Неоліт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Криворізький педагогічний інститут

Державного вищого навчального закладу

Криворізький національний університет

Контрольна робота

по предмету: Археологія

на тему: Неоліт

Кривий Ріг 2012



Зміст

Вступ

1. Кардинальні зрушення в техніці обробки кременю, глини, господарській діяльності первісної людини в цілому

1.1 Неоліт - як нова ступінь культурно-історичного розвитку

1.2 Обробка кременю, та ознаки його штучного розколювання

1.3 Кременева індустрія пам'яток трипільської культури на Середньому Дністрі (за матеріалами колекцій Наукових фондів із розвідок Середньодністровської експедиції 1964-1970 рр.)

2. Зони неолітичних культур

2.1 Зони неолітичних культур в Євразії

2.2 Неолітичні культури України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Неоліт (VI - IV тис. до н.е.) - епоха зародження та поширення відтворювального господарства (землеробства, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд. Перехід до відтворювального господарства спричинив радикальні зміни в історії людства, за що дістав назву неолітичної революції.

Ця важлива подія ділить історію на дві великі епохи - привласню вального і відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності населення на Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продовольчі ресурси.

Оволодіння незалежними від природи, ефективними способами здобування харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що обмежували чисельні населення і призвело до зростання людської популяції в геометричній прогресії.

Внаслідок неолітичної революції протягом останніх в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції протягом останніх 5-7 тис. років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Мета дослідження.

Дослідити господарську діяльність первісної людини, обробку кременю та глини. Визначити зони неолітичних культур.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

– Дослідити кардинальні зрушення в техніці обробки кременю, глини, господарській діяльності первісної людини в цілому

– Охарактеризувати зони неолітичних культур

– Проаналізувати неолітичні культури України

Історіографія.

Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М.Я. Рудинський, М.О. Макаренко, Н.В. Добровольський, В.М. Даниленко, Д.Я. Телегін, В.І. Непірна.В наш час у цій галузі плідно працюють О.М. Титова, Л.Л. Залізняк.

Джерела, якими оперує археологія, дуже різноманітні, вони охоплюють все, створене людиною, все, що слугувало їй за життя, а почасти й по смерті: рештки виробничої, побутової і духовної діяльності.



1. Кардинальні зрушення в техніці обробки кременю, глини, господарській діяльності первісної людини в цілому

1.1 Неоліт - як нова ступінь культурно-історичного розвитку

Неоліт (VI--IV тис. до н. є.) - новий кам'яний вік був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування -- стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) -- землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) -- мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо). Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними ознаками були:

Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю -- оббивання, сколювання, віджим -- поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла -- першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт -- тканину.

Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.

Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин -- бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу. неоліт кремінь трипілля дністер

Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30--32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів -- кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколишній світ примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам [3, c. 11_15].

Епоха неоліту в цілому належить до первіснообщинної формації стародавнього суспільства, в котрій порівняно з попередніми періодами відбуваються лише певні соціальні зміни. Це племінний лад, економічною і соціальною основою якого був матріархат. Колективні могили, відсутність поховань, що виділялися б багатим інвентарем, чи особливостями ритуалу, свідчать про соціальну рівність серед тогочасних людей. Лише поява кам'яних булав в окремих похованнях (Маріуполь, Микільське), котрі, мабуть, мали значення символів влади й підпорядкування, вказує на зародження інститутів родової влади [2, c. 8].

1.2 Обробка кременю, та ознаки його штучного розколювання

Крем'яні знаряддя раннього неоліту ще дуже подібні за типом і технікою виготовлення з мезолітичними. В якості відмінної риси можна відзначити появу знарядь з двосторонньою обробкою ретушшю і техніки шліфування каменю. Поступово кремінний інвентар набуває макролітоідний вигляд, знаряддя стають більшими. Поширюються клиновидні знаряддя з нуклеусів, сокири різних форм, долота. У пізньому неоліті широко поширюються шліфування і свердління.

В неоліті різко зросла потреба в кремені, що було викликано зростанням чисельності населення, появою нових форм кам'яних знарядь і збільшенням розмірів самих знарядь. Збори кременю на поверхні вже не задовольняли потреби в камені. У пошуках матеріалу людина вперше проникає в надра землі.

Кремінь у вигляді невеликих конкрецій залягає в крейдяний товщі, зрушеної сюди колись льодовиком. Зверху крейда прикритий моренними відкладеннями товщиною від 30 см до 1.5 м. Глибина залягання крем'яних конкрецій - від 5 до 8 м від поверхні. В залежності від глибини залягання і характеру поширення кременю формувалися і шахти. Спочатку виривали ствол шахти діаметром від 1 до 1, 5 м. Потім, дійшовши до горизонту, в якому залягав кремінь, підставу стовбура розширювали, перетворюючи його в підкладки і штреки, які йшли вздовж крем'яного прошарку [7, с. 46].

Характер породи і ступінь насиченості її кременем визначали структуру шахти і прийоми видобутку каменю. Шахтарі не копали там, де запаси кременя були невеликі. Зате на ділянках, багатих крем'яними конкреціями, шахти розташовані щільно, а підкладки і штреки охоплюють велику площу кремненосного горизонту.

Для викопування шахт і видобутку крем'яних конкрецій використовувалися знаряддя з рогу оленя, рідше - лося та козулі. Найчастіше працювали роговим кайлом - ручною копалкою, а також невеликими кинджаловідними знаряддями. Чималі труднощі представляло транспортування наверх викопаної кремінної конкреції, що мала іноді вагу в десятки кілограмів. Можливо, що деякі великі камені розбивали попередньо в підкладці, про що свідчать знахідки в них крем'яних осколків. Можливо, для того щоб розколоти велику кремінну конкрецію на частини і полегшити тим самим транспортування кременю з глибоких шахт на поверхню, кремінну брилу нагрівали з одного боку на багатті. Від різниці температур друга половина тріскалася, і це давало можливість розчленувати камінь. Стіни багатьох неолітичних шахт зберегли сліди кіптяви, а на дні їх зібрано вугілля.

В районі шахт, що розроблялися протягом III і II тисячоліть до н.е., виявлено кілька поселень, жителі яких спеціалізувалися на видобутку і обробці кременю.

В неоліті продовжувала удосконалюватися техніка обробки каменю. Широко поширилася техніка контрударної ретуші. Оброблюваний виріб встановлювалося на кам'яну підкладку стороною, яка піддавалася ретушуванню, і зверху по ньому били дерев'яною калаталом. Цей удар був тільки поштовхом, під дією, якого виріб ударялося о кам'яну підкладку, і від нього відлітала лусочка кременю. За допомогою техніки контрударного ретушування можна було з малими витратами сил швидко й акуратно наносити круту ретуш по краю пластини, знімати непотрібні виступи.

Новим способом обробки каменю, що має відомі переваги перед ударною технікою, стало пиляння. Воно дозволило уникати тріщин і викришування кристалів на поверхні кам'яного вироби, отримувати рівні площини і вести оброблення матеріалу в будь-якому напрямку. Для пиляння каменю використовувалися крем'яні, песчаникові або наждакові плитки з гострою абразивної структурою, зерна якої забезпечували ефект дії пилки. Зерна, дряпають породу, після затуплення випадали, і в дію вступали інші зерна. Процес пиляння не міг здійснюватися без води, яка вимивала пульпу і запобігала непродуктивному ковзанню. У жолоби пропилу, щоб підвищити коефіцієнт корисної дії, підсипали чистий кварцовий пісок, политий водою. Пиляння з підсипанням мокрого кварцового піску можна було виробляти і м'якими пилами, використовуючи для цієї мети кістку, дерево і навіть мотузку.

Значно покращило якість знарядь використання нової техніки шліфування, полірування і свердління. Їх широке поширення припадає на період розвиненого неоліту і бронзи.

Пошуки нових способів насадки кам'яних ударних знарядь на дерев'яні рукоятки дало поштовх до швидкого вдосконалення способів свердління каменю.

Спочатку отвори пробивали пікетувальним інструментом, в якості якого використовувався загострений уламок більш твердого каменю. Отриманий отвір потім розгортали або тим же інструментом, або вузьким кінцем подовженою гальки. Однак, оскільки пікетуванням неможливо було отримати рівне циліндричний отвір, було відкрито трубчасте свердління, основним елементом якого була трубчаста кістка тварини. Обертаючись, вона приводила в рух абразив, в якості якого служив мокрий кварцовий пісок. Трубчасте свердління проводилося двома способами: буровим та лучковим. При буровому способі на жердині довжиною близько 155 м зміцнювалася трубчаста кістка, в яку насипався кварцовий пісок. Жердину з буром приводили в обертально-поступальний рух руками, через укріплену на ньому у верхній частині хрестовину. Пісок, просочуючись під бур, повільно стирав камінь.

Продуктивність і ретельність свердління збільшилися після того, як в неоліті свердло оснастили лучковим приводом. Натягнута на зігнуте древко линва обгорталася кілька разів навколо трубчастої кістки. Рухаючи взад-вперед лук, можна було отримати відносно високу швидкість обертання свердла при достатньому тиску і малої рухливості осі. Ця система свердління стала панівною в наступні тисячоліття аж до середньовіччя. Кам'яні свердленні поліровані сокири кінця неоліту - епохи бронзи до цих пір викликають захоплення строгістю своїх пропорцій, витонченістю форм і бездоганною технікою виконання.

Для виготовлення деяких виробів, можливо, використовувався оригінальний прийом. На розпечену на вугіллі кам'яну заготовку капали водою, що призводило до розщеплення каменю, викрошуваннію лусочок. Таким чином, можливо, робили отвори в деяких кам'яних булавах. Подібним способом можна було виготовляти багнисті крем'яні наконечники стріл.

Удосконалюючи техніку, людина одночасно пізнавав властивості різних матеріалів. Так, експериментальні роботи з виготовлення крем'яних виробів показали, що камінь краще піддається обробці і дозволяє більш успішно віджимати плоскі, тонкі лусочки, якщо він містить вологу. Пересушене на сонці валун або річкова галька при обробці кришаться і дають тріщини. Отримати чисту тонку ретуш на них майже неможливо. Мабуть, ці особливості матеріалу були помічені в давнину. Виключне досконалість ретуші на багатьох виробах дозволяє припускати, що стародавні люди вважали за краще обробляти кремінь, витягнутий з крейдяного пласта, коли відсоток вологи в кремені досить великий (1-5%), або ж вживалися заходи до того, щоб до моменту обробки камінь мав необхідний ступінь вологості.

Застосовуючи та комбінуючи різні способи - обивки, скол і ретуш, людина кам'яного віку забезпечувала себе всілякими спеціалізованими знаряддями і пристосуваннями: різцями, скребками, сокири, тесла, долота, ножами, проколи, наконечниками списів, дротиків, стріл і т. д.

1.3 Кременева індустрія пам'яток трипільської культури на Середньому Дністрі (за матеріалами колекцій Наукових фондів із розвідок Середньодністровської експедиції 1964-1970)

У наукових фондах Інституту археології НАН України матеріали розвідок Середньодністровської експедиції представлено трьома колекціями -- № 624, 564 та 589. До колекцій входять знахідки, виявлені під час обстежень пам'яток різних хронологічних періодів від палеоліту до ХV ст., проведених у 1964--1965 рр. (колекції № 564, 589) та 1968--1969 і 1970 рр. (колекція № 624). Начальником Середньодністровської експедиції був С.М. Бібіков, його заступниками у 1968 р. -- В.І. Довженок, 1969 р. -- В.Г. Збенович.

Безпрецедентні за масштабами розвідувальні роботи Середньодністровської експедиції виявили десятки нових трипільських поселень. У колекціях Середньодністровської експедиції номенклатуру знахідок, що свідчать про кременеву індустрію трипільської культури, можна подати як відходи первинної та вторинної обробки кременю, заготовки, напівфабрикати та готові вироби, зокрема сокири (рис. 2, 1- 9), долота, серпи, ножі, свердла, скребачки, вістря стріл (рис. 2, 16) та дротики. Привертають увагу пункти, де зосереджено багато знахідок, що вказують на первинну обробку кременю, а можливо, і його видобуток, а також на наявність поселень-майстерень.

Насамперед це стосується Білої Гори (рис. 1, 44) поблизу колишнього с. Студениця, затопленого водами Дністра. Біла Гора розташована між сучасними селами Рогізна та Калачківці. У наукових фондах зберігаються матеріали досліджень С.М. Бібікова, який 1964-1965 рр. обстежив місце видобутку та переробки кременю з виробничою метою у печерах Білої Гори.

На південному схилі гори, що складається з осадових порід, кремінь-плитняк залягає у верхній товщі відкладень. Печери у східній частині гори легкодоступні з боку плато. На ділянці завдовжки до 240 м Середньодністровською експедицією було виявлено 8 печер. Середня площа печер 50 - 60 м2 (в одному випадку - близько 115 м2), висота - 0,7-0,8 м (під навісами 7 та 8 висота печер сягала 2 м). Форма виробки -- штольнева, з внутрішніми штреками і бічними проходами, що з'єднують між собою місця видобутку. Застосовано ступінчастий спосіб добування плиток кременю. Місцями залишено останці для підтримки стелі. На думку С.М. Бібікова, на Білій Горі можна було видобувати брили кременю масою 30 - 40 кг і більше. Безпосередньо поблизу печер видобутим брилам надавали форми нуклеусів та інших заготовок. Найчастіше тут трапляються заготовки для клиноподібних сокир. За підрахунками С.М. Бібікова, у печерах Білої Гори було видобуто та оброблено кілька сотень кубічних метрів кременю. На плато та схилах гори знайдено фрагменти кераміки трипільської культури [5, с. 47 - 48].

Особливу увагу привертає відкрите 1968 р. Середньодністровською експедицією поселення Трипілля поблизу с. Михалків в урочищі Гришинський Яр. Тут виявлено близько 10 розораних площ, на чотирьох з яких, розташованих над струмком, були зосереджені кременеві знахідки, зокрема нуклеуси, відбійники, пластини, відщепи та знаряддя (рис. 2, 8 - 15). Це найдавнішa з відомих у Трипіллі кременеобробних майстерень на поселеннях трипільської культури.

Серед матеріалів колекцій із розвідок Середньодністровської експедиції є знахідки, що вказують на місця видобутку кременевої сировини та кременеобробні майстерні на лівому й правому берегах Дністра. Біля с. Ломачинці, знайдено спрацьовані нуклеуси великих розмірів. Імовірно, відбиті шматки кременю та заготовки транспортували до розташованих поблизу із с. Ломачинці поселень. Також поблизу с. Ломачинці виявлено майстерню з обробки кременю [4, с. 381]. Майстерня розташована на вузькому високому мисі плато, обмеженому двома глибокими ярами. Площу 200 . 170 м було вкрито великими брилами кременю, уламками, сколами, відщепами, пластинами, зіпсованими заготовками для різних знарядь [8, с. 60--67].

Матеріали колекцій Середньодністровської експедиції засвідчують, що первинну обробку кременевої сировини здійснювали безпосередньо біля місць видобутку, а також на поселеннях. Як рештки майстерень інтерпретуються скупчення крем'яних відходів виробництва, знарядь для обробки кременю (відбійників, віджимників, ретушерів, нуклеусів) та заготовок з каменю і кременю, напівфабрикатів, окремих готових знарядь. Майстерні та робочі ділянки з обробки каменю зафіксовано поруч із будинками, іноді в житлах [4, с. 317]. У фондових колекціях представлено заготовки знарядь на різних стадіях обробки -- від попередньо грубо обтесаних шматків кременю до сокир, підготовлених до шліфування, численні знахідки відщепів і пластин, а також скребки, вкладиші, серпи, проколки, дротики та інші знаряддя.

У районі, обстеженому Середньодністровською експедицією, місця переробки кременю, датовані періодом існування трипільської культури, відомі на лівобережжі середнього Дністра біля селищ Теремці та Бакота і далі -- на ділянці до Старої Ушиці, біля с. Шустівці тощо.

На думку дослідників, наявність спеціалізованих майстерень біля місць видобутку кременю та його транспортування у вигляді заготовок у віддалені райони споживання свідчить про наявність складної організації кременевидобувного виробництва та оформлення його в одну з галузей первісного ремесла

На Подністров'ї виробляли переважно масивні знаряддя для обробки дерева -- сокири, колуни, тесла, долота. Дністровські трипільські поселення разом із трипільцями з Волині стали основними експортерами виробів із кременю, їх продукція поширювалася далеко за межі трипільської культури. Спостережено розподіл праці та спеціалізацію у кременеобробці між окремими районами поширення трипільської культури, що сприяло інтенсифікації міжплемінного обміну виробами та сировиною, налагодженню досить далеких шляхів транспортування кременю, видобутого трипільцями на середньому Дністрі [6, с. 270].



2. Зони неолітичних культур

2.1 Зони неолітичних культур в Євразії

Перехід людства на неолітичний ступінь розвиту на різних територіях відбувався не одночасно. Різним був і характер неолітичних культур. Найраніші культури цього часу, для яких уже були властиві всі ознаки епохи (землеробство, скотарство, кераміка), складалися у країнах Стародавнього Сходу і в Середземномор'ї.

Однією з найбільших ранніх відомих науці неолітичних культур на Іракському плоскогір'ї є культура Джармо, що датується VIII - VI тисячоліттями до н.е.. Поселення Джармо являє собою житловий горб (тель) площею понад 10 га.. Тут досліджено вісім культурних шарів загальною товщиною до 5 м. Виявлено рештки невеликих глинобитних жител площею 12 кожне з вогнищами-печами для випікання хліба. На наявність дверей у житлах вказують камені з виямками - підп'ятники. Мешканці Джармо розводили овець і кіз, вирощували два сорти пшениці і ячмінь. Кераміка Джармо товстостінна, округло донна, майже без орнаменту; до глини, з якої її виготовляли, додавали полову[1, с. 48].

Цікаві ранньонеолітичні пам'ятки і культури, відкриті в Палестині (Ієрихон), Малій Азії (Мерсін, Чатал-Гуюк, Хаджілар та ін.). Поселення Ієрихон було вже укріплене кам'яною стіною з баштами. Тут виявлено до керамічні й керамічні шари. В до керамічний час у користуванні був кам'яний посуд. Кераміка з'явилась на початку VI тисячоліття до н.е. Основним заняттям мешканців поселення було землеробство.

Поселення Чатал-Гуюк у Малій Азії (Туреччина) - одне з найбільших неолітичних поселень на Близькому Сході. Товщина культурних нашарувань тут перевищує 20 м. Поселення було обнесене глиняною стіною, що місцями збереглася. Житла мали плоску покрівлю, складалися з кількох малих кімнат, що вели до однієї спільної, більшої за розмірами. У житлах від долівкою виявлено поховання. Померлих клали на бік у скорченому стані, посипали їх здебільшого зеленою фарбою, рідше червоною. В Чатал-Гуюку відкрито і досліджено унікальні зразки первісних святилищ з культовими статуетками та настінним розписом із зображенням крилатих драконів і фігурок безголових мерців. Тут же, крім інших знахідок, зібрано велику кількість зразків первісної пластики - статуетки людей, фігурки тварин тощо.

Ранні землеробські культури, споріднені з культурами Месопотамії та Ірану, виявлено і в Середній Азії, зокрема в Туркменії. На великій площі розкопано тепе (житловий горб) Джейтун. Як і в Джармо, тут виявлено залишки глинобитних жител, велику кількість кам'яних і кістяних знарядь, у тому числі серпи з крем'яними вкладишами, а також дрібну глиняну пластику. Кераміка Джейтуна плоскодонна, прикрашена простим розписним орнаментом, виготовлялася з домішками полови. Основним заняттям мешканців поселення були вівчарство та розведення кіз. Знали вони й землеробство. Датується поселення і джейтунська культура VI тис. до н.е. [1, с. 49].

В Європі неолітичні культури з'явилися в VI - V тис. до н.е..Внаслідок нерівномірності історичного розвитку на деяких північних територіях Європи й Азії неолітичні культури почали виникати лише в ІV тис. до н.е. На Балканах до числа ранніх неолітичних культур належить культура Кріш - Старчево. У Подунав'ї і Центральній Європі та Прикарпатті давно відома культура з лінійно-стрічковою керамікою. Також давно відкрито культуру Ертебелле (Ютландія) та багато інших.

Неолітичні культури Європи різняться за характером знахідок та основними видами занять. У межах Східної і Центральної Європи чітко вирізняються дві великі області, або зони, культур - південна, землеробсько-скотарська, і північна, мисливсько-рибальська.

До південної зони належать культури Балкан і Подунав'я, Закарпаття і Прикарпаття - дунайська, або культура лінійно-стрічкової кераміки, Кріш-Старчево, альфельдська, тиська, буковогорська, а в Україні - буго-дністровська. Кераміка цих культур досить досконала: зазвичай, вона плоскодонна, представлена кількома формами горщиків, мисок, чашок, прикрашена найчастіше спірально-меандровим орнаментом, інколи вже розписана фарбами. Носії цих культур за антропологічними даними належать, в основному, до різних варіантів середземноморського типу. Обряд поховання - скорчене трупопокладення на боці, руки перед обличчям - властивий і мезолітичним могильникам.

До культур північної зони належать Ертеблле, навська - у Прибалтиці, волго-окська ямково-гребінцевої кераміки - в лісових районах Східної Європи, неманська -в Білорусі, дніпро-донецька - у Подніпров'ї і на Лівобережжі України, волго-камська - на Середньому Поволжі та багато інших. Споріднені мисливсько-рибальсткі культури цієї зони відомі також і в Заураллі та Середній Азії - горбуновська, кельтимінарська тощо. Основними заняттями населення північної зони були мисливство, рибальство і збиральництво. Кераміка примітивне переважно гостро донна, прикрашена прямолінійними композиціями з відбитків гребінця, кінця палички або прокресленими лініями і насічками. На відміну від південних культур, тут зустрічається, зазвичай, одна форма посуду - широко відкритий горщик, рідко знаходять ще мисочки. Носіями культур північної зони були люди пізньокроманьйонсько типу, північні європеоїди, в Заураллі - люди з помітними монголоїдними рисами. Обряд поховання - випростане трупопокладення.

На межі районів поширення землеробсько-скотарських і мисливсько-рибальських культур нерідко трапляються пам'ятки, що мають риси, властиві обом зонам [1, с. 51].

2.2 Неолітичні культури України

Вивчення неолітичних пам'яток на території України розпочалося наприкінці ХІХ ст.. Але основні групи стоянок, поселень і могильників були досліджені між двома світовими війнами М.Я. Рудинським, М.О Макаренком, Н.В. Добровольським та після Другої світової війни - І.Ф. Левинським, В.М. Даниленком, К.К. Черниш, Д.Я. Телегіним, О.О. Формозовим, В.І. Непріною, О.М. Титовою та ін..

У межах України відомі ряд досить повно вивчених неолітичних культур, що належать як до землеробсько-скотарської, так і до мисливсько-рибальської зон. Хронологічно їх поділяють так:

· ранньонеолітичні культури (кінець VI- початок IVтис. до н.е.) - буго-дністровська, сурська, лінійно-стрічкової кераміки, Кріш-Старчево, тиська;

· середньо неолітичні (IVтис. до н.е.) - дніпро-донецька

· пізньонеолітичні культури (ІІІ тис. до.н.е) - ямково-гребінцевої кераміки [1, с. 51].

Буго-дністровська культура була поширена на території вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу. Датується другою половиною VI-V тисячоліттям до н.е. Для стоянки Сороки (Молдова) одержано радіовуглецеві дати: 4880 (150) та 4545 (100) років до н.е.

Всього відомо близько 60 стоянок та окремих місцезнаходжень. Головні з них розміщені на території Вінницької і Кіровоградської областей - Саврань, Самчинці, Сокільці та в Молдові - Сороки. На поселеннях досліджено наземні житла підпрямокутної форми стовпової конструкції [7, с. 96].

Кераміка гостро- і плоскодонна з лінійно-меандровим орнаментом. На середньому етапі розвитку культури з'являється гребінцевий орнамент.

Крем'яний інвентар мікролітичний, у тому числі зустрічаються трапецієподібні вкладиші. У вжитку були також кістяні рибальські гачки, мотики з рогу оленя, кам'яні зернотерки тощо.

Буго-дністровська культура України і Молдови розвивалася під значним впливом культури Кріш-Старчево (Балкани), про що свідчать пам'ятки цієї культури (кераміка та інші вироби), знайдені на буго0дністровських поселеннях.

Поховань буго-дністровської культури не виявлено, але виходячи з матеріалів культури Кріш-Старчево, основним поховальним обрядом тут було скорчене на боці трупопокладення [1, с. 52].

Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам'ятки виявлено на території України, мала в Європі дуже значне поширення: від Рейну на заході до Дністра і Горині на сході. Вона вважається класичною неолітичною культурою Європи. Склалася ця культура десь у Подунав'ї, звідки проникла і в Україну. Датується другою половиною V тис. до н.е. (одержано більше 100 радіовуглецевих дат).

На території України відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень цієї культури, у тому числі: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської області), Ольшаниця (на Горині).

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило всі основні види свійських тварин - овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін.. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки і рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири, особливої форми - у вигляді башмачної колодки, а також дрібні крем'яні інструменти - ножі, скребки та ін..

Кераміка досить досконала, кругло- і плоскодонна. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна - товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова - тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

У Центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури. Основний обряд - скорочене на боці трупопокладення, кисті рук перед обличчям. Покійників часто посипали червоною вохрою.

На території України розкопано лише два поховання: Незвисько на Дністрі і Баїв у Рівненській області. При похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

За матеріалами поховань встановлено, що носії культури лінійно-стрічкової кераміки належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

Сурська, або сурсько-дніпровська, культура датується V - початком IV тисячоліття до н.е. Вона була поширена, головним чином, у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя тощо). Окремі місцезнаходження цієї культури відомі в Приазов'ї (Кам'яна Могила) та на р. Орель (Йосипівка). Всього виявлено понад 20 стоянок із сурською керамікою, поховання невідомі. На найкраще досліджених поселеннях на островах Сурському і Шулаєвому розкопано напівземлянкові житла.

Основним заняттям населення було мисливство і рибальство, на місцях поселень виявлено кістки і свійських тварин - бика, свині [1, с. 53].

Кераміка своєрідна, переважно гостро донна, з добре відмуленої глини, інколи з домішками черепашок, сіра, згладжена. Орнамент прокреслений або у вигляді ямок. Характерним для культури є і кам'яний посуд, інколи гостро донний або у вигляді корита, зрідка прикрашений врізним орнаментом. В інших культурах України кам'яний посуд не зустрічається.

На стоянках виявлено велику кількість кістяних знарядь - кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та багато інших. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна з неолітичних культур України. Відомі кам'яні шліфовані тесла та дрібні крем'яні вироби.

Пам'ятки, до деякої міри споріднені з сурськими, відомі у Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станція Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні типи.

На початку ІV тис. до .н.е. населення сурської культури в Надпоріжжі було витиснуте дніпро-донецькими племенами, що прийшли сюди з біль північних територій Подніпров'я [1, с. 55].

Дніпро-донецька культура охоплювала все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять; датується другою половиною V - III тис.до.н.е. На території України і Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і всі могильники розкопані. Найвідоміші з них: Вовчок і Собачки в Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколу на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині - на Тетереві, Литвин у Білорусі. На поселеннях інколи вдається відзначити сліди наземних жител і відкритих вогнищ.

Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основним и типами орнаменту. Горщики гостро донні, плоскодонні. Рідко зустрічаються мисочки. У глину, з якої їх виготовляли, часто домішували траву або пісок.

Дніпро-донецькі племена займалися, в основному, мисливством і рибальством, але знали також і свійських тварин. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. В Надпоріжжі, наприклад, серед виявлених на деяких стоянках кісток більше 80% з них належить свійським тваринам (бик, свиня). Населенню були відомі і зачатки землеробства - на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен культурного ячменю.

Матеріальній культурі властиві крем'яні і кам'яні шліфовані сокири клиноподібної форми; ножі й скребки, вістря стріл і списів з кременю. Добре представлені мікроліти - трапеції, пластини зі скошеним кінцем тощо. Серед знахідок трапляються оригінальні вироби - так звані човники, призначення яких не з'ясовано.

Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського типу. Маріупольський могильник являв собою довгу (28м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді.

Пізніше були досліджені інші могильники цього типу: Микільський, Василівський ІІ, два Вовнизькі, Ясинуватський, Вільнянський, Лисогірський - у Надпоріжжі, Деріївський І - поблизу Кременчука, Йосипівський і Госпітальний Горб - на Орелі тощо. У Микільському і Лисогірському могильниках виявлено типову для дніпро-донецької культури цього району гребінцево-накольчасту кераміку.

Антропологічний тип людей дніпро-донецької культури вивчений досить докладно. Це було високоросле, кремезне, широколице населення так званого пізньокроманьйонського типу. Територіально дніпро-донецькі пам'ятки поділяються на кілька вариантів: азово-надпорізький, донецько-лівобережний, черкаський, києво-волинський і рогачівський. Дехто з дослідників, наприклад О.М. Титова розглядає ці варіанти як окремі археологічні культури, що всі разом становлять одну дніпро-донецьку етнокультурну спільноту [1, с.55-57].

Культура ямково-гребінцевої кераміки датується другою половиною IV - III тисячоліттям до н.е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи - Волго-Окський басейн і далі га північ аж до Карелії включно. Пам'ятки цього типу в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони поширювалися до впадіння Ками у Волгу. Існують локальні варіанти цього типу пам'яток - льялівська, балахнівська, карельська та інші культури.

Пам'ятки культури ямково-гребінцевої кераміки України становили окрему територіальну групу, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення пам'яток ямково-гребінцевої кераміки проходить по лінії Чернігів - Полтава - Слов'янськ, однак місцями вони проникають трохи далі на південь. На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі виявлено близько 70 поселень цієї культури. На поселеннях Погорілівка, Гришівка на Десні, Скуносове і Волинцеве на Сеймі проведено стаціонарні розкопки. Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, що дав назву всій культурі. Серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл, гарпуни тощо [7, с.101].

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося виключно рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин, ні культурних злаків воно не знало.

У межах України поховань цієї культури не виявлено. У Волго-Окському басейні відомі поодинокі поховання, для яких характерне трупопокладення у випростаному на спині стані. Небіжчиків часто посипали порошком червоної вохри. Носіями культури ямково-гребінцевої кераміки були північні європеоїди, деякі з них мали монголоїдні риси. Це населення було подібне до дніпро-донецького, хоч і відрізнялося від нього [1, с. 58].



Висновки

Епоха неоліту стала завершальною стадією кам'яного періоду, яка охоплювала VI--IV тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці, викликаними виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства. Поряд із традиційними формами господарювання -- мисливством, рибальством і збиральництвом -- зароджуються і поширюються нові -- скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають "неолітичною революцією".

Ми дослідили, що зрушення в техніці обробки кременю, глини й господарської діяльності первісної людини дійсно були кардинальними. Замість традиційної форми обробки каменю - оббивання, сколювання, віджиму, приходить нова техніка шліфування, пиляння та свердління. Це привело до виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів.

В роботі розглянуто й проаналізовано зони неолітичних культур Євразії, такі як Джармо, джейтунська культура, Чатал - Гуюк, Кріш - Старчево. А також неолітичні культури України - буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, Сурська, або сурсько-дністровська, дніпро-донецька та культура ямково-грібенцевої кераміки.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Донця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено бл. 600 неолітичних поселень.



Список використаних джерел

1. Вінокур І.С. Археологія України [підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / Пометун І.С., Телегін Д.Я. - Тернопіль.: Богдан, 2004. - 480 с.

2. Історія України / [Верстюк В.Ф., Гарань О.В., Гуржій О.І. та ін..]; під ред.. В.А. Смоляк. - К.: Альтернативa, 1997. - 416 с.

3. Білоцерківський В. Історія України [навчальний посібник] / Василь Білоцерківський. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

4. Бурдо Н.Б. Майстерні кременеобробні / Н.Б Бурдо // Енциклопедія трипільської цивілізації. - К., 2004. - Т. 2. - С. 316-317

5. Відейко М.Ю. Біла Гора / М.Ю. Відейко // Енциклопедія трипільської цивілізації. - К., 2004. - Т. 2. - С. 47-48

6. Відейко М.Ю. Видобуток та обробка кременю / М.Ю. Відейко // Енциклопедія трипільської цивілізації. - К., 2004. - Т. 1. - с. 261-271.

7. Археологія України / [Л.Л. Залізняк, О.П. Моця, В,М. Зубар та ін..]; за ред.. Л.Л. Залізняка. - К.: Либідь, 2005. -504 с.

8. Черныш Е.К. Трипольские мастерские по обработке кремня // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. - М., 1967. - Вып. 111. - С. 60.

9. Бурдо Н.Б.Кременева індустрія пам'яток трипільської культури на Середньому Дністрі [Електроний ресурс] / Н.Б. Бурдо // Археологія.

Размещено на Allbest.ru

...