва протягом усього періоду середньовіччя. Вони зустрічаються в Болгарії, Києві, Молдові, Південно-Західному Криму, та інших місцях розповсюдження підземної культової християнської архітектури. В цілому кирилична епіграфіка підтверджує існування традиції печерного чернецтва в межах ХІ-XVIII ст. У ХІХ ст.. на стінах пам'яток превалюють автографи відвідувачів.

Окрему групу графіті складають написи та окремі знаки невідомого походження. У Нагорянах, Стіні, Непоротові, Стінці, Жванці було виявлено написи, що містять графеми типологічно подібні на тюркські та германські руни, літери глаголиці та неатрибутовані буквені зображення. Близькі аналогії таким псевдорунічним зображенням є в печерних монастирях Болгарії та Румунії періоду Першого Болгарського царства. Можливо, у Подністров'ї ми спостерігаємо відголосок болгарської традиції, внаслідок запустіння більшості північно-болгарських печерних монастирів на початку ХІ ст. Проте, не виключено що цей процес був синхронним болгарському, оскільки тут йдеться не про цілковиту подібність петрогліфів, а лише про принципову тотожність явища. Зважаючи на присутність тамгоподібних знаків на стінах молдавських монастирів XV-XVII ст. загадкові написи можуть виявитись більш пізніми, проте поки що синхронізувати графіті з Нижнього та Середнього Дністра не має достатніх підстав. Остаточне з'ясування хронології та походження змішаних руноподібних написів в церковних пам'ятках басейну Дністра справа майбутнього.

3.2. Хрести

Головним чином хрестоподібні зображення концентруються в об'єктах, розташованих на території Хмельницької, Вінницької та Чернівецької областей.

За способом нанесення зображення поділяються на врізні (видряпані), виконані у техніці лункоподібних заглиблень, комбіновані, які поєднують перші дві техніки та рельєфні. Переважну більшість зображень складають хрести: зустрічаються фактично усі форми, засвоєні християнською церквою, трапляються також невідомі в традиційній іконографії, утворені завдяки вишуканому декору. Хрести в помешканнях ченців та біля них виконували функції захисту та освячення місця, крім того, це була певна самореалізація через створення „власної”, унікальної форми хреста. Хрести, виявлені на пам'ятках мають широке коло аналогій на пам'ятках Криму, Молдови та Болгарії. Верхня хронологічна межа нанесення хрестів мешканцями та творцями зразків скельної церковної архітектури - XVIII ст. Звичайно, хрестоподібні зображення наносились на стіни пам'яток і в ХІХ-ХХ ст., однак в переважній більшості випадків це було зроблено руками відвідувачів, а не мешканців монастирів. Традиція печерного чернецтва поступово згасає наприкінці ХІХ століття і останні датовані хрестоподібні зображення, що належать печерникам фіксуються у Субоцькому монастирі. Петрогліфи відвідувачів не несуть відбитку столітньої образотворчої традиції, що головним чином виявляється у нанесенні хрестів з лунками.

Перші наскельні зображення у вигляді хрестів, які несуть християнське семантичне навантаження вірогідно з'являються у регіоні у XI ст. Однак значна кількість зображень архаїчного, ранньохристиянського типу та комплекси петрогліфів з Бакли, повністю тотожні пам'яткам Нагоряни й Оксанівка дозволяють припускати більш ранню появу хрестів на скелях, а отже й самих монастирів.

3.3. Антропоморфні, зооморфні та лінійно-геометричні зображення.

Крім хрестів до часу існування в печерах культових пам'яток християнської релігії слід віднести поодинокі антропоморфні зображення, наскельні ікони, схеми відліку часу у вигляді сіток, прямокутників, заповнених лунками, хрестів у колі, заповнених лунками, ромбічних фігур, личин і складних композицій з елементами християнських символів. В комплексах Нагоряни, Оксанівка та Непоротове зафіксовано поодинокі зображення, що стосуються епохи міді-бронзи. Фресковий живопис було виявлено в Бакотському монастирі.

РОЗДІЛ 4

ПЕЧЕРНА ХРИСТИЯНСЬКА АРХІТЕКТУРА В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ.

4.1. Витоки печерної християнської архітектури та поява цього явища в регіоні.

Культові підземні пам'ятки відомі в регіоні з часів енеоліту та епохи бронзи (Вертеба, Бакота). Однак використання природних печер та створення штучних з культовою метою набуває масового характеру у середньовічний час з поширенням християнства.

Періодом появи печерної християнської архітектури та її масового поширення у Подністров'ї нами визначено ХІ ст., однак в окремих комплексах та об'єктах було виявлено артефакти, що можуть свідчити про більш ранні прояви печерництва - це архаїчні графіті у вигляді хрестів та руноподібні написи змішаного походження. Християнські центри, що вплинули на появу культової підземної архітектури у регіоні - це, насамперед, Болгарія, Чехія та Моравія (для басейну верхнього Дністра) та, меншою мірою, Крим. Вплив болгарського чернецтва на християнізацію населення басейну Дністра посилюється після загибелі Першого Болгарського царства, це виявляється, крім численних матеріальних ознак в зразках скельно-церковної архітектури також в поширенні обряду підплитового поховання. Саме в XI ст. відбувається різкий ріст поселень на обох берегах Дністра, що сприяло поширенню монастирів як наземних так і підземних.

4.2. Печерна християнська архітектура та ї творці в історії регіону.

З'явившись в басейні Дністра не пізніше ХІ ст., печерні монастирі стають неодмінним атрибутом релігійного життя краю. Значна кількість пам'яток сусідить з об'єктами давньоруського часу (Онут, Устя-ІІІ, Кормань, Непоротове). Кераміку та речі давньоруського часу було виявлено на периферії печерних монастирів в Бакоті, Маліївцях, церкви в с. Стінка.

Очевидно, з ХІІІ ст. на території Подністров'я з'являються пам'ятки під впливом київського печерного чернецтва. ХІІІ - перша половина ХV ст. були сприятливими для розвитку підземної культової архітектури регіону, що засвідчено, як в писемних джерелах так і матеріальними проявами (культурний шар, графіті). Саме 1242 роком датується найранніша згадка про печерні монастирі регіону, під цим роком згадується печера Домажира у Галицько-Волинському літописі, яку частина дослідників пов'язує з монастирем біля с.Страдч.

З другої половини ХV та у ХVІ ст. на регіон посилюється тиск мусульманського світу, відбувається розчленування досліджуваної території між різними геополітичними утвореннями, життя на багатьох об'єктах завмирає, нові пам'ятки майже не створюються. проте ми маємо кілька графіті кирилицею, що за палеографією можуть бути віднесені до XVст. у печерних культових пам'ятках краю (Стіна, Жванець) а також археологічний матеріал, виявлений в окремих об'єктах (Мельниця-Подільська, Устячко, Міжгір'я).

Кінець ХVІ-ХVІІ ст. - період активності печерного чернецтва, в басейні Дністра створюються численні пам'ятки, продовжується життя на більш ранніх, з'являються об'єкти нової релігійної течії - греко-католицизму. У XVIII ст. печерне чернецтво регіону переживає системну кризу, що виявляється у посиленому наступі унії на православ'я, припинення функціонування печерних жител, призупиненню чернечого життя на окремих пам'ятках і перетворення їх на світські духовні центри. В цілому у XVIII ст. ми спостерігаємо останні прояви активності печерного чернецтва давньоруської традиції. Хоча у ХІХ- ХХ ст. в басейні Дністра відоме використання печерних порожнин у культових цілях адептами християнської релігії, ці прояви не мали нічого спільного з попереднім рухом, окрім формального використання підземель.

4.3. Ідеологічні витоки явища печерної християнської архітектури.

Протягом всього існування чернецтва як релігійного руху й організації в ньому виокремлювались течії, що намагались зберегти християнство в його „чистому" вигляді, повністю абстрагуючись від „мирського" світу. Визначальною для руху печерного чернецтва стала течія ісіхазму, що почала формуватись у V-VIII ст., а як явище постала у ІХ ст., сягнувши свого розквіту за життя Григорія Палами у ХIV ст.. Метою ісіхастів було молитовне споглядання Фаворського світла, отримання Божої благодаті через низку тяжких фізичних та духовних вправ. На території України ідеї icixaзму були популярними включно до XIX ст., не зважаючи на імперську заборону caмітницької практики у XVIII ст.

Ідеологічна платформа печерного чернецтва, опирається на духовні практики перших століть християнства, де печера була неодмінним супутником святих, пророків, апостолів та й самого Ісуса Христа.

Розмішення печерних монастирів в структурі середньовічного міста або поселения перебуває в прямій залежності від ідеології самітництва. Переважна більшість відомих нам пам'яток розташовувалась на значній віддалі від укріпленого ядра (дитинця) й основної міської забудови (посаду). 3 елементів соціальної взаємодії мирян та печерних ченців можна припустити існування лише культурно - просвітницької функції. Ченці печерних монастирів були живим взірцем християнського благочестя i моралі для місцевих жителів, навчаючи їx самим способом свого життя, адже аскетична практика icixacтського самітництва виключало можливість спілкування не тільки з мирянами, але й, бажано, всередині общини. Згадки про печерні монастирі, чудодійні джерела біля них, чудотворні ікони, що належали монастирям, окремі приклади духовного подвижничества містяться у численних фольклорних джерелах



ВИСНОВКИ

В басейні Верхнього та Середнього Дністра насьогодні зафіксовано 87 пам'яток печерної християнської архітектури, причому окремі з них закладені не у кам'янистих породах, а у лесовидних суглинках та супісках. Це історико-культурне явище, за невеликим винятком, є результатом життєдіяльності печерного чернецтва, як окремої суспільної ланки в церковній структурі доби середньовіччя та нового часу.

З'ясовано, що зразки підземної культової християнської архітектури з'являються у регіоні в ХІ ст. Не виключено, що датування окремих пам'яток можна поглибити й до ІХ-Х ст., з огляду на архаїчні написи, що містять графеми кирилиці, глаголиці та руноподібні знаки й хрестоподібні зображення, аналогічні виявленим у Баклинських гротах. Найближчими християнськими центрами, що спричинили появу цієї категорії об'єктів у регіоні були Болгарія, Крим, Чехія та Моравія й Середнє Подніпров'я. З огляду на численні аналогії в архітектурі, наскельних зображеннях та виходячи з аналізу історичної ситуації, більшою мірою до появи зразків скельно-церковної архітектури було причетне болгарське духовенство.

Починаючи з ХІІІ століття у Подністров'ї з'являються пам'ятки, під впливом київського чернецтва, що виявляється насамперед в появі приміщень галерейного типу (Страдч, Отроків). Активний сплеск печерництва у регіоні припадає на кінець XVI-XVIІ ст., хоча тоді занепадають великі чернечі комплекси, проте з'являється значна кількість жител ченців -анахоретів та скитів. Зазначений етап характеризується антиуніатською боротьбою. В цей же період у регіоні з'являється особливий тип пам'яток, зумовлений поширенням унії та культу Св. Онуфрія Великого. Це унікальний локальний варіант греко-католицького відлюдництва, який більше ніде в Європі не зустрічається. Матеріальним виявом цього явища є статуї та барельєфи Св. Онуфрія в Буші, Маліївцях, Устечку, Касперівцях. У XVIII ст. більшість чернечих підземних обителей займають уніати, в цей час житлові підземні приміщення майже не використовуються, ченці переходять до наземного способу існування. На основі аналізу археологічних артефактів та писемних джерел можна стверджувати про тяглість традиції печерного відлюдництва з ХІ по XVIII ст. Це виявляється у незмінності форми храмів та наслідуванні наскельних зображень, домінуюча техніка виконання яких (лункоподібні заглиблення) проіснувала до кінця XVIII ст. У ХІХ - першій половині ХХ ст., зразки скельної архітектури продовжують існувати, проте вже як рудиментарне явище, поза контекстом втраченої традиції.

Археологічний матеріал в досліджуваній категорії об'єктів достатньо бідний, що зумовлено аскетичним характером та принципами печерного чернецтва а також тим, що специфіка церковного життя не сприяла накопиченню у печерних приміщеннях побутових решток. Нечисельні фрагменти посуду, церковної атрибутики та інші матеріали репрезентують використання приміщень у вказаний проміжок ХІ-ХVIII ст. Виключення становлять лише матеріали з Бакотського печерного монастиря, де було виявлено культові предмети та речі військового озброєння й спорядження. Існування таких знахідок, пояснюється особливим статусом Бакоти з-поміж інших населених пунктів регіону та похованням приміщень монастиря під схиловими відкладами, невдовзі після розгрому міста в XV ст. Розкопки Бакотського монастиря демонструють перспективність досліджень похованих об'єктів регіону, якими є: Субіч, Василів, Студениця та деякі інші.

Пам'ятки малої печерної архітектури в основному пов'язані з такими формами чернечої організації як «пустинь», «скит» та анахоретство (індивідуальна самітницька практика). Аналіз архітектурних комплексів великих печерних пам'яток басейну Верхнього та Середнього Дністра дозволяє з впевненістю ототожнити 90% цих об'єктів з пустельницькою формою чернечої життєдіяльності («ідіоритми», «скити»).

У досліджуваному регіоні зафіксовано велику кількість наскельних зображень, що стосуються періоду функціонування у підземних порожнинах монастирів, окремих чернечих жител, церков та каплиць. В основному, це зображення хрестів, християнських символів та написів-графіті. Ця категорія знахідок має виключне значення для розуміння світогляду ченців та ідеології середньовічного християнства важко переоцінити.

Релігійною течією, яка була духовною основою печерного чернецтва, ми, вважаємо рух ісіхастів. Ісіхазм проявляється як в архітектурі так і в наскельному мистецтві регіону, під впливом цієї течії розвивалось та формувалось печерне чернецтво Криму, Болгарії та Подніпров'я.

Через слабку дослідженість більшості об'єктів, ряд питань, пов'язаних з історією скельної церковної архітектури залишились поза межами даного дослідження: насамперед це проблема реперів для датування пам'яток - доступні на сьогодні матеріали не дають можливості вибудувати жорстку уніфіковану систему, для цього потрібні стаціонарні дослідження похованих об'єктів.

Зміна екологічного середовища, внаслідок затоплення значної частини Дністровського каньйону водами ГЕС, спричинила інтенсивну руйнацію пам'яток. Більшість з них не внесені в список охоронних об'єктів культурної спадщини й знищуються під впливом природних факторів та дій вандалів.

Необхідне термінове системне обстеження відкритих об'єктів, ретельна фіксація вцілілих наскельних зображень, інструментальна зйомка приміщень та археологічне дослідження як самих об'єктів так і їх периферії. Найбільш перспективним на даний момент є обстеження об'єктів похованих під схиловими відкладами, що дозволить отримати більше інформації про печерну християнську архітектуру регіону та уточнити датування й інтерпретацію окремих пам'яток.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті опубліковані у фахових виданнях:

1. Рідуш Б. Субоцький печерний монастир / Б.Рідуш, П.Нечитайло // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: 3б. наук; статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Том 2. - С. 188-193

2. Нечитайло П.О. Лапідарні написи Жванецької печери / П.О. Нечитайло // Наукові записки. Спеціальний випуск. Частина 1. - К., 2002. - Т.20. - С.171-176

3. Нечитайло П.О. Нові знахідки петрогліфів у Середньому Подністров'ї / П.О. Нечитайло //Археологічні студії. - Київ-Чернівці: Прут, 2003. - Вип.2. - С.235-240

4. Нечитайло П.О. Спелеоархеологічні роботи на лівобережжі Дністра в 2002-2003 рр. / П.О. Нечитайло, Р.В. Забашта, Б.Т. Рідуш // АДУ в 2002-2003 рр. - С.237-242

5. Нечитайло П.О. Погляд на початки християнської архітектури України / П.О. Нечитайло // Археологія. - 2006. - №3. - С. 87-94

Статті у збірках наукових праць:

6. Нечитайло П. Печерні монастирі Поділля / П.Нечитайло //Давня і середньовічна історія України (Історико-археологічний збірник). - Кам'янець-Подільський: Інформаційно-видавничий центр Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету, 2000. - С.311-319.

7. Нечитайло П. Буквені знаки і написи у печерних монастирях Середнього Подністров'я / П. Нечитайло // Археологія Тернопільщини. - Тернопіль: Джура, 2003. - С.230-237

8. Нечитайло П.О. Печерні монастирі-фортеці у Середньому Подністров'ї / П.О. Нечитайло // Магістеріум. - Випуск 11. - Археологічні студії. - К.: 2003. - С. 75-82

9. Матеріали конференцій і тези доповідей:

10. Нечитайло П. Дослідження печерного монастиря с.Стіна / П. Нечитайло //Матеріали X Подільської Історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, 2000. - С. 137-144.

11. Нечитайло П. Вступні зауваги до історії печерних монастирів Середнього Подністров'я / П. Нечитайло // Середньовічні старожитності Південної Русі-України. Друга Міжнародна студентська наукова археологічна експедиція. Тези доповідей.-Чернігів,2003. - С.62-65

12. Нечитайло П.О. Культові християнські печерні споруди в Середньому Подністров'ї//Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення. Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції „Софійські читання”. Київ, 27-28 листопада 2003р. - К.: Фенікс, 2004. - С.199-203



АНОТАЦІЇ

Нечитайло П.О. Печерна християнська архітектура Верхнього та Середнього Дністра XI-XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. Інститут археології НАН України, Київ, 2008.

Дисертація є узагальненням архітектурного, археологічного та епіграфічного матеріалу, що стосується печерної християнської архітектури Верхнього та Середнього Дністра. Створено класифікацію та типологію приміщень, петрогліфів та графіті, з'ясовано місце цієї категорії пам'яток в історичному процесі регіону. На підставі порівняльного аналізу з печерними монастирями Балкан, Молдови, Середнього Подніпров'я та Криму часом появи об'єктів визначено ХІ ст. Особливості планування приміщень та наскельні зображення дозволили простежити впливи болгарського чернецтва на місцеву традицію печерництва. Ідеологічною платформою мешканців монастирів була течія ісіхазму. З кінця XVI ст., на досліджуваній території з'являється ряд унікальних греко-католицьких пам'яток пов'язаних з культом Св. Онуфрія. Комплекс виявлених артефактів свідчить на користь неперервності та спадковості досліджуваного явища, включно до його поступового зникнення наприкінці XVIIІ ст..

Ключові слова: печерні монастирі, ісіхазм, петрогліфи, графіті, чернецтво, спелеоархеологія.



Нечитайло П.О. Пещерная христианская архитектура басейна Верхнего и Среднего Днестра ХІ-XVIIІ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. Институт археологии НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация является обобщением архитектурного, археологического и эпиграфического материала, относящегося к пещерной христианской архитектуре Верхнего и Среднего Днестра. Создана классификация и типология помещений, петроглифов и граффити, выяснено место этой категории памятников в историческом процессе региона. Превалирующим типом сооружений являются однокамерные объекты, или группы однокамерных объектов, часто расположенных в несколько ярусов. В пещерных монастырях Среднего Днестра зафиксировано значительное количество наскальных изображений: крестов, христианских символов, надписей кириллицей и рунообразных граффити.

Результаты сравнительного анализа памятников с пещерными монастырями Балкан, Молдовы, Среднего Поднепровья и Крыма позволяют относить появление первых обьектов к ХІ веку. В особенностях планировки помещений и наскальных изображениях читается влияние болгарского монашества на местную традицию пещерничества. Идеологической платформой обитателей монастырей было течение исихазма. В конце XVI века в регионе появляется уникальный тип греко-католических памятников, связанных с культом Св. Онуфрия. Комплекс обнаруженных артефактов свидетельствует о наследственности и непрерывности исследуемого явления, вплоть до его полного исчезновения в конце XVIIІ века.

Ключевые слова: пещерные монастыри, исихазм, петроглифы, граффити, монашество, спелеоархеология.



Nechytaylo P.O. Christian cave architecture of the Upper and Middle Dniester basin 11-18th C. - Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of historical sciences (specialization 07.00.04 - archeology). - Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.

The thesis is a generalization of archeological, architectural, and epigraphycal material connected with Christian cave architecture of the Upper and Middle Dniester. There was created the classification and typology of rooms, petroglyphs and graffiti, and ascertained the position of these monuments in the historical process of the region. On the basis of comparative analysis with the cave monasteries of Balkan region, Moldavia, Middle Dnipro region, and Crimea there was defined that the time of appearance of these monuments is 11th century. The peculiarities of the rooms planning and rock images let us see Bulgarian monkhood influence on the local caving tradition. The ideological platform for the monasteries members was Hesychasm. From the end of the 17th century on the investigated territory the series of unique Greek Catholic monuments connected with the cult of St.Onuphrius appeared. The complex of found artifacts proves the continuality and inheritance of the investigated phenomenon from the 11th century till its' gradual disappearance in the 18th cent.

Key words: cave monasteries; Hesychasm; petroglyphs; graffiti; monkhood; speleo-archeology.

Размещено на Allbest.ru

...