Селянське питання в політиці Української держави, Директорії УНР, Раднаркому УСРР (квітень 1918 – серпень 1919 рр.)
Аналіз земельної політики й аграрного законодавства гетьманського уряду. Причини боротьби селянства з окупаційним режимом і владними структурами. Результати й наслідки аграрної політики урядів П. Скоропадського, Директорії УНР і Раднаркому УСРР.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.08.2015 |
| Размер файла | 55,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
ПІТИК ГРИГОРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 94 (477): 338, 439.02* 1918 - 1919
СЕЛЯНСЬКЕ ПИТАННЯ В ПОЛІТИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ,
ДИРЕКТОРІЇ УНР, РАДНАРКОМУ УСРР
(КВІТЕНЬ 1918 - СЕРПЕНЬ 1919 РР.)
07.00.01 - історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі етнології Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор
Чернега Петро Макарович,
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Інститут історичної освіти, завідувач кафедри етнології.
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Павко Анатолій Іванович,
Державний економіко-технологічний університет транспорту, завідувач кафедри суспільних та гуманітарних наук;
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
Устименко Володимир Михайлович,
Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу історії Української революції 1917-1921 рр.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Стоян Т. А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Проголошення наприкінці ХХ ст. незалежної України робить особливо актуальним завдання об'єктивного вивчення і переосмислення історичного досвіду українського народу в суспільно-політичному й економічному житті.
Селянство виступило головною рушійною силою Української революції 1917-1921 рр., адже в різних регіонах України воно нараховувало від 80-90 % населення, тому від його позиції залежала доля будь-якої влади. Наукова значимість теми обумовлена також потребою об'єктивного відтворення аграрної історії, соціальної поведінки селянства як основи нації. Селянське питання виступало головним чинником соціально-політичної напруги, основною складовою аграрної і національної політики кожної з політичних сил, що претендували на владу. Політичне лідерство і влада діставалися тим партіям, які мали широке народне опертя, насамперед у селянському середовищі. Нехтування ж його інтересами призводило до краху і політичної смерті владних структур.
Дослідження напрямів та змісту політики Української держави, Директорії УНР і Раднаркому УСРР щодо селянства має важливе значення для вироблення належно обгрунтованої стратегії реформування сучасного сільського господарства в Україні. Потреба вивчення місця і ролі селянства доби національно-визвольних змагань українського народу обумовлена також необхідністю подолання марксистсько-ленінських концептуальних догм, міфологізації, апологетики колективних форм господарювання й об'єктивного осмислення ринкових методів сільськогосподарського виробництва. селянство окупаційний аграрний гетьманський
У національній історіографії до сьогодні спостерігається прагнення вчених якомога повніше дослідити проблеми Української революції, але селянське питання, яке посідає провідне місце в ієрархії історичної проблематики, не знайшло належного висвітлення.
Наукова й суспільна вагомість проблеми, теоретичне та практичне значення її розв'язання, відсутність у вітчизняній історіографії спеціальної роботи спонукали дисертанта до проведення даного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація є практичною реалізацією частини наукового напряму «Дослідження проблем гуманітарних наук», що проводиться професорсько-викладацьким складом Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова. Тема дисертації затверджена Вченою радою університету 29 грудня 2005 р., протокол № 5.
Об'єктом дослідження є соціально-економічне і політичне становище України в добу національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.
Предметом вивчення є селянство України, державні, громадсько-політичні та культурно-освітні установи й інституції, які організовували діяльність і виражали чи протистояли його інтересам протягом квітня 1918 - серпня 1919 рр.
Хронологічні рамки дисертації - квітень 1918 - серпень 1919 рр. Нижня межа визначена гетьманським переворотом і активною розробкою урядом П. Скоропадського аграрної програми, верхня - обумовлена тотальним наступом більшовиків на українське селянство, запровадженням політики «воєнного комунізму» і втратою ними влади в Україні.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію України у діючих на той час адміністративних кордонах, окрім західних областей.
Мета роботи - здійснити аналіз й критично переосмислити основні етапи реалізації земельної політики Української держави, Директорії УНР і Раднаркому УСРР у боротьбі за владу. Відповідно до мети визначено виконання наступних завдань:
– проаналізувати стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;
– розкрити основні причини краху аграрної політики Центральної Ради й показати передумови формування, за активної підтримки німецько-австрійського командування, нового державного утворення - Української держави;
– здійснити аналіз земельної політики й аграрного законодавства гетьманського уряду; охарактеризувати причини боротьби селянства з окупаційним режимом і владними структурами;
– показати суперечливий характер земельної політики Директорії щодо селян та її негативні наслідки;
– проаналізувати основні етапи наступу більшовицько-комуністичного режиму на українське селянство та запровадження політики «воєнного комунізму»;
– висвітлити збройний супротив селян антинародному більшовицькому режиму;
– узагальнити результати й наслідки аграрної політики українських урядів П. Скоропадського, Директорії УНР і Раднаркому УСРР.
Методи дослідження ґрунтуються на основоположних принципах об'єктивності, історизму, системності й комплексного розвитку та плюралізму. Ці принципи були реалізовані за допомогою загальнонаукових та спеціальних історичних методів: проблемно-хронологічного (для поетапного аналізу аграрної політики владних структур і громадсько-політичних організацій, їх боротьби за завоювання на свій бік селянства); порівняльно-історичного (для визначення характерних рис і особливостей програмних засад земельної політики державних органів та втілення її у практику життя); історико-генетичного (для виявлення й аналізу причин краху аграрної політики урядових структур Української держави, Директорії УНР і Раднаркому УСРР); історико-типологічного (для розкриття основних форм і напрямів розвитку й організації сільськогосподарського виробництва, підтримки чи протистояння їм широких верств сільського населення); аналітично-критичного (для вивчення, систематизації і обробки інформації з метою виокремлення достовірних конкретно історичних фактів) та методу статистичного аналізу (для визначення чисельності селян, земельного забезпечення їх господарств, розмірів земельного та резервного фондів, площ наділів радгоспів, комун, артілей тощо).
У роботі використані також фундаментальні теоретичні положення й категоріальний апарат політології, соціології й статистики.
Наукова новизна результатів дисертаційної роботи. На основі сучасних методологічних засад, аналізу й узагальнень широкого кола джерел, інтеграції статистичних даних, системно розкрито складний, суперечливий характер й особливості аграрної політики державних структур та громадсько-політичних сил України протягом квітня 1918 - серпня 1919 рр. Шляхом залучення нових архівних документів і матеріалів доведено, що державний переворот і обрання гетьманом П. Скоропадського не було одноденним актом 29 квітня 1918 р., як довгі роки стверджувала радянська історіографія, а наслідком довготривалої боротьби і протистоянь, українських політичних сил як у самій ЦР, так і в селянському середовищі, поразки її земельної політики, переговорів представників ЦР і П. Скоропадського з верховним командуванням окупаційних військ; показано, що в охопленій революцією Україні, за втручання збройних сил іноземних держав (Росії, Троїстого Союзу й Антанти), широкого антиокупаційного й антигетьманського руху населення, гетьманат не в змозі був провести консервативну аграрну реформу, що примирила б крайні верстви українського суспільства і сприяла утворенню численного прошарку середніх селян-хліборобів; встановлено організаційну й партійну приналежність учасників конспіративного засідання у ніч з 13 на 14 листопада 1918 р., на якому було обрано Директорію УНР; здійснено аналіз основних причин поразки Директорії, а саме: відмежування від своїх попередніх демократичних заяв і декларацій; нездатність вирішити національні й соціально-економічні проблеми та погіршення умов передачі землі у користування селян, що призвели до втрати зв'язків з народом, а згодом і самої влади; розкрито сфальсифіковане і помилкове твердження радянської і сучасної новітньої української історіографії про дату і орган, який прийняв постанову про масову організацію великих радянських господарств, комун і громадського обробітку землі в Україні. Його приписують ІІІ з'їзду КП (б) У. Насправді ж таке рішення під впливом керівника Наркомзему В. Мещерякова прийняв Перший Харківський губернський з'їзд рад робітничих і селянських депутатів 19 лютого 1919 р.; проаналізовано радикальну зміну земельної політики більшовиків в Україні у 1919 р. у порівнянні з періодом кінця 1917 р. - початку 1918 р.; названо конкретних ініціаторів та організаторів насильницького й примусового переходу до колективного господарювання в Україні у 1919 р.; визначені основні етапи становлення назви Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад, який діяв протягом 1917-1938 рр.; вперше підраховано загальну кількість землі, залишеної у резервному фонді Наркомзему УСРР для організації якомога більше радгоспів і комун, яка у кінцевому підсумку бур'янувала, що і викликало крайнє невдоволення селян діями так званої радянської влади; наведено розгорнуту характеристику основних напрямів, форм і змісту політики «воєнного комунізму», що призвела до радикальних змін у сільськогосподарському виробництві та трагічних наслідків для селян; доведено, що всі урядові інституції, які діяли на теренах України у 1917-1919 рр., орієнтувалися на іноземну підтримку і не знайшли порозуміння з власним народом, основну масу якого становило селянство, й зазнали поразки.
Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що його зміст, положення і висновки можуть бути використані науковцями, політиками, працівниками державних і господарських органів для аналізу й виявлення глибинних коренів проблем, існуючих в аграрному секторі нашої країни. Матеріали і документи дисертації можуть стати у нагоді викладачам і студентам вузів для вивчення історії України, підготовки узагальнюючих праць, підручників, навчально-методичних посібників, розробки нормативних та спеціальних лекційних курсів.
Апробація результатів дослідження. Головний зміст, теоретичні положення й висновки дисертації викладені автором у чотирьох статтях, що опубліковані у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.
Основні положення дослідження були оприлюднені на науково-методичних семінарах кафедри етнології, звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу НПУ імені М. П. Драгоманова у 2006-2007 рр. та Міжвузівській науково-практичній конференції «Михайло Драгоманов у контексті європейського просвітницького руху» (Київ, 2007); Міжнародних наукових конференціях «Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії» (Ніжин, 2007) та «Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ» (Ніжин, 2007).
Структура дисертації обумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, із них 177 сторінок основного тексту, бібліографія включає 471 позицію і подана на 43 сторінках.
основний зміст
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну дисертації, її зв'язок з науковими програмами й планами, визначено мету і завдання роботи, хронологічні рамки, науково-теоретичне та практичне значення.
У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, а також джерельна база дослідження.
Проблема участі селянства у втіленні на практиці національної ідеї розроблялася задовго до 1917 р., конкретне ж впровадження її в життя належить ідеологам і керманичам Центральної Ради, Генерального Секретаріату, Гетьманату і Директорії, лідерам провідних політичних партій: Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-самостійників (УПСС), Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). Серед них, першочергово слід назвати М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Христюка, М. Шаповала, С. Петлюру, І. Мазепу, П. Скоропадського.
Для об'єктивного аналізу й розкриття аграрної політики РКП (б) і КП (б) У дисертант опрацював і використав окремі праці основоположників комуністичної ідеології К. Маркса. Ф. Енгельса і В. Леніна, який надавав «особливу роль» селянству України у забезпеченні перемоги більшовиків.
Аналізуючи творчий доробок істориків, який за останні вісім десятиріч склав понад три тисячі узагальнюючих і монографічних досліджень, документальних і науково-популярних збірників, брошур і статей, присвячених історії Української революції і національно-визвольним змаганням 1917-1921 рр. та участі в них широких верств селянства, можна погодитись з думкою В. Капелюшного, який, солідаризуючись з Я. Калакурою та іншими вченими, пропонує виокремити п'ять основних історіографічних періодів означеної проблеми. Протягом першого, найкоротшого (1917-1921 рр.), побачили світ публікації, присвячені проблемам Української революції, написані безпосередніми її учасниками і свідками. Окремі аспекти аграрної політики в Україні знайшли відображення у працях М. Баєра, Є. Бош, М. Возняка, С. Єфремова, В. Качинського, В. Мещерякова, Н. Плюсніної, Є. Пославського, М. Скрипника.
У другий період - 1920 - початок 1930 рр., коли із створенням СРСР Україна остаточно втратила незалежність, дослідження проблеми носили швидше мемуарний, утилітарний, ніж науковий характер, хоча в окремих зроблена спроба провести її об'єктивний аналіз. Науковий рівень багатьох публікацій був низьким і поверховим, у них стереотипно й однобічно розглядалися тільки загальні питання «Жовтневої революції» і громадянської війни, а селянському руху 1917-1921 рр. відводилися лише незначні фрагменти й епізоди. Проте, навіть ці скупі дані дозволяли провести окремі статистичні підрахунки для створення певної узагальнюючої картини селянських виступів. В окремих дослідженнях робилися спроби аналізу помилкових рішень владних структур щодо селянства.
На увагу дослідників заслуговують праці Г. Карпенка, В. Качинського, А. Шліхтера, В. Якиманського, звіти Наркомзема УСРР, в яких здійснена спроба аналізу аграрної революції в Україні та її наслідків. Саме такі публікації, за відсутності в архівах і періодичних виданнях необхідних матеріалів, можуть слугувати дослідникам вагомими джерелами. Невдовзі й ці незначні напрацювання були закриті в спецфондах й втрачені для дослідницького загалу за сталінського режиму 1930-1955 рр.
Концепцію і напрям історичних досліджень третього періоду вітчизняної історіографії 1930 - перша половина 1950 рр. визначали рішення правлячої партії і догматичні настанови «Історії ВКП (б). Короткий курс». Інтерес до селянської історії у цей період спадає. Кривава боротьба селян за землю, свої людські права, за національну державу майже не знаходять відображення на сторінках праць радянських істориків. Навіть у монографіях відомих українських вчених Ю. Кондуфора, С. Королівського, М. Рубача, М. Супруненка великий фактичний матеріал подається однобічно й ілюстративно, що спотворює реальну дійсність.
У четвертому періоді, що розпочався з другої половини 1950-х років і тривав фактично до кінця 1980-х рр., необхідно виділити два окремі етапи: «хрущовська відлига» і рух «шістдесятників», коли науковцями дещо пожвавилося дослідження національно-визвольних рухів, чому сприяло також полегшення доступу до архівних матеріалів. У другій половині 1950-1960 рр. радянські історики роблять перші спроби відійти від сталінських стереотипів у вивченні означеної проблеми. Невдовзі світ побачили узагальнюючі праці й наукові розвідки з актуальних проблем революції і громадянської війни в цілому та участі у них широких селянських мас України. Натомість, у центрі уваги вчених продовжували залишатися лише загальні проблеми історії: серед них, у першу чергу, дослідження союзу робітничого класу і трудового селянства під керівництвом «розуму, честі і совісті» нашої епохи - комуністичної партії.
На другому етапі, у 1970-1985 рр., спостерігається повернення до сталінських стереотипів, згортання досліджень, зокрема, з актуальних проблем селянського руху 1917-1921 рр. Лавиноподібно зростала кількість видань з проблем революції і громадянської війни, селянсько-повстанського руху лише до ювілейних роковин так званої Жовтневої революції. Найголовнішим здобутком цього періоду є вихід у 1977-1979 рр. Історії Української РСР, у 8 томах, 10 книгах, а у 1981-1985 рр. її 10-ти томного російськомовного видання, які увібрали в себе фактично всі здобутки й недоліки історичної науки радянської доби, однак маємо констатувати, що до сьогодні немає подібних альтернативних досліджень узагальнюючого характеру.
Більш об'єктивна, на нашу думку, оцінка революційним подіям в Україні, селянським рухам і, зокрема, боротьбі за землю у 1917-1921 рр. дається у працях західних радянологів і емігрантів А. Адамса, А. Безансона, Ю. Бориса, А. Граціозі, Т. Гунчака, В. Дмитришина, А. Каппелера, Р. Конквеста, К. Кононенка, В. Кравченка, В. Липинського, І. Майстренка, М. Маля, І.Мазепи, Б. Мартоса, К. Менінга, П. Мірчука, І. Нагаєвського, Р. Пайпса, М. Палія, П. Феденка, П. Чижевського, Є. Чикаленка, Л. Чикаленка, Л. Шапіро, О. Шульгіна та інших. Вищеназвані дослідники при вивченні аграрного питання у дореволюційній Росії, а також доби національно-визвольних змагань не дійшли єдиної думки щодо оцінки місця і ролі селянства у суспільно-політичному житті. Аналізуючи соціальну політику Центральної Ради і Директорії, А. Адамс звинувачував їх у нерішучості, невмінні організувати маси на боротьбу з російською радянською інтервенцією. Більшість радянологів справедливо вважали головним недоліком революції невирішеність земельного питання. Вони наголошували, що у Росії не визріли навіть передумови проведення у повному обсязі буржуазно-демократичних перетворень, не говорячи вже про соціалістичні. Об'єктивним є їх висновок, що селянам України більше імпонував капіталістичний, тобто товарний, а не так званий соціалістичний шлях розвитку. Дисертант вважає суперечливим і помилковим висновки окремих істориків української діаспори і зарубіжних учених про пасивність селян, про те, що селянство - це стихійна, дезорганізуюча й деструктивна сила, а його боротьба з більшовиками була безперспективною за відсутності у селянському середовищі організованої єдності і розуміння своїх завдань та шляхів їх вирішення.
Найбільш плідним щодо відновлення історичної правди став п'ятий історіографічний період, що розпочався наприкінці 1980 років ХХ ст. Це власне вже етап національної історії, який поклав початок створенню новітньої історіографії Української революції. Протягом останніх років було видано низку колективних узагальнюючих праць, в яких на основі нових концептуальних підходів і методологічних принципів висвітлені окремі проблеми українського селянства доби національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.
Чільне місце серед останніх видань посідає колективна праця «Історія українського селянства», яка вигідно відрізняється від подібних попередніх досліджень і, в першу чергу, відсутністю марксистсько-ленінських концептуальних штампів, що позбавило її фальшивої риторики і нещирої апологетики колгоспного ладу, внаслідок чого історія селян наблизилася до об'єктивного відтворення, стала більш оптимістичною й водночас наповненою трагедійним змістом, як і було насправді.
З монографічних досліджень історії українського селянства доби революційної, соціальної і національно-визвольної боротьби на особливу увагу заслуговують праці В. Верстюка, С. Кульчицького, В. Литвина, С. Литвина, О. Рубльова і О. Реєнта, І. Хміля.
Окремі аспекти означеної проблеми знайшли відображення у дисертаційних роботах. Аграрну й продовольчу політику національних урядів: Української держави П. Скоропадського, Директорії УНР і Раднаркому УСРР досліджували В. Борисов, Н. Ковальова, Є. Рафаловський, Г. Тереля. Основні етапи насадження радянського режиму в селі вивчав Я. Малик.
Упродовж останнього десятиліття дослідники історії Української революції 1917-1921 рр. розширили коло питань дисертаційних праць, але обрана нами тема не знайшла всебічного й комплексного вивчення.
Документальну основу дослідження склали різноманітні за походженням, видовими ознаками та змістом опубліковані документи й матеріали архівів. Важливу групу джерел становлять універсали, грамоти, закони, розпорядження й документи урядів Центральної Ради, Української держави П. Скоропадського і Директорії УНР, Раднаркому УСРР, рішення й постанови з'їздів, конферанцій і пленумів ЦК РКП (б) і КП (б) У, що визначали стратегію і тактику, основні напрями і завдання аграрної політики на теренах України у добу перебування їх при владі. Вони поширювалися шляхом видання брошур, листівок, плакатів, відозв, звертань, друкувалися у періодиці.
У дисертації використано в якості джерел праці й опубліковані виступи керівників держави, представників партійних і урядових органів, зокрема В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Єфремова, В. Леніна, І. Мазепи, Д. Мануїльського, В. Мещерякова, С. Петлюри, X. Раковського, П. Скоропадського, П. Христюка, Є. Чикаленка, М. Шаповала.
Значне місце у дослідженні проблеми зайняли збірки документів і матеріалів, що видавалися до ювілейних дат в історії радянської держави. Незважаючи на комуністичну заангажованість і зашореність, доктринерство, вони вміщують чималий, хоч і тенденційний, фактологічний матеріал з історії революційних і національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Автором опрацьовано близько 100 згаданих видань.
Особливу увагу привернули збірки, що побачили світ в останні роки. У них вміщені окремі документи про хід і основні етапи підготовки й видання ЦР Тимчасового земельного закону, законодавчі ініціативи з аграрної політики та загальні законопроекти урядів П. Скоропадського, Директорії УНР і Раднаркому УСРР, матеріали про селянський рух, збройний опір селян окупаційним і українським урядовим антиселянським заходам.
Основу джерельної бази дисертаційного дослідження склали архівні документи і матеріали. Здобувачем опрацьовано близько 90 справ 33 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного історичного архіву в м. Києві (ЦДІА України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Київської області (ДАКО) та архівів Росії: Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) і Російського державного архіву економіки (РДАЕ).
Найбільш широкий пласт різноманітного за характером і змістом архівного матеріалу з досліджуваної проблеми зберігається у ЦДАВО України. Зокрема фонди 1064, 1216, 2207 містять документальні матеріали Української держави П. Скоропадського з питань утворення земельно-ліквідаційних комісій, статут і положення про губернські й повітові земельні комісії, закон про заходи боротьби з розрухою сільського господарства, зведення про становище і події в українських губерніях.
У документах фондів: 318, 419, 606, 830, 877 ЦДІА України знаходимо свідчення про звинувачення і притягнення до судової відповідальності учасників революційних подій, скарги поміщиків і орендарів на селян за пограбування їх маєтностей тощо.
У фондах 1, 5, 17 ЦДАГО України автор почерпнув інформацію про незадовільну роботу партійних організацій більшовиків у волостях і селах України, перегини і насильства у справі організації радгоспів і комун на місцях, резолюції повстанців про недопустимість примусового вирішення земельних справ та вимоги про поновлення дії на теренах України Закону про соціалізацію землі.
Вагомі дані про переговори делегації РСФРР з представниками гетьманської влади протягом 15 травня - 27 грудня 1918 р., діяльність агітаційно-інструкторських поїздів, розвиток так званого соціалістичного землеробства в Україні у 1919 р., про антикомуністичну агітацію у Полтавській і Чернігівській губерніях дисертант знайшов у фондах 393, 1252, 5557 ДАРФ. Статистичні підрахунки про кількість колективних і радянських господарств, факти збройних виступів селян проти насильства й терору комуністичної влади і зокрема, проти насадження комун й інших «соціалістичних» форм господарювання, автор почерпнув з фонду 478 РДАЕ.
Окремі прогалини в архівних фондах досліджуваного періоду дисертант заповнював матеріалами періодичних видань, газет і журналів 1918-1919 рр., що висвітлювали селянський повстанський рух, особливо в центральних областях України. До таких видань відносяться: Вісті ВУЦВК Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та виконкому Київської Ради робітничих депутатів (1919); Державний вістник (1918 р.); Известия советов и фронтов (1918-1919); Известия «Протофиса» (1918); Киевская мысль (1918-1919); Коммунист (1919); Курская правда (1918); Красный архив (1939); Нова Рада (1918); Робітнича газета (1918); Україна. Кам'янецьк-Подільськ (1919); Червоний прапор (1919).
Отже, використання досить об'ємного комплексу джерел створило значне інформаційне поле для реалізації поставлених дисертаційних завдань.
У другому розділі «Селянське питання в Українській Державі П. Скоропадського» проаналізовані причини краху і сходження з політичної арени Центральної Ради, становлення нової гетьманської держави та її аграрна політика. Акцентована увага на тому, що ЦР стала заручницею власного безсилля, безпорадності, а інколи й байдужості своїх лідерів до проблем українського суспільства й особливо селянства. Її провідники не запропонували, адекватних сподіванням основної маси населення, соціальних програм. Неспроможність поєднати національні домагання з назрілими соціально-економічними завданнями, орієнтація на іноземні окупаційні сили відвернули від неї широкі верстви населення, мільйонні селянські маси. 29 квітня 1918 р. зійшла з політичної арени засновниця Української Народної Республіки Центральна Рада. Будівничим нового життя в Україні було висунуто гетьмана П. Скоропадського.
З перших днів перевороту й проголошення Української Держави гетьман опинився у повній ізоляції. За його підтримку висловилися лише Союз земельних власників, Протофіс та партія кадетів. Проти нього виступили соціалісти-революціонери і соціал-демократи. У гетьманському уряді відмовилися працювати Українська демократично-хліборобська партія (УДХП) й соціалісти - федералісти. Різко засудили гетьманський переворот нелегальні ІІ Всеукраїнський селянський та ІІ Всеукраїнський робітничий з'їзди. Селянський з'їзд, зокрема, закликав усі демократичні сили до партизансько-повстанської боротьби з режимом П. Скоропадського. Повного провалу зазнала земельна політика і аграрне законодавство гетьманського уряду про відновлення приватного землеволодіння й утворення численного прошарку середніх селян-хліборобів та його наміри вступити у союз з майбутньою не більшовицькою Росією. Селянство оголосило справжню війну австро-німецьким окупантам і гетьманському режиму, яка невдовзі охопила всю Україну. Незважаючи на стихійність, неорганізованість, роз'єднаність і локальність селянських виступів, відсутність єдиного керівного центру, міцної дисципліни, раціонально визначених соціально-політичних гасел і завдань, вони перешкодили гетьманському уряду та його зарубіжним покровителям сконцентруватися на вирішенні своїх планів і сприяли політичному краху гетьманату.
Отже, аграрна політика урядів Української Держави набула чітко вираженого антиселянського характеру, що стало причиною всенародного партизансько-повстанського руху.
У третьому розділі «Місце і роль селянства у відновленні Української Народної Республіки» розкрито процес участі Селянської спілки, УПСР, УДХП, що представляли широкі селянські маси та інших партій, громадських організацій в утворенні 21 травня 1918 р. Українського національно-державного союзу (УНДС) - координаційного центру для налагодження протигетьманської боротьби. На початку серпня УНДС було реорганізовано в Український національний союз (УНС), який з 8 вересня очолив лідер УСДРП В. Винниченко. УНС створив філії у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Кременчуці, Полтаві й Одесі. Гасла УНС, розроблені В. Винниченком і М. Шаповалом, зводились до наступного: виведення з України окупаційних військ, повалення гетьманського режиму, ліквідацію великих землеволодінь, наділення землею трудового селянства, а також відновлення і проведення Українських Установчих зборів.
У ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. учасники таємного засідання УНС обрали тимчасовий орган революційного повстання Директорію, яка очолила протигетьманське повстання. Основу збройних формувань УНР склали військові частини гетьманської армії, які перейшли на бік Директорії та селянські повстанські загони. 14 грудня республіканські війська вступили до Києва. Того ж дня П. Скоропадський зрікся влади, а його уряд прийняв постанову про передачу влади Директорії.
Заходи нової влади загальнополітичного характеру: злука із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР), переговори з Антантою і радянською Росією, засідання і резолюції Трудового Конгресу не дали бажаних наслідків і ще більше загострили суперечки всередині українського табору, а недолуга земельна політика призвели до того, що недавні її союзники у боротьбі з гетьманом - повстанські селянські загони - повернули свою зброю проти Директорії. Остання, на вимогу українського селянства, поновила Тимчасовий земельний закон, затверджений ЦР 18 січня 1918 р. у зв'язку з наступом більшовицьких частин на м. Київ. Різними підзаконними актами вона надала йому ще більш антиселянського спрямування. Цією ситуацією вчасно скористувалися російські більшовики, які за активної підтримки партизансько-повстанських селянських загонів, особливо Лівобережжя, розгорнули широкий наступ на терени України. Наприкінці квітня 1919 р. Наддніпрянська Україна була повністю окупована більшовицькими військами РСФРР.
Таким чином, безглузда земельна політика Директорії, намагання заручитися підтримкою зарубіжних країн і, зокрема, Антанти, а не власного народу, викликали збройний супротив широких верств селянства.
У четвертому розділі «Аграрна політика радянської влади в Україні» розкрито колонізаційний характер окупації УНР Радянською Росією. Всі питання партійно-політичного, соціально-економічного та військового життя в Україні неодмінно погоджувались із ЦК РКП (б), Раднаркомом РСФРР, особисто з Леніним. У ході окупації української території головним завданням висувалося впровадження, без будь-яких відхилень, стратегії і тактики російських стереотипів. З губерній Росії сюди направлялися тисячі комуністів-агітаторів. Український університет і підготовчі курси у Москві здійснювали підготовку політпрацівників для українських військових частин. Міліцейські підрозділи РСФРР направляли для роботи в Україну сотні офіцерів і рядових міліціонерів. РКП (б) відправляла мільйонні тиражі пропагандистської літератури: декрети, відозви, газети, плакати, листівки; на заводах і фабриках формувалися робітничі загони для заготівлі продовольчих припасів в Україні і відправки їх у Росію. Найважливішим завданням більшовиків в українських селах було диференціація селянства шляхом створення комітетів бідноти, за прикладом подібних органів у РСФРР. РКП (б), таким чином намагалася не тільки розколоти селянство, але й вирішити вкрай важливі для долі революції проблеми продовольчої та земельної політики. Велася також робота щодо заміни комбідами рад та їх виконкомів.
У 1919 р. кардинально змінилася політика більшовиків щодо розв'язання земельного питання. Замість зрівняльного розподілу землі першочергова увага приділялася створенню «соціалістичних» форм сільськогосподарського виробництва: радгоспів, комун, інших форм колективного господарювання. Ініціаторами форсованого будівництва радянських господарств в Україні виступили секретар ЦК КП (б) У Г. П'ятаков, голова РНК УСРР Х. Раковський, нарком землеробства В. Мещеряков, його заступник Н. Плюсніна. Понад 80,5 % комун було створено шляхом примусу. Лише трохи більше 5 млн. десятин землі було розподілено серед малоземельних і безземельних селян, решта залишилось за Укрголовцукром, радгоспами, комунами та за резервним фондом Наркомзема УСРР. На налагодженні нормального життя в Україні негативно позначилося насильницьке запровадження політики «воєнного комунізму», чисто російського витвору, незважаючи на корінні національні, соціальні, економічні й політичні особливості та відмінності краю.
Українське селянство піднялося на збройну боротьбу з поневолювачами для захисту своїх інтересів і власного життя. Незважаючи на жорстокі заходи більшовиків і командування Червоної армії, терор Всеукраїнської надзвичайної комісії, лише у червні 1919 р. було зафіксовано 328 селянських виступів. Антикомуністичні повстання українських селян відволікали значні сили радянських військ і сприяли успішному розвитку наступу денікінської білої гвардії. Вони призвели до кризи комуністичної доктрини і падіння радянської влади в Україні влітку 1919 р.
Отже, необхідно зазначити, що спроба більшовиків змусити українських селян перейти до соціалістичних методів господарювання зустріла їх рішучий опір, і вони вкотре піднялися на боротьбу за справедливе розв'язання земельного питання.
ВИСНОВКИ
У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:
- Аналіз наукової літератури показав, що визначена проблема зайняла чільне місце в історіографії. Проте, радянські історики за ідеологічного тиску з боку правлячої комуністичної партії, а зарубіжні вчені за відсутності належної джерельної бази, не спромоглися об'єктивно, глибоко і всебічно її дослідити. Праці періоду лібералізації політичного режиму в СРСР і розбудови української незалежної держави хоч і розширили сферу наукових знань з теми дисертації, але й засвідчили, що справжня селянська історія надто повільно відривається від догматичної і комуністичної доктрини. Натомість, використані документи і матеріали центральних та обласних архівів України й Російської Федерації, періодичні видання доби Української революції та мемуари її учасників сприяли вирішенню поставлених у дослідженні завдань.
– Довготривала економічна руїна, голод, холод, породжені виснажливою війною, матеріальне й фінансове виснаження селянських господарств були основною передумовою головних вимог селян у національно-визвольній боротьбі доби Української революції: справедливий розподіл землі, налагодження стабільного сільськогосподарського виробництва та наведення хоча б видимого порядку в державі.
– Гетьманська влада, яка виступала за відновлення приватного землеволодіння поміщиків, церков, монастирів і прийняла низку антиселянських законів не знайшла серед маси населення підтримки окрім поміщиків та заможних селян. Її аграрна політика, що ставила за мету утворення численного прошарку середніх селян-хліборобів, не задовольнила потреби понад 80 % господарств. Режим П. Скоропадського остаточно підірвав у селянській свідомості ідею можливості відродження власної держави - держави соціальної справедливості. Співпраця гетьманату з командуванням німецько-австрійських військ, пограбування села сприяли наростанню повстанського руху. Загони українських селян вступили у смертельну боротьбу з гетьманським режимом й австро-німецькими окупантами.
– Селянський повстанський рух, перехід на бік республіканської армії переважної частини гетьманських військових формувань стали головною опорою Директорії у боротьбі за владу. Протигетьманське повстання було прискорене проголошенням 14 листопада 1918 р. П. Скоропадським федеральної спілки з майбутньою небільшовицькою Росією. Натомість, недолугі маневри Директорії у вирішенні, національних і соціально-економічних завдань, відмежування від своїх попередніх заяв і декларацій, погіршення різними підзаконними актами умов передачі землі у користування селян призвели до втрати їх підтримки. Відсутність масштабних об'єднуючих ідей, нерозпорядність і нерішучість селянських поводарів - української інтелігенції, спричинили стихійність, розрізненість і локальність селянських виступів, що не сприяло утвердженню державності. Наприкінці січня 1919 р. в армії Директорії залишилося лише
21 тис. воїнів. Захищати Українську Народну Республіку було нікому.
– Аграрна політика більшовицького уряду УСРР, що полягала у вмілому маніпулюванню настроями селянства, давала комуністам перевагу в боротьбі за владу. Соціально-політичні гасла, переважно демагогічні за змістом, за добре поставленої агітації і пропаганди, терору, виявилися сильнішими й привабливішими ніж ідеї національного відродження. Значна частина селянських загонів, які на боці Директорії УНР воювали проти гетьманського режиму, пішли за більшовиками, а власне повернули зброю проти своєї національної держави. За таких умов Директорія, як і раніше Центральна Рада, втратила ініціативу й зазнала поразки. Упровадження політики «воєнного комунізму» на теренах України привнесло у селянське середовище класову боротьбу і як наслідок - розгортання жорстокої і кровопролитної громадянської війни. Однак, наміри більшовиків були розпізнані і все селянство розпочало війну з радянською владою. З їх боротьбою співпав наступ білогвардійських частин А. Денікіна на Москву, що сприяло поваленню більшовицького режиму в Україні.
– Більшовики, оголосивши декрет про землю і зруйнувавши політичні, економічні й соціальні структури старого суспільства, добилися того, щоб повстанський селянський рух не піднявся до рівня політичної і національно-визвольної боротьби й не завадив будівництву так званого комуністичного ладу.
...Подобные документы
Аналіз політичних переговорів Грузії, Польщі, Литви, Латвії й Естонії з УСРР, обставин досягнення ними домовленостей. Причини, що завадили радянським Білорусі, Вірменії, Азербайджану й Далекосхідній республіці досягти політичних домовленостей з УСРР.
статья [47,7 K], добавлен 11.09.2017Повстання проти гетьманського режиму. Встановлення в Україні влади Директорії, її внутрішня і зовнішня політика. Затвердження радянської влади в Україні. Радянсько-польська війна. Ризький договір 1921 р. та його наслідки для української держави.
контрольная работа [42,0 K], добавлен 30.04.2009Оголошення відновлення Української Народної Республіки 19 грудня 1918 року. Склад Директорії: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець та інші. Внутрішня, зовнішня політика, аграрні реформи. Економічна ситуація за часів Директорії. Падіння уряду.
реферат [47,5 K], добавлен 29.03.2013Програма революційних перетворень. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Друга війна більшовицької Росії проти України. Кінцевий етап визвольних змагань. Втрата української державності: причини і наслідки. Відновлення Української народної Республіки.
презентация [2,5 M], добавлен 20.05.2014Перебіг переговорів представників Директорії УНР з французьким військовим командуванням в Одесі і дипломатами держав Антанти в Парижі у січні-березні 1919 р. Військова місія Антанти на півдні України. Організація збройних сил для боротьби з більшовиками.
статья [31,2 K], добавлен 11.09.2017Проголошення гетьманату П. Скоропадського. Причини і суть гетьманського перевороту. Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського. Національно-культурна політика гетьмана. Підсумки перебування у влади Скоропадського. Основні причини падіння гетьманату.
реферат [13,2 K], добавлен 22.12.2010Діяльність П.В. Феденка, відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Оцінка політики гетьмана П. Скоропадського та його роботи в уряді УНР за часів Директорії.
реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010Вивчення біографії українського гетьмана П. Скоропадського. Причини популярності генерал-лейтенанта Скоропадського в армійських і цивільних колах. Зміцнення позиції Української Держави на міжнародній арені. Помилка гетьмана у повільності аграрної реформи.
реферат [25,8 K], добавлен 27.05.2010Розпад Російської імперії та відродження української держави: історичні передумови. Проголошення України незалежною демократичною державою, розвиток конституціоналізму. Четвертий універсал, українська держава за Гетьмана П. Скоропадського та Директорії.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 27.09.2010Історія та причини створення політичного об'єднання Директорія на Україні в 1918 році, його керманичі. Сильні сторони Директорії та її політична програма. Слабкі сторони об'єднання та причини поразки. Економічний курс і зовнішня політика Директорії.
реферат [21,6 K], добавлен 14.09.2009Оцінка стану економіки України за часів правління Центральної Ради: промисловість, сільське господарство, фінанси, зовнішньоекономічні стосунки. Економічний розвиток часів правління Павла Скоропадського. Правління Директорії і шляхи аграрної реформи.
реферат [21,4 K], добавлен 17.02.2013Українська гетьманська держава Павла Скоропадського. Криза влади в Українській державі. Сутність польсько-українського конфлікту. Початок періоду Директорії, основні напрямки державної політики. Військово-політичне зближення з Польщею і його наслідки.
курсовая работа [33,0 K], добавлен 24.11.2013Визнання України самостійною державою, внутрішньополітична ситуація та невдоволення владою. Установлення гетьманського режиму, діяльність П. Скоропадського у різних сферах суспільного та політичного життя. Історичне значення Директорії, аналіз істориками.
реферат [26,0 K], добавлен 28.01.2011Діяльність Павла Скоропадського. Міжнародне становище гетьманської України. Підпорядкованість мирових судів. Проголошення Української Національної Ради. Миколаївщина в період правління гетьмана Павла Скоропадського. Становлення державності в Україні.
реферат [44,9 K], добавлен 06.04.2012Дослідження напрямків та форм діяльності уряду Центральної Ради, керівних та місцевих земельних органів, через які велося втілення аграрної політики. Характеристика стану земельних відносин в українському селі напередодні лютневої революції 1917 року.
магистерская работа [91,0 K], добавлен 11.08.2013Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011Економічні передумови проведення аграрної реформи. Основні напрями польської урядової аграрної політики, шляхи та методи її реалізації у процесі реформування аграрного устрою у 1921-1939 рр. та її наслідки для соціально-економічного розвитку країни.
дипломная работа [41,0 K], добавлен 06.07.2012Аналіз впливу ідеологічного та політичного факторів на дослідження столипінської аграрної реформи. Причини та наслідки поступового посилення цензури та контролю за тематикою роботи. Політична надійність як головний критерій відбору наукових кадрів.
статья [22,9 K], добавлен 14.08.2017Причина дерусифікація в УСРР більшовиками. Особливості її реалізації. Національний розвиток культури в Україні в 30-х рр. ХХ віку. Поняття "розстрiляне вiдродження". Історичний опис репресій інтелігенції. Аналіз творів та журналів, що виходили в цей час.
реферат [23,4 K], добавлен 26.12.2015Подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні. Значимість Вінничини для процесу розбудови української державності. Українська Директорія: перші кроки. Пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу.
курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.04.2009
