Софія Київська в духовному, культурному та науковому житті України (1917-1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОФІЯ КИЇВСЬКА В ДУХОВНОМУ, КУЛЬТУРНОМУ ТА НАУКОВОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ (1917-1941 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Іванисько Світлана Іванівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Пижик Андрій Миколайович, доцент кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Киридон Алла Миколаївна, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Київського міжнародного університету;

кандидат історичних наук, доцент Третяк Кирило Олегович, керівник Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків апарату Верховної Ради України.

Захист відбудеться «17» листопада 2008 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий «10» жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (60 с., 628 позицій), додатків (88 с.). Загальний обсяг дисертації 326 с. (основний текст 178 с.)

Вступ. Актуальність теми. Пам'ятки історії та культури становлять невід'ємну частину загальнолюдського культурного надбання. Особливою групою є пам'ятки релігійного культу, що зумовлено їх подвійним функціональним мистецьким та культовим призначенням. Софія Київська - зразок культового давньоруського мистецтва, одна з небагатьох ранніх мурованих пам'яток Київської Русі, що збереглися до нашого часу, джерело для пізнання минулого України.

1917-41 роки - неоднозначний період в історії українського народу. Дослідження функціонування Софійського собору в Києві як пам'ятки історії й мистецтва та діючого храму впродовж 1917-41 рр. дозволяє вивчити ставлення держави і суспільства до культурних цінностей та релігії, втручання влади в культурне, наукове та духовне життя України і важливе для розуміння вказаного періоду в історії України.

В наш час піднімається питання організації та забезпечення збереження храмових пам'яток, доцільність їхньої передачі релігійним інституціям. Лише детально вивчивши історію Софії Київської, звернувши увагу на питання охорони, дослідження та реставрації, можна вирішити сучасні проблеми її збереження. Врахування як позитивного, так і негативного історичного досвіду існування Софійського собору в 1917-41 рр. сприятиме налагодженню стосунків між державою та церквою, допоможе розв'язанню нагальних проблем сьогодення.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках науково-дослідної держбюджетної теми “Історія української державності нової та новітньої доби” (номер державної реєстрації 06БФ046-01), що розробляється науковцями історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є Софійський собор у Києві як діючий храм, музейний заклад і пам'ятка історії та культури. В дисертації вживаються загальноприйняті назви пам'ятки: Києво-Софійський собор (згідно з діловодством релігійних організацій), а також Софія Київська, Софійський собор у Києві, собор св. Софії.

Предметом дослідження є діяльність церковних громад Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) та Російської Православної Церкви (РПЦ) Києво-Софійського собору, а також заходи органів влади й державного управління, пам'яткоохоронних організацій, наукових установ, спрямовані на вивчення та збереження Софії Київської.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення питань, пов'язаних з функціонуванням Софійського собору в Києві в 1917-41 рр. має значну наукову традицію. У літературі знайшли відображення теми, які мають важливе значення для розуміння місця Софійського собору в духовному, культурному й науковому житті, дозволяють з'ясувати умови його існування в зазначений період.

Перші дослідження з історії розвитку пам'яткоохоронного руху та науково-пошукової роботи, а також вивчення, збереження й охорони Софійського собору, його значення як пам'ятки історії та культури з'явилися на сторінках наукових часописів і монографічних видань, починаючи з 1918 р. Широцький К. Старовинне мистецтво на Україні. - К., 1918; Шміт Ф. Про видання св. Софії // Збірник секції мистецтв. - К., 1921. - С. 103-111; Моргилевський І. Київська Софія в світлі нових спостережень // Київ та його околиця в історії і пам'ятках. - К., 1926. - С. 81-108; Новицький О.П. Спроби реконструкції Київської Софії // Записки Всеукраїнського Археологічного Комітету. - 1930. - Т. 1. - С. 247-259 та ін. З цього часу і до початку німецько-радянської війни можна виділити перший етап у вивченні Софії Київської. Слід зазначити, що діяльність храму як центру УАПЦ через ідеологічні чинники не знайшла свого відображення в тогочасній літературі. Проте, загальну картину радянської політики стосовно церкви містили публікації установ та активістів більшовицької антирелігійної пропаганди Амосов Н.К. Борьба за социализм и религия. - М., 1932; Федоров О. Імперіалізм і релігія // Антирелігійний збірник. - К., 1941. - С. 105-118 та ін.. Праці цього етапу перш за все важливі тим, що події в них описувалися очевидцями, які мали відношення до збереження та функціонування Софійського собору.

В історіографії наступного етапу, що розпочався після закінчення Другої світової війни і тривав до кінця 1980-х рр., лише констатувалися результати проведених досліджень та роль радянської влади у творенні нової культури. Грабовський С.Я., Асєєв Ю.С. Дослідження Софії Київської // Архітектурні пам'ятники. - К., 1950. - С. 27-48; Акуленко В.І. Охорона пам'яток культури в Українській РСР (1922-1929 рр.) // Український історичний журнал. - 1972. - № 6. - С. 113-118 та ін. Історія церкви та автокефального руху в Україні розглядалася в окремих працях, Расторгуєва Н.В. До питання про антинародну позицію церкви під час голоду в 1921-1922 р. // Український історичний журнал. - 1967. - № 1. - С. 85-89; Ільницький М. Автокефалізм без мантії // Жовтень. - 1972. - № 5. - С. 122-125 та ін. в яких діяльність УАПЦ та РПЦ характеризувалась як антинародна та буржуазно-націоналістична.

До аналізу історії УАПЦ, її взаємовідносин із владою та представниками РПЦ, по-іншому ніж в радянські історіографії, зверталися вчені української діаспори. І. Власовський детально вивчив перебіг подій церковного життя після Лютневої революції, дослідник торкався й деяких аспектів діяльності української парафії Києво-Софійського собору. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. - К., 1998 (1-е видання: Н.-Йорк, 1961). Історики та мистецтвознавці діаспори Н. Полонська-Василенко, П. Курінний, Т. Геврик у своїх працях аналізували обставини, які впливали на вивчення та збереження Софійського собору в Києві в 1917-41 рр., зверталися до питань, пов'язаних з долею пам'яткоохоронців і науковців. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва. - К., 1991 (1-е видання: Н.-Йорк, 1982); Курінний П. Історія археологічного знання про Україну. - Полтава, 1994 (1-е видання: Мюнхен, 1970); Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія Наук: Нарис історії. - К., 1993 (1-е видання: Мюнхен, 1955-1958). Безпосередньо історії Софії Київської, починаючи з ХІ ст. до кінця 30-х рр. ХХ ст., присвячено монографію О. Повстенка. Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві. - Н.-Йорк, 1954. У праці висвітлювалися ремонтні, реставраційні та дослідні роботи в музейний період, вилучення цінностей із Софійського собору.

Проблеми, які розглядали вчені діаспори знайшли свій подальший розвиток у працях сучасних українських істориків. С. Білокінь, В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький та ін. досліджують теми національно-культурної політики більшовицького керівництва та масових репресій. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1991; Білокінь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.06 / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. - К., 2000 та ін. В їх роботах аналізувалися суспільно-політичні умови, які впливали на функціонування церковних установ, охорону, дослідження й реставрацію пам'яток історії і культури, і зокрема Софії Київської.

Церковна політика українських урядів у період революції та громадянської війни висвітлювалася у монографіях В. Ульяновського та Б. Андрусишина. Андрусишин Б. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР). - К., 1997; Ульяновський В. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради). - К., 1997 та ін. Різним аспектам державно-церковних відносин в УСРР, особливостям створення УАПЦ, міжконфесійним стосункам присвячена значна кількість праць А. Зінченко, О. Ігнатуши, Т. Євсєєвої, В. Силантьєва та ін. Силантьєв В.И. Большевики и Православная церковь на Украине в 20-е годы. - Харьков, 1998; Ігнатуша О. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. - 30-і рр. ХХ ст.). - Запоріжжя, 2004; Євсєєва Т.М. Російська православна церква в Україні 1917-1921 рр.: конфлікт національних ідентичностей у православному полі. - К., 2005 та ін. Відносинам держави і церкви в 1920-30-ті рр. присвячені публікації В. Пащенка. Пащенко В. Свобода совісті в Україні: міфи і факти 20-30-х років. - К., 1994 та ін. Роботи А. Киридон спрямовані на переосмислення схеми державно-церковних відносин, дослідниця подала власне бачення проблеми з урахуванням триєдиної складової “держава-церква-суспільство” Киридон А.М. Час випробувань: держава, церква і суспільства в радянській Україні 1917-1930-х років. - Тернопіль, 2005 та ін.. В. Пащенко та А. Киридон Пащенко В., Киридон А. Більшовицька держава і православна церква в Україні: 1917-1930-ті роки. - Полтава, 2004. у спільній монографії проаналізували стратегію й тактику більшовицької політики щодо релігії, визначали основні тенденції розвитку українського національного церковного руху. І. Преловська Преловська І. Софія Київська в 1934 р.: ліквідація громади УПЦ, створення Заповідника // Пам'ятки України: Історія та культура. - 2003. - № 1-2. - С. 146-153 та ін. висвітлювала питання створення парафії УАПЦ при Софійському соборі та припинення її діяльності.

Рух за незалежність церкви на українських землях у системі загальних процесів, що проходили в Російській Православній Церкві в 1917-41 рр. досліджували і російські вчені. Алексеев В.А. Иллюзии и догмы. - М., 1991; Кривова Н.А. Власть и церковь в 1922-1925 гг. - М., 1997 та ін. На відміну від українських науковців, російські історики негативно ставилися до процесів українізації православної церкви.

Роботи цього напрямку історіографії важливі для осмислення умов формування автокефальної парафії Києво-Софійського собору, її функціонування.

Діяльність пам'яткоохоронців і науковців із дослідження та збереження пам'яток, у тому числі Софії Київської, зусилля українських національних урядів, спрямовані на збереження пам'яток культури, а також широкий спектр проблем релігійної та культурної політики радянської влади в УСРР знайшли відображення в роботах В. Акуленка, О. Денисенко, С. Заремби, О. Нестулі, С. Нестулі, та ін. Акуленко В.І. Охорона пам'яток культури в Україні: 1917-1990. - К., 1991; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні 1917-1941 рр.: у 2 т. - К., 1995; Нестуля С. Становлення Всеукраїнського Археологічного Комітету ВУАН (середина 1920-х років). - Полтава, 1997; Денисенко О.А. Охорона і збереження пам'яток історії та культури в Українській державі (1918 р.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка - К., 2002; Заремба С. Нариси з історії українського пам'яткознавства. - К., 2002 та ін. Наукові праці К. Третяка Третяк К. Київ: Путівник по зруйнованому місту. - К., 2001; Третяк К. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: Довідник. - К., 2004. присвячені київським пам'яткам архітектури, які не збереглися до нашого часу, обставинам, в яких проходило функціонування Софійського собору в досліджуваний період. Частина публікацій сучасних дослідників присвячена створенню й аналізу діяльності Софійської комісії, яка опікувалася вивченням та збереженням Софійського собору. Тимченко Т.Р. Музейний напрям реставрації в Україні. Київська школа. 1920-1940 рр.: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.08 / Академія образотворчого мистецтва і архітектури. - К., 1998; Нестуля С.І. Софійська комісія Всеукраїнської Академії наук (1921 рік) // Історична пам'ять. - 2000. - № 1-2. - С. 176-182 та ін.

Біографічні дослідження про життєвий та науковий шлях істориків, мистецтвознавців, художників, археологів, архітекторів, які відіграли значну роль у вивченні Софійського собору становлять окремий напрямок в історіографії проблеми. Репресоване краєзнавство. - К., 1991; Афанасьев В.А. Федор Иванович Шмит. - К., 1992; Репресоване відродження. - К., 1993; Матяш І. Особа в українській архівістиці: біографічні нариси. - К., 2001 та ін. В цих роботах через призму особистості відображалися особливості умов охорони, дослідження, збереження пам'ятки в 1917-41 рр.

Безпосередньо історії Софії Київської з найдавніших часів до кінця ХХ ст. присвячені монографії Н. Нікітенко Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: историческая проблематика. - К., 1999; Нікітенко Н.М. Собор святої Софії в Києві. - К., 2000 та ін., проте період 1917-41 рр. в її роботах розглядався описово.

Отже, аналіз історіографії показує, що не існує узагальнюючої роботи в якій би комплексно досліджувались функціонування, охорона та вивчення Софійського собору в Києві в 1917-41 рр. Лише окремі аспекти теми знайшли наукове висвітлення.

Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати процеси, пов'язані з функціонуванням, охороною та дослідженням Софійського собору в Києві в умовах революції та становлення радянської держави.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних дослідницьких завдань:

- дослідити утворення в Софії Київській осередку УАПЦ;

- з'ясувати особливості функціонування церковних громад при Софійському соборі;

- висвітлити умови організації та діяльності спеціальних установ для вивчення та збереження Софійського собору;

- проаналізувати характер досліджень Софії Київської і науковий доробок вчених;

- прослідкувати заходи пам'яткоохоронних організацій щодо збереження та охорони собору св. Софії;

- вивчити обставини перетворення Софії Київської з діючого храму на музейний заклад;

- розкрити основні напрямки діяльності музейних установ Софійського собору;

- визначити місце собору св. Софії у духовному, науковому та культурному житті України 1917-41 рр. відповідно до обставин державної політики.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917-41 рр. Зазначені рамки зумовлені такими факторами: нижня - 1917 р. - початок Української революції, яка принесла зміни в духовне, культурне, наукове життя України, що відобразилися на становищі Софійського собору в Києві; верхня - 1941 р. - рік початку німецько-радянської війни, коли призупинилися всі роботи зі збереження, охорони, дослідження та реставрації пам'ятки. Іноді автор свідомо виходила за означені хронологічні межі дисертаційного дослідження, оскільки багато процесів, пов'язаних із долею пам'ятки розпочалися раніше або завершилися пізніше.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, системності, об'єктивності. В основу дослідницької роботи покладено проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та аксіологічний методи, що поєднуються із загальнонауковими та спеціально-історичними: діалектичним, конкретно-пошуковим, синтетичного аналізу, порівняльним, ретроспективним, статистичним та описовим.

Джерельну базу дослідження складає комплекс різноманітних джерел: архівні та опубліковані документи, матеріали періодичних видань, мемуарна література.

Матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО), Державного архіву Київської області (ДАКО), Державного архіву м. Києва (ДАК) є важливим джерелом інформації про різні аспекти функціонування собору як діючого храму. Так фонди “Українська Автокефальна Православна Церква” (ф. 3984) ЦДАВО, “Київська єпархіальна рада” (ф. р-4752) ДАКО, “Києво-Софійський собор” (ф. 3) ДАК тощо містять листування між релігійною громадою, керівництвом УАПЦ та РПЦ, міською та республіканською владою, протоколи засідань та постанови державних органів і парафіяльної ради, які відображають умови функціонування Софії Київської як діючого храму, стосунки між органами влади, пам'яткоохоронними установами та релігійними общинами УАПЦ і РПЦ Софійського собору, націоналізацію церковного майна та інші особливості діяльності релігійного центру на терені собору св. Софії.

Створення різних наукових і пам'яткоохоронних установ, їх діяльність для забезпечення збереження та вивчення Софійського собору, вилучення культових цінностей та наукові пошуки окремих дослідників 1917-41 рр., проектування урядового центру в Києві та, у зв'язку з цим, доля Софійського собору, архітектурний стан пам'ятки і т.д. висвітлюються у рішеннях та звітах пам'яткоохоронних і наукових організацій, їх зверненнях та доповідних записках до керівництва партії і уряду країни, листуванні, щоденниках та нотатках провідних вчених, що зберігаються фондах “Центральний Комітет Комуністичної партії України” (ф. 1) Центрального державного архіву громадських об'єднань України, “Київська краєва інспектура охорони пам'яток культури” (ф. р-212), “Київський губерніальний комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти” (ф. р-4156) ДАКО, “Архів Всеукраїнської Академії Наук” (ф. 10), “Біляшівський М.Ф.” (ф. 31), “Новицький О.П.” (ф. 279) Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, “Всеукраїнський археологічний комітет”, “Інститут історії матеріальної культури”, “Щербаківський Д.М.” (ф. 9), “Курінний П.П.” (ф. 10К) Наукового архіву Інституту археології НАН України, “Ернст Ф.Л.” (ф. 13), “Мамолат Є.” (ф. 50) Рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського НАН України, “Ляскоронський В.Г.” (ф. 5) Наукового архіву Національного музею історії України, групі зберігання “НАДР” Наукового архіву Національного заповідника “Софія Київська” та ін.

Великий масив джерел представляє практично не опублікований раніше ілюстративний матеріал з фондів негативів Наукового архіву Інституту археології НАН України й Наукового архіву Національного заповідника “Софія Київська”. До складу цих фондів входять негативи фотографій, що відображають стан пам'ятки в 1917-41 рр., перебіг наукових досліджень та ремонтно-реставраційних робіт.

Окрему групу джерел, що дозволяє відтворити особливості ситуації у країні, складають опубліковані документи. Так, в довоєнних офіційних часописах органів влади “Бюлетень Народного Комісаріату освіти”, "Збірник узаконень та роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України” та ін. містилися законодавчі та нормативні акти, що регламентували релігійне життя у країні, визначали основні напрямки державної політики в галузі охорони та дослідження пам'яток.

Публікації досліджень собору в зазначений період науковцями, сучасниками подій на сторінках наукових, офіційних і громадських журналів та газет, таких як “Соціалістичний Київ”, “Більшовик”, “Пролетарська Правда,” “Слово” та ін., листування пам'яткоохоронців, державних органів влади й наукових установ, статті і виступи, які мали інформативний характер є значною групою джерел з вивчення Софії Київської в 1917-41 рр. Новицький О. Звіт за діяльність Софійської комісії ВУАН // Вісті Всеукраїнської Академії Наук. - 1929. - № 5-6. - С. 27-32; Скуленко І. Реставрація Софійського собору // Соціалістичний Київ. - 1936. - № 5. - С. 37-38; Організація архітектурного музею в Софіївському заповіднику // Архітектура Радянської України. - 1939. - № 6. - С. 38; Репресоване краєзнавство (20-30-ті роки). - К., 1991; Митрополит Василь Липківський: матеріали до біографії. - К., 1993; Государственное политическое управление. Отчет о полугодичной деятельности (январь - июнь 1922 года) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - № 1/2 (4-5). - С. 317-383 та ін.

Доповнюють групу опублікованих джерел збірники документів і матеріалів. Збірки видані в радянські часи висвітлюють основні напрямки більшовицької релігійної та культурної політики. Всесоюзна Комуністична Партія (б) в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК 1898-1935. - Ч. І. 1898-1925. - Б.м., 1936; Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і радянського уряду 1917-1959 рр.: Зб. документів. - Т. 1 1917 - червень 1941 р. - К., 1960; Законодавство про пам'ятники історії та культури: Зб. нормативних актів. - К., 1970; Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 - червень 1941 р.: Зб. документів і матеріалів. - К., 1986 та ін. У збірниках, опублікованих в роки незалежності України та в сучасних російських виданнях, наводиться велика кількість документів, що дозволяють більш детально розглянути політику більшовиків у сфері релігії, культури та науки. Історія Академії Наук України 1918-1923 рр.: Документи і матеріали. - К., 1993; Архивы Кремля: Политбюро и церковь. 1922-1925 гг. - Новосибирск, М., 1997. - Кн. 1; 1998 - Кн. 2; Документи трагічної історії України (1917-1927 рр.). - К., 1999 та ін.

Цінну інформацію, що додатково висвітлює умови функціонування Софії Київської в обраний для дослідження період містять спогади сучасників подій. Ернст Т. Із спогадів // Пам'ятки України. - 1989. - № 2. - С. 60-61; Гончар І. Спогади // Пам'ятки України. - 1991. - № 4. - С. 56-59 та ін. Проте, ці відомості мають суб'єктивний характер.

Специфіка різних груп джерел потребує зіставлення та уточнення даних.

Таким чином, джерельна база дисертації, що являє собою значну кількість архівних документів та опублікованих матеріалів різного характеру, є достатньою для розкриття обраної теми дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в комплексному дослідженні історії Софійського собору як діючого храму та пам'ятки культури в 1917-41 рр. В роботі більш докладно досліджено долю споруд комплексу та церковного майна у світлі більшовицької релігійної політики, проаналізовано етапи утворення та становлення парафії УАПЦ в соборі, її відносини з представниками колишнього причту храму, що залишились вірними канонам РПЦ. На основі використання архівних джерел, ширше висвітлено діяльність спеціальної наукової установи, створеної для збереження та дослідження пам'ятки. В дисертації по-новому проаналізовано події, що супроводжували вивчення пам'ятки та введено в науковий обіг результати тогочасних наукових досліджень. Автор розглянула відносини між представниками релігійної громади Софійського собору та науковцями, які досліджували та забезпечували охорону пам'ятки. Вперше детально досліджено стан собору та його монументального живопису після революції і громадянської війни, а також заходи, спрямовані на збереження та ремонт споруди. В роботі переглянуто історію перетворення Софійського собору з діючого храму на музей, вивчаються в сукупності заходи радянської влади та пам'яткоохоронних наукових організацій, проаналізовано їхню основну мету та завдання, досліджено основні напрямки діяльності музейних закладів, створених на базі Софійського собору.

Практичне значення дисертації. Матеріали роботи, її основні положення, факти й висновки можуть бути використані в підготовці узагальнюючих праць, присвячених Софії Київській і пам'яткоохоронній галузі, історії міста Києва, підручників та посібників з історії України, церкви, культури і мистецтва, при розробці відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідались на перших науково-практичних Софійських читаннях “Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини” (м. Київ, 27-28 листопада 2002 р.), других науково-практичних Софійських читаннях “Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення” (м. Київ, 27-28 листопада 2003 р.), третіх науково-практичних Софійських читаннях (м. Київ, 24-25 листопада 2005 р.), наукових конференціях “Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (м. Київ, 27 квітня 2004 р.), “Україна у Другій світовій війні (до 60-річчя перемоги над нацистською Німеччиною)” (м. Київ, 26-27 квітня 2005 р.), п'ятій міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми збереження, консервації, реставрації та експертизи музейних пам'яток” (м. Київ, 23-27 травня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 9 наукових статтях, з яких 4 опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України та 1 тезах конференції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Софійський собор як центр релігійного життя” досліджується функціонування собору в якості діючого храму в роки революції та після приходу до влади більшовиків.

Після Лютневої революції набули поширення демократичні процеси в житті православної церкви. У Києво-Софійському соборі утворилася ініціативна група, що виступила за українізацію церкви. Однак, така діяльність частини священників храму зустріла опір керівництва Київської митрополії та духовенства, що залишилося вірним канонам Російської Православної Церкви. Натомість, українські національні уряди підтримали рух за автокефалію православної церкви в Україні. Софійський собор у Києві став одним із центрів Української Автокефальної Православної Церкви. Доля храму було тісно пов'язана з політичною ситуацією в країні: якщо українські національні уряди підтримували рух за автокефалізацію православної церкви, то після зайняття Києва денікінськими військами собор віддали РПЦ.

Після приходу до влади більшовиків Софія Київська разом з усім культовим майном перейшла у власність держави і знаходилась у віданні наркоматів соціального забезпечення та освіти УСРР. Частину споруд комплексу св. Софії було передано для розміщення низки світських, у тому числі наукових, установ. Більшовицька партія проводила політику на розкол православної церкви зсередини і тимчасово підтримала рух за автокефалію української православної церкви. В результаті, релігійна громада УАПЦ отримала право на користування Софійським собором, тут утворилася Старокиївська Парафія, яка несла відповідальність за збереження пам'ятки та її майна. Діяльність Старокиївської парафії Української Автокефальної Православної Церкви проходила в умовах протистояння з представниками РПЦ і залежала від органів влади.

Софія Київська як кафедральний храм УАПЦ відігравала важливу роль у національно-культурному житті України. Духовенство Києво-Софійського собору запрошувалось для утворення та налагодження діяльності парафій Української Автокефальної Православної Церкви на місцях. У храмі відбувались значні події релігійного та культурного життя: вечори духовного співу, лекції з історії пам'ятки, урочистості, присвячені українським діячам, письменникам, поетам, художникам. Також у св. Софії проходили церковні Собори, на яких відбулось обрання митрополитом В. Липківського, проголошувалося утворення УАПЦ та її “самоліквідація”.

Для радянського уряду Софійський собор являв собою лише діючий храм певної конфесії. З метою підриву авторитету духовенства радянський уряд проводив компанії з конфіскації цінностей та дзвонів із культових споруд, в тому числі й Софії Київської. Впроваджуючи в життя антирелігійну політику та йдучи на поступки численним проханням пам'яткоохоронців, у 1934 р. храм вилучили з користування релігійної громади.

Таким чином, в 1917 - на початку 1930-х рр. Києво-Софійський собор відігравав важливу роль осередку УАПЦ, кафедрального храму православних конфесій, символу духовного відродження українського народу.

У другому розділі “Наукові дослідження Софії Київської” висвітлюються основні етапи діяльності Софійської комісії - спеціальної наукової установи, створеної в системі Української Академії Наук для вивчення та збереження Софійського собору в Києві.

До кінця ХІХ ст. вивчення св. Софії перетворилося в особливий розділ історико-мистецтвознавчої науки, бібліографія про собор нараховувала сотні назв. У роки революції вивчення пам'ятки було серед завдань різних наукових і пам'яткоохоронних установ, які працювали у складних умовах постійної зміни влад. Вказуючи на значення собору, з метою покращення його дослідження та збереження, науковці ініціюють створення Софійської комісії.

Склад вчених, які входили до Комісії в різні періоди її існування, був майже незмінним. Аналогічними залишалися і завдання комісії. Аналіз історії організаційного оформлення комісії та проведених наукових робіт дозволив виділити три етапи її діяльності: 1918 р. - створення та діяльність Софійського Комітету, метою якого були реставрація й дослідження собору; 1921-23 рр. - становлення Софійської комісії і налагодження її роботи; червень 1923-33 рр. - поновлення Комісії, найбільш ефективні роботи зі збереження, реставрації та дослідження пам'ятки.

Наукова робота Софійської комісії проводилася в кількох напрямках, головними з яких стали вивчення архітектури і будівельної історії собору, проведення археологічних розкопок, реставрація й дослідження монументального живопису, аналіз літератури та архівних джерел. В складі Комісії працювали вчені з світовим іменем: М. Бойчук, С. Гіляров, Ф. Ернст, П. Курінний, О. Новицький, М. Макаренко, І. Моргилевський, М. Сичов, Ф. Шміт, Д. Щербаківський та ін. Науковці часто проводили дослідження безкоштовно, на громадських засадах. Проте, не зважаючи на всі труднощі і складні умови праці, вони досягли суттєвих результатів у вивченні історії Софійського собору в Києві.

Розпочаті в ці роки роботи дозволили сформувати методичну базу вивчення культурної спадщини, реставрації монументального мистецтва та ремонту пам'яток архітектури і стали школою для молодих учених, дали поштовх для нових відкриттів та пошуків.

Дослідники надавали Софійському собору в Києві особливого значення серед інших давньоруських пам'яток. Софійська комісія була єдиною академічною установою, що присвячувалася окремій пам'ятці. З ініціативи співробітників комісії було підготовлено проект декрету Ради Народних Комісарів УСРР про св. Софію, який не було ухвалено. Створювалася Софійська комісія як наукова установа, проте за характером її діяльності вона була і пам'яткоохоронною організацією.

Третій розділ “Заходи громадськості та держави з охорони та збереження Софійського собору” присвячений роботі пам'яткоохоронних установ на терені храму.

Пошкодження, що їх зазнала пам'ятка в роки громадянської війни загрожували самому її існуванню. Відразу після війни гостро постало питання капітального ремонту св. Софії. Впродовж 1917-41 рр. Софійський собор перебував у стані перманентних ремонтних робіт. Координацію цього процесу здійснювала Софійська комісія ВУАН.

Науковці регулярно проводили моніторинг стану пам'ятки, зверталися до органів влади з проханням сприяти справі збереження Софії Київської. Однак, собор став заручником свого подвійного функціонального призначення. Радянська влада відмовлялася виділяти гроші на потреби діючого храму, навіть якщо він був пам'яткою архітектури, а коштів, які збирала Старокиївська парафія було недостатньо для проведення повноцінного ремонту. Ті ж незначні фінансові засоби, що все ж виділялися на потреби збереження пам'ятки направлялися на найбільш невідкладні роботи.

До вирішення проблем збереження Софійського собору докладав зусиль Київський відділ Інспектури охорони пам'яток культури, організованої в 1926 р. постановою НКО. Співробітники пам'яткоохоронних установ клопоталися про включення Софії Київської до списку споруд, що мають історичну цінність. Також, на думку дослідників, охороні підлягали й інші будівлі комплексу. Проте, діяльність Софійської комісії з охорони собору гальмувалася через конфлікти між її співробітниками та непорозуміння, що виникали між науковими установами, Старокиївською парафією та міською владою.

Співробітники ВУАН відзначали, що реставраційні та дослідницькі роботи в соборі могли стати чудовою школою для молодих фахівців. За результатами наукових пошуків учені робили доповіді, видавали публікації.

Радянська влада проводила планомірне знищення церковних цінностей та культових споруд, не зважаючи на їхнє мистецьке та історичне значення. Так, з порушенням тогочасного законодавства відбувалося вилучення культових предметів високого художнього ґатунку з храмів та музеїв при них, зокрема зі св. Софії. В подальшому проводилося планомірне руйнування пам'яток архітектури, що мали релігійне призначення. Саме тоді українською та світовою культурою було безповоротно втрачено низку цінних пам'яток. Софію Київську вдалося зберегти завдяки подвижницькій роботі науковців і пам'яткоохоронців. Одним із шляхів врятування Софії Київської мало стати його перетворення з діючого храму на музейний заклад.

У четвертому розділі “Створення та діяльність музейних установ у Софії Київській” висвітлено створення музею на терені Софійського собору.

Організація Софійського музею не було одномоментним явищем. Ще в 1919 р. розпочалося його створення з ініціативи пам'яткоохоронних установ. Великих зусиль для втілення цього проекту доклали ВУАН і Київська крайова інспектура охорони пам'яток культури. Проте, не всі задуми пам'яткоохоронців та науковців вдалося здійснити. Проект учених із влаштування в Митрополичому будинку Софійського комплексу Муніципального музею м. Києва був підтриманий лише на словах. Влада також не погодилася на створення заповідника “Київський Акрополь” для охорони пам'яток старовини центру Давньоруської держави, складовою частиною якого мала стати Софія Київська. На межі 20-30-х років ХХ ст. вчені не раз піднімали питання про необхідність закриття Софійського собору як діючого храму з метою покращення умов його збереження. Остаточне перетворення пам'ятки на музейний заклад відбулося в 1934 р.

Вимагаючи перетворення Софії Київської на музейний заклад, пам'яткоохоронці виходили з конкретного стану пам'ятки, але їхні прагнення співпадали з намірами більшовицького уряду. Для влади перетворення Києво-Софійського собору на музей означало, насамперед, закриття діючого храму і чергову перемогу в боротьбі з релігією.

Після створення музею покращилося матеріальне забезпечення ремонто-реставраційних, охоронних та дослідницьких робіт у пам'ятці. Діяльність Софійського музею проводилась за кількома взаємопов'язаними напрямками: експозиційний, культурно-просвітній, фондовий, екскурсійний, реставраційний, науково-дослідний.

Перетворення пам'ятки з діючого храму на музей не гарантувало її збереження. Доля багатьох культових споруд вирішувалася при будівництві урядового центру в Києві. Після початку будівництва було знищено багато історичних і культурних пам'яток міста. Автори деяких проектів урядового центру передбачали знесення Софійської Дзвіниці та монастирської стіни. Тільки, завдяки клопотанням київських пам'яткоохоронців, що звернулися до широких кіл не тільки радянської, а й світової громадськості, Софійський собор в Києві вдалося зберегти і залишити для нащадків.

На початку 1930-х рр. розпочалася критика діяльності українознавчих установ ВУАН, що супроводжувалася репресивними заходами по відношенню до їхніх співробітників. Діяльність Софійської комісії називалася невдалою, возвеличувалися здобутки російських вчених, що працювали на терені Софійського собору. Повернення в науковий обіг результатів досліджень у Софії Київській протягом 1917-41 рр. залишається важливим завданням сучасного покоління вчених.

Таким чином, у культурному та науковому житті радянської України в досліджуваний період роль Софії Київської обумовлювалася його значенням як пам'ятки історії та культури, а також необхідністю її збереження для нащадків.

У Висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист.

- Національно-культурна політика політичних режимів в Україні впливала на функціонування Софійського собору в Києві в 1917-41 рр. В роки революції, коли процеси демократизації охопили всі сфери життя, в тому числі й релігійну, за підтримки українських національних урядів, Софія Київська стала одним із осередків духовного та культурного відродження українського народу. Тут сформувалася одна з перших парафій УАПЦ;

- Після встановлення радянської влади та прийняття декрету про відокремлення церкви від держави, Софійський собор став власністю держави, яка передала його в користування релігійній громаді. Діяльність парафії УАПЦ Києво-Софійського собору відбувалася у складних умовах, супроводжувалася постійними конфліктами з представниками колишнього причту, які залишалися вірними канонам РПЦ і проводили богослужіння в Трапезній церкві. Релігійна громада несла юридичну відповідальність за збереження будівлі та майна храму, була підзвітною міській владі щодо усіх форм фінансової, господарської та релігійної діяльності. Києво-Софійський собор відігравав важливу роль у більшовицькій антирелігійній політиці, з яскраво вираженим наголосом на розколі всередині церкви, посиленні конфліктів, що виникали між УАПЦ та РПЦ;

- Науковці, усвідомлюючи значення Софії Київської як пам'ятки історії та культури, ініціювали створення спеціальної установи: Софійського комітету (1918 р.), Софійської Комісії при ВУАН (1921-33 рр.). Основна діяльність співробітників Комісії спрямовувалась на проведення необхідних робіт з дослідження, збереження та реставрації собору, залучення державних установ до вирішення проблем з охорони та вивчення храму-пам'ятки. В середині 1930-х рр. більшість дослідників собору св. Софії потрапило під маховик репресій, результати їхніх пошуків критикувалися чи просто замовчувалися радянською історіографією;

- Наукова робота Софійської комісії проводилася в кільках напрямках: вивчення архітектури і будівельної історії собору, археологічні розкопки, реставрація та дослідження монументального живопису, аналіз літератури та архівних джерел. Науково-дослідні роботи в Софійському соборі були безпосередньо пов'язані із заходами щодо охорони пам'ятки, адже для визначення причин пошкоджень пам'ятки та методів запобігання подальшим руйнівним процесам існувала необхідність у всебічному вивченні пам'ятки;

- В роки революції і громадянської війни споруда св. Софії зазнала багатьох пошкоджень, які загрожували існуванню храму. Київські науковці ставили перед українськими національними урядами, а згодом і перед керівництвом УСРР питання необхідності забезпечення збереження собору. Завдяки діячам пам'яткоохоронної галузі, на перший план виносилося вже не культове призначення Софійського собору, а його мистецька цінність та місце в українській і світовій історії;

- Ставлення радянської влади до культових пам'яток відрізнялася подвійними стандартами й непослідовністю. Не зважаючи на інтерес учених України та й усього світу до собору св. Софії, міська влада та уряд УСРР не піклувалися належним фінансовим та матеріальним забезпеченням ремонтних, реставраційних, дослідницьких робіт на території храму. Більшовицьку політику по відношенню до культових пам'яток історії характеризує практика вилучення цінностей із храмів різних релігій і конфесій та музеїв при них, в тому числі і Софійського собору. При цьому не враховувалося художньо-історичне та культурне значення предметів, що знаходилися в церквах;

- З метою створення найкращих умов для збереження та дослідження пам'ятки науковці добивалися у влади утворення музейного закладу на базі Софії Київської. Розпочавши процес перетворення Софійського собору з діючого храму на музей, уряд та пам'яткоохоронці переслідували різну мету. Закриття діючого храму при Софійському соборі стало черговим кроком на шляху до припинення діяльності УАПЦ;

- Після створення Софійського музею в 1934 р. покращилося матеріальне забезпечення робіт у пам'ятці за такими напрямками: експозиційний, культурно-просвітній, фондовий, екскурсійний, ремонтно-реставраційний, науково-дослідний. Новостворений заклад відвідали керівники радянської України, науковцям та співробітникам музею вдалося привернути їх увагу до проблем збереження та дослідження пам'ятки. Проте, доля храму та його культового майна ще залежала від більшовицької ідеологічної політики: продовжувалось вилучення цінностей, загроза цілісності собору існувала під час проектування урядового центру в м. Києві. Тільки завдяки подвижницькій роботі українських вчених та пам'яткоохоронців, їх звертанню до світової громадськості, Софійський собор вдалося зберегти в часи, коли безслідно загинуло багато українських пам'яток культури та історії;

- Софія Київська відігравала важливу роль у духовному, культурному та науковому житті України в різні часи. Місце пам'ятки в 1917-41 рр. обумовлювалось її значенням як осередку руху за українізацію богослужіння, кафедрального храму православних конфесій, символу духовного відродження українського народу, пам'ятки історії, культури, мистецтва світового масштабу.

софійський собор музейний релігійний

Публікації, що відображають основні положення дисертації

1. Джерела для вивчення поховань з мармурової гробниці Софійського собору (саркофага Ярослава Мудрого) / С.І. Іванисько // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - Т. 9: Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень. - К., 2002. - С. 120-128.

2. Всеукраїнський Археологічний Комітет в історії дослідження Софійського собору в Києві / С.І. Іванисько // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - Серія “Історія”. - 2005. - № 77-79. - С. 7-10.

3. Київська Софія в роки Української революції: пошкодження та їх наслідки / С.І. Іванисько // Історичний журнал. - 2005. - № 5. - С. 50-56.

4. Створення “Софійського музею” та його доля в роки Другої світової війни/ С.І. Іванисько // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - Серія “Історія”. - 2006. - № 82-84. - С. 103-106.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

5. Реставрація фрескового малярства Софії Київської (1920-30-ті рр.) / С.І. Іванисько // Пам'ятки України. Історія та культура. - 2006. - № 1-2. - С. 64-77.

6. Археологічні дослідження Софійського собору в 1936 р. під керівництвом Мовчанівського Т.М. / С.І. Іванисько // Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини: Матеріали Перших наук.-практ. Софійських читань, (Київ, 27-28 лист. 2002 р.) / Національний заповідник “Софія Київська”. - К., 2003. - С. 105-108.

7. Джерела для вивчення антропологічних матеріалів з гробниці Ярослава Мудрого в Софійському соборі / С.І. Іванисько // Український музей: Зб. наук. праць. - К., 2003. - С. 153-167.

8. Археологічні розкопки на території садиби Софійського собору під керівництвом В.Г. Ляскоронського / С.І. Іванисько // Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення: Матеріали Другої міжнар. наук.-практ. конф. “Софійські читання”, (Київ, 27-28 лист. 2003 р.) / Національний заповідник “Софія Київська”. - К., 2004. - С. 111-117.

9. Київська Софія в пам'яткоохоронній діяльності 1918-1934 рр.: стан споруди та проблеми збереження / С.І. Іванисько // Софійські читання: Матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. “Пам'ятки Національного заповідника “Софія Київська” та сучасні тенденції музейної науки”, (Київ, 24-25 лист. 2005 р.) / Національний заповідник “Софія Київська”. - К., 2007. С. 287-299.

Тези доповідей наукових конференцій:

10. До історії реставрації фрескового живопису Софії Київської / С.І. Іванисько // Проблеми збереження, консервації, реставрації та експертизи музейних пам'яток. V Міжнар. наук.-практ. конф. Тези доповідей. 23-27 травн. 2005 р. / М-во культури і мистецтв України, Нац. наук.-дослідн. реставрац. центр України - К., 2005. - С. 114-117.

АНОТАЦІЯ

Іванисько С.І. Софія Київська в духовному, культурному та науковому житті України (1917-1941 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008

Дисертація присвячена комплексному дослідженню історії Софійського собору як діючого храму та пам'ятки історії і культури в 1917-41 рр. На основі широкого кола джерел та літератури розглядається доля споруд в садибі Софії Київської та церковного майна у світлі більшовицької релігійної політики, проаналізовано етапи становлення Старокиївської парафії УАПЦ в соборі, її стосунки з представниками РПЦ та влади. Висвітлено діяльність спеціальної наукової установи, створеної для збереження та дослідження пам'ятки - Софійської комісії, стан собору та його монументального живопису. В роботі викладена історія перетворення Софійського собору з діючого храму на Софійський музей та розкриті основні напрямки його діяльності. В дисертації розглядається вплив радянської тоталітарної системи на наукові пошуки та збереження пам'яток. Визначається місце Софійського собору в духовному, культурному та науковому житті України в 1917-41 рр.

Ключові слова: Софійський собор, Українська Автокефальна Православна Церква, Старокиївська парафія, пам'ятка історії та культури, збереження та дослідження пам'ятки, Софійська комісія, Софійський музей.

АННОТАЦИЯ

Иванысько С.И. София Киевская в духовной, культурной и научной жизни Украины (1917-1941 гг). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию функционирования Софийского собора как действующего храма, памятника истории и культуры в 1917-41 гг. в связи с основными направлениями государственной политики. Определяются факторы, которые влияли на отношение правительства, научных учреждений и организаций по охране памятников к Софии Киевской.

На основе источников анализируются основные этапы развития движения за украинизацию богослужения православной церкви на Украине, возникновение украинского кружка при соборе св. Софии, создание и деятельность Старокиевского прихода Украинской Автокефальной Православной Церкви при Софийском соборе, его взаимоотношения с представителями Русской Православной Церкви и местной власти. Исследуется судьба сооружений комплекса Софии Киевской в системе государственной религиозной политики. Изучается процесс закрытия действующего храма в Киево-Софийском соборе, прекращения деятельности Старокиевского прихода, цели, которые при этом достигали органы власти.

В работе исследуются проблемы научного изучения Софийского собора во время революции и гражданской войны. Рассматривается создание специального научного учреждения, созданного в структуре Академии наук для исследования и охраны Софии Киевской - Софийской комиссии. Выделяются этапы деятельности комиссии: 1918 г. - создание и начало работы Софийского комитета, целью которого были исследование и реставрация собора; 1921-23 гг. - организационное оформление Софийской комиссии; июнь 1923-33 гг. - возобновление деятельности Комиссии, наиболее эффективные работы по охране, реставрации и исследованию памятника. Также в диссертации раскрываются основные направления в научном изучении памятника: археологические раскопки, изучение архитектуры, мозаик и фресок, реставрация монументальной живописи памятника, достигнутые за годы существования Комиссии результаты. В диссертации доказывается, что не смотря на то, что создавалась Софийская Комиссия как научная организация, она выполняла также функции охраны и сохранения собора.

Изучаются взаимоотношения между представителями религиозной общины и учеными, которые исследовали памятник. Автор освещает состояние сооружения Софийского собора после революции и гражданской войны, усилия специальных организаций для сохранения и ремонта сооружения. В работе детально изложен процесс взятия органами охраны памятников на государственный учет предметов из Софийского собора, которые имели историческую и художественную ценность, а также изъятие части этих предметов в фонд помощи голодающим. Определяются трудности разного характера, с которыми сталкивались ученые в своей исследовательской и охранной деятельности. Анализируются причины возникновения угрозы сохранения памятника: повреждения, полученные за столетия существования собора и во время гражданской войны, политика государственной власти.

В диссертации изложена история организации музейных учреждений на базе собора св. Софии от начала этого процесса в 1919 г. по инициативе организаций по охране памятников до завершения в 1934 г. - превращения Софии Киевской из действующего храма в музейное учреждение, а также попытки ученых создать Муниципальный музей города Киева и заповедника “Киевский Акрополь” во второй половине 1920-х гг. - начале 1930-х гг. В совокупности изучаются мероприятия органов власти и организаций по охране памятников, их цели и задачи при создании Софийского музея. Исследуются основные направления деятельности музейных учреждений при Софии Киевской: экспозиционное, культурно-просветительское, фондовое, экскурсионное, реставрационное, научно-исследовательское.

В диссертации анализируется влияние советской тоталитарной системы на работы по изучению и сохранению Софийского собора, судьбы ученых, которые были связаны с храмом, и результаты их исследований.