Створення та діяльність Всеукраїнського товариства "Друзі дітей" (1924-1936 рр.): організаційний статус, структура та функції

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Створення та діяльність Всеукраїнського товариства “Друзі дітей”

(1924-1936 рр.): організаційний статус, структура та функції

Олянич Лариса Володимирівна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Калініченко Володимир Вікторович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Лантух Валерій Васильович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри історії Росії

- кандидат історичних наук, доцент

Плиско Леонід Миколайович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри історичних дисциплін

Захист відбудеться 7 листопада 2008 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. V-58.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий 6 жовтня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Для історичної науки поняття актуальності передусім означає виявлення та з'ясування стану наукової розробки малодосліджених проблем, особливостей використання ученими модерних теоретико-методологічних підходів, а не формальна констатація того чи іншого історичного досвіду або його адаптації до сучасних умов. Наукове знання про минуле завжди є актуальним, якщо воно поповнює скарбницю інтелектуальної історії.

Сучасне українське суспільство переживає стадію політичної структуризації, лібералізації відносин власності та укладів економічно-господарської діяльності, докорінної реорганізації системи державного забезпечення населення, впливу інтеграційних та глобалізаційних процесів у світі на соціальні процеси, які вирізняються наявністю небувалих форм девіантної поведінки значних груп людей, гострими соціальними аномаліями - масовою дитячою бездоглядністю та безпритульністю, наркоманією та алкоголізмом, злочинністю серед неповнолітніх. Бездоглядність породжує безпритульність, яка має приховані і відкриті форми масового існування в суспільстві, свідченням його недосконалості і гуманістичної неспроможності.

Подолання дитячої безпритульності як загрозливої соціальної аномалії вимагає невідкладних заходів, матеріально-фінансових, організаційно-правових, соціально-психологічних дій з боку державних органів влади та широкої громадськості. У зв'язку з цим важливо вивчити причини безпритульності дітей, форми і рівень її поширення, а для цього потрібна науково обґрунтована державна програма здійснення соціально-правових, морально-виховних, організаційно-педагогічних та профілактичних заходів.

В УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. була створена і діяла система державних та громадських організацій, які переймалися проблемами дитячої безпритульності, маючи густу мережу соціально-виховних установ. Тому дослідження історичного досвіду їхньої діяльності має не лише наукове, а й практичне значення для вирішення сучасних питань. Минуле не дає готових рецептів, але допомагає виявити ефективні форми і методи роботи, уникнути помилок та прорахунків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності з науковою проблематикою кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна („Соціально-економічна та політична історія України ХХ ст.”).

Об'єктом дослідження є аномальне соціальне явище суспільного розвитку - масова дитяча безпритульність, її рівень та форми поширення, участь громадськості та державних органів влади у її подоланні.

Предметом дослідження є організаційна структура та функції громадської організації Всеукраїнського товариства “Друзі дітей”, його стосунки з державними установами, соціально-економічні причини дитячої безпритульності, координація діяльності державних та громадських інститутів, спрямованих на подолання соціальної аномалії розвитку радянського суспільства.

Метою дослідження є об'єктивне з'ясування оптимальних форм взаємодії держави та громадськості в галузі оперативно-організаційної та соціально-профілактичної діяльності по усуненню масової безпритульності дітей в Українській Соціалістичній Радянській Республіці, науково-історична реконструкція особливостей становлення структури та виконання профілактично-реабілітаційних функцій товариством “Друзі дітей”, узагальнення історичного досвіду боротьби з асоціальними явищами суспільного розвитку.

Для досягнення поставленої мети визначено наступні наукові завдання:

проаналізувати історичну, соціологічну, педагогічну літературу та з'ясувати наукові тлумачення поняття і явища “дитяча безпритульність”;

виявити стан наукової розробки проблеми шляхом вивчення проблемно-тематичних пріоритетів та концептуальних засад радянської, сучасної української та зарубіжної історіографії;

показати основні етапи формування організаційної структури та еволюцію соціальних функцій громадського об'єднання “Друзі дітей”;

дослідити організаційний та суспільно-функціональний статус центральних управлінських органів товариства, показати відносини державних установ з громадською інституцією;

з'ясувати соціально-економічні причини, рівень та форми існування дитячої безпритульності, її динамічність поширення в містах і селах України;

встановити дієвість суспільно-організаційної та просвітницько-агітаційної роботи осередків;

виділити особливості здійснення товариством оперативно-профілактичних заходів боротьби з причинами та наслідками масової безпритульності дітей;

визначити роль і місце дитячих установ інтернатного типу (дитбудинки, дитмістечка, колонії, комуни) для здійснення ними соціально-реабілітаційних функцій;

узагальнити історичний досвід подолання дитячої безпритульності в УСРР та сформулювати наукові рекомендації для відповідних державних органів, які займаються соціальними питаннями сім'ї та молоді.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1924-1936 рр. Нижня його межа стосується початку виникнення та організаційного оформлення осередків “Друзі дітей” на підприємствах та в установах, тобто їх офіційного визнання Центральною комісією допомоги дітям при ВУЦВКу та Головним управлінням соціального виховання Наркомосу УСРР. Верхню межу визначає дата 20 січня 1936 р., коли згідно урядової постанови відбулася ліквідація Всеукраїнського товариства “Друзі дітей” згідно урядової постанови.

Територіальні рамки дослідження - УСРР в межах 1924-1936 рр.

При написанні роботи використані спеціальні та загальні методи науково-історичного пізнання. Використання структурно-системного методу дозволило вичерпно показати організаційну структуру товариства “Друзі дітей”, еволюцію його форм, місцевого та центрального управління, а генетичного виявити основні етапи розвитку громадського об'єднання: становлення, розвитку, трансформації та обставин ліквідації. Хронологічний метод виокремлює період діяльності товариства із загального контексту історичного розвитку фіксує появу та поширення дитячої безпритульності. Метод описування допоміг показати внутрішні властивості соціальної аномалії, її деструктивні наслідки для суспільства, розкрити конкретні форми подолання причин та наслідків безпритульності дітей. Статистичний метод розкрив кількісні характеристики об'єкту та предмету дослідження, тобто рівень дитячої безпритульності та бездоглядності в УСРР, наявність осередків товариства в регіонах, віковий склад безпритульних. Динамічний метод, завданням якого є виявлення змін того чи іншого соціального явища, його структурних складових, сприяв дослідженню історії виникнення самої ідеї створення громадської організації, основних етапів її реалізації - від оформлення осередків до обрання центральних управлінських структур. Порівняльний метод, розкриває зв'язок елементів соціальних систем, реконструкції феномену асоціального явища розвитку радянського суспільства - дитячої безпритульності.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму та об'єктивності, які реалізуються через системний та конкретно-історичний аналіз, тобто перелічені методи історичних досліджень застосовуються комбіновано: динамічний із структурно-системним, генетичний з хронологічним.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше історія становлення та функціонування Всеукраїнського товариства “Друзі дітей” стала предметом наукового кваліфікаційного дослідження. В історіографії висвітлено роль і місце надзвичайних органів влади, підрозділів системи освіти у боротьбі з безпритульністю дітей, тобто виокремлюється вплив держави. У дисертації досліджується громадська ініціатива в радянському суспільстві 20-30-х рр. при вирішенні гострої соціальної проблеми, з'ясовується оптимальність системного поєднання державних і громадських форм боротьби з безпритульністю, досліджується їх організаційної та соціальної ефективності. Науковці розглядали проблему дитячої безпритульності в контексті її соціально-педагогічного висвітлення, абсолютизації ролі державних органів, а предметом даного дисертаційного дослідження обрано історію становлення та діяльності громадської організації.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її теоретичні узагальнення, фактичний матеріал, висновки можна використати не лише для написання наукових та популярних праць з соціальної історії України 20-30-х рр. ХХ ст., а також для підготовки нормативно-правових актів з важливих проблем сім'ї та молоді, для удосконалення роботи дитячих установ інтернатного типу та профілактики дитячої безпритульності. Результати дослідження сприятимуть науковому обґрунтуванню державної політики в галузі соціально-правової охорони дитинства, актуалізації ідеї відродження громадських організацій для подолання безпритульності дітей, унеможливлення девіантних форм їх соціальної поведінки.

Апробація основних положень дисертації відбувалася через виголошення її основного змісту та висновків на Міжнародній науковій конференції „Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій” (м. Суми 20-21 лютого 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Спадщина А.С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності” присвяченої 120-й річниці з дня народження видатного педагога (13-14 березня 2008 р. м. Полтава), „Матеріали круглого столу, присвяченого 50-річчю кафедри історії України” (ХНУ ім. В.Н. Каразіна, грудень 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії” (Харківський національний економічний університет, 16-18 квітня 2008 р.).

За темою дисертаційної роботи опубліковано 3 наукових статті.

Структура дисертаційного дослідження відтворює його мету та основні завдання. Вона складається із вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 199 сторінок, основний її зміст - 167 сторінок. Список використаних джерел та літератури має 326 назв на 32 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено актуальність теми, обґрунтовано об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, мету, завдання, методологічні підходи, наукову новизну, практичне значення та інформацію про апробацію результатів роботи.

у першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” проаналізовано стан наукового вивчення проблеми, теоретичний рівень та фактологічні пріоритети, з'ясовано методи і здійснено класифікацію та систематизацію джерельної бази, визначено її репрезентативність.

У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки проблеми” здійснено історіографічний огляд наукової літератури з досліджуваної теми, формування якої відбувалося протягом двох періодів: радянського та пострадянського. Перший тривав протягом двох етапів - 1920-х та 1930-1980-х рр., які вирізнялися теоретичним рівнем праць, проблемно-теоретичними пріоритетами, а другий розпочався з проголошенням незалежності України наприкінці 1991 р. Для цього періоду характерна поява методологічного плюралізму, нових теоретико-методологічних підходів. У 20-х рр. виходили монографії, брошури, методично-хрестоматійні праці з прикладної педагогіки1¹ Гордієвський Мих. Література з історії педагогіки за 10 років революції. - Одеса,1929.; Мамонтов Я. Хрестоматия современных педагогических течений. - Х.,1924.. Висвітлення дитячої безпритульності відбувалося на теоретичних принципах марксизму2² Див., наприклад, Маро (М.И.Левитина). Марксистский метод в применении к изучению и воспитанию беспризорного // Вестник просвещения. - 1924. - №9. - С.140-153.. Книги стосувалися соціально-економічних причин безпритульності дітей, організаційних форм її подолання, соціально-правової охорони дітей, функціонування “колективів безпритульних”3³ Куфаев В.И. Юные правонарушители. - М.,1926; Лифшиц Е.С. Социальные корни беспризорности. - М.,1925; Маро (М.И.Левитина) Беспризорные. Социология, быт, практика работы. - М.,1925; Люблинский П.И. Законодательная охрана детей и подростков. - М.,1923; Познышев С.Б. Детская беспризорность и меры борьбы с ней. - М.,1926; Коллективы беспризорных и их вождм. Сборник статей. - Х.,1926.. Історія самого феномену дитячої безпритульності не вивчалася тоді, оскільки не завершилося соціальне явище, яке мале характерні стадії історичного розвитку. Не стала об'єктом спеціального дослідження і роль громадських організацій, серед них і товариства “Друзі дітей”, щодо ліквідації безпритульності дітей. Останнє згадується лише в публіцистичних статтях4⁴ Рябченко О. Борімося з безпритульністю // Радянська освіта. - 1926. - №5. - С.36-38; Вейцефельд М. Пройденный путь // Друг детей. - 1927. - №10. - С.4-5; Наумова Ю. Общественность в борьбе с беспризорностью // Народное просвещение. - 1926. - №8. - С.65-67 та інші.. Протягом 30-х рр., коли замовчувалися справжні причини масової дитячої безпритульності, її історико-теоретичне та суто прикладне дослідження фактично призупинилося. Так, у 1931 р. вийшла брошура І.Г.Височина про діяльність товариства “Друзі дітей”, яка мала форму звіту5⁵ Височин І.Г. Товариство «Друзі дітей» за 8 років. - Х., 1931., а також з'явилися статті М.Семашка, С.Копелянської6⁶ Семашко Н. Задачи национальных республик в борьбе с детской беспризорностью и безнадзорностью // Революция и национальности. - 1935. - №7. - С.9-12; Его же. Ликвидация беспризорности и безнадзорности и задачи советов // Власть советов. - 1935. - №12. - С.12-16., які засвідчили факт дитячої безпритульності у 1935-1936 рр.

Перші дисертації з історії масової безпритульності дітей в УСРР були захищені у 1950-х рр. з історико-педагогічної проблематики, автори яких висвітлювали роль партійних організацій у боротьбі з безпритульністю, створення та функціонування дитячих будинків7⁷ Чех С.М. Мероприятия Коммунистической партии и Советского правительства по борьбе с детской беспризорностью в период восстановления народного хозяйства СССР (1917-1925 гг.): Автореф. дис... канд.пед.наук. - К.,1953; Коваленко С.С. История возникновения и развития детских домов в Украинской ССР в период с 1917 по 1929 гг. : Автореф. дис... канд.пед. наук. - К.,1954.. На подібних концептуальних засадах та проблемних пріоритетах були написані роботи протягом 1970-1980-х рр.,8⁸ Гусак А.А. Комсомол - помощник Коммунистической партии в борьбе с детской беспризорностью на Украине (1921-1928 гг.): Автореф. дис... канд.ист.наук. - Днепропетровск,1976; Черняк М.М. Коммунистическая партий - организатор охраны здоровья и коммунистического воспитания подрастающего поколения (1917-1923 гг.): Автореф. дис... канд.ист.наук. - М.,1970; Шишова Н.В. Борьба советского государства за преодоление детской беспризорности в 1920-1936 гг.: Автореф. дис... канд.ист.наук. - Ростов-на-Дону,1982; Чуб В.И. Деятельность Коммунистической партии Украины по ликвидации беспризорности в годы новой экономической политики: Автореф. дис... канд.ист.наук.- Х.,1985. у яких виокремлювалася роль партії та комсомолу. Висновок про те, що дитяча безпритульність була подолана у 1932 р., характерний для згаданих досліджень, не відповідає дійсності. Створення товариства “Друзі дітей” в РСФРР показано в статті Л.А.Жукової, яка була опублікована у 1985 р.9⁹ Жукова Л.А. Деятельность общества «Друг детей» по ликвидации детской беспризорности в РСФСР (1923-1932) // Государственные учреждения и общественные организации СССР. История и современность. Межведомственный сборник. - М.,1985. - С. 3-18.

Сучасні науково-історичні дослідження, тобто дисертації захищені протягом 90-х рр. ХХ - початку ХХI ст., вирізняються новим тлумаченням причин, обставин та наслідків соціальних аномальних явищ радянського суспільства 20-30-х рр. Захищено близько 10 дисертацій, які висвітлюють історичні та історико-педагогічні аспекти проблеми. Так, І.І.Диптан дослідила діяльність надзвичайних державних органів стосовно подолання дитячої безпритульності дітей в УСРР 1919-1932 рр.1¹⁰ Диптан И.И. Деятельность чрезвычайных государственных органов борьбы с детской беспризорностью в Украинской ССР (1919-1932 гг.): Автореф. дис... канд.ист.наук. - К.,1991.0Вона звернула увагу на нову хвилю безпритульності дітей у 1932 р., а також підкреслила несвоєчасність реорганізації Центральної комісії допомоги дітям (ЦКДД) при ВУЦВКу весною 1932 р. Безпосереднє відношення до історії боротьби з безпритульністю в УСРР мають дисертаційні роботи В.Є.Виноградової-Бондаренко про особливості виховання безпритульних дітей, І.В.Іщенко про державну політику подолання соціальних аномалій, А.Г. Зінченко про дитячу безпритульність в Радянській Україні, О.С.Паращевіної про роль системи народної освіти у боротьбі з безпритульністю підлітків1¹¹ Виноградова-Бондаренко В.Є. Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х рр. ХХ століття: Автореф. дис... канд.пед.наук. - К.,2001; Зінченко А.Г. Дитяча безпритульність в Радянській Україні в 20-х - першій половині 30-х років ХХ століття: Автореф. дис... канд.іст.наук. - Одеса,2002; Іщенко І.В. Державна політика в сфері боротьби з соціальними аномаліями періоду непу (1921-1928 рр.): досвід, протиріччя, уроки (за матеріалами Півдня України): Автореф. дис...канд.іст.наук - Дніпропетровськ,2003; Паращевіна О.С. Роль системи народної освіти у подоланні дитячої безпритульності в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ століття в Україні: Автореф. дис... канд.іст.наук. - Дніпропетровськ,2005.1. Докторські дисертації - М.А.Журби та С.М.Свистовича присвячені історії громадських організацій,1¹² Журба М.А. Громадські обєднання українського села: етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності (20-30 рр. ХХ ст.): Автореф. дис... докт.іст.наук. - Донецьк,2003; Свистович С.М. Громадські обєднання України в політиці більшовицького режиму (20-30-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис... докт.іст.наук. -Донецьк,2007.2 але вони не розглядають діяльності товариства “Друзі дітей”. Про нього згадується в дисертаціях І.І.Диптан, В.Є.Виноградової-Бондаренко, А.Г.Зінченко. В українські історіографії дисертаційних та монографічних досліджень з історії згаданого товариства немає. Громадські організації РСФРР 20-х рр. досліджували І.М.Ільїна, Дж.Бредлі, Н.В.Кисельова1¹³ Ильина И.Н. Общественные организации России в 1920-е годы. - М.,2001; Бредли Дж. Добровольные общества в Советской России. 1917-1932 гг. // Вестник Московского университета. Серия 8.История. - 1994. - №4. - С.34-45; Кисилева Н.В. Добровольные общества в Советской России (1917- конец 1920 гг.): Автореф. дис... докт.ист.наук. - Ростов-на-Дону,1999.3, а про дитячу безпритульність в Україні згадують Р.Конквест, Г.Хілліг1¹⁴ Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. - Луцьк,2007; Hillig G. Verblдste Gesichter, vergessene Menschen... 28 Portrдts von“Freunde“ und „Feinde“ A.S.Makarenkos. - Bremen,1999.4.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” проведено класифікацію джерел стосовно висвітлення конкретних соціальних явищ, виявлено рівень репрезентативності, достовірності та їх інформативного наповнення.

Основну групу джерел, які залучено вперше до наукового обігу, становлять архівні фонди державних органів радянської влади та громадських об'єднань. Проаналізовано та використано понад 60 архівних справ з фонду Всеукраїнського правління товариства “Друзі дітей” (ЦДАВО України, ф.264). Виявлено та досліджено постанови РНК УСРР, ВУЦВКу, інструкції державних установ, розпорядження, річні звіти, стенограми різних засідань, плани, офіційне листування, доповідні записки, фінансову звітність, кошторис товариства, статистичні матеріали. Перелічені документи зберегли інформацію про справжні причини безпритульності та її рівень, про організаційні форми та методи її подолання. Значна колекція документів зосереджена в архівному фонді ЦКДД при ВУЦВКу (ф.283). У фонді Наркомосу УСРР (ф.166) виявлено матеріали про діяльність дитячих установ - дитбудинки, дитмістечка, колонії, протоколи засідання Всеукраїнської комісії у справах неповнолітніх. Документи про особливості затвердження статуту товариства “Друзі дітей”, доповідні записки про його діяльність за 1932 р. та динаміку кількісного складу безпритульних дітей в Україні зберігаються у фонді НК РСІ УСРР (ф.539). В дисертації використано матеріали Всеукраїнської ради республіканських організацій при ВУЦВКу (ф.1), а також архівні фонди Державного архіву Київської області (ф.Р-638), Державного архіву Харківської області (ф. Р-1494).

Важливим джерелом дослідження причин та форм подолання дитячої безпритульності є нормативно-правові акти, опубліковані в офіційному виданні - “Збірнику законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України”. До роботи залучено всі постанови центральних державних органів влади, які мають безпосереднє відношення до проблеми безпритульності, які також зосереджені в “Бюлетені Наркомосвіти УСРР”. Виявлено та проаналізовано матеріали періодичної преси, особливо фактологічні розділи - “Хроніка подій”, довідково-інформаційні огляди. Тематичні збірники документів, опубліковані в Україні та Росії, становлять змістовне джерело вивчення соціальних причин безпритульності в УСРР 20-30-х рр.

У другому розділі “Організаційна структура та функції товариства “Друзі дітей” досліджено основні етапи формування його первинної ланки - осередків, створення центральних управлінських структур, відносини державних органів влади та громадських об'єднань, спрямованих на пошук оптимальних форм та методів боротьби з масовою безпритульністю дітей.

У підрозділі 2.1. “Особливості формування осередків” зазначено, що їх стихійне виникнення розпочалося наприкінці 1923 р., а офіційне оформлення з 24 січня 1924 р., тобто від появи проекту положення Центральної комісії допомоги дітям (ЦКДД) при ВУЦВКу про організацію осередків сприяння охороні дитинства та конкретних інструкцій щодо їх створення на підприємствах і в установах. Організаційна схема структури осередків остаточно постала у 1924 р., а протягом 1925 р. спостерігалося їх кількісне зростання - (4,3 тис. осередків та 392 тис. членів станом на 1 жовтня 1925 р.). Офіційна назва Всеукраїнське товариство “Друзі дітей” з'явилися 11 березня 1926 р., коли було зареєстровано статут. Його членами були фізичні та юридичні особи, а осередки створювалися на підприємствах та в установах міст і сіл УСРР. Наприкінці 1929 р. їх було 7,7 тис., а членів 410 тис. Вони виникали також при житловій кооперації, щоб наблизити роботу до населення. У 1930 р. товариство внесло зміни до статуту, а проведення чергового адміністративно-територіального поділу в УСРР позначилося на загальній кількості товариства: через два роки діяло лише 3,4 тис. осередків та 465 тис. членів, хоча в роки голодомору 1932-1933 рр. їх число збільшилося до 790 тис. У 1934-1935 рр., не подолавши масової безпритульності дітей, зумовленої голодом, діяльність осередків почали згортати. У 1936 р. офіційно було проголошено про ліквідацію безпритульності в країні, а відтак існування товариства визнали зайвим.

У підрозділі 2.2. “Створення та функції центральних органів правління” підкреслюється еволюційний шлях їх виникнення та розвитку . Ініціатором створення товариства була ЦКДД при ВУЦВКу, на базі якого діяло Оргбюро зі скликання установчого з'їзду. З'їзд відбувся 15-18 травня 1927 р., котрий обрав правління та раду. Формування управлінської структури товариства можна поділити на три етапи: перший розпочався у травні 1927 р. і тривав до скликання першого пленуму ради товариства 29 квітня 1928 р.; другий протягом квітня-вересня 1928 р., пов'язаний із розмежуванням функцій між громадськими та державними органами; третій від жовтня 1928 р. до лютого 1930 р., завершившись змінами до статуту та посиленням комуністичного виховання дітей тощо. Діяльність правління та інших керівних органів свідчила про юридичний статус самодіяльного громадського об'єднання. До 1932 р. відбулися три з'їзди товариства, вносилися зміни до статуту, але суттєвих змін його управлінської схеми не відбулося. Районні та обласні правління мали однотипну структуру, вирізняючись статусом та повноваженнями. Почесним головою товариства був Г.І.Петровський, а його заступницею Д.Ф.Незовибатько. Поточними справами правління займався відповідальний секретар. У травні 1935 р. відбулося розмежування функцій між наркоматами, внаслідок якого дитячі установи підпорядковувалися Наркомосу, Наркомсоцзабезу, Наркомохоронздоров'я та НКВС, відтак товариство “Друзі дітей” виявилося зайвим, а насправді неспроможним подолати катастрофічні соціально-демографічні наслідки голодомору. 20 січня 1936 р. воно припинило діяльність, а натомість було створено Комісію з поліпшення життя дітей при ЦВК УСРР.

У підрозділі 2.3. “Відносини держави з громадськими формами подолання безпритульності дітей” з'ясовано повноваження Центральної комісії допомоги дітям (ЦКДД) і правління товариства “Друзі дітей”, роль і місце СПОНу (Управління соціально-правової охорони неповнолітніх) та ДСІ (Дитяча соціальна інспекція при НКО УСРР), показано ефективність функціонального поєднання державних та громадських організацій. Підкреслюється, що протягом першої половини 1920-х рр. основну організаційно-профілактичну та регулятивну роботу з подолання дитячої безпритульності виконувала ЦКДД при ВУЦВКу. Розмежування функцій між цим державним органом та громадським об'єднанням розпочалося одразу після офіційного визнання юридичного статусу товариства “Друзі дітей”. Державна підтримка товариства не обмежувала його організаційно-функціональної самодіяльності, а спільна мета, тобто боротьба з причинами та поширенням дитячої безпритульності, згуртувала державні установи та громадські організації. Товариство “Друзі дітей” було добровільним громадським об'єднанням, яке виконувало важливу суспільну функцію - усунення соціальної аномалії. Принцип добровільності означав статутне формування структури, органів правління та створення осередків на підприємствах і в установах. 23 листопада 1927 р. ВУЦВК визнав офіційно юридичний статус товариства “Друзі дітей”, хоча координуючі функції зберіг за ЦКДД, а після ліквідації цієї комісії у 1932 р., товариство залишилося єдиною організацією, яка займалася подоланням безпритульності.

У третьому розділі “Суспільно-організаційна та соціально-профілактична діяльність товариства” виявлено основні причини, форми та масштаби дитячої безпритульності, показано просвітницько-агітаційну роботу осередків, оперативно-профілактичну та соціально-реабілітаційну функції товариства загалом.

У підрозділі 3.1. “Причини, форми та рівень дитячої безпритульності” спростовано поширений в історіографії 80-х р. висновок про остаточне подолання дитячої безпритульності в УСРР у 1932 р., досліджено основні причини цієї соціальної аномалії: демографічні наслідки воєн - Першої світової та громадянської, голод 1921-1923 рр., неврожай 1924 р. та 1928 р., безробіття, колективізація сільського господарства та політика розкуркулювання, голодомор 1932-1933 рр. На загальний рівень безпритульності дітей вплинули сімейні розлучення, які набули поширення після революції, особливо в містах, та збільшували кількість бездоглядних підлітків. Абсолютних і вичерпних статистичних даних про загальну кількість безпритульних дітей в УСРР 1920-1930-х рр. немає, оскільки їх підрахунком офіційно ніхто не займався. В літературі названо 1,5 млн. безпритульних на початку 1920-х рр. в УСРР (при населенні республіки 24 млн. чол.), а також близько 4 млн. безпритульних в СРСР. У 1923 р. в УСРР вдалося охопити 170 тис. безпритульних дітей, а в 1928 р. ця цифра зменшилася до 23 тис., але “вулична безпритульність” залишалася. Протягом 1920-х рр. суттєво змінилися соціальні джерела формування контингенту безпритульних дітей. Якщо у 1923 р. діти із робітничих сімей складали 61%, а з селянських - 23%, то у 1927 р. селянські діти серед безпритульних сягнули 60%, робітників - 35%. Ситуацію спричинили неврожайні роки, а загалом серед дитячої безпритульності 55% становили “свіжі”, тобто безпритульні діти другої половини 1920-х рр. Чергова хвиля безпритульності припадає на колективізацію та голод 1932-1933 рр., яка за кількістю та формами прояву перевищувала показники початку 1920-х рр. у десятки разів, маючи всі ознаки соціально-гуманітарної катастрофи.

У підрозділі 3.2.”Просвітницько-агітаційна робота осередків” виокремлено форми і методи їх роботи по залученню громадськості до справи подолання безпритульності, досліджено суспільно-інтегруючу роль товариства “Друзі дітей”. Терміни “агітробота”, “агітпропаганда”, “агіткампанія”, які стосувалися його діяльності, не мали ідеологічного спрямування, а свідчили про масовість та оперативність засобів досягнення мети. Якщо профспілки та комсомол займалися політико-ідеологічною роботою, то осередки товариства пропагували ідею створення громадських об'єднань на підприємствах та в установах. До 1930 р. агітаційно-просвітницька діяльність осередків вирізнялася інтенсивною пропагандою мети, завдань та функцій товариства. Нею переймалися агіткомісії при товариствах. Зміни до статуту, внесені на другому з'їзді товариства у травні 1930 р., означали поглиблення ідеологізації його соціальних функцій, нав'язування принципів комуністичного виховання дітей, безпосереднє втручання партійних органів.

У підрозділі 3.3. “Здійснення товариством оперативно-профілактичних заходів подолання дитячої безпритульності” розглянуто ефективність боротьби державних установ та громадської організації з цим соціальним явищем. До організаційних форм оперативно-профілактичної роботи належали: масовий підбір безпритульних дітей на вулицях міст, здійснення шефської роботи та впровадження соціального інституту патронування, повернення дітей на батьківщину та до родин, створення дитячих ясел, майданчиків, відкриття майстерень, розподіл безпритульних по дитустановах. Цими питаннями переймалися оперативно-шефські комісії товариств. Кошти на проведення перелічених заходів перераховувала держава, а також товариство за рахунок надходжень від комерційно-господарської діяльності. У 1932 р. товариство мало від підсобних установ 22 млн. крб., з них на соціальне облаштування безпритульних витратила понад 3 млн. крб. Товариство охопило у 1929 р. різними формами соціально-профілактичних заходів 48 тис. безпритульних дітей, у 1932 р. 82 тис., у 1933 р. 120 тис. дітей, але виявилося неспроможним приборкати масову дитячу безпритульність, викликану голодомором.

У підрозділі 3.4. “Соціально-реабілітаційні функції дитячих установ для безпритульних дітей” висвітлюється діяльність конкретних форм соціального перевиховання малолітніх правопорушників та безпритульних дітей в установах інтернатного типу - дитбудинках, дитмістечках, колоніях.

В дисертації зазначається, що до 1925 р. основною формою установ для безпритульних дітей був дитбудинок, а загалом тоді діяло 648 дитустанов, з них 547 дитбудинків, 46 дитмістечок та 57 колоній, але протягом першої половини 1920-х рр. кількість вихованців у них зменшилася у 2 рази, тому що місцевий бюджет виявився обмеженим для їх повноцінного утримання. Колонії та особливо дитмістечка діяли на принципах госпрозрахунку, тому здійснювали комплексну соціально-реабілітаційну функцію: надавали притулок дітям, освіту в межах семирічки, професійні навички та працевлаштовували випускників профшкіл. В Україні діяли зразкові дитустанови: дитяча колонія ім. Горького, колонія ім. В.Г.Короленка під Полтавою, якими керували А.С.Макаренко, Ф.Д.Іванов, комуна ім. Ф.Дзержинського біля Харкова, педагогічну частину якої очолював А.С.Макаренко - автор “Педагогічної поеми”. Наприкінці 1920-х рр. в УСРР діяло 365 дитячих установ інтернатного типу, з них дитмістечка та комуни становили 264 заклади. На базі комун та дитмістечок функціонували семирічки та профшколи, майстерні, які давали дітям освіту та фах. Товариство “Друзі дітей” займалося вилученням безпритульних, їх розподілом по дитустановах, шефською допомогою інтернатним установам. Дитбудинки, які перебували на державному бюджеті, мали жалюгідне матеріальне становище, а в 1931 р. їх позбавили централізованого постачання, що призвело до масового голодування дітей. Ефективність соціально-реабілітаційної роботи дитустанов була б набагато ефективнішою, якщо б держава взяла на себе основний тягар їх матеріально-фінансового забезпечення, дозволила б комерційно-господарську діяльність.

У висновках дисертації узагальнено основні підсумки дослідження, передбачені його метою та завданнями:

створення осередків відбувалося стихійно протягом другої половини 1923 р., а їх офіційне організаційно-функціональне оформлення розпочалося з 24 січня 1924 р., коли ЦКДД розробила проект положення про осередки сприяння безпритульним дітям. Їх формуванню сприяла нормативно-правова база, підготовлена державними органами влади. Становлення товариства мало три періоди: перший охопив другу половину 1923 р. - 1926 р., упродовж якого відбулося оформлення організаційної схеми первинної ланки, затвердження статуту товариства та визнання юридичного статусу; другий тривав від травня 1927 р. до листопада 1932 р., коли обрали правління товариства, вибудували організаційну вертикаль, внесли зміни до статуту та розподілили функції з ЦКДД; третій припав на роки голодомору, внаслідок якого виникла масова дитяча безпритульність, подоланням якої почали займатися надзвичайні державні органи, а товариство занепало та припинило діяльність на початку 1936 р.;

формування центральної управлінської ланки тривало протягом 1927-1928 рр., протягом яких виникли керівні органи - правління, рада, ревізійна комісія. Ініціатором його створення була ЦКДД, але товариство “Друзі дітей” мало юридичний статус самодіяльного громадського об'єднання, яке виконувало важливу соціальну функцію, взаємодіючи з державними органами задля ліквідації дитячої безпритульності, не будучи їхнім організаційним придатком;

основними причинами дитячої безпритульності були наслідки голоду 1921-1923 рр., демографічні втрати населення Першої світової та громадянської воєн, сироти та напівсироти, недороди 1924 р. та 1928 р., колективізація сільського господарства, політика розкуркулювання, голодомор 1932-1933 рр. Безпритульність дітей в Україні 1924-1936 рр. вирізнялася стадіями поширення, соціальними джерелами поповнення, яку не вдалося остаточно подолати протягом 1920-х рр., а тим більше після соціогуманітарної катастрофи - голодомору 1932-1933 рр.;

просвітницько-агітаційна робота товариства була спрямована на поширення ідей громадської взаємодопомоги щодо усунення причин та масових форм дитячої безпритульності, в той же час спостерігалося настирливе впровадження принципів комуністичного виховання;

оперативно-профілактична діяльність товариства “Друзі дітей” мала конструктивний характер, яка сприяла подоланню безпритульності шляхом надання соціального притулку дітям, але не усувала самих причин масової дитячої безпритульності;

здійснення соціально-реабілітаційних функцій установами інтернатного типу належало до пріоритетних напрямків роботи державних установ та громадської організації, які сприяли розвитку дитмістечок, колоній, комун. Вони діяли на принципах госпрозрахунку та самоврядування дітей, давали освіту, професійні навички, фах.

Історичний досвід подолання дитячої безпритульності в Україні 20-30-х рр. показав оптимальність поєднання державних та громадських форм, але виявив і недоліки, позаяк держава необґрунтовано переклала основний тягар боротьби з безпритульністю на громадське об'єднання, особливо в роки голодомору 1932-1933 р.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРКИ

1. Соціально-економічні причини дитячої безпритульності в Україні 1931-1933 рр. та форми її подолання // Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Серія „Історія та географія”. - Випуск 27. - Харків, 2007. - С. 190-201.

2. Подолання дитячої безпритульності в УСРР 30-х рр.: еволюція державних та громадських організацій // Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Серія „Історія та географія”. - Випуск 28. - Харків, 2007. - С. 104-116.

3. Відносини держави з громадськими формами подолання безпритульності дітей // Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Серія „Історія та географія”. - Випуск 32. - Харків, 2008. - С. 107-116

4. Всеукраїнське товариство „Друзі дітей” (1924-1936 рр.): структура та функції” // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Спадщина А.С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності”, присвячена 120-й річниці з дня народження видатного педагога та Всеукраїнського науково-практичного семінару „Упровадження ідей А.С. Макаренка в управління навчальними закладами”. - Полтава, 2008. - С. 239-240.

5. Особливості сучасної історіографії феномену дитячої безпритульності в УРСР 20-30-х рр.” // Матеріали Міжнародної наукової конференції „Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії”. - Харків: Харк.нац. екон. ун-т, 2008. - С. 96-103.

6. Подолання дитячої безпритульності в УСРР 1920-х рр.: еволюція державних та громадських організацій // Кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна - 50 років. - Харків, 2007. - С. 65-66.

7. Дитяча безпритульність в Україні 20-х - 30-х рр.: причини соціальної аномалії та форми її подолання // Матеріали міжнародної конференції „Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій”. - Суми, 2008. - С. 29-31.

АНОТАЦІЯ

Олянич Л.В. Створення та діяльність Всеукраїнського товариства “Друзі дітей” (1924-1936 рр.): організаційний статус, структура та функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2008.

Дисертаційна робота є першим дослідженням з історії становлення та функціонування громадського об'єднання - товариства “Друзі дітей”, його ролі та місця у подоланні масової безпритульності дітей в УСРР 1920 - 1930-х рр. Проаналізовано наукову літературу 1920-х рр., брошури і статті 1930-х рр., монографії та дисертації істориків 1950 - 1980-х рр., сучасну історіографію. Встановлено, що діяльність Всеукраїнського товариства “Друзі дітей” згадується побіжно в окремих працях, а системного дослідження немає. Вивчено особливості формування організаційної структури осередків, центральних органів управління, відносин державних установ з громадською організацією задля подолання дитячої безпритульності, виявлено її причини та рівень в УСРР 1920-1930-х рр., з'ясовано специфіку просвітницько-агітаційної діяльності осередків, застосування ними оперативно-профілактичних заходів та соціально-реабілітаційних функцій дитячих установ інтернатного типу. Спростовано поширене в історіографії 1970-1980-х рр. твердження про те, що масова безпритульність дітей в УСРР була подолана у 1932 р.

Ключові слова: дитяча безпритульність, вулична безпритульність, масова безпритульність дітей, осередки, товариство, соціальна аномалія, дитячі заклади, дитбудинок, комуна, колонія, безпритульник, інтернатні установи, УСРР.

АННОТАЦИЯ

Олянич Л.В. Создание и деятельность Всеукраинского общества “Друзья детей” (1924-1936 гг.): организационный статус, структура и функции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2008.

Диссертационная работа является первым научно-квалификационным исследованием истории становления и функционирования общественной организации, целью которой явилась борьба с массовой беспризорностью в УССР 1924 - 1936 гг. Проанализировано научную литературу, которая появилась в 1920-е гг., подчеркнуто ее теоретическое и тематическое отличие от литературы 1930-х гг., а также отмечено, что первые диссертационные исследования по истории детской беспризорности появились лишь в 1950-е гг., но и как последующие работы, в них освещалась преимущественно руководящая роль партии по преодолению детской беспризорности. Использованы архивные документы и материалы из фондов государственных и общественных организаций, которые впервые введены в научный оборот. История создания Всеукраинского общества “Друзья детей” не была предметом системного изучения. В работе освещены особенности формирования организационной структуры ячеек общества, их основные этапы становления, избрание центральных органов управления, отношения между государственными учреждениями и общественной организацией, формы и методы их работы, определены основные причины и масштабы детской беспризорности в 1920-е и первой половине 1930-х гг., выделены социальные источники ее происхождения, уровень распространения в городах и селах УССР. Обращено внимание на причины появления массовой уличной беспризорности детей во второй половине 1920-х гг., на увеличение ее численности в течение 1932-1933 гг. На основе неопубликованных архивных источников определено общее количество беспризорников в начале 1920-х гг., а также в период голода 1932-1933 гг. в Украине, опровергнуто утверждение советской историографии о том, что массовая детская беспризорность была окончательно ликвидирована именно в 1932 г.

Доказано зависимость массовой беспризорности в Украине не только от объективных обстоятельств, но и сознательной социально-экономической политики советского политического руководства, особенно в период осуществления сплошной коллективизации и раскулачивания, проведения государственных хлебозаготовок, организации голодомора.

Оценена степень эффективности работы государственных органов и общественной организации по ликвидации детской беспризорности, оптимальность их функций и полномочий, форм и методов деятельности, признано несвоевременным реорганизацию ЦКПД в 1932 г. и передачу всей тяжести забот исключительно на организационные структуры общества “Друзья детей”. Раскрыто специфику просветительно-агитационной деятельности ячеек, оперативно-профилактических и социально-реабилитационных мероприятий общества “Друзья детей”, показано работу конкретных детских учреждений интернатного типа - детдомов, колоний, детгородков. Освещена эволюция организационных форм детских учреждений в период нэпа и в годы так называемой социалистической реконструкции народного хозяйства, показаны причины сокращения количества детских домов и увеличения других форм - детгородков и колоний, функционировавших на основе хозрасчета и детского самоуправления.

Ключевые слова: детская беспризорность, уличная беспризорность, массовая беспризорность детей, ячейка, общество, социальная аномалия, детские учреждения, детдом, коммуна, колония, беспризорник, интернаты, УССР.

SUMMARY

Olyanich V.V. Creation and activity of All-Ukrainian society "The Friends of children" (1924 -1936): the organizational status, structure and functions.- Manuscript.

Dissertation for achieving of the title of the Scientific Certification of the Candidate of History specializing in History of Ukraine. - V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2008.

Dissertation is the first research on a history of formation and functioning of public organization - company "The Friends of children", its role and place in overcoming of mass homelessness of children in USSR of 1920th - 1930th. The scientific literature of 1920th, brochures and articles of 1930th, monographs and dissertations of the historians of 1950th - 1980th, modern historiography are analyzed. Is established, that the activity of All-Ukrainian company "The Friends of children" is mentioned partially in separate works, and system research does not exist. The features of formation of organizational structure of the centres, central bodies of management, relation of official establishments with public organization for the sake of overcoming a children homelessness are investigated, its reasons and level in USSR of 1920th -1930th are revealed, the specificity of education-propaganda activity of the centres, realization by them of operative-preventive measures and social-rehabilitation functions of children's establishments of boarding school type is found out. Current opinion in historiography of 1970th - 1980th the statement, that mass homelessness of children in USSR was overcome in 1932, dethroned. товариство діти безпритульність

Key words: Children homelessness, street homelessness, mass homelessness of children, cell, society, social anomaly, children's establishments, children's home, settlement homeless child, commune, charter, boarding school, USSR.

Размещено на Allbest.ru